Ефективність ігрових показників молодіжної збірної команди України по баскетболу серед дівчат до 20 років на чемпіонаті Європи у 2012 році

ХАРКІВСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ Кафедра спортивних та рухливих ігор КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА Напрям підготовки: 6.10 202 «Спорт»

Кваліфікація бакалавра: викладач фізичного виховання, тренер з баскетболу Ефективність ігрових показників молодіжної збірної команди України по баскетболу серед дівчат до 20 років на чемпіонаті Європи у 2012 році

Кириченко Ксенія Володимирівна Науковий керівник:

зав. кафедри спортивних та рухливих ігор, к.н.фіз.вих, доцент І.П. Помещикова ХАРКІВ-2013

ЗМІСТ Вступ Розділ 1. Теоретико-методологічні основи змагального процесув спортивних іграх

1.1 Структура змагальної діяльності в спортивних іграх і фактори, що визначають її

1.2 Вікова динаміка показників змагальної діяльності, її основні закономірності та тенденції

1.3 Оцінка ефективності змагальної діяльності в бскетболі

Розділ 2. Методи і організація дослідження

2.1 Методи дослідження

2.2 Організація дослідження Розділ 3. Аналіз ігрових показників молодіжної збірної України на чемпіонаті Європи

3.1 Аналіз участі збірної команди України в чемпіонаті Європи по баскетболу серед жіночих команд до 20 років

3.2 Вивчення ефективності ігрових показників баскетболісток збірної команди України

3.3 Рівень індивідуальних показників гри баскетболісток збірної України Розділ 4. Охорона праці на навчально-тренувальних заняттях з баскетболу Висновки Використана література Додатки

змагальна гра баскетбол команда

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ О — очки В — влучення К — кидки

РП — результативна передача СЩ — свій щит ЧЩ — чужий щит ПЕ — перехоплення БШ — блок-шот Вт — втрати

МС — майстер спорту БК — баскетбольний клуб ДЮСШ — дитяча юнацька спортивна школа

ВСТУП Актуальність. Головною метою навчально-тренувального процесу є підготовка до участі у змаганнях. Змагання — це основний засіб становлення спортивної майстерності, підвищення фізичної, техніко-тактичної, психологічної та інтегральної підготовленості баскетболістів. Тільки в умовах змагань виникає необхідність у повній мобілізації усіх духовних і фізичних сил, щоб реалізувати головну мету спортивної діяльності - здобути перемогу, що стимулює спортсмена до подальшого удосконалення своєї майстерності.

Висока спортивна майстерність баскетболістів, яку вони демонструють під час гри, викликає у глядачів відчуття естетичної насолоди і бажання самим досягти такої ж майстерності. І в цьому полягає дуже важливе агітаційно-пропагандистське значення змагань, що забезпечує масовий розвиток спорту і перетворює його на активний засіб фізичного виховання.

Вітчизняні баскетболістки мають гідні традиції виступів на світових европейських чемпионатах. Жіноча національна команда у 1995 році була чемпіонками Європи, а у 1996 році посіла 4 місце на Олімпійських іграх. Однак в останні роки збірні команди України не проходили відбір для участі у чемпіонатах Європи, Світу та Олімпійські ігри. І лише у минулому 2012 році національна жіноча збірна команда України відібралася до участі в чемпіонаті Європи. У чемпіонаті Європи серед молодіжних команд до 20 років збірна команда України бере участь у вищому дивізіоні, починаючи з 2004 року.

На відміну від індивідуальних видів спорту у баскетболі ігрова діяльність складається з великої кількості показників в нападі і захисті, тому під час контролю ефективності гри команди в цілому і окремих гравців враховується результативність технико-технических дій і їх активність. Активність і ефективність дій під час гри в баскетболі можна оцінювати за кількістю виконаних техніко-тактичних дій та відсотковим відношенням успішно і невдало виконаних дій.

Аналіз спеціальної наукової і науково-методичної літератури показав, ощ експериментальні дослідження проводяться авторами в основному в ланцюгу контролю рівня техніко-тактичної підготовленості спортсменів [Морозов Ю. А, К.І.Бесков, 1977; Невмянов А. М., 1973 і інш.], для характеристики рівня спеціальної витривалості [Зоніна Г. С., 1974; Скоморохов Є.В., 1980 та інш.], для оцінки морально-вольових якостей спортсменів у командних ігрових видах спорту [В.В.Кузнецов, А.Н.Романін, 1980]. Основну увагу спеціалісти приділяють вивченню різних боків змагальної діяльності спортсменів-гравців вищої кваліфікації. Втой же час виявлено обмежене число робіт, які присвячені виявленню тенденцій і закономірностей вікової динаміки показників ігрової діяльності спортсменів у командних ігрових видах спорту, у тому числі і вбаскетболі.

Мета дослідження — визначити ефективність ігрових показників збірної України по баскетболу серед дівчат до 20 років на Чемпіонаті Європи в 2012 році.

Завдання дослідження:

1. На основі науково-методичної літератури вивчити методику оцінки ефективності змагальної діяльності в баскетболі.

2. Провести аналіз командних показників ефективності ігрових дій збірної команди України серед дівчат до 20 років на Чемпіонаті Європи в 2012р.

3. Вивчити ефективність індивідуальних ігрових показників баскетболісток збірної команди України на даному чемпіонаті.

Об'єкт дослідження: змагальний процес баскетболісток молодіжної збірної команди України.

Предмет дослідження: ефективність виконання ігрових дій гравцями молодіжної збірної команди України.

Методи дослідження: аналіз науково-методичної літератури, контент аналіз, методи математичної статистики.

Наукова новизна отриманих результатів полягає у тому, що:

доповнено і розширено знання про ефективність ігрових показників молодіжних збірних команд Європи;

проаналізована ігрова ефективність баскетболісток до 20 років.

Практичне значення одержаних результатів. Отримані показники ігрової діяльності збірної команди баскетболісток України до 20 років дають змогу зробити висновок про готовність лідерів команди до участі в матчах в складі національної збірної страни.

Отримані дані можуть бути застосовані в підготовці студентів галузі «Фізичне виховання, спорт і здоров’я людини», а також при розробці навчальних і методичних посібників.

Апробація результатів кваліфікаційної роботи. Основні теоретичні положення і результати досліджень доповідались на студенськый конференцыъ кафедри спортивних і рухливих ігор Харківської державної академії фізичної культури (2013).

Структура й обсяг кваліфікаційої роботи. Кваліфікаційна робота загальним обсягом 77 сторінок, складається з вступу, чотирьох розділів, висновків, містить 15 таблиць та 8 рисунків. В роботі використано 54 літературних джерела.

РОЗДІЛ 1.

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ЗМАГАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ В СПОРТИВНИХ ІГРАХ

1.1 Структура змагальної діяльності в спортивних іграх і фактори, що визначають її

В якості найважливіших умов сучасної системи спортивного тренування більшість авторів називають необхідність поєднання всіх її елементів із закономірностям становлення основних компонентів ефективної змагальної діяльності, так як саме прагнення до забезпечення ефективної структури останньої визначає завдання до змісту підготовки гравця на всьому протязі багаторічного спортивного вдосконалення. (В.Н. Платонов, К. П. Сахновський, 1988).

Змагальна діяльність баскетболіста представляє собою сокупність його дій у процессі ігр об'єднаних змагальною метою і об'єктивною логікою їх реалізації. (Л.П. Матвеев, 1997). В її склад входять ігрові дії та поєднуючи їх комплексні форми поведінки спортсмена в процесі змагання. Однак самі по собі окремі рухи і дії гравця ще не характеризують його змагальну діяльність, а стють її компонентами тільки в разі поєднання на основі цілісної структури.

Основним фактором, що визначає структуру змагальної діяльності є спрямованість на досягнення для найвищого для даного гравця, або команди вцілому, результату. (В.Н. Платонов 1997). Крім того до числа факторів, які обумовлюють структурні зміни змагальної діяльності можна також назвати і вікові та кваліфікаційні розбіжності. Структура змагальної діяльності аналізується на основі відокремлення відносно самостійних її складових. Складність аналізу змагальної діяльності в баскетболі пов’язана із необхідностю ураховувати структуру як індивідуальних, так і командних дій.

У структурі ігрової діяльності немало важко відокремлюючих компонентів, пов’язаних із інтелектуальною і психічною діяльністю баскетболіста, рівнем його техніко-тактичної майстерності й фізичної підготовленості. Тому у якості елементів структури можутьтвиступати і такі характеристики як сприйняття срередовища, поведінки партнерів і суперників, динаміка особистого стану дій, аналіз отриманої інформації і зіставленням її з отриманим досвідом і метою змагань, вибір на підставі цього і прийняття рішення, його втілення в відповідних рухових діях.

Особливості структури змагальної діяльності обумовлюють і структуру багаторічної підготовки та продовження як усієї багаторічної підготовки, так і її окремих етапів та темпи становлення майстерності. В баскетболі особливо велику роль грає тактична зрілість та ігровий досвід ічас необхідний для досягнення найвищих результатів складає біля 10−12 років.

Змагання є органічною частиною навчально-тренувального процесу і посідають у ньому одне з центральних місць. Усі спортсмени, від новачка до майстра спорту, регулярно беруть участь у великій кількості змагань протягом року.

Для успішного виступу у змаганнях необхідна спеціальна змагальна підготовка. Однієї тренувальної діяльності, якою б досконалою вона не була, для успіху недостатньо. Регулярна участь у змаганнях з різними за стилем і рівнем підготовленості командами є обов’язковою умовою для набуття та вдосконалення баскетболістами необхідних змагальних якостей, що сприяють ефективному виступу у головних змаганнях.

В умовах змагань опановані прийоми використовуються у нових комбінаціях і спрямовані на досягнення переваги у єдиноборстві з суперником. Крім того, спортсмени оволодівають новими вміннями, які виникають лише у природних умовах спортивної боротьби. Тому змагання мають дидактичне (навчально-освітне) значення.

Дослідження ігрової діяльності проведені М. М. Шестаковим у інших командних ігрових видах спорту, зокрема у футболі дали можливість автору дійти висновку, що основним засобом ведення гри у футболі є передавання м’яча, а в грі футболісти спираються насам перед на ті дії, які вони виконують найбільш ефективно. Також автор встановив, що обсяг оборонних дій з м’ячем визваний не стільки ефективністю їх виконання скільки ігровою ситуацією, яка складається на полі, коли спортсмен незалежно від вміння повинен вступати у протиборство із суперником за м’яч.

У цьому ж напрямі проводився аналіз структури змагальної діяльності спортсменів у хокеї на траві. Вивчаючи структуру змагальної діяльності висококваліфікованих хокеїстів, В. М. Костюкевич (1990), виявив співвідношення основних техніко-тактичних дій гравцями цього виду спорта. Автор відносить до числа найбільш значущих техніко-тактичний дій для гравців лінії захисту передачи, перехоплення та відбір, для напвізахисту — передачи, зупинки і перехоплення, для нападаючих — передачи, обводки і зупинки.

Кілька інший підхід до розглядання структури змагальної діяльності зроблен автором В.Я. Ігнатьєвою (1995), які розглядали змагальну діяльность у командних ігрових видах спорту, як протиборство сторін. Виходячи з того, що кінцевою метою в змагальній діяльності є перемога в матчі, або турнірі, і для її досягнення вигається рішення ряду часних завдань, зміст компонентів діяльності по виконаннюціх завдань в процесі гри визначається авторами, як структура змагальної діяльності. В структуру автори включили фізичні здібності, на яких базується надійність прийомів гри, функціональні здібності організму, психологічні якості і властивості особистості, морфо функціональні признаки, на яких базуються прийоми гри в нападі і захисті.

Г. Г. Уділов (1999), розглядаючи структуру комплексних взаємодій хокеїстів високої кваліфікації в хокеї на траві виявив, що з ростом спортивної майстерності і підвищення сбалансованності всіх ліній команди значно зростає обсяг колективних взаємодій. Це наглядно відображається в обсязі взаємодій зчотирма і більш діями у межав розіграшу одного м’яча без його втрати.

У зв’язку із тм, що змагальна діяльність спортсменів у ігрових видах спорту характеризується не тільки виконаними у тому, чи іншому обсязі, з тією, чи іншою ефективністю техніко-тактичних дій, але і їх ігровою активністю, в ряді досліджень приділяється увага і вивченню структури матчу за часом. (В.Я. Ігнатьева, 1995).

В роботі Ю. Д. Железняка і В. М. Шулятьева (1988), яка була виконана на волейболі, авторами визначається просторово-часова структура гри, яку створюють частота і послідовність використання зон ігрового майданчика в різного роду ігрових діях. Аналізуючи просторово-часову структуру змагальної діяльності сильніших волейбольних команд світу, автори виділили чотири вида ігрових фаз: прості (м'яч пересік сітку два рази — команда, яка подавала програла подачу), середні (м'яч пересік сітку три рази — команда, яка подавала відбиває атаку супеника і виграє очко) та складні (м'яч пересік сітку чотири рази), більш складні (м'яч пересік сітку п’ять разів).

Таким чином, для ефективного керування навчально-тренувальним процесом необхідно знати структурні особливості, які характеризують різні аспекти змагальної діяльності кожного виду спорту, у тому числі ів баскетболі. Разом з тим всебічне знання про структуру ігрової діяльності, фактори, що її забезпечують лише кладають необхідні передумови для досягнення запланованого результату. Його практичне досягнення ж залеже від здібності гравця або команди до реалізації цих передумов у відповідальних змаганнях. (В.Н. Платонов 1997).

1.2 Вікова динаміка показників змагальної діяльності, її основні закономірності та тенденції

Необхідність вивчення показників змагальної діяльності юних спортсменів-ігровиків не викликає сумнівів і повязується провідними спеціалістами спорту з можливістю визначення динаміки становлення спортивно-технічної майстерності (В.Я. Ігнатьєва, 1995), обґрунтованому підбору і нормуванню спеціалізованих засобів тренування, їх координаційної складності, визначення зміста та структури техніко-тактичної підготовки юних спортсменів (А.П. Золотарьов, 1997), і в кінцевому підсумку дає ключ до раціональної побудови багаторічного тренувального процесу (Ю.Д. Железняк, 1988).

Ю.Д. Железняк у своїх працях (1981, 1988 та інш.) аналізує динаміку показників ігрової діяльності волейболістів і порівнює волейболістів різної кваліфікації. Проведені автором дослідження дозволили йому вичвити різну питому вагу окремих техніко-тактичних прийомів.За частиною з них не виявлено статистично достовірних розбіжностей між юними і висококваліфікованими волейболістами (наприклад передачи у тих і інших займають 13−18% від загального числа прийомів). Інші притерпають істотних змін із віком гравців. Зокрема, чім молодші волейболісти, і відповідно нижче клас їх гри, тим більшу питому вагу мають прийом і передача: у 13−14 літніх спортсменів і спортсменок їх питома вага складає 73−75%, у 15−16 літніх — 60−64%, у висококваліфікованих волейболісток — 61%, волейболістів -50%. Ще більш виражені відмінності по питомій вазі нападаючих ударів: у чоловіків вони складають 24% усіх прийомів, у жінок і юнаків — 16%, у дівчат — 10%, у 13−14 літніх волейболістів і волейболісток — 9%. Зменьшується за даним автора за віком і кількість помилок. Так, при виконанні нападаючого удару кількість помилок у дорослих волейболістів не перевищує кількості виграних м’ячів і коливаеться у межах від 9 до 22%, в той час як у юних волейболістів ці помилки доходять до 30 і більше відсотків. Аналізуючи тактичний бік змагальної діяльності юних волейболістів Ю. Д. Железняк відзначав, що іх тактичні дії вкрай прості і одноманітні і відповідно вдосконалення цього боку підготовленості пов’язано у багото в чому із ускладенням і різноманітністю тактичних дій юних волейболістів в процесі підвищення їх спортивної кваліфікації.

В.Я. Ігнатьева (1995, 1997 та інш.) на прикладі гандболу також показала, що параметри змагальної діяльності гравців схильні до значних змін пов’язаних з їх віком і спортивною кваліфікаціею. Автором виявлено, що змагальна діяльність гандболісток більш високої кваліфікації характеризується більшим обсягом переміщень і володінь м’ячем, збільшення темпу гри за рахунок прискорення передавання м’яча, зменшення часу його ведення, збільшення інтенсивності переміщень в нападі і захисті. Крім того на прикладі гандболу показано, що при однаковій послідовності навчання прийомам і способам виконання, оволодіння учбового матеріалу гравцями різного полу проходить неоднаково, для досягнення результату у змаганнях гандболісти і гандболістки однакового віку використовують різні підходи. Також автор відзначає, що коли у гандболісток 12−16 років проходить поступовий перерозподіл співвідношення кидків у стрибку, в падінні та опорному положенні на користь кидка у падінні, у юнаків-гандболістів автором спостерігається зворотня картина (В.Я. Ігнатьєва, 1997).

А.П. Золоторьов (1997), аналізуючи результати педагогічних спостережень за змагальною діяльністю футболістів 8−17 років, прийшов до висновку, що структура якісних та кількісних характеристик змагальної діяльності, частоти використання конкретних техніко-тактичних дій в процесі гри, їх різнобічність підтверджені значним віковим змінам. До основних напрямів указаних змін змагальної діяльності юних футболістів автор відносить: збільшення техніко-тактичних дій (на 89,7%), підвищення загальної ефективності їх виконання (на 39,3%), поступовий перерозподіл структури елементів ігрової діяльності від переважання ведення і обводки у бік збільшення осягів всіх різновидів передач м’яча, підвищення впливу на якісні та кількісні показники змагальної діяльності параметрів обсягу різносторонності техніки і тактики гри.

Крім того проведений аналіз закономірності динаміки показників ігрової діяльності юних футболістів дозволяє автори прийти до висновку що для раціонального становлення спортивної майстерності у багаторічній підготовці юних футболістів необхідно до 15 років добитися оволодіння спортсменом повного обсягу техніко-тактичного арсеналу гри, що може в більшості випадків зумовити успішність подальшого підвищення спортивної кваліфікації.

Дослідження які проводилися в хокеї на траві (Е.В. Федотової, 2000, 2001), показали, що з віком і підвищенням кваліфікації юних хокеісток спостерігається збільшення показників, як ефективності ігрової діяльності, так і обсягу техніко-тактичних дій.

Становлення спортивної майстерності у спортивних ігрових видах спорту супроводжується не тільки кількісними, але і структурними змінами ігрової діяльності спортсменів. Так, дослідження проведені на матеріалі футбола (А.П. Золоторьов 1995), показали як змінується структура основних компонентів ігрової діяльності футболістів з віком і підвищенням спортивної майстерності. Віковий розвиток і підвищення майстерності гравців у хокеї на траві також супроводжується не тільки змінами кількості виконаних техніко-тактичних дій і ефективності ігрової діяльності, але і її структурними перебудовами. З віком і підвищенням кваліфікації спортсменів удосконалюється їх спроможність підтримувати високий темп від початку до кінця матчу. Це підтверджується даними, отриманими при регістрації кількісних показників ігрової діяльності команд за 5-ти хвилинними відризками. Від етапу до етапу багаторічної підготовки відбувається інтенсифікація ігрової діяльності, про що свідчять показники «щільності» гри, які розраховуються як кількість техніко-тактичних дій, виконаних командою в одтинтцю загального або «чистого» часу.

Таким чином процес багаторічної підготовки спортсменів в баскетболі, як і в інших ігрових видах спорту, супроводжується змінами якості і ефективності техніко-тактичних дій, що виконуються під час гри та структурними змінами їх характеристик, а також низкою змін показників рухової ігрової активності. До числа основних тенденцій цих змін Е. В. Федотова (2004) віднесить:

збільшення загального обсягу техніко-тактичних дій, які виконуються у ході матчу як командою уцілому, так і окремими гравцями, у тому числі і зурахуванням їх ігрового амплуа;

підвищенням ефективності ігрової діяльності командою уцілому і окремими гравцями;

збільшення питомої ваги основних компонентів змагальної діяльності, пов’язаних із взаємодіями спортсменів;

зменьшення вагомої ваги компонентів змагальної діяльності, пов’язаних із тривалим індивідуальним контролем м’яча окремими гравцями;

збільшення питомої ваги техніко-тактичних прийомів, не специфічних для змагальної діяльності спортсменів певної ігрової спеціалізації;

підвищення різнобічної змагальної діяльності гравців, у тому числі за рахунок появи в їх ігровому арсеналі прийомів, або способів їх виконання, не відзначених на більш ранніх етапах;

інтенсифікація процесу гри;

збільшення питомої ваги бігу із середньою і максимальною швидкістю та зниження питомої ваги бігу у повільному темпі;

зменьшення вагомої ваги (в загальному «активному» часі) часу володіння м’ячем, що супроводжується збільшенням відносного обсягу часу переміщення гравців без м’яча.

1.3 Оцінка ефективності змагальної діяльності в бскетболі

Достовірність цієї оцінки підготовленості баскетболістів значно зростає, якщо рівень фізичної і тактичної підготовленості баскетболістів поєднується з показниками їхньої змагальної діяльності.

Для оцінки ефективності змагальної діяльності розроблено систему комплексної оцінки ігрової діяльності баскетболістів і команди в цілому за показниками загальної кількості умовних балів, набраних баскетболістами під час гри. Враховуючи, що кожне володіння м’ячем може теоретично при-нести команді два або три очки, але на практиці одне володіння м’ячем команди високої кваліфікації приносить, в середньому, лише одне очко (модельний показник: 1 володіння м’ячем = 1 очко), оцінка ефективності нападу команди може бути визначена відношенням кількості закинутих очок до кількості володінь командою протягом матчу.

Кількість кидків з гри, кількість атак кошика суперника, що закінчи-лись виконанням штрафних кидків, та кількість допущених втрат м’яча командою становлять в цілому кількість володінь м’ячем. Отже ми можемо визначити середню кількість очок за кожне володіння м’ячем, якщо розділимо кількість очок, набраних за гру, на загальну кількість володіння м’ячем. Таким чином, «вартість» одного володіння м’ячем — це середня кількість очок, що здобула команда на кожне оволодіння м’ячем під час гри, що підраховується як для своєї команди, так і для команди суперника. Сила гри у нападі визначається тим, наскільки близько до цифри «2» підходить команда при кожному володінні м’ячем, а у захисті вона визначається тим, наскільки близько до нуля знаходиться ця цифра у суперника.

Ігрова діяльність баскетболістів складається з великої кількості ігрових показників у нападі й захисті. Тому, на відміну від індивідуальних видів спорту з метрично вимірюваним спортивним результатом (легка атлетика, плавання, велосипедний, лижний, ковзанярський, весловий спорт тощо, де оцінка змагальної діяльності визначається часом реакції на старті, часом до-сягнення результату і тривалості утримання максимальної швидкості, рівня максимальної швидкості, швидкості на окремих ділянках дистанції, частоти кроків тощо), у баскетболі під час контролю враховується активність та результативність техніко-тактичних дій окремих гравців, ланок, команди в цілому.

Ефективність тренувальної і змагальної діяльності баскетболістів характеризується результатами гри. Неухильне зростання останніх свідчить про методично вірну організацію тренувального процесу [М.А. Годік, 1982]. Проте навіть по найвищому результату, показаному на змаганнях у будь-якому вигляді спортивної діяльності, неможна судити про рівень кожного з комплексу показників, що характеризують підготовленість спортсмена, виявляти його сильні і слабкі сторони.

Особливо чітко це проявляється в командних ігрових видах спорту, де рахунок матчу, виражений в кількості забитих і пропущених м’ячів, далеко не завжди відповідає співвідношенню сил команд суперників, і логічному протіканню конкретного поєдинку. Ю. Д. Железняк також зазначає, що спортивний результат, і зайняте місце в турнірній таблиці в ігрових видах спорту не завжди відображають рівень майстерності через відсутність об'єктивних показників в кількісному вираженні, а також через то, що при однаково високому рівні майстерності спортсменів усіх команд різне положення їх у турнірній таблиці неминуче. Спортивний результат, будучи моделлю діяльності спортсмена, в умовах змагань представляється інтегральним показником, і на думку автора, лише констатує наявний факт, але не розкриває причинно-наслідкових зв’язків успіху або невдачі команди. Відповідно, крім знання результату виступу команди як в окремих іграх, так і в турнірах в цілому, необхідна додаткова інформація, що отримується безпосередньо в ході гри і характеризує різні сторони змагальної діяльності команди в цілому, окремих її ланок, ліній і гравців. Розробка такої науково обґрунтованої системи аналізу змагальної діяльності представляє можливість глибокої і об'єктивної оцінки як структури, так і змісту гри.

Відсутність же об'єктивної інформації про кількісні та якісні параметри атакуючих і оборонних дій команди, про їх співвідношення в залежності від результату гри і активної протидії з боку супротивника, значно знижують якість управління командою і в змагальному, і в навчально-тренувальному процесі.

Особливу увагу до вивчення змагальної діяльності в командних спортивних іграх пов’язано з цілим рядом факторів. У числі найважливіших з них можна назвати необхідність спільної стратегії підготовки (вибору засобів, методів і т.п.), об'єктивизації спортивного результату команди, визначення індивідуального вкладу кожного з гравців, кількісної оцінки ігрових дій, моделювання в тренуванні умов протікання реальних змагань та окремих і їх фрагментів [Ю.М. Портнов, 1996]. Крім того, різні параметри підготовленості, що роблять вплив на ті чи інші компоненти змагальної діяльності, нерідко пов’язані між собою вельми слабо і вимагають строго диференційованої оцінки її вдосконалення.

Найбільш узгодженої видається позиція різних авторів по загальним принциповим положенням контролю змагальної діяльності спортивно-ігрових команд. Так, в ході вимірювання і оцінки змагальної діяльності практичної у всіх командних спортивних іграх розглядаються 2 основні групи показників: 1) індивідуальні та колективні техніко-тактичні дії; 2) рухові переміщення спортсменів по полю (майданчику). Перша група показників більшою мірою характеризує рівень технічної та тактічної підготовленості окремих гравців і команди в цілому. Друга — рівень спеціальної фізичної підготовленості, їх функціональних можливостей.

До основних інформативним показниками першої групи відносятся ті, що характеризують ефективність, обсяг і різнобічність (різноманітність) командних та індивідуальних техніко-тактичні дій. При цьому обсяг відображає загальну кількість виконаних за час гри дій. Під ефективністю розуміється співвідношення результативних дій до їх загальної колькості повідно. Різнобічність визначається кількістю різних варіантів виконання ігрових дій. Крім вищеназваних показників пропонується використовувати і деякі інші. Зокрема, показники загальної і результативної активності, що відображають співвідношення, в першому випадку, кількості виконаних дій до чистого ігрового часу, у другому — кількості результативних дій до чистого ігрового часу гри. В інших дослідженнях аналогічний показник позначається терміном «щільність» техніко-тактичних дій.

При аналізі змагальної діяльності команд суперників передбачено розраховувати коефіцієнт переваги, як співівідношення коеффіціентів ефективності техніко-тактичних дій команд що зустрічаються. [Ж.К. Холодов та інш., 1984].

В роботі Ю. М. Портнова (1996) наводиться приклад розрахунку такого інтегрального показника як корисність гравця, яка визначається по співвідношенню коєфіціентів ефективності, активності змагальної діяльності і коефіцієнта надійності, який імперично визначається станом гравця, ступенем стабільності, безпомилковості і керованістю його дій в залежності від складності і напруженості змагальних ситуацій.

Велика кількість робіт присвячено також аналізу резульратів обстеження рухової активності спортсменів-ігровиків в ході матчу, зокрема, визначенню обсягу і интенсивности їх рухових переміщень. Одержувані таким чином дані дають можливість виявити закономірності, вивчають структуру змагальної діяльності, а також мають велику практичну значимість, тому на їх основі розраховуються оптимальні співвідношення навантаження і відпочинку в тренувальних заняттях, норми тренувальних навантажень для досконалість виконання окремих рухових компонентів змагальної діяльності [Л.Р. Айрапетьянц, М.А. Годік, 1991].

Одним з показників, які тако ж характеризують якісну сторону ігрової діяльності команд, вважається і чистий ігровий час, тобто той час, протягом якого м’яч знаходиться в грі. Модельні показники чистого і загального ігрового часу гри також мають велике значення при плануванні тренувального процесу, дозволяючи більш коректно моделювати ігрову діяльність за часовими характеристиками, максимально приближуючи її до умов реальних змагань [Ж. К. Холодов та ін, 1984].

Необхідною умовою ефективного управління тренувальним процесом та ходом гри в процесі змагань є максимально об'єктивна фіксація показників змагальної діяльності. Для підвищення точності оцінки виконання технічних прийомів, тактичних побудов і рухової активності спортсменів-ігровиків в ході матчу застосовують різні технічні засоби і спеціально розроблені протоколи. В даний час використовується три основні методи реєстрації техніко-тактічних дій: відеозапис, аудіореєстрації, графічна запись. Реєстрація рухових переміщень спортсменів до сих пір найчастіше проводиться на основі візуальних педагогічних спостережень, в ході яких на бланку викреслюються переміщення спортсменів (напрямок, довжина відвідрізків), візуально визначається і швидкість бігу. Можливо також комбіноване застосування візуальних спостережень і хронометрування. Основний недолік названих методів полягає в неминучості тривалої обробки данних і неможливості оперативного отримання необхідної тренеру інформації. Більш перспективним вважається автоматизований контроль техніко-тактичних дій із використанням комп’ютерної техніки, а переміщень спортсменів — ультразвукової і телевізійної техніки. Однак у силу ряду об'єктивних причин автоматизовані системи регістрації змагальної діяльності в спортивних іграх не отримали поки широкого поширення в нашій країні ні в сфері наукових досліджень, ні, тим більше, у сфері практичної діяльності з підготовки спортивного резерву.

Виділяючи основні групи методів реєстрації техніко-тактичні дій спортсменів-ігровиків, фахівці в той же час відзначають, що навіть в рамках одного виду спортивних ігор застосовувані приватні методики часто не стандартизовані, і на практиці тренерам нерідко доводиться використовувати свої емпірично підібрані форми ведення протоколів. Відсутність ж єдиних підходів до реєстрації показників ігрової діяльності є суттєвим стримуючим фактором для подальшої об'єктивізації діагностики досягнутого рівня параметрів ігрової змагальної діяльності і створення єдиного банку даних.

Чималу складність в спортивних іграх представляє і сама оцінка, тобто уніфікована міра успіху [М.А. Годік, 1982], зареєстрованих і розрахованих показників змагальної діяльності: вони не завжди інформативні по відношенню до результату (матчу, змагань) — можуть бути відсутніми статистично достовірні відмінності між окремими показниками, зокрема, в виграних або програних матчах, при порівнянні команд різної кваліфікації та інш., з огляду на те, що і результат, і показники змагальної діяльності складає їх співвідношення сил гравців двох команд у безлічі ігрових епізодів, нерідкі випадки, коли всі зібрані статистичні дані говорять на користь однієї команди, а перемагає в матчі інша. Крім того, остаточний рахунок матчу найчастіше пов’язаний з ефективність виконання безпосередньо фінальної частини атакуючих дій — ударів і кидків по воротах, в той час як обсяг самих цих дій невеликий і складає звичайно не більше 3% від загального обсягу техніко-тактичних дій команди. У той же час, ці ж показники можуть представляти значний інтерес в інших аспектах, зокрема, для плануваннявання співвідношення різних засобів підготовки як у річном циклі, так і на різних етапах багаторічного спортивного вдосконалення. Тому процес оцінювання зареєстрованих показників, віднесення їх до якого-небудь рівню прояву, повинен бути чітко ув’язаний з метою, яка стоїть перед досліджувачем і визначальною вибір відповідного комплексу досліджуваних інформативних характеристик.

Можна відзначити, що в ході дослідження змагальної діяльності фіксується і оцінюється кількість та ефективність виконання наступних основних показників:

передавання м’яча (як засоба взаємодії з партнером);

ведення м’яча (як засіб контролю м’яча і переміщення з ним);

відбіра і перехоплення (як засобу переривання атаки суперника);

кидків в кошик (як засобу завершення атакуючих дій команди).

При дослідження структури гри за часом головним чином фіксується кількість та довжина активних і пасивних фаз.

Рухові переміщення спортсменів аналізується з точки зору їх обсягу і інтенсивності.

Командний характер гри обумовлює необхідність оцінюки не лише індивідуальних техніко-тактичних дій, але і ефективності ігрової взаємодії. Наприклад, А. П. Травіною на прикладі хокею з шайбою пропонується виділяти три групи можливих помилок, що виникають при взаємодії хокеїстів в ході матчу: 1) помилки, викликані неузгодженою оцінкою ігрових ситуацій; 2) помилки, викликані несинхронно оцінкою тимчасових характеристик ігрової ситуації; 3) помилки, обумовлені технічним браком.

У деяких роботах [Левін В. С., 1970] пропонується використовувати в якості критерію майстерності командних дій не тільки взяття воріт суперника, або пропущений гол, але й кількість логічно завершених атак і т.д.

У ряді робіт робиться спроба обгрунтувати методику об'єктивноі оцінки індивідуальних техніко-тактичних дії гравців, зв’язавши цей показник з розмірністю результату спортивної зустрічі двох протиборчих команд. Автори виділяєть три варіанти кінцевого результату при виконанні ігрових дії: позитивний (що закінчується на користь своєї команди), негативний (що закінчується на користь команди суперника) і тимчасово відкладений (коли гра триває). Останній варіант, у свою чергу, може мати кращі шанси для партнерів або для суперника.

А. Н. Невмянов і А. В. Нікітіна (1989) пропонують методику дослідження індивідуальних і колективних дій гравців, що дозволяє об'єктизувати оцінку перваг і недоліків як кожного гравця, так і команди уцілому. Проведене авторами дослідження дало їм змогу висловити думку що успіх гри команди залежить від ефективності групових взаємодій, а характеристики індивідуальних дій впливають лише опосередковано.

М. К. Сагембекова (1989) розробила методику оцінки індивідуального вкладу гравця у результативність дій команди в ході матчу.

Висновки до розділу 1

На відміну від індивідуальних видів спорту у баскетболі ігрова діяльність складається з великої кількості показників в нападі і захисті, тому під час контролю ефективності гри команди в цілому і окремих гравців враховується результативність технико-технических дій і їх активність. Активність і ефективність дій під час гри в баскетболі можна оцінювати за кількістю виконаних техніко-тактичних дій та відсотковим відношенням успішно і невдало виконаних дій.

Однією з найбільш важливих причин, які обумовлюють особливу роль адекватної оцінки змагальної діяльності в командних ігрових видах спорту, є відсутність будь-якої іншої можливості виміряти внесок кожного спортсмена в загальний результат команди, що в свою чергу дозволяє більш коректно виявити причини успіху або поразки. Тому тільки за умови виявлення рівня окремих складових можна об'єктивно оцінити сильні та слабкі ланки в структурі змагальної діяльності спортсмена-ігровика, розробити оптимальну для нього модель і визначити шляхи її досягнення.

РОЗДІЛ 2.

МЕТОДИ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ

2.1 Методи дослідження

При написанні роботи використовували наступні методи дослідження:

Аналіз науково-методичної літератури.

Контент аналіз технічних протоколів гри.

Методи математичної статистики.

Аналіз науково-методичної літератури. Аналіз науково-методичної літератури дає можливість розглянути структуру змагальної діяльності в ігрових видах спорту і фактори що визначають її, прослідкувати вікову динаміку ігрових показників, її основні закономірності та тенденції, проаналізувати види контролю змагальної діяльності та оцінку ефективності ігрових показників в бскетболі. Весь масив літературних джерел дозволив нам сформулювати завдання дослідження.

Вивчення літератури з математичної статистики в педагогічних дослідженнях дозволило нам вибрати адекватні методи опрацювання отриманих результатів і визначити їхню достовірність.

Контент аналіз технічних протоколів гри. Обстеження змагальної діяльності займає особливе місце серед багатьох видів комплексного контролю, оскільки тільки в умовах гострого єдиноборства із суперником повною мірою виявляються як позитивні, так і негативні сторони підготовленості баскетболістів. Контент аналіз технічних протоколів гри був спрямований на одержання інформації про рівень техні-тактичної майстерності баскетболісток в умовах змагальної діяльності та ефективність ігрових дій гравцями молодіжної збірної команди України дівчат до 20 років. Визначалися такі показники: кількість кидків з гри загалом, їх точність та відсоток влучень, окремо 2-х очкових, 3-х очкових кидків і штрафних кидків; кількість підборів мяча на своєму щиті, щиті суперника і загалом; кількість результативних передач, кількість перехватів і блокшотів; кількість помилок. Дані показники аналізувалися як для окремих гравців, так і для команд.

Методи математичної статистики. Обробка показників отриманих у ході дослідження здійснювалась відповідно до рекомендацій багатьох вчених.

Середнє арифметичне значення розраховувалося за формулою:

де — обсяг вибірки, — варіанти вибірки.

Стандартна помилка середнього арифметичного розраховувалася за формулою:

2.2 Організація дослідження Дослідження проводилися за технічними протоколами Чемпіонату Європи по баскетболу серед жіночих молодіжних команд до 20 років. Проаналізовані ігрові показники 70 ігор 16 баскетбольних команд Європи. Вивчалася як командна ефективність гри, так і особистий внесок кожного гравця збірної команди України.

РОЗДІЛ 3.

АНАЛІЗ ЕФЕКТИВНОСТІ ІГРОВИХ ПОКАЗНИКІВ БАСКЕТБОЛЬНОЇ МОЛОДІЖНОЇ ЗБІРНОЇ КОМАНДИ УКРАЇНИ

3.1. Вивчення ефективності ігрових показників баскетболісток збірної команди України Чемпіонат Європи серед молодіжних команд до 20 років (ФИБА-Європа Under — 20 Championship) раніше відомий як чемпіонат Європи «Under 22 and Under» почав проводитися з 1992 року і проходив один раз в два роки, з 2004 року він проводиться щорічно. Проведення змагань відбувається у 2 дівізіонах

У дивізіоні А в чемпіонаті Європи беруть участь 16 європейських команд дівчат молодше 20 років. Збірна команда України бере участь у цьому Чемпіонаті у вищому дивізіоні, починаючи з 2004 року, вона займала наступні місця: 2004р. — 5 місце, 2005р. — 7 місце, 2006р. — 13 місце, 2007р. — 13 місце, 2008р. — 5 місце, 2009р. — 13 місце, 2010р. — 5 місце, 2011р. — 6 місце і в 2012р. — 7 місце. Таким чином, українські спортсменки призових місць не займали, а найвищим їх досягненням було 5 місце.

Призери чемпіонату Європи серед команд дівчат до 20 років по роках представлені в табл. 3.1. З таблиці видно, що переможцем чемпіонату найчастіше ставала збірна команда Росії.

Таблиця 3.1

Призери чемпионата Европи з баскетболу серед команд дівчат до 20 років

Розглядаючи показники результативності команд у ході чемпіонату, представлені в табл. 3.2, бачимо, що в середньому команди за зустріч виконували 60,5 атак по кошику з гри з відсотком попадання 36,8%, забиваючи при цьому 61,3 очка.

Таблиця 3.2.

Показники результативності команд чемпіонату Європи 2012 року серед дівчат до 20 років

О — очки, В — влученняя, К — кидки Так, найвищий відсоток влучень 41,5%, був виявлений у команди Іспанії, переможця чемпіонату. Збірна команда України в середньому за гру набирала 70,4 очка, що серед усіх команд є найвищим показником. Найбільше очок українські баскетболістки закинули у матчі із збірною командою Сербії - 85 очок, а найменшу із командою Туреччини -61 очко (табл. 3.3.).

Таблиця 3.3

Показники результативності кидків збірної команди України в іграх чемпіонату Європи серед дівчат до 20 років

О — очки, В — влученняя, К — кидки Відсоток влучення з гри українських баскетболісток склав 37,8%. Меньше усього за гру набирала команда Португалії 52,3 очки, а найгірший відсоток влучень кидків з гри був у команди Білорусь — 32,0%, найменшу кількість атак проводила команда Великобританії.

Аналіз виконання 2-очкових кидків показав, що усередньому за гру команди використовували їх 44,1 рази (рис. 3.1). Більше всього 2-очкових атак виконувала команда Франції - 52,3 рази, а найменшу кількість — команда Росії (39,8 рази).

Рис 3.1. Показники кількості 2-х очкових та 3-и очкових кидків командами чемпіонату (кількість разів)

Влучність цих кидків усередньому за гру серед усіх команд склала 40,1%. Кращий показник спостерігався у команди Іспанії - 47,1%, а найгірший у команди Литви — 34,3% (рис. 3.2).

Рис 3.2. Показники результативності 2-о і 3-х очкових кидків командами чемпіонату (відсоток влучень) Збірна команда Українська у середньому за гру виконувала 44,1 кидків із середньої і близької відстані. Розглядаючи показники результативності українок, можна відзначити, що в 2-х очкових кидках відсоток влучень склав 41,6%, це вище середнього результату і п’ятий показник серед усіх команд учасниць. Але відсоток влучності 2-о очкових кидків коливався від 30,4% із збірною командою Туречини у першому матчі чемпіонату, до 61,4% із збірною командою Сербії (табл. 3.3, рис. 3.3).

Рис 3.3. Показники результативності кидків збірної команди України у матчах чемпіонату Європи (відсоток влучень) Розглядаючи кількість виконаних 3-и очкових кидків було відзначино, що усередньому за гру команди використовували їх 17,5 разів (рис. 3.2). Більше всього 3-и очкових атак виконувала команда України — 33,6 рази, це на 10,3 рази більше, ніж команда яка посідіє за цим показником 2 місце, збірна команди Латвії. А найменшу кількість дальніх кидків робила команда Вкеликобританії - 7,1 раз. При цьому найвища результативність 3-и очкових кидків спостерігалася у збірної команди Туреччини — 33,8% (табл.3.1).

Розглядаючи показники результативності українських баскетболісток, можна відзначити, що в 3-и очкових кидках відсоток влучень склав 30,4%. Результативність українських спортсменок вище середнього результату на 2,5% і це п’ятий показник на чемпіонаті. Але відсоток влучності дальних кидків коливався від 15,6% із збірною командою Нідерландів, до 50,0% із збірною командою Словацької республіки (рис. 3.3). Слід відзначити, що за рахунок дальних кидків команда України набарала у середньому по 20 очок за гру. Так, найменша кількість 15 очок за рахунок цих кидків була здобута у матчах із збірними командами Франції, Сербії і Нідерланд, а найбільша кількість — 27 очок із збірною командою Словацької республіки (табл. 3.3).

Аналіз виконання штрафних кидків показав, що команди у середньому за гру виконували 16,8 спроб із яких11,6 були влучними, що становить 69,4% точності. Найбільшу кількість кидків за матч виконували баскетболістки Литви, у середньому 22,7 спроб, а найменшу — спортсменки Білорусії, 12,5 разів (табл. 3.1, рис. 3.4).

Рис 3.4. Показники виконання штрафних кидків командами чемпіонату (кількість разів) Команда України виконувала у середньому за гру 17,8 штрафних кидків. У ефективністі виконання штрафних кидків українські баскетболісткі поступалися лише баскетболісткам Туреччини, їх влучність складала 73,3%. Гірший відсоток влучності із лінії штрафних кидків демонстрували баскетболістки Іспанії, чемпіонки турніру, 64,7% (табл. 3.1.).

Влучність виконання штрафних кидків українськими баскетболістками коливалася від 50% проти команди Туреччини в першій грі, до 94,1% із командою Білорусії в останній грі (рис. 3.3.).

Аналізуючи кількість результативних передач, було встановлено, що у середньому команди за гру виконують 10,2 результативні передач (табл. 3.4). Збірна команда України за гру виконувала 13,2 результативні передачи, це найбільша кількість серед усіх команд і перевищує середній результат на 3 передачи.

Таблиця 3.4

Показники ігрової ефективності команд чемпионату Європи серед дівчат до 20 років

РП — результативна передача, СЩ — свій щит, ЧЩ — чужий щит, ПЕ — перехоплення, БШ — блок-шот, Вт — втрати

Вивчення показників гри за підбір м’яча на щиті показало, що у середньому за гру команди робили 39,8 підборів, з них на своєму щиті 26,9 разів і 12,7 разів на щиті суперника. Команда збірної України із показником 44,7 підбирань була ладером серед команд. Також вона мала кращий показник, 30 підборів і насвоєму щиті. При цьому українські баскетболістки виконували за одну гру на 3,1 підборів більше, ніж команди у средньому на своему щиті на 2 подбори на чужом щиті.

Аналіз показника подбору м’яча за динамікою ігор показав, що в 1-й грі із командою Туреччини українки програли свій щит, і виграли чужий щит; в 2-й грі і в 3-й грі із командою Франції і Португалії виграли, як свій, так і чужий щит; в 4-й, 5-й, 6-й і 7-й іграх із командами Словатчини, Росії, Сербії, Нідерландів виграли відскок на своему щиті і програли на щиті суперника, у 8-й грі із швейцарками наші баскетболістки вигали і свій і чужий щит, а у 9-й грі із білорускамивинрали свій та програли чужий щіт (рис. 3.5).

Рис 3.5. Показники ефективності в боротьбі за відскок м’яча на щиті збірної команди України у матчах чемпіонату Європи (кількість разів) Аналізуючи кількість перехоплень м’яча, було встановлено, що у середньому команди за гру виконують 9,0 перехоплень м’яча (табл. 3.4). Збірна команда України за гру виконувала 6,7 перехоплень, це один із найгірших показників серед команд учасниць.

Вивчаючи кількість болк-шотів м’яча, було встановлено, що у середньому команди за гру виконують 2,0 накривання кидка, показники збірної команди України відповідали середньостатистичним показникам (табл. 3.4, рис. 3.6).

Рис 3.6. Показники ефективності гри в захисті збірної команди України у матчах чемпіонату Європи (кількість разів) Аналогічний результат було отримано і при аналізу показника втрати м’яча, де показник українських баскетболісток 16,4 втрати, відповідав середньостатистичному 16,8 втрат м’яча за гру (табл. 3.4). Найбільшу кількість втрат спортсменки України зробили у грі з командою Швейцарії - 23 втрати, а найменшу кількість в грі з командою Нідерландів — 11.

Виконуючи активні техніко-тактичні дії баскетболістки України змусили суперника виконувати фоли. У середньому за гру на українках фолили 18 разів, що відповідає середньостатистичному значенню. Гравці команди України отримували у середньому по 18,8 фола за гру, що також на рівні середньостатистичних зачень (табл. 3.4).

Ефективність нападу українських спортсменок була вирахувана за формулою запропонованою Л. Ю. Поплавським (2004) і склала 0,82 очки на кожне володіння команди м’ячем проти 0,7 очки на одне володіння суперником, що вказує на достатньо високий показник ефективності дій команди України.

3.3 Рівень індивідуальних показників гри баскетболісток збірної України У 2012 р. молодіжну збірну команду України представляли 12 баскетболісток: Наталія Покровенко, Ксенія Афанасьва, Ольга Краєвська, Катерина Демченко, Марія Ткач, Аліна Ягупова, Лариса Стадник, Вікторія Карева, Олександра Чек, Анна Кірієнко, Людмила Науменко, Маріам Уро-Нілі і тренери команди Лариса Єщенко та Ірина Нагорна. Слід зазначити, що троє з учасниць є студентками Харківської державної академії фізичної культури, а дві з них Наталя Покровенко і Олександра Чек вихованки Харківської ДЮСШ № 13.