Тероризм і його типи

Міністерство освіти і науки молоді та спорту України Київський університет імені Бориса Грінченка

Інститут суспільства

Контрольна робота

з курсу «Глобалістика»

на тему: «Тероризм як інструмент впливу на систему міжнародних відносин. Шляхи пошуку боротьби з тероризмом у міжнародному масштабі»

Київ — 2013 р.

Вступ

Актуальність теми дослідження виявляється в багатьох аспектах. Об'єктивні аспекти полягають в тому, що досліджувана тема є надзвичайно актуальною в умовах продовження глобалізації світового співтовариства в сучасних умовах. Поглиблення соціально-політичної асиметрії у світі супроводжується ескалацією міжнародного тероризму, що трансформується за своїм внутрішнім змістом, формою, характером виявів під прямим або опосередкованим впливом різноманітних протиріч та конфліктів. Змінюються його масштаби, чіткіше окреслюється ідеологія, посилюється агресивний інформаційно-пропагандистський вплив.

Безпрецедентні терористичні акти, здійснені в США 11 вересня 2001 р., стали своєрідною точкою відліку нового «постманхеттенського» століття, їх можна визнати поворотним пунктом не тільки у розвитку самого тероризму, але і в його переосмисленні.

Тема «тероризму», зазвичай, виникає у зв’язку з наявністю всеохоплюючої кризи світового суспільства, формою вияву якої є багатоманітні насильницькі дії, найжахливішими з яких і є тероризм.

В сучасних умовах тероризм постійно еволюціонує, набуває нових форм і методів. Тероризм проявляє себе на всіляких рівнях, починаючи із широкомасштабних насильницьких акцій на міжнародній арені й закінчуючи спонтанними терористичними діями окремих осіб.

Тероризм викликав і викликає до себе складне, дуже часто суперечливе ставлення: з одного боку тероризм це спосіб вияву протистояння до певних чинників в суспільстві, з іншого терористичні дії мають силовий характер і впливають або в фізичному, або в моральному плані на сучасне суспільство.

Суб'єктивні аспекти обумовлені недостатнім вивченням тероризму як специфічного явища, як феномена, що є складним і полікаузальним. Деякі вчені широко тлумачать термін «тероризм», нівелюючи його до понять «політичний екстремізм», «радикалізм» або навіть зводячи його до всього спектра насильницьких дій, що порушують права та свободи громадян.

Відсутність єдності поглядів на процеси глобалізації демонструє складне і суперечливе ставлення суспільної думки щодо використання теоретичних методів протидії цим процесам. Саме тому необхідним є професійно-кваліфіковане розуміння природи та сутності, а також факторів, що визначають подальшу ескалацію тероризму, з метою вироблення науково-обґрунтованих і концептуально-оформлених методів протидії такому суспільно-небезпечному соціально-політичному явищу як тероризм.

Розвиток сучасного міжнародного тероризму характеризується формуванням таких негативних явищ, як багатоплановість руйнівного впливу на різні сфери суспільного життя — політичну, економічну, соціальну, духовну, а також на національну безпеку: суспільну, державну, воєнну, інформаційну тощо. На сучасному етапі тероризм із його політично вмотивованою насильницькою ідеологією становить серйозну небезпеку для світової спільноти та окремих держав, зокрема й для України.

1. Передумови виникнення та поширення екстремізму й тероризму

Світове співтовариство постійно зіштовхується з такими широкомасштабними, різними за формами та способами прояву явищами, як тероризм та екстремізм.

За різними оцінками, у світі щорічно здійснюється від 320 до 660 терористичних актів. І з кожним роком ця цифра невпинно зростає. Тероризм та екстремізм дедалі частіше створюють загрозу безпеці як державам в цілому, так і окремим громадянам зокрема.1

На початку XXI ст. тероризм став однією з найбільших загроз міжнародній безпеці. Процеси глобалізації призвели до інтернаціоналізації тероризму, трансформації його ідеологічної та інституційної бази, суттєвого розширення форм і методів. Протягом останніх років світова спільнота усвідомила, що тероризм починає домінувати над такими небезпечними світовими загрозами, як організована злочинність, наркобізнес, ядерні та екологічні катастрофи.

Насильство вражає як високорозвинені країни, так і периферію цивілізованого світу. «Метастази тероризму» охоплено практично всі континенти, але найбільше людство непокоїть виникнення передумов терору глобального рівня, що нині спостерігається на Євроазійському континенті.

На сучасному рівні ми це явище можемо характеризувати такими подіями як: вибух в Оклахома-Сіті, підрив посольств у Кенії і Танзанії, організований Усамою Бін Ладеном, вибухи житлових будинків у Росії, Франції, вбивства людей терористською організацією ІРА у Великій Британії, знищення посадових осіб у Іспанії організацією ЕТА, численні замахи на глав держав Ватикан, Грузії, Шрі-Ланки, США, Філіппін. Звичайно, неможливо не згадати і про антицивілізаційний акт тероризму, який було вчинено у США 11 вересня 2001 року.

Як відомо, тероризм виникає, колисуспільство переживає глибоку кризу, — передусім кризу ідеології та державно-правової системи. У такому суспільстві з’являються різноманітні опозиційні групи — політичні, соціальні, національні, релігійні, для яких стає сумнівною законність існуючої влади й усієї системи управління. Це ніби відповідь суспільства на загальний занепад культури, моралі і т.д.

Але виникає питання, як охарактеризувати такі дії. Існує декілька понять силових дій проти людського суспільства — «терор», або інший вид — «тероризм».

Протягом першої половини XX ст. тероризм був розчиненим у кривавому хаосі революцій, громадянських і світових війн. Він став обов’язковим компонентом воєнного протистояння. У своєму ж рафінованому вигляді тероризм знову виникає наприкінці 60-х. Більше того, від цього часу терористичні організації набувають значного впливу і ваги в політиці окремих країн і цілих регіонів.

Особливістю ситуації є те, що терористичні групи тісно взаємодіють і навіть мають спеціальні центри для координації дій і навчання терористичної діяльності. Таким чином, до нових якісних параметрів тероризму необхідно внести зростання співробітництва, фінансова та технічна взаємодопомога терористичних організацій.

Значна частина терологів вважає, що у 70-ті рр. принаймні двічі відбулися міжнародні зустрічі лідерів тероризму: в Лівані 1972 р. і в Ларнаці на Кіпрі 1977 р., у яких брали участь лідери терористичних груп з ФРН, Японії, Ірану, Туреччини, Північної Ірландії.

Англійський теролог Пол Вілкінсон виділяє 4 типи сучасних терористичних рухів:

рухи націоналістичних, автономістських чи організацій етнічних меншин;

ідеологічні групи або таємні товариства, що прагнуть до різних форм «революційної справедливості або соціального визволення» ;

групи емігрантів або вигнанців з сепаратистськими або революційними прагненнями відносно своєї батьківщини;

транснаціональні банди, що користуються підтримкою деяких країн і діють в ім'я «світової революції».

Якщо говорити про тероризм, то це явище політичного життя настільки багатогранне, що міжнародній спільноті досі не вдалося надати йому загальноприйнятого юридичного визначення, хоча для всіх є зрозумілою сутність цього явища. Тероризму притаманні незаконне насилля, намагання залякати широкі верстви населення, невинні жертви, міжнародне поширення тощо.

На думку багатьох фахівців у даній сфері, на сьогодні тероризм має не стільки ідеологічне, скільки етнічне та релігійне забарвлення. Його представники вирізняються більшим фанатизмом порівняно з ідеологічними терористами. Зазначене криється, як правило, у вагомій підтримці з боку суспільства, оскільки саме духовна сфера є ближчою людям за ідеологічні переконання. Звичайно ж, найбільшу на сьогодні тривогу у світі викликає так званий ісламський тероризм.

Як правило, ісламський екстремізм діє у співдружності з крайнім націоналізмом, сепаратизмом і соціальним популізмом. Він спроможний консолідувати зусилля на відповідному загальному підґрунті, освятити свою праведну боротьбу авторитетом великої та праведної релігії - саме в цьому криються його міжнародні можливості й характер.

На думку окремих дослідників, нині почалася ера конфліктів цивілізацій, за якої представники ісламського екстремізму прагнуть притягнути до себе прихильників простою альтернативою: повернутися в минуле, до ісламської мрії «золотої доби», до ісламських традицій, до шаріату. При цьому винуватцями усіх бід екстремісти вбачають країни Північної Америки та Європи, «цивілізацію християн», «невірних». Фактично 80% терористичних актів у світі - справа рук саме ісламських терористів.

Таким чином, недостатня увага державної влади, а в окремих випадках і прийняття хибної позиції щодо вирішення нагальних проблем населення, насамперед соціальних і духовних, є передумовою загострення соціальної та політичної ситуації. Треба також звернути особливу увагу на питання релігійної нетерпимості. До цього питання державна влада має ставитися дуже прискіпливо, не допускаючи надмірного втручання в релігійну сферу владою.

Молодіжний екстремізм як масове явище останніх років проявляється у зневажливому ставленні до прийнятих суспільством правил і норм поведінки (етичних норм). Аналізуючи екстремістські прояви в молодіжному середовищі, В. Т. Лісовський характеризує молодіжний екстремізм як «особливу форму відчуження і, насамперед, відчуження від загальнолюдських, загальнокультурних цінностей». 3Особливості екстремізму в молодіжному середовищі виходять із «сутності молоді як соціальної групи і визначаються транзитивним (перехідним) характером становлення її соціальної суб'єктності». 4

Саме в молодому віці недосконалість оточуючого соціального світу відчувається найгостріше. Тому з’являється бажання відійти від цієї реальності та створити свій власний світ, не беручи до уваги готовність цього світу до трансформації.

Дії молодих екстремістів є більш жорсткими, оскільки через свій вік молодь до кінця не усвідомлює страх перед смертю, фізичними травмами, погано уявляє наслідки власних дій.

2. Тероризм, як чинник пливу на міжнародні відносини

Тероризм є політичним явищем, адже полягає у спробі змінити поведінку людей, державних органів, бізнесу або інших організацій, тобто реалізувати владу. З іншого боку, тероризм є лише «інструментальною» ідеологією. Він може практикуватися носіями навіть антагоністичних цінностей, спільним є лише той факт, що життя людини для них нічого не варте. Здійснення терористичних актів є також способом політичної комунікації, донесення до суспільства крайнього невдоволення наявним станом, що порушує життєво важливі інтереси тієї чи іншої групи, принаймні за суб'єктивними оцінками носіїв цих інтересів. Відповідний спосіб політичної комунікації використовується як остання можливість тоді, коли інші способи реалізувати такий інтерес розглядають як неефективні.

Однією з найважливіших тенденцій сучасного тероризму вважається його злиття з організованою злочинністю, насамперед з наркобізнесом. Їх можна часом розрізнити лише за цілями, мотивами, а методи та форми — ідентичні. Вони взаємодіють і надають підтримку один одному. Нерідко злочини маскуються політичними цілями, а їх учасники, видаючи себе за терористів, вимагають ставлення до себе після арешту як до політичних ув’язнених.

Фахівці-терологи відмічають, що тероризм завжди кримінальний і майже на 90% організований. Він є особливим різновидом організованої злочинності, що вирізняється специфічною мотивацією.

Особливий інтерес до організованої злочинності з боку терористичних організацій викликають її фінансові можливості. Організована злочинність у поєднанні з ідейними противниками та опозиціонерами влади ідеологізує свою кримінальну діяльність, закріплює вплив й отримує додаткові можливості для власного просування до влади.

На відміну від минулого, сучасний тероризм проявляється вже не стільки діяльністю терористів-одинаків, викрадачів літаків і убивць камікадзе, скільки існуванням потужних структур із масштабним оснащенням. Приклади Афганістану, Таджикистану, Косова, Чечні, Колумбії, Мексики показують, що лідери сучасного тероризму здатні вести диверсійно-терористичні війни та провокувати збройні конфлікти. Тероризм перетворився на досить прибутковий бізнес глобального масштабу з розвиненим ринком праці і застосуванням капіталу (поставка зброї, наркоторгівля тощо).

Заслуговує на увагу висновок експерта з питань повстанських рухів Р. Гунаратни щодо ролі й місця тероризму в сучасній політичній боротьбі. Він вважає, що в умовах формування транснаціональних ідеологічних, фінансових і технологічних структур тероризм набуває дуже небезпечних рис і стає важливим джерелом дестабілізації обстановки як на регіональному, так і міжнародному рівні. Співпраця терористичних організацій із кримінальними угрупованнями, зокрема з наркобізнесом, завдає великої шкоди регіональній безпеці.

3. Наркобізнес і тероризм

Наркобізнес і тероризм тісно пов’язані ще з ІІ половини 40-х років ХХ ст. Після закінчення Другої світової війни кошти від реалізації наркотиків використовувались окремими державними структурами для підтримки різних партизанських та екстремістських угруповань на території своїх реальних або уявних противників. Так, відомо, що деякі відомства та приватні фонди Сполучених Штатів використовували прибутки від реалізації кокаїну для підтримання контрас у боротьбі з сандиністським урядом Нікарагуа. Прибутки від героїну використовували спецслужби Пакистану для фінансування моджахедів, які воювали проти СРСР.5Зважаючи на те, що підтримка екстремістських організацій деякими тоталітарними режимами закінчилася, терористи почали шукати альтернативні джерела надходжень, що і пов’язало тероризм з наркобізнесом.

Не викликає, зокрема, сумніву зв’язок між терористичними організаціями Колумбії, Філіппін, Косова, Чечні, Узбекистану, Киргизстану та міжнародними й національними структурами наркомафії.

Кібертероризм.

Також значного впливу досягає кібертероризм. Стрімке зростання комп’ютерних технологій та їх запровадження в управління стратегічно-важливими структурами держави призводить до зростання їх уразливості непропорційно швидше протистояти подібним загрозам.6

Застосування кібернетичних атак необхідно розглядати і як засіб ведення війни в новій сфері, поряд із бойовими діями на суші, морі, в повітрі та космічному просторі.

Суб'єктами кібератаки можуть бути:

державні установи, спеціальні служби;

політичні організації;

окремі хакери або їх організовані групи.

Відтак, на нашу думку, можна виділити такі критерії віднесення вказаних об'єктів:

критерій № 1 (фізичний рівень кіберпростору) — характеризується відсутністю або мінімальним ризиком для життя та здоров’я населення, навколишнього середовища й направленістю (спрямованістю) кібератаки на дестабілізацію роботи органів центрального управління, позбавлення можливості доведення сигналів бойового управління державою як у мирний, так і у військовий час, керування збройними силами, органами правопорядку.

До таких об'єктів можна віднести:

мережі зв’язку й інформаційно-обчислювальні мережі, що використовуються державними організаціями під час виконання своїх управлінських функцій;

військово-інформаційна інфраструктура, що вирішує завдання управління військами;

засоби масової інформації (передусім електронні) тощо;

критерій № 2 (кібертероризм) — характеризується можливістю нанесення значних економічних збитків, великої кількості людських жертв, екологічних катастроф, що призводять до руйнування або виведення з ладу внутрішньодержавної (загальнодержавної) інфраструктури.

До таких об'єктів можна віднести:

системи керування у галузі транспорту (системи аеропортів, залізниць, метрополітенів, навігації водного транспорту);

системи керування газового та газотранспортного комплексу України;

системи керування виробництва (АЕС, ГЕС, ТЕЦ), передачі та розподілення електроенергії тощо;

критерій № 3 (семантичний рівень) — крадіжки, пошкодження даних, що мають критично-важливе значення для держави (ядерні, хімічні, біологічні дослідження, ракетно-космічні технології тощо).

До таких об'єктів можна віднести:

сервери відомчих інформаційних мереж;

інформаційні та керуючі структури банків, промислових підприємств тощо.

Крім того, цілі кібератак можуть змінюватися відповідно до нових розробок і технологічних новацій безпосередньо у структурі побудови інформаційно-телекомунікаційних систем і мереж, запровадження нових операційних систем, протоколів передачі даних, принципів маршрутизації інформаційних потоків тощо, а відтак, і в технологіях вчинення кіберзлочинів.

4. Боротьба з наркобізнесом і кібертероризмом

У зв’язку з катастрофічними для міжнародного миру та безпеки наслідками афганського нарковиробництва Росією у березні 2010 року у штаб-квартирі НАТО, а згодом — у Європарламенті було запропоновано план «Райдуга — 2». Цей план містить 7 пунктів, зокрема:

підвищення через Раду безпеки ООН статусу проблеми афганського нарковиробництва до рівня загрози міжнародному миру та безпеці;

розроблення та реалізація програми підйому економіки й розвитку Афганістану через розвиток передусім енергетики й електрифікації, створення достатньої кількості робочих місць для афганців (не менше 2 млн);

ліквідація культивації опіумного маку у спосіб викорінення посівів, через апробовані способи знищення з підвищенням ефекту з 3 до 25% щороку;

включення до санкціонованого списку ООН лендлордів, які надають землі під макові плантації. З цією метою забезпечити складення кадастрового реєстру земель південних провінцій Афганістану;

включення до мандату ІСАФ компетенції та обов’язку знищення плантацій опіумного маку в Афганістані;

забезпечення необхідного рівня довіри з метою розвитку оперативного співробітництва, обміну розвідданими, включаючи місця дислокації нарколабораторій постачання прекурсорів, передачу об'єктів розроблення тощо;

Російський план «Райдуга — 2», по суті, кваліфікував афганське нарковиробництво як загрозу міжнародному миру та безпеці. Ця міжнародно-правова оцінка масштабу подібного явища створює базовий легітимний політичний формат для консолідованих дій усієї світової спільноти.

В боротьбі проти кібератак потрібно розуміти, що можливості обходу систем кібербезпеки постійно змінюватимуться. Отже, з метою упередження кібератак на визначені об'єкти потрібно проводити «стрес-тести» відносно цих об'єктів на предмет визначення уразливих місць.

У межах подібних «стрес-тестів» (насправді - навчань) мають бути імітовані кібератаки на урядові комп’ютерні мережі, а також мережі, що використовуються представниками бізнесу та рядовими користувачами. При цьому всі атаки мають буди змодельованими з метою унеможливлення нанесення шкоди зазначеним комп’ютерним мережам. До проведення подібних навчань мають бути залучені фахівців у цій області і з державних структур, і з приватних фірм. Зазначене дозволить перевірити реальну здатність країни до опору кібератакам і підвищити ефективність функціонування підрозділів правоохоронних органів, що вирішують завдання з протидії кіберзлочинності.

5. Боротьба з тероризмом у міжнародному масштабі

екстремізм тероризм наркобізнес боротьба Тероризм є багатоаспектним соціальним феноменом. Тому для пошуку адекватної та ефективної протидії цій серйозній загрозі необхідний її аналіз з різних позицій.

Історія свідчить, що можна ліквідувати терористичну загрозу (переважно силами спеціальних служб та поліції) тільки у випадку, якщо є можливість піддати репресіям усіх членів спільноти, які відстоюють життєво важливі інтереси через скоєння терористичних актів. Яскравими прикладами такого розвитку подій стала фактична ліквідація таких терористичних організацій, як німецька «Фракція Червоної Армії» та японська «АумСінрікьо».

Протидія тероризму потребує значних економічних ресурсів та пов’язана з певними обмеженнями можливостей суспільного розвитку. Тому для з находження належного балансу між безпекою та свободою, необхідно о цінити якість загрози. Попри те, що терористичні акти у Нью-Йорку, Лондоні, Мадриді, Мумбаї забрали багато людських життів, викликали шокову суспільну реакцію, вони не змогли спричинити руйнування системи державного управління чи довгострокової економічної шкоди, адже аби д осягти цієї мети, напади навіть вищої інтенсивності необхідно здійснювати упродовж тривалого часу.

Починаючи з кінця 2010 р., у Німеччині, Великій Британії та США було підвищено рівні терористичної загрози. У січні 2011 р. під час масштабного теракту в московському аеропорту «Домодєдово» загинула громадянка України.

Тому загрози тероризму та розповсюдження зброї масового ураження визнаються світовим співтовариством як найнебезпечніші. Це твердження можна проілюструвати зокрема такими фактами:

у межах системи ООН розроблено 16 універсальних угод (13 конвенцій і 3 протоколи), спрямованих проти міжнародного тероризму та конкретних видів терористичної діяльності);

у документах Ризького саміту НАТО 2006 р. тероризм та розповсюдження ЗМУ відкривають список найнебезпечніших загроз Альянсу на найближчі 10−15 років. Таку оцінку було підтверджено на Лісабонському саміті НАТО наприкінці 2010 р.;

перелік документів Єврокомісії, присвячених протидії тероризму та прийнятих тільки після 2004 р., налічує кілька десятків одиниць;

Шанхайська організація зі співробітництва (ШОС) прийняла Шанхайську конвенцією 2001 р., спрямовану проти тероризму, сепаратизму та екстремізму;

зусилля держав-членів СНД (Антитерористичний центр СНД).

Яскравим прикладом є також безпрецедентний за останні 65 років за рівнем і масштабами захід у сфері глобальної безпеки, що відбувся у 2010 р. у США, — Вашингтонський саміт з (фізичної) ядерної безпеки, присвячений боротьбі з ядерним тероризмом. Крім того, міжнародні організації та системи колективної безпеки, починаючи з ООН, мають відповідні контр терористичні структурні елементи.

В «Конвенції Ради Європи про запобігання тероризму» державам-учасницям цього міжнародно-правового акта рекомендується встановити кримінальну відповідальність та протидіяти зокрема публічним підбурюванням до вчинення терористичних злочинів, а також залученню до терористичної діяльності та навчанню їй.

У ст. 1 Конвенції наголошується, що для її цілей термін «терористичний злочин» означає будь-який із злочинів, викладених і визначених в одному з таких договорів.

1. Конвенція про боротьбу з незаконним захопленням повітряних суден, підписана в Гаазі 16 грудня 1970 р.

2. Конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки цивільної авіації, укладена в Монреалі 23 вересня 1971 р.

3. Конвенція про запобігання та покарання злочинів проти осіб, які користуються міжнародним захистом, у тому числі дипломатичних агентів, прийнята в Нью-Йорку 14 грудня 1973 р.

4. Міжнародна конвенція про боротьбу із захопленням заручників, підписана в Нью-Йорку 17 грудня 1979 р.

5. Конвенція про фізичний захист ядерного матеріалу, прийнята у Відні 3 березня 1980 р.

6. Протокол про боротьбу з незаконними актами насильства в аеропортах, що обслуговують міжнародну цивільну авіацію, укладений у Монреалі 24 лютого 1988 р.

7. Конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки морського судноплавства, укладена в Римі 10 березня 1988 р.

8. Протокол про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки стаціонарних платформ, розташованих на континентальному шельфі, укладений у Римі 10 березня 1988 р.

9. Міжнародна конвенція про боротьбу з бомбовим тероризмом, підписана в Нью-Йорку 15 грудня 1997 р.

10. Міжнародна конвенція про боротьбу з фінансуванням тероризму, прийнята в Нью-Йорку 9 грудня 1999 р.

Також існує ряд різних документів які сформувалися на підставі стратегічного характеру. В багатьох країнах існує вже сформована система протидії тероризму в таких європейських країнах, як Литва, Італія, Франція, Чехія. Протягом кількох останніх років триває робота над подібною стратегією у Польщі.

Зазначмо на прикладі Великої Британії. У 2009 р. там було прийнято нову Стратегію протидії міжнародному тероризму «Contest 2». За оцінками експертів, це найдосконаліший документ і який міг би вважатися взірцем для інших держав. Основними особливостями оновленої Стратегії стали:

концентрація зусиль на виявленні осіб та груп, які потенційно можуть становити загрозу національній безпеці, навіть якщо вони не порушують закони країни перебування;

боротьба з процесом радикалізації мусульманської спільноти;

активне залучення співробітників урядових, громадських та бізнесових структур до вирішення питань протидії тероризму (планується здійснити заходи зі спеціальної антитерористичної підготовки 60 тис. працівників підприємств різної форми власності, торгівельних центрів, стадіонів, готелів, транспорту тощо);

включення до тексту Стратегії міжвідомчих заходів щодо протидії терористичній діяльності з використанням хімічних, біологічних, радіологічних речовин, ядерних та інших вибухових пристроїв;

визначення напрямів протидії тероризму з низки специфічних питань, а саме: пошук джерел фінансування, зменшення кількості регіональних конфліктів, міжвідомчої урядової діяльності з проблеми Афганістану/Пакистану, використання терористами мережі Інтернет та інших засобів комунікації.

На сьогоднішній день всі розроблені документи по боротьбі з тероризмом можна використати й поширити у законодавстві і нашої країни. Бо хоч ми і не стикалися з таким поширенням терористичного руху на наших теренах, але наша етнічна різноманітність (Крим — татари), соціальне розшарування і недовіра до влади може закінчитись громадським вибухом.

Висновок

Отже, як було розглянуто — тероризм є багатогранним, багатоаспектним і полікаузальним феноменом зі складною структурою та широкими мотиваційними компонентами. Сучасний тероризм (тероризм початку XXI століття) є наслідком розвитку деконструктивного процесу глобалізації. З тероризмом межують процеси та явища, що характеризуються використанням збройного насильства, в ході яких використовуються прийоми та засоби, схожі з тими, що використовують терористи. Сучасний тероризм також є проявом між групового конфлікту. Інтенсивне дослідження феномена тероризму останніх років дозволяє стверджувати, що сучасний тероризм є проявом конфлікту між культурами і типами культур.

Тероризм є індикатором кризових процесів, наслідком формування інформаційного суспільства. Зростає роль засобів масової інформації у формуванні суспільних настроїв, в результаті чого зростає і поле потенційного впливу тероризму на суспільство, розширюються його можливості.

Масштаби терористичних акцій свідчать про існування добре озброєного терористичного інтернаціоналізму. Відбувається глобалізація та інтернаціоналізація тероризму, головною метою якого є перетворення останнього на суб'єкта світової політики. Міжнародний тероризм розглядається як рефлекс, викид відчаю та безсилої злості у відповідь на методично зростаюче та безцеремонне панування Заходу над всім світом.

Але тероризм він став проблемою всього світового товариства загалом і боротьба ведеться спільно. На думку деяких вчених тероризм ХХІ століття — це Третя Світова Війна між країнами Європи, Заходу і Східними державними утвореннями. І як неодноразово зазначалось ця війна має вестись з використанням всіх сил в вигляді спільного законодавства, військових сил і політичного вектора.

Список використаної літератури

1. Державна політика протидії тероризму: пріоритети та шляхи реалізації: збірник матеріалів «круглого столу» / за ред. М. Г. Гуцало. -К.: НІСД, 2011. — 120 с.

2. Гуцало М. Г. Сучасний міжнародний тероризм як загроза національній безпеці України: нові підходи до протидії.

3. Зубок Ю. А. Молодежный экстремизм: сущность, формы проявления, тенденции / Ю. А. Зубок, В. И. Чупров. — М., 2009. — С. 87.