Роберт Оуен – людина, яка відмінила гроші

Роберт Оуен — людина, яка відмінила гроші

Роботу виконав Миколаєць Богдан Миколайович Біла Церква

ЗМІСТ Вступ Розділ I. Роберт Оуен — і теоретик, і практик

1.1 Життєвий шлях Роберта Оуена

1.2 «Модель справедливого суспільства»

Розділ II. Вільна асоціація — вирішення усіх проблем сучасного капіталізму

2.1 Шарль Фур'є та його послідовники

2.2 Ідея соціалістичної організації суспільства — це винахід XIX століття Висновки Список використаних джерел

ВСТУП оуен суспільство гроші

У 1771 році народився Роберт Оуен у містечку Ньютаун. В 15 років він керував власною справою — прядильною майстернею, що випускала найтоншу в Англії нитку. В 20 років — управляючий фабрикою. У 29 створює акціонерне товариство й купує ткацьку фабрику; об'єднавши капітали однодумців, він зміг здійснити реформи: на чотири години скоротив робочий день, відкрив при фабриці школи для дітей і дорослих, першим в світі створив дитячі садки. Все це зробило його популярним й дозволило вимагати від парламенту прийняти закон, що захищає робітників від свавілля хазяїнів. Так вперше з’явилося трудове законодавство.

Популярність Оуена зросла, його знала не тільки уся Англія, але й Європа. Окрилений успіхом, а також бачити невідповідність закупівельних, оптових та роздрібних цін, він дійшов висновку, що винні у цьому гроші. Значить, їх слід відмінити, тоді зникнуть перекупники. Відкривши обмінних банк, Оуен закликав співвітчизників повернутися до безпосереднього обміну товару на товар. Досвідчені службовці встановлювати «трудову цінність» продукту праці, а власник товару отримував «трудові бони» й міг їх обміняти на будь-який товар, рівний «трудовій вартості». Оуен вважав, що здійснюється справедливий обмін, без обману і осередків. Спочатку банк мав великий успіх. Але поступово накопичувалось багато товарів, що не знаходили попиту. Незнання економічних законів не звільняє від прикрих наслідків. Врешті-решт, довелося уцінити товар, що залежався, а потім і зовсім закрив банк. Оуен знехтував найціннішими якостями грошей як загального еквівалента й поплатився за це. Гроші не можна «відмінити», як не можна їх і «вигадати».

Актуальність нашої роботи полягає у тому, що людство на всіх етапах свого розвитку намагається створити модель справедливого суспільства.

Об'єкт дослідження: — Роберт Оуен Предмет дослідження: — моделі справедливого суспільства Р. Оуена і його послідовників.

Основна мета дослідження:

Висвітити життєвий шлях Роберта Оуена і його послідовників, а також розповісти про спроби «по-новому» організувати суспільство у XIX ст.

Завдання даної роботи:

- ознайомитися із біографією Р. Оуена;

- дізнатися про наступників Оуена;

- ознайомитись з намаганнями видатних економістів створити модель ідеального суспільства.

Практичне значення:

Дана робота може широко використовуватись на уроках економіки, факультативних заняттях та на засіданнях гуртків економістів, конференціях з метою популяризації знань серед школярів.

РОЗДІЛ I. РОБЕРТ ОУЕН — І ТЕОРЕТИК, І ПРАКТИК

1.1 Життєвий шлях Роберта Оуена Оуен (1771 — 1858) (Додаток А) народився в родині дрібного ремісника, у невеликому англійському містечку Ньютаун. Після закінчення початкової школи, у семирічному віці, стає помічником учителя, репетитором, пише проповіді на релігійні теми, заживши собі слави «маленького священика». У 9 років починає працювати в торгівлі, де протягом восьми років проходить шлях від продавця до менеджера великого торгового центру. Згодом він відкриває прядильну фабрику, де виявляє неабиякі організаторські здібності. 1794 р, Оуен стає акціонером компанії «Чарльстон Твіст і К°», яку було засновано найстарішими лондонськими й манчестерськими фірмами, і очолює правління товариства.

1800 р. Оуен купує на кордоні Шотландії й Англії фабричне селище Ленарк з чотирма прядильними фабриками і створює зразкову колонію, завдяки якій стає відомим у всьому світі. Діяльність Оуена в Нью-Ленарку поділяється на два періоди: організація зразкового промислового товариства — колонії високої культури й високого рівня продуктивності праці та суспільно-реформаторська діяльність, коли він намагався її успіхи поширити на все суспільство. Другий період був невдалим, і 1824 р. Оуен від'їздить до США, щоб там реалізувати свій план кооперативної громади. З цією метою 1825 p. він купує 30 тис. акрів землі разом з будівлями і засновує сільськогосподарське товариство «Нью Гармонія» (Додаток Б). Воно проіснувало лише три роки.

Після повернення до Англії Оуен знову займається суспільно-реформаторською діяльністю, сподіваючись уже не на урядові кола, а на профспілковий рух. Тред-юніони він пропонує перетворити на об'єднання виробників для організації кооперативних громад, розробляє плани організації «Великої національної об'єднаної спілки виробництв» і «Банку справедливого обміну», (Додаток В) що, на його думку, могло б стати вирішальним кроком до реорганізації суспільства.

У жовтні 1832 р. в Лондоні починає функціонувати оуенівський «Національний банк справедливого обміну праці», а 1833 р. в Бірмінгемі його філія, які користувались успіхом доти, доки їхньою діяльністю керував сам Оуен. Через два роки після того як Оуен відійшов від справ, Банк зазнав краху. 1834 p. був переломним пунктом у житті, діяльності та творчості Оуена. Хоч він прожив іще 24 роки, однак тримався осторонь не тільки від робітничого руху, а й від широких соціальних рухів узагалі. Поступово оуенізм перетворився на суто теоретичне вчення. У Манчестері Оуену встановлено пам’ятник (Додаток Г).

Основні праці Оуена: «Про формування людського характеру» (1813), «Доповідь графству Ленарк» (1820), «Зауваження про вплив промислової системи» (1815), «Виклад раціональної системи суспільства» (1830). Він є автором проекту Фабричного закону, а після 1834 p. починає видавати журнал, в якому пропагує євангелістське вчення та пише праці на теми моралі, з яких головною є «Новий моральний світ» (1845).

1.2 «Модель справедливого суспільства»

Роберт Оуен був одночасно і теоретиком, і практиком. Він виступав за створення нового суспільства за допомогою просвітительства й законодавства.

В основу його програми покладено теоретичну систему, провідною ідеєю якої є формування соціального середовища, сприятливого для ефективної праці та всебічного розвитку людини. Оуен проголошує, що людина — продукт середовища і що змінити її можна, лише змінивши середовище, в якому вона існує. Це одна з головних ідей теорії та практики Оуена.

Під середовищем він розуміє суспільно-економічні відносини, що впливають на поведінку людини. Основними складовими суспільного середовища, за Оуеном, є інституціональні (ідеологія, мораль, право, освіта) та економічні компоненти. Він уважає, що функції з формування нового середовища має взяти на себе держава, силою своєї влади спонукаючи до створення прогресивних інститут національних і економічних форм.

Оуен запевняє, що за допомогою виховання та законодавства, яке відповідає названим ним принципам, можна створити нове суспільство, позбавлене будь-яких проблем. З цією метою з власної ініціативи він створює спілки банкірів та підприємців, проводить з ними «виховну роботу», закликаючи до свідомої перебудови соціального середовища, але, звичайно, зазнає тільки поразки.

У поняття соціального середовища він включає й економічні основи організації суспільного виробництва. Оуен стверджує, що для перебудови економічного середовища потрібно насамперед знищити приватну власність і прибуток, забезпечити еквівалентний обмін товарами за їхньою вартістю, замінити гроші «бонами праці», що стануть справжнім еквівалентом цінності.

Оуен намагається теоретично обґрунтувати структуру прогресивної економічної системи майбутнього. Він виходить з аналізу суперечностей господарської системи капіталізму і, слушно (в цілому) визначивши їхню природу, наголошує, що формування нового економічного середовища полягає в тім, щоб позбутись цих суперечностей, ліквідувавши їхню основу — приватну власність.

Характеристика капіталізму. Вихідним пунктом аналізу капіталізму для Оуена була англійська фабрична система, що утворилась у результаті промислового перевороту. Він уважав її досить досконалою і такою, що могла б існувати автономно, поза існуючою системою економічних відносин, бо вона створює належні умови для раціональної організації праці, високого рівня її продуктивності і формування свідомого ставлення до неї.

Капіталістичне середовище перешкоджає раціональному поєднанню виробників та засобів виробництва в межах фабричної системи, раціональному розподілу факторів виробництва та продуктів праці.

Критикуючи капіталізм, Оуен характеризує його як нераціональну систему, що породжує суперечності, злидні, нові форми рабства та війни.

Причиною недоліків капіталізму він уважає приватну власність, релігію та шлюб, освячений церквою.

Оуен виступає проти будь-яких форм приватної власності, оскільки бачить у ній першопричину всіх проблем капіталізму — криз, безробіття та злиднів.

Приватна власність зумовлює приватнокапіталістичну форму розподілу, що уособлюється в праві власника визначати рівень прибутків і тим самим підривати основи матеріальних стимулів до праці. Оуен доводить це, посилаючись на дію закону вартості.

Оуен визначає вартість по-рікардіанському, тобто працею, витраченою на виробництво товару, а не тією працею, що купується на товар. Він заперечує думку Сміта, що з нагромадженням капіталу і приватної власності на землю продукт праці розподіляється між трьома класами суспільства, а тому вартість визначається доходами. Оуен погоджується зі Смітом, що закон вартості за капіталізму порушується, але не вважає такі порушення нормальними. На думку Оуена, їхнім наслідком є швидке розшарування суспільства та зниження «ціни праці», що зменшує купівельну спроможність робітників і звужує ринок збуту. У «Доповіді графству Ленарк» він пише, що сучасний устрій суспільства не дає робітникові належної винагороди за його працю і внаслідок цього всі ринки виявляються недостатніми. Звідси випливає і невідповідність між пропозицією та попитом.

Оуен один із перших зробив соціалістичні висновки з рікардіанської теорії вартості. Для Оуена конкуренція і прибуток є двома сторонами того самого явища — виробництва, приватного за характером. Капіталізм базується на прагненні отримання прибутку. Прибуток Оуен трактує як результат несправедливого обміну, додаток до ціни. Він є причиною економічних криз надвиробництва, або, скоріше, недоспоживання, оскільки через нього робітник не може придбати продукт власної праці і, отже, спожити еквівалент того, що виробив. Оуен вимагав ліквідації нетрудових прибутків.

Гроші є другим недоліком капіталізму, вони спотворюють обмін і розподіл. Оуен твердить, що гроші є знаряддям прибутку. Завдяки грошам прагнення прибутку підкоряє собі обмін, і аномальний продаж товару за ціною вищою ніж його вартість стає можливим. Тому потрібно ліквідувати гроші.

У поясненні криз Оуен виходив також з індустріалізації виробництва: машинне виробництво сприяє розширенню пропозиції, але породжує безробіття і скорочення попиту. Оуен стверджував, що нова промислова система може існувати і без капіталістів. На підставі рівня розвитку техніки після промислової революції він робив висновок про те, що можна створити таку досконалу організацію виробництва й розподілу, яка б не зазнавала криз.

Релігію Оуен уважає третім недоліком існуючого суспільного ладу, оскільки вона не виконує функцій виховання нової людини, суперечить принципам суспільної справедливості, закріплює нерівність як моральний закон. Шлюб, освячений церквою, — одна з форм рабства, причому постійного, оскільки його не можна скасувати в межах релігійного законодавства. Він посягає на свободу особистості, суперечить людській природі.

Оуен вказує на скороминущий характер капіталізму. Він розуміє, що в межах капіталістичної системи вирішення цих проблем неможливе, але вважає, що шлях до трансформування капіталізму в соціалістичне суспільство полягає у свідомому створенні умов, за яких вартість і справді визначалася б витраченою працею, гроші були б непотрібні, а машина служила б людині.

Шляхи реформування капіталізму. Створення соціального середовища — провідна ідея усіх практичних заходів Оуена. Сприяння у здійсненні цієї ідеї він очікував то від хазяїв, то від держави, то від кооперації. Виховання через асоціацію, що об'єднується на підставі економічного кооперування праці, рівноправної участі у виробництві й розподілі, Оуен оголосив наріжним каменем своєї доктрини.

Оуен-реформатор. На фабриці Оуена (Нью-Ленарк) було створено майже всі інститути соціалістичного суспільства: житло для робітників, дитсадки, їдальні, фабрично-заводські крамниці, ощадні каси і т. д.

Крім того, він на півстоліття випередив фабричне законодавство: зменшив тривалість робочого дня для дорослих із 17 до 10 годин, заборонив працю дітей до 10 років і створив для них світські школи, відмовився від системи штрафів.

Оуен, працюючи в графстві Ленарк, спромігся на практиці поліпшити організацію виробництва, підвищити трудову дисципліну та продуктивність праці, поліпшити умови праці, життя й побуту робітників, створити висококультурне середовище у межах окремого фабричного селища.

Успіхи, яких він досяг у Ленарку, Оуен мріяв поширити на все суспільство. Він починає розробляти програми реформування капіталізму, ініціює і бере участь у розробці фабричного законодавства (щоправда, коли 1819р. з’явився так званий фабричний білль, Оуен відмовився від авторства, бо білль занадто спотворював його ідеї").

Оуен опрацював також цікавий план ліквідації безробіття, з допомогою організації «кооперативних селищ» для безробітних. Кожне селище мало бути самостійною господарською одиницею і виробляти все для задоволення власних потреб, і лише надлишки виробленого можна було продати. Селища функціонували б за принципами господарського та комерційного розрахунків. Створення таких селищ мало зробити, на його думку, зайвим податок на користь бідних, Цей план знаменував перехід Оуена з позицій реформатора фабричної системи на позиції пропагандиста ідей соціалізму та кооперації.

Однак економічна програма Оуена не знайшла підтримки правлячих кіл.

Другу спробу реформування суспільства Оуен зробив після повернення зі США.

Необхідні умови для неспотвореної грошима дії закону вартості він сподівався створити, організувавши «Велику національну об'єднану спілку виробництв» (виробнича кооперація) та «Банк справедливого обміну» (кооперація зі збуту й обміну продукції"). Ці дві організації — а вони, за задумом Оуена, становили одне ціле — мали були забезпечити обмін за законом вартості.

В основу обміну покладалися так звані трудові гроші, тобто бони, що відображатимуть реальні витрати праці на виробництво товару і, відповідно, знищуватимуть можливість одержання будь-якого прибутку. На практиці це виглядало б так, що кожний, хто має товар, несе його в Банк обміну і після оцінювання експертами отримує бони, із зазначенням, скільки трудових годин витрачено на виробництво даного товару. Власник бонів міг отримати в банку будь-який інший товар, на виробництво якого витрачено стільки ж трудових годин.

Оуен має на увазі безпосередньо усуспільнену працю, тобто форму виробництва, протилежну товарній. Робочі бони лише констатували факт індивідуальної участі виробника в загальній праці і його частку в суспільному продукті, не спотворюючи економічних відносин.

Створений 1832 р. в Лондоні банк спочатку користувався успіхом, його «трудові гроші» охоче приймали і приватні торговці. «Трудові (робочі) гроші» стали навіть предметом спекуляції.

Але в банк можна було здати товари, що не користувались попитом, не знаходили збуту, і отримати необхідні. Крім того, банк існував за принципами товарного обміну, а «трудові гроші» виконували функції звичайних грошей. Тому ця ідея зазнала поразки. Через два роки банк припинив існування. Невдалою виявилась і ідея «Великої національної спілки виробництв», яка разом зі згаданим банком мала була утворювати одне ціле.

Комуністичне суспільство — головна мета теоретичної системи Оуена. Реорганізацію всього суспільства на комуністичних засадах він уявляв як створення окремих громад. На відміну від Фур'є, Оуен не визнає приватної власності взагалі. Тому в громадах немає місця капіталістам та капіталістичному прибутку. Не передбачено також винагороди за здібності й талант. Усі спільно працюють і всі спільно користуються результатами своєї праці.

Господарською основою перших кооперативних громад мало стати землеробство. Оуен розумів, що з промисловості не можна починати реформаторську діяльність, оскільки вона працює на великі ринки й цілком від них залежить: ізолювати її від ринків — значить знищити. Інша річ землеробство. Хоча й воно залежить від ринків, однак забезпечує значно більше передумов для створення замкнутих, незалежних від ринку господарських одиниць, що могли б наочно довести можливість побудови комуністичного суспільства.

Аграрні кооперативні громади були для Оуена не ідеалом і не кінцевою метою, а тільки початком комуністичного перетворення суспільства. Лише з часом його громада мала стати прообразом комуністичного суспільства, де існували б суспільна власність на засоби виробництва, свідоме ставлення до праці, розподіл за потребами, високий рівень освіти, моралі і культури.

Коли громада «Нью-Гармонія» зазнала краху, проіснувавши всього три роки, Оуен зрозумів, що суспільство не готове до глибоких перетворень, і обмежився організацією асоціацій, але своїх утопій не зрікся.

Оуен не залишив школи у прямому розумінні цього слова. Але в нього було кілька учнів, які прагнули втілити у життя його теорії. Найвідоміший з них — Вільсон Томпсон, котрий у праці «Дослідження найсприятливіших для щастя людини принципів розподілу багатства"(1824) глибше, ніж Оуен, обґрунтував думку про те, що робітник не отримує повного продукту своєї праці, підготувавши ґрунт для формулювання теорій «додаткової вартості» і «неоплаченої праці». Він не проповідував експропріації приватної власності, а лише пропагував організацію нових форм підприємств, що в них робітник міг би залишати собі весь продукт власної праці. Такою формою організації він уважав кооперативи.

Водночас ідеї Оуена та його діяльність справили величезний вплив на суспільну думку. Як у Лондоні, так і в провінціях виникла ціла низка товариств, організованих за принципами Оуена. 1827 p. було створено «Асоціацію фонду» з метою зібрати капітал для створення кооперативної громади в околицях Лондона, виникло також кооперативне товариство обміну — прообраз майбутнього «Банку справедливого обміну». У 1830 р. в різних частинах Англії існувало вже близько 300 кооперативних громад. Видавалося кілька кооперативних оуенівських журналів і газет.

Сам факт нехай тимчасового, але реального існування «Великої національної об'єднаної спілки виробництв» та «Банку справедливого обміну» свідчить про те, що ідеї Оуена справді мали серйозну підтримку в суспільстві.

Оуен не був революціонером: він відмовився брати участь в чартистському русі, ніколи не виступав за експропріацію приватної власності, обмежуючись лише ідеєю соціалістичного реформування суспільства з допомогою найсвідоміших його представників та уряду.

Не лише Оун прагнув до створення практично нового суспільства.

РОЗДІЛ II. ВІЛЬНА АСОЦІАЦЯ — ВИРІШЕННЯ УСІХ ПРОБЛЕМ СУЧАСНОГО КАПІТАЛІЗМУ

2.1 Шарль Фур'є та його послідовники Шарль Фур'є (1772—1837) (Додаток Д) народився в Безансоні в купецькій родині. Фур'є, як і його батько, був купцем, торгував у Ліоні колоніальними товарами. За часів Великої французької революції Фур'є втратив своє майно і найнявся до іншого торговця.

Над своєю системою Фур'є почав працювати з 1799 p., але основна його праця «Теорія чотирьох рухів і загальних доль» з’явилася лише в 1808 p. 1828 року вийшов «Трактат про домашню і землеробську асоціації» (у другому виданні 1838 p. — «Теорія всесвітньої єдності»). 1828 року — «Новий промисловий і суспільний світ», 1835 — двотомна збірка статей «Фальшива промисловість, роздроблена, відразлива, брехлива, і протиотрута — промисловість природна, злагоджена, приваблива», в якому відображено основні його економічні погляди.

Основним змістом його праць є ідея соціальної гармонії, що можлива лише в суспільстві, побудованому на засадах справедливості й рівності. Він негативно ставився до революцій, які «грабують багатих, щоб збагатити інтриганів», але, на його думку, капіталізм, в основу якого покладено приватну власність, що породжує конкуренцію, анархію і соціальну нерівність, потребує обов’язкового реформування.

Вихід він бачить у запровадженні суспільної власності на засоби виробництва.

Метод дослідження. Концепція Фур'є — двоїста. З одного боку, він виходить у своїх концепціях з нібито постійної і незмінної «природи людини». З іншого — погляди Фур'є пройняті історизмом ще більше, ніж погляди Сен-Сімона: в доктрині Фур'є ідея розвитку суспільства і генетичного прогресу його форм займає одне з ключових місць. Сен-Сімон поділяє історію суспільства на органічний та критичний періоди, Фур'є йде далі: для нього капіталізм — лише одна з численних і аж ніяк не остання фаза, з тих, що їх пройшло людство на своєму довгому історичному шляху.

За основу періодизації історичного розвитку Фур'є бере рівень розвитку промисловості. Він пропонує схему, що, на його погляд, досить точно відображає економічний розвиток людства. Увесь попередній хід історії людського суспільства він поділяє на чотири стадії розвитку: дикість, патріархат, варварство і цивілізацію.

Оригінальним є вчення Фур'є про змішані періоди, названі ним «гібридами». Гібриди утворюються в результаті впливу народів більш високої культури на народи, що стоять на нижчому щаблі розвитку. Фур'є ілюструє це на прикладі Оттоманської імперії, яка багато запозичила в європейців, але водночас зберегла чимало свого, самобутнього.

Однак не всі гібриди, за Фур'є, є позитивними, часто вплив народів більш високої культури на народи нижчої культури буває для останніх глибоко шкідливим і навіть згубним. Він полемізує із захисниками колоніальної політики і вказує на «порочне коло» нездоланних і вічно відновлюваних суперечностей, що ним рухається суспільство, завжди досягаючи результатів, протилежних тим, яких воно прагне.

Спираючись на історичний метод дослідження, Фур'є робить висновок, що в кожному суспільстві існують (у більшій або меншій мірі) риси, запозичені з минулих або майбутніх періодів. Тому, комбінуючи їх, можна свідомо формувати суспільство.

Іншим наріжним каменем його соціальної концепції є вчення про природу людини, яке Фур'є виклав у так званій теорії пристрастей.

Пристрасті перебувають у певній відповідності між собою, у певній гармонії. Але в цивілізованому (капіталістичному) суспільстві пристрасті діють хаотично і вносять до нього безладдя. Природний порядок має постати в майбутньому і буде можливим лише тоді, коли на зміну цивілізації прийде новий, гармонічний суспільний лад.

Із самої природи людини випливає потреба у знищенні конкуренції і налагодженні організованого виробництва, бо тільки тоді пристрасті стануть силою, що цементує й регулює всю суспільну діяльність. Тільки цей лад зможе зробити працю привабливою.

Приваблива праця — основа системи Фур'є. У так званих цивілізованих суспільствах, так само як і у варварських чи рабовласницьких, праця залишається відразливою. Людина працює лише через примус, намагання задовольнити власні інтереси або через загрозу бідності. Фур'є вважає ворожим природі людини суспільний стан, який примушує її працювати. За наявності забезпеченого кожному мінімуму засобів до існування праця втрачає свій примусовий характер. Асоціаційоване виробництво з високим рівнем поділу праці дасть змогу кожному знайти собі місце за здібностями.

Фур'є стверджує, що асоціації — єдиний суспільний лад, для якого із самого початку створено людину.

Користуючись своїм методом, Фур'є доводить, що необхідно і можливо створити суспільні відносини, які відповідатимуть вимогам людської природи, тобто встановити соціальну гармонію. Людина за своєю природою завжди готова до цього, необхідно лише організувати її.

Характеристика капіталізму. Капіталізм разом з патріархатом і варварством Фур'є відносить до тієї епохи, промисловість якої характеризується як ворожа людині.

Досліджуючи капіталізм, Фур'є часто звертається до сфери обігу. Якщо меркантилісти джерело збагачення бачили в обігу, в торгівлі, то Фур'є схильний бачити в торгівлі джерело всіх пороків суспільства. На його думку, торговельний капітал — це провідна форма капіталу. Суть суперечностей третьої фази цивілізації — капіталізму, полягає у боротьбі між виробниками і торговцями. Фур'є об'єднує фабрикантів і робітників в один клас, оскільки вони є об'єктом експлуатації агентів обігу, тобто торговців та банкірів.

Характеризуючи цивілізацію, Фур'є наголошує на ролі виробництва. Він уважає, що його роздробленість зумовлена формою власності, і, у свою чергу, є причиною панування торгівлі. Під роздробленістю він розуміє не дрібномасштабне виробництво, а навпаки, капіталістичний спосіб виробництва, за якого відбувається розпорошення суспільного виробництва між окремими особами. Саме з цього він робить висновок про неминучість анархії, криз, безробіття.

Капіталістична індустріалізація, на думку Фур'є, поглиблює антагонізм між інтересами індивідуума й колективу. Індустрію капіталістичного суспільства він називає «антисоціальною», тобто такою, що не приносить користі суспільству. Вона є результатом вільної конкуренції і причиною монополізації. Монополізація виробництва, у свою чергу, призводить до дальшого розшарування суспільства, зубожіння більшості населення, економічних криз.

Фур'є формулює цілком логічне для свого часу вчення про концентрацію та централізацію виробництва, стверджуючи, що третя фаза цивілізації розвивається через витискання дрібних і середніх підприємств великими й найбільшими, а також через злиття капіталів унаслідок організації акціонерних товариств. Він робить висновок, що розвиток концентрації і централізації призведе до нової фази, яку він називає «промисловим або торговельним феодалізмом», тобто до панування об'єднаного фінансового капіталу над усім суспільством. Тим самим формуються передумови трансформації суспільства, його корпоратизація, що забезпечує підстави для усуспільнення власності, виникнення асоціацій. Загибель капіталістичної цивілізації Фур'є розглядає як невідворотний наслідок дії закону соціального прогресу.

Майбутній суспільний лад. Сам Фур'є головним здобутком свого творчого життя вважав відкриті Пювої форми організації суспільства — асоціації, яку він називав Соціальною Гармонією.

Первинною господарською одиницею асоціації, за Фур'є, є фалангау Для неї характерні суспільна форма виробництва на підставі спільної власності та розподіл відповідно до внеску кожного у виробництво. Фаланга займає площу близько однієї квадратної милі і складається приблизно з 1500 осіб. Господарською основою фаланги є агровиробництво в різних його видах, з особливим ухилом у бік землеробства і садівництва. Різні види промисловості є лише підсобними промислами для сільського господарства.

Проте фаланга Фур'є — це не просто кооперація, яка передбачає поділ праці і спеціалізацію. Це щось на зразок акціонерного товариства, але частину витрат фаланги становлять витрати на суспільні потреби — виховання дітей, утримання дитячих дошкільних закладів та шкіл.

Отже, господарську систему нового суспільства він бачив як сукупність окремих, економічно відособлених одиниць — фаланг, хоча й підкреслював, що для загальносуспільних великомасштабних робіт будуть створюватись міжфалангові «промислові армії».

Економічною основою майбутнього ладу Фур'є вважає суспільну власність на засоби виробництва, але трактує її досить оригінальне.) Державними засадами організації суспільства він поступається на користь об'єднань, що перебуватимуть між собою у товарних відносинах. Власність усуспільнюється не державою, а окремими товариствами — фалангами, які і стають реальними власниками. Але і в фалангах Фур'є зберігається приватна власність. Вона визначає пропорції розподілу продукту, хоч і не впливає на виробництво, що функціонує в суспільній формі. Хазяїном виробництва є весь колектив фаланги, він управляє виробництвом, планує спільну діяльність.

Розподіл здійснюється відповідно до внеску кожного, кожен отримує свою частку прибутків на зразок того, як це робиться в акціонерному товаристві. Капіталіст отримує винагороду за капітал, утілений в акціях.

Фур'є впевнений, що продуктивність праці в асоціації буде настільки високою, що кожен матиме заощадження, які будуть інвестовані, а отже, даватимуть право на отримання прибутку. Відтак власниками у фаланзі будуть не тільки багаті, власність матимуть усі.

Але розмір доходів визначатиметься не лише часткою майна індивіда у спільній власності, а й кількістю витраченої ним праці, його здібностями й талантом. У Фур'є розподіл прибутку відбувається за капіталом, працею і талантом. Таке трактування розподілу має особливий зміст: намагаючись обґрунтувати свій підхід до проблеми справедливого розподілу, Фур'є залучає до цього фактори виробництва. Визначивши пропорції розподілу продукту у співвідношенні 5:4:3 (відповідно до часток праці, капіталу й таланту у виробництві), Фур'є тим самим дає суспільну оцінку значущості кожного з цих факторів.

Найманих робітників у фаланзі не буде, тому не буде й заробітної плати. Фур'є припускав, що якщо й не всі, то переважна маса членів фаланги матиме частку в прибутку, котра визначатиметься водночас і працею, і капіталом, і талантом (знаннями). Крім того, частина спільного прибутку відраховуватиметься у фонди суспільного споживання, забезпечуючи гарантований рівень доходів.

Справедливий розподіл зробить працю привабливою для всіх.

Фур'є твердо переконаний у перевагах вільної праці. Він доводить, що продуктивність її буде невимірно вищою, і що в асоціації буде повністю знищено бідність. У фалангах використовуватимуться не лише матеріальні стимули до праці, а й моральні, організовуватимуться змагання. Завдяки свідомості і високому рівню продуктивності праці, на думку Фур'є, буде досягнуто суспільної рівності, яку він розуміє як рівність стосовно засобів виробництва.

Шляхи переходу до нового суспільного ладу. Основною рушійною й організуючою силою суспільства Фур'є вважає сильну владу, яку на період формування нового суспільства буде, на його думку, репрезентувати держава. Саме держава примусить робітників і капіталістів до спільних дій із трансформування суспільства, сприятиме організації фаланг. Спрямовуюча роль держави з остаточним формуванням фаланг поступово відімре, але сильна влада в фалангах зберігатиметься.

Кошти на формування фаланг дадуть капіталісти—акціонери фаланг.

На думку Фур'є, з часом усе світове господарство перетвориться на систему фаланг.

Фур'є не бачив можливості одразу побудувати Світ Гармонії. Він передбачав існування перехідного періоду, який називав гарантизмом, коли кожному гарантуватиметься прожитковий мінімум, незалежність та комфорт, тобто майже все, що становить предмет турбот робітничого законодавства.

Фаланга Фур'є — це сприятливе середовище, де люди зможуть мати всі умови для праці й усебічного розвитку. Саме тому, що вона не дотримується комуністичних принципів, крім одного — суспільного споживання, — вона може стати прийнятною для всіх господарською формою.

Програма, що мала на меті не експропріацію власності, а її кооперування як форму усуспільнення і знищення найманої праці, не боротьбу класів, а асоціацію таланту, праці й капіталу, яка проповідувала примирення антагоністичних інтересів капіталіста та робітника, виробника і споживача, кредитора і боржника, поєднуючи їх в одній особі, — така програма й справді привертала увагу багатьох сучасників Фур'є.

Серед учнів і послідовників Фур'є найбільш відомі Консідеран і Годен.

Віктор Консідеран був одним з найпалкіших пропагандистів фур'єризму і в своїй «Соціальній доктрині» дав найліпший виклад цієї системи. Він навіть робив спроби реалізувати її на практиці в Америці. Під час революції 1848 p. виступив з гаслом, що певною мірою передає суть фур'єризму — «право на працю» як «справедлива й необхідна компенсація за право власності».

Андре Годен відомий завдяки практичному втіленню ним ідеї Фур'є в життя — створенню знаменитого фамілістера — промислового закладу, в якому робітники брали колективну участь не тільки у виробництві, а й у розподілі прибутків. На кошти фамілістера було збудовано кілька великих житлових будинків для робітників, школи, притулки для бідних, навіть театр і кооперативні магазини.

Теорія Фур'є колись мала багато прихильників, вона і дотепер позначається на різноманітних солідаристських реформістських моделях суспільства.

Створені Сен-Сімоном, Фур'є та Оуеном моделі «справедливого» суспільства різнились між собою.

За Сен-Сімоном, соціалізм — це колективізм, що передбачає соціалізацію суспільних відносин. Соціалізацію автори доктрини розуміють як утворення асоціації суспільного масштабу через одержавлення, націоналізацію власності. Вона передбачає залучення до колективної організації всіх членів суспільства, і в цьому розумінні Сен-Сімон і його учні справді були засновниками теорії того суспільного ладу, який пізніше називатимуть комунізмом.

Фур'є, Оуена та їхніх послідовників називають асоціаціоністами, оскільки вони шукали вирішення всіх проблем сучасного їм капіталізму у вільній асоціації (інтегральній кооперації), організованій свідомо, за наперед складеним планом.

Асоціаціонізм, індивідуалістичний за своєю природою, передбачає добровільне об'єднання самостійних агентів і зберігає цю самостійність. Асоціаціоністи, так само як і ліберальні економісти, намагалися з’ясувати причини, що перешкоджають вивільненню економічного потенціалу індустріального суспільства, і вважали, що існуюче соціальне середовище є штучним, воно спотворює дію економічних законів.

Але асоціаціоністи відрізняються від економістів ліберальної школи тим, що вони беруть собі за мету шляхом асоціаціювання виробників створити нове суспільне середовище. Саме тому їхній соціалізм і називають утопічним.

Разом з тим асоціаціонізм Фур'є та Оуена відрізнявся за формою: у Фур'є кооперація будується на корпоративних началах, зберігається приватна власність, хоча й обмежуються її функції у сфері розподілу, доходи формуються за суспільною вартістю факторів та через суспільні фонди споживання; в Оуена кооперація базується на суспільній формі власності, передбачає розподіл за працею і також через суспільні фонди споживання.

2.2 Ідея соціалістичної організації суспільства — це винахід XIX століття Про «справедливу» організацію суспільства люди мріяли давно. Але раніше «справедливість» розуміли тільки як рівність у споживанні та користуванні благами. Соціалісти-утопісти вперше поставили питання про соціалізм, як про нову систему організації виробництва, висунувши ідею, що соціалізм забезпечить значно вищу організацію виробництва і продуктивність праці, а це створить умови для якісно нового рівня забезпечення потреб.

По-новому соціалісти-утопісти ставили й питання про рівність. Вони трактували її як право на працю, тобто можливість для всіх без винятку членів суспільства працювати і за працею отримувати доходи, як можливість мати гарантовані блага із суспільних фондів споживання.

Розглядаючи вплив приватної власності на розподіл та виробництво багатств, соціалісти-утопісти дійшли висновку про необхідність її знищення, що буде головною умовою прогресивного розвитку суспільства.

Усі без винятку соціалісти-утопісти не визнавали ні рівності потреб, ні рівності здібностей, так само як економісти-класики бачили мету економічної організації суспільства в досягненні максимуму виробництва, але, на відміну від класиків, засуджували приватну власність і на цьому ґрунті створили теоретичну систему, що містить у собі майже всі ті ідеї та формули, які стали обов’язковими для пізніших соціалістичних доктрин XIX—XX століть.

ВИСНОВКИ Протягом майже 3 млн. років, в умовах існування первісного ладу, людство не знало грошей. Основною причиною цього був низький рівень розвитку економічної системи, зокрема, відсутність у ній регулярного обміну. На ранніх етапах розвитку людського суспільства відбувався безпосередній обмін товару на товар, тобто випадковий обмін. Відносно постійний обмін виникає лише після відокремлення скотарства від рільництва. Більш стабільним від стає після другого суспільного поділу праці - відокремлення ремесла від сільського господарства. Від цього часу продукти виробляються спеціально для обміну, тобто стають товарами. Щоб обмін відбувався безперервно, з усієї сукупності товарів на ринку повинен виділитися один, що користується довірою товаровиробників. Усі інші товари передають у ньому свою вартість, гроші виражають затрати праці, утіленої в товарі.

Саме Роберт Оуен — людина, яка намагалась відмінити гроші. В 15 років він керував власною справою — прядильною майстернею, що випускала найтоншу в Англії нитку. В 20 років — управляючий фабрикою. У 29 створює акціонерне товариство й купує ткацьку фабрику; об'єднавши капітали однодумців, він зміг здійснити реформи: на чотири години скоротив робочий день, відкрив при фабриці школи для дітей і дорослих, першим в світі створив дитячі садки. Все це зробило його популярним й дозволило вимагати від парламенту прийняти закон, що захищає робітників від свавілля хазяїнів. Так вперше з’явилося трудове законодавство.

Про «справедливу» організацію суспільства люди мріяли давно. Але раніше «справедливість» розуміли тільки як рівність у споживанні та користуванні благами. Соціалісти-утопісти вперше поставили питання про соціалізм, як про нову систему організації виробництва, висунувши ідею, що соціалізм забезпечить значно вищу організацію виробництва і продуктивність праці, а це створить умови для якісно нового рівня забезпечення потреб.

По-новому соціалісти-утопісти ставили й питання про рівність. Вони трактували її як право на працю, тобто можливість для всіх без винятку членів суспільства працювати і за працею отримувати доходи, як можливість мати гарантовані блага із суспільних фондів споживання.

Розглядаючи вплив приватної власності на розподіл та виробництво багатств, соціалісти-утопісти дійшли висновку про необхідність її знищення, що буде головною умовою прогресивного розвитку суспільства.

Усі без винятку соціалісти-утопісти не визнавали ні рівності потреб, ні рівності здібностей, так само як економісти-класики бачили мету економічної організації суспільства в досягненні максимуму виробництва, але, на відміну від класиків, засуджували приватну власність і на цьому ґрунті створили теоретичну систему, що містить у собі майже всі ті ідеї та формули, які стали обов’язковими для пізніших соціалістичних доктрин XIX—XX століть.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Базидевич В. Д., Балестрин Л. О. Макроекономіка. Навчальний посібник. — К.: Атака, 2002. — 368 с.

2. Бицюра Ю. В. Економіка України в цифрах: Методичний посібник. — Кам`янець-Подільський: Абетка — НОВА, 2004. — 128 с.

3. Бровкова Е. Г. Основи маркетингу. — К.: Сірін, 1999, — 118 с.

4. Горбачовська О. В. Графічні побудови в мікроекономіці. — Львів: ЛБІНБУ, 2002. — 175 с.

5. Горленко Г. О. Збірник задач з економіки. Навчальний посібник для учнів 10−11 кл. — Кам`янець-Подільський: Абетка — НОВА, 2001. — 168 с.

6. Економіка: Навч. Посібник для 10−11 кл. / З. Г. Ватаманюк, С.М. Панчішин, І. М. Грабинський. — К.: Либідь, 1999. — 384 с.

7. Економіка: Підручник для 10 кл. / Г. О. Ковальчук, В. Г. Мельничук, В.О. Огнев`юк. — К.: Навч. Книга, 2003. — 352 с.

8. Мочерний С. В. Економічна теорія: Посібник. — К.: Видавничий центр «Академія», 2002. — 656 с.

9. Панчишин С. Макроекономіка: Тести і задачі. — К.: Либідь, 2002. — 216 с.

10. Сухаревський В. С. Економічний словник — довідник. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2002. — 328 с.

11. Філіпенко А.С., Рогач О.І., та інші. Світова економіка: Підручник. — К.: Либідь, 2000. — с. 180−182.