Управління кредитними ризиками комерційного банку ВАТ «Мегабанк»

Зміст

Вступ

1. Сутність методів управління кредитними ризиками комерційного банку

1.1 Суть та види банківських ризиків

1.2 Методи оцінки кредитних ризиків комерційних банків

1.3 Методи захисту від кредитного ризику в комерційних банках

2. Аналіз та напрями по зниженню кредитних ризиків в херсонській філії ВАТ «Мегабанк»

2.1 Аналіз та оцінка регулювання кредитних ризиків комерційного банка

2.2 Розробка стратегії управління кредитними ризиками комерційного банку

2.3 Напрями удосконалення та оптимізація кредитних ризиків комерційного банку Висновки Список використаних джерел

Вступ

Актуальність теми. В умовах переходу до ринкової економіки питання пов’язані з аналізом кредитного ризику комерційного банку мають важливе практичне значення. Визначення умов діяльності комерційного банку, напрямків і методи зменшення кредитного ризику безпосередньо пов’язані з аналізом кредитного портфеля комерційного банку.

Кредитний ризик комерційного банку в сучасній банківській діяльності характеризується розвитком кредитних відносин між банківськими установами та позичальниками. Останніми роками в Україні був здійснений перехід до принципово нових економічних відносин, який зумовив необхідність кардинальних перетворень у банківській сфері. Сутність цих перетворень полягає у застосуванні комплексу заходів щодо забезпечення відповідності діяльності банків ринковим умовам, тобто у здійсненні нової банківської, у тому числі кредитної політики.

Теоретичне і практичне значення теми. Тема дослідження має важливе теоретичне значення. Питання по зниженню кредитного ризику комерційного банку є недостатньо розробленими в банківській справі. Разом з тим, практика потребує використання різноманітних ефективних засобів і методів по зменшенню кредитного ризику з метою підвищення ефективності кредитних операцій.

Мета і задачі роботи. Метою роботи є проведення аналізу зменшення кредитного ризику банку ВАТ «Мегабанк». Дослідження проводиться з метою розробки рекомендацій і пропозицій направлених на покращення кредитної політики комерційного банку ВАТ «Мегабанк». Головною задачею є аналіз кредитних ризиків, визначені ймовірності виникнення того чи іншого ризику та оцінюється обсяг можливих витрат унаслідок виникнення непередбачених змін. За результатами комплексного аналізу розробляються перспективний і тактичний плани управління ризиками: рівень можливих відхилень, зменшення негативного впливу, оптимізація ризиків тощо. Реалізація розроблених планових завдань здійснюється структурними підрозділами Банку за постійного моніторингу відповідної служби Банку.

Методи дослідження. До основних методів аналізу що використовується в роботі відносяться внутрішній та зовнішній аналіз. Розроблена система показників які відображають аналіз кредитного портфеля комерційного банку ВАТ «Мегабанк» та його динаміку. Особлива увага звертається на методи оцінки кредитоспроможності позичальників.

Структура роботи. Виходячи з мети і задач дослідження структура роботи включає: дослідженню методики зменшення кредитного ризику комерційного банку ВАТ «Мегабанк». Включає в себе розрахунки по зниженню кредитного ризику та методи його оптимізації. Ведення лімітної та процентної політики, прийняття рішень щодо операцій з підвищеним ступенем ризику, а також постійне удосконалення системи управління ризиками відповідно до змін кон’юнктури фінансового ринку. Мінімізації операційних ризиків, визначення ступеня допустимості та виправданості того чи іншого ризику і прийняття практичного рішення, спрямованого або на використання ризикових ситуацій, або на вироблення системи засобів, що зменшують небезпеку виникнення збитків банку від проведення тієї чи іншої операції. Також досліджуються питання пов’язані з формуванням кредитного портфеля комерційного банку

Характеристика об'єкту дослідження. Дипломна робота виконана на матеріалах ВАТ, Мегабанк". Банк було засновано у 1989 році, як товариство з обмеженою відповідальністю 28 грудня 2001 року у зв’язку зі зміною форми власності банк перейменовано у Відкрите акціонерне товариство, Мегабанк". Зараз це одна з найбільш динамічних фінансових структур. Головний офіс банку знаходиться у Києві, а його більш ніж 130 філій та відділень працюють у Вінниці, Житомирі, Кіровограді, Харкові, Херсоні, Чернігові, Черкасах та інших містах та селищах України.

1. Сутність методів управління кредитними ризиками комерційного банку

1.1 Суть та види банківських ризиків

Проблема ризику й доходу є однією з ключових концепцій у фінансовій і виробничій діяльності суб'єктів ринкових відносин.

Під «ризиком» прийнято розуміти ймовірність (загрозу) втрати підприємцем частини своїх ресурсів, ймовірність неодержання доходів, появи додаткових витрат у результаті проведення визначеної фінансової і виробничої стратегії.

Сутність ризику складається в можливості відхилення отриманого результату від запланованого. Більш того, правомірно говорити про ризик упущеної можливості вигоди, тобто непрямого (побічного) фінансового збитку (не отриманий прибуток) у результаті того, що який-небудь захід не було проведено чи була зупинена господарська діяльність.

Взагалі можна виділити такі види ризиків, що властиві банківським операціям.

Відсотковий ризик — можливість понести збитки внаслідок непередбачених, несприятливих для банку змін відсоткових ставок і значного зменшення, зведення її до нуля або до негативного показника.

Валютний ризик — небезпека валютних (курсових) збитків, пов’язаних зі зміною курсів іноземних валют стосовно іноземної валюти. Валютний ризик особливо високий у тих банків, що прагнуть одержати спекулятивний прибуток, що утвориться через розбіжність курсів тих самих валют на різних валютних ринках або різниці курсу валюти в різні моменти часу. Валютний ризик можна розділити на курсовий та інфляційний ризики.

Ринковий ризик тісно пов’язаний із відсотковим та валютним ризиками. Ринковий ризик означає можливі збитки, непередбачені витрати від зміни ринкової вартості активів чи пасивів, зміни ступеня їх ліквідності.

Особливо піддані такому ризику вклади в цінні папери. Ринкова вартість формується співвідношенням попиту та пропозиції, тобто котирується. На котирування цінних паперів можуть вплинути коливання норми позикового відсотка (зріст відсоткових ставок веде до знецінення цінних паперів), зміна прибутковості і фінансового благополуччя компаній-емітентів, інфляційне знецінення грошей.

Особливо важливо врахувати ринковий ризик при прийнятті забезпечення з кредитних операцій, тому що зміни котирувань цінних паперів чи погіршення положення на ринку нерухомості може привести до втрат при стягненні.

Ризик щодо формування депозитів (ресурсної бази) тісно пов’язаний з ринковим, відсотковим і валютним ризиками.

При формуванні ресурсної бази банк повинен врахувати ймовірність збільшення витрат щодо залучення ресурсів у разі зміни ситуації на фінансовому ринку.

Депозитна політика банку має на меті забезпечити банк ресурсами на певний час за певною ціною (для здійснення певних активних операцій).

Її здійснення означає рішення двох протилежних завдань: стабільність ресурсної бази і мінімізація витрат з її формування.

Ідеальний варіант — довгострокові вклади мають бути збалансовані довгостроковим депозитами.

Інша форма прояву ризику формування депозитної бази — це збитки у вигляді недоотриманих прибутків через необхідність тримати певний відсоток від обсягу ресурсної бази у вигляді готівки для здійснення розрахунково-касового обслуговування (виплата авансу на відрядження, заробітної плати, зняття депозиту готівкою тощо).

Національний банк зменшує вплив цього ризику шляхом введення обов’язкового резервування частини притягнутих коштів залежно від терміну, на який укладено договір.

Ризик структури капіталу полягає в тому, що при структурі капіталу з великою питомою вагою статей переоцінки основних коштів банк, що вклав значні кошти клієнтів у кредитні операції (з терміном погашення, що перевищує терміни залучення ресурсів при зміні ситуації на ринку), може понести як додаткові витрати (у випадку подорожчання ресурсів), так і виявитися банкрутом через визнання неплатоспроможним (критичний стан на ринку ресурсів — масове вилучення).

Ризик ліквідності - небезпека втрат у випадку нездатності банку виконати свої зобов’язання за пасивами балансу та вимогами за активами.

Мінімізація цього ризику досягається через уміння прогнозувати можливість «відсотку» внесків «до запитання», а також «ненадійних» строкових вкладів; збільшення попиту на кредит з боку клієнтури; зміну економічної кон’юнктури тощо.

Ризик неплатоспроможності банку. Використання банком акціонерного капіталу для погашення своїх зобов’язань за відсутності яких-небудь інших джерел (платежі за кредитами, залучення нових позик, реалізація активів).

Щоб запобігти подібній ситуації, важливо підтримувати співвідношення між акціонерним капіталом і активами — коефіцієнт достатності капіталу (capіtalto-assets ratіo).

Ризик банківських зловживань — це ризик, викликаний недостатньою кваліфікацією банківського персоналу, корисливими цілями співробітників банку.

Ризиком можна керувати, тобто використовувати засоби, що дозволяють певним чином прогнозувати настання ризикової події і вживати заходів щодо його зниження. Ефективність організації керування ризиками багато в чому залежить від їх класифікації.

Кредитний ризик — це ризик несплати у визначений строк основного боргу і процентів по позичках, що належать кредитору.

При визначенні кредитного ризику необхідно враховувати такі фактори, як: репутація, можливість, капітал, умови, застава.

Кредитний ризик, або ризик неповернення боргу, однаковою мірою стосується всіх клієнтів банку незалежно від того, чи позичальником є юридична особа-виробник, фізична особа, а чи інший банк.

Виникнення кредитного ризику можна пов’язувати з ймовірністю спаду виробництва або попиту на окремий вид продукції, товарів та послуг (промисловий кредитний ризик), невиконанням із-за якихось причин договірних відносин (ризик врегулювання та поставок), запізненням строкової трансформації видів ресурсів та ризиком форс-мажорних обставин. Також присутність ризику у кредитних операціях комерційних банків викликана недетермінованістю, непередбачуваністю дій конкурентів, зміною стратегії діяльності клієнтів-позичальників та інших суб'єктів банківської діяльності, а також наявністю численних зовнішніх факторів та умов.

Кредитний ризик — це можливе падіння прибутку банку і навіть втрата частини його акціонерного капіталу в результаті неспроможності позичальника погашати й обслуговувати борг (виплачувати проценти).

Кредитний ризик, або ризик неповернення боргу, однаковою мірою стосується всіх клієнтів банку незалежно від того, чи позичальником є юридична особа-виробник, фізична особа, а чи інший банк.

Виникнення кредитного ризику можна пов’язувати з ймовірністю спаду виробництва або попиту на окремий вид продукції, товарів та послуг (промисловий кредитний ризик), невиконанням із-за якихось причин договірних відносин (ризик врегулювання та поставок), запізненням строкової трансформації видів ресурсів та ризиком форс-мажорних обставин.

Кредитний ризик — ймовірність збитків у зв’язку з несвоєчасним поверненням позичальником основного боргу і відсотків за ним (рис. 1.1).

Рис. 1.1 Структура кредитного ризику [14; с.8]

Також присутність ризику у кредитних операціях комерційних банків викликана недетермінованістю, непередбачуваністю дій конкурентів, зміною стратегії діяльності клієнтів-позичальників та інших суб'єктів банківської діяльності, а також наявністю численних зовнішніх факторів та умов.

Кредитний ризик може бути пов’язаний з:

— простроченням платежу через неплатоспроможність позичальника;

— нецільовим використанням кредиту;

— типом позичальника за формою власності;

— збитковістю галузі застосування кредиту;

— забезпеченістю і видами застави;

— невиконанням попередніх зобов’язань за кредитами банку;

— безперспективністю подальшого розвитку позичальника;

— складним фінансовим станом підприємства, що отримало кредит тощо.

Якщо розглянути умови виникнення ризиків у банківському кредитуванні, то можна відзначити наступні тези.

По-перше, даний ризик може бути зумовлений ймовірною появою збитків в результаті:

— нераціонального вкладення кредитних ресурсів у ненадійні кредитні проекти, наявності значної частки даних кредитів у кредитному портфелі банку;

— недостатнього обґрунтування і достовірності прогнозу розвитку ринкової ситуації, бізнесової та фінансової діяльності позичальника при наданні кредиту;

— появи непередбачених обставин, зумовлених політичними, економічними, соціальними та іншими факторами, що утруднюють повернення кредиту позичальником;

— можливої не доброчесної конкуренції з боку інших банків та фінансово-кредитних інститутів тощо.

По-друге, ризик може бути викликаний ймовірними втратами, котрі сприймаються як не передбачуване зниження суми повернення або й можливе неповернення позики в силу наступних факторів:

— несподіваних несприятливих змін умов банківської діяльності та діяльності суб'єктів господарювання внаслідок введення нових нормативно-правових актів;

— недостатнього обґрунтування та достовірності відмови у наданні кредиту позичальникам, здатним своєчасно його повернути;

— недостатнього обґрунтування та достовірності оцінки ділової, фінансової та кредитної спроможності клієнта, його гарантій і, як наслідку, надання кредиту позичальнику, не здатному його повернути;

— не доброчесної оцінки справжньої мети позичальника, здатного на правопорушення.

По-третє, ризик неповернення позичкового боргу залежить від стихійних лих (пожеж, землетрусів, повеней тощо), впливу кримінального середовища, в тому числі правопорушень банківського персоналу.

Якщо коротко охарактеризувати кожне джерело кредитного ризику, вказане на малюнку, то можна зазначити:

1. Ризик, пов’язаний із позичальником, гарантом, страховиком:

а) об'єктивний (фінансових можливостей) — нездатність позичальника (гаранта, страховика) виконати свої зобов’язання за рахунок поточних грошових надходжень чи від продажу активів;

б) суб'єктивний — репутація позичальника (гаранта, страховика) в дуловому світі, його відповідальність і готовність виконати взяті зобов’язання;

в) юридичний — недоліки в складанні і оформленні кредитного договору, гарантійного листа, договору страхування.

2. Ризик, пов’язаний із предметом застави:

а) ліквідності - неможливість реалізації предмета застави;

б) кон’юнктурний — можливе знецінення предмета застави за період дії кредитної угоди;

в) загибелі предмета застави;

г) юридичний — недоліки в складанні і оформленні договору застави.

3. Системний ризик — зміни в економічній системі, які можуть здійснити вплив на фінансовий стан позичальника (наприклад, зміна податкового законодавства).

4. Форс-мажорний ризик — землетруси, повені, катастрофи, смерчі, страйки, воєнні дії тощо.

Схематично структура кредитного ризику із-за зовнішніх умов зображена на рис. 1.2.

Рис. 1.2 Структура кредитного ризику [15; с.74]

Кредити, банків підрозділяються на ряд видів за різними критеріями або ознакам показані в табл. 1.1. [24;с.125]

На підставі оцінки фінансової діяльності та поточного фінансового стану прохача кредиту, можливих перспектив розвитку банк поділяє надавані позики на наступні категорії:

Клас, А — фінансова діяльність дуже добра і дозволяє погашати основну суму позики та відсотки за нею у встановлені строки. Одночасно можна зробити висновок, що фінансова діяльність і надалі здійснюватиметься на такому ж високому рівні;

Клас Б — фінансова діяльність добра або дуже добра, але немає можливості підтримувати її на цьому рівні протягом тривалого часу;

Клас В — фінансова діяльність задовільна, але спостерігається чітка тенденція до погіршення;

Клас Г — фінансова діяльність погана і спостерігається чітка циклічність на протязі коротких періодів часу;

Клас Д — фінансова діяльність свідчить про збитки і очевидно, що ні основна сума позики, ані відсотки за нею не можуть бути сплачені.

Таблиця. 1.1 Види кредитів за різними критеріями та ознаками

Також до уваги береться рівень погашання позичальником кредитної заборгованості:

«добре» — якщо заборгованість за позикою та відсотками сплачуються у встановлені терміни, а також заборгованість, пролонгована один раз на строк до 30 днів;

«слабке» — заборгованість за позикою та відсотками є простроченою до 90 днів, а також пролонгована заборгованість за позикою із загальним строком пролонгації 30−90 днів;

«недостатнє» — заборгованість за позикою та відсотками є простроченою понад 90 днів, а також пролонгована заборгованість за позикою із загальним строком пролонгації понад 90 днів.

Комерційні банки мають як мінімум один раз на квартал здійснювати оцінювання фінансового стану наявних позичальників та щомісяця — оцінку стану обслуговування боргу.

Відповідно до присвоєної позичальнику категорії надійності та визначеного рівня погашення ним кредитної заборгованості й відсотків здійснюється класифікація кредитного портфеля та визначається категорія кредитної операції наведена в табл. 1.2. 19; с.95]

Керуючись даними двома критеріями, банк класифікує кредитний портфель на групи кредитного ризику: стандартні позики, позики під контролем, субстандартні позики, сумнівні позики, безнадійні позики.

Таблиця 1.2 Класифікація кредитних операцій банків за ступенем ризику

Серед найтиповіших помилок, які ведуть до втрат банків на етапі визначення та регулювання кредитних ризиків, появи або збільшення питомої ваги проблемних позик у кредитному портфелі банку зазначають:

— агресивність кредитної політики;

— відсутність диверсифікації кредитних операцій банку;

— наявність прихованої простроченої заборгованості (факти неправомірної пролонгації позичок);

— значний процент банківських кредитів у загальному їх обсязі;

— застосування неефективних методів забезпечення повернення позичок;

— нерозробленість методів класифікування кредитів за їх ризиковістю;

— відсутність джерел для списання втрачених кредитів;

— істотний обсяг кредитних угод з інсайдерами;

— недосконалість політики банку у сфері застосування методів регулювання кредитних ризиків для їх мінімізації тощо.

1.2 Методи оцінки кредитних ризиків комерційних банків

Виправданий кредитний ризик — необхідний атрибут стратегії і тактики ефективного банківського менеджменту.

Ступінь допустимого кредитного ризику визначається з урахуванням таких параметрів, як обсяг власного капіталу банку, рівень його ліквідності, фінансової стійкості, рентабельності тощо. Чим більшим капіталом володіє банк, тим більший асортимент його операцій та послуг, тим менш чутливий він до кредитного ризику і тим сміливіше менеджер може прийняти рішення про укладення ризикової кредитної угоди.

Імовірність настання певної несприятливої події в кредитуванні, яка є визначальною мірою кредитного ризику і застосовується у розрахунку більшості його кількісних показників, може бути визначена об'єктивним або суб'єктивним способом.

Об'єктивний спосіб визначення кредитного ризику ґрунтується на застосуванні різноманітних статистичних методів. Але у кредитній діяльності комерційного банку дуже часто чинники, які слід враховувати, настільки нові і складні, що достатня інформація про них відсутня, а ймовірність того чи іншого результату не можна обчислити статистичними методами. Статистичний спосіб обчислення ступеня кредитного ризику потребує наявності значного масиву даних, яких у розпорядженні кредитного менеджера просто немає, причому дістати їх не можливо, бо немає статистики.

Кількісне значення кредитного ризику обчислюється як в абсолютних, так і у відносних величинах, що виражають міру невизначеності під час реалізації прийнятого рішення. Розглянемо систему показників щодо визначення кредитного ризику запропоновану О. Пернарівським, яка, на мій погляд, більш досконало аналізує проблему виникнення кредитного ризику [23; с.22−26].

1. Визначальним показником кредитного ризику щодо певної угоди є ймовірність виникнення несприятливих подій за цією угодою. В цьому випадку:

W = p© (1.1)

де W — величина ризику;

р (с) — імовірність виникнення збитків за кредитною угодою.

2. В абсолютному виразі ступінь кредитного ризику щодо кредитної угоди може визначатися також як добуток імовірності виникнення збитків та величини цих збитків. Цей показник можна назвати зваженим кредитним ризиком щодо кредитної угоди:

W = p (c)*S (1.2)

де S — сума позики, що зафіксована в кредитній угоді.

Абсолютні показники кредитного ризику визначені за формулами (1.1) та (1.2), використовуються для кількісної оцінки ступеня кредитного ризику щодо кредитної угоди. Для оцінки ступеня ризикованості кредитного портфеля комерційного банку застосовуються наступні абсолютні показники.

3. Можлива величина збитків за кредитним портфелем:

Sp Sі * pі© (1.3)

де S — сума і-тої кредитної угоди, і = 1,2…, N;

р (с) — кредитний ризик щодо і-тої кредитної угоди

4. Середньозважений кредитний портфельний ризик:

=pі© * Sі/S = pі© * Sі/Sі = Sp/Sі (1.4)

5. Дисперсія (варіація) кредитних ризиків щодо угод, які складають кредитний портфель банку:

Vp= (Pі(c)-)² * Sі/S (1.5) де S= Sі (1.6)

6. Середньоквадратичне відхилення кредитних угод, які складають кредитний портфель банку:

(p)= V (p) (1.7)

Отже, дисперсія (варіація) та середньоквадратичне відхилення характеризують міру розсіяння кредитних ризиків щодо угод кредитного портфеля відносно середньозваженого кредитного портфельного ризику як в найкращий бік (значення менші від середньозваженого кредитного портфельного ризику, так і в гірший бік (значення більші за середньозважений кредитний портфельний ризик). Тому вказані показники не дають змоги одночасно оцінити ступінь ризикованості кредитного портфеля. З цією метою доцільніше застосувати такий показник як семі варіація.

7. Позитивна семіваріація кредитних ризиків щодо угод, які складають кредитний портфель банку:

PSV = tі² * Sі/S (1.8)

де n — обсяг кредитного портфеля (кількість угод);

tі - від'ємні відхилення кредитних ризиків щодо угод кредитного портфеля від середньозваженого кредитного ризику, тобто:

tі = {0,pі© (1.9)

tі = { pі(с) —, pі(с)

8. Негативна семіваріація кредитних ризиків щодо угод, які складають кредитний портфель банку:

NSP = Lі² * Sі/S (1.10)

де n — обсяг кредитного портфеля (кількість угод);

Lі - додатні відхилення кредитних ризиків щодо угод кредитного портфельного ризику, тобто:

Lі = {0,pі(c)

Lі = {pі(c) —, pі© (1.11)

9. Позитивне середнє семіквадратичне відхилення кредитних ризиків щодо угод, які складають кредитний портфель банку:

psv = (1.12)

10. Негативне середнє семіквадратичне відхилення кредитних ризиків щодо угод, які складають кредитний портфель банку:

nsv = (1.13)

Чим більша позитивна семіваріація кредитних ризиків щодо угод кредитного портфеля і чим менша семі варіація, тим нижчим є ступінь ризикованості портфеля.

11. Коефіцієнт асиметрії кредитних ризиків щодо угод, які складають кредитний портфель банку:

a = Sі/S * (pі(c) —)³/V³(p) (1.14)

Чим менший коефіцієнт асиметрії, тим менший ступінь ризикованості кредитного портфеля.

Кредитний ризик може також характеризуватись різноманітними відносними показниками. У відносному виразі кредитний ризик може визначатись, зокрема, як величина можливих збитків, віднесена до власного капіталу банку.

12. Одним з таких показників є максимальний розмір ризику на одного позичальника банківської установи. Він визначається наступним чином:

МР1 = (1.15)

де СК — сума кредитів, виданих одному позичальнику;

ВК — власний капітал банку.

МР1<=0.25

Слід зазначити, що розрахунок показника максимального ризику на одного позичальника за формулою (12) не враховує ймовірності непогашення кредитів цим позичальником.

13. Якщо врахувати це, можна запропонувати наступний показник кредитного ризику щодо кредитної угоди:

W = = (1.16)

де К — кількість кредитних угод з даним позичальником;

S — сума і-тої кредитної угоди з даним позичальником.

У відносному виразі ступінь ризикованості кредитного портфеля можна вимірювати також за допомогою наступного коефіцієнта:

Для регулювання кредитних портфельних ризиків українських комерційних банків НБУ встановлено такі нормативи:

14. Максимальний розмір усіх великих кредитів, наданих комерційним банком:

Сума великих кредитів МР2 =———————————————- (1.17)

Капітал банку МР2<=8

15. Максимальний розмір кредитів, виданих банком своїм засновникам та акціонерам (інсайдерам):

Кредити інсайдерам МР3 =——————————————— (1.18)

Капітал банку

МР3<=0.4

16. Максимальний розмір ризику на одного позичальника-інсайдера:

Сума кредитів, виданих одному інсайдеру МР4 = —————————————————————————————- (1.19)

Капітал банку МР4<=0.05

17.У відносному виражені ступінь ризикованості кредитного портфеля можна вимірювати також за допомогою такого коефіцієнта:

CSV = (1.20)

Цей коефіцієнт доцільно застосовувати при порівнянні ступенів ризикованості кредитних портфелів, тобто при визначенні того, який з кредитних портфелів є більш або менш ризикованим.

Запишемо коефіцієнт CSV у такому вигляді:

СSV = (1.21)

Як можна побачити, коефіцієнт CSV — це сума двох доданків: L/psv та L/nsv. Чим меншими будуть значення обох доданків, відповідно їх сума, тим меншим буде ступінь ризикованості кредитного портфелю. Найменш ризикованим з декількох кредитних портфелів буде той портфель, у якого нижчий коефіцієнт CSV.

Отже, при проведенні операцій на кредитно-депозитному ринку банк має врахувати, що ризик неповернення кредиту практично не можна усунути повністю, а можна лише зменшити за рахунок зниження кількості ненадійних позичальників. За допомогою вживання деяких методів аналізу кредитного ризику можна запобігти виникненню негативних ситуацій. Хоча вони характеризують різні аспекти діяльності комерційного банку: ліквідність, прибутковість, фінансову стійкість тощо не можна стверджувати, що вони повністю відображають фінансовий стан банку. Так, зокрема, не враховується такий важливий показник банківської діяльності як питома вага проблемних кредитів у кредитному портфелі комерційного банку. Але визначити його на підставі фінансової звітності неможливо, оскільки банки намагаються не афішувати стан свого кредитного портфеля. Використовуючи кількісний метод оцінки можна визначити кредитний ризик як в абсолютних, так і у відносних величинах. Для спрощення визначення групового рейтингу комерційного банку і досягнення об'єктивності отриманих результатів можна виходити з того, що обрані показники є однаково важливими з погляду надійності функціонування комерційного банку.

1.3 Методи захисту від кредитного ризику в комерційних банках

З метою захисту своїх інтересів, зменшення рівнів кредитних ризиків у процесі активної діяльності комерційний банк керується як нормативними положеннями, показниками ризику, встановленими інструктивними документами, так і власними критеріями оцінки ймовірних ризиків, методами та заходами щодо їх зниження, котрі відображаються у кредитній політиці банків.

Найпростішим методом захисту від ризику неповернення кредитів є елементарне нівелювання ризику, якого може дотримуватись банк, надаючи позики надійним та перевіреним позичальникам. Але повністю уникнути ризику у кредитній справі, виключити ймовірну появу втрат практично неможливо. Головною метою постає мінімізація ризику, банк не повинен ігнорувати ринок кредитних вкладень з відносно високим ступенем ризику, раціонально та виважено оперуючи капіталом у даному секторі активної діяльності. Це дозволить банку не звужувати сферу своєї діяльності та бути гідним конкурентом у системі фінансових посередників.

Зі свого боку банки у процесі кредитування та контролю погашання кредитів формують, ґрунтуючись проведеною попередньою та поточною класифікацією за групами ризиковості кредитів, страховий резерв на відшкодування можливих втрат за наданими позиками. Даний резерв формується тільки на покриття безнадійної (збиткової) кредитної заборгованості за основним боргом (без процентів та комісій) за всіма наданими позиками, в тому числі за врахованими векселями та міжбанківськими позиками, операціями фінансового лізингу. Розмір резерву визначається загальною сумою всіх позик, класифікованих за ступенем ризику та зважених на відповідний кожній групі кредитів коефіцієнт ризику. Нормативними документами класифіковано наступні абсолютні величини розміру ризику.

Позички класифікуються по різних ознаках наведені в табл. 1.3.

Таблиця 1.3 Нормативи страхових резервів

Розрахунковий резерв дорівнює сумі добутків «чиста заборгованість, на яку нараховується резерв х коефіцієнт ризику» всіх груп кредитів. Банк формує страховий резерв з двох складових: резерву загального та резерву спеціального. Загальний резерв створюється шляхом відрахувань на стандартні позики, спеціальний — на решту позик за рахунок валових витрат банку (до 40% суми сукупної заборгованості за кредитами) та, за необхідності, відрахувань з прибутку. Безнадійна заборгованість позичальника, визнаного банкрутом, або яка виникла внаслідок його неспроможності погасити кредит у зв’язку з дією непереборної сили (форс-мажору), списується зі спеціального резерву. Звичайно, що кошти резерву використовуються тільки у тому випадку, коли банк упевниться, що кредити ніколи не будуть погашені, і віднесе їх у збитки (погашення безнадійної позики не відбулось протягом трьох років).

Але найголовнішим методом захисту від кредитних ризиків, визначення необхідного обсягу позики та можливих шляхів повернення заборгованості банку є аналіз та оцінка кредитоспроможності клієнта, його фінансового стану, прогнозування ризику неповернення кредиту.

Кредитоспроможність позичальника — це здатність юридичної або фізичної особи повністю та у строк розрахуватися зі своїми борговими зобов’язаннями. Вона не фіксує неплатежі за минулий період або на якусь конкретну дату, а прогнозує його платоспроможність на найближчу перспективу.

До укладання кредитного договору банк повинен ретельно проаналізувати кредитоспроможність позичальника, вивчити фактори, котрі можуть спричинити непогашення позики. Можливість повернення основної суми боргу є одним з головних принципів, який завжди повинен бути дотриманий при проведенні банком кредитних операцій. Тому оцінка якості потенційного позичальника та встановлення обґрунтованості позики є важливими етапами надання кредиту. Ані наявність солідного забезпечення, ні будь-які інші позитивні фактори не зможуть запобігти кризовій ситуації, якщо позика не була обґрунтована.

Підхід до аналізу кредитованого проекту визначається кредитною політикою банку та цілями, для реалізації яких надається кредит: комерційна діяльність (угоди купівлі-продажу), інвестиції чи виробництво.

Аналіз кредитоспроможності та фінансового стану позичальника проводяться банком на підставі:

1) документів та матеріалів, отриманих безпосередньо від клієнта;

2) документів та матеріалів про клієнта у базах даних банку;

3) інформації з оточення клієнта.

Загальна уява про потенційного клієнта-позичальника, його характер визначається репутацією, ступенем відповідальності, готовністю та бажанням повертати борг. Банк повинен перш за все з’ясувати, як позичальник виконував попередні зобов’язання раніше, чи були у нього затримки у погашанні позик, який його статус у діловому світі. Для отримання психологічного портрета позичальника банк використовує особисте знайомство з клієнтом, консультації з іншими банками та фірмами, діловими партнерами та іншу доступну інформацію.

Фінансові можливості позичальника, його здатність до погашання кредиту та процентів за позикою визначаються за допомогою ретельного аналізу його доходів та витрат і перспектив їх зміни.

У принципі, у позичальника існують три джерела погашення боргу:

— поточні касові надходження;

— продаж активів;

— інші джерела фінансування (враховуючи запозичення на фінансовому ринку).

Вважається цілком прийнятним і найбільш бажаним таке джерело погашання кредиту, як прибуток та інші власні кошти, задовільним — залучення для покриття боргу засобів від реалізації активів, та поганим джерелом — інші запозичені кошти.

Для здійснення оцінки фінансового стану позичальника-юридичної особи (крім банків) банк-кредитор має врахувати чітко визначені об'єктивні показники його діяльності, такі як:

а) обсяг реалізації;

б) прибуток та збитки;

в) рентабельність;

г) коефіцієнти ліквідності;

д) грошові потоки (надходження коштів на рахунки позичальника) для забезпечення повернення позики та сплати процентів за нею;

е) склад та динаміку дебіторсько-кредиторської заборгованості.

Також слід розглядати фактори суб'єктивного характеру:

— ефективність управління позичальника;

— макроекономічна ситуація і стан розвитку галузі позичальника;

— ринкова позиція позичальника і його залежність від циклічних та структурних змін в економіці та галузі;

— наявність державних замовлень та державної підтримки позичальника тощо;

— погашення кредитної заборгованості позичальником в минулому.

Оцінка фінансового стану позичальника — комерційного банку здійснюється на підставі:

а) дотримання обов’язкових економічних нормативів та оціночних показників діяльності комерційного банку, передбачених Інструкцією № 10, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 30.12.1996р. № 343 [1, c.11];

б) наявності прибутку та збитків;

в) аналізу якості активів та пасивів;

г) створення ним відповідних резервів;

д) виконання зобов’язань комерційним банком у минулому;

е) якості банківського менеджменту.

При здійсненні оцінки фінансового стану позичальника-фізичної особи мають бути враховані соціальна стабільність клієнта, тобто наявність власної нерухомості, цінних паперів і т. ін., роботи, сімейний стан і, як наслідок:

а) наявність реальної застави;

б) вік та здоров’я клієнта;

в) загальний матеріальний стан клієнта, його доходи та витрати;

г) користування банківськими позиками у минулому та своєчасність їх погашення і процентів за ними, а також користування іншими банківськими послугами;

д) зв’язки клієнта з діловим світом і тощо.

Опираючись на проведений аналіз кредитоспроможності та фінансового стану позичальника, банк може зробити висновок про реальність, можливості та способи повернення надаваної позики та ступінь кредитного ризику.

Якщо у процесі оцінки кредитоспроможності клієнта банк дійшов позитивного висновку про привабливість кредитної угоди, то наступним елементом визначення рівня кредитного ризику даної справи постає залучення достатнього забезпечення кредиту, позаяк будь-які прогнозні розрахунки, навіть найоптимістичніші, не здатні передбачити усіх можливих ускладнень з поверненням позики та процентів під час її використання. Сутність даного методу захисту від кредитних ризиків полягає у тому, що позичальник апріорно гарантує відшкодування суми кредиту та процентів за ним. До таких гарантій відносять: неустойку, заставу (заклад), поступку вимог та прав, передавання права власності, гарантії та поруки, страхування. Наведені форми забезпечення повернення кредиту оформлюються спеціальними документами, котрі мають юридичну силу і закріплюють за кредиторами визначене джерело для погашання позики у разі відсутності коштів у позичальника при настанні строку виконання зобов’язань.

Одним з елементів оцінки кредитоспроможності є з’ясування персональних якостей потенційного позичальника. Тут увага банку має зосереджуватися на таких моментах, як репутація, порядність і чесність, професійна здатність, матеріальна забезпеченість, ставлення до своїх зобов’язань перед іншими кредиторами в минулому.

Необхідно ретельно вивчити фінансовий стан позичальника, ліквідність його балансу, ефективність виробництва і використання основного і оборотного капіталу. Для цього використовується бухгалтерська, статистична і фінансова звітність позичальника, матеріали попередніх перевірок на місці, прогнози фінансового стану клієнта протягом усього періоду користування позичкою.

Оскільки банк як позичальник може мати різних клієнтів — підприємницькі структури (юридичні особи), фізичні особи і банки — оцінка їх кредитоспроможності здійснюється неоднаково.

Оцінка фінансового стану позичальника — юридичної особи здійснюється за допомогою відповідних коефіцієнтів ліквідності, які розраховуються за балансом [15;с.122−125]. Серед них:

— коефіцієнт загальної ліквідності (К1);

— коефіцієнт абсолютної (термінової) ліквідності (К2);

— коефіцієнт автономності (К3);

— коефіцієнт маневреності власних коштів (К4);

Названі показники розраховуються за формулою:

1) коефіцієнт загальної ліквідності (К1):

ЗЗ + ГК + ДЗ + КФВ К1 = ——————————————— (1.22)

ЗК де, ЗЗ — запаси і затрати;

ГК — грошові кошти;

ДЗ — дебіторська заборгованість;

КФВ — короткострокові фінансові вкладення;

ЗК — зобов’язання короткострокові.

Теоретичне значення К1 не менше 2−2,5. Це означає, що на кожну гривню короткострокових зобов’язань підприємство повинно мати 2−2,5 гривні ліквідних активів.

2) коефіцієнт абсолютної (термінової) ліквідності (К2):

ГК + КФВ К2 = ———————— (1.23)

ЗК

Теоретичне значення коефіцієнта абсолютної ліквідності не менше 0,2−0,25. Це означає ситуацію, при якій потенційний позичальник повинен на кожну гривню короткострокових зобов’язань мати 20−25 копійок абсолютно ліквідних активів.

3) коефіцієнт автономності (К3):

З К3 = ——— (1.23)

ВК де, З — усі зобов’язання;

ВК — власні кошти.

Теоретичне значення К3 — не більше 1, тобто зобов’язання потенційного позичальника не повинні перевищувати його власні кошти.

4) коефіцієнт маневреності власних коштів (К4)

ВК — ОА К4 = —————— (1.24)

ВК де, ОА — основні активи.

Теоретичне значення К4 не може бути меншим 0,5, тобто величина оборотних активів (ВК-ОА) позичальника не може бути меншою половини всіх власних коштів.

Крім наведених коефіцієнтів ліквідності, можуть застосовуватися й інші, які можна об'єднати в певні групи показників:

— погашення боргу;

— ділової активності;

— рентабельності;

— використання основного капіталу.

У групу показників погашення боргу входять коефіцієнти:

— грошового потоку (К5);

— процентних виплат (К6);

5) коефіцієнт грошового потоку (К5):

По + А — Д К5 = ———————— (1.25)

З де, По — прибуток після сплати податків;

А — амортизація;

Д — дивіденди;

З — зобов’язання, строком виконання до одного року.

Коефіцієнт грошового потоку показує, яка частина грошових надходжень клієнта спрямовується на покриття основного боргу і процентів за позичками, строком повернення до одного року. Чим нижчий коефіцієнт грошового потоку, тим менший резерв міцності для погашення боргів. При коефіцієнта, що дорівнює 1, забезпечується фінансова стабільність клієнта.

6) коефіцієнт процентних виплат (К6):

П1 + ПП К6 = ——————- (1.26)

ПП де, П1 — прибуток до сплати податків;

ПП — процентні платежі.

Коефіцієнт процентних виплат дає змогу оцінити, у скільки разів прибуток клієнта перевищує процентні платежі за позичками. Він не може бути меншим за 1, інакше здатність клієнта повернути позичку опиниться під загрозою.

Показники ділової активності складаються з трьох коефіцієнтів оборотності:

— дебіторської заборгованості (К7);

— запасів і витрат (К8);

— кредиторської заборгованості (К9).

7) коефіцієнт дебіторської заборгованості (К7):

Дср * 365

К7 = ———————- (1.27)

СПК де, Дср — середня сума дебіторських рахунків;

СПК — сума продажів у кредит.

Абсолютне значення цього показника важливе тільки для порівняння з аналогічним показником інших підприємств родичів або показників попередніх періодів даного підприємства. Він дає можливість оцінити швидкість оплати рахунків позичальника. Збільшення значення показника оборотності дебіторської заборгованості вказує на уповільнення швидкості платежів на користь позичальника, а зменшення — на прискорення такої швидкості.

8) коефіцієнт запасів і витрат (К8):

ЗЗ * 365

К8 = —————— (1.28)

СТ де, ЗЗ — запаси і затрати;

СТ — собівартість поданих товарів та послуг.

Як і попередній показник, він використовується тільки для порівняння. Висока оборотність свідчить про ефективне використання ресурсів, але вона може бути передвісником виснаження запасів і незадоволеного попиту споживачів.

9) коефіцієнт кредиторської заборгованості (К9):

Ро * 365

К9 = ——————- (1.29)

Сп де, Ро — рахунки до оплати;

Сп — сума покупок.

І цей показник використовується для порівняння. Він дає змогу оцінити швидкість оплати клієнтом рахунків постачальників. Підвищення коефіцієнта оборотності кредиторської заборгованості може вказувати на проблеми з притоком готівки, а зниження — на дострокову сплату рахунків.

Показники рентабельності включають:

— рентабельність підприємства (Р1);

— рентабельність реалізованої продукції (Р2);

— рентабельність акціонерного капіталу (Р3);

— рентабельність активів (Р4);

— рентабельність витрат (Р5).

10) показник рентабельність підприємства (Р1):

ЧП Р1 = ——————————- * 100% (1.30)

СОБк + СОНк де, ЧП — чистий прибуток;

СОБк — середній залишок оборотного капіталу;

СОНк — середній залишок основного капіталу.

11) показник рентабельність реалізованої продукції (Р2):

ЧП Р2 = ———— *100% (1.31)

В де, В — виторг від реалізації продукції.

12) показник рентабельність акціонерного капіталу (Р3):

ЧП РЗ = ———— *100% (1.32)

Ак де, Ак — акціонерний капітал.

13) показник рентабельність активів (Р4):

ЧП Р4 = ————- * 100% (1.33)

А де, А — активи.

14) показник рентабельність витрат (Р5):

ЧП Р5 = ————- *100% (1.34)

З де, З — затрати.

Оцінка фінансового стану позичальника — комерційного банку здійснюється на підставі:

— дотримання ним обов’язкових економічних нормативів та показників діяльності, передбачених нормативними актами Національного банку України;

— аналізу прибутків та збитків;

— аналізу якості активів та пасивів;

— створення резервів для покриття можливих втрат від активних операцій;

— виконання зобов’язань комерційним банком у минулому;

— якості банківського менеджменту.

При здійсненні оцінки фінансового стану позичальника — фізичної особи мають бути враховані:

— соціальна стабільність клієнта, тобто наявність власної нерухомості, рухомого майна, цінних паперів тощо, постійної роботи;

— сімейний стан клієнта;

— вік та здоров’я клієнта;

— доходи і витрати клієнта;

— інтенсивність користування банківськими позичками у минулому та своєчасність їх погашення і процентів за ними, а також користування іншими банківськими послугами;

— зв'язки клієнта у діловому світі тощо.

Об'єктами кредитування можуть бути: оборотні та основні засоби (включаючи нерухомість), інтелектуальна власність, цінні папери, а також право користування землею та природними ресурсами — надання кредиту на поповнення основних та оборотних засобів є цілком нормальним явищем, але при цьому необхідно розглядати ліквідність даної операції.

2. Аналіз та напрями по зниженню кредитних ризиків в херсонській філії ВАТ " Мегабанк"

2.1 Аналіз та оцінка регулювання кредитних ризиків комерційного банка

До укладання кредитної угоди фахівець банку повинен ретельно проаналізувати кредитоспроможність потенційного позичальника, тобто його здатність своєчасно повернути позичку, вивчити фактори, які можуть спровокувати її неповернення.

Збереженість основної суми боргу є одним з головних принципів, який завжди має дотримуватися при здійсненні банком позичкової операції. Тому оцінка якості потенційного позичальника є одним із важливих етапів процесу кредитування. При цьому особливе значення має встановлення обґрунтованості кредиту. Жодні додаткові заходи захисту не зможуть запобігти кризовій ситуації, якщо позичка у своїй основі не є обґрунтованою. Можливість повернення основної суми боргу є одним з головних принципів, який завжди повинен бути дотриманий при проведенні банком кредитних операцій. Тому оцінка якості потенційного позичальника та встановлення обґрунтованості позики є важливими етапами надання кредиту. Ані наявність солідного забезпечення, ні будь-які інші позитивні фактори не зможуть запобігти кризовій ситуації, якщо позика не була обґрунтована.

Розглянемо на прикладі комерційного банку ВАТ «Мегабанк» аналіз кредитоспроможності клієнта.

Загальна інформація про діяльність банку:

Відкрите акціонерне товариство «Мегабанк» зареєстроване Національним банком України 28 жовтня 1991 року за номером 58. У своїй діяльності ВАТ «Мегабанк «керується Законами України «Про банки та банківську діяльність», «Про господарські товариства», «Про цінні папери та фондову біржу», Цивільним кодексом, іншими законодавчими актами України, нормативними актами Національного банку України та своїм Статутом. Зараз це одна з найбільш динамічних фінансових структур.

Згідно ліцензії на надання кредитів юридичним та фізичним особам, ВАТ «Мегабанк» приймає активну участь в кредитуванні регіональних програм, наданні споживчих кредитів. Обсяг операцій наведений у табл. (2.1)

Таблиця 2.1 Обсяг операцій з кредитування комерційного банку ВАТ «Мегабанк»

Із загального обсягу наданих кредитів — у поточну діяльність та на виробничі потреби було надано позик у сумі 85 987,9 тис. грн. Протягом звітного року банком проводились операції фінансового лізингу, пов’язані з орендою устаткування і транспортних засобів, сума яких склала 195,9 тис. грн. Із загального обсягу наданих кредитів — у поточну діяльність та на виробничі потреби було надано позик у сумі 85 987,9 тис. грн. В режимі овердрафту сума наданих кредитів складає 20 657,1 тис. грн. або 7,8% до загальної суми наданих кредитів. Із загального обсягу наданих Банком кредитів з урахуванням філій — у поточну діяльність та на виробничі потреби було надано позик у сумі 140 274,8 тис. грн.

На прикладі підприємства ТОВ «Платан» проведемо аналіз деяких показників кредитоспроможності.

Показники кредитоспроможності за балансом:

Оцінка фінансового стану позичальника — юридичної особи здійснюється за допомогою відповідних коефіцієнтів ліквідності, які розраховуються за балансом. Серед них:

— коефіцієнт загальної ліквідності (К1);

— коефіцієнт абсолютної (термінової) ліквідності (К2);

— коефіцієнт автономності (К3);

— коефіцієнт маневреності власних коштів (К4);

Коефіцієнти ліквідності визначають якості позичальника відповідати по своїм зобов’язанням. Вони характеризують складену тенденцію зміну ліквідності (табл. 2.2).

Однак ці показники визначаються на основі кінцевих значень на конкретну дату, тому аналіз фінансового положення позичальника доповнюються іншими показниками.

Стандартна оцінка ліквідності полягає у визначенні коефіцієнта ліквідності (достатності оборотного капіталу):

Підприємствам, фірмам, яким необхідно зберігати великі запаси сировини чи навіть кінцевого продукту, можна використовувати інший коефіцієнт ліквідності, який називається коефіцієнтом миттєвої оцінки.

Таблиця 2.2 Визначення ліквідності підприємства ТОВ «Платан»

Висновок: підприємство ТОВ «Платан» перебуває в незадовільному фінансовому стану, бо використала весь ліміт кредитування, у наслідок чого коефіцієнти в неї зменшаться, підприємство опиниться в критичній ситуації

Показники оборотності запасів:

Показника оборотності запасів показує наскільки ефективно підприємства — позичальники управляють своїми запасами (табл. 2.3)

Таблиця 2.3 Визначення коефіцієнта оборотності запасів підприємства ТОВ «Платан»

Висновок: запас товарів перед продажем — 39 днів, але ця інформація сама по собі ні про що не говорить, якщо не проаналізувати цей показник протягом трьох років, наприклад: 1-й рік — 20 днів, 2-й рік -25 днів, 3-й рік — 39 днів, то побачимо, що підприємство працює з кожним роком гірше.

Дебіторська заборгованість позичальників:

Дебіторська заборгованість у балансі підприємств і фірм відображає кошти, які повинні їм боржники. Цю заборгованість можна розглядати як забезпечення кредиту, але необхідно використати для аналізу коефіцієнт періоду погашення дебіторської заборгованості (табл. 2.4)

Висновок: період погашення дебіторської заборгованості збільшується, це означає, що управління кредитами, які надані фірмі, поліпшуються.

Будь-яке підприємство має короткострокову заборгованість перед своїми постачальниками, органами управління, персоналом, тому при аналізі його кредитоспроможності необхідні врахувати коефіцієнт періоду погашення кредиторської заборгованості (табл. 2.5).