Привабливі туристичні об"єкти України

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ КАФЕДРА МІЖНАРОДНОГО ТУРИЗМУ КУРСОВА РОБОТА На тему:

«Привабливі туристичні об'єкти України»

Спеціальність: «Туризм»

Запоріжжя

Зміст Вступ

Розділ 1. Загальна характеристика туристичних ресурсів України

Розділ 2. Привабливі туристичні об'єкти України

2.1 Культові споруди та монастирські комплекси України

2.2 Місця козацької слави

2.3 Античні міста північного Причорномор’я

2.4 Замки і фортеці України

2.5 Перлини садово-паркового мистецтва Висновки Перелік посилань

Вступ Туризм та екскурсії - активний засіб пізнання навколишнього світу, формування кругозору, підвищення рівня знань, естетичних і культурних смаків громадян та гостей України, особливо школярів і студентської молоді.

Історико-культурна спадщина належить до найцінніших надбань людства. Вона зосереджує в собі кращі здобутки, є золотим скарбом народу. До нерухомих цінностей належать пам’ятки археології, історії, архітектури та містобудування, монументальної скульптури, до рухомих — скарби музеїв, бібліотек, архівів.

Актуальність теми. Україна — мальовничий край у самісінькому географічному центрі Європи. Країна з самобутньою історією і культурою. Межує одразу з 7 країнами: з південного боку Україна омивається водами Чорного й Азовського морів; на сході й північному сході граничить із Російською Федерацією (1955 км) на півночі - з Білоруссю (1084 км), на заході - з Польщею (542 км), Словаччиною (98) км і Угорщиною (135 км), із південно-західного боку — з Румунією (608 км) і Молдовою (1222 км). 1

Основна мета даної курсової роботи полягає у дослідженні привабливих туристичних об'єктів, як складової туристичних ресурсів України.

Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємопов'язаних завдань, а саме:

· надати загальну характеристику туристичних ресурсів України;

· визначити основні привабливі туристичні об'єкти України;

· надати характеристику основним привабливим туристичним об'єктам України.

Дослідження туристичних об'єктів України допоможе створити умови для вивчення національної культури та історичної спадщини України, чіткої системи ознайомлення громадян України з історичними, культурними, природними пам’ятками, а також забезпечення гарантованого відпочинку для різних категорій населення. Саме ознайомлення з неповторним багатовіковим національно-культурним розмаїттям цих територій не тільки сприятиме розширенню знань про окремі етапи та сторінки становлення й розвитку окремих етнографічних груп чи народностей на території України, а й цілком закономірно призведе до створення реального наукового підґрунтя, спрямованого на об'єднання нації. Кожний тематичний напрям має свою структуру, водночас у розробці враховується принцип модульності та комплексності, що дає можливість створення розгалуженої мережі туристичних маршрутів та екскурсій.

Моральним обов’язком сучасників перед наступними поколіннями є зобов’язання зберігати свою самобутність, дбати про розвиток культури, охороняти історико-культурну спадщину.

Об'єктом курсової роботи виступають привабливі туристичні об'єкти України.

Предметом курсової роботи є історико-культурні, етнічні, ландшафтні особливості туристичних об'єктів України.

Курсова робота складається із вступу, двох розділів (у першому розділі розглянута загальна характеристика туристичних ресурсів України; у другому розділі дана характеристика тільки окремих найвідоміших привабливих туристичних об'єктів України — за браком невеликого обсягу курсової роботи неможливо розглянути все), висновків та переліку використаної літератури. До роботи додаються ілюстрації деяких привабливих туристичних об'єктів України.

Розділ 1. Загальна характеристика туристичних ресурсів України

Україна — одна з найбільших країн Європи, площа якої становить 603,7 тис. км² (5,7% території Європи, 0,44% території світу). Її територія простягається зі сходу на захід на 1316 км, а з півночі на південь — на 893 км. Крайньою південною точкою України є мис Сарич у Криму. Крайньою північною точкою є с. Грем’яч Чернігівської області (Новгород-Сіверський район), західною точкою є м. Чоп в Закарпатській області (Ужгородський район), східною — с. Червона Зірка Луганської області (Міловський район). 1

Географічний центр України з 1989 року знаходиться на північно-східній околиці райцентру Добровеличівка в Кіровоградській області, де в 1990 р. встановлено символічний знак. При іншому підході, що передбачає «поправку» на конфігурацію території України, ця точка зміщується на 70 км на північ від названої і за підрахунками, виконаними за допомогою обчислювальної техніки, локалізується на 2 км західніше м. Ватутіне Черкаської області.

На території України з 1887 року поблизу с. Ділове біля м. Рахова Закарпатської області знаходиться умовний географічний центр Європи.

В Україні 24 області, 2 міста центрального підпорядкування та Автономна Республіка Крим, 459 міст, 490 районів, 886 селищ і 28 490 сільських поселень. 1

Загальна довжина державного кордону України становить 7643 км, з них сухопутні - 5684 км, берегова лінія Чорного та Азовського морів — 1959 км: Чорного моря — 1559 км, Азовського — 400 км. Територія України перевищує територію таких держав, як Франція (544 тис. км²), Іспанія (505 тис. км²), Швеція (450 тис. км²)та інших держав. Чисельність населення України — близько 46 079 950 осіб. За цим показником Україна посідає шосте місце в Європі після Росії, Німеччини (76 млн.), Італії (57,5 млн.), Великої Британії (57,1 млн.), Франції (55,9 млн.).

Етнічні українські території можуть бути як суцільними (де переважає українське населення), так і змішаними (де українці становлять від 10 до 50% населення). Етнічні території поділяють на старі, населені українцями протягом багатьох століть (наприклад, Київщина, Чернігівщина, Галичина, Холмщина), і нові, де вони розселилися протягом останніх одного-двох століть (Кубань — «малиновий клин», Далекий Схід — «зелений клин», Казахстан — «сірий клин»).

Близько 115 тис. км² етнічних українських земель входить сьогодні до складу Росії і є територією нинішніх Воронезької, Курської, Ростовської областей і Ставропольського краю; близько 27 тис. км² — до складу Білорусії (частина Брестської, Мозирської, Пінської областей). За Польщею залишились Надсяння, Лемківщина, Підляшшя, Холмщина загальною площею в 19,5 тис. км². У 1947 р., в результаті операції «Вісла» їх українське населення примусово було виселено звідси на колишні німецькі землі. Українські етнічні території площею 2,6 тис. км² входять до складу Словаччини, 1,7 тис. км² — Румунії. 741 тис. км² українських етнічних територій за межами України знаходиться 165 тис. км², тобто близько 22%.

Регіональний поділ України здійснюється з урахуванням цілого ряду особливостей природного, господарського, етнографічного, мовного, адміністративно-територіального, рекреаційного характеру і т. п. Однією з них є фізико-географічне районування, обумовлене розташуванням країни в межах Східноєвропейської рівнини, Карпатських і Кримських гір, чим викликана значна диференціація природних умов.

Рівнинна частина країни включає три географічних зони: зону мішаних лісів — Полісся (близько 14%), лісостепову (майже 34%) і степову (близько 40%) зони. Ці останні, в свою чергу, так само як і Карпати і Кримські гори, теж поділяються на фізико-географічні області. Всього на території України виділяють 57 фізико-географічних областей.

Адміністративний поділ України не співпадає з її історико-географічним поділом. За цим останнім критерієм в Україні можна виділити такі історико-географічні області: Бессарабія, Буковина, Волинь, Галичина, Закарпаття, Київщина, Крим, Південна (Степова) Україна, Поділля, Полтавщина, Слобожанщина, Чернігівщина.

Ще одна схема поділу території України обумовлюється впливом природних і соціально-економічних чинників і викликана потребами розвитку туристичної галузі. На підставі цих факторів виділяються туристичні регіони і райони.

Туристичний регіон являє собою територіально-туристичну систему, яка об'єднує кілька туристичних районів, що мають свої специфічні особливості і об'єднані географічними, історичними, ресурсними факторами.

Туристичний район — це група туристичних комплексів, об'єднаних спільною територіальною структурою туристичного господарства.

Єдина схема туристичного районування на сьогодні не розроблена. Частина дослідників відокремлює чотири туристичних регіони: Карпатський, Поліський, Дніпровський і Азово-Чорноморський, які, в свою чергу поділяються на 35 туристичних районів. Інші виділяють сім регіонів: Карпатський (західний), Волинсько-Тернопільський (північно-західний, або поліський), Житомирсько-Вінницький (буферний), Київський (центральний), Харківський (північно-східний), Дніпровсько-Донецький (південно-східний), Причорноморський (південний). Треті схильні об'єднувати три приморські райони в один Кримсько-Одесько-Азовський туристичний регіон, виділяючи також Карпатський туристичний район. 1

Основою туристичного районування є рекреаційне районування, тобто поділ території на окремі таксономічні одиниці, що відрізняються туристичною спеціалізацією, структурою рекреаційних ресурсів і напрямом їх освоєння. Рекреаційні ресурси характеризуються природними умовами, площею їх поширення, тривалістю використання. Рекреаційне районування сьогодні теж не є остаточно розробленим і жорстко усталеним.

У географічній енциклопедії України наводяться дві схеми поділу території країни на чотири рекреаційні регіони (Азово-Чорноморський, Дніпровсько-Дністровський, Карпатський, Кримський) і вісім рекреаційних районів (Євпаторійський, Донецький, Одеський, Приазовський, Придніпровський, Придністровський, Феодосійський, Ялтинський).

Азово-Чорноморський рекреаційний регіон, до складу якого входять Донецька, Запорізька, Миколаївська, Одеська, Херсонська області, включає Одеський і Приазовський рекреаційні райони. Регіон багатий на лікувальні грязі.

Дніпровсько-Дністровський рекреаційний регіон (Вінницька, Волинська, Житомирська, Дніпропетровська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Полтавська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області) охоплює Донецький, Придніпровський і Придністровський райони. Регіон славиться мінеральними і радоновими водами.

Карпатський рекреаційний регіон включає Закарпатську, Івано-Франківську, Львівську, Чернівецьку області. В ньому виявлено близько 800 джерел мінеральної води, половина яких знаходиться на Закарпатті. Регіон має найгустішу річкову мережу в країні: 8729 річок. У ньому багато історико-культурних пам’яток. Регіон розташований на перехресті шляхів, які з'єднують Західну і Східну Європу.

Кримський рекреаційний регіон є унікальним осередком, що поєднує багаті природно-рекреаційні, історико-культурні та спортивно-оздоровчі ресурси. В їх числі - Чорне і Азовське моря, лікувальні грязі, термальні і мінеральні води бальнеологічних курортів, численні пам’ятки, що належать різним епохам і культурам, створені різними народами.

Через порти Чорного і Азовського морів Україна здійснює інтенсивні зв’язки із зарубіжними країнами. Вихід до Дунаю забезпечує їй водне сполучення з 7 країнами Західної Європи. В Україні наявна розвинена автомобільна, залізнична, авіаційна мережа. Морськими, річковими, повітряними, сухопутними шляхами Україна зв’язана майже з усіма куточками земної кулі. Вона являє собою своєрідний міст між Європою і Азією.

Україна має все необхідне для розвитку подорожей і оздоровлення: сприятливі природні умови, історико-культурні, матеріальні та людські ресурси. Туристично-рекреаційний потенціал створює можливості для всебічного задоволення пізнавальних, оздоровчо-спортивних і духовних потреб вітчизняних та іноземних туристів.

Територія України характеризується винятково сприятливими кліматичними умовами для відпочинку, лікування, різних видів туризму. Природно-рекреаційні ресурси — це природні умови, явища природи, що створюють комфортні умови для рекреаційно-туристичної діяльності і сприяють організації відпочинку і оздоровлення. Основними серед них є клімат, акваторії, ландшафт, а також деякі природні об'єкти, що мають пізнавальні і атрактивні властивості. Кліматичні ресурси визначають загальну комфортність території, її придатність для лікування і відпочинку. Серед основних кліматичних особливостей, що визначають її комфортність — температурний режим, кількість сонячних днів на рік, вологість, атмосферний тиск, режим вітрів.

Клімат на більшій території України помірно-континентальний, із сухим і переважно теплим літом, м’якою і вологою зимою. Безморозний період продовжується від 150−160 днів на півночі до 250 днів — на півдні, 150−190 днів на рік середньодобова температура перевищує +10°С, що створює передумови для розвитку всіх видів туризму. Купальний сезон продовжується від 105 до 145 днів. Особливе місце серед курортів посідає Крим, де на рік 175−190 днів — благодатних, а 65−80 днів — комфортних.

Україна є унікальною серед країн Центральної та Східної Європи, тому що її середньорічні температури відображають різноманітність кліматичних умов. Середня річна температура в м. Ялта +12,5С, така як у Ніцці, Франція, на полонині Руна -3,0С (як в Іваново Російської Федерації), а на Чорній Горі -0С (як у Котласі Архангельської області Росії). 1

Важливою складовою рекреаційних ресурсів є водні ресурси, до яких належать моря, озера, водосховища, річки, придатні для організації відпочинку і оздоровлення. Найважливішим з них є Азовське і Чорне море. По території України протікає понад 70 тис. річок, серед яких найбільші - Дніпро, Дністер, Південний Буг, Сіверський Донець, Дунай. Більшість річок належить до басейнів Чорного та Азовського морів — 96%, 4% - до басейну Балтійського моря. Головна водна артерія України — Дніпро, третя за довжиною ріка Європи (2285 км, з яких 981 км припадає на територію України). Карпатські річки придатні для подорожей на байдарках і каное (Черемош, Прут, Тиса, Стрий та ін.). На території України понад 7 тис. природних озер і 22 тис. штучних водоймищ. Найбільша кількість озер на Волинському Поліссі.

Серед природно-рекреаційних ресурсів важливу роль відіграють бальнеологічні, до яких належать мінеральні води, лікувальні грязі. Заклади, що функціонують за рахунок використання бальнеологічних ресурсів, розташовані переважно в Карпатському і Причорноморсько-Азовському регіонах. Найбільша кількість мінеральних джерел припадає на західну частину України (Львівську і Закарпатську області). Значні запаси лікувальних грязей зосереджені в південних і північно-західних областях. Найстаріші грязьові курорти — Бердянськ, Євпаторія, Саки, Куяльник. Торф’яні грязі використовуються на курортах Миргорода, Моршина, Черче та ін.

Важливою складовою рекреації, оздоровлення і лікування є лісові ресурси. За кількістю лісових насаджень Україна посідає одне з перших місць серед країн Європи. Наявність лісів сприяє також розвитку специфічних видів туризму, зокрема полюванню. Найбільш значними мисливськими ресурсами володіють Карпатський і Поліський регіони. Це перш за все численні популяції лосів, оленів, косуль, диких кабанів, лисиць, зайців, пернатої дичини.

Для туризму значну цінність мають ландшафти, що відзначаються оздоровчими чи пізнавальними властивостями, включаючи рельєф, мальовничі краєвиди, печери. В Україні є печери, що за своїми розмірами не поступаються найбільш відомим у світі, і при відповідному обладнанні їх можна перетворити на рекреаційно-туристичні об'єкти міжнародного значення. Вони локалізуються переважно в Подільсько-Буковинському, Кримському і Карпатському регіонах.

Особливу групу ландшафтів утворюють національні парки, державні заповідники, заказники, унікальні природні об'єкти, пам’ятки природи, парки, що є пам’ятками садово-паркового мистецтва, дендропарки, ботанічні сади, зоологічні парки, заповідні урочища, що складають природно-заповідний фонд. Основним призначенням заповідних територій і об'єктів є сприяння збереженню унікальних і типових природних ландшафтів, рослинного і тваринного генофонду, екологічної рівноваги, а також відтворенню і примноженню відновлюваних природних ресурсів. В Україні налічується понад 6700 природно-заповідних територій, у тому числі 20 природних заповідників.

На початок 2002 р. в Україні функціонувало 16 природних заповідників: «Горгани», Дніпровсько-орільський, «Єланецький степ», Казантипський, Канівський, Карадагський, Кримський, Луганський, «Мис Мартьян», Опукський, «Медобори», Поліський, Рівненський, «Розточчя», Український степовий, Ялтинський гірсько-лісовий. Крім того, Україна володіє 4 біосферними заповідниками (Асканія-Нова, Дунайський, Карпатський, Чорноморський), де зберігається еталонна дика природа. У 1999 р. в м. Вилково відбулось відкриття другого міждержавного — українсько-румунського — біосферного резервату «Дельта Дунаю» в рамках програми ЮНЕСКО «Людина і біосфера». Його українська частина — Дунайський біосферний заповідник, що увійшов до Світової мережі біосферних заповідників.

В Україні 11 національних природних парків (Азово-Сивашський, Вижницький, Деснянсько-Старогутський, Карпатський, «Подільські Товтри», «Святі гори», «Синевир», «Сколівські Бескиди», Ужанський, Шацький, Яворівський), створених з метою збереження, відновлення, вивчення і раціонального використання природних комплексів і об'єктів у рекреаційних, наукових і освітньо-виховних цілях.

В Україні налічується 1020 парків, які мають історико-культурну цінність. З їх числа 19 — дендрологічні парки, метою яких є збереження, вивчення і відновлення у спеціально створених умовах представників флори. Крім цього, в країні 88 парків, що є пам’ятками садово-паркового мистецтва, а також 17 ботанічних садів, 7 зоологічних парків.

Історико-культурні ресурси включають історичні, археологічні, архітектурні пам’ятки; предмети матеріальної культури (знаряддя праці, побутові речі, вироби народних промислів, одяг, національну кухню); елементи духовної культури (образотворче мистецтво, фольклор, народні традиції, вірування і т. ін.); твори монументального мистецтва; етнографічні особливості території. До цієї групи ресурсів відносять також музеї, виставки, театри тощо.

Стильовим багатством і різноманітністю відзначаються пам’ятки України. Під охороною держави перебуває понад 15,6 тис. пам’яток містобудування і архітектури, при тому, що сьогодні на облік взято далеко не всі історико-архітектурні об'єкти. Хронологічний діапазон архітектурних пам’яток України дуже широкий. Залишки найдавніших з них на місці стародавніх грецьких колоній збереглися в Північному Причорномор'ї (Ольвія, Херсонес, Пантікапей та ін.).

Ансамблі Києво-Печерської Лаври, Софійського монастиря та історичний центр Львова включені до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Перспективу включення до цього списку мають історичні ансамблі Києва, Кам’янця-Подільського, Новгорода-Сіверського, Чернігова та ін.

В Україні 39 історичних місг, які перейшли тисячолітній віковий рубіж, понад 500 міст і містечок досягли свого 900-річчя, а 5000 українських сіл мають 300-річну історію. 47 найвизначніших історико-архітектурних ансамблів і комплексів оголошені державними заповідниками, серед яких Давній Галич, Києво-Печерська Лавра, могила Т. Г. Шевченка, Cофійський собор у Києві, Херсонес, Хортиця мають статус національних.

В Україні існує 550 музеїв, у яких зберігається понад 9,9 млн експонатів.

До гомогенних ресурсів відносять місця, пов’язані з життям, діяльністю чи перебуванням на території України видатних представників іноземних держав — О. Бальзака, А. Рішельє, Ф. Ліста, X. Де Рібаса, У. Черчіля, Я. Гашека, А. Міцкевича, та ін. До цієї групи ресурсів належать також місця битв і поховання: військовий меморіал, присвячений британцям, що загинули під час Кримської війни 1853−1855 pp.; поховання шведів на полі битви під Полтавою та ін. У різних регіонах України виявлено понад 500 об'єктів такого роду. Найширше вони представлені в західних (Львівській, Закарпатській, Чернівецькій), Одеській областях, Автономній республіці Крим і в Києві.

До соціально-економічних ресурсів належать географічне положення, транспортна доступність території, рівень економічного розвитку, побутового обслуговування населення, трудові ресурси тощо.

Туристські інфраструктурні ресурси є складовими соціальної і виробничої інфраструктури, що можуть бути використані в організації туристичної діяльності. Вони охоплюють інфраструктуру краю і всі підприємства, задіяні у прийомі і обслуговуванні туристів. Туристична інфраструктура являє собою сукупність підприємств, які забезпечують екскурсійне обслуговування, транспортне обслуговування, послуги гостинності і допоміжні послуги.

В Україні функціонує 1375 підприємств готельного типу, серед яких 916 готелів, 15 мотелів, 9 кемпінгів та ін. Хоча лише близько 10% від цієї кількості відповідають міжнародним стандартам і придатні для обслуговування іноземних туристів. Тільки у 2001 р. в Києві з’явився перший п’ятизірковий готель. Високими стандартами визначаються готелі «Дніпро», «Русь», «Національний» (Київ), «Ореанда» (Ялта), «Лондонська» (Одеса), «Гранд» (Львів), «Черемош» (Чернівці). В цілому туристично-рекреаційний і санаторно-курортний комплекс України нараховує понад 4,5 тис. підприємств розміщення туристів, які одночасно можуть прийняти понад 600 тис. чол.

Україна має унікальні природні умови і культурно-історичний потенціал для успішного розвитку туризму.

Розділ 2. Привабливі туристичні об'єкти України

2.1 Культові споруди та монастирські комплекси України У результаті багатовікового історичного розвитку Україна нині є багатоконфесійною державою. Понад 97 відсотків зареєстрованих на сьогодні релігійних громад в Україні є християнськими. Приблизно половина з них є православної традиції. Решту майже порівну поділяють католики та протестанти. До категорії «традиційних» (за неофіційною термінологією) Церков належать три основні суб'єкти православної юрисдикції (Українська Православна Церква (в юрисдикції Московського Патріархату) — УПЦ МП, Українська Православна Церква Київського Патріархату — УПЦ КП, Українська Автокефальна Православна Церква — УАПЦ), Українська Греко-Католицька та Римо-Католицька Церкви, вірменські громади, деякі протестантські конфесії лютеран, баптистів, п’ятидесятників.

м. Київ. Софійський собор — всесвітньовідома пам’ятка історії, архітектури та монументального мистецтва першої половини ХІ ст. Собор споруджено в період розквіту Київської Русі за князювання Ярослава Мудрого. Назва собору походить від грецького слова «софія» — мудрість. Збудований як головний метрополичий храм Русі, Софійський собор був у давнину громадсько-політичним і культурним центром Київської держави. У соборі відбувалися урочистості з нагоди «посадження» на престол київських князів, прийом іноземних послів; біля собору збиралися київські віча, тут велося літописання й була створена Ярославом Мудрим перша вітчизняна бібліотека.

Розміри собору: довжина — 37 м, ширина 55 м, висота від підлоги до зеніту центрального купола — 29 м. Це була прямокутна споруда, оточена з трьох боків двома рядами відкритих аркових галерей. Завершували собор 13 бань, вкритих листовим свинцем. Фасади храму не тинькувалися й були оздоблені декоративними нішами, орнаментом, живописом. Первісні форми романського стилю собору зберігалися до XVII ст.

Собор прикрашено мозаїками (спочатку було 640 м², збереглося 260 м²). Центром композиції є зображення Христа-Вседержителя в головному куполі (діаметр 4,1 м). Найкраще збереглися мозаїки в центральній апсиді - Богоматері «Оранти», під нею багатофігурна композиція «Євхаристія» та зображення отців церкви. Мозаїки гармонійно поєднуються з фресковим живописом (збереглося близько 3 тис. м² тематичного й орнаментального живопису). Особливу цінність серед фресок становлять композиції в центральному підкупольному просторі, а також груповий портрет сім'ї Ярослава Мудрого.

За свою багатовікову історію собор пережив навали ворогів, пограбування, часткові руйнування, ремонти й перебудови. Після монголо-татарської навали 1240 р. собор поступово руйнувався. Тривалий час собор був центром православного чоловічого монастиря, заснованого 1634 р. митрополитом Петром Могилою. Монастир діяв до 1789 р. У 1685−1707 рр. собор відбудовано у формах українського барокко (див. додат. А).

З огляду на велике історичне значення та художню цінність собору в 1934 р. було створено Державний архітектурно-історичний заповідник, до складу якого увійшли Софія Київська й ансамбль монастирських споруд XVIII ст. Нині Софійський собор та його садиба є Національним заповідником «Софія Київська», історико-культурною пам’яткою міжнародного значення. У 1990 р. Софію Київську занесено до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Успіння Божої Матері Києво-Печерська лавра — найдревніша й найшановніша лавра в Україні. Заснована монахами Антонієм і Феодосієм у печерах поблизу літньої князівської резиденції Берестове в околицях м. Києва. У ХІ ст. монастир став центром поширення та утвердження християнства в Київській Русі. У ХІІ ст. дістав титул Лаври — головного великого монастиря. У Києво-Печерській лаврі працювали відомі літописці Нестор (автор «Повісті минулих літ»), Никон, Сильвестр. У 1615 р. тут засновано друкарню, в 1631 р. митрополит П. Могила відкрив школу. Все це сприяло поширенню освіти в Україні. На території Києво-Печерської лаври проводилося велике будівництво. Зокрема, було споруджено Успенський собор, Троїцьку надбрамну церкву (ХІ ст.); оборонні мури навколо монастиря (кінець ХІІ ст.), зруйновані монголо-татарами у 1240 р.; нові фортечні мури з бійницями та баштами (1698−1701 рр.); Всіхсвятську церкву над Економічною брамою, ансамблі Ближніх і Дальніх печер, келії лаврських ченців, будинок друкарні (ХVIІ-ХVIІІ ст.); Велику дзвіницю (1731−1744 рр.). У першій половині ХІХ ст. склався архітектурний ансамбль Києво-Печерської лаври, що відтворював кращі традиції давньоруської, української та російської архітектурних шкіл.

З 1992 р. монастир — резиденція предстоятеля Української православної церкви Митрополита Київського і всієї України та місце роботи Київської митрополії. У лаврі є готель для прочан і трапезна.

м. Львів. Старовинний Львів не подібний до жодного міста України та світу. Упродовж століть він формувався у взаємопереплетінні багатьох національних культурних традицій. Не могло це не позначатись і на релігійному житті міста. Надзвичайно цікавими є пам’ятки сакральної архітектури Львова.

Успенська церква. Про існування мурованої церкви на вулиці Руській відомо з 1421 р. Проте вона не збереглася. З поміж трьох нинішніх споруд ансамблю — церкви, дзвіниці та каплиці, найдревнішою є дзвіниця. Будували її у 1572−1578 рр. Автором проекту був Петро Барбон. Він спорудив струнку триярусну вежу висотою 65 м з шатровим завершенням. На вежі повісили великий дзвін, що мав у діаметрі 2 м і звався «Кирило». Вежа завдяки своїй висоті була ще й вартовою та оборонною. Але й сама стала доброю мішенню для ворога.

Так, у 1672 р. турецькі гармаші знесли її дах при облозі міста. Його відновив архітектор П. Бабар. Він добудував ще один ярус, завершив його банею з чотирма крученими вежечками на кутах. Вежа стала найвищою в місті й донині є оздобою Львова. Від імені свого фундатора, який виділив кошти на її будівництво, вона називається вежею Корнякта.

У 1584 р. львівське православне братство почало споруджувати каплицю Трьох святителів. Її архітектором був Андрій Підлісний, а гроші, як і на дзвіницю, виділив К. Корнякт. Основний об'єм каплиці було збудовано у вигляді куба, що характерно для класичної ренесансної архітектури. А завершення зроблено цілком українським: три рівновеликі бані на барабанах. Щоб конструктивно зв’язати квадрат стін та трибанне завершення, було застосовано складну систему арок і парусів. Каплиця щедро декорована як ззовні, так і в інтер'єрі багатим кам’яним різьбленням.

Після освячення каплиці в 1591 р. львівські братчики вирішують не реставрувати напівзруйновану церкву, а від фундаменту будувати нову. До спорудження церкви запрошено було архітектора Павла Римлянина. З 1592 р. йому допомагав Войтіх Капінос, а завершив будівництво Амброзій Прихильний у 1623 р. Стіни тринавної базиліки вимуровано з великих тесаних кам’яних блоків, завершено традиційно українськими трьома банями з ліхтарями, вміло використано для декору фасадів античний ордер. Стіни, колони та склепіння в інтер'єрі викладено з білого тесаного каменю. В парусах центрального куполу вміщено герби жертводавців.

Латинський Кафедральний собор Святої Марії. Його будували понад 140 років (1350−1493 рр.). Починав будову в готичному стилімайстер Ничко, а закінчував архітектор Ганс Блехер, який засклепив основний об'єм храму. На тому роботи не закінчилися, оскільки вже треба було відновляти храм після пожежі 1527 р. Ще одну реставрацію собору здійснили у 1760−1778 рр. У стилі барокко за проектом і під керівництвом архітектора Петра Палейовського. Дзвіниця виросла до 65-метрової висоти, її покрили барочним мідним шоломом з чотирма кам’яними вазонами на кутах.

Від готики через ренесанс, барокко, класицизм до сецесії пройшов свій шлях Латинський собор. Всі будівельні періоди залишили свій слід в архітектурі храму. Однак, переважає готика. Це особливо відчувається в інтер'єрі. Стрільчасті арки та склепіння з нервюрами справляють величне враження. Костельний орган, що й досі милує слух своїм чудовим звучанням, виготовлено у Львові у 1838 р.

За час свого існування костел обростав численними вівтарями та каплицями, як в інтер'єрі, так і поряд на кладовищі, що оточувало храм. З тих, що залишилися, найціннішою є каплиця Кампіанів — пам’ятка епохи ренесансу. Її прибудовано до північної стіни храму і ввійти до неї можна лише з інтер'єру.

Окремо стоїть родинна гробниця іншого міщанського роду — Боїмів. Її збудовано в 1609—1615 рр. в стилі пізнього ренесансу.

Собор Святого Юра — греко-католицький кафедральний собор, чудова пам’ятка архітектури у стилі рококо. Розташований на вершині узгір'я (321 м над рівнем моря) собор домінує над оточуючим середовищем і вдало поєднується з ландшафтом. Головний фасад храму прикрашено могутнім порталом і статуями Святих Афанасія та Льва роботи Й. Пінзеля. Аттик завершує інша скульптурна композиція Пінзеля — сповнена динаміки та емоційного виразу група «Юрій Змієборець» .

Двомаршеві сходи, прикрашені фігурами геніїв (ск. С. Стажевський), ведуть до тераси та входу у храм. У пресвітерії між двома колонами знаходяться царські та дияконські врата. Ікони вівтаря належать пензлю Ю. Радивилівського та Л. Волинського (1770-ті рр.). У кіоті лівої нави варто оглянути цінну реліквію — ікону Богородиці Теребовльської (XVII ст.). У підземній частині собору — крипта, де знаходяться саркофаги кардинала С. Сембратовича, митрополита А. Шептицького, патріарха Й. Сліпого.

Навпроти собору стоїть палац митрополитів, споруджений у стилі рококо з елементами класицизму (архітектор К. Фесінгер, 1762 р.). У тильній частині палацу — парк, що до початку ХІХ ст. мав дбайливо впорядковані тераси. З північного заходу до ансамблю приєднується дзвіниця, де висить найдавніший в Україні дзвін, відлитий в 1341 р.

Вірменський кафедральний собор. У середньовічному Львові жила потужна вірменська діаспора. У 1356−1363 рр. будується храм Успіння Пресвятої Богородиці, який і став вірменським кафедральним собором. Храм будувався на кошти вірменських купців, керував будівельними роботами архітектор Дорінг. Будівля хрестовокупольна, чотиристовпна, тринавна. Збудована з ламаного каменю, обличкована тесаними кам’яними плитами. З таких же плит було зроблено покрівлю, що є донині під бляшаним дахом. Купол, над яким здіймається дванадцятигранний барабан, має ребра, викладені з опалених горщиків. У 1437 р. до бічних стін прибудовують аркові галереї. З південного боку галерея збереглася, а з північного її замурували в 1671 р., розширюючи основний об'єм. У внутрішній орнаментиці храму використано вірменські мотиви, зокрема різьблені в камені та алебастрі зображення стилізованих вірменських жертовних хрестів «хачкарів» з XIV-XV ст. З того часу походять унікальні фрески на віконних відкосах, виконані в стилі давньоукраїнського живопису. Колись вони вкривали стіни та склепіння. Збережені фрагменти є найстарішими у Львові зразками монументального розпису.

З північного та південного боку собору є два невеликі дворики. Південне подвір'я зі збереженою аркадою — це старе вірменське кладовище, від якого залишились надгробні плити з епітафіями. Найстаршим надгробкам близько 600 років. Північне подвір'я — монастирське, оскільки межує з будівлею монастиря вірменських бенедиктинок (XVII ст.).

Вірменський собор, дворик з оточуючими його спорудами утворюють неповторний куточок східної архітектури у Львові.

с. Манява (Богородчанського району Івано-Франківської області). Манявський скит — аскетичний чоловічий монастир східного обряду, визнаний осередок духовності та культури України. Його ще називають — «Український Афон». Святе місце з цілющою, джерельною водою знаходиться у мальовничому карпатському міжгір'ї з оздоровлюючим мікрокліматом, первісною дикою природою, поблизу с. Манява (відстань від обласного центру — 45 км). Засновником і першим ігуменом (настоятелем) монастиря був Йов (Іван) Княгиницький (1550−1621 рр.), родом з м. Тисмениці - один з плеяди видатних представників церкви, котрі активно займалися богослужбовою та культурно-просвітницькою діяльністю. Разом з Іваном Вишенським та Захарією Копистенським у 1606 р. створено чернечу общину (громаду).

Архітектурний монастирський комплекс будівель становить ансамбль кам’яних і дерев’яних споруд, обгороджених високою кам’яною стіною з вежами та бійницями — вдалий синтез гірського рельєфу й фортифікаційних забудов. Між схилами гір, покритих вічнозеленими смереками, з трьох сторін скит омивається водами (потік Батерс) (Скитець) правої притоки річки Манявки. У 1621 р. скит було обнесено кам’яним муром з трьома оборонними вежами.

Скит як монастир був унікальним і особливим. Він був пристановищем для двох сотень монахів чоловічої статі.

Зокрема, на думку багатьох вчених, саме у скиті Манявському поховано гетьмана Івана Виговського, оскільки він особисто просив про це за життя.

Як оригінальний експонат у скиті залишилась надгробна плита, під якою були захоронені перші два ігумени: Йов Княгиницький та Теодозій. Крім того, ще є 6 давніх ікон і 5 копій з Богородчанського іконостасу, хоругви, ризи, декілька хрестів, зразків рельєфної різьби та виробів з металу культового призначення.

2.2 Місця козацької слави туристичний україна екскурсія Перша писемна згадка про українських козаків міститься у хроніці М. Бєльського від 1489 р., перше козацьке укріплення у 1552 р. збудував на дніпровському острові Мала Хортиця Д. Вишневецький.

Військово-політична організація Запорізька Січ в окремі періоди сягала 16−22 полків, що в свою чергу поділялися на сотні.

м. Київ. Київ тісно пов`язаний з історією українського козацтва. У 1592 р. козацький загін під проводом Криштофа Косинського за допомогою київських міщан оволодів Київським замком. Кияни брали активну участь у селянсько-козацькому повстанні 1594−1596 рр., яке очолював Северин Наливайко. У 1615 р. у Києві було створено Київське братство, що об`єднало киян у боротьбі проти католицизму та уніатства. До братства увійшов гетьман Петро Сагайдачний разом з усім Запорозьким кошем.

Кияни мужньо боролися під час народно-визвольної війни 1648−1657 рр. У травні 1648 р. вони за допомогою козацького війська звільнили рідне місто від польсько-шляхетських поневолювачів. 23 грудня 1648 р. у Київ через Золоті ворота урочисто в`їхав на чолі козацького війська гетьман Б. Хмельницький.

Нині у Києві є багато пам`яток, пов`язаних з історією українського козацтва: Братський монастир, в якому поховано гетьмана П. Сагайдачного (помер у 1622 р.); Золоті ворота, через які у грудні 1648 р. у місто входили козацькі війська на чолі з Б. Хмельницьким; Георгіївський собор і Трапезна церква Видубицького монастиря, збудовані на кошти полковника Стародубського козацького полку М. Миклашевського; будинок Мазепи та дзвіниця Софійського собору, збудована на кошти гетьмана І. С. Мазепи; пам`ятник Б. Хмельницькому та ін.

м. Переяслав-Хмельницький (Київської області). У ХVІ-ХVІІ ст. Переяслав був одним з основних осередків українського козацтва. У 1630 р. в околицях міста козаки підпроводом Тараса Федоровича (Трясила) розгромили польсько-шляхетські війська. Ця подія описана Т. Г. Шевченком у поемі «Тарасова ніч». У 1654 р. у місті відбулася Переяславська рада, що проголосила возз`єднання України з Московією на правах широкого самоврядування.

м. Корсунь-Шевченківський (Черкаської області). Корсунська битва 1648 р. — одна з визначних битв селянсько-козацького війська, очолюваного Б. Хмельницьким. Під впливом переможної Корсунської битви в Україні розгорнувся широкий народно-визвольний рух, спрямований проти польсько-шляхетського панування.

Про цю подію розповідає експозиція Корсунь-Шевченківського музею. У місті є пам’ятник Б. Хмельницькому.

м. Черкаси. Перші згадки про місто зустрічаються у писемних джерелах, датованих 1384 р. З кінця ХV ст. Черкаси — важливий козацький форпост на кордоні з Диким полем. З початку ХVІ ст. — центр Черкаського староства. Більшістю населення міста були козаки, що брали активну участь у національно-визвольній боротьбі українського народу проти Польщі.

м. Чигирин (Черкаської області). Відомий з першої половини ХVІ ст. як укріплений козацький зимівник. Згодом — центр Чигиринського староства. У 1648−1657 рр. місто було резиденцією Б. Хмельницького та до 1676 р. — гетьманською столицею. Після зруйнування турецько-татарськими загарбниками під час другого Чигиринського походу (1678 р.) занепав.

У 1989 р. на базі численних історико-культурних пам`яток козацької доби у Чигирині створено Державний історико-культурний заповідник, якому нині надано статус Національного.

с. Суботів (Чигиринського району Черкаської області). Родовий маєток гетьмана Б. Хмельницького. Екскурсійні об`єкти Суботова — Іллінська церква (1657 р.), усипальниця гетьмана і замчище з залишками фортеці та Богданового палацу.

м. Дніпропетровськ. Засновано у 1787 р. на місці запорозької слободи Половиці. У Дніпропетровському історичному музеї знаходиться найбільша в Україні колекція козацьких старожитностей, зібрана видатним дослідником українського козацтва Д. І. Яворницьким. Цікавий екскурсійний об`єкт — меморіальний будинок-музей академіка Д. І. Яворницького.

м. Запоріжжя. Місто засновано у серпні 1770 р., коли почалося будівництво Олександрівської фортеці.

До Запоріжжя належить і заповідний острів Хортиця, розташований на південно-західній околиці міста посеред Дніпра. У 1554−1555 рр. на о. Мала Хортиця князем Дмитром Вишневецьким було засновано фортецю, що стала опорним пунктом оборони запорозьких козаків від нападів кримських татар. Острів Хортиця — осередок пам`яток козаччини, а саме залишки запорозьких укріплень (див. додат. Б).

У 1965 р. о. Хортиця отримав статус державного історико-культурного заповідника. Тут знаходиться Музей історії запорозького козацтва. Нині на острові створено Національний заповідник «Хортиця».19

м. Жовті Води (Дніпропетровської області). Жовтоводська битва 1648 р. — перша велика битва селянсько-козацького війська на чолі з Б. Хмельницьким під час Визвольної війни українського народу 1648−1657 рр. У середині квітня 1648 р. на Жовтих Водах, по дорозі на Січ, упевнений у своїй перевазі 6-тисячний передовий загін поляків зустрівся з об'єднаними козацько-татарськими 9-тисячними силами. 6 травня, після тривалого бою, під час якого на бік повсталих перекинулися u1082 кілька тисяч посланих на допомогу полякам реєстрових козаків, в урочищі Княжі Байраки польський авангард було оточено й повністю розгромлено.

Перемога на Жовтих Водах сприяла широкому розгортанню повстанського руху. Жовтоводська битва створила передумови для подальших успішних бойових дій українського війська проти армії Речі Посполитої. Ця подія відзначена пам’ятним знаком, у місті встановлено пам’ятник Б. Хмельницькому.

с. Пилява (Старосинявського району Хмельницької області). Пилявецька битва 1648 р. — переможна битва селянсько-козацького війська, очолюваного Б. Хмельницьким проти польсько-шляхетського війська під містечком Пилявцями (тепер с. Пилява).

Щоб придушити визвольний рух в Україні, польсько-шляхетський уряд протягом літа 1648 р. сформував велике військо: 32 тис. шляхти та 8 тис. німецьких найманців. На чолі нової польської армії стояли три магнати: млявий і закоханий у розкоші Домінік Заславський, освічений вчений-латиніст Міколай Остророг і 19-річний Олександр Конецпольський. Хмельницький саркастично охрестив їх «периною», «латиною» та «дитиною». 23 вересня ворогуючі армії зустрілися під Пилявцями. Під час бою польським гетьманам зрадили нерви і вони кинулися тікати. Коли про це стало відомо, решта армії вчинила те ж саме. Козаки та їхні союзники-татари за кілька годин знищили це нещодавно велике військо майже дощенту.

Пилявецька битва мала велике воєнне та політичне значення. Битва під Пилявцями відкрила Хмельницькому шлях на захід. Після Пилявецької битви польських шляхтичів в Україні довгий час презирливо називали «пилявчиками».

У 1954 р. у Пиляві встановлено монумент на місці розгрому польсько-шляхетських військ селянсько-козацьким військом під проводом Б. Хмельницького. На могилі сподвижника Б. Хмельницького полковника І. Ганжі у 1967 р. встановлено пам’ятник.

м. Збараж (Тернопільської області). Збаразька облога 1649 р. У травні 1649 р. польсько-шляхетські війська захопили Ізяслав, Старокостянтинів, Меджибіж, Любар, інші міста. Назустріч ворогові вирушило селянсько-козацьке військо під проводом Б. Хмельницького та загони кримських татар Іслам-Гірея ІІІ. У червні 1649 р. після сутичок з козацькими полками під Старокостянтиновим і Меджибожем польсько-шляхетське військо відступило до Збаража. Зважаючи на міцні фортечні мури Збаража, Б. Хмельницький підготувався до тривалої облоги.

3 липня відбувся перший штурм, в якому Гадяцький полк під проводом К. Бурляя завдав значних втрат найманій угорський піхоті. Під час облоги загинув корсунський наказний полковник Н. Морозенко, було тяжко поранено вінницького полковника І. Богуна. 27 серпня відбувся генеральний штурм.

На допомогу обложеному у фортеці сумнозвісному Яремі Вишневецькому виступив король Ян ІІ Казимир з 25-тисячним військом.

Дізнавшись про виступ королівського війська, Б. Хмельницький залишив під Збаражем частину козаків на чолі з генеральним обозним І. Чорнятою, а сам з головними силами рушив назустріч ворогові та зупинився під Зборовом (Зборівська битва 1649 р.). Тільки зрада Іслам-Гірея ІІІ, який змусив Б. Хмельницького укласти з шляхетською Польщею Зборівський договір 1649 р., врятувала від неминучої поразки оточене в Збаражі польське військо.

Дотепер у Збаражі збереглися замок, костел і монастир бернардинців (ХVІІ ст.), Успенська церква (1755 р.).

м. Берестечко (Горохівського району Волинської області) Берестецька битва 1651 р. — битва між селянсько-козацькими військами на чолі з Б. Хмельницьким та польсько-шляхетськими військами Яна ІІ Казимира. Як на ті часи, чисельність військ суперників була величезною: польська армія налічувала 150 тис. воїнів, включаючи 20 тис. досвідчених німецьких найманців; українці ж мобілізували 100 тис. війська, яких підтримували 50 тис. татарської кінноти.

Битва почалася 18 червня, тривала майже два тижні й закінчилась для Хмельницького страшною поразкою. Вирішальною її причиною були дії кримських татар, що у переломний момент залишили поле бою. Справа погіршилась і тим, що татари викрали Б. Хмельницького, який намагався умовити повернутися до бою, та відпустили його лише після битви. За цих тяжких обставин козакам на чолі з рішучим полковником Філоном Джалалієм удалося вивести з польського оточення частину українського війська, але у вирішальний момент вибухнула паніка, й поляки вирізали близько 30 тис. козацького війська. Ця грандіозна битва так дорого коштувала полякам, що вони почали переговори під Білою Церквою. Наслідком невдалої для козаків Берестецької битви було укладання Білоцерківського договору 1651 р.

Героїчній боротьбі козаків у битві під Берестечком Т. Шевченко присвятив вірш «Ой чого ти почорніло, зеленеє поле?».

У Берестечку встановлено пам’ятник Б. Хмельницькому, збереглися залишки давньої фортеці.

У 1912;1914 рр. споруджено кам’яний храм-пам'ятник (архітектор В. М. Максимов) на могилах козаків, які полягли в Берестецькій битві. Поряд з ним дерев’яна церква, збудована 1650 р. у с. Острові, а згодом перенесена на місце поховання козаків. Нині тут Державний історико-культурний заповідник «Поле Берестецької битви».

2.3 Античні міста північного Причорномор’я Ці міста виникли у VI-V ст. до н. е. під час грецької колонізації і засновниками їх стали переселенці з Малої Азії, Іонії, островів Егейського моря, яких приваблювали тут родючі землі, м’який клімат, рибні багатства, можливість торгівлі з племенами Причорноморських степів — скіфами, меотами, сарматами та ін.

Більшу частину міст частково досліджено, проведено археологічні розкопки і на їх основі створено історико-археологічні заповідники чи музейні експозиції, які дають можливість під керівництвом кваліфікованих музейних екскурсоводів познайомитися з цікавою сторінкою історії України, що охоплює майже тисячолітній період і яка мала важливий вплив на формування культури давніх народів Східної Європи й України зокрема. Саме на території цих міст збереглися чи не найдавніші на території України пам’ятки історії та культури, які використовуються у туристичній діяльності, а дослідження античних пам’яток Північного Причорномор’я започаткувало історію вітчизняної археології.

м. Білгород-Дністровський (Одеської області). Розташоване на західному березі Дністровського лиману, де у VI ст. до н. е. переселенці з грецького Мілета заснували свою колонію-державу Тіру, яка була найпотужнішою у цьому районі.

Туристів приваблює найбільша за розмірами та найпотужніша оборонна споруда України — Аккерманська фортеця ХІІІ-XV ст. — унікальна фортифікаційна споруда середньовіччя. Розташована на обривистому березі Дністровського лиману, частково на руїнах древньої Тіри, зовнішні стіни фортеці мають довжину 2 км, висоту до 7 м, товщину до 5 м. По периметру стін було споруджено 35 башт. Цікавими туристичними об'єктами можуть бути розташоване неподалік с. Шабо — важливий центр виноградарства та виноробства, а також місто-герой Одеса, яка офіційно заснована всього 200 років тому назад, і відома своїми численними пам’ятками. Це насамперед комплекс споруд Приморського бульвару, оперний театр, морський вокзал, пам’ятки та меморіальні комплекси, пов’язані з подіями Великої Вітчизняної війни, а також експозиції музеїв літературного, археологічного та художнього, морського флоту.

м. Миколаїв. Центр однойменної області, за 40 км від якого, поблизу с. Парутине, Очаківського району на високому березі Бугського лиману з VI ст. до н. е. і до IV ст. н. е. існувала антична Ольвія, заснована вихідцями з Мілета. В період свого розквіту місто-держава займала площу біля 50 га і ділилася на верхнє і нижнє місто, яке було оточено потужною кам’яною стіною з баштами.

У верхньому місті крім житлових приміщень були сакральні місця, площі для торгівлі, кам’яні тротуари. У нижньому місті жили ремісники й було збудовано порт — тут розвивалися металообробка, кераміка, виробництво ювелірних виробів. За ці вироби та товари привезені з метрополії, місто отримувало зерно, худобу, продукти харчування.

Розкопки Ольвії почались ще у 1802 р. і тривають до цього часу. Розкрито головну площу, що мала торгово-адміністративне значення, сакральні місце з залишками вівтарів і жертовників, житлову забудову, оборонні споруди, виробничі приміщення. Тепер це експонати історико-археологічного заповідника.

За 13 км на південь, на острові Березань, ще раніше, а саме у VII ст. до н. е., існувало найдревніше грецьке поселення Причорномор’я — Борисфеніда, яке у V ст. до н. е. передало першість Ольвії. Розкопки поселення на острові доповнюють знання і про Ольвію.

м. Євпаторія (Автономна республіка Крим). Сучасний дитячий кліматичний і грязьовий курорт, на березі Каламітської затоки, древнє місто, яке відзначило своє 2500-ліття.

Заснували його в VI ст. до н. е. під назвою Керкінітида і проіснувала ця грецька колонія майже до кінця IV ст. н. е. У XVI-XVII ст. турки побудували на цьому місці фортецю і місто Гезлев, що став одним із центрів работоргівлі. З цього періоду до нас дійшли мечеть Джума-Джамі, текіє (монастир дервішів) та турецька баня — єдина в Україні баня, яка функціонує з часу побудови. Туристів також приваблюють комплекс споруд кенас, який включає велику та малу кенаси, об'єднані двориком з аркадами, храм Святого Іллі, собор Святого Миколая, а також пам’ятник подіям Кримської війни 1854−1855 рр.

м. Сімферополь (Автономна республіка Крим). Адміністративний, економічний і культурний центр АР Крим, транспортні ворота Криму.

Хоча місто офіційно засновано у 1784 р., але у ІІІ ст. до н. е. — ІІІ ст. н. е. тут була столиця держави пізніх скіфів — Неаполь Скіфський (Неаполь — грецькою — нове місто). На одному з пагорбів у межах сучасного міста розкопано залишки городища Неаполя Скіфського. Пізніше це було татарське поселення, а з XV ст. — поселення Ак-Мечеть — центр однієї з адміністративних одиниць Кримськогоханства.

Із Сімферополя туристи можуть здійснити екскурсії до колишньої столиці Кримського ханства Бахчисарая, печери Кизил-Коба (Червона печера), розташованої неподалік міста.

м. Севастополь. Місто-герой, де тісно переплелись сучасність і древня історія, місто надзвичайно багате цікавими пам’ятками історії та культури різних епох.

Найдавнішими є пам’ятки древнього Херсонесу (у середні віки Херсон, Корсунь), розташованого на одному з мисів у межах сучасного міста. Античний Херсонес був заснований у 422−420 рр. до н. е. переселенцями з Гераклеї Понтійської і проіснував до XV ст. н. е. — тобто майже два тисячоліття. У V-I ст. до н. е. це було автономне місто-держава, у I-IV ст. н. е. — аристократична республіка залежна від Риму, а з IV ст. — від Візантії. Саме через Корсунь у 988 р. у Київську Русь офіційно прийшло християнство Візантійського обряду (див. додат. В).