Основи фізичної культури та спортивної підготовки

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Чернігівський державний технологічний університет Кафедра фізичного виховання Реферат з дисципліни: «Фізичне виховання»

на тему: «Основи фізичної культури та спортивної підготовки»

Виконав студент групи ЕМ — 091 Хракун Р.О.

Перевірив зав. кафедри Кузьменко М. Г.

Чернігів ЧДТУ 2011р.

ВСТУП Фізична культура і спорт спрямовані на розвиток головних показників окремих систем і органів людського організму (серцево-судинна, дихальна, нервова системи, системи травлення та виділення, серце, легені, нирки тощо) та розвиток рухових якостей (сили, витривалості, спритності, гнучкості).

Фізичний розвиток може бути всебічним і гармонійним, середнім, слабо вираженим, недостатнім і поганим. Оскільки фізичний розвиток — це процес, яким можна керувати, то його можна спрямовувати в певному напрямку (покращання рухових якостей, вдосконалення форми тіла, підвищення функціонального рівня окремих систем і органів тощо).

Як відомо, фізичний розвиток протягом життя значно змінюється: до 30−35 років він розвивається, до 40−45 років — стабілізується і після 45 років — знижується. Однак, при правильному способі життя, відповідному тренуванні ці періоди можна значно розширити.

До критеріїв фізичного розвитку відноситься і будова тіла. Вона визначається розмірами, формою, пропорціями (співвідношення одних розмірів тіла до інших) та особливостями розміщення окремих частин тіла. Особливості фізичного розвитку і будови тіла значною мірою визначають його конституцію.

1 ФІЗИЧНА ПІДГОТОВКА — ЗАГАЛЬНА ТА СПЕЦІАЛЬНА Виховання фізичних якостей ґрунтується на постійному прагненні зробити понад можливе для себе, здивувати оточення своїми можливостями. Але для цього з часу народження треба постійно і регулярно виконувати правила правильного фізичного виховання. Основним етапом у вихованні цих якостей є освітній період в житті людини (7−25 років), протягом якої відбувається закріплення потрібного учбового матеріалу для його подальшого застосування в житті (високопродуктивній праці).

Метою фізичного виховання у ВНЗ є сприяння підготовці гармонійно розвинених, висококваліфікованих фахівців. В процесі навчання у ВНЗ по курсу фізичного виховання передбачається рішення наступних завдань: виховання у студентів високих моральних, вольових і фізичних якостей, готовності до високопродуктивної праці; збереження і зміцнення здоров’я студентів. Процес навчання організовується залежно від стану здоров’я, рівня фізичного розвитку і підготовленості студентів, їх спортивної кваліфікації, а також з урахуванням умов і характеру праці їх майбутньої професійної діяльності. Фізичне виховання у ВНЗ проводиться упродовж усього періоду навчання студентів і здійснюється в різноманітних формах, які взаємозв'язані, доповнюють один одного і є єдиним процесом фізичного виховання студентів.

Самостійні заняття сприяють кращому засвоєнню учбового матеріалу, дозволяють збільшити загальний час занять фізичними вправами, прискорюють процес фізичного вдосконалення. Масові оздоровчі, фізкультурні і спортивні заходи спрямовані на широке залучення студентської молоді до регулярних занять фізичною культурою і спортом, на зміцнення здоров’я, вдосконалення фізичної і спортивної підготовленості студентів. Вони організовуються у вільний від учбових занять час, у вихідні і святкові дні, в оздоровчо-спортивних таборах, під час учбових практик, табірних зборів, в студентських будівельних загонах. Ці заходи проводяться спортивним клубом ВНЗ на основі широкої ініціативи і самодіяльності студентів, при методичному керівництві кафедри фізичного виховання і активній участі профспілкової організації ВНЗ.

Основним принципом при визначенні змісту роботи в різних учбових відділеннях являється диференційований підхід до учбово-виховного процесу.

Його суть полягає в тому, що учбовий матеріал формується для кожного учбового відділення з урахуванням підлоги, рівня фізичного розвитку, фізичної і спортивно-технічної підготовленості студентів. Програмний матеріал на навчальний рік розподіляється з урахуванням кліматичних умов і навчально-спортивної бази. Заняття організовуються по циклах, кожен з яких за своїм змістом має бути підготовчим до наступного циклу. Для проведення практичних занять по фізичному вихованню на кожному курсі створюються три учбові відділення: підготовче, спортивного вдосконалення і спеціального.

Чисельний склад кожної учбової групи в цьому відділенні повинен складати 12−15 чоловік. Студенти підготовчої медичної групи займаються окремо від студентів основної медичної групи.

Спеціальна фізична підготовка спрямована переважно на зміцнення органів і систем, підвищення їх функціональних можливостей, розвиток рухових якостей, суворо стосовно до вимог обраного виду спорту. Спеціальна фізична підготовка складається з двох видів: попередня спеціальна фізична підготовка і основна спеціальна фізична підготовка. Сучасний спорт вимагає від спортсмена досягнення дуже високого функціонального рівня, здатності переносити дуже великі тренувальні та змагальні навантаження, швидко відновлюватися після них. Для цього потрібен спеціальний фундамент, який точно відповідає вимогам обраного виду спорту і забезпечує підготовленість для ефективного виконання основної спеціальної фізичної підготовки і всього подальшого тренувального процесу. Завдання побудови спеціального фундаменту: зміцнення організму відповідно до особливостей обраного виду спорту, розвиток в цьому напрямку органів і систем, у тому числі «підтягування відстаючих» функцій; налагодження досконалої координації у функціональній діяльності організму спортсмена; закріплення і економізація техніки рухів; вдосконалення інших компонентів підготовленості відповідно бажаної моделі.

Для вирішення цих завдань вибирають тренувальну роботу, строго відповідну характерним особливостям обраного виду спорту. Цього порушувати не можна. Наприклад, загальна витривалість, що купується в кросах, є фундаментом для розвитку спеціальної витривалості у різноманітних видах спорту циклічного характеру. Але це вірно тільки для бігунів на середні і довгі дистанції. Для всіх же інших спортсменів кроси — засіб придбання загальної витривалості. Але для досягнення високих спортивних результатів цього недостатньо. Необхідний спеціальний фундамент, набуття у процесі виконання не чужий, а своєю тренувальної роботи, фундамент якої органічно пов’язаний з особливостями м’язової роботи, з тонкощами техніки і психічними проявами в обраному виді спорту. Морфологічні ж зміни відбуваються значно пізніше. Тому якщо підвищувати інтенсивність, не зміцнивши попередньо органи і системи і весь організм в цілому, то на частку лягають дуже великі навантаження. В результаті у спортсмена може наступити виснаження нервових клітин, нервова перевтома, різке зниження працездатності. Обсяг тренування не може бути однаковим у різних видах спорту. Але й дуже великі відмінності в обсязі тренування, наприклад, спринтерів, стрибунів, гімнастів, з одного боку і бігунів на довгі дистанції, лижників — гонщиків, велосипедистів, з іншого, не повинно бути. Значне збільшення тривалості безперервного повторення вправ, обраного виду спорту та спеціальних вправ — дуже перспективний шлях. У видах спорту, що вимагають витривалості до тривалої роботи, обсяг вже зараз досягає в щоденній тренуванні 2 -4 години безперервного виконання вправ щодня. У ациклічних видах спорту також може бути велика кількість повторень — 100−200 і більше в одному тренувальному дні. Для збільшення числа повторень можна використовувати полегшені умови виконання вправ (зменшений вага снаряда, зниження висоти перешкоди і трампліни для стрибків та інших). Інтервали між повтореннями необхідно зводити до мінімуму. Для зміцнення спеціального фундаменту крім тренування у своєму виді спорту дуже потрібні і спеціальні вправи. Ефективність вельми висока. Наприклад, багатьом спортсменам потрібна стрибучість. Для цього застосовують вправи, спрямовані в першу чергу на розвиток швидкісно-силових якостей. Такі вправи виконуються безперервно і як можна довше з зусиллями 80 — 90% від максимального. Приклад тому — стрибки на одній нозі на відрізку 400 м, а потім після 5-хвилинного відпочинку те ж на іншій нозі, після невеликого відпочинку знову 400 м, але вже стрибковими кроками. Подібні вправи (спочатку з меншим навантаженням, а через два тижні з більшої) на перших порах включаються до заняття 3 рази на тиждень. В останній місяць підготовчого періоду їх можна виконувати щодня. М’язи ніг стануть пружними і сильними, а зв’язки — міцними і еластичними. Основна спеціальна фізична підготовка здійснюється в одних видах спорту (наприклад, у стрибках: легкоатлетичних, у воду, на лижах, в метаннях) більшою мірою в кінці підготовчого періоду і в першій частині змагального, в інших видах спорту, де потрібна витривалість до тривалої роботи , — протягом усього змагального періоду. Так лижники, ковзанярі, веслярі, бігуни підвищують витривалість повторної тренувальної роботою у своєму виді спорту, використовуючи зазначені три режими інтенсивності протягом усього змагального періоду.

2 ФІЗИЧНІ ЯКОСТІ: СИЛА, ВИТРИВАЛІСТЬ, ШВИДКІСТЬ, СПРИТНІСТЬ, ГНУЧКІСТЬ. ВІКОВІ ЗМІНИ В РІВНІ ЇХ ПРИРОДНОГО РОЗВИТКУ. ВЗАЄМОЗВ'ЯЗОК МІЖ ФІЗИЧНИМИ ЯКОСТЯМИ ПРИ ЇХ КОМПЛЕКСНОМУ РОЗВИТКУ Фізичні якості — це розвинуті у процесі виховання і цілеспрямованої підготовки рухові задатки людини, які визначають її можливості успішно виконувати певну рухову діяльність.

Під силою слід розуміти здатність людини долати за рахунок м’язових зусиль (скорочень) зовнішній опір або протидіяти зовнішнім силам. Сила — одне з найважливіших фізичних якостей в абсолютній більшості видів спорту, тому її розвитку спортсмени приділяють виключно багато уваги.

У процесі виконання спортивних або професійних прийомів пов’язаних з підніманням, опусканням, утримання важких вантажів, м’язи, долаючи опір, скорочуються і коротшають. Скорочення м’яза при постійному напруженні або зовнішньої навантаженні називається ізотонічним. Цей режим має місце у силових вправах (штанга, гирі, гантелі). Режим роботи м’язів на тренажерах, де задається швидкість переміщення ланок тіла називається ізокінетическим (плавання, веслування). Якщо зусилля спортсмена рухом не супроводжується і виробляється без зміни довжини м’язів, то в цьому випадку говорять про статичному режимі. Така сила називається статичною. Між силою, і швидкістю скорочення м’язів існує обернено пропорційна залежність.

Швидкість — це здатність людини в певних специфічних умовах миттєво реагувати з високою швидкістю рухів на той чи інший подразник, виконуваних при відсутності значного зовнішнього опору, складної координації роботи м’язів в мінімальний для даних умов відрізок часу і не вимагають великих енерговитрат. Фізіологічний механізм прояву швидкості представляється як багатофункціональне властивість, залежне від стану нервової системи і її рухової сфери периферичного нервово-м'язового апарату. Показник, що характеризує швидкість (швидкодія) як якість, визначається часом одиночного руху, часом рухової реакції (реагування на сигнал) і частотою однакових рухів в одиницю часу називається темпом. Розрізняють декілька елементарних і комплексних форм прояву швидкості:

Швидкість простої і складної рухової реакції;

Швидкість одиночного руху (темп руху);

Швидкість складного (багаторівневого руху пов’язаного зі зміною положення тіла, наприклад у баскетболі, плаванні, бігу і т.д.);

Витривалість — найважливіше фізична якість, що виявляється в професійній, спортивній практиці (у тій чи іншій мірі в кожному виді спорту) та повсякденному житті. Вона відображає загальний рівень працездатності людини. У теорії фізичного виховання під витривалістю розуміють здатність людини значний час виконувати роботу без зниження потужності навантаження її інтенсивності або як здатність організму протистояти втомі. Витривалість — багатофункціональне властивість людського організму і інтегрує в собі велику кількість процесів, що відбуваються на різних рівнях: від клітинного до цілісного організму. Однак, як показують результати сучасних наукових досліджень, провідна роль у прояві витривалості належить чинникам енергетичного обміну речовин і вегетативним системам, які його забезпечують, а саме серцево-судинної, дихальної. Витривалість як якість проявляється у двох основних формах:

в тривалості роботи без ознак втоми на даному рівні потужності;

швидкістю зниження працездатності при настанні стомлення.

На практиці розрізняють кілька видів витривалості: загальну і спеціальну. Під загальною витривалістю розуміють сукупність функціональних можливостей організму, що визначають його здатність до тривалого виконання з високою ефективністю роботи помірної інтенсивності. Основним показником витривалості є максимальне споживання кисню л/хв. З віком і підвищенням кваліфікації підвищується. Засобами розвитку загальної витривалості є вправи, що дозволяють досягти максимальних величин серцевої і дихальної продуктивності і утримувати високий рівень.

Під силовий витривалістю розуміють здатність долати заданий силова напруга протягом певного часу. Залежно від режиму роботи м’язів можна виділити статичну і динамічну силову витривалість. Статична силова витривалість, випливає з назви, характеризується граничним часом збереження певних м’язових зусиль (певна робоча поза.) Загальні силова витривалість зазвичай визначається числом повторень будь-якого вправи. З віком силова витривалість до статичних і динамічних силовим зусиллям зростає.

У професійній фізичній підготовці і спорті гнучкість необхідна для виконання рухів з великою і граничної амплітудою. Недостатня рухливість у суглобах може обмежувати прояв таких фізичних якостей як сила, швидкість реакції і швидкості рухів, витривалості, збільшуючи при цьому енерговитрати і, знижуючи економічність роботи організму, і часто призводить до серйозних травм м’язів і зв’язок. Сам термін «гнучкість» зазвичай використовується для інтегральної оцінки рухливості ланок тіла, тобто цим терміном користуються в тих випадках, коли мова йде про рухливості в суглобі всього тіла. Якщо ж оцінюється амплітуда рухів в окремих суглобах, то прийнято говори про «рухливості» в них. У теорії і методики фізичного виховання гнучкість розглядається як морфункціональна властивість опорно-рухового апарату людини, що визначає межі рухів ланок тіла. Розрізняють дві форми прояву гнучкості:

активну, що характеризується величиною амплітуди рухів при самостійному виконанні вправ завдяки власним м’язовим зусиллям;

пасивну, що характеризується максимальною величиною амплітуди русі, що досягається вплив зовнішніх сил, наприклад, за допомогою партнера, або обтяження і т.п.

Спритність це складна якість, що характеризується хорошою координацією і високою точністю рухів. Спритність — це здатність швидко опановувати складними рухам швидко і перебудовувати рухову діяльність відповідно до вимог мінливої обстановки. Спритність, певною мірою, якість вроджене, проте в процесі тренування її значною мірою можна вдосконалювати. Критеріями спритності є:

координаційна складність рухового завдання;

точність виконання (тимчасова, просторова, силова) завдання;

час, необхідний для оволодіння належним рівнем точності, або мінімальний час від моменту зміни обстановки до початку відповідного руху.

До 10−11-річного віку величини річного приросту абсолютної сили у дівчаток і хлопчиків майже не відрізняються. Починаючи з 12 років, м’язова сила у дівчат зростає повільніше, ніж у хлопців. При цьому достовірних розбіжностей у показниках сили м’язів ніг у дівчаток і хлопчиків одного віку немає, а сила м’язів рук і тулуба у всіх вікових періодах (після 6 років) у хлопців більша.

Вікова динаміка відносної сили має дещо інший характер. У 10−11 річному віці відносна сила досягає високих показників, які, особливо у дівчат, близькі до показників дорослих жінок. У 12−13 років вона стабілізується або навіть знижується внаслідок бурхливого розвитку тотальних розмірів і маси тіла. Повторне зростання темпів розвитку відносної сили припадає на період від 15 до 17 років.Найвищі темпи приросту швидкісно-силових можливостей спостерігаються У дівчат від 10 до 11, а у хлопців від 10 до 11 та від 13 до 15 років.Контроль силових можливостей та деякі особливості методики їх вдосконалення у школярів. Величезний вплив на динаміку та рівень розвитку силових показників у дітей та підлітків має руховий режим і спеціально спрямована робота з виховання фізичних якостей і, насамперед, сили. Такі заняття суттєво впливають на біохімічні, морфологічні та фізіологічні процеси в організмі, забезпечуючи умови Для його якісного розвитку. Перш ніж здійснювати силову підготовку учнів, потрібно виміряти рівень розвитку сили. Коли визначено вихідний рівень, тоді можна правильно поставити завдання, підібрати відповідні засоби та методи.

Головним фактором впливу на розвиток фізичних якостей є фізичне навантаження, яке одержує людина при виконанні фізичних вправ.

Судити про величину фізичного навантаження можна і за показниками частоти та глибини дихання, хвилинного та ударного об'ємів серця, кров’яного тиску тощо. Певну інформацію в цьому зв’язку для вчителя можуть також дати такі показники як інтенсивність потовиділення, ступінь почервоніння, блідість, погіршення координації рухів. Всі названі показники відображають внутрішнє навантаження. До зовнішньої сторони навантаження належать його обсяг та інтенсивність. Інтенсивність навантаження — це кількість виконаної роботи за одиницю часу. Вона характеризує силу впливу конкретної вправи на організм.

Обсяг навантаження визначається тривалістю роботи та загальною кількістю вправ, виконаних на занятті: наприклад, в силовому тренуванні обсяг навантажень визначається кількість повторень та загальною масою піднятого вантажу; в спортивних іграх та поєдинках — часом рухової активності.

Досягнути ефективності при вдосконаленні фізичних якостей можна лише за умови чіткого дозування навантаження. Тобто, у кожному конкретному випадку необхідно забезпечити такий його обсяг і інтенсивність, які дадуть найкращий приріст якості, то розвивається. Таке навантаження називають впливовим.

Інтенсивність можна регулювати, змінюючи:

* швидкість пересування;

* величину прискорення;

* координаційну складність вправ;

* темп виконання вправ, кількість Їх повторень за одиницю часу;

* величину напруження, у відсотках від особистого рекорду в конкретній вправі;

* амплітуду рухів (чим вона більша, тим більша Інтенсивність навантаження);

* опір навколишнього середовища (рельєф місцевості, вітер, течія води тощо);

* величину додаткового обтяження;

* психічну напруженість під час виконання вправи.

3. МАСОВИЙ СПОРТ І СПОРТ ВИЩИХ ДОСЯГНЕНЬ, ЇХ МЕТА ТА ЗАДАЧІ

сила витривалість швидкість спортивний У всьому світі існує всього лише два види спорту. Розрізняються вони між собою в основному по цілям і завданням, які перед собою ставлять, і тими, хто займається тим чи іншим видом спорту. Це Масовий спорт і Спорт вищих досягнень.

Масовим спортом займався кожна людина хоч раз в житті безперечно. З його допомогою люди в усьому світі знаходять можливість вдосконалювати свої фізичні якості та рухові можливості, зміцнювати здоров’я і продовжувати творче довголіття, а, отже, протистояти небажаного впливу на організм сучасної екології, скаженого ритму інформаційного життя, в якому зараз крутиться майже весь світ. Звідси можна вивести мети масового спорту, які полягають у зміцненні здоров’я, поліпшенні свого фізичного здоров’я та отримання активного відпочинку.

Масовий спорт багато в чому повторює і сходиться з фізичною підготовкою (культурою). На відміну від нього, спорт вищих досягнень ставить перед собою зовсім інші цілі і завдання.

Головною метою спорту вищих досягнень є досягнення максимально можливих спортивних результатів на всіляких спортивних змаганнях, змаганнях, тощо, і, природно, на Олімпіадах. Усяке вище досягнення спортсмена має не тільки його особисте значення, але й стає загальнонаціональним надбанням, тому що рекорди і перемоги не найбільших міжнародних змаганнях вносять свій внесок у підтримці та зміцненні авторитету країни на міжнародній арені. Тому немає нічого дивного в тому, що найбільші спортивні форуми збирають біля телевізорів, радіо та інших засобів масової інформації мільйони вболівальників у всьому світі. Яскравий і самий, мабуть, злободенне приклад тому: футбол. У нього грають тисячі, а люблять його мільйони.

Ще однією суспільною цінністю великого спорту є те, що сьогодні спорт вищих досягнень є поки єдиною областю діяльності людини, де у видатних рекордсменів всі системи організму функціонують в зоні абсолютних фізіологічних і психологічних меж організму. Це дозволяє не тільки проникнути в таємниці людських можливостей, а й визначити шляхи, по яких можна направити ці можливості на досягнення набагато більших результатів у виробництві, професійних навичках, громадській діяльності.

Для виконання поставленої мети розробляються спеціальні системи вправ, підготовки, при правильному виконанні яких можливі досягнення максимальних результатів. Розробки виробляються за допомогою провідних НДІ. На початку дев’яностих років були дуже популярні книги і журнали, автором яких був А. Шварценеггер, в яких докладно були розказані системи тренувань легендарного атлета.

Таким чином, спорт вищих досягнень дозволяє на основі виявлених індивідуальних особливостей і можливостей людини в певному виді спорту домагатися максимальних, рекордних результатів. «Цим спорт озброює масову практику фізичного виховання найбільш ефективними засобами і методами фізичного вдосконалення. Рекорди в міжнародних, національних та інших видах змагань створюють моральний стимул для розвитку масового спорту і занять фізичною культурою Спортивна класифікація, її структура.

Єдина спортивна класифікація необхідна для того, щоб порівняти рівень досягнутих результатів як в одній спортивній дисципліні, так і між різними видами спорту.

4 МЕТОДИЧНІ ПРИНЦИПИ СПОРТИВНОГО ТРЕНУВАННЯ «СПОРТИВНА ФОРМА, ПРОЦЕС ЇЇ ПРИДБАННЯ, ЗБЕРІГАННЯ ТА ТИМЧАСОВОЇ ВТРАТИ»

Методичні принципи фізичних занять — один з видів педагогічного процесу і на нього поширюються загальні принципи педагогіки:

* свідомість і активність, наочність,

* доступність,

* систематичність,

* динамічність.

Однак у сфері фізичного виховання і, зокрема в Киеве, в області спортивного тренування ці принципи конкретизуються і наповнюються змістом, що відображає специфіку процесу.

Принцип доступності

Цей принцип зобов’язує строго враховувати вікові та статеві особливості, рівень підготовленості, а також індивідуальні відмінності у фізичних і психічних здібностях, що займаються.

Доступність не означає відсутність труднощів у навчально-тренувальному процесі, а передбачає посильну міру цих труднощів, які можуть бути успішно подолані. Займає в цьому процесі - не пасивний суб'єкт, а активно діюча особа. Повна відповідність між можливостями і труднощами при мобілізації всіх сил займається і означає оптимальну міру доступності.

Принцип доступності в практиці фізичного виховання студентів передбачає визначення посильного вправи, завдання, оптимальних методичних умов для їх реалізації. Рівень доступності завдань пов’язаний з необхідністю подолання певною частиною студентів об'єктивних труднощів при досягненні встановлених програмою нормативних вимог.

Найчастіше всій групі даються завдання усередненої складності, доступні «середній частині» студентів (фронтальний підхід). Негативна сторона цього підходу в тому, що найсильніша частина групи працює в полегшених умовах, а слабша — в ускладнених.

У міру більш глибокого знайомства з навчальною групою викладач все частіше застосовує так званий груповий підхід, коли всередині навчальної групи визначаються мікрогрупи за ступенем їх підготовленості до певного завдання. Кожна з мікрогруп отримує оптимальне завдання. Мікрогрупи не постійні, тому що у кожного студента своя «ступінь доступності» при виконанні різних вправ. Груповий підхід є більш ефективним, ніж передній, він вимагає від викладача-тренера доброго знання займаються, навчально-тренувальної групи.

Межі доступного змінюються в міру розвитку фізичних і духовних сил займаються: що було недоступним на одному етапі підготовки, стає надалі легко здійсненним. Відповідно до цього повинні змінюватися і вимоги, що пред’являються до їхніх можливостей.

Принцип систематичності

Принцип систематичності - це перш за все регулярність занять, раціональне чергування навантажень і відпочинку.

Регулярність занять передбачає раціональне чергування психофізичних навантажень і відпочинку. Будь навантаження має чотири фази: витрачання енергії, відновлення, сверхвосстановленіе, повернення до вихідного рівня. Ось чому навчальні заняття з фізичної культури ніколи не проводять протягом двох днів поспіль. Крім того, саме необхідністю дотримуватися принципу систематичності пояснюється програмне вимога з дисципліни «Фізична культура» — Регулярне відвідування всіх занять, передбачених навчальним розкладом. Принцип систематичності під час проведення навчально-тренувальних занять багато в чому забезпечує наступність і послідовність в освоєнні навчального матеріалу.

Принцип систематичності забезпечує безперервність навчально-тренувального процесу при оптимальному чергуванні навантажень і відпочинку.

Необхідно, однак, враховувати, що якщо за тренувальним заняттям піде занадто велику перерву, то зазначений ефект в тій чи іншій мірі поступово втрачається (редукційна фаза). Це стосується перш за все до рівня працездатності (сформовані вміння та навички зберігаються протягом більш тривалого часу). Отже, інтервал відпочинку повинен закінчуватися раніше, ніж Настає редукційна фаза. Це положення підкреслює важливість принципу систематичності і однією з його сторін — безперервності навчально-тренувального процесу.

Повторюваність і варіативність у застосуванні різних вправ і завдань в оптимальних часових відрізках також є обов’язковими складовими принципу безперервності.

Принцип динамічності

Принцип динамічності, або поступового підвищення вимог, полягає в постановці все більш важких завдань у міру виконання попередніх. Це виражається в поступовому ускладненні рухових завдань, у наростанні об'єму та інтенсивності навантажень (при дотриманні принципу доступності). При реалізації принципу динамічності передбачається регулярно оновлювати навчальний матеріал, а також збільшувати обсяг і інтенсивність навантажень. Без оновлення вправ не опанувати широким колом умінь і навичок — координаційної основою для освоєння нових, більш складних рухових завдань.

Відповідні реакції організму на одну й ту ж навантаження не залишаються незмінними. У міру пристосування до навантаження зменшуються викликаються нею біологічні зрушення.

ВИСНОВОК Отже, фізичні навантаження роблять подвійний тренує: підвищують стійкість до кисневого голодування і, збільшуючи потужність дихальної та серцево-судинної систем, сприяє кращій утилізації кисню.

Впливаючи, в процесі виховання на одне з фізичних якостей, ми впливаємо на інші. Характер і величина цього впливу залежить від двох причин: особливостей застосовуваних навантажень і рівня фізичної підготовленості. У людей з низьким рівнем фізичної підготовленості при переважному прояві однієї фізичної якості значні вимоги пред’являються і до інших. Наприклад, для новачків біг на 100 м є випробуванням не тільки їх швидкості, але значною мірою і сили, і витривалості, і спритності.

Розвиток однієї з фізичних якостей на початкових етапах тренувань призводить до вдосконалення та інших. Проте розвиток якості припиняється. При цьому вправи, які раніше надавали вплив на розвиток всіх фізичних якостей, тепер будуть надавати тренувальних дій лише на деякі з них. У подальшому можуть навіть проявитися негативні взаємини між окремими якостями. Так, виявляються несумісними завдання одночасно досягнення максимальних показників сили (піднімання великої ваги) і максимальних показників — витривалості (біг, марафон). Проте слід враховувати, що найвища ступінь прояву однієї з фізичних якостей може бути досягнута лише при певній мірі розвитку інших.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Богатирьов В. С. Методика розвитку фізичних якостей юнаків: Навчальний посібник. — Кіров, 1995 р.

2. Вострокнутов В. С. Формування інтересу учнів до занять фізичною культурою / / Методичні рекомендації. — Москва: Вид. Регіон, 1999.

3. Ільінчіна В.І. «Фізична культура студента». М. 1999.

4. Кузнєцов В.С., Холодов Ж. К. Теорія і методика фізичного виховання і спорту. М.: Академія. 2000.

5. Мільнер Є.Г. Вибираю біг. М. 1990.

6. Настільна книга вчителя фізичної культури. Під ред. Кофмана Л. Б. М. 1998.