Музикотерапія як засіб регуляції гіперактивності та агресивності у дітей старшого дошкільного віку

Міністерство освіти і науки України Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова

Інститут розвитку дитини КУРСОВА РОБОТА на тему:

«Музикотерапія як засіб регуляції гіперактивності та агресивності у дітей старшого дошкільного віку»

Виконала:

студентка 211 СДК групи Момот Тетяна Вікторівна Київ 2013

Зміст Вступ

1. Музикотерапія як вид арт-терапії

2. Психолого-педагогічні вади характеру дітей старшого дошкільного віку

3. Діагностика стану вад дітей старшого дошкільного віку

4. Застосування музикотерапії в дошкільних навчальних закладах Висновки Список використаної літератури Додатки

Вступ Вплив музики на людину важко переоцінити. Вона надає насолоду, але одночасно викликає душевне переживання; дає можливість відкрити невідомий світ наших фантазій, збудити до роздумів. Музика — це живе невичерпне джерело натхнення.

Лікувальний вплив музики було відзначено ще з найдавніших часів. У Стародавньому Єгипті безсоння лікували з допомогою співу хору, а в Стародавній Греції за допомогою звуків труби позбавляли від радикуліту чи розладів нервової системи. Конфуцій вважав музику ефективною для пом’якшення народних звичаїв. Сучасна ж музикотерапія стала розвиватися у другій половині ХХ століття. Вона використовується для корекції емоційних станів та відхилень (тривоги, втоми, страху тощо).

Вплив музики на фізіологічні процеси нашого організму стало предметом дослідження вчених різних країн. Ними були зроблені відкриття, на яких згодом і була заснована музикотерапія як наукова дисципліна.

На сучасному етапі музична терапія просунулась далеко в дослідженні впливу музичного досвіду на розвиток особистості. Дослідження довели, що музика посилює обмін речовин, посилює або зменшує м’язову енергію, змінює дихання та кров’яний тиск, дає фізичну основу для емоцій.

Василь Сухомлинський казав: «В руках педагога є могутній засіб попередження грубості, безсердечності, морального безкультур’я — це лікування музикою!» [ 21, с. 126]. Дітям музикотерапія допомагає прищепити любов до музики, навчити розуміти й слухати, як і про що говорить музика; збагатити знання про навколишній світ. Для того щоб музикотерапія позитивно вплинула на виховання і розвиток дітей, обов’язково потрібно враховувати їх особливості.

У наукових роботах К. Щедролосєвої, Л. Гаврілової, Н. Кривошеї розкриті лікувально — педагогічні можливості музики, вплив музикотерапії на емоційні стани дошкільників та молодших школярів. Проте вплив музикотерапії саме на агресивність та гіперактивність дітей недостатньо досліджений. На сучасному етапі ці вади характеру дуже розповсюдженні у дітей старшого дошкільного віку, тому важливо дослідити нові способи впливу, регуляції та профілактики агресивності та гіперактивності у старших дошкільників.

Актуальність теми: полягає у недостатньому вивченні проблеми впливу музикотерапії на психолого-педагогічні вади характеру дітей.

Мета дослідження: виявити можливості позитивного впливу музикотерапевтичних занять на гіперактивних та агресивних дітей.

Об'єкт дослідження: виховний процес в дошкільному навчальному закладі.

Предмет дослідження: вплив музикотерапії на вади характеру дітей дошкільного віку.

Завдання дослідження:

· Проаналізувати психолого-педагогічну літературу з проблем музикотерапії;

· Вивчити психологічні особливості гіперактивних та агресивних дітей в ДНЗ;

· Дібрати методики для виявлення стану гіперактивних та агресивних дітей старшого дошкільного віку;

· Дослідити методики застосування музикотерапії з гіперактивними та агресивними дітьми.

Курсова робота містить 36 сторінок. Перелік літератури складає 26 наукових джерел.

1. Музикотерапія як вид арт-терапії

З англійської мови поняття «арт-терапія» можна перекласти як «лікування, яке засноване на заняттях художньою творчістю». Хоча лікувальні завдання, поза сумнівом, їй властиві, існує багато прикладів застосування арт-терапії скоріше як засобу психічної гармонізації і розвитку людини, як шляху до вирішення соціальних конфліктів або з іншою метою. Сучасне розуміння арт-терапії припускає, по-перше, використання мови образотворчої експресії, а по-друге, безпосередню участь людини в образотворчій діяльності. У багатьох випадках в арт-терапевтичній роботі можуть використовуватися музика, драматичне мистецтво, рух, танок та інші форми творчої активності людини [ 13, c. 4].

Музикотерапія (музична терапія) — це процес міжособистісного спілкування, у якому кваліфікований музикотерапевт застосовує музику та всі сторони її впливу — фізичну, емоційну, інтелектуальну, соціальну, естетичну і духовну — з метою покращення чи збереження здоров’я клієнта. За допомогою таких музичних практик, як вільна імпровізація, спів, композиція, слухання, обговорення музики чи рух під музику, музикотерапевт допомагає клієнтові у досягненні ряду терапевтичних цілей: активізувати пізнавальні процеси, моторику, емоційний розвиток, набути комунікативні навички тощо. Музикотерапія сприяє розвиткові потенційних якостей особи чи відновлення функцій організму шляхом досягнення вищого ступеня внутрiчи міжособистісної інтеграції й, відповідно, вищої якості життя. Музикотерапія може бути засобом профілактики, реабілітації чи лікування. Теоретичною базою музикотерапії як науки є такі дисципліни, як клінічна терапія, біомузикологія, музична акустика, теорія музики, психоакустика, прикладне музикознавство, музична естетика і порівняльне музикознавство.

Музика є невід'ємною частиною життя в дошкільному навчальному закладі (далі ДНЗ). У дитячому садку і вдома музика необхідна дітям протягом всього дня. Це не означає, що вона повинна звучати безперервно і голосно. Музика повинна прослуховуватися дітьми дозовано, в залежності від часу доби, виду діяльності, навіть настрою дітей. Вона сприяє розвитку творчих здібностей, естетичному вихованню, тому музичні заняття обов’язково включають до навчальної програми в ДНЗ.

Музикотерапевтичний вплив музики також поступово входить в щоденне життя ДНЗ. Вона сприяє корекції психофізичного здоров’я дітей в процесі їх життєдіяльності. Слухання правильно підібраної музики з виконанням психогімнастичних етюдів підвищує імунітет дітей, знімає напругу і дратівливість, головний і м’язовий біль, відновлює спокійне дихання.

Сучасні досягнення вітчизняних вчених у галузі музикотерапії довели, що музичне мистецтво впливає на інтелектуальний, психологічний і фізіологічний стан людини, а також сприяє розвитку педагогічних здібностей у вихователів (комунікативності, перцептивності, креативності, сугестивності, емоційної стабільності), вмінь керувати власним емоційно-психічним станом, здатності «бачити» внутрішній стан своїх вихованців і адекватно на них впливати. Переключаючись у сферу мистецтва, вихователь одержував позитивні емоції, дія яких гальмувала негативні, призводила до врівноваження емоційного стану дитини. [ 17; 25]

Слід зазначити, що у наш час музикотерапію застосовують практично в усіх країнах Західної Європи. За В. Петрушиним сьогодні існує три музико терапевтичні школи:

v шведська (основне завдання вбачається у виявленні негативних переживань через музичний психорезонанс);

v американська (ідея психоаналізу: пригадування під час сеансу пацієнтом ситуації, які травмували його, та доведення стану до катарсичного розрядження);

v німецька (основний тезис — психофізична єдність людини, на цій основі проводять лікування у комплексі, враховують фізичний, емоційний, комунікативний та органічно регулятивний аспекти).

Певний інтерес викликає ідея музично-раціональної терапії (В.І. Петрушин).

Ефективність усіх шкіл та напрямів розвитку виправдовується такими естетотерапевтичними цілями:

— естетизація та гармонізація педагогічно — корекційного середовища;

— сприяння розвитку комунікативності;

— розвиток творчої уяви та фантазії;

— релаксація психологічного тонусу;

— розвиток емоційної сфери;

— розвиток почуття колективізму;

— розвиток естетичних потреб.

Особливу ефективність цей вид естетотерапії отримує при його комплексному застосуванні з іншими видами терапії. Наприклад, у поєднанні з арт-терапією [.

Виокремлюють чотири основні напрями лікувального впливу музики:

Ш емоційна активізація у ході вербальної психотерапії;

Ш розвиток міжособистісного спілкування;

Ш регулюючий вплив на психовегетативні процеси;

Ш підвищення естетичних потреб.

Серед психологічних механізмів лікувального впливу музики виділяють такі (за Зав’яловою В.Ю.):

· катарсис (емоційне очищення, емоційна розрядка);

· засвоєння нових засобів емоційної експресії;

· підвищення соціальної активності [ 24, с. 83].

У класифікації сучасних методів музикотерапії за критерієм переважної лікувальної дії зазначається [17, 8]:

методи, спрямовані на відреагування, а також емоційну активацію;

тренінгові методи, які застосовуються у контексті поведінкової терапії;

релаксаційні і регулятивні методи;

комунікативні методи;

творчі методи у формі інструментальної, вокальної, рухової імпровізації;

За представленою класифікацією можна зробити висновок, що ці методи можуть стати важливими орієнтирами психолого-педагогічного впливу на розвиток дітей.

Формами застосування музикотерапії можуть бути (див. табл. 1):

Активна музикотерапія — досягається через власну музичну діяльність вихователя та дітей, через відтворення музичного художнього образу, фантазування дошкільників після його сприйняття, спільну імпровізацію мелодії голосом і музичними інструментами (для цього підійдуть шумові інструменти, за допомогою яких діти можуть виразити свої почуття, які викликані музикою, а також мовою інструментальних звуків відтворити діалогове спілкування); одним із варіантів може бути хорове виконання твору, що створить атмосферу довіри між вихованцями.

Рецептивна музикотерапія — припускає процес сприйняття музики з терапевтичним ефектом, існує в трьох формах: комунікативної - спільне прослуховування музики, що спрямовано на підтримку взаємоконтактів, взаєморозуміння; реактивне — спрямоване на досягнення дітьми катарсису; регулятивне — сприяє зниженню нервово-психологічної напруги.

Право вибору активної або рецептивної музикотерапії залежить від вихователя, якому треба враховувати дві умови: зовнішню — час проведення заняття та внутрішню — емоційний настрій групи. Від вихователя вимагається тонке психологічне відчуття групи, характер якого можна фіксувати за допомогою двох карток — червоного та зеленого кольорів. Червона картка символізує стомлення, роздратування; зелена — позитивній настрій, поновлення сил. Картки пропонуються вихованцям на початку уроку і за їх допомогою перевіряється емоційний стан групи у процесі проведення занять, відповідно до якого вихователем застосовується музичний матеріал [26, с. 6].

Таблиця 1

Основні форми музикотерапії (МТ)

Музикотерапія як цілісне використання музики в якості основного та провідного фактора дії на розвиток дитини включає такі напрями, як вокалотерапія (співи), музикотерапія в рухах (танці, музично-ритмічні ігри), музикування на музичних інструментах та інші.

Особливо важливою ланкою музикотерапії є формування музично-сенсорних здібностей у дітей дошкільного віку. Музичне переживання, власне кажучи, завжди є сенсорним, оскільки музика — і найпростіші співзвуччя, і складні образи — насамперед сприймається чуттєво. Тому сенсорні процеси є показниками цілісного сприйняття, розрізнення виразних почуттів, а також проявів, пов’язаних зі сприйняттям окремих властивостей музичних звуків, що особливо важливо для дітей молодшого віку. В основі розвитку їхніх музично-сенсорних здібностей лежить вслухування, розрізнення, відтворення чотирьох основних властивостей звука — висоти, тривалості, тембру, сили. Розвиваючи музичний слух дитини, до програми з музикотерапії включені музично-дидактичні ігри з певним змістом і правилами. В основі їх лежать навчальні завдання, спрямовані на освоєння різних властивостей музичного звука.

Емоції впливають на всі психічні процеси: на відчуття, сприйняття, уяву, мислення, волю, пам’ять. Радісний, щасливий настрій дитини є основою її фізичного і психологічного здоров’я, доброзичливого ставлення до людей, навколишнього світу [.

Автори підручника «Педагогічна майстерність» визнають важливість музикотерапії як прийому розрядки від негативних емоцій за допомогою утворення вогнищ захисного збудження: «Поринаючи в царину мистецтва, ми отримуємо позитивні емоції, дія яких гальмує негативне ставлення і сприяє врівноваженню емоційного стану». Проте, вважають, що «сприймання музики — індивідуальне, і кожний обирає для цього свої улюблені твори». Також наголошують на наявності у вихователя фонотеки та вміння грати на музичних інструментах [16, с.46−47].

Василь Сухомлинський казав, що хвилини спілкування з музикою повинні даватися дітям як радість і як насолода: «Слухаючи музику, людина пізнає себе, і пізнає перш за все, що вона, людина, прекрасна, народжена для того, щоб бути прекрасним і якщо в неї є щось погане, то це погане треба подолати, відчути погане в собі самому і допомагає музика.» [ 23, с. 6] Також він вважав, що «музичне виховання — це не виховання музиканта, а перш за все виховання Людини».

Таким чином, підсумовуючи викладене, можна стверджувати, що музикотерапія є позитивним чинником становлення й розвитку гармонійної особистості через вплив на: емоційно-почуттєву сферу; інтелектуальні здібності; психотерапевтичний і фізіологічний стан тощо.

Підсилити ефект музикотерапії можна за допомогою ароматерапії, дихальних і рухових вправ, залучення живопису, поезії, танцю, кольоротерапії. Вільне малювання під певну музику допомагає виразити почуття через малюнок, танець — рухами, аромати трав допоможуть оздоровитись, а поетичне і колірне сприйняття набагато підсилить вплив музики на психофізіологічний стан дитини. Дуже важливо, щоб музичний твір подобався учням, сприймався ними, тільки в цьому випадку музикотерапія «запрацює» і принесе позитивні результати [ 26, с. 7].

2. Психолого-педагогічні вади характеру дітей старшого дошкільного віку Коли йдеться про порушення поведінки, властиві звичайним дітям, тобто про відхилення від норми, то найпоширенішими є такі вади характеру як агресивність та гіперактивність.

Агресивність Під агресією розуміються акти ворожості, атаки, руйнування, тобто дії,

які шкодять іншій особі або об'єкту. Людська агресивність є поведінкова реакція, що характеризується проявом сили в спробі завдати шкоди або збитку особі або суспільству [14, с. 3].

Агресимвність — риса характеру, що виражається у ворожому ставленні людини до інших людей, до тварин, до навколишнього світу. Агресивними називаються такі дії і таке відношення людини, яке, будучи ворожим, у той же час не викликається будь-якими об'єктивними причинами, не може бути виправдане обставинами, що склалися, або міркуваннями морального або юридичного характеру, зокрема — необхідністю самооборони або захисту інших людей.

Агресивні діти — це діти з особливостями індивідуальної поведінки, що містить дії, спрямовані на завдання фізичної або психологічної шкоди іншим людям. Причинами агресивності є:

а) страх бути травмованим, ображеним, пережити напад, отримати ушкодження. Чим сильніша агресія, тим сильніший страх криється за нею;

б)перенесена образа або душевна травма. Страх спричиняють порушення у соціальних стосунках дитини і навколишніх дорослих;

в)характер покарань (дослідження вказують, що батьки, які досить різко придушують агресію своїх дітей, всупереч очікуванням, не усувають цю якість, а навпаки, викохують її, формуючи у сина чи доньки надмірну агресивність, яка може проявитися навіть у дорослому віці);

г)стиль виховання в родині. [20]

Серед форм агресивних реакцій, що зустрічаються в різних джерелах, необхідно виділити наступні:

Фізична агресія (напад) — використовування фізичної сили проти іншої особи.

Непряма агресія — дії, як обхідними шляхами спрямовані на іншу особистість (плітки, злобні жарти), так і ні на кого не направлені вибухи люті (крик, тупання ногами, биття кулаками по столу, ляскання дверима і ін.).

Вербальна агресія — вираз негативних почуттів як через форму (крик, виск, сварка), так і через зміст словесних відповідей (загрози, прокляття, лайка).

Схильність до роздратування — готовність до прояву при щонайменшому збудженні запальності, різкості, грубості.

Негативізм — опозиційна манера поведінки, звичайно спрямована проти авторитету або керівництва. Може наростати від пасивного опору до активної боротьби проти сталих законів і звичаїв.

Психологи зазначають, що існує дві форми агресії.

Доброякісна агресія — це настирлива неворожа поведінка, спрямована на самозахист. Вона виявляється в момент небезпеки і має оборонний характер. Як тільки небезпека минула, зникає і прояв цієї форми агресії. Доброякісна агресія може виникати з перших місяців життя дитини. Цей вид агресії необхідний для нормальної адаптації малюка до навколишнього середовища, допомагає йому пізнавати світ, самостверджуватися.

Злоякісна агресія — це ворожа, злісна поведінка, яка призводить до спричинення болю іншим людям. Звісно, гнів, лють, бажання помститися теж можуть бути засобами самозахисту, але вони все одно завдають страждання та болю навколишнім. Злоякісна агресія може виникнути спонтанно. Вона не з’являється одразу після народження, активізується у випадку заподіяння дитині болю або будь-яких неприємних переживань, відчуттів. Іноді можна помітити, що дитина отримує задоволення від того, що робить боляче іншому.

Таблиця 2

Механізми здійснення агресивної поведінки

Портрет агресивної дитини. Вона нападає на інших дітей під час ігор та занять, ображає їх, б'є, забирає і ламає іграшки. Іноді така дитина без будь-якої причини починає бити малюка, що грається поруч, може сипати на нього пісок, замахується і б'є першою предметами, які потрапили їй до рук. Розмовляючи з дорослим, вона спеціально вживає грубі слова, навіть знаючи, що за це її покарають. Якщо дорослий відмовляється купити ласощі або іграшку, така дитина може почати тупотіти ногами, накинутися з кулаками і з люттю бити матір, батька або бабусю, викрикуючи образливі та злі слова. [20]

Емоційний світ агресивних дітей недостатньо багатий. У палітрі їхніх почуттів переважають похмурі тони, а кількість реакцій на стандартні ситуації досить обмежена — найчастіше це захисні реакції. До того ж малюки не можуть подивитися на себе збоку і адекватно оцінити свою поведінку (особливо у ранньому віці).

Агресивна дитина, як і будь-яка інша, потребує лагідного ставлення і допомоги від дорослих, тому що агресія — це насамперед відображення внутрішнього дискомфорту, невміння адекватно реагувати на те, що відбувається навколо. Агресивна дитина досить часто почувається нікому не потрібною. Неправильний стиль виховання, жорстке звернення або байдуже ставлення батьків вселяють у душу дитини відчуття, що її не люблять. Іноді малюк просто шукає способи привернути увагу дорослих або однолітків, але як це зробити — не знає. Агресивних дітей часто не хвилюють страждання навколишніх, вони не розуміють, що комусь може бути погано. Якщо люблячі дорослі докладуть достатньо зусиль, дитина обов’язково навчиться співчувати матері, батькові, іншим дітям.

Гіперактивність Поняття «гіперактивність» складається з двох частин: «гіпер» та «активність». Гіпер — (від грецьк. ??? — над, зверх), прийменник або складова частина складних слів, що означає: 1) перебуваючий вгорі, 2) збільшений щодо норми. Активність (з лат. aktivus — дієвий, діючий), а зокрема що стосується роботи «активність особистості» — особливий вид діяльності або особлива діяльність, що відрізняється інтенсифікацією своїх основних характеристик (цілеспрямованості, мотивації, усвідомленості, володіння способами й прийманнями дій, емоційності), а також наявністю таких властивостей як ініціативність та ситуативність.

Отже, гіперактивність — стан, при якому активність і збудливість людини перевищує норму. У випадку, якщо подібна поведінка є проблемою для інших, гіперактивність трактується як психічний розлад. Гіперактивність частіше зустрічається у дітей та підлітків, ніж у дорослих людей, тому що викликається емоціями [1, с. 20].

У широкому сенсі «гіперактивність» означає круг різноманітних проблем поведінки — неслухняність, часті нічні пробудження, а також багатослівна, нав’язлива або залежна поведінка і т.д. У психіатрії під гіперактивністю розуміють руховий неспокій дитини.

Гіперкінетичний розлад — згідно міжнародної класифікації хвороб 10 перегляду включає гіперактивність, порушення уваги, імпульсивність. Синонімами є терміни: синдром дефіциту уваги з гіперактивністю (СДУГ), мінімальна мозкова дисфункція (ММД), синдром рухової гіперактивності з порушеннями уваги.

Незвичайність поведінки гіперактивних дітей не є результатом поганого характеру, упертості, неслухняності чи невихованості. Це специфічна особливість психіки, обумовлена фізіологічними та психосоціальними чинниками. Отже, діти не винуваті в своїй не властивій для нормального розвитку імпульсивності, руховій розторможеності, неуважності. Вони певною мірою також страждають від свого стану та поведінки і потребують психологічної підтримки. Якщо змінити поведінку гіперактивної дитини швидко не вдається (адже це відбувається у незначній мірі та вимагає тривалого часу), все-одно потрібно продовжувати систематичний комплексний корекційно-розвивальний вплив, сприймаючи дитину такою, якою вона є та вчитися жити з нею без погроз, сварок, зауважень, непосильних для дитини вимог.

Природно, що навчальна діяльність, що вимагає, насамперед цілеспрямованості, планування й самоконтролю виконуваних дій, виявляється для такого учня особливо важкою. У дитини сильно страждають обсяг і концентрація уваги, вона може зосередитися на чому-небудь лише на кілька хвилин, у неї надзвичайно підвищене відволікання, вона реагує на будь-який звук, на будь-який рух у класі.

Такі діти нерідко бувають дратівливими, запальними, емоційно нестійкими. Як правило, їм властива імпульсивність учинків («спочатку зробить, а потім подумає»). Це приводить до того, що дитина часто попадає в ситуації, небезпечні для неї, наприклад, біжить по вулиці, не дивлячись на транспорт, що наближається, займається фізично небезпечною діяльністю, не замислюючись про наслідки. Дратівливість, імпульсивність, невміння управляти своєю поведінкою у грі й спілкуванні утрудняють контакти з однолітками, приводять до агресивного й деструктивного поводження (у стані збудження дитина може зламати предмет, що випадково потрапив в руки, розірвати або зім'яти зошит і т.п.).

Портрет гіперактивної дитини. Гіперактивну дитину дорослі часто називають «живчиком», дитиною з «вічним двигунцем», невгамовною. Дійсно, якщо спостерігати за такою дитиною, насамперед у вічі кидається її надмірна рухливість, метушливість, невміння всидіти на місці навіть нетривалий час. їй властиві різкі перепади настрою: то нестримна радість, то нескінченне вередування. Хоча начебто дитина знаходиться у постійному русі, але можна відзначити у неї деякі порушення координації: вона незграбна, коли біжить, ходить — скидає предмети, ламає речі, іграшки, часто падає. Іноді занадто багато розмовляє, ставить запитання, але не завжди очікує відповідей на них.

У громадських місцях (транспорті, музеях, парках) такі діти одразу привертають до себе увагу навколишніх, тому що намагаються все помацати руками, іноді навіть взяти до рота, всюди намагаються залізти, прослизнути, щось схопити.

3. Діагностика стану вад дітей старшого дошкільного віку Поява вад характеру дітей старшого дошкільного віку може бути спричинена різними чинниками: проблеми у сім'ї, неправильне виховання, наближення кризи 7-ми років та ін. Батькам і педагогам потрібно пильно слідкувати за змінами у поведінці дошкільників та своєчасно діагностувати відхилення від норм.

Діагностика агресивності

Для діагностики рівня агресивності чи схильності до агресії дітей старшого дошкільного віку найчастіше використовують наступні методики:

Методика А. Басса та А. Дарки.

Дана методика є простою в обробці даних і найбільш інформативною серед застосовуваних у цей час психологічних методик для діагностики агресивної поведінки дошкільників.

Методика діагностики показників і форм агресії включає в себе кілька шкал:

— Фізична агресія — агресивна поведінка, що виражається в бійках, нанесенні тілесних ушкоджень та інших фізичних впливів на людину; - Вербальна агресія — агресія, що виражається у словесній формі: крики, плітки, обмовиіт.д.;

— Непряма агресія — агресивна поведінка, ненаправленої або спрямоване не на кривдника, а на інших людей (тварин або предмети);

— Негативізм — поведінка, пронизане духом протиріччя, яке демонструє відкидання норм і правил поведінки в даному суспільстві;

— Дратівливість;

— Підозрілість;

— Образа;

— Почуття провини (аутоагресія). ІА

— індексагресії (узагальнений показник агресії).

ІВ — індекс ворожості (узагальнений показник ворожості), що показує наскільки індивідворожеставитьсядосвого оточення.

Текст методики наведений у ДодаткуА.

Ключ до методики А. Бассаі А. Дарки: Можливо чотири варіанти відповідей, які підсумовуються по парах: «так» + «мабуть, так», «мабуть, немає» + «ні». Відповідь на питання зі знаком «-» реєструється з протилежним знаком. Суму балів за шкалою необхідно помножити накоефіцієнт (К)для даної шкали.

«1» — фізична агресія: 1 +, 9 -, 17 -, 25 +, 33 +, 41 +, 48 +, 55 +, 62 +, 68 + (К = 11)

«2» — вербальна агресія: 7 +, 15 +, 23 +, 31 +, 39 -, 46 +, 53 +, 60 +, 66 -, 71 +, 73 +, 74-, 75-(К=8).

«3» — непряма агресія: 2 +, 10 +, 18 +, 26 -, 34 +, 42 +, 49 -, 56 +, 63 + (К = 13)

«4» — негативізм: 4 +, 12 +, 20 +, 28 +, 36 — (К = 20)

«5» — роздратування: 3 +, 11 -, 19 +, 27 +, 35 -, 43 +, 50 +, 57 +, 64 +, 69 -, 72 + (К = 9)

«6» — підозрілість: 6 +, 14 +, 22 +, 30 +, 38 +, 45 +, 52 +, 59 +, 65 -, 70 — (К = 11)

«7» — образа: 5 +, 13 +, 21 +, 29 +, 37 +, 44 +, 51 +, 58 (К = 13)

«8» — почуття провини: 8 +, 16 +, 24 +, 32 +, 40 +, 47 +, 54 +, 61 +, 67 + (К = 11)

Індекс агресивності (ІА): Суму балів за шкалами («1», «2», «3») розділити на 3.

Індекс ворожості (ІВ): Суму балів за шкалами («6», «7») розділити на 2.

Нормою агресивності є величина її індексу, що дорівнює 21± 4, а ворожості 6,5 ± 3. Опитувальник Басса — Дарки слід використовувати в сукупності з іншими методиками: особистісними тестами (Кеттел, Спілберг), проективними методиками (Люшер) і т.д.

Методика «Неіснуюча тварина» [12]

Тест «Неіснуюча тварина» відноситься до проективних методик, він може пропонуватися дітям з п’ятирічного віку. Ряд вчених (К. Маховер, Дж. Бак, С. Рейнольдс та ін.) вважають, що малюнок тварини (а також людини, будинків, дерев) — це своєрідний автопортрет, так як у своєму малюнку дитина представляє ті риси, які в тій чи іншій мірі значимі для нього.

Тест «Неіснуюча тварина» належить до проективних тестів. Виконуючи малюнок, людина через рухи руки, що малює малюнок, виявляє певний зміст своєї психіки. Звичайно, це відображення не відображує всю складність психічного світу особи, але деякі прояви її виявляє.

Інструкція: Розслабтесь, прислухайтесь до своєї інтуїції, дайте волю своїй фантазії та вигадайте і намалюйте неіснуючу тварину і назвіть її неіснуючим ім'ям.

Інтерпретація Розміщення малюнка. У нормі малюнок розміщається посередині вертикально розташованого аркуша.

Розміщення малюнка ближче до верхнього краю (чим ближче, тим більше виявлена якість) говорить про високу самооцінку, незадоволеність своїм місцем в суспільстві, недостатнє визнання оточуючими, прагнення до самоствердження. Розміщення малюнка в нижній частині - зворотна характеристика: невпевненість в собі, низька самооцінка, пригніченість, нерішучість, незацікавленість в своєму місці в суспільстві, у визнанні, відсутність бажання самостверджуватися в соціумі.

Рот, особливо зображений у вигляді гострих кутів, — агресія. Якщо роги поєднуються зі щетиною, панцирем, — агресія носить захисний характер. Якщо ж вони зображені разом з нігтями, голками, іншими знаряддями нападу, — агресія носить спонтанний наступальний характер.

Контури фігури. Звертається увага на наявність чи відсутність виступів (шипів, панцирів, голок), промальованість контуру, наявність плям, затемнень. Якщо на малюнку багато гострих кутів — це прояви агресивності. Затемненість, зафарбовування контурної лінії - наявність страху і тривоги. Про підозрілість, побоювання свідчить наявність щитів, заслонів, подвоєння лінії контуру.

Недбалість, неакуратність, стереотипність ліній говорить про відповідні якості людини. Наявність виправлень, перемальовувань можуть свідчити про те, що людина не приймає себе такою, яка вона є.

Жирна з натиском лінія свідчить про наявність тривожності, особливо, якщо це різко продавлені лінії, видимі навіть на зворотному боці листа — це різка тривожність. Важливо звернути увагу на те, яка деталь так намальована, — це допоможе зрозуміти, з чим пов’язана тривога.

Загальна оцінка тварини. Тварини діляться на тих, що загрожують; тих, що бояться, та нейтральних. Тварина є уособленням людини, виявляє ставлення до себе, свого «я», уявлення про своє становище у світі, свою значущість або її відсутність, тобто тварина представляє того, хто малює, в залежності від характеру того, на кого схожа людина (подібні до лева, бегемота, птаха, равлика, мурах, білого собаки, зайця, комашки, слона і т. ін.).

Рівень агресивності виявляється кількістю, характером (гострі чи тупі) кутів на малюнку. Особливо вагомі при цьому прямі знаряддя агресії - кігті, зуби, дзьоби.

Якщо загальний контур фігури близький до кола (особливо нічим не заповненого), то це символізує прагнення до замкнутості, потайливості, закритості внутрішнього світу, небажання розкриватися перед іншими, або ж небажання здійснювати це дослідження. Такі малюнки дають, зазвичай, мало даних для аналізу, тому краще використовувати цю методику у поєднанні з іншими.

Діагностика гіперактивності

Психологи виділяють наступні ознаки, які є діагностичними симптомами гіперактивних дітей [19]:

1. Неспокійні рухи в кистях і стопах. Сидячи на стільці, дитина корчитися, звивається.

2. Дитя не може спокійно сидіти на місці, коли від нього цього вимагають.

3. Легко відволікається на сторонні подразники.

4. Насилу чекає своєї черги під час ігор і в різних ситуаціях у колективі (на заняттях, під час екскурсій і свята).

5. На запитання часто відповідає, не замислюючись, не вислухавши їх до кінця.

6. При виконанні запропонованих завдань відчуває труднощі, не пов’язані з негативною поведінкою або недостатністю розуміння.

7. Насилу зберігає увагу при виконанні завдань або під час ігор.

8. Часто переходить від однієї незавершеної дії до іншої.

9. Не може грати тихо, спокійно.

10. Багато базікає.

11. Часто заважає іншим, пристає до тих, що оточують (наприклад, втручається в ігри інших дітей).

12. Часто складається враження, що дитя не слухає звернену до нього мову.

13. Часто втрачає речі, необхідні в дитячому саду, школі, вдома, на вулиці.

14. Інколи здійснює небезпечні дії, не замислюючись про наслідки, але пригод або гострих відчуттів спеціально не шукає (наприклад, вибігає на вулицю, не озираючись по сторонах).

Всі ці ознаки можна згрупувати за наступних напрямках:

— надмірна рухова активність;

— імпульсивність;

— відволікання — неуважність.

Ознаки гіперактивних дітей вважаються правомірними, якщо наявні щонайменше вісім зі всіх симптомів. Так, маючи досить хороші інтелектуальні здібності, гіперактивні діти відрізняються недостатністю мовного розвитку й тонкої моторики, зниженим інтересом до набуття інтелектуальних навиків, малювання, мають деякі інші відхилення від середніх вікових характеристик, що приводить до відсутності в них інтересу до систематичних занять.

Для діагностики гіпердинамічного синдрому в психологічній практиці використовуються декілька методик, але основою для визначення гіперактивності служить анкетування педагогів і батьків, оскільки ці методики розраховані на дітей від шести років і старших, а гіперактивність проявляється в три-чотири роки.

Під час організації корекційної роботи з гіперактивними дітьми слід розвивати в дитини такі уміння: концентрувати увагу, доводити розпочату справу до кінця, контролювати свої рухи, знімати м’язове напруження, контролювати свої емоційні прояви, розширювати поведінковий репертуар у взаємодії з дорослими й однолітками [8, с. 22].

4. Застосування музикотерапії в дошкільних навчальних закладах Зараз все більшого розповсюдження у ДНЗ набуває музикотерапія. Використання музики як терапевтичного засобу в оздоровчій роботі з дітьми допомагає істотно оптимізувати цей процес.

Можна виділити такі форми використання музики у ДНЗ [4, с. 5]:

— релаксацію під музику;

— медитацію під музику;

— вокалотерапію;

— музично-рефлекторне пробудження дітей після денного сну;

— музичні фізкультурні хвилинки;

— етюди психогімнастики;

— бестінг — музичні вправи та ігри для стабілізації психічного стану;

— музично-пальчикові ігри та вправи.

Пропонуються такі правила застосування музикотерапії (за адаптованими методиками В. Зав’ялова, В. Петрушина) [26, с. 6]:

1) з метою ефективного впливу, перш за все, необхідно настроїти і підготувати клас для зустрічі з музикою: учням треба зручно сісти, розслабитись і зосередитись на уважному сприйманні музики, не відволікаючись при цьому на будь-які другорядні справи;

2) створити установку на «музичні переживання» і готовність учнів «на переключення із зовнішнього сприйняття на внутрішнє» під впливом музичного твору;

3) на одному занятті використовувати не більше трьох музичних творів або закінчених музичних тем, що застосовуються відповідно до «емоційного портрету класу»: перший музичний твір має сформувати певну атмосферу заняття (з метою налагодження контакту з учнями); другий — динамічний за змістом, має стимулювати емоційний стан і спрямовувати на комунікацію між учнями; третій — заспокоюючий або енергійний, має знімати напругу спілкування, створювати атмосферу спокою або надавати заряд бадьорості, мажорності, оптимізму;

4) підібрати «правильну» музику для релаксації як метод самодопомоги. Це можуть бути звуки природи чи спеціальна музика (Ф. Шуберт. «Аве Марія», Ф. Ліст. Ноктюрн № 3 «Мрії кохання», К. Сен-Санс «Лебідь»);

5) грою однакової мелодії на різних інструментах група або клас поступово включаються у спільний єдиний ритм, що важливо для створення взаємоповаги і взаємодовіри;

6) такий вид музикотерапії, як інструментальна, вокальна, рухова імпровізація, дозволить виражати спонтанні почуття. Головним тут є природність і зіткнення з власним «Я» через музичне вираження звуків. При співі як частини музикотерапії важливо чути себе, відчувати власну наповненість через «уявлення себе частинкою моря, що у спокійному стані, яке заповнює вас зсередини"(В.Зав'ялов). У співі задіяні не тільки голосові зв’язки, але й вся внутрішня сутність. Починати можна з мовчання, зосередження на своєму внутрішньому голосі, потім тихесенько співати про себе і тільки згодом дати звуку пролитися… Важливо не оцінювати рівень виконання, не слухати себе вухами, а слухати внутрішнім слухом;

7) прослуховування музики, заздалегідь підібраної і придатної для конкретних випадків, як метод естетично-емоційного споглядання, з наступним її обговоренням у групі, має додатковий соціально-психологічний ефект, сприяє музичному тренінгу чутливості для вироблення здатності бачити прояви і відзвуки життя в музиці.

Важливим елементом музикотерапії є виразне виконання музичного твору. Разом із тим під час роботи необхідні наочні прийоми, що залучають дитину до музики, — показ іграшки. Дітям приємно слухати музику й дивитися на іграшку, про яку співається в пісні. Зорово сприйманий образ сприяє розумінню змісту виконуваної пісні, її запам’ятовуванню. Із цією метою застосовуються й персонажі лялькового театру, за допомогою яких інсценується зміст того або іншого твору.

Групова пасивна музикотерапія (прослуховування музики) проводиться два рази на тиждень, склад групи — 8−9 дітей. Музика допомагає змінювати настрій дітей, відволікає від розчарувань, зменшує тривожність.

У дитячому садку використовується прийом групової вокалотерапії. Співи — це важливий метод активної музикотерапії, тривалість заняття 10−15 хвилин, група з 8 дітей розташовується в замкнутому колі, ведучий співає разом з дітьми. Пісні підбираються відповідно до настрою групи. [11, с. 3]

Вихователі та музичні керівники, добре знаючи дітей, їхні інтереси, індивідуальні особливості, прагнуть зробити кожен день перебування дітей у дитячому садочку радісним та змістовним. З метою формування оптимістичного і життєствердного світогляду дошкільнят, гармонізації їхнього внутрішнього світу, вміння радіти життю в дитячому садку музичним керівником разом із вихователями за допомогою спеціально відібраної музики були розроблені сеанси практичної музикотерапії.

Сеанс «Доброго сну» — де зібрані колисанки у виконанні Віктора Непомнящего, Ірини Горбатюк, тріо «Либідь», Лідії Михайленко, Ніни Матвієнко, Росави. Слухаючи музику цього сеансу, діти швидко засинають їм сняться гарні сни. Колисанка — це музика з повільним темпом і чітким ритмом. Гіперактивним дітям цей сеанс заспокоює нервову систему.

Сеанс «Доброти» — цей сеанс містить музичні композиції зі старих добрих мультфільмів, музично-літературні композиції за дитячими казками, де звучать голоси казкових персонажів, пісні: «Большой секрет для маленькой компании», «Настоящий, верный друг», «Если добрый ты»… Ці пісні й сьогодні зігрівають любов’ю дитячі душі, вчать добрим, чесним і миролюбним відносинам з тими, хто оточує; тобто це профілактика агресивності.

Сеанс «Усмішки». Усмішка — це духовний дар, вона дає кожному наснагу і примножує духовні здобутки. В цьому сеансі зібрані веселі, яскраві, мажорні пісні. Ці пісні створюють позитивний настрій, надають відчуття радості, віру в добро.

Музикотерапія також сприяє активізації пізнавальної й розумової діяльності. Діти багато про що дізнаються, уважно слухаючи музику.

Але найголовніше — це «школа почуттів», що формується завдяки особливій властивості музики — викликати співпереживання слухачів.

Говорячи про гіперактивних дітей і дітей з відхиленнями у психофізичному розвитку, засоби пасивної музичної терапії дають порівняно малі результати, по відношенню до засобів активної музичної терапії.

Активна музична терапія — це дія під музику, разом з музикою, гра на простих музичних інструментах, рух під музику, малювання музики. Активна терапія означає щось робити разом з музикою.

Основний спосіб впливу в музичній терапії - це ритм.

Музика здатна викликати досить сильні емоції, тому багатьох батьків хвилює питання чи не шкідливі подібні переживання для гіперактивної дитини? У кожної людини існує власний ритм, сеанси активної музичної терапії дають можливість виходу цього ритму і його енергії. Сеанси активної музичної терапії дозволяють контролювати емоційний стан, даючи вихід енергії.

Існує декілька технологій музичної терапії, що розв’язують проблеми гіперактивності і концентрації уваги. Технології ці вперше з’явилися в Росіїтехнології вокалотерапії і музичного розвитку. При цьому ще раз наголосимо, що музикотерапія не має педагогічної мети «навчити», це засіб впливу на організм і «особистість» людини в цілому, використовуючи почуття ритму, мелодії.

Наприклад, беремо в роботу один музичний твір і його «танцюємо». «малюємо», «граємо», імпровізуємо разом з дитиною. Через кілька різних видів роботи дитина намагається засвоїти музичний твір, його ритмічну структуру, його музичну форму. Якщо у дитини проблеми з концентрацією уваги, то ми непомітно змушуємо його займатися одним твором, використовуючи різні форми роботи з цією композицією. Протягом сеансу він слухає цей твір шість разів і, врешті-решт, може на ньому сконцентруватися і запам’ятати його.

Зараз існує безліч музичних творів, тому важливим завданням педагога є правильно підібраний музичний репертуар. Пропонуються різні рекомендації по використанню музичного репертуару (Додаток Б).

Отже, можна з упевненістю сказати, що заняття з використанням елементів активної музичної терапії у дітей знижує рівень агресії, гіперактивності, вони стають більш контактними, можуть зосереджуватися. Сеанси музичного впливу дозволяють поліпшити пам’ять, зарядити дітей позитивними емоціями, використовуючи різні прийоми музикотерапії. [13, с. 30]

Залучення дошкільнят до різних видів музичної діяльності з використанням прийомів та методів музикотерапії, сприяє успішному розвитку їхньої творчої активності. Застосування творчих завдань, ритмічних ігор, сеансів музикотерапії в дитячому садку та вдома стимулює процес внутрішнього самовдосконалення дитини, створює широкі можливості для повноцінного розкриття всіх її потенціалів та відкриває перед нею ще один шлях збагачення її музичного досвіду.

Висновки Лікувальний вплив музики було відзначено ще з найдавніших часів. У Стародавньому Єгипті безсоння лікували з допомогою співу хору, а в Стародавній Греції за допомогою звуків труби позбавляли від радикуліту чи розладів нервової системи. Конфуцій вважав музику ефективною для пом’якшення народних звичаїв. Сучасна ж музикотерапія стала розвиватися у другій половині ХХ століття. Вона використовується для корекції емоційних станів та відхилень (тривоги, втоми, страху тощо).

У наукових роботах К. Щедролосєвої, Л. Гаврілової, Н. Кривошеї розкриті лікувально — педагогічні можливості музики, вплив музикотерапії на емоційні стани дошкільників та молодших школярів. Проте вплив музикотерапії саме на агресивність та гіперактивність дітей недостатньо досліджений. На сучасному етапі ці вади характеру дуже розповсюдженні у дітей старшого дошкільного віку, тому важливо дослідити нові способи впливу, регуляції та профілактики агресивності та гіперактивності у старших дошкільників.

Проаналізувавши психолого-педагогічну літературу, визначила, що музикотерапія — це процес міжособистісного спілкування, у якому кваліфікований музикотерапевт застосовує музику та всі сторони її впливу — фізичну, емоційну, інтелектуальну, соціальну, естетичну і духовну — з метою покращення чи збереження здоров’я клієнта. За допомогою таких музичних практик, як вільна імпровізація, спів, композиція, слухання, обговорення музики чи рух під музику, музикотерапевт допомагає клієнтові у досягненні ряду терапевтичних цілей: активізувати пізнавальні процеси, моторику, емоційний розвиток, набути комунікативні навички тощо. Музикотерапія може бути засобом профілактики, реабілітації чи лікування.

Також дослідила психолого-педагогічні вади характеру дітей. Коли йдеться про порушення поведінки, властиві звичайним дітям, тобто про відхилення від норми, то найпоширенішими є такі вади характеру як агресивність та гіперактивність.

Агресимвність — риса характеру, що виражається у ворожому ставленні людини до інших людей, до тварин, до навколишнього світу. Агресивними називаються такі дії і таке відношення людини, яке, будучи ворожим, у той же час не викликається будь-якими об'єктивними причинами, не може бути виправдане обставинами, що склалися, або міркуваннями морального або юридичного характеру, зокрема — необхідністю самооборони або захисту інших людей.

Гіперактивність — стан, при якому активність і збудливість людини перевищує норму. У випадку, якщо подібна поведінка є проблемою для інших, гіперактивність трактується як психічний розлад. Гіперактивність частіше зустрічається у дітей та підлітків, ніж у дорослих людей, тому що викликається емоціями [1, с. 20].

Дібрала такі методики для виявлення рівня агресивності та гіперактивності, як опитувальник Басса — Дарки та тест — малюнок «Неіснуюча тварина». За обраними методиками легко виявити рівень агресивності та гіперактивності у дітей старшого дошкільного віку.

За адаптованими методиками В. Зав’ялова, В. Петрушина з’ясувала правила застосування музикотерапії в ДНЗ. Дослідила, що з метою формування оптимістичного і життєствердного світогляду дошкільнят, гармонізації їхнього внутрішнього світу, вміння радіти життю в дитячому садку музичним керівником разом із вихователями за допомогою спеціально відібраної музики були розроблені сеанси практичної музикотерапії (за Л. Ігнатьєвою).

Отже, виявлено, що музикотерапія дійсно має можливості позитивно впливати на такі вади характеру дітей, як агресивність та гіперактивність.

Список використаної літератури

1. Боришевский М. И. Психологические условия формирования самоконтроля в поведении младших школьников: Автореф. дис. канд. психол. наук. — М., — 1966 — С. 20.

2. Вільна енциклопедія. Вікіпедія [Електронний ресурс].

3. Вільна енциклопедія. Вікіпедія [Електронний ресурс].

4. Гаврілова Л., Кривошея Н. Терапія мистецтвом і музикотерапія в профілактиці та корекції емоційних станів дітей дошкільного й молодшого шкільного віку [Електронний ресурс] / Л. Гаврілова, Н. Кривошея. — Режим доступу

5. Грицак А. В. Музикотерапія та її терапевтичний вплив на дошкільників [Електронний ресурс].

6. Диагностика состояния агрессии (опросник Басса — Дарки) / Диагностика эмоционально — нравственного развития / За ред. Дерманова И. Б. — СПб., 2002. — С. 80−84.

7. Драганчук В. М. Музична терапія: теорія та історія: навч. посібник для студ. / В. М. Драганчук. — Луцьк: РВВ «Вежа» Волин. нац. ун-ту ім. Лесі Українки, 2010. — 225 с.

8. Иванченко Г. В. Психология восприятия музыки: подходы, проблемы, перспективы / Г. В. Иванченко. — М.: Смысл, 2001. — 264 с.

9. Ігнатьєва Л. Музикотерапія в дитячому садочку / Л. Ігнатьєва // Дошкільна освіта: науково-практичний журнал. — 2008. — № 4 (22). — С. 14−18

10. Істратова О. Н. Про діагностику агресивних тенденцій у дітей дошкільного віку [Електронний ресурс] / О.Н. Істратова. — Режим доступу

11. Колєснік О.В. Музикотерапія, як засіб корекції та розвитку дошкільників [Електронний ресурс] / О.В. Колєснік.

12. Мацко Л. А. Основи психології та педагогіки. Психологія: лабораторний практикум / Л. А. Мацко, М. Д. Прищак, Т. В. Первушина. — Вінниця: ВНТУ, 2011. — 139 с.

13. Методичні рекомендації «Використання методів арт-терапії в реабілітації людей з проблемами психічного здоров’я» / За загальною ред. канд. медичних наук М. Л. Авраменка. — К.: Всеукраїнський центр професійної реабілітації інвалідів, 2008. — 55 с.

14. Мойсеєва О.Є. Психологія агресивності підлітків: автореф. на здобуття наук. ступеня докт. психол. наук: спец. 19.00.07 «Педагогічна та вікова психологія» / О.Є. Мойсеєва. — К., 2011. 42 с.

Осика О. В. Вплив арт-терапії на моральний розвиток школяра [Електронний ресурс] / О. В. Осика.

15. Педагогічна майстерність. Підручник / І. А. Зязюн, Л. В. Крамушенко, І. Ф. Кривонос [та ін.]. — За ред. І. А. Зязюна. — 2-ге вид. — К.: Вища школа, 2004. — 422 с.

16. Петрушин В. И. Музыкальная психология / В. И. Петрушин. — М.: Владос, 2000. — 176 с.

17. Підвищуємо психологічну компетентність вчителя. З досвіду роботи практичних психологів ЗНЗ м. Кременчука / За ред. Л. В. Сироти. — Кременчук: КМЦППСР, 2009. — 56 с.

18. Піддубна Н. Гіперактивність старших дошкільників: причини та психологічна підтримка дітей [Електронний ресурс] / Н. Піддубна.

19. Стреж Л. В. Психолого-педагогічна аптечка першої допомоги батькам, педагогам майбутнього першокласника [Електронний ресурс] / Л. В. Стреж. — Режим доступу

20. Сухомлинский В. А. Павлышская средняя школа / В. А. Сухомлинский. — М.: Просвещение, 1979. — 396 с.

21. Сухомлинский В. А. Сердце отдаю детям / В. А. Сухомлинський. — К.: Радянська школа, 1969. — 244 с.

22. Сухомлинский В. А. Этюды о коммунистическом воспитании / В. А. Сухомлинский // Народное образование. — 1967. — № 6. — С. 6−10.

23. Федій О.А. Естетотерапія: навч. посібник для студ. / О.А. Федій. — К.: Центр учбової літератури, 2007. — 254 с.

24. Шушарджан С. В. Музыкотерапия и резервы человеческого организма / С. В. Шушарджан. — М.: АОЗТ «Антидор», 1998. — 363 с.

25. Щедролосєва К. О. Музикотерапія та її лікувально-педагогічні можливості [Електронний ресурс] / К.О. Щедролосєва.

музикотерапія агресивність гіперактивність

Додатки Додаток, А Методика діагностики показників і форм агресії А. Басса і А. Дарки

1. Часом не можу впоратися з бажанням нашкодити комусь.

2. Іноді можу попліткувати про людей, яких не люблю.

3. Легко дратуюся, але легко і заспокоююсь.

4. Якщо мене не попросити по-хорошому, прохання не виконаю.

5. Не завжди отримую те, що мені належить.

6. Знаю, що люди говорять про мене за моєю спиною.

7. Якщо не схвалюю вчинки інших людей, даю їм це відчути.

8. Якщо трапляється обдурити будь-кого, відчуваю докори совісті.

9. Мені здається, що я не здатний вдарити людину.

10. Ніколи не дратуюся настільки, щоб розкидати речі.

11. Завжди поблажливий до чужих недоліків.

12. Коли встановлене правило не подобається мені, хочеться порушити його.

13. Інші майже завжди вміють використовувати сприятливі обставини.

14. Мене насторожують люди, які ставляться до мене дружелюбніше, ніж я очікую.

15. Часто буваю не згоден з людьми.

16. Іноді на розум приходять думки, яких я соромлюся.

17. Якщо хтось вдарить мене, я не відповім йому.

18. У роздратуванні ляскаю дверима.

19. Я більш дратівливий, ніж здається збоку.

20. Якщо хтось корчить з себе начальника, я піду йому наперекір.

21. Мене трохи засмучує моя доля.

22. Думаю, що багато людей не люблять мене.

23. Не можу втриматися від суперечки, якщо люди не згодні зі мною.

24. Ухиляються від роботи повинні відчувати почуття провини.

25. Хто ображає мене або мою сім'ю, напрошується на бійку.

26. Я не здатний на грубі жарти.

27. Мене охоплює лють, коли з мене насміхаються.

28. Коли люди корчать з себе начальників, я роблю все, щоб вони не зазнавалися.

29. Майже щотижня бачу кого-небудь з тих, хто мені не подобається.