Періодизація розвитку літературної латинської мови

Тривалий шлях у розвитку латинської мови умовно можна поділити на декілька періодів, серед яких виділяють:

I. Долітературний період — представлений написами і фрагментами так званих «царських законів», які датуються VII ст. до н. е. У 451 — 450 роках до н. е. в Римі за зразком грецьких законів Солона були укладені «Закони дванадцяти таблиць» — найдавніша пам’ятка римського законодавства.

II. Архаїчний період (III — початок I ст. до н. е.). До нього відносяться праці з природничих та медичних питань, наприклад, праця Катона «De re rustica» («Про сільське господарство»), в якому зустрічається багато слів медичного характеру, взятих з розмовної латинської мови. З цього періоду до нашого часу також збереглися й літературні твори — комедії Плавта (приблизно 254 — 184 рр. до н. е.), 20 з яких представлені в повному обсязі та одна в частковому, праці Теренція, трактати Варрона та Катона. Відомі фрагменти творів багатьох римських юристів, таких як Цек, Гней Флавій, Сціпіон Назіка, Юній Брут, Тіберій і Гай Гракхи, Манілій, Сцевола.

III. У класичний період (I ст. до н. е. — I ст. н. е.) спостерігається надзвичайний розквіт римської літератури, мистецтва й науки. Латинська літературна мова сягає досконалості в творах поетів Лукреція Кара, Вергілія Марона, Горація Флакка, Овідія, прозаїків та ораторів Гая Юлія Цезаря, Марка Тулія Цицерона, Плінія Секунда, історика Тіта Лівія. Розвивається й удосконалюється політичне та судове красномовство, що виникло ще в докатонівський період, а сформувалось за часів Цицерона, який підняв його на найвищий щабель. Відомі промови Цицерона проти Катіліни «Catilinarii» («Катілінарії»), Верреса «In Verrem» («Веррини») залишаються неперевершеним зразком римського ораторського мистецтва.

Епоха ранньої імперії виявилася дуже плідною для римської юриспруденції. В цей період відбувається формування юридичних шкіл (Прокул, Сабін). Відома ціла плеяда славетних юристів: Цельс, Гай, Лабеон, Капітон, Юліан, Помпоній та інші. У повному обсязі до наших днів дійшов відомий твір римського юриста Гая «Institutiones» («Інституції»), в якому закладено основні поняття римського цивільного права.

Латинська літературна мова саме класичного періоду вивчається у вищих навчальних закладах.

IV. Післякласичний період (I — II ст. н. е.)розвитку представлено творами філософського, медичного та історичного характеру. З цим періодом пов’язані відомі імена поетів-сатириків Марціала та Ювенала, письменників Таціта, Авла Гелія, Сенеки. Найбільш відомими творами цього часу є твір Авла Корнелія Цельса (I ст. н. е.) «Про медицину» та багатотомні праці грецького філософа, вченого і лікаря Клавдія Галена. Його твори, присвячені науковим та практичним питанням анатомії, етиології та лікуванню різних хвороб, приготуванню різноманітних ліків, були вершиною античної післягіппократівської медицини. Однією з найбільш значущих наукових праць цього часу була «Historia naturalis» («Природнича історія») Плінія Старшого (23 — 79 рр. н. е.). З 27 книг, складаючих цю енциклопедію, одна книга була присвячена антропології та фізіології людини, вісім книг — ботаніці, вісім книг — лікарським рослинам, п’ять — лікарським засобам тваринного походження. Пізніше, в III ст. н. е., з медичних праць Плінія було зроблено висновки, які зібрано в одну книгу під назвою «Медицина Плінія» Подібними питаннями займався філософ та письменник Луцій Анней Сенека в праці «Naturales quaestiones» («Природні проблеми»). Питанням виготовлення ліків присвятив свою роботу «De compositione medicamentorum» («Про склад ліків») римський лікар Скрібоній Ларг. Всі ці автори приділяли велику увагу уточненню та розширенню наукової мови медицини.

Видатними юристами цього періоду були Павл, Папініан, Ульпіан, Модестін, твори яких дойшли до нашого часу у фрагментах. Період пізньої імперії або абсолютної монархії (III — V ст.) характеризується загальним занепадом економіки та культури. З цієї епохи до нас дійшли різні кодекси (Грегоріана, Гермогеніана, Феодосія), а також «П'ятикнижник Мойсея і римських законів». Відомі законодавчою творчістю імператори Діоклетіан та Костянтин. Підсумком багатовікового історичного розвитку юриспруденції стала знаменита кодифікація римського права візантійським імператором Юстініаном.

V. Пізня латинь (III — VI ст. н. е.) не відзначилась видатними працями з медицини, хоча і цей період з’являлись популярні твори різних напрямків.

В 395 році Римська імперія розпалась на дві частини — Східну та Зхідну. У Східній, Візантійській імперії домінувала грецька мова, а в Західній — дежравною мовою залишалась латинська.

Після падіння Західної Римської імперії в V ст. і навали варварів Рим втрачає своє політичне значення. З VI до VII ст. кожна область минулої Римської імперії живе своїм особистим життям. Все більше збільшуються мовні розходження між романськими провінціями, вже до IX ст. починають з’являтися так звані романські мови. До них належеть такі сучасні мови як: італійська, іспанська, французька, румунська, португальська, молдавська та інші. Наприклад, латинське слово «terra» (земля) прийняло в різних романських мовах різний вигляд: в італійській мові terra, у французькій terre, в іспанській tierra, у румунській tara.

Основним джерелом романських мов була не літературна (класична) латинь, а розмона, народна або вульгарна латинь. Звісно, також важливе значення у формуванні романських мов відігравали місцеві діалекти.

VI. Середньовічний період (почався після падіння Римської імперії) розвитку латинської мови, яка стає в країних Європи мовою міжержавного спілкування (дипломатії), судочинства, школи й католицької церкви.

У середні віки латинською мовою було укладено багато юридичних документів і трактатів, що становлять основу історії права цього періоду.

В середні віки на латинській мові ведеться викладання як у нищій, так і у верщій школі. Законодавчі, судові та дипломатичні акти пишуться в основному на латинській мові. На ньому читають проповіді священики, вчені цієї епохи випускають праці, написані переважно на латинській, грецькій та арабській мовах.

З середньовіччя до нас дійшли різні історичні хроніки, художні романи, поеми, збірки пісень, філософські та богословські твори, написані латинською мовою.

VII. Відродження (XIV — XVI ст.). Латинська мова в цей період стає найважливішим засобом міжнародного та наукового спілкування. Багатовікове розповсюдження латинської мови визвало необхідність вивчення її в школах, створенню словників та видавництву перекладів; це токаж спричиняло проникнення латинської лексики у нові західноєвропейські мови. Наприклад, латинські слова зі сфери освіти та школи — magister (наставник, учитель), schola (школа), tabula (дошка) — увішли в сучасні мови у вигляді англ. master, school, table, нім. meister, schule, tafel. На англійську мову латинська лексика здійснила досить вагомий вплив через французький врезультаті завоювання Ангії в XI ст. французькими норманами. Наприклад, англ. noble, victory, art, colour з лат. nobilis, victoria, art, color.

Майже до XVIII ст. латинська мова продовжувала бути мовою дипломатії та міжнародною мовою науки. Зокрема, латинською мовою у XII ст. був перекладений з арабського «Канон лікарської науки» середньовікового енциклопедиста Абу Алі Ібн Сіна; в латинському перекладі в 1503 році широкої популярності в Європі набула праця Амеріго Веспучі; саме на латинській мові складений перший документ в історії російсько-китайських відносин — Нерчінський договір 1689 року. Латинською писали свої твори голландський філософ Спіноза (1632 -1677 рр.), англійський вчений Ньютон (1643 — 1727 рр.), Ломоносов (1711 — 1765 рр.), Коперник, Ф. Бекон, Гоббс, Локк, Галілей, Р. Декарт, К. Ліней, Г. Лейбніц та інші.

Гуманістична латинська література справила значний вплив і на слов’янські мови. Латинською мовою писали деякі свої твори вчені й письменники: Франціск Скорина, Станіслав Оріховський, Іван Домбровський, Феофан Прокопович, Михайло Ломоносов, Григорій Сковорода та інші. Епоха Просвітництва в Україні, Росії та Білорусії ознаменувалася розвитком класичної освіти. Виникають братські школи, інші навчальні заклади (Києво — Могилянський колегіум, Слов’яно — греко — латинська академія). Вчений-просвітитель, засновник першого вищого навчального закладу в Україні і в Східній Європі Петро Могила є автором «Великого требника» («Зведення звичаїв та обрядів»).