Висновок. 
Українська перекладацька школа та її представники

перекладацький художній український літературознавство Отже, переклад художніх творів має в Україні давні традиції: ще в ХІ столітті в Київській Печерській лаврі ченці перекладали богослужбову літературу візантійського та західного походження. Чимало творів переклали класики україн ської літератури Г. Сковорода, І. Котляревський, Г. Квітка-Основ'яненко, Л. Гребінка, І. Франко, Л. Українка, М. Рильський, П. Куліш.

Значну роль у становленні української перекладацької школи відіграв І. Франко. Він поставив перед собою завдання донести до широкого кола українських читачів найкращі твори світової літератури: Шекспіра, Байрона, Гете, Гейне. Багато років І. Франко працював над перекладом «Божественної комедії» Данте. Франко не тільки переклав цей твір, але й зробив до нього історичний коментар щодо життя та творчості Данте Аліг'єрі. В коментарі відбивається позиція Франка відносно проблем «Божественної комедії». Переклади І. Франка були прикладом відданого служіння українській культурі, адже в той час на більшій частині території України було взагалі заборонено друкувати твори українською мовою.

Українська перекладацька школа формувалася за складних умов, адже сама українська мова зазнавала утиску і в царській Росії, і після Жовтневої революції. Однак, долаючи перешкоди, українські письменники прагнули донести до читачів літературні твори різних народів.

Історію українського художнього перекладу, української перекладознавчої думки ще не осмислено, не досліджено, не випрацьовано навіть теоретичний каркас її дослідження, а отже — не написано ще історії української літератури і, тим самим, повноцінної історії нашого народу.

Загалом, створення концептуальної історії світового перекладу — першочергове завдання сучасної теорії перекладу, яку треба утвердити як окрему незалежну дисципліну. Адже теорія може успішно розвиватися лише тоді, коли вона має у своєму розпорядженні достатньо опрацьований величезний дослідчий матеріал діахронного характеру, а саме такий матеріал може, безперечно, забезпечити історія перекладної літератури. Це поняття охоплює і світову літературу в українських перекладах, і українську літературу в перекладах різними мовами. Адже глибоко правдиві слова М. Гумільова: «Щоб по-справжньому зрозуміти поета, слід перечитати всі переклади його творів різними іноземними мовами».

Водночас, досліджувати українську перекладницьку культуру необхідно в тісному зв’язку з історією народу та з історією розвитку цільової мови, її лексикону, образного фонду, фразеологічних засобів, синтаксису. Скажімо, якщо у ХІХ сторіччі наші перекладачі інтенсивно українізували перекладувані драматичні твори, то не слід забувати, що це був лише період становлення українського національного театру, і було б помилкою оцінювати їхню діяльність з погляду сучасних вимог до художнього перекладу. Важливо також глибоко дослідити вплив перекладної літератури на розвиток (зокрема, жанровий) оригінальної літератури.

Написати історію українського художнього перекладу, а, отже, по-новому осмислити історію української літератури — завдання надскладне, що вимагає самовідданої праці, енциклопедичних знань, високого професіоналізму.