Аналіз виробничої програми підприємства та чинників її формування (на прикладі СФГ «Україна» Гребінківського району Полтавської області)

Зміст Вступ Розділ 1. Теоретичні основи планування діяльності підприємства

1.1 Виробнича програма підприємства, її зміст, календарний розподіл та оптимізація, методи формування

1.2 Планування обсягів виробництва продукції у вартісному виразі

Розділ 2. Аналіз виробничої програми підприємства та чинників її формування

2.1 Організаційно-економічна характеристика підприємства

2.2 Аналіз виконання плану виробництва та реалізації продукції у підприємстві

2.3 Досягнутий рівень ефективності використання виробничої потужності підприємства Розділ 3. Формування виробничої програми підприємства

3.1 Обгрунтування основних показників виробничої програми

3.2 Ресурсне обґрунтування виробничої програми підприємства

3.3 Вплив факторів на виробничу програму підприємства Висновки Список використаних джерел

Вступ Підвищення ефективності суспільного виробництва в сучасних умовах становлення ринкової економіки України, структурної перебудови на цих засадах промисловості зумовлює нові підходи до планування господарської діяльності підприємств як основної функції управління підприємствами.

Значення планування господарської діяльності визначається тим, що в його процесі визначаються напрямки, темпи і пропорції розвитку виробничої системи будь-якого рівня, основні показники її функціонування у визначеному періоді, а також збалансована забезпеченість управлінських рішень визначених завдань необхідними ресурсами. Цим самим планування є вихідним регулюючим процесом забезпечення ефективного розвитку народного господарства України та реалізації її економічної політики.

Формальне планування сприяє пошуку найбільш ефективних напрямків дій, обґрунтуванню й систематизації запланованих рішень, зменшенню ризиків прийняття неправильних управлінських рішень з причин помилкової або недостатньої інформації про можливості організації чи навколишнє ринкове середовище, а також служить для формування встановлених цілей та розробки шляхів їх реалізації, допомагає створити єдність загальної мети організації, будучи організуючою силою в діяльності підприємства.

Складовими частинами планування в сільськогосподарських підприємствах є річні плани розвитку підприємств і річні виробничі програми бригадам, фермам та іншим підрозділам господарства.

Річний план сільськогосподарського підприємства — це виробнича програма розвитку рослинницьких, тваринницьких та інших галузей і підсобних підприємств господарства на календарний рік. Відправним моментом при його складанні є договори, укладені із споживачами продукції і постачальниками матеріально-технічних ресурсів.

Головне завдання річного планування — забезпечити максимальний прибуток підприємства. Для цього в річному плані має бути передбачена раціональна структура посівних площ і галузей тваринництва, визначені науково обґрунтовані показники рівня урожайності сільськогосподарських культур, продуктивності тварин і комплекс заходів, які забезпечують виконання плану. Складання річних планів господарств має сприяти максимальному підвищенню ефективності виробництва, зокрема зростанню продуктивності праці, зниженню собівартості продукції, підвищенню рівня рентабельності галузей і підприємства в цілому.

Річні виробничі програми бригадам, фермам органічно пов’язані з планом господарства, є його частинами.

При розробленні річних планів у сільськогосподарських підприємствах використовують показники перспективного плану, досягнення наукових установ і кращий досвід, враховують комплекс конкретних природно-економічних умов підприємства, досвід виробничо-фінансової діяльності підприємства за попередні роки.

Метою роботи є обґрунтування виробничої програми підприємства на плановий рік та аналіз досягнутого рівня ефективності виробництва за останні роки.

Основними завданнями що будуть поставлені та вирішені в роботі є:

— обґрунтування теоретичних основ планування діяльності, а саме виробничої програми підприємства, її змісту, календарного розподілу та методів оптимізації і формування;

— аналіз виробничої програми та ефективності використання виробничої потужності підприємства за останні роки;

— формування виробничої програми на плановий рік та вплив факторів на неї.

Об'єктом дослідження є СФГ «Україна» Гребінківського району Полтавської області.

Розділ 1. Теоретичні основи планування діяльності підприємства

1.1 Виробнича програма підприємства, її зміст, календарний розподіл та оптимізація, методи формування Виробнича програма підприємства (план виробництва продукції) визначає складність та якість продукції, яка підлягає виготовленню й доставці споживачам у плановий період згідно з договорами поставок. Цей план є вихідним і провідним розділом як перспективного, так і поточного планування економічного й соціального розвитку підприємства. На його основі визначаються потреба у виробничих ресурсах, економічні результати господарської діяльності підприємства і, з рештою, зміст інших розділів плану економічного й соціального розвитку.

Основним завданням плану виробництва та реалізації продукції є максимальне задоволення потреб споживачів і народного господарства в цілому у високоякісній, конкурентноздатній продукції при найкращому використанні ресурсів з метою отримання прибутку. Для вирішення цього завдання в процесі планування необхідно дотримуватися таких вимог:

— обґрунтування обсягів виробництва замовленнями споживачів та достовірний облік попиту продукції ;

— повна узгодженість натуральних і вартісних обсягів виробництва, постачання та реалізації продукції;

— забезпечення плану виробництва можливостями підприємства і, у першу чергу, його виробничою потужністю.

При складанні виробничої програми слід орієнтуватися на вибір такої продукції, товарів, робіт та послуг, які принесуть виробникам найбільші прибутки.

Виробнича програма за номенклатурою та об'ємом випуску продукції повинна забезпечити повне завантаження всіх робочих місць та персоналу.

Планування виробництва конкурентоспроможної продукції передбачає складання планів виробництва та продажу продукції.

Незалежно від форми власності процес розподілу виробничої програми між конкретними виконавцями (цехами, дільницями, бригадами, робочими місцями) здійснюється за єдиною схемою, на основі одних і тих самих функцій управління.

Розподіл програми по підрозділах, як правило, здійснюється в розрізі кварталів та місяців року. Ця робота є основною функцією планових служб. Формування виробничої програми та її розподіл здійснюється, зазвичай, один раз на рік. Однак, у процесі її реалізації можливі різного роду коригування щодо зміни номенклатури, кількості, об'ємів робіт.

Слід відмітити, що квартальні та місячні періоди планування не є випадковими. Вони традиційно визначають межі, відповідно до яких кожний підрозділ звітується перед керівництвом підприємства про виконання своєї виробничої програми, а значить, кількісних та якісних показників роботи, внаслідок чого підводяться підсумки реалізації загальної мети підприємства, тактичних цілей та оперативних завдань кожного підрозділу.

Доведення сформованої виробничої програми до робочих місць вимагає врахування в ній конкретних умов, що склалися, а також можливості виконання робіт у межах встановлених строків, результатів виконання попередніх виробничих завдань.

До оперативних у сільськогосподарських підприємствах належать робочі плани на періоди сільськогосподарських робіт у рослинництві, плани-наряди, місячні (квартальні, декадні) планові завдання у тваринництві.

Основні завдання оперативного планування — встановити взаємозв'язок і послідовність виконання окремих робіт, визначити щоденну потребу в робочій силі і засобах виробництва.

Робочі плани по періодах сільськогосподарських робіт у рослинницьких галузях. Це плани організації окремих виробничих процесів, розстановки робочої сили і засобів виробництва з метою своєчасного і високоякісного виконання робіт. Головні його завдання такі: встановлення послідовності виконання робочих процесів; правильна розстановка людей і техніки; визначення щоденної потреби в робочій силі, машинах і знаряддях, живій тягловій силі та інших матеріально-технічних засобах для виконання роботи у певні агротехнічні строки. Ці плани складають відповідно до річного плану підприємства, річних виробничих програм бригадам, використовуючи технологічні карти вирощування і збирання сільськогосподарських культур.

У сільськогосподарському виробництві склалося п’ять періодів сільськогосподарських робіт, на кожен з яких розробляють робочі плани для господарства, бригад у рослинництві.

Перший період — період весняних робіт. У цей час проводять раннє весняне боронування, культивацію зябу і парів, боронування та підживлення озимих і багаторічних трав, переорювання зябу, внесення добрив, сівбу і садіння сільськогосподарських культур та ін.

Другий — період догляду за рослинами, парами та сінокосіння.

Третій — період збирання озимих і ранніх ярих культур, сівби озимих та підняття зябу.

Четвертий — період осінніх робіт. У цей час збирають пізні ярі зернові і технічні культури, реалізують продукцію, проводять підняття зябу, заготівлю силосу та інші осінні роботи.

П’ятий — період зимових робіт. Завозять корми на ферми, проводять снігозатримання, заготовляють добрива і вивозять гній на поля, підготовляють насінний матеріал, ремонтують трактори і сільськогосподарські машини та виконують інші роботи.

На кожен період складають робочі плани для бригад і в цілому по господарству. У робочому плані зазначають щоденну потребу в робочій силі, тракторах і сільськогосподарських машинах, автомобілях, живій тягловій силі, матеріалах, передбачають конкретну розстановку робочої сили і засобів механізації, заходи високопродуктивного використання машинно-тракторного парку.

Типових форм робочих планів немає. Він може включати такі показники:

— види робіт із зазначенням обсягу і якості виконання їх;

— календарні строки кожної роботи і кількість робочих днів;

— місце проведення роботи (номер поля сівозміни, ділянки, назва культури тощо);

— склад агрегатів;

— кількість людей для обслуговування агрегатів і виконання ручних та кінно-ручних робіт;

— змінні норми виробітку;

— щоденна потреба в тракторах, машинах та знаряддях, транспортних засобах і робочій силі.

Робочі плани дають змогу своєчасно зосередити засоби механізації і людей на виконанні певних робіт. Організація робочих процесів здійснюється на основі заздалегідь передбачених точних розрахунків, що забезпечує своєчасне виконання їх, дає змогу уникнути простоїв і зайвих холостих переїздів агрегатів, більш продуктивно використовувати техніку й робочу силу. Відповідно до робочих планів готують потрібну кількість насіння, добрив, палива тощо.

Складовою частиною робочих планів є маршрути руху тракторних і комбайнових агрегатів по ділянках і полях сівозмін.

Плани-наряди — це завдання на виконання певних робіт бригаді, ланці, окремому працівникові. Ці завдання дають у письмовій формі, а іноді - усно на різні строки, як правило, на 1−5 днів. У плані-наряді, як правило, зазначають види робіт, місце виконання їх, обсяг, строки виконання, норми виробітку, агротехнічні вимоги, а також кількість людей, машин, знарядь та робочої худоби. Керуючись планом-нарядом, бригадири, діючи самостійно, організовують його виконання.

Після закінчення зміни або строку плану-наряду бригадир на його зворотному боці зазначає обсяг робіт, строки виконання їх, якісні показники (глибина оранки, культивації тощо), кількість людей, машин і знарядь, робочої худоби, витрату палива тощо. Тому план-наряд використовується для контролю за виконанням робіт.

У тваринницьких галузях оперативними планами є місячні (декадні), квартальні плани на виробництво молока, м’яса, яєць, надходження приплоду тощо.

Складаючи місячні планові завдання на виробництво продукції тваринництва, показники виходу продукції уточнюють залежно від періоду, норм годівлі та умов утримання худоби.

Крім того, у сільськогосподарських підприємствах складають місячні (декадні) плани потреби тваринництва в кормах, плани надходження приплоду, постановки тварин на відгодівлю і зняття з відгодівлі. їх розробляють на основі річного плану підприємства і виробничих програм ферм, уточнюючи показники планів і програм на певний період залежно від змін в умовах виробництва, зокрема в погодних умовах тощо.

Виходячи з викладеного, виробничі програми підрозділів характеризуються багатогранністю форм, певною періодичністю та деталізацією розробки. Вертикальний структурний розріз їх складу є переліком послідовно розроблених виробничих програм та завдань від рівня підприємства, підрозділу до окремих робочих місць на дільницях та в бригадах (табл. 1.1).

Наведений перелік програм є узагальнюючим і тому приблизним. На кожному підприємстві складається свій варіант структуризації програм та завдань у залежності від ступеня автоматизації та механізації виробництва та інших причин.

Для самостійних підприємств завдання по номенклатурі та асортименту продукції ніхто не встановлює, але ця проблема є досить актуальною тому, що вона тісно пов’язана з їх виживанням у гострій конкуренції. Відповідно, з урегулюванням товарно-грошових відносин, інтерес до проблеми вибору оптимального асортименту з метою одержання максимального прибутку буде зростати.

Виробнича програма, яка в найбільшою мірою відповідає структурі ресурсів і забезпечує найкращі результати за будь-яким критерієм, називається оптимальною. Але, в умовах ринкової економіки існують певні обмеження, які враховуються в процесі оптимізації асортименту.

Таблиця 1.1 Система планування виробничих програм підприємства

Незначні, на перший погляд, обмеження можуть суттєво вплинути на Вибір оптимального асортименту. Особливо це стосується обмеження по ресурсах, хоча на сучасному етапі немає проблем у придбанні тих чи інших ресурсів, головне — наявність коштів. Отже, найважливішим обмеженням можна вважати обмеження щодо обсягів виробництва з урахуванням попиту і виробничих потужностей підприємства.

Очевидно, що процес вибору оптимального асортименту повинен бути ітеративним і розглядати кілька варіантів із різними обмеженнями. Можна, наприклад, розглядати варіант з обмеженням та без обмеження по ресурсах. Варіант без обмеження по ресурсах потребує залучення додаткових власних чи позикових коштів для поповнення оборотних коштів. Отже, дані щодо ефективності вибору того чи іншого варіанту повинні бути скориговані, у першу чергу, з урахуванням залучення позикових коштів. Такий підхід дозволить перевести розрахунок оптимального асортименту з деяких розумоглядних побудов у реальну площину практичних потреб підприємств і позначиться на ефективності виробництва.

Для вирішення цього завдання застосовується метод лінійного програмування, у тому числі із застосуванням ЕОМ (симплекс-метод).

1.2 Планування обсягів виробництва продукції у вартісному виразі

План випуску продукції визначається підприємством самостійно шляхом вивчення ринків збуту, державних замовлень, діючих прямих тривалих зв’язків з підприємствами-споживачами, інших укладених господарських угод.

Обсяг виробництва продукції в натуральних показниках встановлюють на основі обсягу поставок:

ОВ = ОП ± ?ЗГП, (1.1)

де ОВ — обсяг виробництва продукції в натуральних одиницях;

ОП — обсяг поставок у натуральних одиницях;

?ЗГП — зміна запасів готової продукції на складі відповідно на кінець і початок планового періоду в натуральних одиницях.

В обсяг валової продукції рослинництва включають урожай всіх сільськогосподарських культур і природних кормових угідь; а також вартість незавершеного виробництва у розмірі його різниці на кінець і початок року.

До валової продукції тваринництва належать вироблені молоко, вовна, яйця, мед, приплід і приріст тварин і птиці, пух, перо.

До валової продукції підсобних підприємств і промислів включають приріст вартості продукції власного виробництва, що вийшли з переробки (борошна, круп, олії, вершкового масла, продуктів забою тварин і птиці), та вироби цих підприємств (інвентар, транспортні засоби, будівельні матеріали тощо).

Відтворення відбувається в натурально-речовій і вартісній формах, а валовий продукт галузі становить сукупність засобів виробництва і предметів споживання.

Товарна продукція сільського господарства є частиною валової продукції, яка вибуває з підприємства. Реалізацію продукції за межі господарства відносять до позагосподарського, а в межах господарства — до внутрішньогосподарського товарообігу.

Обсяг товарної продукції визначають за формулою:

ТП = ?N_i Ц_і+ ВР, (1.2)

де N_i — випуск продукції і-го виду в натуральних одиницях;

Ці - ціна одиниці, грн.;

ВР — вартість робіт і послуг на сторону, грн.

Планування обсягів виробництва продукції у вартісному виразі відображає показник планової собівартості.

Собівартість продукції (робіт, послуг) — це витрати підприємства, пов’язані з виробництвом і збутом продукції, виконанням робіт та наданням послуг (далі - собівартість продукції). Собівартість продукції є узагальненим показником, який характеризує всі сторони виробничої діяльності господарства.

Планування собівартості продукції передбачає найбільш ефективне і раціональне використання наявних сільськогосподарських угідь, основних засобів, матеріальних і трудових ресурсів відповідно до вимог систем землеробства і тваринництва та охорони навколишнього природного середовища. Обгрунтоване планування витрат, собівартості виробництва продукції та виконання робіт — необхідна передумова організації роботи виробничих одиниць на принципах комерційного чи господарського розрахунку. Тому план собівартості продукції, робіт та послуг є одним з найважливіших розділів плану кожного господарства.

Витрати на виробництво планують одночасно і в безпосередньому зв’язку з розрахунками врожайності сільськогосподарських культур і продуктивності тварин, агрохімічних і зоотехнічних заходів, що забезпечують запрограмований вихід продукції. При цьому виробничі витрати узгоджують із наявними ресурсами, включаючи і надходження з матеріально-технічного постачання, а також ураховують їх ефективність і кількісний вплив на величину врожайності культур і продуктивності тварин. Тому процес планування витрат на виробництво продукції як рослинництва, так і тваринництва охоплює такі стадії: аналіз величини і структури витрат у попередньому (базовому) періоді; уточнення норм і нормативів матеріальних і трудових затрат та їх узгодження з плановими показниками розвитку рослинництва і тваринництва, продуктивності й оплати праці з планами капітальних вкладень і матеріально-технічного постачання; обчислення розміру витрат на виробництво продукції планового року та її собівартості.

Розроблення виробничої програми з розвитку рослинницьких галузей завершується складанням плану розподілу продукції цих галузей. У прибутковій частині плану показують наявність продукції рослинництва на початок року, надходження з урожаю планового року, закупівлю та інші надходження, у видатковій — продаж, витрати на насіння і на корм худобі, видачу і продаж працівникам підприємства, виділення продукції на переробку, у фонд допомоги та інші витрати. Виробничу програму розвитку тваринницьких галузей розробляють у тісному зв’язку з показниками розвитку рослинництва, особливо кормової бази. Основними її питаннями є: планування показників розвитку тваринницьких галузей (поголів'я худоби, структура стада, продуктивність тварин, вихід валової продукції) і розроблення системи заходів, спрямованих на виконання запланованого рівня розвитку тваринництва (норми і раціони годівлі, система утримання, поліпшення племінних якостей тварин, механізація виробничих процесів на фермах тощо).

В основу розробленої програми по тваринництву мають бути покладені договірні зобов’язання господарства щодо продажу продукції, раціонального використання землі, інших засобів виробництва і трудових ресурсів. При розробці планових показників розвитку тваринництва використовують матеріали перспективного плану на відповідний рік, матеріали аналізу за попередні роки, рекомендації науково-дослідних установ, показники кращих господарств.

Насамперед визначають показники продуктивності, а потім, залежно від потрібного обсягу виробництва, планують поголів'я худоби і структуру стада.

Валовий вихід продукції тваринництва обчислюють за даними про поголів'я худоби та її продуктивність. Одночасно розраховують виробництво продукції по місяцях і кварталах на основі місячних оборотів стада.

Розподіл продукції передбачають відповідно до вимог статуту господарства. Показують продаж продукції за договорами, працівникам господарства, виділення її на переробку, на виробничі потреби тощо.

Показники виробничої програми для кожного підсобного підприємства планують відповідно до його потужності, а також до потреби господарства у продукції підсобних підприємств для задоволення власних потреб та реалізації її на сторону. Підсобні майстерні, як правило, обслуговують основні галузі підприємства (виконують поточний ремонт машин, виготовляють дрібний інвентар тощо). Підприємства, які переробляють сільськогосподарську продукцію, відповідно до їхньої потужності можуть розмелювати продовольче і фуражне зерно, переробляти плодоовочеву продукцію для господарств, які кооперуються.

Розділ 2. Аналіз виробничої програми підприємства та чинників її формування

2.1 Організаційно-економічна характеристика підприємства Селянсько-фермерське господарство «Україна» утворилось шляхом взяття в оренду паїв членів господарства.

СФГ «Україна» діє на основі статуту та у відповідності з законами України «Про фермерське господарство», «Про господарські товариства», Господарським кодексом України та іншими законодавчими актами.

СФГ «Україна» знаходиться в с. Слобода Гребінківськього району, Полтавської області.

Відстань до райцентру м. Гребінки 26 км. до обласного м. Полтави 216 км. Основними каналами збуту продукції є ПД «Гребінківський елеватор», Яготинський комбінат та інші.

Метою діяльності господарства є виробництво і збут сільськогосподарської продукції та надання послуг.

Склад ґрунтів господарства є чорноземи, лужні, піщані та інші. Клімат помірно континентальний, найхолодніший місяць — січень, а найтепліший — липень.

Виробнича структура господарства складається з ТРБ № 1, ТРБ№ 2, МТФ, МТФ 1. Також в господарстві є млин, ремонтна майстерня, автопарк, МТП. До організаційної структури господарства входить обліковий апарат підприємства, головний економіст, бригадири виробничих підрозділів, завідуючі фермами, робітники.

Кожне господарство характеризується складом земельних ресурсів (табл. 2.1).

З даних табл. 2.1 можна зробити висновок, що площа с-г угідь зменшилась на 0,8%, в т. ч. і рілля на 1,2%, але зросли сіножаті на 33,3%, пасовища на 12,5%, та інші види угідь на 8,1%.

Таблиця 2.1 Структура земельних угідь в СФГ «Україна» за 2010;2012 рр.

Ці зміни пояснюються зменшенням розораності с-г угідь з 98,1% до 97,8%. Далі ефективність використання рілля характеризується площами посіву с-г культур (табл. 2.2).

Таблиця 2.2 Структура посівних площ в СФГ «Україна» за 2010;2012 рр.

З даних табл. 2.2. видно, що загалом площа посівів зменшилась на 1,7% в т. ч. зернових культур на 0,9%, але зросла технологічних культур на 6,2%. Значно зросла площа соняшника на 6,2%, сої на105,3%. Зменшились посіви кормових культур, особливо силосних на 67,1%. Ці зміни пояснюються скороченням площі ріллі у звітному році. Дане підприємство характеризується також складом трудових та матеріально-технічних ресурсів. Окрім земельних ресурсів у господарстві є трудові (табл. 2.3).

Таблиця 2.3 Структура трудових ресурсів в СФГ «Україна» за 2010;2012 рр.

Дані табл. 2.3 свідчать, що середньооблікова чисельність працівників в с-г виробництві зросла на 19 чол. (20,7%) в т. ч. за рахунок галузі рослинництва на 12 чол. (17,1%), а в тваринництві на 7 чол. (31,8%), що є досить позитивним для підприємства. Галузь рослинництва і тваринництва характеризується рядом показників важливішими з яких є урожайність сільськогосподарських культур то продуктивність тварин (табл. 2.4, 2.5).

Таблиця 2.4 Урожайність сільськогосподарських культур в СФГ «Україна» за 2010;2012 рр.

Дані табл.2.4 свідчать, про те, що урожайність сільськогосподарських культур за всі роки коливаються. Так найнижчі дані щодо зернових у 2010 р. Урожайність озимих зменшився з 42,5 до 32,9 ц/га, ярих з 32,5 до 23,8 ц/га, але значно зросло кукурудзи до 64,4 ц. Збільшилась урожайність соняшника до 16,8, але зменшилось сої з 11,5 до 7,1 та ріпака 6,3 ц.

Таблиця 2.5 Основні показники продуктивності тваринництва в СФГ «Україна» за 2010;2012 рр.

Дані таблиці свідчать, що на підприємстві продуктивність худоби за останній рік значно зросла. Так надій молока на корову зріс на 1222 кг., середньодобовий привіс ВРХ на 89 грам, а свиней на 213 грам. вихід приплоду теж зріс на 1 гол. та 290 гол. відповідно.

Важливими показниками діяльності господарства є собівартість виробленої продукції. Собівартість виробленої продукції відображає витрати понесені підприємством на виробництво всієї продукції, а тому розглянемо собівартість 1 центнера, яка відображає динаміку точніше.

Таблиця 2.6 Собівартість основаних видів продукції в галузі рослинництва і тваринництва в СФГ «Україна» за 2010;2012 рр.

Аналізуючи дані табл. 2.6 можна зробити висновок, що собівартість озимої пшениці зросла на 79,8%, але кукурудзи зменшилась на 0,8%, соняшника на 3,9%, ріпака на 35,8%.

Але збільшилась собівартість молока на 13,2%, приросту ВРХ на 61,0%, але знизилась по свинині на 21,1%. Отже, динаміка собівартості продукції має тенденцію до зростання.

Заключним етапом аналізу є дослідження основних фінансово-економічних показників діяльності господарства (табл. 2.7).

Таблиця 2.7 Показники фінансово-господарської діяльності СФГ «Україна» за 2010;2012 рр.

З даних таблиці можна зробити такі висновки, що дані показники мають тенденцію до зростання.

Так, вартість валової продукції на 16 622 тис. грн., а валового доходу на 1367,1 тис. грн., в т. ч. на 100 га с-г угідь з 176,9 до 201,1 тис. грн.

Зросли показники заробітної плати з 17 239 до 21 054 грн., відповідно і оплата праці 1 люд/дня з 47,23 до 57,68 грн.

Значно зросла виручка від реалізації продукції робіт та послуг з 1615 до 38 283 тис. грн. а відповідно і прибуток, зріс з 354 до 18 682 тис. грн.

Підвищилась фондовіддача на 1,33 грн. та коефіцієнт оборотності на 0,117 (11,7%). Значно зросла рентабельність підприємства з 2,7 до 144,5%, а відповідно і норма прибутку з 3,1 до76,0%. На ці зміни значно вплинув зріст прибутку (у 52 рази), що є досить позитивним для господарства. Отже можна зробити висновок, що підприємство за остання роки значно поліпшило свою фінансово-господарську діяльність.

2.2 Аналіз виконання плану виробництва та реалізації продукції у підприємстві

Об'єм виробництва сільськогосподарської продукції один з основних показників, які характеризують діяльність сільськогосподарських підприємств. Від об'єму виробництва продукції залежить також рівень її собівартості, сума прибутку, рівень рентабельності, фінансовий стан підприємства, його платоспроможність та інші економічні показники. Тому аналіз діяльності підприємства необхідно розпочати з вивчення об'єму виробництва продукції.

Завданням аналізу виробництва продукції господарства, в тому числі рослинництва та тваринництва є виявлення додаткових можливостей збільшення виробництва продукції, поліпшення її асортименту і якості та зменшення втрат. За допомогою аналізу оцінюють: досягнутий рівень виробництва продукції; виконання контрактів і замовлень, договорів із покупцями та забезпечення продукцією потреб підприємства; виконання плану валового виробництва і фактори, які його зумовили. Основними джерелами інформації є: форма статистичної звітності № 50 сільського господарства «Основні економічні показники роботи сільгосппідприємства», дані бухгалтерського обліку, виробничий звіт 10.3а с.-г., нормативно-довідкова література тощо.

Валовий вихід продукції зумовлюється двома факторами — в рослинництві площею посіву та урожайністю культур, а в тваринництві - це поголів'я худоби та її продуктивність. Щоб виявити вилив цих факторів застосуємо метод ланцюгових підстановок (табл. 2.8).

Дані таблиці свідчать, що виконання плану досягнуто майже по всіх видах продукції. Так, по зернових план перевиконано на 100 189 ц., в т. ч. за рахунок площі на 34 706 ц. та урожайності - на 65 483 ц., також перевиконано план по соняшнику на 4022 ц., в т. ч. за рахунок площі на 701 ц. та урожайності - на 3321 ц., аналогічно перевиконано план по сої на 294 ц. за рахунок площі на 2014 ц.

Не виконано тільки план виробництва ріпаку на 736 ц., на що вплинуло значне скорочення площі посіву (100 га).

По виробництву продукції тваринництва план перевиконано на виробництво приросту свиней на 146 ц., в т. ч. за рахунок продуктивності худоби на 138 ц., що є досить позитивним, а також перевиконано план виробництва молока на 790 ц., в т. ч. за рахунок поголів'я на 112 ц. та продуктивності корів на 678 ц.

Не виконано тільки план виробництва приросту ВРХ на 53 ц., на що вплинуло значне скорочення поголів'я.

Таблиця 2.8 Аналіз виконання плану виробництва продукції в СФГ «Україна»

Продовження табл. 2.8

План по реалізації ми можемо найкраще представити структурою реалізованої продукції (табл. 2.9), а також на основі даної структури визначити рівень спеціалізації та напрямок даного підприємства.

Коефіцієнт спеціалізації визначає її рівень, за формулою:

(2.1)

Де, Пт — питома вага даної галузі в загальній вартості товарної продукції;

Н — порядковий номер галузі в ранжируваному ряді, в якому поставляються в послідовності по мірі спадання їх питомої ваги в структурі товарної продукції.

Таблиця 2.9 Аналіз реалізації продукції СФГ «Україна» за 2010;2012 роки, тис. грн.

Перше місце за питомою вагою в товарній продукції займають зернові і зернобобові (71,8%). Якщо коефіцієнт спеціалізації <0,2, то рівень спеціалізації низький, при Кс= (0,2−0,4) — середній, при Кс = (0,4 — 0,6) — високий, при Кс > 0,6 — поглиблений. На підставі даних табл. коефіцієнт спеціалізації на підприємстві становить:

Кс =

Отже, в підприємстві високий рівень спеціалізації продукції рослинництва. Виробничий напрямок в СФГ «Україна» зерновий поряд з вирощуванням технічних культур.

2.3 Досягнутий рівень ефективності використання виробничої потужності підприємства Економічна ефективність використання виробничої потужності в аграрних підприємствах характеризується системою показників, які поділяють на вартісні та натуральні. Їх розраховують на рівні сільського господарства як галузі, на рівні регіону, підприємства, виробничого підрозділу; по сільськогосподарському виробництву в цілому, по комплексу галузей (рослинництву і тваринництву) та окремих культурах, видах худоби, окремих видах продукції.

Одним з основних показників економічної ефективності є обсяг валової продукції з розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь. Він дає змогу здійснити аналіз у динаміці по одному підприємству й порівняти окремі підприємства за певний період. Збільшення обсягу виробництва продукції з 1 га свідчить про підвищення ефективності використання земельних ресурсів і тих вкладень, які спрямовуються у виробництво сільськогосподарської продукції.

Поряд з показником валової продукції розраховують валовий доход, чистий доход та прибуток з розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь. Ці показники дають уявлення також про ефективність застосовуваних засобів виробництва та праці, рівень досконалості засобів і кваліфікації праці, технології виробництва тощо. Вищий їх рівень свідчить про вищу віддачу витрат на виробництво сільськогосподарської продукції.

Показники валової продукції, валового і чистого доходу, прибутку визначають у цілому по сільськогосподарському виробництву, по рослинництву і тваринництву, по окремих їх галузях. З одного боку, ці показники належать до результативних, тобто характеризують ефект інтенсифікації, з другого — вони характеризують економічну ефективність використання одиниці земельної площі, задіяної у виробництві сільськогосподарської продукції, а також ефективність усіх факторів інтенсифікації в інтегрованому вигляді, оскільки прикладені до одиниці земельної площі.

До показників економічної ефективності належить також обсяг валової продукції, валового та чистого доходу, прибутку з розрахунку на одиницю виробничих витрат, одиницю вартості основних та оборотних виробничих фондів, 1 люд.-год., одного середньорічного працівника. Останні два характеризують продуктивність живої праці й рівень використання трудових ресурсів. Підвищення рівня цих показників свідчить про зростання продуктивності праці на основі механізації та автоматизації виробництва, впровадження нових технологій, селекції та насінництва, інших факторів інтенсивного розвитку. Певною мірою це також відображує рівень кваліфікації праці та її організацію.

Фондовіддача, фондомісткість характеризують використання основних виробничих фондів, їх участь у процесі виробництва та ступінь поєднання з іншими ресурсами, зокрема з оборотними фондами.

Важливим показником економічної ефективності інтенсифікації є собівартість одиниці продукції, яка характеризує рівень затрат уречевленої та живої праці в грошовому виразі. Зниження собівартості свідчить про підвищення економічної ефективності інтенсифікації і, навпаки, її підвищення про зниження ефективності інтенсифікації.

Показником економічної ефективності є рентабельність виробництва, яка характеризується двома показниками: рівнем рентабельності та нормою прибутку. Норма прибутку визначається відношенням маси прибутку до суми основних та оборотних фондів сільськогосподарського призначення і виражається в процентах. Більшою мірою вона характеризує ефективність використання виробничих фондів. Рівень рентабельності визначається відношенням прибутку до повної собівартості продукції, виражається в процентах і характеризує масу прибутку з розрахунку на одиницю грошових витрат, пов’язаних із виробництвом та реалізацією продукції. Цей показник не лише характеризує матеріально-грошову форму процесу інтенсифікації, а й відображує підприємливість, вміння працювати в ринкових умовах, вивчати ринок, пристосовуватись до дії його законів.

При аналізі економічної ефективності інтенсифікації окремих галузей та видів продукції розраховують додаткові показники: в рослинництві - виробництво продукції на одиницю внесених мінеральних добрив чи одиницю вартості внесених добрив; у тваринництві — виробництво продукції на 1 ум. гол., 1 ц к. од., на одиницю вартості кормів; витрати кормів на одиницю продукції.

Оцінка економічної ефективності сільськогосподарського виробництва здійснюється з метою проведення її глибокого та всебічного наукового аналізу, який дає змогу здійснити пошук шляхів, що забезпечують вищі темпи росту виробництва продукції порівняно з темпами росту витрат.

Проаналізуємо економічну ефективність використання виробничої потужності господарства (табл. 2.10).

Таблиця 2.10 Оцінка економічної ефективності виробничої потужності СФГ «Україна» за 2010;2012 рр.

Аналізуючи дані табл. видно, що за звітний рік економічна ефективність використання виробничої потужності та інтенсифікації значно поліпшилась. Так, на 1 га с-г угідь виробництво зросло: валової продукції на 139,3%, валового доходу на 13,0%, чистого доходу на 139,5%, а прибутку у 51 раз. Відповідно і по галузях показники покращились, а особливо по галузі рослинництва, так як тваринництво у господарстві приносить збитки. На 1 грн. витрат виробництво валової продукції зросло на 71 коп., або 76,1%, чистого доходу на 79 коп. (76,7%), та прибутку в 35 разів. Ці зміни компенсуються випереджаючими темпами показників порівняно з темпами росту витрат підприємства. Аналогічні дані маємо і з показниками на 1 грн. основних та оборотних фондів.

Так, виробництво валової продукції на 1 грн. фондів зросло на 60 коп. (55,6%), чистого доходу на 67 коп. (55.4%), прибутку на 1 грн. 6 коп., або у 35 разів. Показники продуктивності праці, фондовіддачі, фондомісткості та собівартості було розглянуто у попередньому питанні. Всі показники підприємства мають тенденцію до зросту, а тому можна зробити висновок, що підприємство спеціалізується на виробництві продукції рослинництва, та к як галузь тваринництва є збитковою.

Розділ 3. Формування виробничої програми підприємства

3.1 Обгрунтування основних показників виробничої програми Виробнича програма підприємства складається з виробничої програми підрозділів.

Основними питаннями розвитку галузей рослинництва, які розробляють у Річному плані сільськогосподарського підприємства, є використання земельних угідь та заходів щодо поліпшення земель, планування посівних площ, урожайності нагромадження і внесення добрив, придбання та використання пестицидів, виробництво валової продукції, її використання й реалізація.

У плані використання земельних угідь показують фактичний склад їх на 1 листопада звітного року, планового року й використання у плановому році. Одночасно передбачають заходи щодо поліпшення земель: зрошення, осушення, реконструкція зрошувальної (осушувальної) мережі, культуртехнічні роботи, вапнування кислих ґрунтів, гіпсування солонцюватих тощо.

Планування посівних площ. Запланована структура посівних площ сільськогосподарських культур має забезпечувати виробництво такої кількості продукції, яка потрібна для виконання договірних зобов’язань щодо продажу продукції й створення насінних, фуражних, страхових та інших суспільних фондів (здача на обмін, витрати на громадське харчування, переробку). Площі, зайняті під окремими культурами, визначають діленням планової потреби підприємства в продукції на врожайність.

Одержані результати уточнюють з розміщенням культур на полях сівозмінні. Остаточно посівні площі деяких культур коригують, складаючи балансові розрахунки по кормах, робочій силі, засобах механізації тощо. При цьому враховують і показники економічної ефективності культур.

У тісному зв’язку з плануванням посівних площ, урожайності та інших показників розвитку рослинництва складають технологічні карти вирощування господарських культур (табл. 3.1).

Таблиця 3.1 Використання ріллі, посівних площ, урожайність і валовий збір с-г культур в СФГ «Україна» на 2013 р.

Джерело: витяг із зведеного плану розвитку АПК та сільських територій Виробничу програму розвитку тваринницьких галузей розробляють у тісному зв’язку з показниками розвитку рослинництва, особливо кормо виробництва. Основними питаннями при цьому є: планування показників розвитку тваринницьких галузей (продуктивність тварин, кількість поголів'я, структура стада, вихід валової продукції) й розробка системи заходів, спрямованих на виконання запланованого рівня розвитку тваринництва (норми та раціони годівлі, система утримання, поліпшення племінних якостей тварин, механізація виробничих процесів на фермах тощо).

Таким чином, планування тваринництва здійснюється за такою схемою: обсяги виробництва (виходячи з обсягів реалізації за договорами, продажу на ринках та у власній торгівлі, внутрішньогосподарських потреб, зокрема на переробку) (табл. 3.2).

Таблиця 3.2 Виробництво продукції тваринництва в СФГ «Україна» на 2013 р.

Джерело: витяг із зведеного плану розвитку АПК та сільських територій

Відповідно до показників реалізації продукції тваринництва, внутрішньогосподарських потреб (громадське харчування, випоювання телят, поросят та інше) й рівня продуктивності тварин обчислюють кількість поголів'я окремих груп продуктивної худоби (табл. 3.3).

Таблиця 3.3 Планування поголів'я худоби і птиці СФГ «Україна» на 2013 р. голів

Джерело: витяг із зведеного плану розвитку АПК та сільських територій Поголів'я у річному плані визначають складанням обороту стада, який розробляють із таким розрахунком, щоб поряд із задоволенням усіх потреб підприємства в продукції тваринництва передбачити на кінець року таку кількість тварин, таку структуру стада, які б забезпечили дальше максимальне зростання виробництва певних видів продукції тваринництва.

Для складання річного обороту стада потрібно мати орієнтовні дані: обсяг реалізації продукції та виробництва, наявність поголів'я тварин на початок планового періоду в розрізі статево-вікових груп; виробничий напрям галузі (молочне, молочно-м'ясне скотарство; відгодівля свиней до м’ясних кондицій; м’ясне, м’ясо-вовнове, каракулівницьке вівчарство; м’ясне птахівництво та ін.; темпи розширеного відтворення стада; вік молодняка при реалізації; фактичні строки парування або штучного осіменіння тварин у минулому році; вік ремонтного та понад ремонтного молодняка на підприємстві на початок планового року; жива маса тварин при реалізації; умови відтворення стада.

Рівень продуктивності тварин планують за методом наближених розрахунків. Спочатку визначають попередні показники, а потім у процесі розробки інших розділів плану уточнюють при складанні балансових розрахунків кормів, розробці заходів щодо поліпшення породності худоби, визначенні темпів розширеного відтворення і пов’язаного з цим вікового складу стада тощо (табл. 3.4).

Таблиця 3.4 Розрахунок продуктивності худоби і птиці в СФГ «Україна» на 2013 р.

Джерело: витяг із зведеного плану розвитку АПК та сільських територій

У річному плані сільськогосподарського підприємства планують виробництво та собівартість продукції за видами підсобних підприємств і промислів. Визначають також кількість продукції підсобних підприємств та промислів, яка підлягає реалізації, і суму надходжень за неї. На плановий рік даних показників не передбачено.

3.2 Ресурсне обґрунтування виробничої програми підприємства На основі площ посіву в наступному за плановим році відповідно до перспективного плану підприємства визначають кількість насінного матеріалу, що потрібного для цих площ, а також для створення страхового запасу. Страховий фонд ярих зернових культур становить 10 —15%, а насіння багаторічних трав — не менш як 25−30% річної потреби. Насіння власного виробництва оцінюють за собівартістю (табл. 3.5).

Таблиця 3.5 Потреба і вартість насіння та посадкового матеріалу для посіву і посадки під урожай наступного року

Кількість добрив, що передбачається внести під ту або іншу культуру, визначають множенням площі, зайнятої культурою, на норму внесення добрив на 1 га. Множенням кількості добрив на ціну кожного виду з урахуванням витрат на їх транспортування на підприємство обчислюють витрати на удобрення по кожній культурі, а також загальну суму витрат на цей захід. Кількість мінеральних добрив планують, виходячи з потреб підприємства з урахуванням реальних можливостей їх завезення. Потребу в органічних добривах порівнюють із тією їх кількістю, яка надійде від тваринницьких ферм та від худоби працівників підприємства. Планують також заготівлю торфу і компостів.

Подібно до складання плану нагромадження й внесення добрив складають план придбання та використання пестицидів. Залежно від потреби в обробці посівів різних культур планують закупівлю засобів захисту рослин від шкідників і хвороб та їхню вартість (ціна придбання та витрати на завезення).

Потребу в кормах у річному плані підприємства визначають на періоди: 1) з 1 січня планового року по 1 січня наступного, тобто на календарний рік; 2) на період від урожаю в плановому роді до урожаю у наступному.

Таблиця 3.6 Забезпечення худоби і птиці кормами, тис. тонн в СФГ «Україна»

Джерело: витяг із зведеного плану розвитку АПК та сільських територій Потребу в кормах планують на середнє поголів'я худоби, яке визначають за кількістю голів і кормо-місяців (кормо-днів) перебування групи тварин у стаді. Визначаючи витрати кормів для окремих видів і груп худоби, враховують продуктивність тварин та збалансованість раціонів за кількістю перетравного протеїну й інших поживних речовин. При розробці норм годівлі худоби беруть до уваги також фактичну кількість кормів на початок планового року, обсяг їх виробництва у плановому році та можливості закупівлі. Розраховуючи потребу в кормах, керуються рекомендованими нормами витрат кормів на виробництво одиниці продукції та орієнтовною структурою раціонів для окремих видів худоби і птиці.

Ми розглянули основні показники ресурсного забезпечення виробничої програми по рослинництву та тваринництву, але на цьому показники не закінчуються, так як планують ще використання автопарку та машино тракторного парку, використання енергії та ін.

3.3 Вплив факторів на виробничу програму підприємства План виробництва продукції не може бути затвердженим, якщо він не узгоджений з розрахунками виробничої потужності підприємства.

Виробнича потужність підприємства — це максимально можливий річний випуск продукції в номенклатурі та кількісних співвідношеннях, встановлених планом, який досягається при повному використанні виробничого обладнання і площ на основі застосування прогресивної технології, раціональної організації праці та виробництва.

Виробнича потужність підприємства визначає рівень виробництва продукції, товарів та послуг, ступінь отримання об'єму випуску або верхню межу продажу продукції. У кінцевому рахунку, виробнича потужність означає здатність підприємства виробляти власну продукцію протягом визначеного періоду робочого часу. Верхня її межа обумовлена наявністю виробничих площ, технологічного обладнання, трудових ресурсів, матеріалу та капіталу.

Процес формування та використання виробничої потужності підприємства складний і залежить від багатьох взаємопов'язаних факторів, які можуть бути поділені на дві групи:

— фактори, що впливають на розширення фронту роботи;

— фактори, які впливають на підвищення продуктивності устаткування та робочих місць.

Розширення фронту роботи залежить, насамперед, від кількості обладнання та виробничих площ. Устаткування й робочі місця необхідно планувати так, щоб їх структура відповідала структурі трудомісткості і не погіршувала співвідношення між виробничими потужностями підрозділів підприємства.

Фактори підвищення продуктивності устаткування пов’язані, головним чином, з поліпшенням якісного складу технологічного устаткування, удосконаленням технології, якістю предметів праці та кваліфікацією працівників.

Вплив зазначених факторів знаходить своє відображення у величині трудомісткості продукції.

Виробнича потужність та пропозиція характеризують існуючу на підприємстві технологію та організацію виробництва, склад та кваліфікацію персоналу, а також динаміку їх зростання та перспективи розвитку. Являючись величиною динамічною, виробнича потужність повинна бути збалансована з виробничої програмою, або, інакше кажучи, необхідно досягти рівноваги між попитом та пропозицією на продукцію та послуги. Цієї вимоги слід дотримуватися при плануванні виробничої програми підприємства або його підрозділів.

Але потрібно не забувати, що сільськогосподарські підприємства мають свої особливості, де основними факторами впливу на виробничу програму є поліпшення спеціалізації на основі інтенсифікації та концентрації виробництва.

Подальше вдосконалення спеціалізації дасть змогу ефективніше використовувати природні та економічні умови господарювання, сприятиме концентрації виробничих ресурсів на виробництві конкретних видів продукції, створить можливості для впровадження досягнень науково-технічного прогресу, зумовить удосконалення технології виробництва на основі впровадження комплексної механізації й автоматизації виробничих процесів, забезпечить умови для застосування нових форм організації виробництва і праці, підвищить його культуру.

У підприємстві необхідно мати такі головні, додаткові та допоміжні галузі, які найкраще поєднуються між собою, не перешкоджають розвитку одна одній і в цілому забезпечують високий рівень ефективності виробництва всього підприємства.

Найбільше значення в підвищенні економічної ефективності інтенсифікації сільськогосподарського виробництва має рівень забезпеченості виробничими ресурсами — земельними, матеріальними, трудовими. Тільки при необхідному рівні ресурсозабезпеченості можна досягти високого результату у виробництві продукції. Надто низький рівень ресурсозабезпеченості призводить до значного зниження обсягів виробництва продукції, ефективності її виробництва.

В даний період істотно скоротилося виробництво продукції сільського господарства, знизилися врожайність сільськогосподарських культур, продуктивність худоби і птиці, зменшилося поголів'я, різко впав рівень ефективності виробництва. Значною мірою це зумовлено погіршенням матеріально-технічної бази сільського господарства та зниженням рівня її використання.

Підвищення цін на техніку, запасні частини паливно-мастильні матеріали та іншу продукцію, що постачається сільському господарству промисловістю, внаслідок відсутності паритету цін на промислову та сільськогосподарську продукцію значно вплинуло на зниження ефективності виробництва. Собівартість продукції зростала вищими темпами, що зумовило зниження рівня рентабельності та збитковість багатьох сільськогосподарських підприємств і, як наслідок, призвело до відсутності коштів для розширення виробництва на основі його інтенсифікації.

Ефективність інтенсифікації виробництва сільськогосподарської продукції залежить від раціонального співвідношення між виробничими ресурсами, тобто від структури ресурсного потенціалу. Порівняно низький рівень забезпеченості одним ресурсом стримує прояв у повній мірі інших видів ресурсів. Відсутність оптимального співвідношення між основними та оборотними фондами, між силовими і робочими машинами, між поголів'ям та кормовою базою зумовлює зниження ефективності виробництва. Відсутність запасних частин, палива спричинює простої техніки, невиконання сільськогосподарських робіт, а отже, зростання втрат, зменшення виробництва сільськогосподарської продукції та зниження його ефективності. Недостатня забезпеченість кормами, незбалансованість кормових раціонів не дають змоги використати повною мірою генетичний потенціал, який закладений у тваринах. У рослинництві в останні роки внаслідок скорочення застосування мінеральних і органічних добрив, засобів захисту рослин, несвоєчасного виконання технологічних операцій зменшилися врожайність та валове виробництво; знизилася ефективність виробництва продукції.

Внаслідок багатьох причин різного характеру погіршилися організація та управління виробництвом, втратилося почуття власника, знизилася матеріальна заінтересованість працівників у результатах своєї праці, що призвело до зниження рівня інтенсивності та ефективності сільськогосподарського виробництва.

Прискорення темпів росту сільськогосподарського виробництва та підвищення його економічної ефективності повинні здійснюватися на основі забезпечення високого рівня інтенсивності, що включає формування оптимального ресурсного потенціалу як усього сільського господарства, так і його галузей, а також підвищення рівня його використання в нових економічних умовах.

Неодмінною умовою розвитку сільського господарства нашої країни є інтенсифікація галузі на основі науково-технічного прогресу. Вона повинна здійснюватися шляхом впровадження комплексної механізації та автоматизації всіх галузей землеробства і тваринництва, всебічної їх хімізації, меліорації земель, використання прогресивних технологій, створення сортів культур та порід худоби, що мають комплекс цінних біологічних і господарських властивостей, концентрації та спеціалізації виробництва, вдосконалення форм організації та ін. Такі перетворення в сільському господарстві стають можливими лише завдяки науково-технічному прогресу.

Інтенсифікація виробництва, переведення його на промислову основу об'єктивно підвищують роль селекції та племінної роботи в тваринництві. Суть інтенсивної технології полягає у створенні оптимальних умов для вирощування сільськогосподарських культур, проведення повного комплексу науково обґрунтованих прийомів обробітку ґрунту та одержання врожаю. Водночас використання інтенсивних технологій повинне сприяти підвищенню економічної родючості ґрунту, передбачати раціональне використання природних ресурсів та охорону навколишнього середовища.

При інтенсифікації виробництва важливим фактором є рівень розвитку соціальної сфери. З одного боку, розвиток сільськогосподарського виробництва визначає рівень розвитку соціальної сфери, з другого — соціальні фактори впливають на ефективність виробництва.

економічний план потужність

Висновки З проведеної роботи ми можемо зробити такі висновки, що виробнича програма підприємства (план виробництва продукції) визначає складність та якість продукції, яка підлягає виготовленню й доставці споживачам у плановий період згідно з договорами поставок. Цей план є вихідним і провідним розділом як перспективного, так і поточного планування економічного й соціального розвитку підприємства. На його основі визначаються потреба у виробничих ресурсах, економічні результати господарської діяльності підприємства і, з рештою, зміст інших розділів плану економічного й соціального розвитку.

Основним завданням плану виробництва та реалізації продукції є максимальне задоволення потреб споживачів і народного господарства в цілому у високоякісній, конкурентноздатній продукції при найкращому використанні ресурсів з метою отримання прибутку.

Метою діяльності господарства є виробництво і збут сільськогосподарської продукції та надання послуг. Ми провели аналіз основних економічних показників діяльності СФГ «Україна» і визначили, що дані показники мають тенденцію до зростання.

Так, вартість валової продукції на 16 622 тис. грн., а валового доходу на 1367,1 тис. грн., в т. ч. на 100 га сільськогосподарських угідь з 176,9 до 201,1 тис. грн. Зросли показники заробітної плати з 17 239 до 21 054 грн., відповідно і оплата праці 1 люд/дня з 47,23 до 57,68 грн. Значно зросла виручка від реалізації продукції робіт та послуг з 1615 до 38 283 тис. грн. а відповідно і прибуток, зріс з 354 до 18 682 тис. грн.

Підвищилась фондовіддача на 1,33 грн. та коефіцієнт оборотності на 0,117 (11,7%). Значно зросла рентабельність підприємства з 2,7 до 144,5%, а відповідно і норма прибутку з 3,1 до76,0%. На ці зміни значно вплинув зріст прибутку (у 52 рази), що є досить позитивним для господарства. Отже можна зробити висновок, що підприємство за остання роки значно поліпшило свою фінансово-господарську діяльність.

Об'єм виробництва сільськогосподарської продукції один з основних показників, які характеризують діяльність сільськогосподарських підприємств. Від об'єму виробництва продукції залежить також рівень її собівартості, сума прибутку, рівень рентабельності, фінансовий стан підприємства, його платоспроможність та інші економічні показники.

Провівши аналіз ми визначили, що виконання плану досягнуто майже по всіх видах продукції. Так, по зернових план перевиконано на 100 189 ц., в т. ч. за рахунок площі на 34 706 ц. та урожайності - на 65 483 ц., також перевиконано план по соняшнику на 4022 ц., в т. ч. за рахунок площі на 701 ц. та урожайності - на 3321 ц., аналогічно перевиконано план по сої на 294 ц. за рахунок площі на 2014 ц. Не виконано тільки план виробництва ріпаку на 736 ц., на що вплинуло значне скорочення площі посіву (100 га).

По виробництву продукції тваринництва план перевиконано на виробництво приросту свиней на 146 ц., в т. ч. за рахунок продуктивності худоби на 138 ц., що є досить позитивним, а також перевиконано план виробництва молока на 790 ц., в т. ч. за рахунок поголів'я на 112 ц. та продуктивності корів на 678 ц. Не виконано тільки план виробництва приросту ВРХ на 53 ц., на що вплинуло значне скорочення поголів'я.

Провівши аналіз також визначили, що економічна ефективність використання виробничої потужності та інтенсифікації значно поліпшилась. Так, на 1 га сільськогосподарських угідь виробництво зросло: валової продукції на 139,3%, валового доходу на 13,0%, чистого доходу на 139,5%, а прибутку у 51 раз. Відповідно і по галузях показники покращились, а особливо по галузі рослинництва, так як тваринництво у господарстві приносить збитки. На 1 грн. витрат виробництво валової продукції зросло на 71 коп., або 76,1%, чистого доходу на 79 коп. (76,7%), та прибутку в 35 разів. Ці зміни компенсуються випереджаючими темпами показників порівняно з темпами росту витрат підприємства. Аналогічні дані маємо і з показниками на 1 грн. основних та оборотних фондів.

Так, виробництво валової продукції на 1 грн. фондів зросло на 60 коп. (55,6%), чистого доходу на 67 коп. (55.4%), прибутку на 1 грн. 6 коп., або у 35 разів. Показники продуктивності праці, фондовіддачі, фондомісткості та собівартості було розглянуто у попередньому питанні, а також рівень рентабельності та норму прибутку. Всі показники підприємства мають тенденцію до зросту, а тому можна зробити висновок, що підприємство спеціалізується на виробництві продукції рослинництва, та к як галузь тваринництва є збитковою.

Також в роботі розглянуто планування виробничої програми підприємства, яка включає програму розвитку рослинництва, тваринництва та ресурсне обґрунтування даних виробничих програм.

Також ми визначили, що на формування виробничої програми впливає ряд факторів, серед яких необхідно поглиблювати спеціалізацію, що дасть змогу ефективніше використовувати природні та економічні умови господарювання, сприятиме концентрації виробничих ресурсів, зумовить вдосконалення технології виробництва, а також підвищення організації та продуктивності праці.

На підприємстві поглиблення спеціалізації потрібно розпочати з ліквідації неефективних видів продукції, особливо в тваринництві, так м’ясне скотарство та свинарство за останні роки приносять господарству збитки.

Необхідно підвищувати урожайність с-г культур та продуктивність с-г тварин, як один із перших факторів зниження собівартості продукції.

Необхідно також забезпечити ефективніше використання машинно-тракторного парку, транспортних засобів, живої тяглової сили. Це дасть змогу скоротити потреби в них до раціонального рівня, зменшити витрати на амортизацію та ремонти, а через це здешевити виробництво продукції.

Список використаних джерел

1. Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. № 436. -ВВР. — 2003. -№ 18, № 19−20, № 21−22.

2. Закон України «Про підприємства в Україні» (27.03. 1991 р., із змінами і доповненнями). — В кн.: Посібник по реформуванню сільськогосподарських та переробних підприємств. 2-е доповнене видання. — К.: ІАЕ УААН, 2000. — С. 205—224,

3. Закон України «Про господарські товариства» (19.09.1991 р., зі змінами і доповненнями). — В кн.: Посібник по реформуванню сільськогосподарських та переробних підприємств. 2-е доповнене видання. — К.: ІАЕ УААН, 2000. — С. 224—244.

4. Земельний кодекс України від 25.10.2001 р. № 2768. -ВВР. — 2002. — № 3−4.

5. Аврамчук О. А., Канівський П.К., Скупий В. М. Організація виробництва і аграрного бізнесу в сільськогосподарських підприємствах. — К: Інститут аграрної економіки УААН, 2001. — 834 с.

6. Андрійчук В.Г. Економіка аграрних підприємств. — К.: КНЕУ, 2002. -624 с.

7. Батіг А.І. та ін. Планування та організація діяльності аграрного підприємства. — К.: Аграрна освіта, 2003. -425 с.

8. Бойчик І.М., Харів П.С., Шча Ю. В. Економіка підприємства. -К.: Каравела, 2001. -298 с.

9. Бойчук МІ. Економіка підприємства: навч. посіб. — К.: Атака, 2002.-480 с.

10. Березівський П.С., Михалюк Н.І. Організація, прогнозування та планування агропромислового комплексу. — Львів: Магнолія плюс, 2006.-443с

11. Дробот В.І. Бізнес-план розвитку сільськогосподарського підприємства: Навч. посібн. — К -: Мета, 2003. — 336 с.

12. Зрібняк Л.Я. Організація і планування виробництва на сільськогосподарських підприємствах. — К.: Урожай, 1999.

13. Ільчук М.М., Зрібняк Л.Я., Мельник С.І. Організація і планування сільськогосподарського виробництва. Підручник. — Вінниця: Нова книга, 2009.

14. Нелеп В. М. Планування на аграрному підприємстві. — К.: КНЕУ, 2004.-495 с.

15. Організація сільськогосподарського виробництва. Підручник / За ред. Г. С. Тарасенка, М.М. Ільчука. — К.: ФАДА ЛТД, 2000. — 446 с.

16. Основи аграрного підприємництва / За ред. М.Й. Маліка. — К.: ІАЕ УААН, 2000. -582 с.

17. Підприємницька діяльність та агробізнес. Підручник / За ред. М.М. Ільчука, Т.Д. Іщенко. — К.: Вища освіта, 2006. — 543 с.

18. Попов В. М. Збірник бізнес-планів з коментаріями і рекомендаціями. — К.: ЦУЛ, КноРус, 2003.-383 с.

19. Проектування механізованих технологічних процесів тваринницьких підприємств: Навч. посібник /1.І. Ревенко, В. Д. Роговий, В.І. Кравчук та ін. — К.: Урожай, 1999. — 192 .

20. Ринок сільськогосподарської техніки: проблеми становлення / В. П. Яковенко, Я.К. Білоусько, Г. М. Підлісецький та ін.; За ред Г. М. Підлісецького. — К.: ННЦ ІАЕ, 2005.-220 с.

21. Статистичний щорічник України за 2006 рік; За ред. О. Г. Осауленка. — К.: ТОВ «Видавництво консультант». — 552 с.

22. Швайка Л. А. Планування діяльності підприємства: Навчальний посібник. -Львів: «Магнолія плюс», 2004. — 268 с.

23. Шкільов О.В. Організація виробництва і підприємницької діяльності в сільськогосподарських підприємствах. Підручник. — К.: Урожай, 1997. — 336с.

24. Бекетова О. Н., Найденков В. И. Бизнес-план: теория и практика. — М.: Изда-тельство «Альфа-пресс», 2004. — 624 с.