Збудник людського грипу

РЕФЕРАТ на тему:

Збудник людського грипу Віруси грипу належать до родини ортоміксовірусів (Ortho-myxoviridae). Розрізняють віруси грипу типів А, В і С. Типовим пред­ставником ортоміксовірусів є вірус грипу типу А, який був виділений в 1933 р. Е. Смітом, К. Ендрюсом і Лейдлоу. Вірус грипу типу А, що вражає людину, має три різновиди, які позначаються H1N1, H2N2 і H3N2. Перший і третій різновиди дуже поширені у сьогоденні, а дру­гий був дуже розповсюджений з 1957 по 1968 р.

Віруси грипу належать до РНК-вмісних вірусів. Нуклеокапсид — спіральний тяж рибонуклеопротеїду, вкритий ліпідно-протеїновою оболонкою. В серцевині віріону грипу міститься вісім генів, у футля­рі з білкових молекул. У зовнішній ліпідній оболонці вірусу грипу містяться два види білків (глікопротеїдів) гемаглютенін і нейра-мінідаза. Ці захисні білки викликають вироблення антитіл, які захи­щають організм від повторного захворювання.

Механізм передачіповітряно-крапельний. З крапельками слизу під час кашлю і чхання збудник викидається на відстань до 3- 3,5 м. Зараження можливе також через предмети домашнього вжитку (рушник, посуд, дверні ручки тощо). Грип має схильність до швидкого поширення з розвитком епідемії і пандемії. В міжепідемічний період зустрічаються спорадичні захворювання.

Сприйнятливість до грипу загальна, за винятком дітей віком до 6 міс, які мають імунітет від матері. Постійно циркулюючи серед населення, вірус зумовлює підвищення захворюваності взимку. Цьому сприяють застуда, гіповітаміноз, скупчення людей у приміщеннях.

Епідемії грипу, викликані вірусом типу А, виникають через кожні 1−2 роки, типу В — 3−4 роки.

Масовість захворювань на грип пояснюється легким шляхом передачі інфекції, коротким інкубаційним періодом, мінливістю антигенної структури збудника, нетривалим типоспецифічним імунітетом (упродовж 1−3 років після перенесеного захворювання).

Інкубаційний період коливається від кількох годин до 1−2 днів. Хвороба розпочинається раптово: з’являється озноб, температура тіла підвищується до 37,5−38 °С, нерідко до 39−40 °С. Період провісників (у вигляді субфебрилітету, болю у м’язах) спостерігається у 10% випадків.

Процес репро­дукції вірусів грипу в сприйнятливій клітині можна умовно поділити на два ета­пи. На першому етапі відбувається адсорбція віріону на клітині, про­никнення його в клітину і «роздягання» вірусної частинки до ри­бонуклеопротеїду. На другому етапі здійснюються транскрипція, реплікація РНК, трансляція і складання нових віріонів, які виходять з клітини шляхом брунькування.

Повний цикл репродукції вірусу грипу триває близько 10 годин, латентний період — 3 години. Раніші стадії репродукції (транскрипція) відбуваються в ядрі інфікованих клітин, пізніші - в цитоплазмі. Дозрівають віріони на плазматичних мембранах. При кімнатній тем­пературі віруси інактивуються протягом кількох годин, а при на­гріванні до 65 °C — через 5-Ю хв. Інфекція передається повітряно-крапельним шляхом при розмові, кашлянні, чханні тощо.

Грипу властиві висока контагіозність і унікальна особливість, яка відрізняє його від інших вірусів, — мінливість антигенної структури віріонів, тобто білків, які викликають утворення імунітету до нього.

Під час розмови, кашлю та чхання вірус грипу потрапляє на слизові оболонки дихальних шляхів. За допомогою відповідних ферментів, які знаходяться на зовнішній поверхні білкової оболонки вірусу, він проникає в клітини дихальних шляхів і легень. Там вірус звільняється від свого ворсистого покривала — білкової оболонки. При цьому центральна його частина — рибонуклеїнова кислота — змушує клітину утворювати подібні їй частинки нуклеїнової кислоти. При грипі за дуже короткий час в інфікованих клітинах з’являється безліч таких частинок. Експериментальні дослідження показали, що в середовищі, в яке внесено лише кілька вірусних частинок за добу нагромаджуються мільярди їх. Коли кількість вірусів в організмі досягає відповідного рівня, людина захворює.

Період від попадання вірусів в організм до появи перших ознак хвороби дістав назву інкубаційного. При грипі він триває від кількох годин до однієї-двох діб. Ті клітини, в які проникли віруси, через деякий час гинуть. У процесі їх розпаду звільняється велика кількість вірусів. Частина їх всмоктується в кров, викликаючи загальне отруєння організму, і розноситься в різні системи та органи, що при відповідних умовах призводить до ускладнень. Значна кількість вірусів під час розмови, кашлю та чхання потрапляє в зовнішнє середовище. В таких випадках збудники грипу разом з краплинами слизу попадають на відстань 2−3 м. Ось чому так швидко грип поширюється, особливо в місцях великого скупчення людей.

Джерелом інфекції є хвора людина протягом усього гарячкового періоду і навіть за кілька годин до появи перших ознак захворювання. Хворий найбільш заразний в перші 3 дні хвороби. У міру одужання кількість вірусів в організмі з кожним днем зменшується, і з 5−7 дня захворювання людина перестає бути заразною. Проте у хворих з ускладненнями вірус може ще виявлятись на слизових оболонках верхніх дихальних шляхів, у крові та харкотинні. Вірус грипу знаходили також у сечі та випорожненнях.

Також людина може вказати не лише день, а й час захворювання. Короткочасний озноб змінюється підвищенням температури до 38−39­ ­оС і більше. Хворий з самого початку захворювання відчуває загальну слабкість, нездужання, ломоту та біль при рухах очима. При тяжкому перебігу хвороби можливі носові й інші кровотечі, нудота, блювання, запаморочення, іноді втрата свідомості, марення. У дітей в дуже тяжких випадках захворювання може супроводжуватись судорогами, порушенням дихання та ін.

Через кілька годин, а частіше на наступний день з’являється відчуття дряпання в горлі, закладання носа, пізніше — нежить, біль у горлі, за грудьми, кашель, утруднення дихання.

У більшості випадків у хворих на грип на 3−4-й день, рідше 5-й, температура знижується до нормальної, всі перелічені явища хвороби згасають. Невелика загальна слабкість залишається протягом кількох днів.

Найважливіше завдання хіміотерапії вірусних інфекцій полягає в тому, щоб знайти речовину, яка, впливаючи на розмноження вірусу, не пригнічувала б водночас обмінних процесів клітини. Через недостатню вивченість складу нуклеїнових кислот поки що немає змоги відкрити таку речовину.

Важливий момент у застосуванні хіміопрепаратів — вплив їх на процес розмноження вірусів у клітині.

До протигрипозних синтетичних препартів належить альфа-аміноадамантан, що перешкоджає проникненню вірусів у клітину.

Лікувальний ефект амандатину полягає в порівняно швидкому зниженню температури у хворого й одужанні його, хоч вірус ще виділяється до пятого дня хвороби. Застосування амантадину з метою профілактики грипу рекомендував А. О. Смородинцев.

Доведено, що амантадин не припиняє, а лише послаблює перебіг грипу, спричиненого вірусом А2.

Вс інституті органічного синтезу Академії наук Латвії С.А.Гіллер добув нову похідну речовину аміно-амантадину — гідрохлорид ремантадену. Використання цієї речовини з лікувальною метою сприяє зменшенню інтонсикації і запалення слизових оболонок верхніх дихальних шляхів у перші два дні грипу.

І досі немає хіміопрепарату, який ефективно діяв би на наступному етапі розвитку вірусу — при поділі й синтезі складових частинок вірусу в клітині.

До противірусних препаратів належить оксолін, який нейтралізує активність щодо вірусу грипу. Цей засіб використовують у формі 0,1% і 0,25% мазі у профілактиці грипу.

Важливим етапом у розробці противірусних засобів стало відкриття в 1957 році англійським вченим А. Айзексом і Дж. Лінденманом інтерферону, що синтезується ураженістю вірусом клітиною низькомолекулярного білка, який має властивість стимулювати утворення антивірусного білка. В Росії інтерферон виділено у 1960 році в лабораторії З.В.Єрмольєвої. Рівень цієї речовини збільшується при вірусних захворюваннях людини.

Стимуляторами (індукторами) синтезу інтерферону, на думку відомих вірусологів В. Д. Соловйова і Т.А.Бектемірова, можуть бути різні віруси й речовини невірусного походження. До вірусів, що сприяють вироблненню інтерферону, належать живий вірус грипу та ін.

На осмобливу увагу заслуговують індуктори інтерферону невірусного походження. Їхня перевага полягає у відсутності антигенних властивостейц, а отже, у можливості багаторазового використання. Це — бактеріальні ендотоксини, полісахариди (статолон і продигіозан).

В утворенні інтерферону істотну роль відіграє стан організму. Помічено взаємозалежність рівню інтерферону і гарячкової реакції. Ще в 1961 році французький учений А. Львов довів, що підвищення температури сприяє виробленню інтерферону. У лабораторії В. Д. Соловйова цей факт було підтверджено. Вміст інтерферону визначали в зливах з носової частини глотки, сироватці, лейкоцитах, крові, сечі, хворого. У хворих з високою температурою виявлено вищі концентрації інтерферону в носовому секреті й сечі, ніж у хворих з нижчою температурою. Те саме спостерігається при утворенні інтерферону вони виробляють більше інтерферону ніж при низькіій. Отже, підвищення температури у хворого на грип слід розглядати як позитивне явище — залежний чинник, що впливає на продукування інтерферону в організмі людини.

До відкриття інтерферону вчені вважали, що основну роль у боротьбі з вірусними інфекціями відіграють антитіла. Тим часом було відомо, що розмноження вірусу припиняється ще до появи антитіл або в період, коли їхня концентрація ще надто мала для ефективної. Це підтверджується тим фактом, що деякі люди з вірусною хворобою одужують, незважаючи на те, що їхній організм нездатний виробляти антитіла. У розпал захворювання в них збільшується кількість інтерферону, який є одним з природних захисних чинників організму при вірусній інфекції.

Якс діє інтерферон. Цьому питанню присвячено багато наукових досліджень. Проникнувши в клітину, вірус звільняється від своєї білкової капсули, зєднується з клітинними органелами — рибосомами. Починається розмноження його. Водночас у клітині синтезується інтерферон, який стимулює утворення специфічного противірусного білка, що має властивість гальмувати і припиняти ріст і розмноження вірусу.

Інтерферон є одним із факторів формування тканинного противірусного імунітету, що відіграє велику роль у боротьбі організму з вірусними інфекціями. Є два способи використання його як профілактичного і лікувального засобу — введення іззовні (екзогенний інтерферон) і стимуляція утворення в організмі людини (ендогенний інтерферон).

Екзогенний інтерферон не токсичний, але він має видову специфічність, що вимагає виготовлення цього препарату на людській культурі тканини. Недоліком екзогенного інтерферону є короткий період його життя в організму й ефектум препарату, потрібно застосувати великі дози його і вводити всередину або внутрішньо-мязово. Спостереження довели малу ефективність екзогенного інтерферону у зв’язку з тим, що препарат не проникає всередину клітини. Спосіб стимуляції вироблення ендогенного інтерферону під впливом індукторів вірусного і невірусного походження значно перспективніший.

Велику роль при грипі відіграють й інші захисні сили організму, підвищення температури тіла.

У народі здавна успішно використовувались для лікування грипу гарячі парові інгаляції. Тепер у клітинних умовах їх провадять за допомогою аерозольних інгаляторів типу АІ - 1 у поєднанні з накладанням на груди, литки, особливо при недостатній запальнвй і гарячковій реакціях організму.

Незважаючи на успіхи, досягнуті в боротьбі з грипом, лікування цієї хвороби і надалі лишається складною проблемою. Перед дослідниками стоїть завдання розробити хімітерапевтичні засоби, які б діяли на вірус на стадії проникнення його в клітину або на стадії розмноження.

У зв’язку з цим важливе значення мають пошуки ефективних засобів для підтримання природних захисних сил організму, зокрема для стимулювання синтезу інтерферону в організмі людини. такими засобами є - циелоферон, аміксин, інозин пронабекс. Також синтезовані засоби — інгібітори ВІЛ: санквінавір, зидовудин, індинавір, ритонавір та ін.

Використана література:

1. 1.Векірчик К.М. Мікробіологія з основами вірусології: Підручник. — К.: Либідь, 2001. — 312 с.

2. 2.Ґудзь С.П. та ін. Основи мікробіології. — К., 1991.

3. 3.Мишустин Е. Н., Емцев В. Т. Микробиология. — М., 1987.