Напрямки забезпечення ефективної зайнятості в Україні

КурсоваДопомога в написанніДізнатися вартістьмоєї роботи

Напрямки забезпечення ефективної зайнятості в Україні (реферат, курсова, диплом, контрольна)

Міністерство освіти і науки України ДВНЗ «Київський національний економічний університет

імені Вадима Гетьмана"

Факультет управління персоналом та маркетингу Кафедра управління персоналом та економіки праці

Курсова робота Напрямки забезпечення ефективної зайнятості в Україні

Студента факультету маркетингу спеціальності 6505

" Управління персоналом

і економіка праці"

2 групи

Науковий керівник

Коваленко Іван Федорович

План

Вступ

Розділ І. Теоретичні основи ефективної зайнятості

1.1 Дослідження теоретичних аспектів ефективної зайнятості

1.2 Сучасні теорії ефективної зайнятості

Розділ ІІ. Аналіз політики зайнятості в Україні на сучасному етапі

2.1 Сучасний стан і тенденції розвитку політики зайнятості

2.2 Аналіз основних показників ефективної зайнятості

2.3 Оцінка політики ефективної зайнятості

Розділ ІІІ. Напрямки забезпечення ефективної зайнятості на сучасному етапі

3.1 Рекомендації щодо забезпечення ефективної зайнятості

3.2 Оцінка показників ефективної зайнятості в Україні

Висновки

Список використаної літератури

зайнятість пропозиція праця професійний

Вступ

Ефективна зайнятість є важливим чинником, що впливає на забезпечення людського розвитку. Ефективна зайнятість та людський розвиток є об'єктами активних наукових досліджень. Вивченню ролі окремих чинників регулювання зайнятості значну увагу приділяли такі економісти світового рівня, як Г. Бекер, Дж. Кейнс, Р. Лукас, К. Маркс, А. Маршалл, А. Філліпсс, М. Фрідмен та ін. Вагомий внесок у дослідження проблем зайнятості та людського розвитку зробили вітчизняні вчені Л. Безтелесна, О. Власюк, В. Геєць, О. Грашнова, Т. Заяць, Е. Лібанова, В. Петюх та iн.

Ефективна зайнятість відображає стан кількісної та якісної збалансованості між потребою населення в роботі й робочими місцями, за якої створюються сприятливі умови для соціально-економічного прогресу і дотримуються інтереси як окремих робітників і роботодавців, так і суспільства в цілому.

На мою думку, дослідження теми ефективної зайнятості є актуальною тому що термін «ефективна зайнятість» є дуже поширеним в сучасній науковій літературі, але одностайної думки щодо визначення ефективної зайнятості ще й досі не має. З практичної точки зору ефективна зайнятість, також, є важливим показником, але не існує жодної статистики де було б визначено і висвітленно безпосередньо стан ефективної зайнятості. Обьєктом мого дослідження є економічні відносини, предметом — механізм формування ефективної зайнятості.

З урахуванням великого значення ефективної зайнятості для забезпечення суспільного прогресу Міжнародна організація праці ще задовго до організаційного оформлення своєї відомої концепції людського розвитку намагалася сформулювати принципи державної політики, економічної та суспільної стратегії у сфері працевлаштування і розподілу ресурсів, що сприяють ефективній зайнятості.

Перший розділ курсової роботи несе в собі суто теоретичне навантаження та дає читачеві уявлення про теоретичні аспекти ефективної зайнятості, а також методологія підходу вітчизняних і закордонних науковців. У другому розділі представлений аналіз показників через які проявляється ефективна зайнятість та оцінка політики ефективної зайнятості що проводить Україна. Третій розділ має рекомендаційний характер і являє собою рекомендації і напрямки забезпечення ефективної зайнятості.

Метою курсової роботи є дослідження суті і значення ефективної зайнятості населення, характеристика механізмів ринкового і державного регулювання зайнятості, виявлення факторів формування ефективної пропозиції праці, аналіз розподілу ресурсів праці у суспільстві за характером їх участі в суспільно корисній діяльності, рівень зайнятості працездатного населення в економіці, структуру розподілу працюючих за сферами діяльності, професійно-кваліфікаційну структуру працюючих.

Розділ І. Теоретичні основи ефективної зайнятості

1.1 Дослідження теоретичних аспектів ефективної зайнятості

Механізм формування відносин ефективної зайнятості має об'єктивний характер, оскільки зумовлюється дією економічних законів, що характеризують відтворення виробничих відносин, а також впливом суспільних потреб.

На piвнi народного господарства під ефективною зайнятістю розуміють:

1) повну зайнятість з урахуванням природного безробіття;

2) зайнятість на індивідуальному та внутрішньоорганізаційному рівнях [1, 80].

На думку дослідниці ринку праці Г. Купалової, можна виокремити такі передумови ефективної зайнятості:

— свобода вибору роду заняття, місця роботи і проживання, відміна будь-яких адміністративних обмежень щодо трудової мобільності (прописки, анкети, заборони, затримки звільнення тощо);

— надання гарантій працевлаштування у суворій відповідністю із законодавством про працю;

— відмова від примусовості до праці у будь-якій формі, за винятком випадків передбачених законодавством.

Найважливішим проявом ефективної зайнятості є зростання продуктивності праці, зумовлене як особистими характеристиками працівника, його вмінням, досвідом, трудовою активністю, так і техніко-організаційними й соціально-економічними умовами виробництва, які будуть йому створені.

Узагальнення та критичний аналіз наукової думки дали змогу побачити неоднакові підходи науковців до визначення сутнісних рис ефективної зайнятості та її характерних проявів:

— підхід С. Злупка полягає у визначенні ефективності зайнятості населення через досягнення найвищих соціально-економічних, екологічних та інших результатів при найменших затратах духовних і фізичних сил суспільства, а також економією затрат робочої сили і економії робочого часу;

— позиція І. Гуршумова полягає в тому, що ефективна зайнятість передбачає таку динамічну збалансованість трудових ресурсів (з урахуванням їхніх якісних характеристик) і матеріальних факторів виробництва, при якій забезпечується ефективність суспільного виробництва і найбільш повне задоволення матеріальних і духовних потреб всього населення [21, 94];

— на думку Н. Горелова, ефективна зайнятість передбачає здатність суспільної системи управління відтворювати соціально-економічні умови розвитку працівників в відповідності з критеріями способу життя, вимогами інтенсифікації та динамізму суспільного виробництва[6, 27];

— з точки зору І. Бондар та С. Мочерного, ефективна зайнятість призначена забезпечувати відповідний рівень продуктивності праці, — Л. Шевченко стверджує, що ефективна зайнятість досягається тоді, коли робоча сила розподіляється між різними галузями народного господарства і його мікроодиницями так, що дозволяє отримати найбільш високий національний доход. Ефективна зайнятість не сумісна із збитковість робочої сили, виробництвом товарів, які не користуються попитом, незайнятістю високопродуктивних робочих місць;

— на погляд Е. Саруханова, між повною і ефективною зайнятістю весь час існує протиріччя, що знаходить своє вираження у виявленні робочої сиди або заміні менш кваліфікованих кадрів більш кваліфікованими. Якщо зберегти заробітну плату, відірвану від трудового вкладу людини, ефективності її праці, то будуть існувати неефективні робочі місця і підприємства [24, 328].

Інші підходи, зокрема, наголошують, що ефективна зайнятість супроводжується підвищенням продуктивності праці: «Ефективна зайнятість передбачає такий розподіл трудових ресурсів в територіальному і галузевому розрізі, за сферами застосування і видами діяльності, який створює можливість в кожний момент часу отримати найбільший приріст матеріальних благ» .

Деякі науковці ототожнюють ефективну зайнятість з продуктивною зайнятістю. Так, на думку Д. Богині, повну зайнятість, що в той же час відповідає вимогам раціональності, називають продуктивною або ефективною зайнятістю. Ефективна і вільно обрана зайнятість відображає стан кількісної і якісної збалансованості між потребою населення в роботі і робочими місцями, за якої створюються сприятливі умови для соціально-економічного прогресу І дотримуються інтереси як окремих працівників, так і суспільства в цілому. В зв’язку з постійним розвитком потреб людини і суспільства, з науково-технічним прогресом зростають кількісні та якісні параметри ідеалу ефективної зайнятості, в результаті чого його постійно треба прагнути, але неможливо досягти [7, 131].

Однак, на думку інших дослідників, продуктивна зайнятість має визначатися таки за критерієм економічного ефекту. Окреслене дозволяє констатувати той факт, що в літературі дискусію стосовно трактування ефективної зайнятості поки що не завершено. Позиція кожного автора варта уваги, оскільки зачіпає окремі важливі аспекти прояву ефективності зайнятості.

Критичний аналіз наукових підходів дозволяє зосередити увагу на тому, що ефективна зайнятість населення може трактуватись як така зайнятість населення в економіці, результатом якої є максимально повне задоволення потреб суспільства та його членів у матеріальних і духовних благах та послугах з мінімально можливими суспільними затратами.

Ця зайнятість вимагає від працівника прояву трудової активності, постійного нарощування знань і професійних вмінь. Саме така зайнятість має забезпечувати гідний особистий дохід, достатній для забезпечення актуальних потреб працівника та його сім'ї і, в більш широкому плані, всіх недієздатних членів суспільства, а також підвищення освітньо-професійного рівня на основі зростання суспільної продуктивності праці [3, 16−18].

Ефективною можна вважати індивідуальну зайнятість, якщо здібності, кваліфікація людини відповідають вимогам робочого місця робота дозволяє розвивати ці здібності. Ефективною зайнятістю на рівні організації можна вважати високооплачувану зайнятість, де найбільш повно використовуються здатності і навички працівника. Ефективною зайнятістю на рівні народного господарства є:

а) повна зайнятість, тобто зайнятість всіх працездатних з урахуванням фрикційного і структурного безробіття;

б) ефективна зайнятість на індивідуальному і внутріорганізаційному рівнях.

Таким чином ефективну зайнятість можна визначити як рівноважний стан між кваліфікацією працівника і вимогами робочого місця; ефективними погребами підприємця в кадрах і задоволенням цих потреб за рахунок зайнятих на підприємстві фахівців; попитом та пропозицією на локальних і національних ринках праці [4, 14].

У постанові Кабінету Міністрів «Про Концепцію державної системи професійної орієнтації населення» ефективна зайнятість визначена як «отримання максимальних результатів від трудової діяльності» .

Максимальний бажаний суспільний результат від використання робочої сили — складне, а точніше складене поняття. Адже суспільство є досить неоднорідним за багатьма критеріями. Окремі групи населення мають різні, часом полярно протилежні інтереси. Тому й бажаний результат від прикладання людської праці однієї особи або групи осіб може не співпадати з бажаним результатом іншої особи або групи осіб.

Мета підприємця — отримати максимальні прибутки, працівника — високі доходи, безпечні умови праці, роботу «до душі», споживача — якісні товари, відмінне обслуговування тощо. Це зовсім не означає, що існує повний антагонізм між різними групами населення. Наприклад, і підприємець, і найманий працівник зацікавлені у збільшенні кола споживачів своєї продукції; покращуючи якість товарів та послуг, знижуючи їхню ціну, виробники розширюють ринки збуту, від чого виграють і споживачі. Тому жорсткого протиборства між різними суб'єктами економічних відносин у цивілізованому суспільстві не спостерігається. Однак не можна ототожнювати максимальний бажаний результат, який одержує одна особа або група осіб із максимальним суспільним результатом. Іншими словами, максимально можливе задоволення потреб окремої людини може не узгоджуватися із максимальним ефектом, бажаним для суспільства в цілому. У цьому плані видається невірним висловлювання І.С. Кравченко, що зайнятість могла б вважатися дійсно ефективною, «якщо б в усіх випадках зайнятості інтереси на макрорівні, мікро рівні та особисті співпадали» [6, 176−177].

1.2 Сучасні теорії ефективної зайнятості

Найпоширенішим у закордонній науковій літературі є поняття які вказують на розвиненість ринку праці, є продуктивна, ефективна та раціональна зайнятість. Існують різні підходи до визначення кожного із цих понять. Аналіз найбільш ґрунтовних праць з даного питання, допоможе більш точно сформулювати сутність того стану, до якого прагне будь-яке суспільство відносно використання наявних трудових ресурсів. З’ясування структури означених понять та визначення чинників, які на них впливають, дасть змогу не лише оцінити ситуацію на ринку праці в Україні, а й розробити відповідну політику зайнятості населення.

Одним із принципів державної політики зайнятості в Україні Законом України «Про зайнятість населення» проголошується «сприяння забезпеченню ефективної зайнятості». Однак з лютого 1994 р. поняття «ефективна зайнятість» зникає з лексикону нормативних актів нашої держави. У Постановах Кабінету Міністрів, Указах Президента України вже ставляться завдання забезпечення «продуктивної зайнятості» [20, 82].

Зазвичай Аргументуючи розуміння продуктивної зайнятості з цих позицій, вчені посилаються на преамбулу до Конвенції Міжнародної організації праці № 168 про сприяння зайнятості та захист від безробіття, у якій підкреслюється «важливість праці та продуктивної зайнятості у будь-якому суспільстві не лише у зв’язку з ресурсами, які таким чином створюються для суспільства, але й у зв’язку з доходом, який отримують у результаті цього працівники, у зв’язку з соціальною роллю, яку працівники одержують завдяки їм, і з почуттям самоповаги, яке здобувають працівники…». Однак тут слід зауважити, що високі доходи, задоволення від праці, самореалізація працівників є не умовою, а наслідком продуктивної зайнятості.

Поняття продуктивна зайнятість у науковий обіг було запроваджено під впливом Конвенцій та Рекомендацій, прийнятих Міжнародною організацією праці (МОП). Слід зазначити, що вітчизняні науковці, які відстоюють вживання саме цього терміну, апелюють до Конвенції МОП № 168 від 1 червня 1988 р. про сприяння зайнятості та захист від безробіття. Адже вперше політику, спрямовану на створення «повної, продуктивної та вільно обраної зайнятості», було проголошено на Генеральній Конференції МОП ще 17 червня 1964 p., що відображено у Конвенції № 122 про політику в галузі зайнятості, яка була ратифікована Радянським Союзом 9 липня того ж року і не втратила чинності і за часів незалежності України.

З Конвенції МОП № 122 продуктивна зайнятість передбачає працю, яка була б «якомога продуктивною». Продуктивну зайнятість можна визначити як таку діяльність осіб працездатного віку, задіяних у процесі матеріального та нематеріального виробництва, в результаті якої створюється максимально можлива величина споживчих благ у розрахунку на одного працюючого. При цьому варто наголосити на тому, що продуктивна зайнятість не передбачає надання відповідної роботи усім, хто бажає працювати, це є умовою повної зайнятості. Характер розподілу створених у суспільстві благ, зокрема через систему доходів, також не можна розглядати як критерій, який визначає продуктивну зайнятість [8, 172−174].

Також 122-га Конвенція МОП декларує, що з метою стимулювання економічного зростання та розвитку, підвищення рівня життя, задоволення потреб у робочій силі й ліквідації безробіття та неповної зайнятості необхідно прагнути до повної, продуктивної й вільно обраної зайнятості.

При цьому слід відмітити, що розвиток людини багато в чому залежить від зайнятості населення. Людський розвиток має велике значення для збереження прибутків, подолання бідності. Причини ключового значення вирішення проблем зайнятості в контексті концепції людського розвитку можна узагальнити так:

— трудова діяльність людини дозволяє їй самостійно забезпечити необхідні для гідного існування доходи, що можуть бути спрямовані на індивідуальний людський розвиток, на інвестиції в освіту, зміцнення здоров’я, на підвищення якості життя;

— трудова і в цілому економічна діяльність дозволяє кожному реалізувати накопичений людський капітал, створює стимули для одержання освіти та інвестування у людський капітал майбутніх поколінь;

— ринок праці, що нормально й ефективно функціонує, надаючи більшості працездатних роботу і дохід, дозволяє державі, чиї бюджетні можливості завжди обмежені, зосередитися на підтримці та захисті окремих соціально вразливих і непрацездатних категорій громадян, а отже, забезпечення рівних можливостей для людського розвитку всіх громадян;

— високий рівень зайнятості в умовах ефективного виробництва забезпечує не лише стабільність індивідуальних доходів, а іі зростання податкових надходжень до державного бюджету і сукупних доходів суспільства, створюючи можливості для виробництва більшої кількості суспільних благ, що сприяють людському розвитку;

— трудова діяльність багато в чому визначає процес соціалізації особистості, формує ціннісні установки й орієнтації, перешкоджає формуванню та поширенню криміногенної поведінки;

— високий рівень економічної активності у працездатному віці приводить до того, що виробниче середовище стає навколишнім середовищем багатьох людей протягом тривалого часу, тому умови праці в найширшому розумінні визначають якість і трудового життя і, відповідно, умови та стандарти життя людей [1, 82].

Звідси виникає потреба в терміні, який би охоплював е тільки економічні, а й соціальні аспекти використання трудового потенціалу. Саме таким є поняття ефективна зайнятість. Незважаючи на пошир енне вживання цього терміну, його науковий зміст і нині ще чітко не визначений як у зарубіжній, так і у вітчизняній літературі [8, 176].

Розділ ІІ. Аналіз політики зайнятості в Україні на сучасному етапі

2.1 Сучасний стан і тенденції розвитку політики зайнятості

З позицій економічного життя суспільства, зайнятість — це діяльність населення, що пов’язана зі створенням суспільного продукту та національного доходу. Ця зайнятість визначає економічний потенціал життя суспільства, рівень і якість життя населення в цілому, а також добробут окремих громадян, тобто трудова зайнятість населення є підґрунтям економічного життя суспільства.

У Koнвенції № 44 Міжнародної організації праці (далі - МОП) «Про допомогу особам, котрі є безробітними з незалежних від них обставин» від 27.03.2007 р. зазначається: «У разі часткового безробіття відшкодування або допомога виплачується особам, зайнятість яких скорочено в межах, передбачених законодавством країни» [29, 74].

На веб-сайті Державного комітету статистики повідомляється, що рівень зареєстрованого безробіття в Україні у січні - лютому 2008 року становив 2,4%, у березні - 2,3%, у квітні - 2,2%, у травні - 2,0%, у червні - 1,9%, у липні - вересні - 1,8%, у жовтні - 1,9%, у листопаді - 2,3% і на кінець грудня 2008 року склав майже 3% населення. Серед зареєстрованих на кінець 2008 року безробітних 465.2 тис. осіб — жінки, більшість безробітних — 418.3 тис. осіб — міські жителі.

Щодо 2009 року, то на кінець січня рівень зареєстрованого безробіття в Україні становив 3,2% населення працездатного віку, у Державній службі зайнятості було зареєстровано 900,6 тис. осіб безробітних (у грудні 2008 р. — 844,9 тис. осіб). З них допомогу з безробіття одержували 670,9 тис. осіб (у грудні 2008 р. — 652,1 тис. осіб). Середній розмір такої допомоги склав 604,42 грн. на місяць (у грудні 2008 р. — 571,07 тис. осіб). Серед зареєстрованих на кінець січня 2009 року безробітних 485,2 тис. осіб — жінки, більшість безробітних — 463,9 тис. осіб — міські жителі.

Слід відмітити, що потреба підприємств у працівниках на заміщення вільних робочих місць і вакантних посад у грудні 2008 року становила 91,1 тис. осіб (місяцем раніше — 136,8 тис. осіб). Навантаження на одне вільне робоче місце (вакантну посаду) складало 9,6 осіб (місяцем раніше — 5,1 осіб / місце (перед цим вісім місяців поспіль цей показник дорівнював 3 осіб / місце, а в січні - лютому — 4 осіб /місце). Потреба підприємств у працівниках на заміщення робочих місць і вакантних посад у січні становила 86,5 тис. осіб (місяцем раніше — 91,1 тис. осіб). При цьому, за даними Держкомстату, кількість незайнятих громадян, які перебували на обліку в Державній службі зайнятості, становила 930 тис. осіб (місяцем раніше — 876,2 тис. осіб). Отже, навантаження на одне вільне робоче місце (вакантну посаду) склало 10,8 осіб (місяцем раніше — 9,6 осіб / місце).

У теперішній час від безробіття найбільше страждають села, регіони з нерозвинутою інфраструктурою та незначним потенціалом для швидкого відновлення. За даними Міністерства праці і соціальної політики, в Україні щодня втрачають роботу близько трьох тисяч людей. Серед регіонів України лідером за абсолютною кількістю безробітних у 2009 році є Донецька — 223,6 тис. осіб, Дніпропетровська — 136,6 тис. осіб та Вінницька області - 88,3 тис. осіб; найменша кількість безробітних — в Івано-Франківській, Львівській та Чернівецькій областях.

У Державній службі зайнятості України прогнозують, що рівень безробіття у 2009 році складе 9% від кількості працездатного населення. На думку директора Державного центру зайнятості В. Галицького, рівень безробіття, що визначається за методологією Міжнародної організації праці, в 2009 р. складе близько 9%, а послугами служби зайнятості скористаються близько 3 млн. осіб. Крім того, він повідомив (з посиланням на дані оперативного моніторингу Держслужби зайнятості), що станом на 16 лютого 2009 року на обліку в центрі зайнятості перебувало 931,9 тис. осіб. Водночас актуальних вакансій у центрі налічується лише 83,2 тис. Мінімальний розмір соціальної допомоги з безробіття для застрахованих осіб становить 500 грн., для незастрахованих — 360 грн. У січні поточного року Державний центр зайнятості працевлаштував 39,3 тис. осіб, 40,3 тис. осіб проходили професійне навчання на безпосереднє замовлення роботодавців, і 10,1 тис. осіб брали участь в оплачуваних громадських роботах. Наразі на ринку праці наявні різні вакансії у багатьох сферах діяльності, але найбільш активний пошук працівників ведуть державні та комунальні підприємства, що частіше виставляють робітничі вакансії слюсарів, електромонтерів, малярів, монтажників, електрогазозварників та ін. Також користуються попитом професії сфери обслуговування, зокрема такі, як продавці та офіціанти. Затребуваними залишаються водії, охоронці, фахівці інженерно-технічної сфери, менеджери з реклами тощо [1, 80−81].

2.2 Аналіз основних показників ефективної зайнятості

Щодо основних показників зайнятості можна зробити висновки про формування певних тенденцій які притаманні ринку праці в 2010 році, в порівняні з 2009 р.:

Таблиця 2.1.

Динаміка основних показників ринку праці

Діаграма 2.1

Таблиця 2.2

Рівень економічної активності населення за статтю, місцем проживання та віковими групами Таблиця 2.3

Рівень зайнятості населення за статтю, місцем проживання та віковими групами

Таблиця 2.4

Зайняте населення за регіонами

Діаграма 2.2

Розділ ІІІ. Напрямки забезпечення ефективної зайнятості на сучасному етапі

3.1 Рекомендації щодо забезпечення ефективної зайнятості

Структурна перебудова економіки України зумовила певний перерозподіл зайнятих за галузями та різке зростання вивільнення робочої сили. Проблеми ефективного використання трудових ресурсів вирішуються поетапно. Науковці ради з вивчення продуктивних сил України НАН України виділяють три етапи:

перший — 1998;2008 рр.;

другий — 2009;2015 рр.;

третій — 2016;2025 рр.

Стратегічним завданням перших двох етапів є досягнення показників економічного розвитку рівня 1990 року. При цьому структура народногосподарського комплексу та структура ВВП мають набути соціально орієнтованого змісту, що дасть можливість наблизити рівень життя населення до стандартів розвинутих країн [12, 120−121].

Аналіз практики формування ринків праці в Україні та в країнах близького зарубіжжя, а також позитивний досвід країн з розвинутою ринковою економікою свідчать про те, що раціональне використання трудових ресурсів, тобто ефективна зайнятість населення повинна мати такі параметри:

1) регламентовану зайнятість та професійне навчання — 70−90%; нерегламентовану зайнятість — 10−15%; безробітні та інші групи незайнятого населення — 7−8%. Використання трудоактивного населення має забезпечуватись за рахунок: збереження та збільшення ефективно функціонуючих робочих місць у всіх секторах економіки;

2) максимального стимулювання зайнятості населення у будь-якому секторі економіки та на основі самозайнятості;

3) сприяння гнучкості ринку праці (мобільність трудових ресурсів, гнучкість структури заробітної плати та організації робіт);

4) мобілізації коштів та підтримки стабільного функціонування системи освіти й професійної підготовки;

5) приведення місткості та розміщення профтехучилищ і вищих навчальних закладів відповідно до реальних потреб у кадрах;

6) забезпечення регулюючої ролі держави щодо збереження і створення нових робочих місць у приватизованих підприємствах [14, 103−105].

Механізм регулювання використання трудоактивного населення зводиться до:

1) упередження критичного рівня безробіття, створення і збереження трудових місць в перспективних галузях та виробництвах шляхом реалізації державних інвестиційних програм;

2) забезпечення зайнятості незайнятого населення шляхом організації та розширеного проведення громадських робіт, особливо в регіонах з високим рівнем безробіття;

3) організації робочих місць для соціально вразливих категорій населення за рахунок Державного фонду сприяння зайнятості населення;

4) організації превентивної професійної переорієнтації і перенавчання працівників, що знаходяться під загрозою звільнення;

5) державної підтримки сільськогосподарського виробництва незалежно від форм власності;

6) реформування оплати праці та розробки механізмів, які забезпечували б обґрунтовану диференціацію заробітної плати, виконання нею відтворювальної, стимулюючої, соціальної та регулюючої функцій;

7) розробку механізмів соціального захисту вивільнених працівників у разі банкрутства підприємства;

8) розвитку системи безперервної освіти як найбільш дієвого засобу підтримання якості робочої сили і підвищенню її конкурентоспроможності;

9) проведення зваженої міграційної політики, спрямованої на раціональне територіальне переміщення населення, захист національного ринку праці [15, 34−35].

Механізм регулювання зайнятості населення та його використання має вдосконалюватись відповідно до нових суспільних умов розвитку економіки, зрушень в галузевій і технологічній структурі виробництва, змін у сфері соціально-трудових відносин.

Існує взаємозалежність між основними економічними індикаторами і зайнятістю. Економічне зростання, що виражено ВВП, залежить від змін у рівні зайнятості, продуктивності праці і динаміки чисельності робочої сили. Якщо при падінні обсягів ВВП скорочення зайвої робочої сили не відбувається, то знижується продуктивність праці й заробітна плата.

Проблема зайнятості є однією з основних соціально-економічних проблем перехідної економіки. Особливістю ринку праці є надлишкова забезпеченість робочою силою при відсутності необхідної робочої сили в нових сферах зайнятості економіки. В галузевій структурі зайнятості зростає частка торгівлі, фінансів, страхування. Посилюються вимоги до державного перерозподілу робочої сили. На структуру зайнятості впливають різні макроекономічні фактори, які необхідно враховувати і прогнозувати, виділяються фактори рівня розвитку продуктивних сил, потреби суспільства в матеріальних і духовних благах, рівень життя, демографічні фактори, міграція населення [12, 88−89].

Таблиця 3.1

Попит на робочу силу за видами економічної діяльності у 2010 році

Ефективність визначають сукупність показників: перший — пропорції розподілу ресурсів праці суспільства за їх характером участі в суспільно корисній діяльності (чим вище продуктивність суспільної праці, тим більше передумов для високих доходів робітників; повна зайнятість може досягати при знижуючому рівні участі працездатного населення в суспільному виробництві); другий показник — рівень зайнятості працездатного населення в суспільному господарстві. Висока потреба в оплачуваній роботі свідчить про низький рівень життя, пов’язаний з низьким рівнем продуктивності і оплати праці. Зайнятість отримання освіти визначається ефективним використанням людських ресурсів в умовах постійного впровадження досягнень науковотехнічного прогресу. Третій показник, який визначає ефективність зайнятості, — структура розподілу працюючих за галузями народного господарства, — що визначає, по суті, пропорції розподілу трудового потенціалу за видами зайнятості; і професійно-кваліфікаційна структура працюючих враховує збалансованість системи підготовки кадрів з потребою економіки в кваліфікованих робітниках. Зайнятість у народному господарстві розглядається як рівна з іншими сферами суспільно корисної діяльності навчання, зайнятість в домашньому господарстві, виховання дітей [7, 272−273].

Основними завданнями у сфері зайнятості на сучасному етапі розвитку є досягнення повної та продуктивної зайнятості населення, досягнення високого рівня продуктивності праці і формування прогресивної галузевої структури зайнятості, задоволення потреб народного господарства в робочій силі з урахуванням потреб кількісних і якісних показників, покращення соціально-професійних характеристик трудових ресурсів тощо.

Створення концепції зайнятості соціальної держави підкреслює нові складові розуміння поняття повної зайнятості. Повна зайнятість — це не тільки максимально можливий рівень залучення працездатного населення в суспільне господарство, а й реальна відповідність потреби в робочих місцях з економічно визначеною продуктивністю. Досягнення повної зайнятості неможливо забезпечити за допомогою одного ринкового механізму, необхідно постійне регулювання цього процесу з боку держави, суспільства. Державному регулюванню, в першу чергу, підлягають фундаментальні науки, освіта, охорона здоров’я, екологічна й національна безпека, функціонування так званих природних монополій [2, 83].

Стан ринку праці є результатом впливу безлічі економічних і соціальних факторів управління зайнятістю і може досягатися в реалізації економічних, соціальних, освітніх та інших напрямків державної політики.

Основні принципи державної політики України в галузі сприяння зайнятості:

— забезпечення рівних можливостей усім громадянам незалежно від національності, статі, віку, соціального стану, політичних переконань і відношення до релігії в реалізації права на добровільну працю і вільний вибір зайнятості;

— сприяння забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганню безробіттю, створенню нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва;

— координація діяльності у сфері зайнятості з іншими напрямами економічної й соціальної політики на основі державної та регіональних програм зайнятості;

— співробітництво професійних спілок, асоціацій підприємств, власників підприємств, установ, організацій або уповноважених ними органів у взаємодії з органами державного управління в розробці, реалізації та контролі за виконанням заходів щодо забезпечення зайнятості населення;

— міжнародне співробітництво у вирішенні проблем зайнятості населення.

3.2 Оцінка показників ефективної зайнятості в Україні

До кінця січня 2009 року службою зайнятості зареєстровано 900,6 тис. безробітних (у грудні їх було 844,9 тис.). З них допомогу по безробіттю отримували 670,9 тис. чол. Середній розмір такої допомоги склав 604,42 грн. на місяць. Потреба підприємств у працівниках у січні становила 86,5 тис. чол.

За даними Державного комітету зі статистики, кількість незайнятих громадян, які перебували на обліку в державній службі зайнятості, складала 930 тис. чол., а за даними Державної служби зайнятості, кількість безробітних в Україні вже перевищила 1 млн. Зокрема, тільки в лютому поточного року в центрах зайнятості зареєструвалися 103 тис. українців. При цьому актуальних вакансій у центрах нарахували тільки 78,5 тис. Найбільш високий рівень звернень у служби зайнятості зафіксовано в Полтавській, Вінницькій, Харківській, Дніпропетровській і Донецькій областях.

На одну вакансію в Україні в середньому претендують 10 безробітних. Якщо на 1 січня 2008 р. на одне вільне місце претендували 4 безробітних людини, то на 1 січня 2009 р. — 10 громадян. Зокрема, у Вінницькій області на 1 вакантне місце претендували 39 осіб, в Івано-Франківській і Хмельницькій областях — 48, в Черкаській області - 77 безробітних. Про це повідомляє Державна служба зайнятості України. Так, станом на 15 січня 2009 р. чисельність осіб, які шукали роботу за допомогою центрів зайнятості, порівняно з даними на початок місяця, зросла на 43,5 тис. і склала 319,7 тис. осіб. Разом з тим, кількість вільних робочих місць на ринку праці скоротилася на 6,6 тис. і склала лише 84,5 тис. Позицій.

Однією з проблем, пов’язаної з безробіттям є приховане безробіття. На думку експертів, приховане безробіття на Україні в два, а то і в три рази перевищує офіційну. Це тимчасово непрацюючі люди, яких відправили у відпустку за свій рахунок.

Антикризовий закон ввів таке нове поняття, як загальнодержавні оплачувані громадські роботи: будівництво і реконструкція спортивної, транспортної, медичної і туристичної інфраструктури, в тому числі в рамках підготовки до Євро-2012.

Результати статистичного аналізу демографічної компоненти трудового потенціалу показали, що вихідними чинниками, які обумовили деформації у його структурі були: депопуляція, скорочення чисельності дитячого населення, висока смертність чоловіків у працездатному віці, загальне погіршення здоров’я населення, зменшення чисельності населення працездатного віку та погіршення якості його трудового потенціалу. Найгострішою демографічною проблемою України є неухильне зростання смертності працездатного населення. Показники смертності цього контингенту є найрухливішими і саме вони визначають динаміку середньої тривалості життя. Таким чином, економічний тиск на працездатне населення зростає за рахунок скорочення його чисельності.

У наступні роки чисельність населення працездатного віку буде скорочуватись, оскільки до цієї категорії населення наближаються малочисельні групи народжених у 1986;1990;х рр. Тому значного поповнення економічно активної частини населення за рахунок молодих поколінь не відбудеться [5, 245].

Диференціація регіонів України за показником ефективності використання трудового потенціалу дозволяє відзначити існування гострих проблем у цій сфері. Схід і південь України значною мірою потерпають від невирішеності проблем охорони здоров’я, захід і центр — від значного рівня безробіття. Практично для всіх регіонів України критичною є ситуація з перебігом процесів відтворення. Значне погіршення стану охорони здоров’я за аналізований період характерне для Тернопільської, Івано-Франківської, Донецької, Запорізької, Харківської, Чернігівської, Кіровоградської, Миколаївської областей та м. Севастополь. Стрімке скорочення показників, що характеризують демографічну компоненту, властиве для Житомирської, Львівської, Сумської та Чернігівської областей.

Позитивна динаміка освітньо-професійної компоненти, яка характерна для значної частини України, супроводжується скороченням показників компоненти економічної. Для більшості регіонів дуже гострою залишається проблема зайнятості. Для дев’яти регіонів рівень зайнятості залишається значно нижчим від середнього по Україні: Івано-Франківська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Рівненська, Тернопільська, Херсонська, Черкаська, Чернівецька. Слід зазначити, що навантаження на одне вільне робоче місце, навіть при скороченні показника за останні роки, все ще залишається значним (переважна більшість регіонів — вище середнього показника по Україні, для десяти регіонів — більше ніж удвічі перевищує середній показник).

Оздоровленню регіональних ринків праці, що перебувають у кризовому стані, перешкоджають інерційні процеси: повільна ротація безробітних, обмежена пропозиція робочих місць, значна тривалість безробіття [16, 117].

Проблеми у соціально-трудовій сфері неможливо вирішити без залучення роботодавців, працівників їх спілок та організацій і суспільства в цілому. При цьому вкрай небезпечним є усунення держави від регулювання відтворення трудового потенціалу. Особливо актуальною є необхідність розроблення та впровадження в економічну практику механізмів, що забезпечать відповідність підготовки кадрів потребам виробництва. Дієвим механізмом, спрямованим на подолання дисбалансу між попитом і пропозицією на ринку праці, має стати формування регіональних замовлень на підготовку кадрів.

Визначені суб'єкти формування регіонального замовлення на підготовку кадрів та їх функції (рис. 3.1) та обґрунтована необхідність його впровадження в практику державного регулювання відтворення трудового потенціалу.

Рис. 3.1. Механізм формування регіонального замовлення на підготовку кадрів Загальна координація роботи щодо реалізації цих напрямків на державному рівні повинна здійснюватися Міністерством праці та соціальної політики України, на регіональному рівні - територіальними органами управління з питань праці та зайнятості.

Висновки Отже, механізм формування відносин ефективної зайнятості має об'єктивний характер, оскільки зумовлюється дією економічних законів, що характеризують відтворення виробничих відносин, а також впливом суспільних потреб.

Державний комітет статистики повідомляє, що рівень зареєстрованого безробіття в Україні у січні - лютому 2008 року становив 2,4%, у березні - 2,3%, у квітні - 2,2%, у травні - 2,0%, у червні - 1,9%, у липні - вересні - 1,8%, у жовтні - 1,9%, у листопаді - 2,3% і на кінець грудня 2008 року склав майже 3% населення. Серед зареєстрованих на кінець 2008 року безробітних 465.2 тис. осіб — жінки, більшість безробітних — 418.3 тис. осіб — міські жителі.

Список використаної літератури

1. Статистика України. — 2009. — № 3. — С. 80−83.

2. Человек и труд. — 2007. — № 5. — С.82−84.

3. Семикіна М.В. Мотивація ефективної зайнятості: проблеми, тенденції, вибір стратегії. Монографія. — Кіровоград: КОД, 2009. — 200 с.

4. Мортіков В.В. Економічний механізм формування ефективної зайнятості. Монографія. — Луганськ: вид-во СНУ, 2001. — 236 с.: схем 7, бібліогр. 175 назв.

5. Семикіна М. В. Трудовий потенціал Кіровоградської області: стан та перспективи розвитку (колективна монографія) / За ред. М.В. Семикіної. — Кіровоград: ВАТ «Кіровоградське видавництво», 2008. — 304 с.

6. Формування ринкових відносин в Україні: збірник наукових праць. Вип. 18 / Наук. ред. І.К. Бондар. — К., 2002. — 188 с.

7. Богиня Д. П., Грішнова О. А. Основи економіки праці: Навч. посіб. — К.: Знання-Прес, 2000. — 313 с. — (Вища освіта ХХІ століття).

8. Зайнятість та ринок праці: Міжвідомчий науковий збірник. Вип. 10 / Відпов. ред. В.В. Онікієнко. — К., 1992.

9. Вісник Донецького національного університету: науковий журнал. Том 2 / Серія В економіка і право — 2009.

10. Управління розвитком: збірник наукових статей. Вип. 4 — ХНЕУ, 2006.

11. Науковий вісник: фінанси, банки, інвестиції. — 2009. — № 2(3). — С.67−68.

12. Іванісов О.В. Управління трудовим потенціалом. — Харків: Вид. ХНЕУ, 2008. — 388 с. (Укр. мов.)

13. Держава та регіони. Серія: Державне управління. — 2008. — № 2. — С.24−29.

14. Економіка та держава. — 2009. — № 7. — С.103−105.

15. Формування ринкових відносин в Україні: збірник наукових праць. — 2010. — № 1. — С.34−37.

16. Регіональна економіка. — 2006. — № 3. — С.112−118.

17. http://www.ukrstat.gov.ua/ - Державний комітет статистики України.

18. Ільїч Людмила Миколаївна. Трудовий потенціал України та ефективність його використання: дис. канд. екон. наук: 08.09.01 / Державний комітет статистики України. — К., 2006. — 223 арк.

19. Соціальні пріоритети ринку праці в умовах структурної модернізації економіки: міжнародна науково-практична конференція (Київ, 19−20 вересня 2000 р.) / Ред. С.І. Дорогунцов. — К.: Принт-Експрес.

20. Проблеми формування ринкової економіки: міжвід. наук. зб.: спец. вип.: Управління людськими ресурсами: проблеми теорії та практики / ред. О.О. Беляєв. — К.: КНЕУ, 2001. — 628 с.

21. Вісник Тернопільської академії народного господарства: наук. журнал Тернопільської академії народного господарства / Ред. Гуцайлюк З. В. та ін. — Тернопіль: Економічна думка. Вип. 6. — 2002. — 231 с.

22. Стратегія економічного розвитку України: наук. зб. / Ред. О. П. Степанов. — К.: КНЕУ. Вип. 4 (11). — 2002. — 287 с.

23. Основи теорії економіки [Текст]: навч. посібник / В.С. Кушнір [та ін.]. — К.: Кондор, 2007. — 229 с.

24. Україна в 2005;2009 рр.: стратегічні оцінки суспільно-політичного та соціально-економічного розвитку [Текст]: [монографія] / Нац. ін-т стратегічних досліджень; [за ред. Ю.Г. Рубана]. — К.: НІСД, 2009. — 650 с.

25. Критерії ефективності профорієнтаційної роботи державної служби зайнятості України [Текст]: [метод. рекомендації] / Ю.М. Маршавін, Д.Ю. Маршавін, М.А. Міропольська [та ін.]; Ін-т підготовки кадрів держ. служби зайнятості України. — К.: ІПК ДСЗУ, 2008. — 100 с.

26. Економіка праці та соціально-трудові відносини: підручник / [А.М. Колот, О.А. Грішнова, О. О. Герасименко, Г. Т. Завіновська та ін.]; за наук. ред. А. М. Колота; М-во освіти і науки України, ДВНЗ «Київський нац. екон. ун-т ім. В. Гетьмана». — К.: КНЕУ, 2009. — 711 с.

27. Економіка праці та соціально-трудові відносини [Текст]: навч. посібник / С. М. Пилипенко, М. В. Горобинська, Л.І. Піддубна [та ін.]; М-во освіти і науки України, Харківський нац. екон. ун-т. — Харків: Вид-во ХНЕУ, 2008. — 296 с. — Бібліогр.: с. 290−292.

28. Основи економічної теорії: навч. посібник / А. У. Уразов, П. В. Маслак, І.В. Саух; Міжрегіональна Акад. упр. персоналом, Житомирський ін-т МАУП. — 2-ге вид., стер. — К.: МАУП, 2007. — 324 с. — Бібліогр.: с. 313−319.

29. Формування ринкової економіки. Управління людськими ресурсами: проблеми теорії та практик: зб. наук. праць / М-во освіти і науки України, Держ. вищ. навч. закл. «Київський нац. екон. ун-т»; [відп. ред. О.О. Бєляєв; заст. відп. ред. В. М. Данюк; відп. секр. О.А. Пєтухова; редкол.: В.Г. Андрійчук та ін.]. — К.: КНЕУ. Спец. вип.: Т.1; ч. II / [редкол.: А. Ф. Павленко та ін.]. — 2007. — 492 с.

30. Науковий вісник Ужгородського університету. Серія економіка [Текст]: збірник наукових праць / М-во освіти і науки України, Ужгородський національний ун-т; [голов. ред. В.П. Мікловда]. — Ужгород: Ужгородський нац. ун-т, 1994 — Вип. 19. — 2006. — 241 с.

31. Економіка праці та соціально-трудові відносини [Текст]: навч. посібник / Є.П. Качан, О.П. Дяків, С. А. Надвиничний, В. М. Островерхов та ін.; за ред. Є.П. Качана. — К.: Знання, 2008. — 407 с.

Показати весь текст

Заповнити форму поточною роботою