Виклад основного матеріалу дослідження

У межах філософської науки ХО посідає чільне місце в розвитку вчень про образ. Сукупність ХО, які втілені у творах мистецтва, співвідносять із описаними конкретними явищами чи предметами в реальному житті. Питання наслідування життя і його явищ художником через засоби мистецтва розглядав ще Аристотель у теорії мімезису [2, с. 157], для якого уявний світ є відтворенням світу через ХО як форму освоєння життя. Сучасне бачення ХО у філософії окреслюється так:

• 1. Художній образ є формою художньої свідомості, яка забезпечує творче осмислення життєвого світу [12, с. 702]. Він містить оцінку явищ буття людини [4, с. 148], які фіксуються у творах мистецтв і формують художню свідомість індивіда.
• 2. Художній образ є чуттєвим узагальненням життєвого світу. Він є фактом уявного буття й способом художнього відображення цього світу в мистецтві [13, с. 452]. Завдяки індивідуальній, авторській ілюстрації життя [19, с. 179], ХО демонструє ідею митця про явища життєвого світу та його властивості.
• 3. Художній образ є думкою, утіленою в мистецтві. Він перетворює мистецтво на один із вищих виявів духовного освоєння життя людиною, зображаючи образи людей, речей, природу в різних формах мистецтва [12; 20, с. 104].

Філософи вбачають у ХО низку властивостей:

• а) здатність перетворити чуттєві сторони естетичних явищ у феномен художньої культури, через що мистецтво набуває риси духовності [12, с. 702];
• б) соціальний характер [19, с. 191], оскільки фіксує суспільні відносини між автором і його середовищем і відображає особливості усталеного суспільного порядку;
• в) естетичний вплив на людину;
• г) історичну зумовленість, оскільки ХО відповідає ідеалам свого часу;

ґ) утілення визначеної мети й художнього задуму автора, яке безпосередньо становить ідейний і тематичний зміст ХО;

д) суб'єктивність, оскільки ХО втілює сукупність естетичних смаків, ідеалів, світогляду та соціально-класової позиції автора [11, с. 185−186; 19].

Отже, у філософії образ розглядається як результат взаємодії людини й світу, який ґрунтується на досвіді, зберігається у свідомості, а ХО — результат усвідомлення людиною дійсності, яка виражається в художній творчості.

В естетиці дослідження образу зосереджені головно на понятті ХО, який розкривається як сутнісна основа мистецтва та умова його функціонування. ХО тлумачиться як естетичне явище, носій духовно-практичного досвіду індивіда й соціуму загалом, а також як «важлива частина витвору мистецтва» [3, с. 173]. У ХО зосереджується соціокультурна інформація, яка набуває вигляду ціннісно-смислового утворення з власною структурою та динамікою. Отже, кожний окремий ХО представляє різні особливості соціокультурної реальності.

Способи тлумачення ХО в естетиці об'єднані такими ключовими ідеями:

• 1. Художній образ є творчим процесом, що віддзеркалює талант митця та зумовлює емоційний стан читача. ХО формується на основі образно-смислової ідеї автора й утілюється в знакових структурах, тому деякі вчені трактують його як мистецький спосіб фіксації творчих задумів автора засобами художньої мови [8, с. 462]. За допомогою ХО митець утілює свої роздуми у витворі мистецтва, де через авторську суб'єктивну позицію в сприйнятті зображуваних предметів виявляється його свобода творчості [15, с. 23−24].
• 2. Художній образ є способом осмислення життя. Автор створює образ із опорою на його/її естетичні ідеали [14, с. 15], тому художнє відтворення життя в ХО проходить крізь призму уявлень автора про досконалість речей.

ХО формується на основі морально-етичних принципів та ідеалів, що ілюструють інтереси соціуму; історичного перебігу подій, які прямо чи опосередковано впливають на творчість автора-художника; особливостей творчої свідомості автора [3, с. 173]. Це зумовлює дві функції ХО — пізнавальну (формування загального уявлення про предмет на основі його опису) і чуттєву (емоційний та виховний вплив на адресата, закладений автором в образ).

Отже, естетика трактує ХО як інструмент роботи митців, за участі якого вони розкривають властивості відомого читачеві об'єкта особливим чином. Через сприйняття образу читач має змогу по-новому осмислити реальність.

У психології кількість досліджень ХО є менш численною, порівняно з іншими науками. Психологи здебільшого розглядають образ як форму представлення дійсності, беручи до уваги властивості й взаємозв'язки між його складовими. Досліджуються переживання автора, його особистий вклад у процес створення образу та вплив створеного ХО на адресата. Ключовою тезою дослідників є те, що ХО першочергово передає ідею автора [7, с. 6]. Особливості творчого бачення художника дають йому змогу бачити і сприймати світ по-особливому, вони впливають на спосіб зображення його досвіду та роздумів.

Літературознавці стверджують, що ХО є однією з основних підвалин художньої творчості й виокремлюють у визначенні ХО ті самі властивості, які виділяються у філософії та естетиці. Літературознавці також тлумачать ХО як спосіб представлення дійсності в мистецтві завдяки художньому осмисленню предметів світу [16]. У ХО зосереджено індивідуальний спосіб сприйняття світу й художнє самовираження автора [5; 10, с. 1], що вкотре підтверджує суб'єктивність зображення життєвого світу в літературному творі.

На думку літературознавців, ХО є одиницею художнього тексту, утіленою в слові, яка через мовні засоби відображає загальні чи особливі властивості конкретного предмета. Літературознавчі дослідження підтвердили важливу роль слова у створені ХО, оскільки через слово адресат сприймає реальність, про яку оповідає автор, — поза межами слова образ не функціонує [10, с. 1]. ХО пов’язаний із вербальним досвідом адресата. Останній забезпечує розуміння інтенції адресанта, яка нерідко вербалізується через використання художніх засобів мови — метонімії, порівняння, звуконаслідування [6, с. 303]. чуттєвий лінгвокультурний поезія марло Отже, у літературознавстві немає чіткого розмежування понять образ і ХО, оскільки в обох випадках терміни позначають особливості вербального втілення образів з урахуванням індивідуальних особливостей автора.

У поетиці під час аналізу особливостей творення ХО враховується зв’язок мистецтва й реальності, що збігається із твердженнями представників інших гуманітарних наук. ХО зумовлює особливе використання поетичних мовних засобів і віршованої техніки [9, с. 101].

У зв’язку з мовностилістичними засобами та підбором тропів, які використав автор, зміст створеного в поетичному тексті образу здебільшого є повнішим за описаний об'єкт [18]. Це зумовлює виникнення ефекту прихованого змісту, який читач розкриває самостійно, опираючись на власні знання. Тому функціонування ХО в поезії пов’язане з утворенням нових, часом прихованих смислів, що пояснюється особливостями поетичних форм і зв’язками ХО між собою в межах одного твору [17, с. 43]. У результаті інтерпретатор-читач може виявити нові аспекти описаних предметів.

Аналіз вищеперелічених тлумачень ХО засвідчує, що, незважаючи на різні способи його вивчення, розглянуті науки мають багато спільного в його кінцевому визначенні.

Підсумовуючи, пропонуємо таке визначення терміна ХО — різновид образу, породжена у свідомості адресанта та вербалізована в тексті одиниця художнього представлення об'єктів, ознак чи процесів реальної чи уявної дійсності, яка чинить естетичний, чуттєво-емоційний вплив на адресата. Під час дослідження ХО коханої жінки ми першочергово опираємось на думку, що в процесі відображення дійсності ХО вербалізується, виражаючи специфіку мистецького бачення світу.

Способи вербалізації ХО підлягають інтерпретації, яка має на мені відтворити інтенцію автора. Нерідко ХО спонукає інтерпретатора-читача до індивідуальної інтерпретації, яка не відповідає задуму автора [15, с. 31]. Сприйняття ХО є повноцінним пошуком, який ґрунтується на знаннях, асоціаціях, спогадах, переживаннях, роздумах і вимагає естетичних і духовних зусиль. Вагомим інструментом розкриття ХО є культурна компетенція адресата (інтерпретатора-читача).

У статті пропонується застосування лінгвокультурної інтерпретації (далі - ЛКІ) як методу аналізу культурно-маркованих одиниць (ключових слів епохи, стереотипної лексики, ціннісно-маркованої лексики, символів, тощо), здійсненої інтерпретатором-лінгвістом. ЛКІ образу коханої жінки здійснюється на основі дослідження лінгвокультурногого кодування цього образу в поетичному дискурсі. Лінгвокультурні коди є втіленням не лише можливостей мислення, а й «певним способом бачення світу, способом його осягнення», вони укорінені в історії й житті суспільства [1, с. 48].

ЛКІ досліджуваного поетичного дискурсу полягає у виділенні кодів, які є номінантами лексико-семантичного поля ЖІНКА, а також культурно-маркованих одиниць, що забезпечують образне представлення цих номінантів. Результатом є формування образу в тексті на основі поєднання цих номінантів з іншими мовними одиницями. Художність образу забезпечується лінгвокультурним простором автора. Культурно-марковані мовні одиниці вербалізують ХО жінки в поезії та використовуються для його утворення.

У поезії Єлизаветинської епохи було виявлено низку мовних одиниць на позначення жінки та згруповано всі виявлені лексеми за об'єднувальною семантичною ознакою в окремі лексико-семантичні субполя. Було виокремлено 9 субполів: GOLDEN GIRL, FAIR LADY, MARRIED WIFE, MISCHIEVOUS WITCH, WOMANHOOD, FAMILY MEMBER, SWEETHEART, BELOVED WOMAN, WORKING WOMAN.

Розглянемо детальніше субполе BELOVED WOMAN, яке складається з мовних одиниць, об'єднаних семантичною ознакою «об'єкт любові». Ця ознака входить до семантичної структури мовних одиниць на позначення коханої жінки: fair, goddess (e), belle. На першому етапі ЛКІ образу проведено семантико-етимологічний аналіз цих одиниць.

1. Мовна одиниця fair походить із давньоверхньонімецької й старосаксонської лексеми fagar і давньоскандинавської fagr, її похідними формами були feir, feier, faire. Початково одиниця fair уживалася лише в ролі прикметника та означала «гарний», «привабливий», «приємний для споглядання», «милий серцю» (ця конотація була особливо популярною в поетичному дискурсі та використовувалася лише для опису жінки). Пізніше значення слова змінювалося: «елегантний», «не заплямований» (XV ст.), «шанований, бажаний» (XVII ст.).

Наприкінці IVI ст. лексему fair почали використовували в ролі іменника як форму звернення до об'єкта прихильності [25, с. 719], за якою закріпилося значення «красива жінка», «кохана» [22, с. 26−27; 26].

2. Лексема goddesse є похідною формою від God і походить від нідерландської godes, у староанглійській мові її формами були goodesse, goddes, goddace.

Основне тлумачення мовної одиниці goddesse як богині, яку підносять і вшановують, набуло переносного значення та використовувалося на позначення жінки, якою захоплюються (зрідка для опису жінки, яка мала владу). Цю конотацію лексема отримала наприкінці XVI ст. завдяки поетам, які боготворили жінку та оспівували її красу [23, с. 271; 25, с. 866].

3. Мовна одиниця belle запозичена зі старофранцузької мови (bele) та походить із латинської bella (від жін. прикметника bellus — beautiful) [21, с. 786], позначаючи гарну, надзвичайно обожнювану жінку (зазвичай молоду) [26]. Активного вжитку в англійській мові ця лексема набула на початку XVII ст. [25, с. 178], використовується для вираження найвищої оцінки краси та прихильності до жінки.

Наступним етапом ЛШ є аналіз лінгвокультурних особливостей мовного кодування коханої жінки в англійському поетичному дискурсі епохи Єлизавети I (1558−1603), наприклад:

1. In time the strong and stately turrets fall,.

In time the rose and silver lilies die,.

In time the monarchs captive are and thrall,.

In time the sea and rivers are made dry;

The hardest flint in time doth melt asunder;

Still living fame in time doth fade away;

The mountains proud we see in time come under;

And earth for age we see in time decay;

The sun in time forgets for to retire.

From out the east where he was wont to rise;

The basest thoughts we see in time aspire,.

And greedy minds in time do wealth despise.

Thus all, sweet fair, in time must have an end,.

Except thy beauty, virtues, and thy friend (Giles Fletcher).

[24].

У цьому прикладі Ґ. Флетчер створює ХО коханої жінки шляхом залучення номінативних одиниць beauty, virtue, friend. Номінантом субполя BELOVED WOMAN у тексті є лексема fair із атрибутом sweet, її сполучуваність із мовними одиницями краса, чесноти й дружба забезпечує образне представлення жінки та ілюструє її зв’язок з ідеєю вічних цінностей, вічності її краси й чеснот.

Натомість лексичне наповнення твору вербалізує об'єкти зі світу людини, які мають свій кінець (rose and lilies die, fame fade away, earth in time decay). Вибір у поезії мовних одиниць rose та lily є культурно-зумовленим: червоно-біла троянда є емблемою династії Тюдорів, яка символізує єдність; у культурі Єлизаветинської епохи ця квітка є символом вишуканості й краси; лілія символізує невинність і розсудливість, а на державному рівні є геральдичним символом Англії та Франції.

2. The beauties which he in a vayle enclos’d beheld

But revelations were within his secreat heart,

By which in parables thy coming he foretold;

His songes were hymnes of thee, which only now before

Thy image should be sunge; for thou that goddesse art

Which onlye we withoute idolatrye adore (Henry Constable).

[24]. .

У цьому прикладі образне представлення goddesse (жінки-богині) об'єктивується мовними одиницями beauties, hymnes of thee, idolatrye adore, які маркують чарівну красу жінки та прихильність до неї. Атрибутивність ХО коханої жінки вказує на зв’язок між лексико-семантичними полями ЖШКА і КРАСА, яке представлене одиницями beauties і adore, що знову підкреслює символіку любові до жінки, зумовленої її красою.

3. Black is the beauty of the brightest day,

The golden belle of heaven’s eternal fire,

That danced with glory on the silver waves,.

Now wants the fuel that inflamed his beams:

And all with faintness and for foul disgrace,.

He binds his temples with a frowning cloud,.

Ready to darken earth with endless night:

Zenocrate that gave him light and life,.

Whose eyes shot fire from their ivory bowers,.

And tempered every soul with lively heat,.

Now by the malice of the angry skies,.

Whose jealousy admits no second mate,.

Draws in the comfort of her latest breath.

All dazzled with the hellish mists of death (Christopher Marlowe) [24].

Художній образ, створений К. Марло в цій поезії, присвячений красивій, коханій жінці та об'єктивований лексемами golden belle. Вербалізація цього образу у творі реалізується через мовні одиниці світла й життя (light and life), які зумовлюють характер номінації коханої жінки.

Метафоричність створеного образу представлена культурно-маркованими одиницями heaven’s eternal fire, gave him light and life та eyes shot fire, які довершують вербалізацію образу.

Автор твору метафорично зображає жінку через опис природи, котра є символом прекрасного. Лінгвокультурною особливістю цього образу, що зумовила спосіб його лексичного представлення, є зв’язок з історією Сходу — Зенократа була коханою жінкою і «світлом» у житті східного короля Тамбурлена, відомого своєю мужністю й рішучістю дій. Окрім цього, мовні одиниці golden та ivory є атрибутивними символами Єлизаветинської епохи: лексема golden вербалізує уявлення краси в цей період і є ключовою в характеристиці «золотої» ери; ivory вказує на блідо-білий колір шкіри, який символізував особливу красу дівчини та її належність до вищого соціального класу .

На основі ЛКІ художнього образу коханої жінки охарактеризовано культурно-марковані мовні одиниці субполя BELOVED WOMAN, яке входить до лексико-семантичного поля ЖІНКА, здійснено інтерпретацію мовного кодування коханої жінки в англійській поезії кінця XVI — початку XVII ст.