Допомога у написанні освітніх робіт...
Допоможемо швидко та з гарантією якості!

Загальна характеристика банківських операцій

РефератДопомога в написанніДізнатися вартістьмоєї роботи

Власний капітал комерційного банку виконує три основні функції: захисну, оперативну і регулюючу. Захисна функція полягає у реалізації інтересів вкладників і кредиторів шляхом виплати їм компенсацій у випадку винекнення збитків або банкрутства банку. Її значення повзане з продовженням діяльності банку незалежно від загрози винекнення збитків. Оперативна функція полягає у забезпеченні фінансової… Читати ще >

Загальна характеристика банківських операцій (реферат, курсова, диплом, контрольна)

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА БАНКІВСЬКИХ ОПЕРАЦІЙ Діяльність комерційних банків у ринкових умовах різноманітна. Банки слід розрізняти насамперед як самостійні господарюючі субкти, що функціонують на засадах комерційного розрахунку, виробляють і продають свій власний продукт з метою отримання прибутку. І хоча результати діяльності банків не набувають безпосереднього матеріального втілення у традиційному розумінні (як продукція промисловості чи сільського господарства), вони носять вартісний характер, маючи у своїй основі суспільні затрати. Специфіка функціонування комерційних банків полягає в тому, що їхнім продуктом є, з одного боку, надання різного роду послуг шляхом проведення пасивних, активних і комісійно-посередницьких операцій, а з другого, творення безготівкових платіжних засобів, що значною мірою є результатом тих же операцій (мал.5).

Безготівкові платіжні засобі створюються комерційними банками у процесі депозитної емісії на основі видачі позик клієнтам, що призводить до загального розширення грошової маси. При зростанні попиту на банківські кредити сучасний емісійний механізм дозволяє збільшувати грошову масу, а при зниженні попиту меншувати її. Тому здатність комерційних банків створювати гроші має важливе значення для економіки, що реалізується в еластичній грошовій системі, яка є необхідною умовою відносно стійких темпів економічного росту.

Продукція комерційних банків.

Пасивні Активні Комісійно-посередницькі.

операції операції операції.

Мал. 12.2. Склад продукції комерційних банків Другою складовою частиною банківського продукту є різного роду послуги, що надаються комерційними банками, епозитні, кредитні, розрахункові, касові, інвестиційні, трастові, валютні, консультаційні та інші. В основу їх класифікації може бути покладено кілька критеріїв.

Насамперед залежно від особливостей формування та розміщення ресурсів комерційного банку, його послуги можуть бути реалізовані у формі проведення трьох основних груп операцій: пасивних, активних та комісійно-посередницьких. При здійсненні пасивних операцій банки залучають тимчасово вільні грошові кошти для формування своїх ресурсів. Активні операції полягають у розміщенні банками сформованих ресурсів з метою отримання прибутку. Комісійно-посередницькі операції проводяться банком за дорученням і на користь клієнта за певну плату. У цьому випадку має місце не власне формування і розміщення ресурсів, а переміщення вже наявних у банку коштів клієнта за його розпорядженням або здійснення інших операцій, які не повзані безпосередньо з рухом грошей ак звані збалансовані послуги.

Виходячи із специфіки основних функцій банку, його операції можна поділити на базові й додаткові. Базові операції повзані з реалізацією банком своїх функцій посередництва в кредиті та посередництва в платежах, що знаходить відображення у проведенні депозитних, кредитних, та розрахунково-касових операцій. Окремі з них можуть здійснюватись іншими фінансовими установами (наприклад, прийом вкладів і видача кредитів пеціалізованими кредитно-фінансовими інститутами, деякі види розрахунків оштовими відділеннями). Однак у своїй сукупності ці операції проводяться лише банками, визначаючи їх місце і роль у кредитній системі, а тому є базовими. Усі інші операції, що здійснюються банком відповідно до потреб своїх клієнтів у різних послугах і не визначають фундаментальні аспекти суті комерційного банку, можна вважати додатковими (хоча у деяких спеціалізованих банках їм може належати досить значна і навіть пріоритетна частка операцій). До складу додаткових відносяться валютні операції, операції з цінними паперами, трастові, факторингові, лізингові, консультаційні та деякі інші операції.

Залежно від субктів одержання, тобто клієнтів, банківські операції поділяються на два види: операції, що здійснюються для юридичних осіб, та операції для фізичних осіб. За конкретним змістом ці операції можуть і не відрізнятися між собою (за виключенням деяких нюансів, що вводяться законодавством або самими банками). Головна відмінність полягає у масштабах здійснюваних операцій (обсяги розрахунків, величина коштів, розміщених у депозити, сума наданих позик та ін.).

Основною властивістю операцій комерційних банків є їх продуктивний характер. Акумулюючи тимчасово вільні від обороту кошти, банки перетворюють їх на капітал, тобто епрацюючіесурси примушують працювати на користь як окремих субктів ринку, так і економіки в цілому. Використання банківських кредитів у виробництві є необхідною умовою процесу розширеного відтворення, а позики, видані на споживчі цілі, збільшують платоспроможний попит, що також сприяє економічному росту. Організація і своєчасне проведення банками розрахункових операцій забезпечує умови неперервного товарообороту та створює можливості для ефективного переливу капіталів у господарстві. Реалізація інших банківських послуг також створює умови для нормальної господарської діяльності у різних секторах економіки.

Зростання конкуренції у банківській справі, опанування сучасних технологій, винайдення нових банківських продуктів призводять до постійного розширення складу операцій комерційних банків та зростання їх загального обсягу на фінансових ринках. Однак при всій нинішній розмаїтості та універсальності набору банківських операцій будь-яку з них можна віднести до однієї з трьох основних груп: пасивних, активних чи комісійно-посередницьких.

ПАСИВНІ ОПЕРАЦІЇ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ Банківські операції відображаються в балансі відповідно в активній і пасивній його частинах (див. баланс).

Баланс акціонерного банку тис. грн. тис. грн.

АКТИВ 01.01.1997р. ПАСИВ 01.01.1997р.

Каса і кор. рахунок в НБУ Статутний фонд 19 398.

в національній валюті 74 339 Резервний фонд 2001.

в іноземній валюті 16 650 Інші фонди банку 48 877.

Кор. рахунки в інших банках Кор. рахунки інших банків в національній валюті 0 в національній валюті 12 622.

в іноземній валюті 17 323 в іноземній валюті 3728.

Надані банком кредити 419 681 Розрахункові та поточні рахунки короткострокові 357 162 клієнтів в нац. валюті 402 587.

довгострокові 17 700 Депозити юридичних осіб 16 834.

у валюті 44 819 Вклади громадян 16 721.

Міжбанківський кредит, наданий іншим Кошти клієнтів в іноземній валюті 36 050.

банкам 36 816.

Цінні папери, паї, акції, придбані банком 59 408 Міжбанківський кредит, одержаний в Основні засоби та капіталовкладення банку 50 792 інших банках 124 249.

Дебітори 58 880 Кредитори 52 886.

Інші активи 202 210 Інші пасиви 167 608.

Збиток 0 Прибуток 32 538.

ВСЬОГО АКТИВ 936 099 ВСЬГО ПАСИВ 936 099.

Баланс банку дає можливість отримувати загальні показники про стан коштів банку і містить дані про розміщення цих коштів (актив), а також про джерела їх утворення (пасив).

Пасивні операції е операції, що повзані з формуванням банківських ресурсів. Вони відіграють первинну і вирішальну роль по відношенню до активних операцій, для яких необхідною умовою є достатність ресурсів. Саме, в результаті пасивних операцій банки отримують додаткові ліквідні кошти.

Банківські ресурси е сукупність коштів, що знаходяться в розпорядженні банків і використовуються ними для проведення активних операцій.

Виходячи з джерел формування, кошти комерційного банку поділяються на власні і залучені (див. мал. 25).

Власні ресурси комерційного банку, тобто його власний капітал, є основою для залучення коштів інших субктів ринку і необхідною умовою розвитку діяльності банку. Власні кошти утворюються за рахунок коштів акціонерів, учасників банку або з відрахувань від поточного прибутку. В банківському балансі власні кошти знаходяться в різних фондах банку.

Статутний фонд формується за рахунок пайових внесків власників банку (якщо це приватне підприємство), або шляхом мобілізації коштів від випуску і розміщення акцій (якщо це акціонерне товариство). Оскільки комерційнй банки створюються переважно на корпоративних засадах, то статутний капітал відповідно у більшості випадків набуває форми акціонерного. Його величина дорівнює сумі випущених банком простих та привілейованих акцій. Подальше збільшення акціонерного капіталу банку можливе за рахунок додаткових випусків акцій або за рахунок банківського прибутку, спрямованого на поповнення величини власних коштів банку. Роль статутного капіталу визначається його значенням як головного джерела коштів при здійсненні витрат на початкових етапах діяльності банку в процесі його заснування, а також як гарантії забезпечення платежів банку за своїми зобовзаннями.

Резервний фонд утворюється за рахунок щорічних відрахувань з прибутку, розмір яких визначається загальними зборами акціонерів банку. Метою створення резервного капіталу є покриття загальних ризиків, що витікають з основної діяльності банку і за якими не формуються спеціальні резерви. Він також може бути використаний для виплати дивідендів і процентів у випадку нестачі поточного банківського прибутку. Як правило, резервний капітал використовується для покриття тільки непередюачених видатків.

Нерозподілений прибуток е частина прибутку, що залишається у розпорядженні банку після сплати податків, виплати дивідендів акціонерам та відрахувань до резервного фонду. За рахунок коштів нерозподіленого прибутку формується ряд спеціальних фондів для розвитку банку озширення його матеріально-технічної бази, матеріального стимулювання персоналу, вирішення соціальних питань та ін.

Власний капітал комерційного банку виконує три основні функції: захисну, оперативну і регулюючу. Захисна функція полягає у реалізації інтересів вкладників і кредиторів шляхом виплати їм компенсацій у випадку винекнення збитків або банкрутства банку. Її значення повзане з продовженням діяльності банку незалежно від загрози винекнення збитків. Оперативна функція полягає у забезпеченні фінансової основи діяльності банку, тобто адекватного росту його активних операцій. Регулююча функція повзана із встановленням центральним банком для комерційних банків певних нормативів щодо дотримання належної величини власного капіталу з метою нормального функціонування банків.

Таким чином, власний банківський капітал має важливе значення для забезпечення стійкості банку і ефективності його роботи. Водночас власні кошти, як правило, забезпечують менше 10% потреби комерційних банків у ресурсах, що визначається специфікою їх діяльності та посередницькою роллю на фінансових ринках. Наприклад, власні капітали комерційних банків США складали у 1993р. лише 8,1% від загального обсягу їх ресурсів.

Головним джерелом ресурсів комерційних банків є залучені кошти, основну частину яких складають депозити.

Під депозитом прийнято розуміти грошові кошти, що віддані на зберігання у фінансово-кредитну установу з відповідним режимом їх використання, що регулюється банківським законодавством. Усі депозити поділяються на три основні види: депозити до запитання, строкові депозити та ощадні депозити.

Депозити до запитання можуть бути вилученні їх власниками у будь-який момент на першу вимогу. При цьому кошти можна вилучити як готівкою, так і у безготівковому порядку ляхом переказу на інший рахунок. Депозити до запитання призначенні в основному для поточних розрахунків. Рух коштів по цих рахунках може оформлятися чеком, дорученням або іншим розрахунковим документом. У розвинутих країнах надходження або витрачання коштів з депозитів до запитання здебільшого супроводжується випискою чека, тому ці рахунки ще називають чековими.

Можливість власника рахунку будь-коли вилучити кошти вимагає наявності в обороті банку підвищеної частки високоліквідних активів, які не приносять доходу (готівки в касі, залишків на кориспондентському рахунку в центральному банку та ін.). Тому за депозитами до запитання, як правило, не сплачуються проценти. Водночас банки здебільшого не стягують з клієнтів плату за користування цими рахунками.

Конкуренція між кредитними установами за залучення коштів вкладників на чекові рахунки сприяла появі у ряді країн багатьох їх різновидів, у тому числі і таких, за якими сплачуються проценти. Комерційні банки США, наприклад, відкривають клієнтам ATS ахунки (з автоматичним перерахуванням коштів), що дозволяють підтримувати на депозиті до запитання певний необхідний мінімум, а суми понад нього кладати у дохідні активи. Якщо ж виникає потреба у коштах для поточних операцій, банк перераховує необхідні суми у зворотньому напрямку, а депозит до запитання.

Строкові депозити мають чітко визначений термін зберігання у банку коштів, за якими сплачується фіксований процент і, як правило, накладаються обмеження на їх дострокове вилучення. Величина депозиту встановлюється здебільшого круглими сумами і залишається незмінною протягом усього строку зберігання коштів. Розрізняють власне строкові депозити і депозити з попереднім повідомленням про вилучення.

Власне строкові депозити передбачають передачу коштів у повне розпорядження банку на певний строк, по закінченні якого вклад може бути вилучений у будь-який момент. Рівень процентної ставки по таким депозитам, як правило прямо пропорційний терміну зберігання коштів. Депозити з попереднім повідомленням про вилучення допускають можливість отримання коштів клієнтом лише через певний обумовлений договором строк подачі заяви. Залежно від строку повідомлення коливається і процентна ставка за депозитами.

Часто внесення коштів на строковий депозит супроводжується видачею клієнту депозитного сертифікату, що являє собою письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів і засвідчує право вкладника на отримання депозиту й нарахованих за ним процентів. Існують різні види депозитних сертифікатів, у тому числі іменні, що не можуть передаватися іншим особам, та на предвника, що можуть вільно обертатися на фінансовому ринку.

Важливою перевагою строкових депозитів для банку є можливість використання залучених коштів шляхом вкладання їх у різні високодохідні активи, прибутковість яких дає можливість сплачувати вкладникам порівняно високий процент.

Ощадні депозити призначені для тривалого нагромадження коштів, вилучення яких пов’язане з певними обмеженнями (наприклад, попереднім повідомленням). Кошти, розміщені в ощадні депозити не можуть бути використані для поточних розрахунків, а виступають лише як заощадження та засіб отримання доходу у формі фіксованого проценту.

Характерною особливістю ощадного депозиту є видача вкладнику ощадної книжки, яка засвідчує його особу та зобов’язує банк проводити відповідні виплати. Оформлення ощадної книжки може бути замінене періодичними виписками з рахунку, які надсилаються клієнту поштою.

Окремим видом ощадних вкладів є депозитні рахунки грошового ринку, що почали відкриватися комерційними банками США у 1982 р. Процентні ставки за цими рахунками щотижня коригуються відповідно до змін ринкової норми проценту. При цьому ощадна книжка не використовується, а також практично відсутні обмеження щодо вилучення коштів вкладниками.

Ощадні депозити, як і строкові, вигідні для комерційних банків, оскільки мають здебільшого тривалий характер розміщення коштів, що дає можливість забезпечити належний рівень дохідності вкладенням цих коштів у довгострокові активи.

Загалом у промислово розвинутих країнах спостерігається тенденція до поступового стирання чітких розмежувань між різними видами депозитів. З’являються рахунки, що поєднують у собі властивості як строкових депозитів, так і депозитів до запитання. Прикладом цього можуть служити НАУ-рахунки, за якими сплачується ринкова ставка проценту, а власник має право виписувати в межах залишку тратти на пред’явника, що приймаються в оплату аналогічно до чеків.

Окрім залучених коштів на депозити, комерційні банки можуть формувати ресурси шляхом отримування позик на грошовому ринку, а ринку міжбанківських кредитів, у центрального банку, на ринку євровалют, шляхом випуску власних боргових зобов’язань, а також укладанням угод про продаж цінних паперів із зворотнім викупом («репо»).

Найбільш поширений спосіб серед зазначених операцій тримання позик на міжбанківському ринку, пропозицію на якому формують ті банки, що мають тимчасово вільні ресурси, не задіяні у власному обороті. Ці позики носять короткостроковий характер і здебільшого не потребують забезбечення.

Надання позик центральним банком має на меті допомогу комерційним банкам при тимчасовій нестачі у них ресурсів. Воно може здійснюватись у формі переобліку і перезастави комерційних векселів, а також у формі ломбардного кредиту (під заставу державних цінних паперів).

Джерелом надання позик на євровалютному ринку служать вклади, виражені в іноземній валюті, що зберігаються комерційними банками даної країни і використовуються для кредитних операцій на міжнародних ринках позичкових капіталів.

Власні боргові зобов’язання носять переважно короткостроковий характер і можуть випускатися банком у формі векселів, облігацій, акцептів, комерційних паперів, що розміщуються на фондовому ринку.

Здійснббчи операції «репо», банк продає цінні папери із зобов’язанням викупити їх через певний строк, але за більш високою ціною. Різниця між цінами складає фактчну плату за кредит, який отримує банк. Об'єктом таких операцій, як правило, виступають державні цінні папери, що мають високий рівень надійності та ліквідності.

Зазначені недепозитні способи залучення коштів комерційним банком дозволяють йому оперативно отримати необхідні ресурси у випадку непередбачених виплат (значне вилучення депозитів, надходження заявок на отримання кредитів). Тим самим забезпечується належний рівень платоспроможності банку та підтримується його фінансова стійкість.

Показати весь текст
Заповнити форму поточною роботою