Проблема економічної рівноваги

Вступ Проблема економічної рівноваги — одна з основних в економічній теорії і привертає до себе велику увагу економістів протягом XIX—XX ст. Рівновага — це збалансованість і пропорційність економічних процесів у масштабі всього народного господарства: сукупного попиту і сукупної пропозиції, виробництва і споживання. Досягнути макроекономічної рівноваги можна, але лише тимчасово, адже вона має динамічний характер і діє скоріше за принципом «рівновага— нерівновага». Однак суспільство зацікавлено, щоб відхилення від рівноваги були мінімальними і короткочасними, тому воно дійшло висновку про необхідність регулювання макроекономічної рівноваги у процесі реалізації відповідної економічної політики. Для оцінки такої рівноваги використовують агрегатні показники кінцевих результатів розвитку макроекономіки — ВНП, ВВП і НД.

Механізм економічної рівноваги макроекономіки істотно відрізняється від механізму мікроекономіки. Для останньої рівновага означає встановлення такої ціни, за якої розмір попиту дорівнює розміру пропозиції. Така рівновага встановлюється стихійно механізмом саморегулювання ринкової економіки. Макроекономічна рівновага є не наслідком поведінки покупців та продавців, а результатом дії складного механізму збалансованого кругообороту структурних частин валового національного продукту та національного доходу, тобто величин сукупної пропозиції і сукупного попиту. Збалансоване, рівноважне зростання економіки передбачає узгоджений динамізм її складових структурних ланок залежно від розвитку народного господарства як цілісної системи.

1. Економічна рівновага у довгостроковому періоді

За своїм змістом поняття «економічна рівновага» досить просте. Під ним розуміють такий стан економіки, при якому досягається стале урівноваження та взаємне збалансування структур, що протистоять одна одній (виробництво і споживання, попит і пропозиція тощо). В ринкових системах урівноваження досягається завдяки ринковому механізму через встановлення відповідних пропорцій. Рівновага відбиває внутрішній стан ринкової системи, яка самоупорядковується. За визначенням П. Самуельсона, рівновага — це такий стан економіки, при якому зберігається здатність її до саморегулювання у випадку відхилення економічної системи від збалансованого стану в дію автоматично включаються сили, які намагаються відновити порушені структурні зв’язки.

Автоматичним механізмом самонастроювання економічних зв’язків є механізм досконалої конкуренції, що не зазнає дії монополії. Отже, економічна рівновага є конкурентко — ринковою. Формування її відбувається за певних умов: по-перше, функціонування на ринку економічно самостійних суб'єктів; по-друге, можливість еластичного використання виробничих ресурсів і вільне ціноутворення; по-третє, відсутність монополії та прямого адміністративного втручання держави в систему підприємницької діяльності; по — четверте, наявність розвинутої ринкової інфраструктури. В умовах сьогодення в системі економічної рівноваги поряд з ринковими відносинами значне місце має державне регулювання.

Більш чітко специфіка монополістичної конкуренції як особливого типу ринкової структури спостерігається в довгостроковому періоді (мал.1).

Припустимо, що крива витрат не змінюється, припустимо також, що спочатку фірма здобуває економічний прибуток (лінія D1лежить вище мінімального рівня LATC). В умовах чистої монополії така ситуація мала би тенденцію до закріплення на тривалий час, тому що пануюча фірма не допустила б на ринок нових виробників. При монополістичній конкуренції вхід на ринок порівняно вільний. Тому в довгостроковому періоді на нього неминуче проникнуть, зваблені економічним прибутком, інші компанії, які стануть робити товари, за своїми характеристиками, що близькі до продукції розглянутої фірми. У результаті крива попиту на продукцію існуючої фірми пересунеться вліво, тому що частина клієнтів перейде до конкурентів і її сегмент ринку скоротиться. Очевидно, що цей процес буде продовжуватися доти, поки не зникне економічний прибуток і крива попиту не займе положення дотичної до кривої витрат D3на (мал.1).

мал.1 Довгострокова рівновага фірми при монопольній конкуренції

Розглянемо стан стійкої довгострокової рівноваги фірми на ринку монополістичної конкуренції що відповідає точці А, яка лежить на кривій LATC. Таким чином, монополістична конкуренція виявляє тенденцію до одержання фірмами нульового економічного прибутку. Це є наслідком можливості вільного входження на ринок і виходу з нього.

Інша важлива особливість положення точки довгострокової рівноваги полягає в тому, що знаходячись на кривій LATC, вона не збігається з точкою мінімуму середніх витрат, тому що крива попиту може бути дотичною до кривої витрат у точці їхнього мінімуму тільки в тому випадку, якщо крива попиту горизонтальна, а при монополістичній конкуренції крива попиту має негативний нахил. Якщо ж крива попиту не торкається, а проходить через точку мінімуму витрат під кутом (крива D2на мал. 1), то це значить, що якась її частина проходить вище кривої витрат, тобто існує зона економічного прибутку. У цьому випадку збережеться надходження нових фірм у галузь і крива попиту продовжить свій зсув, поки не займе положення дотичної в якійсь іншій точці.

З розбіжності точки довгострокової рівноваги з точкою мінімуму середніх витрат випливають три важливих наслідки:

По-перше, рівноважна ціна при монополістичній конкуренції в довгостроковому періоді перевищує рівноважну ціну, що встановилася б при досконалій конкуренції. Іншими словами, структура ринку монополістичної конкуренції змушує споживача переплачувати за різноманітність товару.

По-друге, за монополістичної конкуренції обсяг виробництва кожної фірми трохи менше оптимального, тому що весь ринковий обсяг товару міг би бути випущений дешевше більшими за розмірами фірмами.

По-третє, в точці довгострокової рівноваги ціна вище граничних витрат фірми, оскільки знайдуться покупці, що погодиться заплатити за додаткову одиницю товару більше, ніж витрачає на виробництво цієї одиниці фірма. І така ситуація виникає на всіх сегментах ринку. Таким чином, галузь недостатньо використовує ресурси для виробництва потрібного покупцям товару. Але збільшення випуску не в інтересах фірм, тому що при цьому скоротиться їхній прибуток.

У довгостроковому періоді будь-яка фірма на ринку монополістичної конкуренції, може збільшити виробництво шляхом введення нових потужностей. Можуть також з’явитися нові фірми, що мають можливість виготовляти безалкогольний напій з тими ж характеристиками, і їхній товар користуватиметься попитом. На ринках монополістичної конкуренції цей процес інновації й імітації продовжується увесь час. Коли одна компанія пропонує новий напій, що не містить кофеїну, то її суперники швидко роблять те ж саме, звичайно, якщо вони можуть здобути з цього економічний прибуток. У міру того як число фірм, що випускають новий напій, і пропозиція подібних товарів збільшується, ціна за літр, буде знижуватися, а крива попиту, як і крива граничного доходу на товар, зміститься вниз. Це значить, що в довгостроковому періоді через підвищену пропозицію товару ціна і граничний доход, знизяться. Ймовірно також, що попит на товар кожної окремої фірми також буде наближатися до того, щоб стати більш еластичним за даною ціною. Це відбувається тому, що підвищення ціни конкуруючими фірмами, збільшує число замінників. Нові фірми продовжують входити на ринок доти, поки можна діставати економічний прибуток.

MR=LMC=LAC

мал.2 Довгострокова рівновага фірми при монополістичній конкуренції

Отже, довгострокова рівновага на ринку монополістичної конкуренції

аналогічна рівновазі на конкурентному ринку, коли усі фірми дістають нормальний прибуток, а ціна дорівнює середнім витратам.

При довгостроковій рівновазі, крива попиту на товар будь-якої фірми в галузі є дотичною до довгострокової кривої середніх витрат фірми. На мал.(2) фірма випускає 3000 літрів свого продукту на місяць, після розширення виробництва для використання переваги більш низьких, у довгостроковому плані, щомісячних середніх витрат. Це випуск при якому MR = LMC після зміни попиту, через появу конкурентів. Рівноважна ціна при цьому складе тільки 1,5 гривні за літр відповідаючи точці А на кривій попиту. При цьому випуску середні витрати так само рівні 1,5 гривні за літр і, отже, прибуток дорівнює нулю як з одного літра, так і з всього обсягу на ринку монополістичної конкуренції. Вільний вхід на ринок перешкоджає фірмам здобувати економічний прибуток у довгостроковому періоді.

Цей процес працює й у зворотному напрямку, якщо попит на ринку монополістичної конкуренції знизився після досягнення рівноваги, то фірми залишили б ринок. Це відбувається тому, що скорочення попиту зробило б неможливим для фірм покривати свої економічні витрати.

мал. 3 Монопольно конкурентна фірм, що потерпає від збитків Як показано на мал. 3, при випуску Q1при якому MR=LMC після скорочення попиту типовий продавець розуміє що ціна Р1, яку він повинний встановити для того, щоб продати цю кількість товару менше, ніж середні витрати AТC1 на виробництво цього товару. Оскільки при таких обставинах фірми не можуть покривати свої економічні витрати, вони вийдуть з галузі та перемістять свої ресурси у вигідніші підприємства. Коли це відбудеться, то крива попиту і криві граничного доходу продавців, що залишилися на ринку, змістяться вгору. Це відбудеться тому, що скорочення наявної кількості товару на ринку збільшить максимальні ціни і граничний доход, характерні для будь-якого його випуску, який одержуватимуть продавці, що залишилися. Вихід фірм із галузі буде продовжуватися доти, доки не буде досягнута нова рівновага, за якої крива попиту знову стане дотичною до кривої LAТC, а фірми будуть одержувати нульові економічні прибутки.

2. Рецесійний та інфляційний розриви Рівновага в економіці може забезпечуватися за різних умов: при повній або неповній зайнятості, на інфляційній або без інфляційній основі. Ці умови залежать від співвідношення між сукупними витратами і потенційним обсягом виробництва (ВВП). Рівновага в економіці не гарантує такого рівня сукупних витрат, за яких економіка може перебувати в стані повної зайнятості й без інфляції. Але саме в цьому стані економіка працює найефективніше. Тому потрібно розглянути ВВП в умовах різного співвідношення між фактичними сукупними витратами й тими, які відповідають потенційному ВВП.

Розглянемо спочатку варіант, коли сукупних витрат не вистачає для досягнення потенційного ВВП. Звернемося до рис. 3.

Це означає, що в економіці спостерігається дефіцит сукупних витрат, тобто обсяг витрат є недостатнім для того, щоб повністю використовувати наявні потужності, що характеризує економіку в стані неповної зайнятості. Недостатність сукупних витрат, їхня неспроможність забезпечити досягнення потенційного ВВП, який відповідає умовам повної зайнятості, називається рецесійним розривом. Іншими словами, рецесійний розрив — це величина, на яку фактичні сукупні витрати повинні початково збільшитися, щоб забезпечити досягнення потенційного ВВП. Розрив називається рецесійним тому, що він зумовлює в економіці рецесію, тобто скорочення виробництва порівняно з її потенціалом.На графіку (рис. 3) рецесійний розрив — це відстань по вертикалі між лінією фактичних сукупних витрат (СуВ1) і лінією потенційно необхідних сукупних витрат (СуВ2).

В умовах рецесійного розриву економіка потенційно втрачає, недовиробляє певну величину ВВП (це різниця між ВВП2 і ВВП1). Обсяг цих витрат визначається як добуток рецесійного розриву (необхідного початкового приросту сукупних витрат) на мультиплікатор витрат:

DВВПр=DСуВп*Мв і навпаки, якщо рівень ВВП за умов повної зайнятості є відомим, то величина рецесійного розриву (необхідного початкового приросту сукупних витрат (+DСуВп)) визначається за формулою (в умовах стабільних цін):

+DСуВп=+DВВПр/Мв, де +DВВПр — реальний приріст ВВП, необхідний для досягнення ВВПп (+DВВПр=ВВПп-ВВПф); Мв — мультиплікатор витрат.

Щоб подолати рецесійний розрив і забезпечити повну зайнятість ресурсів, необхідно простимулювати сукупний попит і «перемістити» рівновагу з точки Т₁ точку Т ₂. Протилежні результати мають місце в тому випадку, коли фактичні сукупні витрати перевищують їхню величину, яка відповідає умовам повної зайнятості (рис. 4). На графіку (рис. 4) потенційний ВВП забезпечується при сукупних витратах на рівні СуВ2. Але фактично економіка витрачає більше — СуВ1. Отже, має місце надлишок сукупних витрат: СуВ1 більше СуВ2. Тому фактичний ВВП номінально перевищує потенційний: ВВП1 більше ВВП2. Таке явище називається інфляційним розривом. На графіку величина інфляційного розриву дорівнює відстані по вертикалі між лініями СуВ1 і СуВ2. Іншими словами, інфляційний розрив — це величина, на яку фактичні сукупні витрати повинні початково зменшитись, щоб усунути інфляційний надлишок за умов повної зайнятості.

Розрив називається інфляційним тому, що він викликає в економіці інфляційний надлишок ВВП. Величину інфляційного розриву (-DСуВп) — необхідного початкового зменшення сукупних витрат — можна визначити за формулою (без урахування цінового фактора):

— DСуВп=-DВВПі / Мв деDВВПі - інфляційне зменшення ВВП за умов повної зайнятості (-DВВПі =ВВПп-ВВПф).

Інфляційний розрив виникає у зв’язку з тим, що зростання сукупних витрат (сукупного попиту) не супроводжується адекватним зростанням виробництва (сукупної пропозиції). В умовах, коли економіка досягла повної зайнятості, підприємства не можуть швидко відповісти на збільшення сукупного попиту відповідним збільшенням фізичних обсягів виробництва. Для цього потрібен певний час. Єдиним природним наслідком у цьому випадку є зростання цін, тобто інфляція. Тому усунення інфляційного розриву викличе лише зменшення номінального ВВП без зміни реального ВВП.

Висновоки конкуренція монополія рецесійний інфляційний Довгостроковим періодом називають такий період, протягом якого виробничі потужності можуть бути пристосовані до умов попиту і витрат. Якщо умови діяльності несприятливі для фірми, то вона може піти з ринку (галузі). З іншого боку, нові фірми можуть увійти на ринок (галузь) у разі сприятливих умов. Таким чином, кількість фірм в галузі в довгостроковому періоді є змінною величиною.

Ціна не може тривалий час перевищувати мінімальні довгострокові середні витрати, оскільки в цій ситуації прибуток фірми позитивний. Позитивний прибуток привертає в галузь нові фірми, що збільшить ринкову пропозицію і понизить риночну ціну. Ціна знижуватиметься до тих пір, поки знов не досягне мінімума довгострокових середніх витрат. Коли ситуація на ринку складається для фірми несприятливо і ціна на її продукцію виявляється нижчою за середні витрати, то фірма, що опинилася в такому положенні, йде з ринку, і пропозиція продукції скорочується. Ціна починає зростати, поки фірма не отримуватиме нормальний прибуток. Нарешті, якщо ціна рівна мінімальним середнім витратам, то в цьому випадку не спостерігається тенденції до зміни числа фірм, що функціонують в галузі, дана конкурентна галузь знаходиться в стані повної довгострокової рівноваги.

В умовах довершеної конкуренції в довгостроковому періоді досягається економічна ефективність як з погляду використання обмежених ресурсів в даному процесі виробництва, так і з погляду їх розподілу між різними виробничими процесами.

Економіка постійно тяжіє до рівноваги як до своєї природної норми. Це означає, що у випадку, коли сукупні витрати перевищують ВВП, і відбувається незаплановане зменшення товарних запасів, підприємства будуть зацікавлені збільшувати виробництво до рівня сукупних витрат; якщо ж, навпаки, сукупні витрати менші ВВП і відбувається незаплановане збільшення товарних запасів, вони будуть змушені скорочувати виробництво до рівня сукупних витрат.

Інфляційний розрив — величина, на яку повинен скоротитися сукупний попит (сукупні витрати), щоб знизити рівноважний ВНП до інфляційного рівня повної зайнятості.Якщо фактичний рівноважний рівень випуску більший потенціального, то сукупні витрати збиткові. Збитковість сукупного попиту викликає в економіці інфляційний бум: рівень цін зростає тому, що фірми не можуть розширяти виробництво адекватно зростаючому сукупному попиту, оскільки всі ресурси вже зайняті.

Список використаних джерел

1.Будаговська С., Кілієвич О. та ін. «Мікроекономіка і макроекономіка». К.: «Основи». 2007.

2.Комісарук М.П. «Макроекономіка: курс лекцій». Коломия — 2008.

3.Макконел, Брю. «Экономикс: принципы, проблемы и политика: В 2 т.: Пер. с англ. ІІ-го изд. — М.: Республика, 2007.

4.Павловський М. «Макроекономіка перехідного періоду». К.: «Техніка». 2009.

5.Савченко А. та ін. «Макроекономіка». К.: «Либідь». 2010 с. 136−148.

Термінологічний словник

1.Економічна рівновага — стан економіки, при якому досягається стале урівноваження та взаємне збалансування структур, що протистоять одна одній (виробництво і споживання, попит і пропозиція тощо).

2.Ринок чистої монополії - це такий тип побудови ринку, на якому продукцію пропонує один продавець. Підприємство-монополіст має задовольнити всіх потенційних покупців певного товару в межах даного ринку, і тому це підприємство ототожнюється з галуззю. В широкому розумінні монополія — це така ситуація, за якої продавців (виробників) настільки мало, що кожний з них може впливати на загальний обсяг пропозиції та ціну продукції, що реалізується.

3. Графік попиту (Крива попиту) — відношення між ринковою ціною товару і грошовим виразом попиту на неї.

4. Монополістимчна конкуремнція — галузь, яка складається із відносно великої кількості невеликих за розмірами фірм, які виробляють диференційований продукт незалежно одна від одної.

5.Рівноважна ціна — ціна на конурентному ринку, при якій кількість товарів і послуг, яку хочуть купити споживачі, абсолютно відповідає кількості товарів і послуг, яку виробник пропонує.

6. Повна зайнятість — стан економіки, за якого кількість вакансій відповідає чисельності безробітних або перевищує його, тобто такий стан, за якого немає незайнятих, які бажають працювати.

7. Неповна зайнятість — зайнятість конкретної особи або протягом неповного робочого дня, або з неповною оплатою чи недостатньою ефективністю.

8. Довгострокові сукупні витрати - витрати на весь обсяг продукції

9.Потенційний ВВПце ВВП максимально досягнутий при повному використанні всіх наявних ресурсів (в стані «повної зайнятості»).Повна зайнятість допускає певний резерв ресурсів в тому числі і безробіття («природній рівень безробіття»)

10.Рецесійний розрив — величина, на яку фактичні сукупні видатки мають початково зрости з метою збільшення фактичного ВВП до потенційного рівня.

11.Інфляційний розрив — величина, на яку фактичні сукупні видатки мають початково зменшитися, щоб усунути інфляційний надлишок ВВП на умовах збереження повної зайнятості.

12. Мультиплікатор витрат показує, у скільки разів загальний приріст (скорочення) сукупного доходу перевищує початковий приріст (скорочення) автономних витрат.

13. Інфляція — тривале зростання загального рівня цін, що, відповідно, є свідченням зниження купівельної спроможності грошей.

14. Реальний ВВП (ВВПр) — загальний обсяг виробництва, який вимірюється в постійних (незмінних, базових) цінах, (приймається за базу), тобто на величину цього показника впливає лише зміна обсягів виробництва.