Вплив фінансових криз на світові банківські системи

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара Центр заочної та вечірньої форм навчання Економічний факультет Кафедра фінансів

ДИПЛОМНА РОБОТА

" Вплив фінансових криз на світові банківські системи"

Дніпропетровськ 2013

РЕФЕРАТ Дипломна робота: 117 стор., рис. 25, табл. 12, джерел 136, додатків 14.

Об'єкт дослідження: світові банківські системи.

Мета роботи: узагальнення генезису причин та розвитку світових фінансових криз і наслідків їх впливу на світові банківські системи та оцінка ризиків накопичення «потенціалу» фінансово-банківської кризи в економіці України на сучасному етапі.

Одержані висновки та їх новизна: на основі узагальнення генезисів причин та розвитку останніх регіональних та світових фінансових криз на протязі 1998 — 2013 рр. виявлені основні фактори загроз для ідентифікації накопичення «потенціалів» фінансово-банківської кризи в Україні.

Результати дослідження можуть бути використані при розробці напрямків державної антикризової політики України на прикладі програми антикризових дій Європейського Союзу в «кризі державних боргів» 2010 -2013 рр.

Перелік ключових слів: СИСТЕМНА КРИЗА, ФІНАНСОВА КРИЗА, ВАЛЮТНА КРИЗА, БЮДЖЕТНО-БОРГОВА КРИЗА, РИНКОВА КРИЗА, БАНКІВСЬКА КРИЗА, «КРИЗОВИЙ ПОТЕНЦІАЛ», ДЕВАЛЬВАЦІЯ, ДЕФОЛТ, РЕЦЕСІЯ.

ЗМІСТ ВСТУП РОЗДІЛ 1. ГЛОБАЛІСТИЧНИЙ МЕХАНІЗМ ВПЛИВУ НАЦІОНАЛЬНО-РЕГІОНАЛЬНИХ ФІНАНСОВИХ КРИЗ НА СВІТОВІ БАНКІВСЬКІ СИСТЕМИ

1.1 Сучасні світові банківські системи як результат глобалізації світової економіки

1.2 Сутність та механізми національно-регіональних фінансових криз в світовій економіці

1.3 Основні чинники впливу національно-регіональних фінансових криз на світові банківські системи РОЗДІЛ 2. ВПЛИВ СУЧАСНИХ ФІНАНСОВИХ КРИЗ НА СВІТОВІ БАНКІВСЬКІ СИСТЕМИ

2.1 Основні наслідки локальної валютно-боргової кризи в Росії та Україні (1998;1999 рр.)

2.2 Перебіг та наслідки світової фінансової кризи «Неліквідність іпотечних цінних паперів США (2007 -2008 рр.)»

2.3 Розвиток європейської регіональної боргової кризи (2010 — 2013 рр.)

РОЗДІЛ 3. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ УДОСКОНАЛЕННЯ СВІТОВОЇ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ ДЛЯ ПРОТИДІЇ ВПЛИВАМ НАЦІОНАЛЬНО-РЕГІОНАЛЬНИХ ФІНАНСОВИХ КРИЗ

3.1 Досвід та інструменти подолання світовою банківською системою наслідків фінансових криз

3.2 Перспективні інструменти попередження впливу світових фінансових криз на національну банківську систему України РОЗДІЛ 4. ОХОРОНА ПРАЦІ

4.1 Необхідність стимулювання охорони праці

4.2 Економічне стимулювання охорони праці. Застосування штрафних санкцій. Відшкодування збитків

4.3 Неекономічні методи стимулювання ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ДОДАТКИ

ВСТУП Актуальність теми дипломного дослідження полягає в тому, що світові фінансові кризи останніх 20 років є свідченням того, що спрощені припущення, на яких багато в чому заснована сучасна макроекономіка (кейнсіанські принципи, гіпотеза ефективних ринків, припущення раціональних очікувань), не здатні належним чином пояснити події реального світу. Тому на сучасному етапі на перший план вийшла «гіпотеза фінансової нестабільності» Г. Мінскі, як існування в глобалізованій фінансовій системі світу дестабілізуючих кредитних циклів та циклів у динаміці цін на активи.

Проблематика причин виникнення, поширення фінансових криз, механізмів попередження та подолання їхніх наслідків аналізується у працях багатьох відомих зарубіжних науковців, таких як Р. Агенор, П. Аджіон, Ж. Атталі, Е. Берг, М. Бланко, М. Бордо, К. Боріо, Дж. Бхандарі, А. Веласко, П. Гарбер, І. Голдштейн, Д. Даймонд, П. Дібвіг, Р. Дорнбуш, П. Друкер, С. Едвардс, Б. Ейченгрін, Г. Калво, Р. Камбі, Г. Камінскі, Ч. Кідлербергер, П. Кругман, Р. А. Манделл, Н. Маріон, Г. Мінскі, Ж.М. Мілесі-Феретті, С. Морріс, М. Обстфельд, К. Паттілло, А. Познер, С. Раделет, А. Разін, С. Рейнхарт, Е. Роуз, Дж. Сакс, Дж. Сантанеллі, С. Салант, К. Смадж, Дж. Сорос, Дж. Стігліц, А. Торнелл, В. Уайт, Ч. Уіплош, Р. Флуд, Дж. Франкел, Р. Ченг, А. Шварц, Г. Шин та ін.

Дестабілізаційний потенціал глобалізації, у тому числі у фінансовій сфері, аналізувався у працях багатьох українських науковців: В. Андрійчука, О. Барановського, Я. Бєлінської, В. Будкіна, І. Бураковського, О. Власюка, А. Гальчинського, В. Гейця, А. Гриценка, А. Даниленка, В. Дементьєва, А. Дугінця, М. Єрмошенка, Л. Кістерського, Г. Климка, І. Кравченко, З. Луцишин, Ю. Макогона, О. Нестеренка, В. Новицького, О. Носова, Ю. Пахомова, Д. Полотенка, О. Плотнікова, А. Поручника, І. Пузанова, О. Рогача, А. Румянцева, В. Савчука, В. Сіденка, А. Сідорової, А. Сухорукова, В. Титаренка, В. Федосова, А. Філіпенка, С. Циганова, О. Шниркова, В. Якубенка, О. Яременка та ін.

Вагомий внесок у дослідження фундаментальних питань закономірностей розвитку, структурних компонентів світових фінансових криз, характерних рис стану нерівноваги фінансової системи зробили російські вчені: Л. Абалкін, А. Аганбегян, О. Ананьїн, А. Анікін, В. Бурцев, В. Герасименко, В. Васильєв, С. Вайн, В. Геращенко, С. Глазьєв, М. Делягін, Л. Демідова, В. Дорофєєв, Р. Дункан, І. Дюмулен, С. Жаворонков, В. Іноземцев. Р. Капелюшніков, О. Кіреєв, Г. Клейнер, B. Кузнєцов, Я. Кузьмінов, К. Лавлок, Д. Маслов, М. Мусін, P. Нуреєв, Ю. Осипов, В. Полтерович, О. Попов, В. Радаєв, В. Сенчагов, М. Стариков, А. Уткін, В. Фомічов, А. Шастітко, В. Шевченко, М. Юдкевич, К. Яновський. Окремо слід відзначити праці з теорії та методології фінансових криз білоруського дослідника К. Рудого.

Водночас наукового дослідження, присвяченого аналізу глибинних причин, факторів та чинників впливу світових фінансових криз на фінансово-банківську систему України, в Україні на сьогодні немає, що робить дослідження в цьому напрямку нагальними та актуальними.

Предметом дипломного дослідження є чинники та показники наслідків впливу світових фінансових криз на діяльність банківського сегменту глобалізованого світового господарства.

Об'єктом дипломного дослідження є світові банківські системи.

Метою дипломного дослідження є узагальнення генезису причин та розвитку світових фінансових криз і наслідків їх впливу на світові банківські системи та оцінка ризиків накопичення «потенціалу» фінансово-банківської кризи в економіці України на сучасному етапі.

Завданнями дипломної роботи є дослідження:

— Сутності процесів глобалізації та світової фінансової глобалізації;

— Сутності та сучасного стану світової фінансової системи;

— Історії та причин виникнення світових фінансово-банківських криз;

— Розвитку на наслідків регіональної фінансово-банківської кризи в Росії та Україні у 1998 році;

— Розвитку та наслідків світової фінансової кризи 2008 року в розвинених країнах та в Україні;

— Розвитку та наслідків «європейської» фінансової кризи 2010 — 2013 рр. в країнах Євросоюзу та її уроків для України;

— Заходів та інструментів подолання наслідків світових фінансових криз як на макрорівні держав, так в їх банківських системах;

— Потенційних загроз накопичення «кризового потенціалу» в фінансово-банківській системі України та рекомендацій по застосуванню світового досвіду антикризових заходів.

Методологічну основу дипломного дослідження становлять історико-логічний, системно-структурний підхід до аналізу економічних процесів і зв’язків. Дослідження базується на використанні методів наукової абстракції, діалектичному методі пізнання, методах статистичного, логічного, кількісного аналізу та експертних оцінок.

Джерельною та статистичною базою дипломної роботи є дослідження вітчизняних та зарубіжних вчених, Закони України, Укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, матеріали Міністерства економіки України, Міністерства закордонних справ України, Міністерства фінансів України, Національного банку України, Міжнародного валютного фонду, Світового банку, Європейського банку з реконструкції та розвитку, фінансова звітність діяльності банківської системи України у 1998 — 2013 рр.

Практична цінність результатів дипломного дослідження полягає в проведенні узагальнення генезисів причин та розвитку останніх регіональних та світових фінансових криз на протязі 1998 — 2013 рр. і виявлення основних факторів загроз для ідентифікації накопичення «потенціалів» фінансово-банківської кризи в Україні та розробки напрямків державної антикризової політики на прикладі програми антикризових дій Європейського Союзу в «кризі державних боргів» 2010 -2013 рр.

РОЗДІЛ 1. ГЛОБАЛІСТИЧНИЙ МЕХАНІЗМ ВПЛИВУ НАЦІОНАЛЬНО-РЕГІОНАЛЬНИХ ФІНАНСОВИХ КРИЗ НА СВІТОВІ БАНКІВСЬКІ СИСТЕМИ

1.1 Сучасні світові банківські системи як результат глобалізації світової економіки Фінансова глобалізація є складовою економічної глобалізації. Вона являє собою ключовий процес розвитку світової економіки кінця XX — початку XXI століття, наслідком якого стала нова якість економічних зв’язків між суб'єктами глобальної системи. Цей процес досі не мав аналогів в економічній історії. Таким же новим явищем є і сформований глобальний фінансовий ринок.

Глобалізація банківської діяльності являє собою процес об'єднання банківських систем різних країн світу на основі адаптації та імплементації міжнародних стандартів банківської діяльності з подальшим перетворенням на єдиний світовий банківський простір.

Аналіз світового досвіду банківської діяльності варто почати з особливостей трансформації світового банківського сектора в умовах глобалізації. Необхідно зазначити, що протягом 40 останніх років у розвитку банківських систем різних країн світу спостерігається взаємозалежність між ефективним функціонуванням банківської системи та рівнем розвитку економіки країни. Проаналізуємо зміни глобального банківського сектора, використовуючи дані щорічних рейтингів 1 000 найбільших банків світу за 1970;2010 рр. [111], які публікує загальновідомий журнал The Banker.

Баланс глобального банківського сектора трансформується, особливо під впливом глобальної фінансової кризи, на користь країн Азії, БРІК (див. табл. 1.1) [111]:

1. Спостерігається стійка тенденція до зменшення позицій західних країн у світовому банківському секторі: з 778 у 1990 р. до 588 у 2010 р. (за прогнозами The Banker до 475 у 2030 р.).

Таблиця 1.1 — Найбільші банки світу за показником капіталу 1-го рівня, TOP-50 станом на 1 січня 2013 р. [111]

2. Кількість провідних банків країн Азії зросла зі 104 провідних банків у 1990 р. до 221 у 2010 р. (за прогнозами The Banker до 320 у 2030 р.).

3. Збільшується кількість провідних банків Китаю, так, у 1990 р. — 8 банків, у 2010 р. вже 84 (за прогнозами у 2030 р. — 110).

4. Зростає кількість провідних банків Росії з 4 у 2000 р. до 33 у 2009 р.

5. Країни БРІК закріплюють свої позиції на світовому банківському ринку, з 33 банків у 1990 р. до 146 у 2010 р. (за прогнозами The Banker, у 2030 р. кількість провідних банків збільшиться до 215 та ВВП країн БРІК буде більше ВВП країн G7 (Канада, Франція, Німеччина, Італія, Великобританія, Японія, США).

6. Зростає кількість провідних банків країн Близького Сходу з 58 у 1990 р. до 90 у 2010 р. (за прогнозами, до 95 банків у 2030 р.).

Окремі національні сегменти світової фінансової системи є економічно нерівноправними та залежать від потужності національних економік, оцінюємих рівнем ВВП (рис. П. 1 Додатку П) та потужності найбільших комерційних банків в цих країнах, активи яких оцінюються у порівнянні з національним ВВП (рис. П. 2 Додатку П).

Так, активи банка «Bank of America» (2,136 трлн. USD) перевищують ВВП Росії (1,85 трлн. USD) та практично в 13 разів перевищують обсяг ВВП України (165 млрд. USD), а активи англійського банку «HSBC» (2,555 трлн. USD) перевищують обсяг ВВП Великобританії (2,445 трлн. USD).

Обсяг активів банка «Deutsche Bank (Germany)» (2,8 трлн. USD) в 8,3 рази перевищує обсяг активів найбільшого в Росії «Сбербанку Росії"(336,5 млрд. USD) та в 129,9 рази перевищує обсяг активів найбільшого в Україні ПАТ КБ «Приватбанк"(21,55 млрд. USD). Відповідно встановлюється статус між банками фінансових систем США, Великобританії, Німеччини, Росії та України (рис. П. 3 -П.4 Додатку П).

В сучасній глобалізованій фінансовій системі світу, враховуючи її групування навколо найпотужніших економік світу (США, Японії, Німеччини, Великобританії та Китаю) виникають географічні зони набору найсильніших регіональних валют світу (зона долара США, зона японської йени, зона євро країн Європейського валютного союзу, зона англійського фунта стерлінгів, зона китайського юаня). При цьому, враховуючи обсяги ВВП (див. рис. П.1Додатку П) на безумовне світове лідерство претендує долар США, який після 2-ї світової війни (Бреттон-Вудська угода 1944 р.) зайняв місце світової валюти, замінивши «золотий стандарт». Однак, після Ямайської угоди 1971 р., коли США офіційно відмінило розмін своєї валюти на золото та задіяло плаваючий курс валют і кредитно-папірове «наповнення» долара США, все більше фактів світового розвитку показують, що сьогоднішній долар США — це інфлююча валюта кредитного характеру, при чому по обсягам емісії - незабезпечена відповідними активами США. Тобто, сучасний долар США — це визнана світом міжнародна розрахункова валюта, як поточна (інфлююча) міра порівняльної вартості товарів та послуг в міжнародних відносинах. Але сучасний аналіз функціонування долара США як засобу накопичення багатства та створення стабільних валютних резервів для економік інших держав показує, що цю функцію грошей валюта США втратила, оскільки втратила еквівалент прив’язки до певної кількості світових еквівалентів багатства (золота, дорогоцінних металів, каменів та рідкісних металів). Тому в сучасній світовій статистиці, на основі якої побудоване дипломне дослідження, з’явився термін — еквівалента вартість ВВП країн по ПКС (паритету купівельної спроможності), який існує одночасно з терміном — еквівалентна вартість по обмінному курсу долара США. Таким чином, для цілей дипломного дослідження впливів світових фінансових криз на сегменти світової банківської системи в глобалізованій фінансовій системі світу, фінансові кризи пропонується ідентифікувати як локальні та глобальні по впливу на ВВП та сумарні банківські активи географічних регіонів світу, пов’язаних між собою не тільки традиційними міжнародними економічними зв’язками, але також транснаціональними банками і корпораціями (Рисунок Н.1 — Н.7 Додатку Н).

1.2 Сутність та механізми національно-регіональних фінансових криз в світовій економіці

Криза — це багатоаспектна економічна категорія, система поглядів на економічну сутність якої перебуває в стані розвитку. Можна виокремити три підходи до визначення сутності кризи [8, c.5]:

1) Криза як значна проблема або ситуація з високою ймовірністю негативних наслідків;

2) Криза як природний процес у життєдіяльності системи;

3) Криза як порушення рівноваги соціально-економічної системи.

Під кризою слід розуміти фактичний або потенціально можливий стан нестійкого функціонування системи, в якому може опинитися будь-яка з її підсистем. При цьому криза є результатом взаємодії шоків і вразливостей [8, c.6].

Фінансова криза передбачає виникнення якісних змін в економічній системі, які спричиняють порушення пропорцій у розвитку, його призупинення, видозміни чи руйнування фінансової системи окремих країн або світових ринків у цілому.

Під фінансовою кризою розуміється різке погіршення стану фінансового ринку внаслідок реалізації накопичених ризиків під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників, що спричиняє порушення його функціонування, зниження цінових показників, погіршення ліквідності й якості фінансових інструментів, банкрутство учасників.

Фінансова криза — це криза, яка [8, c.10] - табл. 1.2:

1) Системно охоплює фінансові ринки та інститути фінансового сектору, грошовий обіг і кредит, міжнародні фінанси (сегмент країни), державні, муніципальні та корпоративні фінанси;

2) Негативно впливає у середньоі довгостроковому періоді на економічну активність усередині країни й на динаміку добробуту населення;

3) Проявляється:

— У фінансовому секторі і на фінансових ринках — у різкому зростанні процента, частки проблемних банків і небанківських фінансових інститутів, боргів, що дедалі збільшуються; істотному скороченні кредитів, наданих економіці і домашнім господарствам; ланцюгових банкрутствах; переході до збиткової моделі банківської та іншої фінансової діяльності; переважанні спекулятивної фінансової діяльності над інвестиційною; масштабному падінні курсів цінних паперів; затримці розрахунків з наростаючим колапсом платіжної системи; виникненні масових збитків на ринку деривативів; неліквідності фінансових ринків і фінансових інститутів з ефектом «доміно»; банківській паниці;

— У міжнародних фінансах — у неконтрольованому падінні курсу національної валюти; масовій втечі капіталів з країни; некерованому нарощуванні зовнішнього боргу і прострочених платежів держави і комерційних організацій; перенесенні системного ризику на міжнародний ринок і фінансові ринки інших країн;

— У сфері грошового обігу — в різкому некерованому зростанні цін із переходом у хронічну інфляцію; втечі від національної валюти, стрімкому впровадженні у внутрішній обіг твердої іноземної валюти, масовій появі грошових сурогатів;

— У сфері державних фінансів — у різкому падінні величин золотовалютних резервів і державних стабілізаційних фондів; виникнення дефіциту чи загостренні привнесеної кризою дефіцитності бюджету; швидкому скороченні збирання податків; падінні бюджетного фінансування державних витрат; некерованому нарощуванні внутрішнього державного боргу;

Таблиця 1.2 — Класифікація фінансових криз за узагальненням О. Барановського [8]

4) Є реалізацією системного ризику і супроводжується ефектом «доміно» якщо:

— криза одного або групи фінансових інститутів та компаній реального сектору, сегмента ринку чи системи розрахунків передається в розширюваному обсязі через пересічні зобов’язання на інші групи фінансових інститутів та компаній реального сектору, інші сегменти ринку і систем розрахунків, поступово охоплюючи дедалі більшу частину ринку;

— криза фінансового ринку однієї країни чи групи країн передається іншій країні, як «фінансова інфекція», криза довіри інвесторів, що спричиняє неліквідність ринку.

Розуміння фінансової кризи як результату негативного впливу численних чинників дозволяє використовувати поняття «кризовий потенціал», під накопиченням якого розуміється процес акумулювання мікроекономічних ризиків окремими інститутами, гравцями фінансової сфери і(або) зростаюча залежність фінансового сектору від окремих конструктивних особливостей системи. При цьому після досягнення певної критичної маси накопичений кризовий потенціал здатний вилитися в повномасштабну системну кризу [8, c.14].

Велике значення для з’ясування сутності фінансових криз має їх чітка класифікація. Узагальнення поглядів ряду науковців дозволяє визначити, що на протязі багатьох років усі епізоди фінансової нестабільності укладались в три типи криз: банківські кризи, валютні кризи і кризи на фінансових ринках (у тому числі кризи державних фінансів) [8, c.12].

Банківські кризи звичайно пов’язують із нездатністю ряду банків виконувати свої зобов’язання або з активним державним втручанням, спрямованим на запобігання виниклим проблемам.

Під валютною кризою розуміється така ситуація, за якої спекулятивна атака на валюту призводить до різкої девальвації національної валюти або коли органи державної влади намагаються запобігти девальвації, продаючи золотовалютні резерви.

За оцінкою, фінансова криза на типовому ринку, що формується (яким є й Україна), характеризується такими параметрами (за умови, що одночасно і взаємозалежно досягають своїх значень упродовж двох — чотирьох місяців не менше трьох параметрів із наведених нижче одночасно):

— Зниження капіталізації ринку акцій — не менше 20%;

— Скорочення боргової маси облігацій на внутрішньому і зовнішньому ринках за ринковою ціною — не менше 15%;

— зміна ринкового рівня відсотку — не менше 20%;

— інфляція і річному вимірі - не менше 20%;

— зростання впливу капіталу за кордон — не менше 30%;

— падіння курсу національної валюти — не менше 15%;

— падіння золотовалютних резервів центрального банку — не менше 20%;

— скорочення депозитної бази в банківському секторі - не менше 10%;

— скорочення розмірів внутрішнього кредиту — не менше 10%;

— оголошення дефолтів за зобов’язаннями фінансових інститутів з активами, що становлять не менше 10% від їх загального обсягу по країні.

У частині державних фінансів криза прогнозується при:

— падінні реальних доходів та видатків бюджету на 5 -20% від їх передкризового рівня (за високої ймовірності зменшення державних доходів та витрат у номінальному вираженні);

— нееластичність державних витрат до від'ємної економічної динаміки, їх скорочення в реальному вираженні в істотно меншій мірі порівняно зі зменшенням доходів бюджету;

— перехід бюджету з профіцитної до дефіцитної зони, виникнення пікових значень дефіциту бюджету порівняно з рівнями, досягнутими перед кризою;

— зростання державного боргу на десятки відсотків і ціни державних запозичень у 2 -3 рази.

Характеристика кризових явищ буде неповною без урахування таких понять, як «трансфер кризи», «ланцюговий трансфер» і «недосконалі цикли» [8, c.16]:

1. «Трансфер кризи"(кризової ситуації) — це свідомі дії однієї країни стосовно іншої (як правило, менш розвинутої), що загрожують останній тяжкими кризами, зниженням конкурентоспроможності національної економіки і звуженням її присутності на ринках, погіршенням підприємницького та інвестиційного клімату, деградацією соціальної та екологічної ситуації;

2. «Ланцюговий трансфер криз» — послідовне (ланцюгове) перенесення криз із більш розвинутих до менш розвинутих країн, і взаємодією понад двох країн;

3. «Недосконалі цикли» — це такі, траєкторія яких деформована внаслідок трансферу їхньої кризової стадії з розвинутих країн до економічно залежних від них держав.

Статистичні дослідження науковців свідчать, що банківські кризи відбуваються першими і є індикаторами наступних валютних криз [9, c.8].

При визначення категорії «Банківська криза» слід розуміти, що банківські кризи, як і будь-які кризові явища, варто розглядати не як аномальне, а як закономірне явище в динаміці розвитку економічної системи в цілому. Про циклічний характер розвитку фінансово-кредитної сфери має об'єктивний характер, що підтверджується і ретроспективним аналізом банківських криз за останнє століття [45, c.21], і цілком відповідає основним положенням теорії циклічності розвитку.

Зазначимо, що лише за період 1970;2007 рр. спеціалістами МВФ було ідентифіковано 124 банківські кризи. Причому 24 з них доповнювалися валютною чи борговою кризами та класифікувалися як подвійні кризи, а 10 випадків аналітики МВФ визначили як потрійні системні банківські кризи [45, c.21].

У працях багатьох учених-економістів та фахівців авторитетних між народних організацій зустрічаються різні трактування визначення сутності категорії «банківська криза» та її параметрів (див. табл. 1.3). Так, фахівці МВФ Л. Левін та Ф. Валенсія [103; 45, c.22] розглядають системну банківську кризу з точки зору дієздатності фінансових інститутів і корпорацій системи та їх спроможності відповідати за укладеними контрактами.

Водночас, на думку американського економіста Е. Дж. Фрідла, банківська криза проявляється через різке знецінення вартості банківських активів, зменшення депозитної бази банківської системи, що потребує спеціальної урядової допомоги, націоналізації чи примусового злиття банків тощо [104; 45, c.22].

На думку аналітиків МВФ Р. Дуттагупти та П. Касіна, банківську кризу слід розглядати з операційної точки зору, тобто шляхом встановлення нормативів її ліквідності і прибутковості [105; 45, c.22]. Враховуючи вищезазначене, можна дати таке визначення: банківська криза — це глибоке розбалансування банківської системи, що проявляється через неспроможність суб'єктів системи ефективно виконувати свої функції (утворення розрахункових засобів, що тісно пов’язано з депозитними, розрахунковими, платіжними, кредитними, касовими й іншими операціями) та супроводжується виходом фінансових параметрів економічних процесів (витрати, прибутки, доходи тощо) за нормальні межі.

Таблиця 1.3 — Зміст поняття «банківська криза» у різних дослідженнях [45]

Банківські кризи залежно від їх масштабу та ступеня дестабілізуючого впливу на економіку можна поділити на три види:

— кризи на макроекономічному рівні;

— кризи, що поширюються на мікроекономічному рівні;

— кризи, що характеризуються повномасштабною бюджетно-фінансовою дестабілізацією, тобто призводять до високої інфляції та демонетизації економіки.

В останні два десятиріччя у розвитку світової економіки чітко простежуються дві тенденції - глобалізація та зростання нестабільності. Особливо чітко вони проявляються в банківському секторі економіки, яка найбільш реагує на зовнішні зміни.

Існує декілька характеристик системної банківської кризи. В цілому таку кризу можна визначити як стрімке і масштабне (на думку спеціалістів Всесвітнього банку, не менше 2% від національного доходу) погіршення якості банківських активів під впливом негативних чинників макроекономічного, інституціонального та регулятивного характеру. Системна банківська криза являє собою неспроможність значної кількості банківських установ або банківської системи в цілому здійснювати базові операції - розрахунки і трансформації заощаджень в інвестиції.

Аналіз світових і банківських криз у ретроспективі показав, що сценарії розвитку кризових явищ у банківських системах настільки різноманітні, що не підлягають будь-якій спрощеній класифікації (див. табл. 1.4).

Найбільш вдале визначення валютних і банківських криз за ознаками їх виникнення сформулювали Янг та Демиргюч-Кунт і Детрагич.

Янг запропонував валютним ризиком вважати 25% номінальне знецінення національної валюти, що супроводжується 10%-ним збільшенням темпу знецінення валюти у порівнянні зі середнім рівнем за останні п’ять років.

Відповідно до дослідження Демиргюча-Кунта і Детрагича ситуація у банківській системі може бути оцінена як кризова, якщо виконується хоча б одна із таких умов: а) питома вага непрацюючих активів у загальному обсязі активів перевищує 10%; б) витрати на відновлення банківської системи перевищують 2% ВВП; в) проблеми банківського сектору призводять до націоналізації значної (вище 10%) частини банківського сектору; г) відбувається масове вилучення депозитів або накладаються обмеження щодо виплат, оголошуються банківські канікули.

Із 12 індикаторів валютної кризи та 14 індикаторів банківської кризи 11 є загальними (див. табл. 1.5).

Таблиця 1.4 — Класифікація банківських криз [45]

Таблиця 1.5 — Причини, форми прояву і наслідки валютної і фінансової криз [93]

На відміну від валютних криз вірогідність виникнення небезпечних подій у банківському секторі збільшується у випадку відтоку капіталу та зростання реальних процентних ставок на вітчизняному фінансовому ринку. Цей факт підтверджує наявність тісного взаємозв'язку банківських і валютних криз та подібність механізмів їх виникнення.

1.3 Основні чинники впливу національно-регіональних фінансових криз на світові банківські системи Спираючись на останні публікації науковців, перш за все, визначимо найбільш суттєві характеристики фінансово-банківських криз, та на цьому підґрунті визначимо особливості їх проявлення у сферах:

- фінансово-банківській — різке зростання частки проблемних банків, боргів; істотне скорочення кредитів, ланцюгові банкрутства; перехід до збиткової моделі фінансової діяльності; переважання спекулятивної фінансової діяльності над інвестиційною;

- міжнародних-розрахунків — затримка розрахунків із наростаючим колапсом платіжних систем; масові збитки на ринку деривативів; масштабне падіння котирувань на фондових ринках;

- валютного регулювання — неконтрольоване падіння курсу національної валюти;масовий витік капіталів з країни; некероване збільшення зовнішнього боргу і прострочених платежів держави та корпоративного сектору;

- грошового обігу — різке некероване зростання цін із переходом у хронічну інфляцію; масова поява грошових сурогатів;

- державних фінансів — різке падіння обсягів золотовалютних резервів і державних стабілізаційних фондів; виникнення дефіциту чи загострення привнесеного кризою дефіциту бюджету; скорочення податкових надходжень; падіння бюджетного фінансування державних витрат; некероване збільшення внутрішнього державного боргу;

- функціонування національних фінансових інститутів — криза одного (групи) фінансових інститутів передається через пересічні зобов’язання іншим фінансовим інститутам національних економічних систем, поступово охоплюючи дедалі більшу частину ринку;

- глобальних міжнародних економічних відносин — криза фінансового ринку однієї країни (групи країн), передається іншій країні, як «фінансова інфекція».

Виходячи із вищезазначеного, доцільно виділити чинники, що зумовлюють виникнення системних банківських криз (табл. 1.6).

Таблиця 1.6 — Характеристика чинників виникнення системних банківських криз [59]

Криза 2007;2009 рр., яка потрясла світову економіку, починаючи 2007 року є безпрецедентною за своїми розмірами та винятковим ступенем поширення, але в той самий час, має багато спільного з аналогічними фінансовими стресами минулого. Кризі передував тривалий швидкий ріст кредитування та цін на активи, низькі премії за ризик і розвиток «бульбашок» в секторі нерухомості.

Можна стверджувати, що світові фінансово-банківські кризи постійно виникають у системі світогосподарських відносин і мають, відносно чітку періодичність, обумовлену циклічністю економічних процесів. Враховуючи це, можливо стверджувати, що виникнення світових фінансово-банківських криз мають під собою певну систему причин. Розроблена науковцями, системна характеристика глибинних причин виникнення сучасних світових фінансово-банківських криз представлена на рис. 1.1.

Рисунок 1.1 — Глибинні причини сучасних світових фінансово-банківських криз [91]

1. Завершення п’ятого кондратієвського циклу, розпочатого в 1980;их рр. відкриттями в галузі інформаційних технологій. Ринок близький до насичення і ефект масштабів майже вичерпано, що гарантовано передвіщає зміну технологічних укладів через кризове творчо-інноваційне переупорядкування системи глобальних продуктивних сил та відповідних їм економічних відносин.

2. Наявність глобальних диспропорцій в світовому товарно-грошовому обігу, в результаті надмірної доларизації (наповнення міжнародної економіки доларовою ліквідністю), як наслідок — кредитна експансія та надкредитування.

3. Порушення базисних відтворювальних пропорцій, які проявляються у втраті зв’язку між реальним зростанням ефективності виробництва, доходів, споживання, і споживанням та нагромадженням. З середини ХХ ст. спостерігається тенденція зменшення частки заощаджень при інтенсивних темпах росту споживання і попиту за рахунок майже необмеженого кредитного буму та доходів майбутніх періодів.

4. Загострення кризи світової заборгованості, що призвело до зменшення ролі грошей, як регулятора економіки.

5. Наявність територіального дистанціювання центрів реального виробництва і споживання, що ускладнило збалансування попиту і пропозиції на світових товарно-ресурсних ринках.

6. Поглиблення асиметрії у соціальній структурі міжнародної економіки, що проявилось у загостренні суперечностей між: світовими центрами економічного суперництва; між національними економічними інтересами; між розвинутими країнами, країнами що розвиваються та країнами третього світу.

7. Неадекватна системи глобального регулювання економіки сучасному рівню економічних викликів, що проявилась відсутності альтернативних моделей глобального економічного світобачення та у низькій ефективності діючих механізмів міжнародної координації.

Таким чином, можливо зробити висновок, що саме вищенаведені глобальні дисбаланси міжнародної економіки і наявні суперечності, які нагромаджувалися щонайменш протягом останніх п’ятнадцяти років в підвалинах міжнародної економіки є глибинними причинами глобальної фінансово-банківської кризи, а іпотечна криза 2007 — 2008 року в США стала, свого роду, каталізатором.

Рисунок 1.2 — Ідентифікація впливу фінансових криз на динаміку ланцюгового приросту ВВП країн у 1997 — 2012 рр., розподілених за географічними регіонами — «Міжконтинентальний розріз № 1» (побудовано самостійно за даними [114])

Рисунок 1.3 — Ідентифікація впливу фінансових криз на динаміку ланцюгового приросту ВВП країн у 1997 — 2012 рр., розподілених за географічними регіонами — «Регіональний розріз № 2 Росія-Україна» (побудовано самостійно за даними [114])

Рисунок 1.4 — Ідентифікація впливу фінансових криз на динаміку ланцюгового приросту ВВП країн у 1997 — 2012 рр., розподілених за географічними регіонами — «Європейський розріз № 3» (побудовано самостійно за даними [114])

Проведене дослідження дозволяє зробити такі висновки стосовно генезису та причин виникнення світових фінансово-банківських криз:

1. Світова фінансово-банківська криза — це глибокий розлад світової фінансової системи, в результаті реалізації системних ризиків, на фінансовому ринку однієї країни (групи країн), що передається іншим суб'єктам світового фінансового ринку, як «фінансова інфекція», підсилена наявними глобальними дисбалансами у світовій економіці.

2. У ході дослідження, в системному вигляді були визначені наступні характеристики світових фінансово-банківських криз на сучасному етапі, що проявляються у сферах: а) фінансово-банківській;б) міжнародних-розрахунків; в) валютного регулювання;г) грошового обігу; д) державних фінансів; е) функціонування національних фінансових інститутів; є) глобальних міжнародних економічних відносин.

3. Сутність та особливість світових фінансово-банківських криз в часовій системі координат історично характеризується наявністю шістнадцяти економічних рецидивів виникнення фінансово банківських криз за період трьох останніх століть.

4. Системна характеристика виникнення світових фінансово-банківських криз характеризується наступними глибинними причинами: а) завершення п’ятого Кондратієвського циклу; б) наявність глобальних диспропорцій в світовому товарно-грошовому обігу; в) порушення базисних відтворювальних пропорцій; г) загострення кризи світової заборгованості; д) наявність територіального дистанціювання центрів реального виробництва і споживання; е) поглиблення асиметрії у соціальній структурі міжнародної економіки; є) неадекватна системи глобального регулювання економіки сучасному рівню економічних викликів.

РОЗДІЛ 2. ВПЛИВ СУЧАСНИХ ФІНАНСОВИХ КРИЗ НА СВІТОВІ БАНКІВСЬКІ СИСТЕМИ

2.1 Основні наслідки локальної валютно-боргової кризи в Росії та Україні (1998;1999 рр.)

Загальновизнаним є те, що валютно-боргова криза (дефолт) в Росії в 1998 році є наслідком масштабної «азіатської фінансової кризи» 1997 року [75, c.205].

«Азіатський фінансова криза» — це економічна криза в країнах Південної та Східної Азії, яка вибухнула в липні 1997 р. і стала найбільш серйозним потрясінням світової економіки в 90-і роки. Підґрунтям кризи стало надзвичайно швидке зростання економік «азіатських тигрів «, яке сприяло масивному притоку капіталу в ці країни, зростанню державного і корпоративного боргу, перегріву економіки і буму на ринку нерухомості [66, c.207].

Кризові явища в економіках Південно-Східної та Східної Азії наростали протягом тривалого часу. За співвідношенням ВВП і обсягу зовнішніх запозичень першим кандидатом на банкрутство виглядав Таїланд. У травні 1997 р. таїландський бат піддався масованим атакам міжнародних спекулянтів. У цих умовах таїландське уряд оголосив 30 червня 1997 про девальвації бата, курс якого був прив’язаний до курсу американського долара. В результаті обмінний курс бата впав наполовину, а фондовий ринок Таїланду — на три чверті.

Протягом червня 1997 року криза перекинулася на економіки Індонезії, Малайзії і Південній Кореї. У меншій мірі постраждали від кризи Японія, Гонконг, Лаос, Філіппіни, Китай, Індія і В'єтнам. Серед «азіатських тигрів» менше інших були зачеплені кризою Сінгапур і Тайвань. Для всіх названих економік протягом 1997;1998 рр. були характерні падіння курсу національної валюти, падіння фондових індексів, зростання інфляції, збільшення обсягу корпоративного боргу, гучні банкрутства корпорацій (рис. 2.1).

Рисунок 2.1 — Динаміка темпів приросту ВВП в найбільших країнах світу 1990 — 2011 рр., як доказ регіональності «азіатської кризи 1997» — падіння темпів ВВП тільки в Японії та Китаї (за даними [116])

Для аналізу причин та перебігу подій локальної бюджетно-боргової та валютної кризи в Росії та Україні у 1998 році необхідно узагальнити події в економіці Росії та України у передкризовий та кризовий періоди [55, c.35]:

1) Фінансова ситуація в Росії в 1995;1998 роках.

Наприкінці 1994 року уряд Росії відмовився від фінансування держбюджету за рахунок емісії. Одночасно Центробанком РФ стала проводитися політика «валютного коридору» — утримання курсу рубля до долара США у вузьких рамках шляхом валютних інтервенцій.

Особливості економічної політики Уряду РФ у 1995;1998 рр. [47, c. 52]:

— У якості основної антиінфляційної міри використовувалося скорочення грошової пропозиції, у тому числі за рахунок масових невиплат зарплат і пенсій, невиконання зобов’язань по держзамовленню й перед бюджетними організаціями;

— Застосування завищеного курсу рубля з метою скорочення інфляції;

— Фінансування дефіциту держбюджету за рахунок нарощування державного боргу. Причому обсяги залучення коштів постійно збільшувалися. Так, обсяг розміщення ГКО-ОФЗ виріс із 160 млрд. рублів в 1995 році до 502 млрд. рублів в 1997 році. Потрібний обсяг попиту на державні цінні папери підтримувався за рахунок збереження щодо високих ставок відсотків, а також за рахунок залучення спекулятивного іноземного капіталу;

— Збереження високих податкових ставок для підтримки доходів держбюджету.

Фінансування бюджетного дефіциту за рахунок запозичень на фінансових ринках також мало ряд негативних наслідків для економіки. Зокрема, висока прибутковість операцій з державними цінними паперами відволікала фінансові ресурси з реального сектора економіки у фінансовий сектор. Наслідками макроекономічної політики, що проводилася в РФ в ті роки, стали, зокрема, спад виробництва й значний відтік капіталу із країни. На тлі цих процесів відбувалося погіршення фінансової ситуації, у тому числі постійно збільшувався внутрішній і зовнішній борг та скорочувалися можливості по його фінансуванню (рис. 2.2 — 2.3).

Рисунок 2.2 — Обсяги державного внутрішнього боргу Росії по ГКО и ОФЗ на кінець року (графік 1), млрд. руб. (графік 2 — в млрд. долл. по середньорічним курсам) [47]

Рисунок 2.3 — Показники обсягів та дефіциту/профіциту державного бюджету Росії у 1992 — 2001 рр. (за даними [47])

3) Погіршення фінансової ситуації з кінця 1997 року.

Прагнучи виправити ситуацію, російська влада постійно підвищувала ставки по державних зобов’язаннях, а також спробувала одержати чергові кредити в міжнародних фінансових організацій, зокрема, МВФ і Всесвітнього банку. До серпня 1998 року Уряд і Центробанк РФ втратили ресурси для фінансування короткострокового державного боргу й утримання курсу рубля, тому 17 серпня 1998 року Уряд Росії й Центральний банк РФ оголосили про технічний дефолт по основних видах державних цінних паперів і про перехід до «плаваючого» курсу рубля в рамках різко розширеного валютного коридору (його границі були розширені до 6 — 9,5 рублів за долар США).

Рисунок 2.4 — Технічний «дефолт» та знецінювання рубля в Росії в серпні грудні 1998 року (з рівня 6,3 руб./USD до 21,5 руб./USD) [47]

Як результат, почалась некерована девальвація рубля РФ та банківська паніка (масовий відтік депозитів юридичних та фізичних осіб із банків та скупка готівкової іноземної валюти) на фоні масової зупинки платіжної системи Росії, а також операцій на кореспондентських рахунках банків інших держав, що миттєво вплинуло на платоспроможність частини пов’язаних банків України:

— якщо 15 серпня 1998 року офіційний курс рубля до долара США становив 6,3 рублів за долар;

— то 1 вересня 1998 року — 9,33 рубля за долар;

— а 1 жовтня 1998 року — 15,9 рубля за долар (рис. 2.4).

Одним з антикризових заходів Уряду РФ з’явилося рішення про реструктуризацію державного боргу по державних облігаціях (ГКО-ОФЗ), що фактично означало технічний дефолт. Програма реструктуризація заборгованості по ГКО-ОФЗ передбачала наступні фінансові умови [47, c.103]:

1. Фізичним особам і компаніям, зобов’язаним по російському законодавству тримати активи в держоблігаціях, погашення ГКО й ОФЗ провадиться відповідно до первісних умов обігу облігацій, тобто відносно фізичних осіб і деяких юридичних осіб ніякої відмови держави від боргових зобов’язань не було;

2. Іноземним і російським юридичним особам:

— 70% боргу конвертується в чотирьохі п’ятирічні облігації із щорічним купоном, що зменшується на 5 процентних пунктів; купон першого року становить 30% річних;

— 20% боргу погашається безпроцентними короткостроковими облігаціями;

— 10% боргу погашається готівковими коштами трьома траншами протягом 9 місяців;

3. Довгострокові облігації Мінфіну (70% боргу) і короткострокові облігації (20% боргу) обертаються на вторинному ринку. Крім того, короткострокові облігації могли бути використані для погашення податкових недоїмок, що утворилися до 1 липня 1998 року. Облігації також враховуються по номіналу в рахунок резервних вимог для російських банків.