Макроекономічна нестабільність: циклічність розвитку ринкової економіки

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТРАНСПОРТНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Курсова робота

з макроекономіки на тему: «Макроекономічна нестабільність: циклічність розвитку ринкової економіки»

_ЗМІСТ

_Вступ

Розділ І Теоретичні основи циклічності розвитку ринкової економіки

1.1 Циклічність як економічна категорія

1.2 Криза як фаза економічного циклу

1.3 Регулювання циклічного розвитку або антикризова політика Держави Розділ ІІ Економічна нестабільність, її фактори

2.1 Економічна нестабільність і безробіття

2.2 Інфляція як соціально-економічне явище і фактор макроекономічної нестабільності

2.3 Сучасні інфляційні процеси в Україні: причини та шляхи

Подолання Розділ III Аналіз та проблеми вирішення економічної кризи в Україні

3.1 Головні причини та наслідки кризових явищ 2008;2010рр

3.2 Стратегія економічного розвитку в умовах світової економічної кризи Висновки

_{Список використаних джерел}

_ВСТУП

Як відомо, сучасне суспільство прагне до постійного поліпшення рівня й умов життя, які може забезпечити тільки стійкий економічний ріст. Однак спостереження показують, що довгостроковий економічний ріст не є рівномірним, а постійно переривається періодами економічної нестабільності.

Підйоми і спади рівнів економічної активності, що ідуть один за одним прийнято називати діловим чи економічним циклом. Термін «цикл» вживається в біології й інших науках для позначення таких подій, що постійно повторюються, але не обов’язково в однаковому ступені. Тому є всі підстави думати, що рух ділового життя суспільства протікає у формі циклів, сутність яких полягає в наявності повторюваної послідовності змін. Діловий цикл припускає рух трьох величин: обсягу зайнятості, обсягу продукції і рівня цін.

В умовах переходу до ринкових відносин в економіці України велике значення грає реформація відносин власності, роздержавлення і поява нових видів власності, що буде сприяти розвитку ринкових відносин, нових видів господарювання, завдяки чому з’явиться можливість перебороти найтяжку економічну кризу, у якій знаходиться Україна.

Економічні перетворення в Україні повинні бути націленими на вирішення найважливішого завдання — це радикальні зміни в системі управління економікою як на макрорівні, так і на мікрорівні (рівні підприємств і об'єднань). Зміни на мікрорівні полягають в перебудові організаційної структури управління діяльність підприємств, створенні промислово-фінансових груп, холдингових компаній. Необхідність створення і розвитку нових в Україні форм підприємництва об'єктивно обумовлена потребою підприємств у більш гнучких структурних формах, здатних адаптуватися до швидких змін зовнішнього середовища.

Кризові явища в галузях економіки України спричинені недостатнім і несвоєчасним урахуванням змінних умов виробництва, можливостями інтенсифікації, змінами у методах господарювання та іншими причинами. Темпи виробництва почали різко сповільнюватися. А намагання стримати спад виробництва екстенсивними методами не призвело до відповідних результатів, спричинило зменшення фондовіддачі.

Відносно високий рівень розвитку економіки України може забезпечити їй економічну незалежність, але за умови конверсії оборотного потенціалу й незалежної економічної оцінки матеріально-сировинної бази.

Історично склалося так, що найважливіша функція уряду — забезпечувати повну зайнятість ресурсів і стабільний рівень цін. Жодна з відомих нині ринкових економічних систем не функціонує стихійно. При цьому напрямок й форми державного втручання змінюються відповідно до ситуації, що склалася у економічній системі. Вибір адекватної політики дозволяє запобігти інфляції та безробіттю.

Розділ І. Теоретичні основи циклічності розвитку ринкової економіки

1.1 Циклічність як економічна категорія

Процес виробництва передбачає безперервність розвитку, але практика господарювання доводить, що цей процес мас свої фази, стадії, особливості. Наприклад, періодично спостерігаються стадії спокійної о розвитку економіки, підвищеної або активної підприємницької діяльності, загострення всіх суперечностей суспільного виробництва, у тому числі між виробництвом і споживанням, попитом і пропозицією, з наступним застоєм в усіх галузях економіки. Пропорційність, яка об'єктивно необхідна для відтворення на практиці, здійснюється через диспропорційність та нерівномірність, остання виявляється через поверхневі коливання, відхилення. Періодичність зміни відповідних фаз чи стадій господарського життя означає циклічний характер його розвитку.

Макроекономічна рівновага — явище нестабільне. Її порушення пов’язані з трьома основними причинами: циклічним розвитком економіки, неповною зайнятістю й інфляцією.

Циклічність економічного розвитку — це регулярні коливання рівнів ділової активності, при яких зростання активності (виробництва) замінюється спадом, який, у свою чергу, потім замінюється зростанням. ЇЇ характеризують підйоми і спади в економіці, що періодично повторюються протягом ряду років. Такі коливання відбуваються відносно столітнього, або довгострокового тренда (умовної лінії, яка характеризує загальну спрямованість змін економічних показників).

Періоди підвищення економічної активності супроводжуються в основному екстенсивним розвитком, а періоди пониження — початком переважно інтенсивного розвитку. В наслідок цього цикл є постійною динамічною характеристикою ринкової економіки, без нього не відбувається економічного розвитку.

Економічний цикл — це форма руху і розвитку ринкової економіки, природний спосіб економічного саморегулювання, коли ринок стихійно відновлює пропорційність економіки і втрачену рівновагу.

Враховуючи основний елемент економічного циклу — економічні кризи, можна дати й іншу назву економічному циклу — рух виробництва від однієї економічної кризи до початку іншої.

Економісти вперше звернули увагу на циклічний характер макроекономічних процесів, зіткнувшись із періодичними кризами перевиробництва в Англії у 20-х роках ХІХ століття. Виявилось, що хід і тривалість економічних циклів підкоряються певним закономірностям.

В економічній літературі виділяються такі цикли: за одне століття, за декілька десятиліть, нормальні економічні цикли, малі цикли, специфічні коливання всередині окремих галузей економіки (наприклад, сільського господарства) і т.д.

Цикли різної тривалості отримали назви за іменами їх дослідників:

Миколи Дмитровича Кондратьєва (1892−1938), російського економіста; Клемента Жугляра (1819−1908), французького фізика й економіста, Джозефа Китчина (1861−1932), англійського економіста, статистика; Саймона Кузнеца (1901;1985), американського економіста, статистика. Так, цикли тривалістю 45−60 років (довгі або великі) отримали назву цикли Кондратьєва; 15−20 — річні - цикли Кузнеца; 7−12 — річні (середні цикли) — цикли Жугляра; 3−4 роки, короткі або малі - цикли Китчина.

Представники різних напрямів і шкіл політичної економії наводять різні об'єктивні і суб'єктивні причини циклічності економічного розвитку, які можна згрупувати як зовнішні і внутрішні, виходячи з їхнього впливу на характер циклу, його тривалість, специфіку проявів окремих фаз.

Серед зовнішніх причин можна виділити:

— війни, революції та інші політичні потрясіння;

— відкриття великих родовищ золота, урану, нафти та інших цінних ресурсів;

— освоєння нових територій і пов’язана з цим міграція населення, коливання чисельності населення земної кулі;

— потужні прориви в технології, винаходи й інновації, які дозволяють докорінно змінити структуру суспільного виробництва.

Серед внутрішніх причин виділяють:

— особисті потреби, скорочення або зростання яких відбивається на обсягах виробництва і зайнятості;

— інвестування, тобто вкладення засобів в розширення виробництва, його модернізацію, створення нових робочих місць;

— економічну політику держави, яка прямо і непрямо впливає на виробництво, попит і споживання.

Розглянуті причини взаємопов'язані, можуть викликати як підйом, так і спад економічної активності через певні проміжки часу.

Розрізняють класичний і сучасний економічні цикли.

Класичний економічний цикл, зазвичай, включає чотири фази (періоди), які послідовно змінюються: криза (спад), депресія, пожвавлення, піднесення (зростання).

1.2 Криза як фаза економічного циклу

Економічна криза — це різке погіршення економічного стану країни, що виявляється в значному спаді виробництва, порушенні усталених виробничих зв’язків, банкрутстві підприємств, зростанні безробіття і, внаслідок цього, — зниженні життєвого рівня, добробуту населення.

Криза (спад) є основною фазою економічного циклу, вона є його ключовою характеристикою. Нею завершується попередній періодичний цикл і починається новий, наступний. Без кризи не було б циклу; її періодичне повторення надає ринковій економіці характеру циклічності.

Спад в економіці починається з труднощів у збуті виробленої продукції, що згодом веде до скорочення виробництва і зайнятості та попиту на інвестиції. Ціни різко знижуються, але зростає попит на ліквідність (готівку), тому до максимально збільшується ставка позичкового відсотку.

Курс акцій і інших цінних паперів на фондових біржах швидко падає; тимчасово закриваються або навіть банкрутують багато фірм, передусім дрібних (у випадку глибокої і тривалої кризи). Ринкова кон’юнктура стає вкрай несприятливою.

Внаслідок дії кризи поступово ліквідуються порушення макроекономічної стабільності і рівноваги між сукупним попитом і сукупною пропозицією, інвестиціями і заощадженнями, виробництвом і споживанням, тобто знову забезпечується певна пропорційність економічного розвитку, але за низького рівня сукупного попиту, неповної зайнятості виробничих ресурсів, високого безробіття.

В процесі руху до своєї найнижчої точки спаду криза створює імпульс для нового розвитку економіки. В цей період виникають спонукальні мотиви до скорочення витрат виробництва і збереження прибутку, посилюється конкуренція. Створюється стимул для оновлення морально зношених засобів виробництва на новій технологічній основі. Криза дає початок переважно інтенсивному розвитку економіки, нею закінчується попередній період розвитку і починається наступний.

Але перехід до розгортання обсягів виробництва, його технологічного оновлення не відбувається в один момент. Тому на зміну кризи приходить фаза депресії.

Депресія (від лат. depressio — придушення) — застій в економіці, який характеризується відсутністю підйому виробництва і ділової активності, низьким попитом на товари і послуги, значним безробіттям. Депресія означає, що економічна криза перейшла у завершальну фазу. Національний продукт вже не зменшується, але й ще не зростає. На низькому рівні стабілізуються ціни; безробіття дуже високе, але більше не зростає; відсоткова ставка падає до свого мінімального значення. Товарні запаси (нереалізована продукція) поступово зникають, зростає сукупний попит і готуються умови для пожвавлення виробництва, ділової активності. Пожвавлення — фаза економічного циклу, яка характеризує початок підйому в економіці після кризи, застою, депресії. В цей період, хоча і незначно, зростають рівень виробництва і платоспроможний попит людей, помітно скорочується рівень безробіття. Поступово підвищуються ціни і позичкові відсотки. На ринку економічних ресурсів зростає попит на нове промислове обладнання, нові капітали втягуються в господарський оборот. В кінці фази пожвавлення закінчується період інтенсивного розвитку. В наступній фазі циклу — піднесенні - знову починається екстенсивний розвиток.

Піднесення — стан економіки країни, який характеризується зростанням виробництва, підвищенням його ефективності, пожвавленням ділової активності в різних сферах, підвищенням рівня життя. В цей період рівень виробництва набагато переважає досягнутий в попередньому періоді, суттєво зростають темпи його розвитку. Створюються нові підприємства, зростають зайнятість, попит на прогресивні капітальні ресурси і споживчі блага, збільшуються доходи (заробітна плата, прибуток, проценти, рента), швидко зростають ціни. На фазі піднесення посилюються диспропорції, які були закладені ще на фазі пожвавлення, готується ґрунт для наступного спаду.

Економіка підходить до наступного витка, до нового економічного циклу.

Описана картина змін в економіці на різних етапах циклу носить класичний характер.

Сучасні економічні цикли суттєво відрізняються від циклів ХІХ і першої половини ХХ століття. Загальні закономірності мають чимраз менше відомих проявів. Деякі фази економічного циклу зазнають значних метаморфоз, а то й зникають узагалі.

Більшість сучасних дослідників виокремлюють в економічному циклі лише дві фази: висхідну і спадну .

Мал. 1.2.1. Економічний цикл Змінюються також і форми прояву сучасних циклів і криз. Це виражається в:

— синхронізації циклічного руху в різних країнах, що обмежує

можливості пом’якшення кризових процесів за рахунок розширення експорту;

— прискоренні циклічних криз (вони стали виникати частіше) і

скороченні тривалості циклу;

— відносному зменшенні глибини криз;

— нестійкості (несталості) фаз пожвавлення і піднесення.

1.3 Регулювання циклічного розвитку або антикризова політика держави

Сучасна ринкова економіка функціонує в умовах активного впливу на неї держави. Державний вплив на економіку здатний істотно вплинути на хід економічного циклу, змінюючи характер економічної динаміки: глибину і частоту криз, тривалість фаз циклу і співвідношення між ними. Державне регулювання спрямоване на зм’якшення циклічних коливань, тому воно носить антициклічний характер. Найважливішими методами, за допомогою яких держава впливає на економічний цикл, виступають кредитно-грошові і бюджетно-податкові важелі.

Під час кризи державні заходи спрямовані на стимулювання виробництва, а під час підйому — на його стримування. Так, з метою ослаблення «перегріву» економіки держава у фазі підйому сприяє подальшому подорожчанню кредиту, уводить нові податки, підвищує старі, скасовує прискорену амортизацію і податкові пільги на нові інвестиції. В умовах кризи, навпаки, державні заходи спрямовані на здешевлення кредиту, скорочення податків, на прискорену амортизацію і податкові знижки на нові інвестиції.

Таким чином, сучасний механізм самонастроювання ринкової економіки через циклічні кризи змінюється під впливом державного впливу. Відбувається переплетення стихійно-ринкового механізму функціонування економіки у формі циклічних криз зі свідомим державним впливом на відтворювальний процес.

Не можна не відзначити особливості сучасних циклічних криз, що зв’язані з кризою державного регулювання. Останнє одержало вираження в неспроможності антициклічної політики держави, у банкрутстві теорій і практики впливу на циклічний розвиток, у невідповідності офіційно проголошених цілей державної політики фактичним результатам регулювання економіки (замість росту економіки — його падіння, замість повної зайнятості — масове безробіття, замість стабільності цін — хронічна інфляція і т.д.). У результаті економічна діяльність держави стала додатковим фактором нестійкості економіки.

Криза державного регулювання економічного розвитку зажадала від уряду розвинених країн шукати вихід зі сформованої ситуації, але не шляхом відмовлення від державного регулювання циклічного виробництва, а за допомогою перебудови його форм і методів. Антициклічна спрямованість державної політики змінилася антиінфляційною.

Розділ ІІ Економічна нестабільність , її фактори

2.1 Економічна нестабільність і безробіття

В умовах ринкової економіки циклічність розвитку характеризується економічною нестабільністю, яка виявляється у зростанні безробіття.

Безробіття як економічне явище виникає внаслідок саморегулювання ринкової економіки, охоплює певну частину працездатного населення, яке тимчасово не має можливості працювати/Закон України «Про зайнятість населення» від 1 березня 1991 року визнає безробітними працездатних громадян у працездатному віці з причин, що не залежать від них самих, які не мають заробітку або трудового доходу, зареєстровані в державній службі зайнятості як особи, які шукають роботу. Вони здатні до праці та готові працювати, але ця служба не забезпечує їх належною роботою, тобто таким робочим місцем, якому відповідають професійна підготовка громадянина, його стаж і досвід, вік і транспортна доступність.

Статусу безробітного громадянин України дістає у разі, якщо з ним припинено трудовий договір у зв’язку з виробничими змінами і він протягом найближчих 10 днів зареєструвався у службі зайнятості. На перші три місяці за робітником зберігається середньомісячна заробітна плата, щоб він мав можливість займатися пошуком нового робочого місця. Якщо робітник не знайшов за цей строк належної роботи, а служба зайнятості також нічого йому не запропонувала, він дістає статус безробітного. В Україні допомогу по безробіттю виплачують з одинадцятого дня після реєстрації громадянина в державній службі зайнятості, але не більш як 12 місяців протягом наступних трьох років, а для осіб передпенсійного віку — 18 місяців. Розмір допомоги гарантується не менш 50% середньої заробітної плати за попереднім місцем роботи, проте не нижче встановленої законодавством мінімальної заробітної плати. Громадяни, які шукають роботу вперше або після перерви більш як один рік, одержують допомогу в розмірі не нижче 75% мінімальної заробітної плати.

Причинами безробіття можуть бути такі явища:

1) темпи зростання народонаселення перевершують темпи зростання виробництва (Т. Мальтус, XVIII ст.);

2) відносне відставання попиту на працю від темпів нагромадження капіталу, зростання технічної та органічної побудови капіталу (К. Маркс, XIX ст.);

3) в умовах недосконалої конкуренції на ринку пращ відбувається підвищення ціни та скорочення попиту на працю (А. Пігу, 1923);

4) зі зростанням доходів люди схильні збільшувати своє споживання, але не тією мірою, якою зростає дохід; схильність населення до споживання знижується, а до заощадження зростає (Дж. Кейнс, 1936);

5) циклічний розвиток економіки на стадії економічної кризи, спаду виробництва призводить до зменшення сукупного попиту на товари і послуги, до зниження рівня зайнятості працездатного населення;

6) розвиток науково-технічного прогресу зумовлює структурні зрушення в економіці, виникнення нових галузей, які потребують кваліфікованіших робітників і більше часу на професійну підготовку та перепідготовку працівників старих галузей народного господарства;

7) сезонні зміни у рівнях виробництва знижують попит на працю у сільському господарстві, будівництві та ін.;

8) зростання кількості населення працездатного віку, молоді, що збільшує пропозицію праці;

9) економічна політика уряду щодо збільшення мінімального розміру заробітної плати призводить до зростання витрат виробництва і зниження попиту на працівників.

Спеціалісти класифікують безробіття за причинами його існування:

1. Фрикційне безробіття пов’язане з постійним рухом, пошуками або чеканням роботи населенням у результаті зміни місця проживання, професії, через народження дитини і догляд за нею. Таке безробіття має природний характер і не повинно бути надто тривалим.

2. Структурне безробіття виникає під впливом науково-технічного прогресу і охоплює тих працівників, чия праця не може бути використана на нових робочих місцях і які потребують певного часу для додаткового навчання і перепідготовки.

3. Циклічне безробіття зумовлене дефіцитом попиту в період економічної кризи, спаду виробництва і стагнації.

4. Сезонне безробіття стосується працівників, які зайняті тільки в певні пори року.

5. Інституційне безробіття виникає як наслідок низької ефективності роботи організаційних структур ринку праці, державних служб зайнятості (відсутність інформації про вільні робочі місця, умови праці тощо).

6. Приховане безробіття існує за умов неповного використання ресурсів підприємства, при цьому працівники змушені працювати скорочений робочий день, переходити на тимчасову працю або йти в додаткову неоплачувану відпустку.

7. Добровільне безробіття створюють окремі люди, які не хочуть працювати і за тривалий чає втратили цю можливість і зв’язки з трудовим життям.

8. Природне безробіття постійно має місце в умовах економічної рівноваги між попитом на працю і пропозицією робочих місць. Воно дорівнює сумі рівнів фрикційного і структурного безробіття. Рівень природного безробіття не повинен перевищувати 4—5% зайнятого населення. Зміст і значення природного безробіття в сучасних умовах розвинутих країн визначили представники монетаристської моделі ринку праці — американські економісти, лауреати Нобелівської премії М. Фрідмен (1976 р.), Ф.А. Хайєк (1974) та ін.

Безробіття як фактор економічної нестабільності спричинює певні негативні наслідки, які слід враховувати, щоб виробити ефективну систему заходів щодо регулювання розвитку цього явища. Держава має вживати заходів щодо зниження рівня негативних наслідків безробіття.

Безробіття породжує збитки у виробництві. А. Оукен відкрив математичну залежність між рівнем безробіття і обсягом ВНП: якщо фактичний рівень безробіття перевищує природний рівень на 1%, відставання обсягу ВНП становить 2−2,5%.

Безробіття знижує купівельний попит, заощадження населення, інвестиційний попит, кількість робочих місць і значно зменшує обсяг виробництва. Безробітні втрачають свої професійні навички до праці, що негативно позначається на попиті. Безробіття знижує життєвий рівень населення, є чинником, що сприяє зростанню соціального напруження в суспільстві, збільшенню злочинів.

Держава і уряд регулюють рівень безробіття, розробляють програми забезпечення ефективної зайнятості працездатного населення, усувають причини існування цього явища.

Приміром, держава вживає таких заходів: обмежує народжуваність, рівень заробітної плати, витрати на соціальні потреби населення, дефіцит бюджету; зменшує тривалість робочого часу, тобто використовує політику неповної зайнятості; збільшує облікову процентну ставку; організує систему закладів, у яких проходять перепідготовку і підвищення кваліфікації робітники, які тимчасово не працюють; розробляє програми боротьби з маргіналізмом і злочинністю та ін.

Безробіття має взаємозв'язок з інфляцією. Англійський економіст О. Філіпс (50-ті роки XX ст.) виявив нелінійну залежність між динамікою номінальної заробітної плати і рівнем безробіття: збільшення рівня безробіття супроводжується зменшенням рівня інфляції і навпаки. Обізнаність щодо цієї залежності дає можливість державі вибрати певну економічну політику: або збільшувати заробітну плату і безробіття, або підтримувати стабільні ціни і заробітну плату за умов стабілізації рівня безробіття.

Динаміка рівня безробіття за сучасних умов розвитку економіки в Україні має специфічні особливості: по-перше, серед форм безробіття переважає приховане безробіття; по-друге, в економіці водночас зростає безробіття і рівень цін, відбувається спад виробництва, тобто має місце стагфляція; по-третє, спостерігаються зрушення в соціально-професійній та статевовіковій структурі безробітних (спеціалісти, управлінці, молодь).

Економічна нестабільність також супроводжується інфляційними процесами.

2.2 Інфляція як соціально-економічне явище і фактор макроекономічної нестабільності

Інфляція — це багатопланове соціально-економічне явище, яке характеризує співвідношення між кількістю паперових грошей, обсягом вироблених товарів та послуг і темпами зростання рівня цін. Інфляційний процес означає знецінення грошей стосовно золота, товарів та іноземних валют.

Інфляція виникла ще у XVI ст., коли мала локальний (обмежений) характер, і у XX ст. набула постійного характеру як знецінення грошей внаслідок порушення законів грошового обігу і появи маси грошей, не забезпечених товарами. Інфляція — це супутник паперових грошей, які мають властивість виконувати функцію засобу обігу, обслуговувати обмін товарів і послуг. Зростання цін потребує додаткового випуску паперових грошей, що порушує пропорційність і переповнює фінансові канали знеціненими грошима.

Інфляція завжди супроводжується зростанням загального рівня цін, зниженням платоспроможного попиту населення, його життєвого рівня, розвитком тіньової економіки, посиленням злочинності та ін.

Виникнення й існування інфляції зумовлено багатьма причинами:

— помилкова грошова політика держави, що призводить до надлишків грошової маси в обігу;

— монополізація ринків, яка обумовлює існування монопольних цін, знецінення грошей;

— мілітаризація економіки, що негативно впливає на державний бюджет, призводить до його дефіциту і додаткової емісії грошей;

— збільшення державного боргу;

— зростання витрат держави на дотації нерентабельним підприємствам, списання їх боргів;

— зростання внутрішніх цін порівняно зі світовими в умовах спаду вітчизняного виробництва;

— помилкова податкова політика стримує інвестиції, розвиток бізнесу, перешкоджає збільшенню пропозиції щодо інфляційного попиту.

Інфляція буває двох типів — відкрита і прихована.

Відкрита (цінова) інфляція передбачає тривале й нерівномірне зростання цін на товари і фактори виробництва більш як на 3,5% за рік. Відкриту інфляцію можна класифікувати за різними критеріями.

За темпами інфляційного процесу:

— природна, або повзуча, за якої темпи зростання цін становлять 3—3,5% за рік;

— галопуюча з річними темпами зростання цін у межах 20−200%;

— гіперінфляція, коли ціни щоденно зростають на 1—20%, а за рік — більш як на 1000%.

За ступенем розбіжності у зростанні цін за різними товарними групами:

— збалансована інфляція, коли ціни різних товарних груп відносно одна одної не змінені;

— незбалансована інфляція, коли співвідношення цін товарних груп змінюється різною мірою.

Відкрита інфляція мас свої механізми. По-перше, це механізм адаптивних інфляційних очікувань. Нарощування попиту та скорочення заощаджень зумовлюють дефіцит кредитних ресурсів, а це у свою чергу — скорочення інвестицій та спад виробництва. По-друге, це механізм збільшення попиту при повній зайнятості і завантаженості виробничих потужностей. Ситуація, коли занадто багато грошей і дуже мала кількість товарів та послуг, називається інфляцією попиті/. По-третє, інфляція пропозиції чи витрат виникає, коли зростання цін супроводжується збільшенням виробничих витрат і зменшенням сукупної пропозиції.

Прихована інфляція передбачає державний контроль за цінами, їх регулювання відносно рівня доходів і пропозиції товарів та послуг. Держава адміністративними заходами стримує виявлення інфляції і таким чином занижує її реальний рівень. Формами прихованої інфляції є:

— інфляція якості, коли відбувається зниження якості товарів і послуг при постійному рівні цін чи їх збільшенні або зменшенні;

— інфляція доходів, коли відбувається переважне зростання доходів підприємств і населення порівняно з виробництвом товарів та послуг;

— дефляція, коли держава скорочує кількість грошей відносно їх необхідного обсягу для обслуговування обігу ВВП. Наприклад, в Україні відбувається криза неплатежів. Уряд зробив вибір між інфляцією і неплатежами на користь останніх, що стримує вияви інфляції при збереженні її причин. Штучно створений дефіцит грошей в обігу, демонетизація економіки, бартер, збільшення обсягу натурального господарства, заборгованість держави за виплатами заробітної плати, пенсій, неплатежі підприємств — все це чинники спаду виробництва, зростання цін і знецінення грошей.

Прихована інфляція регулюється державою адміністративними методами, що негативно впливає на розвиток ринкових відносин, позбавляє виробників цінових стимулів, перешкоджає розгортанню інвестиційного процесу і посилює макроекономічну нестабільність.

2.3 Сучасні інфляційні процеси в Україні: причини та шляхи подолання

Політика будь-якої країни, перш за все, повинна бути спрямованою на забезпечення стабільності та добробуту життя населення. В основу такої політики має бути покладено контроль за рівнем інфляційних процесів у державі. Необхідність у цьому викликана тим, що інфляція не лише призводить до тяжких соціально-економічних наслідків, а й тим, що за умов інфляції відбувається деформація інструментів макроекономічного регулювання.

Актуальність даної теми зумовлена тим, що уже кілька десятиліть вчені намагаються знайти швидкі шляхи подолання інфляційних процесів. Для України, дане питання постає особливо гостро, оскільки за 19 років Незалежності так і не знайдено ефективного методу подолання інфляції.

Об'єктом даної роботи є деякі особливості сучасних інфляційних процесів в Україні. Також особлива увага приділяється причинам інфляційних процесів у період кризи української економіки.

Явище інфляції досліджувала велика кількість вчених, всі вони намагались знайти ефективні методи боротьби з нею. Так Дж. М. Кейнс вперше проаналізував інфляцію як елемент макроекономічної теорії, а Фрідман під інфляцією розумів стійке та безперервне зростання цін, що завжди і всюди виступає як грошовий феномен. Загалом теоретичну основу вивчення інфляції становлять праці таких класиків економічної науки, як А. Маршалла, А. Пігу, Д. Рікардо, І. Фішера, Е. Фелпса, Д. Юма. Серед зарубіжних науковців, які займаються розробкою засад антиінфляційної політики, варто виділити Г. Глена, Р. Дорнбуша, К. Макконелла та С. Брю, Г. Манківа, Дж. Сакса, П. Самуельсона та В. Нордхауса. Серед вітчизняних та російських науковців: В. Беседіна, А. Гальчинського, В. Гейця, А. Гриценка, А. Іларіонова, С. Корабліна, С. Лушина, Т. Кричевську, О. Кузнецоа, О. Мельник, Ю. Семенова, А. Савченка та ін. Незважаючи на величезну кількість досліджень сутності та причин виникнення інфляційних процесів, дане питання залишається відкритим. Оскільки для кожної економіки характерні різні ознаки інфляції, даний процес необхідно вивчати в розрізі окремої країни і в певній економічній ситуації.

В Україні інфляційні процеси спостерігаються від початку її становлення на шлях незалежності. Відомо, що в певні моменти вона була руйнівною, а в інших ситуаціях помірною. Важливим є дослідження інфляції в період кризи.

Основним показником інфляції в країні коефіцієнт інфляції, або індекс споживчих цін, який характеризує загальну зміну цін на товари і послуги у поточному періоді у порівнянні з минулим.

З табл. 1 видно, що у 2007 році інфляційні коливання не були значними, ситуація дещо погіршилась наприкінці 2008 року, що було пов’язано із початком кризових процесів в світових економіках і в економіці України зокрема. За даними Держкомстату річний показник інфляції у 2007 році становив 16,6%, а у 2008, попри прогнози уряду, році він зріс на 5,7% і становив 22,3%. Та уже в 2009 році ситуація стабілізувалась, а індекс споживчих цін дорівнював 112,3%, зменшившись на 10% у порівнянні з попереднім показником. За попередніми прогнозами НБУ рівень інфляції у 2010 році не перевищуватиме 12%[5].

В монетарному огляді НБУ неодноразово йшлося про те, що врегулювання інфляції монетарними методами неможливе, а головною причиною інфляції є невідповідність між темпами зростання зарплати і продуктивністю праці. Зрозуміло, що необґрунтоване збільшення заробітної плати веде до загального збільшення грошової маси в країні. В цьому випадку виникає монетарне правило інфляції - «надто велика кількість грошей полює за малою кількістю товарів».

Окрім цього, на зростання інфляції вплинула дисконтна політика НБУ. Як відомо, у 2007 році було знижено ставку рефінансування з 8,5% до 8,0%. Це дозволило комерційним банкам збільшити обсяги надання кредитів юридичним і фізичним особам. Таким чином, комерційні банки додатково емітували готівкові кошти в обіг.

Вищеназвані фактори вплинули на ріст грошової маси в країні, так у 2008 році вона зросла на 199,5 млрд. грн. і становила 515,7 млрд. грн. (таблиця 2).

Проаналізувавши дані таблиці 2, можна зробити висновок, що найбільш відчутною криза була наприкінці 2008 року, про це свідчить економічно необґрунтований ріст грошової маси та радикальні дії уряду, спрямовані на подолання зростання інфляції в країні.

В цей час, банки, особливо гостро відчули економічну кризу, оскільки кількість безнадійних кредитів невпинно росла. Отож, банки воліють перекласти проблеми неповернутих кредитів на плечі колекторських компаній, яких в Україні близько 100. У жодному із законів України їхня діяльність не регламентована. Але і прямо не заборонена. Відтак колекторські компанії знаходять лазівки, через які і пропонують свої послуги банкам, адже отримують вони за це 50 і більше відсотків від суми повернутих боргів .

Колекторські фірми — це фірми, основна діяльність яких полягає у збиранні боргів, на основі доручення банку. В Україні такі фірми діють недавно, а щодо легальності їх діяльності точаться гострі дискусії. Багато аналітиків вважають, що такі фірми є нелегальними, оскільки банки звертаючись до таких фірм порушують банківську таємницю. Також методи збирання боргів є досить суперечливими.

Впродовж 2009;2010 років ситуація налагоджується. І як повідомляє НБУ, економічні показники покращуються, а індекс споживчих цін щомісячно зменшується. Це і послужило зменшенню у 2010 році облікової ставки до 7,75%.

Разом з цим зріс і рівень довіри населення до банків. За даними НБУ, починаючи з квітня 2009 року, спостерігався щомісячний приріст депозитів населення (окрім незначного зниження у вересні), проте така динаміка не змогла компенсувати падіння депозитів населення в першому кварталі й річні темпи їх приросту залишилися негативними.

Аналізуючи грошову масу, в Україні можна побачити, що швидкість даного показника може змінюватись як в межах року, так і щомісячно. Тож у антиінфляційній політиці така особливість повинна бути врахованою.

Вивчаючи причини сучасних інфляційних процесів багато вчених зазначають, що домінуючою є інфляція витрат, яка характерна не тільки для української економіки, а й для світових економік. Тому, на нашу думку, перш за все необхідно вжити заходів боротьби з інфляцією витрат. Варто відзначити, що дана інфляція розпочалась через зростання цін на імпортні товари, зокрема на енергоресурси та сировину. З цією метою, уряду слід проводити більш м’яку зовнішню політику, оскільки створення різного роду економічних та митних союзів значно спростить процедуру ввезення іноземних товарів на Україну, а отже і знизиться ціна на дані товари.

З огляду на те, що в період 2007;2008 років банківська система характеризувалась певною нестабільністю, рівень довіри населення до банків зменшився. А інфляційні очікування значно вплинули та високий ріст курсу іноземних валют. Внаслідок невизначеності економічних суб'єктів комерційні банки зазнали значних втрат. Але уже в 2009 році ситуація стабілізувалась, повідомляє НБУ, і у квітні 2009 року вперше з початку року спостерігався чистий приплив грошових коштів. Однак цих припливів грошових коштів не вистачає, і восени банки знову відчули погіршення становища, оскільки зменшення кредитного портфеля зменшило їх реальні доходи.

В результаті проведеного дослідження виявлено, що для української економіки характерне значне коливання економічного стану в цілому і рівня інфляції зокрема. В період світової економічної кризи це було найбільш відчутно, оскільки економічна ситуація то стабілізовувалась, то йшла на спад. В даний момент відчувається стабілізація економіки, оскільки індекс споживчих цін зменшується. Про що свідчить зменшення НБУ рівня облікової ставки.

Отже, інфляція є складним і багатофакторним явищем, тому для ефективного державного регулювання інфляційного необхідно знати причини, що лежать в її основі. З цією метою, виявлено, що на зростання інфляції в Україні вплинули необґрунтований ріст зарплат, зростання грошової маси в країні та інфляційні очікування населення.

Розділ III Аналіз та проблеми вирішення економічної кризи в Україні

3.1 Головні причини та наслідки кризових явищ 2008;2010рр.

Багато країн світу, що страждають від фінансової кризи (в першу чергу країни ОЕСР), серед альтернативних напрямів мінімізації її негативних наслідків розглядають зниження податкового навантаження з метою стимулювання внутрішнього попиту й інвестицій або збільшення державного фінансування заходів із підтримки національної економіки.

У Великобританії з 1 грудня 2008 року знижену стандартну ставку ПДВ із 17,5% до 15% (таб.3.2), що за оцінками уряду, дасть змогу залишити в розпорядженні домогосподарств близько 12,5 млрд. фунтів стерлінгів, які вони зможуть витратити на споживання. Цей захід є частиною трирічної широкомасштабної фіскальної програми, яка також передбачає відстрочення податкових зобов’язань для малих і середніх підприємств і податкові пільги для населення з низьким рівнем доходів. Водночас уряд Німеччини офіційно заявив, що не наслідуватиме Великобританію, оскільки німецькі громадяни мають схильність до заощаджень, аніж до витрачання грошей на споживання.

Уряд Франції передбачає застосування методу прискореної амортизації для нових інвестицій, що вплине на скорочення зобов’язань підприємств за податком на прибуток. Уряд Нової Зеландії планує знизити податки (розроблено відповідний трирічний план).

Уряд Великобританії передбачає в рамках трирічної програми витратити близько 20 млрд. фунтів стерлінгів (23,6 млрд. євро) на стимулювання розвитку економіки й виведення її із кризи.

Фінансування цих аналогічних заходів призведе до збільшення бюджетного дефіциту в різних країнах ЄС, тому Єврокомісія тимчасового (терміном на 1рік) дозволила перевищення показника Маастрихтського критерію бюджетного дефіциту, який становить 3% ВВП країни. Єврокомісія також внесла пропозицію щодо тимчасового (на 2 роки) скорочення ставки ПДВ. Уряду 15 країн членів — ЄС відхилили цю пропозицію, оскільки, на їхню думку, такий захід не приведе до бажаного пожвавлення споживчого попиту.

Таб.3 Номінальні ставки основних податків у окремих розвинутих країнах світу станом на листопад 2010 року, %

Постсоціалістичні країни Європи на відміну від розвинутих країн зосереджують увагу переважно на здійсненні заходів щодо збільшення державних доходів. Так, уряд Польщі пропонує здійснити ставки акцизів на алкоголь та імпортні автомобілі з метою отримання додаткових коштів для фінансування дворічної програми виходу з фінансової кризи. Згідно з цією програмою заплановано виділити майже $ 15 млрд. на підвищення верхньої межі гарантування банківських вкладів та ще понад $ 15 млрд. — для надання позик малому і середньому бізнесу та фінансування інвестицій у виробництво джерел відновлювальної енергії.

У листопаді 2008 року уряд Литви прийняв рішення з 1 січня 2009 року збільшити ставки двох головних податків — ПДВ (з 18% до 20% при одночасному скасуванні всіх пільг) і податку на прибуток підприємств (з 15% до 20%) — таб.3.2. У наслідок таких змін із 2009 в Литві номінальна ставка по всіх трьох податках становитиме 20%.

У Естонії вирішено на 1 рік відстрочити заплановане скорочення ставки податку на прибуток з 21% до 20%. А уряд Угорщини, який вважає скорочення податків одним із найважливіших заходів для виведення країни із кризи, відклав обговорення конкретних шляхів скорочення податків до наступного року, зважаючи на високі ризики збільшення бюджетного дефіциту.

Для України заходи щодо зменшення ставок основних податків та істотного збільшення бюджетних видатків є неприйнятними з таких міркувань :

— навіть за стабільних економічних умов в нашій державі її соціальні зобов’язання істотно перевищують фінансові можливості ;

— зниження податкових ставок як інструмент стимулювання інвестицій в умовах політичної нестабільності України не забезпечить бажаних результатів, а лише призведе до зменшення й без того обмежених фінансових можливостей бюджетів України ;

— відсутність джерел фінансування бюджетного дефіциту (зокрема реальних можливостей здійснення запозичень та приватизації державного майна на вигідних умовах) навряд чи дасть змогу збільшувати видатки Держбюджету понад отриманим ним доходи.

Істотне зниження економічної активності підприємств в умовах кризи створює загрози для мобілізації бюджетних надходжень. Тому для мінімізації впливу фінансової кризи на дохідну частину бюджету України першочергову увагу необхідно приділити таким питанням :

— зменшенню ризиків ухилення від оподаткування ;

— удосконаленню механізмів зниженню податкового навантаження на фінансові ресурси підприємств ;

— формуванню надійної інформаційної бази прогнозування податкових надходжень на основі створення системи моніторингу показників фінансової стійкості і платоспроможності підприємств.

Законом України від 31.10.2008 № 639-VI «Про першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» всупереч Конституції було встановлено, що розміри прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати змінюються відповідно до індексу інфляції (індексу споживчих цін).

В такий спосіб повністю підірвано існуючий механізм підвищення грошових доходів населення, що базується на соціальних стандартах, яким є прожитковий мінімум. Основною причиною допущення такого стану речей є те, що всупереч Генеральній угоді, Уряд одноосібно виносить на розгляд Верховної Ради України законопроекти без попереднього їх узгодження з об'єднаннями профспілок і об'єднаннями роботодавців.

Номінальні доходи населення на 1 грудня 2008 р. склали 140,1% до торішнього рівня. Проте внаслідок високого рівня інфляції їх реальний рівень значно нижчий.

Реальне зростання доходів протягом 2008 року теж з місяця в місяць знижувалося. Якщо в першому кварталі 2008 р. зростання доходів з урахуванням цінового чинника складало 19,2%, то за січень — листопад 2008;лише 11,4%. Вперше з 2001 року (якщо не враховувати сезонні січневі зниження) в листопаді 2008 р. зафіксовано рекордне зниження розміру реальної середньомісячної заробітної плати — на 6,2% до жовтня 2008 року.

Номінальна заробітна плата в Україні в листопаді 2008 року склала 1823 грн., що на 94 гривні менше, ніж в жовтні того ж року — 1917 грн. Якщо в 2007 році зростання зарплати було поступальним протягом всього року, то за чотири останніх місяці 2008 року зростання зарплати зупинилося.

В грудні 2008 року ріст середньої заробітної плати відновився виключно за рахунок традиційної виплати річних премій і бонусів; в кінці року її середній розмір виріс на 178 гривень (+9,7%) і досяг 2001 грн. Така надбавка в доходах українців виявилася найбільшою за минулий рік, але найменшою з 2005 року. Адже в грудні 2007 року заробітна плата виросла на 190 гривень, або на 12,8%, а в кінці 2006 року — на 15,7%. В цілому за минулий рік середня зарплата виросла на 18,6%, що набагато нижче рівня інфляції - 22,3%. Тому реальна зарплата громадян за рік знизилась на 3%, чого не було з 1998 року, коли вона впала на 12,9%. З 2001 року щорічні темпи росту реальних доходів українців значно перевищували 10%. В доларовому еквіваленті (за офіційним курсом Нацбанку) середня зарплата в Україні впала за 2008 рік на 21,66% - з $ 331,7 до $ 259,8.

За оцінками економістів, в 2011 році українців очікує подальше зниження рівня реальних зарплат як мінімум на 12%. Серед очікуваних на ринку праці тенденцій аналітики акцентують увагу на тонізацію зарплат. І одним із способів такої тонізації є формальне переведення працівників на неповну зайнятість. Тільки в грудні кількість працюючих в умовах неповної зайнятості збільшилася на 27,7%, до 0,829 млн. А частка працівників, які знаходяться в умовах вимушеної неповної зайнятості зросла з 5,8% до 7,5%.

Лише завдяки поверненню протягом листопада біля 600 млн. грн. заборгованості по зарплаті вдалося зменшити її загальний розмір на 1 січня 2011 року до 1,1 млрд. грн.

Умови сьогодення та неефективні антикризові управлінські рішення вказують на те, що загострення кризи та прояв ризиків ще попереду. З огляду на це, актуальним питанням для наукових досліджень з обґрунтування, систематизація та характеристика проявів ризиків, що спричиняють та поглиблюють фінансову кризу.

Проведені дослідження показали, що в теорії криз з сформульовано ряд принципів, а саме :

1) кризи є системним явищем ;

2) кризи є всюдисущі і неминучі ;

3) кризи мають чітко визначену циклічність — 8 років (мале коливання), 75 років (кардинальне коливання) ;

4) кризи прогресивні з позиції оновлення елементів системи, в якій виникають ;

5) кризи багатогранні і неповторні ;

6) кризи взаємодіють, поглиблюючи одна одну та зумовлюючи ефект резонансу в різних сферах ;

7) кризи мають завершення, але термін їхньої дії може бути різним і залежить здебільшого від суб'єктивних чинників ;

8) кризи є «живими організмами», виникненню яких передують певні ризикові ситуації. Однак, усунувши з середовища певні імовірні ризики, ми не застережемо себе від кризи — вона все одно настане, тільки за іншими параметрами ризиків.

Отже, ключовим аспектом у дослідженні передумов виникнення криз та обґрунтування ефективних засобів управління ними є індифікація та оцінка ризикових ситуацій, що передують кризам, а також сфері їх походження.

Вищезазначені характеристики кризи стосуються також і фінансових криз, в епіцентрі яких, як правило, є банківські установи в силу функцій, які вони виконують в економіці країни.

Вивчення причин фінансових криз активно здійснюються протягом останніх 25 років. Однак і донині не існує єдиного підходу до визначення поняття «фінансова криза». В зарубіжних державах її сутність визначає через окреслення двох основних складових — банківської та валютної криз. Сумісне дослідження цих криз зумовлене такими причинами :

— для дослідження цих криз застосовується подібні методи, а застосування однакових систем аналізу та оцінки ризиків дозволяє виявити як виникнення системної банківської кризи, так і ризик суттєвої девальвації національної валюти ;

— банківська та валютна кризи тісно взаємопов'язані - девальвація нацвалюти суттєво підвищує ризик виникнення банківської кризи і навпаки.

Найвідоміші в зарубіжній практиці тлумачення банківських та валютних криз, сформульовані Франкелем, Роузом, Детрагичем, Деміргюч-Кунтом, такі :

— валютна криза виникає при номінальному знеціненні нацвалюти на 25%, яке супроводжується зростання темпів знецінення валюти на 10% у порівнянні середнім рівнем за останні 5 років ;

— банківська криза розгортається при виникненні хоча б однієї з таких умов :

· частка непрацюючих актів у загальному обсязі активів банківської системи перевищує 10% ;

· витрати на відновлення функціонування банківської системи перевищує 2% ВВП країни; наслідками проблем у банківському секторі є націоналізація значної його частини (понад 10%) ;

· у країні відбувається масове вилучення депозитів або вводять обмеження й заборони щодо розірвання депозитних угод та вилучення коштів вкладниками, оголошують «банківські канікули» .

Власне індифікація факторів, які відіграють ключову роль у формуванні кризових ситуацій на фінансових ринках, та пошук і застосування найбільш ефективних моделей їх прогнозування здійснюється дотепер.

3.2 Стратегія економічного розвитку в умовах світової економічної кризи

Державна політика регулювання кризових ситуацій полягає в мінімізації економічного й соціального збитку, викликаного дією світової економічної кризи. При цьому важливо відзначити, що руйнування неефективних підприємств є найважливішим чинником ринкової економіки, що забезпечує її зростання і розвиток.

Дослідження взаємозв'язку антикризових заходів, проведених на макрорівні, дозволяє сформулювати наступні рекомендації з удосконалювання механізму антикризового регулювання в умовах світової економічної кризи на базі стратегії економічного розвитку України, що, орієнтована на запобігання згубної дії та забезпечення стабільного зростання економіки та підвищення добробуту населення, і повинна містити наступні пріоритети:

— удосконалення податкової системи: застосування податкових стимулів до інноваційних і високотехнологічних підприємств;

— створення й державна підтримка реально діючої мережі надійних кредитних установ;

— удосконалення нормативно-правової бази, особливо в розділах про неспроможність підприємств і регулювання діяльності акціонерних товариств;

— підвищення інноваційної і інвестиційної активності;

— перехід до стандартів розвинених країн у сфері бюджетної політики;

— підвищення ефективності антимонопольної політики, створення здорового конкурентного середовища;

— забезпечення відповідності політики держзакупівель, включаючи закупівлі держкорпорацій, пріоритетам розвитку вітчизняної промисловості;

— забезпечення охорони інтелектуальної власності за світовими стандартами;

— розробка, впровадження й підтримка нових програм по підготовці кризис-менеджерів, що включає відбір і навчання антикризових керуючих; визначення місії їхньої діяльності і її цілей; збагачення теорії організацій на основі узагальнення наявного практичного досвіду роботи антикризових керуючих; побудова (на основі досягненні теорії організацій) навчальних програм для конкретних кризових ситуацій.

Сформовано рекомендації щодо форсування економічного зростання України після кризи шляхом формування стратегії економічного розвитку на базі визначених пріоритетів. Формування стратегії економічного розвитку з урахуванням розроблених рекомендацій ставить завдання пошуку шляхів переходу від вирішення проблем подолання вже виниклих криз або пророкування можливих строків їхнього настання, до забезпечення умов безперервного поступального розвитку економіки, що припускає підвищення якості життя всього населення планети без збільшення масштабів використання природних ресурсів до ступеня, що перевищує можливості землі як екологічної системи.

Перспективи подальших наукових досліджень у даному напрямку передбачають формування наукових рішень щодо створення міжнародних та національних програм сталого економічного розвитку, що потребує вирішення глобальних задач: подолання негативних наслідків світових економічних криз, вирішення проблем бідності, голоду, перенаселення, екологічних проблем тощо із застосуванням нових інструментів аналізу й бачення проблем і засобів їх вирішення з врахуванням особливостей і проблем кожного конкретного регіону, країни.