Дослідження та вивчення страхування в сфері туризму

Вступ

В останні роки відмічається помітне зростання кількості страхових випадків, особливо важких і дорогих, включаючи смертні випадки і необхідність репатріації тіла до постійного місця проживання. Погіршилася і страхова обстановка у ряді традиційно туристських країн. Також за останній час все більше і більше українських туристів виїжджають за кордон на відпочинок, але більшість з них не знайома в достатній мірі з системою страхування. Тому тема дослідження є актуальною.

Під страхуванням взагалі розуміють систему економічних відносин щодо захисту інтересів фізичних та юридичних осіб шляхом виплати їм страхового відшкодування (страхові виплати) в разі настання певних подій (страхові випадки) за рахунок грошових коштів (страхові фонди), що формуються зі сплачуваних цими особами страхових внесків (страхові премії), в межах певної їх суми (страхова сума).

Страхування в туризмі є гарантією того, що всі непередбачені витрати, пов’язані зі страховими випадками, бере на себе страховик. Страховиком може бути тільки страхова компанія, що має відповідну ліцензію. Туристична фірма виступає страхувальником туриста і в свою чергу для забезпечення його страхування укладає договір (агентську угоду) зі страховиком. Згідно договору страховик зобов’язується сплачувати страхове відшкодування застрахованим туристам у випадку настання страхових подій; забезпечувати турфірму бланками страхових полісів у необхідній кількості; надавати їй необхідну інформацію щодо умов і правил страхування, тарифів та їх змін; здійснювати консультаційну допомогу тощо.

Страхувальник — туристична фірма, що бере на себе обов’язки рекламувати страхові послуги фірми-страховика; проводити страхування туристів згідно діючих правил, установлених страховиком; своєчасно, у вказаний в угоді термін, повідомляти страховика про настання страхового випадку; без затримки перераховувати страховику страхові платежі.

Страховик виплачує турфірмі агентську винагороду у відсотках до отриманих страхових платежів. З метою заохочення турфірм, залучення їх до тривалого співробітництва страхові організації практикують видачу пільгових або безплатних полісів для керівництва, співробітників фірм і членів їх сімей, виплату премій тощо. Система пільг і заохочень поступово розширюється зі збільшенням терміну співробітництва і сум надходжень під страхування туристів турфірмою.

Метою даної роботи є дослідження та вивчення страхування в сфері туризму.

Завдання роботи:

— ознайомитись з видами та формами страхування;

— визначити основні функції страхування;

— з'ясувати умови страхової діяльності в сфері туризму.

Структура роботи: курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел.

1. Основи страхування в туризмі

страхування туризм майновий

1.1 Поняття та функції страхування

Страхування — це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій).

Страхування в туризмі — це система відносин між страховою компанією і туристом по захисту його життя і здоров’я та майнових інтересів при настанні страхових випадків.

Страхування здійснюється також господарюючими суб'єктами, які страхують своє майно, транспортні засоби, фінансові ризики. Ці види страхування в туризмі проводяться в тому ж порядку, що й страхування в інших галузях економіки.

Страховиками визнаються юридичні особи, створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно із Законом України «Про господарські товариства» з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом, а також, хто одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Страхова діяльність в Україні здійснюється тільки страховиками-резидентами України.

Страхувальники — це юридичні особи та дієздатні громадяни, які уклали зі страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до за-конодавства України.

Сутність страхування, як і будь-якої іншої економічної категорії, визначається її функціями. Страхування виконує чотири функції: ризикову, попереджу-вальну, ощадну, контрольну.

Зміст ризикової функції страхування полягає у відшкодуванні ризику. В межах дії цієї функції відбувається перерозподіл грошової форми вартості між учасниками страхування у зв’язку з наслідками випадкових страхових подій. Ризикова функція страхування є головною, бо страховий ризик, як ймовірність шкоди, безпосередньо пов’язаний з основним призначенням страхування по відшкодуванню міжнародних втрат потерпілим.

Попереджувальна функція страхування полягає у фінансуванні за рахунок коштів страхового фонду заходів по зменшенню страхового ризику.

Ощадна функція страхування сприяє накопиченню грошової суми на подальше життя.

Контрольна функція страхування полягає в перевірці цільового формування та використання коштів страхового фонду.

Не менш важливим є страхування від нещасних випадків. Страховим випадком визнаються: смерть застрахованого, яка настала в результаті нещасного ви-падку, що відбувся із застрахованим під час дії договору страхування; інвалідність, одержана в результаті нещасного випадку; часткова втрата працездатності в результаті нещасного випадку, який мав місце під час дії договору страхування.

Стаття 17 Закону України «Про туризм» передбачає, що «Страхування туристів (медичне та від нещасного випадку) обов’язкове і здійснюється суб'єктами туристичної діяльності на основі угод зі страховими компаніями, які мають право на здійснення такої діяльності».

Суб'єкт туристичної діяльності, який надає туристичні послуги, зобов’язаний забезпечити страхування туристів та осіб, які їх супроводжують. Для цього договір страхування із страховиком можуть укласти самі туристи або суб'єкт туристичної діяльності як агент страхової компанії. У першому випадку перевіряється наявність у туриста страхового полісу і його копія додається до договору про надання туристичних послуг. У другому — договір страхування укладається безпосередньо в туристичному підприємстві агентом страхової компанії, яка має ліцензію на право здійснення діяльності, пов’язаної з організацією медичного страхування і страхування від нещасного випадку.

Особливим видом страхування є асистанс. Він забезпечує туристів або спеціалістів, відряджених за кордон, допомогою на місці в технічній (ремонт автомобіля), грошовій або іншій формі.

Асистанс — це перелік послуг (в межах угоди), які надаються в необхідний момент в натурально-речовій формі або у вигляді грошових коштів через технічне, медичне і фінансове сприяння.

Об'єктом страхування відповідальності власників автотранспорту є їх громадянська відповідальність за можливе спричинення шкоди іншим особам при дорожньо-транспортній пригоді. Завдані матеріальні збитки та витрати, зумовлені нанесенням тілесних пошкоджень потерпілим громадянам, підлягають відшкодуванню страховою компанією. За цим видом страхування виплачуються матеріальні збитки, пов’язані з відновленням транспортних засобів та іншого майна, проводиться оплата витрат на лікування потерпілих громадян, протезування, перекваліфікацію, відшкодовуються втрати сімейного бюджету у зв’язку із тілесними пошкодженнями або смертю потерпілого тощо.

В міжнародній страховій діяльності страхування відповідальності власників автотранспорту відоме під назвою «зелена картка».

«Зелена картка» — це система міжнародних угод про обов’язкове страхування громадянської відповідальності автовласника. Свою назву вона отримала за кольором і формою страхового полісу.

Система «зелена картка» створена в 1949 році і гарантує вільне пересування транспортних засобів у межах кордонів 32 держав.

Обсяг відповідальності у зв’язку із заподіяною шкодою регулюється, як пра-вило, діючим в цій країні законом про обов’язкове страхування громадянської відповідальності автовласників.

Практично у всіх європейських країнах страхування громадянської відповідальності власників транспортних засобів обов’язкове. Такі країни об'єднались у систему «Зелена картка», де тісно співпрацюють уряди, національні бюро «Зеленої картки» і страхові ринки.

1.2 Види та форми страхування

У туристичному бізнесі застосовуються такі види страхування: страхування туриста і його майна; страхування ризиків туристичних фірм; страхування туристів у закордонних поїздках; страхування іноземних туристів; страхування цивільної відповідальності; страхування цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів; страхування від нещасних випадків з покриттям медичних витрат.

Страхування буває добровільним і обов’язковим. До обов’язкових видів страхування відповідно до чинних в Україні документів належать:

— страхування цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів;

— страхування транспортних подорожей.

Решта видів страхування туристів є добровільними. Страхування туриста і його майна включає відповідальність за втрачу або пошкодження майна туриста. Дія такого договору починається з моменту виїзду застрахованого з постійного місця проживання і закінчується у момент його повернення. Застрахувати за таким договором можна багаж і особисте майно, яке туристи мають при собі.

Багаж — це зареєстровані і незареєстровані речі туриста. Крім того, страхуванню підлягають речі, що знаходяться на його одязі і тілі, а також придбані під час закордонної поїздки.

Видами страхової відповідальності є: аварії, пожежі, вибухи, стихійні явища природи, грабежі, розкрадання та інші навмисні і зловмисні дії, військові дії тощо.

Страхування ризиків туристичних фірм включає фінансові ризики, відповідальність за позовами туристів, їх родичів, третіх осіб. До фінансових ризиків належать:

— комерційні ризики (несплата або затримка оплати, штрафні санкції контрагента при невизнанні ним обставин порушення контракту форс-мажорними обставинами);

— банкрутство фірми;

— зміни митного законодавства, валютного регулювання, паспортного контролю та інших митних формальностей;

— виникнення обставин форс-мажорного характеру;

— політичні ризики тощо.

Страхування туристів у закордонних туристичних поїздках, як правило, включає:

— надання туристу екстреної медичної допомоги при раптовому захворюванні або нещасному випадку;

— транспортування до найближчої лікарні, здатної провести якісне лікування під відповідним медичним контролем;

— евакуацію до країни постійного мешкання під належним медичним контролем;

— внутрішньолікарняний контроль і інформування сім'ї хворого;

— надання медичних препаратів, якщо їх не можна дістати на місці;

— консультаційні послуги лікаря-фахівця (при необхідності);

— оплата транспортних витрат з доставки хворого туриста або його тіла (в разі смерті) до країни постійного мешкання;

— надання юридичної допомоги туристу при розслідуванні цивільних і кримінальних справ за кордоном.

При укладенні договору страхування страхова сума вибирається відповідно до країни призначення і класифікується залежно від необхідності мінімального покриття.

Страхуванням цивільної відповідальності користуються туристи, що подорожують на особистих автомобілях, мотоциклах або інших транспортних засобах, які є джерелами підвищеної небезпеки. Цей вид страхування застосовується також у разі, коли об'єктом страхування є відповідальність страхувальника перед третіми особами.

Дане страхування в більшості країн є обов’язковим. В Україні таке страхування регламентується відповідними нормативними актами, введено обов’язкове особисте страхування від нещасних випадків на території України для пасажирів повітряного, залізничного, морського, внутрішнього водного і автомобільного транспорту, а також туристів і екскурсантів, що здійснюють міжміські екскурсії по лінії туристично-екскурсійних організацій, на час поїздки (польоту).

Слід відзначити, що обов’язкове особисте страхування не поширюється на пасажирів: всіх видів транспорту міжнародних сполучень; залізничного, морського, внутрішнього водного і автомобільного транспорту приміського сполучення; морського і внутрішнього водного транспорту внутрішньоміського сполучення і переправ; автомобільного транспорту на міських маршрутах.

Встановлено, що до набрання чинності Законом України, який регулював питання забезпечення страхового захисту пасажирів (туристів, екскурсантів), обов’язкове особисте страхування вказаних осіб здійснюється шляхом укладання в порядку і на умовах, передбачених законодавством України, договори: між відповідними транспортними, транспортно-експедиторськими підприємствами-перевізниками і страховиками. Ліцензії на здійснення цього виду обов’язкового страхування видаються страховикам в порядку, передбаченому законодавством України.

Страхування від нещасних випадків з туристом за кордоном, як правило, здійснюється в межах узгоджених у договорі страхових сум, а відшкодування виплачується при настанні:

— інвалідності 3 групи — 50% страхової суми;

— інвалідності 2 групи — 7 5% страхової суми;

— смерті - 100% страхової суми, Страхування витрат туристів при скасуванні туристичної поїздки реалізовується па підставі узгодженої в договорі страхової суми (страхового відшкодування), яка виплачується повністю або частково, в разі, якщо неможливість здійснення поїздки настала з таких причин:

— раптовий розлад здоров’я або смерть туриста, або членів його сім'ї, або близьких родичів;

— пошкодження майна туриста в результаті впливу навколишнього середовища або дій третіх осіб;

— участь туриста в судовому розгляді у момент передбачуваної поїздки;

— отримання виклику для виконання військового обов’язку;

— неотримання в'їзної візи при виконанні всіх вимог щодо оформлення документів;

— інші причини, що визнаються в договорі.

1.3 Специфічні види страхування

Специфічними видами страхування туристів є: на випадок невчасного відльоту; на випадок поганої погоди в місці тимчасового перебування; від невиїзду; від неотримання візи; на випадки невилову риби під час риболовлі, невідстрілу звірів під час полювання тощо. Конкретні правила (умови) страхування туристів за кожним з видів страхування розробляються кожним страховиком самостійно в рамках чинного законодавства і нормативних актів України щодо нагляду за страховою діяльністю. Тому перш ніж укласти (підписати) договір із страховою компанією, потенційний турист повинен вивчити ці умови і при здійсненні туристичної поїздки неухильно їх дотримуватися.

Співпраця з туроператорами та турагентствами приносить істотну вигоду страховим компаніям. Тому деякі з них у рамках розширення контактів з турбізнесом пропонують спеціальні знижки для турфірм, що забезпечує продаж полісів кількох видів, з широким спектром послуг, включаючи «мінімальні поліси» з пільговими тарифами.

Лише небагато українських компаній у співпраці із закордонними партнерами забезпечують правову підтримку туристів у разі адміністративних і цивільних порушень. Інформаційна ж підтримка, що гарантує туристам отримання необхідної інформації (про найбільш зручні маршрути пересування містом або країною перебування, про розважальні заклади тощо), абсолютно незнайома в Україні.

Програма особистого страхування.

Страхування від нещасних випадків — недорогий вид страхування (тариф — від 0,5% страхової суми), що передбачає страховий захист на випадок настання тимчасової або постійної втрати працездатності або смерті застрахованої особи.

Страхувальні компанії в Україні пропонують такі програми страхування медичних і інших непередбачених витрат громадян, що виїжджають за кордон.

Поліс «Економ-класу» гарантує:

— екстрену медичну допомогу і оплату медичних витрат;

— організацію і оплату медичного транспортування туриста;

— організацію і оплату репатріації тіла у разі смерті застрахованого.

Поліс «Бізнес-класу» гарантує всі послуги поліса «Економ-класу», а також оплату послуг екстреної стоматологічної допомоги.

Поліс VІР забезпечує падання послуг поліса «Бізнес-класу», а також:

— організацію і оплату відвідин родича у разі госпіталізації застрахованого;

— організацію і оплату дострокового повернення застрахованого в Україну в екстреній ситуації;

— організацію і оплату дострокового повернення в Україну неповнолітніх дітей застрахованого, що залишилися без нагляду; організацію і оплату юридичного захисту застрахованого;

— організацію допомоги при втраті документів.

Види страхових випадків.

Виїжджаючи на відпочинок в певну місцевість, турист у будь-якому випадку опиняється в екстремальній ситуації: зміна клімату, хімічного складу води, інший режим харчування і безліч інших змін автоматично несуть із собою певну небезпеку. Одним з досить ефективних способів, який можуть застосовувати страховики для запобігання настання страхових випадків з туристами, є активне інформування туристів про потенційні небезпеки, тобто надання від'їжджаючим туристам докладних Інструкція щодо запобігання можливим небезпекам під час подорожі.

Основними страховими випадками, що трапляються з туристами є (у% до всіх страхових випадків):

— простуда — 20%;

— нещасні випадки, травми — 17%;

— отруєння — 16%;

— хронічні загострення — 11%;

— отит — 9%;

— стоматологічна допомога — 8%:

— алергія — 5%;

— переломи — 5%;

— тепловий удар — 5%;

— смерть — 1%.

На сьогоднішній день існують дві форми страхового обслуговування туристів.

1. Компенсаційна.

Передбачає оплату самим мандрівником усіх медичних витрат і відшкодування їх лише після повернення на батьківщину, що, як правило, незручно, тому що змушує туриста мати при собі значний грошовий запас на цей випадок.

1.1. Програма страхування багажу.

Сума страхового ліміту біля 2000 доларів. Вона виплачується по пред’явленні документів, що підтверджують, що багаж був втрачений або ушкоджений під час збереження або транспортування. Це найбільше поширений вид страхування, тому що тариф страхування багажу складає біля 50 центів у день.

2. Сервісна (асистанс)

2.1. Страхування медичних витрат.

2.2. Юридичний і інформаційний ассистанс — забезпечення правової підтримки мандрівникам у випадку адміністративних або цивільних порушень, а також гарантія одержання необхідної інформації про найбільше зручні маршрути.

2.3. Страхування від нещасливого випадку.

2.4. Програма страхування цивільної відповідальності за нанесення збитку майну третіх осіб, нанесених туристом у результаті «ненавмисних дій».

2. Безпека туристичної подорожі

2.1 Добровільне страхування від нещасних випадків

Страхувальники можуть укладати договори страхування від нещасних випадків себе або третіх осіб. Якщо страхувальник уклав договір страхування себе, то він одночасно є застрахованим.

Застрахованими особами можуть бути громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, у віці від 16 років до 69 років. На день закінчення строку страхування вік застрахованого не повинен перевищувати 70 років.

Договір страхування від нещасного випадку укладають на ту страхову суму, яку встановлюють шляхом домовленості між страховиком і страхувальником.

Частину страхової суми, яка підлягає до виплати, визначають таким чином.

У випадку тимчасової втрати працездатності - на основі кількості діб лікування, необхідних для одужання застрахованого, їхню кількість визначають:

а) при стаціонарному лікуванні - як кількість діб лікування, проведених у закладі охорони здоров’я та кількість діб проходження фізпроцедур;

б) при амбулаторному лікуванні - як кількість діб, проведена на лікарняному листку та кількість діб проходження фізпроцедур.

Фізпроцедура — це післялікувальна реабілітаційна процедура, направлена на повне одужання хворого. Фізпроцедурою не вважають процедуру, яку проводять з профілактичною метою або процедура, яка не направлена на лікування наслідку нещасного випадку.

У випадку встановлення інвалідності - група інвалідності, яку застрахований одержав унаслідок нещасного випадку. Якщо в застрахованого до страхового випадку була група інвалідності, страхову суму виплачують у тому випадку, якщо група інвалідності, яку отримав застрахований унаслідок страхового випадку, передбачає більшу втрату застрахованим постійної працездатності, ніж була до страхового випадку.

2.2 Виплата страхової суми внаслідок страхового випадку

Договір страхування укладають на підставі заяви страхувальника. Заява має містити всі необхідні відомості про застрахованого, які вимагає страховик. Договір страхування укладають у двох примірниках, що мають однакову юридичну силу і зберігаються по одному примірнику в кожної зі сторін.

При настанні страхового випадку особа, яка повинна отримати страхову суму або її частину, повинна:

а) протягом двох робочих днів повідомити про це страховика або його представника;

б) надати страховику або його представникам можливість провести огляд застрахованого та розслідування причин нещасного випадку;

в) повідомити у письмовій формі, на вимогу страховика, всю необхідну інформацію про нещасний випадок.

При отриманні повідомлення про настання страхового випадку страховик вживає заходів щодо оформлення всіх необхідних документів та своєчасної виплати страхової суми.

Для одержання страхової суми або її частини страхувальник або застрахована особа повинні подати наступні документи:

а) при тимчасовій втраті працездатності:

— страховий поліс;

— заяву про виплату страхової суми;

— документи відповідних органів, які підтверджують факт страхового випадку (якщо відповідна установа не може підтвердити цей факт, то детальний опис страхового випадку);

— документ, який посвідчує факт тимчасової непрацездатності;

— документи про проходження фізпроцедур;

— документ, що посвідчує особу (паспорт).

б) при постійній втраті працездатності:

— страховий поліс;

— заяву про виплату страхової суми;

— документи відповідних органів, які підтверджують факт страхового випадку (якщо відповідна установа не може підтвердити цей факт, то детальний опис страхового випадку);

— документ, який посвідчує факт встановлення інвалідності;

— висновки відповідних установ, які встановлюють групу інвалідності (МСЕК — Медико-соціальна експертна комісія);

— документ, що посвідчує особу (паспорт).

У зв’язку зі смертю застрахованої особи особа, визначена в договорі страхування, подає наступні документи:

— договір страхування;

— заяву про виплату страхової суми;

— свідоцтво РАГСу, або його нотаріально завірена копія про смерть застрахованого;

— документи відповідних органів, які підтверджують факт страхового випадку;

— документ, що посвідчує особу (паспорт);

— документ, що посвідчує особу, яка одержує страхову суму.

Спадкоємці застрахованої особи подають документи, вказані вище, а також свідоцтво про право на спадщину, якщо в договорі не призначена особа для одержання страхової суми або ця особа померла. Якщо застрахований (спадкоємці застрахованого) не може подати документи в оригіналі, то подають нотаріально завірену копію.

За наявності всіх необхідних документів після повної їх перевірки рішення про виплату страхової суми приймає страховик протягом двох робочих днів. Рішення про відмову у виплаті страхової суми страховик приймає у 10-денний термін та повідомляє особі, яка хоче одержати страхову суму, у письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови.

Страховик має право повністю або частково відмовити у виплаті страхової суми за договором страхування згідно з чинним законодавством України, а також у випадках:

а) навмисних дій страхувальника, застрахованого, спадкоємців застрахованого, спрямованих на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на дії, пов’язані з виконанням ними громадянського чи службового обов’язку, на необхідну оборону (без перевищення її меж) при захисті свого життя, здоров’я.

б) подання страхувальником, застрахованим, спадкоємцями застрахованого неправдивої інформації або фальшивих документів про нещасний випадок;

в) приховування страхувальником інформації, яка має значення для оцінки страхового ризику (професія, місце проживання і т.д.);

г) отримання страхувальником, застрахованим, спадкоємцями застрахованого повної страхової суми від особи, винної в заподіянні нещасного випадку;

ґ) несвоєчасного повідомлення страхувальником про настання страхового випадку без поважних на це причин або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру нещасного випадку.

Умовами договору страхування можуть бути передбачені інші підстави для відмови у виплаті страхової суми, якщо це не суперечить законодавству України. Відмова страховика у виплаті страхової суми може бути оскаржена страхувальником у судовому порядку.

При настанні страхового випадку страховик зобов’язаний виплатити страхову суму страхувальнику, застрахованій особі або іншій особі відповідно до договору страхування. Якщо страхувальник, застрахована особа не встигли за життя отримати частину належної їм страхової суми за постійну або тимчасову втрату працездатності, то її виплачують спадкоємцям. У разі смерті страхувальника, застрахованої особи в період дії договору страхування страхову суму виплачують особі, вказаній у розпорядженні на право одержання страхової суми у випадку їх смерті, за вирахуванням раніше проведених виплат страхових сум.

Страхову суму виплачують спадкоємцям страхувальника, застрахованої особи у випадках:

а) одночасної (в один день) смерті страхувальника, застрахованої особи, та особи, вказаної в розпорядженні на право одержання страхової суми;

б) особа, вказана в розпорядженні, померла раніше страхувальника, застрахованої особи, і він не встиг змінити свого розпорядження;

в) якщо не було особи, вказаної в розпорядженні, або в період дії договору страхування її право було відмінено страхувальником, застрахованою особою;

г) якщо в розпорядженні було вказано, що страхова сума повинна бути виплачена спадкоємцям.

Якщо після смерті страхувальника, застрахованої особи померла особа, вказана в розпорядженні, і ця особа не встигла одержати належну їй страхову суму, то її виплачують спадкоємцям.

Загальна сума виплат страхової суми по одному чи декількох страхових випадках, які виникли в період дії страхування, не може перевищувати страхової суми по даному договору страхування, якщо інше не обумовлено договором страхування. При настанні страхового випадку розмір виплат визначають наступним чином.

У випадку тимчасової втрати працездатності застрахованому за кожну добу лікування проводять виплату частини страхової суми в розмірі 0,3% від страхової суми по договору страхування, але не більше 50% страхової суми по договору страхування;

У випадку встановлення застрахованому інвалідності:

I групи — 90% від страхової суми за договором страхування;

II групи — 75% від страхової суми за договором страхування;

III групи — 50% від страхової суми за договором страхування;

Якщо в застрахованого до страхового випадку була група інвалідності, страхову суму виплачують шляхом зменшення страхової суми, яка підлягає виплаті, на суму, яка передбачена для групи інвалідності, яку мав застрахований до страхового випадку, наприклад, якщо в застрахованого була III група інвалідності, а внаслідок страхового випадку йому було встановлено І групу інвалідності, розрахунок проводять так: 90%-50%, отже до виплати підлягає страхова сума в розмірі 40% страхової суми за договором страхування. У випадку загибелі або смерті застрахованого, особі, призначеній у договору або спадкоємцям застрахованої особи виплачують 100% страхової суми по договору страхування. Страхова сума може бути виплачена представнику застрахованого, спадкоємців застрахованого за дорученням, оформленим застрахованим, спадкоємцями застрахованого у встановленому законом порядку.

2.3 Перелік документів, що підтверджують настання страхового випадку

Визнання події страховим випадком здійснюється страховиком при пред’явленні оригіналу договору (полісу) страхування та на підставі таких документів:

У випадку ушкодження здоров’я застрахованої особи внаслідок нещасного випадку:

1. заяви про виплату страхової суми (її частини);

2. довідки лікувального закладу або виписку з карти амбулаторного/стаціонарного хворого, завірену підписом відповідальної особи та печаткою лікувального закладу;

3. Лікарняного листка (листок непрацездатності) або його копії при тимчасовій втраті працездатності (для дітей — довідки про безперервне стаціонарне або амбулаторне лікування при тимчасовому розладі здоров’я);

4. висновку Медико-соціальної комісії (МСЕК) про встановлення групи iнвалiдностi (для дітей — висновку ЛКК при стійкому розладі здоров’я);

5. акта про нещасний випадок форми №Н-1 або НТ або документа від компетентних органів, що підтверджує факт настання нещасного випадку;

6. довідки від ДАI про ДТП із зазначенням прізвища застрахованих осіб, якi постраждали, та особи (осіб), які винні у вчиненні ДТП;

7. медичної довiдки встановленої форми (для водiя, який керував транспортним засобом у момент вчинення ДТП);

8. довідки компетентних органів про причину встановлення інвалідності;

9. матеріалів слідчих або судових органів — при необхідності;

10. посвідчення водія, який керував транспортним засобом, вказаним у договорі страхування, під час настання страхового випадку;

11. документа, що засвідчує право водія керувати транспортним засобом, вказаним у договорі страхування, на момент настання страхового випадку (документ, що засвідчує право власності, довіреність або інший документ, що дозволяє керувати транспортним засобом);

12. технічного паспорта на транспортний засіб, вказаного у договорі страхування;

13. довідки з місця роботи застрахованої особи, що вона є працівником підприємства-Страхувальника;

14. паспорта та копії довідки про присвоєння ідентифікаційного коду особи, яка звернулася за страховою виплатою.

У випадку смерті застрахованої особи внаслідок нещасного випадку:

1. заяви про виплату страхової суми;

2. оригіналу або нотаріально засвідченої копії свідоцтва про смерть Застрахованої особи;

3. акта про нещасний випадок (форми Н-1 або НТ) або документа від компетентних органів, що підтверджує факт настання нещасного випадку;

4. довідки лікувального закладу про причину смерті;

5. довідки від ДАI про ДТП із зазначенням прізвища застрахованих осіб, якi постраждали, та особи (осіб), які винні у вчиненні ДТП;

6. медичної довiдки встановленої форми (для водiя, який керував транспортним засобом у момент вчинення ДТП);

7. матеріалів компетентних органів щодо розслідування причин смерті;

8. матеріалів слідчих або судових органів — при необхідності;

9. посвідчення водія, який керував транспортним засобом, вказаним у договорі страхування, під час настання страхового випадку;

10. документа, що засвідчує право водія керувати транспортним засобом, вказаним у договорі страхування, на момент настання страхового випадку (документ, що засвідчує право власності, довіреність або інший документ, що дозволяє керувати транспортним засобом);

11. технічного паспорта на транспортний засіб, вказаного у договорі страхування; паспорта та копії довідки про присвоєння ідентифікаційного коду особи, яка звернулася по страхову виплату;

12. оригіналу свідоцтва про право на спадщину для спадкоємців.

13. Інших документів або відомостей, на обґрунтований запит страховика, що необхідні для встановлення факту, причин та наслідків страхового випадку та які можуть бути надані страхувальником.

Страхова виплата здійснюється страховиком після отримання усіх необхідних документів щодо обставин страхового випадку і розміру заподіяної шкоди упродовж 7 робочих днів з дня складання страхового акта та прийняття рішення про виплату страхової суми (її частини).

2.4 Умови страхової діяльності в Україні

Страхова виплата — грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. Страхові виплати за договором страхування здійснюються в розмірі страхової суми (її частини) та (або) у вигляді регулярних, послідовних виплат обумовлених у договорі страхування сум (ануїтету).

Розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством.

Страхова сума не встановлюється для страхового випадку, у разі настання якого здійснюються регулярні, послідовні страхові виплати у вигляді ануїтету. Зазначена у договорі страхування життя величина інвестиційного доходу не повинна перевищувати 4% річних.

Під страховим платежем (страховим внеском, страховою премією) розуміється плата за страхування, яку страхувальник зобов’язаний внести страховику за договором добровільного страхування або за умовами обов’язкового страхування.

Страховий тариф — це ставка страхового внеску з одиниці страхової суми за визначений період страхування. Страхові тарифи при добровільній формі страхування обчислюються страховиком самостійно. Конкретний розмір страхового тарифу визначається в договорі страхування за згодою сторін. Актами законодавства України про обов’язкове страхування встановлюються максимальні розміри страхових тарифів та мінімальні розміри страхових сум.

Прийняті страховиком додаткові страхові зобов’язання повідомляються страхувальнику письмово і не можуть бути у подальшому зменшені в односторонньому порядку.

У разі несплати страхувальником чергового страхового внеску в розмірі та у строки, передбачені правилами та договором страхування життя, таким договором може бути передбачено право страховика в односторонньому порядку зменшити (редукувати) розмір страхової суми та (або) страхових виплат.

Страхові виплати за договорами особистого страхування здійснюються незалежно під суми, яку має отримати одержувач за державним соціальним страхуванням та соціальним забезпеченням, і суми, що має бути йому сплачена як відшкодування збитків.

Франшиза — частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

Якщо майно застраховане у кількох страховиків і загальна страхова сума перевищує дійсну вартість майна, то страхове відшкодування, що виплачується усіма страховиками, не може перевищувати дійсної вартості майна. При ньому кожний страховик здійснює виплату пропорційно розміру страхової суми за укладеним ним договором страхування.

Страхове свідоцтво (поліс, сертифікат) — це документ, який включає: назву та адресу страховика; прізвище, ім'я та по батькові або назву страхувальника і його адресу; зазначення об'єкта страхування; розмір страхової суми; перелік страхових випадків; строк дії договору; визначення розміру тарифу, розмір страхових внесків і терміни сплати їх; порядок зміни і припинення дії договору; інші умови за згодою сторін, підписи сторін. Договір страхування стає чинним з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не визначено умовами страхування.

Виплата страхових сум і страхового відшкодування здійснюється страховиком згідно з договором страхування або законодавством на підставі заяви страхувальника і страхового акта (аварійного сертифіката). Страховий акт — документ, що містить вичерпну інформацію про страховий випадок. Страховий акт складається страховиком або уповноваженою ним особою.

У разі необхідності страховик може робити запити про відомості, пов’язані із страховим випадком, до правоохоронних органів, банків, медичних закладів та інших підприємств, установ і організацій, що володіють інформацією про обставини страхового випадку, а також має право самостійно з’ясовувати причини та обставини страхового випадку. Підприємства, установи і організації зобов’язані надсилати відповідь страховикові на запит про відомості, пов’язані із страховим випадком, зокрема, дані, що є комерційною таємницею. При цьому страховик несе відповідальність за розголошення їх у будь-якій формі, за винятком випадків, передбачених законодавством України.

Страховий збиток — матеріальний збиток, нанесений страхувальнику в результаті страхового випадку.

Дія договору страхування припиняється за згодою сторін, а також у разі;

1) закінчення терміну дії;

2) виконання страховиком зобов’язань перед страхувальником у повному обсязі;

3) несплати страхувальником страхових платежів у встановлені договором терміни;

4) ліквідації страхувальника — юридичної особи, смерті страхувальника-громадянина чи втрати ним дієздатності, за винятком випадків, передбачених законодавством;

5) ліквідації страховика в порядку, встановленому законодавством України;

6) прийняття судового рішення про визнання договору страхування недійсним;

7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

Страховиками є фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно з Законом України «Про господарські товариства», а також які одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Учасників страховика повінню бути не менше трьох. Страхова діяльність в Україні здійснюється виключно страховиками-резидентами України. В окремих випадках, встановлених законодавством України, страховиками визнаються державні організації, які створені і діють відповідно до Закону України «Про страхування». У цьому разі використання слів «державна», «національна» або похідних від них у назві страховика дозволяється лише за умови, що єдиним власником такого страховика є держава. Загальний розмір внесків страховика до статутних фондів інших страховиків України не може перевищувати 30% його власного статутного фонду, зокрема, розмір внеску до статутного фонду окремого страховика не може перевищувати 10%. Ці вимоги не поширюються на страховика, який здійснює види страхування інші, ніж страхування життя, у разі здійснення ним внесків до статутного фонду страховика, який здійснює страхування життя.

Страховики, які здійснюють страхування життя, можуть надавати кредити страхувальникам, які уклали договори страхування життя.

Підприємства, установи та організації не можуть стати страховиками шляхом внесення змін до статутних документів за умови, що вони попередньо займалися іншим видом діяльності, навіть у разі виконання даних положень.

Законодавством України може бути визначено уповноважених страховиків для здійснення тих чи інших видів страхування, у разі, якщо здійснення тих чи інших правовідносин передбачає використання бюджетних коштів, валютних резервів держави, гарантій Кабінету Міністрів України. Обов’язковою умовою для визначення уповноважених страховиків має бути проведення відкритого тендеру з оприлюдненням у засобах масової інформації його умов і результатів та участь представників добровільних об'єднань страховиків. В інших випадках забороняється будь-яке уповноваження страховиків для здійснення окремих видів страхування з боку держави.

Страхувальниками є юридичні особи та дієздатні громадяни, які уклали із страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України.

Страхувальники можуть укладати із страховиками договори про страхування третіх осіб (застрахованих осіб) лише за їх згодою, крім випадків, передбачених чинним законодавством. Застраховані особи можуть набувати прав і обов’язків страхувальника згідно з договором страхування.

Страхувальники мають право при укладанні договорів особистого страхування призначати за згодою застрахованої особи громадян або юридичних осіб, для отримання страхових виплат, а також замінювати їх до настання страхового випадку, якщо інше не передбачено договором страхування.

Страхувальники мають право при укладанні договорів страхування інших, ніж договори особистого страхування, призначати громадян або юридичних осіб, які можуть зазнати збитків у результаті настання страхового випадку, для отримання страхового відшкодування, а також замінювати їх до настання страхового випадку, якщо інше не передбачено договором страхування.

Правове оформлення відносин страхових партнерів.

Згідно з нормами Закону «Про страхування» страховик зобов’язаний:

— ознайомити страхувальника з умовами та правилами страхування;

— з одержанням відомостей про настання страхового випадку протягом двох робочих днів вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для вчасної виплати страхової суми або страхового відшкодування страхувальнику;

— з настанням страхового випадку здійснити виплату страхової суми або страхового відшкодування у передбачений договором термін. Страховик несе майнову відповідальність за невчасну виплату страхової суми (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування;

— відшкодувати витрати, завдані страхувальнику при настанні страхового випадку, щодо запобігання або зменшення збитків, якщо це передбачено умовами договору;

— за заявою страхувальника в разі проведення страхових заходів, що зменшили страховий ризик, або в разі збільшення вартості майна, переукласти з ним договір страхування;

— тримати в таємниці відомості про страхувальника і його майновий стан, за винятком випадків, передбачених законодавством України. Умовами договору страхування може бути передбачено також інші обов’язки страховика.

У свою чергу, страхувальник зобов’язаний:

— вчасно вносити страхові платежі;

— під час укладання договору страхування надати інформацію страховикові про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати страховика про будь-яку зміну страхового ризику;

— повідомити страховика про інші діючі договори страхування щодо нього об'єкта страхування;

— вжити заходів щодо запобігання та зменшення збитків, завданих внаслідок настання страхового випадку;

— повідомити страховика про настання страхового випадку в термін, передбачений умовами страхування.

Умовами договору може бути передбачено також інші обов’язки страхувальника. У разі смерті страхувальника-громадянина, який уклав договір майнового страхування, права і обов’язки страхувальника переходять до особи, котра одержала це майно в спадщину. В інших випадках права і обов’язки страхувальника можуть перейти до іншого громадянина або юридичної особи лише за згодою страховика, якщо інше не обумовлено договором страхування. У разі смерті страхувальника, який уклав договір особистого страхування на користь третіх осіб, його права і обов’язки можуть перейти як до цих осіб, так і до осіб, на яких відповідно до чинного законодавства покладено обов’язки щодо охорони прав і законних інтересів застрахованих. Якщо в період дії договору страхування страхувальник втрачає права юридичної особи внаслідок реорганізації, то права і обов’язки, що випливають з договору страхування, переходять до правонаступника страхувальника за згодою страховика. Якщо в період дії договору страхування страхувальника-громадянина визнано судом недієздатним або таким, у якого обмежена дієздатність, то права і обов’язки страхувальника переходять до його опікуна або піклувальника. При цьому дія договору страхування цивільної відповідальності припиняється з часу втрати або обмеження дієздатності.

Обов’язки страхувальника при настанні страхового випадку.

При виникненні збитку, у зв’язку з яким страхувальник звертається до страхувальної компанії з претензією про виплату страхового відшкодування, страхувальник зобов’язаний:

— негайно, але у будь-якому випадку не пізніше за п’ять діб, рахуючи з того дня, коли він дізнався або повинен був би дізнатися про збиток, сповістити про це страхувальну компанію або її представника;

— вжити всі можливі заходи щодо запобігання або зменшення збитку і щодо рятування застрахованого майна; якщо це є можливим, страхувальник повинен запитати у страхувальної компанії інструкції, які йому слід виконувати;

— надати страхувальній компанії або її представникам можливість проводити огляд або обстеження пошкодженого майна, розслідування причин і розміру збитку, брати участь у заходах щодо зменшення збитку і рятування застрахованого майна;

— на вимогу страхувальної компанії повідомити їй письмово всю інформацію, що необхідна для висновку про розмір і причини пошкоджень або загибелі застрахованого майна;

— у разі загибелі або пошкодження рухомого майна, устаткування;

— надати страхувальній компанії опис пошкодженого, загиблого або втраченого майна. Ці описи повинні надаватися в узгоджені із страхувальною компанією терміни, але у будь-якому випадку не пізніше за один місяць з дня настання страхового випадку. Описи складаються із зазначенням вартості пошкоджених предметів на день збитку. Витрати із складання описів несе страхувальник;

— зберегти постраждале майно в тому вигляді, в якому воно опинилося після страхового випадку.

Страхувальник має право змінювати картину збитку тільки в тому випадку, якщо це диктується міркуваннями безпеки, зменшенням розмірів збитку, з відома страхувальної компанії або після закінчення двох тижнів після повідомлення страхувальній компанії про збиток.

Якщо страхувальник не виконає будь-яке з наведених зобов’язань, страхувальна компанія має право відмовитися від виплати страхового відшкодування.

Страхувальна компанія та її представники мають право брати участь у рятуванні і збереженні застрахованого майна, застосовуючи і вказуючи необхідні для цього заходи, проте ці дії страхувальної компанії або її представників не можуть розглядатися як визнання її обов’язку виплачувати страхове відшкодування. Якщо страхувальник перешкоджає цьому, страхове відшкодування скорочується в тій мірі, в якій це привело до збільшення збитку.

Представник страхувальної компанії має право приступити до огляду постраждалого майна, не чекаючи сповіщення страхувальника про збиток. Страхувальник не має права перешкоджати йому в цьому.

Страховик має право відмовитися від виплати страхових сум (страхового відшкодування) у випадку, коли встановлено:

— навмисні дії страхувальника або особи, на користь котрої укладено договір страхування, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на дії, пов’язані з виконанням ними громадянського чи службового обов’язку або захисту майна, життя, здоров’я, честі, гідності та ділової репутації. Кваліфікація дій страхувальника або особи, на користь котрої укладено договір страхування, встановлюється відповідно до чинного законодавства України;

— вчинення страхувальником-громадянином або іншою особою, на користь котрої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку;

— подання страхувальником свідомо неправдивих відомостей про об'єкт страхування;

— отримання страхувальником повного відшкодування збитків за майновим страхуванням від особи, винної за заподіяне;

— невчасне повідомлення страхувальником про настання страхового випадку без поважних на це причин або створення страховиком перешкоду визначенні обставин, характеру та розміру збитків та інші випадки, передбачені законодавством України.

Умовами договору страхування може бути передбачено інші підстави для відмови від виплати страхових сум, якщо це не суперечить законодавству України. Рішення про відмову від виплати страхових сум приймається страховиком та повідомляється страхувальнику в письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови. Відмова страховика від виплати страхових сум може бути оскаржена страхувальником у судовому порядку. До страховика, котрий виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування в межах фактичних затрат, переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

3. Страхові технології в індустрії туризму

Перш за все, сьогоднішній ринок страхування туристів — це високо конкурентний ринок. Попит на страхові послуги у сфері туризму в Україні залежить, перш за все, від обов’язковості того чи іншого виду страхування, а також від рівня ризиків потенційних страхувальників. На жаль, сьогодні, як і в багатьох інших видах страхування, основним пріоритетом при виборі страховика, є найнижча ціна, а потім вже набір послуг, а ще потім фінансова надійність, досвід та партнери. Тому ціни на страхування зараз дуже низькі, а цей вид страхування високо ризикований. Як завжди, низька ціна забезпечує невисоку якість сервісу і мінімальні фінансові ліміти.

Аналіз потреб у страхуванні ризиків туристичних фірм виявив наступні тенденції. Потребують відповідного страхового покриття та укладають договори страхування великі та середні туристичні фірми. Дрібні туристичні фірми, які не мають майна та стоять перед вибором щодо подальших напрямів ведення діяльності - перейти в категорію туристичних агентів чи взагалі залишити туристичний ринок, не бачать необхідності здійснювати страхування власних ризиків, що теж заважає розвитку страхової справи, є безперечним недоліком та відбувається знов таки через неосвітленість українських туристичних фірм у галузі страхування.

Ризик появи негативних явищ є частиною людської діяльності, а у туризмі такий ризик ускладнюється тим, що у разі появлення шкоди, заподіяної здоров’ю та майну туриста, він опиняється у незнайомій країні, де ніхто без страхового поліса не надасть безкоштовної допомоги або не відшкодує збитків через спричинену шкоду.

Найбільш типовими випадками, які трапляються з туристами є такі:

— одержання платної медичної допомоги у результаті нещасного випадку, раптового захворювання або загострення хронічного захворювання, що призвело до реальної загрози погіршення здоров’я застрахованого або смерті;

— непередбачена ненавмисна втрата працездатності застрахованим (нещасний випадок);

— непередбачена ненавмисна втрата багажу, документів та засобів існування;

— непередбачені витрати, пов’язані з виникненням загально цивільної та авто цивільної відповідальності;

— неможливість здійснити туристичну поїздку через нещасний випадок, раптове захворювання, смерть близьких та рідних застрахованого, пошкодження майна в особливо великих розмірах;

— дострокове завершення туристичної подорожі у результаті нещасного випадку або хвороби;

— невиконання або неналежне виконання договірних зобов’язань туристичних організацій перед туристами.

Серед факторів, що впливають на розмір страхових тарифів є такі: