Історія виникнення та віровчення зороастризму

АКАДЕМІЯ МУНІЦИПАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ ЕКОНОМІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ Реферат На тему:

«Історія виникнення та віровчення зороастризму»

Київ 2009

План

Вступ

1. Соціально-економічні, історичні та релігійні передумови виникнення зороастризму

2. Зороастризм як релігія містичного одкровення

3. Культові обряди, ритуали та звичаї послідовників Висновок Використана література

Вступ

Духовна спадщина народів Азійського континенту — невід'ємна складова частина культурної історії людства. Традиційна культура цих народів чинить і сьогодні вплив на економіку, ідеологію, політику цих країн. Саме тому для дослідників сучасників досить актуальним є вивчення найбільш різноманітних проблем традиційної культури, в тому числі і таких істотних, як культурно-релігійні традиції і їх відображення в живій соціальній практиці народу, закони еволюції і трансформації міфології в класовому суспільстві і багато інших.

Відомо, що в побуті всіх народів, які прийняли іслам, продовжують утримуватись багато попередніх поглядів та ритуалів. Вони беруть початок в стародавніх місцевих релігіях. Ці пережитки доісламських вірувань та обрядів, що не були витіснені ісламом, представляють собою настільки важливий елемент повсякденної релігійної практики мусульман, що в значній мірі саме їх збереженням пояснюється примітна локальна своєрідність ісламу в різних регіонах «мусульманського світу».

1. Соціально-економічні, історичні та релігійні передумови виникнення зороастризму

Зороастризм — найбільш древня з світових релігій одкровення, тобто релігія, яка була отримана пророком від бога, і, як побачимо, він мав на людство більше впливу, ніж будь-яка інша віра. Зороастризм був державною релігією трьох великих Іранських імперій, які існували майже безперервно з VI ст. до н. е. до VII ст. н. е. і головували на більшій частині Ближнього і Середнього Сходу. Влада і могутність Ірану забезпечили зороастризму великий престиж, і деякі з важливих його доктрин запозичені іудаїзмом, християнством, ісламом, а також гностичними сектами. На Сході зороастризм вплинув на розвиток північного варіанту буддизму. В теперішній час, під дією різних зовнішніх факторів, кількість зороастрійців зменшилась, вони розпались на невеликі общини і проживають переважно в Ірані та Індії, але вірування, вперше проголошені пророком зороастризму, все ще визнаються людьми всього світу.

Зороастризм є не тільки одною з найдревніших, а ще й однією з найблагородніших релігій. Окремі її положення є навіть унікальні. Вони давали можливість послідовникам вести цілеспрямоване і задоволене життя, що, в свою чергу, пробудило в них глибоку вірність до своєї віри. Зороастризм заслуговує вивчення і із-за тієї ролі, яку він відіграв у релігійній історії людства. Засновником нової релігії вважається пророк Заратуштра (грецькою мовою Зороастр — «Золота зірка»), син Поурушаспи, з роду Спітама, відомий перш за все з Гат — сімнадцяти великих гімнів, які він склав.

Зороастр скоріш за все був жерцем древньоіранської релігії, бо в Гатах (Ясна 33, 6) він називає себе заотар (Zaotar), тобто повністю правомірний священнослужитель. Оскільки він вживав це слово, не вкладаючи в нього заперечувального змісту, можна допустити, що він зберігав в новій релігії старий інститут арійських «жерців». Він — єдиний засновник релігії, який був одночасно і священнослужителем, і пророком. В Молодшій Авесті він названий загальним словом для священнослужителів — атаурван. Він сам іменує себе також мантран — «складачем мантр». Мантра — надихнене екстатичне заклинання. Навчання священству починалося у індоіранців рано, мабуть у віці близько семи років, і було усним, тому що вони не знали письма. В основному воно складалося з вивчення обрядів і засад віри, а також в опануванні мистецтва імпровізації стихів для зазивання богів і вивчали напам’ять великі мантри. Іранці вважали, що зрілість досягається в 15 років, і, вірогідно, в цьому віці Зороастр став священнослужителем.

Виходячи з Гат, можна припустити, що пізніше він намагався засвоїти всі знання, які отримав від різних вчителів. В подальшому він зображає себе як ваедемна (буквально «той, хто знає») — «посвячений, той що володіє божественною мудрістю». Згідно з зороастрійським переданням, багато років провів він, мандруючи, в пошуках істини. Його гімни дозволяють допустити, що він був свідком насильств, військових дій прихильників даева. Визнаючи себе безсильним, Зороастр наповнюється прагненням до справедливості; для того, щоб виховний закон божеств-ахур був встановлений однаково і для сильних, і для слабких, так, щоб спокій, порядок і все інше могли б вести добре і мирне життя.

Хоча вчення Зороастра — це розвиток старої віри в Ахура-Мазду, воно мало в собі багато такого, що дратувало і тривожило його співплемінників. Надаючи надії досягти раю кожному, хто піде за ним і буде прагнути до праведності, Зороастр розривав зв’язки з старою і аристократичною і жрецькою традицією, відкривши всім без винятку людям після смерті підземне царство. Більш того — він навіть пригрожує пеклом і сильним світу цього, якщо вони будуть несправедливими. А його вчення про загробне життя та яскраво виражений дуалізм, здається, задумане так, щоб ще більше розсердити привілейованих. Тому роки, присвячені Зороастром проповіді серед одноплемінників, були майже безплідними — він зумів навернути в нову віру лишень свого двоюрідного брата Маідйоіманха. Тоді він покинув свій народ і відправився до іншого, де, будучи іноземцем, зміг добитися прихильності цариці Хутаоси і її чоловіка царя Каві Віштаспи, які «виступили вперед як (сильна) рука і підтримка для його віри ахурівської, віри Заратуштри» (Яшт 13, 100).

Дуалістичне розуміння двох першоначал — добра і зла.

Отримавши одкровення, Заратуштра вперше побачив Ахура-Мазду. Пізніше він ще не раз відчував його присутність або слухав слова бога, які кликали його до служіння. Заратуштра поклонявся Ахура-Мазді як владиці аша (порядку, праведності і справедливості). Це було у відповідності з традиціями, оскільки Мазда здавна вшановувався як найвеличніший з трьох Ахур, охоронців аша. Але Заратуштра проголосив Ахура-Мазду єдиним нествореним богом, що існував вічно, творцем всієї благості, в тому числі і всіх інших благих і добрих божеств. Звичайно, неможливо повністю дослідити хід думок Зороастра. Напевно, він міг дійти до них, роздумуючи про щоденні богослужіння, які здійснював як священнослужитель. Можливо, виходячи з уявлень жерців про єдність всього матеріального світу, у Заратуштри і виникла думка приписати таке ж походження від одного всезнаючого, праведного, доброго бога.

Скоріш за все, сувора дійсність переконала пророка в тому, що мудрість, праведність і доброта за соєю природою відмінні від зла та жорстокості. І ось в одному з видінь йому з’явився співіснуючий з Ахура-Маздою його противник — Ангра-майнью («Злий дух»), який також був з самого початку, але цілком злий та жорстокий. Ці два основні протилежності буття побачив Зороастр в їх початковому зіткненні: «Воістину є два першопочаткових духи, близнюки, відомі своєю протилежністю. В думці, в слові і в дії - вони обидва, добрий і злий… Коли ці два духи вперше зійшлися в боротьбі, то вони створили буття і небуття, і те, що чекає в кінці кінців тих, хто йде шляхом неправди, — це найгірше, а тих, хто йде шляхом добра, чекає найкраще».

Головним елементом в цьому одкровенні є те, що дві першопочаткові сутності добровільно вибирали: одна — добро, а інша — зло: «І буду я говорити про двох духів, які стоять у витоків життя, і ніколи не прийдуть до повної згоди наші думки, наші пізнання, наш досвід, наші слова, наші діла, наші душі». 2 Цей акт і служить праобразом аналогічного вибору, який повинна зробити кожна людина в своєму житті. Саме такий вибір привів притаманним двом духам антагонізм до активного протиборства, яке виявилось, згідно прийнятого Ахура-Маздою рішення в боротьбі «творіння» і «антитворіння», або, як сказав пророк, до створення «буття» і «небуття» (тобто смерті). Бо Ахура-Мазда в своєму всезнанні вже знав, що Злий Дух повинен напасти на нього, бо світ цей благий, і він стане ареною боротьби двох сил. В кінці - кінців Ахура-Мазда виграє велику битву і зможе знищити зло, і досягнути того, щоб світ став цілком благим і добрим. І саме в цьому заслугою зороастризму є те, що це перша гостро виражена дуалістична релігія, в основі якої лежить уявлення про протиборство добра і зла.

Розвиток світу поділяється на чотири періоди, по 3000 років кожний.

Перший період — це передіснування речей та ідей, коли Ахура-Мазда створює ідеальний світ абстрактних понять, коли в стадії небесного утвору Вже існували прообрази всього, що пізніше було створено на землі. Цей стан названий «менок» («невидимий, духовний»).

Другим періодом вважається створення світу. Ахура-Мазда створює небо, зірки, місяць і сонце. За сферою сонця знаходиться житло самого бога Ахура-Мазди. Однак в цей час проти нього починає діяти Ангра-майнью.

Третій період охоплює роки до появи Зороастра і час його проповідництва. У цей період діють міфологічні герої Авести, відомі і за давньоіранським епосом: це «Йіма сяючий», цар золотого століття; Віштаспа, що був заступником Зороастра.1 Саме в цей період Заратуштра одержує одкровення. А людство дізнається, що воно разом з добрими богами має перемогти зло і зробити світ досконалим — яким його замислив Ахура-Мазда.

Четвертий період триває 3000 років після Заратуштри, коли на кожну 1000 років повинні будуть прийти три рятівники. Наприкінці останнього періоду з’явиться спаситель Саошьянт (він, як і два попередні рятівники, вважається сином Зороастра), який і вирішить долю людства та світу. Він воскресить мертвих, переможе Ангра-майнью. Після цього настане очищення світу «потоком розплавленого металу», а усе, що залишається після цього, «знаходить життя вічне».

2. Зороастризм як релігія містичного одкровення

Етичні принципи зороастризму в аспекті вчення про смерть та потойбічне життя і віра в Спасителя світу.

Головне лихо людства — смерть. Вона змушує душі людей покидати матеріальний світ (гетіг) і повертатися на деякий час недосконалий нематеріальний (меног) стан. Зороастр вважав, що кожна душа, розстаючись з тілом, піддається суду за те, що вона здійснювала на протязі життя. Він вчив, що і жінки, і чоловіки слуги і правителі можуть мріяти про рай, а перепона часів язичництва — «Міст-розлучник» — стала в його одкровенні місцем судочинства, де вирок кожній душі залежить не від жертвоприношень, а від праведних вчинків. Цей суд очолює Мітра, по обидва боки якого сидять Сраоша і Рашну, що тирмає терези правосуддя. На цих терезах зважуються думки, слова, вчинки кожної душі. Якщо добрих думок і діл більше, то душа вважається достойною потрапити в рай. Тоді в супроводі прекрасної дівчини даени («віра») вона перетинає широкий міст і йде вгору. Якщо ж терези нахиляються в сторону зла, то міст звужується і стає подібним до леза ножа, а жахлива відьма, зустрічаючи душу, схоплює її і тягне вниз, в пекло, де грішник переживає «довгий вік мук, темряви, поганої їжі і скорботних стогонів»

Відповідно, Заратуштра став першим, хто вчив про суд над кожною людиною, про рай та пекло, про воскресіння тіла, про загальний Останній Суд і про вічне життя об'єднаної душі і тіла. Ці уявлення були пізніше перейняті іудаїзмом, християнством, ісламом. Але тільки в зороастризмі вони мають між собою повний логічний зв’язок, тому що Зороастр наполягав на тому, що спасіння кожної людини залежить від сукупності її думок, слів і вчинків, в які втручатися і змінювати, з співчуття чи з власної прихоті, не може жодне божество. В такому вченні віра в День Суду повністю отримує свій жахливий смисл, адже кожна людина повинна отримати відповідь за долю власної душі і розділити загальну для всіх відповідальність за долю світу.

Ще одним важливим аспектом зороастризму є вчення про Саошьянта (майбутнього Спасителя). Окремі пассажі Гат дозволяють припустити, що Зороастр відчував, що кінця світу не уникнути, і саме йому Ахура-Мазда доручив сповістити істину і підняти людей на вирішальну битву. Сам він, звичайно, розумів, що не доживе до цього часу. Зороастр вчив, що після нього прийде праведний чоловік, тобто Саошьянт («той, хто принесе користь, благо»). Він поведе людей на останній бій проти зла.

3. Культові обряди, ритуали та звичаї послідовників

Значення молитов та гімнів і їх практичне використання в житті зороатрійців.

На протязі багатьох віків зороастрійці зберігали свої культи, звичаї і обряди. В умовах постійних переслідувань вони жили замкнутою общиною, вища духовна ієрархія суворо слідкувала за правильним виконанням всіх обрядів. Спільні обряди, церемонії та звичаї сприяли тому, що зороастрійці визнавали себе, не дивлячись на тяжкі умови життя, єдиним організмом, єдиною згуртованою групою людей, які могли отримати перемогу над злом. Важливе значення величні церемонії і свята, пов’язані порами року, святкування Ноуруза (Нового року), шести гаханбарів, культ предків, вшанування священного напою хаоми, різні молитви, обряди очищення і інше. Існували також обряди і звичаї, пов’язані з шлюбом, народженням дитини та інше.

До щоденних обрядів зороастрійської релігії відносилась молитва. У іранців часів язичництва для молитов і богослужінь призначались три пори дня: схід, полудень і захід сонця. Часи дня були розділені на дві пори — ранкову (Хавані), що знаходиться під покровом Мітри, і після полуденну (Узайара — «кінець дня»), що перебуває під опікою Апам-Напата. Ніч, напевно, складала третій період, що називався Аівісрутра. Зороастр виділив у добі ще дві пори і зажадав від своїх послідовників молитися п’ять разів на день. Один з нових періодів називався Рапітва («призначений для їди») і починався в полудень. Пора Рапітва продовжувалась після полудня на деякий час, відокремлена від пори Узайара. На протязі літа, коли господарювали благі сили, цей новий період був присвячений духу полудня — Рапітвіна, і знаходився під опікою Аша-Вахішта, володарки вогню. Молитви, що читалися в полудень, допомагали віруючому думати про істини-аша, про теперішні і майбутній тріумф сил добра. Так Зороастр використав і поділ дня, і зміну пір року для того, щоб надійно закріпити основні поняття вчення в свідомості своїх прихильників.

Другий період доби починався опівночі. Заратуштра розділив ніч на дві частини, залишивши першу душам померлих — фраваші, а другу половину — Уша («зоря») — присвятив Сраоші, владиці молитви.

П’ять щоденних молитов були обов’язковими для кожного зороастрійця. Обряд молитви, відомий до сьогодні, такий: спочатку віруючий готує себе до молитви, омиваючи лице, руки, ноги. Потім, розв’язавши священний пояс кусті, він стає лицем на південь, тримаючи двома руками перед собою цей пояс, уявляючи себе в присутності Творця. Віруючий молиться Ахура-Мазді, проклинає Ангра-майнью, махаючи кінчиками пояса. Потім він знову зав’язує пояс, продовжуючи молитву. Згідно канонам зороастрійської релігії, молитися можна було будь-де: в храмі, біля домашнього вівтаря, на лоні природи.

Для своїх прихильників Зороастр склав коротку молитву, яка має для них те ж значення, що і «Отче наш» для християн. Називається вона Ахуна-Ваірйа, пізніше — Ахунвар. Це перша молитва, якої навчають всіх дітей. Її можна промовляти, якщо необхідно, замість інших молитов. Вона складена на древній мові Гат, якою розмовляв пророк.

Зороастр створив общину, об'єднану ясно сформованим вченням, загальними моральними спрямуваннями і спільними обрядами. Звичайно, що нову релігію чекало багато перепон, але вона не тільки знайшла в собі сили, щоб вижити, а і поступово розповсюдилась серед іранців.

Символ віри зороастризму — фраваране виголошується віруючими щоденно. Здається, він сформувався в ті незгоди, які виносила молода релігія. Символ віри закінчується тим, що віруючий зобов’язується дотримуватись тріади зороастрійської моралі і віри в цілому: «Я віддаю себе благій думці, я віддаю себе благому слову, я віддаю себе благим вчинкам, я віддаю себе релігії поклоніння Мазді, яка…істинна, найвеличніша і найкраща із всіх (релігій), які є і будуть» Крім стихів Гат, найбільш шанованих зороастрійських висловлювань, і тексту молитви Ахуна-Ваірйа для щоденного вживання, Зороастр не встановив, як думають, для своїх учнів ніяких релігійних богослужінь. Він задовольнився, напевно, тим, що у всіх випадках віруючі можуть молитися словами за своїм вибором. Але пізніше його послідовники вирішили створити встановлений ритуал богослужіння для виконання щоденних служб — літургій-ясна. Результатом цього рішення стало складення так званої Ясна-Хаптанхаіті - «Богослужіння семи глав». Це була літургія з семи коротких розділів (один з них у віршах), в яких зібрано те, що старі жерці ще пам’ятали з древніх висловлювань на мові Гат. Звичайно, що в своєму вигляді богослужіння присвячене Ахура-Мазді, і саме тут вперше зустрічається вислів Амеша-Спента. До цих семи глав доданий ще один невеликий текст, а потім він і Ясна-Хаптанхаіті були оточені з двох сторін Гатами. Саме слова Зороастра, маючи в собі велику духовну силу, стали, таким чином, ніби стінами по обидва боки літургії, щоб вони могли захистити всю церемонію богослужіння від впливу ворожих сил.

Закони очищення як обов’язковий атрибут культу.

Для всіх зороастрійців обряд очищення був обов’язковим. Зороастр вважав, що служіння Ахура-Мазді і шести Амеша-Спента сприяє духовному спасінню. Сім творінь створені досконалими, а бруд і хвороби, іржа, гниття і все інше, що псує їх — діло рук Ангра-майнью і його воїнства. Відвернення чи зменшення їхнього впливу сприяє захисту благих творінь і ослабленню злих намірів. І саме для цього були введені закони очищення для зороастрійців.

Деякі з цих законів відносяться ще до індоіранської епохи, тому що вони аналогічні і у зороастрійців, і у брахманів. Древні закони очищення набули силу, з'єднавшись з новим вченням.

Як голова всіх семи творінь, людина зобов’язана перш за все утримувати чистим себе і внутрішньо, і ззовні. Тому звичайний обряд очищення включав найпростіші вмивання рук і ніг до і після молитви. Більш складні обряди відбувалися в присутності зороастрійських священнослужителів і, крім звичайного вмивання, додавалося вживання священного напою з лимонною цедрою і лавровим листком. Потім читалася молитва, а після неї все тіло натиралося піском і коров’ячою сечею. Переважно такі обряди очищення відбувалися в час посвяти зороастрійських дітей і підлітків в їх віру, а також тоді, коли зороастрійці одружувалися. Таке очищення всі без винятку прихильники Заратуштри повинні були здійснювати в останні десять днів року, що минає. Після цього осквернений омивався, проходячи через дев’ять ям, заповнених водою. Потім потрібно було усамітнитись на дев’ять діб з іншими омиваннями і молитвами, щоб це очищення проникало і в тіло, і в душу. Цей обряд називався «очищення дев’яти ночей» (барашномі-ношаба).

Особливо тяжким був обряд очищення для священнослужителів, що прийняли сан, а також для насассаларів, що бажали позбавитись своєї професії, яка передавалася від батька до сина.

Хоча звання священнослужителів було спадковим, щоб стати служителем культу і отримати сан, крім релігійної освіти треба було пройти декілька обрядів очищення, які тривали близько тринадцяти днів.

Майбутній священнослужитель повинен був шість раз здійснити вмивання особливо приготованою рідиною, вісімнадцять раз натертися піском, п’ять раз вмитися водою. Потім він мав повторювати за служителем культу слова клятви очищення і доторкнутися до собаки, яка вела його до іншого жерця, після чого він вмивався святою водою і його залишали в храмі на дев’ять днів.

Фанатичне ставлення до обряду очищення виявлялось у відношенні до насассаларів — представників нижчої касти, які займалися брудною роботою. Лишень тоді, коли вони відмовлялися від своєї професії, над ними проводили дуже тяжкий обряд очищення.

Що ж стосується «нечистого», то в широкому розумінні ним вважалося все, що виходить від демонів-девів чи пов’язане з їх впливом. Такі істоти називалися храфстра, і їх потрібно було вбивати, так як це послаблювало світ зла. Знищувати живі істоти не було гріхом, але сама смерть вважалася диявольською. Так, мертва храфстра була ще більш нечистою, ніж жива. Найбільшою скверною були мертві тіла праведних людей. З моменту смерті до покійника наближалися лишень насассалари, які знали необхідні засоби перестороги. Вони обмивали тіло, одягали на нього білий саван і пояс кушті, складали руки на грудях. За ними йшли служителі культу, які підносили хвалу богові, а також рідні всі ті, що прийшли на похорон. Процесія супроводжувала ноші тільки до підніжжя спеціально зробленого місця поховання зороастрійців — астодана, або так званої «вежі мовчання» висотою 4,5 метри. Насассалари і священнослужителі піднімались зі своєю ношею на вежу, розміщували труп сидячи біля краю площадки (дахми) і закріплювали його за ноги і волосся, щоб звірі і птахи, розтерзали тіло, не змогли віднести залишки до води чи рослин. Коли птахи і тварини з'їдали все м’ясо, а кістки під впливом сонця очищувалися повністю, тоді їх вкидали в вежу мовчання.

Висновок

Узагальнюючи викладений матеріал і висвітливши основні аспекти зародження та розвитку зороастризму, його культ та ритуали, можна зробити певні висновки:

Зороастризм виникає в умовах жорстокої боротьби племен Східного Ірану за традиційну племінну демократію. Саме тоді у вченні Заратуштри було сформовано демократичні мотиви, а саме зороастризм став ідейною основою народних рухів. Він повинен був ідеологічно обґрунтувати перехід до землеробства й осілого тваринництва завдяки політичному об'єднанню в державу з міцною владою. Для цього був потрібен якщо не цілковитий монотеїзм, то хоча тенденція до нього. Зороастризм спершу рішуче заперечував культури інших народів, стверджуючи культ Ахура-Мазди. Але він не міг себе ізолювати від попередньої культової традиції. Поступово більш ранні божества індоіранських племен приживаються в зороастрійському культі, а попередня культова творчість вливається в зороастрійські тексти;

Зороастризм — перша з так званих релігій містичного одкровення, тобто релігій, вчення яких одержане пророком від єдиного Бога. За ним ідуть іудаїзм, християнство, іслам. Пророка, якому було дано одкровення, звали Заратуштра, грецькою мовою — Зороастр («той, хто приносить жертви зіркам»). Версії про роки його життя мають діапазон від XIV ст. до н.е. до I половини VI ст. н. е. Життя Заратуштри сповнене багатьох див. Мав надзвичайну волю і творив чудеса: ходив, наприклад, по воді, як по суші. Премудрості навчався у халдеїв і досяг в цьому великої досконалості. Отримавши одкровення, почав проповідувати у себе на батьківщині, але побачивши, що тут його вчення не визнається, змушений піти у вигнання. Йому надав притулок цар давньоіранської держави Віштаспа, де зороастризм став панівною релігією;

Цей складний твір створювався упродовж багатьох віків. Найдавнішою його частиною є Гати; в них було втілено вчення пророка Заратуштри, гімни богам і міфічним героям, яким поклонялися індоіранці ще до зороастризму. Вважається, що Гати склав сам пророк. Найдавніші частини Авести зберігалися спочатку в усній традиції. Письмові записи виникли значно пізніше. Сучасна Авеста поділяється на п’ять книг. Повністю збереглась лишень книга Вендідат, де розповідається про створення світу, історію людства, є тлумачення про охорону ритуальної чистоти.

Використана література

1 Маковельский А. О. Авеста. — Баку: Видавництво Академії наук АССР, 1960. — 144 с.

2 Дорошенко Е. А. Зороастрійці в Ірані. Історико — этнографічний обаз. — М.: Наука, 1982.

3 Струве В. В. Родина зороастризма. — Рабоча хроніка Інститути східовведення за 1943 год. Ташкент, 1944

4 Фрай Р. Н. Наслідування Ірана. — М., 1972. — 467 с.

5 Брагинский И. С., Лелеков А. А. Іранська міфологія / Міфи народів мира: В 2 Т. — Т 1. — С. 560 — 561.

6 Абаев В. И. Два зороастризма в Ірані // Вісник стариний історії. — 1990. — № 4. — С. 198 — 207.

7. Васильев Л. С. Історія релігії Сходу: — М.: Вища школа, 1988, — 416 с.

8. Луконин В. Г. Іран в III ст.: Нові матеріали и опит історичної реконструкції. — М.: Наука, 1979. — 174 с.

9. Хрестоматія по історії Старовинного Сходу: В 2 ч.: Ч. 2 // Під редакцію Коростовцева М. А. — М.: Вища школа, 1980. -256 с.