Правове регулювання ціноутворення і цін в період переходу держави до ринкових умов

Реферат на тему:

" Правове регулювання ціноутворення і цін в період переходу держави до ринкових умов" .

Основу ціни як економічної категорії становить вартість товару, величина якої визначається суспільне необхідними затратами праці. Як зазначав відомий український економіст М. І. Туган-Барановський, «ціна вільно виробленого товару визначається тими видатками на його виробництво, які дають змогу виробити товару стільки, скільки його потребує ринок». Разом з тим ціна є вираженням узгодженого продавцем і покупцем грошового або іншого майнового еквівалента, який покупець згоден заплатити за переданий йому товар (роботи, послуги).

Політика ціноутворення є складовою загальної економічної та соціальної політики України і спрямована на забезпечення:

рівних економічних умов і стимулів для розвитку всіх форм власності, економічної самостійності підприємств, організацій та адміністративно-територіальних регіонів держави;

збалансованого ринку засобів виробництва, товарів і послуг, протидії монопольним тенденціям виробників продукції, товарів та послуг;

об'єктивних співвідношень у цінах на промислову та сільськогосподарську продукцію, що забезпечує еквівалентність обміну;

розширення сфери застосування вільних цін;

підвищення якості продукції;

соціальних гарантій насамперед для низькооплачуваних та малозабезпечених громадян, включаючи систему компенсаційних виплат у зв’язку зі зростанням цін і тарифів;

створення необхідних економічних гарантій для виробників;

орієнтації цін внутрішнього ринку на рівень цін світового ринку.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про економічну самостійність Української РСР» політика ціноутворення на території України належить до її компетенції і визначається її законодавством. Головну роль у цьому законодавстві відіграє Закон України «Про ціни і ціноутворення» від 3 грудня 1990 р.2, який визначає основні принципи встановлення та застосування цін і тарифів та організацію контролю за їх додержанням на території України. Закон поширюється на всі підприємства та організації незалежно від форм власності, підпорядкованості й методів організації праці та виробництва.

Залежно від способу встановлення, суб'єктів ціноутворення, сфери застосування тощо та відповідно до чинного законодавства в Україні застосовуються різні види цін і тарифів. За способом встановлення ціни і тарифи поділяються на:

вільні ціни і тарифи, що в свою чергу поділяються на договірні та ціни, що їх встановлюють самостійно підприємства та організації. Вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів;

державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи. Державне регулювання цін і тарифів здійснюється шляхом встановлення: а) державних фіксованих цін (тарифів) — б) граничних рівнів цін (тарифів) або граничних відхилень від державних фіксованих цін і тарифів. Державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються на ресурси, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, на товари і послуги, що мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію, товари і послуги, виробництво яких зосереджено на підприємствах, що займають монопольне становище на ринку.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про ціноутворення в умовах реформування економіки» від 21 жовтня 1994 р. № 733 намічено скоротити обсяги державного регулювання цін і тарифів, обмеживши їх тільки природними та окремими штучними монополіями.

Державні фіксовані та регульовані ціни встановлюють державні органи України. Постановою від 25 грудня 1996 р. № 1548 Кабінет Міністрів затвердив Повноваження центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін і тарифів на окремі види продукції, товарів і послуг (додаток до постанови). До органів, наділених повноваженнями щодо встановлення цін і тарифів, цією постановою віднесено Мінекономіки, Мінтранс, Мінфін, Міносвіти, інші міністерства та відомства, а також Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні та міські (міст Києва і Севастополя) державні адміністрації.

Державні ціни повинні враховувати середньогалузеву собівартість продукції і забезпечувати мінімальний рівень рентабельності продукції, на яку вони поширюються. Якщо цей рівень рентабельності не забезпечується державними цінами, то держава повинна забезпечити його дотацію за умови, що продукція підприємства є суспільне необхідною.

Крім розглянутих вище, Кабінет Міністрів України може вводити інші методи державного регулювання цін.

Певні особливості має ціноутворення при здійсненні експортних та імпортних операцій. Відповідно до п. 1 ст. 23 Закону України «Про підприємства в Україні» та ст. 11 Закону України «Про ціни і ціноутворення» у розрахунках із зарубіжними партнерами застосовуються контрактні (зовнішньоторговельні) ціни, що формуються відповідно до цін і умов світового ринку.

Важливе значення для впорядкування ціноутворення при здійсненні експортно-імпортних операцій суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України має Указ Президента Украї;

ни «Про заходи щодо вдосконалення кон’юнктурно-цінової політики у сфері зовнішньоекономічної діяльності» від 10 лютого 1996 р. та затверджене ним Положення про індикативні ціни у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

За загальним правилом, контрактні ціни у сфері зовнішньоекономічної діяльності визначаються її суб'єктами на договірних засадах з урахуванням попиту та пропозиції, а також інших факторів, які діють на відповідних ринках на час укладання зовнішньоекономічних угод (контрактів).

Проте у ряді випадків Міністерство зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі України може запроваджувати індикативні ціни на товари, які є обов’язковими до використання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності усіх форм власності при укладанні та здійсненні зовнішньоекономічних угод.

Під індикативними розуміють ціни на товари, які відповідають цінам, що склалися чи складаються на відповідний товар на ринку експорту або імпорту на момент здійснення експортної (імпортної) операції з урахуванням умов поставки та умов здійснення розрахунків, визначених згідно з законодавством України.

Міністерство зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі України може запроваджувати індикативні ціни на товари:

щодо експорту яких застосовано антидемпінгові заходи або розпочато антидемпінгові розслідування чи процедури в Україні або за її межами;

щодо яких застосовуються спеціальні імпортні процедури відповідно до ст. 19 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» ;

щодо експорту яких встановлено режим квотування, ліцензування;

щодо експорту яких встановлено спеціальні режими;

експорт яких здійснюється у порядку, передбаченому ст. 20 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» ;

в інших випадках на виконання міжнародних зобов’язань України? Індикативні ціни розробляє Міністерство зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі України та уповноважені ним організації на базі результатів аналізу інформації, одержаної від митних, фінансових, статистичних державних органів, банківських, інформаційних та інших установ та організацій України, з інших джерел, за відповідними методиками. При цьому враховуються стандарти якості товарів, чинні в Україні та визнані у світовій практиці, передбачені законодавством України умови поставки і розрахунків, стан кон’юнктури зовнішніх та внутрішніх ринків, цінова інформація та прогнози щодо можливих цінових коливань, контрактна практика щодо певного товару на відповідному ринку та інша інформація кон’юнктурно-цінового характеру.

Рішення про запровадження індикативних цін на відповідні товари приймає та переліки індикативних цін затверджує Міністерство зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі України.

Таке рішення та переліки індикативних цін публікуються Міністерством зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі України або уповноваженими ним організаціями в газеті «Урядовий кур'єр» не менш як раз на місяць.

З огляду на те, коли і кому реалізуються продукція та товари, всі ціни (і вільні, і державні фіксовані та регульовані) поділяються на оптові та роздрібні.

Оптові (відпускні) ціни застосовують при розрахунках між підприємствами та організаціями-товаровиробниками і споживачами (покупцями) продукції і товарів. Оптова ціна у таких випадках включає в себе собівартість, прибуток (норматив прибутку) і податок на додану вартість. Якщо продукцію (товар) віднесено у встановленому законодавством порядку до підакцизних, до її ціни включається акцизний збір — непрямий податок на високорентабельні та монопольні товари. У такому разі податок на додану вартість обчислюється з урахуванням суми акцизного збору.

У разі реалізації продукції (товарів) через посередників за вільними цінами до ціни включаються також постачальницько-збутові надбавки (націнки), граничний розмір яких може обмежувати держава.

Роздрібні ціни на товари формуються, виходячи з оптової ціни, шляхом включення до неї торговельної надбавки (націнки). Ці ціни застосовуються у відносинах між підприємствами торгівлі та населенням, що споживає товари.

При розрахунках за продану сільськогосподарськими товаровиробниками сільськогосподарську продукцію застосовують закупівельні ціни.

Контроль за додержанням державної дисципліни цін є одним з видів державного контролю за діяльністю господарюючих суб'єктів. Державний контроль за цінами здійснюється головним чином при встановленні і застосуванні державних фіксованих та регульованих цін і тарифів. Щодо сфери дії вільних цін контролюється правомірність їх застосування (зокрема, шляхом декларування) та додержання вимог антимонопольного законодавства.

Контроль за додержанням державної дисципліни цін здійснюють спеціальні органи — державні інспекції з контролю за цінами, систему яких очолює Державна інспекція з контролю за цінами, що функціонує у складі Міністерства економіки України. В умовах переходу економіки на ринкові принципи органи державного контролю за цінами перебудовують свою роботу в напрямі здійснення перевірок основних засад формування собівартості продукції (робіт, послуг) у структурі цін, а також вимог антимонопольного законодавства.

Закон України «Про ціни і ціноутворення» не регулює детально правовий статус державних органів контролю за цінами, права та обов’язки їхніх посадових осіб. Він лише містить норму, відповідно до якої державні органи, що здійснюють контроль за цінами, та їх посадові особи мають права, виконують обов’язки і несуть відповідальність, передбачені Законом України «Про державну податкову службу в Україні», крім повноважень, передбачених пунктами 6−9 ст. 11 зазначеного Закону. Виходячи з того, що завдання і функції державних податкових інспекцій і державних інспекцій з контролю за цінами істотно відрізняються, у Законі України «Про ціни і ціноутворення» доцільно повніше і детальніше визначити правовий статус державних органів з контролю за цінами.

Відповідно до чинного законодавства державні інспекції з контролю за цінами мають, зокрема, право:

здійснювати на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форм власності перевірки грошових документів, бухгалтерських книг, звітів, кошторисів та інших документів;

одержувати від службових осіб у письмовій формі пояснення, довідки, відомості з питань, що виникають під час перевірок;

обстежувати будь-які виробничі, складські, торговельні приміщення підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності та місця їх знаходження;

вимагати від керівників та інших службових осіб підприємств, установ, організацій усунення виявлених порушень законодавства про ціни;

зупиняти операції підприємств за розрахунковими, валютними, іншими рахунками в банках у разі відмови у проведенні документальної перевірки та в інших передбачених законом випадках;

накладати адміністративні штрафи на керівників та інших службових осіб підприємств, установ, організацій за порушення державної дисципліни цін.

Закон зобов’язує господарюючих суб'єктів у встановленому порядку подавати необхідну інформацію для здійснення контролю за правильністю встановлення і застосування цін.

Відповідальність господарюючих суб'єктів за порушення державної дисципліни цін встановлена законами України «Про ціни і ціноутворення» (ст. 14) та ." Про підприємства в Україні" (ст. 23), іншими актами законодавства, чинними на території України. Так, уся необгрунтоване одержана підприємством, організацією сума виручки в результаті порушення державної дисципліни цін підлягає вилученню в дохід відповідного бюджету залежно від підпорядкованості підприємства, організації. Крім того, у позабюджетні фонди місцевих рад народних депутатів стягується штраф у двократному розмірі необгрунтоване одержаної суми виручки. Зазначені суми списуються з рахунків підприємств і організацій у банківських установах за рішенням суду (арбітражного суду) на підставі рішення державної інспекції з контролю за цінами. У разі незгоди підприємства, установи, організації з рішенням державної інспекції з контролю за цінами воно може бути оскаржено в арбітражному суді.

Певні санкції (як майнові, так і оперативно-господарські) щодо підприємств і організацій, які порушили дисципліну цін, мають право застосовувати самі господарюючі суб'єкти. Так, підприємства, організації та інші юридичні особи мають право оскаржити в арбітражному суді порушення цін з боку державних органів, підприємств, організацій і вимагати відшкодування завданих їм збитків у разі реалізації їм товарів та послуг з порушенням вимог чинного законодавства про ціни.

Згідно з Положенням про поставки продукції виробничо-технічного призначення (п. 24) та Положенням про поставки товарів народного споживання (п. 19) покупець в односторонньому порядку має право відмовитися від виконання договору (повністю або частково) при завищенні продавцем ціни на продукцію.

Список використаної літератури

1. 1.Богатых Е. А. Гражданское и торговое право. — М., 1996.

2. 2.Господарське законодавство України: 36. нормативних актів / Уклад. В. С. Щербина, О. В. Щербина. — К.: Атіка, 2001.

3. 3.Господарське право: Практикум / В. С. Щербина, Г. В. Прон-ська, О. М. Вінник та іншіза заг. ред. В. С. Щербини. — К.: Юрінком Інтер, 2001.

4. 4.Мамутов В. К., Чувпило О. О. Господарче право зарубіжних країн. — К., 1996.

5. 5.Мартемьянов В. С. Хозяйственное право: Курс лекций. — М., 1994. — Т. 1. — Общие положения.

6. 6.Право власності в Україні / За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової. — К.: Юрінком Інтер, 2000.

7. 7.Саніахметова Н. О. Правовий захист підприємництва в Україні: Навч. посібник. — К.: Юрінком Інтер, 1999.

8. 8.Семенова Л. Н. Антимонопольне і конкурентне право: Курс лекцій. — К.: ЄУФІСМБ, 1999.