Облік основних фондів і шляхи поліпшення їх використання

Вступ

В усіх галузях народного господарства йде технічне оснащення, ростуть основні фонди. Найбільш раціональне їхнє використання має винятково важливе значення для виконання виробничих програм по виробництву продукції (виконанню робіт, послуг).

Основні фонди знаходяться в постійному русі: надходять нові, вибувають зношені, піддаються капітальному ремонту, модернізації. Їхній рух і завантаження вимагає регулювання і контролю. Для прийняття обґрунтованих управлінських рішень необхідний економічний аналіз у цій області. У процесі його повинна вивчатися система показників про обсяг, склад і структуру основних фондів, їхній динаміці, русі і технічному рівні, ефективності функціонування.

При цьому повинна бути виявлена забезпеченість підприємства і його структурних підрозділів фондами у відповідності виробничими програмами, вивчений ступінь використання основних засобів по узагальнюючим і приватне показникам, визначене виляння окремих факторів на рівень цих показників, визначається вплив фондів на обсяг продукції й інші показники; установлюється ступінь використання виробничої потужності й устаткування, вишукуються резерви підвищення ефективності основних засобів.

На малюнку 1 запропонована схема аналізу діяльності даної сторони суб'єкта господарювання, відповідно до якої і буде вироблятися аналіз основних засобів у даній курсовій роботі.

Слід зазначити, що такий аналіз особливо важливий для підприємств тих галузей промисловості, у собівартості продукції (робіт, послуг) яким питома вага витрат, зв’язаних зі змістом і експлуатацією основних фондів (таких як амортизація і т.д.), досить висока, тобто для фондоємких галузей промисловості.

Належний контроль і своєчасний аналіз цієї статті витрат може істотно вплинути на зниження рівня витрат. А в умовах становлення ринкових відносин, жорсткості конкуренції ця проблема стає усе більш актуальною.

1. Поняття основних засобів підприємства і задачі аналізу їхнього використання

Основні засоби — це сукупність матеріально-речовинних цінностей, що діють у натуральній формі протягом тривалого періоду часу як у сфері матеріального виробництва, так і в нематеріальній сфері. В даний момент до складу основних засобів зараховуються засоби праці вартістю понад 500 грн. і терміном служби більш 1 року. Вони в процесі виробництва діють у незмінній натуральній формі і своїй вартості на вироблену продукцію переносять вроздріб у виді амортизаційних відрахувань.

Існує кілька класифікацій основних фондів.

Основні фонду визначають економічний потенціал підприємства: від їхньої величини, якості й ефективності використання залежать масштаби і темпи зростання прибутку підприємства, підвищення матеріального рівня життя працюючих і в поліпшенні їхніх умов праці, побуту і відпочинку.

Основними фондами є створені суспільною працею матеріальні цінності, функціонування протягом тривалого періоду часу. Основні фонди — це вартісна категорія, що відбиває вартість фіксуючу в засобах праці.

Основні засоби являють собою грошову категорію, що включає вартість основних фондів, що знаходяться в грошовій, продуктивній і товарній формах, що діють як у виробничої, так і в невиробничій сфері. До складу основних фондів зараховуються придбані предмети вартістю понад 500 грн. за ціною придбання і терміну служби більш одного року. Зміни в бухгалтерському обліку основних фондів, зарахованих на баланс підприємства до зміни граничного рівня вартості не здійснюються. Гранична вартість предметів, може змінюватися Міністерством фінансів.

Вартість основних фондів дорівнює вартості основних засобів тільки на початку їхнього функціонування. Потім у процесі роботи основні фонди в міру їхнього зносу зменшуються.

Є кілька видів оцінки основних фондів;

Ш по первісній вартості;

Ш по первісній вартості за винятком зносу;

Ш по відбудовній вартості;

Ш по відбудовній вартості за винятком зносу.

Первісна вартість — це фактична вартість об'єкта основних фондів за ціною придбання, включаючи витрати по його доставці, монтажу й установці. Первісна вартість основних фондів не підлягає зміні за винятком:

Ш переустаткування об'єкта (розширення, добудування, дообладнування, модернізація, реконструкція), виробничого в порядку капітальних вкладень, Ш переоцінка по постановах і розпорядженням уряду.

Первісна вартість на відрахуванням зносу являє собою різницю між повною первісною вартістю і сумою зносу. Іноді вона називається залишковою вартістю основних фондів, і відбиває вартість, ще не перенесену основними фондами на вироблену продукцію, чи неамортизовану вартість основних фондів.

Відбудовна вартість відбиває вартість відтворення даного об'єкта основних фондів у сучасних цінах і умовах виробництва Методи визначення відбудовної вартості, різноманітні в залежності від видів основних фондів. Наприклад, будинки і спорудження можуть оцінюватися по вартості укрупненого вимірника — 1 м³ будинку, 1 м² жилою площі, 1 м довжини трубопроводу, 1 м³ автомобільної чи залізниці. Таким чином, відбудовна вартість об'єкта в цілому буде складатися, із загального чи обсягу довжини об'єкта, помноженого на вартість укрупненого вимірника. Повна відбудовна вартість машин і механізмів складається з діючої оптової ціни промисловості і витрат по доставці, установці і монтажу.

Відбудовна вартість за винятком зносу відбиває реальну, ще не перенесену на продукцію вартість основних фондів на визначену дату в їхній сучасній оцінці. При переоцінці основних фондів величину зносу визначають виходячи з технічного стану об'єкта в цілому чи його найважливіших конструктивних елементів (частин, вузлів) або по фактичному терміну служби інвентарного об'єкта (у порівнянних з нормативним терміном) У залежності від характеру участь основних фондів у сфері матеріального виробництва вони підрозділяються на:

Ш виробничі основні фонди функціонують у процесі виробництва, постійно беруть участь у ньому, зношуються поступово, переносячи свою вартість на готовий продукт, поповнюються вони за рахунок капітальних вкладень, Ш невиробничі основні фонди призначені для обслуговування процесу виробництва, і тому в ньому безпосередньо не беруть участь, і не переносять своєї вартості на продукт, тому що він не виробляється; відтворюються вони за рахунок національного доходу.

Незважаючи на те, що невиробничі основні фонди не роблять якого — або безпосереднього впливу на обсяг виробництва, ріст продуктивності праці, постійне збільшення цих фондів зв’язано з поліпшенням добробуту працівників підприємства, підвищенням матеріального і культурного рівня їхнього життя, що в кінцевому рахунку позначається на результаті діяльності підприємства.

Основні фонди — найважливіша і переважна частина усіх фондів у промисловості (маються на увазі основні й оборотні фонди, а також фонди звертання). Вони визначають виробничу міць підприємств, характеризують їхню технічну оснащеність, безпосередньо зв’язані з продуктивністю праці, механізацією, автоматизацією виробництва, собівартістю продукції, прибутком і рівнем рентабельності.

Відповідно до прийнятої класифікації основні фонди в залежності від цільового призначення і виконуваних функцій у процесі виробництва підрозділяються на наступні види (групи, підгрупи):

Ш Будинку.

Ш Спорудження.

Ш Передатні пристрої.

Ш Машини й устаткування, у тому числі: 1) силові машини й устаткування; 2) робочі машини й устаткування; 3) вимірювальні і регулюючі прилади і пристрої і лабораторне устаткування; 4) обчислювальна техніка; 5) інші машини й устаткування, у тому числі - автоматичні машини й устаткування.

Ш Транспортні засоби.

Ш Інструменти.

Ш Виробничий інвентар і приналежності.

Ш Господарський інвентар.

Ш Робітник і продуктивна худоба.

Ш Багаторічні насадження.

Ш Інші основні фонди.

Відповідно до прийнятого нового Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 283/97-ВР у редакції від 22.05.2005р. організація обліку основних засобів на підприємствах багато в чому координально змінилася. На базі зазначеного закону була розроблена Інструкція з бухгалтерського обліку основних засобів, затверджена Міністерством фінансів України № 159 від 24.07.2005р.

Відповідно до даної інструкції, а також вищевказаному Закону основні засоби класифікуються по чотирьох групах:

Ш група 1: Будинку, спорудження, передатні пристрої;

Ш група 2: Транспортні засоби, меблі, побутові електронні, механічні прилади й інструменти, у тому числі ЕОМ, телефони, рації й інше офісне устаткування;

Ш група 3: Приватизований жилою фонд;

Ш група 4: Це будь-які основні фонди, не включені в групи 1 і 2.

Така класифікація основних засобів була викликана насамперед необхідністю нарахування амортизаційних відрахувань.

Давши загальне поняття основних засобів, перейде безпосередньо до задач аналізу їхнього використання.

Основними задачами аналізу використання основних засобів на підприємствах є:

Ш вивчення складу і динаміки основних фондів, технічного стану і темпів відновлення активної їхньої частини (робітників машин, устаткування, приладів, транспортних засобів), технічного переозброєння і реконструкції підприємства, упровадження нової техніки, модернізації і заміни морально застарілого устаткування;

Ш визначення показників використання виробничої потужності й основних виробничих фондів — фондовіддачі і фондоємкості, а також факторів, що впливають на них;

Ш виявлення впливу використання засобів праці на обсяг виробництва, собівартість продукції й інші показники;

Ш установлення ступеня ефективності застосування засобів праці, характеристика екстенсивності й інтенсивності роботи найважливіших груп устаткування.

Принципова схема формування й аналізу вартісних показників використання засобів праці представлена на малюнку 2.

Економічна ефективність використання (споживання) засобів праці характеризується часткою амортизації у вартості продукції. Але, аналізуючи цей показник, треба мати на увазі особливості його формування. З ростом і удосконалюванням техніки сума щорічної амортизації також зростає, збільшується її частка в собівартості продукції. Але оскільки збільшується і випуск продукції, виготовленої на більш продуктивному устаткуванні, то сума амортизації у вартості одиниці виробу звичайно зменшується. Економія на амортизації особливо відчутна при перевиконанні планів випуску продукції при постійній величині основних виробничих фондів. У період бурхливого технічного прогресу частка амортизації в собівартості продукції росте, але цей ріст відбувається при зниженні собівартості в цілому, тобто економічний ефект від упровадження нової техніки виявляється через інші елементи витрат на виробництво, в основному через витрати праці.

1.1 Аналіз складу, руху і стану основних засобів

Аналіз складу і руху основних фондів здійснюється на підставі річного звіту (форма № 11 «Про наявність і рух основних засобів (фондів) і амортизаційного фонду»). У першому і другому розділах цього звіту містяться дані, що характеризують наявність, склад і рух основних засобів по їх первісній вартості.

Склад і рух основних засобів аналізують порівнянням звітних даних, що показують їхня вартість на початок і кінець звітного періоду, а також за попередні звітні періоди.

Характеристику руху основних фондів дають коефіцієнти їхнього відновлення, вибуття, приросту, відтворення. Варто враховувати, що обсяг виробленої продукції залежить від частки нових, більш зроблених засобів праці. У зв’язку з цим для характеристики надходження основних фондів розраховують коефіцієнт їхнього відновлення. Він характеризує його інтенсивність, обчислюється відношенням вартості знову введених у дію основних фондів за розглянутий період (Ф_п) до вартості на кінець того ж періоду (Ф_к), тобто

До = Ф_п / Фк.

Одночасно обчислюють і коефіцієнт відновлення найбільш активної, найважливішої частини основних засобів, що включає робочі машини, двигуни, транспортні засоби і т.п.

Основні фонди вибувають по різних причинах (фізичний і моральний знос, безоплатна передача, продаж), що вказують у первинній документації, оформлюваної на вибуття основних фондів, в актах ліквідації, актах прийому-передачі й ін. Аналіз повинний розкрити причини, що викликали вибуття основних фондів як по всьому складі, так і по окремих чи видах об'єктам. Коефіцієнт вибуття (К_в) характеризує ступінь інтенсивності вибуття основних засобів зі сфери виробництва. Він расчтитывается відношенням вартості фондів, що вибули за визначений період (Ф_в), до вартості на початок того ж періоду (Ф_н), тобто

К_в = Ф_в/ Фн.

Коефіцієнт приросту (К_п) характеризує рівень приросту чи фондів їхніх окремих груп за визначений період. Знаходиться співвідношенням абсолютної суми приросту (Фа) до їхньої вартості на початок періоду

К_п = Фа / Фн.

Коефіцієнт відтворення фондів являє собою відношення капітальних вкладень до вартості що вводяться.

Узагальнюючим показником технічного стану основних фондів служать коефіцієнти зносу і придатності. Чим більше відсоток зносу, тим гірше якісний стан основних фондів, що свідчить про те, що вони недостатньо обновляються Коефіцієнт зношеності (К_и) визначається відношенням суми зносу (И) до первісної вартості (Ф):

К_и = И / Ф.

Цей показник можна обчислити на початок і кінець звітного періоду за даними балансу. При цьому не можна обмежуватися середнім показником зношеності по всіх основних фондах, а варто обчислювати показники по їхніх окремих групах і видам, оскільки вони можуть мати різний ступінь зносу.

Коефіцієнт придатності (К_г) основних фондів характеризує питома вага незношеної частини основних фондів у загальній їхній вартості; розраховується відношенням їх залишкової (балансової) вартості (Ф_о) до первісного (Ф_п):

К_г = Ф_о / Фп.

Після загальної оцінки стану і руху основних фондів аналізують структуру їх по окремих видах у динаміку за ряд періодів, що дозволяє установити зміни, що відбулися в складі основних фондів і насамперед у їхній активній частині (машини й устаткування). Необхідно мати у виді, що кількісний і якісний ріст виробничого потенціалу є найважливішим чинником збільшення випуску промислової продукції.

Слід зазначити, що на технічний стан основних засобів впливає організація системи планово-попереджувальних ремонтів. Своєчасний і якісний ремонт, правильна експлуатація і технічне обслуговування забезпечує їхню схоронність і підтримка техніко-економічних параметрів.

Під раціональним і найбільш повним використанням основних виробничих фондів варто розуміти той максимальний економічний ефект, що одержує суспільство за той чи інший період часу у виді визначеного обсягу і якості продукції.

Економічна ефективність фондів обчислюється відношенням економічного ефекту, отриманого за той чи інший період, до витрат, необхідним для створення (розробки, придбання) цих фондів. Як економічний ефект приймається вартість річного випуску продукції. Як витрати береться середньорічна вартість цих основних фондів.

Для повної характеристики ефективності основних фондів необхідна система показників, які можна підрозділити на 2 групи: узагальнюючі і частки. Узагальнюючі показники застосовуються на всіх рівнях господарювання (це фондовіддача, рентабельність, фондоємкість, відносна економія фондів, коефіцієнт освоєння виробничих потужностей); частки — для характеристики використання окремих видів устаткування (наприклад, середній обсяг продукції з одиниці устаткування, шт/зміна, кг/зміна) і ін.

Для більш повної характеристики технічного стану основних фондів необхідно проаналізувати і їхній віковий склад (по термінах експлуатації відповідно до угруповання, прийнятої в статистику). Такий аналіз дає можливість судити про працездатність основних фондів і необхідності їхньої заміни. Оцінка устаткування по термінах експлуатації допомагає добору об'єктів, що підлягають першочерговій чи заміні модернізації.

1.2 Аналіз забезпеченості основними фондами

Аналіз фактичної забезпеченості підприємства основними фондами здійснюється порівнянням наявності з потребою в них як у цілому, так і по їхніх основних видах. При цьому необхідно установити не тільки забезпеченість основними фондами, але і наявність запасного невстановленого устаткування, визначається дійсна потреба в ньому. У даному випадку розраховуються такі показники як коефіцієнт використання наявного устаткування як відношення діючого устаткування до його наявності, і коефіцієнт повноти використання встановленого устаткування як відношення кількості діючого устаткування до встановленого Для характеристики забезпеченості підприємства основними фондами варто використовувати також такі загальні показники, як технічна озброєність, фондоі енергооснащеність праці, а також наявність технологічного устаткування.

Найбільш узагальнюючим показником є фондовооруженность праці, обчислювальна по формулі:

К_фв = ОФ_д / Ч _р.н.,

де К_фв — коефіцієнт фондовооруженности;

ОФ_д — середньорічна вартість діючих основних виробничих фондів;

Чр._н. — чисельність робітників у найбільшу зміну.

Технічна озброєність визначається як відношення вартості активної частини основних виробничих фондів на кінець року ОФо до чисельності робітників у найбільшу зміну:

Кт._в. = ОФ_о / Ч _р.н.

З показниками фондоі технічної озброєності праці тісно зв’язаний показник енергооснащеності. На практиці розрізняють потенційну і фактичну енергооснащеність (електровооруженность).

Коефіцієнт потенційної енергооснащеності відбиває потужність двигунів і електроапаратів М_о, кВт, установлених на підприємстві в розрахунку на один робітника:

Кп._е. = М_о / Ч _р.н.

Коефіцієнт фактичної енергооснащеності виражає фактична кількість енергії, використаної на виробничі цілі, Э_пр, кВт, у розрахунку на одну відпрацьовану людино-годину t_отр:

Кф._е. = Э_пр / t_отр.

1.3 Аналіз використання основних засобів

Найважливішими показниками використання основних виробничих фондів є фондовіддача і фондоємкість. Вони розраховуються зіставленням вартості основних фондів з вартістю випущеної чи реалізованої продукції.

Показник фондовіддачі є синтетичним, що характеризує головної сторони діяльності підприємства, вплив на виробничий процес змін у техніку, спеціалізації й організації виробництва, у його структурі, рівні кооперації і т.п.

На змінення рівня фондовіддачі впливають різні фактори, які можна розділити на двох груп: 1) не залежні і 2) залежні від ступеня використання основних фондів підприємства.

До першої групи факторів відносяться наступні:

Ш розвиток кооперованих зв’язків і матеріалоємності продукції;

Ш зміна цін на сировину, матеріали і готову продукцію;

Ш зміна вартості основних фондів у зв’язку з їхньою переоцінкою.

Ці фактори впливають на рівень фондовіддачі незалежно від змін обсягу виробництва. Друга група факторів включає:

Ш підвищення питомої ваги устаткування в складі основних виробничих чи фондів структурні зрушення в основних фондах;

Ш зміна рівня екстенсивного використання основних фондів, підвищення режимів змінності роботи устаткування і внутрізмінного його використання;

Ш інтенсифікація виробництва, підвищення рівня інтенсивного використання основних фондів, збільшення потужності і продуктивності устаткування;

Ш підвищення рівня спеціалізації виробництва;

Ш комплексне введення і ступінь освоєння проектних потужностей і ін.

Кількісне визначення цих факторів дає можливість виявити тенденції зміни фондовіддачі, установити причини її зниження і наявні резерви росту.

Фондовіддача визначається відношенням вартості річного обсягу продукції (товарної чи реалізований) до середньорічної вартості основних виробничих фондів. Фондоємкість — показник, зворотний фондовіддачі.

Про ефективність використання основних виробничих фондів у галузях матеріального виробництва судять за такими показниками, як динаміка фондовіддачі (фондоємкість), відносна економія основних виробничих фондів.

Фондовіддача визначається по формулах:

К_фо = ТП / ОФ_ср;

К_фо = РП / ОФ_ср,

де ТП, РП — вартість товарної і реалізованої продукції;

ОФ_ср — середньорічна вартість промислово-виробничих фондів.

Показники фондовіддачі, розраховані на базі реалізації і товарного випуску продукції, дозволяють судити про більш точну ефективність використання основних фондів на підприємстві.

На розмір чи фондовіддачі фондоемкости впливають різні фактори. Загальна фондовіддача на 1 грн. середньорічної вартості основних виробничих фондів залежить від виходу продукції на 1 руб. середньорічної вартості машин і устаткування (як найбільш активної частини основних фондів), а також від питомої ваги машин і устаткування в загальній вартості основних виробничих фондів. Вихід продукції на 1 грн. вартості машин і устаткування характеризує ефективність використання знарядь праці. При аналізі з’ясовується вплив на цей показник виходу продукції на 1 руб., вартості діючого устаткування і коефіцієнта використання наявного устаткування (у свою чергу, що залежить від розміру не встановленого устаткування і встановленого, але бездіяльного). Резерви підвищення виходу продукції на 1 руб. вартості діючого устаткування аналізують по двох напрямках — підвищенню продуктивності роботи устаткування і поліпшенню використання часу діючого устаткування.

При розрахунку показника фондовіддачі можна виходити не тільки з вартості продукції, але і із суми прибутку, отриманої підприємством.

На показник фондовіддачі впливає зміна питомої ваги активної частини виробничих фондів, що розраховується по формулі:

ФО = ФО_а * ,

де ФО — показник приросту (скорочення) фондовіддачі за рахунок зміни структури основних фондів;

Фо_а — фондовіддача активної частини виробничих фондів у базисному році;

У1, У2 — питома вага активної частини основних виробничих фондів відповідно в базисному і звітному роках.

Вплив зміни фондовіддачі активної частини основних фондів на показник загальної фондовіддачі розраховується по формулі:

ФО_а = (У₁ — У₀) *У₁ / 100,

де В₁, У₀ — випуск продукції на 1 грн. вартості виробничого устаткування (фондовіддача активної частини) відповідно в базисному і звітному роках.

Аналіз узагальнюючих показників ефективності використання основних фондів повинний включати і визначення показника їхньої рентабельності, що розраховується як відношення прибутку підприємства за звітний рік до середньорічної вартості основних виробничих фондів:

К_фо = Про / ОФ_ср

де Про — прибуток підприємства за звітний рік.

Зворотним показником фондовіддачі виступає фондоємкість, що розраховується відношенням вартості основних фондів до вартості товарної чи реалізованої продукції:

ФЕ =

Найбільш об'єктивну оцінку фондовіддачі можна одержати, якщо розглядати показники фондовіддачі у взаємозв'язку з показниками продуктивності праці і фондовооруженністю. Зокрема, взаємозв'язок фондовіддачі з продуктивністю праці і його фондовооруженністю може бути представлена наступною формулою:

К_фо = = = ,

де П_р — продуктивність праці одного працюючого;

Чр — чисельність працюючих.

З приведеної формули видно, що фондовіддача знаходиться в прямої залежності від продуктивності праці й у зворотної - від фондовооруженности. Це значить, що збільшення фондовіддачі буде мати місце тільки в тому випадку, коли ріст продуктивності праці випереджає ріст фондовооруженности.

Узагальнюючу характеристику використання основних фондів дають і такі показники, як коефіцієнт використання виробничої потужності і показник випуску продукції на одиницю виробничого устаткування:

К_м = ТП / Мп._с.;

Кп._о. = ТП / n_т.про,

де ТП — виробнича програма у вартісному вираженні;

Мп._з — виробнича потужність у вартісному вираженні;

n_т.об — кількість одиниць технологічного устаткування.

Важливу роль при аналізі узагальнюючих показників використання основних фондів грає розрахунок показника оборотності основних виробничих фондів:

К_об = Ас / ОФ _порівн,

де Ас — сума амортизаційних відрахувань, що входять у вартість реалізованої продукції, обчислена розрахунковим шляхом по формулі:

Ас = С_р * У_а

де С_р — собівартість реалізованої за рік продукції;

У_а — питома вага амортизації в річних витратах на виробництво.

Показник оборотності характеризує швидкість, з яким вартість наявних основних фондів відшкодовується в процесі реалізації продукції. Аналіз цього показника дозволяє економічно оцінити використання основних фондів з урахуванням фактора часу.

Також слід зазначити, що ефективність використання основних фондів підприємства багато в чому залежить від організації і проведення їхніх планово-попереджувальних ремонтів, що включають повсякденний відхід, що течуть і капітальні ремонти. При аналізі необхідно установити відсоток виконання плану по усіх видах ремонту.

1.4 Нарахування зносу в міжнародній практиці і розмір прибутку

Поняття амортизації зобов’язане своїм виникненням прагнення бухгалтерів розподілити частина витрат на устаткування, у результаті експлуатації якого фірма одержує доход, на витрати по поточній діяльності. Оскільки відчутні активи, крім землі, згодом зношуються і зрештою руйнуються, перед бухгалтером устає потребуюча негайного рішення проблема: як визначити прийнятний період, протягом якого вартість активів буде поступово списуватися у витрату. Більш того, бухгалтер повинний вирішити, який з методів нарахування зносу, тобто нарахування зносу рівними, зменшуваними згодом чи перемінними частками, доцільно було б використовувати. Ще одне питання: як визначити ліквідаційну вартість, чи ту суму, яку можна одержати за активи по закінченні терміну їхньої експлуатації - адже знос нараховується тільки на суму різниці між первісною і ліквідаційною вартістю.

Аналогічні міркування застосовні і стосовно нематеріальних активів, таким, як патенти і ліцензії, амортизаційні відрахування з первісної вартості яких включають у витрати за період у кілька років, і навіть стосовно таких специфічних активів, як родовища корисних копалин і лісу, призначені для вирубки.

Основний капітал представляє ті активи, що використовуються тривалий період (верстати, машини, устаткування і т.п.) і переносять свою вартість частинами — амортизаційними відрахуваннями.

Знос основних засобів включається до складу накладних витрат і зменшує торбу вартості основних засобів. Таким чином, згодом первісна вартість активів, що вказується в балансі, падає в результаті періодично здійснюваних списань з її на поточні накладні витрати. Для оцінки ефективності діяльності важливо, куди надходять амортизаційні відрахування і, отже, яке вплив роблять амортизаційні відрахування на величини статей звіту про прибутки і збитки. Велике значення з погляду керування фондами і грошовими потоками має вплив амортизації на податки. Звичайно амортизаційні відрахування звільняються від податку, незважаючи на те, що вони являють собою усього лише бухгалтерський прийом розподілу в часі прямих і непрямих витрат. Менеджери швидше за все установлять саму високу ставку відрахувань на амортизацію, що тільки дозволена законом, щоб мінімізувати відтік коштів на сплату податку за поточний період, якщо тільки прибутки від виробничої діяльності (з урахуванням коректувань, що дозволяють маніпулювати термінами, до яких можна відносити накладні витрати) досить, щоб скористатися всіма перевагами існуючих податкових пільг.

Вибір методу нарахування зносу полегшується податковим законодавством, що дозволяє використовувати один метод для ведення внутрішнього бухгалтерського обліку і для складання звітності й іншої - для розрахунку податку на прибуток. Таким чином, компанія може використовувати переваги обох методів: більш повільного темпу нарахування зносу, щоб показати більш високий прибуток у звіті, і прискореного темпу амортизації для того, щоб зменшити суму податків, що сплачуються.

Різниця між дійсно сплаченими податками і тією сумою, которую потрібно було б сплатити, якби податок повинний був бути сплачений із суми балансового прибутку, не скоректованої на величину амортизації, накопичується в статті балансу «Заборгованість перед бюджетом» Ця величина буде стабільно збільшуватися, якщо компанія постійно нарощує активи, на які нараховується знос, і використовує більш короткий термін амортизації для складання податкової декларації. Якщо ж компанія припиняє ріст вартості чи активів змінює свою політику в області амортизації, реальні податкові платежі в майбутньому збільшаться і різниця зменшить суму відстрочених податків.

Які ж найбільше широко використовувані методи нарахування зносу? По історично сформованій традиції в бухгалтерській практиці перевагу віддають методу прямолінійного (рівномірного) нарахування зносу. Кожен внесок визначається розподілом первісної вартості активів за винятком їхньої ліквідаційної вартості на термін їхньої служби. Наприклад, знос активів первісною вартістю 10 000 грн. і ліквідаційною вартістю 400 грн. із терміном служби 6 років буде нараховуватися в розмірі 1600 грн. у рік (1/6 чи 16,67% від 9600 грн.). Ще один варіант цього методу — нарахування зносу по випуску. При застосуванні його витрати розподіляються на основі загального обсягу продукції, що планується зробити за весь термін служби устаткування, а суму зносу, що щорічно нараховується, розраховують виходячи з кількості одиниць продукції, зробленої за рік.

Оскільки багато видів активів, такі, як автомобілі, утрачають велику частину своєї вартості в перші роки служби, а також тому, що можливість зменшення терміну амортизації дуже приваблива для тих, хто хотів би знизити суму поточних податків на прибуток, згодом було розроблено кілька методів прискореної амортизації. Розглянемо два найбільш розповсюджених з них.

При використанні методу 200%-ного зменшуваного залишку сума нарахованого зносу розраховується шляхом застосування подвоєної ставки амортизації звичайного методу рівномірного нарахування зносу (33,33% для активів терміном служби 6 років), що збільшується на залишкову балансову вартість активів у перший рік їхньої експлуатації. Отримана сума віднімається з балансової вартості. Таку процедуру повторюють протягом кожного наступного року.

2. Облік основних фондів і шляхи поліпшення їхнього використання

Первинними документами для обліку основних засобів є: акт приймання передачі основних засобів; накладна на внутрішнє переміщення основного засобу; акт приймання передачі ремонтованих, реконструйованих і модернізованих об'єктів; акт про ліквідацію основного засобу; інвентарна картка обліку основних засобів для будинку і споруджень; інвентарна картка обліку основних засобів для машин, устаткування, інструмента, господарського і виробничого інвентарю; інвентарна картка групового обліку основних засобів; опис інвентарних карток по обліку основних засобів; інвентарна книга обліку основних засобів; книга руху основних засобів; інвентарний список основних засобів за місцем їх перебування.

Акт приймання — передачі основного засобу (форма №ОС «1») застосовується для зарахування до складу основних засобів, окремих об'єктів і для оформлення їхньої передачі стороннім організаціям.

Акт на приймання складається в одному екземплярі, на передачу — у двох — по екземплярі кожній стороні.

Облік ОС здійснюється по інвентарних об'єктах, тобто по окремих предметах і комплексам, де кожному об'єкту привласнюється інвентарний номер на постійно по видах ОС.

Для синтетичного обліку використовують рахунка:

Ш 01 «Основні засоби» — активний, інвентарний, по дебету відображається балансова вартість об'єктів ОС в експлуатації, переданих в оренду і законсервованих, по кредиту — балансова вартість вибулих ОС.

Ш 02 «Знос основних засобів» — пасивний, по кредиту відображається сума нарахованого зносу (амортизація) на витрати виробництва;

Ш 03 «Ремонт основних засобів» активний, на ньому збираються фактичні витрати на ремонт ОС;

Ш 33 «Капітальні вкладення» активний, відбиваються витрати по капітальних вкладеннях, визначається первісна вартість ОС, що вводяться в експлуатацію;

Ш 86 «Амортизаційний фонд» — пасивний відбиває рух амортизаційних відрахувань на повне відновлення ОС.

Поліпшити використання основних фондів можна насамперед шляхом модернізації машин і устаткування. Модернізація означає удосконалення діючих машин і устаткування так, щоб вони відповідали сучасному рівню і були найбільш економічні. З цією метою збільшують потужність верстатів, машин, поліпшують режими виробничих процесів, застосовують пристосування, що дозволяють робити одночасну обробку декількох виробів; механізують допоміжні і транспортні операції; оснащують верстати, агрегати засобами автоматичного керування і контролю, копіювальними пристроями і т.д.

Щоб поліпшити використання основних фондів треба також збільшувати час роботи устаткування в зміну, добу, місяць. А для цього необхідно ліквідувати простої, аварії, шляхом ретельного відходу за верстатами й устаткуванням, своєчасного і якісного ремонту їх; скорочувати витрати часу на допоміжні операції, підвищувати змінність роботи; упроваджувати графік ритмічності завантаження устаткування.

Важливим засобом поліпшення використання основних фондів служить підвищення інтенсивності їхньої роботи, тобто збільшення випуску продукції в одиницю часу (годину, зміну, добу) на одиницю чи устаткування на одиницю виробничої площі.

Це досягається за рахунок організації потокового виробництва, удосконалювання технології, збільшення швидкості обробки матеріалів і т.д.

Так само основними напрямками підвищення рівня завантаження основних фондів є:

Ш збільшення кількості діючого устаткування;

Ш підвищення кваліфікації службовців;

Ш підвищення коефіцієнта змінності;

Ш раціональне використання пасивної частини основних фондів за рахунок більш раціонального розміщення верстатів і устаткування, за рахунок надземних і підземних транспортних засобів, за рахунок ліквідації човникових схем руху і т.д.;

Ш ліквідація шлюбу, підвищення виходу придатного;

Ш удосконалювання системи структури керування;

Ш прискорення реалізації продукції за рахунок грамотних, великих маркетингових досліджень, вивчення потреб, за рахунок підвищення якості продукції, за рахунок удосконалювання системи ціноутворення, за рахунок диверсифікованості ринку;

Ш матеріальне стимулювання повноти використання основних фондів;

Ш удосконалювання оперативного планування і поліпшення організації робочого місця;

Ш підвищення трудової дисципліни;

Ш раціональне використання транспортних засобів;

Ш поліпшення побуту робітників;

Ш поліпшення умов праці і дотримання техніки безпеки;

Ш удосконалювання нормування;

Ш перехід на безвідхідні технології, комплексне використання сировини;

Ш удосконалювання підготовки сировини і матеріалів до виробничого процесу;

Ш удосконалювання обліку й аналізу використання основних фондів;

Ш упровадження наукової організації праці;

Ш ріст частки активної частини основних фондів.

Такі основні положення теоретичної частини питання, що стосуються, аналізу і використання основних фондів на підприємстві. У наступному розділі застосуємо вищесказане на практиці.

3. Практична частина

основний фонд знос облік

Ступінь використання основних фондів впливає не тільки на обсяг виробництва, але і на рівень продуктивності праці, собівартості продукції і, в остаточному підсумку на ефективність виробництва. Приведений вище теоретичний матеріал представимо на базі вихідних даних про використання основних фондів на підприємстві.

3.1 Аналіз складу і руху основних фондів

Таблиця 1 — Аналіз складу і руху основних фондів

3.2 Аналіз структури і технічного стану основних фондів

Таблиця 2 — Аналіз структури і технічного стану основних фондів

3.3 Аналіз використання виробничих потужностей

Таблиця 3 — Аналіз використання виробничих потужностей

Висновок

Коли говориш про основні фонди й оборотні кошти, обов’язково встає питання про ефективність їхнього використання і застосування. Підвищення ефективності основних фондів здійснюється за рахунок більш швидкого освоєння нових потужностей, підвищення змінності роботи машин і устаткування, удосконалювання організації матеріально-технічної бази, ремонтної служби, підвищення кваліфікації робітників, технічного переозброєння підприємств, модернізації і проведення організаційно-технічних заходів. У системі заходів щодо підвищення ефективності суспільного виробництва важливе місце займають питання раціонального використання оборотних коштів у всіх сферах діяльності людини, особливо в промисловості. Основні виробничі фонди, що складаються з будинків, споруджень, машин, устаткування й інших засобів праці, що беруть участь у процесі виробництва, є самою головною основою діяльності фірми. Без їхньої наявності навряд чи могло що — або здійснитися.

Маючи ясне представлення про кожен елемент основних фондів у виробничому процесі, про їх фізичний і моральний знос, про фактори, що впливають на використання основних фондів, можна виявити методи, за допомогою яких підвищується ефективність використання основних фондів і виробничих потужностей підприємства, що забезпечує зниження витрат виробництва і, звичайно, ріст продуктивності праці.

Підвищення ефективності використання основних фондів рівносильно розширенню виробництва без додаткових витрат на чи створення придбання основних засобів. Поліпшення використання основних фондів означає економію трудозатрат, матеріальних витрат, що сприяє росту продуктивності праці. Зменшення витрат на одиницю продукції в результаті більш ефективного використання основних фондів забезпечує зниження собівартості продукції і підвищення рентабельності.

Перелік використаних джерел

1. Лопатников Л. И. Популярный экономико-математический словарь, М, 2000.

2. «Основы предпринимательского дела» Под. рук. д.э.н. профессора Осипова Ю. М., М, 2001.

3. «Экономика предприятия» Под. ред. проф. В. Я. Горфинкеля, М., 2004.

4. Закон Украины «О налогообложении прибыли предприятий» № 283/97-ВР от 22.05.2005 г.

5. Инструкция по бухгалтерскому учету основных средств, утвержденная Министерством финансов Украины № 159 от 24.07.2005 г.

6. Деркач Д. И. Анализ производственно-хозяйственной деятельности промышленных предприятий. — М., Статистика, 1985.

7. Теория анализа хозяйственной деятельности / В. В. Осмоловский, В. И. Стражев и др. — Минск, 2000.

8. Справочник экономиста / под. ред. Каменицера и др. — М., 1984.

9. Годовой отчет ОАО «Днепроэнерго» за 2008 г. — Запорожье. — 90 с.

10. Звітність акціонерних компаній ОАО «Днепроэнерго», ОАО «Центрэнерго», ОАО «Западэнерго». — К. — 2008 р.

11. Хелферт. Техника финансового анализа. — М, 2005.

12. Баканов М. И., Шеремет А. Д. Теория экономического анализа. — М., 2001.

13. Каракоз И. И., Самбарский В. А. Теория экономического анализа. — К., 2000.

14. Житна І.П., Нескреба А.І. Економічний аналіз господарської діяльності. — К, 2008.