Акції

Реферат на тему:

Акції

Визначення і види акцій Акція — цінний папір без встановленого терміну обігу, що засвідчує пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власнику на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства.

Отже, акція — безстроковий цінний папір, емітентом якого може бути тільки акціонерне товариство. Власник акції є співвласником акціонерного товариства. Він приймає на себе і поділяє з іншими акціонерами всі підприємницькі ризики цього товариства. У разі погіршення фінансового становища товариства акціонер не має права вимагати повернення коштів, вкладених в акції. Він може лише запропонувати свої акції іншим учасникам ринку (якщо такі акції перебувають в обігу на ринку). Акціонерне товариство може викупати свої акції, однак не несе зобов’язань щодо їх викупу. Акціонер також не зобов’язаний повертати акції акціонерному товариству крім визначених законодавством випадків.

Акції випускаються іменні та на пред’явника, прості й привілейовані. Власниками акцій можуть бути юридичні та фізичні особи, держава.

Перевага на національних ринках того чи іншого виду акцій залежить від багатьох причин. В одних країнах емітуються переважно іменні акції, в інших — на пред’явника. Однак в останні десятиріччя в усьому світі має місце тенденція до збільшення частки акцій на пред’явника. В деяких країнах акції на пред’явника становлять до 90% усіх акцій, що перебувають в обігу. Це пов’язано насамперед з розвитком сучасних електронних технологій обігу цінних паперів, при застосуванні яких набагато ефективніше здійснювати операції з цінними паперами на пред’явника. При цьому можна мати вичерпну інформацію про всіх власників акцій на пред’явника і перешкоджати таємному придбанню контрольних пакетів акцій.

Розглянемо особливості володіння простими та привілейованими акціями.

1. Власнику простої акції сплачуються дивіденди, якщо протягом року акціонерне товариство отримало прибуток і загальні збори акціонерів прийняли рішення про спрямування всього чи частини прибутку на виплату дивідендів.

Право власника простої акції на відповідну частку майна у разі ліквідації товариства забезпечується після забезпечення прав власників облігацій та привілейованих акцій.

Право на участь в управлінні реалізується згідно з правилом: «Одна акція — один голос на загальних зборах акціонерів» .

2. Власник привілейованої акції має переважне право на отримання дивідендів. Виплата дивідендів провадиться у розмірі, зазначеному в акції, незалежно від розміру одержаного товариством прибутку. Якщо прибуток відповідного року недостатній, виплата дивідендів здійснюється за рахунок резервного фонду.

Дивіденди за привілейованими акціями, як правило, фіксовані і визначаються в процентах до їх номінальної вартості. У разі, коли розмір дивідендів за простими акціями перевищує розмір дивідендів за привілейованими акціями, власникам останніх може провадитися доплата до розміру дивідендів, виплачених іншим акціонерам.

Власник привілейованої акції має переважне право на частку майна акціонерного товариства у разі його ліквідації. Це право забезпечується після забезпечення прав власників облігацій, емітованих цим товариством.

Власники привілейованих акцій відповідно до Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» не мають права брати участь в управлінні акціонерним товариством, якщо інше не передбачено статутом товариства. Тобто фактично, маючи переваги матеріального характеру, власники привілейованих акцій можуть брати участь в управлінні товариством нарівні з власниками простих акцій, якщо це обумовлено в статуті. Статутом може визначатись і порядок здійснення переважного права на одержання дивідендів. Дивіденди всім акціонерам сплачуються за підсумками року в порядку, передбаченому статутом товариства.

Загальна кількість привілейованих акцій не має перевищувати 10% статутного фонду акціонерного товариства. Це обмеження пов’язано з необхідністю фіксованих дивідендних виплат за привілейованими акціями, що може, як і необхідність процентних виплат за облігаціями, емітованими цим товариством, значно впливати на його фінансову стійкість.

Привілейовані акції можуть бути таких видів:

1) кумулятивні, які дають власникам право не тільки на поточний, а й на не виплачений раніше з якихось причин дивіденд;

2) з часткою участі, яка дає право на додаткові дивіденди, якщо дивіденди за простими акціями більші;

3) конвертовані, які можуть бути обміняні на встановлену кількість простих акцій;

4) зі ставкою дивідендів, що коригується;

5) відзивні, які акціонерне товариство має право викупити;

6) ретрективні, які власник має право погасити у визначений момент за визначеною ціною.

Зважаючи на ступінь ризику та очікувану дохідність, акції можна поділити на такі класи:

1) «з блакитними корінцями» — акції найбільш солідних і великих корпорацій;

2) дохідні - акції, дивіденди за якими перевищують середній рівень;

3) зростання — акції корпорацій, доходи яких вищі від середнього рівня, проте дивідендні виплати невисокі (переважно акції компаній, що стрімко розвиваються);

4) циклічні - акції, ціна яких змінюється відповідно до змін в економіці. В основному це акції базових галузей економіки. Інвестори намагаються придбати ці акції, коли відбувається підйом у галузі, і продати їх до початку спаду;

5) спекулятивні - акції молодих та маловідомих компаній;

6) захищені (антициклічні) — акції, ціна на які досить стабільна навіть при спадах в економіці.

Вартість акції та оцінка акціонерного капіталу

Законодавством встановлюється мінімальна номінальна вартість акції. Номінальна вартість будь-якої емітованої акції має дорівнювати або бути кратною мінімальній номінальній вартості. До акції може додаватись купонний лист на виплату дивідендів. Акціонерам може бути виданий сертифікат на сумарну номінальну вартість акцій. До моменту випуску акцій сертифікат замінює останні. Тобто власник сертифіката є повноправним акціонером і відповідно має право на отримання дивідендів, право на участь в управлінні товариством тощо.

Номінальна вартість акції встановлюється при створенні акціонерного товариства і фіксується на бланку акції. Всі акції товариства мають однакову номінальну вартість. Сумарна номінальна вартість всіх акцій — це статутний фонд товариства, який ще називають акціонерним капіталом.

Номінальна вартість акцій може змінюватись. Наприклад, при спрямуванні прибутку підприємства на збільшення статутного фонду можуть бути збільшена номінальна вартість акцій або додатково емітовані акції такого самого номіналу. В останньому випадку емітовані акції називаються безоплатними.

Безоплатні акції випускаються для розподілу серед акціонерів, як правило, пропорційно кількості акцій, які вже їм належать. Випуск безоплатних акцій за рахунок прибутку компанії дає змогу акціонерам уникнути сплати податків, оскільки безоплатні акції не підлягають обкладанню прибутковим податком. У біржовій діяльності частіше використовують не термін «емісія безоплатних акцій», а «емісія в порядку розрахунків компанії з акціонерами» .

Крім номінальної, існують поняття ринкової та балансової вартості акції.

Ринкова вартість формується на основі попиту та пропозиції на біржовому чи позабіржовому ринках. Зміна ринкової вартості акцій не відображається на балансі підприємства і не здійснює безпосереднього впливу на його фінансово-господарську діяльність.

Балансова вартість акції вираховується як частка від ділення вартості чистих активів компанії на кількість розміщених акцій. Чистими активами компанії називають активи за вирахуванням зобов’язань, тобто активи, що придбані за власні кошти компанії.

У момент створення акціонерного товариства балансова вартість акції збігається з номінальною, оскільки власним капіталом товариства виступає статутний капітал. Надалі власний капітал збільшується за рахунок формування резервного капіталу, нерозподіленого прибутку та ін. Відповідно збільшується і балансова вартість акцій. Отже, балансова вартість акції відображує частку чистих активів або частку власного капіталу компанії, що припадають на одну акцію. Балансова вартість акції є відображенням балансової оцінки власного капіталу компанії. Балансова оцінка власного капіталу дорівнює балансовій вартості акції, помноженій на кількість розміщених акції, або дорівнює різниці між активами компанії та її зобов’язаннями. Балансова оцінка капіталу завжди є додатною величиною, оскільки згідно з балансом:

Активи = Пасиви, або Балансова вартість активів = Балансова оцінка власного капіталу + Зобов’язання, Балансова оцінка власного капіталу = = Балансова вартість активів — Зобов’язання.

На відміну від балансової ринкова оцінка власного капіталу може бути від'ємною величиною, оскільки визначається так:

Ринкова вартість активів = = Ринкова оцінка власного капіталу + Зобов’язання, або Ринкова оцінка власного капіталу = = Ринкова вартість активів — Зобов’язання.

Ринкова вартість активів може бути як більшою, так і меншою за їх балансову вартість і відображає ціну, за якою останні можуть бути продані на ринку при звичайних умовах продажу. До активів компанії належать не лише основні засоби, товарно-матеріальні цінності, грошові кошти, а й нематеріальні активи та гудвіл. Гудвіл у дослівному перекладі означає «добре ім'я» і є оцінкою репутації фірми на ринку. Якщо взяти дві фірми, А і Б, у яких однакові показники, і продати їх активи на ринку, то різниця в ринковій вартості активів буде відображати різницю в гудвілі фірм, А і Б. Нерідко поняття «гудвіл» виділяють з ринкової вартості активів, тоді рівняння (5.5) матиме вигляд Ринкова оцінка власного капіталу = - Ринкова вартість активів + Гудвіл — Зобов’язання.

Різницю між ринковою та балансовою оцінками власного капіталу називають прихованим капіталом. Наскільки значною може бути величина прихованого капіталу, покажемо на такому прикладі.

Приклад. Валюта балансу, тобто балансова вартість активів фірми, А дорівнює 1000 тис. дол.- зобов’язання фірми — 450 тис. долбалансова оцінка власного капіталу — 550 тис. дол. (1000 — 450).

1. Припустимо, що ліквідні активи компанії становлять незначну величину. Основні засоби мають високу ступінь морального зносу, вироблена продукція не користується попитом, а дебіторська заборгованість виявилась дуже сумнівною до повернення. Тому вартість активів на ринку оцінюється в 600 тис. дол. Ринкова оцінка власного капіталу дорівнює 150 тис. дол. (600 — 450), що значно менше за балансову оцінку.

2. При проведенні ринкової оцінки активів фірми виявилось, що довгострокові фінансові вкладення, а саме акції компанії X, придбані компанією А, багато років тому значно зросли в ціні і при балансовій вартості 50 тис. дол. можуть бути продані на ринку за 500 тис. дол. Вартість усіх інших активів дорівнює їх балансовій вартості, тобто 950 тис. дол. Ринкова вартість всіх активів 1450 тис. дол. (950 + + 500). Ринкова оцінка власного капіталу в цьому випадку значно перевищує балансову оцінку і становить 1000 тис. дол. (1450 — 450).

3. Активи компанії А безвідносно до імені та репутації фірми на ринку можуть бути продані за 450 тис. дол. Проте, оскільки фірма, А має відмінну репутацію і відома не тільки на національному, а й на міжнародному ринках, за її активи пропонують 700 тис. дол.

У цьому разі ринкова оцінка власного капіталу, або ринкова цінність фірми, дорівнює 250 тис. дол. (700 — 450) і залишається додатною величиною лише завдяки гудвілу, який можна визначити як різницю між ринковою вартістю активів фірми, А та такої самої фірми, але абсолютно невідомої на ринку.

Поняття ринкової капіталізації тісно пов’язане з попередніми і визначається як ринкова вартість акції, помножена на загальну кількість розміщених акцій. Ринкова капіталізація є більш чи менш точним вираженням ринкової оцінки власного капіталу. На високорозвинених фінансових ринках, де постійно проводять оцінювання кожної корпорації і визначають тенденції ринку так звані «лідери ринку» — інвестиційні, страхові компанії, пенсійні фонди, комерційні банки, рейтингові агентства, ринкова капіталізація є досить точним наближенням до ринкової оцінки корпорації. На ринках, що перебувають у стадії формування, ці величини можуть суттєво відрізнятись.

Американські та європейські депозитарні розписки

У США акції деяких іноземних корпорацій можуть продаватися через так звані американські депозитарні розписки (АДР, American Depositary Receipts), які номіновані в доларах США і забезпечують виплату дивідендів у доларах США. АДР належать до похідних цінних паперів, емітуються банками і засвідчують право володіння акціями нерезидента, що лежать в основі даних АДР. При цьому самі акції зберігаються в банку, що емітував відповідні АДР. Прикладами АДР, що знаходяться в лістингу NYSE, з 70-х років є «Honda Motor Со» та «British Petroleum Co» .

Американські депозитарні розписки вперше з’явилися в 1927 р. як досить простий механізм доступу американських інвесторів до цінних паперів іноземних емітентів. Сьогоднішньої форми АДР набули в 1955 p., коли Комісія з цінних паперів та бірж США (SEC) встановила форму S-12 для реєстрації всіх форм депозитарних розписок. АДР можуть перебувати у вільному обігу як на біржовому, так і на позабіржовому ринках, якщо на це отримано дозвіл SEC. Власник АДР може в будь-який час отримати акції. Перехід права власності на АДР здійснюється при передачі сертифіката АДР від одного інвестора до іншого. АДР можна відмінити, здавши сертифікат до банку-зберігача. При цьому акції, що знаходяться в банку-зберігачу, роздепоновуються та надходять у вільний продаж.

Існує кілька рівнів програм АДР (програми І, II, III рівнів та згідно з правилом 144-а) залежно від того, на біржовий чи позабіржовий ринок вони орієнтовані, публічне чи приватне розміщення.

АДР І рівня можуть виставлятися лише на позабіржовому ринку та національній біржі США, пов’язані з реєстрацією форми F-6 і поданням незначного обсягу інформації про емітента. Це одна з найпростіших та найдоступніших програм.

При впровадженні програми АДР II рівня до SEC додаються реєстраційна форма F-6 та форма 20-F. Цінні папери емітента можуть котируватись у позабіржовій системі NASDAQ або на одній з провідних фондових бірж США. При цьому емітент має дотримуватись умов лістингу на відповідній біржі та виконувати вимоги SEC щодо подання фінансової звітності про свою діяльність.

Програма АДР III рівня подібна до попередньої і пов’язана з поданням до SEC реєстраційної форми F-6, форми 20-F та форми F-1, що дає змогу провадити публічну емісію АДР на території США.

АДР згідно з правилом 144-а, або «обмежені АДР» (ОАДР), є аналогом приватного розміщення цінних паперів на ринку США. Застосовуючи механізм ОАДР, нерезиденти отримують порівняно легкий доступ на ринок США, не виконуючи при цьому вимоги SEC щодо реєстрації та обігу цінних паперів.

На сьогодні існують ще так звані Європейські депозитарні розписки (ЄДР) та Глобальні депозитарні розписки (ГДР). СДР полегшують доступ емітентів на ринки європейських країн, ГДР — на ринки СІЛА та європейські ринки. Торгівля ЄДР та ГДР провадиться на фондових біржах Європи, в основному в Лондоні та Люксембурзі.

Існує не досить багатий російський та український досвід використання АДР. Так, на початку 1996 p. SEC зареєструвала випуск АДР «Сіверського трубного заводу». Під випуск АДР було зарезервовано 20% акцій цього підприємства. Російська нафтогазова компанія «Лукойл» наприкінці 1995 р. впровадила програму АДР І рівня щодо простих, а на початку 1996 р. — привілейованих акцій. Наприкінці того року до програми АДР приєдналась ще одна російська нафтогазова компанія — «Газпром», а потім і ряд інших нафтогазових компаній. Поряд з підприємствами нафтогазового комплексу до програм АДР різного рівня включились ряд банків, підприємств енергетичної галузі та зв’язку. В 1998 р. зареєстрували випуск АДР І рівня «Укрнафта» та ще кілька українських компаній.

Рекомендована література

1. Про цінні папери і фондову біржу. Закон України від 18 червня 1991 р. № 1201-XII.

2. Миркин Я. М. Ценные бумаги и фондовый рынок. — М., 1995.

3. Рубцов БД. Зарубежные фондовые рынки: инструменты, структура, механизм функционирования. — М., 1996.

4. Фондовий ринок України: Навч. посіб. / Керівник авт. кол. В.В. Ос-кольський. — К., 1994.

5. Энджел Л., Бойд Б. Как покупать акции. — М., 1992.