Дослідження власницької психології на основі образу Сомса Форсайта (Дж. Голсуорсі «Сага про Форсайтів»)

Зміст

• Вступ
• Розділ 1. Творчість в контексті культурної епохи рубежу ХІХ-ХХ століть
• 1.1 Джон Голсуорсі та реалістичні традиції англійської літератури
• 1.2 Філософсько-естетичні погляди письменника
• Розділ 2. Герой-власник як художній тип роману «Сага про Форсайтів»
• 2.1 «Сага о Форсайтах» як відображення дійсності життя англійської буржуазної сімї ХХстоліття
• 2.2 Типологія героя в романі «Власник»
• 2.3 Палітра художніх засобів у романі «Власник»
• Висновок
• Список використаних джерел

Вступ

На рубежі двох епох з’явилася низка видатних творів, що відобразили не лише визначні історичні події кінця XIX — початку XX ст. та драматичні повороти долі сучасників. Кажучи про англійську літературу XX століття, не можна не згадати про видатного письменника, романіста, драматурга, новеліста, майстра соціально-психологічного роману Дж. Голсуорсі, чия трилогія «Сага про Форсайтів» знайома всьому світу.

Праця Голсуорсі над романом «Власник» проходила у період зрушення суспільного життя Англії початку ХХ століття, коли почав наростати протест проти міцно закоренілих пережитків вікторіанства, тривалого правління консерваторів та перемогою лібералів. Це був рік появи у світ роману «Власник», який своєю сміливістю справив велике враження на молодших сучасників Голсуорсі. Суспільні обставини в час, коли створювався роман форсайтського циклу «Власник», відіграла свою роль у підході Голсуорсі до теми роману, допомогла йому зобразити представників певного класу, членів англійської буржуазної сім`ї в «пору їх цвітіння». Шлях Голсуорсі до світової популярності, яку принесла йому романи про Форсайтів, був тяжкий. Головна важкість полягала у тому, що він сам відносився до сім'ї форсайтського типу. Саме у своїй сім'ї Голсуорсі знайшов прототипи, яких він використовував у першому романі цикла про Форсатів «Власник». «Сага про Форсайтів» поєднує в собі декілька романів і новел, що розповідають про долю однієї англійської сім'ї в кінці ХІХ — на початку ХХ ст.

Центральною темою романів форсайтського циклу — занепад колись могутньої й сильної англійської буржуазії, крах колись міцного устрою її життя. Торкається Голсуорсі і проблем пов’язаних з проблемою буржуазного шлюбу — сферою, де наочно проявляються жорстокі та лицемірні закони форсайтизму. Голсурсі створив широке реалістичне полотно, правдиво відображаючи власницьку філософію, яка характеризує родину Форсайтів у суспільному та особистому житті.

Актуальність дослідження: є розкриття поняття форсайтизму, теми власництва у романі Дж. Голсуорсі, виявлення психології людини-власника, його поглядів та уявлень, обумовлених рамками його середовища.

Мета даної курсової роботи: полягає у розкритті типу власника в романі Джона Голсуорсі «Власник» через призму сімейних відносин родини Форсайтів.

Дана мета обумовлює наступні завдання:

1. Охарактеризувати реалістичні традиції англійської літератури на основі творчості Дж. Голсуорсі;

2. Розкрити основні естетичні погляди та принципи письменника;

3. Висвітлення проблем шлюбу, сім'ї і подружніх стосунків в англійському романі ХХ століття на прикладі першої частини епопеї про сім'ю Форсайтів «Власник» ;

4. Дослідження власницької психології на основі образа Сомса Форсайта;

5. Розкрити палітру художніх засобів у романі, використовуючи оригінал тексту і його переклад.

Об'єкт дослідження: власницька психологія як відображення дійсності життя англійської буржуазної сім`ї.

Предмет дослідження: роман «Власник» як правдива картина життя буржуазної Англії ХХ століття.

Існує ціла низка літературних статей з приводу творчості Дж. Голсуорсі, що зустрічаються у працях, у листуванні найвідоміших і авторитетних теоретиків, критиків, літературознавців, письменників: Леон Шаліт («Джон Голсуорси», 1929), Кетрін Дюпре («Джон Голсуорси. Биография», 1986), М. Тугушева (Джон Голсуорси", 1973), И. М. Левидова («Джон Голсуорси», 1957), М. И. Воропанова («Джон Голсуорси», 1968), Е. Ю. Гениева, С. Динамов, Д. Жантиева та інші.

У написанні даної курсової роботи використовується описовий та порівняльний методи дослідження, перший з яких висвітлює філософсько-естетичні погляди письменника, другий — зіставляє їх з типологією героїв в романі «Власник» .

Поставлені завдання пояснюють вибір структури курсової роботи: вступ, 2 розділи, висновки, та бібліографічні джерела.

Практичне значення роботи: полягає в використанні даного матеріалу в подальшому вивченні проблеми власництва, як найголовнішої теми роману Дж. Голсуорсі «Власник». Отримані результати можуть бути використані для подальших і глибших досліджень у літературі, а також у навчальному процесі під час підготовки лекцій з історії зарубіжної літератури XX ст. на філологічних факультетах університетів і при поглибленому вивченні творчості Дж. Голсуорсі.

форсайт голсуорсі англійська література

Розділ 1. Творчість в контексті культурної епохи рубежу ХІХ-ХХ століть

1.1 Джон Голсуорсі та реалістичні традиції англійської літератури

У Великобританії рубіж XIX — XX ст. був ознаменований не тільки зміною монархів (у 1901 році почила легендарна королева Вікторія), а й зі зміною історичних епох. Країна поступово втрачала колишню могутність на морі і в колоніях, монопольне становище у торгівлі та промисловості.

Збігало кінця вікторіанське століття. Йому на зміну прийшов новий, наповнений суперечностями. Зміни, що відбувалися в економіці та політиці, позначалися на духовному стані суспільства, і насамперед на літературі. Хиткість світовідчуття, пов’язаного із соціальною нестабільністю, не було визначальною для розвитку британського мистецтва, яке пильно оберігало свої національні корені. Характерні риси англійської літератури в цей період залишається однією з найважливіших характеристик творчості майстрів слова, згуртованих пошуками єдиного духовного начала на переломному етапі розвитку цивілізації.

Англійська література пройшла довгий шлях розвитку, властивий будь-якій національній літературі. Особливого розквіту вона досягла в XIX столітті, в період становлення і розвитку романтизму. Представники «Озерної школи» (Вордсворт, Кольрідж, Сауті) першими в англійській літературі проголосили нові принципи літературної творчості, повернувши йому національні риси. Прапор романтизму підхопили Байрон, Шеллі, Россетті, Кітс, подарувавши читачам дивовижний, чарівний світ, повний честі, доблесті, краси і благородства.

Картина літературного процесу цього періоду дуже різнобарвна, бо в ній живуть і протидіють реалізм, неоромантизм, декаданс, натуралізм, серед яких реалістичний метод в мистецтві все ж залишається основним, який остаточно розповсюдився в другій половині XIX століття, та який прийнято назвати «критичним» .

На рубежі двох епох з’явилася низка видатних творів, що відобразили не лише визначні історичні події кінця XIX — початку XX ст. та драматичні повороти долі сучасників. У цей період відбувається гострий конфлікт між протилежними тенденціями. Критичний реалізм кінця ХІХ століття вступає в нову смугу свого розвитку, набуває ряд нових рис, що відрізняють його від класичного реалізму середини століття. На межі століть він завойовує провідні позиції в світовому літературному процесі. Серед представників критичного реалізму з’явилися письменники, які не тільки розкривали конфлікти початку епохи імперіалізму, а й намагалися утверджувати в образах своїх героїв ті суспільні та моральні ідеї, в які щиро вірили і за які боролися. До них належали такі видатні письменники-гуманісти, як Стефан Жеромський, Еміль Верхарн, Анатоль Франс, Ромен Роллан, Джек Лондон, Луїджі Піранделло, Август Стріндберг. Піднесенню реалізму сприяв органічний зв’язок з традиціями національного мистецтва, революційним романтизмом, співзвучним письменникам нової епохи своєю спрямованістю у майбутнє. Різко підсилюється публіцистичний бік реалістичної літератури, з’являється відкрита тенденційність у захисті своїх поглядів. Прийом об'єктивної оповіді, вдосконалений Флобером, поступається прийомові, в якому оцінка явищ, полеміка, дискусія, відкритий вияв позиції письменника є звичайними речами. Широкі узагальнення, сміливі гіпотези, звернення до досягнень науки та культури — все це риси нового реалізму. Література збагачується в жанровому відношенні: багато різновидів роману, збагачення тематики і структури новели, підйом драматургії. Відбувається процес оновлення театру, на сцену виходять важливі соціальні проблеми. Одним з провідних мотивів є викриття буржуазного суспільства. Увага, яку реалісти приділяють особистості, допомагає їм досягти успіхів у змалюванні характерів, веде до поглиблення психологізму. Різноманітними стають зображальні засоби людини в літературі, засоби відкриття її внутрішнього світу. [21, c.293]

Кажучи про англійську літературу XX століття, не можна не згадати про видатного письменника, романіста, драматурга, новеліста, майстра соціально-психологічного роману Д. Голсуорсі, чия трилогія «Сага про Форсайтах» знайома всьому світу.

При написанні роману свого життя Голсуорсі дотримувався своїх головних принципів призначення письменника, які він виклав в значній кількості статей. Завданням письменника він називає «прагнення до правди». Відмовляючись від віяння авангардистського та експериментального мистецтва, Голсуорсі називав себе «безнадійно старомодним», бо як і раніше дорожив уроками реалістичної класики, передусім високо цінував Тургенєва і Толстого. У літературі його пріоритетами залишалися «стрункість, відбір, форма і здобуття з життя якоїсь моралі». У той же час йому були далекі впливові в його епоху доктрини натуралізму: творчість він розумів не як прагнення до «науковості» і достовірності, але як здатність створювати життєво переконливі характери і простежувати всю складну гаму відносин у суспільстві. У романі мова йде про англійське буржуазне суспільство, починаючи з розвитку вікторіанської Англії 80-х років ХІХ століття до 1926 року, коли після смерті королеви Вікторії блискуча, тривала епоха закінчилась. Але це вже фінал роману, а початок його — важливі явища в суспільному житті Англії перших років ХХ століття, викликанні невдоволенням правління консерваторів, подіями англо-бурської війни 1899−1901, проти якої протестувала передова частина англійського суспільства. Одночасно це історії підняття та падіння сім`ї Форсайтів. Як прозаїк Джон Голсуорсі на новому матеріалі продовжував розробляти той тип реалістичного соціально-психологічного роману, який утвердився в більшості європейських літератур наприкінці минулого століття. Головними ознаками такого традиціоналізму є те, що події розгортаються в природній послідовності часу, як вони могли відбуватися насправді, а також прагнення до максимальної життєподібності.

За три десятиріччя, що увінчалися виходом у світ третьої частини «Саги», Голсуорсі сформувався як один із видатних англійських реалістів, що продовжували й збагачували невмирущі традиції великих своїх попередників — Діккенса і Теккерея.

На той час були вже написані романи про англійську провінцію співця селянства Томаса Гарді, публікував останні свої твори критик імперіалізму Джордж Мередіт, нещадно викривав церкву Самюел Батлер. В жанрах побутово-психологічної новели найбільшого успіху в англійській літературі досягли Арнольд Беннет і Кетрін Менсфілд.

Прогресивні письменники і своїми художніми творами, і теоретичними працями по-своєму дискутували також із занепадницько-естетською літературою, а потім і з модерністськими течіями першої третини нашого століття. Надійних союзників у їхніх пошуках і боротьбі вони бачили в російських класиках, до яких на початку століття долучилося і славетне ім'я Максима Горького. А в останнє десятиріччя творчості Голсуорсі англійський критичний реалізм осягає нові обрії в творах молодшого покоління романістів — Річарда Олдінгтона, Джона Прістлі.

В такій історико-літературній обстановці розвивалися погляди на життя, формувався і вдосконалювався стиль автора «Саги про Форсайтів» .

1.2 Філософсько-естетичні погляди письменника

Голсуорсі був послідовним прихильником реалістичного мистецтва, вірив у його сприятливий вплив на суспільство. Кращий твір Голсуорсі - «Сага про Форсайтів» — правдива картина життя буржуазній Англії його часу. Голсуорсі глибоко хвилювали соціальні протиріччя, характерні для буржуазного суспільства. Він пише про несправедливість існуючого суспільного ладу, з великою любов’ю зображує людей праці, у ряді своїх творів звертається до теми класових протиріч. Але у своїй критиці Голсуорсі ніколи не переходить певних меж він прагне довести, що класова боротьба приносить лише шкоду. Але письменник сильний як викривач лицемірства та егоїзму англійської буржуазії, як художник, правдиво показав процес її політичної і моральної деградації в епоху імперіалізму. [21, c.383]

Центральна тема творчості Голсуорсі - тема форсайтизма, тема власності. До зображення світу власників, до розкриття психології людини-власника, погляди і уявлення якого обмежені рамками його класу, а вчинки і дії скуті загальноприйнятими у його середовищі нормами поведінки, Голсуорсі звертається на всьому протязі свого творчого шляху. Ця тема звучить в його ранньому романі «Вілла Рубейн» (1900). У ньому перед нами англійська буржуазна сім'я, все життя якої підпорядкована міцно укоріненим традиціям.

Роман «Острів фарисеїв» — одне з найбільш сміливих творів письменника, в якому переважає сатиричне початок. Вже сама назва роману укладає у великий узагальнюючий сенс. Островом фарисеїв, тобто островом облудників, називає Голсуорсі всю буржуазну Англію, розкриваючи справжнє обличчя її політиків, служителів церкви, діячів науки і мистецтва. Основна тема роману — пробудження соціальної совісті у центрального героя — молодого аристократа Діка Шелтона. У «Острові фарисеїв» Голсуорсі не досяг того глибокого розкриття характерів героїв, яке властиво образам «Саги», але в цьому романі він сміливо поставив тему двох світів («один обідає на золоті, а інший відшукує собі обід в помийної ямі») і завершив розповідь безкомпромісної розв’язкою. Естетичні позиції Голсуорсі визначаються його міцними зв’язками з реалізмом. Запропоноване у статті «Алегорія про письменника» (1909) положення про суспільне призначення літератури стане основним в усіх подальших літературно-критичних роботах письменника. Воно буде повторено у статті «Туманні думки про мистецтво» (1911): «справа мистецтва — створювати життєві твори»; воно прозвучить в статті «Мистецтво і війна» (1915): «мистецтво черпає натхнення в житті». [21, c.384]

Основні положення естетики Голсуорсі сформульовані в його програмних статтях «Література і життя» (1930) та «Створення характеру в літературі» (1931), які дійсно можна назвати маніфестами реалізму. Неодмінна ознака справжнього романіста Голсуорсі бачить в умінні «вловити і показати взаємозв'язок життя, характеру і мислення». Для нього психологізм завжди пов’язаний із завданнями реалістичного зображення дійсності, а пошуки краси — з пошуками правди і затвердженням певних моральних критеріїв. Суб'єктивізму письменників-модерністів — Джойса, Д. Г. Лоуренса — він протиставляє високу реалістичну майстерність Шекспіра і Діккенса, Теккерея і Мопассана, Тургенєва і Толстого.

Погляди на людину і принципи зображення їх у творі мистецтва з’явилися основним моментом, який віддзеркалив істотну полеміку Голсуорсі з модерністами. У статті «Література і життя» Голсуорсі писав: «На питання, заради чого ми віддаємося мистецтву, є тільки одна вірна відповідь: заради більшого блага і величі людини». Голсуорсі прагнув служити мистецтву «великих загальнолюдських і соціальних проблем» .

В естетиці і творчості Голсуорсі поняття реалізму нерозривно пов’язане з категорією характеру. Умовою повноцінного роману він вважає наявність у ньому життєво правдивого людського характеру. Сам Голсуорсі увійшов у літературу як творець чудових по своїй виразності образів Форсайтів, що з’явилися «точним відображенням суспільства в мініатюрі». Своє уявлення про роман Голсуорсі пов’язував з його критичної спрямованістю, з закладеними в ньому началами викриття. Але разом з тим від роману до роману йдуть пошуки героя, який стверджує ідеали краси і справедливості (Гарц в «Вілле Рубейн», Шелтон в «Острові фарисеїв», Мортон і Керстін в романі «Фріленд», Ірен і Босини в «Сазі»). Творчість Голсуорсі, що ввібрало традиції англійського реалістичного роману, — традиції Ч. Діккенса, Дж. Еліот, С. Батлера — розвивалося й під сильним впливом російської літератури. Прикладом вищої майстерності в зображенні людини для Голсуорсі завжди була російська література. Своїми вчителями він вважає Тургенєва і Толстого. У 1916 р. у статті «Росіянин і англієць» Голсуорсі писав про вплив російської літератури на англійську: «Російська проза — це найпотужніша життєдайна струмінь в морі сучасної літератури». На думку Голсуорсі, російські письменники внесли в художню літературу «прямоту в зображенні побаченого, щирість, дивовижну для всіх західних країн, особливо ж дивовижну і дорогоцінну для нас — найменш щирою з націй» .

Найбільшим зразком мистецтва прози Голсуорсі вважав романи Тургенєва. Він зазначав, що Тургенєв допоміг «довести пропорції роману до досконалості». Для Голсуорсі Тургенєв — «найбільш витончений поет, який коли-небудь писав романи». Тургенівська традиція мала для Голсуорсі важливого значення. Багато в чому завдяки Тургенєву, Голсуорсі володіє таємницею гармонійності; його романам властиво єдність сюжетної лінії, мала кількість основних персонажів, визначеність і гострота конфлікту, чіткість і захопливість соціально-психологічного малюнка. Голсуорсі вірно зрозумів особливості російської літератури — її гуманізм і гостроту соціального викриття. У такому плані було сприйнято їм творчість Л. Толстого. Для англійського письменника стало вочевидь, що глибина, тонкість і переконливість психологічного аналізу в творах Толстого досягалися завдяки проникненню в сутність соціальних явищ. Важливе значення мала боротьба Голсуорсі за чистоту літературної мови. Голсуорсі різко виступав проти формалістичного експериментаторства у сфері мови. Зразком мови та стилю Голсуорсі вважає мову і стиль Толстого. Мова і стиль самого Голсуорсі відрізняється ясністю, чистотою і чудовою простотою, які ставлять його в один ряд з кращими майстрами художнього слова.

Творчості Голсуорсі властиві широкий епічний розмах, значущість соціально-психологічних узагальнень, майстерність і тонка спостережливість у виконанні повсякденної дійсності, критицизм, що поєднується з проникливим ліризмом.

Розділ 2. Герой-власник як художній тип роману «Сага про Форсайтів»

2.1 «Сага о Форсайтах» як відображення дійсності життя англійської буржуазної сімї ХХстоліття

Післявоєнні роки залишили у свідомості Голсуорсі болісну проблему про шляхи політичного, етичного, морального розвитку суспільства. Письменника хвилює необхідність осмислити, що відбувається, прагнення зрозуміти, куди йде все західне суспільство і, перш за все, сучасна Англія, яка її майбутня доля. Передбачити небезпеки для цивілізації, для усього осягненого людства стає головним у відношенні Голсуорсі до І світової війни. В ряді своїх творів він виступає проти шовінізму, воєнної історії. Письменник не міг прийняти Жовтневну революцію, бо все життя наполегливо вірив у можливість вилікувати буржуазне суспільство. В його уявленні народ, повставший на шляху революції, становиться руйнівною силою. Але саме Жовтнева революція, яка відкрила нову епоху в історії людства, сприяла думки Голсуорсі про майбутнє своєї країни, про долю класу Форсайтів. [8, c.15]

Разом з романом «Власник», який став першим романом перше трилогії, вони охоплюють «природну історію» англійської буржуазної сім'ї за 42 роки, з 1886 по 1928;й, розповідають про життя трьох поколінь Форсайтів, причому ця історія розглядається з точки зору кардинально проблеми століття — запеклої боротьби форсайтівської цивілізації, не бажаючої здаватися і поступово відступаючої під натиском нових суспільних віянь.

Перед читачем проходить строкатий, мінливий фон суспільних взаємин, моралі, звичаїв, моралі, мистецтва, умовностей, осмислених в реалістичних і критичних традиціях, бо, за словами самого Голсуорсі, письменник, наділений «силою художнього вираження, не може не бути критиком дійсності» .

Чи брав Голсуорсі за мету створити епічний твір, роман-епопею, наприклад по такому класичному зразку, як «Війна і мир» Л. Толстого? Безсумнівно одне, що епічність, або, як її визначав Голсуорсі, «збірний метод», тобто зображення «людських пристрастей, історичних подій, побуту і громадського життя» , — невід'ємна якість двох його трилогій. У «сценах приватного життя» перед нами виникають не тільки історія родини, але й якісь основні риси життя суспільства і цілого народу. У форсайтівському циклі відчуваються «незворотність руху дійсного життя» і неминучість новизни, як постійно звучить десь за кадром, то посилюється, то відступаюча грізна музика змін. [21, c.387]

Треба віддати належне Голсуорсі: навіть якщо б це були просто любовні романи, вони змусили б говорити про їх автора як про тонкого психолога, який досконало опанував мистецтво живописання найніжніших і таємних почуттів людини. Тут проявилося незвичайне вміння письменника проникати в найтонші струни душі. Але це не тільки романи про перемоги і поразки любові. Це саме той показ приватних подій, про який писав ще Бєлінський, характеризуючи соціальний роман, де через приватне «викривається зворотній бік історичних фактів». «У петлі» і «Здається у найми» — твори соціальні, і дія, яка в них розвивається, пов’язана з важливими подіями епохи. І якщо в них немає широкої панорами громадського-політичного життя Англії 80−90-х років («У петлі»), вичерпної соціально-політичної характеристики повоєнної дійсності («Здається у найми»), то це і неголовне. Читач, тим не менш, обізнаний про зміни, які виникли за 20−30 років та змінили обличчя країни. Голсуорсі насамперед цікаво простежував зміну інстинкту власності, — адже він «так само нерозривно пов’язаний з навколишнім середовищем». Та й чи міг він не зазнати змін, коли країна перейшла «від самовдоволеного і стриманого провінціалізму до ще більш самовдоволеного, але значно менш стриманого імперіалізму» ?

Ставлення письменника до минулого, теперішнього і майбутнього ясніше за все дозволяє бачити багатошаровість його поглядів на дійсність. На відміну від художників-модерністів, які вели і ведуть своїх героїв з «нікуди» в «ніщо» (до них належав і Хемінгуей 20-х років), у творах яких час трагічно нерухомий, а персонажі існують в застиглому світі, де «ніколи нічого не відбувається», у Голсуорсі час рухається. Але і в «Сазі» ця тенденція вже виразно дається взнаки — письменник (перефразовуючи відоме положення Гоголя) намагається все що він вважає кращим, «перенести» з минулого в майбутнє, як би направити розвиток цього майбутнього в визначених, прийнятних для нього рамках, і як не парадоксально, «форсайтівського», хоча й звільнених від колишніх помилок прогресу. І не випадково тема майбутнього входить в трилогію з Джоном Форсайтом — ще однієї часткою «я» Голсуорсі. Онук старого Джолиона сповідує ті ж самі погляди, що й письменник: «Всьому виною, — говорить він Флер, — інстинкт власності, який винайшов ланцюг. Останнє покоління тільки й думало, що про власність, ось чому розігралася війна» .

2.2 Типологія героя в романі «Власник»

Відкривається епопея про Форсайтів (роман «Власник») описом прийому у старого Джолиона Форсайта — патріарха династії - з приводу заручин його внучки Джун, яка збирається піти, з точки зору Форсайтов, на страшний мезальянс — вийти заміж за нікому не відомого, жебрака архітектора Філіпа Босіні. Зібралися три покоління Форсайтов, з якими Голсуорсі детально знайомить читача. У них різні характери, зовнішність і заняття, але існує щось спільне і непорушне, що завжди об'єднувало і буде їх об'єднувати фамільно, хоча «між будь-якими трьома членами сім'ї не було нічого вартого назви симпатії, жоден не відчував розташування до іншого». «Коли Форсайт святкував заручини, — продовжує автор, — весілля чи народження, все Форсайт бували в зборі; коли Форсайт помирає, але до цих пір з Форсайтами цього не траплялося, — вони не вмирали». Смерть суперечила їхнім принципам, і вони брали проти неї всі запобіжні заходи, інстинктивної обережності, як роблять дуже життєздатні люди, повстають проти посягання на їх власність. Ось воно, те слово, яке визначає дух форсайтского характеру, його суть, його кредо — власність. Не випадково перша книга, яка розповідає про один з головних героїв роману, Сомсе Форсайте, називається «Власник». Середа Сомса «живе і зберігається у власному соку, назва якому — Почуття Власності» — так закінчує Голсуорсі своє коротке передмову до роману. Всередині форсайтівського клану, як і в суспільстві, панує закон конкуренції. Перше покоління Форсайтів, шестеро братів — Джоліон, близнюки Джеймс і Суїзін, а також Ніколас, Роджер і Тімоті - перебувають у суперництві, хто з них успішніший і багатший. [27, c.383]

Кожен з шести братів Форсайтів боїться, що хтось із п’яти інших «коштує» більше, ніж він сам. У Гордого Доссета було десятеро дітей (шість синів та чотири дочки), і всі до цього часу живі, а наступне покоління нараховує вже двадцять одного молодого Форсайта. Сім'я тепер належить до верхівки англійської буржуазії, серед її членів — фінансисти, збирачі податків, купці, видавці, юристи, посередники, агенти з продажу землі, рантьє, члени акціонерних товариств. Однак центральну сюжетну лінію в романі «Власник» складає сімейна трагедія Сомса Форсайта, сина Джеймса, племінника «старого Джоліона». Образ Сомса — центральна фігура двох трилогій Ґолсуорсі. Автор зобразив свого героя і зсередини, і ззовні, очами ворогів і друзів, у думках, почуттях, вчинках, у відношенні до сім'ї, шлюбу, подружніх стосунків, а також у ставленні до бізнесу, суспільства, мистецтва, історії, політики. Він людина досить розумна, спостережлива, але обмежена у своїх поняттях, привитих кланом, до якого він належав — типовий оплот консерватизму і буржуазного середовища. Здібний і розумний від природи, Сомс спрямовує свою енергію на накопичення капіталу. Заради цього він відмовляється від державної служби, віддаючи перевагу, як і його батько, практиці присяжного повіреного. Сомс підтримує тільки ділові зв’язки, у нього немає друзів, і він не відчуває потреби духовного спілкування ні з ким, крім Ірен, котра завжди ухиляється від такого спілкування, залишаючись недоступною і далекою. Власницький інстинкт придушує людяні риси в Сомсі, заважає розкриттю кращих рис його особистості. [21, c.389]

Однак у романі Ґолсуорсі ми вперше в англійській літературі бачимо такий глибокий, послідовний аналіз власницької психології, що виявляється у всьому, починаючи від поглядів Форсайтів на колонії Британської імперії і закінчуючи їхнім ставленням до свого меню. Всіх їх об'єднує власницька самовпевненість, розмови у їхньому середовищі постійно крутяться навколо курсу акцій, дивідендів, вартості будинків і речей. Ім'я «Форсайти» стало загальною назвою, загальною характеристикою вищих кіл буржуазії, де власність — мета усього життя і помислів.

Свої негаразди в сім'ї Сомс всіляко приховує від оточуючих, але крах його сімейного життя неминучий. Форсайти сприймають його дружину як щось незвичне і стороннє у їхньому колі. Золотоволоса, з темними очима Ірен схожа на язичницьку богиню, вона сповнена привабливості і шарму, відрізняється витонченістю смаку і манер. Після смерті батька — професора Ерона — молода дівчина залишилася без засобів до існування і врешті решт була змушена погодитися вийти заміж за Сомса, що півтора року вперто домагався її руки. Заміж вона вийшла без кохання, повіривши обіцянкам нареченого, що, якщо шлюб буде невдалим, вона отримає повну свободу.

Однак з самого початку подружніх стосунків Ірен зрозуміла, яку помилку вона зробила, що стало причиною нещастя для них обох — і самої Ірен, і Сомса. Ірен не просто не любить свого чоловіка — вона відчуває справжню огиду до нього. Спочатку вона намагається пересилити себе, та з часом ця огида стає нестерпною. Її пригнічує замкнене середовище, де їй відведено роль прекрасної речі, такої собі прикраси в домі свого чоловіка, володіння котрою тішить його власницьку самовпевненість.

Сомс любить її по-своєму, але це любов власницька, він постійно страждає від ревнощів. Так, на балу у дяді Роджера він з роздратуванням спостерігає, як його дружина танцює з іншими чоловіками, але сам не танцює з нею, оскільки в ті часі в їхньому оточенні танцювати з власною дружиною вважалося непопулярним. «Он редко оставлял Ирэн одну в обществе и, даже когда светские обязанности разъединяли их, следил за ней глазами, в которых сквозила странная настороженность и тоска». Великим задоволенням для нього були прогулянки з дружиною в парку, тому що відчуття, що весь Лондон дивиться на нього, власника цієї чарівної жінки, наповнювало його серце великою, хоч і прихованою, радістю: «That was one of the past delights of the first two seasons of his married life, when to feel himself the possessor of this gracious creature before all London had been his greatest, though secret, pride» .

Сомс дарує Ірен багато прикрас, коштовностей, гарне вбрання, але це знову ж таки головним чином для того, щоб інші побачили, що його дружина найгарніша і вбрана найкраще з інших жінок. Він не усвідомлює, що цього недостатньо для щастя жінки, що між ними немає душевної близькості. Пасивність і зовнішня покірність дружини дратує Сомса, та з часом це переростає у холодність і неприховану неприязнь до нього, що доводить Сомса до нестями. «Он не мог понять, почему Ирэн так плохо относится к нему. Ведь он как будто не пьяница! Разве он влез в долги, играет в карты, несдержан на язык, груб; разве он заводит предосудительные знакомства; проводит ночи вне дома? Совсем на оборот!»

Успішний у справах Сомс доручає Філіпу Босіні будівництво нового заміського будинку на околиці Лондона, в Робін-Хіллі. Його все більше тривожить симпатія, що виникла між його дружиною і молодим архітектором, яка поступово переростає у взаємне глибоке почуття. Даремно Ірен заводить розмову про розлучення, чоловік вважає, що має право власності на жінку, і не має намірів потурати її примхам. Він не бажає нічого слухати, і лише докоряє їй тим, що вона не розуміє, в чому полягають обов’язки дружини. Чотири роки тому Сомса захопила хвилююча краса Ірен, і він не бажає розлучатися з тим, що завойовано.

Слід віддати йому належне — він одружився через кохання з дівчиною без будь-якого капіталу, що траплялося досить рідко з представниками його клану, для яких шлюб був передусім цивільною угодою і можливістю приєднати до свого капіталу посаг дружини. Батько Сомса Джеймс бачив у такій невигідній партії певну підстраховку. «Если у Ирэн нет своих средств, значит она не наделает ошибок; потому что ходили слухи. ходили слухи, будто она просит отдельную комнату, но Сомс, конечно, не…» Проте Сомс, по суті, нічим не поступився в ім'я своєї любові до Ірен. Подібно до того, як він, купуючи картини, підраховує можливий прибуток від перепродажу, так і Ірен оцінюється ним як цінне придбання.

Показуючи перипетії сімейної драми, Ґолсуорсі зображає Сомса як чоловіка-власника, котрий рахується тільки з своїми почуттями, не бажає розлучатися з тим, що було ним завойовано, проявляє жадібність бульдога, знаючи, що за його спиною стоїть власницьке суспільство, що на його стороні закон. Сомс — як власник — не уявляє собі, що у дружини можуть бути свої погляди на речі, своя воля, що для щастя необхідна духовна спорідненість. Він регламентує її життя і задоволення. Завжди і всюди оберігає її як свою власність. «Сомс любил, чтобы Ирэн выходила к обеду декольтированной; это давало ему неизъяснимое чувство превосходства над большинством знакомых, жены которых, обедая дома, ограничивались домашними платьями или закрытыми вечерними туалетами.»

В своїй передмові до «Саги» Ґолсуорсі писав про те, що трагедія Сомса — «дуже проста, але непоправна трагедія людини, що не викликає до себе любові і притому недостатньо товстошкірої для того, щоб ця обставина не дійшла до її свідомості». «…the tragedy of whose life is the very simple, uncontrollable tragedy of being unlovable, without quite a thick enough skin to be thoroughly unconscious of the fact.». [8]

Проте страждання Сомса не роблять його прозорливим. Лише на мить «він зрадив у собі Форсайта — забув себе самого, піднявся в чисті висоти безкорисливості й непрактичності». Це сталося тоді, коли він переконався в тому, що, залишивши його дім, Ірен не взяла з собою подаровані ним коштовності. Читаючи залишену нею записку, Сомс розуміє, що й вона страждає. В цей момент людина в ньому перемагає власника. Але тільки на одну мить. В кінці роману власник вже знову готовий святкувати перемогу.

Разом з тим у зображенні цієї драми, як і в майстерному втіленні форсайтизму в живих образах, відчувається, що письменник знав форсайтський світ «зсередини» .

Біографічні дані говорять про те, що до цього світу належала і сім'я, в котрій виріс Ґолсуорсі. Багато з того, що зображено у «Власнику» і більш пізньому романі, «В петлі», було пережито і вистраждано ним самим. (Такою ж гідною осуду, на погляд сім'ї самого Ґолсуорсі, була його любов до Ади Ґолсуорсі, дружини його двоюрідного брата, що володів, як видно, рисами Сомса Форсайта. Джону Ґолсуорсі довелося приховувати свої стосунки з Адою від свого батька аж до смерті останнього, а потім пройти через процес розірвання шлюбу, на котрому він повинен був фігурувати в якості співвідповідача, і вичекати встановлений законом шестимісячний строк. Тільки після цього — в цілому через десять років — він зміг одружитися з Адою.)

Реалістична майстерність Дж. Голсуорсі виявилась в його умінні створювати яскраві характери, розкривати особливість кожного з них. Так, принципи типовості і всебічності фіксуємо і в зображенны образу Сомса, про якого говорять як про «людину, пройняту всіма забобонами та віруваннями свого класу» .

2.3 Палітра художніх засобів у романі «Власник»

Стилю Ґолсуорсі притаманний широкий епічний розмах, значущість соціально-психологічних узагальнень, майстерство і тонка спостережливість в зображенні повсякденної дійсності, критицизм, поєднаний з вишуканим ліризмом. В його романах велике значення відіграє невласне пряме мовлення. Лінгвостилістичні прийоми Ґолсуорсі також відрізняються різноманітністю. Епітети, порівняння, метафори об'єднані в струнку систему єдністю мети. Їх призначення — сприяти більш гострому читацькому сприйняттю суті форсайтского світогляду. Так, через них автор розкриває, що значать для Форсайтов гроші та речі. Гроші стали для них «светочем жизни, средством восприятия мира». «Если Форсайт не может рассчитывать на совершенно определенную ценность вещей, значит, компас его начинает пошаливать.». Про те, що дієслово «иметь» вживаться не тільки по відношенню до грошей і речей, говорить формула про незліченних Форсайтів, займаних справами, «стосуються того чи іншого виду власності (починаючи з дружин і закінчуючи правом користуватися водними джерелами)». Критерії грошової оцінки, відповідний строю думок Форсайтів, береться за основу всіх авторських визначень форсайтизма, зокрема в основу характеристики відносин батька і сина. Навіть на любові до дітей, що входить, здавалося б, у сферу чисто людських відносин, лежить печать власницького егоїзму. В основі такої любові - відношення власника до спадкоємців свого майна. Взяти хоча б порівняння: Джемс і Сомс «смотрели друг на друга как на капитал, вложенный в солидное предприятие, каждый из них заботился о благосостоянии другого и испытывал удовольствие от его общества». [8, c.13]

Грошові статки грають велику роль і у відносинах між братами; тут він пов’язаний з законами конкуренції, які панують в середині форсайтского клану, як і в буржуазному суспільстві в цілому. Кожен з шести братів Форсайтів побоюється, що хтось із п’яти інших «коштує» більше, ніж він сам. Цей же критерій застосовується і до людей, які долучаються до клану Форсайтів. Список весільних подарунків, цінність яких залежить від положення нареченого, «устанавливался всей семьей примерно так же, как устанавливается курс па бирже». Використовуючи текст оригіналу, ми маємо змогу більш повно зануритися до атмосфери власницької психології. Тема грошей в романі є фундаментальною, ось чому недивно домінування ідіом, тематично пов’язаних з грошовими витратами, схемами збагачення, фінансових махінацій, збереженням та накопиченням грошей, матеріальним становищем того чи іншого персонажу, а також заволодіння будь-чим, незалежно від природи об'єкту: земельними ділянками, картинами чи красивими жінками: «She must cost him a pretty penny in dress!» [9, p.62] (витрати на вбрання); Serve him right for sticking at the price; the only thing the fellow thought of was money [9, p.64] (жадібність до грошей); «Jo,» he said, " I should like to hear what sort of water you’re in. I suppose you’re in debt? " [9, p.77] (матеріальне становище); «Oh no; he is getting into the swim now. » [9, p.65] (очікування покращення матеріального становища); He himself had had his eye on a house there for the last two years, but they wanted such a price [9, p.60] (бажання заволодіти нерухомістю); He made a satisfactory reflection on some property he had in the neighbourhood. It must be going up in value by leaps and bounds! [9, p.71] (задоволення від швидкого зростання ціни на власну нерухомість).

Видатне досягнення Голсуерсі - портрети Форсайтов. Малюючи їх виразними рисами, він зумів показать нерозривний зв’язок індивідуального і типового. У кожному з Форсайтов поряд з родовими рисами помітно, якщо вживати вираз Голсуорсі, «неповторне «я». Жвавий силою авторської майстерності, сходять зі странок книги Фор-сайти: забитий в панцер власницької самовпевненості Сомс, з його квадратною щелепою бульдога, гордовитим виглядом, викликаючи повагу його клієнтів; сухорлявий Джемс, з почуттям вічної тривогою за збереження своїх капіталовкладень і незиблемость власницького буття своєї родини, з його вічними вугиками: «Мне никогда ничего не рассказывают!» і «Я так и знал, чем все это кончится!». [8, c.28]

Основна думка Голсуорсі - власницька філософія суперечить усьому істинно людському — стає особливо ясною, коли він малює світ природи. Рух і яскравість фарб відрізняють її від мертвотності застиглого існування Форсайтів. «Широкие яркие листья блестели в лучах, танцуя под звуки шарманки»; «Над полем дрожал зной, все кругом было пронизано нежным, еле уловимым жужжанием, словно мгновения радости, в буйном веселье проносившиеся между землей и небом, шептали что-то друг другу»; «На дорожку неба между рядами деревьев выбежали новые звезды.». Оживають навіть нерухомі пні: «Священная рощица оленей, причудливых пней, скачущих в летних сумерках вокруг серебристых березок-нимф!» .

Але автор зображує і тишу сутінок і важку нерухомість похмурного дня, малюючи всі відтінки «настроїв» пейзажу, часто малюючи їх в органічному зв’язку з душевним станом героїв. Всю забарвленість лексики, яку використав письменник, найбільш повно можно розкрити, використовуючи оригінал тексту. Так наприклад, наступний уривок допомагає читачеві відчути атмосферу розпалення пристрасті в будинку Сомса через опис, що створює образ задушливого спекотного дня і стану природи перед грозою, яка ось-ось вибухне не тільки на вулиці, а й у сім'ї Сомса та Ірен.

Словосполучення та фрази: hot morning; grey, oppressive afternoon; a heavy bank of clouds; the yellow tinge of coming thunder; the branches of the trees dropped motionless; without the smallest stir of foliage; the thick air передають внутрішні переживання героя.

Створюючи образ англійської природи, Дж. Голсуорсі, віддає перевагу сіро-блакитним і сріблястим тонам. Саме з такими тонами автор повязує своє уявлення про фарби рідної природи: a soft blue sky; a long irregular wall of silvery chalk; the feel of the land was silvery-grey; the grey sea; a grey flat tombstone; grey-green lichens; cold blue English skies, such faint blue; these silvery-grey northern lands; the tender blue sky; a foam of white and blue blossoms; a greyish winter sky.

Відношення Форсайтів до природи розкривають в них найбільш характерні риси їх клану — такі, як практицизм, відсутність сентиментальності. Природа стає для них модною екстравагантністю, сніданок та обід на свіжому повітрі - незбагненним з точки зору логіки Форсайтів вчинок, але, разом з тим, найвишуканіші задоволення на лоні природи доступні тільки їм:

It was that famous summer when extravagance was fashionable, when the very earth was extravagant, chestnut-trees spread with blossom, and flowers drenched in perfume, as they had never been before; when roses blew in every garden; and for the swarming stars the nights had hardly space; when every day and all day long the sun, in full armour, swung its brazen shield above the Park, and people did strange things, lunching and dining in the open air. The Forsytes and their peers were taking the cool after dinner in the precincts of those gardens to which they alone had keys. [9, с. 198]

Підкреслюючи, що для Форсайтів милування природою — це модна, але незрозуміла розвага, Голсуорсі використовує контекстуально близькі за значенням лексеми extravagance, extravagant, strange і fashionable, які передають настрій Форсайтов і одночасно надають опису іронічний тон. Цей тон посилюється в заключній пропозиції, стаючи логічної кульмінацією всього текстового фрагмента, і створюючи образ природи в сприйнятті всіх представників сім'ї Форсайтів.

Образ природи та зображення сімейного клану Форсайтів створені у романі Дж. Голсуорсі дуже емоційний, який він досягає за допомогою звукових відчуттів, гра кольорами, полу тонами та, створюючий точне зорове сприйняття картини природи і визначення основних рис притаманних англійській буржуазній сім`ї ХХ століття у своїй уяві.

Висновок

Досліджуючи дану тему ми можемо бути в тому, що його хвилювали соціальні та естетичні проблеми, які актуальні і сьогодні. У перехідну епоху рубежу століть твори Голсуорсі здавалися занадто традиційними, а іноді і застарілими. Але письменник вперто тримався своїх естетичних поглядів. За його статтях можна скласти уявлення і про естетичні погляди самого письменника, і про літературну боротьбу того часу. Він постійно підкреслює своє негативне ставлення до натуралізму, до романтизму. Він стверджував, що задача художника — зображати справжнє життя.

Творчість Голсуорсі, що ввібрало традиції англійського реалістичного роману, — традиції Ч. Діккенса, Дж. Еліот, С. Батлера — розвивалося й під сильним впливом російської літератури. Прикладом вищої майстерності в зображенні людини для Голсуорсі завжди була російська література. Своїми вчителями він вважає Тургенєва і Толстого. У 1916 р. у статті «Русский и англичанин» Голсуорсі писав про вплив російської літератури на англійську: «Русская проза — это самая мощная животворная струя в море современной литературы.»

Вивчення Тургенєва допомогло Голсуорсі побачити, як справжній письменник підходить до життя, допомогло розрізнити основні сили, що діють в суспільстві, висловити їх через характери.

На фоні більшості тих романів, що виходили в Англії на початку ХХ століття, «Власник» виділився гостротою проблеми, що в ньому висвітлюється. Змалювавши в романі родину Форсайтів, письменник скрізь призму цієї сім`ї дав уявлення про цілий клас, за законами яких минає життя в країні. У романі Голсуорсі ми вперше в англійській літературі знадимо такий глибокий, послідовний аналіз власницької психології, що виявляється в усьому, починаючи від погляду Форсайтів на колонії Британської імперії і закінчуючи їх ставленням до свого меню.

Змалювання в романі комплексу форсайтизму відрізняється єдністю соціального і психологічного. Цю єдність ми бачимо і в описі характерів Форсайтів. Автор примушує нас побачити, як умови власницького існування формують особистість, характери Форсайтів, але в той же час у кожного з них проявляється індивідуальність, за визначенням автора — «неповторне я». Докладний аналіз форсайтизму виявляється в художніх образах, лаконічних формулюваннях, містких метафорах, порівняннях, епітетах. Важливу роль у вираженні основної суті форсайтизму грають сцени, де розмови головних героїв постійно крутяться навколо курсу акцій, дисидентів та вартості речей.

Для Голсуорсі дійсним Форсайтом є не лише той, хто носить це прізвище, але й кожний, якому властива власницька психологія і хто живе за законами цього світу.

Торкається Голсуорсі і проблем пов’язаних з проблемою буржуазного шлюбу — сферою, де наочно проявляються жорстокі та лицемірні закони форсайтизму. Найбільш яскраво автор змальовую образ Сомса Форсайта, в якому відображенні основні риси людини-власника. Автор характеризує його як людину замкнуту у собі, він підтримує лише ділові стосунки, він живе за канонами свого буржуазного суспільства. «Все Форсайты живут в раковинах, — пише Голсуорсі, характеризуючи власницьку замкнутість Форсайтов, — подобно тому чрезвычайно полезному моллюску, который идет в пищу как величайший делікатес — никто их не узнает без этой оболочки, сотканной из различных обстоятельств их жизни, их имущества, знакомств и жен.». виявляючи перипетії цієї драми, Голсуорсі зображує Сомса як чоловіка-власника, який рахується лише зі своїми почуттями, не бажає розлучатися з тим, що було їм завойовано, проявляючи цупкість бульдога, знаючи, що за його спиною стоїть власницьке суспільство, ща закон на його боці. Голсуорсі зумів пбачити в сімейній драмі її соціальне значення. Разом з тим, в зображенні цієї драми, як і в блискучому втіленні форсайтизму в живих образах, відчувається, що письменник знав форсайтський світ «зсередини» .

Центральною темою творчості Голсуорсі - тема форсайтизму, теми власництва. До зображення світу власників, до розкриття психології людини-власника, погляди і уявлення якого обумовленні рамками його класу, а вчинки і дії скуті загальноприйнятими в його середовищі нормами поведінки, Голсуорсі звертався на протязі всього свого творчого шляху.

Список використаних джерел

1. Алексеев М.П. Английская литература: Очерки и исследования. — Л., 1991.

2. Алехина А.И. Идиоматика современного английского языка. — М., 1982

3. Антологія світової літературно-критичної думки XX ст. / За ред.М. Зубрицької. — Львів: Літопис, 1996.

4. Антрушина Г.Б., Афанасьева О.В., Морозова Н.Н. Лексикология английского языка: Учеб. пособие для студентов. — М.: Дрофа, 1999.

5. Арнольд И.В. Стилистика современного английского языка. — Л.: Просвещение, 1973.

6. Голсуорси (Galsworthy), Джон // Лауреаты Нобелевской премии: Энциклопедия: Пер. с англ. — М.: Прогресс, 1992 (электронная версия) // http://noblit.ru/content/category/4/55/33/

7. Ґолсуорсі Джон. Сага про Форсайтів: Трилогія: Кн.1/Пер. з англ.О. Тереха. — Харків: Фоліо, 2006.

8. Голсуорси Джон. Сага о Форсайтах: Трилогия: Том 1/М. Лорие. — М., 1962.

9. John Galsworthy. The Forsyte Saga. The Man of Property // http://www.gutenberg.org/files/4397

10. Galsworthy, John. The Forsyte Saga. — Moscow: Progress Publishers, 1964.

11. Гордєєва Н.М. Англійська література // The English literature: Навч. посіб. для шк. з поглибл. вивч. англ. мови. — К.: Форум, 2000.

12. Давиденко Г.Й., Стрельчук Г.М., Гричаник Н.І. Історія зарубежної літератури XX століття: Навч. посібник. — К.: Центр учбової літератури, 2007.

13. Давиденко Г.Й., Чайка О.М., Гричаник Н.І. Кушнєрьова М.О. Історія новітньої зарубіжної літератури: Навч. посібник. — К.: Центр учбової літератури, 2008.

14. Денисова Т., Сиваченко Г. Зарубіжна література 20 століття. — К., 2000.

15. Дубашинский И. «Сага о Форсайтах» Джона Голсуорси. — М.: Высшая школа, 1979.

16. Дудова Л.В., Михальская Н.П., Трыков В.П. Модернизм в зарубежной литературе. Учебное пособие. — М., 1998.

17. Дьяконова Н. Я Стивенсон й английская литература XIX века. — Л., 1984.

18. История зарубежной литературы ХХ века: 1917;1945. — М.: Просвещение, 1984

19. Красавченко Т.Н. Английская литературная критика XX века. — М., 1994.

20. Кунин А.В. Курс фразеологии современного английского языка. — М.: Высшая школа, 1996.

21. Михальская Н.П. история английской литературы. — М.: Академия, 2009.

22. Мостовий М.І. Лексикологія англійської мови. — К., 1993.

23. Нефьодов М. Романтизм // Лексикон загального та порівняльного літературознавства. — Чернівці, 2001.

24. Ніколенко О.М., Мацапура В.І. Літературні епохи, напрями, течії // Тема. — К., 2004.

25. Пронкевич О.В. Зарубіжна література. — Київ: «Педагогічна преса», 1997.

26. Тимошенко З.В. Стилистика английского языка: [Учебник] / Тимошенко З.В., Мороховский А.Н., Лихошерст Н.И. — К.: Высшая шк., 1991.

27. Толмачеві В.М. зарубежная література конца ХІХ — начало ХХ в. Том 1. — М.: Академия. 2008.

28. Середина К.Г., Томлянович А.К., Краснянская И.А. Идиоматика в английской речи. — М.: Просвещение, 1964

29. Сейдл Дж., Макморди. Идиомы английского языка и их употребление. — М., 1963.

30. Смирницкий А.И. Морфология английского языка. — М., 1959.

31. Хмара В.Я. Соціально-психологічний аналіз «форсайтизму» у романі Дж. Голсуорсі «Власник». — Харків: Прогрес, 1996.

32. Шаповалова М.С., Рубанова Г.Л., Моторний В.А. Історія зарубіжної літератури. — Львів: Вища школа, 1982.

33. Шахова К. Парадоксальний Шоу // Зарубіжна література. — К., 2002. — ч.13 (квіт.).

34. Яременко В. Визначальні художньо-стильові напрями і течії в літературі XX ст. // Українське слово: Хрестоматія української літератури та літературної критики XX ст.: В 4 кн. — К., 2003. — Кн.1.