Операційний менеджмент підприємства: практика здійснення та напрямки модернізації на сучасному етапі господарювання (за матеріалами ВАТ «Володарка»)

Міністерство освіти і науки України Київський національний торгівельно-економічний університет Вінницький торгівельно-економічний інститут Кафедра економіки підприємства та менеджменту ДИПЛОМНА РОБОТА на тему: «Операційний менеджмент підприємства: практика здійснення та напрямки модернізації на сучасному етапі господарювання»

(за матеріалами ВАТ «Володарка»)

Вінниця 2010 р.

ЗМІСТ ВСТУП РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ОПЕРАЦІЙНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ ПІДПРИЄМСТВА: ПРАКТИКА ЗДІЙСНЕННЯ ТА НАПРЯМКИ МОДЕРНІЗАЦІЇ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ ГОСПОДАРЮВАННЯ

1.1 Сутність, класифікація, категорії предмету дослідження

1.2 Методологія та правове забезпечення операційного менеджменту підприємства РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА ТА ОПЕРАЦІЙНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ ВАТ «ВОЛОДАРКА»

2.1 Організаційно-управлінська та фінансово-економічна характеристика функціонування ВАТ «Володарка»

2.2 Дослідження стану операційного менеджменту підприємства: практика здійснення та напрямки модернізації на сучасному етапі господарювання

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ОПЕРАЦІЙНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ ПІДПРИЄМСТВА: ПРАКТИКА ЗДІЙСНЕННЯ ТА НАПРЯМКИ МОДЕРНІЗАЦІЇ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ ГОСПОДАРЮВАННЯ

3.1 Пропозиції щодо вдосконалення операційного менеджменту підприємства: практика здійснення та напрямки модернізації на сучасному етапі господарювання

3.2 Вдосконалення операційного менеджменту підприємства: практика здійснення та напрямки модернізації на сучасному етапі господарювання з використанням інформаційних технологій ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП Успішність та швидкість вирішення завдання становлення ринкових відносин в Україні визначальною мірою залежать від ефективності управлінської діяльності, що зумовлює необхідність докорінного оновлення усіх підсистем менеджменту відповідно до вимог ринкової економіки.

За сучасних умов господарювання все більшого значення набуває операційний менеджмент, який забезпечує результативність основної повсякденної діяльності підприємств, що, у свою чергу, створює реальне підґрунтя для успішної реалізації їх загальних господарських цілей та місії в цілому.

Формування ринкових відносин в Україні спонукає до кардинальної реформації управління у будь-яких сферах господарської діяльності. Причому за умов нестабільної ринкової кон’юнктури акцентів потребують найбільш динамічні галузі, серед яких особливо виділяється роздрібна торгівля.

Добре налагоджений операційний менеджмент можна розглядати як важливу передумову адаптації підприємства роздрібної торгівлі до ринкових умов господарювання та запоруку його життєздатності й успішності у конкурентному середовищі.

Закордонна менеджерська освіта давно вже практикує викладання курсу «Операційний менеджмент» як автономної нормативної дисципліни, тоді як в Україні вона не отримала широкого розповсюдження. Інтеграція України до європейського економічного простору вимагає уніфікації освітніх стандартів та освоєння й адаптації зазначеної дисципліни менеджерського циклу до вітчизняних умов господарювання.

На сьогоднішній день фундаментальним дослідженням питань операційного менеджменту на підприємстві здебільшого присвячені праці зарубіжних авторів М. Альберта, Л. Гелловей, С.М.Лі, М. Мескона, В.Дж.Стівенсона, М. Ханна, Ф. Хедоурі, Р. Чейза, М.Дж.Шнідерженса, Р.Дж. Шредера. Окремі аспекти операційного менеджменту висвітлено і в працях деяких російських науковців, а саме: С.Д. Ільєнкової, В. О. Козловського, М. В. Макаренка, В. М. Макарова, Т.В. Маркіної, О.М. Махаліної, Р.А. Фатхутдінова. В Україні дослідження цієї досить автономної частини менеджменту обмежуються розділом у підручнику Й. М. Завадського та навчальним посібником О.С. Курочкіна. Слід також зауважити, що майже усі згадані науковці досліджують проблеми, що стосуються виробничої сфери господарювання, залишаючи поза увагою решту галузей.

Нерозвиненість теоретичних положень та практичних рекомендацій щодо операційного менеджменту на підприємствах з урахуванням специфіки економічного розвитку України підтверджує особливу актуальність проблеми. Нагальна необхідність наукового дослідження у даному напрямі й зумовила вибір теми роботи.

Мета і задачі дослідження. Метою роботи є обґрунтування та розробка теоретико-методологічних засад операційного менеджменту виробничого підприємства та практичних рекомендацій щодо його вдосконалення за умов трансформації економічної системи країни.

З метою реалізації цільової установки передбачено вирішення таких завдань:

— проаналізувати наукові підходи до визначення поняття «операційний менеджмент», його класифікація та категорії, які найбільш повно висвітлюють операційний менеджмент підприємства: практика здійснення та напрямки модернізації на сучасному етапі господарювання;

— розглянути операційну систему і операційний менеджмент підприємств, методологію та правове забезпечення;

— охарактеризувати організаційно-управлінський та фінансово-економічний стан підприємства ВАТ «Володарка»;

— оцінити існуючі умови здійснення операційного менеджменту на ВАТ «Володарка»;

— довести прийнятність використання методів та шляхів удосконалення в операційному менеджменті досліджуваного підприємства;

— вказати шляхи вдосконалення операційного менеджменту підприємства: практика здійснення та напрямки модернізації на сучасному етапі господарювання із застосуванням комп’ютерних технологій.

Об'єктом дослідження обрано виробниче підприємство ВАТ «Володарка», яке здійснює виробництво і продаж швейних виробів.

Предметом дослідження є операційний менеджмент підприємства: практика здійснення та напрямки модернізації на сучасному етапі господарювання і управлінський вплив на операційний процес.

Методи дослідження. Дослідження базувалося на діалектичному методі пізнання. Методичний інструментарій дослідження складався з економіко-статистичних методів (порівняння, групування, аналіз динамічних рядів, графічний метод, метод вибіркових обстежень), економіко-математичних методів (моделювання, сіткове планування) та соціально-психологічних методів (спостереження, анкетування, інтерв'ювання).

Структура та обсяг роботи. Структура роботи обумовлена логікою дослідження. Вона складається з вступу, основної частини, яка містить три розділи і шість параграфів, висновків, списку використаних джерел, додатків, таблиць, рисунків.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ОПЕРАЦІЙНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ ПІДПРИЄМСТВА: ПРАКТИКА ЗДІЙСНЕННЯ ТА НАПРЯМКИ МОДЕРНІЗАЦІЇ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ ГОСПОДАРЮВАННЯ

1.1 Сутність, класифікація, категорії предмету дослідження Операційний менеджмент (Operations Management) — це діяльність, зв’язана з розробкою, використанням і удосконаленням виробничих систем, на основі яких виробляються основна продукція або послуги компанії. Подібно маркетингу і фінансам, операційний менеджмент являє собою область бізнесу з явно вираженими управлінськими функціями. Цю думку варто зрозуміти особливо чітко, оскільки операційний менеджмент (ОМ) нерідко плутають з такими дисциплінами, як дослідження операцій (Operations Research — OR), наукова організація управління (Management Science — MS) і інженерні розробки (Industrial Engineering — IE). Основна відмінність у даному випадку полягає в тім, що ОМ є частиною менеджменту, у той час як OR/MS представляють сферу застосування кількісних методів, використовуваних у процесі ухвалення рішення в будь-яких галузях, a IE — це чисто інженерна дисципліна [14, 48].

Виробництво — це створення товарів та послуг. Виробничий та операційний менеджмент — є діяльністю, яка належить до створення товарів та послуг шляхом перетворення входів (необхідних ресурсів всіх видів) у виходи (готові товари та послуги).

Операції - процес, метод чи ряд дій, головним чином практичного характеру.

Операційний менеджмент — це діяльність по управлінню процесом придбання матеріалів та їх перетворення в готовий продукт з постачанням цього продукту покупцеві.

Операційний менеджмент — це всі види діяльності, пов’язані з запланованим перетворенням матеріалів, інформації та покупців.

Таким чином, хоча операційні менеджери нерідко користуються у своїй роботі методами й інструментами OR/MS (наприклад, при графічному визначенні критичного шляху) і займаються питаннями, зв’язаними з інженерними розробками (наприклад, проблемами автоматизації виробництва), суто управлінська роль операційного менеджменту відрізняє цю область [28, 87].

Термін «операції» є досить широким і стосується промислового та сільськогосподарського виробництва, а також надання послуг організацією будь-якого типу (державною, приватною тощо).

Операційна функція охоплює всі дії, результатом яких є товари, послуги, що пропонуються організацією на ринку. Без цієї функції, зрозуміло, ніяка організація існувати не може. Для здійснення операційної функції створюється відповідна операційна система.

Операційна система створюється та функціонує, враховуючи стратегію операційної діяльності, яка, в свою чергу, є однією з функціональних стратегій (субстратегій) розвитку організації. Стосовно промислового підприємства повна система виробничої діяльності називається операційною системою. Банк або лікарня також мають операційні функції, хоча не мають нічого спільного з технологією обробки матеріалів або конвеєром. Тому управління операціями аналогічне до управління виробництвом, за виключенням того, що управління операціями охоплює більш широке коло проблем і використовується в організаціях, діяльність яких не має нічого спільного з технологією підприємств обробної чи будь-якої іншої галузі промисловості. Однак є певна схожість у підходах, принципах діяльності менеджера промислової фірми, страхової компанії, банку, клінічної лікарні тощо.

Операційний менеджмент — це термін, що походить від англійського Production and Operations Management, що в перекладі означає управління виробництвом.

Американські професори Річард Чейс та Ніколас Аквілано визначають операційний менеджмент як управління всіма ресурсами, необхідними для виробництва продукції та надання послуг організацією. Інші американські дослідники: Сег Лі та Марк Шнай-дер'янс визначають операційний менеджмент як науку про концепції, методи, процедури, технологію, які використовуються управлінцями в процесі створення та функціонування операційної системи

Російські професори З. П. Румянцева та Н.А.Саломатін визначають виробничий менеджмент як систему взаємозв'язаних елементів, що характеризують виробництво, його організацію, технічне обслуговування, а також управління виробничою стратегією, програмою, виробництвом в оперативному режимі, матеріальним забезпеченням виробництва, ціноутворенням, витратами у виробництві144. Кожний із визначених елементів стосується управління виробництвом і вимагає відповідного розгляду у їх взаємозв'язку та взаємодії.

Отже, можна зробити висновок, що управління операціями стосовно підприємства — це процес проектування, планування, узгодження, контролю всіх засобів, процесів і видів діяльності, необхідних для перетворення праці, капіталу, матеріалів, енергії та професійних навичок в товари та послуги для задоволення потреб зовнішнього середовища [38, 58].

Підвищення єфективності виробництва продукції (послуг) — одна із головних задач розвитку економіки на теперішньому етапі будівництва незалежної України. Необхідною умовою їх вирішення є удосконалення прийняття управлінських рішень, в першу чергу економічно їх обгрунтовуючи. Під виробництвом, в основному, розуміють випуску продукції в результаті переробки сировини. Операційні (виробничі) системи мають більш ширше призначення, вони включають в себе не тільки виробництво продукції, а і надають послуги клієнтам (замовникам).

Уявлення операційною системою підприємства як складної управлінської системи, в якій техніко-економічні процеси відображаються в виді руху і перетворення інформації є найбільш перспективними для отримання єфективних результатів в рамках підходу до економічного обгрунтуваня управлінських рішень, пов’язаних з менеджментом операційної системи підприємства.

Менеджмент операційної системи підприємста є центральною ланкою управління, яка відноситься до виробництва товарів та послуг шляхом переробки необхідних ресурсів усіх видів і виробництво товарів та послуг. Функції операційного менеджменту можна поділити на технологічні і управлінські. Технологічна функція пов’язана з технологічною діяльністю, не має прямого відношення до управлінської функції.

До управлінської функції відносится необхідність використання матеріальних, фінансових і людських ресурсів. На відміну від працівників виробництва, які не мають відношення до управління і виконують тільки виробничо-технологічну функцію, в обов’язки менеджера входять не тільки вирішення управлінських задач, а і виробничих: — по плануванню (стратегічному, перспективному, поточному і оперативному) — по реалізації виробничих процесів на перспективу їх розвитку на прогнозний період (10 і більше років), на 5-ти річну перспективу, поточну-річну перспективу і оперативну-поквартальну-помісячну реалізацію планів по всім видам робіт, ресурсів і організаційних заходів, необхідних для отримання запланованого прибутку; по організаційним питанням — організаційні заходи, щодо реалізації інвестиційних і інноваційних прогнозів, особливостям управління інноваційною системою в менеджменті операційної системи підприємства, управління підготовкою і забезпечення оновленого підприємства; по координаційним питанням — координанаційні заходи щодо організації управління оновленою операційною системою в системі менеджменту інноваційного персоналу і економічного обгрунтування управлінських рішень в умовах подолання підприємством економічних ризиків і небезпеки кризових явищ і ситуацій; по мотиваційним питанням — мотиваційні заходи щодо врахування матеріально-соціально-психологічних особливостей людини (винагорода, задоволеність роботою, гарні умови праці, високий статус на підприємстві, висока зарплата, можливість службового росту, зручна система відпусток, заслужена похвала колег і інше, і іншу сторону мотивацій становлять заслужені покарання працівників в тому чи іншому виді); контрольні заходи менеджера щодо своєчасного виявлення небезпеки економічних ризиків, різних конфліктів на підприємстві і їх своєчасних подолань, а також відхилення від існуючих нормативів Держстандарту якості продукції та іншого і ліквідації цих негараздів.

У системі операційного менеджменту управлінське рішення — це процес, що реалізуеться операційним менеджментом і забезпечується виконання ним завдання у фактичній чи прогнозованій ситуації. Управлінське рішення операційного менеджменту є діями суб'єкта управління (менеджер, який вибирає оптимальний варант управлінського рішення) і об'єкта управління (окремі працівники, або персонал, які виконують це рішення) [19, 116].

Управлінське рішення є комплексний процес, який включає правовий, соціальний, психологічний і інші аспекти суб'єкта управління. В правовому, соціальному, психологічному і інших аспектах, суб'єкт управління дає розпорядження на виконання управлінських рішень і несе повну відповідальність за їх своєчасне виконання і кінцевий результат отримання прибутку. З точки зору економічного обгрунтування управлінських рішень необхідно мати достовірну техніко-економічну інформації, після обробки якої здійснюється вибір серед можливих варіантів такий, який найбільше близький до оптимального, найкращого.

Процес прийняття управлінських рішень відображає послідовність їх прийняття та впровадження. Це, насамперед, вибір цілі і оцінка ситуації; визначення та прогнозування розвитку ситуації; формування управлінських проблем; визначення управлінських обмежень; вибір управлінських стратегій; вибір методу вирішення управлінських проблем; пошук оптимальних варіатів і визначення критеріїв управлінських рішень; оцінювання, вибір оптимального варіанта, узгодження, прийняття, доведення до впровадження управлінське рішення і техніко-економічна оцінка результатів від впровадження управлінського рішення.

Процес прийняття управлінських рішень, на основі їх економічного обгрунтуванні у операційному менеджменті, у ситуаціях надзвичайної складності, можна отримати об'єктивний результат за допомогою економіко-математичного моделювання, — це єдиний спосіб проаналізувати варіанти перспективних і визначити потенційні наслідки альтернативних управлінських рішень, завдяки чому їх можна об’ективно порівняти і вибрати найкращий варіант.

Створення стратегічного менеджменту економічного обгрунтування управлінських рішень в менеджменті операційних систем предбачає найсуттєвіші особливоті стратегії операційної системи підприємства в системі планування виробничої діяльності, в системі матеріально-технічного забезпечення та управління збутом продукції, в системі матеріально-технічних запасів споживання в операційній інфраструктурі підприємства (управління ремонтними, інструментальними, енергетичними, транспорт-ними і складськими господарствами), а також управління якістю продукції (послуг) і управління конкурентною стратегією операційної системи підприємства в умовах подоланя економічних ризиків і небезпеки кризових явищ і ситуацій.

Аналізуючи особливості економічної стратегії операційної системи підриємства, можна визначити менеджеру операційної системи підприємства основні етапи формування стратегічного менеджменту економічного обгрунтування управлінських рішень. Знаючи завдання, цілі, сильні і слабі сторони операційної системи підприємства, менеджер: аналізує і оцінює зовнішне середовище; аналізує, оцінює, вибирає і реалізує стратегічну альтернативу управлінських рішень. На першому етапі визначає завданння і цілі по конкурентнозахищеній продукції, її якості і прибутку по підрозділам, фінансування та інше, на другому — створення стратегії отримання прибутку, оцінюючи існуюче позитивне і негативне становище сьогодення систем управління; діяльність персоналу, виробництво продукції, стан ринку, техніку і обладнання, принцип розподілу прибутку; фінансова і операційна системи; дослідження та розробки в структурі капіталу, податкової системи та ін.; оцінює стратегічні можливості та економічні ризики в сферах соціальних, політичних, економічних, юридичних, технічних, а на третьому етапі - вибір методів дослідження (емпіричні, моделювання і ін.).

Аналіз зовнішнього середовища — це майбутній контроль зовнішніх факторів, відпрацьованих в стратегічному прогнозі для майбутньої реалізації завдань і цілей, оцінювання економічних ризиків і небезпек кризових явищ та можливостей небезпек конкурентного середовища. Процедура менеджерських стратегічних досліджень наступна: в операційній стратегії пошуки можливостей виробництва продукції порівняно з конкурентами, товарів на замовлення, чи стандартизованої; можливі, потужності і технології; постійний чи змінний виробничий ритм; сезонна, чи несезонна продукія; доступ до ресурсів; матеріально-технічні запаси споживання; стратегія операційної інфраструктури; стратегія інноваційного проектування процесу виробництва продукції; управління контролем якості. В фінансовій стратегії операційної системи менеджер досліджує наступне: фінансові можливості в управлінській структурі фінансових відносин; визначення потреб у фінансових ресурсах; основні види фінансування; джерела фінансів та особливості їх отримання (зовнішнє, акціонерне, довгострокове фінансу-вання, кредити під заставу обладнання, відсоткова ставка, фінансування за допомогою облігацій, акцій і інше); оборотний капітал і його вартість; кредитні лінії; фінансовий контроль; стан ринку капіталу. В маркетинговому досліджені стратегії функціонування операційної системи розглядається стан товарного ринку і конкурентний захист продукції, її асортимент та якість; ринки дослідження ціни, канали реалізації продукції; пропозиції до і після реалізаційного обслуговування продукції; стан маркетингово-комунікаційної системи (реклама, управління стимулюванням збуту, паблік рілейшинз, виставкова діяльність, можливості створення іміжду в операційній системі).

Одна із необхідних систем функціонування операційного менеджменту є система управління матеріально — технічним забезпеченням та збутом продукції. Вона значною мірою відображає початкову стадію технологічного процесу — це виробництво та постачання необхідних матеріалів, запасів сировини та напівфабрикатів — вхідні інформаційного процесу, перетворені операційною системою на її вихідні - готову продукцію. До обов’язків матеріально-технічного забезпеченя входить своєчасна доставка в операційну систему підприємства усіх видів ресурсів (сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, технологічного обладнання, інструментів, транспортних засобів, палива, тепло-електроенергії, води, тощо) в обсягах необхідних для нормального функціонування операційного процесу по виробництву необхідної продукції. На вибір форми постачання операційної системи можуть впливати різноманітні фактори. Залежно від цих факторів, операційна система забезпечує себе ресурсами через товарно-сировинні біржі, аукціони, різні посередницькі підприємства і власним виробництвом комплектуючих виробів та інше. На великих підприємствах роботу по забезпеченню всіма видами ресурсів здійснює управління (відділи) матеріально-технічного забезпечення. При формуванні управлінської структури матеріально-технічного забезпечення необхідно врахувати основні управлінські функції - це здійснення маркетингових досліджень ринку постачальників по видам ресурсів, доступними цінами і простотою схем постачання та їх стабільністю; стратегічного (перспективного, поточного) прогнозування потреб в усіх видах ресурсів; завчасна підготовка заявок на необхідні ресурси та подання їх у планові служби управління і здійснення управлінської діяльності з реалізації планів забезпечення ресурсами (укладання необхідних контрактів, тощо); управління прийняттям, розміщенням, зберіганням, забезпеченням ресурсами робочих місць; разом з технічними, планово-економічними, фінансовими управліннями проведення економічного обгрунтування норм запасів та контроль за їх станом; розроблення управлінських заходів щодо економії усіх видів ресурсів; управління оперативним обліком надходження усіх видів ресурсів, їх економічним аналізом використання та стимулювання поліпшенням їх використання; управління контролем якості усіх видів ресурсів та термінів виконання їх замовлень [32, 114].

Управління збутовою діяльностю операційної системи і після реалізаційного обслуговування покупців (замовників) виготовленної продукції здійснюється управлінською структурою збутової діяльності. В ринкових умовах господарювання збут продукції для підприємства має вирішальне значення, так як існує жорстка конкуренція на вироблену продукцію. Управлінська структура служби збуту залежить від масштабів виробництва, обсягів збутової діяльності, кількістю та інтенсивністю обслуговування покупців і інше. Стратегія збутової діяльності базується на досягненні конкурентних переваг підприємства і створення свого ділового іміджу. Для цього, перш за усе, необхідно розробити систему маркетингово-комунікаційного менеджменту в операційній системі підприємства. Для успішної реалізації продукції недостатньо запропонувати високоякісну продукцю за привабливою ціною на товарному ринку. Потрібно домогтися того, щоб високоякісні властивості продукції підприємства стали відомі багатьом покупцям. Суть системи маркетингово-комунікаційного менеджменту підприємства спрямована на інформуваня покупців на товарному ринку про свою діяльність і про запропоновану свою високоякісну продукцію, в поєднанні з ціллю розробки менеджером операційної системи стратегічного менеджменту попиту та реалізації продукії.

Економічне обгрунтування управлінських рішень, пов’язанних з управлінням системою матеріально-технічних запасів споживання в системі операційного менеджменту зводиться до відповідного виду діяльності, об'єктом якого є: створення та зберігання запасів оптимального рівня усіх видів ресурсів; забезпечення стратегії завчасної реалізації продукції (послуг); усунення необхідності безперервних поставок усіх видів ресурсів; можливість доставки продукції споживачу у будь-який час; забезпечення стабільності виробництва продукції і її реалізації, згідно з її попитом і отримання прибутку за рахунок купівлі ресурсів за нижчою ціною і продажею їх, у майбутньому, за вищою. Витрати від впровадження управлінських рішень в систему матеріально-технічних запасів споживання залежать від: вартості предметів закупівлі усіх видів ресурсів, витрат на оформлення замовлень, транспортних витрат, витрат на зберігання матеріально-технічних запасів споживання (витрати на утримання приміщень, операції з переміщенням запасів, тощо); вартості інвестиційного капіталу, кредитів вкладенених в запаси споживання, податків, страхування і інше; витрат, пов’язаних з дефіцитом тих чи інших ресурсів, які були б відсутні без впровадження управлінських рішень в систему матеріально-технічних запасів споживання: — це втрачений робочий час, спричинений відсутністю тих чи інших ресурсів; витрати на прискорення доставки необхідних ресурсів і прискорення доставки готової продукції до замовника, а також затрати на втрачений обсяг збуту, судові позиви клієнтів і додаткові кошти на відновлення відносин та інше.

Економічне обгрунтування управлінських рішень, пов’язаних з впровадженням управлінських рішень в операційну інфраструктуру операційного менеджменту підприємства (управління ремонтними, інструментальними, енергетичними, транспортними і складськими господарствами) має особливості забезпечення ефективного функціонування операційної системи підприємства в попередженні можливих порушень в управлінні допоміжно-обслуговуючих заходів. Необхідно відмітить те, що значні витрати у допоміжних виробництвах операційної інфраструктури можуть бути доцільні лише тоді, коло вони сприяють зниженню собівартості продукції у основному виробництві і підвищують якість основної продукції. Управління ремонтним господарством в сучасній операційній системі потребує великої кількості ремонтних робіт, машин і механізмів, транспорпортних засобів та ішого обладнання, так як кожне підприємство зацікавлене в тому, щоб обладнання тривалий час знаходилося в робочому стані. Управлінська структура ремонтного господарства охоплює: організаційну (матеріально-технічне забезпечення, контроль кількості і якості матеріалів, що надходять, і виконаних ремонтних робіт), економічну (стратегічне прогнозування матерально-технічного забезпечення ремонтного господарства), технічну (аналіз технічного обладнання), ремонтно-механічну (основний обсяг ремонтних робіт), служби і склади. Менеджер операційної системи ремонтного господарства розробляє стратегічні системи: прогнозоваго забезпечення своєчасних попереджувальних ремонтних робіт, обладнання і удосконалення управління напрямками ремонтного господарства [28, 201].

Управління інструментальним забезпеченням операійної системи здійснюється в необхідності використання різного дорогого оснащення: вимірювальні інструменти, верстатні та слюсарні знаряддя, штампи, різні допоміжні інструменти та інше, без якого неможливо здійснювати операційний процес по виробництву продукції. В управлінні інструментальним господарством тісно переплітаються технічні і економічні елементи, елементи стратегічного прогнозування у визначенні потреб стандартних універсально-нормативних інструментів, виготовлених на спеціалізованих підприємствах і призначених для виготовлення того чи ішого виробу. Менеджер управління інструментальним господарством розробляє стратегічну систему прогнозованого забезпечення необхідними високоточними інструментальними пристроями, оснащенням та інструментами, які необхідні для нормального функціонування операційної системи підприємства.

Управління енергетичним забезпеченням операційної системи підприємства базується на використанні усіх видів енергоресурсів, які є носіями різних видів енергії (електричної, теплової енергії твердого, рідинного та газоподібного палива і іншої), які забезпечують різні можливості функціонування операційної системи підприємства. Управлінська структура енергетичного забезпечення операціної системи підприємства має п’ять складових частин: енергосилову службу (підстанції, електростанції та інше); теплову службу (тепломережі, котельні та інше); газопостачальну службу (станції постачання киснем, газом та інше); службу зв’язку (пожарна сигналізація, АТС і інше); енергоремонтні служби, що виконують різні ремонти електро-енергетичного обладнання. Менеджер (головний енергетик) і його заступники розробляють стратегічний енергетичний прогноз забезпечення потреб усіх необхідних видів енергії для підприємства і удосконалення управління енергетичним господарством підприємства.

Управління транспортним забезпеченням операційної системи підприємства поєднує усі матеріальні потоки операційної системи і без транспортного забезпечення операційна система працювати не може. Управління транспортним обслуговуванням здійснює служба транспортного забезпечення підприємства, яка здійснює внутрішній і зовнішній вантажооборот. Менеджер транспортного забезпечення розробляє стратегічний прогноз вантажопотоку і стратегічний план удосконалення управління транспортним забезпеченням і підвищення ефективності роботи транспортного господарства підприємства [11, 92].

Основні завдання управління складським господарством в менеджменті операційної системи базуються на виконнні функції ефективного зберігання основних та допоміжних матеріалів. За ступенем користування склади поділяються на індивідуального (зберігають продукцію одного підприє-мства) і колективного користування (оренда фізичних та юридичних осіб). За розміром склади бувають від невеликих приміщень (декілька сотень квадратних метрів) до складів-гігантів (сотні тисяч квадратних метрів). Менеджер складського господарства операційної системи здійснює стратегічне прогнозування діяльності складським господарством і удосконалення ефективної його діяльності.

Економічне обгрунтування управлінських рішень, пов’язаних з якістю продукції (послуг) в системі операційного менеджменту визначається здатністю забезпечити конкурентну захищеність продукції (послуг). Відомо, що економія всіх видів резервів і багато іншим поступається місцем якості продукції. Управління системою якості продукції (послуг) в операційній системі здійснює служба управління системою якості продукції (послуг), яка розробляє стратегічне прогнозуння системою якості продукції (послуг) і впровадження реальних заходів щодо виконання якісних показників конкурентнозахищеної продукції операційної системи підприємства.

Для економічного обгрунтування управлінських рішень, пов’язаних з менеджментом операційної системи підприємства, в цілях вибору оптимальних варіантів цих управлінських рішень необхідно зібрати показники управлінської діяльності (достовірну статистичну техніко-економічну інформацію), використовуючи також експертні оцінки менеджерів високої фахової підготовки. На основі сформованого масива достовірної техніко-економічної інформації будується статистична оптимізаційна модель показників економічного обгрунтування упралінських рішень, пов’язаних з менеджментом операційної системи підприємства. Статистична оптимізаційна економіко-математична модель показників економічного обгрунтування управлінських рішень — це набір параметрів, об'єднаних в одне ціле регресійними рівняннями. Внаслідок проведення багатофакторного регресійного аналізу (визначення коефіцієнтів регресії, залишкову дисперсію, відсів незначних параметрів рівняння регресії, використовуючи багатоступеневий аналіз та інше) одержуємо оптимальні значення показників від впровадження управлінських рішень на основі реалізації алгоритмів визначення їх оптимальних варіантів на комп’ютерній техніці по економіко-математичній моделі (в системі АСУ підприємством). Одержання реальних (прогнозних) приростних оцінок прибутку і іншого, з врахуванням якісних показників продукції (послуг), проводиться економічне обгрунтування управлінських рішень, пов’язаних з менеджментом операційної системи [52, 117].

1.2 Методологія та правове забезпечення операційного менеджменту підприємства Процес управління підприємством базується на використанні механізмів операційного менеджменту, складовою яких є правове і нормативне забезпечення управлінських рішень. Через розробку системи законів та інших нормативних актів держава проводить відповідну політику і здійснює регулювання фінансово-господарської діяльності підприємств економічними методами.

Правові основи діяльності окремих суб'єктів господарювання перш за все базуються на конституційних нормах. Конституція України є важливим джерелом права і віддзеркалює у концентрованому вигляді правовий простір, в якому здійснюється розвиток підприємництва в нашій країні. Конституцією України регламентується право громадян на здійснення будь-якого виду підприємницької діяльності, не забороненого законом. Водночас держава забезпечує розвиток конкуренції в підприємницькій діяльності, здійснює антимонопольне, кредитне, бюджетне та податкове регулювання, захищає права споживачів, контролює якість і безпеку продукції і всіх видів послуг та робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Конституція України формує правовий простір для розвитку вільного підприємництва в країні й водночас створює передумови для використання операційного менеджменту як системи управління діяльністю суб'єктів господарювання в економіці ринкового типу.

Правовим забезпеченням операційного менеджменту є чинні закони України, укази Президента, постанови Кабінету Міністрів України, накази та положення міністерств та відомств, установчі договори та статути підприємств [10, 59].

Господарський кодекс України встановлює відповідно до Конституції України правові основи господарської діяльності (господарювання), яка базується на різноманітності суб'єктів господарювання різних форм власності. Згаданий вище кодекс має на меті забезпечити зростання ділової активності суб'єктів господарювання, розвиток підприємництва і на цій основі підвищення ефективності суспільного виробництва, його соціальну спрямованість відповідно до вимог Конституції України, утвердити суспільний господарський порядок в економічній системі України, сприяти гармонізації її з іншими економічними системами.

Господарський кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Правові засади господарської діяльності підприємств, створених у формі акціонерних товариств, товариств з обмеженою і повною відповідальністю регламентує Закон України «Про господарські товариства» від 10.09.91. Цей закон визначає поняття і види господарських товариств, правила їх створення, діяльності, права та обов’язки учасників і засновників.

З метою залучення зовнішніх фінансових ресурсів господарські товариства можуть випускати корпоративні або боргові цінні папери. Умови такої емісії в загальному вигляді регламентуються Законом України «Про цінні папери та фондову біржу» від 18.06.91. Крім того, підприємства можуть здійснювати фінансові операції різного роду з цінними паперами, керуючись положенням Закону України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» від 10.12.97.

Фінансово-майнові відносини підприємств регламентуються нормами цивільного права, зафіксованими у Цивільному кодексі України і Законі України «Про власність». Цей закон визначає об'єктів і суб'єктів права власності, порядок використання власником майна для здійснення підприємницької діяльності, а також визначає право приватної, колективної, державної та інтелектуальної власності.

Відносини підприємства зі своїми працівниками щодо оплати праці регламентуються Законом України «Про оплату праці». Закон визначає економічні, правові й організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах з підприємством на підставі трудового договору [17, 92].

Державне регулювання аспектів зовнішньоекономічної діяльності підприємств здійснюється відповідно до правових норм, закріплених у Законі України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.91. Цей закон вводить основні терміни і положення, визначає суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності в Україні, встановлює форми зовнішньоекономічних угод і договорів. У розрахунках із зарубіжними партнерами застосовуються контрактні ціни, що формуються відповідно до умов і цін світового ринку. Особливості та сфера застосування державного регулювання цін регламентуються Законом України «Про ціни і ціноутворення». Порядок використання іноземної валюти визначається валютним законодавством України.

На підставі Закону України «Про систему оподаткування» від 18.02.97, підприємства мають певне коло юридичних обов’язків. Зокрема, вони зобов’язані:

— вести бухгалтерський і податковий облік;

— складати звітність про фінансово-господарську діяльність;

— сплачувати належні суми податків та обов’язкових платежів у встановлені законодавством терміни;

— допускати посадових осіб державних податкових органів до обстеження приміщень, що використовуються для отримання прибутку, а також для перевірок щодо питань обчислення та сплати податків.

Порядок складання бухгалтерської звітності та подання статистичної звітності визначається Законом України «Про державну статистику» (в новій редакції від 13.07.2000) та відповідними П (С)БО.

Аудиторська перевірка звітності підприємств регламентується Законом України «Про аудиторську діяльність» від 22.04.93 зі змінами 1997 р. Обов’язкова аудиторська перевірка річного балансу і звітності підприємств з річним господарським оборотом менш як двісті п’ятдесят неоподатковуваних мінімумів проводиться один раз на три роки.

Фінансова політика держави у сфері оподаткування конкретизується у спеціальних актах податкового права, серед яких найбільш суттєве значення для підприємств мають Бюджетний кодекс України, Закони України «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про податок на додану вартість», «Про плату за землю», «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів», декрети Кабінету Міністрів України «Про акцизний збір», «Про місцеві податки та збори» з наступними змінами та доповненнями та ін. Кожний з перелічених законодавчих актів конкретизує певні аспекти державної податкової політики. Так, сплата підприємством таких обов’язкових податків, як податок на прибуток та податок на додану вартість, регламентується окремими законодавчими актами. Закони України «Про оподаткування прибутку підприємств» та «Про податок на додану вартість» визначають платників податку, об'єкти оподаткування, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету [21, 119].

В цілому, характеризуючи податкове законодавство в Україні, слід відзначити його недосконалість і нестабільність, значний податковий тиск на підприємців і, у зв’язку з цим, неможливість формування власних фінансових ресурсів підприємств, достатніх для розширеного відтворення їх виробничих фондів. У ситуації, яка склалась сьогодні, навіть маючи високий рівень доступу до інформації, дуже важко прослідкувати за всіма змінами у податковому законодавстві і відреагувати на них належним чином. Взагалі сучасна податкова система містить багато протиріч, є громіздкою і непрозорою, що у свою чергу ускладнює ведення податкового обліку і певною мірою провокує поглиблення «тінізації» національної економіки. У результаті високого податкового тиску вимиваються власні оборотні кошти, погіршується фінансовий стан підприємств, збільшується обсяг кредиторської та дебіторської заборгованості, що може призвести до їх банкрутства, якщо не вжити антикризових заходів. Ці заходи, а також дії підприємства за неможливості відновлення фінансової стабільності регламентуються Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», прийнятим у грудні 1999 р.

Таким чином, реформування податкової системи є однією з нагальних проблем удосконалення правової бази операційного менеджменту. Особливо актуальним для України є прийняття нового податкового кодексу, який би виправив суттєві недоліки чинного податкового законодавства, зменшив податковий тиск на суб'єктів підприємництва, врегулював кількість податків та спростив порядок їх справляння.

Водночас, з метою підвищення дієвості податкового механізму необхідно більшою мірою задіяти стимулюючу функцію податків через систему таких пільг, як зміна об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, диференціація податкових ставок, запровадження спеціального податкового режиму тощо. У цьому випадку будуть створені правові передумови для проведення на підприємствах ефективної податкової політики, спрямованої на збільшення фінансових ресурсів суб'єктів господарювання.

Ці питання слід вирішувати на законодавчому рівні, і перш за все впорядкувати контрольно-ревізійні функції органів контролю, включаючи:

— визначення граничного переліку цих функцій;

— встановлення строків, періодичності та послідовності контрольних перевірок;

— розроблення лінійного механізму відповідальності органів контролю та посадових осіб за допущені під час перевірок порушення;

— забезпечення підприємств нормативними документами, що регламентують діяльність відповідних органів контролю [36, 175].

Важливим кроком у вирішенні проблеми взаємовідносин підприємців з органами контролю стало прийняття Указу Президента України. «Про деякі заходи з дорегулювання підприємницької діяльності» (від 23.07.98). Цим законодавчим актом створені правові засади для захисту підприємців від некоординованих та незаконних дій органів контролю, набагато зменшена кількість перевірок підприємницьких структур, лібералізована діяльність суб'єктів підприємництва, що в цілому сприяє зростанню підприємницької активності та творчої ініціативи фінансових менеджерів.

Значним кроком в удосконаленні правового забезпечення операційного менеджменту є проведена систематизації законодавства про підприємництво в Господарському кодексі України.

У цілому, характеризуючи внесені у 2004 р. зміни в чинне законодавство у сфері регулювання управління підприємницької діяльності в Україні, необхідно відзначити його значну стабілізцію, що сприятиме активізації ролі менеджерів в управлінні операційними процесами на підприємствах.

Отже, реформування національного законодавства безпосередньо пов’язане з вирішенням проблем організації операційної діяльності підприємств, забезпеченням їх стійкості шляхом створення передумов для ефективного застосування концепцій операційного менеджменту при управлінні виробничими процесами.

Одним із головних напрямків подальшого удосконалення законодавчої бази операційного менеджменту є приведення їх у відповідність до швидкозмінюваних вимог ринкової економіки, ліквідація неоднозначності та суперечливості в деяких законодавчих актах, забезпечення ясності та простоти їх розуміння.

Процес систематизації законодавства про підприємництво має здійснюватись на основі глибокого пізнання соціально-економічної сутності та закономірностей розвитку підприємництва, а також на засадах єдиного розуміння стратегії державної політики розвитку підприємництва в Україні й ринкового реформування господарського механізму. Саме такий підхід до формування законодавчої бази підприємницької діяльності сприятиме підвищенню ролі менеджерів в управлінні виробничими процесами суб'єктів господарювання [24, 87].

Методи управління — це засоби впливу на об'єкт управління для досягнення певних цілей. Методи управління поділяють на економічні, адміністративні, соціально-психологічні, правові.

Операційний менеджмент спрямовано на реалізацію стратегічних рішень в процесі щоденного управління діяльністю. Операційний менеджмент включає широкий спектр дій зі здійснення банківських операцій: надання фінансових послуг клієнтам. Завдання операційного менеджменту полягають в дотриманні нормативних вимог регулюючих органів, підтриманні ліквідності, раціональному управлінні активами і пасивами з погляду співвідношення їх строків та обсягів, управління ризиками. Операційний менеджмент включає управлінські дії, спрямовані на здійснення операцій в короткостроковому періоді, який, як правило, не перевищує одного року. За функціональною ознакою в операційному менеджменті банку виокремлюють такі напрями: кредитний менеджмент, інвестиційний менеджмент, менеджмент грошової позиції. Між стратегічним та операційним менеджментом існує тісний взаємозв'язок, адже оперативні управлінські рішення є елементом виконання стратегії та спрямовані на досягнення перспективних цілей.

Організаційний менеджмент спрямовано на вирішення проблем раціональної організації й управління колективом, створення організаційних структур і систем забезпечення діяльності.

Розроблені чотири групи методів управління операційними системами:

1) організаційні;

2) адміністративні;

3) економічні;

4) соціально-психологічні [29, 124].

Організаційні методи. Сутність в тому, що перед тим, як будь-яка діяльність буде здійснюватись, вона повинна бути оптимально організована. Необхідно спочатку створити цех, дільницю підприємства, розробити правила їх діяльності, підібрати людей, дати їм завдання, потім керувати їх діяльністю.

Адміністративні методи або методи керівної мотивації - відкрите примушення людей до тієї чи іншої діяльності. Ці методи широко застосовувались на промислових підприємствах і в сфері послуг при командно-адміністративній системі.

Економічні методи: витісняють адміністративні, виражають непрямий вплив на об'єкт, та економічну зацікавленість людей.

Соціально-психологічні методи застосовуються для творчих людей (інтелектуальних професій), для яких гроші - важливий, але не головний стимул до праці.

Концептуально вони зводяться до двох основних напрямків:

1. Формування сприятливого морально-психологічного клімату в колективі.

2. Виявлення і розвиток індивідуальних здібностей людини [13, 141].

РОЗДІЛ 2

АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА ТА ОПЕРАЦІЙНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ ВАТ «ВОЛОДАРКА»

2.1 Організаційно-управлінська та фінансово-економічна характеристика функціонування ВАТ «Володарка»

Відкрите акціонерне товариство «Володарка» створено згідно з рішенням засновника (засновників) від «18» березня 1993 року.

Найменування Товариства:

повне найменування — Відкрите акціонерне товариство «Володарка».

скорочене найменування — ВАТ «Володарка».

комерційне (фірмове) найменування — ВАТ «Володарка».

Місцезнаходження Товариства: Вінницька обл., Старомiський рн. 21 001 м. Вiнниця вул. Коцюбинського б. 39.

ВАТ «Володарка» є юридичною особою з дати його державної реєстрації.

Товариство має цивільні права та обов’язки, здійснює свою діяльність відповідно до статуту та закону. Товариство може бути відповідачем та позивачем у суді.

Товариство має самостійний баланс, рахунки в банках, печатку та кутовий штамп зі своїм найменуванням, знак для товарів і послуг.

Майно Товариства формується з джерел, не заборонених чинним законодавством України.

Товариство є власником:

— майна, переданого йому засновниками та акціонерами у власність як вклад до статутного капіталу;

— продукції, виробленої Товариством у результаті господарської діяльності;

— одержаних доходів;

— іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом.

Товариство має право продавати, передавати безоплатно, обмінювати, здавати в оренду юридичним та фізичним особам засоби виробництва та інші матеріальні цінності, використовувати та відчужувати їх іншим шляхом, якщо це не суперечить чинному законодавству України та статуту.

Товариство має право випускати акції, облігації та інші цінні папери. Умови випуску та порядок розміщення акцій та облігацій визначаються у рішенні про їх випуск.

Товариство самостійно відповідає за своїми зобов’язаннями усім своїм майном.

Акціонери не відповідають за зобов’язаннями Товариства і несуть ризик збитків, пов’язаних з діяльністю Товариства, у межах вартості акцій, що їм належать.

Акціонери, які не повністю оплатили акції, відповідають за зобов’язаннями Товариства у межах неоплаченої частини вартості належних їм акцій.

Товариство створюється з метою здійснення підприємницької діяльності для одержання прибутку в інтересах акціонерів Товариства, максимізації добробуту акціонерів у вигляді зростання ринкової вартості акцій Товариства, а також отримання акціонерами дивідендів.

Предметом діяльності Товариства є:

— виробництво швейних виробів (крім пошиття на замовлення населення);

— роздрібна торгівля недержавних організацій, крім споживчої кооперації;

— оптова торгівля недержавних організацій, крім споживчої кооперації.

Окремі види діяльності, перелік яких встановлюється законом, Товариство може здійснювати після одержання ним спеціального дозволу (ліцензії).

Товариство має право самостійно здійснювати зовнішньоекономічну діяльність у будь-якій сфері, пов’язаній з предметом його діяльності. При здійсненні зовнішньоекономічної діяльності Товариство користується повним обсягом прав суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності відповідно до чинного законодавства України.

У разі необхідності у статуті Товариства, яке активно займається зовнішньоекономічною діяльністю, положення щодо її здійснення можуть бути викладені більш детально у вигляді окремого розділу статуту.

Статутний капітал Товариства становить 4005,9 тисяч гривень.

Статутний капітал Товариства поділено на акції і становить 213 078 акцій.

Статутний капітал Товариства утворюється з вартості вкладів акціонерів, внесених внаслідок придбання ними акцій. На дату заснування Товариства кількість акцій, що купувалася засновниками, та їхня частка у статутному капіталі складала половину акцій.

Товариство має право змінювати (збільшувати або зменшувати) розмір статутного капіталу. Рішення про збільшення або зменшення розміру статутного капіталу Товариства приймається загальними зборами акціонерів.

Розмір статутного капіталу може бути збільшено шляхом:

— збільшення номінальної вартості акцій;

— додаткового випуску акцій.

Розмір статутного капіталу може бути зменшено шляхом:

— зменшення номінальної вартості акцій;

— купівлі Товариством частини випущених акцій з метою зменшення їх загальної кількості.

Порядок розподілу прибутку і покриття збитків Товариства визначається рішенням загальних зборів відповідно до чинного законодавства України та статуту Товариства.