Озброєння давньоруського населення Буковини

Зміст

Вступ Розділ 1. Зброя дальнього бою з території Буковини Розділ 2. Зброя ближнього бою та обладунок давньоруського воїна з території Сіретсько-Дністровського межиріччя Розділ 3. Спорядження вершника та верхового коня з території Буковини Висновки Список використаних джерел та літератури Додаток 1

Додаток 2

Додаток 3

Додаток 4

Додаток 5

Додаток 6

Додаток 7

Додаток 8

Вступ

Одним із основних показників рівня військової справи є згадувана у літописах зброя, відома за багаточисельними знахідками на археологічних пам’ятках і становить один із показників культурного рівня суспільства. Її неможливо розглядати у відриві від економічного виробництва, соціального середовища та тих прошарків і груп, із яких складалося військо. Тому, говорячи про військову справу давньоруських воїнів, та передусім про озброєння, слід зважати на його специфіку тощо.

Актуальність теми. Вивчення такого історичного періоду як середньовіччя завжди несло за собою нагальні актуальні проблеми для вивчення. Особливо це стосується Давньоруської держави, військова справа якої, в контексті озброєння та збільшення кількості її предметів, здобутих на археологічних дослідженнях останніми роками все ж потребує подальшого вивчення. Говорячи про регіон Сірето — Дністровського межиріччя, який був складовою Київської Русі, а в подальшому Галицько-Волинського князівства, слід сказати, що перед дослідником, він відкриває великі та перспективні можливості для вивчення військової справи, та передусім озброєння. Актуальні проблеми постають перед дослідником у питанні атрибутизації, інтерпретації, та в подальшому типологізації та класифікації предметів озброєння. Кожен з вищеперерахованих розділів несе за собою окрему актуальність, що дозволить в подальшому визначити не лише загальний рівень військової справи на Буковині в ХІ - першій половині ХІІІ ст., а й дозволить поглянути на еволюцію озброєння в контексті тогочасних політичних подій, які відбувалися у регіоні.

Вивчаючи зброю, можна прийти до висновків, які характеризують як військову справу, так і господарське, торговельне і соціальне життя давньоруського суспільства загалом, адже високий ступінь розвитку металообробного ремесла на території Сірето — Дністровського межиріччя давав можливість виробляти майже усі види високоякісної зброї. Озброєння давньоруського населення краю не поступалося ні асортиментом, ні якістю озброєння та військового спорядження інших теренів Давньої Русі та сусідніх країн. А отже, дослідження предметів давньоруського озброєння є досить актуальним та перспективним, а отже, потребує і нових підходів та новітніх методів у своєму вивченні, що і буде нами продовжено та висвітлено у наступних роботах.

Огляд джерел та історіографії. Загалом, говорячи передусім про джерела, то слід сказати, що так чи інакше, сама специфіка назви того чи іншого предмету озброєння потребує подальшого дослідження. Основними джерелами до вивчення озброєння загалом, в контекст яких можна ввести зброю, знайдену на Буковині є літописи: Лаврентіївський, Іпатіївський, Воскресенський, Ніконовський, Радзивіловський, Псковські та Білорусько — литовські літописи. Окрему цінність несуть такі документи як «Повесть временных лет» та «Слово о полку Ігоревім». У вищезгаданих літописах згадуються окремі типи зброї, що несе за собою вивчення та огляд їх використання у тих чи інших політичних подіях того чи іншого регіону. На окрему увагу заслуговують джерела та свідчення іноземних авторів, передусім у цьому аспекті слід назвати Джованні дель Плано Карпіні, який детально описав зброю дальнього бою, передусім монголо — татар, а саме їх наконечники стріл. Основними джерелами до написання даної роботи були археологічні джерела, про які піде мова нижче. Важливими у цьому плані також є іконографічні джерела. Так, мініатюри, вміщені у літописах дають можливість уявити як виглядала давньоруська зброю тоді, та як вона дійшла до нас, простежити її еволюцію.

Переходячи до історіографії, слід сказати, що на даний момент існує значна кількість публікацій по даній проблемі, та все ж таки, в наявності існує велика кількість матеріалу який потребує подальшого опису, та зможе пролити нові відкриття на вивчення давньоруського озброєння загалом. Передусім, по предметам озброєння давньоруського часу, з території Буковини публікування починається з ІІ пол. ХХ ст. Насамперед, слід назвати роботи Б. Тимощука, який заклав основи дослідження давньоруських пам’яток на Буковині. Проводячи дослідження на багатьох поселеннях ХІ - першої половини ХІІІ ст. ним було опубліковано і знахідки зброї. Загалом, характеризуючи історіографічну проблему по озброєнні давньоруського часу на Буковині, то слід назвати роботи Л. Михайлини, І. Возного, С. Пивоварова, А. Федорука тощо.

Об'єктом дослідження є вивчення військової справи давньоруського населення на території Сірето — Дністровського межиріччя загалом.

Предметом дослідження є характеристика предметів наступального та захисного озброєння давньоруського часу з території Буковини.

Метою дослідження є висвітлення та характеристика одного із найбільш важливих розділів військової історії, а саме озброєння. Насамперед це здійснення типологічного та узагальнюючого критерію середньовічної зброї періоду Київської Русі, як наступально, так і захисної.

Завдання дослідження:

полягає у висвітленні, характеристиці та узагальненні тих нагальних проблем, які присутні на даному етапі при вивченні предметів озброєння давньоруського часу на Буковині;

показати еволюцію розвитку середньовічної зброї на досліджуваній території в подальшому;

простежити динаміку розвитку військової справи загалом;

поставити проблеми для подальшого вивчення предметів озброєння ХІ - першої половини ХІІІ ст. в контексті території межиріччя Верхнього Сірету та Середнього Дністра;

здійснити спробу певної інтерпретації, атрибутизації, та типологізації тих чи інших предметів зброї;

ввести їх у загальну класифікацію, в політичний, економічний та соціальний контекст той чи інший тип зброї;

показати яке значення справив той чи інший тип озброєння на подальший хід подій на території Буковини у ХІІІ - ХІV ст.

Методи дослідження. При написанні роботи ми користувалися загальнонауковими методами, передусім, були використані типологічний, статистичний методи, метод бінарної опозиції, а також окремо археологічними методами дослідження. Вперше було поставлено проблему використання балістичного методу в археології, по відношенні до законів руху предметів озброєння.

Наукова новизна роботи полягає у тому, що нами було переглянуто здобутки та результати, зроблені дослідниками давніше, знайдено та відредаговано окремі аспекти типологізації предметів озброєння, введення їх в загальну класифікацію, наукова новизна полягає також у тому, що вперше нами було поставлено проблему використання балістичного методу в археології, по відношенні до території Сірето — Дністровського межиріччя.

Теоретичне та практичне значення роботи. Теоретичне значення полягає у тому, що на основі загальної історіографії було сформовано власну концепцію та підхід до вивчення зброї, яку можна буде розвинути в подальшому та розробити окрему класифікацію для того чи іншого виду озброєння; практичне значення даної роботи полягає у тому, що вона є узагальнюючою в тому аспекті, що її можна буде використати для подальшого дослідження військової справи у регіоні у ХІ - першій половині ХІІІ ст.

Географічні рамки охоплюють територію межиріччя Верхнього Сірету та Середнього Дністра, тобто територію сучасної Буковини.

Хронологічні рамки охоплюють ХІ - першу половину ХІІІ ст. Нижня межа обумовлена остаточним входженням Буковини до складу Київської Русі, а верхня межа — монголо-татарською навалою на землі Русі, Буковини зокрема.

Розділ 1. Зброя дальнього бою з території Буковини

Одним із найбільш багатих регіонів на археологічні пам’ятки, зокрема на старожитності військової справи є територія межиріччя Верхнього Пруту та Середнього Дністра. Чільне місце серед подібних старожитностей займають наконечники стріл, та що дуже рідко це частини самого лука. За останні роки науковцями було досліджено значну кількість пам’яток подібного типу: проведено їх опис, зроблено певні спроби типологізації наконечників стріл з території Буковини. Але деякі питання, які стосуються цих рідкісних старожитностей залишалися і залишаються поза увагою дослідників. Так, на сьогодні існують нові підходи до вивчення, зокрема класифікації нині наявних середньовічних наконечників стріл з території Буковини. Але через відсутність наукових підходів у моделюванні та реконструкції тих же наконечників, що в свою чергу привело до неправильної інтерпретації того чи іншого вістря стріли виникає питання об'єктивності та правильного визначення.

В свою чергу, говорячи про дану категорію археологічних пам’яток, необхідно зважати на те, що до кожного типу того чи іншого наконечника стріли застосовується свій підхід до вивчення, робиться спроба типологізації, моделювання, інтерпретації та реконструкції того чи іншого предмету, що в свою чергу, у зв’язку з накопиченням нового матеріалу стає все більш проблематичним та потребує подальшого дослідження.

Характеризуючи зброю дальнього бою, яка була виявлена на території Буковини, необхідно звернути увагу на те, що на даний момент не існує єдиної, чіткої класифікації наконечників стріл, які б несли у собі типологію за усіма характеристиками, зокрема це видова, балістична тощо. Дане питання стоїть у нас на порядку денному, за яким буде розроблена загальна типологія для наконечників стріл. Тому, зважаючи на це, ми подаємо класифікацію наявних нині наконечників за А. Медведєвим, доповнюючи та переробляючи ту типологію, яка була здійснена І. Возним.

Отже, як вже говорилося вище, основною категорією знахідок, які характеризують зброю дальнього бою і промислового полювання є наконечники стріл. Про широке використання їх у бойових умовах неодноразово згадувалося у давньоруських літописах: «и стреливше побегнуша предь оугри», «стрельци и пустившее по стреле на Роусь».Такі ж свідчення знаходимо і в «Слові о полку Ігоревім»: «идти дождю стрелами».

Окремі дослідники вважають, що у київському війську з лука вмів стріляти кожний воїн. Лук був у піхотинців та у вершників, що і відрізняло їх від західноєвропейських рицарів. Очевидно, прогресс у військовій справі домонгольської Русі - розвиток легкої кінноти, озброєної луками не обминув і територію Сіретсько — Дністровського межиріччя.

Отже, перейдемо до безпосередньої характеристики нині наявних наконечників стріл з території Буковини. За характером кріплення, наконечники стріл поділяються на черешкові та втульчасті, а за поперечним перетином пера — на плоскі та гранчасті. Плоскі мають у перетині вигляд вузької витягнутої лінзи або сильно сплющенного ромбу, гранчасті - вигляд трикутника, квадрата, чотирикутника, ромба. Серед плоских черешкових наконечників стріл, які складають основну кількість знахідок, можна виділити 14 основних типів (Додаток 1):

1 — двошипні з шийкою і упором, довжиною 8,4 см, довжина пера 5,6 см, ширина — 2,1 см. Знайдені вони на Чорнівському та Зеленолипівському городищах [рис. 1: 1,2]. Використовувалися такі наконечники, в основному, на заході Давньої Русі у VІІІ - ХІІІ ст. і відносяться до типу 30 за типологією А. Мєдвєдєва.

2 — наконечники з боковими виступами. Їх довжина складала 6,9 — 8,5 см, довжина пера 4 — 6,3 см, ширина 1,5 — 3,2 см [рис. 1: 3−5; рис. 2: 1, 2]. Виявлені такі наконечники у Ленківцях на Пруті, Чорнівці. Вони побутували на Русі з ХІІ ст. до монголо — татарського нашестя і за класифікацією А. Мєдвєдєва відносяться до типу 32. Наконечники такого типу зустрінуті на давньоруських пам’ятках, які були зруйновані під час монголо — татарського завоювання.

3 — кілеподібні витягнуті з найбільшим розширенням у середній третині довжини пера. Це наконечники типу 33, які були поширені на теренах давньоруської держави у ХІІ - першій половині ХІІІ ст. Довжина їх становила 8,8 см, довжина пера 6 см, ширина 1,4 см [рис. 1: 6]. Виявлений такий наконечник на городищі Зелена Липа. Аналогічні вістря відомі в землі в’ятичів, Княжій Горі, Райках, Колодяжині.

4 — трикутні. Виявлені на Чорнівському городищі [рис. 1: 7]. Довжина їх сягала 8,7 см, довжина пера — 6,2 см, ширина — 1,8 см. Відносяться вони до типу 37 за А. Мєдвєдєвим, а час побутування їх припадає на VІІІ - ХІV ст.

5 — ромбоподібні з упором і розширенням у нижній третині довжини пера. Виявлені вони на городищах у Добринівцях, Зеленій Липі, літописному Василеві та с. Василівці [рис. 1: 8]. Відносяться такі наконечники до типу 40 і час побутування їх припадає на Х — ХІV ст.

6 — ромбоподібні без упора. Довжина таких наконечників становила 10 см, ширина пера 1,7 см [рис. 1: 9; рис. 2: 3, 4]. Відомі вони на пам’ятках Х — першої половини ХІІІ ст. території Буковини у Миткові, Ленківцях на Пруті, Чорнівці. Такі наконечники відносяться до типу 47 за А. Мєдвєдєвим, а час побутування їх припадає на VІІІ - ХІV ст. Аналогії цим наконечникам відомі на поселеннях в Озаричах, Григорівці, Білій Церкві.

7 — ромбоподібні з упором. Такі наконечники стріл відносяться до типу 48. Час побутування їх припадає на ІХ — ХІV ст. На досліджуваних теренах вони відомі з Чорнівського та Зеленолипівського городищ [рис. 1: 10 — 12; рис. 2: 7, 10]. Їхні розміри були в межах: довжина — 6,5 см, довжина пера — 3 см, найбільша ширина — 2,4 см. Аналогічні вістря стріл відомі на городищах Х ст. Алчедарі, Єкимауцах, Пліснеську, Воїщині.

8 — ромбоподібні з найбільшим розширенням у верхній половині довжини пера довжиною 8 см. Довжина пера 4,5 см, ширина 1,4 см. На території регіону вони представлені серед матеріалів Чорнівки, Василева [рис. 1: 13]. Такі наконечники розповсюджені з VІІІ до ХІІІ ст. на всій території Східної Європи. Відносяться вони до типу 52.

9 — дворогі зрізні без упора. Виявлений такий наконечник на території Ленківецького городища ХІІ - першої половини ХІІІ ст [рис. 1: 57; рис. 2: 30]. Довжина його становить 7 см, ширина пера — 3 см. Відносяться такі вістря до типу 59. Правда, А. Мєдвєдєв вказує, що такі вістря були в основному поширені у Приладожжі та Поволжі. Вони також виявлені на Чернігівщині, Білій Церкві. Такі вістря характерні для стріл кочівників, а в Пруто — Дністровському межиріччі їх було достатньо, що не виключає запозичення такої форми, або ж торгового обміну.

10 — гостролисті з черешком для древка без упора або з ним. Довжина їх становила 5,5 — 7 см, довжина пера 3,2 — 4,5 см, ширина 1,8 — 2 см. На досліджуваних теренах вони відомі серед археологічного матеріалу городищ у Чорнівці та Зеленій Липі [рис. 1: 14; рис. 2: 6, 8]. Розповсюджені вони у Східній Європі у VІІІ - ХІІІ ст. За класифікацією А. Мєдвєдєва, вони відносяться до типу 61.

11 — лавролисті з упором і без нього. Такі вістря наконечників датуються ІХ — ХІІІ ст і відносяться до типу 63. Розміри їх коливаються так: довжина 6,2 — 10,7 см, довжина пера 3,3 — 6,2 см, ширина 1,5 — 2,7 см. Відомі вони на пам’ятках VІІІ - ХІІІ ст. у Ревному, Карапчеві, Чорнівці, Ленківцях на Пруті [рис. 1: 15−17; рис. 2: 5, 9]. Дана категорія знахідок добре відома на всій території поширення слов’яно — руських пам’яток.

До плоских черешкових наконечників стріл належать і монголо — татарські зрізні у вигляді лопатки, що розширяються до вістря. Такими наконечниками вражали незахищеного обладунками ворога або коней, хоча на даний момент ці гіпотези спростовуються, та потребують подальшого дослідження, враховуючи їх балістичні якості. Зрізні - найпоширеніший тип наконечників, що знаходився на озброєнні монголо — татар. Такі плоскі наконечники з горизонтальним лезом завдавали широких ран, які викликали сильну кровотечу і тим самим швидко виводили ратників з бою. Існує також думка, що їх використовували для боротьби з кіннотою.

Такі вістря з теренів Буковини поділяються на три типи: 12 — веслоподібні, занесені на територію Східної Європи монголами у першій половині ХІІІ ст. Довжина їх 8 — 10,5 см, довжина пера — 5 — 6 см, ширина — 1,5 — 1,8 см. На території Буковини вони відомі з Чорнівського городища [рис. 1: 18; рис. 2: 19]. Загалом, наконечники цього типу зустрічаються на пам’ятках, зруйнованих монголо-татарами. Вони відносяться до типу 66 за А. Мєдвєдєвим. 13 — зрізні у вигляді вузької витягнутої лопатки з тупокутовим або вигнутим дугою вістрям [рис. 1: 19−21; рис. 2: 17, 18]. До середини ХІІІ ст. вони на Русі невідомі і з’явилися разом з монголо — татарами. Такі вістря відносяться до типу 67, а час найбільшого їх побутування припадає на ХІІІ - ХІV ст. На досліджуваних теренах наконечники такого типу массово виявлені на території Чорнівського городища.

14 — зрізень джучидський. Він довжиною 10 см, довжина пера 5,8 см, ширина 3,5 см виявлено на території Чорнівського городища [рис. 1: 22; рис. 2: 20]. Він відносться до типу 69. Це типовий монголо — татарський наконечник, відомий на багатьох давньоруських пам’ятках, що загинули під час навали. Цікаві дані про такі стріли наводить Джованні дель Плано Карпіні. У монголів є - «залізні наконечники стріл досить гострі, які ріжуть з обох сторін подобно до двосічного меча, мають гострий хвіст довжиною в один палець, який вставляється у дерево».

Крім плоских, на території Буковини відомі теж гранчасті бронебійні наконечники стріл, які служили для пробивання кольчуг, пластинчастих обладунків, шоломів, щитів. Серед них виділяється дванадцять типів: 1 — пірамідальні тригранні. Один такий виявлений на території городища VІІІ - Х ст. в с. Грозинці [рис. 1: 23]. Довжина його становить 12 см, довжина головки 7 см. Він відноситься до типу 76, виду 2 з вузьким довгим вістрям. Датуються такі наконечники Х — ХІІ ст. Аналогії йому знайдені на городищах Єкимауци, Дівич-Гора, Новгород, Озаричі.

2 — ланцетоподібні ромбічні в перетині. Такий наконечник знайдений на городищі Зелена Липа [рис. 1: 24]. Довжина його 6,5 см. довжина бойової головки — 4,5 см, найбільша ширина — 8 см. Відноситься він до типу 78, виду 2. Датуються такі вістря ХІ - ХІV ст. Аналогії таким наконечникам відомі у Драчі - республіка Словенія і за класифікацією З. Фаркаша відносяться до типу B 11b.

3 — бронебійні з короткою пірамідальною головкою трикутною в плані. Два таких наконечники виявлені на Чорнівському городищі [рис. 1: 25 — 26; рис. 2: 16]. Довжина їх становить 1,5 см, довжина головки 1,5 см, найбільша ширина 1 см. Відносяться вони до типу 84, вид 1. Такі наконечники з’явилися у Х ст. і побутували до ХІІІ ст. Знахідки їх відомі на багатьох давньоруських пам’ятках.

4 — пірамідальні квадратного перетину з круглою шийкою. Відомі такі наконечники на городищі Зелена Липа [рис. 2: 23, 38]. Їх довжина 5 см, довжина головки з шийкою 4,2 см, ширина грані 0,8 см. Датуються ці наконечники ХІІ - ХІV ст. і відносяться до типу 87. Аналогічні вістря зустрічалися в Райках, Колодяжині, Ізяславі, Тустані тощо.

5 — шиловидні, квадратні в плані без упора. На теренах Буковини, подібні наконечники відомі на городищі в Чорнівці [рис. 1: 27]. Довжина їх в середньому складала 6,8 — 7.4 см, довжина вістря 4,6 — 5,0 см, ширина однієї сторони0,5 — 0,7 см. Такі наконечники відносяться до типу 90. Вони були поширені у Східній Європі з Х по ХІV ст.

6 — шиловидні, квадратні в плані без упора. Виявлені такі наконечники поки що лише на Чорнівському городищі [рис. 1: 28−29; рис. 2: 21, 22]. Довжина їх становить 5,7 — 6,8 см, довжина головки — 3 — 3,5 см, ширина однієї сторонни — 0.5 -0,6 см. Такі наконечники відносяться до типу 93. Вони з’являються на території Східної Європи у Х ст. і побутували до ХІV ст., і тому можуть виступати чітким хронологічним індикатором археологічного об'єкту.

7 — шиловидні ромбоподібні в плані з простим упором. На теренах Буковини такі наконечники відомі на городищах у Чорнівці, Недобоївцях, Зеленій Липі [рис. 1: 30]. Довжина їх в середньому становила 6,8 — 7,4 см, довжина вістря 4,6 — 5,0 см, ширина однієї сторонни 0,5 — 0,7 см. Такі наконечники відносяться до типу 94.

8 — вузькі шилоподібні квадратні в плані з перехватом біля черешка [рис. 1: 31 — 32]. Відомі такі вістря стріл з матеріалів городищ у Чорнівці та Зеленій Липі. Довжина їх становила 7,4 см, довжина головки 5,0 см, ширина 0,5 см. Такі наконечники відносяться до типу 95. Це типові протикольчужні наконечники, які побутували на території Русі у VІІІ - ХІV ст.

9 — пірамідальні ромбічні в перетині з перехватом. Виявлений такий наконечник у Зеленій Липі. відомі вони серед старожитностей ряду археологічних пам’яток ХІ - ХІV ст. і відносяться до типу 97 [рис. 2: 24].

10 — долотоподібні. Такі наконечники мають довжину 9,1 см, довжину головки 6 см, ширину 0,8 см [рис. 1: 33; рис. 2: 14]. Знайдено таке вістря на території Чорнівського городища. Воно відноситься до типу 100 за класифікацією А. Мєдвєдєва. Такі наконечники широко побутували на Русі в ХІ - ХІV ст. і відомі на багатьох археологічних пам’ятках.

11 — бронебійний з масивною головкою лавролистої форми. Виявлене таке вістря в Зеленій Липі [рис. 1: 34]. Довжина його 7,6 см, довжина головки 3,2 см, ширина 1,2 см. Відносяться такі наконечники до типу 101. Зустрічаються вони в культурному шарі міст ХІV ст.

12 — кулеподібні, круглі в перетині. Відомий такий наконечник з городища Зелена Липа [рис. 1: 35]. Довжина його становить 6 см, довжина головки 1,6 см, діаметр 0,8 см. відносяться такі вістря до типу 102. Вони широко представлені серед археологічних матеріалів давньоруських поселень ХІІ - ХІV ст.

На поселеннях Х — першої половини ХІІІ ст. з території Буковини відомі двошипні втульчасті залізні наконечники стріл [рис. 1: 36 — 37; рис. 2: 26 — 34]. Довжина їх коливається в межах 5,2 — 7,8 см, довжина пера 3,7 — 4 см. Шийки на окремих наконечниках мають перевиту форму. За класифікацією А. Мєдвєдєва, вони відносяться до типу 2. Ефективність таких стріл в бою пояснювалася тим, що при пораненні гострі шипи перешкоджали безболісно видалити стрілу. Це надовго виводило противника зі строю. У Західній Європі такі вістря застосовувалися і для запалювальних стріл, які своїми стрілами чіплялися за дах і не падали на землю. Стрілами з такими наконечниками вражали незахищеного обладунками ворога або використовували при полюванні на звірів. Вони виявлені у Ревному, Чорнівці, Ленківцях на Пруті, Дарабанах тощо.

На досліджуваній території відомі також лавролисті залізні втульчасті наконечники стріл. Вони знайдені на поселенні у Малятинцях, Чорнівському та Зеленолипівському городищах [рис. 1: 38, 39; рис. 2: 35]. Такі наконечники відносяться до типу 5. Датуються вони ІХ — ХІІІ ст. і відомі на багатьох слов’яно — руських пам’ятках.

До зброї дальнього бою можна віднести також кістяні наконечники стріл. Вони виготовлені з міцної кістки світло — жовтого кольору, поверхня їх добре відполірована. При цьому вони часто відтворюють точні копії залізних наконечників. Більшість кістяних наконечників кілеподібної форми із заокругленим лезом, інколи в них позначені грані і в розрізі вони мають ромбоподібну форму [рис. 1: 41, 42; рис. 2: 36, 37]. Розміри таких стріл встановити не вдалося, оскільки усі вони зламані. Довжина леза становила 3 — 5,8 см, черешки плоскі. Такі кістяні стріли — тип 7 за А. Мєдвєдєвим використовувалися монголо — татарами, хоча є й інші припущення.

Зустрічаються також втульчасті кістяні наконечники, зокрема один з таких виявлений Чорнівському городищі та виготовлений з конусоподібної кінцівки рогу. В перетині має п’ятикутну форму. Довжина вістря 3,5 см, ширина сторонни 0,5 см [рис. 1: 40]. Його можна віднести до типу 4. Інший фрагмент кістяного наконечника з того ж самого городища відноситься до типу 1 — кулеподібні, конічні. Довжина вістря 3,8 см, діаметр 1,2 см [рис. 1: 43]. Подібні наконечники використовувалися як і в бою, так і на полюванні.

На Чорнівському городищі виявлено фрагмент біконічного томара [рис. 1: 58]. Довжина його складала 4,4 см. діаметр 0,8 см. Втулка не збереглася. Кінець вістря було тригранно загострене. Такі вістря відносяться до типу 2 і найбільше характерні для ХІпершої половини ХІІІ ст.

Окрім наконечників стріл, на археологічних пам’ятках Буковини відомі кістяні насадки — свистки на древко стріли. Так, на городищі у Зеленій Липі було знайдено дві такі насадки [рис. 1: 53]. Вони являють собою пустотілий предмет бочкоподібної форм из одним — трьома отворами посередині тулуба виробу. Їхнє призначення полягало у закріпленні підпаленого клоччя до древка стріли і створенні шумового ефекту під час польоту.

До предметів спорядження, які пов’язані із складним луком, належить сагайдак. Його основу становило круглее дерев’яне дно, до якого припасовувався шкіряний або берестяний циліндричний корпус. До нього кріпилися кістяні петлі для підвішування сагайдака. одна з таких петель знайдена на Чорнівському городищі [рис. 1: 52]. Пластина мала довжину 6,5 см, найбільшу ширину 1,3 см. У центрі знаходився овальний отвір 1,5×0,5 см, а по краях ще два діаметром по 0.4 см. Через ці отвори петля кріпилася до основи сагайдака за плечем або збоку. Для закріплення від тряски під час верхової їзди до дна сагайдака на ремінці кріпився металевий гак. Один з них був виявлений на Чорнівському городищі [рис. 1: 55]. Він мав довжину 7,7 см, діаметр отвору 0,7 см. До елементів сагайдака можна віднести залізні пластини довжиною 8 — 10 см, товщиною 0,1 см [рис. 1: 54]. Вони кріпилися до корпусу сагайдака, зміцнюючи при цьому його.

Знаряддя дальнього бою представлені також фрагментом черешкового наконечника сулиці чи дротика (метального спису). Даний наконечник був лавролистої форми. Його довжина 9,6 см, ширина 3,4 см. Сулиці застосовувалися для метання у ворога та слугували допоміжною зброєю.

Таким чином, видно, що на території Буковини на сьогоднішній день виявлено біля 200 наконечників стріл. Переважна більшість з них вивлена на Чорнівському городищі ХІІ - першої половини ХІІІ ст. та на городищі поблизу с. Зелена Липа. Серед відомих наконечників стріл — 93 черешкові - 68,4%, 26 втульчасті - 20%, 16 кістяні - 11,6%. основну масу наконечників стріл складають черешкові плоскі - 56 екземплярів, далі йдуть бронебійні - 23 наконечника, і 13 наконечників це монголо-татарські зрізні.

Важливим аспектом у подальшому дослідженні наконечників стріл є використання балістичного методу, тобто дію снаряду, в даному випадку наконечника стріли на ціль, а виходячи з цього і фізичні та механічні властивості. Тому ми вважаємо, що для вироблення подальшої класифікації та типологізації нині наявних у нас наконечників стріл, основним критерієм, окрім видового має бути балістичний перш — за все, так як він подає подальшу перспективу для вивчення історичного минулого Буковини, а також дає змогу реконструювати та поставити на щабель вище вивчення розвитку військової історії у регіоні у ХІ - першій половині ХІІІ ст., тому дослідження даного типу пам’яток буде продовжено.

Розділ 2. Зброя ближнього бою та обладунок давньоруського воїна з території сірето-дністровського межиріччя

Зброя ближнього бою, у порівнянні зі зброєю дальнього бою досліджена дещо гірше, так, як пам’ятки даного типу становлять рідкість у досліджуваному регіоні. Тому, обмежившись наявними нині предметами зброї ближнього бою, слід сказати, що наступальні засоби ближнього бою за принципами їх використання можна поділити на кілька категорій: зброя першого натиску — ударно колюча. До неї входять списи, піки, та деякі дослідники відносять сулиці. В більшості, вона була одноразового використання. Зброя рукопашного бою: основна — колючо — рубляча — мечі, шаблі; ударно — рубляча — сокири та допоміжна — ударно — дроблячи — булави, кистені. На відміну від першої, вона багаторазового використання.

Отже, перед тим, як безпосередньо характеризувати предмети озброєння ближнього бою з території Буковини, необхідно в загальних рисах ознайомитися зі зброєю ближнього бою і яку роль вона відігравала у бою. Важливою категорією зброї першого натиску ударно — колючого типу є списи. Вони були одним із атрибутів професійних воїнів як важлива наступальна зброя і у складі озброєння давньоруського війська відігравали не менше значення, ніж меч. Присутність списів у війську передбачала наявність добре вишколених ратників, здатних вести бій у тактично правильних лавах. Ядро давньоруського війська становили списоносці, про яких писемні джерела згадуються з ХІІ ст. як про основну бойову силу феодальної дружини: «…Изславу стошю в песцехь оунезапу приехавь вдин, оудари копцем за плеча и тако оубинь бисть». Недаремно на мініатюрах давньоруських літописів руські війська зображувалися із значною кількістю списів. Цей вид зброї до ХV ст. використовувався при кінних атаках у якості зброї першого натиску. Спис давав ратнику в рукопашному бою ряд переваг. Він був довшим за будь — яку іншу зброю, ним швидше було дістати противника. Окрім того, удар — укол списом забезпечував найлегший прийом ураження навіть броньованого воїна. Відносна дешевизна цього виду зброї робила його доступним, практично, всім соціальним прошаркам Давньоруської держави.

На території Сірето — Дністровського межиріччя знайдені вузьколисті втульчасті наконечники списів, в основному подовжено — трикутної форми. Відомі вони серед знахідок на слов’яно — руських поселеннях у Бузовиці, Чорнівці, Молодії, Дарабанах, Ленківцях на Пруті, Ванчиківцях, Черепківцях[ рис. 3: 1, 2; рис. 4: 1]. Довжина їх коливається в межах 21 — 28, 1 см, ширина леза 3,2 — 4,5 см. Міняється лише діаметр втулки. Порівнюючи даний аспект, слід сказати, що якщо у списі із поселення Х ст. у Бузовиці діаметр втулки становив 2 см, то уже на давньоруських пам’ятках ХІІ - першої половини ХІІІ ст. у Ленківцях та Чорнівці діаметр становив 2,8 — 3 см.

Таке потовщення ратища списа пов’язане зі зміною застосування даного типу зброї. У ІХ — ХІ ст. удар здійснювався рухом руки. У ХІІ ст. з’являється техніка «списового тарану», розрахована на пробивання захисних обладунків вершника або скинення його з коня у результаті потужного удару. Цей процес характерний для всієї території Давньої Русі. За класифікацією А. Кірпічнікова, такі наконечники відносяться до типу 3 і датуються ХІ - ХІV ст. Наконечники списів із Бузовиці та Ленківців на Пруті відносяться до різних фаз типу ІІІ А, у якого відношення леза до втулки становить 1:1. Решта наконечників списів відносяться до вузьколезих списів — тип ІІІ Б. Найбільший час їхнього побутування припадає на ХІІ - ХІІІ ст. На початковому етапі вони могли використовуватися як мисливська зброя, але з часом відбувається посилення їх бойової направленості. Списи цієї групи є найбільш поширеними на території середньовічної Східної і Західної Європи. Виготовлялися вони з єдиної заготовки методом гарячого кування.

Як бойова зброя, що розрахована на ефективне пробивання залізних обладунків, виступала піка, виявлена на Чорнівському городищі ХІІ - першої половини ХІІІ ст [ рис. 3: 3; рис. 4: 2]. Цей вид озброєння характерний виключно для кінних воїнів. Чорнівська знахідка має чотирикутне перо довжиною 18 см і сторонами 0,6 см, що переходить у лійчасту втулку діаметром 4 см. Такий наконечник належить до типу V і датується Х — ХІV ст.

У ХІІ ст. бронебійні піки виділяються як спеціальні кавалерійські списи і, очевидно, вершники в цей час використовували виключно цю зброю. Піка була поширеним видом озброєння на як на території Давньої Русі так і у Західній Європі. Своє походження вона веде від кочівників. Але досить швидко стала інтернаціональною зброєю, і була настільки досконалою, що практично не змінила свого вигляду до ХVІІ ст.

На думку А. Артем'єва, піки були виключно зброєю монголо — татар, оскільки знайдені на городищах, що загинули під час навали і, в той же час. невідомі на північному заході Русі. Ще один черешковий наконечник, можливо, піки було виявлено на посаді Ленківецького городища. Цей наконечник подовжено — трикутної форми. У перерізі він має вигляд рівно конічного хреста. Довжина його 13 см, довжини пера 10 см, ширина наконечника в найширшому місці - 2 см [ рис. 3: 4]. За своїми параметрами вона підходить до черешкових списів типу VІ, за А. Кірпічніковим.

Але вони виходять із вживання вже у ХІІ ст. Це пов’язано було із незручністю і неміцністю кріплення їх з ратищем, що змусило в подальшому перейти до більш надійного втульчастого з'єднання. В основному. вони були характерними для північної смуги Давньоруської держави, а саме, для чудських племен. Аналогій цьому наконечнику поки що не знайдено.

Предмети зброї ближнього бою на теренах Сірето — Дністровського межиріччя представлені також фрагментами та цілими екземплярами сулиць. Останні служили допоміжним засобом враження ворога в бою, коли при наближенні противника можна було її метнути. Переважно, це допоміжна зброя пішого воїна, яка використовувалася в бою один раз. Про неї не раз згадується у літописних повідомленнях: «ляхом же крепко борюше и сулицами мечюше»; «и соулици его кроваве соуши». Останнім часом, дослідники відносять ці старожитності до зброї дальнього бою. У ХІІ - першій половині ХІІІ ст. значення сулиць зростає, що пояснювалося зручністю їх використання в умовах ближнього бою.

В основному, ці наконечники широко лезі, зі сплющеною листоподібною формою. Довжина ратища сулиці коливалася в межах 1,2 — 1,5 м. На території Чорнівського городища було виявлено два наконечника сулиць. Вони черешкові, лавролистої форми, довжиною 9,5 — 12 см, найбільша ширина 3,4 — 4 см [ рис. 3: 6]. Такий наконечник відноситься до типу 2 за А. Мєдвєдєвим — листовидні черешкові з плоским пером. Використання сулиці було характерним не лише для Русі, а й для народів Західної Європи. До сулиці можна віднести кістяний втульчастий наконечник, виявлений на Ленківецькому городищі. Він лавролистої форми, виготовлений з рогу оленя [ рис. 3: 5] та ромбоподібний у перерізі зі сторонами 0,8×2,7 см, довжина — 9,8 см. Даний наконечник можна датувати ХІІ - першою половиною ХІІІ ст.

Важливою поліфункціональною зброєю ближнього бою була шабля. Цим видом зброї можна було наносити рублячи — колючі удари. Шаблі запозичені у кочових народів і побутували на теренах Давньоруської держави з Х ст. Але руські ремісники не просто сприйняли цю зброю, а виробили свої нові, більш досконалі форми. Шаблі були особливо популярними серед південноруських вершників. Про ранню появу цього виду зброї у Галицько — Волинському князівстві свідчить знахідка перехрестя руків'я в с. Судова Вишня. Як засіб ведення бою шабля характеризувалася рядом особливих якостей. ЇЇ удар має круговий характер, він ковзкий і захоплює більшу поверхню тіла. Завдяки меншій вазі, ніж у меча вона давала можливість вільного маневрування і не прогинала обладунки, а прорізали їх.

На досліджуваній території виявлені фрагменти шаблі у с. Чорнівка, а також шабельні гарди у с. Чорнівка — 3 екз., та Ленківецькому городищі - 1 екз[ рис. 3: 17, 18;рис. 4: 3 — 5]. Фрагмент леза шаблі сягав довжини 17 см, ширини 3 см, товщини 0,6 см. Інший уламок мав довжину 5 см. Такі уламки вказують, що на городищі вівся запеклий рукопашний бій. Подібні фрагменти шабель відомі на ряді давньоруських відкритих поселень та городищ.

Знайдені гарди відносилися до двох типів. Шабельна гарда, виявлена на Чорнівському городищі пряма, з шарикоподібними закінченнями на краях. ЇЇ довжина 9,8 см, найбільша ширина 2,6 см, діаметр кульок на кінцях 1,4 см. Таке перехрестя відноситься до типу І за типологією А. Кірпічнікова і датується ХІ - ХІІІ ст, але подібного типу нововведення зустрічалися і у слов’ян VІІІ - Х ст. Подібні ефеси такого типу відомі в Гомії

Інші ефеси являли собою прямі перехрестя з ромбічним розширенням на середині їх довжини і відносилися до загальноруського типу. Довжина їх складала 9 — 10 см, ширина 2,6 см, ширина щитка 2,3 см. За класифікацією А. Кірпічнікова вони належать до типу ІІ і датуються другою половиною ХІ - ХІІІ ст. Аналогічні гарди знайдені на території Давньоруської держави. а також на археологічних пам’ятках Західної Європи. Шаблі носилися в піхвах, прив’язаних біля паска чи на плечовому перев’язі. Фрагмент такої овальної скоби, скріпленої кільцем, виявлений на Чорнівському городищі [ рис. 3: 16; рис. 4: 5]. Аналогічні знахідки відомі з розкопок на Княжій Горі і датуються ХІІ - ХІІІ ст.

Ударно — дроблячою зброєю ближнього бою були бойові сокири. Вони, поряд з мечем та шаблею, складали основний інструментарій під час бою. Перевага її над двома попередніми була в тому, що ударне поле меча значно поступалося сокирі, а скіс її леза компенсував ріжучий момент шаблі. Цим видом зброї користувалися, в більшості своїй, піші ратники. Хоча вершники теж використовували сокири — чекани, особливо під час затяжного бою кінноти. Загалом, на території Буковини, фрагменти сокир виявлено в Горбові, Слободі, Чорнівці, Ленківцях на Пруті.

Усі вони відносяться до універсальних. Сокира з обламаним, відтягнутим вниз лезом, завдовжки 7,3 см, шириною 3,5 см і подовженим врізним обухом [ рис. 3: 14; рис. 4: 13]. Діаметр обушного отвору — 2,5 см. На лезі є отвір діаметром 0,6 см, за допомогою якого кріпився чохол або сокира підвішувалася до пояса. За типологією А. Кірпічнікова, такі сокири відносяться до типу ІV, А і датуються ХІ - ХІІІ ст. Значному поширенню останніх сприяла досконала конструкція — ККД близький до 1 і надійна будова обуха. Подібні сокири виявлені на багатьох давньоруських пам’ятках.

З Чорнівського городища походить сокира типу ІV. Такі сокири з опущеними лезом і виїмкою становили у домонгольський період найпоширенішу форму. Іншу сокиру, типу V, А за А. Кірпічніковим виявлено біля городища в с. Горбово [ рис. 2: 13]. Характерною особливістю цього типу зброї є пряма верхня грань обуха. Це сокира з виїмкою і опущеним лезом. Така зброя зустрічається на південноруських пам’ятках з ХІІІ ст. У господарстві селян Західної України і Молдови сокири такого типу збереглися до наших днів.

До рідкісного типу В, за А. Кірпічніковим відноситься сокира із с. Слобідка [ рис. 3: 12; рис. 4: 14]. Вона з вирізаним обухом і симетричним лезом. За своєю формою такі сокири є попередниками пізньосередньовічних бердишів. Аналогії їй відомі на Вологодщині і Твері. Час побутування їх припадає на ХІ - ХІІ ст. Сокири цього типу були найбільш характерні для півдня і південного заходу Русі у ХІІ - першій половині ХІІІ ст. Про різноманітне вживання похідно — бойових сокир свідчать великі відсотки їх пошкоджень. В основному, ця зброя використовувалася в пішому війську. Сокири цього типу були найбільш характерні для півдня і південного заходу Русі у ХІІ - першій половині ХІІІ ст. Аналогії їм відомі на багатьох давньоруських пам’ятках. Невід'ємною частиною озброєння ратника була булава. Це коротка палиця довжиною до 50 см, на один кінець якої одягалося масивне металеве навершя. Нею користувалися і піхотинці, і вершники в рукопашному бою, коли вимагалося нанести раптовий удар у будь — якому напрямку. Цей вид зброї служив, перш за все, для удару по незахищеній голові або шолому противника. Як припускають науковці, ці предмети зброї були запозичені східними слов’янами у кочівників у ХІ ст.

На досліджуваних теренах знайдені два залізних у с. Чорнівка і один бронзовий у с. Василів екземпляри навершя цього виду зброї [ рис. 3: 7, 8; рис. 4: 17 — 19]. Чорнівська булава має форму куба — довжини сторони 2,7 см зі зрізаними вершинами. Роль шипів у ній відігравали 4 пірамідальні виступи, які утворилися внаслідок перехрещення бокових граней. З одного боку булави виступає шип, круглий у перетині, довжиною 1,4 см і діаметром 0,7 см. Його призначення — локальне пробивання броні. Інше навершя мало довжину 4,2 см, ширину 2,9 см, висоту 3,4 см, при вазі 220 г. У ньому відсутній шип. Такі залізні навершя були найпростішим видом булав — тип ІІ за А. Кірпічніковим. Ця зброя була поширена в Давній Русі у ХІІ - ХІІІ ст.

Свого розквіту виробництво булав досягло у ХІІ - першій половині ХІІІ ст., коли з’явилися бронзові булави. Відливалися вони за восковою моделлю в двобічній роз'ємній глиняній формі. Ще більш характерною для вивчення розвитку ударної зброї є бронзові булави з літописного Василева та с. Черепківці, які мали чотири великих центральних і вісім малих крайніх шипів. Усі 12 шипів обведені дворядним поперечно — рифленим валиком з горохоподібними виступами.

Конструктивно, вона більш досконала, ніж Чорнівська, оскільки під час дії такою зброєю вага удару обов’язково припадає на один, два або три сусідні шипи. Як вважає А. Кірпічніков, така зброя з’явилася на півдні Русі у ХІІ - першій половині ХІІІ ст. і належить до типу ІV. Можливо, такі булави були імпортом з Києва, де виявлена бронзоливарна майстерня для їхнього виробництва. Аналогічні знахідки відомі у Колодяжині, Києві, Княжій Горі тощо.

Ударною зброєю ближнього бою були кистені. Вони прив’язувалися за вушко до ремінців прикріплених до короткої палиці або руки. Завдяки цьому можна було завдавати раптових ударів по ворогу в будь — якому напрямку. Кистенями користувалися як піші воїни, так і вершники, хоча в більшості їх використовували в бою легкоозброєні вершники [ рис. 3: 15; рис. 4: 20]. Вправний швидкий удар міг оглушити противника. Кистень, як і булава, був допоміжним засобом боротьби, до якого зверталися, коли вже не можна було діяти основними видами зброї. З’явився цей вид зброї на Русі, як запозичення з кочівницького Сходу, у другій половині Х ст. і проіснував у спорядженні війська до ХІV ст. У літописному Василеві виявлено пустотілий залізний кистень, який мав форму кулі з шипами на поверхні [ рис. 3: 15; рис. 4: 20]. Діаметр отвору, куди вставлявся металевий стержень з вушком становив 2,5 см.

У давнину, для посилення удару, порожнина заливалася свинцем, але в результаті того. що кистень побував у вогні, свинець, очевидно, розплавився і витік. Такі кулеподібні залізні кистені відносяться до типу ІІ А і датуються ХІІ - першою половиною ХІІІ ст. Аналогічні предмети озброєння широко представлені в містах південної та південно — західної Русі: Галичі, Райках, Княжій Горі, Липляві, Городищі, Центральній Європі.

На Чорнівському городищі знайдена гирька кистеня, яка, за класифікацією А. Кірпічнікова може бути віднесена до типу V. Повні аналогії цьому кистеню невідомі, але подібної форми зустрічаються в Серенську, поселенні Ромашки.

Таким чином, видно, що незважаючи на малу чисельність пам’яток озброєння ближнього бою, слід все ж таки сказати, що регіон Сірето — Дністровського межиріччя у ХІ - першій половині ХІІІ ст. був так би мовити «не останнім» у військовому аспектах і також, зазнав мілітарного впливу інших регіонів як Давньої Русі, так і кочівників.

Одним із важливих аспектів для реконструкції як пішого, так і кінного воїна, є дослідження захисних обладунків того чи іншого ратника. Знаючи це, та на основі наявних нині у нас наконечників стріл можна буде здійснити реконструкцію згідно з аеробалістичною проблематикою на основі бронебійності та визначити ці характеристики для подальшого дослідження військових аспектів Сірето — Дністровського межиріччя. Отже, перейдемо до безпосередньої характеристики захисного озброєння воїна ХІ - першої половини ХІІІ ст. з території Буковини.

Важливими захисними обладунками в бою для ратників були кольчуги. Завдяки гнучкості та непроникності, вони надійно прикривали воїнів. Про них не раз згадується в літописних повідомленнях: у 1159 р. Ростислав Глібович, коли поїхав на зустріч з полочанами;у 1151 р. в сутичці русів з половцями біля Дніпра останні були «в бронях якоже битися».

На теренах Південної Русі ці обладунки користувалися широким попитом. у ХІ - ХІІ ст. з’являється навіть спеціальний термін «брани старец», який позначав людей, захищених кольчугою. За дослідженнями О. Масана, фрагменти кольчужного полотна, у вигляді сильно спечених у вогні шматків заліза, виявлені ще на поселенні VІ - VІІІ ст. у с. Чорнівка[рис. 4: 21].

З розвитком феодального війська броня стає необхідним захисним засобом як професійного ратника, так і простого міщанина, купця і ремісника. Тому залишки кольчуг виявлені і на археологічних пам’ятках ХІІ - ХІV ст. Сірето — Дністровського межиріччя. Вони відомі в Ленківцях на Пруті, Цецино, Чорнівці, Зеленій Липі. Вони виготовлені з 3 — 4-х переплетених плоских металевих кілець діаметром 0,9 — 1,2 см, товщиною 1 — 1,5 см і склепаних. Саме плоскі кільця з’являються на Русі не раніше початку ХІІІ ст. Аналогічні кільчаті обладунки відомі й на інших давньоруських та західноєвропейських пам’ятках

Таким чином, можна зробити висновок, що територія межиріччя Верхнього Сірету та Середнього Дністра була не останнім регіоном у використанні зброї ближнього бою, та незважаючи на це, потрібно звернути увагу на подальшу атрибутизацію та подальшу класифікацію предметів озброєння ближнього бою та обладунку давньоруського воїна з Буковини.

Розділ 3. Спорядження вершника та верхового коня з території Буковини

Одним із найбільш важливих аспектів військової справи, зокрема озброєння які характеризують ті чи відносини та відображають реальний стан та розвиток еволюції її, є предмети спорядження вершника та верхового коня, комплекс яких дає можливість відповісти на низку запитань, пов’язаних з еволюцією даного типу озброєння на Буковини у ХІ - першій половині ХІІІ ст. Отже, перейдемо до безпосередньої характеристики предметів даного типу озброєння.

До предметів спорядження вершника належить фрагмент стремена аркової форми з прямою підніжкою — тип VІІ за А. Кірпічніковим, знайдений на Чорнівському городищі ХІІ - першої половини ХІІІ ст. Довжина підніжки 14 см, ширина 2,5 см. Аналогічний фрагмент вушка путлища виявлено в Ленківцях на Пруті [ рис. 5: 4; рис. 6: 1, 2]. Стремена такого типу датуються вузьким відрізком часу — другою половино ХІІ - першою половиною ХІІІ ст. і поширені на всій території Давньої Русі, особливо в її південно — західних регіонах. Про них неодноразово згадується в літописах: «Галичаномь же текоущимь оу стремени его». Призначалися такі стремена для важко озброєних вершників, які мали взуття з твердою підошвою.

Постійним атрибутом вершників були шпори. Загалом, слід сказати, що на Русі вони з’являються в ХІ - ХІІ ст., що було обумовлено розвитком феодального війська, а саме кінноти. Власне, про використання коней в бойових діях свідчать знахідки шпор — атрибуту важко озброєного європейського вершника та ознаки його лицарського рангу й гідності. Вони служили для керування конем під час військових походів, особливо на полі битви, коли вимагалося активне маневрування. Перш за все, слід сказати про шпор слов’янського часу. На території Сірето — Дністровського межиріччя на поселеннях VІІІ - Х ст. знайдені шпори з невеликим шипом, розташованим в одній площині з напівдужкою[рис. 7: 1]. Кінці її закінчуються загнутими назовні зачепами у вигляді гачка для кріплення ременів. Відома така шпора з поселення Ревне І. Зарубіжні науковці датують їх VІІ - VІІІ ст. На теренах східних слов’ян вони продовжують побутувати, починаючи і з ХІ ст. Подібні шпори виявлені на слов’янських поселеннях у Пересопниці, Церковищі.

Далі, починаючи з ХІ ст. ми спостерігаємо еволюцію у використанні та виготовленні шпор, їх удосконалення. На досліджуваних теренах виявлені також так звані каролінгські шпори з пірамідальним вістрям, що знаходилося у одній горизонтальній площині з дужкою — Горішні Шерівці, Добринівці, Ревне І. Петлі на таких шпорах прорізні, дископодібного типу 2. Такі шпори за А. Кірпічніковим датуються ІХ — першою половиною ХІІІ ст., але час найбільшого побутування припадає на ІХ — ХІІ ст. [ рис. 7: 2; рис. 6: 3, 4]. Аналогічні остроги виявлені на слов’янських пам’ятках Давньоруської держави, у Західній та Центральній Європі, Прибалтиці.

На пам’ятках ХІІ - першої половини ХІІІ ст. виявлені масивні шпори з напівциркульним у плані вигином дуг та великим шипом у вигляді чотиригранної піраміди, нахиленим до площини дужки під кутом 90° -1 екз. та 130° - 3 екз [ рис. 7: 3; рис. 6: 6, 9, 28]. В цих шпор прямокутні, одно прорізні петлі. Такі остроги належать до типу ІV за А. Кірпічніковим і датуються ХІІ - першою половиною ХІІІ ст. Аналогічні пам’ятки відомі як на археологічних пам’ятках Давньої Русі, так і характерні для Західної Європи, де існували в той же період. Остроги такого типу були атрибутом важко озброєних вершників, знаком рицарського рангу і гідності.

По мірі розвитку тактики ведення кінного бою і з метою точніше розрахувати максимально колючу дію шипа на коня, зброярі випустили удосконалений вид шпор з манжетними шипами. Це масивні шпори з напівциркульним в плані вигином дуг та шипом у вигляді чотиригранної піраміди, нахиленим до площини дужки під кутом 90°. Шипи мали посередині потовщення, протитравмуючі обмежувачі у вигляді квадратного або круглого пластинчастого козирка. У цих шпор прямокутні одно прорізні петлі. Три таких шпори виявлено на Чорнівському городищі [ рис. 7: 4; рис. 6: 7, 8]. Вони відносяться до типу ІV, А і датуються другою половиною ХІІ - першою половиною ХІІІ ст. Аналогічні остроги широко представлені на давньоруських пам’ятках, випередивши таким нововведенням країни Західної Європи майже на чверть століття.