Колектив як провідний фактор становлення особистості

Містерство освіти і науки, молоді та спорту України

Луганський національний університет імені Тараса Шевченка

КОЛЕКТИВ ЯК ПРОВІДНИЙ ФАКТОР СТАНОВЛЕННЯ ОСОБИСТОСТІ

ПЛАН

ВСТУП

РОЗДІЛ І ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ЗАСАДИ СТАНОВЛЕННЯ КОЛЕКТИВУ

1.1 Характеристика шкільного колективу

1.2 Колектив і його вплив на становлення особистості

1.3 Роль педагога і шляхи формування учнівського колективу

1.4 А. Макаренко та В. Сухомлинський про вплив дитячого колективу на особистість

РОЗДІЛ ІІ ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ КОЛЕКТИВУ В ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОМУ НАВЧАЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ

2.1 Досвід роботи Стахановської спеціалізованої школи № 3 I-III ступенів з проблеми формування колективу

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Колективні стосунки між людьми мають глибокі історичні корені. Багатовікова історія людства доводить, що колективізм не є суперечністю індивідуального розвитку людей. В колективі забезпечується розвиток багатьох людських якостей. В колективі людина черпає знання, набирається мудрості, навичок поведінки в суспільстві, кращих способів праці, формує моральні та естетичні ідеали, розвиває мову тощо.

Кожна людина більшою чи меншою мірою прагне самоствердитися в колективі, посісти в ньому найзручніше місце. Проте процес включення її в систему колективних взаємин складний, неоднозначний і глибоко індивідуальний.

Ідеї колективного виховання відомі з світової педагогічної практики. Такі відомі педагоги як І. Базедов, Х. Зальцман, В. Лай, Г. Песталоцці висловлювали думку про необхідність організації дитячих виховних колективів і здійснювали спроби реалізації її на практиці [3; 246].

Педагогічна концепція виховання особистості в колективі створювалася також зусиллями багатьох вітчизняних педагогів і психологів.

Теоретичні основи концепції виховання в колективі з позиції марксистсько-ленінської ідеології були розроблені в радянській педагогіці Н. Крупською та А. Макаренком. Необхідність колективістського виховання вони пов’язували перш за все з реалізацією цільових установок соціалістичного суспільства для формування в учнів колективістських рис, уміння працювати і жити в колективі, підкоряти особисті інтереси суспільним.

А. Макаренку належить ідея первинного колективу як основного інструменту виховного впливу на дитину. Розроблений ним принцип паралельної дії використовується в якості надзвичайно вагомого у вихованні в колективі. Крім того, педагог вичленив етапи (стадії) розвитку колективу, як шлях його якісних перетворень.

Творчий розвиток ідеї А. Макаренка розроблявся у роботах Т. Коннікової, В. Красовицького, А. Куракіна, М. Мудрика, Л. Новікової, А. Сухомлинського та ін.

Сухомлинський розглядав колектив як засіб морального і духовного розвитку дитини. Педагог вважав, що мудра влада колективу допомагає особистості подолати риси егоїзму, байдужості, визначити громадянську позицію, брати участь у творчій, гуманістично спрямованій діяльності на благо інших людей. Т. Коннікова в своїх працях розробляла проблему морального розвитку школярів в колективі, показавши, що колектив впливає на дитину через активність самої дитини, і перш за все через морально цінну активність, тим самим виділивши гуманістичний тип стосунків у колективі. А ось на думку Л. Новікової і її співробітників, дитячий колектив правильно функціонує при умові цілеспрямованого керівництва педагогом, який проектує його структуру, організовує змістовне життя дітей і своєю особистістю впливає на стосунки в дитячому колективі [4; 176].

Важливу роль у розвику дитячого колективу відіграла ідея комунарського руху (70-і роки), на чолі якого стояли талановиті педагоги М. Ахметов, Т. Іванов, Ф. Шапіро та ін. Головну мету організатори комунарського руху вбачали у розвитку колективного самоуправління дітей, їх творчої ініціативи, суспільної спрямованості. Вже у 80−90-і роки гуманізація виховання вимагала розробки нових підходів до колективного виховання з позиції особистісно-орієнтованої педагогіки. У цьому плані значний інтерес викликає ідея міжвікових колективних об'єднань дітей Г. Кравцова.

В основі нових підходів лежить визнання педагогами самоцінності кожної особистості в дитячому колективі, розуміння ролі колективних стосунків та співпраці у створенні перспективи індивідуального росту і становлення суб'єктивної позиції у взаємодії з оточуючими.

Осмислення минулого свідчить, що у вихованні не можна допускати крайнощів: культивувати лише колективізм чи, навпаки, лише розвиток індивідуальності на шкоду колективістичним якостям особистості. Найефективнішому методу виховання відповідає гармонія особистого і колективного [10; 278].

Сучасний виховний процес в освітніх закладах різного типу і рівня орієнтований на цінності гуманізму, співпраці, творчої взаємодії, свободи і відповідальності у вихованні дитини.

Засобом здійснення цих ціннісних орієнтацій стає дитячий колектив як соціальна спільність, що об'єднує дітей спільними цілями, загальною діяльністю і переживаннями. У колективі дитина входить у широку систему стосунків. Взаємодія дітей розгортається на інформаційному, діяльнісному та емоціональному рівнях.

Здійснюючи керівництво дитячим колективом, педагог завжди має розв’язувати двоєдине завдання — сприяти розвитку мотивів єднання і згуртування дітей в колективі та створювати умови для реалізації індивідуальності й творчої самобутності кожної особистості. Ініціатива, творча позиція особистості, зростання самостійності і самоуправління дітей, ціннісний зміст їх спільної діяльності має стати індикаторами виховного потенціалу дитячого колективу.

Тож, як бачимо, проблема колективу доволі актуальна і тому темою нашої курсової роботи ми обрали «Колектив як провідний фактор становлення особистості».

Об'єктом є виховні можливості колективу у становленні особистості.

Предметом є процес становлення особистості.

Мета: вивчити виховні можливості колективу та їх вплив на становлення особистості дитини

Основні завдання:

1. Вивчити психолого — педагогічні основи взаємодії колективу і особистості та стан вивченості цієї проблеми в житті дітей шкільного віку.

2. Дослідити процес виховання особистості в колективі.

Методи: теоретико — методологічний аналіз стану проблеми дослідження, аналіз і синтез філософської, психолого — педагогічної і науково — методичної літератури за проблемою дослідження.

Розділ І. ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ЗАСАДИ СТАНОВЛЕННЯ КОЛЕКТИВУ

1.1 Характеристика шкільного колективу

Слово «колектив» походить від латинського «colligo», що в перекладі означає «об'єдную», а латинське «collectivus» — збирати, об'єднувати. Поняття колективу передбачає об'єднання людей, існування між ними певних взаємозв'язків і відносин. Колектив є однією з форм взаємовідносин між людьми, а колективізм — однією з загальнолюдських моральних цінностей [2; 170].

На думку А. Макаренка колектив — це цілеспрямований комплекс осіб, організованих, володіючих певними колективними якостями. Там, де є організація колективу, де є органи колективу, там є організація уповноважених осіб, довірених колективом, і питання ставлення людини до людини — це не питання дружби, не питання любові, не питання сусідства, а це питання відповідальної залежності [6; 185].

Ми вважаємо найприємнішою характеристикою колективу таку: колектив — це соціально значима група людей, які об'єднані спільною метою, узгоджено діють для досягнення мети і мають органи самоврядування.

Учнівський колектив — об'єднання учнів, життєдіяльність якого визначається цілями й завданнями, що випливають із потреб суспільного, колективного та індивідуального розвитку, в якому функціонує самоврядування, а стосунки між учнями (ділові та особисті) є гуманними, характеризуються взаємною повагою та відповідальністю, спільним прагненням до загального успіху [2; 171].

А. Макаренко та Т. Коннікова виділяють такі основні ознаки колективу:

1. Наявність суспільно-значимої мети;

2. Щоденна спільна діяльність, спрямована на її досягнення;

3. Наявність органів самоврядування;

4. Встановлення певних психологічних стосунків між членами колективу.

Дитячий колектив відрізняється від інших колективів віковими межами, специфічною діяльністю (навчання), послідовною мінливістю складу, відсутністю життєвого досвіду, потребою в педагогічному керівництві [11;108].

М. Максимюк виділяє наступні типи колективів:

а) навчальні — класний (первинний або контактний), загальношкільний, предметних гуртків;

б) самодіяльні організації — колективи художньої самодіяльності (хор, ансамблі, гуртки);

в) товариства — спортивне, книголюбів та ін.;

г) об'єднання за інтересами;

ґ) тимчасові об'єднання для виконання певних видів роботи.

Усі типи колективів пов’язані між собою загальною метою навчально-виховної діяльності школи, забезпечують залучення учнів до різноманітної діяльності. [7; 364].

Найважливіший за характером діяльності — коллектив класу. У ньому виникають найтриваліші стосунки між його членами та між педагогами і колективом. Кожен колектив має органи самоврядування, які разом становлять систему учнівського самоврядування школи.

Між структурними одиницями загальношкільного коллективу існують певні зв’язки і взаємозалежності. Особливо важливі для виховної роботи зв’язки між первинними колективами (класами), загальношкільного колективу з учнівськими колективами інших шкіл, дитячими та юнацькими організаціями. Вони сприяють розвиткові широких соціальних контактів, інтересу до життя та діяльності інших колективів, запозиченню досвіду.

За М. Максимюком колектив здійснює:

· організаторську функцію — основна форма і найважливіший фактор організації діяльності дітей: навчальної, трудової, громадської, ігрової. Діти практично знайомляться з існуючою в суспільстві різноманітністю і багатогранністю суспільних відносин, особливо за рахунок взаємозв'язків з колективами дорослих. Учні намагаються самостійно керувати суспільно корисною діяльністю;

· виховну функцію — носій моральних переконань. Для вироблення у школярів позитивних якостей як у навчальному, так і у колективному процесі необхідно створити здоровий морально-психологічний клімат; згуртувати клас, прилучаючи до творчої активності; постійно спрямовувати дітей на успіх; бути вимогливими до учнівського колективу; творчо співпрацювати з дітьми. Лише у такому разі ефективно розвиватиметься виховну діяльність;

· стимулюючу функцію — спільна діяльність стимулює групову динаміку, яка починається з вироблення вимог до елементарних норм поведінки. Така функція сприяє формуванню морально цінних стимулів, регулює поведінку своїх членів, взаємовідносини учасників [7; 372].

А. Макаренко вважав важливим для колективу стиль і тон його життя та діяльності, адже вони найістотніші й найважливіші елементи колективного виховання. Стиль — внутрішня духовна сила колективу — передбачає почуття власної гідності, що випливає з уявлення про цінність свого колективу, гордість за нього; активність; стриманість у рухах, слові, вияві емоцій. Тон — загальне духовно-емоційне забарвлення діяльності коллективу (мажорність, упевнена спокійна діяльність, бадьорість, оптимізм).

Життя та діяльність учнівського колективу будуються на принципах:

а) єдність і цілісність. Первинні колективи й об'єднання не повинні організовувати свою діяльність ізольовано, а мають спрямовувати її на досягнення загальної мети виховання всебічно розвиненої особистості;

б) постійний рух уперед. А. Макаренко основним законом колективу вважав рух як форму його життя, а будь-яке його зупинення — формою його смерті;

в) організація різноманітної діяльності. Людська особистість формується тільки в діяльності, і що різноманітніші її види, то кращі умови для її всебічного розвитку;

г) формування почуття честі. Воно є індикатором ставлення учня до колективу. Почуття честі пов’язане з почуттями обов’язку й відповідальності;

ґ) спадкоємність поколінь, збереження колективних традицій.

А. Макаренко виділяв стадії розвитку колективу в залежності від ступеня соціальної цінності його мети і завдань, змісту діяльності і стосунків, рівня дисципліни, організованості і міжособистісних стосунків:

1 стадія — післяорганізаційне становлення колективу. Встановлюється система педагогічних вимог. формується ядро активу з учнів, які добре вчаться, вимогливі до себе й до інших, мають організаторські здібності, виконують вимоги шкільного режиму і дотримуються загальновстановлених правил. Цю стадію розвитку колективу не слід затягувати. Якщо учні довго залежать лише від педагогічного колективу, вони звикають до цього і згодом їх важко змусити підкорятися органам учнівського самоврядування;

2 стадія — вимоги педагога підтримує частина вихованців. Актив ставить вимоги до товаришів і до самих себе. Ця стадія починається створенням органів самоврядування. В колективі триває процес вивчення один одного, пошуки товаришів і друзів.

3 стадія — колектив висуває вимоги. Цього досягають, згуртувавши учнів у єдиній діяльності. Педагог працює з активом, допомагає йому завоювати авторитет серед учнів, контролює його діяльність, прагнучи залучити до нього найбільше учнів з метою посилення його виховних можливостей.

4 стадія — кожен учень сприймає колективні, загальноприйняті вимоги як вимоги до себе. Створюються умови для нових, складніших вимог, які висуваються в процесі розвитку колективу, розширюються права та обов’язки активу, ускладнюються види діяльності колективу.

Отже, на всіх стадіях розвитку учнівського колективу педагоги мають цілеспрямовано працюювати над його згуртуванням, враховуючи життєві принципи діяльності колективу. Важливою у цій роботі є система — низка послідовно поставлених перед колективом цілей, досягнення яких зумовлює перехід від простого задоволення до глибокого почуття обов’язку. Для цього педагог має вдосконалювати організаторську, виховну та стимулюючу роботу з класом під час уроку [3; 258].

1.2 Колектив і його вплив на виховання особистості

Працюючи у школі, вчитель має справу не лише з окремими учнями, кожен з яких відрізняється яскравою індивідуальністю, йому одному властивими особливостями і своєрідністю, але, перш за все, з різними об'єднаннями дітей — колективами (клас, спортивна команда, гурток), групами, компаніями, що стихійно склалися. Формування особистості в колективі, взаємовідношення особистості і колективу, вплив колективу на особистість, ефект виховного впливу вчителя багато в чому визначаються структурою колективів і груп, в які входить учень, їх спрямованістю, характером взаємостосунків їх членів, залежать від положення учня в колективі, або від його соціометричного статусу [5; 129].

Як правило, в школі всі учні об'єднуються в єдиний загальношкільний колектив, організація і функціонування якого має надзвичайно важливе педагогічне значення. Однак, безпосереднього переходу від загальношкільного колективу до кожного окремого учня здебільшого не буває. Цей перехід опосередковується за допомогою первинних колективів у вигляді навчальних груп, бригад, загонів, гуртків тощо, що є складовими загальношкільного колективу.

Клас є постійним первинним колективом, що систематично об'єднує учнів приблизно одного віку для спільної навчальної і позакласної роботи.

Тимчасовими первинними колективами в умовах школи є різноманітні групи, бригади, колективи художньої самодіяльності тощо [3; 275].

Вивчаючи дитячі і юнацькі об'єднання, розрізняють, перш за все, формальні і неформальні групи. Формальні (офіційні) — це спеціально організовувані, переважно дорослими, для спільної діяльності дитячі об'єднання. Неформальні (неофіційні) групи — стихійно виникаючі добровільні об'єднання, що складаються на основі дружніх відносин, симпатій, близькості поглядів і інтересів, сумісних ігор, сумісного проведення часу і т.д.

Виховний колектив виконує такі функції:

· залучення дітей до системи суспільних відносин, набуття ними досвіду таких відносин. Колектив акумулює основні риси й вимоги суспільства, передає практичний досвід використання існуючих суспільних відносин;

· організація самостійної діяльності дітей: навчальної, трудової, громадської, ігрової. Колективна діяльність сприяє формуванню ділових стосунків (взаємозалежності, відповідальності, контролю, взаємодопомоги, керівництва, підлеглості, вимогливості, дружби, товариськості, симпатії). Чим міцніша організаційно-ділова структура колективу, тим кращі умови для створення у ньому високо-моральної атмосфери;

· формування моральної сутності особистості, її морально-естетичного ставлення до світу й самої себе. Колективістські стосунки сприяють формуванню гуманістичних якостей особистості, колективістської свідомості;

· ефективного педагогічного засобу впливу на особистість, групу дітей. Завдяки цьому відбувається коригування й регулювання їх поведінки та діяльності. Сформована в колективі громадська думка є дієвим інструментом педагогічного впливу, сила якого залежить від рівня розвитку колективу [4; 180].

Виховні колективи бувають загальношкільними (єдина організація навчально-виховного закладу, що має загальні органи управління життям школи) й первинними (формуються за віковою ознакою, діють як навчальні групи, бригади, загони, гуртки). Первинний колектив також має органи самоврядування, актив, своїх представників у загальношкільних органах. Така структура виховного колективу сприяє врахуванню вікових особливостей та інтересів дітей, налагодженню взаємозв'язків між первинними колективами старших і молодших учнів, різновіковими загонами й групами.

Активно залучаючи дітей до вирішення соціально — важких завдань, колектив тим самим забезпечує різноманітні форми спілкування, зумовлює можливості розвитку індивіда як особистості. Психолого — педагогічна задача заключається в тому, щоб в очах дітей виховна функція колективу відходила на задній план, а перше місце займала б соціально — корисна функція. Інакше його виховний вплив зникає, і його місце займає вплив неофіційних, неформальних дитячих об'єднань. Постійно поновлюючись, дитячий колектив зберігає в той самий час свої закони, звичаї та традиції [12; 187−191].

Формування колективу класу, учбової бригади, природно, сприяють вихованню у дітей певних ставлень до свого колективу Хоча навіть товариські відносини, відносини ділової незалежності не є тотожними колективним якостям особистості окремих дітей, які складають колектив. Колективізм не може бути заснований лише на справах свого колективу, тому що бути колективістомзначить цікавитись справами не лише свого колективу. Головне у колективізмі - суспільна орієнтація діяльності, творче ставлення до будь — якої людини. Відповідно, задачею дорослих є організувати таку діяльність дитячого колективу, яка б забезпечувала відповідальне ставлення дітей до спільної справи у широкому розумінні. Саме в цьому випадку відбувається становлення особистості дитини, для якої суспільна справа — це потреба. Ось чому необхідно, розвиваючи самоуправління дитячого колективу, формувати ставлення дітей не лише до мети даного колективу, а до спільної справи взагалі [11; 118].

Важливе значення у житті та становленні колективу відіграє його соціально-психологічний клімат, за яким вчитель має слідкувати і вчасно регулювати складні ситуації, що виникають у класі.

Соціально-психологічний клімат — це якісна сторона міжособистісних відносин, яка проявляється у вигляді сукупності психологічних умов, які сприяють або перешкоджають спільній продуктивній діяльності і всестороньому розвитку особистості в групі [2; 156]. Тобто, це сукупність відношення членів колективу до умов і характеру сумісної діяльності.

І. Зайченко виділяє найважливіші ознаки сприятливого соціально-психологічного клімату: довіра та висока вимогливість членів групи один до одного; сприятлива та ділова критика; вільне висловлення своєї думки при обговоренні питань, які стосуються всього колективу; високий ступінь емоційної включеності і взаємодопомоги в різних ситуаціях; взяття на себе відповідальності за стан справ в групі кожним з її членів; високі показники результатів діяльності; високий рівень дисципліни; відсутність напруженості й конфліктності в колективі тощо.

Характер соціально-психологічного клімату в цілому залежить від рівня групового розвитку. Між станом клімату розвинутого колективу і ефективністю спільної діяльності її членів, згуртованістю існує позитивний зв’язок. Оптимальне управління діяльністю і кліматом в будь-якому колективі потребує спеціальних знань та вмінь від керуючого складу (вчителі, батьки) [3; 296].

Найбільше значення для становлення особистості мають такі характеристики шкільного колективу: наявність єдиної спільної мети, діяльності, системи внутрішніх зв’язків, велика різноманітність творчих особистостей — членів колективу; важкість та протиріччя колективного життя; складність структури і характеру внутрішньо — колективних відносин. Серед перелічених характеристик класного колективу слід виокремити відносини, які виникають між школярами, бо саме вони в результаті визначають роль колективу в розвитку та становленню особистості.

Таким чином, класний колектив володіє значними потенційними можливостями для розвитку особистості: в ньому відбувається засвоєння особистістю суспільних ідеалів, цінностей та психології колективу. Він виступає головною сферою виявлення індивідуальних можливостей та здібностей. В колективі відбувається формування і удосконалення позитивних якостей особистості: колективізм, вміння співпрацювати, комунікативність, самосвідомість, почуття власної гідності, інтерес та схильність до творчості. Важливу роль у колективі має його соціально-психологічний клімат, за допомогою якого створюються сприятливі умови відношення учнів один до одного.

1.3 Роль педагога і шляхи формування учнівського колективу

Щоб оволодіти педагогічною майстерністю, слід постійно працювати над собою, пропускаючи передовий педагогічний досвід крізь себе, опановуючи нові технології навчання і виховання, формуючи чітку професійну позицію.

Якості особистості, що характеризують професійно-педагогічну спрямованість, формують авторитет учителя — визнання учнями його інтелектуальної, моральної сили і переваги. Авторитетний педагог повинен бути ерудованим, справедливим, толерантним, принциповим, людяним, з високим почуттям відповідальності. Не менш істотне значення мають його вміння гідно поводитися, бадьорість і життєрадісність, внутрішня зібраність, стриманість, привітність, привабливість не лише почуттєва й інтелектуальна, а й зовнішня [9; 48].

Особистість учителя як фахівця характеризується такими якостями:

· професіоналізм;

· педагогічна культура;

· педагогічна майстерність;

· професійно-педагогічна компетентність;

· педагогічні здібності;

· професійно-педагогічний потенціал;

· педагогічна техніка;

· педагогічна творчість.

Педагог — це насамперед дослідник, якому притаманні такі особистісні якості: наукове педагогічне мислення, певна дослідницька сміливість, критичні аналіз і підхід до розв’язання педагогічних завдань, розвинена педагогічна інтуїція, потреба у професійному самовдосконаленні, розумному використанні передового педагогічного досвіду тощо.

Кожний учитель володіє творчим потенціалом, який необхідно розвивати і вдосконалювати. Основою творчості вчителя є професійно-педагогічне мислення, яке передбачає цілісне бачення педагогічної ситуації, її системний аналіз і творчу гнучку побудову варіантів виходу з неї, нестандартний, пошуковий та інноваційний підхід до організації і здійснення навчально-виховного процесу, постійне його вдосконалення. Поєднання загальних і спеціальних здібностей із високим рівнем розвитку творчого мислення вчителя забезпечує справжню, а не суто зовнішню ефективність його діяльності [9; 52].

Педагог є визначальною фігурою системи освіти. Рівнем розвитку його професіоналізму, духовно-моральної культури і майстерності визначаються будь-які успіхи і в педагогічній діяльності, і в розвитку суспільства загалом.

Щоб вдало сформувати особистість у колективі, перш за все, педагогу необхідно навчитися управляти учнівським колективом — використовувати колектив як інструмент виховання для розвитку індивідуальності кожного учня. Для цього ми пропонуємо виконувати поетапно три основні функції педагога:

1) збір та аналіз інформації про учнівський колектив і окремо взятих школярів, які до нього входять;

2) платування та організація адекватних стану колективу впливів, метою яких є його удосконалення й оптимальний вплив на особистість;

3) контроль і корекція, що спрямовані на вищий рівень розвитку колективу і кожного учня [10; 276−284].

Педагог має організувати таку взаємодію, в якій персональні, партнерські і мотиваційні відносини між членами колективу поєднуються. Це вимагає спеціальної роботи, спрямованої на виховання терпеливого ставлення до недоліків інших, стриманості, толерантності, уміння пробачати нанесені образи, нерозумні вчинки.

Виходячи з вище сказаного, ми впевнено стверджуємо, що плідна творча діяльність кожного індивіда можлива лише в колективі з гуманними етично — психологічними відносинами. Таким чином створюються умови для всебічного розвитку здібностей людини і застосування їх в різних сферах діяльності. Колективізм створює реальні передумови для виявлення потенційних творчих можливостей особистості, розвиток її соціально значущої ініціативи, цілеспрямованості, свідомої участі в управлінні суспільними процесами.

В. Сухомлинський наголошував думку про те, що «особистість — це гвинтик механізму, який має підкорятися інтересам колективу. Він вважав, що колектив — це багатство індивідуальностей, і чим більше самодостатніх індивідуальностей буде в кожному колективі, тим багатшим він буде. Треба враховувати особистість, якщо вона щось вміє, щось знає і може цим поділитися. Чим більше буде таких дітей, тим більш діяльнішим буде колектив [12; 192−197].

Якщо відбувається об'єднання дітей, які цікавляться вирішенням якоїсь проблеми, це буде справжній колектив. Рано чи пізно час беззастережної індивідуальності пройде. Отже, людина має працювати і вчитися у групі. Вже зараз наша школа і наша педагогіка доходить до цієї думки і надалі вона буде спиратися на ці ідеї [14; 26].

Колектив як невід'ємна складова цілісного суспільного організму не зводитися до сукупності індивідів, об'єднаних лише на основі формальної організації або по ознаках психологічної комунікації. Єдність його характеризується головним чином відносинами людей, об'єднаних спільною метою.

Важливим наслідком формування переконань є виникнення одного з стрижневих якостей особистості, а саме моральної стійкості. Під формуванням стійкості психологи розуміють поступове перетворення дитини з істоти, підкореної зовнішнім впливом, у суб'єкта, здатного діяти самостійно, на основі сформованих переконань. Значення цієї риси особистості важко не помітити. Бо вона — джерело принциповості, умова, яка дозволяє людини відстоювати свої погляди і переконання, якості, без якої неможливе формування бійця. Людина свідомо чи підсвідомо, але постійно порівнює себе з реальними людьми або ідеальними еталонами. Вона постійно зіставляє себе, свої дії і вчинки з певним ідеальним уявленням про себе. Так виникає самооцінка. Саме так відбувається зіставлення реальної поведінки групи з певним еталоном. Так народжується оцінка людиною групи [14; 32].

Психологам добре відомо, що емоційне благополуччя як дорослої, так і підростаючої людини в значній мірі визначається зіставленням її самооцінки і оцінки його оточуючими. Якщо цього збігу не має і група оцінює людину нижче, ніж вона себе, то людина відчуває розчарування, невдоволеність, прагнення покинути ту спільноту, в якій вона не знайшла на її погляд визнання.

Саме по собі емоційне благополуччя, товариськість, відсутність принижених та ізольованих дітей, взаємна прихильність необхідні для формування справжнього колективу.

Хоча ж емоційна єдність групи, взята сама по собі, не являється достатнім критерієм розвитку групи. Важко з’ясувати, на основі яких орієнтацій та цінностей виникає ця єдність. Виявляється, що на початкових етапах формування групи вибір товаришів характеризується більшою мірою безпосередньою емоціональною оцінкою.

Вибираючи товаришів, школярі певним чином орієнтуються на зовнішні якості, а не на особистісні.

1.4 А. Макаренко та В. Сухомлинський про вплив дитячого колективу на особистість

В. Сухомлинський зробив вагомий внесок у розуміння механізму, психолого-педагогічної суті впливу шкільного класного колективу на особистість дитини. Як і А. Макаренко, він вважав, що колектив у духовному житті, у вихованні школярів відіграє значну й своєрідну роль. Педагог зазначав, що життя і праця в колективі є школою становлення буквально всіх рис особистості [13; 150]. Від того, які ідеї лежать в основі трудових, духовних, морально-етичних взаємин між членами колективу як людської спілки, залежить становлення понять і уявлень особистості про добро і зло, про обов’язок і справедливість, честь і гідність.

Вплив колективу на особистість Василій Олександрович розглядав як серйозну проблему виховної роботи, адже, будучи дуже складним узагалі, з духовним розвитком особистості він ускладнюється ще більше через багатогранність і різноманітність відносин. Для характеристики цих відносин педагог уперше ввів поняття «доторкання людини до людини». Саме через ці «доторкання» колектив впливає на особистість, а від їх характеру залежить, яким є цей вплив: чи він збагачує, чи збіднює, чи руйнує особистість [6; 311].

З позиції гуманізму велике теоретичне значення має думка Сухомлинського, що особистість і колектив — це дві сторони однієї медалі. Без виховання особистості не може існувати колектив, а виховання особистості немислиме без самовиховання. У широкому розумінні поняття виховання він представляв саме як гармонію виховання колективу й особистості [12; 188−191].

На відміну від своїх попередників, які більшою мірою досліджували механізми зовнішнього характеру (спілкування, взаємини, становище особистості в колективі), Василь Олександрович Сухомлинський розглядав переважно внутрішні механізми, які пов’язані із психічним станом, реакцією особистості, її власними потребами й свідомим вибором. Він виступав за право особистості як суб'єкта виховного процесу критикувати свій коллектив [7; 448].

Педагог відповідно до потреб часу і згідно з об'єктивними зако-номірностями розвитку особистості вважає дитячий колектив тільки одним із чинників впливу на неї, що зумовлено потребою її всебічного розвитку. Отже, визнаючи можливість «мудрої влади» колективу над особистістю, В. Сухомлинський виступає проти його цілковитої влади. Педагог зауважив, що людина — невичерпне ціле (моральне, інтелектуальне, емоційне, естетичне, творче), і знайти форми розкриття, вираження, розвитку цього цілого тільки в одному колективі через обмежені можливості організації відносин між члена-ми цього колективу — завдання нездійсненне

Педагогічна діяльність А. Макаренка ввібрала в себе кращі досягнення класичної та нової педагогіки. Його спадщина — досягнення всього прогресивного людства, яке прагне до гуманної освіти. Він вирішував складні педагогічні проблеми, які хвилюють нас і зараз. Тому ми впевнено кажемо, що А. Макаренко — наш сучасник. Його розробки в педагогіці не втратили свого значення і сьогодні.

Велике значення праць А. Макаренка в розробці цілей виховання. Для кожної епохи і для кожного покоління, вважав А. Макаренко, мета виховання повинна визначатися діалектично, тобто її потрібно знаходити у вимогах суспільства в даний час [7; 432].

Проблемі створення гармонії суспільного і особистого інтересу у вихованні Антон Семенович присвятив багато років педагогічної діяльності. Виховання в колективі він розглядав як метод, спільний для всіх і який у той же час дає можливість розвиватися кожному. Важливим уроком для нас є висновок видатного педагога про те, що гуманізм полягає не в красивих словах і деклараціях, а у відповідальності, повсякденній реальній роботі зі створення нормальних умов для здорового побуту, навчання, праці, освоєння професії, фізичного зростання і духовного росту молодої людини [1; 142−145].

Завдяки А. Макаренку в теорію виховання і в практику нашої школи широко ввійшли такі методи виховання, як: організація колективу, формування громадської думки, поєднання поваги з вимогливістю, створення позитивних традицій, використання змагання, розумних і мотивованих видів заохочень. Не втратила актуальності і в сучасних умовах макаренківська ідея перспективних ліній, як методу розвитку колективу і особистості.

А. Макаренко підкреслював значення гри як методу навчання і виховання. Він зауважив, що потрібно йти назустріч постійному прагненню дітей до гри.

Внесок А. Макаренка в розробку методики виховання ми бачимо і в тому, що він не лише показав, що повинен робити вихователь, але й розкрив, як це слід робити. На його думку, виховання дітей — це легка справа, коли вона робиться без нервів, на основі здорового, спокійного, нормального, розумового і веселого життя. До цього повинен прагнути кожен вихователь, особливо молодий [7; 426].

В основу виховання колективу і особистості А. Макаренко ставив колективну працю, органічно поєднану з навчанням, грою, спортом. Центральне місце в його системі відводиться поєднанню повноцінної середньої освіти з продуктивною працею на технічно добре обладнаній базі. Головне для Макаренка — не гра в працю, а організація дитячого виробництва на госпрозрахунковій основі, як на справжньому підприємстві.

Внесок А. Макаренка та В. Сухомлинського в сучасну педагогічну науку неможливо переоцінити. Їхні теорії на системи навчання пройшли через вогонь життєвого експерименту. Справи та ідеї видатних педагогів вивчаються і розповсюджуються у всьому світі до нашого часу й надалі знаходитимуть своїх прибічників.

РОЗДІЛ ІІ. ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ КОЛЕКТИВУ В ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОМУ НАВЧАЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ

2.1 Досвід роботи Стахановської спеціалізованої школи № 3 I-III ступенів з проблеми формування колективу

Під час педагогічної практики у загальноосвітній школі № 3 м. Стаханов, ми спостерігали за дітьми, за їх поведінкою та манерою спілкування.

З метою вивчення міжособистісних відносин ми використовували різні методи. Найпоширеніші з них, це методи спостереження, анкетування та опитування.

В наш час, нажаль, не така важка сама дитина, як важким є її становище в системі встановлених відносин у класі. Важкими стають зовсім не ті діти, які опинилась за межами спілкування. До важких дітей належать школярі, які самоізолювались у дитячому колективі. Частина з них замкнулася в собі, ні з ким не товаришує, часто вступає у конфлікти з дорослими. Багато дітей цієї групи, втративши у школі особисті зв’язки та контакти, шукають їх на стороні - у дворових та вуличних компаніях, які часом відрізняються за асоціальною направленістю. Цих дітей не просто так потягнуло до вуличного середовища, там вони шукали можливість задовольнити потребу в емоційних контактах, у товариських зв’язках, потребу у спілкуванні.

Що ж відбувається з тими дітьми, які користуються найбільшою довірою та авторитетом у класі? — Учні цієї категорії охоче відвідують школу, відчувають задоволення від оточуючої уваги, їм лестить завойований авторитет та повага товаришів. Хоча приблизно одна п’ята дітей, підлітків та юнаків, характеризується інакше. Це — егоїсти. Виявляється, що інколи активна суспільна діяльність викликана лише особистими мотивами. Вони терпіти не можуть критики, надмірно піклуються про збереження свого становища, не відповідають на симпатії товаришів, шукають товариських зв’язків з дорослими чи більш старшими дітьми. Кажучи одним словом, ця, здавалося б на перший погляд благополучна категорія, ставить не менш складні педагогічні проблеми.

Колектив може сприяти не лише становленню особистості, але й її деградації. Керівник класу має сприяти тому, щоб кожна дитина почувала себе комфортно в колективі, щоб не виникали жодні суперечки та образи. Якщо ж вони і виникають, необхідно негайно їх вирішувати шляхом бесід, шляхом залучення кожного учня до активної діяльності. Необхідно проводити усі можливі методи для покращення як життя колективу, так і становлення особистості в ньому. Щоб уникнути ситуацій ізольованості, вчителю необхідно перш за все бути психологом, знати тонкощі дитячої душі, розуміти їх стан та почуття. Якщо дитину щось турбує, засмучує, гнітить, то кмітливий вчитель одразу це помітить, і виступить в даному випадку не шкільним працівником, не суровим вихователем, а перш за все товаришем, людиною, яка прагне допомогти. В цьому випадку, вчителеві необхідна неабияка педагогічна майстерність. Треба сприяти тому, щоб колектив постійно розвивався, а не деградував. Необхідно створити таку атмосферу в колективі, щоб кожна дитина відчувала себе людиною, особистістю, яка хоче і може розвиватися.

В колективі і під його впливом відбувається становлення особистості - складається її спрямованість, формуються суспільна активність, воля, створюються умови для саморегуляції та розвитку здібностей. У нашій роботі ми пропонуємо застосовувати на практиці методи анкетування й тестування, які якнайкраще зможуть допомогти вчителю проникнути у внутрішній світ дитини та сприяти становленню як особистості, так і колективу загалом.

Анкета для виявлення стосунків у колективі

(за В. Козловим)

Скільки тобі років?

Стать чол./жін.

Ти любиш школу?

дуже люблю;

не люблю;

трішки люблю.

Як ти почуваєшся в школі?

спокійно;

весело;

нудно;

страшно;

комфортно;

неспокійно;

самотньо

Чи подобається тобі хтось з класу?… (так/ні).

Якщо «так», то що переважає у ваших стосунках?

1) взаєморозуміння;

взаємодопомога;

співпереживання;

повага одне до одного;

спільне хобі

Які проблеми хвилюють тебе у взаєминах з однокласниками?…

Які стосунки склалися у вашому класі?взаєморозуміння;

байдужості;

поваги і довіри;

співпереживання;

переслідування та висміювання;

взаємодопомоги

Чи хотів би ти запросити до себе на день народження кого-небудь з учителів? …(так/ні).

Як би ти охарактеризував стосунки між учнями вашого класу?

дружні: співпрацюємо, турбуємося одне про одного та водночас від-чуваємо відповідальність за власні вчинки перед колективом;

товариські, дружні, але не дуже міцні й тривалі;

абсолютно байдужі: ніхто нікого не цікавить;

нещирі: за злагодою приховується утиск з боку сильних;

ми всі підкоряємося одному «королю» або групі нахабних небезпеч-них посіпак;

ми увесь час сперечаємося та сваримося одне з одним;

стосунки між нами бувають різні залежно від ситуації.

Я вважаю за краще зі своїми однокласниками:

вчити уроки;

гуляти на природі;

брати участь у громадській роботі;

захищати їх від небезпеки;

триматися від них подалі;

проводити вільний час;

допомагати тим, хто потребує цього;

обговорювати особисті проблеми;

звертатися по допомогу.

12. Що найбільше відповідає твоїй життєвій позиції?

я відчуваю потребу завжди безкорисливо допомагати іншим людям;

я готовий відмовитися від власних інтересів заради інших людей;

я намагаюся поєднувати власні інтереси з потребами та інтересами

інших людей;

я допомагаю іншим людям, якщо це не суперечить моїм інтересам;

я намагаюся не турбувати інших людей через свої особисті проблеми;

я можу співчувати іншій людині, проте марнувати час на будь-яку

допомогу не можу;

я допомагаю іншим людям, якщо сам маю з цього якийсь зиск

13. Хто має втрутитися й допомогти учневі, якщо він став на неправиль-ний шлях: погано вчиться, порушує закони, свариться з однокласниками тощо?

1) ніхто;

2) однокласники;

вчителі;

батьки;

психолог;

соціальний працівник;

особисто я [18; 195].

Діагностика потреби у спілкуванні

(за Ю. Орловим)

Дайте відповіді «так» або «ні» на подані нижче питання.

1. Я отримую задоволення від участі у різного роду торжествах.

2. Я можу приглушити свої бажання, якщо вони суперечать бажанням моїх друзів.

3. Мені приємно виявляти прихильність до когось.

4. Я більше зосереджений на набутті впливу, ніж дружби.

5. Я відчуваю, що по відношенню до моїх друзів у мене більше прав, ніж обов? язків.

6. Коли я дізнаюсь про успіхи мого друга, у мене погіршується настрій.

7. Щоб бути задоволеним собою, я повинен комусь у чомусь допомогти.

8. Мої турботи зникають, коли я опиняюсь серед товаришів по роботі.

9. Мої товариші мені порядком набридли.

10. Коли я роблю погано роботу, присутність людей мене дратує.

11. Притиснутий до стіни, я кажу лишу ту частину правди, яка, на мою думку, не принесе шкоди моїм друзям.

12. У важкій ситуації я думаю не стільки про себе, як про близьку мені людину.

13. Неприємності у друзів викликають у мене такий стан, що я можу захворіти.

14. Мені приємно допомагати друзям, навіть якщо це доставить мені значні клопоти.

15. Із поваги до товариша, я можу погодитися з його думкою, навіть якщо він не правий.

16. Мені більше подобаються пригодницькі оповідання, ніж оповідання про кохання.

17. Сцени насилля у кіно мені огидні.

18. У стані самотності відчуваю тривогу і напругу бульне, ніж коли знаходжусь серед людей.

19. Я вважаю, що основною радістю у житті є спілкування.

20. Мені шкода покинутих собак та кішок.

21. Я віддаю перевагу мати менше друзів, але більш близьких.

22. Я люблю бувати серед друзів.

23. Я довго переживаю сварки з близькими.

24. У мене більше близьких людей, ніж у багатьох інших.

25. У мене більший потяг до досягнень, ніж до дружби.

26. Я більше довіряю власній інтуїції та уяві в погляді на людей, ніж судженням інших людей про них.

27. Я надаю більшого значення матеріальному благополуччю та престижу, ніж радості спілкування з приємними мені людьми.

28. Я співчуваю людям, у яких немає близьких друзів.

29. Стосовно мене люди часто невдячні.

30. Я люблю оповідання про безкорисливу дружбу та любов.

31. Заради друга я можу пожертвувати усім.

32. У дитинстві я входив до однієї «тісної» компанії

33. Якби я був журналістом, мені подобалося б писати про дружбу.

Обробка результатів:

За кожну відповідь, що відповідає ключеві нараховується 1 бал.

Ключ «так» — 1,2,7,8,11,12,13,14,17,18,19,20,21,22,23,24,26,28,30,31,32,33.

«ні» — 3,4,5.6,9,10,15,16,25,27,29.

Визначається загальна сума балів. Чим вища оцінка, тим більша потреба у спілкуванні [15; 189].

Після проведення такої діагностики, вчителю необхідно проаналізувати результати роботи і виявити учнів, яким потрібна підтримка та допомога у їхньому становленні в колективі. Для цього необхідно проводити індивідуальні та колективні години, застосовуючи при цьому тести, анкети, ігри різного характеру тощо.

Для того щоб дізнатися, чи комфортно почуває себе учень у колективі, пропонуємо провести таке опитування:

Чи подобаєшся ти людям?

Щоб дістати відповідь на це запитання, треба виявити своє ставлення до кожного з двадцяти суджень, що містяться у тесті. Якщо ви згодні з певним судженням, поставте біля нього знак «+», а коли ні, то «-». Відповіді на зразок «не знаю», «не певен» не застосовувати.

1. Я повинен пам’ятати, що мене кожної миті прискіпливо оцінюють ті, з ким мені доводиться спілкуватися.

2. У людини має бути досить розвине-не почуття незалежності, аби обговорювати з друзями своє хоббі, незважаючи на те, поділяють вони це захоплення чи ні.

3. Наймудріше — це зберігати гідність навіть тоді, коли це здається не-можливим.

4. Якщо людина помічає помилки в мові інших, вона повинна їх виправляти.

5. Коли ти зустрічаєшся з незнайомими людьми, ти повинен бути настільки дотепним, контактним і привабливим, щоб справити на них гарне враження.

6. Коли тебе знайомлять з людиною і ти не почув її ім'я, ти маєш попросити повторити це ім'я ще раз.

7. Ти певен, що тебе поважають за те, що ти ніколи не дозволяв іншим кеп-кувати з себе.

8. Ти повинен завжди пильнувати, щоб ті, хто оточує тебе, не почали кепкувати і сміятися з тебе.

9. Якщо ти спілкуєшся з цікавою й дотепною людиною, краще не починати змагатися з нею, а віддати їй належне й ухилитися від розмови.

10. Людина завжди повинна прагнути, щоб її поведінка відповідала настрою ком-панії, в якій вона перебуває.

11. Ти повинен завжди допомагати своїм друзям, бо може прийти час, коли тобі знадобиться їхня допомога.

12. Не варто робити занадто багато послуг іншим, тому що зрештою дуже мало хто оцінить ці послуги як належить.

13. Краще, коли інші залежать від тебе, ніж коли ти залежиш від інших.

14. Справжній друг намагається до-помагати своїм товаришам.

15. Людина повинна демонструвати свої найкращі якості, щоб її оцінили як належить і похвалили.

16. Якщо в товаристві розповідають анекдот, який ти вже чув, ти повинен зупинити оповідача.

17. Якщо в товаристві розповідають анекдот, який ти вже чув, ти повинен бути настільки вихованим, щоб від усього серця посміятися з анекдоту.

18. Якщо тебе запросили до друга, а тобі більше хочеться піти в кіно, ти повинен сказати, що в тебе болить голо-ва, або вигадати якесь інше пояснення. Головне, щоб твій друг не образився, якщо ти назвеш йому справжню причину.

19. Справжній друг вимагає, щоб його товариші поводилися з ним завжди якнайкраще, навіть коли вони цього не хочуть.

20. Люди не повинні уперто й наполегливо захищати свої переконання кожного разу, коли хтось висловить протилежну думку.

За кожну відповідь, яка збігається з вірною, нарахуй собі 5 балів.

Правильні відповіді:

" +" належить до суджень з номерами 6, 13, 14, 20;

" -" належить до суджень з номерами 1, 2, 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 15, 16, 17, 18, 19.

Обчисліть загальну суму балів за всі відповіді, що збіглися з вірними.

85−100 балів: чудовий результат.

Більшість людей тебе обожнюють.

75−85 балів: гарний результат.

Ти вмієш бути, люб’язним, чарівним і симпатичним у спілкуванні, але іноді припускаєшся помилок. Надовго тебе не вистачає.

60−75 балів: результат досить непоганий.

Уміння спілкуватися з різними людьми і не втрачати почуття власної гідності ти ще зможеш продемон-струвати. А от спілкуватися так, щоб зберігати гідність співрозмовника, — в цьому твої успіхи набагато скромніші.

0−60 балів: поганий результат.

Навіть похвалити нема за що. Але не варто втрачати надію. Можливо, згодом ти навчишся спілкуватися з іншими. Будь уважний до людей, це — найголовніше і найважче. Все інше прийде в процесі спілкування.

Методика незакінчених речень Сакса і Сіднея

Інструкція: Прочитайте ці незакінчені речення і доповніть їх першою думкою, що прийшла у голову. Робіть це швидко. Якщо не зможете закінчити речення, залиште його, займетеся ним пізніше. Будьте правдиві.

1. Якщо всі проти мене, то…

2. Я завжди хотів…

3. Я знаю, що даремно, але боюсь…

4. Думаю, що справжній друг…

5. Зробив би все, щоб забути…

6. Я достатньо здатний на те…

7. Я можу бути дуже щасливим, якщо…

8. У школі мої вчителі…

9. Більшість моїх товаришів не знають, що я боюсь…

10. Не люблю людей, які…

11. Люди, з якими я навчаюсь…

12. Моєю найбільшою помилкою було…

13. Моя найбільша слабкість полягає у тому…

14. Моїм потаємними бажанням є…

15. Мої однокласники…

16. Коли до мене наближається мій вчитель, то…

17. Хотілося б перестати боятися…

18. Більш за все я люблю людей, які…

19. Люблю вчитися з людьми, які…

20. Коли мене переслідують невдачі, то я…

21. Найбільше всього у життя я хотів би…

22. Люди, перевагу яких я над собою визнаю…

23. Коли мене немає, мої друзі…

24. Школярі, які навчаються зі мною… [15; 146]

Відповідники

Як зазначалося вище, неабиякий вплив на становлення особистості в колективі становить його соціально-психологічний клімат. Для цього ми пропонуємо вчителю використовувати анонімні роздаткові матеріали, відповівши на які, ніхто із учнівського колективу не буде знати, що ж відповів його однокласник. Така методика анонімного письмового опитування відрізняється від інших своєю надійністю і щирістю відповідей школярів.

Методика оцінки соціально-психологічного клімату в колективі

(за А. Фідлером)

В запропонованій таблиці наведені протилежні за змістом пари слів, за допомогою яких можна описати клімат у вашому класі. Чим ближче до правого чи лівого слова у кожній парі ви поставите знак +, тим найбільш виражена ця ознака у вашому колективі.

Тестовий матеріал

Обробка і анализ результатів теста

Відповідь за кожним із 10 пунктів оцінюється зліва направо від 1 до 8 балів. Чим лівіше розташований знак +, тим нижче бал, тим краща психологічна атмосфера у класі, на думку того, хто заповнював таблицю. Підсумковий показник може бути від 10 (найбільш позитивна оцінка) до 80 (найбільш негативна оцінка). Таким чином, виходячи з результатів опитування створюється середній профіль, який і характеризує психологічний клімат у колективі [6; 190−191].