Туризмознавча характеристика Республіки Казахстан

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ, НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ ХАРКІВСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ІНСТИТУТ КИЇВСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО ТОРГІВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ Кафедра туризму і соціальних наук

РЕФЕРАТ

на тему:

«Туризмознавча характеристика Республіки Казахстан»

Виконав

студент групи ТР-11

Пархоменко I.B.

Прийняв доцент кафедри

туризму і соціальних наук Яковчук O.B.

Харків 2012

План

I. Загальні передумови розвитку туризму

1.1 Загальні відомості

1.2 Особливості природного середовища

1.3 Особливості історико-культурного розвитку

1.4 Особливості населення

1.5 Особливості економічного розвитку

II. Туристичні ресурси регіону

2.1 Ресурси оздоровчо-лікувального туризму

2.2 Ресурси для активного відпочинку і спортивного туризму

2.3 Національні природні парки, Державні заповідники та інші природні ресурси

III. Туристична індустрія регіону Висновки

І. Загальні передумови розвитку туризму

1.1 Загальні відомості

Республіка Казахстан знаходиться в центральній частині Євразії. Столиця — Астана. На території країни, на перетині 78 меридіану з 50 паралеллю, знаходиться географічний центр континенту. На півночі і заході межує з Росією, на сході — з Китаєм, на півдні - з Киргизстаном, Узбекистаном і Туркменістаном. На південному заході омивається водами Каспійського моря. Площа — 2 724 900 км?, населення — 16 004 800 (перепис 2009 р.).

1.2 Особливості природного середовища

Понад ¾ території Казахстану займають рівнини з висотами від 100 до 300 м над рівнем моря. На крайньому південному сході і сході простягаються хребти Тянь-Шаню, Джунгарського Алатау й Алтаю з висотами від 3000 до 6995 м (пік Хан-Тенгрі). На крайньому заході розташована Прикаспійська низовина, що частково лежить нижче рівня Світового океану (рівень Каспійського моря — 27 м). У центрі країни великі території займає зруйнована гірська система Казахстанського дрібносопковику. У межах рівнин поширені піщані і глинисті пустелі (Кизилкум, Муюнкум, Бетпак-Дала), напівпустелі і сухі степи. Для молодих гір південного сходу характерні сильна розчленованість і вертикальна поясність. На півночі республіки переважають степи і лісостепи. 23% території країни (північна частина) придатні для землеробства, 70% - для відгінного тваринництва.

Клімат країни різко континентальний і сухий. У передгірських і гірських районах випадає від 500 до 1600 мм опадів на рік, у степових — 200−500, у пустельних — 100−200 мм. Середня температура січня — від -18° С на півночі до -3° С на півдні; середня температура липня — від 19° С на півночі до 29° С на півдні. Річний перепад температур дуже значний: взимку температури можуть опускатися до -50° С, а влітку приземні температури місцями сягають 70° С. Добові перепади температур сягають 20−30° С.

Близько 80% території республіки належить до безстічних областей і басейнів внутрішнього стоку. Іртиш, Ішим і Тобол, що протікають по північній і північно-східній окраїнах країни, відносяться до басейну Північного Льодовитого океану. Всі інші великі річки на території країни несуть свої води в замкнуті внутрішні водойми: Урал — у Каспійське море, Сирдар’я — в Аральське море, Ілі - в озеро Балхаш. Багато малих і середніх річок влітку пересихають.

Каспійське море входить у межі республіки своєю північно-східною акваторією з невеликими глибинами (5−7 м). Крім Казахстану, ресурсами Каспійського моря володіють Росія, Азербайджан, Іран і Туркменістан. Аральське море розділене між Казахстаном й Узбекистаном. Площа цього водоймища, яке висихає, за останні 35 років скоротилася вдвічі. Озеро Балхаш повністю належить Казахстану. Водоймище має прісну західну акваторію і солону східну.

За винятком північних районів, ґрунти в Казахстані бідні і засолені. В цілому для країни характерна широтна зональність ґрунтів: на півночі - чорноземи, далі на південь — каштанові, бурі напівпустельні ґрунти, такири і піски пустель. У горах розвинуті каштанові, сірі лісові і гірничо-лугові чорноземні ґрунти.

Ліси займають всього 3,5% території Казахстану. Здебільшого це хвойні ліси, хоча в горах зустрічаються береза, осика, яблуня й арчевники. На іншій території країни поширена різнотравно-злакова, полиново-злакова, полиново-солончакова і пустельна рослинність. У високогір'ях є субальпійські та альпійські луки.

Тваринний світ Казахстану своєрідний. Комахи й рептилії переважають у пустелях і напівпустелях. У степовій зоні зустрічаються джейран, сайгак, вовк, заєць, лисиця, шакал, різні гризуни (миші, ховрашки). Багато казахстанських озер служать постійними або сезонними місцями проживання для гусей, лебедів, качок, чайок, фламінго. Найрізноманітнішою є фауна гір. Тут водяться ведмеді, гірські козли і барани, снігові барси, олені, багато видів птахів. Для охорони дикої природи створені заповідники у всіх природних зонах — від пустель до високогір'їв.

1.3 Особливості історико-культурного розвитку

Історичні корені казахів походять від тюркських племен, що заселяли простори степу між Росією і Китаєм у VIII ст. до н.е., і монголів, які переселилися на ці землі у ХІІІ ст. Важливе значення для становлення Казахстану мав Великий Шовковий шлях, а також караванний маршрут уздовж річки Сирдар`ї, завдяки чому з’являлися торгові міста і караван-сараї, інтенсивно розвивалася торгівля і сільське господарство.

У ХІІІ ст. казахська територія увійшла до складу імперії Чингісхана. Після смерті Чингісхана у 1227 році, імперія була розділена між його нащадками. У другій половині XV ст. з’явилося перше Казахське ханство, а остаточне формування казахської нації, створеної шляхом змішування монголів і тюрків, відносять до першої половини XVI ст.

У 1680-х рр. казахи воювали зі східними загарбниками ойротами та джунгарами. Їх набіги повністю розорили казахів у 1720 р. Під час нападів джунгарів казахи неодноразово зверталися до Росії з проханням про захист і постачання зброї. Протягом 1731−1742 років казахські жузи переходять під покровительство Російської імперії. Поступово Росія зайняла домінуюче положення в місцевому управлінні, обмежуючи повноваження казахських ханів і нав’язуючи російську адміністративну систему. Остаточно вся територія Казахстану увійшла до Російської імперії до 1848 року.

Завойовницькі війни Росії на півдні центральної Азії в кінці XIX століття сприяли значному припливу російських поселенців у Казахстан. Страждаючи від голоду та переселень, 1916 року казахи взяли участь у центрально-азіатському повстанні, направленому проти призову до російської армії, проте це повстання було придущене.

1917 року після Жовтневого перевороту в Росії Казахська націоналістична партія Алаш-орда проголосила автономію казахського народу. Проте вже у лютому 1918 року більшовики почали масштабний збройний наступ в результаті якого в Казахстані було встановлено радянську владу. казахстан туризм заповідник природний До 1925 Казахстан носив назву «Киргизький край» (декрет СНК РСФСР від 10 липня 1919). 26 серпня 1920 ВЦИК и СНК РСФСР прийняли декрет за підписами В. Леніна та М. Калініна «Про утворення Автономної Киргизької Радянської Соціалістичної Республіки» у складі РСФСР зі столицею у м. Оренбург. Після 5-го Всеказахського з'їзду Рад Казахстан став називатися Казакською АРСР з адміністративним центром у м. Кзил-Орда, а з 1928 — у м. Алма-Ата. Після грудня 1936 отримала статус союзної республіки СРСР.

Перші десятиліття радянської влади в Казахстані позначені голодом 1919;1922, а також 1932;1933, що призвів до загибелі сільського населення Казахстану, переважну більшість якого становили казахи. Сумарна чисельність жертв оцінюється у 2−2,5 млн. чоловік.

З 1936 року Казахстан — Союзна республіка. У 1950;х роках в Казахстані проводилася державна кампанія з освоєння цілинних земель, результатом стало швидке перетворення північних пасовищних рівнин Казахської республіки на сільськогосподарські угіддя. У кінці 1950;х у Казахстані було збудовано космодром Байконур, а також полігони для ядерних випробувань поблизу м. Семипалатинськ Незалежність країни була проголошена 16 грудня 1991 після підписання Біловезької угоди (8 грудня 1991) між Росією, Білоруссю і Україною про створення СНД і фактичного розпаду СРСР. Комуністичну партію замінила Незалежна соціалістична партія Казахстану. Казахстан приєднався до СНД в грудні 1991. Незалежність визнана в 1992. Прийнятий у НБСЄ, став членом ООН в 1992.

1.4 Особливості населення

Станом на 1 липня 2001 року чисельність населення Казахстану становила 14,95 млн. осіб. За цим показником країна посідає 55 місце у світі.

Під час перепису населення 1999 року було зареєстровано 14,95 млн. осіб. З 1991 по 1997 народжуваність знизилася на третину (з 21 до 14,7 на 1000 жителів), а смертність зросла з 8 до 10,2 ос. на тисячу жителів. Природній приріст зменшився з 13 до 4,5%, що в сукупності призвело до скорочення чисельності населення республіки за 1991;1997 на 1150 тис. осіб.

Станом на 01.05.2009 року чисельність населення Казахстану становила 15,87 млн. осіб, казахи — 9,3 млн., россiяни — 3,7 млн. осіб.

Переселення слов’ян, німців, татар, чеченців і корейців у Казахстан у різні періоди ХІХ-ХХ стст. і вольове проведення кордонів республік за радянських часів призвели до того, що казахи в загальній чисельності населення республіки становили меншість (у 1980;х роках — 38−39%). У 1998 році частка казахів збільшилася до 50,6%, частка росіян знизилася до 32,2%, українців — до 4,5%, німців — до 1,9%.

У Північному Казахстані більшість становлять росіяни, у Східному Казахстані, Семиріччі і Західному Казахстані компактно проживають російські козаки, які виділяються своєрідною культурою і життєвим устроєм. У республіці проживають представники понад 100 національностей, в тому числі більше 300 тисяч українців.

За переписом 2009 року з 16 004 800 осіб населення країни: 63.1% Казахи, 23.7% Росіяни, 2.9% Узбеки, 2.1% Українці, 1.4% Уйгури, 1.3% Татари, 1.1% Німці, 4.5% Інші 1%.

Активна індустріалізація економіки Казахстану 50−70-х років сприяла розвитку міст і збільшенню частки міського населення (до 52%). Вже у 1970 році було 16 міст з населенням понад 100 тис. осіб, у тому числі два міста — Алмати і Караганда — понад 500 тис. мешканців (776 і 541 тис. осіб).

Великі центри індустрії виникли в районах Центрального Казахстану — Караганда, Теміртау (179 тис. жит.), Балхаш (78 тис.), Джезказган (68 тис.), у Північному Казахстані - Рудний (101 тис.), Єрмак, Аркалик; у Південному Казахстані - Каратау, Кентау, Текелі. Збільшилась чисельність населення і в старих містах: Алматі, Чимкенті (265 тис.), Семипалатинську (251 тис.), Усть-Каменогорську (241 тис.), Павлодарі (208 тис.), Джамбулі (205 тис.), Актюбінську (159 тис. жит.).

Найбільша частка міського населення в промислово-розвинутих областях: Східно-Казахстанській, Джезказганській, Карагандинській, Мангишлакській. У той же час у Тургайській, Кокчетавській областях, де природні умови сприятливі для сільського господарства, у містах живе тільки приблизно 1/3 населення.

Найбільша частка міського населення в промислово-розвинутих областях: Східно-Казахстанській, Джезказганській, Карагандинській, Мангишлакській. У той же час у Тургайській, Кокчетавській областях, де природні умови сприятливі для сільського господарства, у містах живе тільки приблизно 1/3 населення.

Понад 2/3 населення Алматинської, 63% Південно-Казахстанської і 62% Північно-Казахстанської областей проживають у сільській місцевості. Сільське населення становить меншість у Кизилординській (39,5%), Східно-Казахстанській (41,2%), Атирауській (41,8%) і Актюбінській (43,8%) областях.

З 7684 сіл республіки тільки 344 (4,3% від їх загальної кількості) є великими, у кожному з них мешкає в середньому від 3 до 5 тис. жителів. На ці села припадає майже третя частина сільського населення, або 2010,7 тис. осіб. У той же час у 2084 малих селах (26%), з чисельністю населення до 200 осіб, проживає 3,2% від числа всіх селян, або 211,3 тис. осіб.

Кількість чоловіків порівняно з 1989 р. знизилася на 8,2% і становить 7201,8 тис. осіб, жінок, відповідно, на 7,2% і 7751,3 тис. Чисельність жіночого населення продовжує переважати над чоловічим. При цьому частка чоловічого населення знижується. Так, якщо в 1989 році чоловіки становили 48,4%, то в 1999 році - 48,2%.

Частка жіночого населення перевищує 52% у Карагандинській, Східно-Казахстанській, Павлодарській і Кустанайській областях, 53% - в Астані. Якщо загалом по країні у 1989 році на 1000 жінок припадало 939 чоловіків, то в 1999 році - тільки 929.

Розміщення населення дуже нерівномірне. Середня густота — 6 осіб на 1 кв. км. Найбільш густо заселена південна передгірська смуга, де в оазисах поливного землеробства густота сягає подекуди більше 100 осіб на 1 кв. км. Порівняно висока густота і на півночі, у чорноземній лісостеповій і степовій землеробській смузі - до 20 і більше осіб. Висока густота населення спостерігається в ряді промислових вузлів і районів. Разом з цим, величезні простори пустель і напівпустель дуже слабко заселені. У західній, центральній і південній частинах середня густота становить 1,4 — 1,8 ос. на 1 кв. км.

Релігія. Казахи традиційно є прихильниками ісламу, а росіяни сповідують православ’я. У Радянському Союзі релігійна діяльність була суворо обмежена. Після проголошення незалежності як мусульмани, так і християни доклали значних зусиль для збільшення числа своїх прибічників. Туреччина, Саудівська Аравія і ряд інших країн надали кошти для розвитку мусульманства і будівництва мечетей, а казахські студенти отримали можливість навчатися за кордоном, у тому числі в мусульманських навчальних закладах. Однак порівняно з іншими центральноазіатськими державами вплив ісламу в Казахстані залишається слабким. Виняток становлять південні райони країни, зокрема Шимкент.

Мова. До розпаду СРСР російська мова фактично була державною мовою; у 1991 році ухвалено закон, яким російській і казахській мовам було надано статус державних, але російська залишилася провідною в галузі освіти, у державних і громадських установах теж розмовляли російською мовою. Конституції 1993 і 1995 рр. проголосили казахську мову єдиною державною, а російській було надано статус мови національного спілкування. Більшість казахів погано володіють рідною мовою.

1.5 Особливості економічного розвитку

Казахстан є найбільш розвиненою країною Центральної Азії. У Казахстані розвинена гірничодобувна промисловість. Активно добуваються вугілля, нафта, природний газ, залізняк, мідні руди, свинцевий-цинкові руди, нікелеві руди, боксити та інші корисні копалини.

Казахстан — аграрно-промислова країна з розвиненим гірничим сектором. Основні галузі промисловості: гірнича (нафта, вугілля, марганець, цинк, мідь, титан, боксити, золото, срібло, сірка, залізо), чорна і кольорова металургія, тракторобудування, моторобудування, будівельних матеріалів.

Транспорт: залізничний, автомобільний, трубопровідний, судноплавний (по Каспійському м., о. Балхаш, рікам Іртиш, Сирдар’я, Урал). Розвивається повітряний транспорт (відкриті прямі авіалінії в Німеччину, Туреччину, Іран, Китай і ряд інших країн). Транспортна мережа Казахстану розвинена недостатньо. Основні перевезення вантажів і пасажирів здійснюються залізничним транспортом. Відсутні зручні шляхи для транспортування вантажів між східними і західними районами країни.

Казахстан є найбільш розвиненою країною Центральної Азії. У Казахстані розвинена гірничодобувна промисловість. Активно добуваються вугілля, нафта, природний газ, залізняк, мідні руди, свинцевий-цинкові руди, нікелеві руди, боксити та інші корисні копалини.

За даними Індексу економічної свободи: ВВП — $ 182 млрд. Темп зростання ВВП — (1,2%). ВВП на душу населення — $ 11 693. Прямі закордонні інвестиції - $ 12.6 млрд. За даними Центральне розвідувальне управління Імпорт (2010) $ 31.96 млрд (г.ч. Росія — 29,6%, Німеччина — 6,2%, США — 4%, Україна — 4,8%. Експорт (2010) 60,84 млрд (г.ч. Китай — 15,6%, Росія — 8,9%, Україна — 5,1% .

Казахстан — аграрно-промислова країна з розвиненим гірничим сектором. Основні галузі промисловості: гірнича (нафта, вугілля, марганець, цинк, мідь, титан, боксити, золото, срібло, сірка, залізо), чорна і кольорова металургія, тракторобудування, моторобудування, будівельних матеріалів. Транспорт: залізничний, автомобільний, трубопровідний, судноплавний (по Каспійському м., о. Балхаш, рікам Іртиш, Сирдар’я, Урал). Розвивається повітряний транспорт (відкриті прямі авіалінії в Німеччину, Туреччину, Іран, Китай і ряд інших країн). Транспортна мережа Казахстану розвинена недостатньо. Основні перевезення вантажів і пасажирів здійснюються залізничним транспортом. Відсутні зручні шляхи для транспортування вантажів між східними і західними районами країни.

За даними Індексу економічної свободи: ВВП — $ 182 млрд. Темп зростання ВВП — (1,2%). ВВП на душу населення — $ 11 693. Прямі закордонні інвестиції - $ 12.6 млрд. За даними Центральне розвідувальне управління Імпорт (2010) $ 31.96 млрд (г.ч. Росія — 29,6%, Німеччина — 6,2%, США — 4%, Україна — 4,8%. Експорт (2010) 60,84 млрд (г.ч. Китай — 15,6%, Росія — 8,9%, Україна — 5,1% .

Провідні галузі промисловості: кольорова і чорна металургія, хімічна, машинобудування, легка, харчова. Розвинені також нафтопереробка і виробництво будматеріалів.

Економічна географія

Казахстан складається з п’яти великих економічних районів. На Півночі розвинуте зернове господарство, видобуток залізної руди і кам’яного вугілля, машинобудування, виробництво нафтопродуктів і феросплавів, енергетика. У Східному Казахстані переважають кольорова металургія, енергетика, машинобудування і лісове господарство. Західний Казахстан — найбільший нафтогазовидобувний регіон не тільки Казахстану, але й СНД. Основні галузі господарства Центрального Казахстану — чорна і кольорова металургія, машинобудування, тваринництво. У Південному Казахстані вирощують бавовну, рис, зерно, фрукти, овочі, виноград; розвинута кольорова металургія, приладобудування, легка і харчова промисловість, рибне і лісове господарство. Розміщення промислових об'єктів прив’язане до родовищ корисних копалин, великих міст і водних ресурсів. Висока концентрація гірничодобувної промисловості зумовила погіршення екологічної обстановки, що особливо характерно для міст Східного, Центрального і Південного Казахстану.

На Півночі розвинуте зернове господарство, видобуток залізної руди і кам’яного вугілля, машинобудування, виробництво нафтопродуктів і феросплавів, енергетика.

У Східному Казахстані переважають кольорова металургія, енергетика, машинобудування і лісове господарство.

Західний Казахстан — найбільший нафтогазовидобувний регіон не тільки Казахстану, але й СНД.

Основні галузі господарства Центрального Казахстану — чорна і кольорова металургія, машинобудування, тваринництво.

У Південному Казахстані виробляються бавовна, рис, зерно, фрукти, овочі, виноград; розвинута кольорова металургія, приладобудування, легка і харчова промисловість, рибне і лісове господарство.

Розміщення промислових об'єктів прив’язане до родовищ корисних копалин, великих міст і водних ресурсів. Висока концентрація гірничодобувної промисловості зумовила погіршення екологічної обстановки, що особливо характерно для міст Східного, Центрального і Південного Казахстану.

Трудові ресурси

Чисельність трудових ресурсів становить 8,8 млн. осіб (1997). Число зайнятих знизилося до 6,4 млн. осіб порівняно з 7,7 у 1991р. На початку 1999 безробіттям було охоплено приблизно 25% працездатного населення країни. У сфері послуг працює майже 60% зайнятих, у сільському, лісовому і рибному господарстві - 24%, у промисловості - 16%. У промисловості в основному зайняті росіяни, серед селян і керівників переважають казахи. Значну частину працівників нафтової промисловості на заході країни становлять азербайджанці.

Транспортна мережа Казахстану розвинена недостатньо. Основні перевезення вантажів і пасажирів здійснюються залізничним транспортом. Відсутні зручні шляхи для транспортування вантажів між східними і західними районами країни.

ІІ. Туристичні ресурси регіону

Казахстан володіє різноманітними і багатими туристичними ресурсами, але його геотуристичне положення не вирізняється вигідністю через значну віддаленість від головних споживчих ринків і розташування у зоні дії різко континентального сухого клімату із суворими зимами і коротким спекотним літом. Найголовніший і, на перший погляд, малопомітний туристичний ресурс Казахстану — давній «Великий Степ», прабатьківщина багатьох сучасних народів Євразії.

Туристична індустрія Казахстану пропонує кінні маршрути, полювання та рибалку, тури «Великим Шовковим шляхом», санаторно-оздоровчі, екологічні, орнітологічні маршрути, гірськолижний і пізнавальний туризм.

До найбільш відомих курортів Казахстану належать: зони Медео з однією із найбільших у світі арен для швидкісного бігу на ковзанах і Чімбулак — одне із найкращих лижних місць у Центральній Азії; приморський район міста Актау, де на узбережжі Каспійського моря функціонує ряд санаторіїв; степове озеро Алаколь, яке називають «перлиною Казахстану» — бальнеологічний курорт, де використовуються хлористо-натрієва вода і сірководневі лікувальні грязі.

Цікавими для туристів є Шимкент, місто, яке знаходилося на Великому Шовковому шляху і зберегло до сьогодні середньовічний колорит, Туркестан із мавзолеєм Ходжі Ахмета Ясаві (ХІІ ст.) і знаменитою Туркестанською мечеттю, Караколь із Меморіалом Пржевальського, Тамгали-Тас із Галереєю наскальних малюнків.

Мрія багатьох альпіністів і треккерів — пік Хан-Тенгрі, «семитисячник», який вважається однією із найкрасивіших гірських вершин світу.

Мавзолей Ходжі Ахмеда Ясаві — мавзолей на могилі поета і проповідника Ходжі Ахмеда Ясаві, розташований в місті Туркестані в Південно-Казахстанській області. Є центральним об'єктом на території історико-культурної резервації Азрет-султан. Одне з головних місць поклоніння мусульман регіону. Статус об'єкт Світової спадщини ЮНЕСКО, охороняється державою.

Айша-бібі - кумбез (мавзолей) XII століття будівлі, розташований в селі Айша-бібі Жамбилська району Жамбилськой області в 18 км від міста Тараз. Є пам’яткою архітектури республіканського значення. На його чотирьох кутах розміщені масивні колони. В оформленні використовувалися невеликі ніші, малі колонки, склепіння, стрілчасті арки, теракотова облицювальна плитка. В узорах мавзолею поєднуються традиційні види орнаментального мистецтва древніх племен Казахстану, що включають геометричний, зооморфний і солярний мотиви, що йдуть корінням у мистецтво Андронівська і сакських племен.

Про будівництво мавзолею не залишилося жодних достовірних відомостей. Однак існує казахська легенда про кохання Айша-бібі до свого нареченого. Існують 28 різних версій цієї легенди. Згідно з найпоширенішою — Айша-бібі була дочкою відомого вченого і поета XI століття Хакима Сулеймана Бикиргани. Після його смерті вона виховувалася у шейха Айкожи. Одного разу правитель Тараза Карахан Мухаммед (на честь якого зведено мавзолей Карахана в Таразі) попросив її руки, проте її вихователь не дав згоду. Тоді вона обманним шляхом поїхала в Тараз. До нещастя, її наречений ніколи не зміг її побачити більше, так як вона загинула на березі річки Аса від укусу змії, що сховалася в головному уборі. Уболіваючи за смерті дівчини, Карахан спорудив мавзолей казкової краси на місці її загибелі. Попутниця Айша-бібі Бабаджі хатун стала берегинею мавзолею і після смерті була похована в 20 кроках від Айша-бібі в мавзолеї Бабаджі хатун.

Першим дослідником мавзолею в 1893 році був російський археолог Василь Бартольді. У 1960 році був побудований захисний скляний ковпак для захисту мавзолею, і він використовувався для освітніх і туристичних цілей. У 2002 році для відновлення пам’ятника архітектури і будівництва парку навколо нього був найнятий Нішан Рамето.

Мавзолей представляє в своєму плані центричну, квадратну споруду розміром 7,6×7,6 м. Вхід розташовується зі східного боку. Кути мавзолею були оформлені тричетвертними колонами. У центрі споруди розташований надгробок (3×1,4 м). Стіни мавзолею товщиною 80 см складаються з трьох частин: внутрішньої - викладеної з випаленої цегли, зовнішньої - з плит з різьбленим візерунком, а також простору в середині стіни, забутован глиною і уламками бракованих плиток. У стінах прокладені дерев’яні балки з арчи для міцного з'єднання стін і колон.

Зовні стіни мавзолею повністю оформлені різьбленими теракотовими плитками, укріплених за допомогою клинів, розташованих на тильній стороні. В орнаментації плиток є більше 60 різновидів візерунків.

Свято-Казанський храм ікони Божої Матері — єдиний в Кизилорді і Кизилординській області діючий храм Російської православної церкви. Пам’ятник архітектури Республіки Казахстан державного значення. Названий на честь Казанської ікони Божої Матері.

Перша православна церква в Перовської, освячена 15 жовтня 1855. З серпня 1856 до листопада 1864 року в ній служив Андрій Євграфович Малов. У 1863 році була побудована церква з сирцевої цегли з дахом з кошми, яка в 1868 році була розмита дощем. У тому ж році було побудовано будівлю церкви, також складене з сирцевої цегли, але на фундаменті з випаленої цегли і крите залізом. У цій будівлі служби в ім'я Казанської Божої Матері проходили до освячення сучасного будинку, після чого воно було розібрано. На місці колишнього вівтаря було встановлено каплиця, до теперішнього часу не збереглася.

Будівництво сучасної будівлі церкви почалося в 1890 році і тривало більше п’яти років. Будівництвом храму за проектом місцевого архітектора Єсакова керував інженер Калінін. Храм побудований з паленого цегли жовтого кольору. Освячення нового храму відбулося 6 грудня 1896 року.

Будівництво церкви обійшлося в 35 тисяч рублів, з яких 5000 були зібрані жителями Перовська, а решта відпущені з казни. У церкві було 9 дзвонів, найбільший з яких мав вагу 136 пудів.

До грудня 1906 церква складалася у віданні військового відомства, після чого перейшла у відання єпархії.

В середині 1930;х храм був закритий. У будівлі розміщувався пункт прийому спецпереселенців, потім обсерваторія, обласний краєзнавчий музей. У 1982 році музей переїхав у більш зручне приміщення. Будівля церкви було оголошено пам’яткою архітектури республіканського значення, але грошей на реставрацію виділено не було і воно не використовувалося.

У травні 1989 року міськвиконком передав будівлю у відання Руської православної церкви.

Велика частина розпису храму за роки його бездіяльності була втрачена, описів, за якими її можна було б відновити, не збереглося. Вціліла частина церковного начиння і кілька ікон, в тому числі похідна ікона оренбурзьких козаків.

Відновлення храму здійснювалося за рахунок прихожан, а також меценатів з інших регіонів та держав. На куполах були відновлені хрести. Новий розпис храму був виконаний казахстанськими художниками. Були встановлені дзвони, виготовлені майстрами Шувалова з Ярославля — до цього кілька років як дзвінниці використовувалися обрізані кисневі балони. Дах храму, яка в перші роки після відновлення забарвлювалася в блакитний колір, в 2008 році була крита позолоченим залізом.

Церква Святого Карапета — вірменська церква в Алма-Аті, Казахстан. Це перший вірменський прихід в Казахстані. При громаді Алма-Ати діє недільна школа, гуртки з вивчення традиції, вокальна та хореографічна студії. Церква була відкрита 7 жовтня 2006 року на кошти Асоціації Вірменських культурних центрів Республіки Казахстан «Наірі». Церква була освячена главою Ново-Нахічеванської та Російської Єпархії Вірменської Апостольської Церкви, єпископом Ерзасом Нерсісяном. Також був привезений з Вірменії та освячено хачкар.

Вірменська апостольська церква — одна з найдавніших християнських церков, що має ряд істотних особливостей в догматиці та обряді, що відрізняють її як від візантійського православ’я, так і римського католицизму. На початку IV століття Велика Вірменія стала першою країною, яка прийняла християнство як державну релігію, що пов’язано з іменами святого Григорія Просвітителя і вірменського царя Трдат III Великого. У богослужінні використовується вірменський обряд.

Благовіщенський собор міста Павлодара — кафедральний собор Російської православної церкви в місті Павлодарі. Був відкритий 23 жовтня 1999 року. Арки і склепіння храму побудовані з червоної цегли. На храмі - сім куполів, що символізують сім таїнств і сім Вселенських соборів. Ще три купола — символ Святої Трійці розташовані на дзвіниці. Куполи собору обшиті металом золотистого кольору, покритим нітритом натрію. Покрівля храму була виготовлена в місті Новосибірську за спеціальною технологією з оцинкованого заліза, покритого полімерною плівкою. Головний хрест над собором височить на 51 метр від землі. Всього в храмі 9 дзвонів (по числу ангельських чинів). Найбільший дзвін важить 1024 кг, найменший — 4 кг.

Собор оточений парком, який був закладений на честь третього тисячоліття. У парку також знаходиться каплиця в ім'я Святого Миколая, в якій знаходиться ікона Святого Миколая з часткою його мощей.

Свято-Введенський собор — каферальний собор Карагандинської єпархії в місті Караганда. У соборі з 2 травня 1998 року перебував мощі преподобноісповідника Севастіана Карагандинського, які до того, з 22 жовтня 1997 року, перебували в Богородице-Різдвяному храмі (нині Різдвяний Карагандинський жіночий монастир), де старець Севастіян прослужив одинадцять років: з 1955 по 1966 рік, до своєї кончини. У своєму підставі храм має форму Ноєвого ковчега. Архітектурні форми Собору з куполами, службовими переходами, прибудовами, драбинками, вікнами нагадують затишний, казковий терем-теремок.

На що проходив в 1994 році в Мінську конкурсі проектів споруджуваних храмів на території колишнього СРСР, проект Введенського храму міста Караганди зайняв перше місце.

Храм є найбільшим на території Казахстана.

14 липня 1991 — освячення місця під Собор і закладка першого каменя.

У 1993 році будівництво купола було завершено.

23 травня 1995 в недобудованому храмі відбулася перша служба — Пасхальна вечірня.

19 липня 1995 Караганду відвідав Патріарх Алексій II, який звершив заупокійну літію на могилі старця Севастіана.

C 6 жовтня 2010 року — кафедральний собор Карагандинської і Шахтинський єпархії.

Жаркентська мечеть — центральна мечеть міста Жаркент, пам’ятник архітектури XIX століття. Мечеть була побудована в 1895 році за проектом архітектора Хон Піка, з ініціативи та на кошти Семіречинського купця першої гільдії Валі Ахун Юлдашева в центрі міста Джаркента (зараз — місто Жаркент). З 1982 року перебуває під охороною держави як пам’ятка архітектури та історії республіканського значення. Загальна площа мечеті 2854 м, висота 14,5 м, висота мінарету 19 м. Мінарет оточений 52-ма колонами. Антаблемент прикрашений дерев’яною різьбою. Колони виготовлені з тянь-шаньських ялин. При нарощуванні колон і інших дерев’яних частин цвяхів не застосовувалося. Стіни мечеті виготовлені з брусів, а дах — з жерсті.

Інтер'єр прикрашений арабською в’яззю, використані національні орнаменти. У дворі мечеті з північно-східного боку розташований маленький двірець, а з південної - медресе. Комплекс мечеті обгороджений кам’яним парканом висотою 2,3 м. З південної і північної сторін є ворота. Мечеть побудована в стилі архітектури Середньої Азії.

У 1969 році почалося відродження храму, були проведені інженерні вишукування, вивчено особливості будівельних конструкцій і декору. У 1975;1978 роках були проведені реставраційні роботи, які завершилися створенням незвичайного для того часу музею — архітектурно-мистецького комплексу «Жаркентська мечеть». У 2001;2004 роках на його частковий ремонт було виділено 26 мільйонів тенге, їх освоєння дозволило оновити дах, привести в порядок головний портал.

Мечеть Айтбая — найстаріша мечеть міста Кизилорда. Пам’ятник архітектури республіканського значення.

Розташована в історичному центрі міста. Місткість близько 500 чоловік. Мечеть побудована на кошти жителів Перовська з ініціативи купця з Бухари Айтбая Балтабаєва, який і вніс на будівництво найбільшу суму. Будівництвом керували майстри Шукав і Камал. Мечеть була відкрита в 1878 році і використовувалася також як медресе. Вартість цієї мечеті з мінаретом досягала 40 000 рублів.

У радянські роки мечеть була закрита. У 1970;х роках в будівлі знаходився філіал обласного краєзнавчого музею. У 1982 році будівлю мечеті було включено до списку пам’ятників історії та культури республіканського значення та взято під охорону держави, до моменту передачі віруючим в кінці 1980;х було реставровано. На кошти, зібрані віруючими, до мечеті був прибудований мінарет.

Мечеть імені Машхура Жусупа — мечеть на 1500 місць, розташована в центрі міста Павлодара в парку площею 6 га з основними входами з вулиць Кутузова, Кривенко, Каірбаєва. Будівлю мечеті побудовано у формі восьмикінечної зірки розміром 48 метрів, висота мінаретів — 63 метри, висота купола з півмісяцем — 54 метри. Купол мечеті - небесного кольору, виконаний у формі шанирак. Висота купола чоловічого залу молитви на 1200 місць — 33 метри, діаметр — 30 метрів. Загальна площа мечеті становить 7240 м. Два поверхи основної будівлі та мінарети виконані з цегли, купол — з металевих конструкцій.

Кришталева люстра «Зумрад» з 434 лампочками, що прикрашає мечеть, була виготовлена в Ташкенті. Архітектурно мечеть схожа на розкрите серце, відкрите для світу і добра.

Перший поверх мечеті включає класні кімнати медресе, зал молитви для жінок на 300 місць, зал одруження, їдальню на 300 місць з допоміжними приміщеннями, приміщення для обмивання, гардероби. Зал одруження і їдальня можуть бути об'єднані в один великий зал. На другому поверсі знаходиться зал молитви з балконом на 1200 місць, музей ісламської культури, бібліотека, відеозал, службові приміщення, холи. Головний вхід в будівлю веде на другий поверх.

Палац культури гірників — один із символів міста Караганди. В його будинку проходять майже всі свята. На сцені ДКГ влаштувалися: Казахський драматичні театр і Театр музичної комедії. Загальний обсяг будинку — 70 000 м.

Палац являє собою симетричну композицію з трьох об'ємів. Центральний обсяг складається з театрального комплексу — залу для глядачів на 1000 місць, вестибюля, верхнього і нижнього фойє, верхніх і нижніх бічних кулуарів.

В архітектурному образі будівлі відчувається вплив прогресивних форм народного казахського мистецтва. Головний фасад Палацу культури має триосьову симетричну композицію. Центральна частина будівлі являє собою потужний шестиколонний портик, що складається з восьмигранних колон, приставлених до далеко відсунутим від основної стіни пілонів. Ці пілони з'єднуються зі стінами ажурними Ганчева арками стрілчастої форми. Антаблемент портика увінчаний шістьма скульптурами: шахтаря, будівельника, пастуха з ягням, колгоспниці зі снопом, акина з домбрі і воїна.

Ризаліти крил оформлені нішами, увінчаними стрілчастими арками. Будівля поштукатурена кам’яної кольоровою штукатуркою, цоколь і пілони облицьовують гранітом. Ажурна Ганчева стіна, що відокремлює касовий вестибюль від нижнього фойє, прикрашена силуетами танцівниць. Блискучі стіни штучного мармуру в нижньому фойє, мармурові сходи з бронзовими перилами, розпис купола, кришталеві люстри, зручні і красиві меблі, килими, картини, бронзові скульптурні групи.

в 1940 році за проектом місцевих архітекторів І.Бреннера і Я. Яноша було розпочато будівництво ДК з початком Великої Вітчизняної війни будівництво ДКГ, було тимчасово призупинено. в кінці 1950 року центральні частини ДКГ були введені в дію.В 1952 році ДКГ був полнрстью введений в експлуатацію.

Зводили складний і дуже відповідальний об'єкт трест «Карагандажилстрой» і дніпропетровське СУ .

Розпис стелі ведуть високопрофесійні художники-монументалісти декоративно-оформлювального Московського товариства художників (художники Тутеволь і Аксьонов) на тему дружби людей різних національностей. Глядацька зала палацу оброблений ліпним казахським орнаментом по малюнках казахського художника нишпорила Тугембаєва.

Монумент Незалежності Казахстану — пам’ятник на центральній площі (Площа Республіки) Алма-Ати, основним мотивом якого є зображення Золотої людини. Поряд з Байтерек є символом сучасного Казахстану. Автор — Ш-А.Валіханов.

Палац Республіки — будівля в Алма-Аті, призначене для проведення концертів, фестивалів та інших культурних заходів, був однією з демонстраційних майданчиків кінофестивалю «Євразія». Укупі з фонтанами на площі перед Палацом і пам’ятником казахському поетові Абаю Кунанбаєва. Палац Республіки являє собою одну з визначних пам’яток Алма-Ати з часу правління Дінмухамеда Кунаєва. Палац Республіки розташований на перехресті проспекту Достик та проспекту Абая.

Побудований в 1970 році, раніше називався Палац культури імені В. І. Леніна, був відкритий в дні святкування 100-річчя від дня народження В. І. Леніна. Колектив творців палацу (В. Ю. Аллі, В. Н. Кім, Ю. Г. Ратушний, Н. І. Ріпінская, А. Г. Соколов, Л. Л. Ухоботов та інші) був удостоєний Державної премії СРСР в 1971 році.

Об'ємно-просторова композиція будинку включає його внутрішні обсяги, вільно розташовуються під єдиною потужною покрівлею (площа 10 тис. м). «Шатер» покрівлі спирається на 8 залізобетонних опор, а огороджувальні конструкції стін, не доходять до низу покрівлі, створюють враження її ширяння в повітрі. Глядацька зала на 3000 місць, вирішений єдиним амфітеатром, без балконів і ярусів, є центральним місцем всієї композиції палацу. Кольорове рішення залу складається з білого (стелю), золотистого (стіни) і червоного (крісла). У плануванні вестибюля і фойє палацу використано поєднання багатопланового простору різних рівнів, створення єдиного цілого за допомогою проміжного рівня головного входу і парадних сходів, оперізують фойє з 3-х сторін. Головне фойє (висота 13 м) прикрашає білосніжна люстра. В обробці вестибюля і фойє знайшов відображення національний характер споруди (малюнки ліній огорожі, мармурових підлог та ін.) Ширина сцени складає 48 м, глибина 18 м.

Мазар (гробниця) Домалак-Ана знаходиться в степах, на правому березі річки Або, в 182 км на північний схід від Алмати. Цей чотириярусний купольний мавзолей був побудований на честь Домалак-Ана, «Великої матері Бабішар, дочки Аксултана». Серед безкрайніх просторів споруда височить на вершині пагорба, нагадуючи силует прекрасної дівчини в білих шатах.

Домалак-Ана народилася в 1378 р., померла в 1456 р. Її справжнє ім'я — Нуріла, була молодшою дружиною національного казахського героя Байдібек-Ати, люблячою матір'ю, випромінюючої любов на всіх дітей. Вона вважається символом материнства і добра, розуму і мудрості, завдяки яким примиряла ворогуючі племена і заглушала образи між ними, а також чистоти душі і святості. Домалак-Ана — одна з легендарних матерів казахського народу: три казахських жуза (роду) походять від її сина Жарикшака, який був радником при Ташкентському Амір, а пізніше правителем Семиріччя і головним візиром хана Есенбуги, і від її онуків Алдана, Суана і Дулата. Домалак-Ана була ясновидиці, про її прогнозах і винахідливості збереглося безліч переказів. Останні дні свого життя вона провела в рідних горах Каратау, де померла під час молитви.

За однією з версій ім'я «Домалак-Ана» походить від перського «Діхнат мама» — Свята Мати. Також є думка, що Домалак-ана її прозвали через маленький зріст.

Мавзолей був закладений онуком Домалак-Ана Дулатов, який запросив для цього майстра Абдулла Шері з Бухари. Протягом XI-XV століть мавзолей кілька разів перебудовувався. Нинішній Мазар з білого мармуру побудований в XX столітті. За переказами, в мавзолеї є два священних каменю, пройти між якими може тільки праведна людина. Це місце до сих пір є об'єктом поклоніння і відвідування багатьох людей. У музеї мавзолею збереглися стародавні рукописи.

2.1 Ресурси оздоровчо-лікувального туризму

Алма-Арасан — бальнеологічний гірський курорт в Казахстані, знаходиться в 26 км від Алмати в Алма-Арасанській ущелині, Заілійського Алатау, в мальовничій місцевості, на висоті 1800−1850 метрів над рівнем моря. Відкритий в 1931 році. Функціонує цілорічно, на 220 місць влітку і 200 — взимку. Не є гірськолижним курортом, по дорозі в ущелині розташоване безліч ресторанів і кафе різного рівня, сама дорога в ущелину розділена на західне і східне напрямок, на території знаходяться піонерський табір, санаторій — «Алма-Арасан», космостанція.

Багато алматинців виходять на вихідні в піші походи в гори, а також у велопоходи. Уздовж гірської річки можна побачити пікніки, стоянки туристів і т. п.

Лікувальні джерела — мінеральна слабомінералізована вода сульфатно-карбонатна натрієво-кремнієва;

Гарячі джерела — сірководневої води з радоном (t 36−40 градусів).

Розряджене гірське повітря сприяє лікуванню захворювань органів руху, органів дихання нетуберкульозного характеру, периферичної нервової системи та гінекологічних захворювань.

Тільки в 2009 році уряд взявся за розвиток інфраструктури «курорту» напередодні зимових азіатських ігор. Розпочато роботи з очищення території, організації санітарних служб, по повному асфальтування гірських доріг, що частково може ускладнювати відпочинок в даний час.

На в'їзді в ущелині стоїть екологічний пост, збір за одну машину складає 500−1000 тенге.

За засмічення «курорту» сміттям передбачений адміністративний штраф.

Санаторій «Алма-Арасан» в даний час знаходиться на повній реконструкції і тимчасово недоступний для туристів.

Баянаул — селище, райцентр Баянаульского району в Павлодарської області, біля озера Сабиндиколь біля підніжжя Баянаульского гір.

Околиці Баянаул — кліматична курортна місцевість, з 1985 оголошені Баянаульского національним парком. Перлини парку — озера Джасибай і Торайгиров. У державному національному парку створено турбаза, діють будинки відпочинку і дитячі оздоровниці, в яких щорічно відпочивають більше ста тисяч казахстанців.

Баян-Аульські гори із заходу на схід тягнуться на 40−50 км., З півночі на південь — на 20−25 км. Найвища точка — гора Акбет досягає 1026 м. Гірничо — лісовий оазис, що займає площу 450 км, приваблює туристів химерними скелями (Баба — Яга, Голуб, Булка, Кінська Голова, Кам’яні Перини), красивими озерами Сабиндиколь (Площа 7,4 км) І Жасибай (Площа 4 км), печерами (Ауліетас, довжина 22 м) і гротами (Драверт — з наскальними малюнками, Глек — з водоспадом висотою. 3 м), стрімкими вузькими ущелинами.

Станиця Баянаул була заснована в 1826 році російськими козаками. Першим отаманом станиці був Микола Потанін, батько майбутнього відомого географа, етнографа, ученого і мандрівника Григорія Потаніна. У 1833 році наказом уряду був створений Баянаульскій округ. До кінця XIX століття російське населення складало близько 800 осіб.

В Баянаульского районі народилися: перший казахський академік Каниш Сатпаєв, найбільший учений-енергетик Казахстану Шафік Чокін, філософ і літератор Машхур Жусуп Копе, перший казахський кінорежисер Шакен Айманом. З чотирьох років тут жив казахський поет Султанмахмут Торайгиров, в честь якого згодом було названо озеро Торайгиров.

Бурабай — селище, клімато-солелікувальний курорт з 1910 року в Акмолинської області Казахстану, воздведенний у однойменного озера.

Санаторії, грязелікарні і т.д. Сезон — круглий рік.

Селище знаходиться в 95 км на південний схід від Кокшетау (Кокчетава), в 20 км на північ від залізничної станції «Курорт Бурабай» (у місті Щучинськ).

Розташований на Кокчетавській височині, на висоті близько 480 м, в сосновому бору, на перешийку, що розділяє озера Бурабай і Велике Чебачье.

У листопаді 2009 року здано в експлуатацію перший в Казахстані 6-смуговий автобан Астана — Щучинськ, що повинно позитивно позначитися на розвитку курорту. Траса в подальшому буде продовжена до Кокшетау, де розташований обласний центр і ряд державних установ.

Бурабай з 2010 року став діючої ігровою зоною РК. Планується відкрити сотні офіційних казино.

Муялди — село, грязьовий курорт в Павлодарської області Казахстану, в 17 км від Павлодару, в західній частині Кулундинской степу.

Клімат різко континентальний, літо тепле (середня температура липня 21 ° C), зима холодна (середня температура січня 18 ° C); опадів 260 мм на рік. Лікувальні засоби: грязь мула і гірко-солона ропа озера Муялди. Лікування хворих із захворюваннями органів руху і опори, гінекологічними, нервової системи. Санаторій, грязелікарня.

2.2 Ресурси для активного відпочинку і спортивного туризму

У 25 км від Алмати в ущелині Заілійського Алатау на висоті 22 км розташований гірський курорт «Чимбулак». Це місце дуже привабливо своїм м’яким кліматом з великою кількістю сонячних днів, щільний сніжний покрив зберігається з листопада по травень, а також курорт має прекрасний навколишній вид з гірськими вершинами і хребтами.

Дикі долини і м’які схили для початківців, екстремальні спуски і хафпайп для сноуборда, підготовлені ратраками довгі траси. Все це — гірськолижний курорт Чимбулак в Казахстані.

Головні його переваги в тренувальному аспекті - це високогір'я і неймовірно слизький сніг. В Чімбулаці пройшов не один чемпіонат країни, а й про масовий туризм тут ніколи не забували: вчасно відреставрували готельний комплекс, встановили сучасні канатні дороги. Катання починається в грудні і триває до березня. Тут завжди багато сонця, а малосніжні зими — явище дуже рідкісні.

Чимбулак — це не тільки місце для любителів гірських лиж, сноубордистів, парапланів. Зовсім не обов’язково займатися яким-небудь видом спорту, можна просто приїхати і отримати масу дитячого задоволення — повалятися в снігу, позмагатися в спуску на балонах. Це буде захоплює і абсолютно безпечно, адже навіть схил для катання на балонах обладнаний на Чімбулаці за найсучаснішими вимогами.

Характеристики курота:

Довжина плато — 3800 метрів;

Ширина — від 100 до 600 метрів;

Перепад висоти — 943 м;

Зона катання — 2260 — 3163 м;

Середній ухил — 12−28 градусів;

Максимальний ухил схилу — 45 градусів;

Загальна площа катання — 99 акрів.

До ваших послуг:

Канатно-крісельні дороги, послуги транспорту, готель, гірськолижна школа, прокат та ремонт гірськолижного обладнання, магазин спортивних товарів, ресторани, бари, літні майданчики, дитяче містечко, катання на Ледянки, балонах, розважальні програми та конкурси для дітей.

Спортивні можливості:

Гірські лижі, сноуборд, сноублейди. Протягом усього сезону на Чимбулак проводяться професійні й аматорські змагання з гірських лиж та аматорські змагання зі сноуборду.

Режим роботи:

Гірськолижний курорт «Чимбулак» працює цілодобово.

Канатно-крісельні дороги працюють з 10 до 17-ти годин щодня.

У літню пору, з травня по жовтень, вівторок є профілактичним днем.

Медеу — найбільший в світі високогірний комплекс зимових видів спорту. Каток знаходиться в однойменному урочищі на висоті 1700 метрів над рівнем моря. Урочище Медеу розташоване на висоті 1520−1750 м над рівнем моря в долині річки Мала Алматинка, і оточене з усіх боків гірськими хребтами. На заході - Кімасарським, на сході - Кабиргатау і на південно-сході - Кумбель. Тут мається олімпійських розмірів каток, майданчик для катання на поні, на конях, парк атракціонів, готель «Прем'єр-Медеу», літній басейн і вдосталь шашличних. Це одне з улюблених місць городян і гостей міста.

Каток був побудований в 1972 році в мальовничій ущелині в 16 км від Алмати. М’який клімат, оптимальний рівень сонячної радіації, низький тиск, безвітряна погода і лід з найчистішої джерельної води роблять Медеу одним з найкращих світових ковзанок, а завдяки його розташуванню, можливо, і найкрасивішим. Крижане поле площею 10 500 кв. м — найкраще місце для відкритих міжнародних змагань зі швидкісного бігу на ковзанах, хокею, фігурному катанню.

Тут встановлено понад 120 світових рекордів найсильнішими ковзанярами світі (в Давосі - 40). Каток відритий для вільного відвідування з листопада по березень. Можлива оренда ковзанів.

Льодовий Палац «Алауї» — критий ковзанярський стадіон в Астані, Казахстан. Сучасний спортивний комплекс, призначений для організації змагань з ковзанярського спорту та організації тренувань з хокею, шорт-треку, керлінгу, фігурного катання. Льодовий Палац «Алауї» розташований в лівобережній частині нового адміністративного центру столиці Казахстану, в місті Астана. Загальна площа нового комплексу складає більше 40 000 квадратних метрів. Проект комплексу розроблено казахстанським архітектурним бюро «ПЛ». Архітектори: В. А. Лаптєв і В. А. Поздняков. Побудований 2009;2011 р. Місткість 8000 глядачів.

Каїнди — популярне місце туризму в одній з ущелин Кунгей Алатау. Незважаючи на низьку температуру води, озеро Каїнди користується успіхом у любителів дайвінгу. У перекладі з казахської «Каїнди» означає «багате березами». Можливо, озеро назвали Каїнди через велику березового гаю, яка розташована в п’яти кілометрах від нього.

Озеро утворилося в результаті землетрусу в 1910 році. У 1980;і роки площа озера зменшилася після проходження селевого паводка. В лютому 2007 був прийнятий указ про створення національного парку, до території якого належить і озеро Каїнди.

Хан-Тенгрі — Пірамідальний пік на Тянь-Шані на хребті Тенгрі-Таг на кордоні Казахстану і Киргизії. Висота — 7010 метрів (з льодовиком), без урахування крижаної товщі - 6995 м. Його назва в перекладі з тюрського означає «Повелитель неба» .

У світогляді древніх народів тюрко-монгольського походження Тенгрі є верховним божеством, упорядником світу разом з богинею Умай і Ерлік. В тенгріанскім релігії Тенгрі (божество верхньої зони світу) представляє долі людей, розподіляє термін життя, дарує верховну владу в суспільстві, впливає на неї. Таким чином, вершина Тянь-Шаню Хан-Тенгрі - місце проживання верховного божества, на зразок Олімпу в стародавній Греції. Справжньою Меккою альпінізму став Центральний Тянь-Шань зі знаменитими вершинами Хан-Тенгрі (7010 м) і піком Перемоги (7439), що належить сусідньому Киргизстану. Пік Хан-Тенгрі (Повелитель духів), найвища точка Казахстану, вважається однією з найкрасивіших вершин Центрального Тянь-Шаню. Мармурова вершина у вигляді гострої піраміди видно майже звідусіль. Гора здавна оповита легендами. Її ще називають Тенгрітау (Гора Бога) або Кантана (Кровава гора), за червоний відтінок, який вершина набуває в години заходу. Це самий північний семитисячник світу. Пік Хан-Тенгрі важкодоступний, тому надзвичайно цікавий як для альпіністів, так і для любителів пригодницького туризму. Казахстану належить північна частина гори. Сходження по «Північній Стіні Хан-Тенгрі» є заповітною мрією багатьох альпіністів.