Заходи забезпечення правового захисту працівників державної податкової служби України (реферат)

Реферат на тему:

Заходи забезпечення правового захисту працівників державної податкової служби України Правовий захист працівника податкової міліції передбачає надання можливості від­нов­лення стану, в якому він перебував до порушення його правприпи­нення дій, які по­ру­шують його права чи створюють загрозу їх порушеннявизнання не­дій­сними актів державного органу, органу місцевого самоврядування, інших органі­зацій, установ від­нос­но працівника податкової міліції, якщо вони прийняті з порушенням чинного законо­давствасамозахисту своїх прав у передбачених законом випадкахвід­шкодування збит­ків, компенсації моральної шкоди, завданої працівникові протиправними діями.

Правовий захист неможливий без законодавчої правової бази, нормативних актів, реалізації організаційно-профілактичних заходів і засобів, програм, планів, наказів та інших управлінських рішень.

Заходи забезпечення правового захисту працівників податкової міліції здійснюються на основі Конституції України та її законів, зокрема таких, як Закони «Про державну податкову службу в Україні», «Про міліцію», «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», «Про пенсійне забезпечен­ня військовослужбовців, начальницького і рядового складу органів внут­рішніх справ», «Про надзвичайний стан», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю», «Про державну службу» та ряду інших нормативних актів.

Згідно зі ст. 4 Конституції України [1] держава через відповідні органи забезпечує охорону правопорядку, ін­тересів суспільства, прав і свобод громадян, у тому числі й працівників податкової міліції, оскіль­ки вони є носіями всіх прав і свобод громадян України.

Закон України «Про оперативно-розшукову діяль­ність» [2] ч. 3 ст. 12 передбачає, що за наявності даних про за­грозу життю, здоров’ю або майну працівника та його бли­зьких родичів у зв’язку з участю його в оперативно-розшуковій діяльності в інтересах без­пеки України, або після розкриття тяжкого злочину, або викриття організованої зло­чин­ної групи оперативний підрозділ зобов’язаний вжи­ти спеціальних заходів щодо забез­печення їх безпеки, яки­ми є зміна даних про особу, зміна місця проживання, робо­ти і нав­чання та інших даних у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Спеціальні заходи щодо правового захисту, умови і порядок їх застосування відпо­відними посадовими особами передбачені Законом України «Про державний за­хист пра­ців­ників суду і правоохоронних органів» [3]. Цей Закон поширюється на всі правоохо­ронні органи, тобто на тих, які здійс­нюють правоохоронні та правозастосовчі функції, а також на їх близь­ких родичів.

Ст. 5 цього Закону [4] передбачає наступні види спеціальних заходів для забезпечення безпеки:

а) особиста охорона, охорона житла і майна;

б) видача зброї, засобів індивідуального захисту і попередження про небезпеку;

в) встановлення телефону за місцем проживання;

г) використання технічних засобів контролю і прослуховування телефонних та інших переговорів, візуальне спостереження;

д) тимчасове розміщення у місцях, що гарантують безпеку;

е) забезпечення конфіденційності даних про об'єкти захисту;

є) переведення на іншу роботу, направлення на навчання, заміна документів, зміна зовнішності, переселен­ня в інше місце проживання.

Рішення про вжиття спеціальних заходів забезпечення безпеки щодо працівників подат­кової служби та їх близьких родичів приймає голова суду (ст. 14 цього Закону). Здійснення заходів безпе­ки покла­дається на спецпідрозділи в структурі органів вну­трішніх справ (ст. 15).

Даний Закон установлює відповідальність за не­вжиття заходів безпеки (ст. 21), а також за розголошення відомостей про заходи безпеки (ст. 22). Так, ст. 21 передбачає, що неприйняття рішень, несвоєчасне прийняття або при­йняття недостатньо обґрунтованих рішень, невжиття від­повідних заходів безпеки працівників суду і правоохорон­них органів та їх близьких родичів відповідними посадови­ми особами органів, зазначених у статтях 14 і 15 цього Зако­ну, тягне за собою дисциплінарну чи кримінальну відпові­дальність, передбачену чинним законодавством.

Ст. 22 — відповідальність за розголошення відомостей про заходи безпеки, зокрема:

1) розголошення відомостей про заходи безпеки особами, які прийняли рішення про застосування відповід­них заходів безпеки або безпосередньо їх здійснюють, тяг­не за собою дисциплінарну відповідальність, а у випадках, коли розголошення таких відомо­стей спричинило тяжкі на­слідки, — кримінальну відповідальність відповідно до чинного за­конодавства;

2) розголошення таких відомостей особою, взятою під захист, тягне за собою адміні­стра­тивну відповідаль­ність, а у випадках, коли розголо­шення відомостей про за­ходи безпеки спричинило тяжкі наслідки, — кримінальну відповідальність, передбачену чинним законодавством.

У Кримінальному кодексі України (КК України) [5] статтями 380 і 381, відповідно, передбачена кримінальна відповідальність за невжиття заходів безпеки щодо осіб, взятих під захист та розголошення відомостей про заходи безпеки щодо особи, взятої під захист. А статтею 18 511 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУАП) [6] - розголошення відомостей про заходи безпеки щодо особи, взятої під захист.

Особливою формою захисту працівника податкової служби, як крайній захід, є право застосову­вати вогнепальну зброю для відбиття нападу на працівника особисто або членів його сім'ї, якщо їх життю або здоров’ю загрожує небезпека (ст. 15 Закону України «Про міліцію») [7].

Згідно зі ст. 21 даного Закону працівник податкової служби перебуває під захистом закону, яким гарантується захист життя, здоров’я, честі, гіднос­ті, майна податківця та членів його сім'ї від злочин­них посягань та інших протиправних дій. Образа працівника податкової служби, опір, погроза, насильство та інші дії, які перешкоджають виконанню покладених на працівника завдань, тягнуть за собою встановлену законом відповідаль­ність. Правовий захист поширюється і на пенсіонера податківця та членів його сім'ї, якщо вчинені правопорушення мають відношення до зв’язку з його попередньою службо­вою діяльністю.

Ст. 185 КУАП України передбачає відповідальність за злісне непідкорення законному розпорядженню чи вимо­зі працівника податкової служби при виконанні ним службових обов’язків або його образу.

Ст. 1857 КУАП України встановлює відповідаль­ність за публічні заклики до невиконання вимог працівника податкової служби при виконанні ним службових обов’яз­ків або за поширення завідомо не­правдивих відомостей з метою провокації непокори за­конній вимозі працівника податкової служби.

Низка статей КК України передбачає відповідаль­ність за протиправні дії щодо працівників податкової служби у таких ви­падках:

— за опір працівникові правоохоронного органу під час виконання ним службових обов’язків (ст. 342);

— за вплив у будь-якій формі на працівника правоохоронного органу з метою перешко­дити виконанню ним службових обов’язків або добитися прийняття незаконних рішень (ст. 343);

— за погрозу вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням майна щодо працівника правоохоронного органу, а також щодо його близьких родичів у зв’язку з виконанням цим працівником службових обов’язків (ст. 345);

— за умисне знищення або пошкодження майна, що належить працівникові правоохо­ронного органу чи його близьким родичам, у зв’язку з виконанням цим працівником службових обов’язків (ст. 347);

— за вбивство або замах на вбивство працівника правоохоронного органу чи його близьких родичів, у зв’язку з виконанням цим працівником службових обов’язків (ст. 348);

— за захоплення або тримання як заручника працівника правоохоронного органу чи його близьких родичів із метою спонукання державної чи іншої установи, підприємства, організації від вчинення будь-якої дії як умови звільнення заручника (ст. 349).

Практика застосування статей КК України вказує на послаб­лений кримінально-правовий захист працівників правоохо­ронних органів. Як свідчить практика щодо органів внутрішніх справ, лише 33% засуджених за заподіяння тілес­них ушкоджень працівникам міліції позбавлено волі, а від загальної кількості справ, які були порушені за фактом тілесних ушкоджень, завданих працівникам міліції у 2000 році, 17% було припинено.

Усе це вимагає і від керівників державної податкової служби чіткого аналізу причин і умов, що сприяють злочин­ним посяганням на працівників податкової міліції у зв’язку з їх службовою діяльністю, досконалого знання відповідного законодавства та особистої наполегливості при розв’язанні конкретних ситуацій, що тягнуть за собою не­обхідність правового захисту підлеглого.

Звертає на себе увагу те, що при всій розгалуженос­ті правового регулювання захисту працівників податкової служби, як і інших правоохоронних працівників, за­конодавство, крім зазначених вище, має також недоліки.

Ст. 345 КК України передбачає відповідальність за заподі­яння тілесних ушкоджень лише шляхом побоїв, але тілесні ушкодження можуть бути за­подіяні і в інший спосіб. Тому для повного кримінально-правового захисту правоохоронних органів не потрібно обмежувати відповідальність за нанесення ті­лесних ушкоджень лише побоями. Даною статтею не передбачено відповідаль­ність за вчинення злочину рецидивістом, а також відпові­дальність за нанесення тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть потерпілого.

У ряді статей КК України передбачено відповідаль­ність за злочинні дії проти правоохоронців та їх близьких родичів. Разом з тим, протидія законній діяльності праців­ника правоохоронного органу може здійснюватись не тіль­ки шляхом виконання описаних у вищезгаданих статтях дій щодо його близьких родичів, а й інших осіб, життя, здо­ров'я і власність яких не байдужі правоохоронцю, та зло­чинні дії, внаслідок яких здійсню­ватиметься психологічний тиск, завдано моральної та фізичної шкоди його здоров’ю (наприклад, погроза вбивства нареченої). Тому було б слу­шно замінити у відповідних статтях КК України слова «близьких родичів» на слова «близьких йому осіб» .

Основні заходи щодо забезпечення правової захищеності податкової служби необхідно виконувати у плановому порядку, заздале­гідь, але потрібно передбачати відповідні заходи, способи дій та реагування в конкретній екстремальній си­туації, яка може виник­нути при виконанні праців­ником своїх службових обов’язків.

З цією метою в навчальних закладах у системі початкової професійної підготовки, пе­репідготовки та підвищення кваліфікації працівників податкової служби повинна викладатися відповідна дисципліна. Мета вивчення курсу полягає в озброєнні праців­ників податкової служби теоретичними та практичними навичками, не­обхідними для:

— створення правових гарантій виконання службових завдань працівниками податко­вої служби та безпечних умов життєдіяльності;

— прогнозування та прийняття обґрунтованих рі­шень щодо захисту особового складу від можливих наслідків злочинних дій, аварій, катастроф, стихійного лиха, а та­кож дій під час ліквідації цих наслідків;

— розробки таких нормативних документів та проведення гарантійних заходів щодо реалізації правового захисту по боротьбі з правопорушеннями, які б виключали або мінімізу­вали небезпеку особового складу податкової служби;

— створення системи профілактики умов та причин, які сприяють виникненню загрози для здоров’я працівників податкової служби та населення.

Безумовно, що реалізація вищезгаданих напрямів правового забезпечення особистої безпеки можлива, якщо їх будуть здійснювати професійно підготовлені працівники податкової служби, які розуміють значення вжитих заходів та вміють їх використовувати.

Працівники податкової служби вирішують щоденні завдання, як правило, індивіду­ально, тому у питаннях правової захищеності вони повинні діяти автоматично або напівавтоматично, за шаблоном. Корекція на дотримання заходів правової захищеності та реалізація особистої безпеки повинна бути в усіх службових ді­ях працівника. Насам­перед, повинна бути виключена ситу­ація, коли працівник своїми діями створює сприят­ливу ситуацію для виникнення загрози його життю, здоров’ю та інтересам [8].

Таким чином, з метою вдосконалення правової захищеності працівників податкової служби необхідно передбачити:

— розробку принципів, мети, змісту, форм та методів роботи щодо профілактики, мінімі­зації, компенсації та ко­рекції можливих фізичних, психічних, соціальних відхи­лень у працівників податкової служби;

— вивчення несприятливих факторів та небезпечнос­ті у діяльності працівників подат­кової служби, ви­значення можливостей суспільства, держави, певних інсти­тутів з мінімізації, компенсації та корекції їх впливу на розвиток особистості працівника;

— розробку комплексу заходів та рекомендацій щодо профілактики перетворення віктимних особистостей у жер­тви несприятливих умов життєдіяльності;

— надання допомоги працівникам податкової служби з корекції самосприйняття та самоусвідомлення в питаннях особистої безпеки.

Управлінські рішення, плани щодо забезпечення безпеки особового складу повинні включати:

— розробку інструкцій, алгоритмів поведінки пра­цівників податкової служби у неспри­ятливих ситуаціях, зокре­ма, неясній ситуації, де можлива за­гроза особистому життю;

— систематичну перевірку готовності особового складу податкової міліції до вико­нання обов’язків в умовах підвищеного ри­зику для життя та в екстремальних ситуаціях;

— організацію початкової та службової підготовки за місцем служби, підвищення рівня професійної майстернос­ті, спеціальної та фізичної підготовки особового складу податкової служби, збільшення практичних занять, тренувань, навчань із від­працюванням дій, передбачених заходами особистої безпеки;

— дотримання правил порядку дій учас­ників проведення занять, тренувань, особливо при застосу­ванні зброї та спеціальних засобів;

— вміння користуватись приладами радіаційної, хі­мічної розвідки, дозиметричного контролю, засобами захи­сту органів дихання та шкіри в осередках хімічного забруднення;

— закріплення на постійне й тимчасове носіння зброї працівникам податкової служби, вміння володіти нею та знання законних підстав для її застосування;

— перевірки додержання дорожньо-транспортної ди­сципліни працівниками податкової служби, запобі­гання дорожньо-транспортних пригод за участю особового складу;

— цільове використання коштів на обов’язкове стра­хування працівників податкової служби;

— аналіз та вжиття відповідних заходів щодо злочинних намірів щодо працівників податкової служби, членів їх сімей, порядок використання наявної ін­формації з метою про­філактики таких правопорушень;

— здійснення комплексу оперативно-розшукових за­ходів для розкриття злочинів, вчи­нених відносно працівни­ків податкової служби, для викриття і затримання осіб, які скоїли такі злочини;

— забезпечення особового складу податкової служби сучасними спеціальними засоба­ми захисту, зброєю, набоями, спорядженням;

— забезпечення якісного відбору кадрів у податкову служби, виявлення осіб психоло­гічно нестійких у стресових ситуаціях, з недостатніми адаптаційними мож­ливостями до ситуацій, пов’язаних з підвищеним ризиком;

— запровадження обов’язкового професійного пси­хофізіологічного відбору кадрів на службу, щорічних пси­хіатричних обстежень з обов’язковим застосуванням діаг­ностики працівників оперативних міліцейських підрозділів;

— вжиття заходів для забезпечення соціального за­хисту сімей загиблих працівників податкової служби відповідно до чинного законодавства, допомоги працівникам подат­кової служби, які отримали калі­цтва, поранення чи захворіли під час виконання службо­вих обов’язків.

Корисним для підвищення рівня правової захищеності мо­же бути і використання засобів наочної пропаганди (напри­клад, плакати з різних аспектів правового захисту та інше). Вони досить активно використовуються у практиці забезпечення безпеки особового складу, наприклад, при проведенні навчань зі стрільби з вогнепальної зброї, навчанні правил безпеки руху, наданні медичної допомоги, прийомам і методам захисту від нападу злочинця. З одного боку, на плакатах акцентується увага на ключових аспектах тієї або іншої проблеми правового регулювання особистої безпеки персоналу, і за умов якісного їх оформлення, урахування закономірностей дії наочних засобів, продуманого механізму використання, постійного оновлення змісту вони можуть стати дієвим засобом скоро­чення незаконних та небезпечних дій персоналу. З іншого — при порушенні вищеназваних та інших умов наочні застарілі та примітивні засоби можуть мати ефект антиреклами: викликають роздратування, а у кращому випадку — їх просто не помічають. Зрозуміло, що наочною пропагандою неможливо замінити всебічні про­грами правового захисту. Вона повинна використовуватися разом з іншими засобами скорочення небезпечних умов та дій і розглядатися як частина загальної програми.

Розробка і реалізація найдосконаліших заходів правової захищеності не досягне цілі без форму­вання у керівництва почуття відповідальності за життя і здоров’я підлеглих [9]. Практично це почуття відповідальності проявляється, коли керівники особисто займа­ються проб­лемами захищеності, обговорюють дані питання на нарадах та зборах колек­тивів, проводять інструктажі з питань безпеки, планують їх у діяльності податкової служ­би і контро­люють їх виконання, беруть участь у програмах підготовки та перепідготовки особового складу податкової міліції з питань правового регулювання безпеки праці, подають особистий приклад в уміннях та на­вичках відповідної поведінки.

Необхідно зазначити, що нормативне регулювання умов професійної діяльності пра­ців­ників податкової служби є комплексним, багатоступеневим процесом, який реалізу­ється на рівні держави, органів податкової служби, кожного працівника.

Обов’язковими елементами цього процесу є аналіз зовнішнього середовища (виявлення стратегічно важливих тенденцій його розвитку, можливої не­безпеки) та адаптація до ньо­го за допомогою системи розро­блених заходів, у тому числі і тих, що були розглянуті ви­ще. Це постійно діючий процес, який супроводжує кожен наступний етап розвитку сус­пільства і відповідно державної податкової служби, бо вона є його невід'ємною частиною.

Головна мета організації вивчення та оволодіння навичками безпечних дій у відповід­них ситуаціях — привчати працівників до виконання норм та правил адаптованої пове­дінки під час виконання професійних обов’язків, вироблення та закріплення необхідних знань, умінь та на­вичок. Коли та або інша дія перетворюється у звичку діяти безпечно і набуває властивостей автоматичного виконання, можна вважати, що у процесі оволо­діння досягнуто певного результату. Чим більшу кількість законних і відповідно адапто­ваних дій вдається зробити автоматичними, тим більше часу у працівників за­лишається для оцінки ситуації, прийняття правильного рі­шення, що, у свою чергу, може зберегти йому здоров’я або навіть життя.

Література:

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — С. 141.

2. Про оперативно-розшукову діяльність: Закон України від 18.02.92 № 2135-ХІІ: Збірник нормативних актів України щодо охорони правопорядку. — К., 1998. — С. 134.

3. Про державний за­хист працівників суду і правоохоронних органів: Закон України від 23.12.93 № 3 781-ХІІ: Збірник нормативних актів України щодо охорони право­порядку. — К., 1998. — С. 418.

4. Про державний за­хист працівників суду і правоохоронних органів: Закон України від 23.12.93 № 3781-ХІІ: Збірник нормативних актів України щодо охорони правопорядку. -К., 1998. — С. 418.

5. Кримінальний кодекс України. Офіційний текст. — К.: Юрінком Інтер, 2001. — С. 187.

6. Кодекс України про адміністративні правопорушення. — К.: Парламентське видав­ництво. — С. 91.

7. Про міліцію: Закон України від 20.12.90 № 565-ХІІ // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1991. — № 4. — С. 21.

8. Руднеев Н., Мальцев В. Уголовно-правовая защищенность работников милиции и воен­нослужащих // Соц. законность. — 1991. — № 11. — С. 20.

9. Васильев Н. О. О гуманизме наших законов // Соц. законность. — 1999. — № 5. — С. 58.