Декоративне панно «Вечірня розмова»

Міністерство культури України Кам’янець-Подільський коледж культури і мистецтв Комісія декоративно-прикладного мистецтва Декоративне панно «Вечірня розмова»

Пояснювальна записка до курсової роботи з навчальної дисципліни «Декоративно-прикладна творчість»

Скрипник Анастасія Дмитрівна Керівник: Майгур Т. В.

викладач комісії

декоративно-прикладного мистецтва Рецензент: Червінська І. Є.

заступник директора з навчальної роботи Кам’янець-Подільський

ЗМІСТ ВСТУП РОЗДІЛ 1. ІСТОРИЧНИЙ ОГЛЯД ТА ТВОРЧЕ ВИРІШЕННЯ ТЕМИ

1.1 Історія виникнення ткацтва на теренах України

1.2 Гобелен в контексті розвитку текстильного мистецтва Полтавщини РОЗДІЛ 2. ТЕХНОЛОГІЧНА ЧАСТИНА РОЗДІЛ 3. ОХОРОНА ПРАЦІ ТА ТЕХНІКА БЕЗПЕКИ РОЗДІЛ 4. ЕКОНОМІЧНА ЧАСТИНА ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП Актуальність теми. Ткацтво — це одне з найдавніших ремесел. Сам метод ткацтва з’явився ще в кам’яному столітті. На Україні ткацтво було відоме в часи Трипільської культури.

Килимарство спочатку представляло собою тканини з яких шили одяг, згодом завішували стіни, щоб утепллити житло, ними прикрашали полавочники, столи, скрині, підлоги, постіль, сани.

Вони були виконані ткацькою технікою — килимовою, вона є найстарішою, прикрашали простим геометричним орнаментом згодом візерунковим. Виконувались ручними пристосуваннями: рама, дерев’яний молоточок або велика вилка для прибивання настилів і пряжа. Згодом на ткацьких верстатах. Спочатку верстат був вертикальним, пізніше був винайдений горизонтальний. Поширеною сировиною для пряжі були шерсть і льон.

У наш час основна частина тканин виробляється промисловим чином. Ручне ткацтво зустрічається тільки в прикладному мистецтві та вироби нерідко пропонуються на ярмарках і в сувенірних магазинах. Але все ще існує багато ткачів, які заробляють своєю професією на життя. Праця народного майстра нині дуже почесна, вона переростає в художню творчість.

Мета роботи — дослідити процес розвитку гобелену на теренах України, проаналізувати історіографію ткацтва Полтавщини та особливості творчості решетилівських майстрів, зокрема, Бабенко Олександра Олексійовича; виконати творчу роботу-інтерпретацію, використовуючи композиційні, технологічні та художньо-стильові особливості тканих виробів даного майстра.

Для вирішення поставленої мети необхідно розв’язати наступні завдання:

дослідити процес розвитку гобелену на теренах України;

проаналізувати історіографію ткацтва Полтавщини;

дослідити особливості творчого спадку Бабенко Олександра Олексійовича: панно гобелен текстильний ескіз класифікувати тематику текстильних виробів, визначити композиційні, технологічні, художньо-стильові особливості творчого доробку майстра;

створити декоративну композицію за мотивами творчості О. О. Бабенко:

розробити композиційно-ідейні ескізи творчої композиції;

визначити технологічні процеси виготовлення курсової роботи в матеріалі;

охарактеризувати техніку безпеки та охорону праці при виготовленні роботи в матеріалі;

підрахувати калькуляцію та визначити вартість курсової роботи;

виготовити творчу композицію відповідно до проекту та технологічних процесів.

Об'єкт дослідження творчий спадок мистця Бабенко Олександра Олексійовича в контексті розвитку полтавського ткацтва.

Предметом дослідження даної роботи є композиційні, технологічні та художньо-стильові особливості текстильних виробів О. О. Бабенко.

Хронологічні межі роботи охоплюють період з 1974 по 2011 рік, що припадають на період творчої діяльності майстра гобелену О.О. Бабенко

Географічні межі даного дослідження охоплюють територію України, а саме Полтавщину.

Практичне застосування. Результати даної роботи можна використати в процесі навчання з таких курсів як «Культурологія», «Історія України», «Народознавство», «Історія декоративно-прикладного мистецтва», «Композиція», «Декоративно-прикладна творчість», а також для створення творчих завдань образотворчого та декоративно-прикладного характеру.

Творча авторська композиція може слугувати експонатом в музеї сучасного мистецтва або історичних експозиціях, а також використовуватись як декоративна композиція в громадських приміщеннях.

Структура пояснювальної записки до курсової роботи передбачає: вступ, 4 основні розділи, висновки, список використаних джерел (25 позицій) та додатки.

РОЗДІЛ 1. ІСТОРИЧНИЙ ОГЛЯД ТА ТВОРЧЕ ВИРІШЕННЯ ТЕМИ

1.1 Історія виникнення ткацтва на теренах України Сам метод ткацтва з’явився ще в кам’яному столітті.. У більш широкому сенсі під ткацтвом розуміють весь комплекс технологічних процесів, що становить ткацьке виробництво. Воно належить до найбільш поширених видів господарської діяльності й народного мистецтва, яке має багатовікову історію і глибокі традиції.

Про наявність ткацького виробництва на східнослов'янських землях у найдавніші часи свідчать археологічні знахідки періоду ранніх неолітичних культур. На Україні ткацтво було відоме в часи Трипільської культури.

Практична потреба людини у тканинах для вбрання, оздоблення житла і господарських потреб зумовила масове їх виготовлення в домашніх умовах. На всіх етапах розвитку ткацтво віддзеркалювало конкретні історичні, природно-географічні особливості, характер господарської діяльності та культурно-естетичні запити українського народу.

Вони були виконані ткацькою технікою — килимовою, вона є найстарішою, прикрашали простим геометричним орнаментом згодом візерунковим. Виконувались ручними пристосуваннями: рама, дерев’яний молоточок або велика вилка для прибивання настилів і пряжа. Згодом на ткацьких верстатах.

Існує два види ткацьких верстатів: вертикальний і горизонтальний. Спочатку ткацький верстат був вертикальним. На вертикальних верстатах, виготовляли гладкі двосторонні і ворсові килими. Пізніше був винайдений горизонтальний ткацький верстат. Матеріалом для ткацтва з прадавніх часів були волокна льону, коноплі, а також вовна.

Термін «килимове ткання» походить від спеціального типу узорної тканини — килимів.

Залежно від технічних і декоративних особливостей до групи народних ткацьких технік входять: «закладне», «ворсове» і «ретельчасте» ткання.

Людину, що професійно займається ткацтвом, називають ткачем.

Крім народних килимів у ХVIII столітті побутували так звані панські килими та гобелени.

Батьківщиною мистецтва гобелена вважають Францію, де брати Гобелен у ХVII ст. заснували мануфактуру, яка виробляла великі ткані картини для утеплення стін і окраси замків.

Класичний гобелен до ХХ ст. — це переважно живописна картина, виконана засобами ткацтва. Це було щільне переплетення однорідної пряжі, у якому беруть участь і основа і підткання.

Гобеленова техніка давала змогу відтворювати людські постаті, обличчя, досягаючи об'ємності і пластичності.

З історичних джерел відомо, що французькі гобелени великою мірою впливали на розвиток мануфактурного виробництва у країнах Європи.

У ХVII ст. мануфактури виникають на Україні при поміщицьких маєтках.

Виконані ними сюжетно-тематичні, так звані панські килими не поступаються своїми технічними й художніми якостями перед тогочасними західноєвропейськими гобеленами.

Майстри пробували свої сили в зображенні птахів, тварин, людей, навіть цілих жанрових сцен.

Мистецтво гобелена на Україні особливо розквітло за роки Радянської влади. І перші пореволюційні роки митці закладають основи сучасного українського гобелена., творчо використовуючи традиції давніх українських сюжетно-тематичних килимів.

Сюжетно-тематичні килими 30-х років з’явились як наслідок зближення народного і професійного мистецтва.

Наприкінці 50-х років художники замислюються над створенням тематичних килимів, які б відійшли від станкового живопису, заговорили мовою декоративного мистецтва.

Починаючи з 60-х років гобелен перетворився на мистецтво монументального текстильного панно, яке притаманними йому художніми засобами передає ритм і динаміку сучасного життя, важливі суспільно значущі ідеї.

Зміст багатьох гобеленів 70-х років передає героїку трудових і бойових звернень. [1]

Багаті традиції українського художнього ткацтва, що складалися протягом століть, стали щедрим джерелом для розвитку цього виду мистецтва в наш час. У наш час основна частина тканин виробляється промисловим чином. Ручне ткацтво зустрічається тільки в прикладному мистецтві та вироби нерідко пропонуються на ярмарках і в сувенірних магазинах. Проте, все ще існує багато ткачів, які заробляють своєю професією на життя.

Галина Стеблій, гобелен «Дерево життя» 1999 р., Забашта Галина — «Вікна» 1999 р.), Барна Оля «Різдвяна ніч в Яворові» 1999 р., Шульга Зеновія «Зародження руху» 1998 р., Захарчук Наталія «Тіні» 1999 р., Луковська Ольга «Дощ» 1999 р., Косів Роксоляна «Crescendo» 1999 р., Базак Марта «Дерево», 1999 р., Словінська Анна «Мармуровий» 1999 р. Ганна Верес та Ганна Василащук, Ганна Вінтоняк, Ольга Горбова.

1.2 Гобелен в контексті розвитку текстильного мистецтва Полтавщини На існування розвиненого художнього ткацтва в період Київської Русі, вказують письмові джерела тієї далекої пори. Ткацький промисел особливо був розвинутий у Прилуцькому, Роменському, Полтавському, Зіньківському, Миргородському повітах. Сировиною для виготовлення полотна слугували місцеві коноплі, льон, вовна. Ткалися рядна, рушники, скатерті, сукна, запаски, плахти, килими, ліжники, хустки.

Твори полтавських кустарів експонувалися на міжнародних виставках у Болгарії (Софія, 1910 рік), Італії (Турін, 1911 рік).

У 1918 році Полтавська зразкова ткацька майстерня об'єднувала понад 100 ткаль. Значну кількість умільців налічувала школа-майстерня в Дігтярях, невеликі ткацькі та килимарські майстерні — Великосорочинська, Опішнянська, Миргородська, Лохвицька та інші. Але найбільш великою і міцною була Решетилівська майстерня, де працювало близько 1500 майстринь, було 100 ткацьких та 9 килимарських верстатів.

Твори полтавських умільців високо оцінюють спеціалісти, громадськість.

Техніка виготовлення тканин та килимів різноманітна. Особливо популярні ремізні і перебірні декоративні тканини. Ремізним (човниковим) способом виготовляють портьєри, покривальні тканини, купони для жіночих суконь, утиральники, краватки, пояси. Найбільш поширені — перебірні тканини. У цій техніці виконуються ламбрекени, хустки, рушники, скатерті, серветки. Непідробною красою відзначаються перебірні ткані рушники.

Довжина рушника сягає 3,5 метра, а ширина залежить від ширини заправки ткацького верстата. Візерунок будується за допомогою ромбів, розеток, розміщених у рядовому або шаховому порядку.

У багатьох композиціях тканих рушників також зустрічається мотив ростучої квітки та «дерева життя».

Перебірні скатерті відзначаються традиційною декоративністю. Внаслідок взаємоперетину кольорових смуг основи та піткання, на ріжках кайми утворюються крупні клітини, куди вписуються ромби, квадрати, зірки, стилізовані квіти. Середина скатерті найчастіше залишається вільною від декору. Лише інколи по її периметру розміщуються в рядовому або шаховому порядку орнаментальні мотиви. Все разом — ритм кольорових полос, декоративні площини орнаменту, біле тло — створюють безмежне розмаїття декоративних варіацій і образів. Основні кольори смуг у скатертях — голубий, синій, відтінки зеленого й коричневого, іноді жовтий, сірий, червоно-коричневий.

Цікаві художні знахідки має Решетилівська фабрика в покривалах та веретах, які беруть свій початок від традиційного народного виробу — рядна.

Сьогодні художники і творчі майстри Решетилівської фабрики працюють над тим, щоб образна структура виробів була близькою до народної, щоб людина із задоволенням використовувала у своїх сучасних квартирах декоративні покривала, приліжкові килимки, настільні доріжки, серветки, рушники, портьєри, скатертини — все, що виробляє решетилівський ткацький промисел.

Цікаве мистецьке явище — древній килимовий промисел. Про високий рівень килимового виробництва в минулому свідчать як писемні джерела, так і окремі, хоч і рідкісні, експонати. Є відомості, що у XVII столітті гадяцькі купці возили у Польщу не лише горілку, тютюн і мед, а й килими.

Виготовлення килимів було звичайним заняттям багатьох селянських сімей. За сировину використовували місцевий матеріал — коноплі, льон, вовну. Пряжу фарбували природними фарбниками, приготування яких нерідко було таємницею і передавалось у спадок.

Головною окрасою килимових виробів був рослинний орнамент, який вільно розміщувався на темному або світлому фоні. Квіти візерунка — дуже умовні, площинні. Кожний орнаментальний мотив — ніби фрагмент розрізаної вздовж або впоперек квітки: троянди, тюльпана, жоржини чи їх бутонів. У музеях Полтавщини можна зустріти чимало старих килимів з рослинним малюнком.

Значний інтерес являють композиції так званого «панського» килима. У давніх його варіантах зустрічаємо букети квітів, перев’язані стрічкою, кошики чи вазони з квітами, іноді центральне поле виділялося фігурними лініями у вигляді картушів. Кайма у таких випадках була того ж кольору (або близького до нього), що й середина. Орнамент її формувався пружними бігунцями, листками, квітами. Килими з картушними композиціями ткались в більшості випадків вузликовою (ворсовою) технікою.

Вирішальну роль у створенні полтавського квіткового килима відіграє його фон. Найчастіше він буває жовтим, світло-сірим, голубуватим, темно-коричневим, чорним. Колір поля визначає колір всього виробу. Взаємодія фону килима і кольорове вирішення орнаменту складає ту неповторну самобутність полтавського квіткового килима, яка вже сотні років відрізняє його від аналогічних виробів інших областей України.

У полтавському квітковому килимі проявилося велике уміння народних майстрів творити гармонію найпростішими засобами і матеріалами. В ньому повною мірою виявився мистецький хист народу, його талант і закоханість у красу.

Широко побутували на Полтавщині килими з геометричним орнаментом. Вони відзначаються простотою малюнка і різноманітністю кольорової гами. Провідним декором старих геометричних килимів є смуги різної ширини, фактури і кольору. Основа орнаменту геометричних килимів — ромб, квадрат, трикутник, прямокутник. Фон чорний, сірий. Виконуються килими на горизонтальних ткацьких верстатах за допомогою човника. Малюнок формується вручну.

Килими з рослинним і геометричним орнаментом виконувалися гладкою двосторонньою або ворсовою (вузликовою) технікою. Килими, виткані ворсовою технікою, називалися коцями.

Як свідчать літературні джерела, широко побутували коці на Полтавщині у XIX столітті, а на початку XX століття виробництво їх занепало. Певне відродження можна було спостерігати у 50-х роках XX ст., коли велась підготовка килимарів-спеціалістів у Решетилівській школі майстрів художніх промислів. Зараз з усіх килимарських цехів, що функціонують на Полтавщині, на жаль, жоден не має верстата, заправленого під ворсовий килим (коць).

Ліжники. З цим словом у нас пов’язано уявлення про пухнасту вовняну ковдру, яку можна подекуди зустріти на базарах карпатських міст і сіл, у фірмових магазинах, на виставках народного мистецтва західних областей України. Ліжники до середини XIX століття були одним з поширених килимових виробів у багатьох містечках і селах Полтавщини. На водяних млинах у Великих Сорочинцях, розповідали старі люди, оброблялось за сезон більше тисячі ліжників. Ткалися ці вироби в Миргородському, Решетилівському, Полтавському та Кобеляцькому повітах.

Центром килимарства на Полтавщині зараз є Решетилівська фабрика художніх виробів. Особливих успіхів решетилівський килимовий промисел досяг в останні роки. Квіти килимів Надії Нестерівни Бабенко полонять серця і душі відвідувачів численних виставок у Києві і Москві. Один з холів штаб-квартири Організації Об'єднаних Націй прикрашає килим, подарований українським народом. Його автор — Н. Н. Бабенко.

А починала майстриня з вивчення народних виробів. Ускладнювала орнаменти своїх килимів, збагачувала кольорову гаму. Від прямолінійності трактовки теми перейшла до створення робіт асоціативного характеру, де основна ідея передається через форми, розміри, пропорції та колір орнаменту і тла — такі килими «Весна», «Осінь», «Дивоцвіт», «Паморозь».. Нові роботи — це високохудожні твори, де щедро проявився мистецький талант майстрині.

З діяльністю Леоніда Самійловича Товстухи значною мірою пов’язаний розвиток народного килимового промислу Решетилівки за останні роки. В арсеналі його творчих доробків — тематичні роботи. Митець багато шукає, мріє… І з’являються на виставках все нові й нові його витвори. Килимовий промисел Решетилівки завоював славу не лише в межах республіки. Сюди, у визнаний центр українського килимарства, приїжджають вчитися або виконувати роботи майстри і художники з інших міст республіки і країни. Початкову школу майстерності пройшли у Решетилівці ткалі з Білорусії, на фабриці виконувалися творчі роботи за ескізами художників-професіоналів з Москви, Києва, Ялти, Полтави, Азербайджану.

Килимарство полтавського краю не обмежується досягненнями лише решетилівського осередку. На Полтавщині є багато майстрів та художників, які працюють індивідуально. На виставках народної творчості можна побачити килими рослинного характеру, які виконали Г. Гринь та Н. Чабан. Все частіше тематичні гобелени експонує молодий художник М. Цись. Глибиною образних характеристик відзначаються гобелени подружжя Л. та Ю. Самійленків.

У кожного майстра свій творчий шлях, своє розуміння краси і мистецтва. В кожного — своя мета, свої мрії. А все разом — це новий, вищий та якісний щабель у розвитку художнього килимарства на Полтавщині.

Багатий на красу Полтавський край з його безмежними степами, садами, гаями, ярами, зі спокійним плином річок і чудовими самоцвітами народного мистецтва!

Види і жанри народного живопису, що побутували раніш на Полтавщині, дуже різноманітні: іконопис, картинки з сюжетами козака Мамая або Наталки Полтавки, розмаїття розписів хат ї надвірних господарських споруд, розфарбовування круглої дерев’яної скульптури, меблів, предметів побуту розписів коминів і скринь, віконниць і писанок, вуликів і мисників.

Бабенко Олександр Олексійович. Художник килимар, живописець, народний майстер з художнього килимарства., учасник численних виставок.

Член Національної спілки майстрів народного мистецтва України, заслужений майстер народної творчості, член Національної спілки художників України, кавалер ордена «За заслуги» III ступені, викладач Полтавського державного педагогічного університету ім. В. Г. Короленка. Учасник всеукраїнських, міжнародних виставок (Франція, Польща, Німеччіна, Греція, Росія, Норвегія, Хорватія, Монголія), конкурсів і творчих симпозіумів. Твори зберігаються в музеях Києва, Полтави, Опішні, Решетилівки та в приватних колекціях Франції, Німеччини, в Центрі культури и бізнесу в Афінах, а килими «Квітуча земля» та «Урочистий» прикрашають кабінети Президента України. Мешкає в м. Полтаві.

Творча обдарованість художника проявляється і в його музичному таланті. Він прекрасно співає і грає на фортепіано, гітарі і - в особливості - на козацькій бандурі.

Його роботи зовнішньо згармонізовані. Лад візерунка скидається на полум’я. Майстрові повсякчас доводиться його приборкувати. В його гобеленах часто вгадуються образи птахів, адже птахи це символ посланника неба. Вони — політ фантазії і несуть світло, довгоочікуване щастя. Кольорова гамма відповідає природнім кольорам. Нефарбована вовна природних сірувато-бежевих відтінків.

Походження. Народився 02.04.1959 р., смт. Решетилівка Полтавської області. Закінчив Харківський художньо-промисловий інститут.

Спадковий художник декоративного мистецтва. Талант та любов до мистецтва успадкував від своєї матері - Надії Несторівни Бабенко. У своїх витворах мистець поєднує мистецькі традиції матері з власним баченням кольорів, відтінків та форм.

Твори. Гобелени: «Вечірній» (1980 р.), «Синій птах» (1983 р.), «Пташина розмова» (1983 р.), «Вічність» (1984 р.), «Кобзарева пісня» (1989 р.), «Лілея» (1994 р.), Зима" (1999 р.), «Весна» (1999 р.), «Літо» (1999 р.), «Осінь» (1999 р.), «Радісний» (1999 р.), «Кришталева мелодія» (1999 р.), «Осіній мотив» (2000р.)

Виставки. «Посланники неба» в художній галереї «Green-T-room», в Афінах. Він отримав нелегке завдання від Українського центру культури та бізнесу в Афінах — серія гобеленів із невеликим інтервалом мала оперізувати периметр великої зали. 12 творів зі спільними стилістичними ознаками мали об'єднати внутрішній ансамбль інтер'єру. Олександр Бабенко чудово впорався із завданням. Його палітра зображальних засобів збагачена деякими компонентами сучасного гобелена — елементами геральдики, рослинними, анімалістичними, антропоморфними мотивами, архітектурними силуетами найхарактерніших українських споруд. Усе гармонійно об'єднав традиційний решетилівський орнамент.

«Магія текстилю» — у Полтавському художньому музеї (галереї мистецтв) ім. М. Ярошенка.

Ювілейна художня виставка. Її відкрили у великій виставковій залі Полтавського художнього музею ім. М. Ярошенка. Тут художник представив великий гобелен «Світ Котляревького».

Отже, сам метод ткацтва з’явився ще в кам’яному столітті. Воно належить до найбільш поширених видів господарської діяльності й народного мистецтва, яке має багатовікову історію і глибокі традиції.

Багаті традиції українського художнього ткацтва, що складалися протягом століть, стали щедрим джерелом для розвитку цього виду мистецтва в наш час.

Отже, аналізуючи твори Олександра Бабенка який орієнтувався на народні традиції Полтавського регіону, ми вирішили створити образ «Вечірня розмова». В своїй роботі ми використали рослинну композицію з пташками, з поєднанням від нюансовано-пастельних до контрастно-барвистих гамм.

В своїй роботі ми використали вовняні та акрилові нитки різних кольорів, таких як: відтінки бежевого, сірого, синього, коричневого, та жовтий і оранжевий колір. Саме використання багатьох природніх кольорів характерне для роботи Олександра Бабенка «Осінній мотив», на основі якої створена наша робота. Працювали ми у техніці «у вічко».

РОЗДІЛ 2. ТЕХНОЛОГІЧНА ЧАСТИНА Художнє ткацтво — це ручне або машинне виготовлення тканин на ткацькому верстаті.

Основні техніки ручного ткання: просте полотняне, саржеве (чиновате), перебірне і закладне.

Без ворсові двосторонні килими-гобелени виготовляють у більшості на вертикальних ткацьких верстатах. Найпростіша конструкція такого верстата — звичайна рама, яка складається з двох вертикальних стійок боковин, і двох перекладень-валів, які служать для натягування основи. Для основи використовуються міцні бавовняні, або вовняні нитки. якими рівномірно обвивається перекладина верстата. Основа повинна бути натягнута так, щоб можна було змінити зів без зайвих зусиль.

Є інший спосіб для виготовлення і заправлення рами для ткання гобеленів: виготовляють дерев’яну раму з добре закріпленими кутами і на її паралельних сторонах набивають невеликі цвяшки вздовж однієї лінії в шаховому порядку на однаковій відстані один від одного.

При тканні на спрощених рамах багато часу займає піднімання почергово ниток основи для утворення зіву.

Щоб не перебирати кожного разу всі нитки, розділяють їх на парні і непарні, можна користуватися пристроєм для піднімання непарних ниток основи.

Нитку піткання прокладають так. Спочатку нитку піткання закладають у зів по високій дузі, далі її прибивають молоточком по центру дуги, так, що утворюються дві менші дуги, які також прибивають молоточком по центру кожної. Тільки при такому прокладанні піткання структура виробу — буде і без стягування ниток і без дірчастих розріджених ділянок.

У тканні килимових виробів застосовують найрізноманітніші переплетення. Перше й основне — полотняне, коли нитка піткання через одну нитку основи перекриває її то зверху, то знизу утворюючи дрібний рубчик. Більший рубчик утворюється якщо основу перекривати через кожні дві нитки. Якщо одну нитку піткання темного кольору чергувати із світлою ниткою піткання, то утворюються смуги у вигляді стовпчиків.

Кольорові площини рисунка, які піднімаються вгору крутіше, ніж під кутом 30о, треба виконувати прямолінійним ступінчастим контуром. Точно вертикальні контури тчуть «на линову нитку», обвиваючи нитку піткання двох суміжних кольорів за одну й ту саму нитку основи. У техніці килимарства можна виконати будь-яку лінію-пряму, криву, коло, овал, тощо. Місця в яких не з'єднувались, різноколірні нитки можуть бути в 2−3 прокиди. Найскладніша, найпоширеніша на Україні техніка ткання — «округлення». Схема «кружляння» ниток піткання залежить від крутизни кольорових площин.

Часто буває потрібно підкреслити площину більш грубим контуром рисунка. Ефекту досягають за рахунок перевивання зверху двох ниток основи і знизу кожної нитки. Довші стібки утворюють перевивання знизу по чотири. Змінюючи напрям настилання з уточних настилів утворюють красиву рельєфну косичку.

Термін «килимове ткання» походить від спеціального типу узорної тканини — килимів, з виробництвом яких ця техніка найчастіше пов’язана. Залежно від технічних і декоративних особливостей до цієї групи народних ткацьких технік входять: «закладне», «ворсове» і «ретельчасте» ткання. Килим, виготовлений закладною технікою ткання є гладкою, без ворсовою, двосторонньою тканиною, витканою полотняним переплетенням на двох ремізному верстаті. Кольоровий узорний ефект килима створюється вовняним підтканням, яке щільно збите і цілком покриває товсту міцну основу. Характерною особливістю закладного ткання є те, що різнокольорові шматки ниток підткання вручну закладаються в утворений ремізками зів, перетягуються між потрібною кількістю ниток основи і виводяться на зовні, відповідно до малюнка. Заклавши нитки спіткання по всій ширині тканини, закриваємо зів, прибиваємо. У новий зів нитки спіткання прокидаємо в проте лижний бік. Прокидаючи нитки то в один бік, то в другий, починають вимальовуватись контури різнокольорових площин, які з'єднуються між собою по вертикальній, косій та східчастій лінії.

Строго вертикальні і східчасті контури узору тчуть на «межову нитку», чіпляючи нитки спіткання обох кольорів утворюють щілиней-ажур. Скісні контури тчуть «на косу нитку», при якій ткач повертає сусідні кольори — кожен на своїй нитці основи і на межі кольорів утворюється щілина. Заміщуючи нитки спіткання одного кольору над іншими на одну-дві нитки основи. У техніці килимарства можна використати будь-яку лінію — пряму, криву, коло. Щоб ткати складні композиції, архітектуру, пейзажі, людські фігури потрібно точно по контуру виконувати переплетення, обов’язково враховуючи з'єднання і переходи двох кольорів. Так, пряма вигнута лінія утворюється полотняним переплетенням, а настила піт канна в окремих місцях не з'єднуються між собою, між ними утворюються проміжки. Тоді наступні прокидки перекривають основу там, де не сполучилися між собою попередні прокидки спіткання. Таким способом тчуть і округлі площини.

Найскладніша і найпоширеніша в Україні техніка ткацтва (округлення): кольорові нитки спіткання укладають по колу, неначе наносячи пензлем.

У килимовому ткацтві часто використовують техніку обвивання джгутів. Поєднанню гладкої поверхні з кількома обвитими джгутами на площині килима дає красиву сітку. Можна виділити окремі ділянки малюнка кольором. Працюючи в цій техніці, треба міцно і щільно обвивати стержньові нитки основи.

Ворсові тканини виготовляють на вертикальних ткацьких верстатах. Лицьова поверхня килима покрита кінцями (ворсинок) кольорової пряжі, якою обв’язують дві сусідні нитки основи і закріплюють у вигляді вузла. Килимові вузли в’яжуть горизонтальними рядами по ширині основи, підбираючи кольори. Кожен вузол зсовують і відрізняють довгі кінці пряжі. Кожен ряд вузлів закріплюють однією чи двома нитками міцно скріплюю чого спіткання залежно від способу в’язання ворсові вузли бувають подвійні і півтора разові. У гобеленах все частіше використовують різноманітні волокна і матеріали. Кубинське волокно сизаль, що має золотаве забарвлення у гобеленах застосовують для створення пухнастої фактури. Для цього поодинокі нитки сизаля вплітають у структуру гобелена, залишаючи вільними довгі кінці волокон, які й утворюють пухнастість. Можна застосовувати і стебла трав для декоративних панно, солому злаків, листа папороті, квіти, пір'я птахів, яскраві намистинки. Прямолінійні стебла утворюють цільну структуру ткання. Коли ж застосовують легкі ажурні листки папороті, то нитки спіткання прокладають легко, не збиваючи їх щільно. Утворюється легкий контур, який доповнюється в результаті перевивання кількох ниток основи в певному ритмі. Стебла трави і листя прокладають через одну нитку основи.

Після того, як закінчили ткати килим, його треба зрізати з обох боків і старанно закріпити країн. Для цього кожні дві нитки основи зв’язують вузлом. Існують два варіанти обробки країв: обшити виріб густим обкидним швом або завершити бахромою. Бахрому можна виконати з ниток основи або додатково прив’язати нитки. У бахромі можна застосовувати різноманітні види китиць, можна виплітати намистинки тощо. У майстра є безліч варіантів оздоблення виробу. Фантазія ткача дає змогу творчо підходити до виконання різних матеріалів і технік. Важливо тільки все виконувати майстерно.

В нашому випадку робота не знімається з підрамника. Тому як ми закінчили ткати гобелен, цвяхи забивали у підрамник, і оформили у раму.

Отже, виготовлення декоративного панно «Вечірня розмова» включає наступні операції:

Виконання кольорового ескізу (проекту).

Виготовлення малюнку (картону) роботи в натуральну величину.

Підготовка обладнання і матеріалів для ткання.

Натягування основи на ткацьку рамку.

Ткання композиції згідно проекту.

Опоряджувальні роботи.

Оформлення композиції

У нашій роботі ми використовували техніку «у вічко».

Отже, перед початком роботи потрібно розробити хороші ескізи на проект, враховуючи те, якою технікою ви будете працювати. Проект зручно пришивати до підткання, так він не буде рухатись. Основу потрібно добре натягувати, щоб не провисала. Під час ткання, по краях роботи нитки не затягувати, тому що гобелен буде звужуватись до верху.

Зручніше ткати гобелен на мольберті. При замовленні підрамника, зверніть увагу, щоб він був зроблений з твердих дерев, щоб не вилетіли цвяхи.

РОЗДІЛ 3. ОХОРОНА ПРАЦІ ТА ТЕХНІКА БЕЗПЕКИ Перед початком роботи необхідно перевірити справність устаткування, пристосувань і інструмент. Під час роботи необхідно виконувати всі правила використання технологічного устаткування дотримуватися правила безпечної експлуатації інструментів, дотримуватися вказівки про безпечне утримання робочого місця. По закінченні роботи повинно бути вимкнено все електроустаткування, проведено прибирання відходів. Робоче місце повинно бути сплановане — а саме дотримання: ширини проходів, мінімальна відстань між обладнанням.

Щоб запобігти негативному впливу виявлених небезпечних та шкідливих факторів на здоров’я студентів, попередити виникнення травматизму при виконанні технологічного процессу, передбачаємо проведення наступних заходів загального характеру: раціональна організація робочих місць; регулярний контроль правильності всіх прийомів праці при виконанні операцій технологічного процесу; своєчасне проведення ремонтів обладнання та інструменту; підтримування проходів в належному порядку; раціональні режими виконання всіх основних та допоміжних операцій технологічного процесу; ефективне використання засобів індивідуального захисту; використання запобіжних пристроїв.

Сидіти під час роботи треба правильно. Неправильна посадка може стати причиною болю в плечах і попереку. Тому сідайте вільно, без напруги, не сутулячись, не нахиляючись і не навалюючись на спинку стільця. Ноги ставте прямо на підлогу, не витягайте їх і не підгинайте. Плечі мають бути розслабленні. Недопустима поза при якій відстань від виробу до очей менша 30 см.

Поза сумнівом, на освітленість робочого місця варто звернути особливу увагу. Найкращий варіант, коли кабінет наповнений денним природним світлом. Але навіть якщо його недостатньо, освітлення має бути яскравим і насиченим. Тому можна використовувати настільні лампи, але головне щоб вони не створювали тіні. Бажано, щоб світло падало з лівого боку.

При тривалій роботі очі перевтомлюються, тому кожні 45 хвилин вставайте, робіть перерву 5−10 хв.

Шум — будь-який небажаний звук, що заважає, негативно впливає на організм людини. Під час робочого процесу потрібно не відволікатися на сторонні справи, не розмовляти, бути зосередженим.

На столі не повинно бути нічого зайвого, лише предмети якими користуєшся. Ті інструменти і матеріали, які використовуються правою рукою, розміщуються з правого боку, а ті, що лівою, — з лівого.

Слід також пам’ятати, про правильність користування ниток, ножиць, вилкою, які необхідні для використання. Щоб інструменти і матеріали для роботи не стали причиною пошкоджень і травм, їх слід зберігати у зручному, безпечному місці. Клади ножиці і вилку так, щоб вони не виступали за край робочого місця.

Дотримання вимог з безпеки життєдіяльності учасників навчально-виховного процесу дасть змогу уникнути нещасних випадків, що можуть статися.

РОЗДІЛ 4. ЕКОНОМІЧНА ЧАСТИНА Витрати мають місце в процесі формування та використання ресурсів для досягнення певної мети. Вони мають різне спрямування, але найбільш загальними і принциповими є поділ їх на інвестиції та поточні витрати, пов’язані з безпосереднім використанням підприємством своєї основної функції виготовлення продукції.

Витрати мають натуральну та грошову форми. Проте, для оцінювання цієї діяльності вирішальною є грошова оцінка витрат, оскільки вона визначає вартість продукції.

Собівартість продукції - це грошова форма витрат на підготовку виробництва, виготовлення та збут продукції. Собівартість продукції (виробу) має тісний зв’язок з її ціною. Це виявляється в тім, що собівартість є базою ціни товару і водночас обмежником для виробництва (ніхто не випускатиме продукції, ринкова ціна якої є нижча за її собівартість).

Для обчислення собівартості продукції важливе значення має визначення складу витрат, які в неї включають. За способом обчислення на окремі різновиди продукції витрати поділяються на прямі і непрямі. Прямі витрати безпосередньо пов’язані з виготовленням певного різновиду продукції і можуть бути прямо обчислені на її одиницю. Якщо виготовляється один різновид продукції, усі витрати — прямі. Непрямі витрати на можна безпосередньо обчислити для окремих різновидів продукції, бо вони пов’язані не з виготовленням конкретних виробів, а з процесом виробництва в цілому: зарплата обслуговуючого й управлінського персоналу, утримання та експлуатацію будівель, споруд тощо.

У системі техніко-економічних розрахунків на підприємстві важливе місце займає калькулювання — обчислення собівартості окремих виробів.

Об'єкт калькулювання — це продукція чи роботи собівартість яких обчислюється.

Важливою є класифікація витрат за статтями калькуляції. Статті - це затрати, які відрізняються між собою функціональною роллю у виробничому процесі і місці виникнення. За статтями витрат визначають собівартість одиниці продукції, тобто калькуляцію.

Орієнтована номенклатура калькуляційних статей витрат:

Сировина та матеріали.

Енергія технологічна.

Основна заробітна плата виробників.

Додаткова заробітна плата.

Відрахування на соціальна потреби.

Утримання та експлуатація машин та устаткування.

Загально-виробничі витрати.

Загальногосподарські витрати.

Підготовка та освоєння виробництва.

Позавиробничі витрати.

Сума перших семи статей становить цехову, дев’яти — виробничу і всіх статей повну собівартість.

За економічними елементами затрати формуються відповідно до їх економічно змісту. Елементи затрат є однаковими для усіх галузей і на їх основі складається кошторис витрат на виробництво.

Елементи витрат включають:

1.Матеріальні витрати (сировина, матеріали, комплектуючі напівфабрикати, паливо, енергія, тара; віднімається вартість відходів).

2.Оплата праці (всі форми основної заробітної плати штатного і позаштатного виробничого персоналу підприємства).

3.Відрахування на соціальні потреби (включають відрахування на соціальне страхування, у пенсійний фонд, державний фонд сприяння зайнятості, фонд ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, величина відрахувань встановлюється у відсотках від витрат на оплату праці).

4.Амортизація основних фондів (амортизаційні відрахування на повне відтворення основних фондів за нормами від балансової вартості).

5.Інші грошові витрати (витрати, що не належать до перелічених вище елементів).

Відмінність статей калькуляції від аналогічних елементів витрат полягає в тому, що в першому випадку враховуються всі витрати підприємства, незалежно від того де і на які потреби вони були здійснені, а в другому — тільки витрати на даний виріб.

Кошторис витрат на виробництво декоративного панно «Вечірня розмова»

І. Матеріали та витрати

1.Сировина та матеріали

ІІ. Оплата праці

Кошторис витрат на виробництво декоративного панно «Вечірня розмова»

Отже, кошторис витрат на виробництво декоративного панно «Вечірня розмова» складає 1160 гривень 30 копійок.

ВИСНОВКИ Отже, сам метод ткацтва з’явився ще в кам’яному столітті. Воно належить до найбільш поширених видів господарської діяльності й народного мистецтва, яке має багатовікову історію і глибокі традиції.

Багаті традиції українського художнього ткацтва, що складалися протягом століть, стали щедрим джерелом для розвитку цього виду мистецтва в наш час.

Отже, аналізуючи твори Олександра Бабенка який орієнтувався на народні традиції Полтавського регіону, ми вирішили створити образ «Вечірня розмова». В своїй роботі ми використали рослинну композицію з пташками, з поєднанням від нюансовано-пастельних до контрастно-барвистих гамм.

В своїй роботі ми використали вовняні та акрилові нитки різних кольорів, таких як: відтінки бежевого, сірого, синього, коричневого, та жовтий і оранжевий колір. Саме використання багатьох природніх кольорів характерне для роботи Олександра Бабенка «Осінній мотив», на основі якої створена наша робота. Працювали ми у техніці «у вічко».

Перед початком роботи потрібно розробити хороші ескізи на проект, враховуючи те, якою технікою ви будете працювати. Проект зручно пришивати до підткання, так він не буде рухатись. Основу потрібно добре натягувати, щоб не провисала. Під час ткання, по краях роботи нитки не затягувати, тому що гобелен буде звужуватись до верху.

Зручніше ткати гобелен на мольберті. При замовленні підрамника, зверніть увагу, щоб він був зроблений з твердих дерев, щоб не вилетіли цвяхи.

Дотримання вимог з безпеки життєдіяльності учасників навчально-виховного процесу дасть змогу уникнути нещасних випадків, що можуть статися з учнями та дорослими.

Кошторис витрат на виробництво декоративного панно «Вечірня розмова» складає 1160 гривень 30 копійок.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ Бунина Т. Декоративно-прикладне мистецтво радянської Буковини. — Київ: «Мистецтво», 1986.

Гунчак Т., Дзюба І. Сучасність. — Спільне видавництво Республіканської асоціації українців та вид. «Пролог», 1993.

Гура Л.П., Гоголь Л. Е., Ісупова Н.М. — 2-е видання. — Київ: «Техніка», 1990.

Довгай А. Наш дім. Збірник. — Випуск 7. — Київ: «Час», 1989.

Жук А.К. Український радянський килим. — Київ: «Наукова думка», 1973.

Неєлов В.І. Професія ткачиха. — Москва, 1984

Антонович Є.А. Захарчук-Чугай Р.В., Станкевич М. Е. Декоративно-прикладне мистецтво — Львів:Світ, 1992/

Кара-Васильєва Т., Чегусова З. Декоративне мистецтво України ХХ століття. У пошуках «великого стилю».-К.: Либідь, 2005.

Полікарпов І.С., Стефанюк Є.М., Тимченко О. О. Вироби народних промислів України.- Львів: вид-во ЛКА, 2003.

Ходанич П. Сучасний гобелен і українська етнокультура: творчий портрет Терези Чувалової // Образотворче мистецтво.-2007.

Тищенко О.Р. Історія декоративно-прикладного мистецтва України (ХІІІ-ХVІІ ст.).- К.: Либідь, 1992.

Грановський Т. С. Дивовижна спеціальність — ткацтво. М., 1989

Неєлов В. В. Ткацтво: від плетільних рам до багатоланкових машин. М., 1986.

Мінєєва, Валентина Олексіївна. Чуваське візерункове ткацтво: кн.-альбом (на чув. І рос. Яз.) / Чебоксари: Чуваш. кн. вид-во, 2007. — 183 с.: Іл., Портр.; 27 см. — (З досвіду народних майстрів).

А.І. Ільбековой «Слово про ткацтво». Чебоксари: Чувашія, 2006 р.

Жудецький В. Ц. Основи охорони праці: навчальний посібник / В. Ц. Жудецький, В. С. Джигирай, О. В. Мельников. — Вид. 4-те доп. — Львів: Афіша, 2000. — 350 с. — С. 129−136.

Нипорак. О.І. Сучасні художні тканини Українських Карпат. Київ. «Наукова думка». 1988.

Матвієнко П. І. Антологія краєзнавства Полтавщини. Науково-методичний посібник / Полтава. ПО ІППО, 2002. — 316 с.

Перлини народного мистецтва. Опішня. Решетилівка. Київ. — «Мистецтво» — 1972. — 95 с.

Маца К. О. Полтавська область: природа, населення, господарство. Полтава. Полтавський літератор, 1998. — 336 с.

Фурман В. С. Полтавські самоцвіти: Фотонарис. — Х.: Прапор, 1982. 46 с.

Українська радянська енциклопедія. Т. 8. Київ.: Головна редакція УРЕ. 1982. — 527 с.