Економічна ефективність, облік витрат на виробництво продукції рослинництва та шляхи їх удосконалення у колективному сільськогосподарському підприємстві "С

Вступ

Сільське господарство займає особливе місце у народногосподарському значенні будь-якої країни. На галузь припадає близько 20% загального обсягу валового продукту. Продукти сільського господарства і промислові товари, що виробляються із сільськогосподарської сировини, становлять 75% фонду народного споживання.

На сьогоднішній день стало дуже важливим підняти з глибокої кризи сільське господарство, яке вже декілька років занепадає. Воно стало майже повністю збитковим. І нам, як молодим спеціалістам, потрібно його настільки удосконалити, щоб сільське господарство стало однією з найприбутковіших галузей нашої країни.

Головними завданнями розвитку економіки на сучасному етапі є всебічне збільшення ефективності виробництва, а також займання непохитних позицій сільськогосподарських підприємств на внутрішньому і міжнародному ринках. Для того, щоб витримати гостру конкуренцію і завоювати довіру покупців підприємство повинно вигідно виділятися на фоні підприємств того ж типу. Головне завдання сільського господарства як галузі сфери матеріального виробництва — неухильне збільшення обсягів виробництва сільськогосподарських продуктів для задоволення зростаючого попиту населення на продукти харчування і для забезпечення переробної промисловості сировиною за одночасним скороченням витрат праці та матеріальних засобів на виробництво одиниці продукції.

Розв’язання цієї проблеми має два основних взаємопов'язаних напрямки:

— максимально можливе зростання виходу сільськогосподарської продукції;

— систематичне здійснення заходів боротьби за режим економії та зниження витрат.

Для суспільства та окремого аграрного підприємства не байдуже, якою ціною досягалось слідуюче збільшення обсягів виробництва продукції в розрахунку на одиницю земельної площі, яка використовувалася. Отже, чим більший вихід продукції і менше потрібно витрат на її одиницю, тим виробництво вигідніше.

На жаль, сучасний важкий фінансовий стан майже всіх сільськогосподарських підприємств України поряд з іншими причинами зумовив і недостатньо досконалі економічні методи господарювання в умовах переходу до ринкових відносин.

Використання статистичних методів в управлінні агропромисловим комплексом та його ланками дає змогу створити умови для підвищення ефективності виробництва на основі вірогідної оцінки стану і можливостей різних сфер діяльності, своєчасного визначення тенденцій, прогнозування їх розвитку і оцінки результатів функціонування ринкових відносин.

Розширення виробництва продукції сільського господарства високої якості гарантує повне забезпечення населення країни продуктами харчування, вагомого експортного потенціалу країни, економічну стабільність і незалежність держави. Продукція сільського господарства є і буде в майбутньому одним з головних джерел грошових надходжень в Україну.

За об'єкт дослідження обрано колективне сільськогосподарське підприємство (надалі - КСП) «Сонячне» Миколаївського району.

Метою виконання випускної роботи є аналіз сучасного стану та економічної ефективності виробництва продукції рослинництва у досліджуваному господарстві, визначення шляхів її підвищення в умовах ринкових відносин.

Для досягнення цієї мети у випускній роботі мали бути вирішені сліду — ючі завдання:

1. Вивчити літературні джерела з організації обліку та науково-практичних основ підвищення економічної ефективності виробництва продукції рослинництва;

2. Проаналізувати сучасний стан та економічну ефективність виробництва продукції рослинництва у досліджуваному господарстві;

3. Проаналізувати сучасний стан організації обліку витрат і продукції

рослинництва у КСП «Сонячне»;

4. Визначити шляхи удосконалення організації бухгалтерського обліку і підвищення економічної ефективності виробництва продукції рослинництва у КСП «Сонячне».

Предметом дослідження є питання організації обліку у рослинництві та підвищення економічної ефективності виробництва продукції рослинництва в ринкових умовах.

Теоретичною та методологічною основою дослідження є праці еконо — містів-аграрників з питань економіки та обліку виробництва продукції рослинництва та аналізу його економічної ефективності. При виконанні поставлених завдань у роботі використані такі наукові методи і прийоми дослідження, як економіко-статистичний, балансовий і монографічний методи, прийоми обчислення різниць, прямих та обернених зв’язків та ін.

В процесі виконання дипломної роботи були використані дані статистичної звітності, виробничо-фінансових планів, технологічних карт та дані первинного обліку КСП «Сонячне» Миколаївського району за 2008;2010 роки.

Загальний обсяг дипломної роботи 135 сторінок, в тому числі 35 таблиць і 5 рисунків.

1. Науково-практичні основи підвищення економічної ефективності виробництва продукції рослинництва

1.1 Основні напрямки підвищення економічної ефективності виробництва продукції рослинництва

рослинництво економічний виробництво продукція Основною метою економічної стратегії розвитку агропромислового комплексу України є неухильне піднесення матеріального рівня життя населення. Досягнення цієї мети вимагає насамперед вирішення продовольчої проблеми на основі підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва. Тому основне завдання сільського господарства полягає в забезпеченні дальшого зростання і сталості виробництва для повнішого задоволення потреб населення в продуктах харчування і промисловості - в сировині.

На сучасному етапі проблема підвищення ефективності агропромислового виробництва є визначальним фактором економічного і соціального розвитку суспільства.

Ефективність виробництва як економічна категорія відображує дію об'єктивних економічних законів, яка проявляється в результативності виробництва. Вона є тією формою, в якій реалізується мета суспільного виробництва. Економічна ефективність показує кінцевий корисний ефект від застосування засобів виробництва і живої праці, а також сукупних їх вкладень. У зв’язку з цим необхідно розрізняти такі поняття, як ефект і економічна ефективність. Ефект — це результат тих чи інших заходів, які проводяться в сільськогосподарському виробництві. Він характеризується підвищенням урожайності культур та продуктивності худоби і птиці.

Економічна ефективність виробництва визначається відношенням одержаних результатів до витрат засобів виробництва і живої праці. Ефективність виробництва — це узагальнююча економічна категорія, якісна характеристика якої відображується у високій результативності використання живої і уречевленої у засобах виробництва праці.

Ефективність — це результативність дії окремого або групи факторів.

Економічна ефективність — це результат діяльності, що відображає співвідношення між одержаним результатом, сукупними витратами та вкладеною працею.

Існує багато напрямків підвищення економічної ефективності виробництва продукції рослинництва, основні з них — це застосування отрутохімікатів, удобрення, нові сорти, зрошення та впровадження нових технологій.

Важливими факторами впливу на урожайність зернових виступають хвороби, шкідники та бур’яни, що спричинюють щорічні втрати до третини врожаю. Необхідність застосування інтегрованої системи захисту рослин відзначав у програмі стратегічних аспектів реформування зернового виробництва в Україні академік НААН України П. Т Саблук 46. Він відмічає доцільність застосування комплексу агротехнічних та біологічних методів боротьби поряд з хімічними, а також включення у сівозміни азотонакопичувальних попередників.

Досвід розвинутих країн свідчить, що застосування отрутохімікатів дозволяє збільшити врожайність на 10 — 15%. На жаль, в Україні повне застосування отрутохімікатів не проводиться. Головна причина — це нестача коштів на їхню закупівлю. Господарства, які мають кошти на закупівлю, не завжди раціонально їх використовують.

Україна, як відомо, більшу частину отрутохімікати закуповує в інших країнах (США, Німеччина, Голландія, Франція) за дорогою ціною. Виробництво українських якісних отрутохімікатів дало б змогу фермерам та сільськогосподарським підприємствам закуповувати отрутохімікати за менші кошти.

Головним напрямом вирішення проблеми підвищення урожайності зернових вважається забезпечення інтенсифікації землеробства, провідне місце в якій надається хімізації. За останні роки в наслідок зменшення кількості внесених мінеральних та органічних добрив, низької культури землеробства зменшилася родючість ґрунтів — вміст гумусу складає в середньому майже 3,2%. Кризове становище господарств, відсутність коштів, скорочення поголів'я великої рогатої худоби призвело до зменшення можливостей удобрювати ґрунти. Так, у 2009 році, за даними Держкомстату України, на 1 га посівів зернових внесли в середньому лише 61 кг поживної речовини мінеральних добрив та 0,4 тони органічних добрив, тоді, як у 1990 році було внесено — 132 кг поживної речовини та 6,5 тонн органічних добрив відповідно. І це при тому, як свідчать дані наукових досліджень, що половину приросту врожаю одержують за рахунок достатнього і цілеспрямованого використання добрив.

Але, якщо на початковому етапу підвищення і стабілізації врожаю головну роль відіграє кількісний фактор, тобто збільшення доз, то в подальшому все більшого значення набуває якісна сторона. Мається на увазі використання добрив з високим вмістом поживних речовин та складних добрив, насичених всіма поживними елементами для одноразового внесення у ґрунт. Все це дозволяє скоротити витрати на транспортування, зберігання і внесення добрив.

Щодо внесення органічних і мінеральних добрив, то це є необхідною умовою одержання високого врожаю зернових культур та соняшнику. Внесення 18−20 т/га підвищує врожай насіння на 1,4 — 3,6 ц з 1 га. Середньою нормою мінеральних добрив для соняшнику вважають:

— азоту — 30 — 45 кг/га;

— фосфору — 45 — 50 кг/га;

— калію — 30 — 45 кг/га.

Середньою нормою мінеральних добрив для пшениці вважають:

— азоту — 27−35 кг/га;

— фосфору — 12−15 кг/га;

— калію — 32−35 кг/га.

Середньою нормою мінеральних добрив для ячменю вважають:

— азоту — 14−24 кг/га;

— фосфору — 15−26 кг/га;

— калію — 13−20 кг/га.

Фосфорні та калійні добрива підвищують врожаї зернових — на 1,2 -1,7%, а в насінні соняшнику зростає також вміст олії. Органічні добрива краще вносити під попередник, а мінеральні - під зяблеву оранку або навесні під культивацію.

У південному Степу найбільший ефект дає внесення фосфорних добрив разом з азотними, які забезпечують приріст урожаю насіння до 6 ц з 1 га. При вирощуванні зернових культур та соняшнику на зрошуваних землях збільшують норми добрив.

Кожна 10 — 11 тонна валового збору зерна — це насіння і воно є одним із головних і незамінних засобів сільськогосподарського виробництва. За рахунок високоякісного насіння можна одержати додатково 20 — 25% валового збору, тому запорукою високих врожаїв якісного зерна є використання насіння першої та другої репродукції.

Найважливішою складовою інноваційної програми для розвитку зер — нового господарства України є селекція та сортооновлення зернових колосових культур, створення такої системи насінництва, яка б забезпечувала найефективніше використання потенціалу вітчизняних сортів, підвищуючи їх конкурентоспроможність. В ринкових умовах господарювання насіння є специфічним наукоємним товаром, оскільки несе в собі потенціал росту ефективності зерновиробництва.

За даними ФАО (Food and Agriculture Organization of the United Nations), рівень виробництва продукції рослинництва в Україні на гектар посівної площі в 2,0 -2,6 рази нижчий, ніж в Австрії, Угорщині, Німеччині, Італії, Франції.

У зв’язку з цим, в основу інтенсифікації виробництва рослинницької продукції повинні бути покладені принципи оптимізації чинників щодо досягнення високих врожаїв впродовж усього процесу вегетації рослин. Вкрай важливим є використання сортів і гібридів інтенсивного типу й розміщення їх у науково обґрунтованих сівозмінах, внесення оптимальних доз органічних, мінеральних добрив і засобів захисту рослин, розрахованих на високий приріст урожайності.

Дослідження та наступне впровадження наукових розробок у зернову галузь повинне здійснюватися з врахуванням природно-кліматичних, регіо — нальних, зональних умов, біологічних особливостей вирощування певних зернових культур за видами і сортами рослин. Тобто економічні закони, економічні процеси відтворення в сільському господарстві повинні тісно взаємодіяти із біологічними.

Також одним з резервів збільшення валових зборів озимої пшениці, ячменю та насіння соняшника є впровадження у виробництво нових високопродуктивних гібридів. За останні роки науковими установами створено і передано в держвипробовування, рекомендовано до виробництва багато гібридів різних морфологічних типів. Так, в реєстр рослин України на 2006 рік включено 77 гібридів і 8 сортів. З них 28 сортів і гібридів вітчизняної селекції. Оцінка гібридів в конкретних умовах вирощування дає змогу більш ґрунтовно рекомендувати кращі з них виробництву. З цією метою в дослідних господарствах безперервно вивчається продуктивність нових та перспективних гібридів і сортів соняшнику порівняно з районованими раніше.

В посушливих районах України жоден захід не впливає так на підвищення врожайності зернових культур та соняшнику як зрошення. В Україні основні площі зрошуваних посівів соняшнику розміщені в АР Крим, Одеській, Харківській, Миколаївській, Херсонській, Запорізькій, Дніпропетровській та Донецькій областях.

Час проведення вегетаційних поливів визначають за вмістом вологи в ґрунті з тим, щоб підтримувати вологість на постійному рівні - 60−70% до цвітіння і 75−80% від цвітіння до початку достигання.

Щодо впровадження нових технологій у виробництві продукції рослинництва можна зазначити, що за сучасних умов традиційні технології вирощування культур, потребують вдосконалення, а по окремих питаннях і переорієнтації. Одним з вірогідних напрямів по їх доопрацюванню є застосування нових біотехнологічних та екологічно безпечних методів збільшення продуктивності сільськогосподарських культур, заснованих на використанні біостимуляторів росту рослин нового покоління.

Сучасні біостимулятори росту — це синтетичні і природні органічні речовини, яким притаманна значна біологічна властивість і які в невеликих кількостях, у мікродозах, викликають зміни фізіологічних і біохімічних процесів під час росту, розвитку і формування продуктивності сільськогосподарських культур.

Використання біостимуляторів росту веде до змін в обміні речовин, аналогічних тим, що виникають під впливом зовнішніх умов (тривалість дня, температура та ін.). Біостимулятори росту — це не поживні речовини, а фактори керування ростом і розвитком рослин.

Нажаль на сьогодні багато питань по застосуванню біостимуляторів росту залишаються невирішеними, зокрема ті, що пов’язані з механізмом їх дії на рослинний організм, а також стосовно опрацювання технологій їх застосування на окремих культурах.

Вітчизняний і світовий досвід показує, що інновації є основою інтенсивного сільськогосподарського виробництва, в тому числі і зернови — робництва. Адже вони формуються на базі фундаментальних та прикладних досліджень. Ми погоджуємося з Кириченко В. В. і Ткачуком В. М. в тому, що попит на інновації в сучасних ринкових умовах господарювання повинен бути постійним і необхідним для аграрних формувань усіх форм господарювання як важлива умова забезпечення їх динамічного розвитку[21]

В підвищенні родючості ґрунтів та, як наслідок, зростанні урожайності зернових велику роль відіграють сівозміни. Співвідношення культур у сівозмінах залежить не лише від біологічних особливостей, а й від кон’юнктури ринку. Куліш М.Ю. 23 відмічав можливість переходу у гос — подарствах Миколаївської області до більш коротких сівозмін з метою розвитку високорентабельного зернового господарства. Ми згодні з Чмирьом С. М. в тому, що врожайність більшості сільськогосподарських культур при вирощуванні їх у сівозмінах у півтора і навіть у два рази вища, ніж при тривалих беззмінних посівах.

Одним з важливих елементів інтенсивної технології вирощування зернових є ґрунтозахисна система. З 1960 року і до цього часу площа еродованої ріллі збільшилася втричі. В багатьох країнах світу увага зосереджена на застосуванні таких прийомів боротьби з вітровою та водною ерозією ґрунтів, як використання стерні колосових культур в якості захисного засобу від ерозії, безвідвальний обробіток ґрунту, запровадження науково-обгрунтованих сівозмін з включенням в них багаторічних трав.

Останнім часом за умов фінансової нестабільності і кризи все більшого значення набувають інтенсивні ресурсо — та енергозберігаючі технології виробництва зерна. Відомо, що урожайність озимих, вирощуваних за традиційною технологією, на 20 — 35% нижча, ніж за інтенсивною. Як свідчать науковці, основним елементом тут виступає система обробітку ґрунту. Насамперед — це щорічне відведення 30 — 35% ріллі під чорні пари, які сприяють накопичуванню вологи і підвищенню родючості ґрунтів, а це — підґрунтя сталих врожаїв.

За даними наукових установ НААН України, в останні 15 років кліматичні умови України за кількістю опадів і температурним режимом характеризуються нестабільністю і несприятливістю за роками і за періодами вегетації. Нині, за зміни клімату й глобального потепління, не тільки в степовій зоні, а майже на всій території країни агрокліматичні чинники часто зумовлюють несприятливі, й навіть екстремальні, умови вегетації озимої пшениці.

Тривала посуха порушує водний режим ґрунту, процес фотосинтезу й дихання, ґрунтове живлення, обмін речовин, а отже, шкідливо впливає на формування продуктивності, веде до недобору врожаю, а інколи — до загибелі посівів, внаслідок чого проблеми боротьби із стресовими умовами й стійкістю рослин до посухи мають велике загальнодержавне, теоретичне й практичне значення.

Дослідження свідчать, що стійкість посівів озимих культур до посухи залежить від створення сприятливих умов для росту й розвитку рослин, особливо на початкових етапах. Надійною основою таких умов є:

— підвищення загальної культури землеробства;

— створення високих агрофонів; впровадження інтенсивних технологій, науково-обгрунтованих сівозмін із відповідним чергуванням культур та волого — зберігаючи систем обробітку ґрунту;

— ефективне й раціональне внесення добрив;

— боротьба з бур’янами, шкідниками й хворобами та агролісомеліоративні й протиерозійні заходи;

За результатами досліджень, враховуючи польову візуальну оцінку рослини в період вегетації, показники врожайності в посушливі роки, рівень зниження врожайності під впливом посушливих явищ проти сприятливіших за волого забезпеченням і температурним режимом років, виявлено значну диференціацію сортів за посухостійкістю.

За даними Українського інституту експертизи сортів рослин найбільшою посухостійкістю вирізняються сорти Куяльник, Повага, Смуглянка, Супутниця, Повага, Подолянка, Херсонська безоста, Трипільська. Отже, основою підвищення стійкості озимої пшениці (як і інших озимих та ярих зернових) до посухи та продуктивності є:

— сівба зернових культур в найоптимальніші строки;

— впровадження інтенсивних агротехнологій вирощування лише високо — продуктивних і посухостійких сортів;

— вибір кращих попередників з обов’язковим використанням чистих і зайнятих парів;

— ефективне і раціональне внесення добрив, макроі мікроелементів, а під час висіву — фосфорних добрив;

— здійснення позакореневого підживлення сучасними водорозчинними добривами, що містять макрой мікроелементи в халатній формі, які сприяють підвищенню стійкості рослин до стресів і фізіологічних хвороб;

— утримання посівів в чистому від бур’янів стані, впровадження інтегрованої системи боротьби зі шкідниками і хворобами.

На жаль, як стверджує П. Т. Саблук, призупинення щорічного оновлення машино-тракторного парку в сільському господарстві України через дефіцит у сільськогосподарських підприємствах коштів в останні чотирнадцять років зумовило зростання навантаження на зернозбиральний комбайн до 250 га зібраної площі (при нормативі - 80 га), на один трактор — до 90 га ріллі

(при нормативі - 60 гектарів). Особливо загрозлива ситуація в технічному забезпеченні зерновиробництва склалася в останні 5 років. Темпи щорічного списання зношеної техніки в кілька разів перевищують темпи її закупівлі, внаслідок цього навантаження на машини збільшується втричі. Це призводить до значного затягування строків виконання польових робіт, втрат понад 7 — 10 млн. тонн урожаю тільки зернових, значного підвищення собівартості продукції[46].

Важливим аспектом реформування зернового виробництва ми вважаємо оптимізацію структури зернових культур, що дозволяє без додаткових витрат підвищити його ефективність. Останнім часом чітко виражена тенденція до скорочення посівних площ жита, кукурудзи, ячменя, хоча, приймаючи до уваги їх високу урожайність і рентабельність, підстав для скорочення їх площ немає. Розглядаючи питання оптимізації структури зернового клину, відмітимо необхідність збільшення у господарствах Миколаївської області виробництва проса та зернобобових, а також озимого ячменю, який дозріває на 15 — 20 днів раніше від озимої пшениці, а за кормовими якостями і стійкістю до хвороб перевищує її.

Ми поділяємо думку багатьох вчених, що значно підвищити рентабельність зерновиробництва можливо за рахунок вирощування високоякісного зерна пшениці. Грошові надходження від продажу однієї тонна зерна третього класу майже в 1,6 разів більші ніж від продажу зерна п’ятого класу. Рентабельність виробництва при цьому зростає у 2,5 разів.

Важливою зернофуражною культурою в Україні є кукурудза на зерно, посівна площа якої у 2009 році становила більше 2,0 млн. гектарів. Більше як одна третина всієї посівної площі розміщена на Півдні країни.

В умовах ринкових відносин в Україні актуальним є питання якісного зберігання і первинної обробки зернових безпосередньо у виробника. Розв’язання цього питання дозволить уникнути втрати майже 20% валового збору та дасть змогу виробнику бути більш незалежним і продавати зерно за найприйнятнішими цінами.

Раніше згаданому сприятиме також прийнятий у липні 2002 року Закон України «Про зерно та ринок зерна в Україні», який спрямований на створення правових, економічних та організаційних умов конкурентоспроможного виробництва і формування ринку зерна для забезпечення внутрішніх потреб держави, нарощування його експортного потенціалу.

Досвід багатьох господарств Півдня України свідчать, що ті господарства, які налагодили переробку зерна, збільшили прибутки від його реалізації у 1,5 — 2 рази.

Науковці Українського інституту експертизи сортів рослин ствер — джують, що за однакових умов енергозабезпечення й ресурсозабезпечення нові сорти зернових культур дають на третину більше продукції, ніж старі. За останні десять років у середньому щороку недобір зерна в Україні через використання старих сортів склав понад 2,5 млн. тонн, а їхня питома вага у структурі посівів зернових збільшилася до 40%. В останні роки внесено до Державного реєстру та рекомендовано для вирощування в зоні Степу такі сорти озимої пшениці:

— сорт Северодонецька ювілейна, що виведений Донецьким зональним НДІСГ. Зимостійкість вища за середню. Висока стійкість до вилягання та осипання. Посухостійкість становить 8,4 бала. Середня урожайність за роки випробування в зоні Степу — 59,7 ц/га. Сильна пшениця.;

— Сорт Турунчук — заявник Селекційно-генетичний Інститут — Національ;

ний центр насіннєзнавства та сортовивчення НААНУ. Зимостійкість вища за середню. Не вилягає, не осипається. Середня врожайність за роки випробування в зоні Степу становила 63,4 ц/га. Прибавка до національного стандарта — 2,5 ц/га. Сильна пшениця[53].

За підрахунками зарубіжних вчених, сьогодні приріст урожайності зернових на 50% досягається за рахунок впровадження нових сортів, а 50 — за рахунок удосконалення технології вирощування. Відповідно до висновків експертів ФАО, протягом найближчих 30 років весь світовий приріст виробництва продукції рослинництва буде досягнуто за рахунок селекції, тобто нових сортів. На Півдні України у порівнянні з районованим сортом озимої пшениці Альбатрос одеський, приріст урожайності - 5 — 7 ц /га забезпечують такі нові сорти, як Знахідка, Ніконія і Лада одеська (селекційно — генетичний інститут НААНУ), а також сорт Херсонська безоста (Інститут зрошуваного землеробства НААНУ) 25.

До когорти вищенаведених сортів слід віднести також сорти Вікторія одеська, Смуглянка, Українка одеська, а також ще новішій сорт Лузанівка одеська. Останній сорт належить до групи сильних пшениць.

Досвід розвинутих країн свідчить, що зростання виробництва зерна можливе за рахунок подальшої інтенсифікації. За прогнозом наукового ценру компанії ІСІ (Велика Британія) у перспективі приріст урожаю зернових культур здійснюватиметься в результаті впровадження нових сортів (8,6 ц/га), добрив (15 ц/га), зниження втрат при збиранні (0,5 ц/га), захисту від злакових бур’янів (17,5 ц/га), хвороб (16,5 ц/га) і шкідників (6 ц/га). Ці прогнози підтверджуються і даними кращих фермерських господарств. Кращі фермери в країні (більше 5%) одержують у середньому по 60 ц/га зерна 28.

Як стверджують селекціонери та кращі господарники, високоефективні технології вирощування зернових починаються з насіння та його потенціалу. На жаль, керівники аграрних формувань стверджують, що знайти високоякісний насінницький матеріал дуже важко. Компанія «Ерідон», що розташована на Київщині, вирішила у 2006 році адаптувати до умов України найкращі сорти світової селекції озимої пшениці Актер і Комплімент та озимого ячменю Сіндерела від німецької селекційної компанії DSV. Сорт Актер має відмінну зимо — та посухостійкість, сильне кущіння. Високу стійкість до вилягання та резистентність проти таких хвороб, як фузаріоз, септоріоз, борошниста роса, бура іржа. У 1986 році на виробничих випробуваннях у ТОВ" Агро — С «(що на Київщині), не зважаючи на пізній термін сівби та не найкращий попередник, було одержано по сорту Актер — 88 ц/га, а по сорту Комплімент — по 85 ц зерна з гектара. В тому ж році на Півдні України, без зрошення у ФГ» Ясени" перший сорт вродив 61 ц/га, а другий — Комплімент — по 60 ц/га.

На мою думку основним напрямком підвищення економічної ефективності виробництва продукції рослинництва є велика сукупність факторів, які мають безпосередній вплив на урожайність зернових культур та соняшника. Іншими словами всі фактори впливу на урожайність зернових культур та соняшнику треба розглядати в сукупності та прямій взаємозалежності. Це і розміщення посівів по кращих попередниках, і використання високоврожайних, районованих сортів та гібридів, сприятливих до наявних умов вирощування, і внесення добрив по нормах і строках на запрограмований врожай, і використовування інтегрованих систем захисту рослин, і механізація виконуваних робіт, і своєчасне проведення агрегації та багато інших агротехнічних заходів.

1.2 Показники економічної ефективності виробництва продукції рослинництва та методика їх визначення

Для обґрунтування напрямів та виявлення резервів підвищення ефективності виробництва зерна необхідно здійснити оцінку різних явищ, що відбуваються в цій галузі. Але на основі одного критерію цього зробити не можна. Тому потрібні конкретні показники, що відображують вплив різних факторів на процес виробництва. Лише система показників дає змогу провести комплексний аналіз і зробити правильні висновки щодо напрямів та резервів підвищення економічної ефективності виробництва.

В ефективності виробництва відображається вплив комплексу взаємопов'язаних факторів, що формують її рівень і визначають тенденції розвитку. Для оцінки економічної ефективності сільськогосподарського виробництва використовують відповідний критерій і систему взаємопов'язаних показників, які відбивають вимоги економічних законів і характеризують вплив різних факторів.

Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва визначається як народногосподарська ефективність, економічна ефективність галузей і виробництва окремих продуктів, а також господарської діяльності сільськогосподарських підприємств і окремих заходів. Залежно від цього використовують різні економічні показники, що повинні бути органічно взаємопов'язані і відповідати критерію ефективності. Вони не можуть бути єдиними для оцінки рівня народногосподарської ефективності, окремих галузей і видів продукції, агротехнічних і організаційно-економічних заходів, впровадження науки і передової практики.

При оцінці економічної ефективності сільськогосподарського виробництва на підприємствах необхідно правильно визначити систему взаємопов'язаних показників, які повинні більш ефективно відбивати її рівень. Для цього широко використовуються як натуральні, так і вартісні показники.

Натуральні показники виходу продукції з урахуванням її якості є вихідними при визначенні економічної ефективності сільськогосподарського виробництва. В умовах вільної підприємницької діяльності і ринкових відносин підвищується роль вартісних показників, які повніше враховують розвиток товарно-грошових відносин і сприяють зміцненню товарної форми економічних зв’язків та господарського розрахунку.

Розвиток зернового господарства відбуваються на основі підвищення економічної ефективності виробництва зерна. За цих умов забезпечується збільшення валової і товарної продукції зернових культур, зміцнюється матеріально-технічна база галузі. Економічна ефективність виробництва зерна характеризується системою таких показників:

— урожайність;

— затрати праці на 1 ц зерна або виробництво зерна в розрахунку на 1 люд.-год.;

— собівартість 1 ц зерна;

— ціна реалізації 1 ц зерна;

— прибуток в розрахунку на 1 ц зерна; на 1 люд.-год.; на 1 га посівної площі;

— рівень рентабельності.

За кількісним співвідношенням валового збору зерна до витрат на його виробництво або урожайність до витрат на 1 га посіву визначають рівень економічної ефективності виробництва зерна. Слід відзначити, що різні зернові культури потребують неоднакових матеріально-грошових і трудових витрат, що в кінцевому рахунку разом з їх урожайністю визначає рівень економічної ефективності виробництва.

Для визначення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва необхідно не лише обчислити одержаний при цьому результат, а й співставити його з витратами засобів виробництва і живої праці. Виробництво продукції супроводжується затратами живої і уречевленої праці. Продуктивність праці вимірюється лише затратами живої праці. Продуктивність праці розраховується як співвідношення виробленої продукції до затрат праці, що вимірюється в людино-годинах, людино-днях або середньорічних працівниках.

У сільському господарстві широко застосовують також і зворотний показник продуктивності праці - трудомісткість одиниці продукції, який характеризує затрати робочого часу на виробництво одиниці продукції. Зниження трудомісткості свідчить про підвищення продуктивності праці.

Важливим показником економічної ефективності виробництва зерна є собівартість продукції. Вона відображає якість роботи господарств і значною мірою визначає рівень його доходності. Протягом останніх років собівартість 1 ц зерна постійно зростає.

Ціна — важлива категорія ринкової економіки. У сільському господарстві вона є основою визначення таких економічних показників, як обсяг валової продукції, продуктивність праці, валовий і чистий доходи, прибуток, рентабельність, окупність затрат і самофінансування виробництва. Ціна реалізації зерна залежить від якості зернової культури. Так, щодо пшениці, ціни реалізації встановлені з урахуванням вмісту білка і клейковини.

Прибуток господарств — це реалізована частина їхнього чистого доходу. Тому маса прибутку сільськогосподарських підприємств не повністю відображає їх вклад у створення чистого доходу суспільства. У сільському господарстві величина прибутку підприємства залужить вад кількості і якості реалізованої продукції, її структури, рівня собівартості і фактичних цін реалізації. Прибуток на 1 ц зерна визначається як різниця виручки реалізації 1 ц зерна і собівартості 1 ц реалізованої продукції.

В умовах ринкової економіки кожний суб'єкт підприємницької діяльності намагається максимізувати прибуток, найбільш ефективно використати всі виробничі ресурси й домогтися найвищої рентабельності. Рентабельність — найважливіша економічна категорія, якої намагаються досягти всі, хто займається підприємництвом.

Рентабельний — це той, що дає прибуток, доход, доцільний з погляду господарювання. Отже, рентабельність у буквальному розумінні цього слова означає прибутковість. Як уже згадувалося, в процесі підприємницької діяльності підприємства мають відшкодувати свої витрати виручкою від реалізації продукції й одержати прибуток. Тому рентабельність являє собою важливий показник економічної ефективності сільськогосподарського виробництва, який свідчить про те, що підприємство від своєї діяльності одержує прибуток.

Характеризуючи рентабельність виробництва окремих видів продукції, галузей і господарств в цілому не достатньо визначити величину прибутку. Необхідно співставити її з виробничими витратами за допомогою таких показників, як рівень рентабельності і норма прибутку.

Рівень рентабельності визначається відношенням прибутку до повної собівартості реалізованої продукції і виражається у відсотках. Він показує величину прибутку на 1 грн. витрат виробництва і характеризує ефективність їх використання у поточному році.

Ефективність виробництва — це складне і багатогранне явище, тому для її визначення необхідно використовувати систему показників, спроможних водночас відображати специфіку і особливості сільського господарства.

Показники економічної ефективності визначають і порівнюють в середньому за три роки або за п’ять років.

Система показників економічної ефективності виробництва зерна включає такі показники, як урожайність, продуктивність праці, собівартість, рівень рентабельності та ін.

Урожай і урожайність — найважливіші результативні показники землеробства і сільськогосподарського виробництва в цілому. Рівень урожайності відображує вплив економічних і природних умов, а також якість організаційно-господарської діяльності сільськогосподарських підприємств і господарств.

Під урожаєм (валовим збором) в статистиці розуміють загальний обсяг продукції, зібраної з усієї площі посіву окремих сільськогосподарських культур або їх груп.

Урожайність — це середній обсяг продукції з одиниці площі. Для культур, що вирощуються у відкритому ґрунті, урожайність визначають в розрахунку на 1 га, а у закритому ґрунті - на 1 м кв.

Продуктивність праці - це ефективність затрат конкретної праці, яка визначається кількістю продукції, виробленої за одиницю робочого часу, витраченого на одиницю продукції.

Собівартість продукції - це частина суспільних витрат виробництва і обігу, що виражає витрати на заробітну плату і використані засоби виробництва. Вона може змінюватися іншими темпами і навіть у протилежному напрямі порівняно з сукупними витратами праці, особливо коли змінюються рівень заробітної плати та її питома вага у загальних витратах виробництва, а також ціни на використані у сільському господарстві засоби виробництва. В зв’язку з цим для оцінки ефективності виробництва показники собівартості продукції, як правило, використовуються у поєднанні з іншими показниками.

Рентабельність характеризує доходність господарства, окремих його галузей або видів продукції. Вона означає, що вартість виробленої продукції і надходження коштів від її реалізації перевищують витрати на виробництво і реалізацію продукції, що забезпечує відповідний прибуток.

Зокрема при визначені економічної ефективності виробництва насіння соняшнику система показників економічної ефективності виробництва включає наступні показники:

— урожайність, ц з 1 га;

— прямі витрати праці на виробництво 1 ц продукції, люд.-год.;

— рівень товарності, %;

— собівартість 1 ц реалізованої продукції, грн.;

— виробнича собівартість 1 ц продукції, грн.;

— середня ціна реалізації 1 ц продукції, грн.;

— площа, з якої реалізована продукція, га;

— прибуток на 1 га, тис. грн.;

— рівень рентабельності, %.

Методика визначення цих показників наступна:

— Урожайність — це відношення валового збору продукції до площі посіву;

— Прямі витрати праці на виробництво 1 ц продукції - це відношення прямих витрат праці на основну продукцію до валового збору продукції після доробки;

— Рівень товарності - це відношення кількості реалізованої продукції до валового збору продукції після доробки;

— Собівартість 1 ц реалізованої продукції - це відношення загальної собівартості реалізованої продукції до кількості реалізованого зерна в натурі;

* Виробнича собівартість 1 ц продукції - це відношення виробничих витрат на основну продукцію до валового збору продукції після доробки;

* Середня ціна реалізації 1 ц продукції - це відношення грошової виручки від реалізації продукції до кількості реалізованого зерна в натурі;

* Площа, з якої реалізована продукція — це відношення кількості реалізованого зерна в натурі до урожайності;

* Прибуток (збиток) на 1 га — це відношення загального прибутку (збитку) до площі посіву;

* Рівень рентабельності (збитковості) — це відношення загального прибутку (збитку) до загальної собівартості.

Сукупність всіх вищезазначених показників відображує вплив різних факторів на процес виробництва зерна, дозволяє провести комплексний аналіз і зробити достовірні висновки про основні напрямки підвищення економічної ефективності.

2. Сучасний стан виробництва продукції рослинництва у КСП «Сонячне» Миколаївського району

2.1 Організаційно-економічна характеристика підприємства

Колективне сільськогосподарське підприємство «Сонячне» розташоване в південно-західній частині Миколаївського району Миколаївської області в 25 км від м. Миколаєва у с Комсомольське. На території господарства є також с. Маловарварівка.

Територія господарства розташована в основному на рівнинному плато. За даними на 1.11.2010 року сільськогосподарські угіддя — 4888 га, з них 4431 га ріллі. Ґрунтовий покрив в основному складається з південних чорноземів звичайних. Багато ріллі розташовано на земельних угіддях з певними схилами, тому господарству потрібно постійно здійснювати протиерозійні заходи. З року у рік збільшується площа ріллі зі змитими ґрунтами, на якій вміст гумусу постійно зменшується.

Товщина профілю не змитих чорноземів складає 80−85 см, вміст гумусу в орному шарі - від 4,1 до 5,3%. Змиті ґрунти потребують протиерозійного захисту. Родючість орних земель господарства характеризується в основному 56 балами.

Згідно агрокліматичному районуванню території Миколаївської області Миколаївський район відноситься до південно-західної частини Миколаївської області, яка характеризуються континентальним, теплим, помірно засушливим кліматом, середньорічна температура повітря яких + 10 єС. Для цих районів характерно: тривале, жарке, мало дощове літо, пізня, коротка, тепла осінь, коротка малосніжна зима, рання, тепла, коротка весна. Пересічна температура повітря січня — 4,5 є морозу, липня — 21,2є тепла. Абсолютний максимум +38−39є С, абсолютний мінімум -29 — 33є С. Тривалість без морозного періоду — 160−185 днів.

Велику шкоду господарській діяльності наносять повітряні та ґрунтові посухи, так як підприємство розміщене в посушливій агрокліматичній зоні. Посухи спостерігаються весною, влітку і восени. Для комплексної оцінки тепла і вологозабезпеченості використовуються гідротермічний коефіцієнт. В господарстві він знаходиться нарівні 0,9−1. Для одержання високих врожаїв повинен бути 1,2−1,4. На нашу думку, досліджуваному господарству доцільно розширювати матеріально-технічну базу для зрошення. Мова стосується водо накопичувальних ставків, для створенні яких потрібно будувати у певних місцях великих балок дамби. В першу чергу ці водойми доцільно використовувати у кормо виробництві при вирощуванні кормових культур (особливо багаторічних бобових — люцерни, еспарцета та ін.) на зелений корм, а також у післяжнивних та проміжних посівах однорічних кормових культур.

Природні умови досліджуваного господарства сприятливі для ефективного виробництва продукції зернових культур та соняшнику, а також насіння озимого ріпаку, розвитку певних підгалузей тваринництва за умов сприятливої кон’юнктури ринку.

За даними на 1.01.2010 року склалася така організаційно-управлінська структура господарства: у рослинництві функціонують дві тракторні бригади, за якими закріплено 4431 га ріллі і працюють 28 механізаторів; є зернотік; є у господарстві авто гараж, де в наявності 12 автомобілів, в тому числі 11 вантажних автомобілів. Є в наявності полівницька бригада і працівники якої виконують кінсько-ручні роботи у полівництві. В господарстві також функціонують служби з енергозабезпечення, водопостачання, є ремонтна майстерня, будівельна бригада. Для більш детальної характеристики КСП «Сонячне» доцільно визначити розміри сільськогосподарського виробництва за певними показниками (площа сільськогосподарських угідь, грошова виручка, кількість середньорічних працівників та ін.) і порівняти їх з середньо районними по Миколаївському району даними (табл. 2.1).

Таблиця 2.1. Показники розміру виробництва у КСП «Сонячне» Миколаївського району

Аналізуючи дані табл. 2.1 можемо зробити висновок, що досліджуване КСП «Сонячне» є за розмірами — середнє господарство. В цьому господарстві в 2010 році в порівнянні з 2008 та 2009 роками простежується значне збільшення майже усіх показників розміру виробництва. А саме: валова продукція в порівняльних цінах зросла в порівнянні з 2008 роком на 12,2%., що пояснюється збільшенням врожайності рослинництва в 2010 році, а в порівнянні з 2009 роком зросла на — 29,4%; грошова виручка від реалізації за рахунок збільшення валової продукції в порівняльних цінах теж зросла у 2008 році на 39,4%, а в порівнянні з 2009 роком зросла на 63,9%; середньорічна чисельність худоби та птиці в перерахунку на умовне поголів'я зросла у 2010 році в порівнянні з 2008 роком на 173,1%, а в порівнянні з 2009 роком на 29,1%; площа сільськогосподарських угідь зменшилася у порівнянні з 2008 роком на 4,5%, а в порівнянні з 2009 роком залишилась незмінною; вартість основних фондів зменшилася у 2008 році на 31,2%, а у 2009 році зменшилась на 26%.; середньорічна чисельність працівників скоротилась у 2010 році в порівнянні з 2008 роком на 13,5%, а в порівнянні з 2009 роком на 17,8%. (необхідність зменшення робочої сили була викликана реорганізацією підприємства).

Отже, більшість показників розміру виробництва КСП «Сонячне» Миколаївського району у 2010 році зросли у порівнянні з 2008 та 2009 роками.

На ефективність сільськогосподарського виробництва впливає рівень спеціалізації господарства, наскільки воно відповідає природно-кліматичним умовам, його місцезнаходженню.

Спеціалізація сільськогосподарського виробництва — це переважний розвиток однієї або кількох галузей у виробництві товарної продукції в окремих господарствах, районах, областях і регіонах. Розвиток цих галузей і виробництво відповідних продуктів визначають виробничий напрям сільського господарства. Спеціалізація сільського господарства — об'єктивний, закономірний процес, який розвивається на основі впровадження у виробництво досягнень науково-технічного прогресу. З розвитком продуктивних сил сільського господарства процес суспільного поділу праці вдосконалюється і поглиблюється.

Розрізняють зонально — виробничу, господарську та внутрішньогосподарську спеціалізацію сільського господарства.

Зонально-виробнича характеризує склад основних і додаткових галузей, їх кількісне співвідношення. Відображає виробничий напрям.

Господарська показує, яку основну товарну продукцію виробляє господарство.

Внутрішньогосподарська — заклечається у раціональному розміщенні галузей і виробництво конкретних видів продукції та підрозділах підприємства з врахуванням їх специфічних умов.

Нас цікавить господарська спеціалізація досліджуваного підприємства. На ефективність сільськогосподарського виробництва впливає рівень спеціалізації господарства, наскільки він відповідає природно-кліматичним умовам, його місцезнаходженню. Основним показником, за допомогою якого визначається спеціалізація господарства, є структура грошових надходжень від реалізації товарної продукції.

Визначимо спеціалізацію підприємства за структурою грошових надходжень від реалізації товарної продукції (таблиця 2.2)

Таблиця 2.2. Розмір та структура грошових надходжень від реалізації товарної продукції в КСП «Сонячне» Миколаївського району

Аналізуючи дані таблиці 2.2 за останні три роки, слід зазначити про те, що КСП «Сонячне» є спеціалізованим господарством, і спеціалізується воно на виробництві зернових культур (питома вага зерновиробництва в загальній сумі виручки від реалізації сільськогосподарської продукції в середньому за три останні роки склала 55,7%). З даної структури грошової виручки від реалізації, можемо зробити висновок, що другою по значимості культурою є соняшник (його питома вага у виручці склала 34,8%).В цілому на продукцію рослинництва припадає 96,6% виручки від реалізації сільськогосподарської продукції, а 3,4% - на продукцію тваринництва. На жаль, у господарстві відсутнє молочне скотарство тому, що молочна-товарна ферма колишнього учгоспу була передана науково-навчально-виробничому центру Миколаївського ДАУ.

Наочно побачити структуру доходу (виручки) від реалізації продукції рослинництва в КСП «Сонячне» в середньому за 2008;2010 роки можна за допомогою колової діаграми, що наведена на рисунку 2.1.

рослинництво економічний виробництво продукція Наочно побачити структуру доходу (виручки) від реалізації в КСП «Сонячне» в середньому за 2008;2010 роки можна за допомогою колової діаграми, що наведена на рисунку 2.2.

Найбільш раціональною спеціалізацією для господарства є та, яка дозволяє за даних конкретних умов і кон’юнктури ринку, а також інших факторів впливу зовнішнього середовища підприємства виробляти максимальну кількість товарної продукції з найменшими витратами праці та коштів і ефективно використовувати наявні виробничі ресурси.

Отже, КСП «Сонячне» спеціалізується на виробництві зерна, насіння соняшнику.

Ефективність виробництва в аграрних підприємствах залежить не лише від розміру провідних галузей, а й від того, як розвинуті й інші галузі, що мають товарний характер. В ринкових умовах великого значення набуває диверсифікація сільськогосподарського виробництва, особливо в зв’язку зі зміною погодно-кліматичних умов.

Основою збільшення виробництва сільськогосподарської продукції і підвищення матеріального добробуту населення є раціональне використання трудових ресурсів галузі. Трудові ресурси сільського господарства — це працездатне населення, яке зайняте у сільському господарстві. Наявність трудових ресурсів у господарстві - це сума фактичної чисельності постійних, сезонних та тимчасових робітників, а також керівників, спеціалістів та фахівців.

Забезпеченість трудовими ресурсами має велике значення для виявлення резервів сільськогосподарської продукції.

Ступінь забезпечення підприємства трудовими ресурсами та раціональне їх використання значною мірою визначають організаційно-технічний рівень виробництва, створюють умови високої конкурентоспроможності та фінансової стабільності. Недостатня забезпеченість робочою силою може призвести до невиконання запланованих обсягів виробництва продукції, а надлишок — до неповного її використання та зниження продуктивності праці. Для повної характеристики забезпеченості господарства робочою силою зіставляють фактичну наявність працівників з потребою в них (табл. 2.3)

Дані таблиці 2.3 свідчать, що досліджуване господарство в достатньому обсязі забезпечено працівниками.

Таблиця 2.3. Забезпеченість господарства робочою силою у КСП «Сонячне»

Темпи зростання виробництва сільськогосподарської продукції і підвищення рівня продуктивності праці в кожному господарстві залежать від забезпеченості суб'єктів господарської діяльності такої складової виробничого потенціалу, як засоби праці. У сільськогосподарському виробництві найважливішими показниками їх наявності є фондозабезпеченість (вартість основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення в розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь) і фондоозброєності праці (вартість цих же фондів з розрахунку на одного працівника, зайнятого у сільськогосподарському виробництві). При характеристиці господарства належну увагу слід приділяти забезпеченню його основними засобами виробництва так званої групи активних фондів (сільськогосподарської техніки і обладнання, продуктивної худоби, багаторічні насадження та інші активні засоби праці) та ефективності їх використання, а також забезпеченню в достатній мірі оборотними фондами, їх раціональному використанню (табл. 2.4).