Поняття малого підприємства, суб «єкти, об» єкти та принципи організації обліку на малому підприємстві

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ БІЗНЕС-КОЛЕДЖ РЕФЕРАТ З предмету «Бухгалтерський облік»

На тему:

Поняття малого підприємства, суб"єкти, об"єкти та принципи організації обліку на малому підприємстві

Студентки Гаркуші І.О.

м. Черкаси

План Вступ

1. Поняття «мале підприємство, «cуб'єкт малого підприємства»

2. Організація бухгалтерського обліку на малому підприємстві

3. Особливості організації обліку праці та заробітної плати на малих підприємствах Висновок Список використаних джерел мале підприємство бухгалтерський облік

Вступ В залежності від обсягів господарського обороту підприємства і чисельності його працівників (незалежно від форм власності) підприємство може бути віднесено до категорії малих підприємств.

До малих підприємств належать новостворювані та діючі підприємства:

* у промисловості та будівництві - з чисельністю працюючих до 200 чоловік;

* в інших галузях виробничої сфери — з чисельністю працюючих до 50 чоловік;

* у науці і науковому обслуговуванні - з чисельністю працюючих до 100 чоловік;

* у галузях невиробничої сфери — з чисельністю працюючих до 25 чоловік;

* у роздрібній торгівлі - з чисельністю працюючих до 15 чоловік.

Особливості створення і діяльності малих підприємств встановлюються законодавством України.

Держава стимулює розвиток малих підприємств України: надає гільги при оподаткуванні, одержанні державних кредитів, створює фонди сприяння розвитку малих підприємств та інше.

1. Поняття «мале підприємство», «суб'єкт малого підприємництва»

Перехід до ринкової економіки вимагає якісної зміни організаційної структури управління та формування нових організаційно-правових форм господарської діяльності. Як показує світовий досвід, у ринковій економіці важливе місце займають малі підприємства, котрі протистоять монополіям і є економічним фактором стримання росту цін і насичення ринку товарами та послугами. В розвинених країнах на частку малого бізнесу припадає 70% ВНП. Тому більшість розвинених країн заохочує діяльність малого бізнесу. Наприклад, у США малий бізнес дає 2/3 приросту нових робочих місць і майже ½ приросту національного продукту.

В Україні було прийнято ряд законодавчих та нормативних актів, що сприяли подальшому розвитку малого підприємництва:Указ Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» від 03.07.1998 р. № 727/98;Закон України «Про державну підтримку малого підприємництва» від 19.10.2000 p. № 2063;Ш.

Господарський кодекс України від 16.01.03 р. 436-ІУ.Згідно з Господарським кодексом України від 16.01.03 р., до малих підприємств, незалежно від форм власності, відносять підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний рік не більша 50 чоловік, а обсяг валового доходу від реалізації продукції не більший 500 тисяч евро за середньорічним курсом НБУ. Законом України «Про державну підтримку малого підприємництва» від 19.10.2000 р. № 2063;ПІ визначено поняття «суб"єкт малого підприємництва», до яких належать, зокрема, юридичні особи — суб"єкти підприємництва будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та обсяг річного валового доходу не перевищує 500 тисяч євро.У чинному законодавстві такі поняття, як «мале підприємство», «суб"єкт малого підприємництва», «платник єдиного податку», тісно пов"язані.

Поняття «мале підприємство» є широким і включає як платників єдиного податку, так і інші підприємства, що підпадали до 01.01.2004 р. під дію п. 2 ст. 2 Закону про підприємства в Україні і є такими з 01.01.2004 р. відповідно до ч. 7 ст. 63 Господарського кодексу України. Тобто основним критерієм до 01.01.2004 р. була сфера діяльності підприємства, другорядним — чисельність працівників, а з 01.01.2004 р. такими критеріями є чисельність працюючих і обсяг валового доходу від реалізації продукції.Зазначені критерії, наведені в Господарському кодексі України для віднесення підприємств до малих, застосовуються також і при визначенні поняття «суб"єкт малого підприємництва» в розумінні Закону № 2063. Проте, на відміну від Господарського кодексу України, відповідно до Закону № 2063 суб"єктами малого підприємництва не є довірчі товариства, страхові компанії, банки, ломбарди, інші фінансово-кредитні та небанківські фінансові установи, суб"єкти підприємницької діяльності, які провадять діяльність у сфері грального бізнесу, здійснюють обмін іноземної валюти, є виробниками та імпортерами підакцизних товарів, а також суб"єкти підприємницької діяльності, у статутному фонді яких частка внесків, що належить юридичним особам — засновникам і учасникам цих суб"єктів, які не є суб"єктами малого підприємництва, перевищує 25%. У той же час перелічені вище суб"єкти, що відповідають критеріям, наведеним у Господарському кодексі України, є малими підприємствами, оскільки в цьому документі такі обмеження відсутні, а в ч. 7 ст. 63 міститься уточнення — «незалежно від форми власності» .

Отже, зазначені суб"єкти підприємництва не можуть вважатися суб"єктами малого підприємництва для цілей державної підтримки суб"єктів малого підприємництва. Крім того, вони не можуть застосовувати норми П (С)БО 25, спрощений План рахунків і регістри бухгалтерського обліку для малих підприємств, затверджені наказом № 422, оскільки норми цих нормативних документів поширюються тільки на суб"єктів малого підприємництва.

Що стосується поняття «платник єдиного податку», то таким платником є суб"єкт малого підприємництва, який побажав перейти на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності й отримав Свідоцтво про право сплати єдиного податку. Отже, поняття «суб"єкт малого підприємництва» ширше від поняття «платник єдиного податку» і включає як ті підприємства, що скористалися правом переходу на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, так і ті, які таке право мають, але реалізувати його не вважають за потрібне.

2. Організація бухгалтерського обліку на малому підприємстві

На малих підприємствах незалежно від галузей виробництва, бухгалтерський облік базується на єдиних методологічних засадах, що встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» .

Починаючи з дати реєстрації малого підприємства, необхідно вести бухгалтерський облік всіх дій і подій, які спричиняють зміни в структурі активів, власного капіталу, зобов"язаннях, а також фіксувати та накопичувати інформацію про свою діяльність з метою її використання внутрішніми та зовнішніми користувачами.

Підприємство може самостійно обрати одну із форм організації ведення бухгалтерського обліку, зокрема:

· ввести до штату підприємства посаду бухгалтера або створити бухгалтерську службу на чолі з головним бухгалтером;

· бухгалтерський облік і звітність здійснює безпосередньо власник підприємства або керівник за умови, що звітність такого підприємства не підлягає обов"язковому оприлюдненню;

· скористатися послугами фізичної особи — суб'єкта підприємницької діяльності;

· укласти договір з аудиторською фірмою.Власник підприємства (посадова особа, яка здійснює керівництво підприємством) відповідно до законодавства та установчих документів зобов"язаний: забезпечити організацію бухгалтерського обліку та нести відповідальність за забезпечення фіксування фактів, відображення господарських операцій у первинних документах, їх збереження, обробку за регістрами бухгалтерського обліку протягом встановленого терміну, але не менше З років.

З метою нормального забезпечення ведення бухгалтерського обліку необхідно:

· визначити облікову політику;

· обрати форму бухгалтерського обліку або розробити власну;

· затвердити правила документообігу.

Бухгалтерії малих підприємств повинні створити пакети первинних документів у відповідності із завданням обліку за кожною технологічною ділянкою (облік матеріальних цінностей, облік основних засобів, облік оплати праці, облік процесів постачання, виробництва, випуску і реалізації продукції, робіт, послуг, облік результатів тощо).

Бухгалтерія малого підприємства також повинна визначити шляхи руху первинних документів від моменту їхнього створення до моменту передачі в архів для подальшого зберігання. Для цього розробляється графік документообігу з обов"язковим відзначенням виконавців, відповідальних за перевірку та обробку документа, дати виконання і пункту передачі документів для подальшої обробки, використання та зберігання у поточному і постійному архіві.

Перевірені дані цих первинних документів реєструються і узагальнюються в облікових регістрах, склад яких визначається формою бухгалтерського обліку, за допомогою рахунків та субрахунків Плану рахунків.

Часто бухгалтерські документи є розпорядженням на проведення господарської операції, а після її виконання, з підписами відповідальних осіб та відповідними відмітками, стають письмовим доказом її здійснення. Наприклад, платіжне доручення спочатку є розпорядчим документом на перерахування грошей, а після здійснення цієї операції з відміткою банку стає виконавчим документом, що використовується для бухгалтерських записів.

Малі підприємства можуть вести та подавати фінансову звітність відповідно до стандарту 25 «Фінансовий звіт суб'єкта малого підприємництва», методичних рекомендацій по використанню регістрів і відповідно до спрощеного плану рахунків. Одночасно керівництво малого підприємства не повинно забувати про статтю 164/2 Кодексу України «Про адміністративні правопорушення», де встановлено відповідальність за відсутність бухгалтерського обліку або ведення його з порушеннями.

Податковий облік для підприємства має не менш важливе значення, ніж бухгалтерський. Якщо врахувати розмір штрафних санкцій, які можуть застосовуватися контролюючими органами до підприємства, то стає зрозумілим, що податковий облік заслуговує на величезну увагу.

На сьогоднішній день в Україні не існує окремого нормативно-правового документа, який міг би визначити для платників склад та форми податкового обліку.

Основні принципи і методи його ведення, та й сам податковий облік в законодавстві України не визначені. Проте ведення податкового обліку зумовлене необхідністю виконання підприємством норм окремих податкових законів, зокрема Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» і Закону України «Про податок на додану вартість» .

3. Особливості організації обліку праці та заробітної плати на малих підприємствах За сучасних умов розвитку суспільства питання оплати праці дедалі більше привертають увагу, зокрема на підприємствах малого бізнесу, з метою забезпечення повної зайнятості і збереження чисельності працюючих.

Заробітна плата як переважна частина всіх доходів населення відіграє центральну роль у реалізації ринкових відносин і тим самим виступає найважливішим елементом відтворення суспільного продукту, одним із головних чинників ефективності економиш та її зростання.

На кожному малому підприємстві ведеться облік особового складу з використанням таких первинних документів: наказів про приймання на роботу, про переведення на іншу роботу, про надання відпустки, про припинення трудового договору (контракту). Дані про кожного працівника фіксують в його особовій картці або особовому листку. Відповідно в бухгалтерії відкривається особовий листок, де фіксують усі нарахування та утримання з заробітної плати.

Облік використання робочого часу (вихід на роботу, і допрацьований час, невиходи на роботу з різних причин) ведеться в табелі, який складає призначена особа і передає в бухгалтерію, як правило, два рази на місяць: для нарахування заробітної плати за перебігу половину місяця і розрахунку заробітної плати за місяць.В обліку чисельності особового складу виділяють:

· Обліковий склад працівників.

· Середньо-облікову чисельність працівників.

Облікова чисельність — це показник чисельності працюючих облікового складу на певну дату. Облікова чисельність включає всіх працівників, прийнятих на постійну, тимчасову чи сезонну роботу строком на один чи більше днів з дня зарахування на роботу.

Середньо-облікова чисельність необхідна для розрахунку по сплаті комунального податку підприємств, які не перейшли на сплату єдиного податку.

Для обліку відпрацьованого часу малі підприємства використовують наступні із затверджених Міністерством статистики України типових форм первинного обліку по розрахунках з робітниками і службовцями по заробітній платі від 22.05.1996 р., а саме:

· П-1 — наказ про прийом на роботу;

· П-2 — особова картка;

· П-3 — особова картка фахівця; П-6 — наказ про відпустку;

· П-12 — табель обліку робочого часу та розрахунку заробітної плати.

У відповідності з діючими нормативними актами трудовий колектив малого підприємства самостійно визначає у колективному договорі форми і систему оплати праці своїх працівників, керуючись діючими тарифними ставками і посадовими окладами, іншими умовами оплати праці, без обмеження розміру виплат кожному окремому працівникові.Працівникові, який працює за договором підряду, щомісячно повинні виплачувати заробітну плату, розмір якої обумовлений у трудовій угоді, — як правило, у вигляді окладу, що не залежить від розміру фонду оплати праці. Особи, що працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу.

Оплата праці працівника проводиться у формі щомісячної заробітної плати і премій за кінцевим результатом. Рівень мінімальної ставки на підприємстві не може бути нижче державного, але може перевищувати його при додержанні норм і гарантій, передбачених законодавством: При цьому такий рівень фіксується в колективному договорі та є підставою для розроблення тарифних ставок і окладів з урахуванням кваліфікації працівників, видів і складності робіт.

В основу організації заробітної плати в малих підприємствах покладено три взаємозалежні елементи:

· тарифну систему;

· нормування праці;

· форми оплати праці (відрядна, погодинна).

Кожна з цих форм має свої системи, пов"язані з матеріальним заохоченням; кількісні і якісні показники (погодинна проста, погодинна преміальна, відрядна проста, відрядна преміальна). Система оплати праці регулюється Кодексом законів про працю (КЗпП) та системою угод, що укладаються на відповідних рівнях: колективний договір та індивідуальний трудовий договір, галузева (регіональна угода), генеральна угода.

Заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому вираженні, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Заробітна плата складається з основної заробітної плати, додаткової плати, а також інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата — це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норм часу, виробітку, посадові обов"язки).

Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Так, для нарахування основної заробітної плати працівникам з погодинною оплатою праці необхідно мати відомості про посадові оклади (за штатним розписом), про присвоєні розряди (на підставі наказів по підприємству), а також дані табельного обліку відпрацьованого ними часу за відповідний період (місяць). При нарахуванні основної заробітної плати працівникам, яким встановлена відрядна оплата праці, крім табеля, необхідно мати відомості про виробіток і розцінки за виконані роботи.

Додаткова заробітна плата — це винагорода за роботу понад встановлені норми, за трудові успіхи, винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством.

Основна і додаткова оплата праці становлять фонд оплати праці.

Облік заробітної плати невіддільний від обліку праці, тобто обліку робочого часу і виготовленої продукції, виконаних робіт і послуг.

В обліку праці і заробітної плати важливе місце займає правильне обчислення середньої заробітної плати.

Розрахунок середньої заробітної плати проводиться в таких випадках: при наданні щорічної відпустки, додаткової відпустки або при виплаті компенсації за невикористану відпустку. Для визначення оплати за час відпустки суму заробітної плати за 12 місяців (або за менший фактично відпрацьований період) ділять на кількість календарних днів у взятому для розрахунку періоді (за винятком святкових і неробочих днів згідно із законодавством — на сьогодні їх є 10 днів) і одержаний середній денний заробіток множать на кількість календарних днів, що припадають на період відпустки. Згідно із Законом України «Про відпустки» строк щорічної основної відпустки повинен бути не менше 24 календарних днів за відпрацьований рік. Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні в терміни, установлені в колективному договорі, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 календарних днів.

Якщо день виплати зарплати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, зарплата виплачується напередодні. За особистою письмовою згодою працівника виплата зарплати може здійснюватися через установи банків, поштовими переказами на зазначений ним рахунок (адресу) з обов"язковою оплатою таких послуг за рахунок власника або уповноваженого ним органу.

Висновок Отже, до суб'єктів малого підприємництва належать :

— фізичні особи, зареєстровані у встановленому порядку як суб"єкти підприємницької діяльності;

— юридичні особи — суб"єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та обсяг річного валового доходу не перевищує 500 000 євро.

Такі підприємства ведуть облік своєї господарської діяльності згідно з чинним законодавством.

Список використаних джерел

1. Закон України «про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», прийнятий Верховною Радою України 16 липня 1999 р. № 196−14.

2. Бутинець Ф. Ф. Теорія бухгалтерського обліку: Підручник для вузів. — Житомир: ЖІТІ, 2010. — 640 с.

3. http://www.vobu.com.ua/