Суспільно-географічна характеристика молодіжного ринку праці в Україні

Київський національний університет імені Тараса Шевченка Географічний факультет Кафедра економічної і соціальної географії

Дипломна робота Суспільно-географічна характеристика молодіжного ринку праці в Україні

Смоляр Тетяни Василівни Київ — 2014

Зміст Вступ

Розділ 1. Наукові основи дослідження молодіжного ринку праці

1.1 Сутність ринку праці та молодіжного його сегменту

1.2 Поняття зайнятості та безробіття

1.3 Методика та методи дослідження Розділ 2. Чинники функціонування молодіжного ринку праці в Україні

2.1 Демографічні чинники

2.2 Соціально-економічні передумови

Розділ 3. Регіональний аналіз молодіжного ринку праці України

3.1 Регіональний аналіз зайнятості та безробіття молоді на ринку праці України

3.2 Трудові міграції молоді

3.3 Проблеми зайнятості молоді в Україні

3.4 Огляд проблеми зайнятості в зарубіжних країнах Додатки

Вступ Перехід до ринкових відносин у сфері праці й зайнятості в умовах структурної перебудови економіки привів до виникнення принципово нової ситуації в соціально-трудових відносинах. Особливо важка й нестабільна дана ситуація виявилася для молоді, яка у силу специфіки своїх соціально-психологічних характеристик виявляється недостатньо підготовленою до сучасних реалій ринку праці.

Одним з найбільш небажаних наслідків молодіжного безробіття є зниження трудової мотивації, затримки у формуванні способу життя працюючої людини в тих молодих людей, чиє трудове життя починається з безробіття. У зв’язку із цим держава й суспільство не повинні пасивно очікувати самонастроювання молодіжного ринку праці: потрібно науково обґрунтована політика регулювання молодіжної зайнятості. Всі перераховані аргументи й обумовили вибір теми даного дослідження.

Об'єктом дослідження магістерської роботи є молодіжне безробіття на ринку праці України. Предметом дослідження визначено відмінності рівнів безробіття молоді за регіонами України та чинники, які їх зумовлюють.

Метою дослідження магістерської роботи є регіональний аналіз молодіжного безробіття в Україні та виявлення основних проблем молоді у сфері праці і зайнятості. Відповідно до поставленої мети визначені наступні завдання:

розкрити сутність ринку праці та поняття зайнятості і безробіття населення;

дослідити чинники функціонування молодіжного ринку праці в Україні;

проаналізувати регіональні відміни та особливості ринку праці молоді в Україні.

Дослідженням проблем ринку праці в Україні займалися Васильчук Н.І., Горелов Н. А, Лібанова Е.М., Тарабукін Ю. О та ін. Суспільно-географічні аспекти ринку праці досліджували Н.І. Мезенцева, В. С. Сайчук, І.О. Мостова, О. В. Безпала та інші вчені.

В магістерській роботі використано територіальний та системний методологічні підходи та ряд методів дослідження (статистичний, порівняльно-географічний, картографічний, метод рангів та ін.).

Магістерська робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатків та списку використаних джерел.

Розділ 1. Наукові основи дослідження молодіжного ринку праці

1.1 Сутність ринку праці та молодіжного його сегменту Ринок праці — це соціально-економічна система, окремими складовими (підсистемами) якої виступають ринок робочої сили і ринок робочих місць. Інакше кажучи, ринок праці — це механізм (інститут), що регулює взаємовідносини продавців товару (робоча сила) з покупцями цього товару (роботодавцями). У науковій літературі існують і інші визначення ринку праці.

Ринком праці називається система відносин між роботодавцем і працездатним населенням з укладання трудових договорів (контрактів) щодо кількості, умов та оплати праці; між населенням і органами державного управління з забезпечення права здійснювати будь-яку економічну діяльність, захисту від дискримінації в сфері праці, допомоги і компенсацій при безробітті.

Становлення національного ринку праці в Україні повґязують з ухваленням Закону «Про зайнятість населення» (1991 p.). З цього часу держава відмовилася від права на працевлаштування, почала здійснювати перехід від політики повної зайнятості населення до політики ефективної зайнятості, взявши на себе певні обовґязки щодо матеріальної та соціальної підтримки безробітних. Для цього були створені спеціальні служби інфраструктури ринку праці - Державна служба зайнятості та Державний фонд сприяння зайнятості населення.

З дефініцією «ринок праці» тісно пов’язані такі визначення як працездатність, трудові ресурси, робоча сила, оцінка якості працездатності, трудоресурсний потенціал.

Працездатність — це соціально-правова категорія, що відбиває здатність людини до праці, яка визначається рівнем його фізичного та духовного розвитку, а також станом здоров’я, професійними знаннями, умінням і досвідом. Це стан, який дозволяє людині без шкоди для здоров’я виконувати певну роботу.

Залежно вид характеру роботи, яку може виконувати людина, розрізняють:

— загальну (тобто здатність до виконання роботи в звичайних умовах),

— професійну (здатність до виконання роботи за певною професією),

— спеціальну (тобто здатність до виконання робіт у певних виробничих або кліматичних умовах — під землею, у тропіках тощо) [ ].

Трудові ресурси — це частина населення країни чи регіону, яка має необхідний для трудової діяльності освітній, професійний рівень, фізичний розвиток та стан здоров’я [ ].

Основну частину трудових ресурсів складає населення працездатного віку, який в кожній країні визначається законом. В Україні до трудових ресурсів відносять населення працездатного віку, тобто чоловіки та жінки, віком 16−59 років, за винятком інвалідів І-ІІ групи та пенсіонерів-пільговиків, а також люди до працездатного віку та пенсіонери, які працюють.

Слід розрізняти такі поняття як трудові ресурси та робоча сила. Термін «робоча сила» варто використовувати, коли мова йде про якісну характеристику тих, хто працює (рівень освіти, кваліфікації), а «трудові ресурси» — коли мова йде про кількісні характеристики.

Сукупність потенційно можливих трудових ресурсів визначає трудоресурсний потенціал.

Однією зі складових ринку праці є молодіжний його сегмент. Щоб визначити поняття «молодіжний ринок праці» потрібно з’ясувати, хто така молодь.

Молодь — соціально-демографічна група, відокремлена на основі сукупності вікових характеристик і особливостей соціального стану. Молодість як певна визначена фаза, етап життєвого циклу біологічно універсальна, але її конкретні вікові рамки, пов’язаний з нею соціальний статус і соціально-психологічні особливості мають соціально-історичну природу і залежать від суспільного ладу, культури та властивих даному суспільству закономірностей соціалізації.

Сучасна молодь довше навчається в школі та, відповідно, пізніше починає самостійне трудове життя. Ускладнилися й самі критерії соціальної зрілості. Початок самостійного трудового життя, завершення навчання та набуття стабільної професії, одержання політичних прав, матеріальна незалежність від батьків, вступ у шлюб і народження першої дитини — усі ці події, такі, що в своїй сукупності надають людині почуття повної дорослості, та відповідний соціальний статус, настають не одночасно, й сама їхня послідовність і символічне значення кожного з них не однакові в різних соціальних прошарках. Звідси й дискучійність хронологічних, абсолютних вікових границь: нижню границю молодості встановлено між 14 і 16, а верхню — між 25 і 30 роками та навіть пізніше.

Молодими громадянами в України є особи віком від 14 до 35 років.

Держава визначає загальні засади створення організаційних, соціально-економічних, політико-правових умов соціального становлення та розвитку молодих громадян України в інтересах особистості, суспільства та держави, основні напрями реалізації державної молодіжної політики в Україні щодо соціального становлення та розвитку молоді.

Наразі молодь характеризується такими кількісними й якісними показниками:

юнаки і дівчата віком від 14 до 35 років становлять 15 407 522 осіб — приблизно третина усього населення країни;

70% молоді мешкає у містах, 30% — у селах;

близько двох мільйонів молодих сімей, із них близько 600 тис. мешкають у сільській місцевості;

100 тис. осіб офіційно зареєстрованих безробітних;

2 709 161 студентів, які навчаються у 340 вузах І-IV рівнів акредитації;

близько 5% молоді беруть участь у громадському русі;

молодь — це активний учасник громадського життя суспільства;

найбільш активна демографічна група;

молодь — це третина економічної активності населення.

Отже, молодіжний ринок праці - це той сегмент ринку праці, та працездатна частина населення, яка відноситься до категорії молодь і складає вікову групу 14−35 років.

1.2 Поняття зайнятості та безробіття Діяльність людей, пов’язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, яка приносить їм дохід, називається зайнятістю. Під зайнятістю як економічною категорією розуміють сукупність соціально-економічних відносин у суспільстві, які забезпечують можливості прикладання праці в різних сферах господарської діяльності й виконують функції, пов’язані з відтворенням робочої сили на всіх рівнях організації суспільної праці та виробництва.

Виділяють три види зайнятості: повна, раціональна, ефективна.

Повна зайнятість — надання працездатному населенню можливість працювати. Раціональна зайнятість — зайнятість з урахуванням доцільності перерозподілу та використання природних ресурсів за статево-віковим та освітнім складом. Ефективна зайнятість — зайнятість, яка формується з врахуванням критеріїв економічної доцільності, соціальної результативності, скорочення ручної і важкої праці.

Прихована зайнятість — це зайнятість поза офіційним обліком, наприклад, зайнятість працівників, які перебувають у тривалих неоплачуваних відпустках, безробітних, пенсіонерів торгівлею, наданням різних послуг населенню.

Сезонна зайнятість характеризується сезонним залученням працездатного населення у суспільне виробництво.

Тимчасова зайнятість — зайнятість, пов’язана з тимчасовим або сезонним характером роботи, а також разовими епізодичними роботами.

Маятникова зайнятість — вид зайнятості, який має постійний характер, але пов’язаний з періодичними переміщеннями працівників під час трудової діяльності.

Залежно від сфери прикладання праці виділяють основну і додаткову зайнятість, які ще можуть називатися первинною І вторинною.

Основна, або первинна зайнятість, — це діяльність у межах нормативного робочого дня, тижня за основним місцем роботи.

Додаткова, або вторинна зайнятість, — це зайнятість понад нормативний робочий час.

Останнім часом дедалі більшого розповсюдження набувають гнучкі й нестандартні форми зайнятості, гнучкі графіки робочого часу. Використовуються три форми гнучкості - гнучкість робочого часу, гнучкість зайнятості і гнучкість винагороди. Гнучкими формами зайнятості вважають:

зайнятість, пов’язану зі специфічним соціальним статусом працюючих (самозайняті, допомогаючі члени сім'ї тощо);

зайнятість на роботах із нестандартними робочими місцями та організацією праці (надомна праця, робота за викликами);

зайнятість за нестандартним часом (нестандартний робочий день, строкові контракти).

Нестандартна зайнятість представлена в основному самозайнятими і членами сім'ї, які їм допомагають. Самозайняті - це особи, які самостійно організовують свою роботу власним коштом, володіють засобами виробництва і несуть відповідальність за вироблену продукцію. Члени сім'ї, які допомагають самозайнятим, — це особи, які працюють без прямої оплати на підприємствах родичів. Вони не отримують заробітної плати, але отримують зиск від збільшення загальних доходів своєї сім'ї. Самозайнятість зосереджена в основному у дрібному виробництві та сфері послуг (магазини, кав’ярні, ресторани, перукарні тощо).

За критерієм реєстрації трудової діяльності зайнятість поділяється на:

зареєстровану зайнятість (наймана праця, підприємництво, самозайнятість);

неформальну зайнятість — діяльність, реєстрації якої не передбачено чинним законодавством (дрібне виробництво, надання послуг пенсіонерами, особами, які перебувають у неоплачуваних відпустках тощо);

— тіньову зайнятість — діяльність, дозволену законом, реєстрацію якої передбачено чинним законодавством, але яка з різних причин не здійснюється;

— нелегальну зайнятість — діяльність, заборонену чинним законодавством (торгівля й виробництво наркотичних речовин, зброї тощо).

Безробіття — суспільне явище, пов’язане з втратою роботи. Причинами безробіття є НТР, економічна нестабільність, кризи, циклічність виробництва. Мальтус вважав, що населення Землі зростає швидше, ніж збільшуються робочі місця.

В Україні рівень зареєстрованого безробіття визначається як відношення (у %) кількості безробітних, зареєстрованих у державній службі зайнятості, до середньої кількості населення працездатного віку.

Рівень безробіття за методологією МОП — це відношення (у %) кількості безробітних віком 15−70 років до економічно-активного населення (робочої сили) зазначеного віку або відповідної соціально-демографічної ознаки.

Розрізняють такі види безробіття:

фрикційне — спричинюється постійним рухом населення: з одного регіону в інший; від професії до професії; з одного стану життя в інший (наприклад, навчання-робота-пенсія);

структурне — виникає під впливом НТП та змін у структурі споживчого попиту, що ведуть до масштабних структурних перетворень економіки: закриття застарілих підприємств, зменшення випуску продукції окремих галузей, перехід до ресурсозберігальних технологій тощо;

циклічне — зумовлюється спадом, тобто фазою економічного циклу, що характеризується дефіцитом сукупного попиту на товари й послуги, недостатністю сукупних витрат;

добровільне — добровільне звільнення з роботи через певні причини;

приховане — ситуація коли працівника не звільняють, а пропонують йому не повну зайнятість;

застійне — коли особу влаштовує відсутність роботи і вона не докладає жодних зусиль, щоб її знайти.

Безробіття серед молодого населення веде до:

· поглиблення бідності та зубожіння бюджетів молодих сімей (як наслідок — збільшення розлучень, абортів, зниження народжуваності, збільшення кількості безпритульних і покинутих дітей, дітей-сиріт, дітей-інвалідів);

· зниження соціальної захищеності і неадекватна оцінка молодіжної праці сприяє зниженню національного патріотизму, призводить до відтоку молодих фахівців в розвинуті країни, прищеплює інтерес до пошуку альтернативних форм заробітку у сфері неформальної економіки і тіньового бізнесу, підриває інтерес до освіти;

· посилюється криміногенна ситуація в країні: збільшується кількість економічних і кримінальних злочинів, розцвітає алкоголізм і наркоманія, збільшується кількість венеричних та інших захворювань, скорочується рівень тривалості життя, збільшується смертність — все це сприяє природному виродження нації.

1.3 Методика та методи дослідження При дослідженні молодіжного ринку праці були використані такі методологічні принципи: територіальності, системності, комплексності.

Системний підхід в теперішній час проник в усі галузі наукового знання та людської діяльності як загальний та найбільш ефективний метод вирішення складних проблем. Він, насамперед, придатний для дослідження соціальних явищ.

Пізнання на основі системного підходу передбачає: визначення елементів системи; визначення зв’язків елементів у системі; дослідження функціонування елементів у системі; дослідження функціонування системи в цілому; дослідження історії системи; створення теорії функціонування системи та управління нею; розробку програми управління системою. В нашому випадку системою виступає регіональний ринок праці.

Принцип системності розглядає трудові ресурси як складну динамічну систему.

Так, як предметом дослідження являється регіональна відмінність рівня безробіття молоді, обов’язковим є використання методу територіальності. Територіальність означить цілісність, тобто досліджувана територія виступає континуальною системою. Принцип територіальності передбачає вивчення просторових аспектів функціонування ринку праці.

Принцип комплексності означає насамперед взаємозв'язок елементів, явищ, що складають одне ціле. Комплексність відображає, з одного боку, взаємозв'язок і взаємозумовленість поєднання елементів, а з іншого — раціональність структури й оптимальну узгодженість складових елементів і підсистем.

Для дослідження молоді на ринку праці України були використані такі методи: статистичний, порівняно-географічний, графічний, картографування, групування, системний підхід, аналіз і синтез, територіальний підхід.

Статистичний метод застосовувався для узагальнення й аналізу масових явищ, таких як рівень безробіття та рівень зайнятості, навантаження на одне вільне робоче місце тощо, коли треба подолати масу випадковостей .

Метод картографічного моделювання застосовувався для наукового відображення розміщення і взаємодії молодіжного сегменту на ринку праці за регіонами України.

Графічний метод найефективніший при дослідженні динаміки того чи іншого процесу, в нашому випадку — молоді на ринку праці. Це і зміна кількості безробітних, і зайнятість у різних сферах господарства. Графічним способом можна зобразити вікову структуру робочої сили тощо.

Метод групування дає змогу в подальших дослідженнях використовувати картографічний та графічний методи. Завдяки йому здійснюється групування трудових ресурсів за віком, статтю и т. д. Групування слід проводити за певними ознаками.

Одним із загальнонаукових методів є порівняльно-географічний. В нашому дослідженні він був використаний для порівняння ситуації в різних регіонах, аналізу стану трудових ресурсів в різних сферах господарства.

Отже, методи наукових досліджень дають змогу найбільш точно і повно дослідити об'єкт і предмет дослідження, а це дає змогу виявити проблеми і перспективи їх розвитку.

Розділ 2. Чинники функціонування молодіжного ринку праці в Україні

Формування, розвиток і відтворення молодіжного трудоресурсного потенціалу регіонів України відбувається під безпосереднім впливом наступних взаємопов'язаних чинників:

— демографічних (коефіцієнти народжуваності, смертності, природного приросту, коефіцієнт дитячої смертності, статево-вікова структура населення та ін.);

— соціально-економічних (географічне положення, рівень соціально—економічного розвитку (ВВП та ВНП на душу населення, рівень доходів та витрат населення, середньомісячна заробітна плата та ін.)).

2.1 Демографічні чинники Демографічні чинники безпосередньо впливають на функціонування молодіжного ринку праці. Демографічна ситуація, яка склалася в Україні в цілому, в усіх її регіонах визначається як критична, як така, що здатна загрожувати безпеці країни. Необхідно відзначити, що демографічна поведінка й установка населення безпосередньо залежить від рівня господарського розвитку регіону, екологічної ситуації, соціально-економічного розвитку й має виражений інерційних характер, що суттєво обмежує можливості для швидкої зміни демографічної ситуації.

При аналізі демографічних показників відтворення трудоресурсного потенціалу, необхідно враховувати такий наслідок демографічних процесів, як зниження та часткова втрата власного демографічного потенціалу для кількісного відтворення власної робочої сили в майбутньому, через тривалу депопуляцію.

Чисельність населення України за останні десять років помітно скоротилася (від 50 млн. до, майже, 45,7 млн).

Середній коефіцієнт народжуванності в Україні становить 11 осіб на тис. осіб наявного населення. Найвищий коефіцієнт народжуваності (12−15,3 осіб на тис. осіб наявного населення) мають такі регіони України: Рівненська, Закарпатська, Волинська, Чернівецька, Одеська, Івано-Франківська області та м. Київ, що сприятиме, в майбутньому, більшій кількості молодого економічно-активного населення. Це пояснюється тим, що в цих регіонах краща статево-вікова структура населення для його відтворення, найменш забруднене навколишнє середовище, відбувається зайнятість населення в галузях, з мінімальним ризиком для життя та здоровя, вищий рівень релігійності населення тощо.

Найнижчий коефіцієнт народжуваності мають такі регіони України: Сумська, Чернігівська, Луганська, Донецька, Полтавська, Черкаська. Він становить 9,3−9,5 осіб на тис. осіб наявного населення. Ці регіони мають низький соціально-економічний розвиток, високий рівень злочинності та небезпечні галузі господарства, несприятливу екологічну ситуацію.

Сучасна ситуація зі смертністю неблагополучна як для міського, так і для сільського населення. Рівень смертності в Україні має суттєві регіональні відмінності: у 2012 році величина загального коефіцієнту смертності коливалася від 9,8% (м. Київ) до 18,6% (Чернігівська обл.). Нижчий рівень загальної смертності спостерігається у західній частині України (11,8−13,8), найвищий — у північних областях (16,6−18,6%). Значною мірою такі коливання пояснюються дією вікового чинника. Так, у західних областях відносно молода структура населення змінює загальний показник смертності у бік зменшення, а в областях зі старою віковою структурою (на півночі і центрі нашої країни) — в бік підвищення.

Виходячи з високих коефіцієнтів смертності, можемо проаналізувати коефіцієнт природного приросту (скорочення) населення за регіонами України. Загальний показник по Україні становить — (-3,1) (на 1000 осіб наявного населення). Найвищі показники скорочення населення в Чернігівській — (-9,3), Сумській — (-6,9), Полтавській — (-6,6), Луганській — (-6,4), Донецькій — (-6,3) областях. Ці показники зумовленні зайнятістю населення. Найвижчий показник приросту населення в Рівненській -3,5, Закарпатській — 3,3, Волинській — 1,6, Івано-Франківській — 0,2, Чернівецькій — 0,3 областях та м. Києві - 2,2.

Для сучасної демографічної ситуації характерне поступове старіння населення України. Внаслідок постійного зниження народжуваності впродовж останнього століття, частка дітей знизилась з приблизно 40% на початку XX ст. століття до 15% на поч. XXI ст. Частка працездатного населення змінювалася повільно і коливалась у межах 60%—62%. Натомість, зі збільшенням тривалості життя і зниженням смертності, спостерігалося зростання частки населення старше 60 років — від 3−4% на початку XX ст. до 21% на початку XXI ст. Найбільш молоде населення характерне для Закарпатської (середній вік — 36,2 роки), Рівненської (36,7), Волинської (37,3) областей. Закарпатська та Рівненська області — єдині в Україні, в яких кількість дітей до 15 років перевищує кількість осіб, старше працездатного віку. Найстаріше населення — у Чернігівській області (середній вік 42,7 роки), Донецькій, Сумській (41,7), Луганській (41,6). Постаріння населення найхарактерніше для областей центральної України та Донбасу. У Чернігівській, Сумській, Полтавській областях особи старше працездатного віку становлять 27−30%, а середній вік коливається в межах 41−43 рокі. Найбільше старіння характерне для сільських районів цих областей. В областях Донбасу спостерігається найнижча частка дітей — 12−13%.

Кількість майбутнього молодого працездатного населення залежить від рівня дитячої смертності в регіонах. Найвищий коефіцієнт дитячої смертності спостерігається в таких регіонах: Одеська, Кіровоградська, Донецька області. Найнижщий коефіцієнт дитячої смертності в Рівненській, Закарпатській, Запорізькій областях.

2.2 Соціально-економічні передумови Соціально-економічні передумови, як чинник функціонування молодіжного ринку праці, має дуже важливе значення трудоресурсного потенціалу.

Рівень економічного розвитку держави і окремих її регіонів сприяє більш міцним та стабільним зв’язкам на молодіжному ринку праці. Доходи населення є стимулом прив’язаності молоді до робочого місця, не даючи їм приводу виїжджати за кордон для працевлаштування.

Рівень економічного і соціального розвитку — стан економіки країни у певний історичний момент. Є узагальнюючим поняттям і характеризується кількома групами показників:

1) виробництвом сукупного валового внутрішнього продукту (ВВП), матеріальних благ, національного доходу на душу населення;

2) структурою суспільного виробництва (частка промисловості і сільського господарства; питома вага виробництва засобів виробництва);

3) кількісним і якісним рівнем зайнятості населення;

4) рівнем використання природних ресурсів;

5) організацією та ефективністю виробництва (рівень продуктивності праці, якість продукції тощо).

ВВП України станом на 2011 рік складав 1316,6 млрд. грн. В розрахунку на одну особу він становить близько 2925 грн. Структура валової доданої вартості виглядає таким чином:

— промисловість — 28%;

— торгівля — 17,8%;

— транспорт — 11,5%;

— сільське господарство — 9,6%;

— будівництво — 3,6%;

— інше — 29,5%.

Рис 1. Структура валової доданої вартості

ВВП за категоріями доходу має таку картину:

— оплата праці найманих працівників — 47,7%;

— податки на виключення субсидій на виробництво — 14,1%;

— валовий продукт, змішаний дохід — 38,2%.

Рис. 2. ВВП за категоріями доходу Обсяг прямих іноземних інвестицій становив 49 362,3 млрд. дол., річний приріст склав 4556,3 млрд. дол. — це 195% порівняно з 2002 роком та до 9% порівняно з 2010 роком.

Найбільші країни-інвестори — це Кіпр — 12 645,5 млн дол. (25,6%), Німеччина — 7386,4 млн дол. (15%), Нідерланди — 4822,8 млн дол. (9,8%) та Російська Федерація — 3594,5 — млн дол. (7,3%).

Структура інвестування в основний капітал за джерелами фінансування така:

Рис. 3. Структура інвестування в основний капітал за джерелами фінансування Наявний дохід населення України на 2011 рік склав 971,2 млрд. грн., на 14,5% більше ніж у 2010 році. Середньомісячний наявний дохід у розрахунку на одну особу склав 1770,8 грн., що на 15% більше від попереднього року. Структура доходів має таку картину:

— заробітна плата — 41,7%;

— соціальні доходи та інші одержані поточні трансферти — 37%;

— прибуток, змішаний дохід — 15,9%;

— доходи від власності (одержані) — 5,4.

Найбільший дохід на одну особу спостерігається в м. Києві - 49 651,9 грн в рік, Донецькій, Дніпропетровській, Київській областях — понад 26 тис. грн в рік. Найменший річний дохід в жителів Закарпатської, Рівненської, Тернопільської та Чернівецької областях.

Середньомісячна заробітна плата в жителів України становила 2633 грн на особу, у 2010 році - 2239 грн. Розподіл працівників за рівнем зарплат має такий вигляд:

— до 1004 грн — 5,6%;

— 1004−1500 грн — 23,7%;

— 1500−2500 грн — 27,3%;

— 2500 грн — 17,4%;

— більше 3500 грн — 26%.

Рис. 4. Розподіл працівників за рівнем зарплат Найбільшу зарплату штатні працівники в Україні отримують в таких сферах: фінансова діяльність — бизько 5705 грн, промисловість — 3292 рн, діяльність транспорту та зв’язку — 3251 грн, операції з нерухомим майном — 3219 грн. Найнижча заробітна плата у працівників сільського господарства — 1679 грн, діяльність готелів та ресторанів — 1843 грн та у працівників охорони здоров’я — 1974 грн.

Витрачають та заощаджують українці на: придбання товарів та послуг — 81,9% доходів, доходи від власності (сплачені) — 2,3%, поточні податки на доходи майна — 6,7%, заощадження — 9,1%. Витрати на одну особу найвищі в м. Києві, м. Севастополь та в Харківській, Одеській, Дніпропетровській, Запорізькій областях. Найнижчі витрати в Тернопільській, Чернівецькій, Закарпатській та Сумській областях.

Зробити одну якусь карту із 5 групами регіонів за рівнем чи то заробітної плати, чи то доходів.

З кожним роком наявний дохід населення збільшується, разом з тим, збільшується й інфляція Найвищий рівень доходів спостерігається в Дніпропетровській, Київській областях та м. Київ, найнижчий — в Закарпатській, Тернопільській, Чернівецькій областях. Це пов’язано з галузевою структурою зайнятості населення та рівнем економічного розвитку регіонів. Важливим є, також, столичний чинник м. Києва, який є історичною столицею України. На багато нижчий наявний дохід в інших регіонах України пов’язаний, на нашу думку, з неефективною державною та регіональною політикою. Регіонам не вистачає самостійності в перерозподілі зароблених коштів.

У розвинених країнах світу 70% доходу населення становлять їх заробітні плати. В Україні, на жаль, ситуація не така.

Не маючи змоги отримувати достойну заробітну платню, робітники переходять працювати у тіньовий сектор економіки, де пропонують вищу оплату праці, без соціальних відрахувань до бюджету та без офіційного оформлення на роботу. Маючи скрутне матеріальне положення більшість робітників погоджуються працювати неофіційно, особливо в умовах, коли взагалі дуже важко знайти для себе робоче місце. Дана проблема є особливо актуальною для молоді нашої країни. З одного боку, населення забезпечується робочими місцями, а з іншого — зменшуються надходження до держбюджету України. А з бюджету країни виплачуються заробітні плати працівникам бюжетних установ, пенсії, здійснюються соціальні виплати.

Розділ 3. Регіональний аналіз молодіжного ринку праці України

3.1 Регіональний аналіз зайнятості та безробіття молоді на ринку праці України Аналізуючи статистичні показники зайнятості молоді за видами економічної діяльності у 2010 році (табл. А.1 додатку), ми можемо сказати про те, що загальна кількість молоді, яка була зайнята в економіці становила 3490,1 тис. осіб. Це 31,7% до облікової ставки штатних працівників. Питома вага жінок, які відносяться до категорії «молодь», у обліковій кількості працюючих жінок становить 31,2%.

Найбільше зайнято молоді було в таких галузях як: промисловість — 933,5 тис. осіб; торгівля, ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку — 484,1 тис. осіб; освіта — 411, тис. осіб; охорона здоров’я та надання соціальної допомоги — 349,8. Значна частка у діяльності транспорту та зв’язку — 298,4 тис. осіб, державному управлінні - 242,3 тис. осіб та в сфері операцій з нерухомим майном — 214,5 тис. осіб. Найменше молоді зайнято було в рибальстві та рибництві - 1,8 тис осіб, лісовому господарстві та пов’язаними з ним послугами — 19,3 тис. осіб та в діяльності готелів та ресторанів — 45,4 тис. осіб.

Якщо прослідкувати відносні показники до кількості штатних працівників в тій чи іншій сфері, то бачимо, що найбільша частка молоді працює в фінансовій сфері - 56,4% молоді, торгівлі - 50,4% та у діяльності готелів і ресторанів — 41,9% молоді. Незначний цей показник в таких сферах як промисловість, діяльність транспорту та зв’язку, операції з нерухомим майном, державне управління — близько 30%. Найменший відсоток молоді серед штатних працівників у сільському господарстві, рибництві та рибальстві та у освітній сфері - 23−24%.

Проаналізувавши регіональний розподіл зайнятості молоді, можемо говорити про те, що найбільшу кількість молоді зайнята в галузях економіки в таких областях та містах: м. Київ — 499,7 тис. осіб, в Донецькій, Дніпропетровській та Харківській областях — 388,8; 318,1 та 202,4 тис. осіб відповідно.

Достатня кількість зайнятої в різних галузях економіки молоді в таких регіонах як АР Крим, Київській, Запорізькій, Миколаївській, Луганській, Львівській, Одеській, Полтавській областях (від 112 до 183 тис. осіб).

Незначна та найменша кількість зайнятої молоді зайнята в господарстві таких областей: Чернівецька, Херсонська, Вінницька, Житомирська, Закарпатська, Івано-Франківська, Кіровоградська, Миколаївська, Рівненька, Сумська, Тернопільська, Хмельницька, Черкаська (від 47,9 до 94,1 тис. осіб).

Аналіз частки молоді до облікової кількості штатних працівників за регіонами показує, що найбільша ця частка в м. Києві - 39,2%, в Донецькій, Дніпропетровській, Волинській, Закарпатській, Рівненській, Чернівецькій областях — до 33%. Херсонська, Черкаська, Чернігівська області - це регіони з найнижчою часткою зайнятої молоді - близько 28%. В інших регіонах ця частка становить близько 30%.

Найбільша частка жінок серед облікової кількості штатних працюючих жінок молодого віку характерна для західних областей України — Закарпатської, Львівської, Рівненської, Чернівецької, Тернопільської області (понад 31%) та м. Київ (39,5%). На нашу думку, такі показники в західних регіонах пов’язано з тим, що значна кількість чоловічого населення молодого віку виїжджає працювати в сусідні країни чи регіони. Також вплив мають сфери господарства, розвинені на цих територіях, які більш сприятливі для жіночої праці - туристичне обслуговування, торгівля тощо.

Найменша частка молодих жінок у структурі зайнятих жінок у Чернігівській, Черкаській, Херсонській, Запорізькій, Кіровоградській, Луганській, Миколаївській, Сумській областях (в межах 28−28,9%).

Аналізуючи динаміку зайнятості молоді за сферами економічної діяльності у 2011 році, можна говорити про те, що ситуація суттєво не змінилася в усіх галузях економіки. Кількість зайнятої молоді в 2011 році зменшилась порівняно з 2010 роком на 47 тис. осіб і становила 3452,8 тис. осіб. Більш помітне скорочення молоді відбулося в державному управлінні - до 221,7 тис. осіб; промисловості - до 924,4 тис. осіб; будівництві - до 95,0; діяльності транспорту та зв’язку — до 286,1 тис. осіб. Не змінилася ситуація в сфері освіти та незначне скорочення було в сфері охорони здоров’я, наданні комунальних та індивідуальних послуг. Збільшилась частка молоді в торгівлі - 490, 1тис. осіб, діяльності готелів та ресторанів, діяльності транспорту та фінансовій сфері. На нашу думку ця тенденція пов’язана з залученням молоді в ці сфери в зв’язку з підготовкою України до проведення «Евро-2012».

Якщо проаналізувати динаміку частки молоді від кількості штатних працівників у 2011 році, то зменшення частки молоді майже відсутнє, за винятком лісового господарства, діяльності пошти та зв’язку та надання комунальних та індивідуальних послуг, де різниця становить в 0,2%. Натомість досить стрімке збільшення частки молоді характерне для торгівлі, діяльності готелів та ресторанів, державного управлінні та рибництва. Майже незмінна ситуація залишилася в усіх інших галузях.

Питома вага жінок зазначеної вікової групи (15−34 рр.) у обліковій кількості працюючих жінок в цілому за всіма видами економічної діяльності збільшилася лише на 0,1%. Перерозподіл відбувся між галузями господарства. Найбільше змінилася ситуація в діяльності готелів та ресторанів. Незначно збільшилося частка жінок в торгівлі та будівництві, а скорочення частки спостерігалось в лісовому господарстві, діяльності пошти та зв’язку, державному управлінні. В інших галузях ситуація залишилася незмінною.

Аналізуючи динаміку зайнятості молоді в Україні, бачимо зниження кількості зайнятої молоді в цілому в період з 2010 по 2011 роки на 37, 3 тис. осіб. Зниження кількості молодих працівників було характерним для всіх регіонів, крім м. Київ, Дніпропетровської та Полтавської областей — тут зміни позитивні, хоча й незначні. Найбільшим скорочення зайнятої молоді було в Харківській, Одеській, Львівській, Луганській, Київській, Запорізькій, Вінницькій областях та АР Крим.

У відношенні молоді до облікової кількості штатних працівників ситуація по Україні в період з 2010 по 2011 рік змінилася позитивно лише на 0,3%, але перерозподіл відбувся між регіонами і ситуація мала такий вигляд: збільшилася частка зайнятої молоді в Вінницькій, Волинській, Дніпропетровській, Донецькій, Закарпатській, Івано-Франківській, Київській, Миколаївській, Одеській, Сумській, Чернівецькій областях та в місті Київ. В Житомирській, Луганській, Львівській, Полтавській, Харківській, Черкаській та Чернігівській областях частка працюючої молоді знизилась. В інших регіонах співвідношення не змінилося.

Питома вага жінок молодого віку у обліковій кількості працюючих жінок протягом року збільшилася лише на 0,1%, але знову ж таки незначне збільшення цієї частки спостерігалося в декількох регіонах — Вінницькій, Дніпропетровській, Закарпатській, Івано-Франківській, Київській, Львівській, Одеській, Чернівецькій областях та в місті Київ. В інших регіонах було незначне скорочення питомої ваги молодих жінок в галузях економіки України.

Аналіз таблиці «Кількість молоді, не зайнятої трудовою діяльністю, та її працевлаштування за регіонами у 2010 році» показує, що кількість незайнятої молоді, які перебували на обліку по всій Україні продовж звітного року становила 879,0 тис. осіб. Найбільша її кількість становила в Донецькій, Дніпропетровській, Харківській та Полтавській областях (71,9; 60,1; 50,3 та 45,1 тис. осіб відповідно). Найнижча кількість незайнятої молоді, яка перебувала на обліку спостерігалась в Чернівецькій (13,0 тис. осіб), Херсонській (17,9 тис. осіб), Чернігівській, Закарпатській (по 22,4 тис. осіб), Київській, Одеській областях (по 25,4 тис. осіб).

Працевлаштовано було лише близько 42% незайнятої молоді, в кількісному виразі це становить 367,3 тис. осіб. Найбільше молоді було працевлаштовано в Донецькій, Дніпропетровській, Харківській, Київській та Львівській областях. Найменше працевлаштованої молоді було в Чернівецькій області, Чернігівській, Херсонській, Одеській, Сумській, Київській, Закарпатській (понад 37% молоді).

Аналіз динаміки кількості незайнятої молоді, які перебували на обліку, свідчить, що в 2011 році вона збільшилася на 11,1 тис. осіб. Збільшення незайнятої молоді відбувалося в усіх регіонах України, крім Полтавської області та міста Київ. В Полтавській області кількість молоді, що була на обліку знизилася на 5%, в м. Києві - більш ніж вдвічі.

Разом з тим в регіонах у 2011 році порівняно з 2010 роком зменшилась кількість працевлаштованої молоді. Ця частка збільшилась у всіх регіонах, крім Волинської, Закарпатської, Львівської, Миколаївської, Тернопільської областей та м. Київ.

Кількість зареєстрованих безробітних у 2010 році в цілому по Україні становила 544,9 тис. осіб — це близько 1,2% населення України. Показники такі низькі через високий рівень прихованого безробіття. Частка молоді серед всіх зареєстрованих становить 0,5%, тобто майже половина. Найбільша кількість безробітної молоді, відносно усього непрацюючого населення — 50% або близько 50%, у Волинській, Донецькій, Львівській та Рівненській областях. Якщо прослідкувати кількісні показники, то найвищі вони в Дніпропетровській, Донецькій, Львівській, Полтавській та Харківській областях (від 12,4 до 15,2 тис. осіб). Найоптимальніший відносний показник молоді серед всіх безробітних в Чернігівській області - 22,7%. В усіх інших регіонах суттєвих відмінностей немає, безробітна зареєстрована молодь там становить близько 40%. Найменше зареєстровано безробітної молоді в м. Київ — 2,4 тис. осіб, Чернівецькій, Чернігівській та Херсонській областях (до 4,6 тис. осіб).

В 2011 році ситуація з зареєстрованими безробітними дещо змінилася, особливо серед молоді у відношенні до усього населення. В цілому кількість безробітних зменшилась на 11% і становила 482,8 тис. осіб. Серед молоді цей показник знизився на 12,7%, але відбулися регіональні зміни цих показників. Кількісно показники зареєстрованої безробітної молоді збільшились в Житомирській, Івано-Франківській, Чернігівській областях та м. Києві. У відношенні до усього непрацюючого населення, частка безробітної молоді збільшилась в тих же областях, що й у 2010 році - Львівській, Івано-Франківській, Волинській, де вона складає понад 50%. В інших областях ситуація суттєво не змінилась. Зменшення кількості зареєстрованого безробіття, як в цілому, так і серед молоді, свідчить про поширення прихованого безробіття серед різних категорій населення.

Показники працевлаштування незайнятого населення за видами економічної діяльності за 2010 рік дають можливість нам прослідкувати те, що частка працевлаштованого населення не значно більша ніж частка зареєстрованих безробітних і становить 1,7% усього населення України. Молоді працевлаштовано 0,8%. Протягом одного року ситуація дещо змінилася, але таким чином, що кількість працевлаштованого населення в цілому збільшилась і в 2011 році становила 762,7 тис. осіб, а от кількість працевлаштованої молоді зменшилась на 0,7 тис. осіб і становила 366,6 тис. осіб.

Рівень працевлаштування соціально-незахищених категорій населення нажаль дуже низький. З 2000 по 2011 роки прослідковувалась незначна позитивна динаміка: з 20,1% до 25,5%.

Серед жінок, які мають дітей до 6 років, одиноких матерів, які мають дітей, віком до 14 років або дітей інвалідів, осіб, які закінчили навчання в вузах та ПТУ та осіб, які звільнилися із строкової військової або альтернативної служби і яким надається перше робоче місце частка працевлаштованих від кількості зареєстрованих безробітних є низькою і становить близько 26%. Найвищий цей показник — 67% - у дітей-сиріт.

Треба зробити карту «Безробіття молоді на ринку праці України», де виділити 5 груп регіонів за рівнем молодіжного безробіття.

3.2 Трудові міграції молоді

Трудова міграція стала одним із основних показників сучасного ринку праці. Розвиток світової транспортної інфраструктури, поширення різних форм зайнятості сприяли мобільності економічно активного населення. Звичайно, що трудова міграція має свої позитивні сторони, зокрема — сприяє перерозподілу робочої сили, підвищує ефективність трудового капіталу. Однак поряд із перевагами є і недоліки — трудова міграція містить загрози послаблення соціального захисту працівників.

Питанням захисту трудових мігрантів приділяється велика увага саме на міжнародному рівні. Зокрема Конвенція МОП № 143 «Про працівників-мігрантів» (1975 р.) закликає боротися із зловживаннями у сфері міграції і дотримуватися базових прав людини. Прийнята одночасно Рекомендація МОП № 151 «Про працівників-мігрантів» передбачає ряд гарантій, які захищають мігрантів за кордоном, зокрема, право на участь у заходах активної політики зайнятості (доступ до послуг професійної орієнтації та сприяння у працевлаштуванні, захист зайнятості, надання іншої чи тимчасової роботи або перепідготовки у разі втрати роботи), належні умови праці, в тому числі заходи безпеки праці й соціального захисту, та належні умови життя, включаючи житло, соціальну допомогу, доступ до освіти та охорони здоров’я.

Сьогодні Україні слід задуматися про проблему масштабного виїзду за кордон студентської молоді, що практично є переливом «розумового капіталу». І річ навіть не в тому, чи залишиться та чи інша країна з людським капіталом, який вона так ретельно формувала за новітніми стандартами Болонського процесу. Питання полягає й в іншому: наскільки можливим буде повноцінне використання того капіталу за надмірно високих міграційних сподівань, які є первинною ознакою демотиваційного стану суспільства? Адже у випадку, коли більшість власників цього специфічного капіталу відкрито заявляє про бажання перетнути кордони батьківщини, стає зрозумілим, що це не менша проблема, ніж, наприклад, недовіра населення до банківського сектору.

Якщо розглядати проблему міграції молоді, зокрема студентської молоді, то тут виявляється два аспекти: перший аспект — чергова перспектива безповоротної втрати найбільш активних, обдарованих, працездатних громадян. Так, за статистичними даними, значну частку трудових мігрантів складають особи віком 20−34 роки (41,6%). Другий аспект проявляється саме у міграційних намірах, навіть якщо ці наміри і не здійсненні, але важливо те, що — це віддзеркалення довіри молоді до держави, це рівень громадянської довіри і бажання залучитися до суспільно корисної праці.

Важливим має стати визначення провідних міграційних уподобань молоді - тієї частини економічно активного населення, яка, з одного боку, найбільш схильна до прийняття радикальних міграційних рішень, а з другого — є найбільш необхідною для прискореного економічного розвитку будь-якої країни.

В умовах перекладання фінансових зобов’язань перед ВНЗ на плечі батьків та самих студентів, у молодих людей формується зовсім інша мотивація — мотивація до незалежності від державних потреб та орієнтація на повернення витрачених на освіту коштів будь-що. І тоді людина також хоче працювати якісно й наполегливо, та от до того «де працювати» їй вже практично байдуже. І якщо вона не знайде такої можливості на батьківщині, вона буде її шукати деінде.

Причини масового відтоку молодого населення з України різні. В основному їх прийнято пояснювати складнощами працевлаштування та низьким рівнем матеріального становища в містах України. Загалом можна виділити кулька етапів еміграції молоді, залежно від причин, які до цього спонукають. Так, на початку 90-х до виїзду на заробітки закордон молодь штовхала відсутність робочих місць, тобто зупинка підприємств, затримки заробітної плати, масове безробіття. То сьогодні вже немає проблеми відсутності робочих місці, основними причинами є бажання підвищити свій рівень життя, отримання більш високої заробітної плати, пошук можливостей професійної самореалізації. Однак, дослідження свідчать, що економічні причини вказують лише 5% молодого населення, решта на підсвідомому рівні пов’язують своє благополуччя з іміджем власного міста або країни. Тобто негативний імідж міста проектується його мешканцями на свої власні перспективи в ньому.

Інтерес представляють дані з аналізу найбільш популярних напрямків еміграції, так найбільше число молодих українців прямує до країн Європи, потім йде Азія, Америка і на останньому місці Африка. Якщо розглядати окремо Європу, то серед молоді лідирує Росія, потім Італія, на третьому місці Іспанія, на четвертому Португалія і потім Греція.

Мета з якою емігрує молодь є різною, це і туризм, відпочинок, пошук кращих умов життя, нової роботи. Але найбільш масовою є еміграція з метою заробітку. Сьогодні неухильно зростає число працюючої молоді за кордоном. Якщо в 2006 році за кордоном працювала четверта частина молоді (25%), яка виїжджала на протязі останніх 2−3 років, то 2009 році - її частина збільшилася до 29%. Слід прослідкувати «найбільш популярні» спеціальності серед молоді. Так, 47% молодих людей, які працювали за кордоном на протязі останніх декількох років, були задіяні в сфері будівельних робіт, 19% - виконували сільськогосподарські роботи, 12% - зайняті в торгівлі. Домашніми роботами займалися 10% респондентів, 8% доглядали за літніми людьми, дітьми. Надавали послуги у сфері розваг і дозвілля 2% молодих українців. Але, викликає занепокоєння той факт, що, молоді люди, що отримали вищу освіту за кошти бюджету України, які мають високі професійні навички, виїжджають працювати за кардон, причому реалізують знання по отриманій у нашій крані спеціальності.

Активізація трудових міграційних процесів — це тенденція розвитку ринкових економік і глобалізаційних процесів. До позитивних аспектів трудової міграції слід віднести те, що вона сприяє підвищенню життєвого рівня і уникнення бідності, розвитку професійних здібностей. Але з іншого боку, трудові мігранти, особливо нелегальні (за оцінками експертів це близько 85% українських молодих людей) страждають від правової та соціальної незахищеності, піддають ризику своє життя, стають жертвами торгівлі людьми, сексуальної експлуатації, залучаються до протиправної діяльності.

3.3 Проблеми зайнятості молоді в Україні

Забезпечення задовільного рівня зайнятості молоді на сьогодні виступає одним із пріоритетних завдань розвитку держави. Адже саме молодь є найактивнішою частиною працездатного населення. Лише з урахуванням динаміки рівня її зайнятості можна розробляти соціально-економічні прогнози розвитку країни на довготривалу перспективу. Це зумовлено необхідністю ухвалення державних програм щодо підтримки та сприяння розвитку цієї категорії населення.

Молодь більше піддається і зовнішнім, і внутрішнім впливам щодо ситуації із забезпеченням її зайнятості як продуктивнішої частини населення. Сьогодні спостерігається така ситуація, що в умовах нестабільності молоді робітничі кадри можуть бути скороченими з підприємств через брак відповідного досвіду (до 10−20%), працівники фінансових установ — через зменшення обсягу операцій та зниження рівня доходу (до 9−12%), менеджери середньої ланки — через оптимізацію організаційних структур суб'єктів господарювання, що пов’язано із уповільненням темпів ділової активності (до 8−10%), працівники держапарату — через скорочення штату і т.д.

Безробіття приводить до негативних соціальних та економічних наслідків. Соціальні наслідки безробіття викликають напруження в суспільстві, оскільки незайняті є нестабільною категорією населення. Професійна дискваліфікація молоді у стані тривалого безробіття зменшує їх конкурентоспроможність, що є причиною ускладнень при подальшому працевлаштуванні, зниження якості робочої сили та продуктивності суспільного виробництва. Як наслідок у безробітної молоді знижується мотивація до суспільно корисної праці.

У процесі пошуку роботи безробітна молодь стикається із певними психологічними труднощами. Їхньою причиною є відсутність в особи внутрішньої готовності до активних дій, невміння змінити попередні установки, мотивація поведінки в нових ринкових умовах.

Невирішені проблеми працевлаштування молоді призводять до зростання безробіття та зниження рівня життя; поширення пасивних (утриманство), нерегламентованих (тіньова зайнятість) і деструктивних (кримінал) моделей поведінки; спонукають до зовнішніх трудових міграцій; спричиняють психологічні зміни (втрату мотивації до праці, зміну структури ціннісних орієнтацій і падіння престижності легальної зайнятості).

Основними заходами, які повинні проводилися для зменшення безробіття серед молоді, мають бути агітаційна та просвітницька роботи. Необхідно:

1) створити Молодіжну біржу праці;

2) проводити дослідження з метою визначення спеціальностей, професійних навиків та рівня кваліфікації, якими повинні володіти випускники;

3) включити до навчальних програм обов’язкове стажування студентів;

4) розробити та впровадити механізм фінансової та іншої підтримки підприємств, установ та організацій, які беруть молодь на роботу;

5) проводити навчання з техніки пошуку роботи та розповсюдження матеріалів щодо проблем зайнятості, розширення інформаційного поля про стан на локальному ринку праці, потенційних роботодавців тощо з метою створення умов для самовизначення особи;

6) проводити інформативні й навчальні семінари та тренінги щодо можливостей працевлаштування, активізації власних зусиль у вирішенні проблем зайнятості та підвищенні самооцінки;

7) організовувати зустрічі з роботодавцями та з колишніми безробітними, які успішно знайшли роботу чи заснували власний бізнес. Забезпечити широке висвітлення позитивного досвіду засобами масової інформації.

Таким чином, в Україні розв’язати проблеми зайнятості молоді можна лише шляхом цілеспрямованих систематизованих і скоординованих дій. При цьому держава повинна піклуватись розвитком соціальної стабільності і захищеності молоді (по мірі зміни ситуації на ринку праці - корегування політики в області працевлаштування, перегляд і доопрацювання законодавчої бази, своєчасне фінансування державних програм зайнятості, розробка системи заохочень і пільг регіонам з низьким рівнем безробіття серед молоді).