Теоретичні засади формування технологічної культури керівника загальноосвітнього закладу

У статті розкривається сутність дефініції технологічної культури як різновиду культури і системи управлінських процедур (їх змісту, способів і засобів реалізації); теоретичні засади технологічної культури (гуманізм, прагматизм, природовідповідність); наукові підходи до реалізації технологічної культури в управлінській діяльності керівника ЗНЗ (системний, діалектичний, синергетичний, компетентнісний, інформаційний).

Ключові слова: культура, технологічна культура, професія, теоретичні засади, наукові підходи, технологія.

Актуальність теми. Закономірний неперервний науково-технічний прогрес зарубіжної та вітчизняної науки і практики трансформується у принципово нових суспільно-політичних і соціально-економічних умовах України як суверенної незалежної держави. У своєму розвитку країна орієнтується на європейський досвід функціонування основних сфер життєдіяльності суспільства, водночас зберігає і примножує надбання національної культури. За цих умов пріоритетами управління країною в цілому та окремими її галузями є втілення демократичних засад, формування інформаційного суспільства, врахування впливу глобалізаційних процесів на нього, прагнення до підвищення культури управління соціально-економічними і педагогічними системами, технологічної культури управління галуззю освіти, зокрема керівників загальноосвітніх навчальних закладів.

Семантичне значення слова «культура» (лат. culturа) — розроблення, виховання, розвиток, поважання. У широкому розумінні «культура» — це все те, що створено людством завдяки фізичній і розумовій праці на відміну від явищ природи; це ідейний і моральний стан суспільства, який визначається матеріальними умовами його життя і виражає його побут, ідеологію, освіту, виховання, досягнення науки, мистецтва, літератури [1]. Істотна функція культури полягає в тому, що вона є універсальною смислотворчою системою, що асоційована із здатністю розуміння дійсності [2].

технологічна культура керівник загальноосвітній заклад.

«Культурний фактор, — пише С. Б. Кримський, — передбачає звернення до традицій минулого та апеляцію до майбутнього, до ідеалів. Така часова „об'єктивність“ культури виражає нелінійні зв’язки сучасного, минулого та майбутнього в культурно-історичному усвідомленні світу» [2, с.134].

Тлумачення сутності поняття «культура» досить широко представлено у науково-методичних працях вітчизняних і зарубіжних учених. Значно меншою мірою досліджено різновиди культури, і тому окремі з них потребують більш глибокого і детального вивчення. Йдеться, зокрема, про технологічну культуру керівника загальноосвітнього навчального закладу.

Мета і завдання статті - розглянути генезис дефініцій «культура» і «технологічна культура», їхні відмінності, розкрити теоретичні засади формування технологічної культури курівника загальноосвітнього навчального закладу, її ознаки та умови формування.

Генезис понять «культура» та «управлінська культура». Поняття «культура» має свою історію. Ще у ХVIII-ХIХ ст. слово «культура» почали використовувати для означення всієї людської діяльності. У ті часи культура стає привілеєм інтелектуальної, естетично високочуттєвої еліти. І тому носії культури становили меншість, а споживалася вона більшістю. «Століттями у суспільній свідомості формувалось уявлення про управління і про керівників як про привілейований прошарок, що керує суспільством та окремими об'єктами на імперативних принципах. Причому, навіть у демократичних системах ця привілейованість була і залишається нормою» [3, с.5]. Однак останнім часом світова управлінська практика, зокрема в галузі економіки, створила новий тип керівника, наділивши його відповідними функціями, а ті привілеї, що історично супроводжували цей вид діяльності, перетворила у виробниче явище. Ю. А. Палеха зазначає: «Сучасний керівник, незалежно від напряму його діяльності, повинен не лише теоретично, а й практично орієнтуватися в питаннях загальної та прикладної культурології, соціології, психології і педагогіки, в процедурах прийняття управлінського рішення, мати тонкий смак, почуття гармонії, стилю, бути ерудованим, знати основи організаційної та управлінської культури, закони організаційної поведінки» [3, с.8].

Сучасні наукові визначення культури відкинули аристократичні привілеї трактування розглядуваного поняття, значно розширивши кількість його формулювань. У книзі А. Моля «Соціодинаміка культури» [4] вказано на існування більше 250 таких тлумачень. Американські вчені А. Клебер і К. Клехтон зібрали 257 дефініцій «культура», а на початок 90-х років їхня кількість подвоїлась. «Світ культури — це світ самої людини», — пише російський учений В.М. Межуєв [5, с.60]. Філософ Є.С. Маркарян вважає, що " … культура — це небіологічно розроблений спосіб діяльності" [6, с.60].

У «Новому тлумачному словнику української мови» подається п`ять означень слова «культура» — «це:

• 1) сукупність матеріальних та духовних цінностей, створених людством протягом його історії. Те, що створюється для задоволення духовних потреб людини;
• 2) освіченість, вихованість;
• 3) рівень, ступінь досконалості якої-небудь галузі господарської або розумової діяльності;
• 4) розведення, вирощування якої-небудь рослини або тварини; культивування;
• 5) мікроорганізми, вирощені в лабораторних умовах у живильному середовищі" [7, с.33].

Поняття «культура» тісно переплітається з поняттям «цивілізація», яке характеризує суспільство, що знаходиться на високому рівні розвитку культури і на магістральному шляху суспільного прогресу. Співвідношення цих понять тлумачилося німецьким ученим Альфредом Вебером не як єдина загальнолюдська культура, а як розколота на вісім культур: єгипетську, індійську, вавілонську, китайську, греко-римську, візантійсько-арабську, культуру майя, а також російсько-сибірську [8]. У широкому розумінні культура суспільства виражає смислове спрямування цивілізації на нарощування духовно-практичних здібностей і соціальних цінностей. Культура як сукупність способів доцільної діяльності пристосовується до об'єктивних закономірностей буття. «Головне в культурі - не речі, а люди. Культура виступає способом самовизначення особистості» [8, с.519]. Оволодіння культурою — процес виявлення творчих здібностей людини. У такій якості культура — невичерпне джерело реального багатства суспільства. Авторами навчального посібника «Соціологія» [8] розкрито механізм оволодіння і відтворення культури особистістю: «Діалектика формування особистості поєднує дві різні, але взаємно зумовлені тенденції. По-перше, оволодіння культурними цінностями і оволодіння культурними умовами життєдіяльності. І, по-друге, уособлення особистості від собі подібних. Самоцінність особистості прямо залежить від багатства її внутрішнього світу, а внутрішній світ — від доступності арсеналу суспільно-культурної спадщини» [8, с.523].

На основі вивчення і аналізу вітчизняної та зарубіжної літератури робимо висновок, що складне міждисциплінарне методологічне поняття «культура» не має єдиного науково обґрунтованого визначення. Переважна більшість учених, зокрема Є.В. Бондаревська і С. В. Кульневич, тлумачать його як історично детермінований рівень розвитку суспільства, творчих сил та здібностей людини, виражений у типах і формах організації життя і діяльності людей, у їхніх стосунках, а також створених ними матеріальних та духовних цінностях [9]. Найістотнішими атрибутами поняття «культура» А. Моль визнає глибоке, усвідомлене й шанобливе ставлення до спадщини, здатність до творчого сприйняття, розуміння і перетворення дійсності в будь-якій сфері діяльності і стосунків [4]. Розкриваючи філософський аспект культури, М. Каган наголошує, що народ, нація стверджує себе не лише тим, що відтворює традиційні для неї настанови і складові буття, форми культури. Важливою є історико-проективна форма національного самоствердження, завдяки якій відбувається перетворення національного буття і народ стає тим, чим він історично бажає бути [10]. Аналізуючи та синтезуючи думки вчених, Л. В. Васильченко робить цілком правомірний висновок щодо визначення поняття «культура», зазначаючи, що при всій цілісності та самостійності культура є підсистемою онтологічної системи — системи буття, яка поєднує природу, суспільство, людину, культуру [11]. На думку С. Артановського [12], Н. Злобіна [13], П. Гайденко [14], В. Межуєва [5], культура може розглядатися як творча діяльність з перетворення природи і суспільства, підсумками якої є постійне поповнення матеріальних і духовних цінностей, удосконалення всіх суттєвих сил людини. З огляду на це можна зробити висновок, що культура — це специфічний спосіб соціального життя і процес творчої самореалізації здібностей індивіда, який значною мірою визначається засобами життєдіяльності людини і є одним із важливих факторів соціального розвитку.

Розмаїття тлумачення поняття «культура» пояснюється різними підходами до її визначення, взаємозв'язком з матеріальною і духовною діяльністю, історією, цивілізацією, пізнанням, науково-технічним прогресом, людськими цінностями (А. Арнольдов [15], С. Артановський [12], О. Журавльов [16], Н. Злобін [13], Е. Маркарян [6] та ін.).

Отже, культура тлумачиться як сукупність матеріальних і духовних цінностей, що створені та створюються людством у процесі соціально-історичної практики і характеризують історично набутий ступінь розвитку суспільства. Культура — явище історичне, яке розвивається залежно від зміни соціально-економічної формації. У вузькому сенсі розрізняють матеріальну і духовну культуру. Освіта відноситься до сфери духовної культури. Однак з позицій науки синергетики доцільно матеріальну і духовну культуру розглядати в інтеграції та у взаємному впливі. «Культура оптимізує людський фактор соціального буття і стверджує людинорозмірний світ, структурований за модулями творчості і свободи та альтернативний будь-якій механістичності» (С.Б. Кримський) [2, с.132]. У філософських словниках «культура» розглядається як «сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених і створюваних людством у процесі соціально-історичної практики, що характеризують досягнутий ступінь у розвитку суспільства» [17, с. 196].

Культура — це специфічний спосіб організації і розвитку людської життєдіяльності, поданий у продуктах матеріальної і духовної праці, у системі соціальних норм і укладів, у духовних цінностях, у сукупності ставлення людей до природи, між собою і до самих себе. Взаємозв'язок культури і природи, культури і технології, культури і людини проявляється в тому, що культура, будучи універсальною властивістю людської діяльності, вбирає в себе всі позитивні властивості суспільної практики.

З філософської точки зору культура розглядається як складова системи «природа — людина — суспільство — культура». З точки зору соціології «культура» — це якість громадського життя. У широкому розумінні культура суспільства виражає особливу, смислову спрямованість цивілізації у нарощуванні духовно-практичних здібностей і соціальних цінностей. Культура не є особливою формою людської діяльності, особливою сферою громадського життя у розумінні протистояння якимось позакультурним сферам і формам діяльності. Тому цілком правомірним є застереження вчених, що ставити за мету створити саме культуру не можна, тому що вона не є об'єктом і предметом. Об'єктом і предметом дослідження може бути лише професійна діяльність. У діяльності, її змісті і способах пізнається культура дії та результату дії. Отже, культура реалізується (водночас і набувається) у процесі діяльності як спосіб забезпечення існування кожного індивіда, життєтворчості та самоутвердження, самовираження, забезпечення матеріальних і духовних потреб. В. Д. Шадриков на основі аналізу теоретичних праць і власних досліджень виокремив у структурі діяльності такі функціональні блоки: мотиви, цілі, програма діяльності, інформаційна основа діяльності, прийняття рішення, підсистема діяльнісно важливих якостей [18].

З-поміж багаточисельних видів діяльності виокремлюємо управлінську діяльність керівника ЗНЗ, яка спрямована на забезпечення реалізації основних функцій управління: вироблення і прийняття управлінського рішення; організації; регулювання, коригування; обліку і контролю. При цьому управлінська діяльність керівника ЗНЗ розглядається як цілісна система реалізації означених функцій у їх об'єктивній єдності і взаємозв'язку; враховується те, що головною особливістю цілісної системи є наявність у ній інтегративних, системних якостей, які не зводяться до суми властивостей твірних її компонентів. Тому цілком правомірно розглядати управлінську культуру як міру та спосіб творчої самореалізації особистості керівника в різноманітних видах управлінської діяльності, спрямованої на засвоєння, передавання і створення цінностей і технологій в управлінні школою. Про доцільність розгляду управлінської культури керівника школи як цілісної, інтегративної особистісної властивості йдеться у працях Є. Смирнова [19], Л. Фаткіна і Д. Петросяна [20], П. Фролова [21] та інших.

Досліджуючи проблеми становлення і розвитку управлінської культури, В. Бенін наголошує, що вони тісно пов’язані з вивченням окремих компонентів управлінської культури, зокрема:

аксіологічного, який відображає властиву керівникові систему цінностей, ставлення до людей, справи і самого себе;

технологічного, який включає засоби і прийоми управління педагогічним процесом;

особистісно-творчого, який передбачає оцінку керівником своєї діяльності співвідносно з результатами діяльності колективу; визначення на цій основі перспективи професійного самовдосконалення [22].

Аксіологічний компонент управлінської культури відображає основу ставлення особистості до дійсності, професійної діяльності, самого себе і знаходить відображення у професійній свідомості керівника. Зміст, форми, методи і технології діяльності значною мірою детермінуються специфікою професії. Професія — це історично і культурно зумовлене соціальне явище, яке об'єктивно визначається досягнутим рівнем розподілу праці і набувається у формі систематичного навчання. Професія є способом вираження людської сутності і засобом задоволення матеріальних і духовних потреб особистості. Діяльність людини є професіональною, якщо: а) вона включає інтелектуальні операції; б) базується на наукових знаннях і навчанні (самонавчанні); в) використовується в чітко окреслених соціальних цілях і спрямована на соціальний розвиток; г) визначає високий ступінь автономії як для людини, яка її виконує, так і для групи людей, які презентують певну професію; д) характеризується високим ступенем відповідальності за свої вчинки і судження всередині професійної автономії (О.В. Дехтяренко, Е.М. Калицький) [23]. Саме ці поняття інтегруються в культурі як категорії науки і механізму існування суспільства та особистості.

Отже, феномен культури настільки складний, що на сучасному етапі його вивчення правомірні різні підходи та інтерпретації, які описують його у варіативних аспектах, а саме:

культура — це певний рівень організації життєдіяльності людей, виражений у продуктах матеріальної і духовної творчості, у характері оволодіння прийомами і методами праці, інтелектуальної діяльності, фізичного і морального розвитку;

культура — не самостійна соціальна сфера, а наскрізна характеристика всієї соціальної системи; у будь-якому суспільному явищі існує її соціологічний культурний аспект;

культура — це суттєва характеристика окремої людини, групи людей, соціальних, професійних і національних спільнот, усього суспільства в цілому.

Якщо йдеться про керівника школи, то потрібно мати на увазі як окрему особистість, так і представника певної професійної групи людей, а також і частку національної спільноти. Культура спеціаліста фокусує, поєднує всі ці інтегровані ознаки:

сутність культури має прояв, перш за все, в діяльності, а не тільки у сукупності досягнень і цінностей, накопичених людством у процесі історичного розвитку;

культурний потенціал особистості - це поєднання елементів, своєрідних «зрізів» культури — фізичного, інтелектуального, морального, естетичного, правового, професійно-трудового тощо;

у кожному з елементів культури виокремлюють чотири функціональні якості: знання, почуття (або ставлення), мотивація вибору (або інтерес), дію;

основна сфера культури — людинотворчість, тобто особистість як абсолютно об'єктивний і суб'єктивний предмет.

Технологічна культура керівника ЗНЗ. «Управлінська культура керівника школи як цілісна властивість особистості, — робить висновки Л. В. Васильченко, — проявляється у процесі управлінської діяльності; характеризує особливості свідомості, поведінки, спілкування та управлінської діяльності керівника; забезпечує усвідомлення та культуродоцільність професійної діяльності; стимулює творчий розвиток керівника у процесі професійної діяльності» [11, с. 19−20].

Оскільки культура проявляється у професійній діяльності керівника ЗНЗ, то цілком правомірною є дефініція «управлінська культура» чи «культура управління». Ю.І. Палеха вважає, що культура управління — це теорія закономірностей комплексного, системного підходу до вирішення управлінських проблем, що займається управлінням на універсальному організаційному баченні об'єкта управління [3]. З-поміж інших автор розглядає технологічні аспекти культури управління, до яких відносить: розроблення стратегії розвитку організації, підготовку управлінського рішення, прийняття управлінського рішення, вибір стимулів і мотивів діяльності, організацію виконання, контроль реалізації рішень, перебування на робочих місцях, оцінку кінцевих результатів [3].

Аналізуючи зміст окреслених автором складових технологічного аспекту культури управління, неважко помітити, що в них переважно розкривається одна із управлінських функцій — «вироблення і прийняття управлінських рішень», а також технології її реалізації у практичній діяльності керівника. При цьому саме технологічна культура простежується неповною мірою. Наприклад, технологія розроблення стратегічного плану підприємства автором представлена такими діями керівника: вибір способу дій, програм і процедур досягнення цілей; добір працівників для виконання поставлених завдань; визначення видів необхідних ресурсів, їх розподіл; побудова процедур прийняття рішень; організація виконання тактичних завдань [3]. При цьому не розглядається низка питань: якою має бути культура добору працівників для виконання поставлених завдань? яким має бути технічне забезпечення виконання управлінського рішення? Зрозуміло, що кожна з основних управлінських функцій має свої особливості, а відтак — особливості технологічної культури їх реалізації.

Основоутворювальним компонентом технологічної культури керівника ЗНЗ є сутність поняття «технологія», тобто сукупність знань про способи і засоби здійснення освітньо-виховних і управлінських процесів. У науці та педагогічній практиці поняття «технологія управлінської діяльності керівника ЗНЗ» тлумачиться як раціональний алгоритм реалізації функцій управління, який передбачає врахування специфіки керованого педагогічного явища, об'єкта, процесу, ситуації. «Технологія управління — це поєднання кваліфікаційних навичок, інфраструктури і відповідних професійних знань керівника, необхідних для здійснення перетворень, матеріальних і трудових ресурсів. Це стратегія — тактика — техніка задіяних сил, засобів, методів на всіх етапах управлінського циклу» [3, с.156]. Щодо культури управління школою, то вона забезпечує підвищення ефективності функціонування і розвитку кожної окремо взятої її структурної підсистеми; базується на теорії управління, модернізованому змісті управління, наукових підходах до управління, сучасних інформаційних технологіях і механізмах.

Відомо, що науковий підхід передбачає розгляд тих чи інших явищ і процесів з позиції конкретної теорії як системи наукових знань про будь-яку сукупність об'єктів, що дозволяє пояснити і передбачити явища конкретної предметної галузі. У сучасному суспільствознавстві існують різні філософські напрями, наукові школи, течії, які тією чи іншою мірою відображаються в освітньому процесі, а відтак — у технології управлінської діяльності керівника ЗНЗ.

Пріоритетним з-поміж них є гуманізм, тобто система поглядів, що визнає цінність людини як особистості, її право на свободу, щастя, розвиток і виявлення здібностей. Це система, в якій благо людини розглядається як головний критерій оцінки соціальних явищ, а принципи рівності, справедливості, людяності - бажаною нормою стосунків у суспільстві. З цієї точки зору важливу роль відіграє антропософія, яка ставить за мету формування орієнтованого світобачення, спрямованого на дослідження не матеріальних, а духовних цінностей і відповідає на питання щодо сенсу та мети життя людини.

Прагматизм як філософська течія виходить з того, що інтелектуальні і моральні якості особистості закладено в її унікальній природі і їх вияв пов’язаний насамперед з індивідуальним досвідом людини. Прагматизм передбачає кількісне зростання здібностей, даних особистості від природи, якостей та індивідуального досвіду як основної умови самореалізації особистості. Це означає, що ефективність формування культури керівника школи, зокрема і технологічної, значною мірою залежить від його індивідуальних особливостей.

Важливим філософським принципом визначення змісту і форм управлінських технологій є природовідповідність. Його сутність полягає в тому, що у процесі управлінської діяльності керівника ЗНЗ враховуються його природні здібності, які є основою його діяльності [4].

У формуванні технологічної культури керівника школи важливу роль відіграє також психологічний індивідуальний процес, який привів людство до сучасного рівня цивілізації, — мислення, тобто процес пізнання людиною об'єктів і явищ навколишнього світу та їх властивостей, розв’язання життєво важливих задач, пошуку невідомого, передбачення майбутнього. В силу цього психологічні основи управлінських технологій є предметом розроблення та реалізації. Але у всіх випадках професійна діяльність і професійні стосунки керівника проявляються специфічно у його культурі управління.

Технологічну культуру процесу управління школою можна подати у вигляді переліку різних управлінських процедур, методів і способів їх рішення. На думку Л. В. Васильченка, технологічний компонент управлінської культури включає засоби і прийоми управління педагогічним процесом, тобто є когнітивно-діяльнісною складовою [11]. Для його здійснення керівнику школи необхідні оперативні знання, які безпосередньо впливають на характер активності керівника у його професійній діяльності. Функцію оперативних знань виконують знання теоретичного характеру, які існують у професійній свідомості сформованими поняттями, алгоритмами і програмами професійних дій. Оперативні знання керівника школи поєднують два блоки: професійні та управлінські. Професійні знання — це знання педагогіки, психології, теорії управління педагогічними системами, санітарії і гігієни педагогічної праці тощо. «Сучасний керівник — це людина, яка чітко усвідомлює мету функціонування, розвитку школи і відповідного внутрішньошкільного управління, а також володіє засобами постановки мети. Тому ще одна група вимог до керівника сучасної школи пов’язана зі змістом управлінської діяльності й усвідомленим розумінням конкретних управлінських функцій» [11, с.15].

У нашому дослідженні виходимо з визнання основних класичних управлінських функцій керівника школи, якими є такі: вироблення і прийняття управлінських рішень; організація; регулювання, коригування; облік і контроль [24]. Тому управлінські знання керівника школи розглядаємо, перш за все, як знання сутності основних функцій управління, володіння способами їх реалізації у практичній діяльності, знання професійно-творчого потенціалу педагогічного колективу, можливостей учнівського колективу школи, володіння новітніми технологіями (зокрема — і комп’ютерними), здійснення контрольно-аналітичної діяльності.

Аналіз сучасних досліджень дає підстави для висновку: з-поміж різновидів управлінської культури (економічна, політична, філософська, правова, художня, організаційна, інформаційна, інноваційна, професійна, комунікативна, духовна, екологічна, емоційна, естетична, валеологічна, моральна тощо) найменш дослідженою залишається технологічна культура, незважаючи на те, що вона є фактично універсальною, оскільки вона — в основі кожного із різновидів управлінської культури.

Варто зазначити, що у дослідженні «Формування технологічної культури майбутніх учителів трудового навчання» [25] теоретично обґрунтовано та експериментально перевірено зміст, методи, форми, організаційно-педагогічні умови формування технологічної культури майбутніх учителів трудового навчання.В. Г. Лолою здійснено також аналіз проблеми формування технологічної культури з соціально-педагогічних позицій, розглянуто генезис поняття «технологічна культура» та обґрунтовано модель формування технологічної культури майбутнього фахівця як складової його професійно-педагогічної культури (цілі, педагогічні завдання, зміст, форми, методи роботи, суб'єкти формування, критерії ефективності, результати). Автором виявлено організаційно-педагогічні умови формування технологічної культури студентів індустріально-економічного факультету педагогічного ВНЗ, критерії і рівні її сформованості.

Однак поза увагою дослідників і нині залишаються питання наукових підходів до формування професійно-педагогічної та управлінської технологічної культури керівника загальноосвітнього навчального закладу. На наш погляд, незалежно від особливостей управлінських функцій, дослідження проблеми формування технологічної культури їх реалізації у практичній діяльності керівника ЗНЗ має здійснюватися з позицій системного, діалектичного, синергетичного, компетентнісного та інформаційного наукових підходів.

Системний підхід як методологічна основа розвитку пізнання навколишньої дійсності передбачає розгляд об'єкта, явища, процесу як складної цілісної динамічної системи. Він є найбільш поширеним, можна вважати, універсальним, тому його варто використовувати у дослідженні проблеми формування технологічної культури керівника школи. Для його реалізації необхідно здійснювати таке:

окреслювати імперативні види управлінської діяльності керівника ЗНЗ, які адекватні особливостям конкретної функції управління, що реалізується у практиці його роботи;

розробляти (чи добирати) і використовувати відповідні зміст, методи, способи, інструментарій формування технологічної культури управлінської діяльності керівника ЗНЗ;

залучати фізичні та матеріальні ресурси ЗНЗ до процесу формування технологічної культури управлінської діяльності керівника ЗНЗ;

обирати (розробляти) оптимальні способи і критерії оцінювання результатів прояву технологічної культури керівника ЗНЗ у його практичній діяльності.

Діалектичний підхід базується на засадах діалектики, яка тлумачиться як наука про найбільш загальні закони розвитку природи, суспільства і мислення, взаємозв'язок предметів і явищ, загальний рух, розвиток, логіку і теорію пізнання [17].

Теоретико-прикладне значення діалектичного підходу до формування технологічної культури керівника ЗНЗ полягає у наступному:

розумінні сутності діалектичного підходу до реалізації основних видів управлінської діяльності, які взаємопов'язані, об'єктивно залежать від педагогічного середовища навчального закладу, процесів навколишньої дійсності, законів природи і розвитку суспільства;

формуванні у керівника ЗНЗ і педагогів наукового світогляду, формуванні у них методів наукового пізнання, науково-пошукової управлінської діяльності;

застосуванні методу моделювання управлінських процесів в аспекті діалектико-матеріалістичної теорії пізнання, сутність якої полягає у сходженні від живого споглядання до абстрактного мислення і від нього — до практики;

забезпеченні у процесі управління єдності чуттєвого і раціонального, конкретного і абстрактного, емпіричного і теоретичного;

виявленні та розкритті сутності причинно-наслідкових зв’язків у явищах, процесах, об'єктах вивчення.

Синергетичний підхід ? один із пріоритетних наукових підходів, який широко використовується в соціально-педагогічних дослідженнях. Його основою є відносно нова наука — синергетика. Семантичне значення терміна «синергетика» у перекладі з грецької мови означає: «sun» (з, разом, спільно), «ergon» (робота, діяльність) [1, с.639]. Тому в наукових працях поняття «синергетика» тлумачиться як «узгоджена дія», «спільна дія,» «співробітництво».

Синергетичний підхід до формування технологічної культури керівника ЗНЗ передбачає таке:

знання і розуміння сутності технологічної культури як складової управлінської культури керівника, як міждисциплінарної науки, побудованої на інтеграції низки наук (філософії, соціології, політики, культурології тощо);

розгляд технологічної культури у взаємозв'язку та взаємовпливі з іншими видами культури (організаційною, комунікативною, мовленнєвою тощо);

урахування об'єктивних взаємозв'язків і взаємозалежності між технологічною культурою реалізації функціональних обов’язків та імперативними видами управлінської діяльності керівника ЗНЗ;

формування культури синергетичного мислення, яке забезпечує цілісність світобачення, актуальних проблем ЗНЗ, перспективи їх розвитку;

діалектичне і цілісне сприйняття проблем управлінської культури та її різновидів на основі фундаментальних принципів їх взаємозв'язку і багатовекторного розвитку.

Компетентнісний підхід. В умовах істотних змін у соціальній, інформаційній, технологічній сферах суспільного життя докорінно змінюється тип культури, для якої розуміння освіти як суми знань втрачає свою доцільність. Це пов’язано зі зміною феномена знання і його співвідношення з соціальною практикою: систематичне неперервне отримання інформації стає пріоритетним у професійній діяльності людини і умовою сучасного виробництва. «Пріоритет самостійності й суб'єктивності індивіда у сучасному світі вимагає зміцнення загальнокультурного фундаменту освіти, формування вмінь мобілізувати свій особистісний потенціал для вирішення різного роду соціальних, екологічних та інших проблем, розумного морально доцільного перетворення дійсності»,? зазначають В. А. Болотов і В.В. Сєрікова [26, с.131].

За аналогією до розкритої вище сутності освітньої компетентності можна окреслити компетентнісні основи формування технологічної культури керівника школи. При цьому потрібно виходити з того, що компетентність культурологічного характеру формується на основі знань сутності поняття «культура», його тлумачення різними вченими; професійних знань, зокрема теорії управління соціально-педагогічними системами; основних управлінських функцій, видів управлінської діяльності, технологізації та технізації процесу їх здійснення; знання основ менеджменту, сутності глобалізаційних процесів у галузі світової і національної культури.

Інформаційний підхід до формування технологічної культури керівника ЗНЗ зумовлюється тенденцією інтенсивного формування інформаційного суспільства, інформатизацією суспільних процесів, підвищенням рівня інформаційних потреб суб'єктів управління.

У контексті теми дослідження культурологічна інформація розглядається як відомості про стан розвитку культури в Україні на національних засадах, окремих її галузей (політичної, економічної, правової, філософської, художньої тощо), культури у зарубіжних країнах. Важливою для керівника школи є інформація про досягнення в галузі теорії управління соціально-педагогічними системами, сучасні дослідження управлінських функцій, видів управлінської діяльності та технології їх здійснення, комп’ютерні технології і можливості їх використання в управлінні школою.

Висновки. Отже, теоретичними аспектами формування технологічної культури є розуміння сутності понять «культура», «технологічна культура» як одного із її різновидів; «технології» та основних принципів її побудови; наукові підходи до формування технологічної культури керівника та умови їх реалізації.

Список використаної літератури

• 1. Словарь иностранных слов / под ред. И. В. Лехина и проф.Ф. Н. Петрова. — М.: Гос. изд-во. иностр. и национ. словарей, 1954. — 853 с.
• 2. Кримський С. Б. Наука як феномен культури / С. Б. Кримський // Наука і культура: Україна: щорічник. — Вип.21. — К.: Тов-во «Знання Української СРР», 1987. — С.132−136.
• 3. Палеха Ю. А. Ключі до успіху, або Організаційна та Управлінська культура: навчальний посібник / Ю. А. Палеха. — К.: Вид-во Європейського університету, 2002. — 337 с.
• 4. Моль А. Социодинамика культуры / А. Моль. — Пер. с франц. / вступит. статья, ред. и примеч. Б. В. Бирюкова. — М.: Прогресс, 1978. — 406 с.
• 5. Межуев В. М. Культура как философская проблема / В. М. Межуев // Вопросы философии. — 1982. — № 10. — С.53−62.
• 6. Маркарян Э. С. Теория культуры и современная наука (логико-методолрнический анализ) / Э. С. Маркарян. — М.: Мысль, 1983. — 284 с.
• 7. Новий тлумачний словник української мови: у трьох томах. — Вид. друге, виправлене / уклад. Василь Яременко, Оксана Сліпушко. — К.: Аконіт, 2006. — Т.2. — 928 с.
• 8. Социология: учеб. пособ. [для студентов высших учеб. Заведений] / под общей ред. проф.В. П. Андрущенко, проф.Н. И. Горлача. — Харьков, 1996. — 687 с.
• 9. Бондеревская Е. В. Педагогіка: Личность в гуманистических теориях и системах воспитания / Е. В. Бондеревская, С. В. Кульневич. — Ростов-на-Дону: Творческий центр «Учитель», 1999. — 360 с.
• 10. Каган Н. Философия культуры / Н. Каган. — СПб.: ТООТК «Петрополис», 1996. — 393 с.
• 11. Васильченко Л. В. Управлінська культура і компетентність керівника / Л. В. Васильченко. — Харків: Основа, 2007. — 176 с.
• 12. Артановский С. Н. Некоторые проблемы теории культуры / С. Н. Артановский. — Л.: ЛГИК, 1977. — 83 с.
• 13. Злобин Н. С. Культура и общественный прогресс / Н. С. Злобин. — М.: Наука, 1980. — 303 с.
• 14. Гайденко П. П. Эволюция понятия науки: становление и развитие научных программ / П. П. Гайденко. — М.: Наука, 1980. — 567 с.
• 15. Арнольдов А. И. Человек и мир культуры: введение в культорологию / А. И. Арнольдов. — М.: Изд-во МГИК, 1992. — 240 с.
• 16. Журавлев А. Л. Взаимосвязь личности руководителя и стиль руководства в условиях совместной деятельности коллектива / А. Л. Журавлев // Совместная деятельность: методология, теория, практика. — М.: Наука, 1988. — С.151−166.
• 17. Философский словарь // под ред. М. Н. Розенталя. — М.: Изд-во политической литературы, 1972. — 495 с.
• 18. Шадриков В. Д. Влияние социальной мотивации на эффективность обучения / В. Д. Шадриков // Проблемы индустриальной педагогики. — Ярославль, 1972. — С.146−1489.
• 19. Смирнов Е. А. Руководитель современной организации / Е. А. Смирнов // Личность. Культура. Общество. — 2001. — Т.3. — Вып.4 (10). — 118 с.
• 20. Фаткин Л. В. Человек в системе менеджмента / Л. В. Фаткин, Д. С. Петросян. — М.: Изд-во РЭА, 1993. — 67 с.
• 21. Фролов П. Т. Школа молодого директора / П. Т. Фролов. — М.: Просвещение, 1988. — 223 с.
• 22. Бенин В. Л. Педагогическая культура: философско-социологический анализ / В. Л. Бенин. — Уфа: Башк. пед. ун-т, 1997. — 144 с.
• 23. Дехтяренко О. В. Тенденции интернационализации профессионального образования / О. В. Дехтяренко, Э. М. Калицкий. — М., 2005. — 49 с.
• 24. Афанасьев В. Г. Научное управление обществом (опыт системного исследования) / В. Г. Афанасьев. — Изд.2-е, доп. — М.: Политиздат, 1973. — 390 с.
• 25. Лола В. Г. Формування технологічної культури майбутніх вчителів трудового навчання: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук: спец.13.00.04/В.Г. Лола. — Тернопіль, 2003. — 19 с.
• 26. Болотов В. А. Компетентностная модель: от идеи к образовательной программе / В. А. Болотов, В. В. Серикова // Перемены. — 2004. — № 2. — С.130−139.