Завдання основних напрямів всебічного розвитку особистості. 
Зарубіжна педагогіка про мету виховання

Реферат на тему:

Завдання основних напрямів

всебічного розвитку особистості. Зарубіжна педагогіка про мету виховання

Усебічний розвиток людини, що є головною метою ви­ховання, охоплює розумове, моральне, трудове, естетичне й фізичне виховання в їх нерозривному зв’язку, взаємоза­лежності та взаємозумовленості. Кожен з цих напрямів має свій зміст і конкретні завдання.

Завдання розумового виховання.

1. Озброєння учнів знаннями основ наук. У процесі навчання і виховання учні засвоюють певний фонд знань: факти, термінологію, символи, імена, назви, дати, понят­тя, зв’язки і залежності між ними, відображені в прави­лах, законах, закономірностях і формулах.

2. Формування наукового світогляду та національної самосвідомості на базі засвоєння системи знань і соціаль­ного досвіду. Про методику цього напряму виховної робо­ти йтиметься далі.

3. Оволодіння основними мислительними операціями (аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, систематиза­ція) у процесі навчально-пізнавальної діяльності учнів на уроках і самостійної роботи.

4. Вироблення вмінь і навичок культури розумової праці, передусім інтелектуальних вмінь (загальних та спе­ціальних), вміння раціонально організувати час розумової роботи, здатність робити все точно й акуратно, тримати в належному порядку робоче місце, навчальні посібники, приладдя тощо.

Завдання морального виховання.

1. Формування в учнів моральних понять, поглядів і переконань.

2. Виховання моральних почуттів, які виражають за­пити, оцінки, відношення, спрямованість духовного роз­витку особистості.

3. Вироблення навичок і звичок моральної поведінки, які б стали потребою і реалізовувалися б у будь-якій ситуації та умовах.

Вирішення цих завдань спрямоване на формування моральної свідомості як одного з аспектів суспільної сві­домості, що регулює моральний бік діяльності людини.

Завдання трудового виховання

1. Психологічна підготовка особистості до праці ;

формування прагнення сумлінно і відповідально працюва­ти, усвідомлення соціальної значущості праці як необхід­ного обов’язку й духовної потреби людини, бережливе ставлення до результатів праці та до людей праці, творчий підхід до праці.

2. Практична підготовка до праці - озброєння учнів системою загальноосвітніх і політехнічних знань про за­гальні основи виробничої діяльності людини, вироблення вмінь і навичок трудової діяльності, виховання основ тру­дової культури.

3. Підготовка школярів до свідомого вибору профе­сії - виховна робота Інколи, спрямована на те, щоб допо­могти молодій людині обрати життєвий шлях.

Завдання естетичного виховання.

1. Формування естетичних понять, поглядів і переко­нань — виховання в молодого покоління розуміння пре­красного, любові до нього, вміння давати правильну есте­тичну оцінку фактам, явищам, процесам.

2. Виховання естетичних почуттів — особливих почут­тів насолоди, які відчуває людина, сприймаючи прекрас­не в навколишній дійсності та в мистецтві. Наявність та­ких почуттів є ознакою розвинутого естетичного сприй­няття, істотним критерієм естетичної культури людини.

3. Виховання потреби і здатності створювати прекрас­не в житті та мистецтві - розвиток творчих здібностей ді­тей, опанування ними певного обсягу знань і практичних навичок у галузі музики і співу, образотворчого мистец­тва, залучення їх до різних видів художньої самодіяльно­сті, а головне — привчити школярів будь-яку роботу ви­конувати красиво.

Завдання фізичного виховання.

1. Виховання здорової зміни, бажання піклуватися про своє здоров’я, постійно займатися фізичною культурою і спортом.

2. Підготовка до захисту Батьківщини, оволодіння для цього прикладними видами спорту.

3. Підготовка до фізичної праці, виховання працездат­ності.

Зміст і методику виховної роботи з реалізації завдань розглянуто в наступних розділах.

Людина, наголошував А. Макаренко, не виховується частинами. Через це кожна складова виховання, виконую­чи свою особливу роль, слугує водночас досягненню єдиної мети, реалізується у поєднанні з іншими складовими. На­приклад, розумове виховання тісно пов’язане з моральним вихованням, оскільки моральність формується на основі світогляду й самосвідомості. Успіх естетичного виховання також зумовлений рівнем розумового виховання, тому що воно сприяє виробленню оцінних суджень, вихованню сма­ків, розумінню мистецтва. Без розумового виховання не­можлива належна трудова підготовка, що потребує певно­го рівня мислення. Розумове виховання позначається і на фізичному розвитку особистостізнання нею основ фізіо­логії та гігієни, розуміння сутності життєдіяльності орга­нізму допомагає їй свідомо й розумно ставитися до свого здоров’я.

Простежується зв’язок естетичного і морального ви­ховання. Прекрасне як предмет естетичного впливу на школяра викликає також моральні почуття, наприклад, роль краси рідної природи у вихованні любові до Бать­ківщини. Естетичне виховання сприяє підвищенню ефективності трудового виховання школярів. Вихован­ню любові до праці допомагає чіткість її організації, злагодженість і ритмічність дій, раціональна організа­ція робочого місця, естетичний вигляд виробу як ре­зультату такої праці. Існує тісний зв’язок і між естетич­ним та фізичним вихованням. Здоров’я, належний фі­зичний розвиток, красива постава впливають на есте­тичний розвиток людини.

Про зв’язок фізичного виховання з розумовим та есте­тичним вже йшлося. Воно тісно пов’язане також з трудо­вим вихованням, оскільки полегшує виконання трудових операцій і процесів. Фізичне виховання сприяє здійснен­ню моральних вчинків, докладанню вольових зусиль, вия­ву моральної стійкості й витривалості.

Провідні завдання виховання школярів визначені пріо­ритетними напрямами реформування виховання, визначе­ними Державною національною програмою «Освіта» («Ук­раїна XXI століття»). До них належать: формування націо­нальної свідомості, любові до рідної землі, народу, бажан­ня працювати задля держави, готовності захищати їїзабезпечення духовної єдності поколінь, виховання пова­ги до батьків, жінки-матері, культури та історії свого на­родуформування високої мовної культури, оволодіння українською мовоюприщеплення шанобливого ставлен­ня до культури, звичаїв, традицій українців та представ­ників інших націй, які проживають на території Українивиховання духовної культури особистості, створення умов для вибору нею своєї світоглядної позиціїутвердження принципів вселюдської моралі: правди, справедливості, патріотизму, доброти, працелюбності та інших доброчинностейформування творчої, працелюбної особистості, ви­ховання цивілізованого господарязабезпечення повноцін­ного фізичного розвитку дітей і молоді, охорони та зміц­нення їх здоров’явиховання поваги до Конституції, зако­нодавства України, державної символікиформування глибокого усвідомлення взаємозв'язку між ідеями свобо­ди, правами людини та її громадянською відповідальніс­тюформування екологічної культури людини, гармонії її відносин з природоюрозвиток індивідуальних здібностей і талантів молоді, забезпечення умов для її самореалізаціїформування у дітей і молоді вмінь між особистісного спіл­кування та підготовка їх до життя в умовах ринкових відносин.

Програма виховання — короткий виклад основних положень і ці­лей діяльності на в чальмо-виховного закладу щодо виховання уч­нів упродовж усього періоду їх навчання.

Вона ґрунтується на загальній меті виховання і пере­дусім повинна відображати якості, які необхідно сформу­вати у школярів, намічені завдання та зміст, що мають бу­ти реалізовані для досягнення мети.

Загальної мети виховання досягають поетапно. У роботі з кожною віковою групою (молодший, середній і старший шкільний вік) ставлять конкретні виховні цілі залежно від її особливостей, рівня вихованості дітей, якостей, які тре­ба сформувати відповідно до загальної мети виховання.

Зміст програми випливає з основних напрямів вихован­ня всебічно розвиненої особистості (розумове, моральне, трудове, естетичне й фізичне виховання). Важливим аспек­том у складанні та виконанні програми є визначення послі­довних цілей, які випливають із конкретних завдань та змі­сту виховання на всіх етапах шкільного навчання.

Цілі виховання можна класифікувати:

а) за часом їх досягнення: загальні (формування певної якості впродовж усього навчання), етапні (досягнення пев­ного результату в коротшому періоді - початкові класи або навчальний рік), оперативні (постановка цілі конкрет­ного виховного заходу чи сукупності виховних заходів, спрямованих на досягнення певного результату);

б) за змістом: постановка цілей щодо формування ок­ремих якостей особистості (патріотизму, гуманізму, гро­мадської активності та ін.). Цілі за змістом також реалі­зуються поетапно. Наприклад, сумлінне ставлення до пра­ці формується через усвідомлення її цінності в процесі ви­конання певної роботи.

Орієнтиром для школи у складанні програми вихован­ня може бути «Орієнтовний зміст виховання в національ­ній школі», рекомендований Міністерством освіти і науки України. Методичні рекомендації складаються з восьми розділів. Перший — виховання як чинник цілісного фор­мування особистості. Другий — основні напрями вихован­ня в національній школі (завдання, які необхідно виріши­ти в процесі виховання учнів у національній школі та сім'ї). Третій-шостий — характеристики головних особ­ливостей учнів різного віку, завдання їх виховання та орі­єнтовні види діяльності й форми занять з учнями 1−3-х (4-х), 5−6-х, 7−9-х, 10−11-х класів. Сьомий — реко­мендації, спрямовані на формування колективу учнів шко­ли, на розвиток і вдосконалення учнівського самовряду­вання, організацію змагання, широке розгортання суспіль­не корисної діяльності. Восьмий розділ — основні умови підвищення ефективності спільної виховної діяльності школи, сім'ї та громадськості, особливості цієї роботи.

Ці рекомендації не є обов’язковими для вчителя чи класного керівника, вихователя, вони мають орієнтовний характер. Успішна робота з рекомендаціями значною мі­рою залежить від того, наскільки педагог підготовлений до творчого використання практичних порад.

Програма виховання дає змогу уникнути набору випад­кових виховних заходів у плануванні виховної роботи школи. Складаючи й реалізовуючи цю програму, слід ура­ховувати таку систему компонентів духовного світу особи­стості українця:

1) національну психологію — психологію працьовитого господаря, вмілого хлібороба, поборника прав людини й державної незалежності, духовної спадщини народу;

2) національний характер і темперамент — одвічне правдошукання, гостинність і щедрість, лагідність, тала­новитість, ніжність і глибокий ліризм, волелюбність і ду­шевне багатство;

3) національний спосіб мислення — самобутність, зав­дяки чому із століття в століття відтворюються і розвива­ються самобутня українська культура і духовність;

4) народну мораль, етику — людяність, доброту, мило­сердя, співпереживання як найвищі духовні надбання;

5) народну естетику — красу поведінки, привабливий стиль життя, доброзичливе ставлення до людей, уміння вишивати одяг, готувати смачну їжу;

6) народну правосвідомість — життя за законами добра і краси, правди і справедливості, гідності й милосердя;

7) національну філософію — самобутню систему ідей, поглядів на природу, суспільство, всесвіт, на духовний світ людини, проблему долі людини тощо;

8) національний світогляд — систему поглядів, переко­нань, ідеалів, яка є основою національної духовності;

9) національну ідеологію — ідейне багатство нації, сис­тему філософських, політичних, правових, економічних, моральних, естетичних та релігійних ідей, поглядів і пе­реконань;

10) національну свідомість та самосвідомість — відчут­тя гордості за належність до української нації.

«Потреба спрямування змісту національного виховання (едукації) у русло українознавства, — вважає М. Стельмахович, — диктується рядом вагомих мотивів. По-перше, нагальною потребою відродженя й розвитку української педагогічної культури в Україні. По-друге, тим, що саме українознавство стало нині державною політикою і філо­софією, науковою системою, що визначає основи освіти, культури, мистецтва, навчання й виховання. По-третє, українознавча едукація орієнтується на здійснення націо­нального виховання через освіту. Термін «едукація» у класичній педагогіці втілює в собі найголовнішу функцію основної школи — олюднення знань, недопущення націо­нального невігластва.

Більшість напрямів сучасної зарубіжної педагогіки ме­ту виховання вбачає в адаптації людини до умов постіндустріального суспільства з урахуванням жорсткої кон­куренції на макрота мікрорівнях. Водночас беруться до уваги глобальні проблеми, що загрожують людству нині й не зникнуть у майбутньому.

Педагогіка неопозитивізму метою виховання вважає підготовку індивіда, здатного включитися в систему інду­стріального виробництва, яке функціонує як добре злагод­жений механізм. Прихильники цього напряму критику­ють попередні ідеали й еталони поведінки, пов’язані зі звичками і традиційними релігійно-моральними світогляд­ними орієнтирами, як такі, що не відповідають потребам сучасного динамічного суспільства.

Педагогіка прагматизму мету виховання особистості вбачає у пристосуванні її до життя, її представники про­пагують підготовку практиків-ділків, що вміють присто­совуватися до життя, робити кар'єру, бізнес.

Педагогіка екзистенціалізму передбачає створення умов для «самореалізації особистості. Постановка такої мети останніми роками набула особливої популярності, ос­кільки вона зосереджує увагу на індивідуалізації навчан­ня, що дає змогу реалізувати природні задатки людини.

Гуманістична педагогіка, на противагу педагогіці нео­позитивізму, ставить за мету виховання гуманіста, форму­вання в особистості високих людських якостей, уміння встановлювати контакти, розуміти себе й інших людей, її представники акцентують на морально-психологічних ас­пектах міжособистісних стосунків, на показі можливостей соціального партнерства, тобто життя і співпраці людей різного соціального стану, якщо вони навчаться розуміти один одного, йтимуть на взаємні поступки.

Мета підготовки особистості до виживання, об'єд­нання з іншими людьми заради захисту життя на Землі як відображення однієї з педагогічних течій сформувалась як протест проти негативних наслідків стрімкого розвит­ку техніки, виснаження природних ресурсів, забруднення води, ґрунту, атмосфери.

Загалом мета виховання в зарубіжній педагогіці зво­диться до виховання законослухняної людини, яка пова­жає закони і норми моралі демократичного суспільства, знає свої права та обов’язки і відповідально ставиться до їх виконання.

Література Ващенко Г. Виховний Ідеал. — Полтава, 1992.

Державна національна програма Освіта" («Україна XXI століття»). — К., 1994.

Концепція безперервної системи національного виховання. — К., 1994.

Шварцман К. А. Философия й воспитание. — М., 1989.

Янів В. Українська вдача і наш виховний ідеал. — Мюнхен-Тернопіль, 1992.