Психофізіологія стресу. 
Діагностика психофізіологічних станів

Стрес — це функціональний стан організму, що виникає як наслідок зовн. внутрішнього негативного впливу на його психічні функції та нервові процеси. Ганс Сельє дає перше визначення стресу. Він розглядає гіпотезу загального адаптаційного синдрому, як зусилля організму пристосуватися до змін умов середовища за рахунок включення спеціальних механізмів захисту. Біологічною функцією стресу є адаптація. Її значення полягає у захисті організму, від різноманітних загрожуючи руйнівних впливів, як фізичних так і психічних.

Визначають такі основні типи реагування: активний (боротьба), пасивний (втеча), компромісний (терпіння).

Проте здатність до адаптації не безмежна. Коли інтенсивність впливу або його тривалість перевищують функціональні можливості організму протидіяти, стан стресу називається дистресом. Стрес і дистрес — це стани організму, які розвиваються при зусиллях, стомленні, болю, жаху, приниженні, втраті крові, фізичній і розумовій роботі, навіть при раптовому успіху, який веде до змін всього життєвого укладу. Отже, Системна реакція організму на будь-який біологічний, хімічний, фізичний, психологічний вплив, яка має пристосовне значення, називається стресом.