Твiр-роздум. 
Перший український iсторичний роман

Твiр-роздум. Перший український iсторичний роман.

" Я не поет i не iсторик, нi!" - стверджував про себе в одному з вiршiв автор першого українського iсторичного роману Панелеймон Олександро вич Кулiш. У дечому дуже незвичайного роману — не лише для першого твору цього жанру в українськiй лiтературi, що не мав жодних ознак наслiдування iншим зразкам. I за мовними особливостями, i за питаннями, що порушував письменник у «Чорнiй радi», цей роман був несподiван кою, його неординарнiсть i самобутнiсть впадають в око й зараз.

Попри твердження самого П. Кулiша, вiн був досить вiдомим етнографом та iсториком. в основу сюжету роману покладено лiтературну пам’ятку XVII ст. «Лiтопис Самовидця». Деякi головнi герої були справжнiми iсторичними особистостями (Сомко, Брюховецький, Золотаренко), iншi (Шрам) мали реальних прототипiв. Та П. Кулiш вважав себе насамперед першопроходцем деяких тем, що також знайшли вiдображення у цьому романi.

Козаччина, козацькi звичаї не були для П. Кулiша стороннiм об'єктом дослiдження — вiн сам походив iз старої козацько-старшинської родини на вiдмiну вiд iсторикiв-науковцiв або iнших письменникiв, що цiкавилися тiєю ж темою. Можливо саме тому деякi речi вiн бачив глибше за них: суб'єктивнiсть, викликана причетнiстю до культурно-iсторичного явища, що вивчається, не може бути перешкодою для його розумiння.

Нацiональним iдеалом українських письменникiв романтичного напряму були козаки-запорожцi, героїчна боротьба та вiдвага яких справдi справляла дуже сильне враження. Але зовсiм iншими постають запорожцi у зображеннi П. Кулiша: «Поки ляхи да недоляшки душили Україну, туди втiкав щонайкращий люд з городiва тепер хто йде на Зопорожжє? Або гольтяпака, або злодюга, що боїться шибеницi, або дармоїд, що не звик заробляти собi насущного хлiба». I хоча Кулiш визнає й iнше — попри все, навiть такi анархiчно настроєнi запорожцi, на його думку, «припадали до душi всякому» — немає нiчого дивного, що багатьох обурювала спроба розвiнчати звиклий iдеал. Неприємно вiдмовлятися вiд найкрасивiших легенд рiдного народу, та хiба не важливiше говорити правду?

Тут можна зазирнути й трохи глибше. Пояснення iсторичних подiй суто соцiальними умовами, що потiм набуло великого розповсюдження в лiтературi, присвяченiй iсторичнiй тематицi, аж до заперечення усiх iнших пiдходiв, лише у Кулiша доповнилось дечим iншим. П. Кулiш висвiтлив вплив чинникiв культурного плану та психологiчних факторiв. Важко знайти серед iсторичних творiв хоча б один, де зображува лось таке масове нерозумiння реальної ситуацiї, а причини нерозумiн ня пояснювались саме недостатнiстю культурного рiвня.

Що ми бачимо у iсторичних романах, якi вiдштовхуються вiд соцiального методу узагальнення? Конфлiкт сторiн з рiзними соцiальними iнтересами, представники яких можуть не знати лише як саме досягти своєї мети та iншi другоряднi речi. А що вiдбувається у романi «Чорна рада»? Лише Брюховецький знає, що i навiщо вiн робить — переважна бiльшiсть масово дурить сама себе, особистими iнтересами керуються лише одиницi на кшталт Гвинтiвки. Якщо уважно придивитись, головний конфлiкт роману «Чорна рада» багато в чому є конфлiктом мiж розумом та почуттям, при чому сильнiшим виявляється саме перший. Навiть такi позитивнi герої, як Шрам або Сомко, iдеалiзованi письменником за людськими чеснотами, хоча й розумiють дещо глибше за простих козакiв (особливо запорожцiв), та не усвiдомлюють необхiднiсть переконувати iнших. З окремих розмов видно, що єдиним критерiєм для того ж Шрама є наявнiсть або вiдсутнiсть любовi до України, нiби цього достатньо. Але ж значна частина тих, хто виступив на Чорнiй радi проти Сомка, теж вважали, що роблять краще для України — грошi Iванця або зацiкавленiсть мiщан не були найголовнiшим чинником. Говорячи сучасною мовою, Брюховець кий спочатку виграв iнформацiйну вiйну, переконавши недостатньо культурних людей, що саме вiн, а не його суперник, є добром для України.

П. Кулiш завжди пiдкреслював важливiсть саме культури, без якої найкращi цiлi можуть перетворитися на свою протилежнiсть: людей, що не мають високої культури, завжди можна ошукати. У цьому й полягав його iдейний конфлiкт з Т. Шевченком та iншими письменни ками революцiйно-демократичного напряму. Боротьба за соцiальнi iнтереси за недостатньої культури народу — саме те, проти чого П. Кулiш застерiгав у «Чорнiй радi», хоча її необхiднiсть та наявнiсть цих iнтересiв вiн аж нiяк не заперечував (достатньо згадати про детальний опис розшарування усерединi козацтва, або суперечки мiж мiщанами-" ли чаками" та козаками-" кармазинами", як передумови для конфлiкту — та Брюховецький обдурює одразу й тих i тих).

" Та хiба ж на свiтi єсть хоч одна проста дорога?" - ставив П. Кулiш риторичне запитання у своєму романi, й авторська вiдповiдь на нього була негативною, тодi як усi навколо прагли саме до спрощення. Наслiдки такого спрощення ми знаємо. Зараз, коли питання про культуру ставляться вголос (ми всi чули про необхiднiсть культури демократiї чи то навiть культури ринку) i нiкого вже не дивують, ми можемо смiливо вiддати належне талановитому письменниковi, який порушив його ранiше за всiх. За одне це значення першого українського iсторичного роману «Чорна рада» не можна не оцiнити. А iншi його якостi — мова, художнi особливостi, тощо лише пiдсилюють його важливiсть для нашої культури в цiлому.