Впровадження освітніх технологій у навчально-виховний процес дошкільного закладу

ЗМІСТ ВСТУП РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНІСТІ, ЯК ЗАСОБУ РОБОТИ З ОБДАРОВАНИМИ ДІТЬМИ СТАРШОГО ВІКУ В ДОШКІЛЬНОМУ НАВЧАЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ

1.1 Передумови становлення інноваційної діяльності та основні поняття інноватики, як стимулюючого чинника розвитку дитячого садка

1.2 Закономірності протікання інноваційних процесів в дошкільному закладі

1.3 Поняття «обдарованості». Проблеми реалізації здібностей талановитих дітей за допомогою інноваційних засобів РОЗДІЛ ІІ. ЕКСПЕРЕМЕНТАЛЬНА ПЕРЕВІРКА ІННОВАЦІЙНОГО ПІДХОДУ ДО НАВЧАННЯ І ВИХОВАННЯ ОБДАРОВАНИХ ДІТЕЙ.

2.1 Діагностика обдарованості дітей старшого дошкільного віку

2.2 Система інноваційного підходу до навчання и виховання обдарованих дошкільників старшого віку

2.3 Перевірка ефективності експериментальної методики ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ВСТУП У період глибоких соціально-економічних змін в країні, коли відбувається переоцінка всієї системи суспільних відносин, істотні зміни зазнає і система освіти. Характерною особливістю нашого часу є активізація інноваційних процесів в освіті. Відбувається зміна освітньої парадигми: пропонується інший зміст, інші підходи, право, ставлення, поведінка, інший педагогічний менталітет. Все це свідчить про розгортання інноваційних процесів у системі освіти.

Як суттєвий елемент розвитку освіти інновації виражаються в тенденціях накопичення і впровадження нововведень в освітній процес, що в сукупності призводить до якісних змін його змістовних і технологічних аспектів.

Сучасне суспільство характеризується швидкими змінами в усіх сферах життя, що особливо впливає на розвиток освітнього простору. Освітня сфера, яка є основоположницею формування світогляду, духовного становлення особистості, зазнає значних трансформаційних процесів. Гуманізація освіти, й орієнтація на розкриття особистісного потенціалу зумовили виникнення й удосконалення нових освітніх технологій. Тому вимогою сьогодення стає атрибуція й упровадження інноваційних освітніх технологій у навально-виховний процес.

Дослідження нововведень у галузі освіти представлені в роботах К. Ангеловської, Л. Г. Богославець, В.В.Горшкової, Е.С. Заїр-Бек, В.І.Загвязінського, М.В. Кларіної, Е.Г.Ільїної, В.Т.Кудрявцевої, А. А. Майер, М. М. Поташника, С.Л. Полякооїа, В.А. Сластеніної, Л.С. Подимової, Т.І. Шамової, Н. Р. Юсуфбекова та ін.

Об'єкт дослідження — впровадження освітніх технологій у навчально-виховний процес дошкільного закладу;

Предмет дослідження — інноваційна діяльність, як засіб вдосконалення системи роботи з обдарованими дітьми;

Мета дослідження — теоретично обґрунтувати і експериментально перевірити ефективність застосування інноваційних засобів у роботі з обдарованими дітьми;

Гіпотеза дослідження. У своєму дослідженні ми виходимо з припущення про те, що використання інноваційних засобів навчання сприяють більш ефективному навчанню і вихованню обдарованих дітей у дошкільному закладі.

Завдання дослідження:

1. Розглянути передумови становлення інноваційної діяльності.

2. Дослідити закономірності протікання інноваційних процесів у дошкільній освіті.

3. Теоретично обґрунтувати необхідність використання інноваційних технологій у роботі з обдарованими дітьми старшого дошкільного віку.

4. Експериментально перевірити вплив інноваційної діяльності на дітей, що мають обдарованість.

Методи дослідження: теоретичний аналіз наукової роботи з теми дослідження шляхом вивчення літературних джерел; методи теоретичного аналізу, емпіричні методи, що включали моделювання, спостереження і бесіду, і експериментальний метод; проведення дослідно-теоретичної роботи із запровадження інноваційних технологій в систему роботи ДНЗ; систематизація та узагальнення передового наукового досвіду; аналіз і узагальнення практичного досвіду працівників дитячих навчальних закладів.

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНІСТІ, ЯК ЗАСОБУ РОБОТИ З ОБДАРОВАНИМИ ДІТЬМИ СТАРШОГО ВІКУ В ДОШКІЛЬНОМУ НАВЧАЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ

1.1 Передумови становлення інноваційної діяльності та основні поняття інноватики, як стимулюючого чинника розвитку дитячого садка Передумови і джерела становлення інноватики в дошкільній освіті обумовлені ходом суспільного розвитку та освітньої політики в цілому: інноваційними процесами в економіці, виробництві та інших сферах життя (XIX-XX ст.), Демократизацією суспільного життя, гуманізацією відносин учасників освітнього процесу, творчістю суб'єктів взаємодії в освіті, пошуковою, інноваційною, експериментальною діяльністю освітніх установ.

Термін «інновація» з’явився в дослідженнях культурологів XIX ст. і спочатку позначав введення деяких елементів однієї культури в іншу і вивчення їхніх стосунків.

На початку XX в інноватика формується як наука про нововведення, що вивчає закономірності технічних нововведень в матеріальному виробництві.

Розвивається вона як відображення потреб у діяльності з розробки, впровадження нових послуг, ідей в основні сфери людської активності.

В.А.Сластенин, Л. С. Подимова У науці виділяють три типи досліджень інновацій:

— вивчення фактів, що сприяють / перешкоджають нововведеням;

— дослідження інноваційного процесу;

— управлінням інноваційним процесом;

— аналіз інноваційних ситуацій / оцінка ступеня ризику, ефективності.

Інноватика складалася як міждисциплінарна область (на стику філософії, психології, соціології, економіки, культурологи).

Педагогічна інноватика розвивається з кінця п’ятидесятих років XX ст. на Заході. Слід зазначити, що ступінь інноваційності освіти обумовлений рівнем розвитку суспільства і продиктований рівнем «нерозвиненості» освіти. Іншими словами, інновації виникають там і тоді, де і коли є потреба в змінах і можливість їх реалізації. Просторово-часовий континуум інноваційного процесу охоплює накопичений потенціал у розвитку освіти і деякі перешкоди (або загрози) його стабільному функціонуванню. Отже, інновації вирішують певне протиріччя в освіті між функціонуванням як стабільним і еволюційним процесом, і розвитком як динамічним і революційним процесом. Існує і проміжний стан, коли стабілізаційні результати починають диференціюватися або ж коли накопичені зміни стабілізуються (уніфікуються). Індикатором виникнення ситуації стають тенденції в освіті, що визначають імовірну лінію розвитку або функціонування.

Основними поняттями інноватики є нововведення, інновація, інноваційний процес, нововведення.

Нововведення:

— ідея, що є для конкретної особи новою;

— засіб (новий метод).

Р.Н.іЮсуфбекова охарактеризувала педагогічне нововведення як зміст можливих змін, що ведуть до раніше не відомого стану, результатам в галузі педагогічної дійсності, що розвивають теорію і практику навчання і виховання.

Інновація:

— оновлення, зміна;

— введення чого-небудь нового;

— процес освоєння нововведення.

В.І.Сластенін і Л. С. Подимова відзначили, що інноватика як наука вивчає закономірності створення, освоєння і розповсюдження нововведень; зокрема вивчає феномен опори нововведень.

Інноваційний процес — інновації, нововведення і умови, що забезпечують успішність переведення системи в новий якісний стан.

Інновація — змістовна сторона інноваційного процесу (наукові ідеї і технології їх реалізації).

А.И.Пригожин дав визначення поняттю нововведення: цілеспрямована зміна, яка вносить в певну соціальну одиницю (організацію, суспільство, групу) нові, відносно стабільні елементи.

В.І.Сластьонін, Л. С. Подимова охарактеризували це поняття як комплексний, цілеспрямований процес створення, розповсюдження та використання нововведення, мета якого — задоволення потреб та інтересів людей новими засобами, що ведуть до певних якісних змін (способів забезпечення ефективності, стабільності і життєздатності).

Показниками інновації є:

А) націленість на вирішення актуальних проблем (педагогічна інновація містить нове рішення цієї проблеми);

Б) можливість використання в широкій педагогічній практиці. Використання педагогічних інновацій повинно призводити до оновлення педагогічного процесу, отриманню якісно нових (стійких) результатів. Ефективність — вплив реалізованого потенціалу на різні параметри системи, в яких реалізується інновація;

В) адаптованість (незалежно від умов);

Г) наявність наукової ідеї;

Д) завершеність (ступінь реалізації інноваційного потенціалу): в ідеалі перехід від простого відтворення до розширеного.

В.І.Сластенін, Л. С. Подимова, А. И. Пригожин та ін. дослідники виділяють специфіку нововведень:

— педагогічні нововведення зберігають всі родові риси інновації;

— об'єкт впливу і предмет діяльності - особистість, що розвивається;

— на виникнення та існування нововведення впливає соціальне замовлення;

— необхідна психологічна готовність педагогічного співтовариства до сприйняття, прийняття та реалізації нововведень;

— існують як ідеальні продукти діяльності новаторів;

— спостерігається відносна розтягнутість інноваційних процесів часу;

— цілісний характер цілей інновації;

— існуюча залежність інноваційних процесів від соціально-педагогічних умов;

— складність визначення результатів інновації.

До педагогічних інновацій можна віднести набутки окремих педагогів, творчих груп, які являють собою цілісну систему роботи з певного напрямку, здебільшого недостатньо висвітленого у науково-методичній літературі. Ці системи грунтуються на ідеях відомих педагогів і на власному досвіді та інтуїції. Заслуга їхніх авторів у тому, що вони по крихтах збирають, систематизують, узагальнюють потрібний матеріал, вкладають у нього свої знахідки, своє розуміння проблеми, і це дає підставу говорити про новизну, оригінальність, а разом і про реальність підходів до здійснення поставлених завдань.

Поява інноваційних процесів зумовлюється рядом суперечностей, які мають різне джерело, предметне походження і різну складність. Головна суперечність розвитку системи освіти — невідповідність старих методів навчання, виховання та розвитку дітей новим умовам життя; друга — суперечність між масою нових відомостей і рамками навчально-виховного процесу; третя — суперечність старого і нового (мається на увазі становлення альтернативної освіти, нових типів навчальних закладів). Потреба вихователя в оновленні психолого-педагогічних знань, інтерес до передового педагогічного досвіду, з одного боку, й усталені стандарти змісту, форм і методів освітньо-виховного процесу, з іншого, викликаючи суперечність між можливостями особистості й реальною дійсністю, також живлять педагогічні інновації.

1.2 Закономірності протікання інноваційних процесів в дошкільному закладі

Інноваційний процес, як будь-який інший, підпорядковується певним законам. На них вказує в своїй роботі В. Е. Гмурман.

1. Закон незворотної дестабілізації педагогічного інноваційного середовища. Інновація обумовлює незворотні деструктивні зміни в інноваційному соціально-педагогічному середовищі: починаючи з руйнування цілісних уявлень, образів і конкретної свідомості, поглядів окремих суб'єктів.

2. Закон фінальної реалізації інноваційного процесу. Інноваційний процес рано чи пізно повинен реалізуватися.

3. Закон стереотипізації педагогічних інновацій. Інновація застаріває, відбувається стереотипізація, виникають штампи мислення, діяльності, отже рутинізація — криза.

4. Закон циклічної повторюваності, поверненні нововведення. Відродження нововведення в нових умовах.

М.М. Поташник і О.Б. Хомерікі детально досліджували структуру інноваційного процесу в освітньому закладі. У своїй роботі вони виділяють кілька видів структур.

Діяльнісна структура: мотив — мета — завдання — зміст — форми — методи — результати.

Суб'єктна структура: діяльність суб'єктів розвитку (органи управління освітою, особи, залучені в процес поновлення), функціональне і рольове співвідношення всіх учасників інноваційного процесу на кожному етапі.

Рівнева структура: діяльність суб'єктів на різних рівнях (міжнародному, федеральному, регіональному, міському, сільському, всередині ДНЗ).

Змістовна структура: народження, розробка, освоєння. Характеризує інноваційні процеси з точки зору їх проникнення в різні галузі педагогічної дійсності: у зміст освіти, технології, форми, структуру ДНЗ (систему управління).

Структура життєвого циклу включає наступні етапи: виникнення (ідея, її оформлення) — зростання (деталізація, конкретизація) — зрілість — освоєння (дифузія, проникнення) — насиченість — рутинізація (для основної частини суб'єктів інновація перестає бути новою) — криза — фінал: нововведення стає повсякденним або замінюється.

Управлінська структура: програма розвитку.

Організаційна структура: діагностика — прогнозування — організація — практика — узагальнення — впровадження.

Життєвий цикл нововведень.

1. Етап відкриття: зародження, виникнення концепції нововведення.

2. Розробка: винахід, створення нововведення, втіленого в об'єкті (матеріальному або духовному).

3. Реалізація нововведення: практичне застосування, доробка, стійкий результат, самостійне існування нововведення за умови сприйнятливості.

4. Поширення, тиражування: широке впровадження, дифузія або панування нововведення в конкретній області, нововведення перестає бути таким, втрачає свою новизну.

5. Ефективна альтернатива, або його заміна, або скорочення масштабів застосування нововведення.

Лінійність етапів може порушуватися: всередині одного етапу допустимі інші, можливі розриви, випадання фаз і т.д. з четвертого етапу йде безперервне удосконалення.

З точки зору взаємодії з середовищем життєвий цикл включає в себе:

* старт;

* швидкий ріст;

* зрілість;

* насичення;

* криза.

Етапи сприйняття нововведення за Еріком Роджерсом:

1. Ознайомлення: людина вперше чує про інновації, ще не готова до отримання додаткової інформації.

2. Поява інтересу: інтерес + пошук додаткової інформації. Поки неможлива внутрішня потреба у прийнятті нововведення (суб'єкт не приміряє його на себе).

3. Оцінка: суб'єкт приміряє нововведення і вирішує, чи застосовувати його, шукає уточнюючу інформацію, критично оцінює її.

4. Апробація: порційне застосування в практиці, залежно від результату — прийняття або відмова.

5. Остаточне сприйняття: рішення про прийняття нововведення, широке використання в практиці (через оцінку результатів четвертого етапу).

1.3 Поняття «обдарованості». Проблеми реалізації здібностей талановитих дітей за допомогою інноваційних засобів

інноваційний талановитий дошкільний заклад Обдарованість — поняття загальної психології; високий рівень задатків, схильностей. Обдарованість є результатом і свідченням високого рівня інтелектуального розвитку індивіда.

Обдарованість виявляється в перші 10−15 років життя — обдарованість можна визначити лише за реальними результатами життєдіяльності особистості. Обдарованість є результатом внутрішнього саморозвитку особистості і реалізується незалежно від впливу оточення — обдарованість це лише потенційна можливість, її реалізація прямо залежить від суспільної стимуляції.

Оскільки для підтвердження правильності кожного із вищезазначених поглядів наводиться безліч достатньо вагомих аргументів, слід розглянути можливість існування двох внутрішньо різних явищ — обдарованості-потенції та обдарованості-реалізації. Якщо з другою обдарованістю все більш-менш ясно (обдарована людина пройшла своє життя, правильно використавши надані їй інтелектуальні можливості, та досягла високих результатів у тій діяльності, яка нею була обрана), то перша обдарованість — обдарованість-потенція ставить перед дослідниками низку суттєвих запитань, і в першу чергу — як визначати обдарованих дітей, і що з ними робити. І тут на перший план виступає взагалі кардинальне для розуміння обдарованості питання, що вважати її ранніми ознаками. Назвемо ті з них, які виокремлюються більшістю дослідників.

1. Підвищена пізнавальна активність (О. М. Матюшкін, Н. С. Лейтес, Р. О. Семенова-Пономарьова, Г. Уолберг, С. Рашер, Дж. Пакерсон).

2. Здатність тривалий час концентрувати увагу на проблемі та пошуках її розв’язання (Л. І. Туктаева, Ю. З. Гільбух, О. М. Матюшкін, Р. О. Семенова-Пономарьова).

3. Підвищений рівень розумового розвитку (Ю. З. Гільбух, Р. О. Семенова-Пономарьова).

4. Підвищена потреба в розумових навантаженнях, здатність отримувати задоволення від процесу пошуку розв’язання завдань (Л. І. Туктаева, Ю. З. Гільбух, Н. С. Лейтес).

5. Раннє усвідомлення мети і цілей своєї діяльності (Ю. З. Гільбух, Г. Уолберг, С. Рашер, Дж. Пакерсон, Р. Екберт).

6. Раннє оволодіння знаннями у вибраній спеціальності.

7. Виявлення високого інтелекту, здатності мислити, хороша пам’ять уже в ранньому дитинстві (Ю. З. Гільбух, Р. О. Семенова-Пономарьова, Г. Уолберг, С. Рашер, Дж. Пакерсон).

8. Яскраво виражена незалежність, надання переваги індивідуальній роботі перед груповою, індивідуалізм (Ю. З. Гільбух).

9. Почуття самоповаги, самоусвідомлення, творчої сили та вміння контролювати себе (Ю. З. Гільбух).

10. Уже в ранньому дитинстві намагання дружити та контактувати з дорослими та дітьми значно старшими за себе.

П. Емпатія, здатність розуміти почуття та потреби інших людей (О. М. Матюшкін, Е. Торранс, Л. Холл).

12. Висока сензетивність до новизни стимулу (О. М. Матюшкін).

13. Здатність до передбачення, глибинного прогнозування, розвинуті фантазія, інтуїція, бажання побачити проблему під незвичним кутом зору (О. М. Матюшкін, Л. І. Туктаєва).

14. Здатність до створення ідеальних еталонів, що забезпечують високі естетичні, моральні, інтелектуальні оцінки (О. М. Матюшкін).

15. Здатність вийти за рамки завдання (Д. Б. Богоявленська, Л. І. Туктаєва).

Ознаки обдарованості все ж дають змогу виокремити кілька напрямків роботи з виявлення психологічних механізмів, що визначають найефективнішу роботу обдарованих дітей порівняно з їх менш успішними однолітками. Найбільш визнані дослідниками ознаки явно вказують на наявність трьох груп чинників, вплив яких прослідковується в характеристиках більшості обдарованих особистостей. Це фізіологічні чинники обдарованості, психологічні та соціальні чинники.

Обдарованість є сплавом природженого і набутого індивідом. Людина істота соціальна, її психіка як цілісне утворення опосередкована трудовою діяльністю, вихованням, спілкуванням з іншими. Усі ці соціальні фактори мають вирішальний вплив на формування і яскраві вияви обдарованості особистості.

Прийнято вважати, що обдарована дитина — це дитина, яка володіє очевидними, інколи видатними досягненнями в певному виді діяльності, інтенсивність вираження, яскравість яких виділяє її серед однолітків.

Обдарованість конкретної дитини є, значною мірою, умовною характеристикою. Не виключено, що ознаки обдарованості, які проявляються в дошкільному дитинстві, можуть поступово згаснути, й навпаки, обдарованість може проявитися на нових етапах. Тому більш доцільно, правильно з психологічної та педагогічної позицій у практичній роботі з обдарованими дошкільниками замість поняття «обдарована дитина» застосовувати поняття «ознаки обдарованості дитини».

У дошкільному віці для обдарованості є багато передумов. У цей період активно розвиваються самосвідомість, потреба у спілкуванні, виникають нові його види, в тому числі позаситуативно-особистісні (М.Лісіна, А. Рузська, Е. Смірнова); розвиваються пізнавальні процеси (в тому числі соціальна перцепція — значуща складова у структурі соціальних здібностей). У ці роки відбуваються й інші суттєві зміни в емоційній сфері: розвиваються соціальні емоції та почуття, з’являється «емоційне захоплення» (А.Запорожець, Я. Неверович) і пов’язана з ним діяльність емоційної уяви.

Ще однією передумовою розвитку комунікативних здібностей та обдарованості в дошкільному дитинстві виступає і сама дошкільна група, яка являє собою первісну соціально-психологічну спільноту, перше «дитяче товариство» (А.Усова), в якому складається та розвивається спілкування дітей і різноманітні види дитячої діяльності, відбувається оволодіння новою соціальною роллю — члени дитячого товариства, формуються відносини з однолітками.

Але обдарованість, як властивість, має і проблеми, що пов’язані з її розвитком засобами інновацій. Вони завжди привертали до себе увагу широкого кола фахівців — психологів, педагогів, культурологів, мистецтвознавців, історіографів, працівників соціальної сфери та інших спеціалістів. У наш час зазначена проблема набула особливої ваги у зв’язку з розв’язанням завдань державної значущості, а саме: підготовкою національних кадрів, здатних створювати нові технології, модернізувати виробництво і розвивати самобутню українську культуру відповідно до суспільних потреб.

На сьогодні найменш висвітленими лишаються дорефлексивні форми прояву активності обдарованих дітей на ранніх етапах онтогенезу, яку вони виявляють в різних видах предметно-практичної та ігрової діяльності. У зв’язку з цим у тіні лишаються актуальні питання кваліфікації так званої потенційної обдарованості, шляхи та засоби роботи з дітьми дошкільного та молодшого шкільного віку, спрямовані на прогнозування процесу подальшого розвитку їхніх здібностей та можливостей засобами інновацій. Проте організація та проведення досліджень, спрямованих на розкриття ранніх проявів обдарованості, творчого потенціалу здібних дітей, потребує насамперед висвітлення сучасних методологічних підходів щодо розв’язання означеної проблеми засобами інновацій.

Разом з тим безсумнівними визнаються і такі факти, які свідчать, що соціальні умови можуть як стимулювати, так і гальмувати, а то й зовсім перекреслити все, що дає людині природа, що будь-які біологічні «допінги» не спрацьовують при абсолютно непридатному вихованні, за умов консервативних, застарілих методів навчання.

Обдаровані діти досить вимогливі до себе, часто ставлять перед собою цілі, яких не можна досягти в даний момент, що призводить до емоційного розладу і дестабілізації поведінки. Такі діти нерідко з недостатньою терпимістю ставляться до однолітків, що стоять нижче їх у плані розвитку здібностей. Ці й інші особливості таких учнів впливають на їхній соціальний статус, коли вони опиняються в положенні «несхвалюваних». Зрозуміло, слід домагатися зміни такої позиції, і, насамперед, це пов’язано з підготовкою самих педагогів.

На сьогоднішній день уже існують новітні способи виявлення обдарованих дітей, розробляються інноваційні програми допомоги їм у реалізації здібностей. Однак проблема діагностики й розвитку високообдарованих і талановитих дітей на всіх етапах навчання, проблема розуміння дітьми своєї обдарованості і особистої відповідальності за творчу самореалізацію існує.

У цьому зв’язку хочеться відзначити роботи відомого психолога, доктора психологічних наук Н. Лейтеса, чиї праці є суттєвим внеском у вивчення психіки обдарованих дітей. Ряд важливих психологічних принципів розвитку творчих здібностей у дітей молодшого шкільного віку сформулювали М.М. Подд’яков, Д. М. Узнадзе, О. В. Запорожець, О.М. Матюшкін.

Отже, система діагностики та роботи з обдарованими дітьми в дошкільному закладі - запорука розвитку обдарованості дошкільника. Вона потребує інноваційного підходу, нового осмислення проблеми.

РОЗДІЛ ІІ. ЕКСПЕРЕМЕНТАЛЬНА ПЕРЕВІРКА ІННОВАЦІЙНОГО ПІДХОДУ ДО НАВЧАННЯ І ВИХОВАННЯ ОБДАРОВАНИХ ДІТЕЙ

2.1 Діагностика обдарованості дітей старшого дошкільного віку Побудова інноваційної стратегії роботи з обдарованою дитиною передбачає її всебічне вивчення. Однак, попри всю важливість цього завдання, головна увага дослідників звертається не на комплексне обстеження обдарованої дитини, а на виявлення самого феномена обдарованості. Не заперечуючи потребу в розробці методик, спрямованих на ранню діагностику дитячої обдарованості, слід відмітити, що така робота може бути лише першим етапом у комплексному вивченні особливої дитини. Проблема полягає в тому, що звичайні тести розраховані на вивчення дітей з різним рівнем здатності, ще вивчаються. Тому обдарована особистість, потрапляючи у верхню частину шкали, виявляється частково виведеною за межі повноцінного вивчення — її високий результат жодним чином далі не диференціюється і майже не ранжується. Саме тому для лонгітюдного вивчення обдарованих дітей необхідна розробка інноваційних методик або специфічна модифікація старих.

Діагностика рівня обдарованості дошкільників проводилась на базі ДНЗ № 15 міста Харкова, Жовтневого району. Дослідження проводилося з дітьми старшого віку.

Кількість досліджуваних дітей становила 10 осіб, які показали схильність до творчого, креативного розвитку. Дослідження тривало з вересня 2015 року по грудень 2015.

Експериментальне дослідження проводилось у три етапи:

I етап — проведення первинної діагностики та аналіз рівня потенціалу обдарованості дітьми старшого дошкільного віку;

II етап — здійснення корекційної роботи з учасниками експериментальної групи, спрямованої на підвищення рівня обдарованості у дітей;

III етап — проведення повторної діагностики та аналізу рівня творчого, розумового розвитку дітей старшого дошкільного віку після роботи з підвищення рівня обдарованості та оцінка ефективності використаної інноваційної методики.

На початку І етапу експерименту було проведено обстеження рівня обдарованості у дітей старшого дошкільного віку експериментальної групи за допомогою інноваційної методики.

Для діагностики ми обрали одну з провідних інноваційних методик вивчення рівня обдарованості американського психолога Поля Торренса. Завдання підготовлені для практичної діяльності як педагога так і психолога з обдарованими дітьми.

Обдарованість визначається Торренсом як процес пошуку неординарних рішень, креативність, активність у досягненні нових знань, прагнення до розвитку.

Пропонований фігурний тест Е. Торренса складається з трьох завдань. Відповіді на всі завдання даються у вигляді малюнків та підписів до них. Час виконання завдання не обмежений, так як креативний процес передбачає вільну організацію тимчасового компонента творчої діяльності. Художній рівень виконання в малюнках не враховується.

Інструкція — опис до тесту Торренса, стимульний матеріал.

Субтест 1. «Намалюйте картинку». Намалюйте картинку, при цьому в якості основи малюнка кольорова овальна пляма, вирізана з кольорового паперу. Колір овалу вибирається самостійно. Стимульна фігура має форму і розмір звичайного курячого яйця. Так само необхідно дати назву своєму малюнку.

Субтест 2. «Завершення фігури».

Домалювати десять незакінчених стимульних фігур. А також придумати назву до кожного малюнку.

Субтест 3. «Повторювані лінії».

Стимульним матеріалом є 30 пар паралельних вертикальних ліній. На основі кожної пари ліній необхідно створити який-небудь (що не повторюється) малюнок.

Обробка результатів всього тесту передбачає оцінку п’яти показників по 10 балам за кожен з блоків: «швидкість», «оригінальність», «розробленість», «опір замикання» і «абстрактність назв».

«Швидкість» — характеризує творчу продуктивність дитини та потенціал обдарованості.

«Оригінальність» — найбільш значимий показник обдарованості. Ступінь оригінальності свідчить про самобутність, унікальності, специфічність творчого мислення тестованого.

«Абстрактність назви» — виражає здатність виділяти головне, здатність розуміти суть проблеми, що пов’язано з розумовими процесами синтезу та узагальнення.

«Розробленість» — відображає здатність детально розробляти придумані ідеї.

«Опір замикання» — відображає «здатність тривалий час залишатися відкритим новизні і різноманітності ідей, досить довго відкладати ухвалення остаточного рішення для того, щоб зробити розумовий стрибок і створити оригінальну ідею».

Підсумовуються бали, отримані при оцінці всіх п’яти факторів («швидкість», «оригінальність», «абстрактність назви», «опір замикання» і «розробленість»). Отриманий результат означає наступний рівень обдарованості по Торренсу:

10−20 — нижче норми

20−30 — норма

30−40 — вище норми

40−50 — відмінно Провівши первинну діагностику, отримані дані заносимо до таблиці 2.1.

Таблиця 2.1

Отже, ми можемо спостерігати, що дітей які мають показник нижче норми — 60%, норма складає - 20%, вищу норми має 20% дітей.

Найвищий показник обдарованості не має ніхто, але ті діти, які показали середній результат можуть розвивати в собі творчі та розумові здібності, а діти з низьким показником мають шанс, при правильно організованому навчанні, підвищити показники розвитку.

Тому, є необхідним розробка інноваційного підходу до навчання і виховання дітей, що мають підвищені навчальні можливості.

2.2 Система інноваційного підходу до навчання и виховання обдарованих дошкільників старшого віку Найбільш сприятливий період для розвитку дитячого таланту — це дошкільне дитинство. Завдання педагога-дошкільника — знайти, розкрити та сприяти розвитку здібностей дитини новітніми сучасними засобами.

Мета інноваційної програми з розвитку у дітей обдарованості є: створення умов для побудови виховно-освітнього процесу, спрямованого на продуктивний психічний, інтелектуальний та творчий розвиток обдарованих дітей, реалізацію та вдосконалення їх здібностей.

Головні завдання програми:

1. Розробити систему моніторингу та розвитку передумов обдарованості у дітей дошкільного віку.

2. Виявити дітей з передумовами обдарованості.

3. Скласти індивідуальні маршрути психолого-педагогічного супроводу обдарованих дітей.

4. Координувати і інтегрувати діяльність фахівців і батьків у цьому напрямку.

5. Розробити план заходів для розвитку творчих здібностей вихованців дитячого садка.

Вихідною передумовою для розвитку здібностей служать вроджені задатки.

Будь-які задатки, перш ніж перетворитися на здібності, повинні пройти великий шлях розвитку. Перші роки життя дитини — найцінніші для його майбутнього, і треба якомога повніше використовувати їх.

При створенні в дошкільному закладі сприятливих умов за період дошкільного дитинства дитина може пройти шлях від перших проявів схильності до яскравого розквіту здібностей, обдарованості.

Умовами для розвитку обдарованості є:

— наявність спеціально підготовлених висококваліфікованих педагогів додаткової освіти та вихователів;

— наявність багатої предметно-розвивального середовища, стимулюючої найрізноманітнішу діяльність дитини;

— створення атмосфери доброзичливості та піклування по відношенню до дитини, обстановки, що формує у дитини почуття власної значущості, заохочує прояв його індивідуальності;

— наявність особистісно-орієнтованої виховно-освітньої системи, що включає в себе розвиваючі програми за різними напрямами дитячої обдарованості, враховують як особистісні, так і вікові особливості дитини;

— введення системи психолого-педагогічного моніторингу, спрямованого на виявлення особливих здібностей дітей та відстеження їх подальшого розвитку;

— використання в роботі педагогів різних нетрадиційних методів і прийомів, ігрових технологій,

— заняття дітей у вільній діяльності розвиваючими іграми,

— робота гуртків та секції, розвивають творчу спрямованість дитини;

— участь дітей у різних святах, спортивних змаганнях, сюжетно-рольових іграх, виставках дитячої творчості

— тісна співпраця з сім'єю з питань розвитку їх обдарованості дітей;

Заходи, що сприяють подальшому розвитку обдарованості дітей [24]:

Обраний нами шлях навчання значною мірою дозволяє підвищити рівень розвитку обдарованості у дітей інноваційними засобами. Який вплив ця система здійснює на дітей старшого дошкільного віку ми дізнаємось провівши повторну діагностику рівня розвитку.

2.3 Перевірка ефективності експериментальної методики Для перевірки ефективності системи роботи з підвищення рівня обдарованості дітей старшого дошкільного віку проводимо повторну діагностику, використовуючи ту саму методику, що й під час первинної діагностики.

Отримані дані відображаємо в таблиці 2.2

Таблиця 2.1

Порівнюючи результати первинної і повторної діагностики віку ми виявили позитивну динаміку рівня розвитку обдарованості, що свідчить про ефективність застосованої інноваційної системи роботи у дітей старшого дошкільного. Результати кожної дитини і як наслідок загальний результат значно вищий. Підвищилися до середнього показники дітей, що раніше мали низький рівень. Ми можемо спостерігати, що діти, які мали середній рівень після інноваційної системи роботи показили результати, що дозволили віднести їх до високого рівня.

Отже, повторна діагностика показала, що використана інноваційна система роботи з дітьми старшого дошкільного віку є ефективною, оскільки показники дітей, порівнюючи первинну діагностику та повторну діагностику значно збільшились. Динаміку відображено у Мал 2.1 та Мал 2.2.

Результати первинної діагностики рівня обдарованості дітей старшого дошкільного віку Мал. 2.1

Результати вторинної діагностики рівня обдарованості дітей старшого дошкільного віку Мал. 2.2

З графіків видно, що рівень обдарованості значно зріс і серед дітей, що мали середній рівень задатків і високий. Розвитку піддалися і ті діти, що мали низькі показники творчого і розумового розвитку.

Впродовж нашого педагогічного експерименту здійснювалося вивчення рівня творчого потенціалу дітей старшого дошкільного віку та розумових здібностей. Проводилась педагогічна робота із залученням інноваційної методики підходу до навчання дітей, що мають середні показники розвитку обдарованості.

Аналіз проведеної діагностики показав, що діти які мають можливість покращити показники творчого та розумового розвитку потребують нового підходу до навчання і виховання, використання інноваційної системи розвитку.

Про ефективність використання інноваційної методики свідчить порівняння результатів повторної діагностики дітей.

Отже, можна зробити висновок, що система підходу до навчання і виховання дітей, що мають потенціал обдарованості працює. Необхідно модернізувати її, враховувати індивідуальні показники розвитку дітей і згодом, про методику можна буде сказати як про дієву та ефективну у підході до обдарованих дітей та їх розвитку.

ВИСНОВКИ В даній роботі було теоретично проаналізовано проблеми розвитку інноваційного процесу у сучасному дошкільному закладі, розкрито поняття обдарованості, обдарованої дитини, суть інноваційних педагогічних основ роботи з обдарованими дітьми. На основі аналізу особливостей обдарованості, його складових, нами було запропоновано систему інноваційної роботи з розвитку обдарованості у дітей старшого дошкільного віку.

В наш час спостерігається підвищений інтерес до проблеми обдарованості, до проблем виявлення, навчання й розвитку обдарованих дітей, відповідно, до проблем підготовки педагогів для роботи з ними засобами інновацій. Обдарованість зараз визначається як здібність до видатних досягнень у будь-якій соціально значимій сфері людської діяльності. Обдарованість варто розглядати як досягнення і як можливість досягнення. Зміст твердження в тім, що потрібно брати до уваги не лише ті здібності, які вже виявилися, а й ті, які можуть виявитися.

Проблема обдарованості являє собою комплексну проблему: проблеми виявлення, навчання й розвитку обдарованих дітей, а також проблеми професійної й особистісної підготовки педагогів, психологів і керівників утворення необхідних умов для роботи з обдарованими дітьми.

Тому педагог повинен крокувати в одну ногу з обдарованою дитиною, використовуючи у своїй роботі інноваційні підходи та методики. Пошук та засвоєння інновацій, що сприяють якісним змінам в діяльності дошкільного закладу — головний механізм оптимізації розвитку системи дошкільної освіти.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Азарова Л. Н. Как развивать творческую индивидуальность младших дошкольников // Журнал практического психолога. — 1998. — № 4. — С. 83.

2. Гільбух Ю. З. Увага: обдаровані діти. — К.: Знання, 1991.

3. Красноголов В. О. Визначене поняття «обдарованість» в зарубіжній психолого-педагогічній літературі // Обдарована дитина. — 1998. — № 5—6.

4. Красноголов В. О. Комплексна психодіагностика якостей. Визначення творчої індивідуальності дітей і шляхів її розвитку // Обдарована дитина. — 1999. — № 2.

5. Кудрявцев В. Т. Инновационное дошкольное образование: опыт, проблемы и стратегии развития//Дошкольное воспитание. 1997. № 7, 10, 12. 1998. № 1, 4, 5, 10, 11. 1999. № 3, 12.

6. Лейтес Н. С. Бывают выдающиеся дети // Семья и школа. — 1990. — № 3.

7. Лейтес Н. С Воспоминания, размышления, беседы. // Психологический журнал. — 1992. — № 1.

8. Майер А. А. Управління інноваційними процесами в ДУЗ: Методичний посібник. — К.:ТЦ Сфера, 2008.

9. Матюшкин А. М. Концепция творческой одаренности // Вопросы психологии. — 1989. — № 6. — С. 29−33.

10. Моляко В. А. Проблемы психологии творчества и разработка подхода к изучению одаренности // Вопросы психологии. — 1994. — № 5.

11. Нємов Р.С. Психологія. Кн. 3. Експериментальна педагогічна психологія та психодіагностика. — К.: Просвіта, 1995. — 508 с.

12. Нємов Р. С. Психологія. — К.: Просвіта, 1995.

13. Общая психология / Под ред. А. В. Петровского. — М.: Просвещение, 1977.

14. Одаренные дети. Пер. с англ./ Под общ. ред. Бурменской Г. В., Слуцкого В. М. — М.: Прогресс, 1991. — 383 с.

15. Основи психодіагностики: Учб. посібник для студентів вузів / Під. заг. ред. А. Г. Шмельова. — О: Фенікс, 2006. — 544 с.

16. Поташник М. М., Хомерики О. Б. Структуры инновационного процесса в образовательном учреждении// Магистр. 1994. № 5.

17. Психологія: Підручник / За ред. Трофімова Ю.Л. — К.: Либідь, 1999. — 511 с.

18. Савенков А. И. Диагностика детской одаренности как педагогическая проблема // Педагогика. — 2000. — № 10. — С.87—94

19. Сластенин В. А., Подымова Л. С. Педагогика: инновационная деятельность. М., 1997.

20. Холодная М. А. Психология интеллекта: парадоксы исследования. — Москва-Томск, 1997.

21. Шрагина Л. И. Оригинальность и творчество // Практична психологія і соціальна робота. — 1999. — № 3. — С.38 — 40.

22. Шумакова Н. Б. Междисциплинарный подход к обучению одаренных детей // Вопросы психологии. -1996. — № 3. — С. 34.

23. Шумакова Н. Б. и др. Исследование творческой одаренности с использованием тестов П. Торренса у младших дошкольников // Вопросы психологии. — 1991. — № 1. — С. 27.

24. Фалюшина Л. И. Управление качеством образовательного процесса в дошкольном образовательном учреждении. М., 2003.

25. Юсуфбєкова Н.Р. Загальні основи педагогічної інноватики. К., 2011.