Євросоюз та проблеми інтеграції української економіки

Державний вищий навчальний заклад

Міністерства освiти і науки, молоді та спорту України

Запорiзький національний унiверситет

Кафедра міжнародної економіки та економічної теорії

КУРСОВА РОБОТА з «Міжнародної економіки»

на тему «Євросоюз та проблеми інтеграції української економіки»

Студента групи 3530−1 курсу II

факультету економічного Саличева Олександра Станіславовича Науковий керівник Вишняков В. М.,

доктор економічних наук, професор

Запоріжжя 2012

ЗМІСТ

РЕФЕРАТ

ВСТУП РОЗДІЛ 1. ЄВРОСОЮЗ ЯК ВИЩА СТАДІЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ

1.1 Сучасні економічні теорії європейської інтеграції

1.2 Цілі, завдання та принципи Євросоюзу

1.3 Головні досягнення ЄС на сучасному етапі його розвитку РОЗДІЛ 2. СУЧАСНІ ЕКОНОМІЧНІ ВІДНОСИНИ МІЖ УКРАЇНОЮ ТА ЄВРОПЕЙСЬКИИМ СОЮЗОМ

2.1 Торгівля товарами між Україною та ЄС

2.2 Торгівля послугами між Україною та ЄС

2.3 Прямі інвестиції між Україною та ЄС РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМИ ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ В ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ ВИСНОВКИ ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ ДОДАТОК

РЕФЕРАТ Курсова робота: 42 с., 10 мал., 8 табл., 8 додатків, 19 джерел.

Об'єкт дослiдження — інтеграційні процеси у світі.

Предмет дослідження — особливості інтеграції України до Європейського Союзу.

Мета роботи — визначення проблем інтеграції української економіки до Європейського Союзу та знаходження шляхів їх вирішення.

Метод дослідження — системного аналізу, аналізу і синтезу, порівняльного аналізу, статистичний, індукції та дедукції.

В роботі досліджуються сучасні проблеми інтеграції України до Євросоюзу. Розкривається сутність Європейського Союзу як вищої стадії економічної інтеграції, його завдання, принципи та цілі. Розглянуто сучасні економічні теорії європейської інтеграції та головні досягнення ЄС на сучасному етапі його розвитку. Проаналізовано та порівняно останні дані щодо складу та структури економічних відносин між Україною та ЄС. Виявлена низка основних проблем інтеграції української економіки до європейської та надані основні рекомендації щодо вирішення цих проблем.

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ, «ПОЗИТИВНА ІНТЕГРАЦІЯ», «НЕГАТИВНА ІНТЕГРАЦІЯ», ЕКСПОРТ, ІМПОРТ, САЛЬДО, КОЕФІЦІЄНТ ПОКРИТТЯ ЕКСПОРТОМ ІМПОРТУ, ПРЯМІ ІНВЕСТИЦІЇ, ЗОНА ВІЛЬНОЇ ТОРГІВЛІ.

ВСТУП Україна ще на початку свого становлення, як суверенної держави, проголосила курс на європейську інтеграцію, як перспективу свого розвитку. Це обумовлено не лише суто українськими інтересами, а й відповідними об'єктивними процесами, що відбуваються у системі світового господарства та світовій економіці, а саме створенням у світі декількох центрів економічного тяжіння, найбільшим із яких є європейський ринок, основу якого становить ЄС. Тому для України як європейської держави прагнення інтегруватися в європейські економічні структури є цілком природним і об'єктивним. Європейська інтеграція і членство в Європейському Союзі є стратегічною метою України, тому, що це найкращий спосіб реалізації національних інтересів, побудови економічно розвинутої і демократичної держави, зміцнення позицій у світовій системі міжнародних відносин; це шлях модернізації економіки, подолання технологічної відсталості, залучення іноземних інвестицій і новітніх технологій, створення нових робочих місць, підвищення конкурентної спроможності вітчизняного товаровиробника, вихід на світові ринки, насамперед на ринок ЄС.

Метою даної курсової роботи є визначення проблем інтеграції української економіки до Європейського Союзу та знаходження шляхів їх вирішення.

Завданням даної курсової роботи є:

— дослідити сучасні економічні теорії європейської інтеграції;

— визначити цілі, завдання, принципи та головні досягнення ЄС на сучасному етапі його розвитку;

— проаналізувати останні дані щодо складу та структури економічних відносин між Україною та ЄС;

— встановити взаємозв'язки між економічними відносинами України з Євросоюзом;

— виявити основні проблеми євроінтеграції України;

— сформулювати основні рекомендації щодо вирішення цих проблем.

Предметом курсової роботи є дослідження особливостей інтеграції України до Європейського Союзу.

Об'єктом курсової роботи є інтеграційні процеси у світі, а саме в Європі.

Логіка дослідження зумовила структуру курсової роботи: вступ, 3 розділи, висновки, список використаних джерел із 19 найменувань, 8 таблиць, 10 рисунків та 8 додатків. Загальний обсяг 42 сторінки.

У першому розділі проведено аналіз сучасних економічних теорій європейської інтеграції та визначено цілі, завдання, принципи та головні досягнення ЄС на сучасному етапі його розвитку.

Другий розділ є аналітичною частиною дослідження і містить аналіз останніх даних щодо складу та структури економічних відносин між Україною та ЄС, також в ньому встановлено взаємозв'язки між економічними відносинами України з Євросоюзом.

У розділі три виявлені проблеми євроінтеграції України та сформульовані основні рекомендації щодо вирішення цих проблем.

Інформаційними джерелами дослідження є періодичні видання, посібники, підручники та статистична база Державної Служби Статистики України.

РОЗДІЛ 1. ЄВРОСОЮЗ ЯК ВИЩА СТАДІЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ

1.1 Сучасні економічні теорії європейської інтеграції

З середини ХХ ст. теорія регіональної інтеграції набуває досить широкого поширення у світовій системі соціально-економічних наук, проте найбільш значущою вона стає в Європі, яка вже у 60-ті - 70-ті роки минулого століття значно просунулася вперед завдяки інтеграції ринків та інтеграції політики. До 90-х років у теорії європейської інтеграції, як її тоді почали називати, набули великого розповсюдження чотири основні моделі, які мали дослідницько-правову регламентацію:

1) економічний федералізм;

2) економічна інтеграція європейського типу;

3) регіональна інтеграція;

4) міжнародно-правове регулювання.

Особливістю європейської інтеграції є те, що між теоретичним обґрунтуванням її основних положень та практичним впровадженням існує невелика відстань, яка вимірюється 15−20-ма роками великих дискусій та швидких економічних та організаційних змін. Підтвердженням цьому може слугувати стрімкий перехід від зони преференційної торгівлі, а потім вже і зони вільної торгівлі, який був закладений у 50−60-ті рр. до економічного союзу, що сформувався на поч. 90-х. Таким чином була реалізована теорія А. Купера та Б. Массела щодо формування митного союзу, з якої чітко випливала інтеграційна теорія зниження трансакційних витрат Х. Джонсона при відокремленні приватних та суспільних витрат. Спробу визначення ефекту європейської інтеграції зробив у 70-ті роки голландець Я. Тінберген, який проводив розмежування між «негативною» та «позитивною» інтеграцією. Саме з останньої випливала ідея щодо етапності усунення митних бар'єрів та прийняття відповідних законів і створення інституцій (наднаціональних структур), які потім трансформувалася в основні постулати теорії європейського інституціалізму. Під «негативною інтеграцією» названий вище дослідник розумів просте усунення бар'єрів на шляху транскордонного переміщення товарів, послуг і факторів виробництва, що врешті-решт вело, на його думку, до зниження цін, підвищення якості товарів та послуг, а відтак і до зростання ефективності національних економік. Хоча з іншого боку, перелік вище наведених заходів можна трактувати як принципово новий рівень загострення конкуренції. «Позитивну інтеграцію» Я. Тінберген розумів як процес прийняття наднаціональних законів і створення відповідних інститутів, що суттєво збільшувало мобільність факторів виробництва.

Заслуговує на увагу також теорія Б. Баласси, який чітко встановлює єдність інтеграції взагалі та європейської зокрема, а також етапи країнової конвергенції в межах інтеграційного формування, хоча сам автор у відомій праці «Теорія економічної інтеграції» (1961 р.) називає їх стадіями і визначає послідовність об'єднувальних дій таким чином:

1) створення зони вільної торгівлі;

2) митний союз;

3) спільний ринок;

4) економічний союз;

5) повна економічна інтеграція.

Як вже зазначалось вище, країни Європейського Союзу пройшли усі етапи свого розвитку і зараз опинилися перед дилемою: чи подальше розширення складу ЄС чи поглиблення внутрішньої інтеграції, тобто екстенсивний чи інтенсивний шлях розвитку цього найбільшого у світі угруповання. Це заставило багатьох науковців з країн ЄС теоретично визначити нові шляхи удосконалення внутрішнього механізму функціонування цієї організації, яка все більше нагадувала модель централізованого планування та регулювання міжкраїнових пропорцій, а також зайнятися обґрунтуванням доцільних меж розширення Євросоюзу через високі темпи зростання флоридизації населення в країнах Старої Європи.

Основні постулати першого напрямку розвитку теорії євроінтеграцїі досить чітко викладені у праці англійця Алі М. Ель-Аграа, який чітко виділяє більш високі, на його думку, форми економічної інтеграції, а саме: 1) збільшення мобільності факторів виробництва через усунення бар'єрів, що заважають транскордонній торгівлі, 2) координація грошово-кредитної та податкової політики (у ряді інших праць зазначаються напрями: інвестиційний, монетарний, фіскальний), 3) формування загальних спільних цілей, які налаштовані на досягнення повної зайнятості, пришвидшеного економічного зростання, конвергенції у розподілі доходів тощо. П’ять років, що пройшли з того часу наочно продемонстрували: в Європейському Союзі проблема гармонізації фіскальної та монетарної моделей знаходиться поки що на дискутивному рівні через доволі різні ступені соціально-економічного розвитку і до остаточної їх гармонізації в межах Європейського монетарного союзу ще далеко.

" Вибухоподібне" розширення ЄС, яке пророкувалося провідними фахівцями Інституту стратегічних досліджень у Мілані (Італія) Паолою Савоною та Жаном Карло ще у 1995 році, здійснилося у 2004 році, коли ЄС упродовж одного дня — першого травня, суттєво збільшив свої кордони вийшовши на перше місце серед глобальних конкурентів США та Японії за площею, чисельністю населення та ВВП, проте значно знизивши відносний показник цього макроекономічного індикатора з $ 22 000 (ПКС, 2003) до $ 19 900 (ПКС, травень 2004;го року, експертні дані). Турбокапіталізм, як називають його вище названі автори, упродовж ХХІ ст. значно посилить динаміку руху капіталу, а відтак розвиватиметься у двох напрямках: розширення геоекономічного простору та надбудова нових поверхів інтеграції. Підтвердженням першої тези могла б слугувати цитата із спільного твору вище згаданих італійців: «Після виснаження ресурсів дешевої робочої сили Східної Європи завдяки її інтеграції до європейського економічного простору, а також зростанню її добробуту, а відтак і заробітної плати трудящих, Європа буде вимушена звернутися до країн півдня Середземного моря.»

В іншому місці книги автори чітко прогнозують: для того щоб зберегти відносно сталі темпи економічного зростання Європейський Союз у 2020 році має вийти на українсько-російський кордон.

ХХІ століття було ознаменовано потужним «вибухом» нових теорій євроінтеграції. Серед них на перше місце вийшла проблема політичної інтеграції, яку можна охарактеризувати як таку що суттєво посилить існуючу інституційну модель ЄС. Проте серед багатьох новітніх економічних інтеграційних теорій на перший план поступово стала виходити теорія внутрішнього регіоналізму (М.Кітінг, Дж. Логлін, Р. Хадсон, А. Вільямс та інші), метою якої було обґрунтування створення гомогенного європейського економічного простору, в якому вдасться зменшити соціально-економічні диспропорції за рахунок посиленого впливу наднаціональних європейських структур. Сюди ж було додано принципи, які потім стали нормою європейської регіональної політики: субсидіарність (делегування в регіон тієї суми повноважень, які він може ефективно виконувати), компліментарності (структурні фонди ЄС можуть підтримати будь-який проект, якщо у регіоні будуть також вишукані кошти у розмір 25−75% (в залежності від рівня розвитку країни) для його фінансування), програмованості, визначення депресивності тощо.

Таким чином, одразу після створення економічного та політичного союзу країн-учасниць має розвиватися процес регіональної європейської єдності (її друга назва — регіональний союз чи «Європа Регіонів»). Дивіться рис. 1.1.

Рис. 1.1 — Стадії європейської економічної інтеграції (поч. XXI ст.)

1.2 Цілі, завдання та принципи Євросоюзу

Європейський Союз — інтеграційне об'єднання 27-ми країн на основі спільних людських і демократичних цінностей, яке має на меті досягнення стабільності, миру та процвітання. ЄС є унікальним міжнародним утворенням, адже його держави-члени заснували спільні інституції та делегували їм певну частку свого суверенітету для того, щоб можна було демократично, на загальноєвропейському рівні ухвалювати рішення з конкретних питань, які становлять загальний інтерес. ЄС — унікальне міжнародне явище. Він поєднує ознаки міжнародної організації і держави, проте формально не є ні тим, ні іншим. Союз не є суб'єктом міжнародного публічного права, проте має повноваження на участь в міжнародних відносинах і грає в них чималу роль.

ЄС є найпотужнішим міждержавним об'єднанням: він займає перше місце у світі за розмірами ВВП, третє місце за чисельністю населення, сьоме місце за площею, найвищі показники у світі за рівнем якості життя та доходами населення.

В 1992 р. було підписано Маастрихтський договір, яким формально покладено початок новому етапові розвитку інтеграції і який заснував Європейський Союз на базі Європейських співтовариств, доповнених сферами політики й формами співробітництва, визначених у цьому Договорі.

До головних інституцій ЄС належать: Європейська комісія, Європейська рада, Рада міністрів, Європейський парламент, Суд Європейського Союзу, Економічний і соціальний Комітет, Комітет регіонів та Лічильна палата.

Завдання ЄС зводяться до такого:

1. Сприяти соціально-економічному прогресу, високому рівню зайнятості, досягненню збалансованого і рівномірного розвитку шляхом створення простору без внутрішніх кордонів через посилення економічних та соціальних зв’язків.

2. Створення економічного та валютного союзу, що передбачає введення єдиної валюти відповідно до положень даного Договору.

3. Утверджувати свою ідентичність на міжнародній арені, зокрема шляхом здійснення спільної зовнішньої політики та політики безпеки, не виключаючи можливості оформлення в майбутньому спільної оборонної політики.

4. Посилити захист прав та інтересів народів, що входять до держав-членів, шляхом запровадження громадянства Союзу.

5. Розвивати й утверджувати роль Союзу у сфері свободи, безпеки та справедливості, в якому забезпечується свобода пересування людей поряд з відповідними заходами по контролю за зовнішнім кордоном, наданням притулку, імміграцією, а також по запобіганню та боротьбі зі злочинністю.

6. Забезпечити дотримання умов створення ЄС і спиратись на них для визначення, в якій мірі політика та форми співробітництва, запроваджені даним Договором, потребують перегляду з метою забезпечення ефективності механізмів та інститутів Співтовариства.

Як і кожна інша організація, ЄС має певні цілі свого функціонування та заснована на певних принципах.

Основними найважливішими принципами є:

1) повага національних особливостей держав-членів, системи правління яких засновані на демократичних принципах;

2) повага прав людини у відповідності з Європейською Конвенцією про захист прав людини, яка була прийнята в 1950 р., та конституційними традиціями, спільними для держав-членів.

Що стосується цілей, то вони наступні:

Ё створення спільного ринку, економічного та валютного союзу;

Ё сприяння всюди в співтоваристві:

— гармонійному та збалансованому розвитку економіки;

— стійкому та не інфляційному зростанню без шкоди навколишньому середовищу;

— високому рівню конвергенції економічної діяльності;

— високому рівню зайнятості і соціального захисту;

— укріпленню економічних і соціальних взаємозв'язків та солідарності держав-членів.

Ё діяльність включає:

— відміну мита та квот, а також інших заходів, які мають аналогічний ефект;

— спільну торгову політику;

— створення внутрішнього ринку з вільним рухом товарів, людей, послуг і капіталу;

— проведення спільної політики в галузі риболовства, сільського господарства та транспорту;

— створення режиму, що забезпечує захист від недобросовісної конкуренції на внутрішньому ринку;

— зближення законодавств країн-членів;

— проведення спільної політики в соціальній сфері, в галузі охорони навколишнього середовища та допомогу розвитку;

— укріплення економічного та соціального зв’язку;

— підвищення конкурентоспроможності промисловості країн співтовариства;

— наукові дослідження, удосконалення технологій, створення транс'європейських мереж;

— сприяння: досягненню високого рівня охорони здоров’я; забезпеченню освіти та професійної підготовки високої якості; поліпшенню захисту споживачів;

— заходи в галузі енергетики, туризму та захисту громадянського населення при надзвичайних ситуаціях.

Таким чином, в Європі було створено сильне співтовариство, основною ціллю якого було досягнення загальноєвропейського добробуту через контролювання та регулювання майже усіх сфер суспільного життя.

1.3 Головні досягнення ЄС на сучасному етапі його розвитку Головними досягненнями ЄС на сучасному етапі його розвитку є побудова спільного ринку, створення економічного і валютного союзу на основі єдиної грошової одиниці — євро, створення Шенгенського простору і введення єдиної візи для іноземців на підставі Шенгенських угод, розробка і проведення інститутами Європейського Союзу загальної політики в різних галузях; формування права Європейського Союзу — самостійної правової системи, яка регулює багато важливих сфер суспільних відносин за участю держав-членів, юридичних осіб і пересічних громадян; введення інституту громадянства Союзу як стійкого правового зв’язку громадян держав-членів безпосередньо з Європейським Союзом; перетворення Європейського Союзу на самостійного учасника міжнародних відносин, встановлення Союзом партнерських відносин з іноземними державами.

Європейська інтеграція забезпечила стабільність, мир і економічне процвітання впродовж останніх п’ятдесяти років. Вона допомогла підняти рівень життя, створити внутрішній ринок, ввести єдину загальноєвропейську валюту — євро — і укріпити роль Союзу в світі.

РОЗДІЛ 2. СУЧАСНІ ЕКОНОМІЧНІ ВІДНОСИНИ МІЖ УКРАЇНОЮ ТА ЄВРОПЕЙСЬКИИМ СОЮЗОМ Останнім часом у світовій економіці відбулися значні кількісні та якісні зміни, пов’язані з поширенням процесів глобалізації. Ставлення європейської спільноти до України та, відповідно, оцінка її можливостей інтегруватися у її господарство значною мірою залежить від сукупності показників розвитку міжнародної торгівлі товарами та послугами. Отже, давайте детально розглянемо зовнішню торгівлю товарами та послугами України з ЄС.

2.1 Торгівля товарами між Україною та ЄС Дивлячись на таблицю А-1 (Додаток А), ми можемо побачити, що Європейський Союз є одним із основних українських торговельних партнерів по торгівлі товарами. Його доля у загальному обсязі експорту товарів України за 2010 рік становила 25,4%.

У 2010 р. експорт товарів до країн ЄС склав 13 051,9 млн. дол. США і збільшився по відношенню до 2009 р. на 37,4%, імпорт — відповідно 19 101,2 млн. дол. та 24,1% (Рис. 2.1). Негативне сальдо становило 6049,3 млн.дол. (мінус 5893,4 млн. дол. у 2009 р.). Коефіцієнт покриття експортом імпорту складав 0,68. Динаміку цих показників за 2004;2010 роки, ми можемо подивитись на таблиці Б-2 та рисунку Б-1 (Додаток Б).

Рис. 2.1 — Зовнішня торгівля товарами з країнами ЄС У загальному обсязі експорту частка країн ЄС становила 25,4%, імпорту — 31,4% (у 2009р. відповідно 23,9% і 33,9%).

Головними партнерами як в експорті, так і в імпорті товарів залишаються Італія (відповідно 2412,4 і 1390,3 млн.дол.), Польща (1787,2 і 2788,8 млн.дол.) та Німеччина (1499,5 і 4603,1 млн.дол.). Як бачимо динаміка торгівлі з цими країнами дуже мінлива. Щодо зовнішньої торгівлі з іншими країнами-членами ЄС — то це таблиця В-1 (Додаток В).

Експорт товарів до Італії збільшився проти 2009р. на 1184,8 млн.дол. (на 96,5%), Польщі - на 579,2 млн.дол. (на 47,9%), Німеччини — на 251,3 млн.дол. (на 20,1%), Румунії - на 386,5 млн.дол. (у 2,2 раза), Чеської Республіки — на 285,6 млн.дол. (на 83,8%). У той же час зменшився експорт до Іспанії - на 158,7 млн.дол. (на 27,8%), Нідерландів — на 31,6 млн.дол. (на 5,3%), Фінляндії - на 3,3 млн.дол. (на 8,9%), Швеції - на 3,3 млн.дол. (на 4,1%).

Імпорт товарів збільшився із усіх країн ЄС, крім Естонії, Латвії та Швеції. При цьому, обсяг імпорту товарів з Німеччини збільшився на 751 млн.дол. (на 19,5%), Польщі - на 618,5 млн.дол. (на 28,5%), Угорщини — на 536,3 млн.дол. (на 79,1%), Італії - на 250,5 млн.дол. (на 22%).

Вагому частку товарної структури українського експорту до країн ЄС складали чорні метали — 29,3%, руди і концентрати залізні - 10,8%, електричні машини — 9,5%, продукція агропромислового комплексу — 16,2%

Найбільші експортні поставки чорних металів здійснювались до Італії, Румунії, Польщі; руд і концентратів залізних — до Польщі, Чеської Республіки, Австрії; електричних машин — до Угорщини, Німеччини, Польщі;продукції АПК — майже до всіх країн ЄС.

Основу товарного імпорту з країн ЄС складали механічні машини — 11%, електричні машини — 9,3%, фармацевтична продукція — 8,5%, пластмаси і вироби з них — 5,4%, засоби наземного транспорту — 4,6%.

Найбільші імпортні надходження механічних машин здійснювались із Німеччини, Італії, Польщі; електричних машин — з Угорщини, Німеччини, Польщі; фармацевтичної продукції - з Німеччини, Франції, Угорщини; засобів наземного транспорту — Німеччина, Франція, Італія, Чехія, Польща; пластмас і виробів з них — Великобританія, Німеччина, Франція, Польща.

2.2 Торгівля послугами між Україною та ЄС

ЄС, також, є одним із основних українських торговельних партнерів по торгівлі послугами. Його доля у загальному обсязі експорту послуг України за 2010 рік становила 27,1% (Додаток Г).

У 2010 р. експорт послуг до країн ЄС склав 3188,7 млн. дол. США і по відношенню до 2009 р. становив 105,6%, імпорт — відповідно 3023,5 млн. дол. та 99,4% (Рис. 2.2). Позитивне сальдо становило 165,2 млн. дол. (у 2009р. — від'ємне 21,5 млн. дол.). Коефіцієнт покриття експортом імпорту складав 1,05. Динаміку цих показників за 2004;2010 роки, ми можемо подивитись на таблиці Ґ-1 та рисунку Ґ-1 (Додаток Ґ).

Рис. 2.2 — Зовнішня торгівля послугами з країнами ЄС Питома вага експорту послуг до країн ЄС у загальному обсязі складала 26,8%, імпорту — 54% (у 2009р. — відповідно 31,5% та 58,8%).

Головними партнерами як в експорті, так і в імпорті були Кіпр (414,6 млн.дол. і 814,4 млн. дол.), Сполучене Королівство (відповідно -548,1 млн.дол. і 586,3 млн. дол.), Німеччина (335,2 млн. дол. і 310 млн. дол.), Франція (123 млн.дол. і 223,7 млн. дол.) та Австрія (181,6 млн. дол. і 140,2 млн.дол.). Щодо зовнішньої торгівлі послугами з іншими країнами-членами ЄС — то це таблиця Д-1 (Додаток Д).

Експорт послуг до країн ЄС збільшився проти 2009р. за рахунок зростання обсягів експорту послуг до Угорщини — на 155,6 млн. дол. (у 3,3 рази), Франції - на 34,8 млн. дол. (на 39,4%), Австрії - на 17,8 млн. дол. (на 10,9%). Одночасно зменшилися обсяги послуг, наданих Кіпру — на 46,6 млн.дол. (на 10,1%) та Німеччині - на 40,3 млн. дол. (на 10,7%).

Імпорт послуг з країн ЄС зменшився за рахунок скорочення обсягів послуг, одержаних з Австрії - на 88,2 млн. дол. (на 38,6%), Франції - на 78,7 млн.дол. (на 26%), Сполученого Королівства — на 67,6 млн. дол. (на 10,3%), Німеччини — на 51,3 млн. дол. (на 14,2%), Чеської Республіки — на 28,9 млн.дол. (на 43%), Італії - на 13,4 млн. дол. (на 27,6%). Одночасно збільшилися обсяги послуг, одержаних з Кіпру — на 145,1 млн. дол. (на 21,7%), Португалії - на 43,2 млн. дол. (у 5,1 рази), Швеції - на 30,1 млн. дол. (на 23,4%).

В загальному обсязі українського експорту до країн ЄС переважну частку мали транспортні послуги (56%), різні ділові, професійні та технічні (20,2%).

В експорті транспортних послуг переважали Сполучене Королівство (390,5 млн. дол.), Кіпр (255,9 млн. дол.), Бельгія (211,1 млн. дол.); різних ділових, професійних та технічних послуг — Сполучене Королівство (107,5 млн. дол.), Німеччина (85,6 млн. дол.) та Естонія (63,7 млн. дол.).

Найбільшу питому вагу в загальному обсязі імпорту займали фінансові послуги (28%), транспортні (16,5%) та різні ділові, професійні та технічні (16,3%).

Головними партнерами в імпорті фінансових послуг були Сполучене Королівство (294,2 млн. дол.), Кіпр (237 млн. дол.), Франція (132,5 млн. дол.) та Швеція (79,3 млн. дол.); різних ділових, професійних та технічних послуг — Сполучене Королівство (114,6 млн. дол.), Німеччина (93 млн. дол.), Кіпр (50,6 млн.дол.); транспортних послуг — Німеччина (88,6 млн. дол.), Сполучене Королівство (86,8 млн. дол.) та Кіпр (71,6 млн. дол.).

2.3 Прямі інвестиції між Україною та ЄС Обсяг прямих інвестицій в економіку України з країн ЄС на 01.01.2011 становив 35,2 млрд. дол. США, що складає 78,8% загального обсягу інвестицій в Україну (на 01.01.2010 — 31,6 млрд. дол., 78,9%) (Рис. 2.3.). Динаміку прямих інвестицій в економіку України з 2007;2011 рр. ми можемо побачити на таблиці Е-1 та Рис. Е-1 (Додаток Е).

Рис. 2.3 — Прямі інвестиції в Україну Головними країнами-інвесторами, на які припадає понад 82% загального обсягу інвестицій з ЄС, є Кіпр — 9914,6 млн. дол. (28,1% загального обсягу інвестицій з країн ЄС), Німеччина — 7076,9 млн. дол. (20,1%), Нідерланди — 4707,8 млн. дол. (13,4%), Австрія — 2658,2 млн. дол. (7,5%), Франція — 2367,1 млн. дол. (6,7%) та Сполучене Королівство — 2298,8 млн. дол. (6,5%).

Рис. 2.4 — Прямі інвестиції в Україну з окремих країн ЄС Значні обсяги прямих інвестицій з країн ЄС зосереджено на підприємствах промисловості (34,4%). Серед галузей переробної промисловості суттєві обсяги інвестицій внесено в металургійне виробництво та виробництво готових металевих виробів; у виробництво харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів і в хімічну та нафтохімічну промисловість. У фінансових установах акумульовано 33,6% прямих інвестицій, в організаціях, що здійснюють операції з нерухомим майном, оренду, інжиніринг та надання послуг підприємцям — 9,9% та на підприємствах торгівлі, ремонту автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку — 9,4%.

Так, інвесторами з Кіпру до підприємств промисловості інвестовано 2615,7 млн.дол. (26,4% до загального обсягу інвестицій з країни), організацій і установ, що здійснюють фінансову діяльність, — 1976,7 млн.дол. (19,9%) та операції з нерухомим майном, оренду, інжиніринг та надання послуг підприємцям — 1945,9 млн.дол. (19,6%).

З Німеччини та Нідерландів до підприємств промисловості надійшло 5380,9 млн. дол. (76,0%) та 1904,8 млн. дол. (40,5%) відповідно, у тому числі переробної - 5343,1 млн.дол. (75,5%) та 1634,7 млн.дол. (34,7%).

Інвесторами з Австрії та Франції найбільше інвестицій внесено до фінансових установ — 1969,5 млн.дол. (74,1%) та 2014,5 млн. дол. (85,1%) відповідно.

Зі Сполученого Королівства у підприємства промисловості інвестовано 578,7 млн.дол. (25,2%), в організації, які здійснюють операції з нерухомим майном, оренду, інжиніринг та надання послуг підприємцям — 519,0 млн.дол. (22,6%), а також у підприємства торгівлі, ремонту автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку — 402,5 млн.дол. (17,5%).

Обсяг інвестицій з України в економіку країн ЄС на 01.01.2011 складає 6523,9 млн. дол., або 94,9% загального обсягу інвестицій з України (на 01.01.2010 — 5910,9 млн. дол., 94,9%) (Рис. 2.5.). Динаміку прямих інвестицій з України до ЄС із 2007;2011 рр. ми можемо побачити на таблиці Є-1 та Рис. Є-1 (Додаток Є).

Рис. 2.5 — Прямі інвестиції з України, млн. дол.

Найбільші обсяги інвестицій на 01.01.2011 спрямовано до Кіпру — 6342,5 млн. дол. (97,2% загального обсягу інвестицій в країни ЄС). Друге та третє місця за обсягами інвестицій посідають Латвія та Польща, в економіку яких з України надійшло відповідно 87,9 млн. дол. та 49,1 млн. дол. США.

Переважна частка українських інвестицій до Кіпру здійснена резидентами, що зареєстровані за видом економічної діяльності «операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг та надання послуг підприємцям», до Латвії - установами фінансової діяльності, до Польщі - підприємствами торгівлі, ремонту автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку.

Отже, між Україною та Європейським Союзом існує потужний економічний взаємозв'язок, який проявляється у торгівлі різноманітними товарами та послугами, в обміні прямих інвестицій. З 2004;2010 рр. зовнішньоторговельний оборот зріс майже у 2 рази, при цьому імпорт європейської продукції зріс, а експорт української продукції зменшився, об'єми прямих інвестицій в Україну з ЄС та з України в ЄС зросли у 14 разів. Тобто, спостерігається посилення взаємозв'язку між Україною та ЄС.

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМИ ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ В ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ

Європейська інтеграція — це магістральний напрям розвитку континенту, який визначить як ситуацію в самій Європі в третьому тисячолітті, так і її місце у світі. Європейська інтеграція і членство в Європейському Союзі є стратегічною метою України, тому, що це є найкращим способом реалізації національних інтересів, побудови економічно розвинутої і демократичної держави, зміцнення позицій у світовій системі міжнародних відносин. Сьогодні Європейський Союз займає провідні позиції у світовому господарстві. На його частку припадає 41,4% світового товарного експорту та 39,8% імпорту, 42,8% світового експорту та 41,9% імпорту послуг. Тому для будь-якої країни співробітництво з Європейським Союзом означає можливість отримати істотні економічні здобутки.

Для України європейська інтеграція — це шлях модернізації економіки, подолання технологічної відсталості, залучення іноземних інвестицій і новітніх технологій, створення нових робочих місць, підвищення конкурентної спроможності вітчизняного товаровиробника, вихід на світові ринки, насамперед на ринок ЄС. Основними політичними вигодами послідовної європейської інтеграції є зміцнення стабільності демократичної політичної системи та її інститутів, модернізація правового поля і забезпечення прозорості національного законодавства, поглиблення культури демократії і повага до прав людини.

З точки зору ЄС, Україна становить високу зацікавленість іноземного капіталу щодо поглиблення економічних зв’язків, враховуючи вигідність географічного положення, наявність багатих природних ресурсів, потенціал належно підготовлених фахівців.

Розвиток інтеграційних процесів в Європі є звичайним явищем, що визначає теперішній та майбутній її розвиток, що ж до інтеграційного руху України до Європейського Союзу, то тут, на жаль, ситуація не втішна. Головним здобутком України є лише визнання всіма учасниками та владними органами євроінтеграції та тісне співробітництво з деякими країнами — учасницями Євросоюзу.

Україна заявила про Європейський вибір відразу після того, як стала незалежною. За роки незалежності нами було зроблено небагато, але вже сьогодні, ми можемо говорити про створення Зони вільної торгівлі між Україною та ЄС. В 2011 році була парафійована Угода про асоціацію. Метою УА є перехід до політичної асоціації та економічної інтеграції між Україною та Європейським Союзом. Ця угода замінить чинної з 1998 року Угоди про партнерство та співробітництво в якості правової основи їхніх відносин. Але судові процеси над лідерами опозиції, які в ЄС однозначно сприймають як прояви «вибіркового судочинства», та інші прояви згортання демократичних процесів в Україні зумовили гальмування процесу укладання УА. Якщо недавно передбачалося, що УА може бути офіційно підписана влітку 2012 р. та набути чинності в частині «економічних» розділів і ПВЗВТ (Поглиблена і всеосяжна зона вільної торгівлі) уже на початку 2013 року, то нині такий сценарій видається нереальним.

Більшість держав-членів ЄС вважають за неможливе укладання такої масштабної і важливої для ЄС угоди з країною, яка демонстративно нехтує своїми зобов’язаннями у сфері дотримання стандартів демократії і чиї євроінтеграційні декларації так демонстративно не збігаються з реальними діями. За таких умов найближчим сприятливим часом для підписання УА є період одразу після парламентських виборів, що відбудуться 28 жовтня 2012 року, в разі, якщо вони будуть визнані міжнародними спостерігачами такими, що відповідають міжнародним стандартам.

Є й інші політичні ризики, зокрема, посилення тиску на Україну з боку Російської Федерації з метою схилити Київ до відмови від УА з Євросоюзом і приєднання до керованого Росією Митного союзу. Оскільки членство України у будь-якому митному союзі позбавляє її права самостійно укладати угоди про вільну торгівлю, такий крок унеможливить укладання Угоди про асоціацію з ЄС.

Незважаючи на численні економічні та політичні проблеми, які підсилені економічною кризою держави, Україна все ж таки намагається втілити в життя власну зовнішньоекономічну стратегію, основою якої є європейський вибір, перспективна мета входження до ЄС, а також розвиток двосторонніх економічних відносин із Францією, Італією, Німеччиною.

Залишаючись за межами Європейського Союзу, Україна успішно асоціюється з процесом здійснення спільної європейської політики безпеки та оборони (ЄПБО). Наша держава бере участь у Поліцейських місіях ЄС в Боснії та Герцеговині та Республіці Македонія. Україна активно взаємодіє з ЄС у сфері боротьби з нелегальною міграцією та організаційною злочинністю.

Отже, головними невирішеними проблемами залишаються:

1. Обмеженість надійного джерела та потенціалу розвитку експортних можливостей — стійкого платоспроможного внутрішнього ринку;

2. Слабкі позиції України у сфері високих технологій, низький рівень розвитку НТП;

3. Недостатній рівень розвитку сучасної інфраструктури, особливо інформаційної і транспортної, та видів діяльності, що підтримують присутність українських виробників на міжнародних ринках;

4. Невисокий рівень конкурентоспроможності вітчизняних виробників, їх товарів і послуг та економіки країни в цілому; архаїчна структура промисловості, яка залишається без змін: у ній традиційно переважають матеріалота енергомісткі виробництва, наприклад, важке машинобудування, хімічна та будівельна промисловість, виробництво сільськогосподарської техніки тощо, високотехнологічні виробництва сьогодні не визначають промисловий профіль країни ;

5. Відсутність масштабних інвестицій в економіку України з боку провідних європейських ТНК, що унеможливлює входження українських виробників до їх міжнародних розподільчих систем;

6. Складнощі створення й удосконалення фондового ринку;

7. Недостатня готовність інституційної структури в Україні, брак кваліфікованих кадрів, ресурсної бази для виконання відповідних заходів.

8. Економічна криза, що гальмує вихід нашої країни на світовий ринок в цілому та європейський зокрема і утвердження на них потенційно конкурентоспроможних українських підприємств. До того ж нагромадження взаємної заборгованості між підприємствами перешкоджає розвитку нормальної кооперації, без чого неможливо забезпечити випуск кінцевої продукції.

9. Експорт на європейські ринки товарів з низьким ступенем обробки, промислових товарів споживчого призначення та сільськогосподарської продукції, які і так цими товарами насичені.

10. Брак досвіду діяльності українських експортерів на зовнішніх ринках. Часто-густо міжнародне співробітництво гальмується недостатньою підтримкою виробників з боку відповідних міністерств та відомств. До того ж можна назвати численні випадки, коли Україна втрачала вигідні можливості внаслідок неефективної системи вироблення та реалізації економічної політики в цілому.

11. Несиметричність рівнів відкритості ринків Євросоюзу та України через застосування Європейським Союзом політики жорсткого протекціонізму відносно національних товаровиробників, а саме — застосування з боку Євросоюзу кількісних обмежень на імпорт чутливих для України товарів (сталеливарної продукції, текстилю й одягу) та антидемпінгових заходів, які призвели до значного скорочення експорту високоліквідних товарів, що перебувають під дією антидемпінгових процедур (складається ситуація, яка може призвести до значного або повного блокування експорту українських валютоємких товарів на ринки країн-членів Європейського Союзу; це, в свою чергу, може призвести до скорочення виробництва згаданих товарів в Україні, звуження сегментів європейського ринку для збуту української продукції та до значних втрат валютних надходжень в Україну).

12. Прояви згортання демократичних процесів в Україні (на прикладі судових процесів над лідерами опозиції - «вибіркове судочинство»).

Україні час зробити ревізію своїх суперечливих досягнень останнього періоду і знайти кращий шлях підвищення власного конкурентного потенціалу і здатності бути повноцінним суб'єктом міжнародних відносин. Пропоную такі шляхи вирішення висвітлених вище проблем:

1) Проводити послідовну лібералізацію зовнішньоторговельного режиму, спрямовану на відкриття внутрішнього ринку та нарощування експорту. Лібералізація експортного режиму має стати головним фактором нарощування та розвитку експорту, що впливатиме на вирівнювання платіжного балансу, скорочення дефіциту державного бюджету, подолання платіжної кризи. Саме надходження від експорту мають стати джерелом отримання додаткових коштів на закупівлю технологій та інвестиційних товарів виробничо-промислового призначення для проведення реструктуризації експортоспроможних галузей та забезпечення технологічного оновлення виробництва.

2) Правомірним є, поряд з повною лібералізацією експорту, вживати у майбутньому заходів обмеженого протекціонізму в політиці щодо імпорту, спрямованих на сприяння імпорту інвестиційних товарів та обмеження доступу споживчих товарів, додаткове ввезення яких може спричинити шкоду окремим галузям економіки, в першу чергу сільському господарству, харчовій промисловості та іншим галузям, що перебувають у процесі реструктуризації.

3) Необхідно у державному бюджеті України передбачити спеціальну статтю, де були б акумульовані внутрішні фінансові ресурси, які (разом з технічною допомогою, донорськими внесками та іншими формами міжнародної допомоги) спрямовувалися б на здійснення заходів з приведення країни у відповідність до норм та стандартів ЄС. Ми спостерігаємо, що сьогодні стає достатньо очевидною важливість врахування фінансової складової євроінтеграційного руху. Природним є розуміння того, що для якнайшвидшого втілення економічних реформ в Україні держава звертається за фінансовою підтримкою до міжнародних фінансових інститутів та найбільших країн-донорів.

4) Стратегія виходу на ринки країн Західної Європи має поєднувати сировинний напрям (при досягненні якомога більш високого ступеня переробки вихідної сировини) з напрямом проникнення на ринки продукції з високим ступенем обробки на основі ретельно проведеної діагностики конкурентоспроможності українських товарів і послуг на ринку країн ЄС. Важливим перспективним завданням має стати вихід на ринки країн ЄС з принципово новими виробами: в галузі ракетної та авіаційної техніки (особливо виробництва важких транспортних літаків), середнього та великого машинобудування, приладобудування, окремих виробництв електронної та електротехнічної промисловості, виробництва зварювальної апаратури.

5) Україна повинна велику роль приділяти модернізації програм соціального захисту, зниженню рівня безробіття. Соціальні параметри розвитку України і країн ЄС свідчать про якісну різницю стандартів життя їхнього населення. Наприклад, близько чверті громадян України перебувають за межею бідності. Водночас соціальне розшарування має разючі масштаби. Зберігається критичне співвідношення доходів найбільш багатих і найбільш бідних громадян — 30:1 (у країнах ЄС ця пропорція становить — 5,7:1). За визначенням Євросоюзу, мінімальна заробітна плата повинна містити 2,0−2,5 прожиткових мінімуми і не може бути меншою 900 євро в місяць. У більшості європейських країн вона становить 35−40% від середньої зарплати. Необхідно, також щоб держава забезпечила створення 3−4 мільйонів нових робочих місць, щоб інфляція в Україні знизилась до рівнів 1−2% % на рік, були закриті східні кордони України для міграції поза правилами ЄС.

6) Належно вирішити проблеми АПК з врегулювання експорту в ЄС м’ясо-молочних продуктів, риби та забезпечити систему контролю за їх якістю, подібно до тієї що діє в ЄС (співпраця з ЄС обмежується лише постачання обмеженого кола продуктів — олія, мед, фрукти, овочі, зерно).

7) Знищити надлишки українського озброєння, своєчасно виконувати плани ліквідації запасів минулих десятиліть.

8) Вирішити питання екології. Загрозою безпеці та екологічному добробуту населення нашої країни та сусідніх держав залишається аварійне укриття четвертого блоку Чорнобильської атомної електростанції та склади отрутохімікатів. Треба заохочувати суб'єктів господарювання до здійснення природоохоронного інвестування. Сьогодні ми маємо серйозні екологічні проблеми на заході України з гігантами хімічної промисловості у минулому в містах Калуші, Стебнику, Новому Роздолі, Яворові, що не може не турбувати Європу. Орієнтуватись у вирішенні цього питання на Польщу, де на відміну від України, діє відпрацьована система екологічного оподаткування, сертифікації, страхування, маржування тощо. В Україні ж, за словами голови Рахункової палати В. Симоненка, 60% коштів державних цільових екологічних програм використовують неефективно, або розкрадають.

9) Зменшити тиск з боку держави на суспільство (особливо на лідерів опозиції), та ні в якому разі не допускати згортання демократичних процесів.

ВИСНОВКИ Отже, проаналізувавши даний матеріал можна зробити наступні висновки:

1. ЄС — унікальне міжнародне утворення, що поєднує ознаки міжнародної організації і держави, проте формально не є ні тим, ні іншим.

2. ЄС є найпотужнішим міждержавним об'єднанням, адже він займає перше місце у світі за розмірами ВВП та має найвищі показники у світі за рівнем якості життя та доходами населення.

3. Між Україною та Європейським Союзом існує потужний економічний взаємозв'язок, який проявляється у торгівлі різноманітними товарами та послугами, в обміні прямих інвестицій. З 2004;2010 рр. зовнішньоторговельний оборот зріс майже у 2 рази, при цьому імпорт європейської продукції зріс, а експорт української продукції зменшився, об'єми прямих інвестицій в Україну з ЄС та з України в ЄС зросли у 14 разів. Тобто, спостерігається посилення взаємозв'язку між Україною та ЄС.

4. Існує велика кількість проблем, які заважають Україні інтегруватися до ЄС, але найбільш значущими я вважаю наступні: низькі стандарти життя українців та разючі масштаби соціального розшарування, високий рівень безробіття та інфляції, незакриті східні кордони України для міграції, тиск з боку держави на суспільство (особливо на лідерів опозиції) та згортання демократичних процесів.

5. Основними економічними вигодами послідовної європейської інтеграції для України — це шлях модернізації економіки, подолання технологічної відсталості, залучення іноземних інвестицій і новітніх технологій, створення нових робочих місць, підвищення конкурентної спроможності вітчизняного товаровиробника, вихід на світові ринки, насамперед на ринок ЄС.

6. Основними політичними вигодами послідовної європейської інтеграції є зміцнення стабільності демократичної політичної системи та її інститутів, модернізація правового поля і забезпечення прозорості національного законодавства, поглиблення культури демократії і повага до прав людини.

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ

1. Чужиков В. І. Економіка зарубіжних країн: Навч. посіб. / І. В. Чужиков. — К.: КНЕУ, 2005. — 308 с.

2. Все про ЄС [Елетронний ресурс]. — Режим доступу: http://euinfo.tut.su/index.htm.

3. Європейський Союз [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Європейський_Союз.

4. Публикація документів Державної Служби Статистики України [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://ukrstat.org/uk/express/expr2011/expres_2011.html.

5. Глобалізація і безпека розвитку: Монографія / [О.Г. Білорус, Д.Г. Лук’яненко та ін.] - К.: КНЕУ, 2001. — С. 733.

6. Бураковський І. Україна і Європейська інтеграція. / Бураковський Іван, Немиря Григорій, Павлюк Олег // Економіка України. — 2005. — № 4. — С. 32−36.

7. Багач С. Становлення інвестиційної моделі економічного зростання / Багач Сергій // Урядовий кур'єр. — 2008. — № 25. — С. 5−6.

8. Копійка В. В. Європейський Союз: досвід розширення і Україна. / В. В. Копійка. — К.: Атіка, 2005. — 307 с.

9. Стаднійчук І. Угода про асоціацію — цінність, яку можна втратити. / Стаднійчук Ірина, Марчишин Данило, Марциновський Анатолій // Євробюлетень. — 2011. — № 12 — С. 27−28.

10. Чебаненко О. Основні результати і проблеми виконання плану дій Україна — ЄС / Чебаненко Ольга // Політика і час. — 2007. — № 3. — С. 24.

11. Філоненко Р. Україна — ЄС: остаточний вибір засад розвитку держави / Філоненко Руслан // Віче. — 2007. № 9 — 10. — С. 45.

12. Палагнюк Ю. В. Створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС як реалізація державної політики України на європейську інтеграцію / Ю. В. Палагнюк // Актуальні проблеми державного управління, педагогіки та психології. Збірник наукових праць. — 2011. — № 1. — С. 136−141.

13. Савченко І. Г. Парадигма створення зони вільної торгівлі між Україною та Європейським Союзом / І. Г. Савченко // Економіка розвитку. — 2011. — № 1. — С. 85−88.

14. Шнирков О. Зона вільної торгівлі у світовій економіці / О. Шнирков // Дзеркало тижня. — 2007. — № 8. — С.11.

15. Вишняков О. К. Створення зони вільної торгівлі з ЄС: питання правового забезпечення / О. К. Вишняков // Митна справа. — 2011. — № 1. — C. 17−24.

16. Журба М. Кошти використані, а ефекту — мінімум. / Журба Максим // Урядовий кур'єр. — 2008. — № 190. — С. 4.

17. Бабанін О. С. Проблеми і перспективи формування зони вільної торгівлі між Україною та ЄС / О. С. Бабанін // Стратегічні пріоритети. — 2009. — № 4. — С. 219−224.

18. Гончаренко Н.І. Інтеграційний вектор України: гравітаційна модель зовнішньої торгівлі країн Європейського Союзу та України / Н. І. Гончаренко // Актуальні проблеми економіки. — 2008. — № 1. — С. 78−84.

19. Гончарук А. Регіональна торговельно-економічна інтеграція України та ЄС: стан, проблеми і перспективи / А. Гончарук, О. Усенко // Міжнародна економічна політика. — 2011. — № 12−13. — С.98−132.

ДОДАТОК, А Таблиця А-1 — Географічна структура експорту-імпорту товарів за 2010 рік

ДОДАТОК Б Таблиця Б-1 — Зовнішня торгівля товарами України з країнами ЄС за 2004 — 2010 рр., $ млн.

Рис. Б-1 — Динаміка зовнішньої торгівлі товарами України з країнами ЄС за 2004 — 2010 рр.

ДОДАТОК В Таблиця В-1 — Обсяги торгівлі товарами між окремими країнами-членами ЄС та Україною за 2010 р.

ДОДАТОК Г Таблиця Г-1 — Географічна структура експорту-імпорту послуг за 2010 рік

ДОДАТОК Ґ

економіка інтеграція інвестиція торгівля Таблиця Ґ-1 — Зовнішня торгівля послугами України з країнами ЄС за 2004 — 2010 рр., $ млн.

Рис. Ґ-1 — Динаміка зовнішньої торгівлі послугами України з країнами ЄС за 2004 — 2010 рр.

ДОДАТОК Д Таблиця Д-1 — Обсяги торгівлі послугами між окремими країнами-членами ЄС та Україною за 2010 р.

ДОДАТОК Е Таблиця Е-1 — Прямі інвестиції в економіку України з 2007;2011 рр.

Рис. Е-1 — Динаміку прямих інвестицій в економіку України з 2007;2011 рр.

ДОДАТОК Є

Таблиця Є-1 — Прямі інвестиції з України із 2007;2011 рр.

Рис. Є-1 — Динаміку прямих інвестицій з України із 2007;2011 рр.