Система соціально-педагогічної роботи в загальноосвітних навчальних закладах

Київський міжнародний університет Кафедра соціології та соціального управління Ткачук Наталія Анатоліївна.

Випускна кваліфікаційна / Бакалаврська робота.

СИСТЕМА СОЦІАЛЬНО — ПЕДАГОГІЧНОЇ РОБОТИ В ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ.

за спеціальністю соціальна робота.

шифр_____________.

Науковий керівник:

доктор педагогічних наук, завідувач кафедри соціології та соціального управління Пилипенко Олександр Іванович Випускна кваліфікаційна /бакалаврська робота допущена до захисту рішенням кафедри соціології та соціального управління, протокол № __від «__"_____ 200_ р.

Керівник програми:

зав. кафедрою, доктор педагогічних наук, Пилипенко Олександр Іванович _____________ «__» ________ 2008 р.

(підпис).

Київ — 2008.

Реєстраційний № _________ _____________ ____________.

(дата) (П.І.П.).

Результати перевірки _____________ _____________ ______________.

(до захисту) (дата) (П.І.П.).

(на доопрацювання).

Результати захисту: _______________.

(оцінка).

Голова ДЕК ____________ _____________.

(підпис) (П.І.П.).

Члени ДЕК ____________ ________________.

(підпис) (П.І.П.).

____________ ________________.

(підпис) (П.І.П.).

____________ ________________.

(підпис) (П.І.П.).

____________ ________________.

(підпис) (П.І.П.).

Відповідальний секретар ДЕК ____________ ________________.

(підпис) (П.І.П.).

Зміст.

Вступ.

РОЗДІЛ 1.

СОЦІАЛЬНА ПЕДАГОГІКА ЯК СИСТЕМА ЗАХИСТУ ДИТИНИ.

1.1 Предмет та завдання соціальної педагогіки.

1.2 Соціально-педагогічна діяльність як умова соціалізації особистості.

1.3 Професіограма соціального працівника/педагога.

1.4 Нормативно — правова база соціального працівника/педагога.

Розділ 2.

СОЦІАЛЬНО — ПЕДАГОГІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ У ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ I — III СТУПЕНІВ.

2.1 Особливості соціального захисту школярів.

2.2 Особливості здійснення соціально — педагогічної діяльності у загальноосвітніх навчальних закладах.

2.3 Взаємодія соціального педагога школи з батьками учнів.

2.4 Соціально — педагогічна робота в загальноосвітній школі I-III ступенів № 1 ім. Ю. Головатого м. Борисполя Київської обл.

Розділ 3 Практична частина.

Досвід СОЦІАЛЬНО — ПЕДАГОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ.

3.1 Дослідження відношення до наркотиків учнів загальноосвітніх навчальних закладів.

3.2 Глибинне дослідження у фокус-групі.

Висновки.

Список використаних джерел.

Додатки.

ВСТУП.

Актуальність теми «Система соціально — педагогічної роботи в загальноосвітніх закладах» безперечна. У кожній державі, як і в житті кожної людини, є такі періоди, коли їй потрібна допомога іншої людини, групи людей, цілого суспільства. І в цій ситуації особливу роль можуть відіграти як соціальні інститути, так і окремі спеціалісти, серед яких соціальний педагог і соціальний працівник посідають особливе місце. Суспільна потреба у таких фахівцях сьогодні вкрай необхідна. Сучасне суспіль-ство характеризується «відкритістю», багатофакторністю й різноспрямованістю впливів на молоде покоління. Воно несе з собою як збільшення можливостей розвитку людини, так і певний потенціал негативних впливів. Назріла потреба у розробці наукових основ соціалізації і виховання дітей та молоді у єдності та взаємозв'язку, корекції соціальної, в тому числі молодіжної й освітньої політики. Відродження соціальної педагогіки в кінці XX ст. об'єктивно відображає цю потребу часу. Відкритість педагогічної науки до соціальних явищ, взаємодія соціального середовища і середовища педагогічного закладають фундамент для нового етапу розвитку педагогіки середовища, яка системно вивчає відносини таких компонентів, як: час-соціум-соціалізація-виховання-особистість. Зниження якості освіти, системні проблеми освітянської галузі, ведуть до зниження адаптивного потенціалу суспільства, збільшення кількості тих, хто потребує постійної підтримки і соціальної допомоги. Можна сказати, що соціальна педагогіка усталилася як самостійна галузь педагогічного знання, яка має за мету вивчення освітньо-виховного потенціалу суспільства, способів педагогізації соціального середовища для більш успішної соціалізації і розвитку особистості протягом усього життя.

Соціальна педагогіка детермінована історично за своєю суттю. Сучасний статус соціальної педагогіки був підготовлений усім ходом історичного розвитку України і обумовлений політичним, економічним, соціально-культурним, освітнім рівнем розвитку країни. Розвиток соціально — педагогічної роботи в Україні за останнє десятиліття характеризується переосмисленням традиційних підходів до роботи з дітьми та молоддю, значними змінами та новаціями в цій сфері. Це, в свою чергу, обумовлює необхідність її теоретико — методологічного осмислення.

Все очевиднішим стає вплив на специфіку діяльності соціального педагога і соціального працівника масовості і якісних змін, які відбуваються в самій людині: зростання грамотності, поінформованості, відносної соціально-побутової забезпеченості. При цьому нову роль починають виконувати, з одного боку, соціально-культурні традиції, які іноді ускладнюють життя людини, а з іншого — уніфікація соціокультурного розвитку людини під впливом засобів масової інформації. Переосмислення основного змісту і напрямків соціальної політики, безперечно, змушує теоретиків і практиків визначити місце і роль соціальної роботи в реалізації цієї політики. Хоча можна з певністю стверджувати, що сьогодні ніхто не заперечує, що соціальна робота є надзвичайно важливим інструментом соціальної політики. При цьому соціальна політика, визначаючи зміст, спрямованість, нормативно-правову базу соціально — педагогічної роботи, водночас є і методологічною, організаційно-практичною основою, яка диктує методи, форми і технології соціальної роботи.

Проте соціально-педагогічна робота є не лише засобом реалізації соціальної політики. Вона, виконуючи обернений зв’язок, виступає своєрідним соціальним локатором, який визначає реальні наслідки соціальної політики, ЇЇ життєвості і ефективності. Саме система соціально-педагогічної роботи як діяльність по наданню допомоги людині, сім'ї, групі осіб, котрі попадають у складну ситуацію, шляхом надання їм матеріально-фінансової, морально-правової, психолого-педагогічної підтримки показує реальні можливості суспільства і держави у сфері захисту, підтримки і допомоги людині.

Звичайно, реалізовувати соціальну політику може лише та людина, яка володіє відповідними професійно-якісними характеристиками. У зв’язку з цим заслуговують на увагу деякі аспекти цінностей не лише особистості, а й професійної діяльності, що свідчить про їх взаємодію і єдність. Цінності професійної діяльності можна сприймати як певну домінуючу потребу — служити своєю професією на благо інших людей, яка орієнтує (чи акумулює) професійно-особистісну активність соціального педагога чи соціального працівника у досягненні цієї гуманної цілі.

Сьогодні соціальна педагогіка відмовляється від домінуючого до останніх років погляду на виховання як на формування особистості у відносно замкнутих педагогічних системах (дитсадок, школа, вуз). Вона підкреслює, що найбільш сильний вплив на становлення особистості має сім'я та найближче соціальне оточення. Тому лише вся сукупність умов і впливів, в яких проходить розвиток людина — школа, ЗМІ, соціальні установи суспільства, різні мікросередовища, культурні традиції та інше — у взаємодії визначають процес соціального формування особистості. Серед науковців, які досліджували соціально-педагогічну парадигму педагогіки слід відзначити дослідження О. В. Безпалько [1,2], Т.А. та Ю. В. Василькових [3], Н.П. Волкової [4], В. М. Галузинського, М.В. Євтуха [5], М.А. Галагузової [21], А.Й. Капської [7,8,20], Л. Г. Коваль [9], І.Д. Звєрєвої, Г. М.Лактіонової.

Об'єкт — процес соціалізації дитини в загальноосвітньому навчальному закладі I — III ступенів.

Предмет — форми і методи соціально-педагогічної роботи в загальноосвітніх навчальних закладах.

Мета: визначити особливості здійснення соціально-педагогічної роботи серед учнів загальноосвітніх навчальних закладів.

Задачі:

1. Вивчити наукові джерела з соціально-педагогічної діяльності.

2. Визначити сукупність чинників соціально-педагогічної роботи у загальноосвітніх навчальних закладах.

3. Висвітлити досвід здійснення соціально — педагогічної роботи в загальноосвітній школі I — III ступенів № 1 м. Борисполя.

Методи дослідження: опрацювання наукових джерел, метод порівняння, узагальнення, класифікації, дослідження передового досвіду, тощо.

Розділ 1.

СОЦІАЛЬНА ПЕДАГОГІКА ЯК СИСТЕМА ЗАХИСТУ ДИТИНИ.

1.1 Предмет та завдання соціальної педагогіки.

Соціальну педагогіку можна розглядати як науку, що розкриває вплив на педагогічний процес конкретних соціокультурних умов, які виконують роль посередника між соціаль-ним середовищем і окремими галузями педагогічного знання, тісно пов’язану з цивілізацією розвитку суспільства і з становленням соціально-громадських відносин.

Соціальна педагогіка спрямована на перетворення соціального середовища, попередження конфліктів, оптимізацію стосунків особистості і соціуму.

Тому завданнями соціальної педагогіки є:

- пошуки методів і засобів попередження проблем,.

- виявлення і обґрунтування шляхів усунення причин, які пород-жують ці проблеми,.

- розроблення умови і забезпечення превентивної профілактики різних негативних явищ, відхилень у поведінці людей і таким чином оздоровлення соціального мікросередовища.

Звичайно, той факт, що соціальна педагогіка виокремилась із педагогіки, свідчить, що в полі її зору знаходяться ті ж процеси і явища, які вивчаються педагогікою, але розглядаються вони у певному, специфічному аспекті.

І специфіка цієї нової галузі педагогічних знань обумовлена словом «соціальна» .

Поняття «соціальна» вбирає в себе все те, що пов’язано з людиною, взаємодією людей, з різними формами їх спілкування у мікросоціумі.

Звідси можна сказати, що предметом уваги соціальної педагогіки є не лише сама людина, а людина у середовищі, у взаємодії з різними соціальними інститутами: сім'єю, дошкільним закладом, школою, підлітковим чи молодіжним об'єднанням, закладами культури і спорту та ін.

Соціально-педагогічне середовище, з яким взаємодіє кожний індивід, — це і соціально-психологічний клімат середовища, і природні, соціокультурні та економічні умови, звичаї й традиції, окремі особи і групи людей, це вся держава з її інституалізованими структурами.

Тому можна стверджувати, що соціальна педагогіка вступає у міждисциплінарні контакти з соціологією освіти, соціологією виховання, педагогічною і соціальною психологією, психологією управління.

Але при цьому варто акцентувати увагу на одній особливості, обов’язково притаманній соціальній педагогіці - гуманістична спрямованість, єдність вимог і поваги до дітей і молоді, а відтак — співробітництво, співдружність, співтворчість соціального педагога і особистості.

Соціальна педагогіка покликана розглядати особистість як фокус системи соціально-педагогічного впливу, як початковий і кінцевий пункт багатогранного процесу соціалізації. Це означає, що всі педагогічні механізми і засоби мають розглядатися з урахуванням їх функціонування в цілісній системі соціуму, тобто в усіх сферах суспільного життя.

Останнє і зумовлює необхідність розробки нових соціально-педагогічних проектів і технологій.

Специфіка соціальної педагогіки полягає в тому, що вона осмислює закономірності і розробляє проекти і програми формування не лише і не стільки професіонально-кадрового потенціалу суспільства, скільки людини як особистості, спеціаліста як особистості. Це змушує соціальну педагогіку розглядати особистість не як стан, а як стадію, фазу, рівневу форму буття одиничного представника людського роду.

Згідно з більшістю відомих нам точок зору об'єктом соціальної педагогіки виступає особистість.

Однак у деяких дослідженнях, наприклад, у Л.В. Філіппової, об'єкт уточнюється і визначається як особистість в її становленні та розвитку, тобто в процесі соціалізації. Разом з тим поняття особистості, що стабілізувалося на цей час, достатньо широке. В нього включають найрізноманітніші характеристики людини — від формально-динамічних властивостей темпераменту до світогляду і життєвих принципів.

Подібне розширене тлумачення ускладнює розуміння самого феномена особистості та її суті і призводить до не розмежування завдань повноцінного розвитку, навчання та виховання людини.

Найбільш обґрунтованим і логічним є поняття особистості як особливий спосіб існування людини, як члена суспільства, як представника певної соціальної групи, тобто соціокультурної реальності.

Такий підхід широко представлений у психології і добре узгоджується із соціально-філософським та соціологічним підходами. А це якраз дозволяє розглядати проблему становлення та розвитку особистості з міждисциплінарної, а по суті соціально-педагогічної позиції.

Основною метою соціальної педагогіки як науки є інтеграція знань про соціальну природу особистості як педагогічної мети.

Головною метою соціальної педагогіки як практичної дисципліни варто вважати побудову технологій, що забезпечують подолання відчуження особистості від своєї справжньої соціальної природи.

1.2 Соціально-педагогічна діяльність як умова соціалізації особистості.

Взявши за основу характерні потреби особистості і співвідносячи їх з новою професією — соціальний педагог, її гуманістичним смислом, можна назвати такі групи цінностей соціально-педагогічної діяльності: цінності, які відображають специфіку професійної діяльності, альтруїстичного характеру (допоможи іншому, який потребує твоєї підтримки, чи слабозахищеній людині); цінності етичної відповідальності перед професією (соціальний педагог чи працівник захищає гідність і цілісність професії, дотримується і примножує етичні принципи, норми, знання і місію соціальної роботи яка, як і інша галузь знань, перебуває у процесі постійного розвитку і збагачення тощо); цінності, пов’язані з потребами самореалізації, самоствердження і самовдосконалення особистості соціального педагога чи соціального працівника і досягнення професіоналізму діяльності. Структурний і якісний аналіз цінностей соціально-педагогічної роботи як професійної діяльності виявляє їх комплексний характер, гуманістичну природу і сутність. Якраз гуманістичний ідеал — самоцінність особистості - визначає зміст і призначення цієї діяльності, а її цінності тією чи іншою мірою відображають визнання гармонії суспільних і особистих інтересів, пріоритету загальнолюдських цінностей (істина, здоров’я, мир, милосердя, добро, допомога іншій людині тощо). У зв’язку з цим основним завданням соціально-педагогічної роботи є налагодження балансу між відповідальністю суспільства перед особистістю і особистості перед суспільством.

Головною особливістю соціально-педагогічної роботи є вміння спеціаліста визначати проблеми і потреби на різних рівнях: індивідуальному, міжособистісному і суспільному.

Мета соціальне-педагогічної роботи — сприяння людям успішно вирішувати їхні проблеми. Засоби досягнення цієї цілі - вивільнення і розвиток ресурсів людини і її соціального оточення, здійснення необхідних соціальних змін.

Серед наукових тлумачень терміну «соціальна робота» в Україні перше визначення дається за словником: це різновид діяльності, яка за свою мету має оптимізацію суб'єктивної ролі людини у всіх сферах життя суспільства у процесі її спільного задоволення потреб щодо підтримки життєзабезпечення і діяльнішого існування особистості .

Існує ще ряд визначень, в основі яких лежать слова: допомога, підтримка, захист. Проте найбільш сприйнятливим може бути визначення суті самого змісту соціально-педагогічної роботи, яке поєднує в собі кілька аспектів, що характеризують її: це надання допомоги окремій людині чи групі людей, які опинилися в складній життєвій ситуації, шляхом підтримки, консультування, реабілітації, патронажу та інших видів соціальних і психолого-педагогічних послуг; це актуалізація потенціалу самодопомоги осіб, які опинилися в скрутній ситуації; цілеспрямований вплив на формування і реалізацію соціальної політики на всіх рівнях — від загальнодержавних до місцевих — з метою забезпечення соціальне здорового середовища життєпобуту та життєдіяльності людини, створення системи підтримки людей, які опинилися у складній життєвій ситуації.

В той же час ми розглядаємо соціальну роботу і як своєрідну управлінську діяльність, спрямовану на зміну сукупності умов функціонування і розвитку соціальних процесів з метою досягнення оптимальної відповідності інтересам і потребам суспільства, соціальних груп і особистості. Таке широке тлумачення дозволяє сприймати соціальну роботу як феномен, метою якого є здійснення корекції соціальних відносин, соціальних процесів розвитку і становлення особистості.

Специфічною особливістю людської діяльності є соціальна форма її організації, яка сприяє активній інтеріоризації кожним учасником суспільних норм і цінностей. Що ж стосується соціальної роботи як виду діяльності, то можна сказати, що вона спрямована на досить складний об'єкт: людина чи група людей, які потребують соціальної допомоги, підтримки, корекції, реабілітації. Соціальна робота — це інтегроване, цілісне утворення, яке включає такі структурно-змістові компоненти: ціль, дії, мотивацію, відносини, комунікацію.

Для розуміння діяльності особистості соціального педагога, соціального працівника необхідно починати з визначення цілей: чим визначаються його цілі в конкретній практичній ситуації в даний період і як визначені цілі (а потім і дії) змінюються. Потім в дію включається завдання, яке може вирішувати спеціаліст; при цьому можливе планування дій (поставленого завдання) з клієнтом і залучення його власних ресурсів і можливостей. Дія, окрім цілей і завдань, включає операційно-практичні акти (конкретні різні види діяльності).

Система мотивів — рушійна сила людської поведінки. А система домінуючих мотивів, яка спонукає до дії, одержала назву спрямованості особистості. Поєднання мотиву і способу його реалізації проявляється в альтруїстичній, дійовій чи особистісній спрямованості. Так, мотиваційною основою у дії щодо надання допомоги, підтримки (будь-якого плану) людині можна вважати те, що суб'єкт керується ставленням до нього як до цінності.

Мотивація проявляється і в такому компоненті особистості соціального педагога (працівника), як відносини. Стиль поведінки фахівця, обумовлений сукупністю його особистісних і професійних якостей, його ціносними орієнтаціями та інтересами, має помітний вплив на систему відносин, які налагоджує соціальний працівник. При цьому варто зважати на загальні ознаки професійних відносин, на відміну від міжособистісних: 1) Формування відносин спеціаліста обумовлено професійними цілями. В діяльності соціального педагога чи соціального працівника відносини формуються заради досягнення як загальних цілей, так і заради окремих завдань і результатів. 2) У професійних відносинах спеціаліст на перше місце ставить не власні інтереси, а потреби, інтереси і очікування інших людей при вирішенні їх проблем. 3) Соціальний педагог (працівник) будує відносини на основі об'єктивності і усвідомлення власної відповідальності, що дозволяє йому відволікатися від власного емо-ційного стану, щоб сприймати об'єктивно потреби, турботи і труднощі іншої людини.

Особливу роль у діяльності спеціаліста соціально-виховної сфери відіграє комунікація. Саме категорія спілкування відображає зв’язки між людиною і соціальним середовищем, групами, спільнотами. Спілкування — процес багатогранний. Воно реалізується в різноманітних формах (міжособистісне спілкування, соціальний діалог, ділове і управлінське спілкування тощо).

У соціально-педагогічній роботі доводиться стикатися з різними людьми: сором’язливими і такими, що бурхливо чи навіть агресивно виражають свої почуття, замкнутими, недовірливими, охочими до розмов, тими хто шукає справедливості, підтримки і хто їх вимагає. Тому важливим є вміння знайти підхід до кожного з них, налагодити контакт, стимулюючи лю-дину до діалогу тощо. Компетентність у спілкуванні - є одним із головних, базових компонентів і критеріїв результативної роботи. Знання закономірностей усвідомленої поведінки особистості (світогляд, переконання, інтереси, прагнення, ідеали) і неусвідомленого (установки, стереотипи, потяг, рівні домагань, конформність, сприятливість навіювання тощо), розуміння механізмів спрямованості особистості, міри прояву емоцій (афекти, стреси, фрустрації тощо) допоможуть адекватно оцінити і зрозуміти людину, надати саме ту допомогу, якої він потребує. Крім того, міміка, жести, експресія доповнюють це розуміння і сприяють знаходженню оптимальних варіантів вирішення проблеми, яка стосується конкретної людини.

Уміння володіти первинною діагностикою комунікативності своїх клієнтів, груп осіб — необхідна ланка у компетентності соціального працівника чи соціального педагога. При цьому слід пам’ятати: не можна оцінювати людину і її можливості щодо спілкування без врахування актуального чи потенційного оточення, перспектив розвитку особистості.

Звичайно, спілкування — домінуючий інструмент у соціальній роботі, але не кінцевий продукт діяльності. Водночас варто наголосити на думці, що людина-особистість більш різноманітна, складніша і багатша, ніж діяльність, і її сутність не вичерпується нею. Але смислом акмеологічного підходу у професійно особистісному розвитку спеціаліста є те, що не можна розглядати особистість поза діяльністю, так само, як діяльність не можна розглядати без врахування особистості, її спрямованості щодо розвитку, саморегуляції самореалізації, тощо.

Соціальний педагог і соціальний працівник виконують весь спектр різноманітних функцій організації, координації, забезпечення, підтримки (психологічної і фізичної), правової і адміністративної допомоги, психолого-педагогічної корекції тощо. Це спеціаліст, який може працювати на різних рівнях реалізації соціальної політики держави — на рівні управління, матеріально-технічного і правового забезпечення, освіти, охорони здоров’я і безпосередньої практики соціально-виховної роботи.

Дані позиції характеризують і професійні ролі соціального працівника через призму його посадових функцій. Звідси можна сказати, що рольова поведінка соціального працівника обумовлена самою посадою. Проте, коли ми розглядаємо пра-цівника як спеціаліста-виконавця професійної діяльності, то особистісний фактор (індивідуальність, творчі здібності, втілені в технології, особистісні якості і властивості і, безперечно, професійна компетентність) в практиці досить помітний. Спеціаліст, включаючись у професійну діяльність, виконує свої професійні ролі. Професійна роль формується і обумовлюється не лише місцем індивіда в системі об'єктивних функцій у діяльності. Виконання різноманітних професійних ролей в соціальній роботі пов’язане з виконанням різних робочих функцій. Робоча функція може бути охарактеризована як певний обов’язок, завдання чи дії, які пов’язані з специфічною професійною роллю.

Кожна професійна роль має набір конкретних робочих функцій: організаторську, управлінську, комунікативну, діагностичну, прогностичну, педагогічно-терапевтичну, посередницьку та ін. Ефективність виконання цих функцій, співвідносячись з певними здібностями людини і її особистісними якостями, в різній мірі визначається цілеспрямованим тренуванням в діях, в яких вони реалізуються. А щоб реалізувати ці дії, кожен спеціаліст має володіти пакетом відповідних технологій, які в сукупності є не лише процесом, ходом дії, а й відображають зміст і характер цих дій[20].

1.3 Професіограма соціального працівника/педагога.

Як відомо «соціальний працівник» є певним сукупним обрисом професії «соціальна робота» .

Соціальний працівник (у всіх його модифікаціях) — спеціаліст, який виконує соціальну роботу як професіонал. Соціальні працівники — використовують свої знання і вміння для соціального обслуговування індивідів, сімей, груп, общин, організацій, суспільства в цілому. Соціальні працівники допомагають людям вирішувати проблеми, створюючи для цього необхідні ресурси, забезпечують взаємодію між людьми чи між людиною та середовищем у цілому, підвищують відповідальність організацій за людину, впливають на соціальну політику .

Професія соціального працівника спрямована на соціальну спеціалізовану діяльність, об'єктивно необхідну для функціонування державних і громадських систем соціальної допомоги різним категоріям населення, для реалізації життєвих, потенційно закладених у кожній людині сил для самозабезпечення і саморозвитку.

Як зазначає, відомий російський дослідник О.Б. Бєлінська, предметно-інструментальна основа професійної діяльності соціального працівника включає професійні знання та досвід. Професія соціального працівника передбачає конкретну діяльність, яка реалізується у визначеній функціонуючій системі соціальної роботи, в конкретній соціальній службі чи окремому спеціалізованому центрі.

Вимоги до рівня знань та умінь соціального працівника витікають з міжнародних вимог до кваліфікації соціального працівника. Згідно із «Стандартом кваліфікації практичної соціальної роботи» йому необхідно мати уяву про теорію і методику роботи з окремими клієнтами і групою; ресурси та послуги, які надаються суспільством; програми і мету соціальних служб як суб'єкта регіонального та локальних рівнів; організацію місцевої інфраструктури і розвитку служб охорони здоров’я та соціального забезпечення; основи соціально-економічної й політичної теорії; расові, етнічні та інші культурні групи в суспільстві (їх морально-етичні цінності та норми, можливі проблеми); результати професійних і наукових досліджень, які можна використовувати в практичній роботі; концепції та методи соціального прогнозування; теорію і практику проведення спостережень, зокрема, за практичною соціальною роботою; теорію і практику управління персоналом; соціальні, психологічні, соціологічні методи і методики; теорії та методи психосоціальної оцінки різних видів і форм втручання з боку соціальних служб, а також диференційований діагноз стану клієнта; теорію та методи адвокатської практики; етичні стандарти і практику професійної соціальної роботи.

Соціальний працівник мусить володіти широким колом відповідних знань та умінь, які умовно можна об'єднати в наступні групи: загальні вимоги до освіти спеціаліста; вимоги до знань та умінь з циклу загальних гуманітарних і соціально-економічних дисциплін; вимоги до знань і вмінь з циклу загальних математичних і природничих дисциплін; вимоги до знань і вмінь з циклу загально-професійних дисциплін; вимоги до знань і вмінь з циклу спеціальних дисциплін.

Соціальний працівник/педагог повинен знати:

специфіку роботи в різному соціальному середовищі; використовувати передовий вітчизняний та зарубіжний досвід соціально-культурної діяльності; основні психічні функції та їх фізіологічні механізми, співвідношення природних і соціальних факторів у становленні психіки, розуміти значення волі та емоцій, потреб і мотивів, а також несвідомих механізмів у поведінці людини; дані наукових досліджень стосовно особистості, її формування в процесі соціалізації, основні закономірності та форми регуляції соціальної поведінки в соціальних спільнотах і групах, особливості протікання соціальних процесів; володіти основами соціологічного аналізу; типологію, основні джерела виникнення і розвитку масових соціальних явищ, форми соціальної взаємодії, фактори соціального розвитку, типи і структуру соціальних організацій та інституцій; основи загальної педагогіки, психології та їх спеціальних розділів; форми, засоби, методи психолого-педагогічного впливу, форми, методи виховної роботи і просвіти; національні особливості побуту і сімейного виховання, народні традиції регіонів, вміло використовувати їх у практичній соціальній роботі; норми сімейного, трудового, житлового законодавства, які регулюють питання охорони материнства та дитинства, права неповнолітніх, пенсіонерів, людей з особливими потребами і забезпечують їх соціальний захист; основи кримінального та цивільного права; порядок та організацію опіки, піклування, всиновлення, позбавлення батьківських прав, направлення до спеціальних навчально-виховних закладів; організацію медико-соціальної роботи, санітарної просвіти і пропаганди здорового способу життя.

Соціальний працівник/педагог повинен уміти:

забезпечити посередництво, з одного боку, між особистістю і сім'єю, а з іншого, між різними громадськими і державними структурами; забезпечити зв’язок між особистістю і мікросередовищем, дітьми та дорослими, сім'єю та суспільством; впливати на стосунки між людьми та ситуацію в малій групі, стимулювати клієнта до виконання соціально-значущої діяльності; працювати в умовах неформального спілкування, сприяючи ініціативі та активній життєвій позиції клієнта; надавати психологічну характеристику особистості (її темпераменту, здібностям і т.п.), інтерпретувати власний психічний стан, володіти прийомами психодіагностики і психічної саморегуляції; вести організаційно-управлінську, дослідницько-аналітичну, науково-педагогічну і практичну роботу на різних об'єктах професійної діяльності; надавати першу медичну допомогу.

Згідно з циклом спеціальних дисциплін соціальний працівник має знати:

особливості соціальної екології, методи оцінки стану навколишнього середовища, володіти екологічною культурою; актуальні проблеми геронтології, методи організації медико — соціального обслуговування людей похилого віку та специфіку роботи з даною категорією; методи соціальної статистики, використання статистичних вимірів у соціальній роботі; конкретний досвід діяльності місцевих органів і центрів соціального захисту населення та його використання в практичній роботі; як використовувати в практичній діяльності особливості спеціальної підготовки: організувати допомогу населенню, соціальну роботу в трудових колективах, медико-соціальну допомогу населенню, соціальну роботу з молоддю, сім'ями та дітьми, соціальну реабілітацію і трудотерапію, роботу з особами похилого віку та людьми з особливими потребами тощо.

Соціальний працівник/педагог повинен уміти:

володіти методикою і технологією соціального прогнозування та проектування, використовувати отримані знання в реальних проектах; володіти процедурою і методами соціальних інновацій, творчо використовувати інновації в практиці соціальної роботи; застосовувати отримані знання для розв’язання сучасних проблем зайнятості населення, вести соціальну роботу серед безробітних, надавати їм моральну та матеріальну підтримку, допомагати в працевлаштуванні; використовувати поглиблені знання спеціальних розділів психології та педагогіки соціальної роботи; вести соціальну роботу з урахуванням сучасної етнографічної та демографічної ситуації; володіти методикою дослідницької роботи при аналізі конкретних явищ і процесів в соціальній сфері, використовувати і впроваджувати отримані результати досліджень.

Окрім цього, соціальний працівник повинен уміти просто і грамотно говорити і писати, навчати інших, уважно і доброзичливо реагувати на емоційні і кризові ситуації, бути прикладом у професійних стосунках, пояснювати складні психосоціальні явища, ефективно організовувати свою роботу, шукати джерела і отримувати засоби для допомоги іншим.

Важливим моментом професійної соціальної роботи є міждисциплінарний підхід до розв’язання проблем, які виникають у клієнта. Працюючи у складі міжпрофесійних груп разом із лікарями, педагогами, соціологами, практичними психологами, соціальними юристами, соціальний працівник має можливість комплексно вирішувати проблеми сім'ї, окремої особистості чи соціальної групи, безумовно, спираючись на потенціал даного суб'єкта.

Таким чином, структура професійних обов’язків соціального працівника досить складна і різноманітна, а обсяг знань, умінь і навичок цього спеціаліста не може обмежуватись характеристиками, які закладені у посадових інструкціях. Вона постійно розвивається і вдосконалюється, що передбачає постійний розвиток особистості соціального працівника, його перепідготовку і підвищення кваліфікації.

На думку О.Б. Бєлінської, серед важливих вимог до соціального працівника слід віднести і таку, як «педагогічна культура соціального працівника». До структурних елементів педагогічної культури, як правило, відносять педагогічні здібності, педагогічну майстерність, психолого-педагогічну спрямованість особистості, мистецтво спілкування з людьми і культуру професійної поведінки.

До соціального працівника пред’являються наступні кваліфікаційні вимоги:

1. Вимоги до особистісних якостей: гуманістична спрямованість особистості; особиста і соціальна відповідальність; почуття власної гідності й поважання гідності іншої людини; емпатичність; готовність зрозуміти іншу людину і надати їй всебічну допомогу і підтримку.

2. Вимоги до діяльності:

а) до посадових обов’язків: організація соціальне значущої діяльності для клієнта серед населення; соціально-правовий захист клієнта; координація діяльності різних громадських і державних організацій для підтримки клієнта;

б) до професійних знань і вмінь: вміти бачити проблеми клієнта, діагностувати їх; вміти визначати характер необхідної допомоги, надавати консультації в своїй роботі, а також застосовувати корекцію та реабілітацію;

в) до рівня сформованості діяльністно-рольових вмінь; вміти встановлювати партнерські стосунки з клієнтом, формувати нові соціальні ролі у клієнта і т.п.

3. Вимоги до особливостей соціальної взаємодії соціального працівника і клієнта: вміти координувати соціальні зв’язки і стосунки, свої власні дії на основі навичок спостереження, відбору та аналізу соціальне значущої інформації тощо.

4. Вимоги до комунікативних навичок і вмінь: володіти культурою спілкування (вміти слухати і чути, володіти культурою безконфліктного спілкування).

У професійному становленні особистості соціального працівника виступає «Я-образ», «Я-концепція». Реалізація індивідуально-творчого підходу передбачає перш за все, формування і розвиток у соціальних працівників ідеального особистісно-професійного «Я». Яким я мушу стати, аби бути спеціалістом високого рівня, професіоналом-майстром, спеціалістом-творцем? Відповідь на це питання пов’язана з оновленням мотиваційної сфери, результатом чого є виникнення внутрішньої мети, усвідомлення особистісного змісту професійних знань, умінь, навичок, якостей, розвиток професійної рефлексії. Професійна рефлексія, пов’язана з професійним усвідомленням та самоусвідомленням, допомагає спеціалісту вийти зі стану своєрідного «поглинання» самою професією і подивитись на неї з позиції спостерігача зі сторони, зайняти позицію поза нею, над нею для судження про неї. Професійна рефлексія визначає ставлення спеціаліста до самого себе як до суб'єкта діяльності, спроба побачити себе в конкретній робочій ситуації. Здатність порівнювати, зіставляти власне бачення себе з оцінками інших учасників взаємодії допомагає соціальному працівникові усвідомлювати, як він у дійсності сприймається та оцінюється іншими людьми.

Особливо важливими, на думку відомого російського науковця П. Д. Павленка, є такі особистісні якості соціального працівника, які умовно можна поділити на три групи.

До першої групи належать вимоги, які пред’являють в ході професійної діяльності до психічних процесів (сприймання, пам’ять, уява, мислення), психічних станів (апатія, стрес, тривожність, депресія), емоційних (стриманість, індиферентність) і вольових (наполегливість, послідовність, імпульсивність) характеристик.

До другої групи відносять самоконтроль, самокритичність, самооцінку своїх учинків, а також стресостійкі якості - фізична тренованість, самонавіювання, вміння переключатися та управляти своїми емоціями.

Третя група включає комунікативність (вміння швидко встановлювати контакт з людьми), емпатичність (вміння вловлювати зміну в настрої людей, виявляти їх установки та очікування, співпереживати), красномовність (вміння впливати і переконувати словом).

Таким чином, професійне становлення спеціаліста — складний, неперервний процес «проектування» особистості. Усвідомлення себе в майбутній професії сприяє формуванню власної моделі професіонала, а багатогранність особистості набуває суспільної значущості, стає умовою розвитку як виробничих так і соціальних відносин.

Соціальний працівник/педагог зобов’язаний:

виявляти сім'ї та окремих осіб, які потребують соціально-медичної, психолого-педагогічної, матеріальної чи іншої допомоги, охорони морального, фізичного і психічного здоров’я; виявляти причини виникнення у них проблем, конфліктних ситуацій (за місцем роботи, навчання, у сім'ї та ін.), сприяти їх вирішенню і надавати соціальну допомогу; сприяти різноманітним громадським і державним організаціям і закладам у наданні необхідної соціально-економічної допомоги групам населення, які її потребують; надавати допомогу в сімейному вихованні, укладанні трудових договорів про надомну роботу жінкам, які мають неповнолітніх дітей, інвалідам, пенсіонерам; проводити психолого-педагогічну та юридичну консультації з питань сім'ї та шлюбу, виховну роботу з неповнолітніми дітьми з девіантною поведінкою; виявляти дітей і дорослих, які мають потребу в опікунстві, влаштуванні в лікувальні та навчально-виховні заклади, отриманні матеріальної, соціально-побутової чи іншої допомоги і сприяти їм; організовувати громадський захист неповнолітніх правопорушників, виступати (у випадку необхідності) в ролі їх громадського захисника у суді; брати участь у роботі зі створення центрів соціальної допомоги сім'ї (всиновлення, опікунство, соціальна реабілітація), притулків, молодіжних, підліткових, дитячих і сімейних центрів, клубів та асоціацій, об'єднань за інтересами та ін.; організовувати і координувати роботу з соціальної адаптації та реабілітації осіб, що повернулися з місць позбавлення волі й спеціальних навчально-виховних закладів[24].

Трудова діяльність людини є найбільш типовим прикладом практичної діяльності, в зв’язку з чим на перший план виходить питання про професійну етику — одну з фундаментальних теоретичних основ будь-якої професійної діяльності, науку про професійну мораль, тобто сукупність ідеалів і цінностей, етичних принципів і норм поведінки, які відображають сутність професії та забезпечують взаємостосунки між людьми, що складаються в процесі спільної діяльності.

Таким чином, професійна етика — це моральна самосвідомість певної професійної групи, її психологія та ідеологія. У практиці повсякденної діяльності професійна етика являє собою сукупність норм поведінки спеціалістів. Норми професійної етики піддаються змінам під дією зовнішніх і внутрішніх, по відношенню до професії, факторів. Вони безпосередньо впливають на поведінку спеціалістів, змушуючи їх діяти певним чином.

Соціальна робота як особливий вид професійної діяльності складається зі специфічної, тільки їй притаманної системи цінностей, що сформувалися в процесі становлення принципів і норм поведінки спеціалістів.

Однак як професійна діяльність соціальна робота базується на трьох фундаментальних положеннях — загальнолюдських цінностях:

1. Повага до людини, визнання її безумовної цінності, незалежно від реальних досягнень і поведінки особистості. «Людина — ціль в самій собі й не може виступати ні для кого як засіб для досягнення інших цілей… Приналежність до роду людського саме вже достоїнство» (Е. Кант).

2. Людина — це унікальна соціальна істота, яка реалізує свою унікальність у стосунках з іншими людьми і залежить від них у розвитку своєї унікальності (3. Битрум).

3. Людині одвічно притаманна здатність до змін, покращання свого життя, зростання, а звідси — прагнення до свободи вибору, прийняття рішень. Без віри у цю здатність неможливо знайти обґрунтування для цілей соціальної роботи, які передбачають можливість зміни на краще, вдосконалення людини і суспільства. Саме тому в своїй практичній діяльності соціальні працівники потребують не тільки моральних орієнтирів, які визначають загальний, основний напрям їхньої діяльності, й окремих правил, характерних для повсякденної роботи, без дотримання яких неможливо реалізувати відповідні моральні норми та принципи. Саме тому в етичних нормах соціального працівника відображено основні вимоги і критерії поведінки фахівця, які випливають зі специфічних умов та змісту його діяльності.

Професійна етика соціального працівника пропонує пошук резервів, використання різноманітних ресурсів: від соціальних до особистих як самого соціального працівника, так і його клієнтів. Усе це можливо і допустимо лише з соціальною і професійною метою, і ні в якому разі не у вузько корпоративних чи особистих корисних інтересах. Основними категоріями етики соціальної роботи є професійні етичні стосунки, етична свідомість, етичні дії та професійний обов’язок спеціаліста. Дотримання розумних інтересів клієнта, особиста відповідальність соціального працівника за небажані для клієнта та суспільства наслідки його дій, визнання права клієнта щодо прийняття самостійного рішення на будь-якому етапі спільних дій, прийняття клієнта таким, яким він є, конфіденційність, доброзичливість, безкорисливість, чесність і відкритість у взаємостосунках соціального працівника та клієнта, повнота інформування клієнта про заплановані заходи, відсутність упереджень по відношенню до клієнта[20].

1.4 Нормативно-правова база соціального працівника/педагога в Україні.

У міжнародній практиці склалася динамічна система соціальних норм і правил, які забезпечують необхідні умови життя суспільства і функціонування держави, узгоджену взаємодію людини, громадянина, соціальної групи, суспільства та держави. Вітчизняне законодавство, ґрунтуючись на міжнародних аналогах, мусить сприяти економічному, соціально — політичному і духовному розвитку суспільства, підвищенню якості життя людей з урахуванням історичних і національних особливостей країни та характеру державної влади. Після прийняття Конституції України (28 червня 1996 року), а також низки Указів Президента України, Постанов Кабінету Міністрів України з різних проблем соціального буття суспільства вітчизняному правознавстві визначилася тенденція до виокремлення особливої галузі права — права соціального.

Нині існує велика кількість нормативно — правових документів, що регламентують діяльність соціальної сфери, зокрема, соціальної роботи (Додаток А).

Варто зазначити, що правові норми, які регулюють суспільні відносини, мають бути адекватними загальнолюдським цінностям і моралі, відповідати правовим принципам демократичної держави.

Чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною радою України, є частиною національного законодавства України (ст. 9 Конституція України).

Соціально — правовим першоджерелом національного законодавства України вважаються документи, розроблені міжнародним співтовариством в Організації об'єднаних націй: Загальна декларація прав людини (1948), Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права (1966), Міжнародний пакт про громадянські та політичні права[24].

Розділ 2.

СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ У ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ I — III СТУПЕНІВ.

2.1 Особливості соціального захисту школярів.

Серед шкільних проблем, які знаходяться в центрі уваги фахівців соціальної роботи, виділяють наступні групи: 1) проблеми дітей, що традиційно знаходяться у центрі уваги соціальних служб (діти-інваліди зі збереженим інтелектом, діти-сироти, діти з багатодітних сімей, соціально неблагополучних сімей); 2) проблеми невстигаючих учнів. Проблема невстигаючих учнів лежить на перетині педагогічних, психологічних, соціальних проблем. Вже зараз вона виходить в число найгостріших проблем сучасності. Мова йде не про дітей з відхиленнями у розвитку, а про учнів масової школи, які відчувають труднощі з навчанням, що накопичуються від року до року і ведуть до невстигання, погіршення здоров’я, порушення психологічної та соціальної адаптації. Серед можливих негативних наслідків, до яких призводить дана проблема, можна віднести: кидання школи; проблеми з навчанням в середніх і старших класах, а також при здобутті фахової освіти внаслідок «запущених» проблем початкової освіти; формування девіантної поведінки. Подібна проблематика, за оцінками експертів, спостерігається у більше як половини школярів. Шкільні труднощі мають цілий ряд причин, а складність їх виділення обумовлюється їх неоднозначністю, багатоваріантністю. До основних груп факторів відносимо екзогенні та ендогенні. Екзогенні (зовнішні) фактори. Серед них виділяємо умови, в яких росте і розвивається дитина (як позитивні так і негативні, наприклад — відсутність емпатичного контакту з батьками, ласки, взаєморозуміння, надмірна увага до дитини тощо). Тут і екологічні фактори (в екологічно небезпечних районах кількість невстигаючих школярів досягає 80%). До зовнішніх факторів відносяться також педагогічні впливи — фаховий рівень вчителів, педагогічна кваліфікованість батьків, недосконалість методик навчання, неправильна мотивація до навчання. Ендогенні (внутрішні) фактори. До них відносимо відхилення у фізичному розвитку дитини як на етапі внутрішньоутробного розвитку, так і набуті в подальші періоди, а також наявність тих чи інших захворювань. Ці фактори не піддаються соціально-педагогічній корекції, тому мають бути враховані як об'єктивна перешкода у подоланні проблем неуспішності. Соціальна робота зі школярами спрямована на вирішення ряду завдань. У найзагальнішому розумінні це подолання недоліків, на яких зосереджують увагу самі педагоги, учні, батьки, застосування ефективних шляхів їх усунення. Виходячи з аналізу зарубіжного досвіду, враховуючи специфіку проблем соціального захисту дитинства в нашій країні, виділяють наступний перелік основних завдань соціальної роботи зі школярами: Сприяти подоланню специфічних труднощів у процесі соціалізації школярів із соціально неблагополучних сімей і прошарків суспільства. Розвиток випереджаючої соціалізації (ознайомлення учнів, незалежно від їх походження, з їх рольовими перспективами і шансами в суспільстві відповідно до здобутої освіти; Формування уявлення про суспільні потреби, запити, тенденції розвитку суспільства; Вироблення навичок критичного осмислення навколишньої соціальної дійсності та свого місця та перспектив у ній). Сприяти розвитку особистісних і соціальних освітніх процесів на стадії навчання і вибору професії. Участь у педагогічному розв’язанні потенційних конфліктів.

Щодо конкретних шляхів реалізації даних завдань можна виділити:

соціально-побутову допомогу, забезпечення вітальних потреб, вирішення негайних проблем; аналіз, консультування, лікування, активізацію до діяльності, охоплення цією роботою як окремих дітей, їхніх батьків, так і груп;

співпрацю з педагогами, шкільними психологами, лікарями, консультантами з профорієнтації; групові методи виховання, роботу з учительським колективом, батьківським комітетом, проведення батьківських зборів[20].

2.2 Особливості здійснення соціально — педагогічної діяльності у загальноосвітніх навчальних закладах.

Одним із провідних мікрофакторів соціалізації дитини є інститути соціального виховання. Пріоритетне місце серед них, без сумніву, належить школі. Саме школу більшість науковців розглядає як провідний інститут соціального виховання. В першу чергу, необхідно зазначити, що в загальноосвітні заклади дитина приходить як особистість, яка розвивається і формування якої вже почалося в сім'ї, групі однолітків, найближчому мікросоціумі. Тому життя дитини в школі доцільно розглядати як органічну частину та продовження ЇЇ соціалізуючого процесу.

Досить часто процес соціалізації особистості в умовах загальноосвітніх закладів супроводжується появою різноманітних соціально-психологічних проблем в дитячому та підлітковому середовищі, особливостей взаємодії учнівського та педагогічного колективів, різних труднощів підлітків, пов’язаних з усвідомленням та розумінням ними власного «Я» — образу. Все це викликає необхідність організації соціально-педагогічної роботи з вихованцями загальноосвітніх закладів, яку має здійснювати кваліфікований спеціаліст. Ним на сьогодні виступає соціальний педагог — фахівець відповідної кваліфікації, об'єктом діяльності котрого є діти та молодь, що потребують допомоги й підтримки у процесі соціального становлення.

Стратегічні завдання соціально-педагогічної діяльності в загальноосвітніх закладах: сприяти подоланню перешкод в процесі соціалізації дітей з соціально неблагополучних сімей; формувати в учнів навички соціальної компетентності - бази для адаптивної та позитивної поведінки, які дозволяють людині адекватно виконувати норми і правила, прийняті в суспільстві, ефективно вирішувати проблеми повсякденного життя; впливати на позитивні зміни у соціальному полі шкільного мікросоціуму.

Функціональні обов’язки соціального педагога окреслені в листі Міністерства освіти і науки України від 02.08.2001 р. «Про особливості діяльності практичних психологів (соціальних педагогів) загальноосвітніх навчальних закладів». Відповідно до цього листа перед соціальними педагогами ставляться такі професійні завдання:

формування гуманних стосунків між вихованцями, учнями та педагогами; охорона й захист прав та інтересів дітей; вивчення особливостей особистості учня, соціальної ситуації розвитку та умов життєдіяльності; вияв інтересів та потреб, проблем і труднощів дітей та підлітків; створення атмосфери психологічного комфорту для учнів у навчальній та позанавчальній діяльності; організація та координація різних видів поза навчальної діяльності дітей та підлітків; попередження конфліктів в учнівських колективах; допомога старшокласникам у професійному самовизначенні; орієнтація учнів на здоровий спосіб життя; профілактика правопорушень серед неповнолітніх, робота з учнями «групи ризику»; посередницька діяльність між вихованцями та адміністрацією, педагогами школи, батьками, різними соціальними інститутами; взаємодія з педагогами, психологом, батьками або опікунами для надання допомоги учням; попередження суїцидальних спроб неповнолітніх.

До посадових обов’язків соціального педагога входять також:

турбота про дітей, які за певних причин виключені зі школи; надання допомоги та підтримки батькам при переведенні дитини в інший навчальний заклад; захист прав дітей, що є представниками національних меншин; виявлення дітей, які незаконно зайняті на роботі в навчальний час і вирішення питання їх освіти; сприяння дітям та батькам в отриманні гарантованих їм пільг; організація різноманітних благодійних акцій.