Практична сфера соціальної роботи

Реферат на тему

Практична сфера соціальної роботи

ПЛАН

1. Вступ.

2. Проблеми методології соціальної роботи

3. Процес соціальної роботи

4. Методи і технології соціальної роботи

5. Використана література.

1. Вступ.

Соціальна робота є синтезом теоретичних концепцій і практичних підходів, що вирізняються за правовими, психологічними, педагогічними, соціологічними, адмі-ністративними та іншими ознаками. Водночас це без-межний простір практичної діяльності соціальних пра-цівників, у якому співіснують ідеї щодо природи люд-ської поведінки і соціальних проблем, етичні норми професії, перелік технологій, послуг та стратегій втру-чання, чітке уявлення про логічну послідовність проце-су соціальної роботи.

Знання, вміння і цінності соціальної роботи визна-чають її форми та рівні, на яких вона відбувається, спе-цифіку методів роботи з різними групами клієнтів, вза-ємозв'язок між цими компонентами практичної діяль-ності соціальних працівників. Ця система методів і форм соціальної роботи являє собою специфічний інс-трументарій науково-практичних знань фахівців. Влас-тивістю методології соціальної роботи є її гнучкість, яка виявляється в постійній зміні змісту і форми роботи соціальних працівників, та дискретність, свідченням чого є нерівномірність її впливу на клієнта на різних етапах діяльності.

2. Проблеми методології соціальної роботи

Для будь-яких науки і фаху актуальними є пробле-ми методології, тобто системи принципів і засобів орга-нізації діяльності, побудови теоретичної і практичної діяльності, а також учення про цю систему. Стосовно соціальної роботи методологія — це система принципів і способів організації діяльності соціальних працівни-ків і соціальних служб, наукові основи побудови систе-ми надання соціальної допомоги тим, хто її потребує.

Важливими компонентами методології соціальної роботи як прикладної діяльності є:

процес (послідовність дій із розв’язання проблем клієнтів);

методи (засоби діяльності соціальних працівни-ків);

технології (організаційні процедури, що їх вико-ристовують соціальні працівники і соціальні служби);

стратегії втручання (загальні підходи, спрямова-ність діяльності соціальних працівників і соціальних служб).

На сьогодні існують різні описи змісту, структури, класифікації, оцінки цих компонентів. Це пов’язно з тим, що соціальна робота як наука все ще перебуває на стадії еволюційного формування, а практичні питання, вирішенням яких займаються соціальні працівники, надзвичайно складні та розноманітні, що ускладнює систематизацію методів і принципів організації та регу-лювання фахової діяльності. Специфіка практики соці-альної роботи полягає ще й у тому, що зміна об'єктивних умов надання соціальної допомоги та підтримки немину-че породжує нові соціальні ситуації, зміну в стосунках між людьми в процесі соціальної роботи. Це зумовлює необхідність використання адекватних новим ситуаціям методів, технологій і стратегій втручання, впроваджен-ня інноваційних підходів. У зв’язку з цим практика со-ціальної роботи перебуває у постійному пошуку і трансфор-мації.

Найактуальніші методологічні проблеми соціальної роботи стосуються організації її на такому рівні, який забезпечував би максимальну її результативність, а та-кож критеріїв її ефективності. Ці дві проблеми фокусу-ються на головному методологічному принципі практи-ки діяльності соціальних працівників, який зобов’язує

до забезпечення єдності теоретичних знань, практич-них навичок і вмінь. А це формує відповідні вимоги до фахової компетентності та особистісних якостей соці-альних працівників.

Становлення методології соціальної роботи відбува-ється за гострих дискусій. Обумовлено це тим, що ха-рактер практичної соціальної роботи, її структура і на-прями здійснення розглядаються представниками різ-номанітних теоретичних шкіл під різними кутами зору.

3. Процес соціальної роботи

Соціальна робота, що ґрунтується на відносинах со-ціальних служб, соціальних працівників з клієнтами, попри універсальну логіку, загальні закономірності функціонування, у кожному конкретному випадку є са-мобутнім феноменом. Адже соціальні працівники у сво-єму прагненні поліпшити життя клієнтів (індивідів, ро-дин, груп, громад), часто дотримуючись різних, часом антагоністичних теорій людської поведінки і заснова-них на них моделей практики, використовують різно-манітні стратегії втручання. Сповідуючи однакову ме-ту, вони можуть обирати різні варіанти послідовності дій щодо її досягнення, які в сукупності утворюють про-цес соціальної роботи.

Процес соціальної роботи — послідовність дій, за якою відбува-ється втручання соціального працівника у ситуацію клієнта задля досягнення конкретного результату.

Соціальна робота є динамічним процесом, у структу-рі якого нелегко виокремити фази, і не всі вони наявні у кожному конкретному випадку. Багатомірність і багатоаспектність процесу соціальної роботи зумовлені різ-ними підходами до тлумачення суті, різним баченням його внутрішньої структури.

1. Раціональний (лінійний) підхід. Його прихильни-ки вважають процес соціальної роботи своєрідним цик-лом, що складається з окремих послідовних фаз (почат-кового оцінювання, планування, реалізації плану, кін-цевого оцінювання). Вони виходять із того, що людина, відчуваючи або усвідомлюючи потребу в допомозі, до-лає разом із соціальним працівником цикл із чотирьох послідовних фаз, які утворюють процес допомоги або процес розв’язання проблеми (табл. 3.1).

Ці фази властиві не тільки індивідуальній соціаль-ній роботі, а й груповій роботі та роботі у громаді. Нерід-ко за один цикл не вдається досягти мети, через що постає необхідність повторити його. Наприкінці запла-нованої роботи може виникнути інша проблема, що спонукатиме соціального працівника продовжити співпра-цю з клієнтом чи повернутися на якусь із попередніх фаз і переглянути прийняті рішення. У процесі роботи актуальність запланованої мети може суттєво знизити-ся, внаслідок чого процес її буде значно важливішим за результат.

Не завжди один і той самий соціальний працівник є відповідальним за всі фази процесу. Інколи оцінюють ситуацію, планують роботу одні фахівці, а виконують план (надають послуги) — інші. Головне, щоб у соці-альній службі зберігалася безперервність у роботі, фун-кціонувала система відповідальності за конкретного клієнта.

Лінійна модель зосереджена на цілях і наслідках (розв'язанні проблем). її ще називають раціональною, оскільки вона орієнтує на пошук технічного і оптималь-ного (раціонального) методу розв’язання певної пробле-ми, передбачає її структурний аналіз, визначення цілей і пріоритетів, альтернатив та інструментів, вибір опти-мального варіанта.

Покроковий (інкрементальний, аналітичний) під-хід. Йому не властиве бачення соціального процесу крізь призму довгострокових цілей і альтернатив, він орієнтує на поміркованість, поступові зміни з урахуванням ситу-ації, що склалася, досягнення на кожному етапі компро-місу, домовленості між суб'єктами соціальної роботи. Покроковий підхід є інтерактивним, що передбачає вза-ємодію багатьох елементів. Його використовують у зосе-редженій на завданні моделі соціальної роботи.

Практичний підхід. Його засадничою основою є діалог між соціальним працівником і клієнтом. Діяльність може починатися без попереднього знання адек-ватних стратегій втручання і методів роботи, завдяки яким можна передбачити кінцевий результат, без фор-мулювання цілей. Соціальні працівники відштовхують-ся від свого обов’язку сприяти добробуту, використову-ють різноманітні уявлення та ідеї, щоб осягнути конкретне завдання. Кінцевий результат проектується з урахуванням придатних у конкретному випадку засобів діяльності. Соціальні працівники, розмірковуючи ра-зом із клієнтами про очікувані результати, аналізують способи їх досягнення. Внаслідок цього може з’явитися нова мета дільності. Так відбувається постійна взаємо-дія між цілями і засобами, зберігається відкритість до альтернативних ідей, реалізовується постійний пошук істини. Найчастіше цим підходом послуговуються за гу-маністичних моделей соціальної роботи.

Вибір підходу до процесу соціальної роботи залежить від теоретичної моделі, якої дотримуються соці-альні працівники, обраної стратегії втручання і методу соціальної роботи.

Інколи в соціальній роботі виникає загроза застосу-вання шаблонів і усталених процедур, орієнтації на бю-рократичні вимоги і теоретичні знання, яка заступає потребу ґрунтовно розібратися в ситуації клієнта, забез-печити його право на самовизначення. Добре налаго-джений процес соціальної роботи має убезпечити від ру-тинного, шаблонного застосування стратегій і тактик втручання, неадекватних ситуації методів соціальної роботи.

4. Методи і технології соціальної роботи

У розв’язанні соціальних проблем клієнтів, стимулю-ванні розвитку їхніх сил, конструктивної діяльності щодо зміни несприятливої життєвої ситуації соціальні праців-ники використовують різноманітні методи соціальної роботи — сукупність прийомів, способів діяльності. Мета їх — дати розуміння того, як окремі індивіди або групи можуть подолати шлях у розв’язанні власних життєвих проблем.

Поняття «метод» прижилося у європейській соці-альній роботі після Другої світової війни під впливом американських концепцій. У США до 60-х років XX ст. до методів соціальної роботи відносили індивідуальну, групову роботу, а також роботу в громаді. Вивчали ці методи незалежно один від одного, що відповідало їх іс-торичному розвитку. Протягом наступних десятиліть унаслідок дискусій у Нідерландах і Швеції сформува-лися нові підходи, у межах яких було розроблено пси-хологічні моделі і терапевтичні техніки (клієнтцентрована терапія спілкування, тренінг відносин, групова терапія).

У сучасній зарубіжній практиці, попри різноманітні дискусії, поширена класифікація методів на первинні (класичні, інноваційні) і вторинні. До класичних пер-винних методів зараховують індивідуальну підтримку, групову роботу, роботу в громаді, до інноваційних пер-винних методів — індивідуальну терапію, сімейну терапію, групову терапію; до вторинних методів — супервізію (наставництво та спостереження), плануван-ня, консультування, супровід практики, розвиток ор-ганізації, менеджмент. Застосовують їх, як правило, при структурних змінах, коли індивідуальні процеси і розвиток перебувають ніби на другому плані. Засоба-ми змін є дії, активна позиція і меншою мірою вербалізація.

Українські вчені класифікують методи соціальної роботи за такими ознаками:

— за напрямами і формами діяльності (організаційні, соціально-психологічні, соціально-педагогічні, соціально-медичні, соціально-економічні та ін.);

за об'єктами соціальної роботи (індивідуальні, групові, в громаді);

за суб'єктами соціальної роботи (методи, які зас-тосовують окремі спеціалісти, колектив соціальної служби, орган управління соціальною роботою).

За іншою класифікацією, яка бере за основу специ-фіку роботи державних служб соціального захисту насе-лення, розрізняють:

соціально-економічні методи (впливають на мате-ріальні, моральні, національні, сімейні та інші соціаль-ні інтереси і потреби клієнтів). До них належать нату-ральна і грошова допомога, пільги, компенсації і допо-моги, догляд і побутове обслуговування тощо;

організаційно-розпорядчі методи (орієнтовані на координацію взаємовідносин соціальної роботи з орга-нізаційною структурою соціальних служб). їм властива безпосередність впливу, опора на нормативно-правові, регламентуючі акти. Організаційні методи впливають на роботу соціальних служб через положення та інс-трукції, розпорядчі — сприяють оперативному розв’я-занню проблем, своєчасному уточненню завдань. До ор-ганізаційно-розпорядчих методів належать регламенту-вання, нормування та інструктування;

— психолого-педагогічні методи (характерною їх особливістю є безпосередня взаємодія з клієнтом через механізм соціально-психологічної, педагогічної зміни його поведінки, самопочуття тощо). Такими методами є підтримка, надання інформації, роз’яснення, рекомен-дації тощо.

Іноді ведуть мову про такі методи соціальної роботи, як біографічний метод (з'ясування суб'єктивних аспек-тів громадського життя завдяки дослідженню особис-тих документів), консультування, моделювання.

Класифікація російського дослідника Сергія Тетерського охоплює:

Науково-дослідницькі методи (забезпечують от-римання достовірної інформації, формування на її осно-ві наукових теорій). До них належать організаційно-розпорядчі (регламентування, нормування, інструкту-вання), психолого-педагогічні методи (переконання, со-ціальна терапія, сповідальний метод), метод соціально-го діагнозу, метод втручання в критичних випадках, метод роботи у громаді та метод роботи на вулиці.

Перетворювальні методи (засоби, прийоми про-фесійного впливу соціального працівника на клієнта і його оточення). Вибір методів залежить від специфіки роботи соціальних служб. Здебільшого вони викорис-товують комплекс методів, хоча можливе надання пе-реваги якомусь одному з них. У практичній соціальній роботі інколи послуговуються поняттям «група пос-луг». Наприклад, служба соціальної підтримки сім'ї може надавати їй матеріальну допомогу (забезпечення дітей харчуванням, належних умов у помешканні; придбання обладнання для догляду за дитиною-інвалідом; придбання одягу, взуття для дитини; придбання насіння для городу та ін.), допомагати організаційно (сприяння працевлаштуванню, представництво інтере-сів на міжвідомчому рівні, контроль та інспектування, правове консультування), надавати психолого-педаго-гічні послуги (підтримка і моральне заохочення, нав-чання догляду за немовлям, сприяння в оволодінні ме-тодами виховання дитини, ведення домашнього госпо-дарства, розподіл сімейного бюджету, налагодження стосунків).

За переконаннями багатьох учених, доцільніше за-мість поняття «методи» послуговуватися ширшим за смисловою наповненістю поняттям «соціальні техноло-гії» — сукупність наукових знань, засобів, прийомів, методів, організаційних процедур, спрямованих на оптимізацію процесу впливу.

Серед технологій соціальної роботи виокремлюють загальні та спеціальні (прикладні).

До загальних технологій переважно відносять:

а) соціальну діагностику — процес наукового визначення і вивчення причинно-наслідкових зв’язків, ставлення індивіда до соціальних цінностей суспільства, з’ясування сутності соціальних проблем, що утворюють складну життєву ситуацію індивіда, родини, групи;

б) соціальну профілактику — роботу, спрямовану на попередження аморальної, протиправної, іншої асоціальної поведінки, виявлення негативного впливу на життя і здоров’я людей і запобігання такому впливу;

в) соціальну реабілітацію — відновлення порушених чи втрачених суспільних зв’язків, соціальних функцій, забезпечення відповідності індивідуальної та колективної поведінки загальновизначеним суспільним нормам і правилам;

г) соціальну корекцію — подолання чи послаблення вад психічного або фізичного розвитку дітей, порушення функції у дорослих;

ґ) соціальну терапію — допомогу на емоційному, когнітивному і поведінковому рівні у визнанні і розв’язанні клієнтом власних труднощів.

Деякі науковці до загальних технологій соціальної роботи відносять також: соціальне забезпечення (перед-бачена законодавством система матеріального забезпе-чення і обслуговування громадян у разі цілковитої або часткової втрати працездатності, у старості, а також членів сім'ї, які втратили годувальника; основними ви-дами є: пенсія, допомога, пільги, утримання непраце-здатних громадян у будинках для людей похилого віку й інвалідів тощо); соціальне страхування (матеріальне забезпечення громадян у разі безробіття, захворюван-ня, нещасного випадку, а також у старості; формується за рахунок внесків до спеціально створених страхових фондів); опіку і піклування (особлива форма державної турботи про неповнолітніх дітей, що залишились без піклування батьків, та повнолітніх осіб, які потребують допомоги щодо забезпечення їх прав та інтересів). Про-те ці технології збігаються з напрямами соціальної полі-тики й здебільшого не передбачають участі в них соці-альних працівників.

Спеціальні (прикладні) технології соціальної роботи у своїй основі становлять певні технологічні процедури надання допомоги соціально вразливим групам сус-пільства. Масив прикладних технологій утворюють:

а) соціальна робота з конкретними групами клієнтів — безробітними громадянами; з особами девіантної поведінки; з особами, що мають психічні розлади або розумову відсталість; з людьми похилого віку; людьми, які мають функціональні обмеження; з дітьми-сиротами і тими, хто залишився без батьківського піклування; з бездомними та безпритульними тощо;

б) прикладні технології соціальної роботи в пенітенціарних (виправних) установах, армії, на виробництві, за місцем проживання та ін.;

в) вирішення соціально-етнічних проблем. Соціальні технології поділяють також на інноваційні (спрямовані на впровадження нововведень) і рутинні.

Термін «соціальна технологія» певною мірою відоб-ражає процес стандартизації («машинізації») майже всіх сфер суспільного життя під впливом науково-тех-нічного прогресу, інформатизації суспільства. У зв’яз-ку з цим вживання у соціальній роботі словосполучення «соціальні технології» викликає певні застороги, ос-кільки технологія передбачає набір стандартних про-цедур, послідовність операцій тощо. А соціальна робота за своєю суттю далека від раціонального процесу із заз-далегідь заданим порядком роботи, заснованим на стан-дартних, одноманітних процедурах і операціях, які не передбачають творчого, індивідуального підходу до кожного випадку. У ній немає рецептів і універсальних порад, а опанування навичками і знаннями відбуваєть-ся переважно в процесі практичної діяльності, часто на власному досвіді. Соціальний працівник, який глибоко усвідомлює мету, призначення, значущість своєї діяль-ності, мусить завжди добирати адекватні конкретній життєвій ситуації, часто унікальні методи роботи, уни-каючи будь-якої «шаблонізації».

Використана література

1. Димитрова Л. М. Соціальна робота: логіка розвитку // Соціальна робота в Україні: теорія і практика. — 2003. — № 1.

2. Доброчинність в Україні: минуле, сучасне, майбутнє. — К.: Гурт, 1998.

3. Закон України «Про соціальні послуги» від 19.06.2003 р.

4. Закон України «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю» від 21.06.2001 р.

5. Кікало А. В. Еволюція методології в соціальній роботі // Соці-альна робота: теорія, досвід, перспективи // 36. міжн. наук.-практ. конф. — Ужгород: УжДУ, 1998. — Т. 1.