Спорт як фактор соціалізації молоді

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені В.Н. КАРАЗІНА СОЦІАЛОГІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ Кафедра соціології

КУРСОВА РОБОТА З ВСТУПУ ДО СОЦІОЛОГІЇ

«СПОРТ ЯК ФАКТОР СОЦІАЛІЗАЦІЇ МОЛОДІ»

студента денної форми навчання Клеца Дмитра Ярославовича Науковий керівник:

Кутирьова Віра Ігорівна Харків 2010

План

Вступ Розділ 1. Соціологія молоді - як спеціальна галузь соціологічного знання

1.1 Об'єкт та предмет соціології молоді

1.2 Історія розвитку соціології молоді

1.3 Сучасний стан розвитку соціології молоді в Україні

Розділ 2. Спорт як фактор соціалізації молоді

2.1 Поняття соціалізації молоді

2.2 Спорт — як соціальний інститут

2.3 Соціалізація засобами спорту

2.4 Негативні наслідки соціалізації через спорт

2.5 Роль спорту серед сучасної української молоді

Висновок Література

Вступ

На сучасному етапі розвитку українського суспільства все актуальніше постає проблема повноцінного соціального формування молоді. Зараз коли радянська система виховання молодого покоління вже не функціонує, а сучасна система ефективної соціалізації молоді ще не сформована ця суспільна проблема набуває особливої ваги.

Проте існують соціальні інститути які завжди з великою силою впливають на соціалізацію молоді, це — сім'я, школа та спорт, який, хоч і втратив свої позиції після розвалу радянської системи, проте і досі є важливим соціалізуючим фактором. Організований молодіжний спорт сприяє як вихованню так і закріпленню у молоді високих суспільних і громадянських цінностей.

Актуальність теми, яка мною була вибрана полягає у важливості ролі спорту у засвоєні молоддю суспільних цінностей.

Об'єктом мого дослідження є молодь, предмет — спорт і його вплив на соціалізацію молоді.

Мета мого дослідження полягає в тому, щоб розкрити роль спорту у формуванні суспільних цінностей сучасної молоді.

Завданнями мого дослідження є:

· теоретично розглянути роль соціалізації молоді засобами спорту;

· ознайомитися з ставленням молоді до спорту в Україні.

Соціалізація молоді засобами спорту достатньо широко досліджується в Європі та США, проте в Україні ця тема розвинена недостатньо, про це свідчить невисока кількість наукових статей на цю тематику, та статистичних даних. В Україні саме на цю тему проводили досліди Наталія Пангелова «Соціалізація особистості студента в процесі занять фізичною культурою і спортом»; С. Шукіс, К. Кардялис, Р. Янкаускене котрі написали статтю «Юношеский спорт — фактор социализации». Досить ґрунтовно розглядають цю тему в Росії Кірсанов В.Є., Лубищева Л.І. В своєму досліджені я опирався на роботу Нікона Х.Л. «Спорт, социализация и молодежь». В загалі, тема соціалізації молоді засобами спорту більш досліджена саме соціологією спорту.

В Україні пройде ЄВРО-2012, спортивна активність населення, зокрема молоді, підвищиться і як ми використаємо цю велику силу спорту у вихованні молоді залежить від нас, адже, можливо Україна здобуде не тільки фінансовий капітал, але й виховану на високих цінностях і нормах молодь, що стане опорою для розвитку всього суспільства.

Розділ 1. Соціологія молоді як спеціальна галузь соціологічного знання.

1.1 Об'єкт та предмет соціології молоді

Соціологія молоді нині є однією із найважливіших галузей соціологічного знання. Вона тісно пов’язана з такими соціологічними теоріями як соціологія міста, соціологія культури, особистості, медицини, освіти, армії, політики, релігії, сім'ї, фізичної культури та спорту та ін.

Перш ніж розглядати соціологію молоді треба вияснити, що означає поняття «молодь». За визначенням Наталії Черниш, молодь — це суспільно диференційована соціально-демографічна спільнота, якій притаманні специфічні фізіологічні, психологічні, пізнавальні, культурно-освітні властивості, які характеризують її біосоціальне дозрівання як здійснення самовияву її внутрішніх сутнісних сил і соціальних якостей.

За визначенням М. Ф Головатого, соціологія молоді - це наука, об'єктом вивчення якої є молодь: її загальні і конкретні риси, особливості, інтереси, проблеми соціалізації і діяльності у всіх сферах життя.

Об'єктом соціології молоді є молодь, як специфічна соціально-демографічна спільнота, вікові межі якої визначаються 14−30 (іноді 15−28) роками. В законодавстві України зазначається, що молоддю вважаються громадяни віком від 14 до 28 років.

Предмет соціології молоді - специфічні соціальні відносини, в яких молодь бере участь як об'єкт і суб'єкт в процесі переходу від дитинства до світу дорослих, соціалізації та соціальної адаптації. У широкому розумінні проблеми молоді є не що інше, як проблеми її соціальної, психологічної, освітньої та професійної підготовки до зміни старшого покоління в економічній, політичній, культурній, сімейно-побутовій та інших сферах життя.

Соціологія молоді функціонує на трьох рівнях:

1) загальнотеоретичному (базуючись на визнанні молоді як соціального явища) ;

2) спеціально теоретичному — який розкриває специфіку молоді як соціально-демографічної групи, особливості її свідомості і поведінки, вікові та соціально-психологічні характеристики, образ життя, цінності орієнтації;

3) емпіричному, який опирається на конкретні соціологічні дослідження різних сфер життя молоді.

Основними завданнями соціології молоді є:

* дослідження феномена молодь; роль і місце молоді в суспільстві, відносинах, які в ньому мають місце;

* дослідження процесів і явищ, притаманних саме молоді, молодіжному середовищу (молодіжні громадські об'єднання, молодіжний рух тощо);

* вивчення ролі і значення соціальної, молодіжної, державної молодіжної політики в процесі соціалізації молоді, її соціальної самореалізації.

1.2 Історія розвитку соціології молоді

Велике зростання інтересу соціології до вивчення молоді і її проблем у світі припало, на 60−80-ті роки ХХ століття. Це було викликано заворушеннями та бунтами серед студентської молоді в США, Європі, Азії і Африці, які пізніше вченими названо як «студентські бунти», «молодіжні революції». Треба вважати, що соціологія молоді як самостійна галузь соціології стала після Міжнародного соціологічного конгресу в Варні 1970 році, коли було створено Міжнародну соціологічну Асоціацію 34-го дослідницького комітету «Соціологія молоді"[2; 3].

Соціологія в Україні має значний досвід вивчення проблем молоді. Становлення нею дослідницьких методів було розпочато ще за радянських часів, коли досить актуально звучали питання формування громадських позицій та патріотизму молодого покоління.

Тривалий час дослідники, що вивчали проблеми української молоді, працювали спочатку як російські, потім — як радянські соціологи. Природно, що історія вітчизняної соціології молоді розвивалась відповідно до обставин, що супроводжували розвиток російської і радянської соціології, тому їй притаманні як позитивні напрацювання, що були досягнуті за тих часів, так і всі негативні тенденції, що характеризують підходи до молоді як об'єкта соціологічного дослідження.

Перший етап дослідження молодіжних проблем припадає на 20−30 роки XX ст. Загалом він був пов’язаний з розвитком управлінської діяльності партійних, радянських і громадських організацій і мав чіткий прикладний напрям. У ці роки до вивчення молоді зверталися педагоги, соціологи, психологи. Було опубліковано до 300 праць про молоде покоління, проведені численні соціологічні дослідження, проаналізовані учнівські твори, листи до редакцій газет, особисті щоденники, автобіографії та інші документи, що відображали реальні досягнення і труднощі, різноманітні проблеми молоді тих часів.

Найглибші дослідження були проведені Л. Виготським, М. Рубінштейном, О. Колодною та ін. Деякі з них починали свою діяльність до 1917 р., що дало змогу їм, порівнюючи результати досліджень, виявити зміни в поведінці та свідомості молодих людей.

Проте інтерес до дослідження молоді згас, оскільки радянська влада не вважала молодь (згідно з марксистською наукою) одним із елементів соціальної структури радянського суспільства. Відповідно до марксистсько-ленінської концепції, молодь розглядалася як продукт відтворення соціально-класової структури певного суспільства.

Наступний період у розвитку соціології молоді починається з середини 60-х та закінчується у 80-ті роки. Ці дослідження почали проводити під час «хрущовської відлиги», але їхня головна проблема була в тому, що розглядали не молодь і її проблеми, «а можливість використання молодого покоління для вирішення прагматичних завдань соціалістичного будівництва"[3, цит. с. 227].

Багато видань було підготовлено вченими та викладачами Вищої комсомольської школи при ЦК ВЛКСМ (м. Москва), Республіканської комсомольської школи при ЦК ЛКСМУ (м. Київ), вищих навчальних закладів, таких як Московського, Ленінградського, Київського університету.

Випускаються збірники наукових статей та колективних монографій, що висвітлювали радянську молодь як «найкращу» в світі. Наприклад такі монографії як «Пути формирования новой личности"(1990) Б. Бесонової, «Молодежь. Социологический и социальный анализ"(1974) С.Іконникової і т.д.

Під час СРСР в багатьох наукових працях молодь висвітлювали, як безпроблемне молоде покоління, що продовжить «почесну» справу розбудови «комуністичного суспільства».

Проте деякі радянські науковці у своїх працях не торкалися теми взаємодії молоді з КПРС, державою, профспілками, тощо. Наприклад праці І.Ільїнського, монографії С. Педана, О.Корольова. На початку 1985 з’являються праці, на яких досить сильно розглядаються значення молоді в сучасних суспільних процесах, наприклад праця Г. Воробйова «Молодежь в информационном обществе» (1990).

Складається враження, що проблеми молоді в колишньому СРСР та в Україні свого часу розглядалися широко й достатньо. Але це не так, ми бачимо парадоксальну ситуацію коли існує велика кількість публікацій і в той же час наявний брак достовірного наукового знання [ 3].

«До середини 80-х років практично немає фундаментальних комплексних наукових праць, в яких проблеми молоді досліджувалися б у динаміці, з урахуванням усіх її життєдіяльності, соціального становлення та розвитку"[3,с.38].

Але слід звернути увагу на «винятки», наприклад лонгітюдне дослідження «Шляхи покоління», яке проходило під керівництвом доктора філософських наук, професора М. Тітми. Або колективна монографія «Кримінологи, про неформальні молодіжні об'єднання"(1990) [ 3].

Що ж зумовило таку невисоку ефективність у дослідженні молоді в СРСР? Наприклад Наталя Черниш стверджує, що існує два чинники які зумовили низьку ефективність доробку молодіжної проблематики:

· загально-соціальні чинники;

· чинники притаманні самій соціології.

Загально-соціальні чинники — загальне ставлення до молоді та іі проблем з боку радянського суспільства, тобто вважали, що молодь повинна лише виконувати настанови партії, вона могла проявити ініціативу лише у суворо зарегламентованих формах, активність — у межах окреслених завдань, ентузіазм — у чітко визначеному про соціалістичному спрямуванні.

Чинники притаманні самій соціології як одній із соціогуманітарних наук:

· спрощене трактування молоді, уявлення про без проблемність її існування;

· процес дроблення тематики соціальних досліджень, що призвів до вузької спеціалізації наукових сил, а це в свою чергу зумовило розвиток переважно окремих напрямків молодіжної проблематики (про студентів, школярів), але не про безробітну молодь злочинні угрупування та девіантну поведінку[3].

Отже, можна зробити висновок, що соціологія молоді в СРСР, куди входила і Україна розвивалася, але вона розвивалася здебільшого у залежності від радянської ідеології, що зумовило особливий розвиток соціології молоді, коли існує колосальна кількість наукових робіт, а фактично ґрунтовних праць немає, фундаментальні праці з’являються тільки у кінці 80-х років.

1.3 Сучасний стан розвитку соціології молоді в Україні

В Україні, до здобуття незалежності, соціологія молоді як науковий напрямок ледве жевріла і не мала вагомого практичного значення. Однак за час незалежності України з’явилася низка спеціальних дослідницьких центрів і осередків вивчення молоді та її проблем (як в межах академічної науки, так і при державних органах), що зрушило з місця справу наукового аналізу тенденцій у молодіжному середовищі. Кількість літератури на молодіжну проблематику з року в рік зростає.

Перші докторські дисертації з молодіжної проблематики в новітній Україні захистили М. Головатий (1996), Н. Шуст (2001), кандидатські - В. Головенько, О. Корніевський, С. Маркова, М. Перепелиця та інші вчені - соціологи, політологи, філософи.

Нині Державний інститут проблем сім'ї та молоді, починаючи з 1991 р., веде моніторинг ціннісних орієнтацій, економічного стану, політичних, духовних орієнтацій молоді, щорічно видаючи спеціальні збірники: «Молодь України: стан, проблеми, перспективи».

Серед спеціальних видань інституту найпоширенішими є щорічні доповіді Президентові України, Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України з окремих молодіжних проблем («Про становище молоді в Україні"(за підсумками 1997р.), 1998; «Нове покоління незалежної України (1991;2001 рр.)», 2002 та ін.), проблеми молодіжного руху, соціальної роботи, соціалізації молоді тощо. Численними є спеціальні науково-прикладні видання з проблем соціальної роботи, організації виховної, профілактичної роботи з окремими категоріями молоді (А.Белінська «Основы социальной работы» (2000), А. Капська «Актуальні проблеми соціально-педагогічної роботи (модульний курс дистанційного навчання)"(2001) [ 2].

Слід відмітити дослідження молоді та молодіжних проблем вчених із Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна, зокрема в 2006р. була видана монографія Сокурянської Л.Г. «Студенчество на пути к другому обществу: ценностный дискурс перехода», яка присвячена аналізу динаміки цінностей студентської молоді.

В Україні досліджуються не лише проблеми окремих соціальних і вікових груп молоді, а й молоді, що представляє окремі національні меншини. Так, Державним комітетом України у справах сім'ї та молоді в 2002 р. було проведене масштабне дослідження кримськотатарської молоді, а також молоді міст і сіл. Збільшилась кількість спеціальних видань і досліджень присвячених дітям (Державна доповідь «Про становище дітей в Україні за підсумками 1997 р.»). У 1998 р. Українським інститутом соціальних досліджень було підготовлено низку спеціальних видань із проблем сирітства розповсюдження та структури вживання алкоголю й інших наркотичних речовин серед підлітків України. [ 3].

Отже, можна зробити висновок, що в сучасній Україні молодіжна проблематика досліджується достатньо предметно, широко і комплексно, проте «помітним є й брак загального характеру видань, які, зокрема цілісно представляють соціологію молоді як міждисциплінарну науково-прикладну, соціального характеру проблему» [ 3, c.51].

Розділ 2. Спорт як фактор соціалізації молоді

2.1 Поняття соціалізації молоді

Однією з головних проблем соціології молоді є дослідження процесу соціалізації людини, а саме того періоду коли молодь вступає у доросле життя.

У науковій літературі і досі відсутнє єдине визначення соціалізації. Відомий соціолог Нейл Смелзер визначає соціалізацію як «процес формування вмінь соціальних установок індивідів, відповідним їх соціальним ролям» [5; цит.с.66].

Польський соціолог Ян Шепанский визначив соціалізацію як «впливи оточення в цілому, які залучають індивіда до участі в суспільному житті, навчають його розуміти культуру, поводитись в колективах, самоствердженню і виконанню різних соціальних ролей» [5; цит.с.66−67].

І.С.Кон пише, що «соціалізація — близька до російського слова „воспитание“, значення якого дещо ширше за англійське, не дивлячись на їх тотожну етимологію». Але виховання слід розуміти як «направленні дії, посередництвом яких індивіду свідомо намагаються надати бажані риси і якості», тоді як соціалізація поряд з вихованням «включає ненавмисні, спонтанні дії, дякуючи яким індивід пристосовується до культури і стає повноправним членом суспільства» [5; цит.с. 67].

На думку М. Ф. Головатого соціалізація — процес входження індивіда в соціум, при якому змінюється структура особистості та структура суспільства.

Проте в соціологічній традиції соціалізація розуміється як «процес становлення особистості, засвоєння індивідом цінностей, норм, установок, зразків для наслідування, властивих даному суспільству, соціальній групі"[6; цит. с.442].

Завдяки соціалізації індивід набуває різні соціальні характеристики, соціальну природу, уміння та навики участі в соціальному житті. Тільки взаємодія соціалізованих індивідів творить різноманіття соціального, всі феномени суспільства[6; с.442].

Соціалізація відбувається як за умов стихійного впливу на особистість різних обставин життя, так і за умов цілеспрямованого формування особистості .

«Суспільство здійснює впливи на особистість через інституції соціалізації, тобто конкретні групи, в яких людина долучається до системи норм, цінностей і соціальних зв’язків». Соціальний інститут — стійка форма організації, спільної діяльності з прийнятим комплексом правил, принципів, норм, що регулюють цю діяльність.

Процес соціалізації має дві форми: соціальну адаптацію та інтеріоризацію. Під соціальною адаптацією слід розуміти вид взаємодії особи з соціальним середовищем, в ході якого відбувається погодження вимог та сподівань обох сторін, що взаємодіють (рольові функції, соціальні норми). Інтеріоризація — це процес формування внутрішньої структури людської психіки за допомогою засвоєння соціальних норм, цінностей, ідеалів, процес переведення елементів зовнішнього середовища у внутрішнє «Я» [7; с. 170].

Традиційно соціалізація ділиться на: первину (або ранню), що включає такі фази життя людини, як дитинство і юність; вторинну (або пізню), що включає такі фази життя як зрілий вік та старість людини.

Соціалізація відбувається під дією різноманітних впливів та засобів, якщо це цілеспрямовані впливи, то це — агенти соціалізації. Нейл Смелзер зазначає, що «агентами соціалізації є інститути, люди і соціальні групи, які сприяють соціалізації особистості» [7; 5 цит.с.70]. Агенти соціалізації у свою чергу поділяються на агентів первинної і вторинної соціалізації. До агентів первинної соціалізації відносять найближче оточення людини (сімя, родичі, друзі вчителі). До агентів вторинної соціалізації відносять, наприклад, адміністрації різних органів та організацій (школи, армії), це може бути суддя, директор. Головна відмінність агентів вторинної соціалізації від агентів первинної є те, що на відмінну від агентів первинної соціалізації агенти вторинної соціалізації можуть виконувати максимум дві функції, тому що мають вузьку спеціалізацію (наприклад старший брат може заміняти функції батьків у вихованні, а суддя не замінить керівника виробництва).

Фактори які впливають на соціалізацію. Соціальна активність — головна якість соціалізації. Змістом соціалізації є напрацювання відповідних соціальних позицій особистості.

Науковці виділяють такі фактори, що впливають на соціалізацію людини:

1. Сім'я. Дитина вибирає стиль життя, або приклад для наслідування, які властиві його батькам.

2. «Відношення» рівності. Тобто залучення до «груп рівних» — відносини дитини з ровесниками.

3. Навчання в школі. За допомогою формального і «прихованого учбового» плану.

4. Засоби масової інформації. Це є газети, журнали, телебачення, Інтернет .

5. Залучення до праці (рос. терм.- «труд»).

6. Організації (молодіжні об'єднання, церкви, організації, спортивні організації та ін.)

З самого народження людина входить в різні види діяльності, контактує з оточенням, людьми і умовами.

З погляду соціальної психології активність індивіда зумовлена людською потребою належати до соціуму, сприймати, оцінювати і осмислювати його, ідентифікувати себе зі своїм народом, конкретною соціальною групою.

Людина не лише адаптується до умов соціуму, елементів культури, норм, що формуються на різних рівнях життєдіяльності суспільства, але й перетворює їх у власні цінності, орієнтації, установки завдяки власній активності.

Соціалізація молоді. Включення молоді в суспільне життя не є лиш відображення дійсності соціальних умов і суспільних впливів. Не можна сприймати входження молоді в суспільне життя тільки як засвоєння досвіду, тоді б виховання зводилося б до розробки механізму адаптації, конформізму, повторення в кожному поколінні одних і тих же властивостей, а це виключало б прогрес, рух вперед. Тому варто розвивати в молоді почуття нового, ініціативу, творчість. Це є своєрідний процес омолодження, протистояння інерції та застою, іншими словами це «ювентизація». Термін «ювентизація» вперше ввів відомий болгарський соціолог П. Митєв. Під цим терміном розуміється, що молодь вносить у суспільство значні зміни (впливає на нього). Таким чином, процес ювентизації - це вплив молоді на суспільство.

Отже, включення молоді в суспільне життя носить двосторонній характер: соціалізація як форма сприйняття суспільних відносин і ювентизація, як форма обновлення суспільства, пов’язана з включенням в його життя молоді.

Ювентизація може набувати крайні форми, коли молодь відкидає досвід попередніх поколінь, або псевдоноваторство, альтернативні рухи. Оптимальним способом співвідношення соціалізації і ювентизації може бути процес, коли молодь не просто пристосовується до суспільства, а стає суб'єктом соціальної діяльності, такий підхід дає можливість молоді стати і глядачем і одночасно ініціативним автором історичних подій. Голова якість взаємодії соціалізації та ювентизації - це соціальна активність, тобто вироблення відповідних соціальних позицій особистості.

«На формування особистості молодої людини вирішальну роль відіграють наступні фактори:

— цілеспрямована дія суспільства на особистість;

— соціальне середовище в якому людина знаходиться;

— активність самої особистості, її самостійність у виборі і засвоєнні знання, і їх осмисленні;

— вміння порівнювати різні точки погляду, критично їх оцінювати;

— активна участь в практичній, перетворювальній діяльності" [5,ст.70].

Павловський В.В. спробував визначити сам термін «соціалізація молоді». Отже, соціалізація молоді - це процес становлення і розвитку всієї даної групи аж до переходу її у групу зрілих, дорослих, це поетапне включення молоді в соціум, яке здійснюється на основі діяльності і самодіяльності, реалізації віковозорієнтованих програм, в процесі суб'єкт-суб'єктної взаємодії з іншими віковими групами.

Можна зробити висновок, що молодь як і сприймає впливи зі сторони суспільства, так і активно впливає на нього. Соціалізація молоді - це результат всіх процесів, що відбуваються в суспільстві.

2.2 Спорт - як соціальний інститут

Дуже важливе значення в сьогоднішньому суспільстві відіграє спорт, зокрема, виконує одну із головних ролей в процесі соціалізації молоді.

Часто плутають такі поняття як фізична культура і спорт, так, вони тісно пов’язані, але сприймання їх як тотожних є помилка. Наприклад, відомий польський соціолог З. Кравчик вважає, що фізична культура — це «відносно інтегрована і закріплена система поведінки, пов’язана з турботою про фізичний розвиток, рухову функціональність, красу, фізичну досконалість і експресію людини, протікає в даній сукупності за прийнятими зразками, а також результати даної поведінки» [10; цит. с.99].

За визначенням Л.П.Матвєєва, який пов’язує спорт з визначенням всього комплексу взаємопов'язаних зі спортом явищ, змагальну діяльність, спеціальну підготовку до неї, між людські відносини і норми, що виникають в процесі цієї діяльності [11;ст.81]. Тобто спорт є фізичною культурою направленою на змагання зі своїми специфічними методами впливу на людину.

Спорт і фізична культура виконують спільну функцію вдосконалення фізичних можливостей людини. Фізична культура виступає більш загальним феноменом, що в основному направлений на виховання і фізичне вдосконалення, вище приведенні визначення мають на меті лише прояснити деякі моменти цієї роботи.

Як виникли ці суспільні феномени? Спорт виник ще в первісному суспільстві. Існують різні теорії його походження. Деякі вченні вважають, що спорт є наслідком ігрової діяльності людини (іспанський філософ Ortega-y-Gasset)[11;с.79]. Інші гадають, що він з’явився як спосіб мирного протистояння без кровопролиття.

Фізична культура виникає і розвивається як один із перших і найбільш значущих засобів виховання і соціалізації людини, виникає набагато пізніше спорту.

Можна сказати, що спорт має більш тваринне єство ніж фізична культура, яка з самого початку мала на меті лише вдосконалення людини, на відміну від спорту, що з народження засновувався на змаганні і суперництві.

Витоки сучасного спорту просліджуються з середини ХІХ ст., коли в західній Європі починають формуватися спортивні клуби, або спортивні товариства. Ці процеси були викликані рядом причин:

1. зростанням буржуазної міської культури;

2. потребою в розвитку фізичного виховання, що виникла в умовах розвитку ринку праці в умовах перетворення освіти і виховання в загальнодержавні інтереси;

3. потребою в новій системі військової підготовки юнаків;

4. формуванням і розвитком різних спортивних товариств;

5. зменшенням впливу церкви на суспільство;

6. активним розвитком науки;

7. розвитком олімпійського руху[12; ст.348].

Саме з того часу і по 1920;ті роки спорт формувався як соціальний інститут[12].

Процес інституалізації будь-якого явища включає в себе ряд обов’язкових організаційних моментів:

1. створюється відповідна потреба людей в розвитку даного суспільства;

2. кожен інститут виконує відповідну соціальну функцію;

3. має і розвиває свою матеріальну базу;

4. забезпечує свою систему професійними кадрами[11с.45].

Визначаючи спорт як соціальний інститут, науковці виділяють первинний, технологічний, управлінський і корпоративний рівень.

Наприклад, Д. Лой сформулював концепцію «спортивного порядку"(sport order), що включає в себе всі соціальні організації, які організують і регулюють дії людини в спортивній діяльності. Виробники спортивних товарів, спортклуби, команди, національні спортивні організації та ін. являються елементами «спортивного порядку». В системі «спортивного порядку» він виділяє чотири рівні соціальних організацій:

1. первинні організації - передбачаються безпосередні відносини між всіма її членами без формального адміністративного керівництва;

2. технічні організації - великі для безпосереднього спілкування її членів, проте кожен її член знає один одного, встановлюються адміністративні посади і призначаються виконавці (студентські команди);

3. управлінські організації - кожен член може знати тільки оточуючих колег;

4. організації корпоративного рівня — бюрократичні за своєю природою, мають центральне керівництво, ієрархічну структуру виконавців протокол[12].

Як кожен соціальний інститут спорт має свої функції:

1. Культурно-світоглядна функція полягає у тому, що спорт є одним із найголовніших засобів культурного обміну ХХІ ст.

2. Рекреаційна охоплює потреби людини необхідні для збереження її соціально-психологічних особливостей. Реалізується в декількох значеннях: а) біологічному; б) емоційному; в) естетичному.

3. Комунікативна реалізується в можливості інтернаціонального спілкування.

4. Політична функція полягає у застосуванні спорту як політичного інструменту.

5. Рекламна функція визначається тим, що сучасний спорт, завдячуючи своїй видовищності, виступає з однієї сторони, як ефективний засіб рекламування інших товарів, а з другої , — як власне товар, що має свою споживчу цінність.

6. Виховна полягає в розвитку фізичних і духовних можливостей людини.

7. Соціалізуюча функція — це функція, яка реалізується в двох напрямках: соціалізація особистості в спорті і через спорт.

Різновиди спорту існують з початку ХХ століття, зараз розрізняють їх як масовий, професійний та олімпійський спорт:

· масовий спорт, в якому діє змагання і ціниться високий спортивний результат, в більшій мірі він розглядається як засіб фізичного виховання;

· професійний спорт, обумовлений комерційними інтересами і є джерелом існування спортсмена;

· олімпійський спорт, який включає в себе високі гуманістичні традиції, що реалізують ідеали олімпіади [11,с.81].

Отже, можна вважати, що спорт є соціальним інститутом, який має свою історію розвитку, структуру і забезпечує для суспільства виконання життєво важливих соціальних функцій.

2.3 Соціалізація засобами спорту

соціалізація молодь соціологія спорт Спорт як важливий феномен пронизує всі рівні сучасного суспільства, він впливає на образ життя людей, етичні цінності, моду та ін. Спорт має велику соціалізуючи силу.

Перш ніж розглядати це питання треба визначити, що соціалізація засобами спорту не в кожному суспільстві однакова, і не в кожному суспільстві є вагомим цей вид соціалізації. Бо ефективність соціалізації залежить від того наскільки цінності людини, що культивуються спортом співпадають з цінностями суспільства в якому він мешкає. Структура і функціональність суспільства відображають соціальну систему переконань та позицій, моделі поведінки можуть бути настільки ефективні наскільки ефективні ці останні. Наприклад національна система виховання тільки до тих пір ефективно виконує свої завдання, доки суспільна система переконань і позицій підтримує її в цій формі. Тобто розглядаючи соціалізацію людини засобами спорту треба враховувати ті культурні особливості суспільства в якому вона мешкає, адже ті цінності, що спорт культивує в одному суспільстві можуть признатися в іншому як не важливі і не потрібні, а отже і соціалізація буде не успішною.

Основними способами зайняття спортом є «первинна» і «вторинна» участь. Первинною називається безпосередня фізична участь в спортивних змаганнях, підготовка до них. Первинна участь може бути пряма чи другорядна. Пряма фізична участь заключається в безпосередній затраті фізичної енергії направленої на досягнення визначеного спортивного результату. Головною фігурою первинної участі є спортсмен.

Другорядна первинна участь не пов’язана з безпосередньою участю в спортивних змаганнях (тренери, спортивні коментатори).

Вторинна участь — є залишкова категорія яка включає в себе всі форми участі в спорті, що не входять до первинної. Також поділяються на прямі і другорядні. Пряма вторинна участь може бути в дії, або в контролі за дією, що мають відносини до спорту (володіння і адміністрування, управління професійними клубами та ін.).

Другорядна вторинна участь в спортивній діяльності це є сприймання подій, інформації і предметів, які відносяться до сфери спорту. Основною фігурою вторинної другорядної участі є вболівальник[13].

На мою думку, цінності, які формуються у вболівальника і у спортсмена мають багато схожого, але головна відмінність їх полягає у цінності напруженої праці і цінності «йти до кінця», які можуть формуватися тільки безпосередньо тяжкою працею на спортивних тренуваннях. І хоч вболівальник прийме, наприклад, цінності чесної гри, або принцип рівності, через вторинну другорядну участь в спорті, проте він ніколи не прийме цих цінностей просто споглядаючи за спортом.

Соціалізація засобами спорту можна розділити на соціалізацію в спорті і через спорт. Соціалізація в спорті - це ті умови які зумовлюють людину займатися спортом і приймати спортивні ролі. Соціалізація через спорт — це те, як спортсмен пристосовується до виконання різноманітних ролей поза спортом і напрацювання не тільки спортивних, але й більш широких ціннісних відносин до дійсності[13].

Спорт допомагає побудувати в собі систему цінностей і установок. Соціологічні опитування населення, особливо молоді, що займається спортом, показують, що спорт формує початкове враження про життя і світ саме в спорті проявляються цінності такі як рівність шансів на успіх, досягнення успіху, прагнення бути першим, перемогти не тільки суперника, але й самого себе. Якщо є спортивна команда, то індивід приймає командні цінності, тим самим навчаючись до взаємодії в суспільстві, бо вже є не просто «Я», а є «МИ», спортивна команда базується не на підлеглості, а на співпраці, в спортивній команді кожен член є значимий.

Люди, що пройшли «школу спорту» впевненні, що спорт допоміг їм виховати віру в свої сили і можливості, а також вміло ними скористатися. Спорт вчить жертвувати своїми інтересами заради досягнення цілі.

Досліди показують, що молодь, яка займається спортом краще пристосовується до навколишнього середовища в психологічному і в соціальному відношенні, ніж молодь, що не займається спортом; що здатність і інтерес до занять спортом позитивно впливають на розвиток самопізнання та підвищення їх престижу серед однолітків.

Спорт культивує такі важливі суспільні цінності, як цінності перемоги та цінності справедливості і чесності, але в деяких групах спортсменів переважають ті, чи інші цінності. Наприклад, дослідники серед підлітків Мантел і Вандер Велдер помітили, що молодь, яка грала в організованих командах, давала перевагу цінностям перемоги і демонстрації своєї майстерності, в той час, коли молодь яка не входила в організовані спортивні команди, надавала перевагу цінностям справедливості і чесності.

Дякуючи заняттям спортом, або навіть в процесі спостереження спортивних змагань, суспільні цінності присвоюються індивідом, інтеріорізуються як особисті.

Безсумнівно спорт впливає на соціалізацію людини, виховує найкращих представників суспільства.

2.4 Негативні наслідки соціалізації через спорт

Я розкриваю негативні наслідки соціалізації через спорт, бо вважаю, що саме соціалізація через спорт приносить як найбільш позитивні, так і найбільш негативні явища які він викликає. Ці явища заключаються в проявах насильства та вживанні допінгу.

Цимбалюк Н.М. вважає, що насильство в спорті зумовлено «архетипом воїна», що проявляється в спортсменів на основі «інстинкту боротьби», що «архетип воїна» яскраво проявляється в боксі і кікбоксінгу. Його роль і мотивацію вбачає «присутньою в підсвідомості людини, як одна із прихованих латентних потреб"[15;с.321].

Гонка за медалями й рекордами призвела до виникнення таких негативних моментів в спорті як вживання допінгу.

«Допінгом вважається введення в організм спортсменів будь-яким шляхом фармакологічних препаратів, штучно збільшуючи працездатність і результат"[16; с.315].

Знаковим є той факт, що допінг поширюється не лише в спорті «високих досягнень», а й молодіжному не професійному спорті. Допінг широко розповсюджений в пауерліфтингу, бодібілдингу, та в інших єдиноборствах. Наприклад 53−61% спортсменів в Москві і московській області приймають допінг. В світі серед молоді яка займаються пауерліфтингом і бодібілдингом анаболічні стероїди приймають майже 90% спортсменів, 70% футболістів і 40% спринтерів [16; с.315].

Говорячи про допінг треба знати, що головна небезпека від допінгу є не в професійному спорті, а саме в юнацькому та дитячому, бо «великий спорт» є прикладом для наслідувань, «великий спорт» на допінгу може дати і дає приклад для наслідувань молодшим спортсменам[16]. В цьому заключається подвійна небезпека, бо професійний спортсмен ціленаправлено вживаючи допінг знає на що іде, але не молода та не досвідчена людина, що має багато енергії, це є подвійна небезпека.

На мій погляд спорт має деякі недоліки проте, правильне спортивне виховання розкриває неабиякі можливості людини і всесторонньо розвиває її.

Тому, я вважаю що, гуманнізуюча цінність спорту набагато більша для суспільства ніж його негативні наслідки.

2.5 Роль спорту серед сучасної української молоді

Складність розкриття ролі спорту серед української молоді полягає в тому, що на даний момент ця тема в недостатній мірі досліджена в соціології, зокрема небагато існує статистичних даних на цю тематику.

Моє дослідження буде опиратися на таких джерелах:

1. Дослідження «Молодь на порозі самостійного життя», яке проводилося в 2003р. в Кіровоградській, Львівській, Харківській, Київській обл., а також в АРК і м. Київ.

2. Перше в Україні національне опитування з метою дослідження рівня і форми спортивної активності населення (N=180), що відбулося у травні 2003 р. за Європейською науковою програмою «Компас».

Моє дослідження буде засновуватись на критеріях класифікації форм спортивної участі за Європейською програмою «Компас"[18;с.305] .

Таблиця№ 1

Дослідження «Молодь на порозі самостійного життя» засновується на лонгітюдній основі і має об'єктом дослідження молодь віком 16−17років (1986;1987 року народження).

Результати опитування свідчать, що молодь досить активно цікавиться спортом, в мірі зацікавленості тематика спорту займає перше місце серед тем, якими цікавиться молодь (табл.№ 1). На другому місці стоїть мода.

Таблиця № 2 Якою мірою ви зараз цікавитеся (результати подані у %) Вибрано варіанти відповідей «постійно»

Дослідження показують, що 37% молодих людей цікавляться спортом і це є досить великий відсоток, адже він на 11% більший від найближчого конкурента — моди. Найбільше цікавляться спортом молодь чоловічої статті - 55% опитаних, з великим розривом відстає молодь жіночої статті - лише 18% (втричі менший відсоток ніж у чоловіків). Існує різниця і між зацікавленістю молоддю спортом в селах і містах — в містах на 4% молоді більше цікавляться спортом ніж в селах. Чим це пояснюється? Спортивна ситуація в селах набагато гірша за міську, це пояснюється гіршим інформаційним забезпеченням сіл, меншою кількістю спортивних секцій. Адже відомо, що спортом в більшій мірі цікавляться ті люди хто ним займається, або тим чи іншим ним пов’язаний. На мою думку великий розрив зацікавленості між юнаками та дівчатами спортом пояснюється тим, що розвиток жіночого спорту значно відстає від чоловічого і чоловіків залучених в спорт значно більше ніж жінок, відповідно і відсоток зацікавлених юнаків значно більший за відсоток зацікавлених дівчат.

Як молодь приділяє час безпосередньо заняттям спортом? Дивує, те що не дивлячись на свою зацікавленість спортом молодь досить пасивно і не в достатній кількості ним займається (табл.№ 3(1)).

Таблиця № 3 (1) Як часто ви відвідували зазначенні заходи і заклади та приділяєте час цікавим вам заняттям протягом останніх 12-ти місяців? (результати подані у %) Фітнес-клуби, тренажерні зали, стадіон (для занять спортом)

Я вважаю, що критерій регулярності допоможе краще розкрити умовну межу між молоддю, що активно бере первинну пряму участь у спорті і відповідно в більшій мірі соціалізується через спорт як спортсмен, і молоддю, що бере первинну пряму участь в спорті, але в більшій мірі соціалізується як вболівальник (бере вторинну косвену участь у спорті) .

Досить цікаві результати адже якщо 37% молоді інтересуються спортом (див.табл.№ 2), то лише 23% регулярно ним займаються (60−120 тренувань), тобто беруть «первинну» пряму (безпосередньо займаються спортом фізично витрачаючи енергію) участь в спорті. Жодного разу не приділяли уваги до занять спортом 56% опитаних, лише дин раз займалися спортом протягом року 7%, кілька разів 15%, один раз на місяць 3%, 2−3 рази на місяць 5%. Вражає те, що 55% юнаків цікавляться спортом і регулярно займаються ним лише 32%, а дівчата, котрих лише 18% цікавить спорт регулярно займаються спортом 14%. На багато нижчий рівень занять спортом в селах — 58% молоді взагалі не займалися спортом за цілий рік, лише 17% сільських юнаків та дівчат займаються спортом регулярно.

Можна зробити висновок, що молодь цікавиться спортом, проте віддає перевагу в більшій мірі участі в спорті як вболівальник ніж як спортсмен, але показовим є той факт, що різниця дівчат які цікавляться спортом і які ним займаються становить лише 4%, це підтверджує тезу про те, що дівчата які цікавляться спортом, відносяться з більшою відповідальністю до спорту ніж юнаки, адже, відомо, щоб почати займатися спортом дівчатам треба пройти бар'єри стереотипів, що історично склалися до жіночого спорту в суспільстві, отже, пасивних і погано вмотивованих дівчат в спорті не має.

Аналізуючи таблицю № 3(2) бачимо, що молодь відвідує спортивні видовища і досить часу їм приділяє.

Таблиця № 3(2) Як часто ви відвідували зазначенні заходи і заклади та приділяєте час цікавим вам заняттям протягом останніх 12-ти місяців? (результати подані у %) Спортивні видовища (змагання першості)

Жодного разу не відвідували спортивні видовища 33% опитаних, 14% відвідували лише один раз, 32% респондентів відвідували спортивні змагання в якості глядача кілька разів, 6% відвідують змагання кожен місяць, по 7% опитаних відвідують спортивні змагання відповідно 2−3 рази на місяць і раз на тиждень, або частіше. Це ще раз підтверджує велику міру зацікавленості спортом молоді, адже, якщо врахувати, що спортивні видовища і змагання першості відбуваються не так часто, як тренування, то відсоток молоді, що їх відвідує досить високий. Тобто молодь активно приймає другорядну вторинну участь у спорті і цікавиться різними видами спорту.

Розглянувши таблиці, приведенні в дослідженні «Молодь на порозі самостійного життя», можна зробити узагальнюючі висновки: юнаки та дівчата цікавляться спортом і приймають активну участь в ньому, але надають перевагу участі в спорті як вболівальники, а не спортсмени; юнаки в більшій мірі цікавляться спортом ніж дівчата, проте і в більшій мірі надають перевагу участі в спорті як вболівальники; спортивна активність молоді в місті більша за спортивну активність молоді в селі.

Висновок

В даній роботі було розглянуто тему «Спорт як фактор соціалізації молоді», де я намагався розкрити роль спорту у формуванні суспільних цінностей молоді.

Спорт, як важливий соціальний феномен впливає майже на всі суспільні явища, він активно діє у всіх сферах життя: економіці, політиці, відпочинку. Він має свою структуру і функції, що забезпечують потреби людей, має свою історію розвитку, отже, є соціальним інститутом.

Однією із найважливіших функцій спорту є його соціалізуючи функція, що в великій мірі впливає на формування ціннісних орієнтацій молоді. Формуючи з людини гідного члена суспільства спорт показує свою гуманізуючу цінність. Але говорячи про спорт постають також проблеми допінгу і агресії, проте більшість науковців схильні до ідеї, що гуманізуюча сила спорту набагато більша для суспільства ніж його негативні наслідки.

Аналізуючи роль спорту серед української молоді, доходимо висновку, що роль спорту в житі сучасної молоді дуже велика, що саме спорт може возз'єднати українську молодь.

Досліджуючи цю тему, мені не вдалося розкрити її повністю, адже бракує достовірних емпіричних даних по цій проблемі в Україні. Проте, я гадаю, вдалося розкрити особливості ціннісних відносин української молоді до спорту, а саме, те, що молодь признає важливість спорту, і цікавиться ним, проте багато молоді вибирає легший, «неповний» пакет соціалізації через спорт, вибираючи замість ролі спортсмена роль вболівальника.

Я гадаю, що соціолог повинен вивчати звертаючись до цієї теми в першу чергу роль спорту в суспільстві в якому живе молодь, моральні цінності які культивує спорт і які панують в суспільстві, а вже потім емпіричні дані і ефективність соціалізації засобами спорту.

Пропоную вести детальні моніторингові дослідження серед молоді, що займаються спортом, або в тій, чи іншій мірі в ньому приймають участь. Дійсно, молодь — це майбутнє суспільства і в тому, як вона прийме його норми і цінності залежить все в майбутнє людства.

Література

1. Черниш Наталiя Соцiологiя, Курс лекцiй. — Львiв: Кальварiя, 2003. — 540 с.

2. Социология Учебник: / Отв. ред. П. В. Павленок.- 2-е изд., перераб. и доп. — М.: Маркетинг, 2002. — 1035 с.

3. Головатий М.Ф.Соцiологiя молодi: Курс лекцiй. — К.: МАУП, 2006 .- 2-е вид., перероб. i доп. — 304 с.

4. Соціологія: Посібник для вузів За ред. В. Г. Городяненка. — К.: Академія, 2002. — 334 с.

5. Социология молодежи: Учебник / Под ред. проф. В. Т. Лисовского. — СП б.: Изд-во с.-Петербургского университета, 1996. -460 с.

6. Сокурянская Л. Г. Студенчество на пути к другому обществу: ценностный дискурс перехода. — Харьков: Харьковский национальный унивкрситет имени В. Н. Каразина, 2006. — 576 с.

7. Орбан-Лембрик Л.Е. Соціальна психологія: Підручник: Кн.1: Соціальна психологія особистості і спілкуваня. — К.: Либідь, 2004. — 576.

8. Социология молодежи: Учебник /Под ред. д-ра социол. наук, проф., чл.-корр. РАН Кузнецова В. Н. — М.: Гардарики, 2005. — 335 с.

9. Павловский В. В. Ювентология: проект интегративной науки о молодежи. — М.: Академический Проект, 2001.

10. Лукащук В.І. Тілесність як об'єкт вивчення соціології спорту//Вісник Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна. «Соціологічні дослідження сучасного суспільства: методологія, теорія, методи». — 2005.—№ 652. — 216 с.

11. Лубишева Л. И. Социология физической культуры и спорта. Учебное пособие. — М.: Академия, 2001. — 238 с.

12. Лукащук В. И. Функции спорта как социального института //Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства: Збірник наукових праць. — Харків: ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 2004. — С. 437−440.

13. Никон Х. Л. Спорт, социализация и молодежь // Спорт и образ жизни: Сб. статей. — М.: ФиС, 1979. — с.199−208.

14. Стивенсон К. Л. Спорт как современный социальный феномен: функциональный подход // Спорт и образ жизни: Сб. статей. — М.: ФиС, 1979. — с.58−65.

15. Цимбалюк Н. М. Спорт і культура насильства//Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства: Збірник наукових праць. — Харків: ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 2006. — с.320−323.

16. Лукащук В. И. Допинг в спорте//Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства: Збірник наукових праць. — Харків: ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 2006. — с.315−319.

17. Соціологічне дослідження «Молодь на порозі самостійного життя» Київ 2004.

18. Кириленко О. М. Спортивна активність населення України: соціологічний аналіз//Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства: Збірник наукових праць. — Харків: ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 2006. — с.305−314.