Педагогічна та лікувальна діяльність Миколи Івановича Пирогова

Реферат на тему:

Педагогічна та лікувальна діяльність Миколи Івановича Пирогова.

П л, а н :

1. 1.Вступ.

2. 2.Освіта М.І.Пирогова.

3. 3.Класичні праці Пирогова.

4. 4.Ідея пластичних операцій.

5. 5.Вчений і військова медицина.

6. 6.М.І.Пирогов — педагог.

ПИРОГОВ Микола Іванович (1810−1881) — великий вітчизняний лікар і вчений, що видається педагог і суспільний діячодин з основоположників хірургічної анатомії й анатомо-експериментального напрямку в хірургії, воєнно-польовій хірургії, організації і тактики медичного забезпечення військ. Петербурзької академії наук (1847), почесний член і почесний доктор багатьох вітчизняних і іноземних університетів і медичних суспільств.

У 1824 р. (у віці 14 років) Н. И. Пирогов надійшов на мед. ф-т Московського ун-та, де серед його вчителів були анатом X. И. Лодер, клініцисти М. Я. Мудре, Е. О. Мухін. У 1828 р. закінчив ун-т і надійшов у числі перших «професорських студентів» у Дерптский професорський інститут, створений для підготовки професорів з «природних росіян», що успішно закінчили ун-ты і вступні іспити, що витримали, при Петербурзькій академії наук. Спочатку мав намір спеціалізуватися по фізіології, але в зв’язку з відсутністю цього профілю спеціальної підготовки зупинив свій вибір на хірургії. У 1829 р. одержав золоту медаль Дерптского (нині Тартуского) ун-та за виконане в хірургічній клініці проф. И. Ф. Мойера конкурсне дослідження на тему: «Що потрібно мати на увазі при перев’язці великих артерій під час операцій?», у 1832 р. захистив докт. дисертацію на тему: «чиЄ перев’язка черевної аорти при аневризмі пахової області легко здійсненним і безпечним утручанням». У 1833−1835 р., завершуючи підготовку до професури, Н. И. Пирогов знаходився у відрядженні в Німеччині, удосконалювався в анатомії і хірургії, зокрема в клініці Б. Лангенбека. Після повернення до Росії в 1835 р. працював у Дерпте в клініці проф. И. Ф. Мойераз 1836 р. — екстраординарний, а з 1837 р. ординарний професор теоретичної і практичної хірургії Дерптского ун-та. У 1841 р. Н. И. Пирогов створив і до 1856 р. очолював госпітальну хірургічну клініку петербурзької Медико-хірургічної академіїодночасно складався гл. лікарем хірургічного відділення 2-го військово-сухопутного госпіталю, директором по технічній частині Санкт-Петербургского інструментального заводу, а з 1846 р. директором створеного при Медико-хірургічній академії Інституту практичної анатомії. У 1846 р. Н. И. Пирогова затвердили в званні академіка Медико-хірургічної академії.

У 1856 р. Н. И. Пирогов залишив службу в академії («через хворобу н домашнім обставинам») і прийняв пропозицію обійняти посаду попечителя Одеського навчального округуз цього часу почався 10-літній період його діяльності в області освіти. У 1858 р. Н. И. Пирогова призначають попечителем Київського навчального округу (у 1861 р. він звільняється по стані здоров’я). З 1862 р. Н. И. Пирогов — керівник молодих росіян учених, відряджених у Німеччину для підготовки до профессорско-преподавательской діяльності. Останні роки життя (з 1866 р.) Н. И. Пирогов провів у своєму маєтку в селі Вишня біля Вінниці, відкіля виїжджав як консультанта по військовій медицині на театр воєнних дій під час франко-прусской (1870−1871) і російсько-турецької (1877−1878) воєн.

Наукова, практична і суспільна діяльність Н. И. Пирогова принесла йому світову лікарську славу, незаперечне лідерство у вітчизняній хірургії і висунула його в число найбільших представників європейської медицини середини 19 в. Наукова спадщина Н. И. Пирогова відноситься до різних областей медицини. У кожну з них він вніс істотний вклад, що дотепер не утратив свого значення. Незважаючи на більш ніж вікову давнину, праці Н. И. Пирогова продовжують уражати читача оригінальністю і глибиною думки.

Класичні праці Н. И. Пирогова «Хірургічна анатомія артеріальних стовбурів і фасций» (1837), «Повний курс прикладної анатомії людського тіла, з малюнками (анатомія описово-фізіологічна і хірургічна)» (1843−1848) і «Ілюстрована топографічна анатомія розпилів, проведених у трьох напрямках через заморожене людське тіло» (1852−1859) — кожний з них був визнаний гідним Демидовской премії Петербурзької академії наук і з’явився фундаментом топографічної анатомії й оперативної хірургії. У них викладені принципи пошарового препарування при вивченні анатомічних областей і утворень і приведені оригінальні способи підготовки анатомічних препаратів — розпилювання заморожених трупів («крижана анатомія», початок який було покладено И. В. Буялъским у 1836 р.), висікання з заморожених трупів окремих органів («скульптурна анатомія»), що в сукупності дозволило визначати взаиморасположение органів і тканин з точністю, недоступної при колишніх методах дослідження.

Вивчаючи матеріали великого числа розкриттів (ок. 800), проведених їм під час спалаху холери в Петербурзі в 1848 р., Н. И. Пирогов установив, що 1фи холері первинно уражається жел.-киш. тракт, і висловив вірний здогад про шляхи поширення цього захворювання, указавши, що збудник хвороби (по термінології того часу миазма) надходить в організм із їжею і питвом. Результати своїх досліджень Н, И. Пирогов виклав у монографії «Патологічна анатомія азіатської холери», виданої в 1849 р. на франц. мові, а в 1850 р. на росіянині і відзначеної Демидовской премія Петербурзької академії наук.

У докт. дисертації Н. И. Пирогова, присвяченій техніці перев’язки черевної аорти і з’ясуванню реакцій судинної системи і всього організму на це оперативне втручання, були викладені результати експериментального вивчення особливостей коллатерального кровообігу після операції і способи зменшення хірургічного ризику. До дерптскому періоду відноситься і монографія Н. И. Пирогова «Про перерізання ахиллового сухожилля як оперативно-ортопедичний засіб» (1840), у якій викладений ефективний метод лікування клишоногості, охарактеризовані біол. властивості згустку крові і визначена його леч. роль у процесах заживання раней.

Н. И. Пирогов перший серед вітчизняних учених виступив з ідеєю пластичних операцій (спробна лекція в Петербурзькій академії наук у 1835 р. «Про пластичні операції взагалі і про ринопластику особливо «), вперше у світі висунув ідею кісткової пластики, опублікувавши в 1854 р. роботу «Костнопластическое подовження кіст гомілки при вылущении стопи». Його метод з'єднання опорної кукси при ампутації гомілки за рахунок п’яткової кісти відома як операція Пирогова (див. Пирогова ампутація)', він послужив поштовхом до розробки інших остеопластических операцій. Запропонований Н. И. Пирогов внебрюшинный доступ до зовнішнього подвздошной артерії (1833) і нижньої третини сечоводу одержав широке практичне застосування і був названий його ім'ям.

Виняткова роль Н. И. Пирогова в розробці проблеми знеболювання.- Наркоз (див.) був запропонований у 1846 р., а вже в наступному році И. И. Пирогов провів широкий експериментальну і клин, перевірку знеболюючих властивостей пар ефіру. Він вивчив їхню дію в досвідах на тварин (при різних способах уведення — інгаляційному, прямокишковому, усередині;

судинному, интратрахеальнрм, субарахноидальном), а також на добровольцях, у т.ч. і на собі. Одним з перших у Росії (14 лютого 1847 р.) він зробив під ефірним наркозом операцію (видалення молочної залози з приводу раку), що продовжувалася всего 2,5хв.- у тім же місяці (вперше у світі) він виконав операцію під прямокишковим ефірним наркозом, для здійснення якого був сконструйований спеціальний апарат. Результати 50 оперативних утручань, проведених їм у б-цах Петербурга, Москви і Києва, він узагальнив у доповідях, усних і письмових повідомленнях, що мали найважливіше значення в пропаганді нового методу в Росії і впровадженні наркозу в клин, практику. У липні-серпні 1847 р. Н. И. Пирогов, відряджений на Кавказький театр воєнних дій, упер-, вые застосував ефірний паркоз в умовах діючих військ (при облозі укріпленого аулу Салты). Результат був небачений в історії воєн: операції проходили без стогонів і лементів поранених. У «Звіті про подорож по Кавказу» (1849) Н. И. Пирогов писала: «Можливість эфирования на поле бою незаперечно доведена… Самий утішливий результат эфирования був той, що операції, вироблені нами в присутності інших поранених, анітрошки не лякали, а, напроти того, заспокоювали їх у власній долі» .

Діяльність Н. И. Пирогова зіграла помітну роль в історії асептики й антисептики, що поряд зі знеболюванням обумовили успіхи хірургії в останній чверті 19 в. Ще до опублікування робіт Л. Пастера і Дж. Листера у своїх клин, лекціях по хірургії Н. И. Пирогов висловив геніальний здогад про те, що нагноєння раней залежить від живих збудників («госпітальних миазм»): «Миазма, заражаючи, сама ж і відтворюється зараженим організмом. Миазма не є, подібно отрути, пасивний агрегат хімічно діючих частоквона є органічне, здатне розвиватися і відновлятися». З цього теоретичного положення він зробив практичні висновки: виділив у своїй клініці спеціальні відділення для заражених «госпітальними миазмами» — вимагав «відокремити зовсім весь персонал гангренозного відділення — лікарів, сестер, фельдшерів і служителів,.

70Й дати їм і особливі від інших відділень перев’язні засоби (корпію, бинти, ганчірки) і особливі хірургічні інструменти" - рекомендував, щоб лікар «миазмического і гангренозного відділення звертав особливу увагу на своє плаття і руки». З приводу перев’язки раней корпією він писав: «Можна собі представити, яка повинна бути під мікроскопом ця корпія! 'Скільки в ній Яєць, грибків і різних спор? Як легко вона робиться сама засобом до перенесення зараз!». Н-. И. Пирогов послідовно проводив протигнильне лікування раней, застосовуючи йодну настойку, р-ры азотнокислого срібла й ін., підкреслював значення гиг. мір у лікуванні поранених і хворих.

Н. И. Пирогов був поборником профілактичного напрямку в медицині. Йому належать знамениті слова, що стали девізом вітчизняної медицини: «Я вірю в гігієну. От де полягаєщирий прогрес нашої науки. Майбутнє належить медицині запобіжної» .

У 1870 р. у відгуку про «Праці постійної медичної комісії Полтавського губернського земства» Н. И. Пирогов порадив земству звернути особливу увагу мед. організації на гігієнічний і сан.-просвіт. розділи її роботи, а також не випустити з уваги в практичній діяльності продовольче питання.

Репутація Н. И. Пирогова як практичного хірурга була настільки ж висока, як і його репутація вченого. Ще в дерптский період його операції уражали сміливістю задуму і майстерністю виконання. Операції проводилися той час без знеболювання, тому їх прагнули робити якнайшвидше. Видалення молочної чи залози каменю із сечового міхура, напр., Н. И. Пирогов здійснював за 1,5- 3 хв. Під час Кримської війни в головному перев’язному пункті Севастополя 4 березня 1855 р. він зробив 10 ампутацій менш чим за 2 години. Про міжнародний лікарський авторитет Н. И. Пирогова свідчить, зокрема, запрошення його для консультативного огляду до німецького канцлера О. Бісмарку (1859 р.) і національному герою Італії Дж. Гарібальді (1862 р.).

Військова медицина (див. Медицина військова) зобов’язана Н. И. Пирогову створенням наукових основ вітчизняної воєнно-польової хірургії і нового розділу військової медицини — організації і тактики мед. служби (див. Організація і тактика медичної служби, Хірургія воєнно-польова]. У 1854−1855 р. під час Кримської війни Н. И. Пирогов двічі виїжджав на театр воєнних дій і безпосередньо брав участь в організації мед, забезпечення бойових дій військ і в лікуванні поранених, був ініціатором залучення жінок («сестер милосердя») до відходу за пораненими на фронті. Для ознайомлення з роботою перев’язних пунктів, лазаретів і госпіталів в умовах бойових дій _він виїжджав також у Німеччину (1870) і Болгарію (1877), Результати своїх спостережень Н, И. Пирогов узагальнив у роботах «Початку загальної воєнно-польової хірургії, узяті зі спостережень військово-госпітальної практики і спогадів про Кримську війну і Кавказьку експедицію» (1865−1806), «Звіт про відвідування військово-санітарних установ у Німеччині, Лотарингії й Ельзасу в 1870 р.» (1871) і «Військово-лікарська справа і приватна допомога на театрі війни в Болгарії й у тилу діючої армії в 1877—1878 р.» (1879). Практичні висновки, викладені Н. И. Пирогов, у виді «положень», склали основу організаційних, тактичних і методичних принципів військової медицини.

Перше положення Н. И. Пирогова говорить: «Війна є травматична епідемія». Це визначення війни з мед. точки зору міцно ввійшло у військово-медичну літературу. Воно випливає з того, що для бойових дій військ характерні масовість і крайня нерівномірність санітарних утрат, а звідси і нерівномірність надходження потерпілих у польові мед. установи. Уже під час Кримської війни недостача лікарів на перев’язних пунктах і в польових лазаретах бувала так велика, що па 100 і більш тяжкопоранених приходилося іноді по одному ординаторі. Нерівномірність сан. втрат у наступних війнах проявилася ще яскравіше, роблячи усе більший вплив на організаційні принципи побудови військово-медичної служби, на тактичні прийоми її роботи і бойову підготовку особового складу.

Н. И. Пирогов не розглядав бойове ушкодження як просте механічне порушення цілісності тканинвін надавав великого значення у виникненні і плині бойових ушкоджень загальному стомленню і нервовій напрузі, недосипанню і недоїданню, холоду, голоду й іншим неминучим несприятливим факторам бойової обстановки, що сприяє розвитку раневых ускладнень і виникненню ряду захворювань у солдатів діючої армії.

Друге положення Н. И. Пирогова говорить: «Властивість раней, смертність і успіх лікування залежать переважно від різних властивостей зброї п особливо вогнепальних снарядів». Погляди Н. И. Пирогова на хірургічні втручання, на превентивні операції на перев’язних пунктах і в польових лазаретах мінялися протягом усієї його діяльності. Спочатку він був рішучим прихильником попереджувальних операцій. Після ретельного аналізу клин, исходов поранень, що давали особливо високу смертність від ускладнень раней гнильними процесами, а також смертності серед хворих, оперованих у б-цах і в умовах приватної практики, Н. И. Пирогов зробив висновок про недоцільність попереджувальних операцій на перев’язних пунктах і про безсилля хірурга в цих умовах у боротьбі за зниження смертності й інвалідності серед поранених. Ознайомивши під час російсько-турецької війни з мед. забезпеченням бойових дій військ і з постановкою хірургічної роботи на головних перев’язних пунктах і у військово-тимчасових госпіталях (зокрема, з результатами застосування листеровского методу боротьби з інфекцією при операціях), Н. И. Пирогов змінив своє відношення до ролі хірургічних втручань у профілактиці ускладнень вогнепальних раней. У своїй останній праці «Військово-лікарська справа…» він говорив уже про два шляхи розвитку хірургії (особливо воєнно-польовий): вичікувальному-ощадному й активно-профілактичному. З відкриттям і впровадженням у хірургічну практику антисептики й асептики хірургія стала розвиватися по другому шляху, про яке Н. И. Пирогов лиса: «Для польової хірургії відкривається велике поле самої энергической діяльності на перев’язному пункті - первинні операції в небувалих досі розмірах» .

Третє положення Н. И. Пирогова, тісно зв’язане з першим, говорить: «Не медицина, а адміністрація відіграє головну роль у справі допомоги пораненим і хворим на театрі війни». Відповідно до цього положення успіх мед. забезпечення бойових дій військ залежить від організаційної структури мед. установ, їхньої кількості, підпорядкованості, призначення, рухливості і взаємин між ними, що, у свою чергу, повинне визначатися особливостями театру воєнних дій, характером війни і методами ведення бойових операцій, з одного боку, і досягненнями мед. науки і практики охорони здоров’я — з іншої.

Н. Н. Пирогов визнавав необхідність регламентації призначення і задач мед. установ, прав і обов’язків посадових осіб, але підкреслював, що для успіху мед. справи на війні з її численними несподіванками, швидкою зміною бойової обстановки, що змушує в.

інтересах справи порушувати ці регламенти, але при цьому підкреслював, що особливе значення має вміле керівництво військово-медичною службою, що повинне бути авторитетним, медичним від верху до низу, здатним відповідати за доручену справу власне кажучи, а не за формою.

Н. И. Пирогов вважав головною задачею забезпечення взаємозв'язку лікування й евакуації (див. Евакуація, медична) — при цьому він виходив з визначального значення бойової обстановки в рішенні основних задач мед. забезпечення бойових дій військ, зокрема при встановленні дислокації й угруповання мед. установ, а також обсягу допомоги, що робиться в них мед, ураженим і хворим.

Н. И. Пирогов — основоположник навчання про мед. сортування. Він затверджував, що сортування поранених по терміновості надання й обсягу хірургічної допомоги і за показниками до евакуації є головним засобом попередження «сум'яття» і «плутанини» у мел. установах. У зв’язку з цим він вважав за необхідне мати в мед. установах, призначених для прийому поранених і хворих і надання їм кваліфікованої допомоги, сортувальний і операційно-перев'язний підрозділи, а також підрозділ для легкораненых («слабосильні команди»), а на шляхах евакуації (у районі зосередження госпіталів) — «сортировочники» — сортувальні госпіталі (див. Сортування медична).

Велике значення не тільки для воєнно-польової хірургії, але і для клин, медицини в цілому мали праці Н. И. Пирогова з проблем іммобілізації і шоку. У 1847 р. на Кавказькому театрі воєнних дій він вперше у воєнно-польовій практиці використовував нерухому крохмальну пов’язку при складних переломах кінцівок. У периол Кримської війни він також уперше (1854) наклав у польових умовах гіпсову пов’язку (див. Гіпсова техніка). Н. И. Пирогову належить докладна характеристика патогенезу, виклад методів профілактики і лікування шокуописана їм клин, картина шоку є класичної і продовжує фігурувати в посібниках і підручниках по хірургії. Він описав також струс мозку, газовий набряк тканин, виділив «раневую сухоту» як особливу форму патології, відому тепер за назвою «раневое виснаження» .

Характерною рисою Н. И. Пирогова — лікаря і педагога — була крайня самокритичність. Ще спочатку своєї професорської діяльності він видав двотомну працю «Анналы дерптской хірургічної клініки» (1837−1839), у якому підхід до власної роботи й аналіз своїх помилок розглядаються як найважливішу умову успішного розвитку мед. науки і практики. У передмові до 1-му тому «Анналов» він писав: «Я вважаю священним обов’язком сумлінного викладача негайно обнародувати свої помилки і їхні наслідки для застереження і повчання інших, ще менш досвідчених, від подібних оман». И. П. Павлов назвав видання «Анналов» першим його професорським подвигом: «…у відомому відношенні небувале видання. Така нещадна, відверта критика до себе і своєї діяльності навряд чи зустрічається де-небудь у медичній літературі, И це — величезна заслуга!». У 1854 р. «Військово-медичний журнал» опублікував статті Н. И. Пирогова «Про труднощів розпізнавання хірургічних хвороб і про щастя в хірургії», побудовану на аналізі гл. обр. власних лікарських помилок. Цей підхід до самокритики як ефективній зброї в боротьбі за справжню науку характерний для Н. І, Пирогова в усі періоди його різнобічної діяльності.

Н. И. Пирогова — педагога відрізняли постійне прагнення до більшої наочності матеріалу, що викладається, (напр., широке проведення демонстрацій на лекціях), пошук нових методів викладання анатомії і хірургії, проведення клин, обходів. Важливою його заслугою в області мед. утворення є ініціатива відкриття госпітальних клінік для студентів 5-го курсу. Він першим обґрунтував необхідність створення таких клінік і сформулював задачі, що коштують перед ними. У проекті про установу в Росії госпітальних клінік (1840) він писав: «Ніщо так не може сприяти поширенню медичних і особливо хірургічних зведень між учнями, як прикладний напрямок у викладанні… Клінічне викладання… має зовсім інш мета від практичних викладанні у великих госпіталях і одне недостатньо для повного утворення практичного лікаря…, професор практичної медицини, госпітальної, спрямовує при своїх візитаціях увага слухачів на целую масу однакових хворобливих випадків, показуючи при тім і індивідуальні їхні відтінки- …лекції його складаються в огляді найголовніших випадків, порівняння їхній і ін.- у нього в руках засіб просувати науку вперед». У 1841 р. у Петербурзькій медико-хірургічній академії початку функціонувати госпітальна хірургічна клініка, а в 1842 р.- перша госпітальна терапевтична клініка. У 1846 р.

госпітальні клініки були відкриті в Московському ун-те, а потім у Казанському, Дерптском і Київському ун-тах з одночасним уведенням 5-го курсу навчання для студентів мед. ф-, тов. Так була здійснена важлива реформа вищого мед. утворення, що сприяла поліпшенню підготовки вітчизняних лікарів.

Виступу Н. И. Пирогова з питань виховання й утворення мали великий суспільний резонансйого стаття «Питання життя», опублікована в 1856 р. у «Морському збірнику», одержала позитивну оцінку Н. Г. Чернишевського і Н. А. Добролюбова. З цього ж року почалася діяльність Н. И. Пирогова в області освіти, що була відзначена постійною боротьбою з неуцтвом і застоєм у науці й утворенні, із протекціями і підкупами. Н. И. Пирогов домагався поширення знань серед народу, вимагав так наз. автономії ун-тов, був прихильником конкурсів, що надають місце більш здатним і знаючим претендентам. Він відстоював рівні права на утворення для всіх національностей, великих і малих, і всіх станів, прагнув до здійснення загального початкового навчання і був організатором недільних народних шкіл у Києві. У питанні про співвідношення «наукового» і «навчального» у вищій школі він виступав рішучим супротивником думки, що ун-ты повинні учити, а академія наук — «рухати науку вперед», і затверджував: «Відокремити навчальне від наукового в університеті не можна. Але наукове і без навчального усе-таки світить і гріє. А навчальне без наукового, — як ні була… приманчива його зовнішність, — тільки блищить». В оцінці достоїнств керівника кафедри він віддавав перевагу науковим, а не педагогічним здібностям і був глибоко переконаний у тім, що науку рухає метод. «Будь профессор хоча б німий, — писав Н. И. Пирогов, — так навчи прикладом, на ділі, дійсної методі занять предметом — він для науки і для того, хто хоче займатися наукою, дорожче самого красномовного оратора…» А. И. Герцен назвав Н. И. Пирогова одним з найвизначніших діячів у Росії, що приносила, на його думку, величезну користь Родіну не тільки як «перший оператор» її, але і як попечитель навчальних округів.

Н. И. Пирогова справедливо називають «батьком російської хірургії» — його діяльність обумовила вихід вітчизняної хірургії на передові рубежі світової мед. науки (див. Медицина). Його праці по топографічній анатомії, із проблем знеболювання, іммобілізації, кісткової пластики, шоку, рани раневых ускладнень, з питань організації воєнно-польової хірургії і військово-медичної служби в цілому є класичними, основними. Його наукова школа не обмежена безпосередніми учнями: власне кажучи всі передові вітчизняні. хірурги 2-й половини 19 в. розвивали анатомо-фізіологічний напрямок у хірургії на основі положень і методів, розроблених Н. И. Пирогов'. Його ініціатива в залученні жінок до відходу за пораненими, тобто в організації ін-та сестер милосердя, зіграла важливу роль у залученні жінок до медицини і сприяла, по визнанню А. Дюнана, створенню міжнародного Червоного Хреста.

У травні 1881 р. у Москві було урочисто відсвятковане 50-річчя різнобічної діяльності Н. И. Пироговавін був визнаний гідним звання почесного громадянина Москви. Після його смерті було засновано В російських лікарів у пам’ять Н. И. Пирогова, що регулярно скликало Пироговские з'їзди (див.). У 1897 р. у Москві перед будинком хірургічної клініки на Царицынской вулиці (з 1919 р. Велика Пироговская) на засоби, зібрані по підписці, установлений пам’ятник Н. И. Пирогову (скульптор В. О. Шервуд) — у Державної Третьяковськ галереї мається його портрет кисті И. Е. Рєпіна (1881). За рішенням Радянського уряду в 1947 р. у селі Пирогово (колишня Вишня), де зберігся склеп з набальзамованим тілом великого діяча вітчизняної науки, відкрита меморіальний музей-садиба. З 1954 р. президія АМН СРСР і правління Всесоюзного об-ва хірургів проводять щорічні Пироговские читання. Н. И. Пирогову присвячені св. 3 тис. книг і статей у вітчизняній і закордонній печатці. Ім'я Н. И. Пирогова носять Ленінградське (колишнє Російське) хірургічне в, 2-й Московський і Одеський медичні ін-ти. Його праці з питань загальної і військової медицини, виховання й утворення продовжують привертати увагу вчених, лікарів і педагогів.

Л і т е р, а т у р, а :

1. 1.Петровський Б. В. Большая медицинская энциклопедия, М., — 1982.

2. 2.Петров Б. Д. От Гиппократа до Семашко: преемственность идей очерки и портреты, М., «Медицина», — 1990.

3. 3.Кузнецова И. В. Люди русской науки, М., — 1963.