Допомога у написанні освітніх робіт...
Допоможемо швидко та з гарантією якості!

Розвиток у молодших школярів уявлень про портретний жанр на уроках образотворчого мистецтва в початкових класах

ДипломнаДопомога в написанніДізнатися вартістьмоєї роботи

Аналізуючи конструктивну основу форми голови, відзначимо ряд закономірностей, які необхідно враховувати при малюванні. Основна форма голови ніби розтинається чотирма паралельними горизонтальними площинами: на початку волосяного покриву, по виступах надбрівних дуг, біля основи носа і підборіддя. Перпендикулярно цим площинам яйцеподібну форму голови розтинає вертикальна площина, утворюючи… Читати ще >

Розвиток у молодших школярів уявлень про портретний жанр на уроках образотворчого мистецтва в початкових класах (реферат, курсова, диплом, контрольна)

Міністерство освіти і науки України

Тернопільський національний педагогічний університет

імені Володимира Гнатюка

Кафедра образотворчого,

декоративно-прикладного мистецтва,

дизайну та методики їх викладання

ДИПЛОМНА РОБОТА

Розвиток у молодших школярів уявлень про портретний жанр на уроках образотворчого мистецтва в початкових класах

виконала студентка 31 групи

факультету підготовки

вчителів початкових класів,

заочного відділення Пастушук Наталія Василівна науковий керівник

Цибулько Михайло

Богданович

Тернопіль 2009

Зміст

Вступ

Розділ 1. Історія розвитку портретного жанру Розділ 2. Теоретичні основи малювання голови людини

1.1 Анатомо-конструктивні основи зображення голови людини

1.2 Врахування закономірностей будови голови людини у процесі малювання

Розділ 3. Методика і практика формування у молодших школярів уявлень про портрет і автопортрет

2.1 Методика роботи над портретом і автопортретом

2.2 Організація і зміст експериментального дослідження, аналіз його результатів

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Демократизація освіти, надання їй державно-національної спрямованості вимагають від психолого-педагогічної науки пошуку нових шляхів якісного вдосконалення виховання підростаючої особистості. Йде робота над створенням такої моделі вихованості людини, яка дозволяла б їй оптимально вирішувати складні питання своєї життєтворчості, успішно досягати індивідуальні і суспільні цілі. У зв’язку з цим школа повинна забезпечити високу якість освітнього процесу, всебічний розвиток і виховання підростаючого покоління відповідно до нових завдань і потреб суспільства.

На сучасному етапі розвитку освіти особлива увага звертається на її гуманітарний рівень. Це потребує внесення значних змін у зміст і процес навчання і виконання школярів. Формування ж всебічно розвиненої особистості неможливе без розвитку її естетичної сфери, тому мета естетичного виховання — формування духовно багатої людини, яка глибоко розуміє твори мистецтва, має високо розвинуті естетичні смаки, відчуває красу навколишнього світу і прагне до творчого перетворення дійсності за законами прекрасного.

Естетичне ставлення людини до світу передбачає насамперед збудження позитивних почуттів у дитини, які поступово трансформуються в особистісні властивості людини. Це характерно для молодшого шкільного віку, у період активного особистісного розвитку учнів. Тому школа вже з перших років навчання має максимально використовувати можливості образотворчого мистецтва для збагачення емоційно-чуттєвого досвіду дітей.

Як стверджують дослідження науковців-психологів [3; 15; 17; 46 та ін.], образотворче мистецтво значною мірою впливає на людську психіку, даючи змогу пережити естетичні відчуття. Особливістю сприймання творів мистецтва є естетичне переживання, своєрідність якого залежить від рівня художньо-естетичної підготовки особистості й зумовлюється складністю об'єкта сприймання.

Вчені-дослідники [25; 31; 43; 50] трактують естетичне виховання, виходячи з проблеми естетичної й художньої цінності. Естетична цінність твору мистецтва є його певною синтетичною визначеністю. Художні цінності стимулюють естетичне переживання, створюють умови для конструювання естетичного предмета й пов’язаних із ним цінностей. Образотворче мистецтво як навчальний предмет та вид діяльності відіграє велику роль в естетичному розвитку дітей. У цій галузі духовного життя людей завжди знаходять вираз почуття, думки, інтереси і переконання. Фарбами і лініями вони передають своє уявлення про життя і смерть, добро і зло, минуле і сучасне, а також свої мрії і бачення майбутнього.

Твори мистецтва є могутнім засобом виховання підростаючого покоління, відтворюючи в образній формі істотні сторони предметів і явищ дійсності. У художніх полотнах світ відтворюється в його видимих проявах, доступних зоровому сприйманню.

Як свідчать експериментальні психологічні дослідження [71, 53−54], близько 70% усієї інформації людина сприймає органами зору. Тому естетичному сприйманню творів образотворчого мистецтва у практиці шкільного навчання надається істотного значення. Зважаючи на це, естетичне виховання школярів на уроках образотворчого мистецтва повинно стати складовою процесу навчання школярів.

Також психолого-педагогічні дослідження, проведені в рамках вивчення особливостей естетичного сприймання молодших школярів, показують, що в цьому віці учні відчувають значні труднощі у сприйманні творів портретного жанру [86, 241−242].

Форма голови людини надзвичайно складна і різноманітна. У кожної людини є свої неповторні особливості в будові черепа і пластичній характеристиці зовнішнього вигляду. В той же час загальна форма голови, її конструктивно-анатомічна основа має однакову для всіх закономірність будови. Щоб правильно зобразити голову людини, малюючому треба добре знати закономірність її формоутворення, співвідношення частин і їх взаємозв'язок. Але найголовніше, потрібно навчитися застосовувати одержані знання в процесі побудови зображення, а для цього необхідні багатократні вправи в засвоєнні цих навичок.

При вивченні закономірностей будови форми голови і правил її зображення на площині паперу школяреві необхідно перш за все оволодіти методами аналізу і зображення загальної форми голови, на основі яких протікає первинний етап побудови зображення. Хоча цей етап роботи в академічному малюнку триває дуже короткий час, учень повинен не тільки зрозуміти його зміст, але і засвоїти на практиці за допомогою вправ.

Відповідно до сучасних процесів в освіті методику проведення уроків образотворчого мистецтва не можна розглядати без елементів теорії і практики естетичного виховання та розвитку естетичних уявлень учнів. Це й зумовило вибір теми дипломної роботи - «Методика формування естетичного ставлення молодших школярів до творів портретного жанру».

Об'єкт дослідження — твори портретного жанру на уроках образотворчого мистецтва.

Предмет дослідження — формування у молодших школярів естетичного ставлення до творів портретного жанру.

Мета дипломної роботи — експериментально перевірити ефективність процесу формування естетичного ставлення молодших школярів до творів портретного жанру у ході образотворчої діяльності.

Завдання дослідження:

Вивчити стан дослідження проблеми у тематичній літературі.

Визначити місце творів портретного жанру в естетичному вихованні школярів молодшого шкільного віку.

Визначити особливості методики формування естетичного ставлення учнів до творів живопису.

Експериментально перевірити ефективність розробленої методики формування естетичного ставлення учнів до творів портретного жанру.

Методи дослідження:

ѕ теоретичні: аналіз та узагальнення наукової інформації з проблеми дослідження; аналіз, синтез, узагальнення і систематизація теоретичних та експериментальних даних; моделювання естетичного виховання школярів на уроках образотворчого мистецтва; порівняння отриманих експериментальних даних;

ѕ емпіричні: спостереження за навчально-виховним процесом; бесіди з вчителями, учнями; анкетування вчителів; педагогічний експеримент.

Структура дослідження. Дипломна робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків.

Розділ 1. Історія розвитку портретного жанру

Портрет як самостійний жанр мистецтва виник тоді, коли людина стала усвідомлювати себе самостійною особою. В давнину людина була частиною цілого, частиною суспільства, йому вона підпорядковувала власні устремління. Поява зображення конкретної людини була тоді неможливою. Лише в епоху Відродження, коли саме людина стає центром всесвіту, сформувався портретний жанр.

Портрет — жанр образотворчого мистецтва, що передає неповторну своєрідність певної людини. Портретом називається і твір такого жанру 74, 14. Кожен портрет передає індивідуальні особливості людини, риси, властиві тільки їй. Зображене на портреті називається моделлю або портретованим. Для художника важливо не тільки передати зовнішню схожість, але і зазирнути у внутрішній світ, душу своєї моделі, показати особливості характеру, переживання, емоційний стан. Важливими в портреті є всі деталі — поза моделі, одяг, оточення, аксесуари. Саме вони допомагають художнику показати суспільний стан портретованого і додати відчуття історичного часу.

Перші портрети датовані глибокою старовиною. Фрески, знайдені при розкопках палацу на острові Кріт, донесли до нас риси обличчя молодих жінок. При всій схематичності зображень фрески можна вважати «протопортретами». Першими портретами, що намагалися передати індивідуальні риси, стали роботи майстрів Древнього Єгипту, Греції і Риму. Ці портрети були скульптурними і зображали поетів і мислителів, вчених і воєначальників і, звичайно, правителів. Родоначальником живописних портретів стали фаюмські портрети, названі за місцем знахідки (оазис Фаюм, Єгипет) 12, 23−24.

На сьогодні образотворче мистецтво зібрало величезну колекцію портретних зображень, включаючи спадщину багатьох майстрів минулого і сьогодення. У кожну епоху існували свої ідеали краси, панували різні стилі, змінювалися вимоги до портретного зображення. Для того, щоб відобразити, зберегти і донести до нащадків зображення особи, художники використовували різний матеріал. Виділяють портрети скульптурні, графічні і живописні. Також портрет може бути виконаний і нетрадиційно: у вигляді мозаїки, вишивки, аплікації і т.д.

Перші портрети були скульптурними. У Давньому Єгипті вони були тісно пов’язані з релігійними віруваннями. Дух померлого, повертаючись в статую, пожвавив її, дарував їй вічне життя. Портретна схожість потрібна була для того, щоб душа могла взнати своє скульптурне втілення. Грецькі портрети несуть риси ідеальної краси і позбавлені точної схожості. Римські скульптури, навпаки, індивідуальні і психологічні, в них є не тільки схожість, але і характер, чудово схоплений стан. Розвиток скульптурного портрета продовжував обидві ці традиції 61.

У мистецтві Середньовіччя важко зустріти портрети, художники повертаються до цього жанру тільки в епоху Відродження. Спочатку скульптурний портрет вінчав надгробок покійного. У подальшому з’являються замовники, які хочуть бачити прижиттєві зображення близьких. У епоху Відродження творили Донателло, Мікеланджело. Їх традиції продовжив Бенвенуто Челліні. Розвиваючись впродовж сторіч, скульптурний портрет не став масовим. Скульптурні портрети цікаві тим, що сам матеріал має величезні зображальні можливості. Він дозволяє зобразити характерність руху, мрійливість погляду, запальність натури, вдачу 68, 167.

Графічні портрети довгий час не мали самостійного значення, вони були лише начерками майбутніх живописних робіт. З XVI ст. у Франції виділився олівцевий портрет, визнаними майстрами якого були брати Дюмустьє. Такий портрет виконувався набагато швидше, ніж живописний, коштував дешевше, тому швидко завоював популярність. Незабаром олівцевий портрет став вельми поширеним, а в XIX в. його стали використовувати як сучасну фотографію — дарували на спомин, зберігали в альбомах. У творчості багатьох живописців графічні портрети, виконані олівцем, вугіллям, займають важливе місце, вони не менш цікаві, ніж живописні роботи. До графічних робіт, окрім малюнків, відносяться різні види гравюр, пастельні і акварельні твори.

Існує кілька принципів класифікації портретів. За характером зображуваного портрети ділять на жіночі, чоловічі і дитячі, за кількістю зображених персон — на індивідуальні (що зображають одну людину), подвійні (двох) або групові (більше двох осіб). Особливим різновидом є парні портрети: два портрети (як правило, подружжя), написані на окремих полотнах, але об'єднаних загальним фоном, композицією, колоритом і форматом. Залежно від розмірів виділяють портрети «в натуру», малоформатні, мініатюрні і т.д. За повнотою зображення фігури портрети можуть бути поясні, погрудні, поколінні, у повен зріст. Істотним є поділ портретів на парадні і камерні 81.

Парадні портрети виконувалися на замовлення, тому зображені на них в першу чергу монархи, знатні вельможі, державні діячі і воєначальники. Одягнені в парадні плаття, з багатими прикрасами, в блиску всіх своїх орденів і медалей вони постають у повен зріст. Фоном найчастіше є природний або архітектурний пейзаж. Такі зображення позбавлені психологічності, проникнення у внутрішній світ моделі. Це пов’язано з функціями парадного портрету — прославляння, піднесення над оточуючими, звеличення портретованого. Такі портрети прикрашали парадні зали королівських палаців і будинків титулованих персон, вони передавалися нащадкам, зберігали традиції минулого.

Камерний портрет з’явився в епоху Відродження і досяг розквіту в XVII ст. Він виконувався на замовлення, або міг бути написаний художником за власним бажанням. На таких портретах зображалися як впливові персони, так і простолюд. Перед художником стояло менше обмежень як у виборі моделі, так і в побудові самого твору. У камерному портреті немає пихатості і пишноти, надмірних лестощів. Камерний портрет, як правило, поясний або погрудний, модель зображена на нейтральному фоні. Такий портрет невеликий за розмірами, він зближує героя і глядача.

Також виділяють костюмовані портрети, історичні портрети та ін.

Докладніше проаналізуємо історію розвитку портретного мистецтва у західній цивілізації, зокрема у Стародавній Греції, Римі і країнах середньовічної Європи 79, 26−41.

Мистецтво Стародавньої Греції зробило величезний вплив на всі народи Європи, їх літературу, філософію. До зображення людини старогрецькі майстри звернулися в архаїчний період. Мистецтво архаїки пов’язане з ідеалом людини, прекрасної духом і тілом. Зображення людини і бога могли бути практично однаковими: хлопець з прекрасним тілом або жінка в драпіровці. Це зображення прекрасних людей, які позбавлені портретної схожості. Класичний період став часом розквіту грецької держави. Часті битви стали причиною появи численних зображень воїнів.

Рис. 1.1 Кресилай. Бюст Перікла. V ст. до н.е.

В подальшому зображення стають складнішими, майстри прагнуть створювати гострохарактерні портрети. Епоха еллінізму стала часом уваги до людини, її емоцій. У скульптури прийшли динамічність і виразність. Створювані статуї зберегли тіло ідеальної людини, але прагнули до портретної схожості. Поза людини допомагала розв’язати проблему статусу: сидячими зображалися поети і мислителі, вершники були аристократами. Античні скульптори ліпили тільки бюсти, але були і статуї на повний зріст, які встановлювали на постаменти 15.

Було створено величезну кількість скульптурних портретів з різних матеріалів: мармуру, бронзи, срібла, золота, слонячої кістки. Багато творів мали не тільки художню, але і матеріальну цінність, що і стало причиною їх загибелі - їх руйнували, переплавляли. Статуї правителів руйнувалися зі зміною влади в країні.

Історія Давньоримської держави налічує 12 сторіч — від піднесення Риму в 754 р. до н.е. до падіння Західної Римської імперії в 476 р. н.е. Інтереси держави поєднувалися у римлян з увагою до людини, до її індивідуальності, роздумували про права і обов’язки, про залежність і свободу. Це визначало розвиток правдивого скульптурного портрета 81.

Римляни постають одягненими в парадний одяг — тогу. Портрет покликаний прославити знатність роду, а пізніше був пов’язаний з обожнюванням особи імператора. Ранні зображення передають силу і стій-кість характеру. Розвитку римської скульптури сприяв стародавній звичай робити посмертні маски і зберігати в будинку створені по них бюсти знаменитих предків, що передавалися з покоління в покоління. Збереглося зображення римського аристократа з портретами предків (рис. 1.2.).

У другій половині II ст. римський портрет досяг вершини свого розвитку. Скульптори тепер стали звертати увагу не тільки на зовнішню схожість з моделлю, але і на розкриття її душевного стану. Це привело до зміни техніки зображення очей — на зміну інкрустації і розфарбовуванню прийшли пластичні прийоми. Портретисти того часу прагнуть до максимально точної передачі характеру, оголення найважливіших рис особи, суперечливих 15.

Рис. 1.2. Патрицій з портретами предків. Кінець III ст. до н.е.

Самостійним жанром мистецтва портрет став у часи середньовіччя. Фламандець Ян ван Ейк був одним з перших художників, що зробили портрет самостійним жанром. За переказами, він був також автором техніки масляного живопису. Однією з перших робіт ван Ейка став розпис Гентського вівтаря. Серед персонажів є і замовники роботи — так звані донатори (дарувальники), люди, що жертвували гроші на облаштування церкви. Традиція включати в релігійні композиції портрети замовників картин існувала ще за часів Середньовіччя. Митець не просто включає фігури донаторов в композицію творів, а прагне розкрити їх характери. Використання масляних фарб дозволило художнику добиватися м’яких переходів тонів, зберігши чіткість малюнка 71.

Одна з найзнаменитіших картин ван Ейка — портрет подружжя Арнольфіні. Молоде подружжя дає клятву вірності і любові. На стіні над дзеркалом видно напис «Johannes de Eyk fuit hie» («Ян ван Ейк був тут»), а в дзеркалі, крім наречених, відображається ще хтось. Можливо, художник зобразив тут самого себе — перед нами прихований автопортрет. Глядач побачить на картині безліч деталей, які можуть показатися випадковими, але це не так. Кожна деталь важлива. Так, яблука символізують райське блаженство, домашні туфлі — подружню вірність, а щітка — чистоту.

Одним з основоположників мистецтва Відродження в Німеччині був Альбрехт Дюрер. Роботи живописця і графіка стали великим внеском у розвиток портретного жанру. Портрети Дюрера вирізняє увага до неповторної індивідуальності моделі. Їх герої енергійні, розумні, повні достоїнств, енергії і сил. Художник працював в різних жанрах, як живописних, так і графічних 84. У портретах художник прагнув передати не тільки зовнішню схожість, але і характер моделі.

Рис. 1.3 А. Дюрер. Автопортрет. 1484 р.

Автопортретам Дюрер надавав особливу увагу, що для того часу було явищем незвичним, прагнув знайти індивідуальні риси, те, що відрізняє одну людину від іншого. Велику увагу Дюрер надавав деталям, вони допомагали йому не просто розкрити особу, а показати в герої портрета людини свого часу.

Багато портретів серед графічних робіт Дюрера, створених в різні роки. Вугіллям і срібним олівцем виконані портрети ученого Еразма Роттердамського, художника Луки Лейденського і інших. Одночасно Дюрер працював в техніці гравюри на міді. Портрети Дюрера представляють нам не ідеалізовані образи, властиві епосі Відродження, а живих людей з різними долями і характерами 85.

В епоху Відродження портрет став першим самостійним живописним жанром. З’явившись в другій чверті XV ст., він швидко став популярним. Головним завданням портрета стало відображення постаті видатного сучасника. Художники зображали не благочестивих і покірливих донаторів — їх героями стали вільні особи, не тільки всебічно обдаровані, але і здатні на рішучі вчинки.

Видатний художник Сандро Ботічеллі створив свій стиль у портретному жанрі. Художник використовував різні ракурси, для кожного портрета продумував фон, велику увагу надавав точності малюнка. Портрети Ботічеллі відображають відношення самого художника до світу, їх відрізняє не тільки зовнішня схожість з моделлю. Вони повні натхненності, витонченість, передають багатство внутрішнього світу портретованого. З часом, переживши ряд трагічних подій, художник став замкнутішим, його твори наповнила гіркота потрясінь і перенесених страждань 21.

Мистецтво Рафаеля подібне до казки, а його життя овіяне легендами. Своє прагнення до прекрасного Рафаель утілив в образах Мадонни, у вівтарних картинах і портретах. Важко знайти в світовій історії мистецтва художника, твори якого були б такі близькі кожній людині, як творіння Рафаеля. До ранніх робіт митця відносяться портрети Анджело і Магдалени Доні, «Жінка з єдинорогом», «Портрет хлопця». Перша робота Рафаеля в Римі — фрески Ватиканського палацу.

Один з найзнаменитіших портретів Рафаеля — «Портрет графа Бальдассара Кастільйоне». Він знаходиться у Луврі навпроти «Мони Лізи» да Вінчі. Портрет копіювали Рембрандт, Рубенс і Матісс 81.

Рис. 1.4 Рафаель. Портрет графа Бальдассара Кастільйоне. 1515 р.

Леонардо да Вінчі був прекрасним живописцем, графіком, винахідником, вченим, інженером і навіть музикантом. Його «Мона Ліза» («Джоконда») — найвідоміша в світі картина. Зараз вона виглядає інакше, ніж у момент написання. Колись зліва і праворуч від жінки були написані невисокі колони, дивлячись на які було зрозуміло, що пані сидить на балконі, а зовсім не висить в повітрі, як здається тепер.

Рис. 1.5. Леонардо да Вінчі. Джоконда.

Пейзаж в цьому портреті є не просто фоном. Жінка і природа зливаються в єдине гармонійне ціле. Художник немов прагне показати, що мир людської особи так само великий і незбагненний, як і оточуюча людей природа. Автор не розлучався з картиною, він всюди возив її з собою, а після смерті великого художника дісталася французькому королю 47.

Тіциана називали «королем живописців і живописцем королів». Він був придворним художником імператора Священної Римської імперії Карла V. Тіциан завжди багато працював, написав безліч полотен на історичні, міфологічні і релігійні теми, а також велике число портретів. До портретного живопису художник звернувся ще в років навчання, пізніше він став одним з найвідоміших портретистів свого часу.

Рис. 1.6. Тіциан. Автопортрет.

Тіциан умів виділити характерні риси кожної моделі, показати їх яскраво і виразно 26. Художник створив галерею портретів сучасників. У портретах він прагне передати не тільки характерні особливості зовнішності, але і суперечливий внутрішній світ моделі.

Іспанський художник Франсіско Гойя прославився як автор портретів і гостросоціальних гравюр. Всім його творам властива пристрасна емоційність і гострота характеристик. Гойя любив писати жінок — красивих і не дуже, аристократок і служниць. Навіть ставши придворним живописцем, Гойя вважав за краще писати міську бідноту.

Один з групових портретів того часу — «Портрет сім'ї короля Карла IV» 11. У центр Гойя вмістив королеву. Вона обійняла дочку і тримає за руку сина. Карл IV в парадному мундирі стоїть декілька попереду, його обличчя байдуже. У лівій частині картини фігура в блакитному костюмі — це спадкоємець престолу, кронпринц Фердинанд. Поруч з ним, відвернувшись від глядача, стоїть його наречена. Такий ракурс художник обрав, щоб не показувати нам її обличчя — в момент написання цього групового портрета і сам Фердинанд ні разу не бачив її.

Рис. 1.7. Гойя. Портрет сім'ї короля Карла IV.

Портрет був найвищим досягненням англійського живопису другої половини XVIII — початку XIX ст. Томас Лоренс був першим англійським відомим портретистом. Ефектні і віртуозні по техніці виконання портрети Лоренса несуть відбиток романтичної піднесеності. Вільна манера Лоренса іноді справляє враження недбалості, незавершеності роботи, але це не так. Художник приділяв велику увагу витонченості ліній, багатству колірної гамми, сміливості мазка. Довгі роки його манера залишалася незмінною, тільки в останнє десятиріччя життя художника стиль став суворішим. Лоренс писав портрети актрис і банкірів, дітей і стариків, молодих людей і дівчат. У кінці 1810-х рр. художник відправився на континент, щоб створити серію портретів політиків, священнослужителів і воєначальників, чиї імена були пов’язані з перемогою над Наполеоном (сьогодні майже всі ці роботи зберігаються в галереї Ватерлоо Віндзорського замку) 12.

Рис. 1.8 Т. Лоренс. Портрет графа М. С. Воронцова. 1821 р.

У Європі часів наполеонівської імперії Франція займала ключові позиції. Її політичний, духовний і художній розвиток відобразив характерні особливості культурного життя епохи. У перше десятиріччя XIX ст. головне місце у французькому живописі займали учні і послідовники Давида. Їх творчість перекликалася з бажаннями суспільства часів правління Наполеона. Класицизм, що панував в цей період в мистецтві, отримав назву «ампір» — стиль імперії 15.

Французький живописець Едуар Мане був противником академізму Головним героєм Мане був городянин, його життя на вулиці, за містом, в театрі або кафе, сам ритм міського життя. Всі свої учбові роботи Мане знищив — художнику не подобався їх холодний академізм. Набагато цікавіше було ходити в Лувр, милуватися полотнами великих майстрів минулого, робити з них копії. Художник намагався знайти свій стиль, свій жанр: він писав портрети, натюрморти, морські пейзажі 81.

З найбільшою жвавістю передати виповненість щасливої миті життя — ось до чого прагнув в своїх творах Огюст Ренуар. Він не уявляв своїх полотен без людини, а портрет — поза життєвою ситуацією, коли швидкоплинна поза, випадковий жест розкривають душевний стан, рису вдачі, відтінок почуття 66.

Рис. 1.9 О. Ренуар. Дівчинка з кішкою. 1887 р. Пастель

У середині 1870-х рр. портрет став головним жанром в живописі Ренуара. У останні роки життя художник захопився пастеллю. Тоді ж він почав працювати над створенням дитячих портретів: писав дітей в інтер'єрі, на природі. Він точно відтворював фарфорову шкіру своїх юних моделей, ясний і відкритий погляд, шовковисте волосся, нарядний одяг.

Едгар Дега був живописцем і скульптором, що виразив в своїх творах гостроту і динамічність життя. Працюючи над портретами, Дега приділяв велику увагу позам своїх моделей. Він хотів писати людей в невимушених позах, відповідних вираженню їх облич 41.

Щоб написати i портрет, художник довго вивчав модель, риси його вдачі, відтінки емоцій, реакції і виразу обличчя. Він прагнув передати все дуже точно. Цікаві створені ним подвійні портрети, коли художник немов порівнює двох людей, знаходить в них і відмінності і спільні риси.

Оптимістичні полотна Пітера Рубенса виражають характер його епохи. Великі розміри картин, вільна манера, пишнота і легкість декору відповідали часу. Збереглося небагато його робіт, проте серед них є і портрети, що свідчить про інтерес художника до даного жанру 57.

Рубенс написав цикл картин, присвячених головним подіям життя Марії Медічі. Зроблені для цього циклу начерки портретів відрізняються від її зображення на парадних картинах. Художник пом’якшує недоліки зовнішності, прагнучи проте зберегти схожість. Перебільшення достоїнств — ось те, що подобалося замовникам. Проте Рубенс відомий не тільки пишними парадними портретами, але і камерними портретами близьких, які він часто писав в різні роки життя.

Рис. 1.10. Рубенс. Портрет Марії Медічі. 1625 р.

Антоніс ван Дейк, учень Рубенса, був одним з найбільших портретистів XVII ст. Точність спостереження поєднувалася в його роботах з прагненням затвердити витончене духовне благородство моделі. Ван Дейк створив безліч картин на релігійні і міфологічні сюжети, що користувалися успіхом, проте справжнім його покликанням були портрети. Багато уваги художник надавав методу створення портрета: придумував нові пози для моделей, положення рук і повороти голови, створював фон, працював над колоритом полотен 81.

Рембрандт Харменс ван Рейн був видатним живописцем і офортистом свого часу. Його новаторство в жанрі портрета пов’язане з демократизацією образів, глибоким психологічним проникненням у внутрішній світ моделі.

Іспанський художник Дієго Родріго де Сильва Веласкес перші свої картини Веласкес писав на побутові сюжети, їх головними героями були прості жителі Севільї. Дослідники творчості Веласкеса відзначали, що придворному художнику не пощастило з моделями: більшість мешканців королівського палацу, включаючи і самого монарха, була непривабливими. Після поїздки до Італії майстер став звертатися до кінних портретів 79.

Рис. 1.11. Веласкес. Портрет інфанта.

Займатися живописом Вінсент ван Гог почав порівняно пізно, проте створив більше 800 картин і 700 малюнків різних жанрів: натюрморти, портрети, численні автопортрети. Рухома і неспокійна живописна фактура картин передає внутрішній стан художника — він страждав душевною хворобою, один з нападів якої привів його до самогубства. За життя талант художника не оцінили, жодна з його картин не була продана.

Ван Гог добивався схожості, фіксуючи лише найхарактерніше в моделі, внутрішній ритм людини. Але ще більшою виразністю володіє колір, що передає світовідчування художника. На противагу більшості портретистів, Ван Гог звертав особливу увагу і на задній план картини: фарби фону були для нього не випадковою прикрасою, а таким же засобом виразності, як і малюнок 63.

Портретний жанр в Росії з’явився пізніше, ніж в Європі. Справжній портрет з’явився лише у XVIII ст. і був багато в чому схожий на ікону. Початок російського портретного живопису пов’язаний з іменами таких художників, як і. Н. Никітін, А. М. Матвєєв, А. П. Антропов, І. П. Аргунов.

Майстром портрета і жанрової картини був Василь Андрійович Тропінін. У своїх творах він завжди давав невимушену, але проте дуже вірну характеристику людини. У жанрових портретах художник створив трохи ідеалізовані зображення людини з народу 17.

Рис. 1.12. В. Тропінін. Портрет О. Пушкіна. 1827 р.

Художник писав жанрові твори, що показують повсякденне життя простого народу. Важливим напрямом в його творчості став жіночий жанровий портрет. Художник писав жінок часто за роботою, за рукоділлям. Його жінки — це перш за все дружини, подруги, господині.

Тропінін практично став офіційним портретистом Москви. Йому замовляли портрети представники іменитих дворянських сімейств — Голіцини, Оболенські, Паніни, а також імениті московські купці. В цей час у художника з’явилися учні, часто він безкорисливо допомагав молодим художникам, що починають, пам’ятаючи, яким непростим був його власний творчий шлях.

Олексія Венеціанова справедливо називають родоначальником побутового жанру в російському мистецтві. Він вперше створив галерею селянських образів — правдивих, але не позбавлених деякої частки ідеалізації і сентиментальності. Його зображення селян не є портретами у вузькому значенні слова, це жанрові портрети із зачатками сюжету. Створюючи такі портрети, художник «прикрашав натуру» — він радив позуючим селянам одягнутися нарядніше, зачесатися… Венеціанов не приховував такої ідеалізації, він не бачив в ній нічого поганого: його селяни зберігають природність навіть у постановочних композиціях і театральних позах, він не приховує натруджених рук, виразу обличчя. Його головний принцип: «Пиши, що бачиш, не мудруй» 65.

Карл Павлович Брюллов народився в Петербурзі в сім'ї майстра по дереву і живописця-декоратора. Геній Брюллова виявився в багатьох його творах, серед яких були і портрети його сучасників. Художник написав велике число парадних портретів, пройнятих захопленням красою людини, що відчуває радість буття. До числа кращих портретів цього часу відносяться «Вершниця», портрети Ю.П. Самойлової, В. А. Перовського.

«Вершниця», що зберігається в Третьяковській галереї, — одна з найзнаменитіших картин Брюллова. На ній зображені вихованки графині Ю. П. Самойлової — жінки, що зіграла величезну роль в житті і творчості художника. «Вершниця» повинна була стати великим декоративним портретом, що прикрашає парадний інтер'єр. Майстра цікавило не тільки точне відтворення зовнішності персонажів. Основна тема картини виражена самим художником так: «Якщо не побачити красу в предметі і не відобразити цю красу, то зовсім немає значення вдаватися до мистецтва». Брюллов створює особливий світ краси, радості, світ щасливого дитинства.

Рис. 1.13. К. Брюллов. Вершниця. 1832 р.

Художник створював образи людей, що живуть напруженим внутрішнім життям, надаючи велику увагу психологічному аналізу особливостей характеру 79.

Василь Григорович Перов був майстром побутового живопису і портрета. У останнє десятиліття своєї творчості художник створив безліч чудових портретів, що стали еталоном жанру: портрети О. М. Островського, В.І. Даля, Ф.М. Достоєвського. Перші роботи, виконані в побутовому жанрі, були присвячені зображенню селянського побуту. Вони викликали в суспільстві великий інтерес і самі різні, часом діаметрально протилежні, оцінки. Поїздки за кордон змінили бачення художника. На перший план в його творах виходить тепер не соціальне і викривальне, а психологічне, глибинне. Він продовжує писати побутові картини, але тепер не дорікає, а тужить і співчуває. Писав Перов і портрети селян. Часто це ідеальні образи, втілення мрії про ідеальне суспільство, де однакові матеріальне положення і внутрішній стан людей 66.

Іван Миколайович Крамской став одним з творців Товариства пересувних художніх виставок. По виразу одного з критиків, він більше зробив для мистецтва, ніж в мистецтві. У творчості художника портрет займає головне місце: він писав діячів культури і селян, прагнучи в кожному зображенні добитися глибини психологічної характеристики. Головне значення для Крамского має обличчя портретованого, особливо очі — дзеркало душі 50.

Основною сферою досягнень Крамского є портрет. Він виконанав серію портретів видатних сучасників: Л. М. Толстого, М. О. Некрасова, П. М. Третьякова, І.І. Шишкіна, М.Є. Салтикова-Щедріна і інших.

Рис. 1.14. І. Крамской. М. О. Некрасов в період «Останніх пісень». 1877−78 рр.

Ілля Юхимович Рєпін працював в різних жанрах. Історичні картини цього передвижника повні справжньої сили, показують гострі конфлікти і драматичні епізоди. Портрети розкривають соціальні і психологічні сторони моделі, вносять неоцінимий внесок в становлення реалістичного живопису. Перший великий успіх Рєпіна пов’язаний з картиною «Бурлаки на Волзі». Спілкування з багатьма чудовими сучасниками привело до появи цілої галереї портретів: М. П. Мусоргського, Л. М. Толстого, О. Ф. Писемського й ін. Справжнім шедевром є портрет М. П. Мусоргського, написаний в лікарні незадовго до смерті композитора. Портрети сучасників Рєпін нерідко брав за основу і при створенні образів історичних картин. Іноді він спеціально запрошував відомих людей позувати для того або іншого персонажа історичного полотна 15.

Валентин Олександрович Сєров працював в різних жанрах — писав пейзажі, портрети, історичні картини. Він був учасником Товариства передвижників. Портрети, написані художником в зрілі роки, повні виразного лаконізму і гострих психологічних характеристик. Портретний живопис був тріумфом Сєрова.

Рис. 1.15. В. Сєров. Автопортрет. 1885 р.

Сєров створює картини, які стали класикою російського мистецтва — «Дівчинка з персиками», «Дівчина, освітлена сонцем». Обидва портрети не тільки відмічені захопленістю новою технікою живопису, але і наповнені особливою поетичністю, що відразу виділило роботи художника і принесло йому популярність. Не усі портрети сам художник вважав однаково вдалими. Можливо, в таких випадках справа була не в майстрові, а в його моделі — вона не завжди виявлялася цікава художнику, часом за парадним одягом і нарочитим виразом обличчя він не бачив людської індивідуальності, не міг роздивитися особу. А без цього художник не міг створити справжній портрет 88.

Новий час приніс нове ставлення до мистецтва. Воно вже не повинно було прикрашати, не повинно «бути красивим». Портрет, що раніше існував як би в двох іпостасях (замовлений і дослідницький), стає одноріднішим. Тепер це головним чином комерційний жанр, який дає художнику заробіток, але не можливість виразити себе. Для самовираження майстра тепер частіше вибирають інші жанри.

Стиль модерну, що з’явився на межі XIX-XX ст., повернув костюмовані портрети і рольові портрети. Щоб розкрити характер моделі, художники обирали найвиразніші костюми, інтер'єри і навіть пози, що нагадували про XVIII ст. Це було не поверненням в минуле, не сліпим наслідуванням, а своєрідною грою, серйозною і смішною одночасно. Відомий художник модерна Анрі Тулуз-Лотрек завжди зображав людей в звичній для них обстановці. Особливо часто він писав танцівниць, артистів, представників богеми 79.

Художники модерна прагнули знайти нові форми для традиційного жанру. Так з’явилися своєрідні портрети-орнаменти. Їх особливо багато в творчості Густава Клімта. На його полотнах фігури здаються не просто оточеними колірними плямами і лініями, вони включені в орнамент, стали його частиною. Модерн, як стиль, що надавав увагу красі, витонченості, значущості кожної лінії, породив особливо багато жіночих портретів, а також портретів жанрових.

Нове знання про людину прагнуло до втілення в портреті, але сковувалося «нееластичністю» стародавнього жанру. Художники намагалися переробити натуру, показати не суспільну роль, не власний характер моделі, не її житейське амплуа, а щось абсолютне нове, що містить ці елементи, але і що стоїть над ними 26.

Портретами нового часу стали роботи Пабло Пікассо. Виконаний ним портрет продавця картин Амбруаза Воллара більше схожий на аналіз особи, яка розпадається на частини. Для художника головне — не відтворити зовнішню схожість і навіть не передати характер, а зрозуміти людину до кінця, можливо, навіть зрозуміти задум його Творця 79.

Рис. 1.16. Пабло Пікассо. Портрет Амбруаза Воллара. 1909;1910 рр.

Портрет продовжує своє існування і до цього дня, правда, тепер, як раніше в Європі, він все більше стає замовленим жанром. Мабуть, це закономірний етап його розвитку. Проте, продовжуючи традиції, він залишається важливим історичним документом, який донесе до нащадків пам’ять про нашу епоху.

Історія портрета включає багато етапів, пов’язаних з особливим світобаченням. У XX ст., багатому на зміни і події, портрет переживав не найкращі часи. Художники звернулися до інших жанрів. Звичайно, портрет продовжував існувати, але він ґрунтувався на досвіді минулого, практично не розвивався. Можливо, в майбутньому його чекає новий злет, проте зараз портрет — жанр головним чином комерційний.

Розділ 2. Теоретичні основи малювання голови людини

2.1 Анатомо-конструктивні основи зображення голови людини

Розглянемо докладно суть методу аналізу і побудови зображення узагальненої форми голови в малюнку. Форму голови художнику допомагає сприйняти освітлення. Світло, розташовуючись на поверхні голови, дає можливість художнику бачити її пластику, причому в першу мить людина сприймає форму голови дуже узагальнено: голову як кулю, шию як циліндр, ніс як призму, око як кулясту опуклість, і лише згодом, при уважному розгляді, людина починає помічати всю витонченість пластики як голови в цілому, так і її деталей.

Наукові дослідження психологів переконливо довели: людина спочатку сприймає загальну форму предмету, а потім вже його деталі. Результати досліджень дали підставу виділити п’ять основних стадій (або фаз) процесу зорового сприйняття:

1) розрізнення положення предмету в просторі (у полі зору) і груба оцінка його загальних пропорцій;

2) мерехтіння форми;

3) розрізнення різких перепадів кривизни;

4) глобально-адекватне сприйняття, в якому форма представлена без розрізнення її деталей;

5) адекватне віддзеркалення форми в повноті її деталей 79, 56−58.

Слідуючи закономірностям зорового сприйняття, малюючому необхідно в першу чергу передати загальний вигляд голови, показати особливості її формоутворення, те, як поєднуються між собою поверхні. На цю необхідність указували вже художники епохи Відродження.

Форма предмета (сюди можна віднести і голову людини) складається з численних площин, які відмежовують її від навколишнього простору. Завдання полягає в тому, щоб правильно зрозуміти, як ці поверхні поєднуються між собою, утворюючи форму. Але, щоб правильно зобразити цю форму на площині листу паперу, малюючому треба перевести реальний вигляд об'ємного тривимірного тіла в проекційний, тобто уміти перебудовувати своє сприйняття з об'ємного бачення на площинне 56, 61−62.

Проекційне зображення форми голови вимагає знання теорії перспективи, уміння користуватися правилами перспективи в процесі побудови зображення. Побудувати перспективне зображення простого геометричного тіла не так важко, але дати перспективне зображення такої складної форми, як голова людини, є складною справою. Тому, виходячи з педагогічного принципу навчання — від простого до складного, вже художники епохи Відродження при навчанні малюванню голови виходили із застосування простих геометричних форм, тобто учили бачити і представляти геометричну основу форми як всієї голови, так і кожної її частини. Слідуючи цьому принципу, художник повинен в думках виконати первинний етап роботи скульптора, що вирубує з дерева голову людини, уявити собі узагальнену форму у вигляді обрубу. Таким методом користувалися багато художників, з них Дюрер і Гольбейн (додаток Б).

Графічне зображення форми на площині пов’язане з елементами геометричного зображення, і це чудово розуміли художники старовини. Художники епохи Відродження вважали для полегшення зображення складної форми на площині на початковій стадії побудови зображення спрощувати її складну конфігурацію до простих геометричних форм.

Слід відзначити, що буквально всі художники різних шкіл і напрямів приходили до одного висновку: зображення голови треба починати з форми, з виявлення маси, а потім вже переходити до деталей.

Узагальнена форма голови — це тривимірне яйцеподібне тіло. При навчанні малюнку голови враховують цю характерну особливість будови. Художники-педагоги, навчаючи малюнку голови людини, завжди починають з аналізу її яйцевидної форми. О. Соловйов, Р. Смирнов, Є. Алексєєва пропонують починати малюнок голови із зображення яйце-видної маси відразу тоном. Малюючому пропонується засвоїти, що зображати спочатку загальну форму голови, а потім поступово переходити до виявлення деталей 79, 205−206.

Метод «обрубовки» допомагає художнику правильно зобразити об'ємну форму голови на площині паперу як в цілому, так і кожну її складову частину. Цей метод дозволяє зосередити увагу учня не на поверхневих деталях (брови, вії), а на основний зміст. Зрозуміти це нескладно, але передати в малюнку важко. Для вирішення цієї задачі французькі методисти починали з аналізу і зображення гіпсової моделі. Такі моделі в практиці викладання збереглися і до наших днів 75, 145.

Аналізуючи форму голови, ми бачимо, що навіть в узагальненому вигляді, вона має певні закономірності побудови, обумовлені кістками черепа. Основні площини, плани, що створюють об'єм голови, розподіляються в просторі за формою кісток і м’язів. Комплект моделей голови у Дюпюї складався з чотирьох видів: узагальнена форма голови без деталей, голова з натяком на основні деталі, голова з узагальненою формою деталей, голова, що має завершений вигляд зі всіма деталями.

Виявляючи загальний характер форми голови в малюнку і уточнюючи напрям окремих площин в просторі, треба уважно стежити за правильністю формоутворення. Головне в передачі великої форми в малюнку полягає в тому, щоб виявити форму голови в цілому, без подробиць, підкреслюючи в цій формі найхарактерніше.

Робота за методом великої форми примушує художника відкидати подробиці будови форми і зосереджувати увагу лише на крупних масах об'єму, прагнути бачити цілісно, у загальних рисах. Але щоб навчитися бачити цілісно, треба знати, з яких елементів ціле складається, як деталі і частини пов’язані між собою. Правильно виражена в малюнку загальна форма голови допомагає малюючому методично послідовно розглядати і зображати натуру [48, 37]. Оволодіння методом аналізу і вираження великої форми дає можливість передбачати результат побудови зображення, наперед уявити, як виглядатиме його малюнок в кінцевому вигляді.

У основі таких вправ покладений аналітичний метод. Зображаючи узагальнену форму голови, художник повинен навчитися бачити, як складається з окремих площин об'єм, як організовується конструктивна основа форми. Художник повинен відчувати форму зорово, а рухи руки з олівцем підпорядковувати пластичному виразу цієї форми в малюнку.

При виявленні основного об'єму форми голови необхідно також враховувати, що форму голови утворюють дві великі частини — куляста форма черепної коробки і витягнута форма нижньої частини щелепної кістки. Багато малюючих упускають це, особливо при зображенні чоловічої голови з бородою. В цьому випадку підборіддя, тобто нижня щелепа, виявляється далеко від потиличних кісток черепа, вона висить у повітрі, не ув’язуючись з черепною коробкою. Враховуючи ж загальну конфігурацію черепа, художник правильно з'єднує нижню щелепу з основними кістками черепа.

Продовжуючи аналізувати форму голови і складові її частини, необхідно відзначити закономірності, пов’язані з виявленням великої форми. Так, наприклад, в основі форми носа лежить призма. Знаючи цю закономірність будови форми носа, малюючому вже не так важко виконати його зображення на площині. Передати в малюнку перспективний вигляд форми носа дуже складно, а побудувати перспективний вид призми не складно навіть початківцю. Більш того, використання такого методу аналізу форми та її зображення на площині допомагає художнику справлятися також і з вирішенням тональної задачі. Намітивши призму носа, обмежену в просторі чотирма площинами, малюючий одразу виявляє тонові градації — світло, тінь, півтінь, потім уточнює характер форми носа за характером і приступає до детального моделювання форми.

Форма ока схожа на геометричну форму кулі, і не випадково в літературі укорінився термін «очне яблуко». Проте при малюванні голови треба враховувати, що очне яблуко виступає з очноямкових западин всього на третину. Крім того, переходи очного яблука і очноямкових западин пом’якшуються повіками, і моделювання форми повинне бути стриманим. Погано, коли учень, виявляючи кулясту форму очей, малює «м'ячики від пінг-понгу» і тим огрублює реальну форму людської голови.

Користуючись методом «обрубовки» на початковій стадії побудови зображення голови, не слід все спрощувати і створювати кубістичний малюнок. У складному малюнку обрубовочна стадія побудови форми займає незначне місце і лише допомагає художнику.

Вивчення методу аналізу і виразу в малюнку «великої форми» для учнів часто супроводжується труднощами. Починаючи зображати загальну форму голови, учні обмежуються лінійним абрисом голови і зразу ж переходять до деталей, не уточнивши ні характеру форми голови, ні її об'єму. Звідси і деталі вони починають малювати не з виявлення основи форми, а із змальовування конфігурації форми носа, очей, губ. Тому для того, щоб освоїти метод виразу великої форми прийомом «обрубовки», необхідні спеціальні вправи.

Першу серію таких вправ можна почати з малюнка гіпсової голови, поставивши перед собою задачу виявити в узагальненому вигляді форму голови в цілому, а потім великі форми основних деталей, тобто малювати не ніс з його конфігурацією, а призму і так далі, тобто все в узагальненому вигляді. При цьому, намітивши призму носа, кулясті форми ока, необхідно уважно стежити за пропорційним співвідношенням частин і цілого. Приклад подібних вправ показаний на рисунку (додаток Г).

Виконуючи такі вправи, учень повинен зрозуміти, що такий «обруб» не самоціль зображення форми голови, а необхідна початкова стадія, пов’язана з творчим процесом побудови зображення. Тому разом із спрощеним трактуванням «обрубу», виконуваного з гіпсових моделей, слід зробити подібні ж малюнки з живої голови. Краще всього метод засвоюється тоді, коли художник малює себе за допомогою дзеркала. Щоб метод «обрубовки» не перетворився на манеру, а розглядався як нетривалий етап побудови зображення, необхідно паралельно виконувати малюнок з реальнішим трактуванням форми.

При зображенні простих геометричних тіл потрібне перш за все правильне розуміння конструктивної основи форми і уміння передати її в лінійному малюнку. При зображенні голови людини необхідний аналіз її конструктивної основи і уміння виразити її в лінійно-конструктивному малюнку. Лінійно-конструктивне зображення форми голови людини, яку розробив А. Дюрер, показано у додатку Д. О. П. Сапожников створив дротяну модель голови людини (додаток Ж) 64.

Аналізуючи конструктивну основу форми голови, відзначимо ряд закономірностей, які необхідно враховувати при малюванні. Основна форма голови ніби розтинається чотирма паралельними горизонтальними площинами: на початку волосяного покриву, по виступах надбрівних дуг, біля основи носа і підборіддя. Перпендикулярно цим площинам яйцеподібну форму голови розтинає вертикальна площина, утворюючи на лицьовій поверхні профільну лінію. Ця вертикальна площина розтинає її на дві рівні частини, а утворювана нею профільна лінія ділить лицьову частину голови на дві симетричні половини. Горизонтальні площини розчленовують лицьову частину голови на рівні частини і утворюють лінії покриву волосся, надбрівних дуг, основ носа і підборіддя. Таким чином, дана схема підтверджує закономірність пропорційного розчленовування форми голови.

Завдяки своєї наочності і переконливості схема використовується багатьма художниками-педагогами в навчальному процесі і в наші дні при навчанні малюнку голови.

Вслід за А. Дюрером художники-педагоги для навчання малюнку голови стали розробляти свої схеми вираження конструктивної основи форми голови, які допомагали учням швидше і краще засвоювати учбовий матеріал. Так, наприклад, російський художник і педагог А. Лосенко розробив серію методичних таблиць, на яких наочно показав закономірності зміни перспективного вигляду схеми голови залежно від повороту і положення голови в просторі (додаток 3). Напрямок основних конструктивних ліній (покриву волосся, надбрів'я, основи носа і підборіддя, а також профільної лінії) в таблицях передається пунктиром. Цим автор хотів підкреслити, що ліній як таких насправді немає, вони умовні, і при зображенні голови художник повинен уявляти їх в думках.

Показати весь текст
Заповнити форму поточною роботою