Кредитний ринок України

[Введите текст]

План

Вступ

1. Сутність та функції кредитного ринку

1.1 Сутність кредитного ринку

1.2 Структура кредитного ринку

1.3 Роль кредиту в умовах ринкової економіки

2. Особливості кредитного ринку в Україні

2.1 Аналіз кредитного ринку України

2.2 Державне регулювання кредитного ринку України

3. Перспективи розвитку кредитного ринку України

3.1 Основні засади грошово-кредитної політики на 2016 — 2020 роки

3.2 Шляхи вдосконалення та перспективи розвитку кредитного ринку України Висновок Список використаної літератури Додатки

Вступ

Кредит і гроші, кредитний ринок і банки — тісно пов’язані один з одним поняття. У зв’язку з цим, при розгляді питання про кредитний ринок, слід звернути увагу на банківську і грошово-кредитну систему в цілому. Цікаво також поглянути на історію виникнення грошей і банків, а отже і на історію кредиту. Гроші є одним з геніальних винаходів людства. Важко повірити, що колись грошей не існувало. Тим не менше, спочатку в положенні грошей опинялися товари, що мали повсякденний попит саме через їх визнану корисність.

Отже, визначимось з поняттям гроші. Чітко визнаного всіма економістами визначення суті грошей немає. У К. Маркса в «Капіталі» сказано, що гроші - це особливий, суспільно визнаний товар — загальний еквівалент. Більшість же економістів, що займалися питаннями теорії грошей, виводять їх суть з виконуваних грошима функцій і констатують, що грошима може бути все, що визнається людьми за гроші і виконує їх функції.

Серед сучасних економістів існує декілька думок з приводу числа і тлумачень функцій грошей, але одностайно визнаються три: засіб обігу, засіб збереження багатства (накопичення), міра вартості (масштаб цін). З цих трьох функцій, при розгляді питання про кредити, найбільш важлива друга, тобто функція грошей як засобу збереження багатства (накопичення), так як саме накопичення і є джерелом кредитних ресурсів. У цій функції засобу збереження вартості (накопичення) відображена здатність грошей використовувати відповідну вартість того, що було продано сьогодні для майбутньої покупки.

Кредитний ринок як історично, так і за його значущістю та вагою є основною складовою фінансового ринку. Він забезпечує найшвидший доступ до ресурсів. Випуск в обіг цінних паперів і мобілізація з їх допомогою ресурсів потребує певного часу, тоді як кредит можна отримати у досить стислі терміни — протягом кількох днів. Така перевага дуже важлива як з погляду фінансового забезпечення потреб окремих суб'єктів, так і з позицій функціонування усієї фінансової системи. Переваги кредитного ринку випливають із функціонального потенціалу основних суб'єктів цього ринку — комерційних банків, які не тільки опосередковують рух фінансових ресурсів, а й певною мірою продукують їх.

В умовах світової та внутрішньої фінансової кризи в Україні, зокрема загрозливих явищ у банківському секторі держави, об'єктивно актуалізується значення наукового аналізу організаційно-економічних основ ефективного функціонування національної кредитної системи та її ролі в подоланні економічної кризи.

Віддаючи належне науковим напрацюванням вітчизняних та зарубіжних вчених з даної проблематики, слід зауважити, що існує потреба в її подальшому дослідженні. Це обумовлено недостатнім рівнем розробки окремих аспектів кредитної політики комерційного банку в умовах як фінансової кризи так і стабілізації грошово-кредитного ринку; дискусійними залишаються питання оптимального співвідношення кредитних інструментів та особливості формування кредитної політики в умовах зростаючої конкуренції.

Метою роботи є дослідження такого сектору економіки, як кредитний ринок з точки зору макроекономіки та законодавства України; аналіз економічної ситуації функціонування кредитного ринку України.

Об'єктом наукового дослідження є кредитний ринок України. Предметом дослідження виступає інструментарій та механізми організації кредитного ринку України, а також шляхи їх можливого покращення.

1. Сутність та функції кредитного ринку

1.1 Сутність кредитного ринку

Кредитний ринок є складовою ринку інструментів позики. Необхідними умовами функціонування кредитного ринку є наявність кредиторів, що мають тимчасово вільні кошти, позичальників, які можуть вчасно і в повному обсязі виконати зобов’язання за кредитами, системи державного регулювання кредитного ринку, законодавчого і нормативного забезпечення. Надання вільних грошових коштів у позику має забезпечити кредитору відповідний рівень доходу при задовільному ступені ризику неповернення і компенсувати втрачені можливості від інвестування коштів в інші активи. 6]

На думку Ходаковської В.П., кредитний ринок — «це механізм, за допомогою якого встановлюються взаємозв'язки між підприємствами і громадянами, що потребують грошових коштів, та організаціями і громадянами, що можуть їх надати (позичити) на певних умовах. У той же час кредитний ринок — це синтез ринків різних платіжних засобів. У країнах з розвиненою ринковою економікою кредитні угоди опосередковуються, по-перше, кредитними інститутами (комерційними банками або іншими установами), які беруть у борг і надають позички, і, по-друге, інвестиційними або аналогічними організаціями, які забезпечують випуск і рух різних боргових зобов’язань, що реалізуються на особливому ринку цінних паперів».

Маслова С. О приводить таке поняття «кредитний ринок — це механізм, за допомогою якого встановлюються взаємовідносини між підприємствами і громадянами, які мають потребу в фінансових ресурсах, та організаціями і громадянами, які можуть надати необхідні кошти на певних умовах». Таким чином, можна зробити висновок, що кредитний ринок являє собою специфічну сферу економічних відносин, де об'єктом операцій є наданий на певних умовах у позику капітал. Необхідною умовою функціонування кредитного ринку є наявність кредиторів, які мають тимчасово «вільні» грошові кошти, та позичальників, які можуть вчасно та в повному обсязі виконати зобов’язання перед кредиторами. Також важливою умовою функціонування кредитного ринку є наявність системи регулювання відносин на кредитному ринку. Для ефективного функціонування кредитного ринку необхідна стабільна економічна ситуація в країні, наявність розвиненої інфраструктури та ефективне державне регулювання, яке б забезпечило стабільність банківської системи і захист інвесторів. Розвинений кредитний ринок, який ефективно управляється з боку держави, забезпечує оптимальний розподіл обмежених фінансових ресурсів серед галузей економіки та сприяє економічному зростанню країни. Загалом, кредитний ринок України можна відобразити так (рис. 1.1):[9]

[Введите текст]

Рис. 1.1 — Кредитний ринок України Функції кредитного ринку:

Об'єднання грошових заощаджень різних суб'єктів і утворення великих грошових фондів.

Трансформація коштів у позичковий капітал.

Надання позик державним органам, населенню та іншим суб'єктам.

Основні учасники кредитного ринку — це кредитори, що надають у позику на різних умовах тимчасово вільні грошові кошти, позичальники та держава.

Позичальниками на ринку кредитів виступають юридичні, фізичні особи і держава. При цьому залучати вільні грошові кошти на ринку кредитів можуть як вітчизняні, так і іноземні позичальники. За специфікою надання кредитних послуг позичальників часто поділяють на такі категорії: населення, невеликі підприємства, корпорації, фінансові інститути (в тому числі комерційні банки), сільськогосподарські підприємства, державні установи та громадські організації.

1.2 Структура кредитного ринку

Кредитна система — (у широкому розумінні) це сукупність кредитних відносин, форм і методів кредиту, що існують у рамках тієї чи іншої соціально-економічної формації; (у вузькому розумінні) це сукупність банків і інших кредитно-фінансових установ, що здійснюють мобілізацію вільних грошових капіталів і доходів та надання їх у позичку.

Кредиторами на ринку кредитів виступають комерційні банки, інші фінансово-кредитні установи та іноземні кредитори — національні й міжнародні фінансові інститути. Крім того, кредиторами можуть бути також не фінансові інститути, якщо вони дають змогу іншим суб'єктам ринку протягом визначеного періоду за певну плату користуватись їх грошовими коштами.

Функціонування кредитного ринку забезпечує кредитна система, до складу якої входять центральний банк, комерційні банки та інші фінансово-кредитні інститути. Кредитна система організовує рух капіталів і сприяє акумуляції та ефективному розміщенню фінансових ресурсів серед суб'єктів ринку. Оскільки ця система має значний вплив на економічні процеси, її діяльність потребує жорсткої регламентації та контролю з боку держави.

Загальну структуру кредитного ринку, яка відображає сутність кредитного ризику зображена на рисунку 1.2.:

[Введите текст]

Рис. 1.2 — Структура кредитного ринку[9]

Таким чином, з рисунку 1.2 видно, що саме держава здійснює управління грошово-кредитним ринком, регулює його діяльність і виступає позичальником на національному та міжнародному ринках. При цьому як регулюючу, так і інші функції на кредитному ринку вона виконує переважно через посередництво центрального банку. Тобто центральний банк, з одного боку, є агентом держави в реалізації її функцій на кредитному ринку, а з другого — кредитним центром банківської системи, яка складається з двох рівнів. На першому, вищому, рівні банківської системи знаходиться центральний банк, а на другому — комерційні банки, які здійснюють свою діяльність відповідно до чинного законодавства і до грошово-кредитної політики, що проводиться центральним банком.

Роль окремих ланок в кредитній системі не є рівнозначною. Головною її ланкою є банківські установи (які традиційно займають перше місце за розмірами ресурсів), серед яких роль лідера відводиться комерційним банкам, що здійснюють переважно кредитування промисловості і торгівлі. Наприклад, в США на комерційні банки припадає близько 40% активів кредитно-фінансових установ країни. Діяльність комерційних банків доповнюють операції спеціалізованих банківських установ, що здійснюють, як правило, кредитування на пільгових умовах малоприбуткових та ризикованих галузей економіки (сільського господарства, житлового будівництва, малого бізнесу та зовнішньої торгівлі). І Кредитна система включає також небанківські фінансові установи, які здійснюють фінансування виробництва і довгострокове кредитування підприємств та держави:

страхові компанії, що спеціалізуються переважно на страхуванні життя та майна (в США, наприклад, активи страхових компаній складають близько 15% сукупних активів кредитно-фінансових установ) і які виступають найбільшими інвесторами на ринку цінних паперів;

пенсійні фонди, які здійснюють фінансування великих промислових компаній шляхом купівлі їх акцій та облігацій.

Центральний банк як головний орган державного регулювання економіки в рамках своїх повноважень здійснює комплекс заходів, спрямованих на досягнення цілей монетарної політики, що, як правило, єдині у переважній більшості країн: 1) забезпечення високого рівня зайнятості робочої сили; 2) стабілізація цін і, відповідно, вартості грошей; 3) постійний економічний ріст; 4) врівноважений платіжний баланс та підтримання стабільності валютного курсу. Оскільки центральний банк не обслуговує безпосередньо господарюючих суб'єктів, можливості його впливу на економічні процеси та грошовий обіг значною мірою зумовлюються взаємодією з комерційними банками, депозитно-позичкові операції яких є головним джерелом емісії та визначають обсяг і структуру грошової маси. Тому механізм реалізації грошово-кредитної політики центрального банку передбачає насамперед вплив на кредитну діяльність комерційних банків. Усі методи такого впливу поділяються на загальні та селективні (вибіркові). Загальні методи забезпечують вплив центрального банку на кредитний ринок в цілому, а селективні дозволяють регулювати окремі види кредитної діяльності комерційних банків.

До загальних методів реалізації грошово-кредитної політики належать:

політика облікової ставки;

операції на відкритому ринку;

зміна норм обов’язкових резервів.

Розглянемо основні функції банківської системи на кредитному ринку. Так, банківська система виконує трансформаційну та стабілізаційну функції на кредитному ринку. Залучаючи у одних суб'єктів ринку вільні грошові кошти і надаючи їх у позику іншим суб'єктам ринку, банки трансформують як терміни, розміри грошових капіталів, так і відповідні їм ризики. Стабілізаційна функція полягає в забезпеченні стабільності банків та грошового ринку і проявляється в створенні відповідної нормативної та законодавчої бази, а також у формуванні ефективного механізму державного контролю і нагляду за дотриманням законів та діяльністю банків у цілому.

Національний банк України забезпечує стабільність національної грошової одиниці та сприяє стабільності банківської системи країни. Основними функціями центрального банку на грошово-кредитному ринку є:

розробка і реалізація грошово-кредитної політики держави;

монопольне здійснення емісії національної валюти та організація її обігу;

кредитне обслуговування банків другого рівня та держави;

регулювання та нагляд за банківською діяльністю;

встановлення правил проведення банківських операцій;

ведення реєстру банків і ліцензування банківської діяльності.

Центральний банк виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує систему рефінансування. Він також представляє інтереси держави в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де співпраця здійснюється на рівні центральних банків.

Виступаючи в ролі кредитора останньої інстанції, центральний банк надає позички комерційним банкам. Ці позички — короткострокові й надаються банкам у порядку обліку комерційних векселів (обліковий кредит) чи під заклад інших цінних паперів (ломбардний кредит). Як правило, ломбардні кредити надаються на коротші терміни та під вищі процентні ставки, ніж облікові. Надаючи облікові чи ломбардні кредити, центральний банк збільшує кредитний потенціал банків-позичальників та загальну масу грошей в обігу.

Основними економічними методами грошово-кредитної політики, яку розробляє і реалізує Національний банку України, є регулювання обсягу грошової маси через:

регулювання норм обов’язкових резервів для комерційних банків та фінансово-кредитних установ;

процентну політику;

систему рефінансування комерційних банків;

управління золотовалютними резервами;

операції з цінними паперами на відкритому ринку;

регулювання імпорту та експорту капіталу.

Центральний банк встановлює комерційним банкам та іншим фінансово-кредитним установам нормативи обов’язкового резервування коштів. При підвищенні центральним банком норм обов’язкових резервів зменшується сума вільних коштів, а отже, кредитний потенціал банків. При зниженні норм обов’язкових резервів збільшується кредитний потенціал банків. Центральний банк встановлює також порядок визначення облікової та інших процентних ставок за своїми операціями. Регулюючи облікову і ломбардну ставки, а також ліміти кредитування за ломбардними та обліковими кредитами, центральний банк здійснює вплив на загальну масу грошей в обігу та на параметри ринку банківських кредитів.

Центральний банк приймає на зберігання та в управління державні цінні папери та інші цінності, видає гарантії і поруки, виконує операції з обслуговування державного боргу, пов’язані з розміщенням державних цінних паперів, їх погашенням і виплатою доходу за ними. Він також визначає розміри, порядок формування та використання резервів банків і кредитних установ для покриття можливих втрат за кредитами, резервів для покриття валютних, процентних та інших фінансових ризиків банків.

Головною ланкою кредитної системи є банки. Сукупність різноманітних видів банків та банківських інститутів у їх взаємозв'язку становлять банківську систему — складову частину кредитної системи.

Основними формами кредитних відносин є система державного кредиту, банківське кредитування, кредити, що надаються іншими фінансово-кредитними інститутами, та комерційне кредитування.

Кредитні відносини є дуже різноманітні. Тому вони проявляються в різних конкретних формах. Розрізняють такі форми кредиту:

Комерційний кредит надається одними фірмами іншим у товарній формі з відстрочкою платежу.

Банківський кредит надається банками й іншими кредитними установами підприємцям у вигляді грошових позик.

Державний кредит надається населенням країни своєму уряду (державі) шляхом купівлі державних облігацій внутрішньої позики.

Споживчий кредит надається фізичним особам на придбання товарів тривалого використання (меблі, автомашини, побутова техніка).

Міжнародний кредит надається країнами одна одній в грошовій, товарній, валютній формах на умовах поворотності, строковості і платності та цільового характеру.

Іпотечний кредит надається у вигляді довгострокових позик банками під заставу нерухомості для купівлі або будівництва житла, купівлі землі, потреб господарювання тощо.

Міжгосподарський кредит надається одним суб'єктом господарювання іншому і включає комерційний кредит, дебіторсько-кредиторську заборгованість та ін.

Представниками небанківських кредитно-фінансових інститутів є:

інвестиційні компанії,

страхові компанії,

ощадно-кредитні асоціації та кредитні спілки, пенсійні та інші фонди.

Слід враховувати, що кредитна система функціонує через кредитний механізм. Він представляє собою, по-перше, систему зв’язків з мобілізації та акумуляції грошового капіталу між кредитними інститутами і секторами економіки; по-друге, відносини, пов’язані з перерозподілом капіталу між кредитно-фінансовими установами в межах ринку позикових капіталів; по-третє, відносини між кредитними інститутами та іноземними клієнтами.

Таким чином, кредитний механізм включає всі аспекти позикової, інвестиційної, засновницької, посередницької діяльності кредитної системи в особі її інститутів.

Сучасна кредитна система характеризується наступними важливими процесами:

концентрацією і мобілізацією банківського капіталу;

подальшим зростанням конкуренції між різними видами кредитно-фінансових установ;

продовженням злиття великих кредитно-фінансових інститутів з потужними промисловими, торговими, транспортними корпораціями і компаніями;

інтернаціоналізацією діяльності кредитно-фінансових інститутів і створенням міжнародних банківських об'єднань і груп.

Сучасна кредитна система — це сукупність кредитно-фінансових інститутів, що діють на ринку позикових капіталів і здійснюють акумуляцію та мобілізацію грошового капіталу. Через кредитну систему реалізується сутність та функції кредиту. Тому кредитна система включає в себе два основних поняття:

1) сукупність кредитно-розрахункових і платіжних відносин, які базуються на певних формах і методах кредитування. Вони пов’язані з рухом позикового капіталу у формі різноманітних форм і видів кредиту;

2) сукупність кредитно-фінансових інститутів, які акумулюють вільні грошові кошти і направляють їх господарюючим суб'єктам, населенню, уряду.

1.3 Роль кредиту в умовах ринкової економіки

Роль кредиту характеризується результатами застосування для економіки в цілому і населення зокрема. Кредит впливає на процеси виробництва, реалізації і споживання продукції, а також на сферу грошового обороту. Одним із проявів ролі кредиту виступає його вплив на безперервність процесів виробництва і реалізації продукції. Завдяки наданню позикових коштів для задоволення тимчасових потреб відбуваються «припливи» і «відливи» коштів позичальників. Це сприяє подоланню затримки відтворювального процесу, забезпечує безперервність і сприяє його прискоренню. Кредит відіграє важливу роль у задоволенні тимчасової потреби в коштах, яка може бути обумовлена сезонністю виробництва і реалізації певних видів продукції. Використання позикових коштів дозволяє створювати сезонні запаси і здійснювати сезонні витрати підприємств відповідних галузей народного господарства.

Значна роль кредиту і в розширенні виробництва. Позикові кошти сприяють збільшенню запасів і витрат, що необхідні для розширення виробництва і реалізації продукції; використовуються для збільшення основних фондів. Кредиту сфері грошового обороту забезпечує надходження готівки та їх вилучення з обороту через банки на кредитній основі. Таким чином, кредит відіграє важливу роль в утворенні коштів для готівкового і безготівкового обороту і забезпечує безперебійність безготівкового.

Слід мати на увазі, що роль кредиту, сфера його застосування не є незмінними, стабільними. Із зміною економічних умов в країні відбувається і зміна ролі кредиту та сфери його застосування. Особливо важлива роль кредиту в умовах функціонування неповноцінних грошей, грошей нерозмінних на дорогоцінний метал. Це пов’язане із збільшенням грошової маси при функціонуванні неповноцінних грошей на основі кредитних відносин. Виходячи з того, що в сучасних умовах інфляція є постійним явищем в економіці, зростає роль кредиту в цих умовах. Регулювання грошової маси в обороті здійснюється за допомогою кредиту, що забезпечує підтримку стабільної купівельної спроможності грошової одиниці.

Зміни в умовах розвитку економіки, в зв’язку з переходом від адміністративно-командної до ринкової економіки посилює роль комерційного, іпотечних кредитів. Це в свою чергу дає можливість застосовувати кредит як додаткове джерело капіталовкладень. Збільшення і розвиток акціонерного капіталу викликали розширення кредитних операцій з цінними паперами і особливо кредитування під заставу цінних паперів. Таким чином, слід виділити напрями, в яких зростає роль кредиту:

1) перерозподіл матеріальних ресурсів в інтересах виробництва і реалізації продукції за допомогою надання позик і залучення коштів юридичних і фізичних осіб;

2) вплив на безперервність процесів відтворення через надання кредитів;

3) участь у розширенні виробництва через видачу позикових коштів на поповнення основного капіталу та лізинговий кредит;

4) економне використання позичальниками власних і позичених коштів;

5) прискорення споживачами отримання товарів, послуг за рахунок використання позикових коштів;

6) регулювання випуску в обіг та вилучення з нього готівкових грошей на основі кредитних відносин і забезпечення безготівкового грошового обороту платіжними засобами.

Позитивна роль кредиту проявляється шляхом проведення ефективної грошово-кредитної політики, яка в сучасних умовах, головним чином, полягає у використанні жорстких заходів з регулювання обсягу кредитних і грошових операцій. Особливо важливе значення має підтримка стабільності і стійкості національної грошової одиниці і захист інтересів позичальників та кредиторів.

2. Особливості кредитного ринку в Україні

2.1 Аналіз кредитного ринку України

Станом на 31.03.2015 у Державному реєстрі фінансових установ налічувалось 712 кредитні установи (табл. 1), у тому числі:[11]

589 кредитних спілок;

93 інших кредитних установ;

30 юридичних осіб публічного права.

Таблиця 2.1 — Кількість кредитних установ в Державному реєстрі фінансових установ

Станом на 31.03.2015 кількість кредитних установ у порівнянні з аналогічною датою 2014 року зменшилася на 30 одиниць, або на 4,0%. Кількість кредитних спілок зменшилася на 38 одиниць (6,1%). В той же час кількість інших кредитних установ збільшилася на 8 одиниць (9,4%).

За територіальною ознакою найбільша кількість кредитних установ зареєстрована в таких областях:

— м. Києві та Київській області - 151 (21,2%);

— Луганській — 48 (6,7%);

— Харківській — 46 (6,5%);

— Донецькій — 42 (5,9%);

— Дніпропетровській — 34 (4,8%).

Аналіз діяльності кредитних установ проведено на підставі поданих звітних даних за І квартал 2015 року. Результати діяльності кредитних установ та динаміку основних показників їх діяльності наведені в табл.2 (Додаток 1)

Кредитні спілки Кредитна спілка — неприбуткова організація, заснована фізичними особами, професійними спілками, їхніми об'єднаннями на кооперативних засадах із метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об'єднаних грошових внесків членів кредитної спілки.

Станом на 31.03.2015 кількість кредитних спілок становила 589, відокремлених підрозділів — 607. За кількістю членів кредитних спілок лідирують Львівська область (146,8 тис. осіб), Івано-Франківська (64,1 тис. осіб), м. Київ та Київська область (61,4 тис. осіб) та Закарпатська область (59,6 тис. осіб). Лідерами за розмірами активів є кредитні спілки м. Києва та Київської області (568,6 млн. грн.), Харківської (167,0 млн. грн.), Львівської (157,9 млн. грн.) та Херсонської областей (144,3 млн. грн.). За результатами І кварталу 2015 року, як і раніше, більшість кредитних спілок 244 (58,2%) об'єднує невелику кількість членів — до 1,0 тис. осіб. Крім того, достатньо велика кількість кредитних спілок 159 (37,9%) об'єднує від 1,0 тис. до 10,0 тис. членів. Розподіл кредитних спілок за кількістю членів наведено в табл. 2 та зображено на рис. 2.1[11]

Таблиця 2.2 — Розподіл кредитних спілок за кількістю членів

Рис. 2.1 — Групування кредитних спілок за кількістю членів Станом на 31.03.2015 кількість членів кредитних спілок становила 826,0 тис. осіб, що на 146,1 тис. осіб (15,0%) менше, ніж за відповідний період 2014 року. Також, спостерігалось зменшення кількості членів кредитних спілок, які мають діючі кредитні договори, з 229,3 тис. осіб до 177,9 тис. осіб та членів кредитних спілок, які мають внески (вклади) на депозитних рахунках, з 37,5 тис. осіб до 28,4 тис. осіб. Крім того, відбулося зменшення частки інших осіб, які не користуються послугами кредитних спілок, але залишаються їх членами, з 705,3 тис. осіб до 619,7 тис. осіб (рис. 2.2)

Рис. 2.2 — Динаміка кількості членів кредитних спілок[11]

Таблиця 2.3 — Розподіл кредитних спілок за обсягом їх активів станом на 31.03.2015

Дані таблиці 4 свідчать, що в загальному обсязі активів найбільшу частку (42,2%) становить група із 45 кредитних спілок (10,7% від кількості кредитних спілок, які подали звітні дані за І квартал 2015 року) з обсягом активів від 10 до 50 млн. грн.

Рис. 2.3 — Динаміка кредитування та залучення внесків членів кредитних спілок

Обсяг кредитного портфеля перевищує обсяг залучених депозитних внесків (вкладів) у 2 рази.

Станом на 31.03.2015 кредити, надані членам кредитних спілок, становлять 1 968,6 млн. грн. та порівняно з відповідним періодом 2014 року зменшилися на 21,1% (525,9 млн. грн.). Середній розмір одного кредиту станом на 31.03.2015 становить 11,1 тис. грн. (на 31.03.2013 — 10,0 тис. грн., на 31.03.2014 — 10,9 тис. грн.).

Станом на 31.03.2015 на депозитних рахунках членів кредитних спілок обліковувалось вкладів на загальну суму 968,6 млн. грн., що менше на 24,8% (319,2 млн. грн.), ніж за аналогічний період минулого року. Середня сума внесків на депозитні рахунки становить 34,1 тис. грн. (станом на 31.03.2013 — 29,6 тис. грн., станом на 31.03.2014 — 34,3 тис. грн.).

Рис. 2.4 — Групування кредитних спілок за наданими кредитами на 1 позичальника станом на 31.03.2015

Із загальної кількості кредитних спілок, які подали звітні дані за І квартал 2015 року, 402 кредитні спілки (95,9%) мали залишок кредитів, наданих членам кредитної спілки. У 229 кредитних спілок (57,0%) середній показник по наданих кредитах на 1 позичальника менший 10,0 тис. грн. Питома вага активів таких кредитних спілок у загальному обсязі активів становить 43,4% (955,7 млн. грн.). У четвертої частини кредитних спілок (117) показник середнього розміру кредиту на 1 позичальника від 10,0 до 30,0 тис. грн. Частка активів таких кредитних спілок у загальному обсязі активів становить 19,7% (433,1 млн. грн.). У 8 кредитних спілок показник середнього розміру кредиту перевищує 500 тис. грн.

Рис. 2.5 — Групування кредитних спілок за обсягами активів залежно від показника середнього кредиту на 1 позичальника станом на 31.03.2015

Інші кредитні установи Кредитна установа — фінансова установа, яка відповідно до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» має право за рахунок залучених коштів надавати фінансові кредити на власний ризик.

Станом на 31.03.2015 кількість зареєстрованих інших кредитних установ становить 93, що на 8 одиниць, або 9,4% більше даного показника за аналогічний період 2014 року (станом на 31.03.2014 — 85 одиниць).

Система інших кредитних установ станом на 31.03.2015 порівняно з відповідним періодом минулого року демонструвала зростання показників діяльності.

Активи інших кредитних установ станом на 31.03.2015 становлять 12 828,8 млн. грн. та порівняно з 31.03.2014 збільшилися на 4 465,4 млн. грн., або на 53,4% (станом на 31.03.2014 — 8 363,4 млн. грн.).

Капітал інших кредитних установ становить 2 270,0 млн. грн. та порівняно з відповідним періодом 2014 року збільшився на 124,2 млн. грн., або на 5,8% (станом на 31.03.2014 — 2 145,8 млн. грн.).

Обсяг виданих кредитів іншими кредитними установами станом на 31.03.2015 становить 5 514,0 млн. грн., що на 1 544,1 млн. грн. більше ніж за аналогічний період минулого року (станом на 31.03.2014 — 3 969,9 млн. грн.)

Середньозважена річна процентна ставка за наданими кредитами становить 213,0% (максимальна процента ставка — 732,0%, мінімальна процента ставка — 0,1%).

Основні показники діяльності інших кредитних установ та їх динаміка зображені на рис. 2.6.

[Введите текст]

Рис. 2.6 — Динаміка основних показників діяльності інших кредитних установ (млн. грн.)

кредитний ринок грошовий політика Юридичні особи публічного права

Фінансова установа — юридична особа публічного права — фінансова установа, яка створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування й уповноважена надавати фінансові послуги.

Кількість зареєстрованих юридичних осіб публічного права залишається незмінною — 30 осіб станом на 31.03.2015.

Активи юридичних осіб публічного права станом на 31.03.2015 становлять 7 251,6 млн. грн. та збільшилися порівняно з аналогічним періодом минулого року на 1 019,1 млн. грн., або на 16,4% (станом на 31.03.2014 активи становили 6 232,5 млн. грн.). Найбільшу частку в загальних активах (76,6%) становлять активи Державної іпотечної установи (5 554,4 млн. грн.)

Капітал юридичних осіб публічного права становить 1 516,2 млн. грн. та порівняно з 31.03.2014 збільшився на 173,2 млн. грн., або на 12,9% (станом на 31.03.2014 — 1 343,0 млн. грн.)

Обсяг виданих кредитів юридичними особами публічного права станом на 31.03.2015 становить 2 663,0 млн. грн., що на 30,0 млн. грн., або на 1,1% більше ніж за аналогічний період 2014 року (станом на 31.03.2014 — 2 633,0 млн. грн.).

Середньозважена річна процентна ставка за наданими кредитами становить 6,2%. Основні показники діяльності юридичних осіб публічного права та їх динаміка зображені на рис. 2.7

[Введите текст]

Рис. 2.7 — Динаміка основних показників діяльності юридичних осіб публічного права (млн.грн.)

Головною проблемою залишається не стільки рівень капіталізації фінансових установ, а якість активів, що належить таким установам, тому першочерговими завданнями є проведення діяльності з підвищення вимог до статутного та регуляторного капіталу фінансових установ, до якості активів, які повинні розміщуватися з урахуванням безпечності, ліквідності та доходності та запровадження нагляду на основі оцінки власних ризиків і своїх майбутніх зобов’язань.

2.2 Державне регулювання кредитного ринку України

Грошово-кредитні (монетарні) важелі є одними з основних інструментів економічної політики держави. Сутність державного регулювання економіки за допомогою грошово-кредитних інструментів полягає у впливі на грошову пропозицію та ціну кредиту.

Грошово-кредитна політика — це комплекс заходів у сфері грошового обігу та кредиту, спрямованих на регулювання економічного зростання, стримування інфляції та забезпечення стабільності грошової одиниці, забезпечення зайнятості населення та вирівнювання платіжного балансу. Здійснення державою продуманої грошово-кредитної політики передбачає розмежування її стратегічних і тактичних цілей. Її стратегічною ціллю має бути підпорядкованою загальним стратегічним цілям соціально-економічної політики держави. Визначаючи тактичні та оперативні завдання грошово-кредитної політики, потрібно враховувати необхідність диференціації її залежно від конкретної макроекономічної ситуації. Основними завданнями грошово-кредитної політики передбачається:

підтримка низьких темпів інфляції;

розвиток банківської системи;

ремонетизація економіки насамперед за рахунок строкових депозитів підприємств, організацій та фізичних осіб;

заохочення комерційних банків до довгострокового кредитування підприємств, організацій та населення;

розширення безготівкової сфери розрахунків;

лібералізація оборотності капіталів та створення передумов для інтеграції України у міжнародні фінансові ринки.

В Україні засади грошово-кредитної політики, згідно із Законом «Про Національний банк України», мають ґрунтуватися на основних критеріях та макроекономічних показниках Державної програми економічного і соціального розвитку (ДПЕСР) України на відповідний період, що включають прогнозні показники обсягу ВВП, рівня інфляції, розміру дефіциту Державного бюджету та джерел його покриття, платіжного та торговельного балансів.

Правову основу грошово-кредитного регулювання в Україні становлять Конституція України, Закони «Про банки і банківську діяльність», «Про Національний банк України» та інші нормативно-правові акти.

Під грошово-кредитним регулюванням розуміють заходи Національного банку, спрямовані на зміну грошової маси в обігу, обсягу кредиту, рівня процентних ставок та інших показників, за допомогою яких держава набуває здатності впливати на економічну кон’юнктуру. Зазначений вплив звичайно здійснюється у двох формах: кредитної експансії або кредитних обмежень. Необхідність застосування кредитної експансії виникає в період значного економічного спаду. Вона реалізується за допомогою кредитних ін'єкцій у національне господарство, що досягається зниженням процентних ставок (здешевленням кредитних грошей). Метою такої політики є «підбадьорювання» економіки, посилення інвестиційної активності господарських суб'єктів, збільшення виробництва та зменшення на цій основі рівня інфляції та безробіття. Доцільність кредитних обмежень виникає при «перегріванні» економіки в умовах перевиробництва. Держава, щоб стримати ділову активність, йде на подорожчання кредитних грошей, наслідком чого є скорочення інвестицій, зростання безробіття, дефляція та зниження життєвого рівня деяких верств населення.

До основних методів грошово-кредитного регулювання економіки належить зміна норми обов’язкових резервів комерційних банків, які зберігаються у Національному банку. За допомогою цього інструменту держава впливає на рівень інфляції, нейтралізує за необхідністю кредитну емісію комерційних банків, підтримуючи оптимальний обсяг активної грошової маси і стабільність грошового обігу. Змінюючи норми обов’язкових резервів, центральний банк може стимулювати операції комерційних банків по наданню кредитів і позик або, навпаки, стримувати ці операції.

Важливим інструментом грошово-кредитного регулювання є купівля і продаж державних цінних паперів на відкритому ринку. За допомогою цих операцій центральний банк регулює кредитні можливості депозитних установ. Так, при купівлі комерційними банками державних цінних паперів на відповідну величину збільшуються їх депозити, при їх продажу — вони зменшуються. Купівля-продаж цінних паперів впливає не тільки на величину кредитних ресурсів комерційних банків, а й на розмір процентних ставок на ринку банківських резервів.

Одним із заходів, спрямованих на нейтралізацію впливу зовнішньої фінансової кризи та забезпечення стабільності банківської системи, було передбачене постановою Правління Національного банку України від 11.10.2008 № 319 обмеження обсягів кредитів, що можуть надаватися банками в іноземній валюті контрагентам, які не мають валютної виручки.

Банківська система є самоналагоджуваною, оскільки зміни економічної кон’юнктури та політичної ситуації неминуче ведуть до автоматичної зміни політики банків. У період економічної кризи й політичної нестабільності банки скорочують довгострокові інвестиції у виробництво, зменшують терміни кредитування, збільшують доходи не за рахунок основної, а переважно за рахунок побічної діяльності.

З метою захисту інтересів вкладників та кредиторів і забезпечення фінансової надійності банків НБУ встановлює для них обов’язкові економічні нормативи. Ці нормативи мають забезпечувати здійснення контролю за ризиками, пов’язаними з капіталом, ліквідністю, кредитами акціонерам та інсайдерам, наданням великих кредитів, інвестиціями капіталу, а також з процентним та валютним ризиком. Про зміни нормативів та методики їхнього розрахунку НБУ офіційно повідомляє не пізніше ніж за місяць до введення їх у дію.

Банківське регулювання передбачає визначення Національним банком своїми нормативно-правовими актами професійних вимог до керівників виконавчих органів, головних бухгалтерів банків. НБУ має право вимагати звільнення з цих посад осіб, які не відповідають встановленим вимогам. Якщо банк або працівник, до якого пред’явлено вимогу звільнити його з посади, не згодні з цим, вони можуть оскаржити таку вимогу в суді.

У разі порушення законів чи інших нормативних актів, що спричинило значну втрату активів чи доходів і настання неплатоспроможності банку, або завдало істотної шкоди інтересам клієнтів, а також за приховування будь-яких рахунків, інших документів чи активів, Національний банк України має право відкликати ліцензію на здійснення всіх банківських операцій та прийняти рішення про реорганізацію або ліквідацію банку з призначенням ліквідатора.

Регулювання на кредитному ринку небанківських кредитних установ здійснює Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України. Так, у зв`язку з фінансовою кризою, що призвела до зростання неплатежів за кредитними договорами і, як наслідок, до збільшення прострочених кредитів, виникла необхідність до приведення нормативів якості активів до реалій сьогодення. З цією метою Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг розроблено розпорядження від 19.03.2009 № 200 «Про внесення змін до Положення про фінансові нормативи діяльності та критерії якості системи управління кредитних спілок та об'єднаних кредитних спілок», зареєстроване в Міністерстві юстиції України 16.04.2009 за № 348/16 364.

Запровадження передбачених розпорядженням змін надасть можливість Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг здійснювати адекватний з урахуванням реалій сьогодення та ефективний контроль за діяльністю кредитних спілок, зокрема дозволить:

конкретизувати, що належить до внесків (вкладів) на депозитні рахунки до запитання;

конкретизувати строки, за яких кредитна спілка має відносити кредити до певних рівнів прострочення;

здійснювати повернення кредитними спілками додаткових пайових внесків їхнім членам не тільки через касу таких кредитних спілок, а й на рахунок членів кредитних спілок у банку;

реалізувати беззбитковий результат провадження діяльності кредитними спілками у зв`язку зі зменшенням тягаря, пов`язаного з формуванням резерву забезпечення покриття втрат від неповернених позичок у зв`язку із зміною порядку його формування.

З метою вдосконалення регулювання діяльності з надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів кредитними установами, зокрема уточнення вимог до документів, що подаються для отримання ліцензії та підвищення вимог щодо власного капіталу (за винятком субординованого боргу), необхідного для отримання ліцензії, розроблено розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг від 29.10.09 № 790 «Про затвердження Змін до Ліцензійних умов провадження діяльності з надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів кредитними установами», зареєстроване в Міністерстві юстиції України 12.01.10 за № 8/17 303. Із впровадженням передбачених розпорядженням змін збільшено вимогу до власного капіталу кредитних установ та встановлено більш чіткі вимоги до документів, потрібних для видачі ліцензії.

З вище викладеного можна стверджувати, що на даний період розвитку економіки України в цілому та зокрема кредитного ринку державні регулятори спрямовують свої зусилля на стабілізацію ситуації в країні та на подальший розвиток. На рівні державного регулювання ще існує багато невирішених питань. Так й досі не існує єдиного законодавчого акту, який би врегульовував основи кредитування, затверджував основні вимоги до кредитних операцій фінансових установ.

3. Перспективи розвитку кредитного ринку України

3.1 Основні засади грошово-кредитної політики на 2016 — 2020 роки

Рада Національного банку України своїм рішенням від 18.08.15 року схвалила основні засади грошово-кредитної політики на 2016 — 2020 роки, що визначають стратегію на досягнення основної цілі - цінової стабільності та інших цілей Національного банку України відповідно до Закону України «Про Національний банк України» .

Ураховуючи те, що низька і стабільна інфляція є одним із головних внесків у стале економічне зростання, який може бути забезпечений центральним банком, Національний банк вважає, що інфляційне таргетуванняє найбільш сприятливим монетарним режимом для створення середовища низької та стабільної інфляції. 12]

Передбачається, що про перехід до режиму інфляційного таргетування буде офіційно оголошено до кінця 2016 року і до того часу будуть здійснені всі необхідні кроки для запровадження його важливих елементів. Під час перехідного періоду Національний банк залишатиметься вірним намірам щодо зниження рівня інфляції відповідно до зобов’язань, взятих у межах програми співпраці з МВФ (EFF).

Національний банк досягатиме цінової стабільності шляхом дотримання кількісних цілей щодо інфляції. Такі цілі встановлюватимуться Радою Національного банку на підставі пропозицій Правління Національного банку та матимуть на меті поступове зниження інфляції в Україні до рівнів, сумісних із ціновою стабільністю. Після їх оголошення цілі не можуть бути змінені.

Також відповідно до Закону України «Про Національний банк України» Національний банк сприятиме фінансовій стабільності та додержанню стійких темпів економічного зростання та підтримуватиме економічну політику Уряду України за умови, що це не перешкоджатиме досягненню цілей щодо інфляції.

Середньострокова ціль щодо інфляції встановлена на рівні 5% і досягатиметься поступово. Зокрема визначено такі короткострокові цільові показники для річної зміни індексу споживчих цін:

грудень 2016 року — 12% +/- 3 п. п.;

грудень 2017 року — 8% +/- 2 п. п.;

грудень 2018 року — 6% +/- 2 п. п.;

грудень 2019 року і надалі - 5% +/- 1 п. п.

Національний банк досягатиме цілей щодо інфляції, насамперед, шляхом зміни ключової процентної ставки грошово-кредитної політики — процентної ставки за операціями Національного банку, що мають найбільший вплив на стан грошово-кредитного ринку. Інші інструменти грошово-кредитної політики відіграватимуть допоміжну роль; вони сприятимуть згладжуванню передавання ефектів від зміни ключової ставки політики в економіку, а також збалансованому розвитку фінансових ринків. Крім того, Національний банк вживатиме всіх необхідних заходів з дотримання режиму плаваючого обмінного курсу. 12]

Національний банк регулярно інформуватиме суспільство про хід виконання цілей і заходи, що вживатимуться в майбутньому для їх досягнення. Щоквартальний Інфляційний звіт, прес-релізи, конференції та інші комунікаційні заходи супроводжуватимуть засідання Правління Національного банку з монетарних питань.

Для посилення спроможності Національного банку в частині досягнення цілей щодо інфляції будуть удосконалені операційні засади проведення грошово-кредитних і валютних операцій і прийняття рішень з питань грошово-кредитної політики. Ці нові механізми запроваджуватимуться в кілька етапів упродовж найближчих років.

Основні принципи грошово-кредитної політики на 2016 — 2020 роки:

1. Беззаперечна пріоритетність досягнення та підтримання цінової стабільності порівняно з іншими цілями та завданнями грошово-кредитної політики.

2. Режим плаваючого обмінного курсу. Обмінний курс значною мірою визначатиметься ринковими умовами без попереднього встановлення бажаного або прогнозного значення.

3. Перспективний характер прийняття рішень, які ґрунтуються на макроекономічній основі. Рішення щодо параметрів грошово-кредитної політики ґрунтуються на комплексному макроекономічному аналізі та прогнозі.

4. Прозорість діяльності Національного банку. Детальні роз’яснення дій Національного банку та причин, які їх зумовили, надаватимуться учасникам ринку відразу після ухвалення рішення й узагальнюватимуться в офіційних аналітичних документах Національного банку, які регулярно розміщуватимуться на сторінці Офіційного інтернет-представництва Національного банку.

5. Інституційна, фінансова та операційна незалежність Національного банку. Національний банк не використовуватиме інструменти грошово-кредитної політики для досягнення будь-яких цілей, які загрожуватимуть досягненню цінової стабільності.

Рис. 3.1

Цінова стабільність — збереження купівельної спроможності національної валюти шляхом підтримання у середньостроковій перспективі (від 3 до 5 років) низьких, стабільних темпів інфляції, що вимірюються індексом споживчих цін (Закон «Про Національний банк України») Інфляційна ціль (таргет) встановлюється Радою НБУ і є не змінною. 12]

Мотивація запровадження режиму ІТ Переваги низької та стабільної інфляції, яку може забезпечити режим ІТ (зниження ризиків бізнес-середовища, підвищення довіри до гривні, дедоларизація, низькі номінальні відсоткові ставки, адекватна оцінка ризиків) Негативні наслідки фіксації обмінного курсу Необхідність відходу від кількісних таргетів по монетарних агрегатах Для стабілізації інфляційних очікувань і досягнення інфляційної цілі Національний банк проводитиме послідовну, підзвітну та прозору грошово-кредитну політику.

Національний банк регулярно інформуватиме громадськість про виконання поставлених інфляційних цілей, ґрунтовно пояснюючи суть та причини вжитих заходів.

Засідання Правління Національного банку з питань монетарної політики, на яких прийматимуться рішення щодо рівня ключової процентної ставки, проводитимуться за заздалегідь оголошеним графіком. Результати та обґрунтування прийнятих рішень оголошуватимуться громадськості.

Інфляційний звіт стане головним комунікаційним інструментом грошово-кредитної політики. Перший випуск цього документа був оприлюднений у березні 2015 року. Цей документ публікуватиметься щокварталу та міститиме оцінку поточної економічної ситуації, макроекономічний прогноз, аналіз основних ризиків для досягнення інфляційної цілі та впливи майбутніх змін і ризиків на грошово-кредитну політику. 12]

Після прийняття рішень з питань грошово-кредитної політики Національним банком проводитимуться комунікації з широкими колами громадськості та зацікавленими групами осіб за допомогою періодичних публікацій, прес-конференцій і прес-релізів, а також шляхом проведення разових аналітичних семінарів, конференцій та публікацій на спеціальні теми.

3.2 Шляхи вдосконалення та перспективи розвитку кредитного ринку України

Дослідження тенденцій розвитку та проблем кредитного ринку України засвідчує потребу більш ефективного розвитку та забезпечення стабільності банківської системи та вдосконалення законодавчої бази кредитного ринку. Цього можна досягти, запровадивши досконалі механізми регулювання кредитного ринку, а саме:

1. Національному банку України в найближчій перспективі доцільно ініціювати прийняття Верховною Радою Закону України «Про кредит і кредитні відносини», який би законодавчо врегулював усі кредитні взаємовідносини між кредиторами та боржниками;

2. Розробити механізми, які б не давали змоги банкам кредитувати фізичних осіб без наявності інформації про їх доходи, що б позитивно вплинуло на якість кредитних портфелів комерційних банків. Таким заходом, наприклад, міг бути нормативний акт, який би впровадив суттєве підвищення норми відрахувань у резерви за такими кредитами.

3. Запровадити публікацію в доступних широкому колу суб'єктів ринку засобах масової інформації даних про рейтингові оцінки банків, які встановлені за результатами інспектувань Національного банку України, що забезпечить більш зважений підхід банків до допустимого рівня ризиків та дозволить більш зважено обирати позичальникам банка-партнери;

4. Здійснити масові перевірки банківських установ щодо дотримання ними вимог «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», які впроваджені Постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 р. № 168;

5. Національному банку України необхідно запровадити кваліфікаційні вимоги до працівників, які безпосередньо працюють на точках продажу кредитів (так званих «віддалених робочих місць»), які беруть участь у виборі кола позичальників банку, що повинно зменшити обсяг проблемних кредитів;

6. З метою забезпечення доступності житла для всіх категорій громадян необхідно створення такого фінансово-кредитного механізму:

для залучення в будівництво приватних інвестицій і для полегшення накопичення громадянами власних коштів на придбання житла використовувати випуск муніципальних і приватних позик на житлове будівництво (житлових сертифікатів). Сполучити можливість придбання житлових сертифікатів на частину вартості житла й одержання кредиту на відсутню частину;

надання банками середньострокових кредитів (1−1,5 року) на будівництво житла забудовникам (у першу чергу, будівельним організаціям, можливо індивідуальним забудовникам) із виплатою в період будівництва лише відсотків по кредиту і поверненням суми основного боргу по закінченні будівництва (у випадку, коли позичальником є будівельна організація) або переоформленням у довгостроковий (10−25 років) іпотечний кредит (у випадку, коли позичальником є індивідуальний забудовник);

надання банками довгострокових кредитів (10−25 років) на придбання індивідуальних будинків фізичними особами під заставу цих будинків і прилягаючих земельних ділянок. Використовуваний кредитний інструмент — кредит із відстрочкою платежу. Розмір одержуваного кредиту залежить від рівня прибутку позичальника таким чином, що щомісячні платежі по кредиту складають 25−30 відсотків від рівня щомісячного прибутку позичальника (членів його сім'ї);

заохочення підприємств і організацій у наданні кредиторам гарантій по поверненню кредитів, наданих їхнім робітникам. Гарантії можуть передбачати повернення залишку кредиту самим підприємством у якості поручителя по кредитному зобов’язанню або забезпечення їм страхування життя позичальника;

для полегшення процесу використання громадянами вартості наявного житла при придбанні або будівництві нового банками даються короткострокові (3−6 місяців) проміжні кредити під заставу старого житла;

для фінансування будівництва інженерної інфраструктури житлової забудови залучаються банківські кредитні засоби або муніципальні позики, забезпечені частиною майбутніх платежів за відповідні комунальні послуги;

пропонується звільнити фізичних осіб від сплати житлового податку з засобів, використовуваних на оплату житлового кредиту, на весь кредитний період, а також від сплати державного збору за реєстрацію договору застави житла, що одержується за допомогою кредиту.

Реалізація цих пропозицій та проведення подальших досліджень основних чинників формування кредитного ринку дасть змогу успішніше реалізовувати інтереси суспільства та забезпечувати ефективну стратегію розвитку національної економіки України.

Висновок

Вихід України із кризи, стабілізація економічного становища, підвищення добробуту людей неможливі без розвиненого кредитного ринку. А для цього необхідно здійснити ряд невідкладних заходів. До першочергових тут можна віднести:

привести чинне законодавство у відповідність з потребами сьогоднішнього функціонування та подальшого розвитку кредитного ринку України;

більш ефективно використовувати наявні можливості структур, що вже працюють на національному ринку.

У сфері регулювання та нагляду за діяльністю фінансових компаній та інших кредитних установ забезпечення фінансової стійкості необхідно передбачити наступні кроки:

встановлення вимог до якості їхніх активів;

збільшення капіталізації фінансових компаній;

запровадження елементів системи ризик-менеджменту в кредитних установах шляхом оцінки платоспроможності кредитора та контролю грошових потоків;

створення системи прозорості діяльності та розкриття інформації щодо фінансового стану компаній шляхом запровадження міжнародних стандартів фінансової звітності.

Саме централізований та регульований ринок стає універсальним механізмом, за допомогою якого врегульовуються не лише економічні, а й соціальні і навіть політичні відносини. Стабільність ринку сприятиме зміцненню довіри населення до кредитної системи, залучить іноземних інвесторів, а наявність єдиного центру котирування створить сприятливі умови для здорової конкуренції торговців з одночасним збереженням гарантій для інвесторів та емітентів.

Список використаної літератури

1. Закону України «Про Національний банк України» від 20.05.1999 № 679-XIV.

2. Закон України «Про фінансові послуги та регулювання. Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12 липня 2001 р. — К., 2001.

3. Постанова Ради Національного банку України «Основних засад грошово-кредитної політики на 2016 — 2020 роки» від 18.08.15 року

4. Гроші та кредит: Навч.-метод. Посіб./ В.І. Пахомов, Л.В. Стрільчук. — К.: МАУП, 2014. — 56 с.

5. Карпенко Г. В. Кредитна діяльність вітчизняних банків та можливості їх інтеграції до світової фінансової системи. / Г. В. Карпенко // Фінанси України. — 2008. — № 2. — С. 89−96.

6. Маслова С. О., Опалов О. А. Фінансовий ринок: Навч. посіб. / С. О. Маслова, О. А. Опалов — К., Каравела, 2004 — 344с.

7. Напрями удосконалення державного регулювання ринку кредитних послуг України / А. П. Дука // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. — 2008. — № 2. — с. 48−53

8. «Організаційно-економічні проблеми функціонування кредитної системи України» // М.І.Хмелярчук, О. П. Павлишин — Науковий вісник НЛТУ України — 2009 — вип. 19.7 с. 206−211

9. Шелудько В. МФінансовий ринок. -Розділ 19. Кридитний ринок

10. www.bank.gov.ua

11. http://nfp.gov.ua/files/sektor/ks₁%20kv%202 015.pdf

Додатки

Динаміка основних показників діяльності кредитних установ