Страхування життя та його основні види

Страхування життя та його основні види Згідно з класифікацією страхування за об'єктами особисте страхування розглядається як окрема галузь. Особисте страху­вання має на меті надання певних послуг як фізичним (окремим громадянам, членам їхніх сімей), так і юридичним особам (на­приклад, страхування працівників за рахунок коштів підприємств від нещасних випадків). Ці послуги передбачають страховий за­хист страхувальників (застрахованих) у разі настання несприят­ливих подій для їхнього життя і здоров’я.

Особисте страхування має багато спільного із соціальним стра­хуванням, і насамперед щодо об'єктів страхового захисту громадян. Проте між особистим страхуванням і соціальним є відмінності. Го­ловна з них стосується джерел формування страхових фондів. В осо­бистому страхуванні ними є переважно індивідуальні доходи грома­дян, а в соціальному — кошти підприємств, установ, організацій.

В особистому страхуванні розглядають такі страхові ризики: смерть страхувальника (застрахованого) — тимчасова втрата пра­цездатностіпостійна втрата працездатностізакінчення страху­вальником (застрахованим) активної трудової діяльності у зв’яз­ку із виходом на пенсіюдожиття страхувальника (застраховано­го) до закінчення строку страхування.

До підгалузей особистого страхування належать страхування життя (пенсій), страхування від нещасних випадків і медичне страхування. Останні дві підгалузі в економічній літературі об'єднуються під назвою «страхування здоров’я».

Здійснення особистого страхування пов’язане з певними тру­днощами. При його проведенні дуже важко, зокрема, правильно оцінити ті ризики, які приймаються на страхування. Через це таке страхування пов’язане, по суті, із встановленням умовної страхо­вої суми, яка лише наближено відбиває збиток, що його може за­вдати страховий випадок.

Поділ страхування на окремі підгалузі зумовлюється сукупні­стю ризиків, які вони об'єднують, тривалістю дії договорів стра­хування, а також порядком накопичення коштів для здійснення страхових виплат. Враховуючи останнє, страхування життя, що характеризується поступовістю такого накопичення протя­гом дії договору страхування, об'єднує накопичувальні види особистого страхування, а страхування від нещасних випадків і медичне страхування — ризиковані.

Ризики, які існують при страхуванні життя, пов’язані з невизна­ченістю тривалості останнього для кожного окремого страхувальни­ка. Так, коротке життя людини, наприклад годувальника сім'ї, поро­джує значні проблеми для його дружини й дітей. Тривале життя створює проблему фінансового забезпечення в похилому віці.

Страхування життя передбачає відповідальність страхової компанії в разі смерті страхувальника (застрахованого) під час дії договору страхування або дожиття до певного обумов­леного в договорі строку. Крім того, в договорі страхування додатково може бути обумовлена відповідальність страхови­ка і при дожитті застрахованої особи до певної події, наприк­лад одруження, народження дитини, а також у разі втрати нею здоров’я від нещасного випадку.

Як показує світовий досвід, страхування життя завжди розгля­далося як вигідне вкладення грошей. Страхувальник (застрахова­ний) за договором страхування життя може розраховувати на страхову суму або пенсію в разі дожиття до закінчення договору, що є засобом накопичення коштів. Страхування життя може бути й захистом спадщини страхувальника, оскільки дає йому змогу передбачити наслідки своєї смерті для близьких і визначити час­тку спадщини, що призначається кожному з них. Отже, страху­вання життя дає змогу полегшувати передання майна, створюва­ти грошові фонди для різних цілей (наприклад, витрат на успад­кування або поховання).

Окрім того, значне поширення страхування життя сприяє зме­ншенню соціальної напруги та навантаження на соціальний бю­джет країни. Довгострокове страхування життя, договори за яки­ми можуть бути укладені і на 10, і на 20, і на 40 років, дає можливість накопичувати досить великі страхові фонди, тимча­сово вільна частина яких може бути використана як джерело ін­вестицій у народне господарство, що сприяє стабілізації фінансо­вого стану держави.

Договори страхування життя мають певні особливості. Так, у разі страхування життя відповідальність страхової компанії на­стає, якщо страхувальник (застрахований) помер з будь-якої при­чини (а не тільки від нещасного випадку, як це передбачено при страхуванні від нещасних випадків). Договір страхування вважається договором приєднання, оскільки цей договір, і особливо за­гальні його умови, виробляється лише страховиком. Страхуваль­ник погоджується на умови, які пропонує йому страховик. Це до­говір доброї волі, бо в його основу покладено довіру між страхо­виком і страхувальником. Наприклад, страхувальник, укладаючи до­говір, зобов’язаний відповідати на поставлені запитання, і відповіда­ти чесно. Інакше договір страхування вважається недійсним.

Договором страхування передбачається, що страхова компанія зобов’язується сплатити страхувальникові (застрахованому, вигодонабувачеві) фіксовану страхову суму чи пенсію або погасити суму кредиту, що його взяв страхувальник для придбання якогось товару. Фіксована сума виплачується вигодонабувачеві у випадку смерті застрахованої особи. Водночас фіксована виплата страхової суми передбачена і при дожитті страхувальника (застрахованого) до закінчення дії договору страхування. За умовами такого договору страхувальник (застрахований) може в обумовлений період або при досягненні певного віку одержати пенсійні виплати.

При проведенні страхування життя основними страховими випадками є дожиття до закінчення строку страхування або смерть страхувальника (застрахованого) протягом його дії. Саме тому страховій компанії потрібно визначити ймовірність цих по­дій. Якщо взяти до уваги цей важливий момент, можна досягти еквівалентності у відносинах між страховиком та страхувальни­ком і забезпечити страховикові можливість побудувати міцну фі­нансову основу своєї діяльності. На шляху до вирішення цього завдання важливе місце має вимірювання норм смертності. З цією метою складають таблицю смертності, яка базується на по­казниках статистичного обліку населення або матеріалах самої страхової компанії. Таблиця смертності містить розрахункові показники, які характеризують смертність населення в окремих вікових групах і доживаність під час переходу до іншої вікової групи. Така таблиця показує, скільки років у середньому може прожити одна людина з-поміж тих, хто на­родився, або тих, хто досяг даного віку. Страховикові, який здійснює страхування життя, важливо знати фактори, які впли­вають на смертність населення. До таких факторів можна віднес­ти вік, професію, місце проживання, стать. Страховикові при розробці умов страхування необхідно врахувати, що найбільше людей помирає в дитячому віці, у проміжку до 25 років смерт­ність зменшується, а далі поступово зростає. Залежно від профе­сії громадянин може підлягати більшому або меншому ризику втратити здоров’я і життя. Так, наприклад, ризик каліцтва або навіть смерті в акробата вищий, ніж у службовця. Страховикові необхідно врахувати і стать потенційних страхувальників. Як свідчить статистика, з ряду причин чоловіча смертність вища, ніж жіноча. Місце проживання людини також має неабиякий вплив на тривалість її життя. Різні умови проживання складають­ся в сільській і міській місцевостях, у відносно чистих і забруд­нених з погляду екології зонах. Отже, розробляючи умови стра­хування і визначаючи розмір плати за страхову послугу, страховик має взяти до уваги розглянуті щойно фактори.

Достовірно побудована таблиця смертності вельми важлива для кожної страхової компанії, оскільки саме від неї залежить розмір премії, резерви премії.

Порівнюючи таблиці смертності всього населення і таблиці смертності, розроблені страховими компаніями, можна зробити висновок про те, що останні точніші, хоча при цьому простір спостережень обмежений. Кожна конкретна страхова компанія має можливість використати точніші дані щодо своїх страху­вальників (застрахованих) та щодо видів страхування, в яких во­ни беруть участь. Високим показникам смертності мають відпо­відати й вищі за розміром премії. Страхові премії слугують страховику для формування певного розміру фондів, які забезпе­чували б йому виконання взятих зобов’язань перед страхуваль­никами. Використовуючи накопичені фонди, страхова компанія може одержати певний дохід, розмір якого залежить від розміру внесеної до фонду суми, часу її перебування в обігу, а також норми дохідності. Розмір установленої страховиком норми до­хідності відчутно впливає на розмір тарифної ставки.

Як страховикові, так і страхувальникові важливо знати суму внеску, який має бути сплачений на даний час. Проте його розмір особливо турбує страховика, оскільки він дбає, щоб до закінчен­ня строку страхування нагромадилася необхідна сума для здійс­нення виплати. З огляду на те, що протягом людського життя ймовірність настання смерті змінюється, має змінюватися й роз­мір самої премії протягом часу дії договору страхування. Але та­кий підхід, ускладнюючи технічну роботу страхової компанії, водночас майже унеможливлює сплату премії зі збільшенням ві­ку страхувальника (застрахованого). Саме тому премії, які стра­хувальники сплачують страховикам, мають характер постійних за розміром внесків і є незмінними протягом усього часу дії до­говору страхування. Такий підхід сприяє нагромадженню певних сум у вигляді страхових резервів і забезпечує страховикові мож­ливість подальшого виконання зобов’язань перед страхувальни­ками, їх розмір істотно залежить від точності складеної таблиці смертності, що є основою для розрахунку тарифів, і від встанов­леної норми дохідності.

Дострокове припинення дії договору страхування з ініціативи страхувальника призводить до зміни початкових відносин між ним і страховиком. У цьому випадку страховик має сплатити страхувальникові певним чином обчислену викупну суму. Але за умовами договору такий обов’язок на нього може й не поклада­тися, якщо договір триває недовго. Страховик не має змоги пове­рнути страхувальникові всю зарезервовану під час дії договору суму премій. Страхування охоплює певне коло страхувальників, і коли його залишає навіть один із них, порушується вся система, на якій базується страхування. Передчасне припинення договору тягне за собою те, що страхова компанія недоодержує певну суму премій, яку вона згодом планувала використати на здійснення виплат. До того ж і витрати страховика, пов’язані з обслугову­ванням договорів страхування, передбачалося поділити на цілий ряд років, а переривання договору робить це неможливим.

Страхова компанія пропонує страхувальникові, якого спіткали труднощі зі сплатою внесків, зменшити їх розмір або розмір страхової суми (і припинити сплату внесків). Така (по суті, не ви­гідна для страховика) операція називається редуціюванням.

Світова страхова практика поділяє страхування життя на страхування капіталів та страхування рент. У свою чергу, страхування капіталів передбачає можливість укласти договори страхування з умовою виплати певної суми при дожитті страху­вальника до зазначеного в договорі строку (події) або в разі його смерті. Страхування капіталів передбачає створення нових капі­талів. Великим попитом у страхувальників користується змішане страхування життя, згідно з умовами якого передбачається ви­плата, якщо страхувальник доживе до зазначеного строку (віку) або помре протягом дії договору страхування.

Якщо йдеться про рентне страхування, то певна обумовлена договором частка виплачується страхувальникові (застраховано­му) у вигляді регулярних періодичних виплат, а загальна сума останніх залежить від тривалості його життя.

Класифікація страхування за об'єктами передбачає поділ його на види. Це дає змогу страховикам розробляти єдині правила страхування певних об'єктів від характерних для них ризиків, за­стосовувати методи розрахунку тарифів, які розробляються для різних видів страхування, визначати особливості формування ре­зервів страхової компанії.

Практика радянського страхування передбачала такі види страхування життя: змішане страхування життя, страхування ді­тей, страхування до вступу в шлюб (весільне), довічне страху­вання і страхування додаткової пенсії.

Оцінюючи в цілому зацікавленість страхувальників у цих ви­дах страхування, можна сказати, що вони були популярними (за винятком довічного страхування), давали змогу страхувальникові захистити себе або своїх дітей від різних несприятливих подій (травма, інвалідність, смерть), накопичити певну суму до закінчення строку договору страхування або певної події (вступ у за­реєстрований шлюб, вихід на пенсію).

Страхування життя є дуже важливим напрямком діяльності на переважній більшості страхових ринків економічно розвинених країн світу. Потреба розвивати його надалі існує і в Україні. Україна вже має певний досвід щодо страхування життя за умов ринкової економіки. Цей досвід пов’язаний, зокрема, з ухваленим у травні 1993 року Декретом Кабінету Міністрів України «Про страхування», який передбачив формування страхових резервів зі страхування життя на загальних засадах, не враховуючи його особливостей, а через це не забезпечив страховикам можливості формувати резерви в обсязі, достатньому для здійснення майбут­ніх виплат. Окрім того, цей документ не висував вимог до пере­ліку страхових випадків, які можуть бути передбачені договора­ми страхування життя, до обсягу зобов’язань страховика тощо. Така ситуація призвела до виникнення значних проблем у сфері страхування життя, де почали впроваджуватися види страхуван­ня, які з ним нічого спільного не мали. Зрештою цьому важливо­му напрямку страхового захисту було завдано значної шкоди, страхувальники зневірилися в його дієвості та реальності. Дове­лося вживати заходів щодо виправлення ситуації, яка склалася. Так, у жовтні 1995 року Укрстрахнагляд затвердив Тимчасову методику формування резервів зі страхування життя. Цей доку­мент визначив загальні вимоги до умов договорів страхування життя та термінів їх дії, установив перелік страхових випадків, які можуть бути передбачені такими договорами. Тимчасова ме­тодика визначила порядок розрахунку нетто-тарифів зі страху­вання життя, урахувавши його особливості як виду діяльності.

Подальшому розвитку страхування життя сприяло й ухвалення в березні 1996 року Закону України «Про страхування», який усунув недоліки Декрету «Про страхування», Виявом розуміння законодав­цями особливостей страхування життя і його значення стала вимога Закону України «Про страхування», відповідно до якої з 1 січня 1997 року страховим компаніям, які проводять страхування життя, забо­ронено здійснювати інші види страхування.

У червні 1997 року Укрстрахнагляд затвердив Методику фор­мування резервів зі страхування життя, яка є нині тим докумен­том, що визначає механізм виконання актуарних розрахунків і формування резервів із страхування життя. Згідно з Методикою страховими подіями, у разі настання яких здійснюється ви­плата із страхування життя, можуть бути смерть застрахо­ваної особи, дожиття ЇЇ до закінчення строку дії договору, страхування, досягнення застрахованою особою пенсійного ві­ку або віку, обумовленого в договорі страхування, смерть най­ближчого родича застрахованого.

У жовтні 2001 року було введено в дію нову редакцію Закону України «Про страхування», в якій багато уваги приділено тако­му важливому напрямку діяльності страховиків, як страхування життя. Зокрема, визначено, що страхування життя передбачає обов’язок страховика здійснити страхову виплату відповідно до договору страхування у разі смерті застрахованого, а також, якщо це передбачено договором страхування, у разі його дожиття до закінчення строку дії договору і/або досягнення ним визначеного в договорі віку. Умови страхування життя можуть передбачати і обов’язок страховика здійснити страхову виплату у разі нещас­ного випадку із застрахованою особою і/або її хворобою. Якщо при настанні страхового випадку передбачаються регулярні дові­чні страхові виплати (страхування довічної пенсії), у договорі страхування неодмінно має передбачатися ризик смерті застра­хованої особи протягом періоду між початком дії договору стра­хування і першою страховою виплатою з-поміж довічних страхо­вих виплат. В інших випадках неодмінно має передбачатися ризик смерті застрахованої особи протягом усього строку дії до­говору страхування життя. Підвищені також вимоги до розміру мінімального статутного фонду страховиків, які займаються страхуванням життя. Він повинен становити 1,5 млн євро за ва­лютним обмінним курсом валюти України.

За станом на 1 січня 2002 року в Україні зареєстровано й лі­цензовано на здійснення страхування життя лише 18 страхових компаній, серед яких «Аска-Лайф» (Донецьк), «Оранта-Життя» (Київ), «Терен-Життя» (Тернопіль). Майже всі компанії зі стра­хування життя є компаніями-резидентами на страховому ринку України.

При формуванні страхового ринку України в цілому практика страхування життя базувалася на вже відомих і популярних у на­селення видах страхування. Дуже популярним як у колишньому СРСР загалом, так і в Україні зокрема, було змішане страхуван­ня життя, що, як і інші види страхування, давало впевненість в одержанні страхової суми як у разі закінчення дії договору, так і в разі настання інших обумовлених у договорі подій. Страхування дітей можна назвати різновидом змішаного ти­пу страхування життя. Страхувальниками з цього виду страху­вання є батьки та родичі дитини, які укладають договори страху­вання і сплачують страхові внески. Вік і стан здоров’я страхувальника взагалі не має значення при укладанні договору страхування, але страхові компанії можуть щодо них зробити пе­вні застереження. Крім того, договори страхування дітей можуть бути укладені й юридичними особами — підприємствами, уста­новами, організаціями, де працюють їхні батьки.

При укладенні договору страхування враховується вік застра­хованої дитини. На страхування приймаються діти віком від дня народження до 15 років (страхова компанія може обумовити й інші вікові межі). Щодо стану здоров’я дитини звичайно не роб­ляться застереження при укладанні договору страхування. Дого­вір страхування укладається на підставі заяви страхувальника встановленої форми. Укладаючи договір страхування, страху­вальник насамперед цікавиться можливістю накопичити до за­кінчення договору страхування певну суму. Здебільшого догово­ри страхування дітей укладаються на дожиття до закінчення строку страхування. Договором страхування передбачається та­кож виплата страхової суми у випадку смерті застрахованої ди­тини, при втраті нею здоров’я від нещасного випадку, який став­ся в період дії договору страхування тощо. При укладанні договору страхування за домовленістю сторін визначається роз­мір страхової суми. При цьому страхова компанія може обумови­ти й мінімально можливий її розмір.

Розмір страхового внеску залежить від розміру страхової суми і тарифної ставки, яка, в свою чергу, залежить від віку застрахо­ваного, а також від строку страхування. Страховий внесок може бути сплачений за один раз, щорічно, щоквартально або щоміся­чно, готівкою чи безготівково.

Договір страхування набирає сили після надходження першо­го (або одноразового) внеску на рахунок страхової компанії чи після сплати першого (або одноразового) внеску готівкою пра­цівникові страхової компанії.

Максимальний строк страхування дорівнює 18 рокам, якщо вік дитини на момент укладання договору страхування становить до 6 місяців. В інших випадках він визначається як різниця між 18 роками і віком дитини на момент укладення договору. Міні­мальний строк дії договорів страхування життя, в тому числі і страхування дітей, в Україні становить нині 3 роки.

Застрахований або страхувальник мають право на одержання страхової суми після закінчення строку дії договору. Розмір суми, яку страхова компанія виплачує за наслідки нещасного випадку, ви­значається з урахуванням ступеня розладу здоров’я. Максимальна сума виплати передбачається при стійкому розладі здоров’я. При Цьому враховується стійкий розлад здоров’я, що спостерігається лише протягом одного року від настання нещасного випадку. Умови договору страхування передбачають виплату страхової суми і в разі смерті застрахованого. Якщо сталася смерть страхувальника (фізич­ної особи), який уклав договір страхування, то права і обов’язки йо­го може взяти на себе інша особа. У цьому разі, якщо постає потреба розірвати договір страхування, то інший страхувальник може одер­жати викупну суму лише за той період страхування, протягом якого він сплачував внески. Викупну суму щодо частини договору страху­вання, сплаченого першим страхувальником, одержує застрахова­ний. Але все це не стосується випадку, якщо перший страхувальник сплатив внески за один раз. У цьому випадку заміна страхувальника може не проводитись.

У деяких випадках страхова компанія може відмовити страху­вальнику у виплатах. Це стосується випадків, коли застрахований помер раніше, ніж минуло 6 місяців від дня, коли договір набрав чинності, від вродженого або тяжкого хронічного захворювання, коли застрахований віком від 14 років одержав травму або помер у зв’язку із скоєнням ним злочину, в якому слідчими органами або судом встановлені ознаки умисного злочину, або якщо заст­рахований зазнав травми або загинув під час управління транс­портним засобом у стані алкогольного, наркотичного або токси­чного сп’яніння. Умови страхування можуть передбачати й інші випадки, настання яких не тягне за собою виплату страхової суми (акти тероризму, наслідки радіоактивного опромінювання і т. ін.). Страхова сума виплачується страхувальникові (застрахо­ваному) готівкою або безготівкове перерахуванням на його осо­бистий рахунок в установі банку.

Страхування до вступу в шлюб (весільне) передбачає, що до­говір може бути укладений із батьками (усиновителями) та ін­шими родичами дитини, опікунами (піклувальниками), тобто з фізичними особами, а також із юридичними особами — підпри­ємствами, установами, організаціями. При укладанні договору з фізичною особою страхова компанія оговорює її вік (наприклад, від 18 до 72 років з умовою, що на момент закінчення договору цій особі буде не більш як 75 років) і стан здоров’я. Так, догово­ри страхування не можуть бути укладені з непрацюючими інвалі­дами І групи. Договори страхування можуть укладатися відносно дітей віком від дня народження до 15 років на випадок дожиття застрахованого до закінчення строку страхування і вступу в заре­єстрований шлюб або досягнення 21 року. Договір страхування до вступу в шлюб може передбачати й відповідальність страхо­вика при настанні смерті застрахованого під час дії договору або при втраті здоров’я у зв’язку із нещасним випадком.

У страхуванні до вступу в шлюб необхідно розрізняти строк страхування і вичікувальний період. Строк страхування визначаєть­ся як різниця між 18 роками і віком дитини на момент укладення до­говору страхування. Період між закінченням строку страхування і 21 роком вважається вичікувальним періодом. Протягом цього періоду діє тільки відповідальність страховика щодо дожиття застраховано­го до обумовленої події на відміну від періоду між набуттям догово­ром чинності і закінченням строку страхування, коли має місце більш широкий обсяг відповідальності страховика. Вичікувальний період закінчується в день реєстрації шлюбу або в день, коли заст­рахованому виповниться 21 рік.

Особливістю цього виду страхування є те, що в разі смерті страхувальника дія договору страхування не припиняється, він продовжує діяти без подальшої сплати внесків до кінця строку страхування і дає право застрахованому одержати страхову суму на підставі дожиття.

При укладенні договору страхування страхова сума встанов­люється за бажанням страхувальника, але страхова компанія мо­же встановити ЇЇ мінімально можливий розмір. Загалом робота страховика з укладення і обслуговування договору страхування до вступу в шлюб така сама, як і за іншими видами страхування життя. Договір страхування може передбачати відповідальність страхової компанії в разі настання смерті застрахованого, але страхова сума виплачується за винятком таких, наприклад, ви­падків: застрахований помер до закінчення 6 місяців з дня набут­тя чинності договору страхування від природженого або тяжкого хронічного захворювання (захворювання крові, онкологічні та деякі інші) — застрахований помер у віці від 14 років у зв’язку зі скоєнням ним дій, у яких слідчими органами або судом встанов­лені ознаки умисного злочинузастрахований помер під час управління засобом транспорту у стані алкогольного, наркотич­ного або токсичного сп’яніння або внаслідок того, що він передав управління цим засобом особі, яка перебувала в такому стані. У цьому разі страхувальникові повертаються сплачені внески.

Довічне страхування. Більшість договорів довічного страху­вання укладаються з метою полегшення фінансового тягаря тих, хто залишився живим після смерті страхувальника, і повинен йо­го поховати або сплатити його борги. Договори довічного стра­хування поширюються на фізичних осіб, які перебувають у пев­них вікових межах, наприклад у віці від 20 до 70 років, і не укладаються з інвалідами І (і II) групи. При укладенні договору страхування на достатньо велику суму страховик може вимагати лікарського засвідчення стану здоров’я страхувальника.

Основою для укладення договору страхування є письмова заява, яка підписується страхувальником особисто. Страхувальником ви­значається особа (фізична або юридична), яка при настанні страхо­вого випадку одержить страхову суму. Протягом дії договору стра­хування страхувальник має право на заміну вигодонабувача (вигодонабувачів). Страхова сума встановлюється за домовленістю між страховиком і страхувальником. Правилами страхування може встановлюватися мінімальний і максимальний розміри страхової суми. Розмір страхового внеску залежить від віку страхувальника на День подання заяви про страхування, страхової суми і встановлюєть­ся окремо для чоловіків і жінок за спеціальною таблицею, яка прикладається до правил страхування. Страхувальнику може бути нада­не право сплатити страхові внески за один раз або протягом певного строку, наприклад до досягнення 80 років, або протягом усього жит­тя. У разі припинення сплати внесків договір діє довічно, якщо стра­хувальник сплатив усі внески, або протягом певного часу, якщо вне­ски сплачені за два роки і більше (строк виплати залежить від віку страхувальника на день подання заяви про страхування і кількості років і місяців, за які були сплачені внески).

Страхувальнику надається право в період дії договору змен­шити розмір страхової суми (але не менш ніж до встановленого правилами страхування мінімального рівня) і далі сплачувати внески у зменшеному розмірі. У цьому разі частина сплачених внесків може бути за бажанням страхувальника йому повернена або зарахована як внески за наступний період.

У разі настання смерті страхувальника виплачується страхова су­ма, обумовлена договором, призначеній ним особі. Винятками вва­жаються ті випадки, коли страхувальник помер, перш ніж минуло 2 роки від початку набуття договором чинності, від злоякісного (онко­логічного) захворювання чи захворювання серцево-судинної системи, або внаслідок самогубства (наслідків замаху на самогубство) — смерть страхувальника настала у зв’язку зі здійсненням ним дій, у яких слід­чими органами або судом встановлені ознаки умисного злочину.

Страхування додаткової пенсії. Добровільне страхування до­даткової пенсії є своєрідним страхуванням на дожиття, яке попри безперечну доцільність з різних причин досі не набуло в Україні достатнього розвитку. Світова практика страхування життя пропонує страхувальни­кам різні його види (страхування життя на випадок смерті і на дожиття з підвищеною виплатою на випадок смерті (або на випа­док дожиття), відновлюване або невідновлюване страхування життя, динамічне, фондове страхування життя тощо. Такі види користуються попитом у страхувальників, захищають їх самих або їхніх близьких від різних негараздів. Пропонований у розви­нених країнах асортимент послуг із страхування життя становить великий інтерес для українських страховиків, а набутий там до­свід уже починає використовуватися в Україні.