Аналіз рентабельності підприємства
Не потрібно вважати, що загальновживаний у нас показник рентабельності як співвідношення між прибутком і собівартістю — єдиний. Це далеко не так. Визначати рентабельність за такою формулою нас зобов’язують органи статистики, адже для статистичного аналізу цей важливий показник діяльності має бути порівнюваним для різних підприємств. Формула = Прибуток / Собівартість корисна тим, що дає змогу… Читати ще >
Аналіз рентабельності підприємства (реферат, курсова, диплом, контрольна)
Контрольна робота з дисципліни.
Організація і методика економічного аналізу.
Виконала: студентка Гарна Вікторія Анатоліївна Курс 5 група 4.
спеціальність «Облік і аудит».
заочного відділення Полтава 2009.
Завдання 1. Аналіз рентабельності продукції (товарів, робіт, послуг) підприємства.
Не потрібно вважати, що загальновживаний у нас показник рентабельності як співвідношення між прибутком і собівартістю — єдиний. Це далеко не так. Визначати рентабельність за такою формулою нас зобов’язують органи статистики, адже для статистичного аналізу цей важливий показник діяльності має бути порівнюваним для різних підприємств. Формула = Прибуток / Собівартість корисна тим, що дає змогу визначити відносну величину прибутку, одержаного на кожну гривню, витрачену (точніше, вкладену) у виробництво кінцевого продукту. Так визначають рентабельність (прибутковість)завданих витрат. Проте одного лише показника рентабельності витрат буде замало для аналізу, результатами якого користуються керівники або інвестори (замовники, акціонери). Рентабельність як показник дає уявлення про достатність (недостатність) прибутку порівняно з іншими окремими величинами, що впливають на виробництво, реалізацію і взагалі на фінансово-господарську діяльність підприємства. При визначенні показника рентабельності прибуток (у чисельнику) співвідноситься з чинниками, що мають найзначніший вплив на його отримання. Безумовно, одним з таких чинників є витрати. Адже від того, що і скільки ми вкладаємо, залежить величина прибутку який нам надходить у ціні реалізації разом з компенсацією завданих витрат. Однак ми знаємо, що витрачатися на виробництво (торгівлю чи інший вид статутної діяльності) можна лише за умови наявності коштів для здійснення цих витрат. Ці кошти, вкладені у бізнес, називають інвестиціями. Зрозуміло, що кожному з інвесторів набагато цікавіше знати прибутковість (рентабельність) його власних інвестицій, аніж рентабельність завданих підприємству витрат. Слід зазначити, що слова «інвестиція» і «вкладення» — синоніми. Тому собівартість готової продукції - це не що інше, як вкладення (інвестиції) підприємства у вже виготовлену ним продукцію, а власний капітал підприємствавкладення (інвестиції) у діяльність підприємства в цілому. Засновники (акціонери) інвестують свої кошти в підприємство, а підприємство, у свою чергу, як самостійна субстанція інвестує як ці, так й інші фінансові ресурси у продукт своєї діяльності. Якщо до цього часу серед показників рентабельності найвідомішим був згаданий вище показник прибутковості інвестицій підприємства у вже виготовлений, а іноді навіть реалізований кінцевий продукт, то сьогодні дедалі більшого значення набуває показник прибутковості коштів, інвестованих засновниками (акціонерами) в діяльність підприємства взагалі. Справа у тому, що перший з цих показників, як би він не задовольняв керівника, не може дати уявлення про ефективність використання капіталу. Адже значна його частина залишилася за межами витрат на реалізовану продукцію: у товарах, запасах, коштах і дебіторах. Вище вже згадувалося, що мати великі залишки за цими статтями невигідно. Розмір оборотного (робочого) капіталу не має бути ні великим, ні малим, він має бути оптимальним. Можна досягти великої рентабельності витрат на готову (або реалізовану) продукцію і при цьому мати вельми низьку рентабельність власного капіталу, через те що значна його частина не працює, а здебільшого пролежує на складах або надто довго кредитує покупців. Інвестора мало цікавить, скільки прибутку приносять кошти, інвестовані підприємством у виготовлення того чи іншого продукту, він хоче знати, скільки прибутку приносять його власні вкладення у бізнес. У зв’язку з такою постановкою питання розглянемо кілька окремих показників рентабельності. Прибуток на власний (акціонерний) капітал Це показник рентабельності будь-яких інвестицій — як підприємства в цілому, так і окремої інвестиції конкретного суб'єкта, наприклад засновника. Можна ним користуватися також для оцінювання рентабельності однієї окремої угоди: Прибуток на власний валовий прибуток капітал підприємства = Прибуток на власний валовий прибуток / середній власний капітал Валовий прибуток — значення рядка 050 Звіту про фінансові результати. Середній власний капітал — середнє арифметичне значення власного капіталу на початок і кінець звітного періоду. Власний капітал підприємства — це і є інвестиції засновників у бізнес. Однак інвестиції засновників (акціонерів) не обмежуються внесками до статутного фонду чи придбанням акцій. Весь власний капітал підприємства — це кошти, зароблені у процесі_діяльності завдяки початковим інвестиціям. Отже, власний капітал підприємства є цілком законною власністю тих осіб, які цим підприємством володіють. Середня арифметична величина між підсумками статей власного капіталу на початок і кінець звітного періоду дасть середній власний капітал підприємства. Порівнюючи валовий прибуток з цією величиною, визначаємо рентабельність власного (акціонерного) капіталу підприємства. Для того, щоб визначити рентабельність інвестицій у майбутній проект, очікуваний від його здійснення прибуток порівнюють з величиною виділених для цієї справи коштів. Прибуток на сумарний капітал Хто погодиться з тим, що активи підприємства — це різні форми вкладеного (інвестованого) у бізнес власного і запозиченого капіталу разом, тому цікаво буде визначити його прибутковість (рентабельність): Рентабельність середня вартість активів = валовий прибуток сукупного капіталу / Середню вартість усіх активів за звітний період визначають як середнє арифметичне між валютами балансів на початок і кінець звітного періоду. Показник рентабельності сукупного інвестованого капіталу визначає продуктивність усього капіталу, яким володіє підприємство, незалежно від джерел його надходження. Він показує, скільки прибутку приносить кожна гривня, інвестована (вкладена) в активи. Фінансовий ліверидж Фінансовий ліверидж як показник переваги рентабельності власного капіталу над рентабельністю всіх активів у нас майже не застосовують через дуже нестабільну і негнучку кредитну політику. Недоступність для більшості приватних підприємств банківських кредитів і їх дорожнеча, а також відсутність кредитних взаємовідносин між самими суб'єктами господарювання (постачальники не зобов’язують своїх покупців платити відсотки за наданими їм відтермінуваннями) зводять нанівець зацікавленість показником фінансового лівериджу. Кожному суб'єктові і без того зрозуміло, що в наших умовах набагато вигідніше користуватися фінансовими ресурсами, ніж вдаватися до позик. Ми навіть не знаємо, що «у них» буває дуже вигідно робити навпаки. Щодо розрахунків з постачальниками, то багатьом з наших бізнесменів може здатися, що тривалість затримки платежів за отримані поставки за відсутності «лічильника» з відсотків не має для підприємства-покупця жодного значення (окрім ризику втратити гідність, якщо це питання для них важливе). Зрозуміло, що у ситуації, коли кошти, зазначені у розділі ІІ пасиву, надто дорогі, а кошти, зазначені у розділі ІІІ пасиву, є зовсім дармовими, розмова про фінансовий ліверидж втрачає зміст. Питання про те, що робити у разі виникнення потреби у додаткових фінансових ресурсах, у нас вирішують без вагань: недобросовісний бізнесмен надто довго затримує оплату своїм постачальникам і таким чином користується дармовими кредитами, а добросовісний спочатку офіційно реєструє збільшення статутного фонду, а потім вносить відповідну додаткову суму. Акціонерні товариства в таких випадках випускають додаткову кількість акцій на продаж. Тоді як володар контрольного пакета акцій американської корпорації має можливість подумати: а чи варто допускати таким чином нехай навіть тимчасове пониження рентабельності власного капіталу і, разом з цим, наживати собі нових зобов’язань з виплати дивідендів акціонерам, якщо можна скористатися відносно недорогими кредитами. У прийнятті рішення йому допоможе показник фінансового лівериджу як показник переваги чи недоліку у використанні власних і запозичених коштів. Слід зазначити, що термін «ліверидж (leverage — система важелів, засіб впливу, сила впливу) трапляється у численних методиках фінансового аналізу й у новітній економічній літературі взагалі. Щоправда, у більшості наших розробок показник фінансового лівериджу виявляється наповненим зовсім іншим змістом. Наприклад, дуже часто фінансовим лівериджем називають коефіцієнт залежності від довготермінових зобов’язань (про це далі). Ці два показники не можна назвати близькими за суттю. Наскільки неможливо за допомогою коефіцієнта залежності від довготермінових зобов’язань прийняти рішення про шляхи пошуків додаткових фінансових ресурсів, настільки неможливо назвати цей коефіцієнт позитивним чи негативним leverage. Тож відкладемо до кращих часів цей дуже важливий показник рентабельності. Будемо сподіватися, що чекати пом’якшення кредитно-інвестиційного клімату залишилося недовго. Інші показники рентабельності Рентабельність продажів ще називають маржею прибутку. Вона показує, скільки прибутку приносить кожна гривня обсягів реалізації. Маржу прибутку, як правило, визначають окремо за кожним видом діяльності або за кожною групою реалізованої продукції: Рентабельність продажів = прибуток від реалізації Рентабельність / чиста реалізація продажів.
Дозволяє визначити ефективність вкладення коштів в підприємство і раціональність їх використання.
Аналіз рентабельності підприємства здійснюється шляхом розрахунку таких показників:
— коефіцієнта рентабельності активів, — коефіцієнта рентабельності власного капіталу, — коефіцієнта рентабельності діяльності - коефіцієнта рентабельності продукції.
Коефіцієнт рентабельності активів розраховується як відношення чистого прибутку підприємства до середньорічної вартості активів і характеризує ефективність використання активів підприємства.
Коефіцієнт рентабельності власного капіталу розраховується як відношення чистого прибутку підприємства до середньорічної вартості власного капіталу і характеризує ефективність вкладення засобів в дане підприємство.
Коефіцієнт рентабельності діяльності розраховується як відношення чистого прибутку підприємства до чистої виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) і характеризує ефективність господарської діяльності підприємства.
Коефіцієнт рентабельності продукції розраховується як відношення прибутку від реалізації продукції (робіт, послуг) до витрат на її виробництво і збут і характеризує прибутковість господарської діяльності підприємства від основної діяльності.
Рентабельність — один із головних вартісних показників ефективності виробництва, який характеризує рівень віддачі активів і ступінь використання капіталу у процесі виробництва.
Коефіцієнти рентабельності - система показників, які характеризують здатність підприємства створювати необхідний прибуток в процесі своєї господарської діяльності. Коефіцієнти (показники) рентабельності визначають загальну ефективність використовуваних активів і вкладеного капіталу.
Вони можуть бути розраховані як коефіцієнти і тоді представлені у вигляді десятинного дробу або у вигляді показників рентабельності і тоді представлені у вигляді процентів.
Показники рентабельності розрахововуються на основі Балансу ф.1 та Звіту про фінансові результати підприємства ф.2. В основу розрахунку показників рентабельності можуть бути покладені різні величини прибутку підприємства: валовий (маржинальний) прибуток, операційний прибуток, прибуток до виплати процентів і податку на прибуток (EBIT), прибуток до виплати податку на прибуток (EBT), чистий прибуток. Найчастіше для розрахунку коефіцієнтів рентабельності використовується чистий прибуток або прибуток до виплати процентів і податку на прибуток. Значення цих показників прибутку підприємства можна взяти ізтаблиці Вертикального (компонентного) аналізу фінансових результатів.
Аналіз рентабельності підприємства дозволяє визначити ефективність вкладення коштів у підприємство та раціональність їхнього використання.
Аналіз рентабельності підприємства здійснюється шляхом розрахунку таких основних показників (коефіцієнтів):
· рентабельність продажів;
· рентабельність активів;
· рентабельність власного капіталу;
· рентабельність інвестицій;
· рентабельність діяльності;
· рентабельність продукції.
Рентабельність продажів розраховується як відношення чистого прибутку підприємства до чистого доходу від реалізації і характеризує ефективність продажів пдприємства.
Рентабельність активів розраховується як відношення чистого прибутку підприємства до середньорічної вартості активів і характеризує ефективність використання активів підприємства.
Рентабельність власного капіталу розраховується як відношення чистого прибутку підприємства до середньорічної вартості власного капіталу і характеризує ефективність вкладення коштів до даного підприємства.
Рентабельність інвестицій — розраховується як відношення суми чистого прибутку та виплачених процентів до суми власного і довгострокового позикового капіталу середнього за період.
Показує, яку віддачу мають власники акціонерного капіталу та утримувачі довгострокового боргу компанії.
Рентабельність продукції розраховується як відношення чистого доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) до собівартості і характеризує прибутковість господарської діяльності підприємства від основної діяльності.
Оцінка показників рентабельності.
Показники даної групи дають уявлення про те, наскільки ефективно підприємство здійснює свою діяльність, контролює витрати на виробництво і реалізацію продукції, і який чистий прибуток при цьому отримує. Нормативного значення для коефіцієнтів не рентабельності існує, але є загальне правило, чим вище значення коефіцієнту, тим краще. Збільшення коефіцієнту протягом звітного періоду свідчить про покращання результатів діяльності підприємства, зменшення — про погіршення. Порівняння з середньогалузевими показниками дозволяє визначити місце підприємства серед інших підприємств галузі.
Самі по собі всі показники мають не дуже велике значення, але вони можуть бути корисними, щоб порівняти:
* зміну їх у часі;
* фактичні результати з бюджетом (прогнозом);
* бізнес-одиниці між собою.
Рентабельність продажів Рентабельність продажів є одним з найважливіших показників ефективності діяльності компанії.
Цей коефіцієнт показує, яку суму операційного прибутку одержує підприємство з кожного карбованця проданої продукції. Іншими словами, скільки залишається в підприємства після покриття собівартості продукції .
Показник рентабельності продажів характеризує найважливіший аспект діяльності компанії - реалізацію основної продукції, а також оцінює частку собівартості в продажах.
Коефіцієнт рентабельності продажів зв’язує оперативну і стратегічну діяльність компанії.
* Даний показник відбиває тільки операційну діяльність підприємства. Він не має нічого загального з фінансовою діяльністю.
* Середній рівень рентабельності продажів у різних галузях різний. Не існує, якого-небудь єдиного стандарту на даний показник. Це гарний критерій для порівняння з галузевим стандартом.
Значення рентабельності продажів для різних галузей, масштабів виробництва і рівня технології можуть сильно розрізнятися, тому більш показовим буде динаміка їх змін.
Причиною зниження цього коефіцієнта може бути ріст витрат на виробництво і реалізацію продукції. Отже, необхідний аналіз собівартості, щоб знайти причини даного зниження.
Іншою причиною цього може бути падіння загального обсягу продажів. Це зв’язано з ростом витрат на одиницю продукції. Отже, потрібно провести аналіз ринку, щоб з’ясувати вплив маркетингових факторів.
Завдання 2. Організація і методика аналізу інвестиційної діяльності.
Інвестиції - нове явище в економіці і праві України. У перекладі з англійської мови — це капітальні вкладення. Вони є довгостроковими, цільовими, здійснюються державними і недержавними (приватними або індивідуальними) інвесторами на підставі інвестиційної угоди, передбачають отримання прибутку інвестором, підлягають державній реєстрації.
Однак капіталовкладення — інвестиції у широкому розумінні. У вузькому ж розумінні інвестування — це довгострокове вкладення капіталу. Інвестиції за національною ознакою можна поділити на іноземні інвестиції в Україну, з України за кордон і внутрішньодержавні інвестиції.
За об'єктом вкладення інвестицій виділяють реальні і фінансові інвестиції У нас фінансові інвестиції іноді називають прямими, що розбігаються з американською термінологією, згідно якою останніми є інвестиції у фірму, що складають більше 10% капіталу.
Якщо мова йде про іноземні інвестиції, у світовій практиці до прямих відносять такі, що складають 25% капіталу фірми.
Перш, ніж з’ясувати відмінність між реальними та фінансовими інвестиціями зазначимо, що інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та іншої діяльності, у результаті якої створюється прибуток або досягається соціальний ефект.
Отже, реальні інвестиції являють собою вкладення капіталу безпосередньо у засоби виробництва і предмети споживання (наприклад, у будинки, споруди, устаткування, та інші матеріальні цінності).
Порівняно новим явищем для даного виду інвестицій є лізинг (від англійського «leasing» — довгострокова оренда машин і устаткування).
Лізинг забезпечує промисловим, транспортним, торгівельним та іншим підприємствам можливість отримати у користування широкий асортимент промислового та іншого обладнання, транспортні засоби (у т.ч. літаки і кораблі) у спеціалізованих лізингових компаніях. Лізінгові компанії за власні кошти купують обладнання і здають в оренду.
Лізинг дозволяє промисловим та іншим компаніям задовільнити потреби у основних фондах без здійснення значних одноразових капітальних затрат, використовуючи при цьому дороге чи спеціальне обладнання.
Він є привабливим методом фінансування інвестицій і в легкій промисловості для середніх і дрібних, але прибуткових і конкурентноздатних фірм.
Включення лізингу в інвестиційні програми промислових підприємств дозволяє також покращити планування та організацію інвестиційного процесу. Адже більшість угод за ним заключається за фіксованими ставками і на попередньо узгоджених умовах.
Лізинг забезпечує фірмам-орендарям ряд фінансових вигод:
придбання устаткування обходиться дешевше, оскільки фінансова компанія може отримати позику на кредитному ринку по більш низькій ставці, ніж підприємство-орендар;
він дозволяє промисловим та іншим компаніям ширше використовувати державні податкові і амортизаційні пільги;
вдається у певній мірі уникнути негативного впливу інфляцій, оскільки орендні ставки встановлюються на дату підписання угоди і потім, як правило, не переглядаються. У сучасній світовій практиці найбільшого значення набув фінансовий лізинг (частіше через оренду із залученням засобів третьої сторони).
За підрахунками західних економістів у розвинених капіталістичних країнах лізинг покриває від 6% до 20% щорічних потреб у засобах для інвестицій в основні фонди.
Лізинг став транснаціональним явищем. Найбільший розвиток лізингової компанії отримали у США. На його умовах у США можна придбати практично будь-яке обладнання. У Європі лізингові операції досить поширенні в Англії та Франції.
Фінансовими інвестиціями є вкладення у цінні папери, а також розміщення капіталу у банку. У складі фінансових інвестицій можна виділити портфельні - це сукупність цінних паперів різних елементів, які придбав інвестор з метою отримання прибутків шляхом інвестицій у ці папери.
Виходячи із сучасної структури фондового ринку України, одне з основних місць у портфелі повинні були б зайняти акції банків. Однак останнім часом банки все пасивніше розповсюджують свої акції серед сторонніх і в першу чергу — індивідуальних інвесторів. Цим і обумовлюється те, що більшість банків особливо не турбуються про підтримання ліквідності своїх акцій.
При формуванні інвестиційного портфеля великий інтерес викликають акції та інвестиційні сертифікати інвестиційних фондів і компаній.
Досить рідким фінансовим інструментом на нашому фондовому ринку залишаються облігації, хоча і вони є у портфелі.
До інвестиційного портфеля входять також облігації органів управління, казначейські зобов’язання, ф’ючерси, опціони.
Крім власне цінних паперів, до інвестиційного портфеля як найбільший поширений сьогодні альтернативний спосіб вкладення вільних грошових засобів, включений американський долар, який виступає свого роду базою для порівняння цінних паперів, включених до портфеля.
Поряд з реальними і фінансовими інвестиціями існують і так звані інтелектуальні інвестиції, тобто сукупність технічних, технологічних знань, ліцензій, ноу-хау, підготовка та перепідготовка кадрів тощо.
У практиці інвестування зустрічаються реінвестиції, вкладання коштів, що отриманні у формі доходів від інвестиційних операцій. Напрямки реінвестиційної діяльності ті ж самі, що і інвестицій у власному розумінні слова — оборот продуктивного, грошового та фіктивного капіталу. Основна мета реінвестування — одержання підприємницького прибутку, проценту або дивіденту. Розрізняють реальні і фінансові реінвестиції.
Отримує розповсюдження нова інвестиційна стратегія, яка орієнтується на конкретних людей та конкретні підприємства. Це так званий селенг — залучення особистих коштів працівників підприємств (фірм), коли останні, переносячи труднощі з фінансовими ресурсами, змушені звертатись за допомогою до своїх працівників. Селенг — це один із способів інвестування різних програм.
Інвестори. Це суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування. Ними можуть бути громадяни і юридичні особи України, іноземних держав, а також держави. Інвестори можуть виступати у ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності. До об'єктів інвестиційної діяльності, таким чином відносяться і її учасники — інвестори, замовники, користувачі робіт, постачальники, банківські, страхові і посередницькі організації, біржі тощо.
Зазначимо, що абсолютна більшість юридичних осіб, які діють на фондовому ринку в якості інвесторів, є інститути. Тому цю категорію інвесторів називають інституційними інвесторами. Вони купують акції і облігації з різних причин. Найбільш поширеною серед них є прагнення не лише захистити свої тимчасово вільні кошти від знецінення, але й одержати певний дохід. Поряд із цим інституційні інвестори купують цінні папери з метою впливу на упраління емітентом, використання їх як засобу розрахунків.
Крім інституційних інвесторів діють ще індивідуальні інвестори, тобто фізичні особи, які переслідують свої особисті інтереси і є досить багаточисельними на фондовому ринку. Таким чином, якщо індивідуальні інвестори на фондовому ринку є, як правило, у більшій мірі - багаточисленими, інституційні інвестори — у більшій мірі впливовими. Це пояснюється рядом причин: по-перше, як правило, інституційні інвестори володіють більшими коштами, ніж окремо взяті індивідуальні, які можуть спрямовуватись на придбання цінних паперів. По-друге, саме інституційні інвестори частіше бувають зацікавленими у тому, щоб брати участь у повсякденному управлінн? справами ем? тента. По-третє, якщо? ндив?дуальн? ?нвестори купують ц? нн? папери, керуючись головним чином особистими? нтересами, то? нституц?йн? досить часто роблять це з метою поєднання ?нтерес?в як власних, так? ем? тента.
Основними нормативними актами, що визначають правовий статус iнвесторiв в Українi, є закон «Про iнвестицiйну дiяльнiсть», «Про цiннi папери i фондову бiржу», Про господарськi товариства", «Про банки i банкiвську дiяльнiсть», «Про приватизацiйнi папери», Цивiльний кодекс, Декрет КМ «Про режим iноземного iнвестування», Положення «Про iнвестицiйнi фонди та iнвестицiйнi компанiї» i т.д.
I далi. Iнституцiйнi iнвестори можна подiлити на три групи.
Такi, що здiйснюють скерованi iнвестицiї у обмежене коло пiдприємств — холдiнги, фiнансовi групи, фiнансовi компанiї.
Такi, що здiйснюють повсюднi iнвестицiї, тобто не обмежуються ранiше визначеними об'єктами iнвестування. До цiєї групи входять iнвестицiйнi фонди та компанiї, страховi фiрми i т.д. Хоча треба сподiватись, що у недалекому майбутньому вони будуть спецiалiзуватись по певних об'єктах iнвестування. Портфель iнвестицiй цих iнвесторiв досить широкий i вiдносно стабiльний.
Такi, що здiйснюються повсюднi iнвестицiї, але не мають стабiльного портфеля цiнних паперiв — iнвестицiйнi дiлери. Це iнвестори, якi намагаються отримати прибуток шляхом спекулятивної гри на бiржi (торгiвельнi компанiї, iнвестицiйнi банки тощо).
Iнвестицiйна дiяльнiсть. Iнвестицiйною дiяльнiстю є сукупнiсть практичних дiй громадян, юридичних осiб i держави щодо реалiзацiї iнвестицiй. Вона здiйснюється на основi:
iнвестування, здiйснюваного громадянами, недержавними пiдприємствами, господарськими товариствами, а також громадськими i релiгiйними органiзацiями;
державного iнвестування за рахунок коштiв бюджетiв, позабюджетних фондiв i позичкових коштiв;
iноземного iнвестування.
Iнвестицiйна дiяльнiсть здiйснюється згiдно з такими основними принципами: рентабельність інвестиційний розрахунок прибуток невтручання органiв держави, юридичних осiб i громадян в iнвестицiйну дiяльнiсть, яка не протирiчить дiючому законодавству;
добровiльнiсть iнвестування;
рiвноправнiсть всiх iнвесторiв i учасникiв iнвестицiйної дiяльностi;
захищеностi iнвестицiй;
свободи вибору критерiїв при здiйсненнi iнвестицiйної дiяльностi.
Об'єкти iнвестування. Об'єктами iнвестицiйної дiяльностi може бути будь-яке майно, в основнi фонди i оборотнi кошти в усiх галузях та сферах господарства, цiннi папери, цiльовi грошовi вклади, науково-технiчна продукцiя, iнтелектуальнi цiнностi, iншi об'єкти власностi, а також майновi права.
Забороняється iнвестування в об'єкти, створення i використання яких не вiдповiдає вимогам санiтарно-гiгiєнiчних, радiацiйних, екологiчних, архiтектурних та iнших норм, встановлених законодавством України, а також порушує права та iнтереси громадян, юридичних осiб i держави, що охороняється законом.
Замовники iнвестицiй i користувачi об'єктiв iнвестування. Замовником може бути iнвестор, а також будь-якi iншi фiзичнi та юридичнi особи, уповноваженi iнвестором здiйснювати реалiзацiю iнвестицiйного проекту. При цьому замовник не повинен втручатись у пiдприємницьку дiяльнiсть iнших учасникiв iнвестицiйного процесу, якщо iнше не передбачене угодою.
Користувачами можуть бути iнвестори, а також iншi фiзичнi та юридичнi особи, державнi та мунiцiпальнi органи, iноземнi держави та мiжнароднi органiзацiї, для яких створено об'єкт iнвестування.
Основним правовим документом, який регулює взаємовiдносини мiж суб'єктами iнвестицiйної дiяльностi, є iнвестицiйна угода, вибiр умов якої є їх виключною компетенцiєю. Хоча законодавство мiстить, скажiмо, умови, за яких iнвестицiйна дiяльнiсть припиняється (наприклад, оголошення iнвестора банкрутством).
Завдання 3. Аналіз доходу (виручки) підприємства від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг).
Показники. | Кількість, цнт. | Собівартість, тис.грн. | Виручка, тис.грн. | Прибуток, тис.грн. | Збиток, тис.грн. | Рентабельність, %. | |
Зернові і зернобобові-всього. | 908,5. | 93,5. | ; | 11,5. | |||
З них: пшениця. | 453,5. | 548,3. | 94,8. | ; | 20,9. | ||
Ячмінь. | 135,8. | 250,1. | 114,3. | ; | |||
Овес. | 0,3. | 1,2. | 0,9. | ; | |||
Горох. | 5,4. | 7,1. | 1,7. | ; | |||
Кукурудза на зерно. | 213,0. | 75,3. | ; | 137,7. | ; | ||
Просо. | 7,0. | 21,4. | 14,4. | ; | |||
Соняшник. | 458,5. | 318,4. | ; | 77,1. | ; | ||
Соя. | 0,7. | 6,2. | 5,5. | ; | |||
Озимий ріпвк. | 54,7. | 59,7. | ; | ||||
Овочі відкритого грунти-всього: | 3,7. | 1,8. | ; | 1,9. | ; | ||
Картопля. | 2,6. | 1,6. | ; | 1,0. | ; | ||
Інша продукція рослинництва. | *. | 168,7. | 172,2. | 5,5. | ; | ||
Всього по рослинництву. | *. | 1533,5. | 29,5. | ; | |||
Реалізація: ВРХ. | 261,9. | 261,4. | ; | 0,5. | ; | ||
Свині. | 224,0. | 419,4. | 260,4. | ; | ; | ||
Молоко. | 795,9. | 859,0. | 63,1. | ; | 7,9. | ||
Мед. | 0,5. | 0,7. | 0,8. | 0,1. | ; | 14,3. | |
Інша продукція тваринництва. | *. | 331,8. | 489,3. | 157,5. | ; | 47,5. | |
Всього по таринництву. | *. | 1809,7. | 1870,9. | 61,2. | ; | 3,4. | |
Реалізація іншої продукції. | *. | 283,3. | 413,6. | 130,3. | ; | ||
В тому числі послуги. | *. | 36,2. | 52,2. | ; | 44,2. | ||
Всього по господарству. | *. | ; | |||||
Фінансовим результатом господарської діяльності підприємства є прибуток (або збиток).
Таким чином, прибуток від реалізації продукції:
В галузі рослинництва становить — 29,5 тис.грн.
Тваринництва — 61,2 тис.грн.
Послуги — 16,0 тис.грн.
Від реалізації іншої с/г продукції, робіт маємо 114,3 тис.грн.
Всього по господарству прибуток від реалізацї продукції складає 221 тис.грн.
Рентабельність по господарству в цілому склала — 6%.
В тому числі в галузі рослинництва — 2%.
Тваринництва — 3,4%.
Збільшення виробництва продукції тваринництва і підвищення її якості можливе при добре організованій стабільній кормовій базі.
Аналіз показників окупності витрат і капіталу Вихідна інформація для аналізу показників рентабельності ДП НДГ «Ювілейний».
Показники. | Порядок. розрахунку. | Позна-чення. | 2006 р. | р. | |
Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), тис. грн. | Ф. № 2 рядок 010. | Д. | 2823,6. | 4543,0. | |
Чистий дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), тис. грн. | Ф. № 2, рядок 035. | ЧД. | 2380,7. | ||
Середньорічна вартість активів. | Ф. № 1,. (ряд.280 гр.3 + ряд.280 гр.4) / 2. | 12 207,5. | |||
Середньорічна вартість власного капіталу. | Ф.№ 1,. (ряд.380 гр.3 + ряд.380 гр.4) / 2. | 5686,65. | |||
Порядок розрахунку показників:
1. Обчислюємо рентабельність продажу RПР за два роки:
.
ЧД — чистий дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг);
Ддохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг).
2006 = 1,2 2008 =0,84.
2. Коефіцієнт обіговості активів (КобА) обчислюють відношенням доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) до середньорічної вартості активів:
.
— середньорічна вартість активів.
2006 = 0,41 2008 =0,37.
3. Рентабельність активів RА:
;
0,34.
0,31.
4. Рентабельність капіталу RК:
;
;
.,.
де — середньорічна вартість власного капіталу;
КФЛ — коефіцієнт фінансового лівериджу.
;
1,22 1,16.
0,6 0,36.
5. Абсолютну пофакторну зміну рентабельності капіталу у звітному році порівняно з базовим визначимо за допомогою моделі .
а) загальна зміна рентабельності капіталу (RК):
0,3.
б) загальна зміна рентабельності за рахунок змін у динаміці:
— рентабельності продажу (RПР):
;
— 0,15.
— коефіцієнта обіговості активів (КобА):
;
— 0,05.
— коефіцієнта фінансового лівериджу (КФЛ):
— 0,03.
Перевірка розрахунків:
Висновки.
Рентабельність як показник дає уявлення про достатність (недостатність) прибутку порівняно з іншими окремими величинами, що впливають на виробництво, реалізацію і взагалі на фінансово-господарську діяльність підприємства.
Рентабельність — один із головних вартісних показників ефективності виробництва, який характеризує рівень віддачі активів і ступінь використання капіталу у процесі виробництва.
Показники рентабельності розрахововуються на основі Балансу ф.1 та Звіту про фінансові результати підприємства ф.2.
Аналіз рентабельності підприємства дозволяє визначити ефективність вкладення коштів у підприємство та раціональність їхнього використання.
Аналіз рентабельності підприємства здійснюється шляхом розрахунку таких основних показників (коефіцієнтів):
· рентабельність продажів;
· рентабельність активів;
· рентабельність власного капіталу;
· рентабельність інвестицій;
· рентабельність діяльності;
· рентабельність продукції.
Використана література.
Болюх М. А, Бурчевський В. З., Горбаток М.І. Економічний аналіз / За ред. акад. НАНУ, проф. М. Г. Чумаченка.: Навч. посібник — К.: КНЕУ, 2001. — 540 с.
Економічний аналіз: Навч. посібник / За ред. М. Г. Чумаченька. — К.: КНЕУ, 2003. — 540 с.
Ізмайлова К.В. Фінансовий аналіз: Навчальний посібник. — К.: МАУП, 2000. — 146 с.
Ковалев В. В. Финансовый анализ: Управление капиталом. Выбор инвестиций. Анализ отчетности. — 2-е изд., перераб. й доп. — М.: Финансы и статистика, 2000. — 512 с Колпакова Г. М. Как управлять дебиторской задолженностью. — М.: Современная экономика и право, 2000. — 136 с.
Коробов М.Я. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств: Навч. посібник. — К.: Знання, 2002. — 295 с.
Тютюнник Ю.М. Фінансовий аналіз бізнесу: Навч. посібник. — Полтава: ІнтерГрафіка, 2004. ;
Чернелевський Л.М. Економічний аналіз на підприємствах промисловості і торгівлі: Підручник. — К.: Пектораль, 2003. — 310 с.
Подольська В.О., Яріш О.В. Фінансовий аналіз: Навч. посібник. — К.: Центр навчальної літератури, 2007. — 488 с.