Світосприйняття містиків

Реферат на тему:

" Світосприйняття містиків" .

Містика (від гр. слова таїнство) — це віра в надприродне, божественне, зверхчутливе, віра в можливість безпосередньо спілкування людини з «надприродними силами» невід'ємний елемент усіх релігійних вірувань.

В минулому природа досліджувалася силою розуму, а досвіди ігнорувалися. Наукові узагальнення будувалися на початкових узагальненнях, і в барвистих картинах світу мирно вживалися реальність і вимисел, що зараз здається несумісним з мудрістю древніх. Однак багато чого в представленнях древніх містиків було вірним і сучасні люди, так чи інакше, часом повертаються до того, що здавалося смішним і безглуздої ще десятиліття назад.

Древні мислителі часто виявлялися містиками і по-своєму шукали єдине в різноманітті навколишнього світу. Так Фалес ототожнював з «душами» діючі у світі сили. Наприклад, на його думку, магніт має душу, тому що він притягає залізо. Фалес учив, що всі знання треба зводити до єдиної основи — душі.

Більш цього, древні люди сприймали процес життя у виді накопичення подій, а дійсність керувалася деякими силами. Міфи створювали картини світу виходячи з фантастичних ідей, абстрагованих понять про космос, простір і час. Чотири сторони світла і три шари (рівня) світобудови — небо, земля і пекло давали в сумі священну сімку. Космос представлявся виниклим з хаосу, боги, поміщені на небо, ініціювали обряди. Раціональні знання древніх, що включали в себе астрономічний, календарно-астрономічні і математичні представлення, біологічні, медичні, географічні, історичні зведення вигадливо перепліталися з вимислами. З тих далеких часів прийшла ідея про те, що зірки керують долями людей і назви знаків зодіаку разом з назвами сузір'їв, відтіля йде ідея філософського каменю й еліксиру життя (починаючи з олімпійського нектару), відтіля ідеї про безліч життів і життя після смерті. Не можна сказати, що абсолютно усі заперечується сьогодні.

Картина світу, що почали створювати Галілей і Ньютон, а завершили Фарадей, Максвелл і Ейнштейн, відбиває погляду, що йдуть ще зі стародавності. Так, доведено, що атомне ядро складається з безлічі електронів, а відкриття квантової теорії і дискретності, механістична картина світу потерпіла нищівний удар. Експерименти в області фізики високих енергій змінили представлення про світ. Слід зазначити, що зараз уже неможливо підрозділити науки на фізику, біологію, хімію і так далі. Зв’язки їх очевидні і на макро і на мікро рівні. Синтез картини світу створив видатний учений В. И. Вернадський. Біосфера — філософське узагальнення природничих наук, всотало в себе новітні досягнення наукової думки і стало фундаментом для нових досліджень. У цьому навчанні знайшли відображення ідеї Дарвіна про еволюцію видів, ідеї Ейнштейна про єдність простору, часу і матерії, зв’язок періодичного закону з закономірністю біологічної міграції атомів, ідеї квантової механіки про відмінність руху макрооб'єктів і мікрооб'єктів. У сучасному світі наука і наукове представлення про світ є як би основою всього того, на що спирається сучасна людина. Тому дуже важливо зрозуміти, яке місце в сучасній картині світу займають ненаукові знання. Іноді їх тлумачать як навала антинауки і т.д., хоча ці поняття приходять до людей зі стародавності. Але людський дух метається в пошуках істини і не тільки помиляється, але і «блукає». Розум різноманітний, і тому не слід зарозуміло відкидати ці лінії пошуку, що не сполучаються з науковими представленнями про світ, тому що вони мають багатотисячну традицію і додають яскраві фарби в сучасну картину світу. Побудова Каббали, тексти Біблії і Корана, віра й астрологія — виконані і збережені в століттях. Це не наука, але інші форми освоєння світу, відвертатися від який було б нерозумно.

І в наші дні ми зіштовхуємося із ситуаціями, про які говорив зверхраціоналіст Л. Вітгенштейн, що затверджував, що схильність до містичного випливає з того, що наука залишає наші бажання невиконаними.

Світ цілісний, але не монотонний. Він не являє собою суцільну, безлику й однорідну пустелю формул, теорем, аксіом і доведеності усього. Світ цілісний і володіє багатою внутрішньою організацією, динамічної і вічно мінливої.

Скептики заявляють, що ніяких інший світів не існує, матеріалісти говорять, що наші дослідження цих чи світів планів незбагненні і зайві, що повинні приступати до пізнання метафізичного поки не довідаємося всіх законів фізичного. Містики думають, що особливо в сучасний період епохи необхідне знання про інші життя, крім фізичного, про їхній взаємозв'язок з фізичною будівлею людини.

Сучасна картина світу — результат довгого розвитку людського суспільства. Покоління за поколінням входили в життя, спираючи на традиції, емпіричний досвід, міфи і релігію. Міфи, магія, окультна практика, передача досвіду особистим шляхом, крупиці «наукоподібних» знань — усе це стало першоджерелами утворення представлень про світ. Від палеоліту до античності накопичувалися передумови наук, що згодом створять сучасну картину світу. І в ній є місце і науковим і позанауковим знанням, тому що увесь світ складає багатолику картину, у яку включений не тільки навколишній світ, але і людина, його розум, його ідеї й ідеали. Таким чином, представлення древніх містиків знайшли своє місце в сучасній картині світу.

Сьогодні існує багато релігійних напрямків розвиненої містики, які так чи інакше впливають на людське самоусвідомлення в цьому світі.

Церква сайєнтології. Слово «сайєнтологія» в пере­кладі означає «науковчення». Коротко зупинимося на проблемі співвідношення науки і релігії. Ми звикли вважати їхні співвідношення взаємозапереченням, хоча в дійсності справа набагато складніша. Майже всі сучасні релігії прагнуть використати наукові до­сягнення у власних цілях. Особливо це добре помітно в сфері медицини. В СІЛА неодноразово з’являлися самозвані лікарі духовних і фізичних захворювань, які твердять, що нібито вони досягли гармонії у єднанні розуму і віри, науки і релігії. Так, ще 1875 р. заснова­но церкву Християнської науки. У 20−40-х роках нашого століття поширилося вчення «святого отця», який регулярно інсценував сеанси «чудесного зцілення». Керівник лабораторії психологічних досліджень у Лос-Анджелесі винайшов «прилад» під назвою «аль-фа-вимірювач», який нібито допомагає тому, хто звернеться до нього за допомогою, досягти успіху в житті, позбавитися від стресів, пізнати всі таємниці буття.

Те, що подібні «цілителі» мали певні успіхи, є цілком закономірним, якщо врахувати, що зростають «зі швидкістю злітаючої ракети», за виразом амери­канських експертів, алкоголізм і наркоманія. Кваліфі­кована медична допомога, в тому числі психотерапев­тична, що необхідна при подібних захворюваннях, коштує досить дорого й є доступною далеко не кож­ній людині. От вони й звертаються за допомогою до «наставників» і «цілителів», які навіюють їм віру в благополучний кінець усіх хвороб, а разом і віру в ус­піх, не бентежачись з того, що вірогідність як пер­шого, так і другого більш ніж сумнівна.

Зазначимо, що ідея лікування за допомогою міс­тичних заклинань та магічних дій не змогла б довго утриматися в історії суспільства, якби так чи інакше не підтверджувалася випадками «чудесних зцілень», що вимагає з’ясування їхньої природи. Річ у тому, що практика психотерапії, лікування гіпнозом, наві­юванням, яка сьогодні набула значного поширення і серйозних наукових обгрунтувань, пояснювалася сво­го часу «месмеризмом», тобто псевдонауковими, спі­ритуалістичними доказами. Інакше у XVIII ст. і не могло бути, коли наука про людину робила тільки перші кроки.

Суть психотерапевтичного впливу полягає в тому, щоб пацієнт виступав не як пасивний об'єкт зов­нішнього (фізичного, фармакологічного тощо) впли­ву, а міг би мобілізувати на боротьбу з хворобою всі свої внутрішні сили, глибинні регулятивні можливості центральної нервової системи, не досить вивчені й сьогодні. Ще донедавна гіпнотичне навіювання вияв­лялось найбільш ефективним, якщо воно проводи­лось від імені надприродних сил і утвердження волі всесильного бога, служило «граничною» підвалиною для надії, переконання, віри й уповання.

На цих же підвалинах тримається світогляд «церкви сайєнтології», яка прагне синтезувати дві речі: основи природничо-наукових знань у галузі пси­хології та психотерапії й релігійні уявлення. Це до­зволяє використовувати релігійні забобони і нечітку свідомість людей, обтяжених власними психологіч­ними слабкостями. Водночас сайєнтологічна церква, що виникла внаслідок певних віянь, заслуговує на де­тальніший розгляд притаманних їй властивостей, як одна з найбільших і найвпливовіших організацій не­традиційної релігійності.

Засновник «церкви сайєнтології» Лафаєт Рональд Хаббард народився 1911 р. в американському штаті Небраска. В роки другої світової війни він був мобілі­зований у воєнно-морський флот і брав участь у Філіпінській кампанії. Після демобілізації він пробував свої сили на літературній ниві, опублікувавши кілька фантастичних романів. Однак прибутки від цієї дія­льності не задовольнили колишнього морського офі­цера, і 1949 р. на лекції в Нью-Йорку він, за свід­ченням часопису «Тайме Мегезін», заявив: «Смішно писати, одержуючи пенс за слово. Коли хтось дійсно хоче заробити мільйон доларів, то кращий шлях — заснувати власну релігію» .

Десь через рік було опубліковано книгу Л. Р. Хаббарда «Діанетика: наука про душевне здоров’я». Мо­зок представлений у цій книзі як хороша лічильна машина, котрій потрібний правильний детектор, який допомагає виліковувати психози, неврози і підвищу­вати «коефіцієнт інтелектуальності». В книзі роз’яс­нювалося, що діанетика володіє психотерапевтичною технікою, за допомогою якої можуть бути вилікувані всі неорганічні захворювання мозку і всі психотера­певтичні хвороби. Одночасно з виходом «Діанетики» Хаббард зумів організувати широку мережу психоте­рапевтичних сеансів, обіцяючи корінне поліпшення і удосконалення духовних здібностей.

Проте Хаббард не зупиняється на організації ба­нальних лікувальних сеансів, оточуючи їх глибокодум­ними розмірковуваннями й ритуалами, повними по­заземної таємниці. Через чотири роки у Вашингтоні з’являється Основоположна церква, створена послі­довниками Хаббарда, яких західна преса того часу характеризувала як «групу псевдонаукових містичних фанатиків» .

Зупинимося на теорії Хаббарда, що являє собою суміш уривчастих відомостей про комп’ютерну техно­логію з поверховим уявленням про буддизм та індуїзм і з практикою східних релігійних наставників (гуру). Згідно з теорією, можна відкрити єдину причину пси­хозів, неврозів, насильств і розладу в соціальному житті, а також — у нежитті. Причина полягає у не­вмінні управляти роботою власного мозку, нерозу­мінні його «божественної сутності». Кожна подія в житті індивіда, згідно з Хаббардом, нібито вкладаєть­ся в мозаїчну структуру головного мозку. Неприємні події, невдачі, страхи, розчарування тощо не вписую­ться повністю в цю структуру, випадають з неї і з-під влади індивіда, але опісля виявляються у формі ірра­ціональної поведінки, що не відповідає ситуації. Лі­кування передбачає виявлення таких подій (вульгари­зована техніка психоаналізу), потім їх локалізацію шляхом виявлення «електропсихометра» або «Е-вимірювача» Хаббарда, їхніх відбитків «енграм» і, нарешті, нормалізацію розумової діяльності, емо­цій, волі.

Створений Хаббардом прилад («Е-вимірювач») складається з гальванометра, здатного фіксувати еле­ктропровідність шкіри, що змінюється від певного стану індивіда, і батарейки, з'єднаної з двома бля­шанками, що пацієнт бере в руки. Для досягнення мудрості, хорошого здоров’я і найвищої духовної до­сконалості застосовуються сеанси «обробки» або «прослуховування». При цьому людина сідає навпро­ти інструктора і з'єднується з «Е-вимірювачем». Інст­руктор ставить різні запитання, пов’язані з минулим людини, яка на них відповідає. Вважають, що різке відхилення стрілки засвідчує крайнє збудження клі­єнта, викликане «усвідомленням» умов, за яких вона колись дістала психічну травму. Ці відкладені в сві­домості колишні хворобливі досвіди, душевні потря­сіння Хаббард назвав «енграмами». Для їх усунення прослуховувач (інструктор) повторює запитання, доки прилад не покаже, що реакція стала «нормальною» і відповідь не пов’язана з хворобливим станом психіки. Оскільки у житті людини є чимало складностей, то така практика може розтягуватися на багато місяців і навіть років. Сама людина без допомоги сайєнтологіч-ної церкви, мовляв, не здатна ні зрозуміти джерело «енграм», ні позбавитися їх. Вони отруюють її душе­вне здоров’я.

Хаббард постійно твердить, що виходить із суто наукових методів. Однак він жодного разу не зміг представити достовірних доказів. Звичайно, в деяких випадках подібні сеанси, особливо спочатку, справ­ляють благотворний вплив на стан людини: вона від­чуває душевний спокій, позбавляється колишньої нервовості, невиразного неспокою тощо. Тому наше завдання й полягає в тому, щоб пояснити механізм дії подібних процедур. Зазначимо, що маніпуляції по­слідовників Хаббарда відтворюють розроблену 3. Фрейдом теорію психоаналізу, але в граничне спрощеній і вульгаризованій формі. Йдеться про розуміння несві­домого, про душевні травми, про причини неврозів, про вплив дитячих переживань на психіку дорослої людини й т. п. Головне полягає в тому, що Хаббард так чи інакше відтворює принципову схему сеансів психотерапії, практиковану 3. Фрейдом і його послідов­никами: вишукування причин неврозу, виведення ко­лишнього досвіду на рівень свідомого, терапію сло­вом. Тому в тих випадках, коли сеанси клінічно пока­зані для певного захворювання, вони неодмінно справлять благотворний вплив.

1955 р. Хаббард проголосив себе пророком вчення про «тетана», особливого духа, який після смерті лю­дини переселяється до іншого тіла, і про «тета», ду­ховну першооснову руху і розвитку неживої матерії.

Це, безперечно, відкрите опошлення буддизму, його складної релігійної доктрини. З нього Хаббард бере, вульгаризуючи при цьому, одне з центральних поло­жень — уявлення про вічне переселення душ, або ін-карнацію. Використання буддизму пояснюється не тільки тим, що він на той час входив у моду, а й тим, що вчення про інкарнацію дозволило надати триві­альній психотерапевтичній практиці космічні виміри.

Справді, енграми почали тепер вважатися не про­сто психічними травмами, набутими у буденному зем­ному існуванні, а душевними рубцями, надбаними за усі минулі втілення «тетана». Тим самим «Е-ви-мірювач» набуває принципово нового значення — не як скромний інструмент врятування «одноразового» людського існування, а як єдиний спосіб ліквідації в усьому Всесвіті болючих наслідків коловороту «тетанів» .

Керівники «Церкви сайєнтології» запрошують ві­руючих особисто випробувати їхню цілющу дію. Вони уникають виступів з критикою інших релігійних те­чій, а від людини, що прилучається до її «лікувальних програм», не вимагають розриву із своєю колишньою вірою. Віротерпимість пояснюється місіонерськими міркуваннями. Віровчення, догматика не відіграють в сайєнтологічній церкві вирішальної ролі, це лише ви­хідний пункт для атаки на людську свідомість, для якої застосовується витончена психотехніка.

У повсякденній діяльності церква сайєнтології - це воєнізована організація, з ретельно відпрацьова­ною технікою вербування, жорсткою ієрархічною струк­турою, деспотичними порядками, покликаними утри­мувати паству в межах казарменої дисципліни. Вербу­ванням нових «пацієнтів» займаються спеціально підготовлені місіонери. Людині, яку вдається заціка­вити, пропонують на вибір різноманітні програми Церкви. Всі вони платні, перші шість сеансів звичай­но коштують 70 доларів. Дальші «прослуховування» значно підвищуються в ціні. Прибутки приносить продаж «Е-вимірювача» — по 800 марок за одиницю (його собівартість 60 марок) і продаж творів Хаббар-да, що принесло 1979 р. церкві тільки у ФРН.

15 млн марок (за повідомленням журналу «Штерн»). Крім того, керівництво «церкви сайєнтології» екс­плуатує своїх рядових членів, примушуючи їх пра­цювати на свою користь безкоштовно або за гроші. В результаті Церква володіє величезними коштами. 1959 р. Хаббард придбав у Англії розкішний маєток, який спочатку належав індійському магараджі, і пе­реніс туди свою штаб-квартиру. 1977 р. за свій буди­нок у Голлівуді він заплатив 5,5 млн доларів, в Кліу-тері (Флоріда) придбав розкішний готель, перетворе­ний у тренувальний центр для інструкторів найви­щого рангу. 1983 р. американський журнал «Тайм» писав, що власність «церкви сайєнтології» становить понад 280 млн доларів.

Л. Хаббард нібито володіє особистим майном у 7 млн доларів. Одним з його придбань е флотилія океанських кораблів. Лідери сайєнтології заявляють про більш ніж 4 млн своїх послідовників, про 22 цер­кви і 100 місій у 33 країнах. Близько мільйона послі­довників є прямими членами церкви, вони регулярно роблять внески, відвідують різноманітні курси і «класи», поширюють книги і брошури Хаббарда, вступають у контакти з її центрами, сподіваючись надолужити здоров’я, купують сайєнтологічну літературу, корис­туються препаратами на зразок таблеток діанезину, які нібито підвищують життєвий тонус.

У січні 1986 р. Л. Р. Хаббард помер, але історія однієї з найчисленніпшх і найскандальніших сект нашого часу на цьому не закінчилась. Його нащадки, які, прагнучи слави й наживи, продовжують експлуа­тувати створену ним організацію, — типовий продукт кризових процесів, що відбуваються у сучасному сус­пільстві. Саме це спричиняє діяльність прихильників сайєнтології і в Україні, котрі поки що організаційно не визначилися.

Щось подібне до сайєнтології лягло в основу руху фанатичних послідовників «Білого братства», або так званого вчення «Юсмалос», що передбачає Божест­венну програму фохатизації Землі (фохата — світлова енергія кванта). Автор-конструктор всього цього — киянин Юрій Кривоногов, він же пророк Юоан Свамі, твердить, що це «наука про Світло, про устрій Світу, всієї Системи Світобудови, про Любов Господ­ню, про Перетворення і фохатизацію людства…» Мо­вляв, вчення включає: «уявлення про Верховну Особу Бога, новий часовий виток, у який входить планета Земля, перевтілення Божественних Монад, прийдеш­нє, тонкий ангельський світ, перетворення землян, розкриття Закону Вічності, мікроструктуру аури лю­дини, діагностику стану душі й тіла, езотеризм Кос-мічно-Божественної програми Юсмалос» тощо. Для обернених у віру Кривоногова людей сучасне суспіль­ство взагалі не існує, бо, за настановою їхнього «пророка», складається лише з «хулителів-безбож-ників», які тільки й думають, щоб швидше знищити найсвітліше божество юсмаліан — Марію Деві Хрис-тос. Марія Деві - в миру М. Цвигун — лікар-терапевт за фахом, приєдналася до вчення, залишив­ши сім'ю і ставши дружиною Ю. Кривоногова. Вони зібрали до 2-х тисяч активних членів братства, які почали проводити діяльність антисуспільного спря­мування. Вона була припинена правоохоронними органами, а після суду керівників братства було за­суджено.

Віра багаї - релігія послідовників Багаулли, ім'я якого перекладається як «Слава Господа». Виникну­вши 1844 р. в Ірані, ця релігія сьогодні об'єднує до семи мільйонів чоловік, котрі живуть у 232 країнах і за географічною поширеністю посідає друге місце у світі після християнства. Багаїстську літературу пере­кладено приблизно на 800 мов світу.

Засновником основних положень Віри багаї вва­жається ширазький торговець Алі Мухаммед, який 22 травня 1844 р. створив так звану Декларацію Баба, де проголосив початок нової ери в історії людства. Сло­во «Баб» на арабській значить «ворота», тобто Баб заявив про себе як про ворота нової ери світу і все­світнього братства. Його місія — випередити появу іншого, більш вагомого Посланця, який об'єднає всі на­роди й установить на Землі справедливий і вічний мир.

Через сорок днів у Баба з’явилися послідовники, які почали поширювати його вчення по Персії, підго­товляючи людей до приходу того, кого відкриє Бог. Послідовниками Баба стають кілька відомих вчених і авторитетних релігійних діячів. Це викликало не­задоволення правлячої верхівки, яка почала пере­слідувати бабітів. Самого Баба було страчено 9 ли­пня 1850 р.

Через два роки після страти Баба у бабітів з’я­вився лідер під ім'ям Багаулла. Він народився 1817 р. в одній з найвідоміших сімей Тегерана. З дитинства Багаулла був оточений багатством, комфортом і роз­кішшю. Як твердять його прихильники, свої надзви­чайні знання він одержав від природи, а не від вчите­лів і книг. Дуже любив птахів, дерева, квіти і віддавав перевагу життю за містом, а не в палаці. Багаулла ви­трачав гроші не на задоволення, а на допомогу бід­ним. Його дружина також походила з багатого роду, але подвір'я їхнього палацу завжди було відкрите для бідних. Історія життя і проповідницької діяльності засновника Віри багаї стверджує, що бідні люди про­звали Багауллу і його дружину «Батьком і Матір'ю бідних» .

Багаулла активно підтримував бабітів і за це вре­шті-решт опинився у в’язниці. Саме там йому було явище, яке відкрило йому, що він — «Той, Кого відкриє Бог», той «Посланець», про прихід якого про­рокував Баб.

Публічне проголошення, що Багаулла є Помазан-ником усіх релігій, що Віра його належить всьому людству, що новий день займається над історією ци­вілізації, було зроблено вже після його звільнення у Багдаді, в саду Різван, протягом дванадцяти днів, з 21 квітня по 2 травня 1863 р. Цей період увійшов в істо­рію як свято Різван, яке кожний рік відзначається прихильниками багаїзму у всьому світі на перший, третій і дев’ятий день травня.

Подальший шлях Багаулли знав як злети, так і падіння, як визнання його вчення, так і неприйняття.

Після того як 29 березня 1892 р. Багаулла помер, залишивши після себе більше 100 книг, головною з яких є «Кітаб-і-Агдас» («Найсвятіша Книга», бл. 1872 р.), його послідовникам було проголошено духовний заповіт. В ньому старший син Помазанни-ка — Абдул-Баха — призначався Головою Віри багаї і єдиним інтерпретатором вчення Багаулли. Абдул-Баха займався активним місіонерством у всіх куточках сві­ту. В вересні 1911 р. відбувся його перший виступ у лондонській церкві Сіті Темпль. Протягом наступ­них років Абдул-Баха мандрує по Європі й Амери­ці, пропагуючи вчення Багаї. З його ім'ям по­в'язується боротьба за збереження єдності вчення Багаї, з початком побудови адміністративної струк­тури Багаї.

Певну оригінальність мають віровчення і культ Багаї. В них центральне положення займає принцип єдності людства. В ході свого соціального розвитку людство проходить різні стадії, подібно до того, як людське тіло проходить різні етапи фізичного розвит­ку. За стародавніх часів люди жили ізольованими сі­мейними групами. Згодом ці групи перетворилися на племінні одиниці, з яких вийшли міста-держави, а потім і нації. Світова єдність, вчить Багаулла, є останньою стадією соціального розвитку людства на його шляху до зрілості.

Світова єдність стосується кожного, жодна люди­на не може залишитися поза нею. При цьому єдність, до якої йде людство, є єдністю у її розмаї, в межах якої, як вчить Багаулла, будь-яка група людей може знайти найкращий вираз своїх прагнень та ідеалів. В той же час кожна група, кожний народ можуть вико­ристовувати здобутки, спадщину й ідеали інших.

Єдність світу буде досягнута, коли кожна окрема людина визнає єдність людства як центральний духо­вний принцип сьогодення. Ця єдність не буде введе­на якоюсь могутньою групою зверху, а поступово розвиватиметься в людській свідомості доти, доки люди не визнають, що «світ — єдина країна і всі лю­ди — її громадяни» (Багаулла).

Послідовники Віри багаї вірять, що всі великі ре­лігії світу божественні за походженням. Всі вони були повідомлені Богом в його Об’явленнях, в різних міс­цях і в різний час. Жодна епоха, вважають багаї, не, залишалася без керівництва Бога, який керує через ' своїх Посланців, їх поява на Землі - подія настільки: рідкісна, що людству відомо лише кілька імен: Кріш-[ на, Мойсей, Зороастр, Будда, Ісус, Мухаммед, Баб, Багаулла. Кожний з них створив релігію і надихнув до розвитку самостійну цивілізацію. Сучасний при-: хильник багаї описав єдність Пророків так: «Вчен­ня Мойсея як бутон, вчення Христа — квітка, вчен­ня Багаулли — плід. Як квітка не вбиває бутон, так і плід не губить квітку. Вони не руйнують, не проти­стоять одне одному… Кожне нове Одкровення є вті­ленням попереднього. Вони лише різні стадії єдиної Релігії» .

І Багаї шанують засновників всіх світових релігій і вважають Святі книги цих релігій священними. Багаулла вважається ними останнім за часом Пророком Бога на Землі. Його місія — реалізувати єдність релі­гій світу. Віра, вчить він, є найперший фактор миру і дійсного прогресу людства. Між нею і наукою існує, гармонія. Істинна віра і істинна наука не суперечать одна одній. Перша — необхідний помічник у духовному зростанні, а друга — засіб матеріального прогресу. Сучасники піддавали знущанню і запереченню не лише засновників релігій, а й піонерів науки. То­му, за Багауллою, істинна цивілізація стане можли­вою лише тоді, коли людство усвідомить необхідність як релігії, так і науки.

На думку багаї, кожна людина має право вирішу­вати самостійно, звертатися чи ні їй до Бога. Усякій індивідуальності притаманна найвища духовна при­рода, яку необхідно розвивати для того, щоб пізнати Бога і любити Його. Але кожна людина має й іншу природу — фізичну, тваринну, Багаулла вчить, що тіло людини повинно підпорядковуватися її душі. Найвища радість людини — в духовному, а не фізичному задоволенні. Якщо людина весь Час робить по­гане, то це означає, що її тваринна натура розвинута в ній більше, ніж духовна. Такій людині необхідно з допомогою інших, більш духовних людей, розвивати свою вищу натуру.

Духовне, душа не розпадається зі смертю людини, як її тіло. Вона, звільнившись від тіла, продовжує свій розвиток і шлях до Бога. «Рай» і «Пекло» — в Вірі багаї певні стани, серед яких перший — це на­ближення до Бога, а другий — відхід від Нього.

З основних положень віровчення випливають і моральні принципи Віри багаї. Вони вимагають від віруючого справ, а не слів. Багаулла не сприймає ас-кетизму і дозволяє людині використовувати всі жит­тєві блага, які надані Богом. Головний моральний принцип цієї релігії - побудувати власне життя на основі Віри багаї і демонструвати цей приклад іншим людям. Якщо ж людина не захоче слухати багаї, то за неї необхідно тільки молитися, залишивши її на вла­сному шляху до Бога.

У Вірі багаї відсутні професійні служителі культу. Кожний багаї є вчителем своєї релігії і вважає за свій обов’язок розповсюджувати вчення. Звідси інше най­важливіше положення Багаулли — необхідність за­гальної початкової освіти: всі чоловіки і жінки по­винні бути освіченими. До того ж має сенс набувати знання тих мистецтв, наук, ремесел, які можуть при­нести людям користь і покращити життя на Землі. На незнанні дуже часто базуються забобони і марновірс­тва. Оскільки люди різняться між собою здібностями і талантами, освіта повинна переслідувати ціль повного розвитку природних даних людини з тим, щоб досяг­ти творчого співробітництва між ними. Тло такого співробітництва може бути лише духовне, але Багаул­ла вказує і на деякі конкретні кроки, які необхідно здійснити на шляху до загального мирного розвитку: ліквідація контрасту багатства і бідності як в середині націй, так і між ними, створення світової спільноти і світового парламенту на основі справедливої участі всіх народів, створення світового федеративного уряду, забезпечення загальних прав народів і відсіч агре­сії, встановлення міжнародної світової мови, яку, по­руч з рідною, будуть вивчати в школі, вибір єдиної системи світового письма, встановлення загальної грошової системи тощо.

Багато уваги в етичній доктрині Віри багаї при­діляється проблемам сім'ї та вихованню дітей. До за­борон на аскетизм, професійне відправлення культу Багаулла додав заборону на вживання алкоголю, нар­котиків, азартні ігри позашлюбні зв’язки, крадіжки, гомосексуалізм, жорстоку поведінку з тваринами, а також заборону обдурювати, сповідати гріхи, крема­цію, жебрацтво, професійне невступання в шлюб, злослів'я, работоргівлю, вбивства і поцілунки рук. Цим він, на думку багаї, приніс з собою закони Нової Ери, а також скасував деякі з них, що стали на заваді єдності людства і розвитку цивілізації.

Певну цікавість викликають свята, обряди і звичаї Віри багаї. Одна з найяскравіших рис, притаманних життю багаї, — гаряче бажання поділитися своєю вь рою з усяким її шукаючим. Іншою унікальною особ­ливістю цього життя є Адміністративний Порядок, що дозволяє кожному чоловікові, жінці, дитині стати частиною єдиної Всесвітньої общини багаї і взяти участь в розповсюдженні Віри на місцевому, націо­нальному і всесвітньому рівнях (так звані піонери).

Згідно з духовним заповітом Абдул-Бахи, його стар­шого онука, Шогі Еффенді призначено Охоронцем Ві­ри багаї. Він повернувся до місця, де жив і був похова­ний Абдул-Баха, де знаходяться склеп Багаулли і могила Баба. Тут Охоронець повинен був захистити Віру від розподілу і розколів, які в минулому вичерпали духовні сили багатьох віровчень. При Оборонстві Шогі Еффенді Віра багаї стала розповсюджуватися в нових країнах, багаїстська література була перекладена на багато мов світу. Його літературна спадщина включає в себе історію першого століття ери багаї обсягом 181 тис. слів, надру­ковані листи -, це ще близько 300 тис. слів тексту, Шогі Еффенді написав тисячі листів окремим особам, групам, комітетам, місцевим і національним Духовним Радам.

Просвітницька діяльність першого і єдиного Охоронця Віри багаї була перервана раптовою смертю у відносно ранньому віці. Його вдова написала найбільш вичерпану працю про чоловіка — книгу «Безцінний скарб», що нараховує 450 стор.

Згідно з положеннями віровчення багаї, Охоро­нець Віри повинен призначити свого наступника з числа своїх нащадків. Оскільки дітей у Шогі Еффенді не було і не знайшлося людини, яка відповідала б ви­соким моральним вимогам, у 1963 р. створено вибор­чий орган — Всесвітній Дім Справедливості. Після вивчення священних текстів було оголошено, що «Того, Кого відкриє Бог», вже не буде. З того часу усі питання вирішуються Всесвітнім Домом Спра­ведливості - верховним і центральним органом Віри, який знаходиться на горі Кармель у місті Хайфа (Ізраїль).

1968 р. ВДС оголосив про створення Континен­тальних Колегій Радників — по три для Африки і обох Америк, по одній для Європи і Австралії, які зобов’язувалися працювати з Національними Духов­ними Радами. Обиралися вони на національних з'їз­дах під час свята Різван. В спокійній і молитовній об­становці учасники виборів таємно заповнювали бюле­тень без усякого зовнішнього тиску, впевнені у пра­вильності власного вибору. Хто б не був обраний, всі учасники голосування неодмінно щиро приймають обранця.

Багаїстські консультації одночасно є процесом духовного злиття їхніх учасників і практичним мето­дом прийняття рішень, адаптованим до здібності лю­дини до спільних дій. 'З допомогою принципу пого­джування, уміння проводити консультації багаї умож­ливлюють пошуки істини, необхідної для розв’язання тяжких завдань, висувають нові ідеї. Свобода вислов­лювати власні погляди відповідно до своєї совісті є істотною рисою багаїстських зборів, але її повинні використовувати помірковано, ввічливо і без прини­ження іншої думки.

У багаїстському календарі 19 місяців по 19 днів в кожнім, всього це дає 361 день, і тому між 18 і 19 мі­сяцями розміщуються 4 або 5 «вставних» дні. Баб на­звав місяці відповідно до епітетів Бога. Щодо багаїстської доби, то вона починається і закінчується із за­ходом сонця.

У багаїстському році 9 свят, під час яких припи­няється усяка робота. Три з них встановлені на па­м'ять про Декларацію Багаулли, один — на пам’ять про Декларацію Баба. Два інших присвячені дням на­родження Баба і Багаулли, ще два встановлені в пам’ять про їх кончину. Дев’яте свято — Новий рік.

На початку кожного місяця багаїстами проводять­ся досить незвичні збори, які мають, головним чи­ном, адміністративний характер. В цей час місцева Духовна Рада радиться з своєю общиною, знайомить її з планами, вислуховує побажання з питань, що ма­ють загальний інтерес. Ці збори називають святом Дев’ятнадцятого дня, який складається з трьох час­тин. У першій частині співають, читають і декламу­ють обрані місця з Писань багаї. У другій частині зві­тують про діяльність Духовної Ради та її комітетів, а також комірника, після чого всі переходять до трапе­зи, яка, залежно від ситуації, може складатися з склянки води або солідного обіду.

У зв’язку з швидким поширенням Віри багаї по всьому світі передбачається будівництво в усіх конти­нентах Будинків Поклоніння, які будуть репрезенту­вати міжнародну спільноту багаї. Вона вбачає себе як неурядову організацію, що тісно співпрацює з ООН на шляху забезпечення миру на Землі, прав людини і повного економічного та соціального розвитку наро­дів нашої планети.

Громада багаї організована в 1990 р. і в Україні. У 1999 р. Національні Духовні Збори багаї України були зареєстровані, а проповідницька діяльність зво­диться до просвітительської роботи через залучення як своїх, так і закордонних місіонерів. Багаї прово­дять зустрічі, лекції, консультації, збори, на яких розповсюджують історію і теорію Віри багаї, відповідну віровчальну літературу і популярні видан­ня. Віруючі багаї, яких нараховується біля 10 000 проживають майже в усіх областях України. Най­більші громади в містах Київ та Дніпропетровськ.

Отже, розглянуті історія і сучасність релігійних об'єднань в Україні дають можливість дійти висновку щодо їх багатоконфесійності. І тому нині, в умовах незалежної, демократичної держави відкрилися спри­ятливі можливості для дієвого екуменізму різних цер­ков і релігійних об'єднань. Мета його в Україні по­лягає в тому, щоб на засадах релігійної моралі, ут­вердження соборності українських земель сприяти українській громадськості в активній участі в розбу­дові економічного, політичного і духовного процві­тання українського народу, відкинувши внутріконфесійні чвари, релігійну нетерпимість до представників інших релігій або індиферентних щодо релігії неві­руючих людей.

Усе вищерозглянуте ще раз підкреслює наскілки непростий шлях проходить людство до усвідомлення своєї ролі в цьому житті. Містичні підходи — один з напрямків самоусвідомлення.

Добре це чи погано, коли люди приймають містичні тлумачення того чи іншого явища і процесу? Гадаємо, що це також має право на життя, адже тільки у порівнянні може народитися щось близьке до істини і до самоусвідомлення.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА Балагушкин Е. Г. Критика современннх нетрадиционних религий. Истоки, сущность, влияние на молодежь. — М., 1983.

Брайчевський М. Ю. Утвердження християнства на Русі. — К., 1989.

Бхакти Веданта Сват Пробхунада. Бхагавад-гита — как она єсть. — Л., 1991.

Велесова книга: Легенди: Міти. Думи. Скрижалі буття укра­їнського народу. — К., 1995. — Кн. 1−4.

Григулевич Й. Р. Пророки «новой истиньї». — М., 1983.

Гуревич П. С. Нетрадиционнне религий на Западе й восточные религиознме культи. — М., 1985.

Дорошенко Д. Короткий нарис історії християнської церк­ви. — Вінніпег, 1970.