Мировая релігія Буддизм

Мировая релігія Буддизм

Реферат студента гр.403 Залай Н.Е.

Министерство середнього та професійної освіти РФ Иркутский Державний Лінгвістичний Университет Кафедра Філософії і Политологии Иркутск 1998.

Вступление

Когда Будда 2500 років тому я виявив просвітління і вже цим показав, що можна звільнитися від невідання, дав своїм послідовникам до рук ключі до вищому і надёжному щастю. Це щастя містить у собі визволення з всіх страждань обумовленого існування, досконале знання природи всіх явищ, і навіть необмежену можливість допомагати іншим шляху до визволенню і просвітленню. Будда тричі повертав Колесо Дхарми, що означає, що він дав три великих циклу навчань, які відповідали різним здібностям учнів, і показували їм шлях на щастя. З того часу у розпорядженні його послідовників є методи, дозволяють досягати такої ж стану досконалого просвітління як Будда.

На протязі життя, у різних життєвих ситуаціях словами, символи чи навіть своїм власним прикладом, Будда давав своїх учнів посібник з таких кроків шляху до визволенню і просвітленню. Оскільки його учнями були люди різних здібностей і менталітету, від зовсім простих до королів, від новачків до архатов і високих бодхисаттв, а як і практикуючі, котрі перебувають на високих щаблях, виник безперервний шлях, який однозначно приводив до мети котрий використовує методи. Усього говорять про 84 000 різних навчань, що діють як протиотрути проти відповідної кількості різноманітних завіс і перешкод. Вчення Будди можна порівняти з гігантської аптекою, де є ліки проти кожної болезни.

Со часів Будди в його послідовників є такі частини всієї повноти навчань, які відповідають їх можливостям, що дозволяє здійснювати подальші кроки у розвитку. Тому на згадуваній протязі 2500-річної історії Буддизму виникли різні традиції. Ці традиції поширилися з Індії за всі азіатським країн і культурам і вже з іншим частинам світла. Центри різних буддійських традицій уже є щодо всьому миру.

Общее кількість буддистів за більшістю відомостей дорівнює десь 400 мільйонам. Сюди ведуть ще ті багато, які з різних причин що неспроможні офіційно назвати себе буддистами. Так, лише комуністичному Китаї близько 150 мільйонів буддистів, котрі за існуючим обставинам навряд чи може відкрито практиковать.

Это кількість постійно росте. Насамперед у країнах останніми роками підвищується інтерес до Буддизму. Але, як і раніше, що потік інформації через засобу масової інформації надзвичайно збільшився, дуже важко скласти уявлення про все Буддизмі, який через більш як 2500 років існування розвинув крайню багатогранність. Найбільш проста модель отримання ставлення до всіх традиціях — поступово переорієнтовуватися під три повороту Колеса Дхарми. Так дізнатися як з’явилася можливість, що з кількох практичних рад, які Будда дав своїм прямим учням, з’явилася світова релігія Буддизм.

Три повороту Колеса Дхармы

Содержание трьох поворотів Колеса Дхарми в коротенько таке: у першому повороті Будда пояснював Чотири Шляхетні Істини, які, з одного боку, ясно показують нашу ситуації у круговерті існування й причини цього, і, з іншого боку, пояснюють ще й визволення з страждань і труднощів і при цьому. У другому повороті колеса Дхарми, а також далі, що природа всіх речей порожня від дійсного, незалежного існування. Ось він вчив найвищої істині - Праджняпарамите. І на третьому повороті, Будда дав вчення про притаманну усім істотам Будда-природе, що вже наділена усіма досконалими якостями просветления.

Если ми розглянемо ці три повороту Колеса Дхарми з погляду різних традицій Буддизму, то перший поворот буде підвалинами традиції Тхеравады, яка, в розрізі Великої Колісниці, Махаяны, описується, як Мала Колісниця, чи Хинаяна. Ця традиція практикується головним чином південних країнах Буддизму, як, наприклад, Шрі Ланка, Бірма, Таїланд, Лаос і Камбоджа. Тут наголос робиться на позитивному зовнішньому поведінці й звільнення від страждань обумовленого існування через усвідомлення відсутності себе у личности.

Второй та третій поворот Колеса Дхарми становлять основу Великої Колісниці - Махаяны. Вона практикувалася переважно у північних країнах Буддизму: Гімалайських — Тибеті, Лхадаке, Непалі, Сиккиме, Бутане, соціальній та Монголії, Китаї, Японії, В'єтнамі, Тайвані, Кореї, і т.д. Назва Махаяна належить до великого настрою цієї Колісниці, бажанню досягти стану Будди у тому, щоб звільнити всіх істот від страждання. У межах Махаяны існує подальше поділ на Колісницю Сутры і Колісницю Тантры. Спрощено можна сказати, що другий поворот Колеса Дхарми переважно утворює Колісницю Сутры, що також є основний практикою більшості країн Махаяны. Колісницю Сутры називають також Колісницею Причини, оскільки тут створюються підстави просвітління. Усвідомлення пустотности або відсутність самості всіх явищ здійснюється з допомогою ретельного дослідження речей і крізь практику відповідної медитації.

Третий ж поворот Колеса Дхарми є найважливішою підвалинами Колісниці Тантры, що у своїй повної формі практикується сьогодні лише Тибетському Буддизмі. У деяких інших традиціях, як, наприклад, переважно подшкол Чань-Буддизма в Китаї і Дзен-Буддизма у Японії, передаються окремі аспекти Колісниці Тантры. Інші назви буддійської Тантры, наприклад, такі: Таємна Мантраяна і Ваджраяна чи Алмазне Шлях. Її називають також Колісницею Плоду, позаяк у ній учень ототожнюється безпосередньо з плодом — досконалим станом Будди. У Тантрах Будда вчив, що найвищі якості просвітління вже є в умі, і треба лише видалити поверхневі завіси, котрі утримують нас від переживання Будда-природы власного ума.

Исторический ракурс

Из історичного поступу Буддизму можна почути, що з практики вмісту цих циклів навчань з’явилися знані нами сьогодні традиції. Хоча саме Будда давав лише усні вчення, але його ранні учні записали ці вчення, і передавали їх далі в початкової формі. Великі буддійські майстра склали пізніше подальші праці, у яких роз’яснювали вчення Будди. Наголос робилося на справжню і точну передачу вчення. Вже Індії через століття виникли різні лінії передач, які можуть організувати три циклу учений.

Непосредственно після часу Будди всіх рівнів навчань було неможливо відкрито практикуватися. Деякі дуже таємними чи передавалися дуже малим кількістю людей. У перші 400−500 років по його Будди, який, відповідно до більшості джерел, жив з 563 по 479 е., відкрито практикувалася лише Мала Колісниця. З у спільній складності 18 подшкол Малої Колісниці лише окремі здобули визнання, ті що постійно опікувалися дійсності передачі. Переважно це були Найстарші (впали: Тхера) в зборах. Звідси й пішло назва Тхеравада (літер. Вчення Найстаріших Ордени), що зараз використовують у ролі терміна для обох нинішніх шкіл Малої Колісниці - Стхавиравадины і Сарвастивадины.

Хотя другий період індійського Буддизму, коли почали відомі махаянские вчення Сутры, триває вже другому столітті е., але перші тексти літератури з Праджняпарамите оприлюднили, таки в Індії вже чільним стало християнське літочислення. Це завдяки двом великим майстрам, передвіщеним Буддой, Нагарджуной і Асангой, які жили у II чи в V столітті н.е., і навіть завдяки великому Університетові Наланды (близько ІІ. н.е.), котрий понад 1000 років було центром отримання й поширення навчань Махаяны. Взагалі можна приблизно говорити періоді в 500 років, коли навчання другого повороту Колеса Дхарми були переважно упорядковані.

Причина того, більшість традицій північного Буддизму містять ці рівні вчення полягає у цьому, що цей період Індію прийшли перші перекладачі, і перевели тексти на свої мови. Вже перше століття н.е. почалося поширення Буддизму по Центральної Азії і Китаю. У третьому сторіччі вчення досягли Бірми, Камбоджі, Лаосу, В'єтнаму і Індонезії. У IV і V століттях багато питань буддійські тексти було переведено китайською мовою Кумараджей (344−413), Хуи-юанем (334−416), та інші. Приблизно близько 520 р. н.е. до Китаю прийшов великий індійський майстер Бодхидхарма і став засновником Чань-Буддизма. Дзен-Буддизм у Японії почався кількома роками пізніше, в 538 р., й у 594 р. він став державної религией.

Затем настав третій великий період індійського Буддизму, час великих йогинов і реалізованих майстрів, про Махасиддх. Послідовники Будди розвинулися і вони здатні практикувати та вищі вчення Будди — Ваджраяну чи Алмазне Шлях. Хоча ці майстра, котрі володіли незвичними здібностями (санскр. Сиддхи), були обох статей і лідери всіх соціальних класів, було також звичайні мандрівні йогины, які часто-густо були дуже незвичні зовнішністю і поведінкою. Традиція Алмазного Шляхи об'єднує найважливіших майстрів у той час у групу 84 махасиддх, головною з яких був Сараха. Як знак реалізації вони складали багато пісень, котрі почали відомі як дохи.

До знищення Буддизму мусульманами і індуїстами можна казати про 1500 роках індійського Буддизму та її трьох великих періодах, приблизно на 500 років кожен. Ці три періоду відповідають трьом поворотам Колеса Дхарми, що означає, що у піку цих періодів таки в Індії практикувалися всіх рівнів вчення Будды.

Когда у восьмому столітті на запрошення тібетського короля Тризонга Децена в Тібет прийшов великий майстер Падмасамбхава (тиб. Гуру Ринпоче) де він поширив Буддизм, він зробив особливе наголос на тантрический аспект вчення, Алмазне Шлях, і зробив його доступне широких шарів. З того часу під Тибетським Буддизмом можна розуміти Алмазне Шлях. Одночасно король дбав про те, щоб у тибетський було переведено багато питань буддійські тексти. Ці ранні вчення, і передачі сприяли розвитку перша з чотирьох великих тибетських традицій, традиції Ньингма, що саме означає Стара традиция.

Позднее, в XXI в. було друге великий період перекладу, у час що його Тібет було принесено подальші передачі. Це спричинило Новим традиціям (тиб. Сарма), у тому числі найвідомішими є Каг’ю, Сакья і Гелугпа.

Марпа Перекладач (1012−1097) приніс в Тібет з Індії особливі передачі, які йшли з майстра Тилопы (988−1069) і вчення Махамудры, складові ядро традиції Каг’ю. Дрогми Лоцава (933−1074) дав лінію передачі індійського майстра Гаядхары (чи Вирупы) Кхёну Кёнчог Гьялпо (1034−1102), і потім заснував традицію Сакья.

Великий індійський майстер Атиша (982−1054), пішов у Тібет разом із перекладачем Ринчен Сангпо (958−1055) і теж його основним учнем Дромтёнпой (1004−1065) заснував традицію Кадампа, вчення якому було пізніше взято в основі традиції Гелуг (чи Ганден) Дже Цонкхапой (1357−1419).

Суть цих передач переважають у всіх чотирьох традиціях однакова, оскільки вони всі спираються на вчення самого Будди і коментар індійських майстрів. Різниця лежить коментарях, які індійські вчителя завжди давали відповідно до предрасположенностями учнів. Отже, вони теж мають різні наголоси. Так, старі школи, наприклад, більш орієнтовані практику, нові ж підкреслюють глибоке вивчення Дхарми. Ці передачі понад тисячу років передавалися у чистій формі, не перериваючись, у результаті незліченні практикуючі досягали повного розуміння природи ума.

И зараз у Тибетському Буддизмі можна через швидкі й ефективні методи Алмазного Шляхи досягти просвітління на користь істот за короткий термін. Адже практика Алмазного Шляхи містить у всі рівні навчань Будди і відбувається під керівництвом кваліфікованих вчителів. Це справжня причина того, чому сьогодні стільки людей в усьому світі відкриваються саме цьому напрямку Буддизму. Якщо, з одного боку, справжня передача гарантує, що мета практики може бути справді досягнуто, і, з іншого боку, коли може бути встановлено пряма зв’язку з справжньої ситуацією тут і він, з повсякденним досвідом, це дозволяє дуже просто прийняти цей подарунок Будди. Різні традиції Буддизму — просто упаковка, у якій перебуває Буддизм. А зміст — це безперервний шлях до здійсненого розуміння природи власного розуму, шлях до необусловленному счастью.

Это був лише лише огляд основних традицій Буддизму. Детальний виклад не умістилось в рамки короткого реферату. Було практично неможливо описати все історичне розвиток, повний зміст окремих шкіл й всю нинішню подшколы. Проте, я сподіваюся, що міг передати цим оглядом якесь невеличке загального уявлення, яке призведе до з того що розмаїття цих традицій буде ще більше запутывающим.

Список литературы.

1. Taranathas History of Buddhism in India Ed. Debiprasad Chattopadhyaya, Motilal Barnasidass Publ., Delhi.

2. Indian Buddhist Pandits, transl. from The Jewel Garland of Buddhist History by Lobsang Norbu Tsonawa, LTWA, Delhi, 1985.

3. History of Indian Buddhism by E. Lamotte, Motilal Barnasidass Publ., Delhi.

4. History of Indian Buddhism by Hirakawa Akira, tr. and ed. by P. Groner, Motilal Barnasidass Publ., Delhi, 1993.

5. Historical Dictionary of Buddhism by Ch. P. S. Prebish, Sri Satguru Publ., Delhi, 1995.

6. Atisha and Buddhism in Tibet, comp. and transl. by Doboom Tulku and Glenn. H. Mullin, Tibet House, Delhi, 1983.

7. The Blue Annals by G.N. Roerich, Motilal Barnasidass Publ., Delhi.

8. The Treasury of Knowledge (tib. She dja kun khyab dzö) by Jamgon Kongtrul Lodrö Thaye, Gangtok, 1983.

9. Журнал «Kagyü Life» № 22.

10.Karma Kagyu Buddhist Network (internet.

11.Сайт Іркутського Буддійського Центру Традиції Карма Каг’ю (internet.