Склад бібліографічної спадщини Івана Захаровича Бойка

Склад бібліографічної спадщини Івана Захаровича Бойка.

Зміст.

Вступ.

РОЗДІЛ 1. Біографія Івана Захаровича Бойка.

1.1 Основні віхи життєвого шляху бібліографа.

1.2 Узагальнююча характеристика творчого доробку фахівця.

РОЗДІЛ 2. ДІЯЛЬНІСТЬ ІВАНА ЗАХАРОВИЧА БОЙКА В ГАЛУЗІ ЛІТЕРАТУРНОЇ БІБЛІОГРАФІЇ.

2.1 Бібліографічна шевченкіана І.З. Бойка, її характеристика.

2.2 «Українські літературні альманахи і збірники ХІХ — поч. ХХ ст. до 1917 р.» як провідна праця вченого в галузі літературної бібліографії.

2.3 Українські письменники та драматурги в бібліографічній діяльності І.З. Бойка.

2.4 Бібліографічні посібники типу «Російський письменник і Україна», їх характеристика.

РОЗДІЛ 3. ІВАН ЗАХАРОВИЧ БОЙКО В УКРАЇНСЬКІЙ БІБЛІОГРАФІЇ ТА БІБЛІОГРАФОЗНАВСТВІ.

3.1 Бібліографічні посібники про І.З. Бойка.

3.2 Творчий шлях бібліографа на сторінках навчальних посібників та в рецензіях.

3.3 Бібліографічна діяльність Івана Бойка в контексті сучасного бібліографознавства.

Висновки.

Список використаних джерел.

Додатки.

Вступ.

У процесі сучасної підготовки висококваліфікованих фахівців-документознавців останнім часом важливого значення набуває їх ознайомлення не лише з теоретичними засадами бібліографознавства, а й з біографіями тих науковців, які доклали чимало зусиль для становлення цієї науки. Серед таких учених варто назвати І.І. Корнєйчика, С. В. Сороковську, Л. Н. Чернеця та інших. Однак найцікавішою є постать Івана Захаровича Бойка — видатного бібліографа та літературознавця другої половини ХХ століття.

Іван Захарович Бойко — один із найталановитіших українських вчених, який зробив великий внесок у розвиток української літературної бібліографії 40−60 рр. XX століття. Він був видатним бібліографом за покликанням душі та серця. На необхідність ґрунтовного вивчення історії бібліографії неодноразово вказували такі відомі українські та російські бібліографознавці як І.А. Айзеншток, М. Т. Биковська, І.Н. Баранов, М. А. Вальо, Л.І. Гольденберг, І.Я. Госин, М. П. Гуменюк, А. М. Катренко, Н. Ф. Королевич, Н. М. Рева, Ф. К. Сарана та інші.

Актуальність дипломної роботи полягає не лише в необхідності комплексного підходу до вивчення біографії та творчої спадщини видатного бібліографа, яка є маловідомою, але і в бажанні реконструювати цілісну картину діяльності вчених, які розвивали цю галузь в 1940;1960;х роках, охарактеризувати значний внесок фундаторів української бібліографії у формування національного бібліографічного репертуару. Тому темою дипломної роботи і була обрана бібліографічна діяльність Івана Захаровича Бойка в контексті сучасного бібліографознавства.

Актуальність роботи диктувалась ще й тим, що в Україні на сучасному етапі відбувається відновлення забутих сторінок з бібліографії, до якого залучені всі установи всеукраїнського та низового рівнів — Національні бібліотеки, обласні універсальні наукові бібліотеки, Книжкова палата України, архіви, музеї та вищі навчальні заклади. Кожен бібліографічний факт чи явище, які мали і мають відношення до історії вітчизняної бібліографії не повинні бути забуті. У дипломній роботі зроблена спроба подати узагальнюючу характеристику бібліографічної діяльності Івана Захаровича Бойка, детально проаналізувати творчу спадщину бібліографа та літературу про нього. Саме цим була продиктована актуальність дипломної роботи.

Мета дипломної роботи полягає в тому, щоб ґрунтовно дослідити основні напрямки бібліографічної діяльності Івана Захаровича Бойка, а також простежити та проаналізувати його праці для збагачення бібліографічної практики сучасних бібліотек та бібліографічних установ.

Завдання роботи полягає в тому, щоб:

— відтворити біографію Івана Захаровича Бойка;

— визначити основні віхи життєвого шляху бібліографа;

— проаналізувати творчий доробок фахівця;

— охарактеризувати діяльність Івана Захаровича Бойка в галузі літературної бібліографії;

— простежити бібліографічну шевченкіану І.З. Бойка;

— розглянути його роботу «Українські літературні альманахи і збірники ХІХ — поч. ХХ ст. до 1917 р.» як провідну працю в галузі літературної бібліографії;

— виявити роль українських письменників та драматургів у бібліографічній діяльності І.З. Бойка;

— проаналізувати бібліографічні посібники типу «Російський письменник і Україна»;

— відтворити постать Івана Захаровича Бойка в українській бібліографії та бібліографознавстві;

— охарактеризувати бібліографічні посібники про І.З. Бойка;

— простежити творчий шлях бібліографа на сторінках навчальних посібників та в рецензіях;

— розглянути бібліографічну діяльність Івана Бойка в контексті сучасного бібліографознавства.

Об'єкт дипломної роботи — бібліографічна діяльність бібліографа, яка знайшла свій прояв на сторінках біобібліографічних нарисів, покажчиків, навчальних посібників та в рецензіях.

Предметом дослідження стали особливості та склад бібліографічної спадщини Івана Захаровича Бойка й літератури про нього, які заслуговують на ретельне вивчення.

Історіографія та джерельна база дослідження.

Сучасне бібліографознавство має у своєму розпорядженні чимало ґрунтовних досліджень та окремих публікацій з бібліографічної діяльності І.З. Бойка. Насамперед, це роботи Н. Ф. Королевич «Українські бібліографи ХХ століття» (К., 1998) та «Українська радянська бібліографія» (К., 1980), М. П. Гуменюка «Українські бібліографи ХІХ — поч. ХХ століття», І.О. Вовченка «Бібліографія художньої літератури та літературознавства на Україні. 1946;1966 рр.», Ф. К. Сарани «Пропагандист художнього слова І.З. Бойко», Л.І. Гольденберга «Українська радянська літературна бібліографія», а також опубліковані праці Івана Бойка й архівні матеріали, здебільшого невідомі та маловідомі.

Дослідник зробив значний внесок у розвиток українознавчої бібліографії красного письменства, персоналій українських бібліографів і діячів культури, у пропаганду бібліографічних покажчиків шляхом їх рецензування. Праці бібліографа зберегли свою інформаційну та наукову вартість і дають можливість повно уявити історію української бібліографії як невід'ємної складової частини загальнонаціональної української культури. Можна з повним правом констатувати, що він поповнив сузір'я провідних бібліографів України другої половини ХХ століття і є взірцем для багатьох фахівців та студентства.

Методологічною основою дослідження послужило узагальнення праць бібліографа про відомі та маловідомі факти з історії вітчизняної бібліографії в контексті сьогодення.

Для досягнення поставленої в роботі мети використовуються такі методи дослідження: історичний, статистичний, аналізу і синтезу, бібліографічний та бібліометричний.

Історичний метод полягає в аналізі процесів, явищ, подій біографічного життя бібліографа в тому контексті та вимірі, у якому вони відбувались.

Статистичний метод передбачає кількісні дані з праць, які видав Іван Бойко. А саме, досліджуючи бібліографічний двотомник «Т. Г. Шевченко: Бібліографія літератури про життя і творчість. 1839−1959», можна визначити за допомогою цього методу, що в покажчику зареєстровано записів літератури: у першому томі - 3689, у другому томі - 5575, а коли до цього числа додати зазначені в анотаціях відгуки, статті в збірниках та інших колективних виданнях, які не мають окремих номерів, то загальна кількість врахованих в першому томі матеріалів складає понад 5000, а в другому — близько 7000 назв.

Метод аналізу використовуємо на початковому етапі дослідження, визначаючи за допомогою нього структуру роботи. Застосування методу синтезу дозволяє об'єднати деякі частини роботи у одне ціле.

Бібліографічний метод допомагає визначити особливості складання Іваном Бойком бібліографічних покажчиків, посібників, оглядів. Цей метод дає змогу визначити тематику і час видання праць бібліографа.

Бібліометричний метод використовуємо під час написання вступу до роботи, визначаючи за його допомоги актуальність теми, внесок окремих фахівців у дослідження проблеми.

Практичне значення роботи полягає в тому, що матеріали дипломної роботи можуть бути використані бібліографами та вченими, які працюють у галузі бібліографії для написання дисертацій та монографій. Вдале висвітлення теми збагатить історичний розділ курсу «Бібліографознавство та бібліографічні ресурси галузі», зацікавить вітчизняних дослідників, які розробляють історичні теми бібліографознавства про життя та діяльність українських бібліографів. Розвиток української бібліографії на сучасному етапі потребує серйозного наукового осмислення спадку фундаторів-бібліографів. Сподіваємося, що запропонована праця стане одним із кроків на цьому шляху.

Апробація. Основні положення бакалаврської роботи були оприлюднені на кафедрі українознавства НАУ під час її попереднього захисту (травень, 2009).

Наявні матеріали, які слугували об'єктом дослідження, дозволили визначити структуру дипломної роботи, яка складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.

Список використаних джерел налічує 71 позицію.

Розділ I. Біографія Івана Захаровича Бойка.

1.1 Основні віхи життєвого шляху бібліографа.

Іван Захарович Бойко — один із найталановитіших українських бібліографів другої половини XX ст. — народився 20 жовтня (2 листопада) 1908 р. у с. Нова Гребля, тепер Роменського району на Сумщині, в сім'ї селянина-бідняка. У 1915;1919 рр. навчався в початковій школі рідного села, а 1923 р. вступив до 7 класу Глинської семирічної школи, яку закінчив у 1924 р. У цьому ж році Іван Бойко вступив до Роменської профтехшколи і закінчив її у 1926 р. Після закінчення профтехшколи завідував клубом у рідному селі й займав посаду секретаря комсомольського осередку [35, с. 47].

У 1927;1931 рр. І.З. Бойко навчався на факультеті мови та літератури Харківського інституту народної освіти. Протягом 1931;1933 рр. навчався в аспірантурі Інституту Тараса Шевченка і після її закінчення займався редакційно-видавничою діяльністю у видавництві «Рух», яке випускало художню літературу, працював у Харківському обласному радіокомітеті, в газеті «За соціалістичне землеробство» та ін. Ще в інституті бібліограф знайомиться зі своєю майбутньою дружиною, Анною Борисівною Кониською, яка навчалася на тому ж факультеті [35, с. 50]. Пізніше у щасливої родини народились син і донька, на виховання яких батьки віддали всю свою душу.

Через деякий час, як зазначає Н. Ф. Королевич, Іван Бойко стає членом літературної організації письменників України «Молодняк», пише вірші та оповідання. У видавництві «Молодий більшовик» виходить його перша збірка поезій «Парують землі» (Xарків; Київ, 1931), оповідання «Чумчирик» (Харків; Одеса, 1931), «Новели зросту» (Харків, 1932) [36, с. 75].

Доцільно було б відмітити, що Іван Захарович виступає і як перекладач. Саме йому належить майстерний переклад «Гренади» М. Светлова українською мовою. Втім, тогочасна політизована марксистсько-ленінська критика творчість Івана Бойка сприйняла негативно, називаючи його «куркульським письменником», і ця несправедливість так вплинула на Івана Захаровича, що він, наскільки відомо, ніколи не повертався до художньої творчості [37, с. 124].

І.З. Бойко був добрим наставником і помічником багатьох літераторів, а інколи й редактором перших книг українських авторів. Слід зазначити, що саме ця редакторська праця, а також прекрасне знання літератури дуже йому знадобилися у подальшій бібліографічній діяльності, яка й стала головною та улюбленою справою життя.

У 1935;1936 рр. Іван 3ахарович Бойко служив у лавах Червоної армії, потім знову займався редакторською роботою [5, с. 508]. А з 1938 р. працював бібліографом Бібліотеки Академії Наук України. У квітні 1938 р. почав працювати консультантом з питань української літератури в бібліотеці АН УРСР (тепер НБУ ім. В. Вернадського) у м. Києві [7, с. 84].

Іван Захарович у Національній бібліотеці України ім. В. Вернадського працював разом з багатьма відомими бібліографами, одним з яких є Нінель Федорівна Королевич. Пропрацювавши один з одним понад 10 років, вони мали дуже гарні стосунки. Нінель Федорівна зазначає, що це була дуже працьовита, старанна та добра людина [39, с. 202]. Н. Ф. Королевич написала статтю до 75-річчя з дня народження І.З. Бойка, назвавши її «Герой бібліографічної романтики», де коротко висвітлила життєвий шлях бібліографа, охарактеризувала головні бібліографічні праці, показала все нове, що було введено ним в бібліографічну практику, а також проаналізувала виконані бібліографом письмові довідки, які зберігаються в архіві довідково-бібліографічного відділу Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського.

І.З. Бойко був учасником Великої Вітчизняної війни. У боях за Будапешт дістав тяжке поранення. У бойовій характеристиці на нього командир першої стрілецької роти гвардії капітан Ломановський відзначав, що, «виконуючи обов’язки рядового бійця, показав себе у тяжких наступальних боях при ліквідації оточеного групування ворога в м. Будапешті відважним і хоробрим воїном», що свідчить про його завзятість та патріотизм. За бойові заслуги був нагороджений орденом Червоної Зірки і багатьма медалями [39, с. 215].

Після демобілізації з лютого 1946 р. і до останніх днів свого життя Іван Захарович Бойко працював головним бібліографом Центральної наукової бібліотеки Академії Наук України (тепер НБУ ім. В. Вернадського), де і виявив неабиякі здібності талановитого бібліографа, широкий світогляд і прекрасне знання українського та російського красномовного письменства, культури та їх взаємозв'язку, а також взаємин з літературами інших народів світу.

Також вчений активно співпрацював з Українською Радянською Енциклопедією, до 1-го видання якої написав понад 30 статей з історії бібліографії та журналістики.

Поет-академік М. Бажан — організатор і керівник Української Радянської Енциклопедії - у вітальному листі до Івана Бойка стверджував: «Ми високо цінуємо підготовлені Вами бібліографічні видання. В той же час відзначаємо Вашу плідну участь у підготовці статей і допомогу в обробці бібліографічних матеріалів в Українській Радянській Енциклопедії» [15, с. 30].

За досягнуті успіхи в розвитку української науки І.3. Бойко 21 квітня 1967 р. був нагороджений медаллю «За трудову доблесть». Ювілеї бібліографа відзначені в пресі, а Львівська наукова бібліотека підготувала покажчик, присвячений бібліографу.

Понад 30 років своєї трудової діяльності Іван Захарович пов’язав з бібліографічним відділом Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського.

Варто підкреслити, що Іван Бойко ще при житті заслужив повагу і визнання за свою скромну, благородну роботу. Він був працелюбом, принциповим і надзвичайно вимогливим, навіть настирливим у своїй подвижницькій праці, завжди уважним до читачів, справжнім бібліографом-романтиком.

Помер видатний бібліограф 25 квітня 1970 р. Герой романтики пішов з життя, коли йому було 62 роки, залишивши після себе не тільки значний творчий доробок, а й дружину, двох дітей та п’ятьох онуків.

1.2 Творчий доробок фахівця, його узагальнююча характеристика.

Іван Захарович Бойко зробив великий внесок у розвиток української літературної бібліографії 40−60 рр. XX століття, який розкрив його індивідуальність як бібліографа. Він прокладав нові шляхи, розробляв нетрадиційні методи бібліографування літератури, здійснював величезну роботу пов’язану з довідками. Його праці, перш за все, стосувалися персональних бібліографічних покажчиків, присвячених українським письменникам XIX — XX століть [30, с. 94].

Івану Захаровичу належить до 80 друкованих праць, серед яких покажчики науково-допоміжного й рекомендаційного характеру, бібліографічні пам’ятки, списки, огляди, присвячені в основному питанням української та російської літератур, частково історії й журналістиці.

Перша бібліографічна праця І.З. Бойка була присвячена поетові-революціонерові П. А. Грабовському і з’явилася друком у 1939 році [4, с. 10]. З того часу бібліограф надрукував понад 70 праць, які стосувалися питань української літератури. Зокрема, цінним є покажчик «Іван Якович Франко», випущений до 100-річчя з дня народження письменника. У покажчику застосована чітка та продумана систематизація матеріалу, а змістовні анотації сприяють розкриттю багатогранної творчої спадщини Івана Франка [11, с. 135].

Ще напередодні Великої Вітчизняної війни І.3. Бойко уклав свої перші невеликі бібліографічні посібники. Вони були присвячені Т. Шевченку, П. Грабовському, М. Кропивницькому, О. Кобилянській та ін. У післявоєнний час виходять його основні бібліографічні праці, зокрема про Т. Шевченка, І. Франка, П. Тичину, О. Гончара [12, с. 56].

У 1951 р. Іван Бойко підготував бібліографічний покажчик «Павло Тичина». Це була перша ґрунтовна праця, в якій були зібрані твори та їх переклади видатного українського поета, починаючи з 1918 року — року виходу книги «Сонячні кларнети» — до 1950 року [10, с. 73].

Однією з друкованих праць Івана Бойка був бібліографічний список «Що читати з Шевченка і про Шевченка», вміщений у четвертому номері журналу «Комуністична освіта» за 1939 р [70, с. 154]. З того часу з’явилося близько 30 бібліографічних праць, укладачем чи співукладачем яких був бібліограф. До них належать персоналії українських письменників дожовтневого й радянського періодів, тематичні бібліографічні покажчики, списки, бібліографічні огляди з питань художньої літератури й літературознавства та історії.

Помітний вклад зробив Іван Бойко в бібліографування літератури про російсько-українські літературні зв’язки. Цікавили його й питання журнальної бібліографії та бібліографії українських альманахів і збірників. Окремо слід сказати, що Іван Бойко досить часто звертався до такої недостатньо розробленої на той час ділянки бібліографічної роботи, як бібліографія другого ступеня.

Велику роботу провів І.З. Бойко як один з укладачів двотомної Шевченкіани. Високий професіоналізм і неабиякі організаторські здібності Івана Захаровича яскраво проявилися при укладанні двотомного бібліографічного покажчика, присвяченого Тарасу Шевченку [1, с. 145]. Вихід з друку цього покажчика, приуроченого до 150-річчя від дня народження великого Кобзаря, був знаменною подією в культурному житті України. Кілька років працював над створенням цієї унікальної шевченкіани колектив київських і львівських бібліографів під керівництвом Івана Бойка, який був його душею, натхненником, організатором і активним співавтором. Робота Івана Захаровича у цій сфері не обмежувалася старанним збиранням матеріалу і його описом: він був керівником групи бібліографів, які підготували цю вартісну бібліографію.

Видання цього фундаментального покажчика стало видатною подією не тільки в українській літературній бібліографії, а й у літературознавстві в цілому, і супроводжувалося схвальними рецензіями, опублікованими як в Україні, так і за її межами [6, с. 79].

У 1954 р., коли пожвавилася робота в галузі франкознавства в зв’язку з наближенням 100-річного ювілею письменника, вийшов друком анотований покажчик І.З. Бойка «Іван Франко. 1856−1916», який мав допомогти широкому колу читачів у вивченні творчої спадщини письменники, його життєпису, громадської діяльності, зв’язків з літературами інших народів світу [25, с. 130].

Іван Бойко зарекомендував себе і як автор багатьох рецензій та відгуків. В одній з своїх рецензій на працю О. Куща «Осип Маковей» бібліограф вказує на значну дослідницьку роботу, проведену на підставі архівних і рукописних матеріалів щодо виявлення творів і перекладів Осипа Маковея, літератури про життя та діяльність, розкриття його псевдонімів та криптонімів. Також одного з провідних бібліографів Ф. Сарану називає «штурманом книжкового моря». Федір Сарана, в свою чергу, маючи дружні стосунки з Іваном Бойком, віддає йому належну повагу та пошану, як одному з українських бібліографів, які заклали фундамент української бібліографії після 1917 р [58, с. 115].

Одностайне схвальне визнання громадськості України заслужила загальнолітературна бібліографічна праця «Українські літературні альманахи і збірники XIX — початку XX ст.» (1967) — остання праця І.З. Бойка, яка вважається класичною. Вона є першою спробою зібрати в повному обсязі всі українські альманахи і збірники, що відіграли значну роль в розвитку української літератури та й взагалі культури XIX — початку XX ст. і були чи не єдиним місцем (за відсутністю періодичних видань), де друкувались українські письменники. Більшість з цих видань давно стала бібліографічною рідкістю і відсутня навіть у найбільших бібліотеках України. Унікальність цього покажчика полягає ще й в тому, що зміст усіх альманахів і збірників було аналітично розписаний: після їх опису йде перелік усіх публікацій, вміщених в них [41, с. 229].

Ця праця з’явилася друком у 1967 р. Широке охоплення матеріалу, повне, старанне його розкриття, система допоміжних покажчиків — усе це робить бібліографічну працю І.З. Бойка про альманахи незамінним довідковим посібником.

Важливу роль у розвитку української дожовтневої літератури відіграли зазначені альманахи і збірники. Цей бібліографічний посібник є першою спробою зібрати в більш-менш повному вигляді українські альманахи й збірники дожовтневого періоду, що виходили як в Україні, та і в Росії українською і російською мовами. Подано зміст понад 200 альманахів і збірників та розміщено їх у хронологічній послідовності. До цього покажчика ввійшли альманахи й збірники літературно-художні, літературно-критичні, частково літературно-наукові, тому вся праця має назву «Українські літературні альманахи й збірники ХІХ — початку ХХ ст.» [8, с. 217].

Іван Захарович Бойко — це перший бібліограф, який розкрив питання російсько-українських відносин. Чимало зробив І.3. Бойко для висвітлення бібліографії російсько-українських літературних зв’язків, уклавши такі праці, як «Пушкін і Україна», «Гоголь і Україна», «Короленко і Україна».

Він склав ряд цікавих покажчиків про російських письменників і був одним із ініціаторів створення бібліографічних праць типу «Російський письменник і Україна». Ним була відпрацьована композиційна структура таких покажчиків, де подані твори певного письменника, видані в Україні (в оригіналі і в перекладі українською мовою), а також та література, що розкриває його творчі зв’язки з Україною. Тут також наводяться матеріали про перебування російського письменника в Україні, відзначення його ювілейних дат і вшанування пам’яті [71, с. 50].

Певним внеском І.З.Бойка в розробку бібліографії журнальних статей є «Систематичний покажчик змісту журналу «Основа» та бібліографія другого ступеня — покажчик «Т. Г. Шевченко. Бібліографія бібліографії» [13, с. 30].

Івану Захаровичу Бойку належать також бібліографічні праці краєзнавчого характеру, а саме «Крик в українській літературі», бібліографії на суспільно-політичну тематику, наприклад, «300-річчя возз'єднання України з Росією» тощо.

Окремо слід сказати, що І.З. Бойко є автором багатьох статей з історії української літератури та журналістики, надрукованих в Українській Радянській Енциклопедії [6, с. 79].

На фоні багатоаспектної діяльності І.З. Бойка як головного бібліографа ЦНБ АН України особливо виділяється його довідково-бібліографічна діяльність. Блискуча ерудиція, знання джерел і, особливо, глибока інтуїція дозволили Івану Захаровичу швидко і якісно виконувати найскладніші як усні, так і письмові довідки переважно у гуманітарній сфері. У фонді виконаних письмових довідок, організованому в довідково-бібліографічному відділі Наукової Бібліотеки України ім. В. Вернадського у 1950 р., зберігається масив різноманітних довідок, складених І.З. Бойком. До нього із запитами зверталися як наукові працівники, діячі культури, письменники, критики, так і викладачі вузів, вчителі, студенти, бібліотекарі і бібліографи, керівники художньої самодіяльності та ін. Аналіз довідок, виконаних Іваном Захаровичем, показав, що запити надходили з різних міст і місцевостей СРСР і географія їх дужа широка: Москва, Ленінград, Тбілісі, Алма-Ата, Ростов-на-Дону, Махачкала, Гомель, Іркутськ, Таганрог, Барнаул, Самарканд, Іжевськ, не говорячи вже про міста і села України. Велика кількість запитів була від бібліотек, різних видавництв, музеїв, українського радіо і телебачення, Спілки письменників України, різних закордонних установ тощо.

Найбільше виконано довідок, присвячених українським і російським письменникам, їх взаємозв'язкам. Взаєминам українських письменників з російськими присвячені довідки типу «Т. Шевченко і М. Гоголь», «М. Вовчок і декабристи». Творчі контакти письменників відбиті у таких довідках, як «К. Рилєєв і Україна», «Д. Писарев і українська література», «Переклади М. Ю. Лермонтова в українських альманахах XIX — поч. XX ст.», «М. Горький і М. Коцюбинський», «О. Купрін в українських публікаціях». Для різних республіканських бібліотек Азербайджану, Вірменії, Грузії, Латвії, Молдови, Естонії, Татарської АРСР та інших були виконані довідки про переклади в Україні творів письменників народів СРСР Я. Купали, Я. Коласа, Саят-Нови, І. Чавчавадзе та ін. Більш скромне місце посідає у довідково-бібліографічній діяльності І.3. Бойка тема відбиття співдружності із зарубіжними країнами, наприклад, довідки «Українська школа в польській літературі», «І. Франко і чеська література», «Переклади Т. Шевченка слов’янськими мовами» та ін.

У довідково-бібліографічній діяльності І.3. Бойка, зокрема, у виконанні письмових довідок на запити читачів (а були ще сотні усних довідок), найбільш плідними були 1950;ті роки. Це був період, коли справжня бібліографічна база художньої літератури і літературознавства в Україні тільки починала створюватися і довідки виконувалися або паралельно з укладанням фундаментальних бібліографічних покажчиків, або передували їм. Нерідко пошуки відповідей на запити читачів вимагали колосальних затрат часу, а іноді і великої науково-дослідної роботи. Часто-густо треба було ставати слідопитом, і недарма постійні читачі бібліотеки, а серед них було і багато відомих письменників, режисерів й акторів приходили по бібліографічну допомогу тільки до Івана Захаровича. Його методи бібліографічної евристики були повчальними і для колег, і для молоді, яка тільки починала свій трудовий шлях у царині української бібліографії.

У відділі, де працював Іван Захарович, велась найбільша довідкова картотека бібліотеки. Це була дуже відповідальна робота, оскільки майже вся допомога у наданні довідок з боку бібліографа надавалася в усній формі, тому Іван Бойко завжди плідно працював. Його бібліографічна самоосвіта не зупинялась після закінчення робочого дня. Бібліограф постійно читав різноманітну літературу для того, щоб бути корисним у довідковій діяльності. Тогочасні довідки, на відміну від сучасних, потребували часу та праці науковців та співробітників бібліотеки, особливо діяльності Івана Бойка.

Праці І.3. Бойка відзначаються актуальністю, новаторством, оригінальністю. Вони дають уявлення про різні аспекти бібліографічної діяльності Івана Захаровича. А підготував він понад 40 різних бібліографічних посібників — загальнолітературних, персональних, тематичних, краєзнавчих, написав більше 30 статей з історії бібліографії та журналістики для 1-го видання Української Радянської Енциклопедії.

Крім бібліографічних праць, Івану Бойку належить кілька десятків статей, заміток, надрукованих в Українській Радянській Енциклопедії, журналах, газетах. У них він порушував питання української преси дожовтневого і радянського періодів, подавав біографічні матеріали про українських письменників, бібліографів тощо. Певна частина виступів Івана Бойка в періодичній пресі - це інформації про книжково-ілюстративні виставки, що їх влаштовувала ЦНБ АН УРСР в Києві (виставки, присвячені В.Г. Бєлінському, О. Кобилянській), замітки про українських і російських письменників тощо.

Серед українських радянських бібліографів 1940;1960;х років Іван Бойко зайняв визначне місце головним чином завдяки бібліографічним покажчикам про Тараса Григоровича Шевченка, про українські альманахи і збірники XIX — початку XX ст. і про російських та українських письменників.

При аналізі його бібліографічних праць нерідко звучало слово «вперше»: зібрав і забібліографував українські літературні альманахи і збірники XIX — поч. ХХ ст.; започаткував покажчики типу «Російський письменник і Україна»; видав перший покажчик другого ступеня про Тараса Шевченка; удосконалив систему допоміжних «ключів» до покажчиків (особливо це стосується предметно-тематичного покажчика й іменного покажчика) і т.п. Його праці відзначалися високим професіоналізмом і бібліографічною культурою, деякі з них є класичними [22, с. 30].

Таким чином можна сказати, що Іван Захарович Бойко був видатним бібліографом за покликанням душі та серця. Майже все своє життя він служив бібліографії.

Іван Бойко був видавцем, перекладачем та громадським діячем. Ще при житті заслужив повагу і визнання за його скромну та благородну роботу. Він був принциповим й надзвичайно вимогливим як до себе, так і до своїх товаришів, уважним до читачів, настирливим у своїй подвижницькій праці бібліографа-романтика. Не дарма український літературний критик Л. Косарик привітав його: «Любий наш герой бібліографічної романтики» [39, с. 206]. Під такою ж назвою вийшла стаття до 75-річчя від дня його народження. А видатний український бібліограф Ю. О. Меженко так звернувся до ювіляра у день його 60-річчя: «Кажуть, що не марно прожив той, хто за своє життя посадив бодай одне дерево. А Ви посадили цілий зелений та ще й густенький гай».

Іван Захарович завжди працював чесно, самовіддано, в ім'я України, її духовного та культурного відродження. Підготовлені Бойком бібліографічні видання високо цінуються багатьма бібліографами. Також його плідна участь у підготовці статей і допомогу в обробці бібліографічних матеріалів в Українській Радянській Енциклопедії є досить вагомою. Це була людина інтелігентна, широкої ерудиції, високих професійних знань, які він показував коли працював головним бібліографом в Національній бібліотеці України ім. В. Вернадського.

Вчений-бібліограф зробив великий внесок у розвиток української та російської бібліографії, про що свідчать такі праці як «Пушкін і Україна», «Гоголь і Україна», «Короленко і Україна». Великої уваги заслуговують такі його праці, як «Українські літературні альманахи і збірники ХІХ — поч. ХХ ст. до 1917 р.», його бібліографічна шевченкіана та ін.

Іван Бойко був професіоналом високого класу, який зробив достойний внесок у скарбницю української літературної бібліографії 40−60 рр. ХХ ст. Його праці відзначалися типологічною різноманітністю, новаторськими пошуками в методиці складання покажчиків — від невеликих рекомендаційних покажчиків до бібліографічного двотомника «Т. Г. Шевченко: Бібліографія про життя і творчість (1839−1959)».

Його бібліографічні праці були і тепер є надзвичайно актуальними та потрібними в наш час, стали невичерпним джерелом, до якого звертаються дослідники української культури.

Іван Бойко зробив значний внесок у розвиток українознавчої бібліографії красного письменства, персоналій українських бібліографів і діячів культури, у пропаганду бібліографічних покажчиків шляхом їх рецензування. Праці бібліографа зберегли свою інформаційну та наукову вартість і дають можливість повно уявити історію української бібліографії як невід'ємної складової частини загальнонаціональної української культури. Можна з повним правом констатувати, що він поповнив сузір'я провідних бібліографів України другої половини ХХ століття.

Розділ II. Діяльність Івана Захаровича Бойка в галузі літературної бібліографії.

2.1 Бібліографічна шевченкіана І.З. Бойка, її характеристика.

Спадщина Тараса Григоровича Шевченка, геніального поета, художника, мислителя, революціонера-демократа, належить не тільки українському народові, а й усім народам Радянського Союзу; вона дорога і близька всьому прогресивному людству. В Україні, у братніх республіках СРСР та за рубежем рік у рік поширюються видання творів Т. Г. Шевченка та літератури про його життя та діяльність. Чим далі збільшується потік шевченківської літератури, тим все гостріше відчувається потреба в повній науковій бібліографії Шевченка, яка б відбила значні досягнення радянського шевченкознавства, подала в історичному плані, що видавалося раніше в республіках соціалістичного табору та в інших зарубіжних країнах [3, с. 120].

Професіоналізм і організаторські здібності яскраво виявилися при укладанні Іваном Бойком капітального двотомного бібліографічного покажчика, присвяченого Т. Г. Шевченку (за редакцією члена-кореспондента АН УРСР Є.П. Кирилюка). Вихід з друку цього покажчика, приуроченого до 150-річчя від дня народження великого Кобзаря, був знаменною подією в культурному житті України. Кілька років над створенням цієї унікальної Шевченкіани працював колектив київських і львівських бібліографів (М.В. Булавицька, Г. М. Гімельфарб, О.Д. Кізлик, Є.Є. Кравченко, Л.В. Беляєва, К.Є. Скокан) під керівництвом І.3. Бойка, який був його душею, натхненником, організатором і активним співавтором. Він зумів підібрати і згуртувати цей колектив [31, с. 88].

Бібліографічний покажчик «Тарас Григорович Шевченко. Література про життя і творчість» (т. 1 — 1839−1916 рр. і т. 2 — 1917;1959 рр.) є спробою складання однієї з частин зведеної наукової шевченківської бібліографії.

Ця праця вийшла в 1963 р. Покажчик уклала група бібліографів ЦНБ АН УРСР (тепер НБУ ім. В. Вернадського) та ЛНБ АН УРСР (Ленінська наукова бібліотека) під керівництвом І. Бойка [32, с. 209].

Цей покажчик включає вітчизняну літературу (російську, українську та літературу мовами народів СРСР), видану за 1839−1916 рр. на території царської Росії, Галичини, Буковини, Закарпаття, а за 1917;1959 рр. — на території СРСР в теперішніх адміністративних межах (Російська РФСР, Українська РСР, братні республіки Радянського Союзу). Таким чином, у покажчику представлена і література західних областей України та інших вітчизняних земель до їх возз'єднання в єдиній Радянській соціалістичній державі [33, с. 100].

При складанні бібліографії за весь охоплений період були опрацьовані каталоги і фонди Державної публічної бібліотеки АН УРСР, Львівської бібліотеки АН УРСР, найбільших бібліотек Радянського Союзу, архівів та музеїв, використані наявні бібліографічні покажчики, як присвячені Шевченкові, так і загальні бібліографічні огляди та замітки, «Літописи друку» УРСР та СРСР, що реєструють книги, журнальні та газетні статті, рецензії [38, с. 206]. Також були суцільно переглянуті численні періодичні українські видання, літературно-мистецькі і громадсько-політичні журнали, збірники і альманахи, центральні та обласні газети УРСР, основні періодичні видання СРСР (російською мовою).

Весь поданий в бібліографії матеріал описаний «de visu». У поодиноких випадках, якщо література описувалася за джерелами, це позначено у відповідних місцях зірочкою (*) [43, с. 202].

Література першого тому подається у двох розділах:

1. В.І. Ленін і дожовтнева «Правда» про Т. Г. Шевченка.

2. Бібліографія літератури про життя і творчість Т. Г. Шевченка. 1839−1916.

Зібрана в першому розділі література висвітлює ставлення В.І. Леніна до вшанування пам’яті Т. Г. Шевченка в дореволюційний час, подає оцінку творчості поета дожовтневою більшовицькою пресою. Література в розділі розподіляється за роками публікації, але твори В.І. Леніна — за роками їх написання [46, с. 120].

Другий розділ містить літературу про життя і творчість Т. Г. Шевченка: книги, збірники, журнальні та газетні статті, огляди, замітки, різні публікації, рецензії на видання творів Шевченка і літературу про нього.

Перший том охоплює літературу, видану на території Росії, Галичини, Буковини, Закарпаття протягом 1839−1916 рр. Тут забібліографовано і деякі зарубіжні видання вільної української та російської преси, опубліковані в Женеві, Лондоні, Лейпцигу, Празі тощо. Особливу увагу приділено прижиттєвим публікаціям і виданням перших років після смерті поета [48, с. 75].

З основного ряду в кожному році виділено окремо матеріали, що стосуються вшанування пам’яті Т. Г. Шевченка. Тут подаються книги, статті, замітки та повідомлення в періодичних виданнях про шевченківські роковини і ювілеї, будівництво пам’ятників, впорядкування могили, про заборонні дії царської влади щодо вшанування та увічнення пам’яті поета [54, с. 345].

Література другого тому наводиться в чотирьох розділах:

1. Постанови Комуністичної партії та Радянського уряду про вшанування пам’яті Т. Г. Шевченка.

2. Література про життя і творчість Т. Г. Шевченка. 1917;1959.

3. Матеріали до бібліографії літератури про життя і творчість Т. Г. Шевченка мовами народів СРСР (за радянський і дореволюційний періоди).

4. Бібліографія бібліографії видань творів Т. Г. Шевченка та літератури про нього. 1840−1959 рр.

Другий том бібліографічного покажчика «Т. Г. Шевченко. Бібліографія літератури про життя і творчість» включає вітчизняну літературу, видану на території Радянського Союзу (в теперішніх адміністративних межах). Література мовами народів СРСР про поета та бібліографічні видання, присвячені Т.Г. Шевченкові, враховуються в цьому томі як за радянський, так і за дореволюційний періоди.

Другий том охоплює літературу, видану на території Радянського Союзу в 1917;1959 рр.

Окремо подано розділ «Матеріали до бібліографії про життя і творчість Т. Шевченка мовами народів СРСР», складений на основі матеріалів, що знаходиться в бібліотеках союзних і автономних республік СРСР. З особливою старанністю укладачі виявляли забуті і маловідомі публікації, встановлювали авторство багатьох невідомих раніше робіт, тобто працювали як справжні слідопити-науковці.

Матеріали першого розділу свідчать про виняткову увагу Комуністичної партії і Радянського уряду до збереження спадщини Шевченка та увічнення його пам’яті. Бібліографічний список постанов в такому повному обсязі подається вперше. Документи розташовані за хронологією дат їх прийняття, які здебільшого збігаються з датами їх опублікування.

Другий розділ — бібліографія літератури про життя і творчість Т. Г. Шевченка — містить назви монографій, збірників, праць і записок науково-дослідних та учбових закладів, журнальних і газетних статей, оглядів, повідомлень, публікацій, заміток, рецензій на видання творів Шевченка та літератури про нього [64, с. 70].

У покажчику зібрані матеріали про пам’ятники, музеї, заповідники, пам’ятні місця, присвоєння імені Шевченка різним установам і закладам, про лекції, вистави, фільми, присвячені Шевченкові, урочисті збори, пленуми, сесії, мітинги, виставки та інші заходи, спрямовані на масове відзначення роковин і ювілеїв Шевченка.

До третього розділу ввійшла література про життя і творчість Т. Г. Шевченка мовами народів СРСР.

Розташування літератури в цьому розділі прийнято за мовами національних республік, а всередині кожної мови за алфавітом авторів або назв. Порядок опису і склад цієї літератури пояснені в короткому вступі до розділу.

Четвертий розділ, який завершує обидва томи покажчика, охоплює бібліографію бібліографії видань творів Т. Г. Шевченка і літератури про нього за 1840−1959 рр. З можливою повнотою у цьому розділі подається загальний перелік бібліографічних покажчиків, списків та оглядів, виданих окремо і опублікованих в книгах і періодичних виданнях, каталогів, путівників, довідників та інших матеріалів, які є джерелом шевченківської бібліографії. Хронологічний порядок розміщення радянських і дореволюційних матеріалів відбиває історію питання про створення бібліографії Т. Г. Шевченка [66, с. 151].

Всього в покажчику зареєстровано записів літератури: в першому томі 3689, в другому томі 5575, а коли до цього числа додати зазначені в анотаціях відгуки, статті в збірниках та інших колективних виданнях, які не мають окремих номерів, то загальна кількість урахованих в першому томі матеріалів складає понад 5000, а в другому — близько 7000 назв [65, с. 213].

Уся література в обох томах описується і розміщується за роками першого видання або публікації, а наступні перевидання збираються під першим.

На перевидані в радянський час праці дореволюційних авторів (Бєлінського, Герцена, Чернишевського, Добролюбова, Франка, Грабовського та ін.), які зібрані під першодруком у першому томі бібліографії, в другому томі у відповідних роках подається тільки посилання.

Критичні матеріали та рецензії на книги і статті про Шевченка подаються разом з цими виданнями в хронологічному порядку під заголовком «Відгуки».

Рецензії на видання творів Т. Г. Шевченка описуються за автором і назвою, а коли рецензія не підписана і не має назви — під умовною назвою «[Рецензія]». Повний опис рецензованого видання шевченківських творів виноситься в анотацію [67, с. 125].

Рецензії на прижиттєві видання творів Шевченка описуються Іваном Бойком як літературні статті, оскільки вони є першими оцінками творчості поета тогочасною критикою.

При описі літератури бібліограф, зокрема за ювілейні роки, вживає груповий запис статей і заміток різних авторів та безавторських матеріалів, присвячених одній темі (питанню, події). Ювілейні матеріали про вшанування пам’яті Шевченка, об'єднані однією темою, групуються в хронологічному порядку під умовною назвою в квадратних дужках, а прийнята автором форма підпису наводиться наприкінці бібліографічного опису (під заголовком «Підпис») [29, с. 7].

Література в покажчику анотована, за винятком тих випадків, коли назва книги або статті визначає зміст матеріалу. В анотаціях розкривається зміст збірників, наукових записок і журналів, повністю або частково присвячених Шевченкові, а також монографій, які мають назви розділів.

Опис матеріалів провадився за загальноприйнятими правилами українського правопису. В необхідних випадках зберігалися лексичні особливості мови оригіналу.

Довідковий апарат кожного тому складено окремо:

1. Предметно-тематичний покажчик літератури про життя і творчість Т. Г. Шевченка.

2. Алфавітний покажчик імен та матеріалів, описаних за назвою.

3. Покажчик використаних періодичних видань.

Укладачі провели велетенську роботу з виявлення необхідних матеріалів про життя і творчість поета за 120 років — від 1839 р. до 1959 р. Вони переглянули покажчики російських і українських бібліографів — М. Гербеля, Г. Геннаді, братів Ламбіних, В. Межова, М. Комарова, І. Левицького, І. Айзенштока, І. Плевака, М. Яшека та інших, численні списки, огляди, опрацювали середтекстові та підрядкові посилання у всіх шевченкознавчих публікаціях. Було також переглянуто каталоги багатьох великих бібліотек не тільки України, а й всього тодішнього СРСР, фонди архівів, музеїв тощо. Це дозволило значно повніше відбити літературу про Тараса Шевченка у порівнянні з відомими покажчиками М. Комарова, М. Яшека та ін. До покажчика включено історико-літературні документи, монографії, статті із збірників, періодичних видань, численні хронікальні матеріали, що свідчать про різне ставлення прогресивних та реакційних кіл Росії до пам’яті Шевченка, про глибоку пошану до нього народів світу. І.З. Бойко зазначає, «що при перегляді de visu шевченківської літератури нами усунені багаточисленні помилки, що були допущені при описі цих матеріалів бібліографами минулого» [62, с. 89].

Бібліографи, які укладали покажчик надіслали листи у десятки бібліотек, в тому числі сорока зарубіжних країн. Вони склали велику картотеку з 30 тисячами анотованих карток. У покажчику не прагнули представити всі виявлені матеріали, а в процесі їх вивчення відбирали ті, що відбивають головні тенденції в шевченкознавстві: другорядні, компілятивні, випадкові укладачі відкидали (щоправда це не завжди вдалося зробити). У результаті титанічної праці з вивчення літератури, її відбору (ясна річ, що укладачам довелося вилучати публікації так званих «буржуазних націоналістів», які всіляко «перекручували» роль і значення поета) у двотомний покажчик було включено 12 тисяч бібліографічних записів шевченкознавчої літератури.

Для порівняння вкажемо, що покажчик М. Комарова «Тарас Шевченко в литературе и искусстве» (Одеса, 1903) має 1200 записів [31, с. 90].

Двотомник, підготовлений під керівництвом І.3. Бойка, має хронологічне групування літератури, що сприяє історичному підходу до вивчення шевченкознавства більш як за 100 років. Укладачі розробили методику бібліографічного опису та анотування. Довідкові анотації найчастіше подавалися там, де за назвою публікації важко було зрозуміти її зміст і відношення до Тараса Шевченка.

Разом з І.З. Бойком над складанням бібліографічного покажчика працювали співробітники бібліографічного відділу Державної публічної бібліотеки АН УРСР Г. М. Гімельфарб, М. В. Булавицька, К.Є.Скокан, Л.В. Бєляєва та співробітники Львівської бібліотеки АН УРСР О.Д. Кізлик, Є.Є. Кравченко за участю М. О. Мороза [64, с. 52].

У суцільному перегляді періодичних та інших видань брали участь співробітники Державної публічної бібліотеки АН УРСР Р. Я. Королик, В. В. Павлова, І.Г. Петренко, Є.М. Пузирьов.

Автори покажчика висловили щиру подяку за допомогу у пошуках та описі шевченківських матеріалів шевченкознавцю М. М. Новицькому, бібліографам Ф.К. Сарані та Ю.Й. Бібіло, аспірантові Р. Я. Романцю і А.А. Куніній [48, с. 74].

При формальному хронологічному розташуванні літератури особливого значення набуває науково-допоміжний апарат покажчика. Тому особливо детально розроблено предметно-тематичний покажчик, який є першою спробою створення допоміжного покажчика про життя і діяльність Т. Г. Шевченка, що охоплює широке коло тем і окремих питань, значно підвищує інформативність покажчика, він допомагає розшукувати найрізноманітніші матеріали про життя і діяльність Кобзаря, творчі контакти і дружбу з діячами літератури і мистецтва, вшанування його пам’яті тощо. Але, як зазначає Д. Малахівський та А. Костенко, трапляються деякі незручності в користуванні допоміжним покажчиком, зокрема, деякі рубрики надто широкі за змістом, у них сконцентровано багато посилань (в окремих випадках — до 200, наприклад, в рубриці «Бібліографічні покажчики, списки і огляди літератури» та ін.) до основної частини покажчика.

Матеріали в покажчику розташовані за хронологічним принципом, в межах років — за алфавітом авторів і назв.

Покажчик, містить приблизно 12 000 назв (в першому томі їх 3689, в другому — біля 7000). Сюди входять як суцільно нумеровані позиції, так і література (відгуки, статті в збірниках та інших колективних виданнях), згадана в анотаціях.

Як зазначено в передмові до першого тому, «з численної вітчизняної літератури про життя і творчість Т. Г. Шевченка за 120 років (1839−1959) у бібліографічному покажчику подається науково цінна, важлива з громадсько-політичного боку, документальна література, яка відбиває різні періоди історії стану та розвитку шевченкознавства» [46, с. 120].

Звичайно, здійснити такий відбір було нелегко. У рецензії на цей покажчик бібліограф Ф. К. Сарана наводить думку дослідників про те, що «повна бібліографія шевченкіани мовами народів світу сягала б вже понад сто тисяч записів».

Інформаційна наповненість бібліографічного двотомника «Т. Г. Шевченко: Бібліографія про життя і творчість (1839−1959)» робить його незмінно цінним джерелом вивчення творчості Кобзаря в світовому контексті і, зокрема, його зв’язків із російською літературою та культурою.

Пошуку відомостей про літературні контакти поета сприяла добре продумана структура, формулювання рубрик предметно-тематичного допоміжного покажчика, наприклад, «Творчість Шевченка. Переклади. Шевченко-перекладач», «Т. Г. Шевченко і російське образотворче мистецтво. Шевченко і окремі російські художники ХІХ — ХХ ст.», «Переклади творів Т. Г. Шевченка російською мовою» [67, с. 164].

Великий матеріал, який присвячений міжнародним взаємозв'язкам, відбито і в рубриках «Т. Г. Шевченко і література народів СРСР», «Вшанування пам’яті Т. Г. Шевченка в СРСР», «Переклади творів Т. Г. Шевченка іноземними мовами» та ін. У рубриці «Т. Г. Шевченко і зарубіжна література. Шевченко і окремі зарубіжні письменники» виділені підрубрики, присвячені видатним зарубіжним письменникам: Г. Гейне, Данте, Р. Бернсу, А. Міцкевичу, В. Войнич та ін. А з посилань від рубрики «Вшанування пам’яті Т. Г. Шевченка за рубежем» знаходимо матеріали про пам’ятники поету в Америці, Канаді, Угорщині, інших країнах, про відкриті музеї тощо.

Чимала заслуга Івана Захаровича і в тому, що він був не тільки хорошим організатором усієї роботи над покажчиком, але й безпосереднім її виконавцем, редактором видання.

Таким чином, укладачі подали в бібліографії приблизно десяту частину того, що мало б бути відображено в ґрунтовній науковій бібліографії шевченкіани як мовами народів СРСР, так і мовами зарубіжних країн. Очевидно, покажчик слід розглядати як серйозний крок на шляху до створення якомога повнішої наукової бібліографії шевченкіани, в якій були б відображені видання і публікації творів Т. Г. Шевченка та літератури про нього всіма мовами, якими вони друкувалися [64, с. 55].

У згаданій рецензії на покажчик літератури про Т. Г. Шевченка Ф.К. Сарана висловив ряд суттєвих зауважень. Так, на його думку, треба було б подати більше матеріалів періоду від Великої Жовтневої соціалістичної революції до середини 1930;х років; слід було також подати шевченківські матеріали з газет, що їх видавали Комуністичні партії Західної України і Закарпаття; збідненими виглядають в покажчику, на думку рецензента, шевченківські матеріали мовами деяких народів СРСР (наприклад, молдавською, вірменською); вказав рецензент і на недоліки допоміжного предметно-тематичного покажчика, багатьох анотацій [54, с. 113]. І все ж, Ф. К. Сарана відзначає, «вихід у світ двотомної бібліографії літератури про великого Кобзаря — визначна подія в радянському шевченкознавстві».

Видання цього фундаментального покажчика відзначалося як видатна подія не тільки в українській літературній бібліографії, але й в літературознавстві в цілому і отримало чимало схвальних рецензій (більше 10), які були опубліковані як в Україні, так і за її межами. Літературознавець А. Костенко назвав свою рецензію «Подвиг шевченкознавців», а бібліограф Ф. К. Сарана підкреслив, що це «цінний і конче потрібний посібник, який надовго стане настільною книгою усіх, хто вивчає і пропагує спадщину безсмертного Кобзаря» [38, с. 206]. Бібліограф і книгознавець Л.І. Гольденберг справедливо вважає, що цей «покажчик є одним з найкращих персональних посібників в українському літературознавстві. Відрізняється високим науково-методичним рівнем, майстерністю бібліографічного опрацювання матеріалів» [19, с. 57].