Сучасний стан розвитку виробництва соняшнику в Україні

Зміст

• Вступ
• Розділ 1. Сучасний стан розвитку виробництва соняшнику в Україні
• 1.1 Народногосподарське значення виробництва соняшнику
• 1.2 Основні тенденції розвитку ринка соняшнику в Україні
• 1.3 Економічна ефективність виробництва соняшнику, її показники та методика визначення
• Розділ 2. Умови і рівень розвитку сільськогосподарського виробництва в господарстві
• 2.1 Природно-економічні умови господарства і його спеціалізація
• 2.2 Забезпеченість підприємства виробничими ресурсами та рівень їх використання
• 2.3 Рівень розвитку виробництва соняшнику і інших сільськогосподарських культур
• Розділ 3. Шляхи підвищення економічної ефективності виробництва продкції соняшнику
• 3.1 Впровадження нових сортів і гібридів для підвищення урожайності сільськогосподарських культур
• 3.2 Зниження собівартості виробництва соняшника
• 3.3 Удосконалення шляхів реалізації соняшнику
• Висновки і пропозиції
• Список використаної літератури

Вступ

На кожному етапі розвитку суспільства виробництво сільськогосподарської продукції було і залишається первинною основою життя і в цьому розумінні основою будь-якого матеріального виробництва. Воно задовольняє постійно зростаючі потреби суспільства в продуктах харчування, а промисловість — у сировині для виробництва продовольчих і промислових товарів широкого вжитку.

Перехід економіки України до ринкових відносин, що супроводжувався радикальним реформуванням аграрного сектора, викликав докорінні зміни економічного середовища діяльності суб'єктів господарювання в аграрному виробництві. Перед реформованими підприємствами постала нагальна проблема адаптації сільського господарства до ринкових умов господарювання.

Соняшник є основною сільськогосподарською культурою, прибутковість вирощування якої є безсумнівною, за ступенем рентабельності вона займає перше місце. Безумовно, це олійна культура номер один в Україні, адже з нього виробляють понад 60% всієї рослинної олії. Більше того, на початку XXI ст. соняшник є однією з головних олійно-білкових культур світового землеробства, важливим джерелом виробництва олії і шроту. Він відіграє особливу роль у поліпшенні фінансового стану сільськогосподарських підприємств у період подолання економічної кризи і переходу до ринкових відносин. Виробництво соняшнику завжди є досить рентабельним, продукти його переробки конкурентоспроможні на внутрішньому і світовому ринках, а також є важливою складовою продовольчих і кормових білкових ресурсів.

Насіння соняшнику використовуються як цінний продукт харчування і широко застосовуються різноманітними галузями переробної промисловості. У олії містяться біологічно активні речовини — фосфатиди, вітаміни і провітамін А.

При переробці насіння, крім олії, одержують макуху або шрот, відповідно 33 і 35%, які є цінним кормом для худоби. Стандартна макуха містить 38−42% перетравного протеїну, 20−22% безазотистих екстрактивних речовин, 6−7% жиру, 14% клітковини, 6,8% золи. Шрот містить близько 33−34% перетравного протеїну, 3% жиру. З лушпиння одержують етиловий спирт, кормові дріжджі, фурфурол для виробництва пластмас. З серцевини соняшникових стебел виробляють папір і штучний шовк.

Кошики соняшнику — є цінним кормом для тварин. Їх добро поїдає велика рогата худоба. В них міститься 6,2−9,9% протеїну, 3,5−6,9% жиру. З кошиків виробляють харчовий пектин, який використовується в кондитерській промисловості.

Соняшник використовується як лікарська рослина. Він є медоносною рослиною, з 1 га одержують 35 — 40 кг меду.

Соняшник вирощують також як кормову культуру, згодовуючи зелену масу тваринам у свіжому або засилосованому вигляді. Він може дати до 600ц/га і більше зеленої маси. Силос із соняшнику добре поїдається худобою і є дуже поживним. Пріоритетність виробництва насіння соняшнику зумовлене його народногосподарським значенням та біологічним значенням. Для господарств, що одним із напрямків спеціалізації обрали вирощування соняшнику, його виробництво є одним із надійних джерел фінансових надходжень, а також вагомим додатком до кормової бази.

Найбільші виробники Росія, Україна, Аргентина, США,Індія, Франція. За останні роки лідером по виробництву насіння соняшника є Росія, Україна та Аргентина.

В Україні соняшник вирощується в основному в Запорізькій області, Миколаївській, Донецькій, Полтавській и Харківській. Харківська область, на думку вчених, є однією зі сприятливих по ґрунтовко — кліматичним умовам для виробництва соняшника і займає по його валовому збору одне з ведучих місць серед областей України.

Розділ 1. Сучасний стан розвитку виробництва соняшнику в Україні

1.1 Народногосподарське значення виробництва соняшнику

Основною олійною культурою, що вирощується в Україні. Є соняшник. У складі всіх олійних культур він займає 70% посівної площі. І 85% валового збору. Із насіння соняшнику виробляється приблизно дві третини всієї рослинної олії.

Олія має важливе народногосподарське значення. Її споживають як цінний харчовий продукт у натуральному вигляді, широко використовують у харчовій, текстильній, лакофарбовій, парфумерній та інших галузях промисловості для виробництва маргарину, оліфи, мила, стеарину, лінолеуму тощо.

Макуха та шрот (відходи переробки насіння) — цінний корм для сільськогосподарських тварин. Соняшник також вирощують на силос та зелену масу.

Як вже зазначалося, соняшник є основною олійною культурою на Україні. У державних закупівлях насіння олійних культур його питома вага досягає 96%. У валовому виробництві олії 98% припадає на соняшникову.

Насіння соняшнику містить 50−56% олії (від сухої маси насіння) та 16,5% протеїну. Олія має високі смакові якості, за засвоюваністю (86−91%) та калорійністю (929 ккал) значно краща за інші жири. Вона містить до 62% біологічно активної ліноленової кислоти, вітаміни А, Д, Е, К. Вживають олію безпосередньо в їжу, при виробництві маргарину, консервів, кондитерських виробів. Нижчі її сорти застосовують при виготовленні оліфи, фарби, лаків, мила тощо.

При переробці насіння соняшнику на олію як побічну продукцію одержують близько 33% макухи, яка містить 33−36% білка, 5−7% жиру, багато мінеральних солей та вітамінів. Кошики соняшнику, вихід яких становить 56−60% врожаю насіння. Після обмолочування згодовують великій рогатій худобі та вівцям. За поживністю вони аналогічні сіну. Соняшникова лузга (16−22% від маси насіння) є сировиною для виробництва етилового спирту, кормових дріжджів та фурфуролу, що застосовується для виготовлення пластичних мас, штучних волокон та інше.

Соняшник широко використовують і як кормову культуру. Його зелену масу в суміші з бобовими та іншими культурами застосовують для годівлі великої рогатої худоби, а також силосують.

За 1 га посіву соняшнику при врожайності 20 ц/га можна одержувати до 10 ц. олії, 8 ц. шроту або макухи, 12 ц. сухих кошиків, 4ц. лузги, 35−40 кг меду.

Соняшник — одна з прибуткових технічних культур України з найвищим рівнем рентабельності серед сільськогосподарських культур. Так, у 2003 році від реалізації насіння соняшнику господарства суспільного сектору отримали 360,4 млн. грн. прибутку, тому він посідає особливе місце в економіці та формуванні експортного потенціалу країни. Порівняно високий рівень рентабельності вирощування цієї культури, що зумовлено мінімальними виробничими витратами і порівняно високою реалізаційною ціною, стимулював значне розширення посівних площ.

Основними виробниками соняшнику є Дніпропетровська, Запорізька, Донецька, Луганська, Кіровоградська та Харківська області, що забезпечують дві третини всього валового виробництва соняшнику на Україні.

Майже завжди зниження урожайності соняшнику зумовлене фінансовими та матеріально-технічними нестатками господарств. Більшість з них не забезпечені і не здатні забезпечити себе технічними засобами, пально-мастильними матеріалами, засобами захисту рослин, мінеральними добривами тощо. Водночас не завжди дотримуються необхідного чергування культур у полях сівозміни, що є винятково важливим саме для соняшнику з огляду на високий рівень винесення цією культурою поживних речовин з ґрунту, а також сприйнятливістю до хвороб при частому висіванні її на тій самій площі. За свідченнями спеціалістів, соняшник можна повторно висівати на одному полі не раніше як через 7−8 років.

Поряд із зниженнями урожайності, великий вплив на валовий збір соняшнику мають втрати при збиранні, транспортуванні, заготівлі та зберіганні.

Незважаючи на зниження урожайності, частка соняшнику у валовій продукції рослинництва, яка зменшилась за останні роки майже на дві третини. Залишається більш стабільною. Тому за цих умов соняшник залишається найбільш «ліквідною» сільськогосподарською культурою, здатною приносити реальний доход як «живими» грішми, так і засобами виробництва.

1.2 Основні тенденції розвитку ринка соняшнику в Україні

На наступний час соняшник є однією з найпоширеніших сільськогосподарських культур і її подальший розвиток супроводжується загостренням екологічних та економічних питань.

Посівна площа соняшника в Україні в останні роки перевищує 3 млн. га. Соняшник є основною сільськогосподарською культурою, прибутковість вирощування якої є безсумнівною, за ступенем рентабельності вона займає перше місце. Через низькі затрати обігових коштів та високу ціну продукції виробництво соняшнику навіть за врожайності 10 ц/га забезпечує прибуток господарству. У південних регіонах України соняшник залишиться однією з основних культур. Але у системі економічних відносин сільськогосподарські підприємства, що вирощують продовольче насіння соняшнику, знаходяться в значній економічній залежності від системи взаємовідносин, що формується з переробними підприємствами з приводу забезпечення товаровиробників матеріально-технічними й кредитно — фінансовими ресурсами за прямими заявками та оцінки якості насіння (вологість, олійність), що є основою реалізаційної ціни, і в кінцевому підсумку визначає рівень ефективності виробництва продовольчого соняшнику і продуктів його переробки. Товарне насіння соняшнику можна визначити як один з найбільш привабливих видів продукції на аграрно-продовольчому ринку, попит на яку дуже високий і часто випереджає пропозицію.

Насіння соняшнику для сільськогосподарських підприємств зони його вирощування є одним із основних джерел формування їх доходності як через збут на переробку, так і для експорту. Враховуючи стратегічне значення даної галузі сільського господарства її перспективність не викликає сумніву. Проте тенденції розвитку, які на сьогодні склались, та економічний стан товаровиробників в умовах трансформації економіки визначають необхідність пошуку резервів як на мікро, так і на макрорівні.

В Україні понад 90% площ олійних зайнято під соняшником, внаслідок чого відбувається деградація земель, виникає загроза зараження ґрунту та поширення хвороб соняшнику. Україна обрала напрям інтеграції у світову економіку, тому стратегія розвитку галузі повинна відповідати принципам ефективного її функціонування, забезпечення пріоритету національного сільського господарства. У переважній більшості сільгосппідприємств, що вирощують соняшник не дотримуються технологічні вимоги щодо його розміщення. Протягом останнього десятиріччя площі посівів зросли більше чим в 1,5 рази. Недостатньо поширюється його реалізація на організованому ринку. У зв’язку з високим попитом на насіння соняшнику і рівнем рентабельності цієї культури відбулось значне розширення посівних площ соняшнику. Тому розширення посівних площ, на жаль, супроводжується зниженням його врожайності. Основною причиною цього вважається порушення сівозмін і скорочення періоду повернення соняшнику на місце попереднього вирощування. Це призводить до масового враження рослин хворобами, шкідниками та значного засмічення посівів бур’янами. Отже аграрним підприємствам потрібно збільшувати валовий збір не за рахунок збільшення посівних площ, а за рахунок збільшення урожайності, сівозміни, якісного селекційного насіння.

Рентабельність виробництва зростає за рахунок ціни, а знижувати собівартість внаслідок підвищення цін на матеріальні ресурси, мінеральні добрива та засоби захисту від хвороб і шкідників малоймовірно. Крім того економічні відносини з олійно-жировим виробництвом склалися не на користь сільгоспвиробника в еквівалентності обміну. Така економічна ситуація вимагає об'єктивної оцінки подій в галузі, а отже виникає потреба в проведенні поглибленого дослідження питань щодо її подальшого розвитку і підвищення ефективності в нових умовах господарювання. Пріоритетність виробництва насіння соняшнику зумовлена його народногосподарським значенням і біологічними властивостями. Для господарств, що одним із напрямків спеціалізації обрали вирощування соняшнику, його виробництво є одним з надійних джерел фінансових надходжень, а також вагомим додатком до кормової бази. До того ж виробництво насіння соняшнику є найменш витратним, але одним із прибутковіших товарів для сільськогосподарських виробників.

Основними підходами забезпечення високого рівня державного регулювання при виробництві олійних культур є:

цінове регулювання;

проведення субсидування виробників, які виготовляють засоби та предмети праці, а також відсотків по одержаних ними кредитах;

формування сприятливих умов для розвитку ринку;

виділення бюджетних коштів на вдосконалення виробничої матеріально-технічної бази, що сприятиме підвищенню ефективності виробництва фінансування регіональних державних програм розвитку виробництва;

проведення заходів на макроекономічному рівні по впровадження пільгового оподаткування, вдосконалення зовнішньоторговельної діяльності.

виробництво соняшник економічна ефективність Державна підтримка олійного підкомплексу, насамперед має стосуватися вирішення питання ціноутворення на продукцію. Вступ до СОТ примусило вітчизняних виробників опановувати нові навички управління, сучасні аспекти ділової практики, розширити можливості іноземних інвестицій. Тому, при значних витратах і змінах на початкових етапах, в цілому економіка країни може вийти на більш високий рівень, якість продукції покращиться, споживач отримає кращий готовий продукт. У найближчі роки після отримання членства України у СОТ можливе зниження конкурентоспроможності вітчизняних виробників. Тому, вітчизняним підприємствам вже на сучасному етапі господарювання необхідно розробляти стратегії завоювання сегментів зовнішніх ринків.

Для підвищення ефективності виробництва соняшнику суттєве значення має підвищення урожайності за рахунок якісного посадкового матеріалу. В Україні соняшник є традиційною культурою, а її рентабельність повинна підштовхувати аграріїв до вирощування даної культури.

1.3 Економічна ефективність виробництва соняшнику, її показники та методика визначення

Основною метою економічної стратегії розвитку агропромислового комплексу України є неухильне піднесення матеріального рівня життя населення. Досягнення цієї мети вимагає насамперед вирішення продовольчої проблеми на основі підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва. Тому основне завдання сільського господарства полягає в забезпеченні зростання і сталості виробництва для повнішого задоволення потреб населення в продуктах харчування і промисловості - в сировині.

Ефективність виробництва як економічна категорія відображує дію об'єктивних економічних законів, яка проявляється в результативності виробництва. Вона є тією формою. В якій реалізується мета суспільного виробництва. Економічна ефективність показує кінцевий корисний ефект від застосування засобів виробництва і живої праці, а також сукупних їх вкладень.

Економічна ефективність виробництва визначається відношенням одержаних результатів до витрат засобів виробництва і живої праці. Ефективність виробництва — це узагальнююча економічна категорія, якісна характеристика якої відображується у високій результативності використання живої і уречевленої у засобах виробництва праці.

Як економічна категорія ефективність виробництва нерозривно пов’язана з необхідністю дедалі повнішого задоволення матеріальних і культурних потреб населення України. Тому підвищення ефективності суспільного виробництва характеризується збільшенням обсягів сукупного продукту та національного доходу для задоволення потреб безпосередніх виробників і суспільства в цілому при найменших сукупних витратах на одиницю продукції.

Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва означає одержання максимальної кількості продукції з 1 га земельної площі при найменших затратах праці і коштів на виробництво одиниці продукції. Ефективність сільського господарства включає не тільки співвідношення результатів і витрат виробництва, в ній відбивається також якість продукції і здатність її задовольнити певні потреби споживача. При цьому підвищення якості сільськогосподарської продукції вимагає додаткових затрат живої і уречевленої праці.

Підвищення економічної ефективності забезпечує зростання доходів господарств, що є основою розширення і вдосконалення виробництва, підвищення оплати праці та поліпшення культурно-побутових умов працівників галузі. Проблема піднесення ефективності сільськогосподарського виробництва полягає в тому, щоб на кожну одиницю витрат досягти суттєвого збільшення обсягу виробництва продукції, необхідні для задоволення матеріальних і культурних потреб суспільства.

Підвищення ефективності сільського господарства має народногосподарське значення і є вирішальною передумовою прискореного розвитку агропромислового комплексу і дальшого зростання результативності економіки України.

Для оцінки економічної ефективності виробництва та її виміру застосовують критерій, який зумовлюється дією економічних законів і характеризує ефективність з якісного боку. В науковому розумінні критерій — це властивість і якість ефективності, що відображує найістотнішу його суть і є основним принципом оцінки. Тому вихідним критерієм народногосподарської ефективності виробництва є обсяг національного доходу з розрахунку на душу населення при найменших затратах живої і уречевленої праці на її одиницю.

Як економічна категорія критерій ефективності відображує основну мету виробництва, суть якої полягає в нерозривній єдності кількісної і якісної оцінки. Ефективність виробництва з кількісного боку характеризується системою економічних показників, між якими повинна бути відповідність щодо змісту та методики обчислення.

Для досягнення максимального збільшення виробництва окремих видів сільськогосподарської продукції треба визначити раціональні нормативи витрат відповідних виробничих ресурсів, необхідні витрати на підвищення якості і одержання екологічно чистої продукції, а також на охорону навколишнього середовища. При цьому економічну ефективність сільськогосподарського виробництва необхідно вивчати у відповідності з вимогами економічних законів, що його регулюють, і виробничими відносинами, в межах яких розвиваються різноманітні форми власності і види господарювання.

В ефективності виробництва відображується вплив комплексу взаємопов'язаних факторів, які формують її рівень і визначають тенденції розвитку. У зв’язку з цим для оцінки економічної ефективності сільськогосподарського виробництва використовують відповідний критерій і систему взаємопов'язаних показників, які відбивають вимоги економічних законів і характеризують вплив різних факторів.

Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва в підприємствах та об'єднаннях визначається як народногосподарська ефективність, економічна ефективність галузей і виробництва окремих продуктів, а також господарської діяльності сільськогосподарських підприємств і окремих заходів. Залежно від цього використовують різні економічні показники, які повинні бути органічно взаємопов'язані і відповідати критерію ефективності. Вони не можуть бути для оцінки рівня народногосподарської ефективності, окремих галузей і видів продукції, агротехнічних і організаційно-економічних заходів, впровадження науки і передової практики.

При оцінці економічної ефективності сільськогосподарського виробництва в підприємствах та об'єднаннях необхідно правильно визначити систему взаємопов'язаних показників, які повинні найбільш об'єктивно відбивати її рівень. Для цього широко використовуються як натуральні, так і вартісні показники. Натуральні показники виходу продукції з урахуванням її якості є вихідними при визначенні економічної ефективності сільськогосподарського виробництва. Тому врожайність культур характеризує рівень ефекту, одержаного в процесі виробництва. Водночас один і той же рівень урожайності досягається при різних витратах, або різні показники продуктивності одержують при рівновеликих витратах виробництва. Для одержання порівняльних величин витрат і результатів обсяг виробленої продукції обчислюють у вартісному виразі.

Найважливішим показником, що характеризує обсяг сільськогосподарського виробництва, є вартість валової і товарної продукції господарства. на основі якої можна розрахувати валовий і чистий доход, а також прибуток.

Для визначення економічної ефективності виробництва в цілому по сільськогосподарських підприємствах використовується система показників, які доцільно обчислювати в такій послідовності:

1. Вартість валової продукції (грн.) на 1 га сільськогосподарських угідь. Цей показник розраховують за формулою:

де — вартість валової продукції на 1 га сільськогосподарських угідь, т. грн;

ВП — вартість валової продукції, всього, тис. грн.;

— площа сільськогосподарських угідь, га.

2. Вартість валової продукції на середньорічного працівника:

де — вартість валової продукції на 1 середньорічного працівника, тис. грн;

ВП — вартість валової продукції, всього, тис. грн.;

— чисельність середньорічних працівників, чол.

3. Вартість валової продукції на 1 люд. — год.:

де — вартість валової продукції на 1 люд. год.;

ВП — вартість валової продукції, всього, тис. грн.;

— сума люд. год.

4. Вартість валової продукції на 100 грн. виробничих витрат:

де — вартість валової продукції на 100 грн. виробничих витрат;

ВП — вартість валової продукції, всього, тис. грн.;

— сума виробничих витрат.

5. Вартість валової продукції на 1000 грн. основних виробничих фондів і оборотних засобів:

де — вартість валової продукції на 1000 грн. основних виробничих фондів і оборотних засобів;

ВП — вартість валової продукції, всього, тис. грн.;

— вартість основних виробничих фондів і оборотних засобів.

6. Розмір валового доходу на 1 га сільськогосподарських угідь:

де — розмір валового доходу на 1 га сільськогосподарських угідь;

ВД — розмір валового доходу, всього;

— площа сільськогосподарських угідь, га.

7. Розмір валового доходу на 1 середньорічного працівника:

де — розмір валового доходу на 1 середньорічного працівника, тис. грн.;

ВД — розмір валового доходу, всього, тис. грн.;

— чисельність середньорічних працівників, чол.

8. Розмір валового доходу на 1 люд. — год.:

де — розмір валового доходу на 1 люд. год.;

ВД — розмір валового доходу, всього, тис. грн.;

— сума люд. год.

9. Розмір валового доходу на 100 грн. виробничих витрат:

де — розмір валового доходу на 100 грн. виробничих витрат; ВД — розмір валового доходу, всього, тис. грн.; - сума виробничих витрат, тис. грн.

10. Розмір валового доходу на 1000 грн. виробничих фондів:

де — розмір валового доходу на 1000 грн. виробничих фондів;

ВД — розмір валового доходу, всього, тис. грн.;

— вартість виробничих фондів, тис. грн.

11. Розмір чистого доходу на 1 га сільськогосподарських угідь:

де — розмір чистого доходу на 1 га сільськогосподарських угідь; ЧД — розмір чистого доходу, всього; - площа сільськогосподарських угідь, га.

12. Розмір чистого доходу на 1 середньорічного працівника:

де — розмір чистого доходу на 1 середньорічного працівника, тис. грн;

ЧД — розмір чистого доходу, всього;

— чисельність середньорічних працівників, чол.

13. Розмір чистого доходу на 1 люд. — год.:

де — розмір чистого доходу на 1 люд. год.;

ЧД — розмір чистого доходу, всього;

— сума люд. год.

14. Розмір чистого доходу на 100 грн. виробничих витрат:

де — розмір чистого доходу на 100 грн. виробничих витрат;

ЧД — розмір чистого доходу, всього;

— сума виробничих витрат, тис. грн.

15. Розмір чистого доходу на 1000 грн. виробничих фондів:

де — розмір чистого доходу на 1000 грн. виробничих фондів;

ЧД — розмір чистого доходу, всього;

— вартість виробничих фондів, тис. грн.

16. Розмір прибутку на 1 га сільськогосподарських угідь:

де — розмір прибутку на 1 га сільськогосподарських угідь; П — розмір прибутку, всього; - площа сільськогосподарських угідь, га.

17. Розмір прибутку на 1 середньорічного працівника:

де — розмір прибутку на 1 середньорічного працівника, тис. грн;

П — розмір прибутку, всього;

— чисельність середньорічних працівників, чол.

18. Розмір прибутку на 1 люд. — год.:

де — розмір прибутку на 1 люд. год.;

П — розмір прибутку, всього;

— сума люд. год.

19. Розмір прибутку на 100 грн. виробничих витрат:

де — розмір прибутку на 100 грн. виробничих витрат;

П — розмір прибутку, всього;

— сума виробничих витрат, тис. грн.

20. Розмір прибутку на 1000 грн. виробничих фондів:

де — розмір прибутку на 1000 грн. виробничих фондів;

П — розмір прибутку, всього;

— вартість виробничих фондів, тис. грн.

21. Рівень рентабельності - це показник, який використовують на підприємствах для кількісного виміру рентабельності. Рівень рентабельності визначається за формулою:

де П — валовий прибуток від реалізації;

Вв — виробничі витрати на реалізовану продукцію.

22. Для визначення ефективності використання виробничих фондів розраховують показник норми прибутку (Нп):

де П — валовий прибуток від реалізації;

— середньорічна вартість відповідно основних виробничих фондів і оборотних фондів.

По рослинництву в цілому визначають такі показники рентабельності, як рівень рентабельності і приведену масу прибутку від цього комплексу галузей на гектар ріллі. За окремими культурами доцільно розрахувати три показники: рівень рентабельності, масу прибутку на гектар посіву і масу прибутку на реалізований центнер продукції.

23. Масу прибутку на гектар посіву певної культури (Мк) необхідно визначити з обов’язковим урахуванням її рівня товарності за формулою:

де ПК — прибуток, одержаний від реалізації певної культури;

S — площа посіву культури;

— коефіцієнт товарності.

З переходом до ринкової економіки і зростанням конкуренції на зовнішньому і внутрішньому ринках дуже важливо для оцінки економічної ефективності виробництва визначити такий показник, як рентабельність продажу.

24. Показник рентабельності продажу розраховується за формулою:

тобто

де ТП — вартість товарної продукції за поточними цінами реалізації;

Вв — виробничі витрати на реалізовану продукцію.

В буквальному трактуванні цей показник показує, яка питома вага прибутку в загальній сумі грошової виручки від реалізації продукції.

Економічна ефективність виробництва соняшника залежить від складного комплексу природньоекономічних, технологічних, науково-технічних факторів. При вивченні даної проблеми слід рахувати наступні особливості галузі: соняшник вимогливий до умов обробітку. Агротехнічні вимоги не дозволяють вирощувати цю культуру у вузькоспеціалізованих господарствах. Рослини цієї культури дуже чуттєві до всіх видів гербіцидів. Слід враховувати також вимоги щодо олії в залежності від мети її використання.

Незважаючи на велику кількість досліджень, питання підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва не втрачає актуальності, особливо впливу факторів, насамперед мікроекономічного рівня, на ефективність вирощування соняшнику, які ще недостатньо вивчені. Тому виникає необхідність поглибленого аналізу факторів, що зумовлюють кінцеві результати господарювання та обґрунтування напрямів підвищення ефективності виробництва соняшнику за сучасних умов.

Розділ 2. Умови і рівень розвитку сільськогосподарського виробництва в господарстві

2.1 Природно-економічні умови господарства і його спеціалізація

ТОВ АФ «Борщівське» знаходиться в селі Борщівка. Господарство, розташовано на північно-західній частині. В цій місцевості тече річка Волоська Балаклійка. Село віддалене від районного центру м. Балаклія-12км. В цьому районі понад 40 сіл, але в половини з них немає господарства, тому населення намагається і за таких умов виживати, займаються своїми землями і господарством кожен самотужки.

У районному центрі м. Балаклія є залізничної станції, до обласного центру м. Харків приблизно 100 км.

Клімат тут помірно-континентальний з недостатнім зволоженням, холодною зимою, жарким, а іноді сухим, літом. Зима настає в кінці листопада, весна в кінці березня, на початку квітня.

Кліматичні умови господарства сприятливі для виробництва більшості сільськогосподарських культур. ТОВ АФ «Борщівське» господарство багатогалузеве, виробництво якого сконцентровано на вирощуванні технічних і зернових культур — у рослинництві, нажаль тваринництва немає. Із зернових культур вирощують озиму пшеницю, жито, ячмінь, гречку, овес, кукурудзу, просо. Також займаються вирощуванням сої.

Основні завдання сільського господарства — забезпечити інтенсивний розвиток і підвищення ефективності всіх його галузей з метою збільшення виробництва і поліпшення якості продукції, більш повне задоволення потреб населення в продуктах харчування і промисловості в сировині. Вирішення цих завдань значною мірою залежить від рівня використання досягнень науково-технічного прогресу, поглиблення зв’язків сільського господарства з усіма галузями агропромислового комплексу, радикальних перетворень в економічних відносинах та прискорення соціальної перебудови села.

Базова стратегія підприємства на найближчі роки — це зростання обсягів виробництва та продажу зернових культур, зростання валового та чистого прибутків, оновлення основних засобів.

Шляхом встановлення жорсткого контролю за всіма витратами

підприємства, відмова від збиткових та неперспективних виробництв, впровадження нових високоврожайних сортів та гербіцидів.

Одним із основних завдань є оновлення техніки — закупка нових тракторів, зернозбиральних та кормозбиральних комбайнів, сівалок та ґрунтообробної техніки, вантажних автомобілів. Для цього будуть укладатися договори лізингу на сільськогосподарську продукцію та використовуватися банківські кредити.

Основним видом ризику для господарства являються несприятливі погодні умови, коли неможливо завчасно передбачити та попередити стихійні явища — збитки відшкодовуються за рахунок власних коштів.

Також вірогідним ризиком є недостатня забезпеченість господарства паливно-мастильними матеріалами, мінеральними добривами, гербіцидами та пестицидами. Для вирішення цієї проблеми використовуються банківські кредити.

Товариство з обмеженою відповідальністю — це таке товариство, що має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Учасники товариства несуть відповідальність лише в межах їх вкладів (часток). При заснуванні даного товариства, за чинним законодавством України, створюється статутний фонд розміром не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам (станом на січень 2002 р.), за рахунок вкладів його учасників, причому не менше 30% вказаного в установчих документах вкладу кожен учасник має внести до моменту реєстрації ТОВ, а решту вкладу — не пізніше року з дати такої реєстрації.

Засновниками (учасниками) товариства з обмеженою відповідальністю, що створилися на базі КСП, стали колишні члени цих підприємств у кількості, як правило, до 15 чоловік. Учасниками товариства, крім фізичних осіб, можуть бути і юридичні особи. Трудова участь учасників ТОВ у його виробничій та інших видах діяльності не є обов’язковою.

Спеціалізація сільськогосподарського виробництва органічно поєднана з його розміщенням. Вони є формою суспільного поділу праці і перебувають в постійному взаємозв'язку та взаємозумовленості. Розміщення характеризує кількісний бік суспільного поділу праці і вказує, які види продукції, в якому розмірі й на яких площах виробляються на тій чи іншій території (зоні, області, районі, мікрозоні, окремій виробничій одиниці). Спеціалізація відбиває якісний бік суспільного поділу праці і вказує, виробництво яких саме видів продукції є переважаючим на даній території. Це ефективна форма організації сільського господарства, яка дає можливість зосередити виробництво певних видів продукції на окремих територіях і підприємствах і одержати завдяки цьому кращих результатів господарської діяльності.

На розміщення і спеціалізацію сільськогосподарського виробництва впливає ряд факторів — природно-кліматичні, економічні, біологічні і соціальні. Одним з найважливіших є природно-кліматичний фактор. Типи ґрунтів, температурний режим, кількість опадів найістотніше впливають на розміщення сільськогосподарських культур і спеціалізацію виробництва. Результатом такого впливу є формування на території окремих держав, в тому числі й в Україні, природних зон, які мають чітку спеціалізацію на виробництві певних видів продукції. Територіальна спеціалізація значною мірою зумовлює і спеціалізацію окремих підприємств на видах діяльності, які є визначальними для даної зони.

Особливість впливу цього фактора — те, що лише невелика кількість специфічних видів продукції може вироблятися на обмежених територіях (наприклад, рис, цитрусові, чай тощо), більшість видів сільськогосподарської продукції мають досить великий ареал виробництва, тому при виборі виробничого напряму і поєднання галузей треба враховувати вплив ряду інших факторів.

Серед них в умовах ринку чільне місце займає фактор (принцип) економічних переваг. Підприємства, регіони і навіть країни зосереджують зусилля на виробництві тих видів продукції, які забезпечують максимальну економічну вигоду або мінімальні економічні втрати порівняно з іншими видами діяльності. При цьому мається на увазі, що підприємство (регіон, країна), виробляючи найбільш економічно ефективні види продукції, реалізує їх, одержує дохід, за рахунок якого придбає необхідні товари сільськогосподарського походження, які виробляти в себе економічно менш вигідно порівняно з витратами, що несе підприємство за їх купівлю.

Динаміку показників розміру господарства розглянемо в таблиці дані візьмемо з статистичної форми 50 — с. — г." Основні економічні показники роботи сільгосппідприємств" за 2010, 2011, 2012 звітні роки (дод. А).

Таблиця 2.1

Показники розміру господарства

За даними таблиці видно, що виробництво валової продукції в господарстві зросло в 2010 році у порівнянні з 2012р. на 70,80%, в тому числі по рослинництву на 73,58%.

Показник товарної продукції показує ту частину валової продукції, яка реалізується за межі господарства. Цей показник в ТОВ АФ «Борщівське» в 2010 коливається по відношенню до 2012р. на 152.5%, він знижується, то знов зростає.

Підприємство в 2010р. отримало 5635.5 тис. грн. балансового прибутку, що у 2 рази більше від прибутку отриманого в 2012р. та більше від прибутку отриманого в 2011р.

Середня кількість працівників по господарству протягом 3 досліджуваних років коливається в межах від 51 чол. в 2010р. до 53 чол. в 2012р.

Площа сільськогосподарських угідь ТОВ АФ «Борщівське» в 2010 році склала 2733 га., що на 0,87% більше порівняно з 2011р. та 2012, при цьому площа ріллі збільшилась незмінною.

Спеціалізація сільського господарства — складний процес, що розвивається в різноманітних формах залежно від об'єкта спеціалізації розрізняють такі її 3 форми:

територіальну;

спеціалізація аграрних підприємств;

внутрішньогосподарську спеціалізацію.

Під територіальною спеціалізацією розуміють переважаюче виробництво тих чи інших видів сільськогосподарської продукції на певній території. Розрізняють чотири види територіальної спеціалізації - зональну, мікрозональну, обласну і району.

Спеціалізація аграрних підприємств — це переважаюче виробництво в них відповідного виду (видів) продукції, для якого тут є відносно найкращі природно-економічні умови. Ця форма спеціалізації розвиває і поглиблює територіальну спеціалізацію.

Внутрішньогосподарська спеціалізація являє собою подальший розвиток спеціалізації підприємства відокремленням виробництва окремих видів продукції або його технологічних стадій на окремих внутрішньогосподарських підрозділах — бригадах, фермах, загонах, ланках, кооперативах. Наприклад, у господарствах можуть створюватися молочнотоварні ферми, свиноферми, рільничі, тракторно-рільничі, садоогородні, овочеві бригади, механізовані загони з вирощування цукрових буряків тощо. Значення внутрішньогосподарської спеціалізації полягає в тому, що вона дозволяє врахувати існуючі в межах багатьох підприємств відмінності в умовах господарювання, а також підвищити концентрацію виробництва навіть тоді, коли певна галузь не є тут провідною, переважаючою. Завдяки цьому підвищується ефективність виробництва.

Обсяг товарної продукції є важливим показником діяльності будь-якого підприємства. Проаналізуємо обсяг і структуру товарної продукції ТОВ АФ «Борщівське» в таблиці 1.1, дані для розрахунків якої візьмемо з статистичної форми 50-с. г. Для більшої наочності і повнішого аналізу дані візьмемо за останні три роки, а саме за 2010, 2011, 2012 роки.

Таблиця 2.2

Структура товарної продукції підприємства

Дані таблиці показують, що значну питому вагу в структурі товарної продукції посідає продукція галузі рослинництва, а саме: 99.52% в 2010р., 98.47% в 2011р., 90.28% в 2012р.

Значну виручку ТОВ АФ «Борщівське» отримує від продажу зернових і зернобобових культур, вона коливається в межах 9517.0 — 8599.0 тис. грн. Значну питому вагу в товарній продукції цієї галузі посідає насіння соняшнику та інша продукція рослинництва.

Отже, ТОВ АФ «Борщівське» спеціалізується на виробництві і реалізації зернових культур (озимої пшениці, ячменю та ін.).

Коефіцієнт зосередження товарного виробництва визначають за формулою:

де Р — питома вага в структурі товарної продукції;

і - порядковий номер галузі в ранжованому ряду, побудованому за спадаючою ознакою.

Таблиця 2.3

Визначення коефіцієнта зосередження товарного виробництва у 2012 році

Організаційна та виробнича структура підприємства.

В даний час накопичений значний досвід теоретичного обґрунтування еволюції організаційних структур управління. Розроблені й успішно застосовуються на практиці різноманітні методологічні підходи до вивчення закономірностей їхнього формування і розвитку. Основні розходження між цими підходами полягають у неоднозначному тлумаченні організаційних структур управління, що в одному випадку розглядаються як механізм, побудований для розв’язання конкретних задач, в іншому — як соціальний організм, що чуйно реагує на потреби членів трудового колективу, у третьому — як складна соціально-економічна система і т.п.

Дана тема є актуальною практично для кожного підприємства. За умов адміністративно-командної економіки проблема відповідності організаційної структури управління цілям і задачам підприємства, а також внутрішнім і зовнішнім факторам, які впливають на неї не вивчалась. Існували оргструктури бюрократичного типу з жорсткими ієрархічними зв’язками, високим рівнем формалізації, централізованим прийняттям рішень. Дана структура вважалася ефективною для будь-яких умов і форм. В той же час, зовсім не зверталася увага на те, що оргструктура і управління нею не можуть бути стабільними, вони постійно змінюються і удосконалюються в залежності від умов. В умовах ринкової економіки підприємствам необхідно швидко реагувати на зміни зовнішнього середовища й адаптувати оргструктури відповідно до змін.

Виробничі підприємства визначають промисловий потенціал народного господарства і безупинно змінюються в міру розвитку продуктивних сил і поглиблення виробничих відношень. На кожному етапі розвитку економіки переважне поширення одержують ті або інші типи виробничих організацій.

2.2 Забезпеченість підприємства виробничими ресурсами та рівень їх використання

Земельні ресурси: склад, структура і ефективність з викладанням реформування земельних відносин.

Загальна земельна територія України становить 60,36 млн. га. Серед усіх земельних угідь найбільшу господарську цінність мають сільськогосподарські угіддя, площа яких на початок 2001 р. становила 41,83 млн. га або 69,4% усієї території країни. Сюди включено ріллю, однорічні культурні насадження, залежи і перелоги, сінокоси і пасовища.

Процентне відношення окремих видів сільськогосподарських угідь до їхньої загальної площі визначає структуру сільськогосподарських угідь. Найбільш інтенсивно використовуються рілля і багаторічні культурні насадження. Тут виробляють найбільший обсяг валової і товарної продукції сільського господарства. Незважаючи на те, підвищувати їхню питому вагу можна лише до раціональної межі, перехід за яку може призвести до вітрової і водної ерозії, руйнування родючості ґрунту і, як наслідок, до істотного зниження врожайності.

Площа всіх земель, взятих на облік, становить єдиний земельний фонд України. Відповідно до Земельного кодексу за основним призначенням він поділяється на:

1) землі сільськогосподарського призначення, які надаються громадянам для ведення особистого підсобного господарства, індивідуального садівництва і городництва; кооперативам громадян — для колективного садівництва та городництва; громадянам, колективним і державним господарствам, іншим сільськогосподарським державним, кооперативним, громадським підприємствам і організаціям — для ведення товарного сільського господарства: сільськогосподарським науково-дослідним установам, навчальним та іншим закладам, сільським виробничо-технічним училищам і загальноосвітнім школам — для дослідних, навчальних цілей, пропаганди передового досвіду та ведення сільського господарства; несільськогосподарським підприємствам, установам і організаціям, релігійним організаціям — для ведення підсобного сільського господарства;

2) землі населених пунктів, які використовуються відповідно до проектів планування та забудови міст, селищ міського типу і сільських населених пунктів;

3) землі промисловості, транспорту, зв’язку, оборони та іншого призначення. Розміри земельних ділянок, що надаються для таких цілей, визначаються відповідно до затверджених у встановленому порядку норм та проектно-технічної документації, а відведення ділянок здійснюється з урахуванням черговості їх освоєння;

4) землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення. До земель природоохоронного призначення належать землі заповідників, національних, зоологічних і дендрологічних парків, ботанічних садів, пам’яток природи: оздоровчого призначення — земельні ділянки із природними лікувальними факторами, сприятливими для організації профілактики та лікування; рекреаційного призначення — землі, призначені для організації масового відпочинку і туризму населення;

5) землі лісового фонду, вкриті лісом, а також не вкриті лісом, але надані для потреб лісового господарства;

6) землі водного фонду, зайняті водоймами, болотами, гідротехнічними та іншими водогосподарськими спорудами, а також землі, виділені для смуги відчуження по берегах водойм:

7) землі запасу — усі землі, не надані у володіння або постійне користування. Вони перебувають у віданні сільських, селищних, районних, міських (в адміністративному підпорядкуванні яких є райони) Рад народних депутатів і призначені для надання у володіння, користування і оренду переважно для сільськогосподарських цілей.

Таблиця 2.4

Склад і структура земельних угідь

ТОВ АФ «Борщівське» в 2010р. замає загальну площу 3246 га, що на 0,3% більше ніж в 2012р. та на 4,5% менше ніж в 2011р. Найбільшу питому вагу в структурі земель господарства посідають сільськогосподарські угіддя (89,3%). В площі сільськогосподарських угідь щільне місце посідає рілля (2733 га), площа якої в 2011р. порівняно з 2012р. не змінилася.

Таблиця 2.5

Рівень інтенсивності використання земельних ресурсів

З даних таблиці 2.5 можна сказати, що інтенсивність використання з кожним роком зростає.

Таблиця 2.6

Ефективність використання землі ТОВ АФ «Борщівське»

З даних таблиці можна зробити висновок, що на 100 га сільськогосподарських угідь у 2009р. виробництво валової продукції, кількість товарної збільшилося на 35,9%, 35,4% і чистої продукції зменшилося на 97,9% відповідно, кількість прибутку зменшилася у 37 раз. Що ж до натуральних показників, то виробництво зерна на 100 га ріллі зменшилось на 135,50 ц., виробництво соняшнику знизилося.

Праця в сільському господарстві, як і в інших галузях економіки, — це цілеспрямована діяльність людини. що спрямована на видозміну і пристосування предметів природи для задоволення своїх потреб. Люди, їх майстерність, освіта є найбільш важливим складовим елементом продуктивних сил, що визначально впливає на стан економічного розвитку підприємств та конкурентоспроможність їхньої продукції.

Кожне аграрне підприємство функціонує за певної чисельності персоналу — сукупності працівників, які мають необхідний фізичний розвиток, знання, практичні навички для управління виробництвом, якісного і своєчасного виконання передбачених технологією робіт у сфері агропромислового виробництва.

Кожне аграрне підприємство може ефективно працювати за умови, коли воно має необхідний професійний і кваліфікаційний склад працівників, доцільну кадрову структуру.

Трудовий потенціал кожного аграрного підприємства характеризується абсолютним показником — середньообліковою кількістю працівників і питомим показником — працезабезпеченістю виробництва, що визначається як частка від ділення середньооблікової кількості працівників на площу сільськогосподарських угідь відповідного підприємства. За сучасного недостатнього рівня механізації і автоматизації виробництва, високого ступеня зношеності машинно-тракторного парку в багатьох підприємствах, гостра нестача окремих видів техніки для своєчасного і якісного виконання технологічних операцій зумовлює істотну залежність результатів господарської діяльності підприємств від рівня працезабезпеченості виробництва.

Тому основою збільшення виробництва сільськогосподарської продукції і підвищення матеріального добробуту населення є раціональне використання трудових ресурсів галузі. Вони є головною складовою частиною продуктивних сил сільського господарства, а їх праця — вирішальним фактором сільськогосподарського виробництва.

Таблиця 2.7

Рівень забезпеченості й інтенсивності використання трудових ресурсів

Середня кількість працівників по господарству протягом 3 досліджуваних років коливається в межах від 51 чол. в 2010р. до 53 чол. в 2011р. Спостерігається поступове збільшення чисельності працюючих в галузі рослинництва.

Отже, можна сказати, що в ТОВ АФ «Борщівське» трудові ресурси використовуються повністю. За рахунок збільшення інтенсивності їх використання господарство збільшує виробництво продукції і покращити своє фінансове становище.

Таблиця 2.8

Склад засновників із визначення їх частки у статутному фонді

Визначення індивідуальних майнових паїв суб'єктів майнових відносин. Для такого визначення спочатку розраховується пайова ставка діленням пайового фонду майна на загальний трудовий внесок працівників підприємства. Якщо, наприклад, пайовий фонд майна становить 4,1 млн грн, а загальний трудовий внесок — 27,15 млн грошових одиниць, то звідси пайова ставка складатиме 4,1: 27,15 = 0,151.